Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі
У статті проаналізовано обрядові мовні формули, створені та підтримувані українською етноспільнотою. Встановлено семантику сакралізованих образів у концептуальних ланцюжках «людина — вода», «людина — риба», «людина — верба», «людина — весна», «людина — бджола», «людина — земля». The article analyzes...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Мовознавство |
|---|---|
| Datum: | 2017 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2017
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184298 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі / В.В. Жайворонок // Мовознавство. — 2017. — № 4. — С. 49-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184298 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Жайворонок, В.В. 2022-05-14T14:49:11Z 2022-05-14T14:49:11Z 2017 Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі / В.В. Жайворонок // Мовознавство. — 2017. — № 4. — С. 49-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184298 У статті проаналізовано обрядові мовні формули, створені та підтримувані українською етноспільнотою. Встановлено семантику сакралізованих образів у концептуальних ланцюжках «людина — вода», «людина — риба», «людина — верба», «людина — весна», «людина — бджола», «людина — земля». The article analyzes the linguistic ritual formula, created and supported hy Ukrainian ethnocultural communities. The semantics of sacral images in the conceptual chains «man — the water», «man — fish», «man — willow», «man — Spring», «man — a bee», «man — land» was founded. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі The magic of the word - rite linguistic fonnulas in ethnic culture Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі |
| spellingShingle |
Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі Жайворонок, В.В. |
| title_short |
Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі |
| title_full |
Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі |
| title_fullStr |
Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі |
| title_full_unstemmed |
Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі |
| title_sort |
магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі |
| author |
Жайворонок, В.В. |
| author_facet |
Жайворонок, В.В. |
| publishDate |
2017 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The magic of the word - rite linguistic fonnulas in ethnic culture |
| description |
У статті проаналізовано обрядові мовні формули, створені та підтримувані українською етноспільнотою. Встановлено семантику сакралізованих образів у концептуальних ланцюжках «людина — вода», «людина — риба», «людина — верба», «людина — весна», «людина — бджола», «людина — земля».
The article analyzes the linguistic ritual formula, created and supported hy Ukrainian ethnocultural communities. The semantics of sacral images in the conceptual chains «man — the water», «man — fish», «man — willow», «man — Spring», «man — a bee», «man — land» was founded.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184298 |
| citation_txt |
Магія слова - обрядові мовні формули на етнокультурному тлі / В.В. Жайворонок // Мовознавство. — 2017. — № 4. — С. 49-58. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT žaivoronokvv magíâslovaobrâdovímovníformulinaetnokulʹturnomutlí AT žaivoronokvv themagicofthewordritelinguisticfonnulasinethnicculture |
| first_indexed |
2025-11-26T01:39:51Z |
| last_indexed |
2025-11-26T01:39:51Z |
| _version_ |
1850603941629263872 |
| fulltext |
В. В. ЖАЙВОРОНОК
МАГІЯ СЛОВА — ОБРЯДОВІ МОВНІ ФОРМУЛИ
НА ЕТНОКУЛЬТУРНОМУ ТЛІ
У статті проаналізовано обрядові мовні формули, створені та підтримувані українською
етноспільнотою. Встановлено семантику сакралізованих образів у концептуальних ланцюж
ках «людина — вода», «людина— риба», «людина— верба», «людина— весна», «людина —
бджола», «людина — земля».
К л ю ч о в і сл ова: концепт, порівняння, мовні формули, магія слова, сакральність,
анімізм.
Народні звичаї, перекази, традиції— явища, що підтримують історико-культур-
ну спадкоємність, зміцнюють людську етноспільноту. Звичаї, породжувані ста
родавніми віруваннями й тривалий час повторювані, перетворюються в
релігійні обряди '. У свою чергу, ритуальні обрядодії серед інших своїх кодів пе
редбачають вербальний, що виливається в народне дискурсивне мовлення. Воно
породжує тексти-дискурси, що як такі характеризуються цілеспрямованим ви
користанням мови для вираження особливої ментальності 1 2, яка часто позна
чається релігійною (у широкому розумінні цього слова) ідеологією. Спрацьовує
так звана магія слова, тобто беззастережна віра в його силу, а також покликання
на усталену традицію висловлювання, що підтримується і регулюється зазвичай
формулами «як кажуть», «не нами сказано», «як народ каже», «як той казав»,
«вдома як схочеш, а між людьми як скажуть», «нехай так буде, як кажуть люди»,
«треба знати, що де сказати». Тим самим з народного спонтанного мовлення, ко
ли мовці почуваються розкуто, як у себе вдома, говорять так, як мовиться, як Бог
дає, як вони чують від своїх батьків, не боячись, що їх не так зрозуміють або й не
зрозуміють зовсім, — з цього мовного потоку вичленовується обрядовий дис
курс зі своїми суворими правилами й настановами від предків, — «так казали
(веліли, заповідали) наші діди й прадіди». Ритуальні вербально-кодові тексти
породжують або актуалізують сакралізовані смисли багатьох найменувань тих
чи інших реалій, характерних для певних обрядодій. Надіндивідуальні (тради
ційні) вживання витворюють таким чином у тканині мови концепти культури (з
одного боку, змісти понять, з другого, — смисли слів чи виразів) як продукти іс-
торико-культурної етносвідомості. Етнокультурні смисли слів переростають у
лінгвософію їхнього змісту.
