Кельтська гідронімія в басейні Дністра
У пропонованій статті схарактеризовано гідроніми Бакота, Бібрка, Сукіль, Щирець у басейнах Верхнього й Середнього Дністра, які свого часу етимологізували як кельтські за походженням. На підставі докладного етимологічного аналізу спростовано кельтську версію походження цих гідронімів, обґрунтовано ї...
Saved in:
| Published in: | Мовознавство |
|---|---|
| Date: | 2018 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2018
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184367 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Кельтська гідронімія в басейні Дністра / С.О. Вербич // Мовознавство. — 2018. — № 5. — С. 32-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859661228465455104 |
|---|---|
| author | Вербич, С.О. |
| author_facet | Вербич, С.О. |
| citation_txt | Кельтська гідронімія в басейні Дністра / С.О. Вербич // Мовознавство. — 2018. — № 5. — С. 32-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | У пропонованій статті схарактеризовано гідроніми Бакота, Бібрка, Сукіль, Щирець у басейнах Верхнього й Середнього Дністра, які свого часу етимологізували як
кельтські за походженням. На підставі докладного етимологічного аналізу спростовано кельтську версію походження цих гідронімів, обґрунтовано їхню слов’янську
природу.
The proposed article is devoted to structural-semantic study of hydronyms of the
Bakota, Bibrka, Sukil, Shchyrets in the basins of Upper and Middle Dnister river, that
at one time were assumed as Celtic origin. Based on the detailed analysis of names the
hypothesis of their Celtic nature is refuted, simultaneously their Slavic etymology is
proved.
|
| first_indexed | 2025-11-30T09:42:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
© С. О. ВЕРБИЧ, 2018
32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5
С. О. ВЕРБИЧ
КЕЛЬТСЬКА ГІДРОНІМІЯ В БАСЕЙНІ ДНІСТРА 1
У пропонованій статті схарактеризовано гідроніми Бакота, Бібрка, Сукіль, Щи-
рець у басейнах Верхнього й Середнього Дністра, які свого часу етимологізували як
кельтські за походженням. На підставі докладного етимологічного аналізу спросто-
вано кельтську версію походження цих гідронімів, обґрунтовано їхню слов’янську
природу.
Ключові слова: гідронім, етимон, кельтська етимологія, слов’янська
етимологія.
Проблема кельтської мовно-культурної спадщини у слов’янських мовах
не нова. Її не раз порушували у своїх працях Т. Лер-Сплавінський, Л. Мошин-
ський, З. Возняк, Я. Філіп та інші дослідники. Науковий інтерес істориків, ар-
хеологів, лінгвістів до виявлення кельтських старожитностей у слов’янських
мовах зумовлений активним розселенням кельтів у IV–III ст. до н. е., викли-
каним низкою зовнішніх чинників, зі своєї прабатьківщини на Британські
острови, території Франції, Апеннінського, Піренейського й Балканського
півостровів.
Першим регіоном сучасної України, що зазнав кельтського впливу, істо-
рики називають Закарпаття, зокрема Верхнє Надтисся. Згідно з відомостями
археологів, кельти закріпилися тут у 2-й п. IV ст. до н. е., відтіснивши i част-
ково асимілювавши корінну фракійськомовну людність2. Чимало дослідників
припускає, що із Закарпаття через карпатські перевали деякі групи кельтських
племен могли проникати і на Прикарпаття. Про це свідчать виявлені археоло-
гами кельтські артефакти в Північно-Східному Прикарпатті. Проте кельтські
старожитності латенського періоду на північ від Карпат представлені лише
окремими знахідками металевих виробів. Тільки на поселенні поблизу
с. Бовшів Галицького р-ну Івано-Франківської обл. Л. І. Крушельницька роз-
копала одне житло-напівземлянку з кельтською гончарною керамікою. Це гі-
потетично вказує на те, що якісь нечисленні групи кельтів могли проникати
й у Карпато-Дністерський регіон. Дослідниця датує це поселення першим
соліттям до нашої ери, припускаючи, що кельти могли прийти у Верхньо-Се-
редню Наддністрянщину або з Південної Польщі, або із Закарпаття, подо-
лавши карпатські перевали 3. На сьогодні це фактично єдине археологічне
1 Цю статтю було заплановано як доповідь на XVI Міжнародному з’їзді славіс-
тів у Белграді. З незалежних від автора причин її не було опубліковано в тематично-
му збірнику «Слов’янські обрії».
2 Казакевич Г. Кельти на землях України: археологічна, мовна та культурна
спадщина. — К., 2010. — С. 135–136.
3 Крушельницкая Л. И. Кельтский памятник в Верхнем Поднестровье //
Краткие сообщения о докладах и полевых исследованиях Института археологии /
Отв. ред. Т. С. Пассек. — М., 1965. — Вып. 105. — С. 122.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 33
Кельтська гідронімія в басейні Дністра
підтвердження перебування кельтів у Північно-Східному Прикарпатті, що не
дає однозначної відповіді про характер і тривалість кельтського впливу на
регіон басейну Дністра в його прикарпатській частині. На думку, А. Д. Ма-
чинського, група кельтського чи кельтсько-іллірійського населення (ІІ–І ст. до
н. е.), яка займала деякі райони Верхньої Наддністрянщини, найімовірніше,
не була значною. До рубежу нової ери вона розчинилася в середовищі чис-
леннішого (фракійського? — С. В.) іншомовного населення 4.
Визнання історичного факту кельтсько-слов’янських контактів потребує
підтвердження на основі лінгвістичних відомостей. Деякі дослідники наго-
лошують на випадковому характері кельтсько-слов’янських лексичних ізо-
глос 5. Так, Г. А. Ільїнський зазначав, що кельти в давні часи дуже рідко й
епізодично стикалися зі слов’янами, а отже, не могли сильно вплинути на
їхню мову 6. Пошуки кельтизмів у слов’янській лексиці ускладнює й те, що
на сьогодні фактично немає жодних відомостей про мову, якою розмовля-
ли кельти в історично підтверджених місцях свого перебування. На думку
Т. Лер-Сплавінського, ми не можемо навіть приблизно визначити форми слів,
що їх слов’яни могли запозичити від кельтів, чим зумовлена непевність різно-
манітних кельтських реконструкцій у лексичній сфері 7. Від кельтських мов
Середньої Європи, поширених на її теренах у IV–III ст. до н. е., не лишилося
майже жодних слідів, а відомі нині західнокельтські діалекти помітно відріз-
няються від східних і не дають незаперечних доказів, щоб можна було твер-
дити про ті чи ті кельтсько-слов’янські ізоглоси 8.
