Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ

Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ

У статті розглядаються українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі (кінець ХХ — початок ХХІ ст.), які характеризуються певним ослабленням впливів російської мови на українську й, навпаки, посиленням впливів української мови на російську (в Україні), більшою увагою українськомовної спіл...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Мовознавство
Date:2019
Main Author: Тараненко, О.О.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2019
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184397
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2019. — № 2. — С. 3-32. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184397
record_format dspace
spelling Тараненко, О.О.
2022-05-30T15:34:44Z
2022-05-30T15:34:44Z
2019
Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2019. — № 2. — С. 3-32. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
0027-2833
DOI 10.33190/0027-2833-306-2019-3-001
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184397
У статті розглядаються українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі (кінець ХХ — початок ХХІ ст.), які характеризуються певним ослабленням впливів російської мови на українську й, навпаки, посиленням впливів української мови на російську (в Україні), більшою увагою українськомовної спільноти до проблем національної самобутності української мови (з «відштовхуванням», зокрема, від російської мови). До аналізу залучено як власне запозичення з російської мови в корпусі української літературної мови, так і російськомовні текстуальні вкраплення в структурі українського мовлення, їхні семантичні, стилістичні, прагматичні функції.
The article deals with the present-day state of Ukrainian-Russian language contacts (at the turn of the twenty-first century), which are characterized by some weakening of Russian language influences on the Ukrainian language and, vice versa, reinforcement of Ukrainian language influences on the Russian language (in Ukraine), by the greater attention of Ukrainian-speaking community to problems of national originality of Ukrainian (with «estrangement» in particular from Russian). The article includes analysis of both Russian borrowings proper in the corpus of the Ukrainian language and Russian textual inclusions in the structure of the Ukrainian speech, their semantic, stylistic, and pragmatic functions.
uk
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
Мовознавство
Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ
New tendencies in spreading of Russian units in the corpus and texts of Standart Ukrainian. ІІ
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ
spellingShingle Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ
Тараненко, О.О.
title_short Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ
title_full Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ
title_fullStr Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ
title_full_unstemmed Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ
title_sort нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. іі
author Тараненко, О.О.
author_facet Тараненко, О.О.
publishDate 2019
language Ukrainian
container_title Мовознавство
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
format Article
title_alt New tendencies in spreading of Russian units in the corpus and texts of Standart Ukrainian. ІІ
description У статті розглядаються українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі (кінець ХХ — початок ХХІ ст.), які характеризуються певним ослабленням впливів російської мови на українську й, навпаки, посиленням впливів української мови на російську (в Україні), більшою увагою українськомовної спільноти до проблем національної самобутності української мови (з «відштовхуванням», зокрема, від російської мови). До аналізу залучено як власне запозичення з російської мови в корпусі української літературної мови, так і російськомовні текстуальні вкраплення в структурі українського мовлення, їхні семантичні, стилістичні, прагматичні функції. The article deals with the present-day state of Ukrainian-Russian language contacts (at the turn of the twenty-first century), which are characterized by some weakening of Russian language influences on the Ukrainian language and, vice versa, reinforcement of Ukrainian language influences on the Russian language (in Ukraine), by the greater attention of Ukrainian-speaking community to problems of national originality of Ukrainian (with «estrangement» in particular from Russian). The article includes analysis of both Russian borrowings proper in the corpus of the Ukrainian language and Russian textual inclusions in the structure of the Ukrainian speech, their semantic, stylistic, and pragmatic functions.