Особливе використання мовних одиниць (бо «не до ладу сказати, краще мов
чати») тягне за собою активізацію деяких рис мови, передусім окреслює коло
1 Воропай О. Звичаї нашого народу : В 2 кн.— Мюнхен, 1958.— Кн. 1.— С. 204.
2 СтепановЮ. С. Константи. Словарь русской культури: опит исследования.— М.,
1997,— С. 723.
О В. В. ЖАЙВОРОНОК, 2017
/53ЛЇ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 49
лексичних і фразеологічних засобів, сакралізованих за своєю семантикою. Ска
жімо, народні заздоровні фразеологізовані формули спонукального характеру,
породжені ритуальними традиціями застілля, передбачають у своєму складі
стійкі порівняльні звороти на зразок: здоровий, як вода (риба)] бистрий, як вода]
гожий, як рожа (вода)] багатий, як земля (святая, сира) ] веселий, як весна ] ро
бочий, як бджола-, великий, як верба. Ці порівняння породжені антропометрич
ними паралелями, взагалі властивими фольклорному дискурсу, пор. хоч би ти
пові зачини в народних піснях: «Зашуміла ліщинонька, заплакала дівчинонька»,
«За тучами, за хмарами сонечко не сходить, за лихими ворогами мій милий не
ходить», «На городі верба рясна, гарна дівка ще й прекрасна».
Узагалі будь-яка паралель виступає основною для порівняння предметів,
явищ, дій. Порівняння ж як мовний засіб — породження анімістичного світогля
ду, або, за О. О. Потебнею, міфічного періоду свідомості людини3. Людина піз
навала світ у зіставленні себе з довкіллям — прямо або через посередництво
певних ознак. Серед мовних продуктів цього пізнання наукове мислення прос
тежує стійкі концептуальні ланцюжки мовних одиниць, у нашому випадку — це
людина <- [.здоров ’я, швидкість, краса\ -> вода; людина <- [здоров ’я\ -> риба;
людина <- [ікраса] рожа -> вода; людина <- [веселий\ -» весна; людина <- [пра
цьовитість] -> бджола; людина <- [багатство] -> земля. Спробуймо проник
нути в сутність кожного з наведених вище порівнянь, виходячи з означених кон
цептів. Усі порівняння спрямовані на об’єкти природи, символіка якої, за
М. Костомаровим, є продовженням природної релігії: «творець відкривається в
творінні; серце людини любить у явищах світу фізичного всюдисущий дух»4.
Концепт людина <- [здоров’я, швидкість, краса] -> вода <- [здоров’я] ->
риба -> [краса] <- рожа. У народній творчості вода виступає одним з ключових
концептів, оскільки з нею тісно пов’язане життя людини від народження до
смерті. Вважалося, що вода була від початку світу (у колядці — «що ж нам було
з світа початку? Не було нічого — одна водонька», або в заклятгі — «водичко,
найстарша царичко», або віра в те, що посеред землі, десь в Єрусалимі, знаходи
ться її «пуп (центр)», звідки випливають усі річки та моря і повертаються туди.
Воду здавна шанують як святу, поклоняються їй, вважають за великий гріх плю
вати в неї. Поклоняючись річкам, озерам тощо, приносили жертви (у візантій
ського письменника VI ст. Прокопія читаємо про наших предків: «Шанують во
ни річку, німф і деякі інші божества, жертвують їм усім і з цих жертв ворожать
собі»5). Ще й сьогодні під Введення беруть воду, де сходяться три річки, і про
ливають її через полум’я в миску. Таким чином освячена, ця вода особливо
цілюща на хвороби та вроки. З дохристиянських часів вважають, що вода має
очищувальну силу, нею обливалися на престольні свята (звідси, зокрема, другий
день Великодня — «Обливаний» понеділок). З ритуальною метою купалися на
свята Івана Купала. Купаються також на Водохреща (Йордань). Набрана в річці
йорданська (богоявленська) вода особливо корисна для здоров’я, бо зцілює най
тяжчу недугу. Від води, річкової, озерної, морської, невід дільна риба («Велика
риба в великій воді сидить»). У чистій, глибокій (тобто здоровій) воді риба доб
ре плодиться, тобто вона там себе здорово почуває (звідси про людину— «почу
ває себе, як риба у воді»). Тісний зв’язок риби й води асоціюється з духовним єд
нанням близьких (передусім закоханих) людей («Ми з тобою, як риба з водою»).
3 Потебня А. А. Зстетика и позтика.— М., 1976.— С. 434—435.
4 Костомаров М. І. Слов’янська міфологія.— К., 1994.— С. 60.
5 Січинський В. Чужинці про Україну.— Л., 1991.— С. 8.
В. В. Жайворонок____________________________________________________________
50 /5ІХУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
Цілющі властивості води, особливо джерельної, породили вислів жива вода.
За повір’ями, хто нап’ється правдивої живої води з трьох або семи криниць
(джерел), той набуває великої сили, а недужий зцілюється. Не випадково ка
жуть: «Хто хоче чистої води, той іде до джерела пити». Глибинний смисл цього
виразу в тому, що чиста й здорова вода там, де її початок6 7 (як вказівка на першо-
початок життя води і водночас на одвічний світовий водообіг, її вічне життя).