Це означає, що формальний збіг певного слов’янського апелятива чи то-
поніма з якоюсь лексемою, засвідченою в живих сучасних кельтських мовах,
не вказує переконливо на кельтську генезу слов’янського слова. У таких ви-
падках, очевидно, важливо диференціювати так звані запозичення і спільні
утворення на спільноіндоєвропейському ґрунті. Єдиним критерієм віднесен-
ня тієї чи тієї слов’янської лексеми до кельтизмів має бути наявність для неї
етимологічно споріднених слів у сучасних кельтських мовах й ізольованість
її в слов’янському словникові. Стосовно топонімів, то, як слушно відзначав
Т. Лер-Сплавінський, з кельтами гіпотетично можна пов’язувати лише ті
власні географічні назви, які мають відповідники на історичних кельтських
теренах 9 за відсутності таких у слов’янському топоніміконі. З огляду на це
актуальним є етимологічне дослідження гідронімів Бакота, Бібрка, Сукіль,
Щирець, що їх деякі мовознавці вважали (вважають) імовірними кельтизма-
ми в басейнi Верхньо-Середнього Дністра.
Назву р. Бáкота (л. Дністра; с. Бакота Кам’янець-Поділ. р-ну Хмельн.
обл.; СГУ 10, 31) уперше в писемних джерелах відзначено у формі «во Ба-
4 Мачинский Д. А. Кельты на землях к востоку от Карпат // Кельты и кельтские
языки : Сб. ст. / Отв. ред. В. Н. Ярцева. — М., 1974. — С. 41.
5 Парина Е. А. ІІІ Международный коллоквиум Celto-Slavica // Вопр. языкозна-
ния. — 2009. — № 6. — С. 138.
6 Ильинский Г. А. Праславянская грамматика. — Нежин, 1916. — С. 37.
7 Lehr-Spławiński T. Kilka uwag o stosunkach językowych celtycko-prasłowiańs-
kich // Rocznik Slawistyczny. — 1956. — T. 18. Cz. 1. — S. 5.
8 Седов В.В. Славяне и кельты (по данным археологии) // ІХ Междунар. съезд
славистов (Киев, сентябрь 1983 г.). История, культура, этнография и фольклор
славянских народов : Докл. сов. делегации. — М., 1983. — С. 97.
9 Lehr-Spławiński T. Op cit. — S. 4–5.
10 Список скорочень див. у кінці статті.
34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5
С. О. Вербич
котоу», 1241 р. — «ко Бакотѣ» (ЕСЛГНПР, 18). Ранні історичні фіксації
гідроніма Бакота засвідчують його в незмінній, порівняно із сучасною,
формі, що дає підстави розглядати пізніші гідронімні варіанти Бекота, Бо-
кота (ЕСЛГНПР, 18) як вторинні щодо Бакота. На це вказують також онім-
ні паралелі для аналізованої назви, відзначені в суміжних регіонах України:
укр. ст. ойконім Бакота на Волині (1463 р.) — тепер с. Бакоти Кремен. р-ну
Терноп. обл. (АТУ, 320), укр. прізвище Бакýта (Редько 1, 25) < *Бакота (у < о
під впливом попереднього задньоязикового к), пор. іще інші слов’янські наз-
ви: антропоніми болг. Бакота (давнє ім’я ІХ–ХІV ст.) < імені Бако (Заимов,
12), хорв. Bakota ~ серб. бȁкота < бак «бик» (Речник 1, 260), похідні Bakotić,
Bakotin (Leksik, 19), ойконім Bakotići в Боснії і Герцеговині (Im.m., 68).
Наведений матеріал свідчить про поширення назви Бакота в слов’ян-
ському онімному просторі й неоднозначність її етимона, що, з огляду на
ареал, спонукає етимологізувати гідронім на слов’янському ґрунті всупе-
реч К. М. Тищенку, який у його основі вбачав кельт. (кімр.) bach «гак, гачок;
кут, різкий поворот, закрут річки» 11. Ця кельтська лексема має споріднені
апелятиви в інших індоєвропейських мовах, як-от: лат. baculum «палиця»
< іє. *bak- «колоти, різати, штовхати, бити» (Pokorny, 93), пор. іще омонім
дгерм. bak «вода, потік» = нім. Bach «т. с.» < іє. *bheg- / *bhog- «проточна
вода» (Левицкий, 86–87). Формально будь-яку з цих лексем можна порівнюва-
ти з гідронімоосновою назви Бакота, однак таке зближення без з’ясування її
словотвору, зв’язку з іншими подібними утвореннями видається випадковим
і лінгвістично необґрунтованим. Щодо міркування В. В. Лучика про ймовір-
ний зв’язок гідроніма Бакота з гіпотетичним кельт. bakkus «заглибина, впади-
на» (версія С. Д. Бабишина; покликання на «Словник власних географічних
назв Хмельницької області» Н. М. Торчинської й М. М. Торчинського 12), то,
як слушно зауважив сам автор, «його реальність не підтверджена і джерело
не вказано» 13. На нашу думку, етимологія назви Бакота на кельтському ґрун-
ті безпідставна. По-перше, у доступних кельтських лексиконах не вдалося
відшукати ідентичних апелятива чи оніма. По-друге, навіть якщо формально
пов’язувати топонім Бакота з кельт. bach, припускаючи пізнішу зміну ch > k,
то малоймовірним видається поєднання цього апелятива із суфіксом -оt-, за
допомогою якого в кельтських мовах творилися збірні іменники (переважно
назви тварин і деякі назви осіб 14).