issn 0027-2833
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184397
citation_txt Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі й текстах української літературної мови. ІІ / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2019. — № 2. — С. 3-32. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT taranenkooo novítendencíívpoširenníelementívrosíisʹkoímovivkorpusíitekstahukraínsʹkoílíteraturnoímoviíí
AT taranenkooo newtendenciesinspreadingofrussianunitsinthecorpusandtextsofstandartukrainianíí
first_indexed 2025-11-26T21:43:36Z
last_indexed 2025-11-26T21:43:36Z
_version_ 1850777862137708544
fulltext ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 3 © О. О. ТАРАНЕНКО, 2019 DOI 10.33190/0027-2833-306-2019-3-001 О. О. ТАРАНЕНКО НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ПОШИРЕННІ ЕЛЕМЕНТІВ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ В КОРПУСІ Й ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. ІІ 1 У статті розглядаються українсько-російські мовні контакти на сучасному етапі  (кінець ХХ — початок ХХІ ст.), які характеризуються певним ослабленням впливів  російської мови на українську й, навпаки, посиленням впливів української мови на  російську (в Україні), більшою увагою українськомовної спільноти до проблем наці- ональної самобутності української мови (з «відштовхуванням», зокрема, від росій- ської мови). До аналізу залучено як власне запозичення з російської мови в корпусі  української літературної мови, так і російськомовні текстуальні вкраплення в струк- турі українського мовлення, їхні семантичні, стилістичні, прагматичні функції. Ключові  слова:  українсько-російські  мовні  контакти,  сучасна  українська  мова,  російська мова  в Україні,  мовні  запозичення, мовні  вкраплення,  українізм,  росіїзм. 2.3. Невиправдане калькування і гіперкоректне відштовхування як інші (приховані) наслідки масованого впливу російської мови. Якщо, з  одного боку, вже можна говорити про певне обмеження прямих впливів ро- сійської мови на свідомість носіїв української мови й, відповідно, на стан  УЛМ у цілому, то, з другого боку, слід констатувати певне зростання прихо- ваних впливів з боку цієї ж мови — у вигляді непотрібного калькування та  гіперпуризму. 2.3.1. Невиправдане калькування одиниць російської мови — замість одиниць, уже наявних в українській мові.  Уникаючи  в  ужитку  одиниць і явищ, подібних до відповідних елементів російської мови, — там,  де  в  останній  уже  виробилася  певна  структурна  однотипність  уживання і/або творення тих чи інших одиниць / елементів, — відповідну однотипність  мовці нерідко мимовільно хочуть бачити і в українській мові, хоча вона може  мати для цього вже наявні інші, хоча й структурно неоднотипні засоби. Унас- лідок цього відбувається механічне вирівнювання структурного оформлення  певного ряду одиниць української мови з дзеркальним «припасовуванням»  їх під відповідний зразок російської мови. Так, у загальному руслі активної  тепер заміни прикметників дієприкметникового походження на -чий ново- утворюваними формами на -льний мовці автоматично можуть поширювати  цю тенденцію й на ті випадки, де в українській мові вже існують відповід- ні  одиниці  іншого  творення. Наприклад,  реагуючи  на  вживання  авторами 1 Початок див.: Тараненко О. О. Нові тенденції в поширенні елементів росій- ської мови в корпусі й текстах української літературної мови. І // Мовознавство.—  2019.— № 2.— С. 3–32. 4 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко однієї з поміщених у номері публікацій форми домінуючий, редакція газети  подає таку примітку: «Калька з російської — доминирующий. По-українсько- му — домінувальний, переважальний» (С, 1993, ч. 4), хоча, як відомо, в укра- їнській мові вже існують у цьому значенні слова домінантний, переважний (форму домінувальний, до речі, подано вже і в СУМ-20). Інший приклад — у  межах  також активної нині  тенденції  до  заміни форм відносних прикмет- ників  із  суфіксом  -очн- формами  із  суфіксом  -ов-:  не оціночний,  а оцінко- вий — це примітка від редколегії щодо вживання слова оціночний в одному  авторському тексті (див.: Вісник нац. ун-ту «Львівська політехніка»: № 620:  Проблеми української термінології. Л., 2008, с. 296), хоча в українській мові  є цілком нормативне оцінний. Особливо помітно це явище привертає до себе увагу в різних випадках  автоматичної  заміни  конструкцій  з  приймеником по  конструкціями  тільки  з  прийменниками  з  або  за — навіть  там,  де  українська мова  вже  вироби- ла для цього,  наприклад,  конструкції  з для  (пор.:  «виборча дільниця  з ви- борів міського голови»), на (пор.: «витрати з проектування й спорудження пам’ятника»: ВЗ, 18.07.2002), через (пор. «заподіяння смерті з недбалості»),  а найчастіше щодо: пор., наприклад, «заходи із забезпечення миру», «робота  з ліквідації ям на дорогах», «Спецслужби роблять зусилля з дестабілізації обстановки в республіці» (УП, 8.02.2017), «план із відновлення миру», «пе- реговори з формування парламентської коаліції, з продажу компанії». Таким чином, у подібних намаганнях «утекти» від російської мови мов- цям так і не вдається остаточно позбутися її впливів. 