Таку воду не лише пили, але й купалися в ній, окроплювалися нею. Згадаймо ще
казкові образи живої (живущої, живильної) і мертвої води, цілющої (зцілющої) і
безсилої води, здатної додавати сил або забирати їх. Завдяки живильній воді ге
рої казок, коли нею окропляються, набувають нелюдської сили. Така вода може
оживити навіть мерця, але добути її дуже важко, бо цілющу воду охороняє
лютий змій.
Роса (краплини води) також «на здоров’я». Вона завжди цілюща, особливо
на «весняного» Юрія. У церковній традиції пов’язується з Божою благодаттю
(у народі кажуть: «Діти — то Божа роса», а також бажають: «Дай, Боже, з роси й
з води»). Животворні краплі стали не лише символом плодючості, але й краси.
О. Воропай зазначає, зокрема, що в день Святого Юрія селяни до схід сонця зби
рали росу, хворі промивали очі, старші люди мочили голову, — «щоб голова не
боліла», господині кропили нею домашню птицю, — «щоб курчата плодилися»,
а дівчата вмивалися росою — «на красу» 1.
Вода, особливо тиха, річкова, кринична чи озерна, дзеркально відбиває люд
ський образ, передусім молодої красивої дівчини. У це «дзеркало» задивлялися
на себе русалки, розчісуючи своє довге зеленаве волосся, перед водною гладін
ню Дунаю бідна дівчина-покритка, розчісуючи-розплітаючи косу, прощається зі
своєю дівочою красою і з життям (пісня «Тихо, тихо Дунай воду несе...»). Це ж
природне «люстро» мають на увазі, коли кажуть: «Глянь у воду на свою уроду
(вроду)», закликаючи тим самим дивитися критично на себе перш ніж судити
інших.
З водою, за повір’ями, пов’язані як добрі, так і злі сили. Ще в дохристиян
ських віруваннях богинею води вважали Мокошу (Мокош, Макош), одне з го
ловних божеств Володимирового пантеону. Її називали ще Царицею Води (Во-
дяницею). Утіленням підступної водяної стихії були злі сили — водяники
(водяні, водани). Як розповідає О. Воропай, на Покутті у Великий (Страсний,
Чистий) четвер дівчата заворожують собі (перед врагом, нечистим) красу.
Діждавшись на берегах річок і озер сходу сонця, вони роздягаються, розпуска
ють коси і стрибають у воду, примовляючи: «Водане, на тобі русу косу, дай мені
дівочу красу!» 8 (відгомін давніх приношень богам і заклинань перед ними).
Символіка вічного плину води вилилася в народні філософські фразеологізо-
вані формули на зразок: «Вчорашньої води не догониш», «За водою підеш та й
не вернешся», «Прийшло з води, пішло з водою». Руйнівна сила тихої води упо
дібнюється людській підступності, потаємним лихим намірам людини. Нато
мість бистра вода вмить перебігає, як і гнів відвертої, відкритої людини («Бистра
вода надійде та й перейде, а тиха мулить та й мулить», «Тиха вода береги му-
лить, а бистра пробігає», «Тиха вода людей топить, а бурна лякає», «Тиха вода
береги ломить, а бистра тамує»).
6 Приповідки / Зібрав, підготував до друку та опублікував В. С. Плав’юк.— Едмонтон,
1997,— С. 52.
7 Воропай О. Зазнач, праця.— С. 250-251.
8 Там же.— С. 366.
___________________ Магія слова — обрядові мовні формули на етнокультурному тлі
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 51
Із символікою водної бистрини переплітається згадуваний вище концептуа
льний фольклорний образ риби як водоплавної істоти, коли кажуть: «І риба не
поплине проти бистрої води» або «Риба не плине проти бистрої води».
Символікою концептуальних пар «вода — здоров’я», «вода — краса», «во
да — бистрінь» (отже, зрештою, тріади «вода — життя— рух» чи, навпаки, «во
да — рух — життя») тісно пов’язана з образом кохання (особистої долі). Спра
давна в купальську ніч дівчата пускають на річкове плесо вінки із запаленими
свічками (звичайно на тиху воду). І пливуть за течією десятки таких вінків із зо
лотими вогниками, віщуючи дівочу долю (чий вінок пливе добре і свічка на ньо
му горить, та дівка піде заміж, а чий крутиться на місці — тій ще дівувати)9.
У народній поезії рожа (особливо червона) виступає символом краси («І між
жаливою рожа росте гожа», «Рожа і в терню (межи кропивою) гожа». В одній
з пісень парубок, запевняючи дівчину, що на неї «дивитися гоже», звертається
захоплено: «Ой, ти, дівчино, червона роже!». Рожею в народу називали також
троянду («Буває, що й на полі рожа виростає»), а назва повна рожа є одним
з імен троянди («Я, мати, так хороша, як повная рожа»). Квітку дуже часто вико
ристовували в обрядодіях, зокрема весільних, — як символ радості, веселощів,
щастя: «Ломіте роженьку, стеліте дороженьку нашому молодому до Божого
дому (, щоб м’ягче ступати на двір танцювати)». М. Костомаров вважає, що ро
жевий цвіт символізує також здоров’я 10. Якщо молода жінка пішла заміж у чужу
сторону і їй там зле, вона пускає по воді рожевий букет як звістку рідним. Бляклі
квіти, призначені для матері, виступають ознакою доччиної недуги: «Як при-
плила з рожі квітка та й стала крутиться; вийшла мати воду брати та й стала жу
риться: «Ой і де ж ти, моя доню, недужа лежала, що вже твоя з рожі квітка на во
ді зів’яла». Слід зазначити, що рожа (мабуть, як міфологічна істота) у народній
творчості пов’язується з міфологічним Дунаєм, уособленням річки, потоку, во
ди взагалі. Мати боїться пускати дочку (Рожу) в хоровод (який зазвичай відбу
вався біля річки, ставка, озера), щоб її не знадив Дунай: «Мати Рожу чесала, А,
чешучи, навчала: «Донько моя, Роженько! Не становись край Дунаю! Дунай зве
де з ума». До речі, чесання коси (довгого волосся) як символу дівочої цноти і
краси у народних піснях часто також пов’язується з рожею і Дунаєм, напр.: «Під
рожею дівочка русу косу чесала» або «Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше
дівка косу чеше». Як бачимо, взаємозв’язок концептуальних пар «вода— краса»
і «рожа— краса» в народній творчості виразно помітний. Краса та її ознаки (зок
рема дівоча коса) при цьому передвіщають як щасливу, так і нещасливу долю,
навіть наглу смерть (як у згадуваній уже пісні «Тихо, тихо Дунай воду несе...»).