Дослідники неодноразово цікавилися етимологією гідроніма (ойконіма)
Бакота. Одні вважали первинним гідронім, інші — ойконім, але жоден із
них не запропонував переконливого пояснення структури й апелятивної се-
мантики назви Бакота. В. П. Нерознак кваліфікував гідронім Бакота як пер-
винний, не розкриваючи деталей його структури 15. Л. Т. Масенко припускає
зв’язок ойконіма Бакота з укр. ст. боуката (< молд. букáтэ) «шматок» чи
з бр. діал. букóта «гора округлої форми» (ЕСЛГНПР, 18). Таке пояснення
малоймовірне передусім з фонетичних міркувань. С.Є. Вайнтруб (місцевий
краєзнавець) тлумачив назву Бакота як утворення з префіксом ба- і коренем
11 Тищенко К. М. Етномовна історія прадавньої України. — К., 2008. — С. 255.
12 Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України. — К., 2014. — С. 31.
13 Там же.
14 Льюис П., Педерсен Х. Краткая сравнительная грамматика кельтских языков /
Пер. с англ. проф. А. А. Смирнова; ред., предисл. и примеч. В. Н. Ярцевой. — М.,
1954. — С. 203.
15 Нерознак В. П. Названия древнерусских городов. — М., 1983. — С. 16.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 35
Кельтська гідронімія в басейні Дністра
-кот- на позначення «хотіння»: Бакота — *«бажане місце» 16. Така версія
також непереконлива з огляду на різний характер початкових приголосних у
коренях -кот- і -хот- (незрозуміло, наприклад, які мовні чинники зумовили
зміну к < х, не наведено жодного прикладу такої субституції в апелятивній
лексиці). Російський дослідник В. І. Марков етимологізує назву Бакота на
основі монг. ст. böketü «горбатий» 17. Таке тлумачення, на нашу думку, вразли-
ве з фонетичних міркувань. Уважаємо, що монг. ст. böketü запозичене з тюрк-
ських мов (відомі факти тюркських запозичень у старомонгольську мову). На
це вказує, зокрема, тюрк. бöк «згинати, прогинати» (Радлов IV/2, 1716), яке
формально ідентичне з основою монг. ст. böketü. Значення «горбатий» цієї
лексеми співвідносне із семантикою «згинати, прогинати», яку реалізувало
тюрк. бöк (як відомо, тюрк. ö ніколи не переходило в слов’янське а; у схід-
нослов’янській звуковій системі тюрк. ö після м’яких і пом’якшених приго-
лосних найчастіше переходило в ’у (графічно — ю) 18).
Свого часу ми запропонували пояснення гідроніма Бакота як вторин-
ної форми щодо *Баколта, у якій ба- — префікс, -ко(л)т- — корінь із аб-
сорбованим сонорним -л- 19 (щодо аналогічного явища поглинання плавного
-л- у структурах tъlt пор., наприклад, укр. кóвтях «кізяк» (< колт-) і кóтях
«т. с.»; ЕСУМ, 2, 488). Для кореневого -колт- < -кълт- відновлено семантику
*«щось криве, викривлене» 20. Сьогодні ця версія видається надміру усклад-
неною, хоч теоретично можливою. Не вважаємо ймовірним зв’язок гідроніма
Бакота із серб. бȁкота < бȁк «бик», яке, за версією П. Скока, розвинулося
на місцевому ґрунті з букати < псл. *bъkъ (Skok, 1, 95). Імовірнішим вида-
ється тлумачення гідроніма Бакота як лексико-семантичного деривата від
утраченого в сучасному словникові апелятива *bakota / *bakotъ, який рекон-
струюємо на підставі слц. bakot «мекання кози, бекання вівці» (SSN, І, 89),
пор. іще ч. діал. bákat «бекати (про сарну, оленя)» (SP, 1, 183), що етимоло-
гічно споріднене з укр. ст. бакати «лаяти, лихословити» (СУМ XVI–XVII, 2,
12), бр. бáкаць «багато говорити, базікати» (ЭСБМ, 1, 283), рос. діал. бáкать
«говорити, розмовляти», серб. і хорв. bakati «лаятися», ч. bakati «сварити,
підбурювати когось», діал. bákat «багато говорити», п. заст. bakać «(весе-
ло) кричати» (ЭССЯ, 1, 141–142) < псл. *bakati + суфікс -ot- (щодо анало-
гічного словотвору пор. бр. діал. букóта «пагорб», «глибоке місце в річці»
< псл. *bukati (ЭСБМ, 1, 405); ч. buchot < *buxotъ < *buxati; ЭССЯ, 3, 81).
Наведені лексеми дають можливість припускати для відновленого
*bakota певну метафоричну (звуконаслідувальну) семантику на зразок *«річ-
ка, яка шумить» ~ «вир». Можливо, така номінація зумовлена характерною
топографією. На березі Дністра (де був нп Бакота) височіє висока скеляс-
та гора (Труды, 923). Вода, ударяючись об підніжжя скелі, могла викликати
16 Див. у кн.: Винокур І. С. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. — Кам’я-
нець-Подільський, 1994. — С. 6.
17 Марков В. И. Тюркский след в истории Украины Х–ХVII вв. — СПб., 2016.
— С. 201.
18 Гулиева Л. Г. Славянская адаптация тюркской гидронимии // Учен. зап. Азер-
байджан. пед. ин-та рус. яз. и лит. им. М. Ф. Ахундова. Сер. XII : Языки и литерату-
ра. — Баку, 1975. — С. 18.
19 Вербич С. О. Гідронімія басейну Середнього Дністра : Етимолог. словник. —
Луцьк, 2009. — С. 11–12.
20 Казлова Р. М. Славянская гідранімія. Праславянскі фонд. — Гомель, 2003.
— С. 96, 101.
36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5
С. О. Вербич
специфічний шум. Щодо типології номінації пор. співвідносні пари: *bukati
«шуміти, ревіти» < *bukъ «шум, вир»: укр. діал. бук «водяний перлистий пил,
що утворюється при ударі води в пороги Дніпра», рос. діал. бук «вир, у якому,
за забобонними уявленнями, живе водяник», бр. бук «місце, куди падає вода з
колеса млина, від чого дно водоспаду робиться глибоким», «вир, глибокі міс-
ця в річці, ями» 21; *gukati < *gukъ: укр. діал. гук «водоспад» (ГГ, 50), «вир»
(Дзендзелівський, 25), «гірський шумливий потік» (Jurkowski, 23), карпатські
гідроніми Гук у бас. Дністра, Пруту, Тиси (СГУ, 161). Викладені вище мір-
кування щодо етимології гідроніма Бакота спростовують, на нашу думку,
версію про його запозичення з кельтських мов і вможливлюють пояснення
цієї назви на місцевому (слов’янському) ґрунті.
