Лінгвокультурний концепт «Капці», або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології
Стаття присвячена критичному аналізу деяких слабких методологічних позицій (зіставної) лінгвокультурології на тлі поширення в сучасному пострадянському мовознавстві лінгвопрофанації, лінгвоепігонства, лінгвонарцисизму та лінгвонаціоналізму. Автор навів певні контраргументи щодо позірної примітивност...
Saved in:
| Published in: | Мовознавство |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2017
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184313 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Лінгвокультурний концепт "Капці", або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології / К.І. Мізін // Мовознавство. — 2017. — № 6. — С. 16-29. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860259292531130368 |
|---|---|
| author | Мізін, К.І. |
| author_facet | Мізін, К.І. |
| citation_txt | Лінгвокультурний концепт "Капці", або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології / К.І. Мізін // Мовознавство. — 2017. — № 6. — С. 16-29. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | Стаття присвячена критичному аналізу деяких слабких методологічних позицій (зіставної) лінгвокультурології на тлі поширення в сучасному пострадянському мовознавстві лінгвопрофанації, лінгвоепігонства, лінгвонарцисизму та лінгвонаціоналізму. Автор навів певні контраргументи щодо позірної примітивності методологічного апарату лінгвокультурологічних розвідок, а також висвітлив деякі причини поширення епігонства та лінгвонарцисизму уз лінгвонаціоналізму в царині лінгвокультурології.
The article is devoted to the critical analysis of some weak methodological points in (contrastive) linguo-culturology in the context of expanding linguo-profanation, linguo-epigonism, linguo-narcissism and linguo-nationalism in modem post-Soviet linguistics. The author gives some counterarguments to alleged primitive methodology in linguo-cultural studies, and highlights some of the reasons why epigonism and linguo-narcissism vs linguo-nationalism are spreading in the field of linguistics.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:53:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
К. І. МІЗІН
ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ КОНЦЕПТ «КАПЦІ»,
АБО ЩЕ РАЗ ПРО МЕТОДОЛОГІЧНО СЛАБКІ
МІСЦЯ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЇ___________
Стаття присвячена критичному аналізу деяких слабких методологічних позицій (зістав-
ної) лінгвокультурології на тлі поширення в сучасному пострадянському мовознавстві лінг-
вопрофанації, лінгвоепігонства, лінгвонарцисизму та лінгвонаціоналізму. Автор навів певні
контраргументи щодо позірної примітивності методологічного апарату лінгвокультурологіч-
них розвідок, а також висвітлив деякі причини поширення епігонства та лінгвонарцисизму
уз лінгвонаціоналізму в царині лінгвокультурології.
К л ю ч о в і сл ов а: лінгвокультурологія, лінгвоконцептологія, зіставна лінгвокультуро-
логія, концепт, епігонство, лінгвонарцисизм, лінгвонаціоналізм.
На шпальтах відомих наукових видань триває гостра дискусія щодо верифіка-
ційної ненадійності методологічного апарату такого пострадянського мовознав
чого напряму, як лінгвокультурологія *. Ця дискусія екстраполювалася навіть у
політичну площину2. Опоненти лінгвокультурології ставлять під сумнів науко
ву адекватність як теоретико-філософської, так і лінгвометодологічної бази ос
танньої. На їхню думку, це відкриває в царині лінгвокультурології широке поле
для епігонства, а також робить її зручною для політичних маніпуляцій, бо лінг-
вокультурологічні студії рясніють лінгвонарцисичними та почасти лінгвона-
1 Див.: Воркачев С. Г. «Куда ж нам пльггь?» — лингвокультурная концептология: совре-
менное состояние, проблемі!, вектор развития // Язьік, коммуникация и социальная среда.—
Воронеж, 2010.— Вьш. 8.— С. 5-27; Зализняк Анна А. Русская семантика в типологической
перспективе : К вопросу о термине «язиковая картина мира» // Киязіап Ілп§иІ8ЙС8.— 2013.—
Уоі. 37. Разе. 1.— Р. 5-20; Мізін К. І. Методологічна валідність лінгвокультурології У8
зіставної лінгвокультурології: аргументи та контраргументи // Вісн. Дніпропетр. ун-ту
ім. А. Нобеля.— 2015.— № 2.— С. 104—110; Мізін К. І. Лінгвокультурологія і лінгвонаціо
налізм: витоки дискусії // Теоретична і дидактична філологія.— Переяслав-Хмельницький;
Кременчук, 2017.— Вил. 25.— С. 251-264; Мізін К. І. Методологічні «слабини» лінгво
культурології на тлі поширення лінгвопрофанації, лінгвоепігонства та лінгвонарцисизму //
Поміж мов і культур: методологічний еклектизм і міждисциплінарність сучасного мово
знавства /Гол. ред. К. І. Мізін.— Переяслав-Хмельницький; Кременчук, 2017.— С. 117-133;
Павлова А. Можно ли судить о культуре народа по данньш его язика? // Антрополог,
форум.— 2012.— № 16.— С. 3-60; Павлова А. В., Безродньїй М. В. Хитрушки и единорог: из
истории лингвонарциссизма // От лингвистики к мифу : Лингвист. культурология в поисках
«зтнической ментальности».— СПб., 2013.— С. 138-159; Прожилов А. В. Лингвоконцеп-
тология, неогумбольдтианство и зтностереотипн // Там же.— С. 263-277; ШмелевА. Д. Язик
и культура: єсть ли точки соприкосновения? // Труди Института русского язика им. В. В. Ви
ноградова.— М., 2014.— Т. 1.— С. 36-116.
2 Див.: Воркачев С. Г. Лингвокультурная концептология и ее терминосистема (про-
должение дискуссии) // Политическая лингвистика.— 2014.— № 3.— С. 12-20; Прожи
лов А. В. Лингвоконцептология: триумфальннй подьем или бег по «язиковому кругу»? //
Полит. лингвистика.— 2015.— № 1.— С. 12-22.
О К. І. МІЗШ, 2017
16 І58И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
ціоналістичними висновками. Мова йде навіть про антинауковість цього нового
мовознавчого напряму3, що декларує не один автор «проти-лінгвокультуроло-
гічного» збірника «От лингвистики к мифу: Лингвистическая культурология в
поисках “зтнической ментальности”» 4. Така шалена критика лінгвокультуроло-
гії спричинила деяку невпевненість відомих науковців, які займаються пробле
мами співвідношення мови й культури, щодо самої назви цієї лінгвістичної
дисципліни5.
Утім, назва лінгвокультурології— вдала чи невдала— є вже усталеною. З ’я
витися така назва могла виключно в межах пострадянського наукового просто
ру, де поширеною є ще одна «автохтонна» дисципліна — культурологія. Анало
гом лінгвокультурології в західноєвропейській лінгвістиці є, очевидно,
антропологічна лінгвістика, почасти етнолінгвістика. Слід при цьому наголоси
ти, що хоч мова і йде про лінгвокультурологію, проте всі аналізовані питання
прямо стосуються лінгвоконцептології (лінгвокультурної концептології), яка
значною мірою дублює методологічний апарат першої. Фактично ці дві нові мо
вознавчі дисципліни є «двійнятами», хоча деякі науковці визначають лінгвокон-
цептологію як відгалуження лінгвокультурології6 7. Однак якщо не брати до уваги
досить сумнівні й непереконливі критерії їх розмежування — «лінгвокультуро-
логія займається дослідженням лінгвокультури в цілому, а лінгвоконцептологія
вивчає окремі фрагменти лінгвокультури головним чином у зіставному ас
пекті» 1, то термін лінгвоконцептологія можна, на наше переконання, уважати
ще одним — паралельним — позначенням для лінгвокультурології.
Згадана вище критика спонукала нас включитися в дискусію з основних
лінгвокультурологічних проблем, оскільки маємо безпосередній стосунок до
певної адаптації російської «автохтонної» (С. Г. Воркачов) зіставно-лінгвокуль-
турологічної ідеї в українському мовознавчому просторі8. Метою ж пропонова
ної розвідки є наведення контраргументів щодо деяких слабких методологічних
позицій (зіставної) лінгвокультурології на тлі поширення в сучасному постра
дянському мовознавстві лінгвопрофанації, лінгвоепігонства, лінгвонарцисизму
та лінгвонаціоналізму.