Концепт людина <- [розмір, сила, вік] -> верба. Коли йдеться про розміри
людини (зріст, масивність), особливо якщо її порівнюють з вербою, то мають на
увазі й силу рослини, а можливо, передусім її силу (життєздатність). Верба бере
силу з води, адже не випадково кажуть: «Де верба, там і вода», «Там криниця, де
вербиця». З одного боку, рослина вказує людині на наявність близьких підзем
них джерел, отже, можна було копати в цьому місці криницю, з другого, — вер
би саджають поблизу води («Де вода, там і верба, а де верба, там і вода»). Благо
творна дія води на вербу сприяє її росту, розлогості, тобто величини вшир і
ввись, внутрішньої сили, живучості («Верба — як трава лугова: ти її покоси, а
вона знов буде рости»). Схожість дівочої долі і властивостей рослини виражає
приповідка: «Верба й дівчина приймуться де-небудь». Ще виразніше уподіб
9 Там же.— Кн. 2.— С. 200-201.
10 Костомаров М. І. Зазнач, праця.— С. 61-62.
В. В. Жайворонок____________________________________________________________
52 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
нюється дівчина вербі при прямому порівнянні, коли, жартуючи, кажуть: «Дів
ка, як верба: де посадиш, там і прийметься» або «Дівка, як верба: її не поливай, а во
на росте».
Як відомо, в українській етнокультурі верба займає значне місце. Це не лише
окраса українського села. Вона — найперший свідок людських занять і стосун
ків. Коло верб біля води білили полотно, спочивали (скажімо, козаки, чумаки чи
пастухи), під вербами спрадавна «круглий танець іде», дівчата співають весня
нок (рослина — весняне дерево, одне з перших викидає бруньки і починає зеле
ніти). Дерево — місце молодіжних зібрань (колодок, вулиці) і побачень
(у Т. Шевченка: «Не стояла б до півночі з милим під вербою»), — зокрема й пер
шого (отже, уже дорослого) побачення (воно ж традиційне й на вербовій кладці).
Тому вважають, що верба знає багато таємниць («Під вербою брови загубила та
тепер і виє») і може виступати не лише оберегом (освячені гілки верби вивішу
вали в хаті з метою відганяти нечисту силу), а й порадницею: «Та стоїть верба
сама одна, та вона к собі гостя має, гостя має — кошового; приїхав кошовий для
поради».
Краса, сила і велич верби, закріплені в етносвідомості українця, сприяли й
подальшому переосмисленню рослини як національного символу. На користь
того, що порівняння «великий, як верба» стосувалося спочатку дітей, яким ба
жали здоров’я і щасливого повноліття (пор. «великий рости!» або «рости вели
кий!»), свідчить обрядове биття їх свяченими вербовими гілками у Вербну субо
ту чи неділю з приказуванням: «Верба б’є, не я б’ю». Повний словесний код цієї
обрядодії подає Ю. Яновський у романі «Вершники»: «У Вербну неділю прадід
приходив рано з заутрені й свяченою вербою зганяв Данилка з печі: «Верба
хльос, бий до сльоз! Верба б’є, не я б’ю. За тиждень Великдень: будь великий, як
верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!». Отже, «великий, як верба»— не
лише сильний, дужий чи здоровий статтю, але й дорослий.
Концепт людина <- [веселий] -» весна. Це порівняння спрямоване насампе
ред на дівчину, оскільки народ (передусім у казках) створив чудовий образ цієї
пори року у вигляді якраз гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові (ці мо
тиви використала Леся Українка в «Лісовій пісні»), Дівчина-весна бажана й дов
гождана гостя, її закликають піснями-веснянками («Ой весна, весна, днем крас
на, що ти нам, весно, принесла?»), її радо зустрічають діти. Весняна пора
асоціюється з радістю, веселощами, добрими надіями. Серед дарів весни, на які
сподіваються, її закликаючи, «малим дітям побіганнячко», а «красним діво
нькам на співаннячко». Закликання весни, яка приносить життя, поєдналося з
вигнанням зими — уособлення смерті. Сподівання, пов’язані з весною, через
асоціації з веселощами, співом (хороводами), танцями («кривим», «круглим»),
передає народна приповідка: «Як розвернеться на весну лист, то підемо всі у
свист», бо «раз весна красна». Діти радісно носять у руках зроблену з дерева лас
тівку, ходять з нею з хати до хати і прославляють прийдешню весну. Її напере
додні «весняного» Юрія уособлює найгарніша з дівчат, «Ляля» або «Леля»,
одягнена у вишиту сорочку, з накладеним на голову вінком з живих весняних
квітів і зелені, оперезана «зеленим» поясом з трави (рясту) і квітів. Вона роздає
дівчатам дари-вінки, що вістять весілля (отже, побажання бути веселою, як «вес
на» — це й зичення кохання, щасливої долі, родинного щастя). Здавна вірять, що
все передаване магічними весняними обрядодіями конче збудеться. Тому й ба
жають: «Дай, Боже, веснувати, лиш не переднівкувати» (тобто «весело й щасли
во жити, а не переживати аби день до вечора»).