Назву р. Бíбрка (л. Дністра; нп Волове, Бібрка Перемишлян. р-ну, Борт-
ники Жидачів. р-ну Львів. обл.; п. Boberka; СГУ, 52) уперше зафіксовано
на початку ХІІІ ст.: «на … Бобръкоу», 1211 р. (ЕСЛГНПР, 20). Гідронім Бі-
брка не обмежений лише басейном Верхнього Дністра, пор. також назви
рр. Бібрка (Bóbrka) п. Сяну в бас. Вісли (у межах України тече в Турків. р-ні
Львів. обл.; СГУ, 52), Бобрка в бас. Пд. Бугу (Масенко, 14).
Прозора формальна структура гідроніма Бібрка / Бобрка (пор. укр. бібр
«бобер»; Желеховський, 1, 27), наявність паралелей в інших басейнах дають
обґрунтовані підстави етимологізувати його як питомий: Бібрка < Бобръка
— дериват із суфіксом -ък-а від бобръ «річковий бобер» (ЕСЛГНПР, 20).
О. С. Стрижак, проте, припускав, що назва Бібрка могла постати на ґрунті
кельтського етимона і зближував її з кельтським етнонімом Bibroci «бобро-
ві» 22. Кельтську етимологію гідроніма Бібрка вважаємо хибною. Такий ви-
сновок уможливлюють насамперед лінгвістичні та географічні факти:
1. Кельтська етнічна назва Bibroci засвідчена лише в Британії, тоді як в
інших регіонах Європи, зокрема в Україні, цього етноніма не зафіксовано.
2. Бібрка — не первинна форма назви гідрооб’єкта. Вона розвинулася з
Бобръка внаслідок фонетичних змін, пов’язаних із занепадом зредукованого
ъ (о > і в новозакритому складі на українському ґрунті).
3. В основі історичної назви Бобръка — псл. *bobrъkъ «бобер» (ЭССЯ,
2, 146) з подальшою зміною граматичної форми чол. р. на жін. р. у резуль-
таті узгодження з лексемою річка (інакше вважає В. В. Лучик, виводячи цю
назву, услід за укладачами «Етимологічного словника літописних географіч-
них назв Південної Русі», безпосередньо з друс. бобръ «бобер» > укр. бібр,
ускладненого релятивним формантом -к(а) 23). Підтверджують таке при-
пущення споріднені укр. гідроніми Бобéр у басейнах Горині, Росі, Прип’я-
ті, Бóбрик — у басейнах Псла, Дніпра, Дністра (СГУ, 59–60), бр. Бобр у
бас. Дніпра, рос. Бобр у колишній В’ят. губ., бр. Бобрец у колишній Могильов.
губ., рос. Бобрец у колишній Смолен. губ. (Vasmer, I, 166), п. Bóbr у колиш-
ньому Познан. пов. (SG, I, 258), а також у бас. Вісли (HW, 165), пор. іще ч.
Bobr / Bober — назва поселення, похідна від ідентичного гідроніма (Profous,
I, 105). Апелятивну семантику гідронімооснови назви Бібрка < Бобръка мо-
тивувала ознака *«річка, де є бобри». Наведені лінгвістичні й ареальні аргу-
менти переконливо засвідчують слов’янську етимологію гідроніма Бібрка та
його постання на українськомовному ґрунті з Бобръка.
21 Карпенко О. П. Гідронімікон Центрального Полісся. — К., 2003. — С. 29–31.
22 Стрижак О. С. Етнонімія Геродотової Скіфії. — К., 1988. — С. 82.
23 Лучик В. В. Зазнач. праця. — С. 46.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 37
Кельтська гідронімія в басейні Дністра
Гідронім Сýкіль (р., л. Свічі п. Дністра; поч. в околиці с. Сукіль, тече че-
рез нп Козаківка, Поляниця, Тисів, Болехів Долин. р-ну Івано-Франк. обл.;
Лисовичі, Задеревач та ін. Стрий. р-ну Львів. обл. (СГУ, 539); варіанти: рѣки
Соукилѧ, 1413 р. (СГУ, 539), Сукилѧ, 1473 р. (Грушевський, 66), Sukyl’, Sukil’,
Сýкел’ (СГУ, 539), п. Sukiel; SG, XI, 558) неодноразово цікавив дослідників,
більшість яких уважає його генетично слов’янським. Лише К. М. Тищенко та
М. М. Габорак відносять назву Сукіль до неслов’янських, що сягає кельтсько-
го 24 чи румунського (як імовірна версія) 25 джерела.
Для наочності наведемо погляди мовознавців щодо походження гідроні-
ма Сукіль: 1) назва мотивована лексикою гнізда псл. *sukati «звивати, крути-
ти, гнути» 26; 2) гідронім Сукіль вторинний щодо Сукиль < псл. *sǫkylj < sučyty
«пливти тоненькою смугою» 27. Таке тлумачення фонетично невиправдане,
оскільки дієслово sučyty «пливти тоненькою смугою» сягає *sočiti «текти, со-
читися» < *sokъ (С. В.); 3) дериват із преформантом су- < псл. *sǫ- 28; 4) назва
похідна від румун. suci «сукати, вити; вертіти, скручувати», ускладненого су-
фіксом -el- 29; 5) гідронім Сукель, а також споріднений лімнонім п. Sukiel —
результат місцевої еволюції псл. *Sǫkъlь < *sǫkъlь «скручений, звивистий» 30
(за такого пояснення гідронім Сукіль (Сукель) мав би форму Р. в. Сукля, пор.
праантропонім *Sǫkъlь > рос. ойконім Шуклово > Суклово в колишній Твер.