1. Епігонство в царині лінгвокультурології. Передусім хотілося б не пого
дитися з тезою С. Г. Воркачова, що лінгвокультурологія, ж і лінгвоконцептологія,
являють собою «суто автохтонне, російське утворення, що циркулює виключно
в російськомовному науковому просторі»9. Очевидно, автор не знайомий з чис
ленними працями українських, білоруських, казахських лінгвокультурологів,
оскільки не володіє відповідними мовами. Тут можна погодитися з тим, що лінг
вокультурологія є «автохтонним російським утворенням», але циркулює воно
не лише в російськомовній науці. Більше того, лінгвокультурологія стала од
нією з магістральних течій у сучасному українському мовознавстві, тому лінг-
вокультурологічні студії — це нині модно.
Як відомо, будь-який «модний» науковий напрям породжує численних псев-
доадептів-халтурників, і, зрозуміло, лінгвокультурологія У8 лінгвоконцептоло-
____________________________________________ Лінгвокультурний концепт «Капці»...
3 АндреевК. Введение в суверенное язьпсознание.— ЬПр://\у\у\¥.5ПоЬ.ги/5ЄІесіес1/епігу/67120.
4 От лингвистики к мифу : Лингвист. культурология в поисках «зтнич. ментальности».—
СПб., 2013,— 352 с.
5 Шмелев А. Д. Русский язьік и русская культура: точки соприкосновения и методи
изучения // Мир русского слова.— 2013.— № 1.— С. 39.
6 Воркачев С. Г. Лингвокультурная концептология и ее терминосистема...— С. 12.
7 Воркачев С. Г. «Куда ж нам плнть?» — лингвокультурная концептология...— С. 6.
8 Мізін К. І. Нові напрями в українському мовознавстві: зіставна лінгвокультурологія //
Мовознавство.— 2012.— № 6.— С. 38-52.
9 Воркачев С. Г. «Куда ж нам плнть?» — лингвокультурная концептология...— С. 16.
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 17
гія не становлять тут винятку. Тому проблема епігонства лежить не в площині
методологічної примітивності лінгвокультурологічних розвідок, а в «моді».
«Мода» в мовознавстві захоплює науковців, особливо початківців, подібно до
того, як будь-якого пересічного громадянина захоплює модний одяг, модні ав
томобілі, модна музика тощо. Середовище таких «стиляг» і породжує епіго-
нів-халтурників. Праці останніх не вибудовуються, як правило, на повному кон-
цептному аналізі10 *, та й навіть у добросовісно виконаних дисертаційних
роботах можна зустріти некоректності, які надають критикам лінгвокультуро-
логїї уз лінгвоконцептології додаткові аргументи щодо позірної примітивності
методологічного апарату цих дисциплін. Наприклад, у монолінгвальній праці
дослідниця ставить завдання «довести універсальний характер морально-етич
них концептів “Гріх” і “Сором” у національній лінгвоментальності» и . Як мож
на довести універсальний характер концептів у межах лише української лінгво-
культури? При цьому авторка залучає лінгвостатистичні підрахунки, щоб
зробити такий висновок: лексема сором має нейтральну оцінку на тлі її сино
німів стид, страм, страмота, страмовище, страмовисько, ганьба, зніяковіння,
збентеження, незручність, сором ’язливість, конфуз 12. Але такий висновок
можна зробити і без спеціального дослідження.
Численні некоректності в лінгвокультурологічних працях пов’язані головним
чином з тим, що науковці не дотримуються основного принципу: лінгвокультуро-
логи мають спиратися у своїх результатах і висновках виключно на емпіричний
матеріал — мовні факти. Інакше можна отримати висновки, які викликають, як
мінімум, подив, напр.: «Джерела вищості англійської нації над іншими, як
здається, слід шукати не лише в імперській величі цариці колоній (як це прийнято
робити) [...] а в острівному положенні Великобританії» 13; «Англійці й американ
ці є більш прагматичними, ніж росіяни, та часто цинічні» 14 15; «Існує думка, що в
межах російської культури індивідуалізм не може стати домінантним світогля
дом, бо суперечить її основним принципам, де головним є духовність» 15.
Утім, інколи дивують лінгвокультурологічні висновки не лише епігонів, а й
відомих науковців, напр.: «Особливість російської культури полягає в тому, що
в ній існує особливе почуття — любов до справедливості»; «Родинне тепло слу
гує взірцем добродушного ставлення до людей узагалі. Тут російська мова під
тверджує традиційне уявлення про широчінь і щедрість російської душі. Більше
того, вона підказує людині готовність обійняти родинною любов’ю увесь світ» 16.
Останні тези слугують, на наш погляд, найяскравішим прикладом етнонаціона-
лізму, тому без сарказму їх сприйняти неможливо, особливо в контексті ниніш
ньої українсько-російської війни.
10 У них не проводиться опитування носіїв мови, вони не містять репрезентативних
вибірок, їхні висновки не підтверджуються лінгвостатистичною верифікацією тощо.
“ Вдовиченко Н. В. Вербалізація морально-етичних концептів в українській мовній
картині світу : Д и с .... канд. філол. наук.— О., 2015.— С. 8.
12 Там же.— С. 180.
13 Двинянинова Г. С., Мусихина К. М. О месте концепта море в национальном само-
сознании англичан // Язиковая личность: текст, словарь, образ мира : К 70-летию чл.-кор.
РАН Ю. Н. Караулова.— М., 2006,— С. 38.
14 Сабадашова М. Г. Лексико-фразеологические способи вираження семантического
пространства память / забвение в русском и английском язиках: Автореф. ди с.... канд. филол.
наук.— Волгоград, 2011.— С. 15.
15 Слепушкина Е. В. Фразеология русского и английского язшков в зеркале националь-
ного менталитета (на материале концептов «предупреждение» и «угроза») : Автореф. дис. ...
канд. филол. наук.— Пятигорск, 2009.— С. 16.
16 Зализняк Анна А., Левонтина И. Б., Шмелев А. Д. Ключевне идеи русской язьїковой
картини мира.— М., 2005.— С. 370, 246.
К. І. Мізін______________________________________________________________________
18 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
Не відстають тут і деякі українські лінгвокультурологи, які постійно декла
рують якусь особливу духовність українців як їхню національну рису 17 18. Чого вар
ті лише такі «шедеври»: «Українська бабуся — це унікальне світове явище. Ону
ків вона часто-густо любить ще більше, аніж дітей»; «Ще однією сучасною рисою
українців є гостре несприйнятгя (особливо старшими поколіннями) похабщини,
бруду телепередач, осуд аморальності гулящої жінки, матері-зозулі, що не дбає
про дитину»; «В останні роки в Росії, в Україні одним із поширених концептів, що
характеризує сучасний менталітет, є “уміння жити”»; «Український народ, попри
тотальне знецінення молоддю моральних вікових традицій, практику співжиття у
громадянському шлюбі, хоче і вміє кохати. Молоді люди стають на весільний
« « « 10 рушник за велінням сердець і лише зрідка через вигоду, розрахунок» .
Незрозуміло, на чому ґрунтуються ці висновки. Сумнівно, що на лінгвістич
ному аналізі. Тут його зовсім немає. Отже, такі висновки є не лінгвокультуроло-
гічними, а культурологічними уз етнологічними. Хоч і в цих «народознавчих»
дисциплінах має бути присутнім науковий аналіз. Інакше як довести, що україн
ські молодята «лише зрідка» одружуються через розрахунок?
Крім «моди», епігонству в лінгвокультурології сприяють також численні ди
сертаційні ради, зокрема і в Україні, оскільки кожна така рада має продемон
струвати свою результативність, яка вимірюється кількістю захищених дисерта
цій за період каденції. Гонитва за кількістю часто призводить до нехтування
якістю, що примушує дисертаційні ради до певної лояльності щодо неякісних
дисертаційних робіт, і лінгвокультурологія уз лінгвоконцептологія тут ні до чого.
2. Лінгвокультурологія У8 антропологічна лінгвістика. Гумбольдт і нео-
гумбольдтіанство. Гіпотеза Сепіра-Ворфа. Як уже зазначалося, лінгвокультуро
логія є пострадянським варіантом поширеного в західній, передусім американській,
лінгвістичній традиції такого наукового напряму, як антропологічна лінгвістика.