___________________ Магія слова — обрядові мовні формули на етнокультурному тлі
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 53
До речі, ознака «веселий» в етносвідомості українця часто ідентична ознаці
«здоровий». О. Воропай подає пораду-замовляння із «Сказання про бджіл», да
товане 1720 роком і переказане І. М. Руденком у листі до Б. Грінченка: «На Свя
тий вечір Різдвяний потрібно дістати рибу-щуку, відрізати їй голову, або іншу
рибу, аби була з ікрою, тільки щоб була жива. Вибери з неї ікру і сховай, вису
шивши. І як будеш бджіл годувати, розітри ту ікру, змішай з медом, чебрецем і з
борсуковим салом і трохи потруси льодовою сіллю, і, те даючи, треба мовити:
“Як риба та по воді гуляє або в морі, або в річках, плідна й родюча, і весела Бо
жим повелінням і Святого Зосима, амінь, так би мої бджоли веселі були без шко
ди і пошкодження, за молитвами Святого Зосима”» 11. Ознакові сполуки «весела
риба», «весела бджола», як і вище «весела весна» (до речі, і «бистра вода», яку
любить риба) уособлюють передусім життя-здоров’я як ознаку плодючості,
життєздатності, вічного руху, пор. ще з цитованого джерела: «як тая риба в морі
гуляє-буяє родюча, плодюча і весела, так би мої бджоли гуляли і буяли веселі,
плідні і родючі» 12.
Концепт людина <- [працьовитість] -> бджола. Продовжуючи тему «весе
лої бджоли», знову звернімося до О. Воропая, де вже йдеться про закликання до
бджіл добре робити свою роботу — збирати мед. Випускаючи рій на волю, па
січник каже: «А вас, бджоли, випускаю на всілякий цвіт, од Бога даний: ідіть Бо
жим повелінням на чотири сторони світу цього, аби ви гуляли з радістю і молит
вами Святого Зосима <...> Нуте, бджоли, роботу зачинайте, бо вже час вам
прийшов зачинати діло Богу на офіру і мені на пожиток». На Благовіщення ма
жуть вулик оливою, приказуючи: «Господи Боже, коли благовістив Архангел
Діві зачаття, <.. .> так благослови і моїм бджолам зачати діло робити на часті рої,
на густі меди, від вологи земної, і від роси небесної, і від всіх зел квітучих» 13.
Побажання Божій комасі доброї роботи, як бачимо, передбачає, що плодючість
бджіл забезпечує буяння весни і вода (у вигляді вологи й роси небесної), тому
асоціативне порівняння «вода — здоров’я», «весна — веселощі» значуще не ли
ше для людини, а й для всього живого на землі і для самої землі також.
Особливо живодайною є весняна вода («Весна багата водою»), яка пробуд
жує до життя і праці медоносну комаху. Здавна бджолу вважають «Божою пташ
кою» (про це згадує М. Номис), або «Божою мушкою», тому давити її великий
гріх. Сама комаха освячує і свій мед. Не випадково він обов’язковий у святочних
обрядах, як компонент Різдвяної куті, а також у ритуалі похорону чи поминок,
коли мед додають у коливо. Святим заняттям вважалося в народі саме бджоляр-
ство, пасіка— святим місцем, а пасічник— побожною людиною. Тим самим ко
пітке заняття самої бджоли — Боже, святе, тому не випадково комаха виступає
символом роботящості, працьовитості, а порівняння її з людиною — традицій
ним, напр.: «Він товкся у саду з ранку й до ночі, як та молода бджола» (О. Гончар).
Більше того, постійну асоціацію меду з бджолою народ переносить на добру лю
дину, яка не мислить свого життя без праці («Добрий чоловік без роботи, що й
бджола без меду»). Можливо, тому «добру людину бджола не кусає».
Концепт людина <- [багатство] -» земля. З давніх-давен (ще за язич
ницьких часів) земля шанувалася й обожувалася як мати, що родить людям усе
потрібне для життя (кажуть: «Доглядай землю плідну, як матір рідну» або «Зем-
ля-мати всіх нагодує»). За Біблією, «на початку Бог створив небо та землю». Від
11 Воропай О. Зазнач, праця — С. 250-251.
12 Там же.— С. 252.
13 Там же,— С. 253-254.
В. В. Жайворонок____________________________________________________________
54 /5ІЯУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
діливши твердь від води, «і назвав Бог суходіл “Земля”, а місце зібрання води
назвав “Море”». Від традиційного (дохристиянського і християнського) покло
ніння землі в мові закріпилися сталі епітети: Божа, праведна, свята, рідна, свя
щенна, щедра, багата («Земля найбагатша, вода найсильніша», «Земля бага
та — народ багатий»).