губ. 31 — С. В.).
Кельтська етимологія гідроніма Сукіль непереконлива. Найімовірніше,
вона побудована на випадковому зближенні з кельт. онімом Sucaello (в Іспа-
нії), антропонімом Sucello (у Швейцарії) (Holder, 1652, 1654). Погоджуємося
з тими дослідниками, які кваліфікували гідронім Сукіль як слов’янський. На
це вказує як формальна структура назви, яку можна пояснювати або в складі
лексики, похідної від дієслова сукати, або в колі апелятивів з архаїчним пре-
фіксом *sǫ-, так і споріднені топоніми: укр. Сýкіл (гідронім), Сукель (Sukiel)
(оронім), польські гідроніми Sukiel, а також відсутність неслов’янських то-
понімних паралелей. Певні труднощі становить визначення первісної форми
цієї назви Суколь (> Сукіль) чи Сукиль (> Сукіль). У місцевому середовищі
побутують форми Сукел’, Сукіл’, Сукил’ (ОАІУМ), а найраніша письмова
згадка про цю назву — Соукиль (див. вище). Наявність варіанта Сукиль (з и
в корені) уможливлює розгляд цієї назви як первинної, а не вторинної. Щодо
написання в основі гідроніма и (у джерелах XV ст.), а не очікуваного ы після
задньоязикового -к-, то цей факт можна пояснити змішуванням голосних и,
24 Тищенко К. М. Генетична апробація лексико-топонімічних студій // Мовні і
концептуальні картини світу : Зб. наук. праць / Відп. ред. О. І. Чередниченко. — К.,
2012. — Вип. 39. — С. 341.
25 Габорак М. Гідронімія Івано-Франківщини: етимологічний словник-довід-
ник. — 2-ге вид., переробл., допов., уточн. — Івано-Франківськ, 2010. — С. 448.
26 Rozwadowski J. Studia nad nazwami wód słowiańskich. — Kraków, 1948. —
S. 204–205.
27 Рудницький Я. Географічні назви Бойківщини. — 2-ге вид. — Вінніпеґ, 1962.
— С. 53.
28 Трубачев О. Н. Названия рек Правобережной Украины : Словообразование.
Этимология. Этнич. интерпретация. — М., 1968. — С. 264.
29 Габорак М. Зазнач. праця. — С. 239.
30 Казлова Р. М. Зазнач. праця. — С. 20.
31 Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії. — К., 2008. — Ч. 1.
— С. 269.
38 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5
С. О. Вербич
ы на українському ґрунті, що в давньоукраїнських пам’ятках простежується
вже в ХІІ ст., пор., наприклад: великии, сєкира (замість великыи, сэкыра; ІУМ,
243). Варіант Сукель, імовірно, виник у польськомовному середовищі як суб-
ститут місц. Сукіль, у якому голосний і польські писарі передали диграфом іе.
Таким чином, Sukiel < Сукіль. Структуру гідроніма Сукиль слід аналізувати,
на наш погляд, як Сук-иль, а не Су-киль. На таку думку наштовхують польські
відповідники в бас. Вісли — пот. Sukiel, оз. Sukiel (Szulowska, 291). Якби гід-
ронім Сукиль розвинувся із *Су-киль, у якому су- < *sǫ-, то споріднені поль-
ські гідроніми мали б форму *Sąkiel, пор., наприклад, польські словоформи з
цим префіксом — sąsiek «частина стодоли» (Rzetelska-Feleszko, 114), топонім
Sąciaska (Rospond, 40) тощо.
З огляду на це Сукиль < псл. *sukylь — дериват від основи дієслова *sukati
«крутити, скручувати» 32, оформленої суфіксом *-ylь. Відновлене *sukylь
могло мотивувати апелятивну семантику гідроніма Сукиль (у разі його пер-
винності) значенням *«звивистий потік»: річище огинає гірський хребет Су-
кіль (Sukiel) (SG, XI, 558), тобто має вигнуту форму, зумовлену природною
перешкодою на шляху течії (пор. з цього приводу споріднені назви: гідроніми
Сукáч (Рівненщина і Волинь) < псл. *sukačь на позначення гідрооб’єкта з ви-
кривленим річищем (формою) < *sukati 33, Сýкич у бас. Горині на Житомир-
щині (СГУ, 539) < *сукич < сукати + -ич, пот. Сýкіл (бас. Серету л. Дунаю;
с. Банилів Вижниц. р-ну Чернів. обл.; варіант Сукóл; СГУ, 539). Буковинську
назву Ю. О. Карпенко виводив від дієслівної основи сукати, відновлюючи
для неї семантику «звивистий потік» 34. Сукіл < псл. *sukolъ / *sukolь, на ре-
альність якого вказує бр. діал. сукол «кручений зубець, яким зв’язують два
кілки <…>» (бр. діал. сукóл «кручений зубець <…>», «закрут», сукóлы «два
переплетені кілки в плоті» < сукаць (ЭСБМ, 13, 32); інакше вважає Р. Козло-
ва 35). Реконструйоване *sukolъ / *sukolь — дериват із нечастотним форман-
том *-ol- від *sukati (пор. формально споріднене рос. діал. сóполь «гнучка
трубка, рукав» < псл. *sopolъ / *sopolь < *sopti, *sopěti 36).
Реконструкцію псл. *sukylь, проте, не можна вважати остаточною. Якщо
для дністерського гідроніма Сукіль / Сукиль вона можлива, то споріднені
польські гідроніми Sukiel указують на іншу суфіксальну частину праформи
— *sukolь. Щодо реалізації етимологічного о > е, іе на польському ґрунті
зауважимо, що зміну о > е підтверджують польські оніми в позиції після g, k,
ch, які зазнали пом’якшення 37.
На основі відновленого *sukolь можна пояснювати і гідронім Сукіль, дав-
ніша форма якого Сукиль < Сукіль (змішування и / і в писемних джерелах)
32 Варбот Ж. Ж. К реконструкции и этимологии некоторых праславянских
глагольных основ и отглагольных имен. IX (*zoriti / *zariti II, *obsogъ и *obsožiti,
*syknǫti, *rьvьnь и *ruja, *guzlo) // Этимология. 1980 / Отв. ред. О. Н. Трубачев. —
М., 1982. — С. 33.