Інакше кажучи, лінгвокультурологія є результатом адаптації антропологічної лінг
вістики на базі тих напрацювань, що вже існували на пострадянському просторі гу
манітарного знання. Тому тут чітко простежується домінування ідеалістичних кате
горій. Натомість антропологічна лінгвістика більшою мірою розбудовувалася на
позиціях ворфіанства та неоворфіанства (гіпотеза Сепіра-Ворфа).
Відповідно абсолютно методологічно некоректними є, на наш погляд, ті зви
нувачення критиків лінгвокультурології, які стосуються «надмірного захоплен
ня» авторами лінгвокультурологічних праць положеннями гіпотези Се
піра-Ворфа. Саму ж цю гіпотезу вони вважають надуманою, профанною та
науково бездоказовою 19. Ці науковці ігнорують той факт, що антропологічна
лінгвістика, з одного боку, та лінгвокультурологія, — з другого, постали на тлі
дещо різних філософських, психологічних і лінгвістичних традицій. Сумнівно,
що гумбольдтіанство, як і неогумбольдтіанство, мали абсолютний вплив на фор
мування гіпотези Сепіра-Ворфа американськими лінгвістами-антропологами.
Якщо відштовхуватися від того факту, що засновник американського антропо
логічного мовознавства (етнолінгвістики) Ф. Боас був знайомий з працями
В. Гумбольдта та його адептів 20, а його послідовник Е. Сепір навіть опрацьову
____________________________________________ Лінгвокультурний концепт «Капці»...
17 Можливо, колись духовність і була національною рисою українців, але нині — у час
тотальних глобалізаційних процесів — вона втратила свої ключові позиції.
18 Українська лінгвокультурологія: Навч. посіб. для студентів зі спец. «Українська мова і
література» / Кол. авт.: Потапенко О. І., Потапенко Я. О., Кожуховська Л. П., Чубань Т. В.,
Левченко Т. М., Бурчик І. В.— Корсунь-Шевченківський, 2014.— С. 215, 216, 218, 219.
19 Див., напр.: ПавловаА. Зазнач, праця.— С. 22-23; ПрожиловА. В. Лингвоконцеп-
тология: триумфальньїй подьем или бег по «язиковому кругу»?— С. 16-17.
20 Він, до того ж, мав німецьке походження.
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 19
вав спадщину Й. Гердера 21, то існують підстави для сумніву в тому, що учень
Е. Сепіра Б. Ворф, який навіть не мав лінгвістичної уз філософської освіти, без
посередньо спирався на ідеї європейського лінгвального релятивізму або запо
зичував їх. Утім, саме Б. Ворфа вважають автором згаданої гіпотези. Очевидно,
для викристалізування останньої йому вистачило теоретико-філософського під
ґрунтя своїх попередників — Ф. Боаса та Е. Сепіра. А той факт, що основи теорії
лінгвального релятивізму закладалися паралельно по обидва боки Атлантично
го океану22, чітко засвідчує: для появи цієї теорії визріли політико-історичні та
соціокультурні передумови розвитку людської спільноти. Відмінними, звичай
но, є більша «ідейність» (затеоретизованість) європейського лінгвального реля
тивізму, оскільки він формувався переважно на поглядах німецьких філософів
на ґрунті суспільного запиту епохи «націотворення», та більша «емпіричність»
(практичність) американського мовного релятивізму, бо тут такі ідеї зароджува
лися переважно на основі практичних напрацювань американських лінгвістів,
де вимогою часу стала необхідність вивчення мов американських індіанців.
Гіпотеза Сепіра-Ворфа була і є надзвичайно популярною, і тут немає жодно
го перебільшення. Інша справа, що інтерес до неї зростав або спадав відповідно
до поширення тих чи інших ідей у царині гуманітарного знання протягом фак
тично всього XX та початку XXI століть. Це є нормальним з огляду на те, що
весь розвиток людства подається як спіраль. Однак кожний наступний її виток
має нову якість, тому той сплеск інтересу до цієї гіпотези, який простежувався у
50-ті роки минулого століття, мав принципово інше методологічне підґрунтя,
ніж той, який відбувається сьогодні, бо мовознавство й суміжні з ним науки не
стоять на місці: відкриваються нові мови, а з ними й нові факти, що підтвер
джують гіпотезу Сепіра-Ворфа. До того ж значною мірою удосконалилися
експериментальні методики, на основі яких проводяться експерименти з носія
ми різних мов, що демонструють принципові відмінності їхнього мислення, точ
ніше світосприйняття та світорозуміння. Усе це дає змогу спростувати той аргу
мент опонентів лінгвокультурології, що стосується обмеженого, на їхню думку,
мовного матеріалу, на якому розбудовується ця гіпотеза.
Солідну доказову базу щодо гіпотези Сепіра-Ворфа надають, наприклад, ре
зультати експериментів, які проводить антрополог Л. Бородіцкі зі своїми коле
гами Л. Шмідтом і У. Філліпсом. Маючи в розпорядженні дві лабораторії, ці
науковці залучають у своїх експериментах значну кількість респондентів. На ос
нові цих експериментів установлено, що, наприклад, слово-стимул міст, яке в
іспанській мові має чоловічий рід, а в німецькій — жіночий, викликає в іспанців
і німців різні реакції: в іспанців воно асоціюється з чоловічими якостями, а в
німців — з жіночими23.
Вагомі аргументи на користь гіпотези Сепіра-Ворфа надають і дослідження
британського соціолога С. Левінсона 24, який першим описав феномен тих мов, у
яких просторова орієнтація спирається не на відношення до того, хто говорить
(орієнтації «праворуч», «ліворуч», «попереду» та «позаду»), а суто на географіч-
21 8арігЕ. Непіег’я «ІЛярпшд сіег ЗргасЬе».— СЬіса§о, 1907.— 142 р.
22 Пор., наприклад, роки виходу друком праць Е. Сепіра «Мова» та одного з най-
відоміших і найпослідовніших неогумбольдтіаців Л. Вайсгербера «Рідна мова і формування
духу»: ЗарігЕ. Ьап§иа§е : Ап Іпігосіисііоп Іо йіе Зіисіу оГЗреесЬ.— № \у¥огк , 1921.— 125 р.;
ЖеіхдегЬег Ь. МийегзргасЬе ипсі ОеізІезЬіМип^.— ОбИш^еп, 1929.— 170 8.
23 Див. докладніше: ВогойШку Ь., ЗсктійіЬ., Ркііїірз Ж. 8ех, 8уп1ах, апсі Зетапіісз // Ьап-
§иа§е іп Міші : Асіуапсез іп Йіе Зіисіу оґ Ьап§иа§е апсі ТЬои§Ьі.— СатЬгісІде, МА, 2003.—
Р. 61-80.
24 Див., напр.: Ьеуітоп 8.С. 8расе іпЬап§иа§е апсіСо§пігіоп : Ехріогаїіопз іпС о§піііуєБ і-
уегзіїу.— СатЬгісІ§е, 2003.— 389 р.
К. І. Мізін______________________________________________________________________
20 158М 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
ні координати, тобто «північ», «південь», «схід» і «захід». Ці дослідження про
довжив Г. Дойчер 25, який установив, що в носіїв мови Сии§и УітіІЇїігт існує пев
ний «внутрішній компас», за яким вони з самого дитинства навчаються
орієнтуватися в просторі не відносно самих себе, як це притаманно, наприклад,
європейцям, а за сторонами світу. Тому в таких лінгвокультурах людина аж ніяк
не зрозуміє ідеї потоку часу. Цей висновок підтвердили Л. Бородіцкі та Е. Гебі26 27
за допомогою експериментів з носіями мови Киик ТЬаауогте, які також описую
ть розташування об’єктів у навколишньому світі на основі сторін світу. Проте в
цього народу ще й принципово інше сприйняття часу: останній тече, в їхньому
уявленні, зі сходу на захід.