На Духів день земля іменинниця, а від Введення до Благовіщення (у період
весняного пробудження) — свято землі. В ці дні Бог її благословляє. Вона буди
ться від зимового сну, і пробуджується все, що в ній живе. Після Благовіщення
можна порядкувати на землі, недарма кажуть: «Держімося землі, бо земля дер
жить нас», «Держись землі, то не впадеш». Хліборобський корінь наших пред
ків, рід землеробів заповідає нащадкам: «Не випускай землі з рук, бо діти про
клянуть».
Багатство землі, що здобувається чесною працею, забезпечує достаток для
людини. Персоніфікуючи землю, людина називає її годувальницею, спілкується
з нею як із живою істотою. Б. Грінченко у повісті «Під тихими вербами» описує
землю за народними звичаями: «Земля жива, — вона все чує і знає <.. .> Як люди
гарні для неї, вона радіє й пособляє їм, а як ні, то плаче й гнівається. Гнівається
того, що її не шанують. Вона — наша мати, вона — свята! Її цілувати треба, кла
няючись.. . Колись було, молодиця, як несе обід орачам, то вбереться, як на Ве
ликдень: візьме плахту гарну, розпустить намітку довгу, бо так треба до землі
йти. От вона й родила і на вгороді, і на полі». Добробут хлібороба багато в чому
залежить від вчасної й успішної весняної оранки і сівби. До цього готувалися
заздалегідь. Маємо залишки стародавніх звичаїв накликання успіху при оранні
та сівбі в різдвяному циклі. Серед щедрівників з козою на «Маланки» є й «орач»,
який носить із собою чепіги від плуга і в супроводі хору співає відповідну пісню.
На Новий рік інші дійові особи — «посівальники» — обсипають святі образи
зерном з примовкою: «Щоб родило краще, як торік!»
До речі, побажальні формули із спонукальною часткою «щоб» (часто жартів
ливі) взагалі характерні для народного обрядового дискурсу (зокрема з нагоди
застілля), напр.: «Щоб ви міряли гроші мискою, а діти колискою!» (побажання
молодим у весільному обряді); «Щоб заснуло лихо, а між нами та було тихо!»,
«Щоб нам добре жилося-булося, щоб у нашім житті колосся вилося!» (з тостува-
льних промов); «Щоб робилось, аби не псувалось!» (побажання з приводу прид
бання чого-небудь); «Щоб на той год діждати еону (зілля, рясту) топтати!» (ста
ровинна обрядова формула-примовка, коли топчуть першу весняну зелень,
сподіваючись на ще один рік життя, пор.: «топтати ряст» і «топтати землю» у
значенні «жити»).
«Посівальні» накличні формули мають численні варіанти (також і жартівли
ві). Наведемо деякі з них: «Сійся, родися, пшениця та всяка пашниця!», «Сійся,
родися, жито-пшениця, всіляка пашниця, на щастя, на здоров’я, на той новий
рік, щоб було ліпше, як торік!», «Роди, Боже, жито, пшеницю, а в запічку дітей
копицю!», «Родися, жито, пшениця, вся ярениця і капуста в горшку!», «Родися,
кукіль-кукільниця, а на припічку дітей копиця!». Як бачимо, можна говорити не
лише однаково про різне, але й по-різному про те саме, тобто інтерпретувати
спільний людський досвід тими чи іншими мовними одиницями.
У нашому випадку сталі народні порівняння (і їхній словесний продукт —
компаративні звороти), про які йшлося вище, можуть функціонувати двояко: як
автономна стилістична фігура, передусім у художньому мовленні, і як конструк
тивний елемент сталих народних мовних одиниць ментального характеру. Фор-
___________________ Магія слова — обрядові мовні формули на етнокультурному тлі
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 55
B. В. Жайворонок_______________________________________________________________________
мули, що постали на основі схарактеризованих нами порівнянь, відзначаються
ментальною ізоглосією, пор.: «Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як
весна, робоча, як бджола, багата, як земля [святая, сира]!», «Будь здорова, як во
да, а багата, як земля!», «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий,
як земля!», «Щоб здорові були, як вода!», «Щоб ви були такі веселі, як весна!»,
«Щоб ви були веселі, як весна, багаті, як земля, бистрі, як вода, а гожі, як рожі!»,
«Щоб ти був багатий, як земля», «Щоб ти був здоровий, як вода». Прагматичні
настанови цих побажальних формул можуть реалізуватися по-різному — або як
добре побажання кому-небудь при зустрічі чи прощанні («до слова сказати»),
або як ритуальна формула, вживана у весняних обрядодіях на Вербному тижні,
або як заздоровна формула вербальних кодів українського застілля. Так чи інак
ше, всі ці мовні одиниці об’єднує один смисл, утілений у концепті «заздоровніс-
ть». Тому сприймаємо їх як набір перифраз із постійною актантною структурою
предиката при змінній кількості актантних місць, що є свідченням колективного
етнокультурного досвіду, концептуальний смисл якого втілювався в мовних
одиницях, становлення яких відбувалося протягом тривалого часу. Численні їх
ні варіанти вказують на збіг думок чи їхню подібність у різних авторів та різних
регіонах. Слід звернути увагу на стандартизацію граматичної форми цих одини
ць, що забезпечується, в свою чергу, певним набором наказових форм дієслова
«бути» — «бувай», «будь», «щоб був», «щоб були» (пор. ще формули «будьмо
(будьте) [живі-]здорові!» або просто «будьмо!»). У результаті маємо буттєві
спонукальні синтаксичні речення фразеологізованого типу як продукти колек
тивної творчості на означення стійких концептів етнокультури. Константи ку
льтури через мовне їхнє вираження своєю «тонкою тканиною»14 оповивають ет-
носвідомість мовців і постають для них знаковими одиницями.