33 Шульгач В. П. Праслов’янський гідронімний фонд (фрагмент реконструк-
ції). — К., 1998. — C. 265.
34 Карпенко Ю. О. Топонімія Буковини. — К., 1973. — С. 192.
35 Казлова Р. М. Зазнач. праця. — С. 20.
36 Павлова Е. С. Имена с суффиксом -ol- в истории русского языка // Этимоло-
гия. 1991–1993 / Отв. ред. О. Н. Трубачев. — М., 1994. — С. 103.
37 Мельничук Т. До питання транскрипції офіційних українських антропоні-
мів польською мовою // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : Зб.
наук. праць / Відп. ред. І. В. Сабадош. — Ужгород, 2012. — Вип. 17. — С. 31.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 39
Кельтська гідронімія в басейні Дністра
розвинулася із *Суколь. Факти появи голосного и (і) на місці етимологічного
о в новому закритому складі староукраїнські писемні пам’ятки фіксують із
XV–XVI ст., наприклад: гакивница, Макогинъ замість гаков(ь)ница, Мако-
гонъ (ІУМ, 278). Теоретично можлива також реконструкція твірного *sǫkolь
/ *sǫkolъ < *sъkolti (іменні утворення з префіксом *sǫ- корелюють із дієслів-
ними основами з преформантом *sъ- 38). Витік р. Сукіль біля підніжжя одно-
йменної гори (Sukiel; SG XI, 558) уможливлює розгляд гідроніма Сукіль як
вторинного (трансонімізація) щодо назви суміжного орооб’єкта, мотивованої
відновленим *sǫkolь / *sǫkolъ ‘гора з відколотою (сколотою) вершиною’. Ви-
кладені вище міркування щодо структурно-семантичного аналізу гідроніма
(ороніма) Сукіль унеможливлюють, на нашу думку, його інтерпретацію як
неслов’янського утворення.
Назву пот. Щирéць (л. Дністра; нп Басівка, Нагоряни, Віняви, Семенів-
ка, Черкаси, Щирець Пустомитів. р-ну Львів. обл.; варіанти: Щерек, Щирок;
СГУ, 630) уперше згадано в записі 1213 р. «на Щирѣцѣ (щирци)» (ЕСЛГНПР,
176), що унаочнює первісну форму гідроніма — Щирьць.
Цей гідронім пояснюють як дериват із суфіксом -ець від прикметника
щирий < псл. *ščirъjь 39, пор. укр. щúрий «справжній, без домішок, чистий»
(ЕСЛГНПР, 176). Як неслов’янську (генетично) назву етимологізував Щи-
рець О. С. Стрижак, припускаючи її зв’язок з кельтським етнонімом скіри 40
(етнонім скіри розглядають також як назву германського племені 41. Скірами
(Skiren, Sciren) називали етнос готської групи, представники якого проживали
первісно біля берегів Балтійського моря й Вісли. Близько ІІ ст. до н. е. почи-
нається міграція скірів до Чорного моря. Протягом шести століть історикам
про них нічого не відомо. Лише приблизно 454 р. н. е. про скірів згадують
на Середньому Дунаї й у Моравії (ЭС, 30, 200). Це означає, що, по-перше,
скіри — не кельти, а по-друге, — вони не проживали в Карпатах. Можливо,
скіри, просуваючись у бік Чорного моря, проходили через Верхню Наддні-
стрянщину, але нам невідомі випадки утворення гідронімів із суфіксом -ець
від етнонімів). Таке пояснення етимона гідроніма Щирець уважаємо необ-
ґрунтованим передусім із лінгвістичного погляду. По-перше, складно назвати
випадки утворення гідронімів із суфіксом -ець від етнонімів. По-друге, назва
Щирець має підтримку в колі лексики (апелятивної і онімної) як української,
так і інших слов’янських мов, наприклад: укр. щирéць «цілина, ґрунт, який
іще не орали», «чистий пісок» (Грінченко, 4, 526), діал. (поліс.) щирéц «круп-
ний пісок, який використовують для будівництва й ремонту шляхів; щебінь»,
«звичайний річковий пісок» (Лисенко, 238); гідроніми: укр. торф. Щирец
(Пустомитів. р-н Львів. обл.; ОАІУМ), споріднені рос. рр. Щир у бас. Оки
(Смолицкая, 401), Щира в колишніх Орловській і Петербурзькій губ. (Фа-
38 Трубачев О. Н. Праславянское лексическое наследие и древнерусская лек-
сика дописьменного периода // Этимология. 1991–1993 / Отв. ред. О. Н. Трубачев.
— М., 1994. — С. 18.
39 Шульгач В. П. Семантичний аспект дослідження гелонімних основ // VI рес-
публіканська ономастична конференція (4–6 грудня 1990 р.) : Тези доп. і повідомл.
— О., 1990. — Ч. 2. — С. 132–133.
40 Стрижак О. С. Кельти й Україна // Україна. Наука і культура : Щорічник /
Гол. ред. О. Сергієнко. — К., 1989. — Вип. 23. — С. 267.
41 Топоров В. Н. Древние германцы в Причерноморье: результаты и перспек-
тивы // Балто-славянские исследования. 1982 / Отв. ред. Вяч. Вс. Иванов. — М.,
1983. — С. 228.
40 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5
С. О. Вербич
смер, IV, 507), серб. р. Штира (пр. Дрини) (Іліаді, 306), п. Szczerki — лім-
нонім у бас. Одеру (НО, 184) тощо.
Наведені факти ілюструють загальнослов’янське поширення осно-
ви щир-, яка реалізувала не лише значення «чистий», але й «роздробле-
ний», пор. щодо цього споріднене лит. skỹras «окремий, відокремлений»
(Bezlaj, IV, 19). Семантика «дрібний, подрібнений» була, очевидно, стриж-
невою для конкретних значень «пісок», «гравій» — «те, що подрібнене».