Сучасний рівень знань мов та експериментальних методик дає змогу повніс
тю заперечувати теорії, які ще зовсім недавно, здавалося б, ґрунтувалися на со
лідній доказовій базі. Прикладом може слугувати теорія Берліна-Кея про наяв
ність назв основних кольорів в усіх мовах світу: Б. Берлін і П. Кей установили в
середині минулого століття, що всі мови світу мають слова на позначення чор
ного, білого, червоного, а також теплих і холодних кольорів11. Однак згаданий
уже нами С. Левінсон 28 * знайшов факти, що суперечать положенням цієї теорії:
ідеться про мову Уеії І)пуе, де кольори є метафорами. У цій мові немає ні слів
для називання кольорів, ні навіть самого слова «колір», натомість носії Уеії
Бпуе говорять про кольори метафоричними виразами, використовуючи на їхнє
позначення об’єкти з навколишнього середовища. Це не свідчить, зрозуміло, що
носії цієї мови мають якусь особливу, не таку, як у інших людей, зорову рецеп
цію, але умови їхнього існування, передусім зовнішні чинники, так вплинули на
формування їхньої когнітивної та, відповідно, мовної картин світу, що детальне
розрізнення колірного спектра стало для них нерелевантним, а отже, не було
потреби і в називанні основних кольорів.
Ще одним подібним прикладом, коли нові мовні факти суперечать загаль
ноприйнятим теоріям, може слугувати відсутність чисел, назв кольорів, доско
налої форми, а також базових слів для позначення кількості («декілька», «неба
гато» та ін.) у мові РігаЬа 19. Цей факт повністю ставить під сумнів теорію
Н. Хомського про існування універсальної граматики. Численні експерименти,
метою яких була спроба дати відповідь на питання, чи можливе розпізнавання
чисел, якщо відсутня система числення30, давали той самий результат: носії мо
ви піраха можуть розпізнавати числа лише на елементарному рівні — їхнє чис
лення закінчувалося на двох або трьох предметах. Очевидно, у носіїв цієї мови
не було потреби рахувати, щоб виживати в умовах амазонських джунглів.
Сучасна методика проведення лінгвістичних експериментів постійно удос
коналюється, що дозволяє мовознавцям виходити на принципово новий рівень
наукової достовірності таких експериментів. Ті висновки, які ще зовсім недавно
ґрунтувалися більшою мірою на інтуїції дослідників, ніж на науково достовір
25 БеиівсНег О. ТЬгои§Ь Йіе Ьап§иа@е Сіазз : 'Шіу Йіе Убогій Боокз Біїїегепі іп ОіЬег Ьап-
§иаяе8.— Кеш Уогк, 2010.— Р. 161-163.
ВогоАіївку Ь., СаЬу А. КететЬгапсез оГТ ітез Базі: АЬзоІиІе Зрагіаі Кергезепіагіопз о ї
Т іте іп ап Аизігаїіап АЬогі§іпа1 Соттипііу // РзусЬоІо^ісаІ 8сіепсе.— 2010.— Уоі. 21. Разе. 11.—
Р. 1638.
27 Вегііп В., Кау Р. Вазіс Соїог Теппз: ТЬеіг Ш іуегзаііїу апй Еуоілйоп.— Вегкеїеу, 1991.—
196 Р-
28 Ьеппвоп 8. С. Уеіі Бпуе апййіе ТЬеогу оґВазіс Соїог Тепле// Іои т . оґБш^иізІіс АпіЬго-
роїоеу.— 2000,— Уоі. 10. Разе. 1,— Р. 3-55.
" Еуегеії Б. Ь. Сиііигаї Сопзігаіпіз оп О гаттаг аші Со§пійоп іп РігаЬа: АпоЙїег Боок аі іЬе
Безіеп Реаіигез оГНитап Бап£иа§е // Сиггепі Апйггоро1о§у.— 2005.— Уоі. 46. Разе. 4.— Р. 622.
® Див., напр.: ОогАоп Р. №ітегіса1 Соріійоп \УііЬоиІ ІУогйз : Еуійєпсє & от Атагопіа //
Зсіепсе.— 2004.— Уоі. 306.— Р. 496-499.
____________________________________________ Лінгвокультурний концепт «Капці»...
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 21
них фактах, можна перевірити нині за допомогою сучасних технологій. Так, гру
па науковців, яка проводила експеримент з носіями мандаринського діалекту
китайської мови, використала для доведення прямого зв’язку між мовою та та
кою когнітивною здатністю людини, як розпізнавання кольорів, магнітно-резо
нансну томографію31. Цей експеримент продемонстрував, що в той момент, ко
ли респонденти бачили колір, для якого існує в мові просте найменування, у
їхньому мозку активувалася та частина, яка відповідає за мову.
Як бачимо, нові мовні факти й сучасні експерименти дають змогу осмислити
проблему взаємозв’язку мови й мислення зовсім по-іншому. Тому пріоритетним
сьогодні є не саме доведення гіпотези лінгвального релятивізму, бо досі невиз-
наченим і дещо фантомним залишається людське мислення, а експериментальна
перевірка кореляції останнього з мовою. Для цього виділяють, як правило, окре
мі когнітивні здібності людини, взаємовідношення яких з мовою встановлюють
експериментально. За допомогою таких експериментів доведено, що мова тією
чи іншою мірою впливає на перебіг розумових процесів, і важливим при цьому є
не рівень розвитку певної лінгвокультури, а структура мови та її лексика.
Отже, праці, виконані в руслі антропологічної лінгвістики, спрямовані на по
шук доказів «слабкого» варіанта гіпотези лінгвального релятивізму, суть якого
можна передати відомою тезою Р. Якобсона: «Мови відрізняються одна від од
ної тим, що в них має бути виражено, а не тим, що вони можуть виразити» 32,
тобто мова лише «підказує», як нам думати. «Сильний» варіант цієї гіпотези,
згідно з яким мова повністю детермінує світосприйняття і світорозуміння люди
ни, є ідеологічно вразливішим, оскільки він сформувався на більш «ідеологічно
му» філософському підґрунті, а це, у свою чергу, робить його зручним для по
літичних маніпуляцій. Тому до цього варіанта лінгвального релятивізму
тяжіють розвідки, виконані в царині не антропологічної лінгвістики, а більш
«ідеологічної» лінгвокультурології. Хоча дослідники-лінгвокультурологи, зок
рема й російські33, розуміючи значне ідеологічно-філософське перевантаження
останньої, усе частіше роблять спроби підсилити теоретико-методологічну базу
цієї дисципліни за рахунок нових та науково надійних методів і методик.
Абсолютно не можемо погодитися з думкою опонентів лінгвокультуроло-
г її34, що пошуки «народної душі», розпочаті на початку XIX ст. В. Гумбольдтом,
И. Фіхте та ін., утратили нині свою актуальність, бо, навпаки, останніми десяти
літтями неабияк зріс інтерес людини у світлі нових наукових парадигм до вив
чення самої себе та до вивчення свого місця в навколишньому світі35. Цей інте
рес ніколи й не згасав, стрибкоподібно змінюючи фокус концентрації наукової
думки залежно від обставин і вимог, які супроводжують розвиток людського
суспільства36. Солідний відтинок часу, протягом якого вчені займаються пошу
31 Тап Ь. Н., Скап А. Н. В. еі аі. Ьап§иа§е Аїїесіз Р айетз оїВгаіп Асііуаііоп Аззосіаіесі шііЬ
Регсерїиаі Оесізіоп // РгосеесІіп§8 оґ ІЇіе Каііопаї А саіїету о ! Зсіепсез.— 2008.— Уоі. 105.
Разе. 10,— Р. 4008.
32 АакоЬзоп К. Оп Ьііщиізііс Азресіз оГТгапзІагіоп // ТЬе Тгапзіагїоп Зіисііез Кеасіег.— Ьоп-
Йоп • Кеш Уогк, 2000.— Р. 166.
33 Див., напр.: Зсишзняк А. А. Лингвоспецифичньїе единицм русского язнка в свете
контрастивного корпусного анализа // Компьютерная лингвистика и интеллектуальнне тех-
нологии : Материалн междунар. конф.— М., 2015.— Внп. 14.— С 683-696.
34 Андреев К. Зазнач, праця.
35 Визначення власного «Я» у соціокультурному середовищі є абсолютно неможливим
без дослідження мови й культури людини.
36 Наприклад, значний інтерес до мов, а також і культур індіанців Північної Америки,
який, власне, створив передумови виникнення ворфіанства, а згодом неоворфіанства,
з ’явився в американському мовознавстві після успішного використання мов індіанських
племен черокі, навахо та ін. як шифрів радистами-шифрувальниками у Другій світовій війні.