Культурно-ритуальні концепти відзначаються сакралізацією смислу, що
сприяє формуванню значення фразеологізованої мовної формули. Узагалі ку
льтурний концепт — це, з одного боку, тісне переплетіння сакралізованих бут-
тєвих речей, використовуваних ритуалами, обрядами, звичаями, отже, наділе
них у людській уяві певними прикметами, з другого, — відбиття їх у слові,
виразі, які набувають сакралізованого (ритуального) значення. Віра в магію речі
переливається, зрештою, у віру в магію слова.
Повернімося до предмета і слова «верба». Рослина спрадавна широко вико
ристовується в народній медицині. Відуни варили вербу разом з цілющими тра
вами і напували відваром хвору людину чи тварину («поможе»). Відваром верби
мочать голову, щоб не боліла, лікуються від пропасниці та ревматизму, збива
ють гарячку. Товчене вербове листя кладуть до рани, а спиртову настоянку на
ньому п’ють проти шлункових захворювань 15. До речі, лікувальні властивості
різних видів верби підтвердила і наукова медицина 16. Особливо цілющою в на
роді вважають свячену вербу, звичай освячення якої дуже давній (про нього зга
дує вже «Ізборник» 1073 р.).
За Біблією, коли Спаситель їхав на ослі, люди встеляли йому дорогу пальмо
вим гіллям. З цього й пішов звичай святити гілля дерев перед Великоднем. У на
ших краях пальма не росте, тому вибір упав на вербу, шановану нашими предка
ми в ритуальних весняних обрядодіях ще дохристиянського періоду. Навіть
попри те, що сприйняття верби в біблійній традиції явно негативне. Коли треба
14 Степанов Ю. С. Зазнач, праця.— С. 34.
15 Воропай О. Зазнач, праця.— С. 357-358.
16 Лікарські рослини : Енциклопед. довідник / За ред. А. М. Гродзінського.— К., 1992.—
C. 79-81.
56 ІВШ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
було робити хрест і цвяхи для розп’яття, сосна виявилася для цього непридат
ною. І Бог благословив її, тому соснове дерево вічнозелене й завжди радісно шу
мить. Цвяхи для хреста розп’яття зробили з козячої верби, через що вона прокля
та Богом, — «за це її черви точать». Рослина від червоточення часто засихає, і
таку суху вербу нібито сподобала нечиста сила, звідки фразеологізми — «зако
хався, як чорт у суху вербу», «причепився, як чорт до сухої верби».
Предмет (свячена верба, як правило, вербове гілля) стає ритуальним, що
сприяє створенню ритуального образу рослини (і як матеріалізованої, і як ідеа
лізованої речі), який утілюється в сакралізованому смислі слова-концепту і зна
ченні слова-знака. Інакше кажучи, концепт випливає з культурно переосмисле
ної форми й етнокультурного смислу. Реалія-предмет у цьому випадку певним
чином ідеалізується в слові, стаючи вже не просто образом буття, а образом об
разу. Тому коли звучить вислів «верба б’є, не я б’ю!», супроводжуваний відпо
відною обрядодією (биттям свяченою вербою), то в свідомості мовця вираз і ри
туальна дія заступають одне одного, а слово «верба» і ритуальний предмет
«вербова гілка» синонімізуються. Сакральний ореол предмета передається сло
ву, за яким закріплюється відповідний зміст. Він реалізується лише при певному
(особливому) використанні даного слова, а також завжди в його похідних, — у
номінативах-словосполученнях Вербний тиждень, Вербна субота (неділя) та
номінативах-словах Вербин, Вербниця (у значенні «Вербний тиждень»). Про ос
танні в народі кажуть: «Прийшов Вербич, два кожухи тербич», «Прийде Вер
бниця, назад земля вернеться».
Якщо етнокультурний зміст концепту «верба» є вторинним явищем, то в йо
го похідних він уже є одним-єдиним, оскільки, зумовлений першим, ґрунтується
на ньому. Ще від Платона побутує думка, що знання і значення (у даному разі
слова, вислову) — явища різні. Якщо перше є мовленнєво-спонтанним, то дру
ге — результатом наукового аналізу. Можна знати слова (вирази), мову в ціло
му, вживати їх, влучно й творчо користуватися ними, як це робить народ, але
оперувати метамовою для точного формулювання значення слова здатне лише
аналітичне наукове мислення. Мовець мислить образами, керується асоціатив
ними зв’язками, споглядаючи, а дослідник оперує науковими категоріями, ус
відомлюючи та аналізуючи ці образи і зв’язки. Мовець дошукується в словах
смислу, а дослідник — і смислу, і значення. Уживаючи ту чи іншу заздоровну
формулу, мовець не лише висловлює побажання адресатові, але й здійснює пев
ний обряд («не нами встановлений, заведений»), у рамках якого реалізується
вербальний код, сакралізований і за формою, і за змістом. Допуски творчих ва
ріантів першої та трансформацій другого можливі, навіть бажані, але за умови
дотримання традицій, ритуалу.