Отже, зі структурно-семантичного погляду немає підстав для заперечен-
ня зв’язку гідроніма Щирець з укр. діал. щирéць «річковий пісок, рінь»
< псл. *ščirьсь. Таку мотивацію підтверджує також гідрографічний опис
пот. Щирець: починається з узгір’я, де вивищуються гіпсові скелі, нижня
частина яких складається із зернистого гіпсу (SG, XI, 851; курсив наш. —
С. В.). Пор. ще типологічно споріднений гідронім Рінь у бас. Верхнього Дні-
стра (СГУ, 464) < рінь «крупний пісок, гравій» (Грінченко, 4, 24).
Підсумовуючи розгляд так званих кельтських гідронімів, локалізованих
у Верхній і Середній Наддністрянщині, — Бáкота, Бíбрка, Сýкіль, Щирéць,
доходимо висновку про їхнє насправді слов’янське походження. Викладе-
ні вище аргументи стосовно формальної структури, ареальних зв’язків цих
гідронімів зі спорідненими топонімами на інших слов’янських теренах
дають підстави, на нашу думку, спростувати гіпотези попередників про ево-
люцію цих гідронімів із кельтських етимонів і обґрунтувати їхню слов’ян-
ську етимологію. Структурно-семантичний і ареальний аналіз гіпотетично
«кельтських» назв Бáкота, Бíбрка, Сýкіль, Щирéць як генетично слов’ян-
ських засвідчив, що кельтськомовний вплив на регіон басейну Верхньо-Се-
реднього Дністра був фрагментарним, а тому не міг позначитися на станов-
ленні місцевого топонімікону. На підтвердження цього висновку наведемо
ще й такі аргументи. У тих регіонах, де протягом тривалого часу перебували
кельти, виявлено назви з типовими кельтськомовними основами, наприклад:
dūn «укріплене місто, замок» (переважно в складі топонімів-композитів, у
яких dūn < -dūnom, -dūnum у постпозиції), dur «фортеця з воротами», briga
«фортеця на пагорбі», briva «міст», cēt- (coet, coit) «ліс», lind «рідина, течія»,
magos, magus «поле», nemet- «священне місце», ritu «брід», roen, reūn «чи-
стий», sēt «дорога», teut, tout «народ, плем’я» та ін., пор. похідні топоніми
Cambodunum (Британія), Dunum (Франція), Lopodunum, Torodunum (Німеч-
чина); Bandobriga (Німеччина); Gabrosentum (Галлія); Noviomagus (Бельгія,
Британія), Rīgomagus (Верхня Італія, Нідерланди, Франція) 42 тощо. В Укра-
їнському Прикарпатті топонімів із такими основами не виявлено, за винят-
ком хіба що карпатського ороніма Бескиди, який О. М. Трубачов тлумачив на
основі іллірійського *biz-kit- 43 ~ кельт. cēt- «ліс» (див. вище). Відомо, що в
ранню історичну епоху кельти контактували з фракійцями та іллірійцями 44,
а це могло вплинути на проникнення лексичних елементів з однієї мовної
системи в іншу.
42 Krahe H. Sprache und Vorzeit: Europäische Vorgeschichte nach dem Zeugnis der
Sprache. — Heidelberg, 1954. — S. 124–125, 140, 185.
43 Трубачев О. Н. Названия рек Правобережной Украины. — С. 281.
44 Нерознак В. П. Палеобалканские и кельтские ономастические параллели //
Кельты и кельтские языки : Сб. ст. / Отв. ред. В .Н. Ярцева. — М., 1974. — С. 42.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 41
Кельтська гідронімія в басейні Дністра
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
АТУ — Україна: Адміністративно-територіальний устрій (станом на
1 січня 2012 р.). — К., 2012. — 784 с.
Грушевський — Грушевський М. Запись руська 1473 р. // Грушевський М.
Твори : В 50 т. / Гол. ред. П. Сохань. — Л., 2003. — Т. 5. —
С. 66–67.
ГГ — Гуцульські говірки : Короткий словник / Відп. ред.
Я. Закревська. — Л., 1997. — 232 с.
Грінченко — Словар української мови / Упоряд. з дод. власн. м-лу
Б. Д. Грінченко; надруковано з вид. 1907–1909 рр. — К.,
1958. — Т. 1–4.
Дзендзелів ський — Дзендзелівський. Й. О. Із спостережень над українською
гідрографічною номенклатурою (назви частин річки) //
ІІІ Республіканська ономастична (гідронімічна)
конференція : Тези. — К., 1965. — С. 23–27.
ЕСЛГНПР — Етимологічний словник літописних географічних назв
Південної Русі / Відп. ред. О. С. Стрижак. — К., 1981. —
256 с.
ЕСУМ — Етимологічний словник української мови : В 7 т. /
За ред. О. С. Мельничука. — К., 1982–2012. — Т. 1–6.
Желехов ський — Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький
словар. — Л., 1886. – Т. 1–2.
Заимов — Заимов Й. Български именник. — София, 1988. — 311 с.
Іліаді — Іліаді О. І. Слов’янські мовні релікти в топонімії Балкан. —
К. ; Кіровоград, 2008. — 420 с.
ІУМ — Історія української мови. Фонетика / Відп. ред. В. В. Німчук.
— К., 1979. — 367 с.
Левицкий — Левицкий В. В. Этимологический словарь германских языков.
— Винница, 2010. — Т. 1. — 614 с.
Лисенко — Лисенко П. С. Словник поліських говорів. — К., 1974. — 260
с.
Масенко — Масенко Л. Т. Гідронімія Східного Поділля. — К., 1979. —
104 с.
ОАІУМ — Ономастичний архів Інституту української мови НАН
України.
Радлов — Радлов В. В. Опыт словаря тюркских наречий. — СПб., 1893–
1911. — Т. 1–4.
Редько — Редько Ю. Словник сучасних українських прізвищ : У 2 т. —
Л., 2007.
Речник — Речник српскохрватского књижевног и народног jезика / Гл.
уред. А. Белић. — Београд, 1959 1996. — Књ. 1 — 15.
СГУ — Словник гідронімів України / І. М. Желєзняк, А. П. Корепанова,
Л. Т. Масенко та ін. — К., 1979. — 781 с.
Смолицкая — Смолицкая Г. П. Гидронимия бассейна Оки (Список рек и
озер). — М., 1976. — 403 с.