К. І. Мізін______________________________________________________________________
22 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
ком «душі народу», не є тим чинником, який автоматично деактуалізує цей по
шук, бо деякі проблеми, зокрема проблему співвідношення мови й мислення,
найкращі мислителі й науковці різних епох розв’язують уже протягом двох ти
сячоліть, але однозначних відповідей так і не знайшли.
Якщо ж бути принциповим у питанні витоків поняття «душа народу», то во
но має, на наше переконання, глибшу, ніж двохсотлітню, історію, оскільки впер
ше зустрічається у працях И. Гердера (нім. Уоікззееіе). Уже потім його підхопи
ли у своїх концепціях послідовники цього німецького філософа — И. Фіхте,
Г. Гегель, Я. Грімм, брати Шлегелі та, врешті-решт, В. Гумбольдг31. Саме
В. Гумбольдг, завдяки його інтересу до етнографічних досліджень і порівня
льної філології, фактично став «батьком» сучасної лінгвістики, декларуючи вже
не поняття «душа народу» (Уоікзаееіе), а «дух народу» (УоІки§еШ). Започаткова
не в цей період розвитку лінгвістичної науки порівняльно-історичне мовознав
ство не втратило актуальності і в наші дні, бо жодна лінгвістична парадигма ще
не вичерпала й донині своїх методологічних і практичних можливостей.
3. Лінгвометодологія лінгвокультурології V* зіставної лінгвокультуро-
логії. Основне завдання лінгвокультурології полягає в тому, щоб за допомогою
аналізу мовних одиниць і явищ (що важливо!) реконструювати релевантні для
тієї чи іншої спільноти факти соціокультурної ґенези. Не викликає сумніву та
кож те, що науково вагомих результатів можна досягти в царині лінгвокультуро
логії лише при зіставному вивченні різних лінгвокультур, тобто мова йде про
зіставну лінгвокультурологію як найперспективніший і методологічно найадек-
ватніший лінгвокультурологічний напрям. Одним із основоположних принци
пів при цьому має стати якомога більша редукція етноцентричного викривлення
результатів таких досліджень.
З огляду на це абсолютно не можемо погодитися з опонентами лінгвокульту
рології, що лінгвокультурологічні розвідки не потребують від дослідника знання
оо • * ■ • •
мов , оскільки навіть монолшгвальні праці спираються головним чином саме на
традиційну методологію — описовий (дескриптивний) метод, дефініційний (сем-
ний, компонентний) аналіз, контекстний аналіз, етимологічний аналіз та ін. Тому
детальне вивчення будь-якої мовної одиниці (мовного явища) вимагає фахового
володіння не лише іноземними мовами, а й рідною. Особливо це стосується моно-
лінгвальних лінгвокультурологічних студій, де дослідник може зробити об’єктив
ні висновки, спираючись виключно на глибокий фаховий аналіз тієї чи іншої мо
ви. Інакше це буде не лінгвокультурологічне, а культурологічне уз етнологічне
(етнографічне) дослідження, де як об’єктивні наукові факти сприйматимуться
стереотипи, обрядодії, вірування, звичаї, забобони тощо певного мовного соціу
му. Проте, як зазначалося, монолінгвальні розвідки не є особливо перспективни
ми у сфері лінгвокультурології У8 лінгвоконцептології.
Важливо наголосити, що лінгвокультурологи спираються переважно на ус
талені емпіричні методи. Звичайно, специфіка самого об’єкта дослідження —
мови (мовного знака), яка більшою мірою є ідеальним явищем, ніж матеріа
льним, передбачає застосування і такого методу, як інтроспекція, а також різно
манітних експериментальних методик. Утім, опоненти лінгвокультурології
стверджують, що лінгвометодологічний апарат останньої є значною мірою сум
нівним, бо «сила лінгвокультурологічного методу в його відсутності»37 38 39.
37 Ґ. Дойчер уважає, що ідея тісного взаємозв’язку та принципової взаємозалежності
мови й культури народу викристалізувалася ще в XVI ст. у працях англійця Ф. Бекона, а дещо
згодом — француза Е. Б. де Кондільяка (реиізскег О. Ор. сії.— Р. 3).
38 Андреев К. Зазнач, праця.
39 Там же.
____________________________________________ Лінгвокультурний концепт «Капці»...
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 23
Справді, усталеного лінгвокультурологічного методу поки що не існує, хоча
спроби його задекларувати робилися не раз 40. Сама міждисциплінарність лінг-
вокультурології перешкоджає, на нашу думку, зосередженню науковців на по
шуку лінгвокультурологічного методу, бо навіщо «придумувати велосипед»,
якщо він уже придуманий. Тобто йдеться про те, що немає гострої потреби в по
шуку такого методу, оскільки дослідників-лінгвокультурологів повністю задо
вольняють «чужі», запозичені із суміжних наукових дисциплін, методи. До того ж,
крім традиційних, тут простежується певна адаптація методів когнітивної лінг
вістики, передусім концептного та інтерпретативного аналізів, які в лінгвокуль-
турології набули специфічних процедур. Слід додати ще й поширену серед лінг-
вокультурологів практику застосування психолінгвістичних експериментів
з метою об’єктивації результатів і висновків лінгвокультурологічного аналізу.
Прикметно, що саме останні методи піддаються найбільшій критиці з боку
позитивістів за їхню «метафізичність». Хоча, наприклад, концептний аналіз за
стосовується для розкриття через значення мовних одиниць змісту концептів,
що передбачає залучення процедур насамперед семного, контекстного та етимо
логічного аналізів. То невже він є більш «метафізичним», ніж традиційні методи
мовознавства?
Отже, під поширеним поняттям «лінгвокультурологічний аналіз» слід розуміти
не якийсь глибоко опрацьований та загальновизнаний метод, а сукупність дослід
ницьких процедур традиційної і когнітивної лінгвістики та психолінгвістики (со
ціолінгвістики). Зазначимо при цьому, що міждисциплінарний характер лінгвоку-
льтурології сприяє її методологічній відкритості, тому методологічний апарат
останньої перманентно поповнюється новими дослідницькими процедурами. Пе
редусім тут слід згадати методологію актуальної нині корпусної лінгвістики.
4. Лінгвокультурологія та її термінологічний апарат. З погляду опонен
тів лінгвокультурології, остання перенасичена «хитромудрою» терміноло
гією — «лінгвокультурема», «етнічна ментальність», «мовна картина світу»,
«лінгвоспецифічний етноконцепт», «національна концептосфера», «семіотичні
межі етнокультури», «номінативне поле лінгвокультуреми» та ін., яка, на їхню
думку, не піддається будь-якому раціонально-логічному визначенню. Деякі сло
восполучення, наприклад «національний характер», «національний мента
літет», «національна ментальність», «етнічна ментальність», узагалі вважаю
ться беззмістовними міфологемами, оперувати якими в науковому дискурсі
неприпустимо 41.
Можливо, тут і є якась частка істини. Наприклад, у нас є певні застереження
щодо такого термінологічного «витвору», як «лінгвоспецифічний етнокон
цепт». Але чи не було ще зовсім недавно поширеним у традиційній (структур
но-системній, іманентній) лінгвістиці словосполучення «семантика значення»,
яким послуговувалися досить солідні науковці?
Можна також погодитися, що деякі поняття є «розмитими». Передусім це
стосується «лінгвокультуреми», оскільки спроба одного із засновників лінгво
культурологічного напряму в мовознавстві, В. В. Воробйова, представити лінг-
вокультурему як одиницю, що належить одночасно двом рівням — мовному й
40 Див., напр.: Ковилова М. Л. Семантика и прагматика фразеологизмов (лингвокультуро-
лошческий аспект) : Автореф. ди с.... д-ра филоп. наук.— М., 2009.— 48 с.; Чубур Т. А. Теорети-
ческие основания лингвокультурологических сопоставительнмх исследований : Автореф.
дис. ... д-рафилол. наук.— Воронеж, 2011.— 46 с.
41 ПрожиловА. В. Лингвоконцептология: триумфальннй подьем или бег по «язиковому
кругу»?— С. 13.
К. І. Мізін______________________________________________________________________
24 /5ІЯУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
ментальному 42, виявилася, на нашу думку, методологічно безперспективною,
бо про неї вже нечасто згадують у сучасних лінгвокультурологічних працях.