Спонукальність заздоровних (спонукальних) формул передається, крім наз
ваних вище, ще дієслівними наказовими формами «хай (нехай) буде» («Нехай
вам буде кожна година щаслива!», «Нехай здорова буде!», «хай (щоб, нехай) +
форма повнозначного дієслова» («Щоб пилось та їлось та й назавтра хотілось!»,
«Нехай йому легенько згадається, де він у світі повертається!», «дай, Боже,
щоб...» («Дай, Боже, щоб усе було гоже!», «Дай, Боже, щоб пилось і їлось та й
назавтра хотілось!»), «за здоров’я кого» («За ваше здоров’я!», «За здоров’я
ваше, тільки в горло наше», «За здоров’я того, хто любить кого!»), «здорові +
дієслівна форма» («Здорові пили!», «Здорові будьте!» і «Будьте здорові!», «Здо
рові носіть!»). Серед формул цього типу є багато жартівливих («Бувай здорова
од припічка до порога!», «Будьмо живі, Богові милі, а людям і чорт не дого
___________________ Магія слова — обрядові мовні формули на етнокультурному тлі
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4 57
дить!», «Дай тобі, Боже, повні груди здоров’я, щоб нікуди було й дихати!», «Здо
рові заживайте, а що зісталось, те сховайте!», «Нехай наше лихо скаче!», «Щоб
через день та й неділя, а через хату та й весілля!»). Коливання емоційної шкали
висловлення (від високого регістру до зниженого) без порушення форми лише
увиразнює його зміст і прагматичне спрямування.
Українське традиційне застілля успадкувало стародавні бенкетування зі
щедрою їжею («пиро» — «жито»», можливо, звідси й «пиріг») та питтям (спо
чатку «меду», згодом оковитої) і піснями. Стіл у хаті (у світлиці, на покуті) — це
споконвіку шанована в народі річ, хатній престіл. На нього не можна було клас
ти нічого нечистого, саму тільки їжу 17 18, передусім хліб і сіль (звідси традиційні
формули вітання — «хліб-сіль!» або «хліб та сіль»). Тут приймали гостей, при
прошуючи ритуальною формулою: «Просимо до столу (до обіду, до вечері)!», а
з якоїсь нагоди: «Просимо до святкового столу!». Буденного гостя пригощали
«чим Бог послав», «чим хата багата» (примовляючи: «Чим багаті, тим і раді!»),
а званих — святковими стравами і хмільними напоями. Прибулого годилося
обов’язково посадити, «щоб рої сідали (роїлись)», «аби квочки добре сідали»
(прикмети на добробут і щастя родини). Кожні гостини передбачали не лише
свій стиль спілкування, а й виробляли сталі вислови, часто римовані, як, ска
жімо, у зверненні господаря до сватів: «Чи вас сюди хвилею прибило, чи духом
тихим прикотило (чи вітром прикотило)!»; на весіллі до молодих: «Щоб у вас
було стільки діточок, як у небі зірочок!», до господаря після обжинок: «Сніп на
сто кіп, а хазяїну на сто літ!».
Якщо припустити, за Ю. Степановим, невипадковість (телеологію) наймену-
їй . . ... .. ...вань , зокрема внаслідок сакралізаци предмета, предметної ситуації, що пород
жують або ж переосмислюють слова чи вислів, то походження імен концептів
обрядової етнокультури слід шукати не лише у функціональному перерозподілі
предмета (дії), але й у закріпленні тих чи інших його функцій за певною обрядо-
дією, неминучим наслідком чого в слові (вислові) є постання ритуального (сак
рального) образу. Життя цього образу в контексті обрядодії спричиняє нашару
вання нового культурного змісту в слові (вислові), що реалізується в новому
його значенні. Точно визначити його можна, лише пройшовши зворотний шлях
до глибин етнокультурного смислу й сакрального образу мовної одиниці в кон
тексті її особливого використання в народному дискурсивному мовленні.
V. V. 2НАУУОКОШ К
ТНЕ МАСІС ОР ТНЕ \УОМ> — МТЕ ІЛЧСШ8ТІС РОКМИЬА8 Ш ЕТНМС
СІЛЛТКЕ
ТЬе аіїісіе апаїугез іЬе 1іп§иІ8Ііс гіїиаі Гогтиіа, сгеаіей аші кирройесі Ьу Цкгаіпіаіі
ейтосиїїигаї соттипігіез. ТЬе зетапіісз о ї засгаї іта§е$ іп Йіе сопсеріиаі сЬаіпз «тап — ІЬе
\уаіег», «тап — йзЬ», «тап — \уі11о\у», «тап — 8ргіп§», «тап — а Ьее», «тап — 1ап<1» \уаз
Гоишіесі.
Кеудаогсіз: сопсері, вітіїе, уегЬа! їогтиіав, та§іс оїЧЬе \уог«і, вапсіііу, рзусЬівт.
В. В. Жайворонок____________________________________________________________
17 Іларіон митрополит (ОгієнкоІ. І.) Дохристиянські вірування українського народу.—
К., 1992,— С. 126, 347.
18 Степанов Ю. С. Зазнач, праця.— С. 68.
58 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 4
|