СУМ XVI–XVII — Словник української мови XVI — першої половини XVII
століть : У 28 вип. / Відп. ред. Д. Г. Гринчишин. — Л.,
1994–2006. — Вип. 1–13.
Труды — Труды Подольского епархиального историко-статистического
комитета / Под ред. Е. Сецинского. — Каменец-Подольск,
1901. — Вып. 9. — 1065 с.
Фасмер — Фасмер М. Этимологический словарь русского языка / Перев.
с нем. и дополн. О. Н. Трубачева. — М., 1964–1973. — Т.
1–4.
42 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5
С. О. Вербич
ЭС — Энциклопедический словарь : В 86 т. / Под ред. И. Е. Андре-
евского, К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. — СПб.,
1890–1907.
ЭСБМ — Этымалагічны слоўнік беларускай мовы / Гал. рэд.
Г. А. Цыхун. — Мінск, 1978–2010. — Т. 1–13.
ЭССЯ — Этимологический словарь славянских языков : Праслав.
лекс. фонд / Под ред. О. Н. Трубачева, А. Ф. Журавлева,
Ж. Ж. Варбот. — М., 1974 2016. — Вып. 1–40.
Bezlaj — Bezlaj F. Etimološki slovar slovenskega jezika. — Ljubljana,
1977–2007. — Knj. 1–5.
HO — Hydronimia Odry : Wykaz nazw w układzie hydrograficznym /
Рod red. H. Borka. — Opole, 1983. — 350 s.
Holder — Holder A. Alt-celtischer Sprachschatz. — Leipzig, 1904. — Bd 2.
— 1026 S.
HW — Hydronimia Wisły / Рod red. P. Zwolińskiego. — Wrocław etc.,
1965. — Cz. 1.— 466 s.
Im.m. — Imenik mesta. Pregled svih mesta i opština, narodnih odbora
srezova i pošta v Jugoslaviji. — Beograd, 1956. — 499 s.
Jurkowski — Jurkowski M. Ukraińska terminologia hidrograficzna. — Wrocław
etc., 1971. — 240 s.
Leksik — Leksik prezimena Socijalističke Republike Hrvatske / V. Putanec,
P. Šimunović.— Zagreb, 1976. — 772 s.
Pokorny — Pokorny J. Indogermanisches etymologische Wörterbuch. —
Bern, 1948–1954.— Vol. 1–2.
Profous — Profous A., Svoboda J. Místní jména v Čechách: jejich vznik,
původni význam a změny.— Praha, 1947–1957.— D. 1–4;
1960. — D. 5 / Napsali J. Svoboda, V. Šmilauer a dalši.
Rospond — Rospond S. Ze studiow nad polską toponomastyką. IX. Gniezno //
Język polski.— 1961.— T. XLI/5.— S. 341–342.
Rzetelska-Feleszko — Rzetelska-Feleszko E., Duma J. Dawne słowiańskie nazwy
Pomorza Szczecińskiego.— Warszawa, 1991. — 281 s. +
16 map.
SG — Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów
słowiańskich. — Warszawa, 1880–1902. — T. 1–15.
Skok — Skok P. Etimologijski rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika.—
Zagreb, 1971–1974.— Knj. 1–4.
SP — Słownik prasłowiański / Pod red. F. Sławskiego. — Wrocław etc.,
1974–2001. — T. 1–8.
SSN — Slovnik slovenských nárečí / Ved. red. I. Rípka. — Bratislava,
1994–2006. — T. 1–2.
Szulowska — Szulowska W. Nazwy wód w Polsce.— Warszawa, 2001.—
Cz. 1.— 337 s.
Vasmer — Wörterbuch der russischen Gewässernamen / Begr. von
M. Vasmer.— Berlin ; Wiesbaden, 1961–1969.— Bd 1–5.
S. O. VERBYCH
CELTIС HYDRONYMY IN THE DNISTER BASIN
The proposed article is devoted to structural-semantic study of hydronyms of the
Bakota, Bibrka, Sukil, Shchyrets in the basins of Upper and Middle Dnister river, that
at one time were assumed as Celtic origin. Based on the detailed analysis of names the
hypothesis of their Celtic nature is refuted, simultaneously their Slavic etymology is
proved.
Keywords: hydronym, etymon, Celtic etymology, Slavic etymology.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184367 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T09:42:17Z |
| publishDate | 2018 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вербич, С.О. 2022-05-27T12:59:11Z 2022-05-27T12:59:11Z 2018 Кельтська гідронімія в басейні Дністра / С.О. Вербич // Мовознавство. — 2018. — № 5. — С. 32-42. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 0027-2833 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184367 У пропонованій статті схарактеризовано гідроніми Бакота, Бібрка, Сукіль, Щирець у басейнах Верхнього й Середнього Дністра, які свого часу етимологізували як кельтські за походженням. На підставі докладного етимологічного аналізу спростовано кельтську версію походження цих гідронімів, обґрунтовано їхню слов’янську природу. The proposed article is devoted to structural-semantic study of hydronyms of the Bakota, Bibrka, Sukil, Shchyrets in the basins of Upper and Middle Dnister river, that at one time were assumed as Celtic origin. Based on the detailed analysis of names the hypothesis of their Celtic nature is refuted, simultaneously their Slavic etymology is proved. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Кельтська гідронімія в басейні Дністра Celtm hydronymy in the Dnister basin Article published earlier |
| spellingShingle | Кельтська гідронімія в басейні Дністра Вербич, С.О. |
| title | Кельтська гідронімія в басейні Дністра |
| title_alt | Celtm hydronymy in the Dnister basin |
| title_full | Кельтська гідронімія в басейні Дністра |
| title_fullStr | Кельтська гідронімія в басейні Дністра |
| title_full_unstemmed | Кельтська гідронімія в басейні Дністра |
| title_short | Кельтська гідронімія в басейні Дністра |
| title_sort | кельтська гідронімія в басейні дністра |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184367 |
| work_keys_str_mv | AT verbičso kelʹtsʹkagídronímíâvbaseinídnístra AT verbičso celtmhydronymyinthednisterbasin |