Безперечно, до термінології тієї дисципліни, яка тільки-но виокремилася в
самостійний науковий напрям, завжди є численні претензії і застороги. Однак
частина термінів і понять, які вони позначають, виникли й закріпилися в науко
вому обігові ще до офіційного виникнення лінгвокультурології. Так, термін
«концептосфера» належить академікові Д. С. Лихачову43. Відповідно виникає
логічне запитання: чи можна з такою легкістю ставити під сумнів ті терміни й
поняття, якими оперував відомий в усьому світі вчений?
Якщо ж узяти до уваги й той факт, що лінгвокультурологія У8 лінгвоконцеп-
тологія значною мірою постали на методологічній базі когнітивної лінгвістики,
то під сумнів можна поставити термінологію, а відповідно і науковий рівень
учених міжнародного масштабу — Р. Джекендоффа, М. Джонсона, Дж. Лакоф-
фа, Р. Лангакера, Л. Талмі, Ч. Філлмора, Ж. Фоконьє, У. Чейфа, А. Ченкі та бага
тьох інших. До речі, Дж. Лакофф займає першу сходинку рейтингу Ооо§1е
БсЬоІаг у рубриці «Ілщщізіісз» 44, що, як ніщо інше, красномовно свідчить про
його наукові досягнення, а той напрям когнітивної лінгвістики, який він разом із
М. Джонсоном детально опрацював — теорію когнітивних метафор, жодним
чином не можна назвати псевдонауковим.
5. Концепт «Капці», або Критерії визначення лінгвокультурних концептів.
Критики лінгвокультурології переконані, що відсутність чітко визначеного лінгво-
культурологічного методу приводить до аналізу нелогічних і навіть дивних для тієї
чи іншої лінгвокультури етноспецифічних концептів. Зокрема, дослідники росій
ського мовного етносу присвячують свої лінгвокультурологічні розвідки таким
концептам, як «Боевой листок», «Тапочки», «Нефть», «Сочи», «Слон», «Бьік» 45.
Зазначимо, що навіть ці концепти не є нелогічними, якщо взяти до уваги те,
що, наприклад, концепт «Бик» аналізується в іспанській лінгвокультурі4б, а кон
цепт «Капці» входить до концептополів «Одяг» або «Мода» в багатьох європей
ських мовних етносах 47. Щодо лінгвокультурної значущості для російськомов
ного соціуму концепту «Слон», то тут, на перший погляд, справді можуть
виникати сумніви, оскільки ця тварина для росіян є екзотичною. Утім, це лише
на перший погляд, бо якщо здійснити детальний словниковий і контекстний
аналіз російської лексеми слон, то виявимо численні похідні значення слів-дери-
ватів, а також фразеологічні одиниці (ФО), побудовані на найнеочікуваніших
образах і асоціаціях, що пов’язані зі слоном 48, напр.: брить слона — «займатися
довгою, нудною справою»; замочить слона — «поїсти смаженої картоплі»; ка
чать слону яйца — «займатися пустою, непотрібною справою; байдикувати».
Можна навести й інші приклади, де компонент слон надає ФО семантики пе
ребільшення якості, міри або розміру якогось предмета, явища чи процесу, що,
очевидно, пов’язано з незвичайно великим розміром цієї тварини 49. Не інакше
42 ВоробьевВ. В. Лингвокультурология.— М., 2008.— С. 102.
43 ЛихачевД. С. Концептосфера русского язика // Изв. АН СССР : Сер. лит. и яз.— М.,
1993.— Т. 52. № 1.— С. 5.
44 Він має понад 135 тис. покликань на свої праці.
45 Воркачев С. Г. Лингвокультурная концептология и ее терминосистема...— С. 15.
46 Соловьева Н. И. Актуализация лингвокультурного концепта «бнк» в испанской язнко-
вой картине мира : Автореф. д и с .... канд. филол. наук.— М., 2009.— 22 с.
47 Див., напр.: Ягофарова Л. Т. Вербализация концептосферн «мода» в современной
отечественной массовой литературе : Д и с .... канд. филол. наук.— Елец, 2015.— 234 с.
48 Тут і далі: Большой словарь русских поговорок / Сост. В. М. Мокиенко, Т. Г. Никитина.—
М , 2007.— С. 622.
49 Напр.: догнать слона — «швидко втекти»; наехать на слона — «нажити сильного,
серйозного ворога»; слона не приметать — «не помітити найважливішого». У наївному
____________________________________________ Лінгвокультурний концепт «Капці»...
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 25
як концептом характеризує російське слово слон відома представниця традицій
ного білоруського мовознавства Н. Б. Мечковська 50, яку аж ніяк не можна за
підозрити в якомусь «модному» лінгвоепігонстві. Вона відзначає особливу по
пулярність у живому російському мовленні ФО з компонентом слон, напр.:
здоровенний как слон; неповоротливий как слон', топать как слон; переть/ид-
ти напролом как слон; как слону дробина; слон сдох; доволен как слон. При цьо
му слон перестає бути еталоном великої тварини, зазнаючи різних трансформа
цій, навіть часом абсурдних. Прикладом може слугувати алогічна примовка
Купи слона!, яку підлітки повторюють для випробовування терпіння або, мож
ливо, винахідливості співрозмовника.
Якщо ж провести паралелі з українською мовою, то тут теж знайдемо не
один десяток ФО з компонентом слон, хоча вже з більш меліоративною семанти
кою 51, не кажучи вже про значне поширення цих ФО, наприклад, в україномов
ному публіцистичному дискурсі останніх років 52.
Отже, той факт, що лексему слон містить не один десяток ФО, є беззапереч
ним свідченням лінгвокультурної маркованості поняття «слон», оскільки фра
зеологія вважається віддзеркаленням мовної свідомості народу, і це вже виз
нається чи не більшістю науковців. До того ж ще одним надійним критерієм,
який можна встановити без особливих проблем, є поширення цієї лексеми в су
часних публіцистичному, розмовному та інших дискурсах. Тому якщо тлумачи
ти концепт зовсім просто, тобто як те поняття, яке «приростає» в процесі соціо-
культурного функціонування додатковими образами й соціокультурними
(ціннісними) смислами, то поняття «слон» цілком можна вважати концептом не
лише в російській, а й в українській лінгвокультурах. Однак це ще не є автома
тичним визнанням його лінгвокультурної значущості для росіян / українців, ос
кільки така значущість виявляється на основі детального й прискіпливого лін-
гвокультурологічного аналізу.
К. І. Мізін______________________________________________________________________
уявленні носіїв російської мови слони мають незвично великий статевий орган і, відповідно,
неабияку здатність до злягання (пор. також аналогію хобота слона зі статевим органом
чоловіків у фразеологізмі слон без хобота, у якому образно-мотиваційна база має без
посередній зв’язок, на нашу думку, з обрядом обрізання у євреїв), напр.: знайомиться с
бельїми слониками — «злягатися, займатися сексом». Крім цього, представники російської
лінгвокультури вважають, що у слонів непомірні та інтенсивні сечовипускання і дефекація,
напр.: отвязать слона — «сходити до туалету, здійснити сечовипускання»; слепить слона —
«випорожнитися»; звонить слонику — «сходити до туалету».
50 Мечковская Н. Образная концептуализация градуально-количественннх пред
ставлений в русской фразеологии // Ко§піііоп, ЗргасЬе ипсі рЬга8ео1о§І8сЬе / рагешіо1о§І8сЬе
Ога<Зиіегип§.— \Уіе8Ьа<іеп, 2005.— 8. 110-111.
51 Напр.: слона з ’їсти — «голодна людина»; з мухи зробити слона — «перебільшення»;
слона не помітити — «неуважний»; слона проковтнути — «замовкнути»; слон і моська —
«негарна пара»; боїться як слон мухи — «байдуже»; слон на вухо наступив — «негарний
спів»; повертається як слон у посудній лавці — «незграбний»; радий як слон після бані (у
тапочках) — «нерозумно радіє»; як слону пропелер — «недоречно»; захотіти рожевого
слоника — «забажати неможливого».
52 Напр.: «Тому хотілося б сподіватися, що цього разу Кабмін не поведеться, як слон у
посудній крамниці, і ми не отримаємо ефекту, протилежного бажаному»; «[...] якій дали в
руки багато в чому недолугий процесуальний закон — Кодекс адміністративного
судочинства, що, немов слон у посудній лавці, “пройшовся” по інших судових юрисдикціях»;
«[...] держава своїм втручанням усе тільки псує, поводиться, як слон у посудній крамниці
тощо»; «Стосовно музики одного разу зауважив: “Мені слон на вухо наступив!”»; «Багато
чого ще є, де ми поводимося як слон у посудній крамниці та наступаємо на власні граблі»;
«[...] аби тільки держава тримала кордон від контрабанди, цивілізовано контролювала якість
пального і не поводилася на ринку нафтопродуктів, немов слон у посудній лавці» (Лінг
вістичний портал.— Ьйр://\¥\¥\¥.тоуа.іп(о).
26 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
6. Лінгвокультурологія і «духовні скріпи». Лінгвокультурологія і лін-
гвонарцисизм уз лінгвонаціоналізм. Слід зазначити, що науковий аналіз дис
кутованих проблем лінгвокультурології «засліплений» в опонентів останньої
злою іронією та гострим сарказмом, які спрямовані передусім на російський
лінгвонарцисизм уз лінгвонаціоналізм, а також «духовні скріпи» росіян. Тому
не дивно, що критиками цієї диципліни є переважно вчені-емігранти, які пра
цюють у західноєвропейських університетах, або представники західноєвро
пейської (переважно німецької та австрійської) лінгвістики. Одна з таких мово-
знавців-емігрантів, А. В. Павлова, визначає лінгвокультурологію навіть як
евфемістичне позначення для лінгвонаціоналізму53.
Прикметно, що лінгвонаціоналізм протиставляється, як правило, позитив
нішому лінгвопатріотизму. Межа між цими двома поняттями є досить розми
тою 54, оскільки обом властиве чітко виражене прославляння рідної мови, а та
кож гіпостазування, тобто надання мові статусу певної величини, вирваної з
історичного й соціального контекстів, яка має ті чи інші характеристики, що не
залежать від волі носіїв цієї мови 55. Саме тому ці поняття слід чітко диферен
ціювати, щоб уникнути некоректних звинувачень мовознавців-патріотів у по
ширенні націоналістичних ідей. До того ж відмінність між аналізованими по
няттями фактично зникає в тих випадках, коли націоналізм тлумачиться
дослідниками позитивно, тобто виключно як вірність і відданість своїй нації.
На наше глибоке переконання, у значній частині лінгвокультурологічних
розвідок більшою чи меншою мірою присутній етноцентризм самого дослідни
ка, тому в таких працях можна зустріти лінгвонарцисичні, рідше лінгвонаціона-
лістичні, пасажі. Стосується це передусім ранніх лінгвокультурологічних
праць, особливо тих, які були присвячені пошуку якоїсь духовної унікальності
російської лінгвокультури56. Згадаймо лише, до яких небачених розмірів була
«роздута» в подібних працях «загадкова російська душа», відлуння чого просте
жуємо ще й сьогодні в Україні57 58. Складається враження, що часто результати та
ких пошуків наперед відомі дослідникам, тобто їхні висновки ґрунтуються не на
повному лінгвокультурологічному аналізі, а на власне культурологічному, де
роль лінгвістичного аналізу відходить на далеку методологічну периферію. Цю
методологічну слабкість простежуємо навіть у працях «піонера» лінгвокульту
рології В. В. Воробйова, передусім у тих, де переважає монолінгвальний аналіз
* ■ „ „ • «о«духовних скріп» російської лінгвокультури .
Той факт, що пошуки російських лінгвокультурологів значною мірою зосе
реджені на «духовних скріпах» (концепти «Духовность», «Державность», «Со-
борность», «Православне», «Вера», «Патриотизм», «Справедливость», «Лю-
____________________________________________ Лінгвокультурний концепт «Капці»...
53 Павлова А. Можно ли судить о культуре народа по данннм его язнка?— С. 28.
54 Сагйі А. ЗргасЬпаІіопаІізтиз тіуізсЬєп 1850 шісі 1945 // № ііоп ипії 8ргасЬе. Біе Бізкиззіоп
іЬгез УегЬдІЇпіззеп іп ОезсЬісЬіе шісі Ое§епшаг1— Вегііп; N 6» Уогк, 2000.— 8. 247-248.
55 Мова, наприклад, має свою природу, характер, сутність, (цілющу) силу, дух, душу,
геній, красу тощо; у цьому розумінні поширеними є фітометафори: мова може розпускатися,
квітнути,розсипати пелюстки,рости, в ’янути, засихати, гинути тощо.
5° Воробьев В. В. Лингвокультурологическая парадигма личности.— М., 1996.— 170 с.;
Жданова В., Щеголева Ю., Сорокин Ю. А. Русские и русскость (лингвокультурологические
зтюдн).— М., 2006.— 335 с.; Зализняк Анна А., Левонтина И. Б., ШмелевА. Д. Ключевне
идеи русской язьїковой картинн мира.— М., 2005.— 540 с.
5' Див., напр.: Хуторцова М. И. «Загадочная русская душа» как национально-куль-
турннй компонент язьїковой картини мира // Лінгвістика. Лінгвокультурологія.— 2013.—
Т. 6,— С. 175-185.
58 Д ив., напр.: Воробьев В. В. Лингвокульторология.
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 27
бовь», «Русский мир», «Русский язьік», «Милосердне» та ін .59), також важко
заперечити, бо все це є очевидним. Ураховуючи шлях розвитку пострадянської
Росії, можна припустити, що специфіка її державницької політики (велика тери
торія, понад сто національностей, стрімке вимирання власне російського насе
лення, відцентрові тенденції суб’єктів Російської Федерації тощо) потребувала
ще від самого початку (1989-1992 рр.) певної ідеї, яка «скріпила» б усі націона
льності та території Росії навколо великодержавного центру. 1996 року з цією
метою Б. Єльцин оголосив про цілеспрямований пошук об’єднавчої «націона
льної ідеї». Прикметно, що ніхто не може назвати більш-менш визначений пере
лік цих російських «скріп» або точно назвати критерії, за якими розділяються
«скріпи» й «підскріпи» (напр.: совесть, дух, душа, широта, простер, удаль,
щедрость та ін.). Однак те, що російська мова визнається однією зі «скріп», є од
нозначним свідченням крену російської лінгвокультурології в бік не лише лінг-
вонарцисизму, а й лінгвонаціоналізмуб0.
Лінгвонаціоналізм російської лінгвокультурології ґрунтується на ідеях ру
софільства й повністю залежить від політичної ситуації в Росії. Свідченням цьо
го слугує очевидна політична заангажованість деяких російських лінгвокульту-
рологів, зокрема С. Г. Воркачова, який стверджує, що «громадянська війна на
Україні — приклад лінгвокультурної війни: захист носіями російської мови
своєї мовної та культурної ідентичності»61. Виникає запитання: це висновки по
літика чи мовознавця? Сумнівно, що такі висновки є результатом глибокого
зіставно-лінгвокультурологічного дослідження.
Саме підтримувана Росією лінгвонаціоналістична ідея змушує російських
дослідників вивчати мовну об’єктивацію релевантних, особливо в регіонально
му вимірі, лінгвокультурних концептів, нехтуючи мовою корінного населення
регіонів. Такий підхід породжує часом парадоксальні висновки, коли дисертан
тка пише, що «концепт “Байкал” у регіональному лінгвокультурному просторі
актуалізує базові цінності духовної культури народів Бурятії» 62, натомість ана
ліз мовної об’єктивації цього концепту побудований у дисертації виключно на
російськомовному дискурсі, а найпоширеніша в цьому регіоні корінна мова —
бурятська — лишається поза увагою авторки. Подібні «парадоксальні» до
слідження і створюють підґрунтя для критики, зокрема в тому питанні, що є
власне «лінгвокультура». Чи можна, наприклад, говорити про «індійську лінг-
вокультуру», якщо індійської мови не існує?
Утім, українська лінгвокультурологія також може бути «інфікована» цим
явищем з огляду на етноцентризм дослідників, якого важко позбутися в розвід
ках, присвячених вивченню мов і культур. Хоча протягом багатьох років постра
дянської української незалежності реальна політична, юридична та фінансова
59 Див., напр.: ГостеваИ. В. Динамика лингвокультурного поля «Духовность» в русской
язьгковой картине мира (1981-2008 гг.) : Автореф. д и с .... филол. наук.— Челябинск, 2009.—
23 с.; Сергеева Е. В. Бог и человек в русском религиозно-философском дискурсе.— СПб.,
2002.— 188 с.; Табакова 3. П. Патриотизм как базовий концепт русской ментальности // В
мире науки и искусства: вопросьі филологии, искусствоведения и культурологии.— Ново-
сибирск, 2016.— С. 66-75.
^ Лінгвонаціоналістичні ідеї поширені в Росії ще від часів М. В. Ломоносова. А. В. Пав-
лова та М. В. Безродний цитують таку тезу М. В. Ломоносова про російську мову з його
«Краткого руководства к красноречию»: «Повелитель многих язьїков, язик российский, не
токмо обширностию мест, где он господствует, но купно и собственннм своим простран-
ством и довольствием велик перед всеми в Европе» (Павлова А. В., Безродний М. В. Зазнач,
праця.— С. 141).
61 Воркачев С. Г. Лингвокультурная концептология и ее терминосистема...— С. 14.
62 Жигачева Е. С. Концепт БАЙКАЛ в региональной лингвокультуре : Дис. ... канд.
филол. наук.— Улан-Удз, 2015.— С. 8.
К. І. Мізін______________________________________________________________________
28 /5ІЯУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
підтримка української мови як державної була відсутня, однак деякі лінгвонар-
цисичні уз лінгвонаціоналістичні ідеї культивувалися й культивуються нині до
сить активно 63.
Отже, у пропонованій статті здійснено короткий огляд слабких місць у мето
дологічних позиціях лінгвокультурології на тлі поширення в сучасному мово
знавстві лінгвопрофанації, лінгвоепігонства, лінгвонарцисизму та лінгвонаціона-
лізму. Ми зробили спробу навести аргументи на користь лінгвокультурології, яка
являє собою визнану науковими колами пострадянського простору мовознавчу
дисципліну з чітко вираженим прикладним характером64. Виявлено, що опоненти
лінгвокультурології, які активно борються з плагіатом, епігонством та іншою «не
чистотою» в російській науці, мають однобоке й дещо упереджене ставлення до
цієї дисципліни, забуваючи, що їхня критика поширюється не лише на російських
лінгвокультурологів, а й на всю цю дисципліну в цілому, тобто й на українських,
білоруських, казахських та інших прихильників лінгвокультурології.
У дослідженні з ’ясовано, що сильною методологічною позицією лінгвокуль
турології є залучення нею емпіричних лінгвістичних методів. Прикметно, що
останні навіть домінують у розвідках, присвячених вивченню мови й культури
різних лінгвосоціумів. Крім цих методів, у лінгвокультурології простежується
адаптація таких методів когнітивної лінгвістики, як концептний та інтерпрета-
тивний аналізи. Об’єктивація результатів і висновків лінгвокультурологічного
аналізу здійснюється на основі проведення психолінгвістичних експериментів і
лінгвостатистичних підрахунків, вивчення мовних корпусів тощо.
Основною методологічною проблемою лінгвокультурології є відсутність ус
таленого лінгвокультурологічного методу, хоча розробленню останнього пе
решкоджає міждисциплінарність цієї дисципліни. Натомість, базовим методом
лінгвоконцептології можна вважати концептний аналіз, який досить детально
опрацьований у пострадянському мовознавстві. Тому звинувачення критиків
лінгвокультурології у псевдонауковості лінгвокультурологічних праць можна
сприйняти лише в тій частині, що лінгвокультурологія, як будь-який «модний»
мовознавчий напрям узагалі, породжує чітко виражене епігонство. Саме епігони
дискредитують своїми низькоякісними працями методологічний апарат нових
лінгвістичних дисциплін. Певною мірою слушним є також звинувачення лінгво
культурології в лінгвонарцисизмі уз лінгвонаціоналізмі, хоча це стосується зде
більшого праць російських лінгвокультурологів.
(Кременчук)
____________________________________________ Лінгвокультурний концепт «Капці»...
К. І. МТ7 Ш
ТНЕ ЬШСШ-СЦЕТЦКАЕ СОІУСЕРТ «8ІЛРРЕК8», ОК (ЖСЕ АСАШ (Ш
МЕТНОВОШ СІСАЬ РЬА\У8 Ш ІЛІЧСІГО-СІІЕТтОШ СУ
ТЬе агіісіе із сієуоієсі іо іЬе сгііісаі апаїузіз оґ зо т е \уеак тейю<1о1о§іса1 роіпіз іп (соп-
ігазііуе) Ііп^ио-сиїйігоіоду іп іЬе сопіехі оґ ехрапс1іп§ Ііпдио-ргойпаііоп, Ііщрю-ерІЕОпізт,
1іп§ио-пагсІ88І8т апсі Ііпвио-паїіопаїізт іп т о с іе т розі-8оуіеІ ІЬщиізіісз. ТЬе аийюг §іуез зо т е
сошііегаг§итепІ8 іо а11е§есі ргітіііуе теіЬос!о1о§у іп Ііпдио-сиїіигаї зіисііез, апсі Ьі§Ь1і§Ьіз зо т е
оґ іЬе геазопз \уЬу ері§опізт апсі Ііпдио-пагсіззізт уз 1іп§ио-паііопа1ізт аге зргеа<ііп§ іп іЬе йеМ
оґііпдиізіісз.
Кеу\уог<І8: 1іп£ио-сиЬигоіО£у, 1іп§ио-сопсеріо1о§у, сопігазііуе 1іп§и0-си1іигоІ08у, соп-
сері, ерщопізт, Ііщрю-пагсіззізт, Ііп^ио-паііопаїізт.
63 Див. про це, зокрема: Тараненко О. О. Явище історико-мовної міфотворчості в сучас
ному українському суспільстві // Мовознавство.— 2011.— № 6.— С. 14—33.
Лінгвокультурологію введено до навчального плану підготовки філологів численних
авторитетних університетів, зокрема і в Україні.
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 29
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184313 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:53:14Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мізін, К.І. 2022-05-19T09:39:40Z 2022-05-19T09:39:40Z 2017 Лінгвокультурний концепт "Капці", або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології / К.І. Мізін // Мовознавство. — 2017. — № 6. — С. 16-29. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184313 Стаття присвячена критичному аналізу деяких слабких методологічних позицій (зіставної) лінгвокультурології на тлі поширення в сучасному пострадянському мовознавстві лінгвопрофанації, лінгвоепігонства, лінгвонарцисизму та лінгвонаціоналізму. Автор навів певні контраргументи щодо позірної примітивності методологічного апарату лінгвокультурологічних розвідок, а також висвітлив деякі причини поширення епігонства та лінгвонарцисизму уз лінгвонаціоналізму в царині лінгвокультурології. The article is devoted to the critical analysis of some weak methodological points in (contrastive) linguo-culturology in the context of expanding linguo-profanation, linguo-epigonism, linguo-narcissism and linguo-nationalism in modem post-Soviet linguistics. The author gives some counterarguments to alleged primitive methodology in linguo-cultural studies, and highlights some of the reasons why epigonism and linguo-narcissism vs linguo-nationalism are spreading in the field of linguistics. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Лінгвокультурний концепт «Капці», або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології The linguo-cultural concept «Slippers», Or once again on methodological flaws in linguo-culturolog Article published earlier |
| spellingShingle | Лінгвокультурний концепт «Капці», або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології Мізін, К.І. |
| title | Лінгвокультурний концепт «Капці», або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології |
| title_alt | The linguo-cultural concept «Slippers», Or once again on methodological flaws in linguo-culturolog |
| title_full | Лінгвокультурний концепт «Капці», або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології |
| title_fullStr | Лінгвокультурний концепт «Капці», або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології |
| title_full_unstemmed | Лінгвокультурний концепт «Капці», або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології |
| title_short | Лінгвокультурний концепт «Капці», або Ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології |
| title_sort | лінгвокультурний концепт «капці», або ще раз про методологічно слабкі місця лінгвокультурології |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184313 |
| work_keys_str_mv | AT mízínkí língvokulʹturniikonceptkapcíaboŝerazprometodologíčnoslabkímíscâlíngvokulʹturologíí AT mízínkí thelinguoculturalconceptslippersoronceagainonmethodologicalflawsinlinguoculturolog |