2.3.2. Поряд  з  бездумним  наслідуванням  зразків  російської  мови (див. 2.1.4) стали помітніше виявлятися й мимовільні гіперкоректні відштов- хування від них — явища хибного (наївного) гіперпуризму. Так, у сучас- ному мовному вжитку значно активізувалося вживання ніби «більш україн- ських» форм привітань Доброго дня! і Доброго вечора! — у формах род. в.,  з відповідним обмеженням традиційних форм з наз./знах. в. Добрий день! і  Добрий вечір! (це відбувається, безперечно, за зразком уже усталеної форми  род.  в. Доброго ранку!  з  відштовхуванням  від  рос. Добрый день!, Добрый вечер!, а також Доброе утро! і позанормативного в українській мові Добрий ранок! — у формі наз.-знах.  в.),  наприклад:  «Доброго вечора! — Доброго дня!»  («Студія  1+1», ТСН,  16.04.2008:  діалог між  ведучою програми  та  її  співрозмовником). Якщо досі в питаннях культури української мови зверта- ли увагу са́ме на небажаність звороту Добрий ранок!, то тепер уже лунають  застереження й щодо явища протилежного плану — надуживання зворотами  Доброго дня! і Доброго вечора! 2, адже немає жодних підстав відмовляти в  «українськості» традиційним формам цих вітань з наз./знах. в. (крім трива- лої традиції вживання, на їх користь свідчать і вже лексикалізовані саме на  їхній основі форми Добридень! і Добривечір!, а також з інверсією компонен- тів: День добрий!). Якщо досі «боролися» з ненормативним уживанням слів  виключний, виключно у зворотах на зразок «людина виключних здібностей»,  «він  виключно  пунктуальний»  (як  кальок  рос.  исключительный,  исключи- 2 Пор. застереження щодо небажаності в цих зворотах форми род. в.: «Добри- день <...> , добрий день, добрий вечір, <...> рідко: доброго дня, доброго вечора» (ЕС- СУМ, т. 1, с. 343); «Чомусь замість традиційних українських добрий день (добри- день), добрий вечір (добривечір), на добраніч (добраніч) запроваджуються сумнівні  новотвори доброго дня, доброго вечора, гарної ночі» (Св. Єрмоленко, О. Пономарів.  Слово мовлене і писане. — ГУ, 8.06.1993, с. 6). ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 5 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... тельно у цьому значенні, нормативними відповідниками до яких є укр. ви- нятковий, винятково), то тепер уже часто уникають уживання цих слів і в ін- шому значенні — «який поширюється тільки на кого- або що-небудь», також  замінюючи їх на винятковий, винятково, наприклад: «виняткова власність  держави на землю», «це виняткове право Президента», «виняткова еконо- мічна зона» (СУМ-20, т. 6, с. 324), «Опозиція <…> вимагає від влади дотри- муватися Конституції і забезпечувати винятково (тобто «тільки, лише». —  О. Т.)  особисте  голосування  депутатів  Верховної  Ради»  (УМ,  14.12.2012,  с.  8),  «Закон  зобов’язує  вказувати  ціни  на  товари  та  послуги  на  території  України винятково в національній грошовій одиниці» (УМ, 8.11.2012, с. 3),  «Дієтологи рекомендують його (один із сортів сиру. — О. Т.) вживати не ді- тям, а винятково дорослим» (УМ, 21.03.2013, с. 14), «Ми ще раз заявили, що  процес має винятково політичний характер» (Е, 22.03.2012, с. 2), «Дорогу  переходжу винятково по переходу» (ГПУ, 22.02.2013, с. 11), тобто ніби «як  виняток». Пор. також уживання звороту не виняток замість не виключено:  «Він був власником спортивного клубу, проте не виняток, що він мав і іншу  власність» («Студія 1+1», ТСН, 7.04.2016: ведуча програми). Подібне відштовхування від російської мови призводить навіть до таких  курйозних випадків у дусі «народної  етимології»  і продовження практики  творення  «слів-привидів»  в  умовах масової  українсько-російської  двомов- ності (див. також 2.1.4), як форма тілець, що досить помітно поширилася в  90-х роках у ЗМІ в астрологічних прогнозах замість телець (ст.-сл. тельць «теля, бичок», пор. укр. теля), очевидно, з помилковим виведенням цього  слова від тіл-о:  «Овен  і  тверезий спочатку діє,  а потім думає. Тільців,  які  випили,  слід  боятися»  (Час,  4.01.1997),  «Тілець  наділить  силою  в  житті»  (Б. Списаренко. Пектораль  зодіаку:  вінок  сонетів. — ЛУ, 13.02.1997),  «Ті- лець — знак зодіаку» (газ. «Гульвіса», м. Львів, 1997, № 18). Поступово ця  форма стала все ж таки виходити з ужитку (хоча див., наприклад: газ. «Край  Кам’янецький», м. Кам’янець-Подільський, 8.10.2010). З-поміж особливо помітних явищ гіперпуризму у відштовхуванні від ро- сійської мови слід відзначити також явне обмеження у вжитку в сучасному  мовленні, наприклад, слів хороший, присл. хо́роше, добрий, присл. добре (у  конкуренції з дедалі активнішими в ужитку гарний, гарно) 3, чудо (у конку- ренції з диво: економічне диво, сім див світу, щодо явищ релігійної сфери:  диво Господнє, Різдвяні дива;  у  похідних: диводійний,  тобто  чудотворний,  Миколай Дивотворець), слів з основою роб(от) (у конкуренції зі словами з  коренем прац’: випрацювати вміння, свій стиль, новий підхід, невипрацю- ваність правописних норм, розпрацювати новий проект, пропрацювати всі вправи);  у  морфології:  прагнення,  наприклад,  до  уникання  займенникової  форми їх на користь їхній — не тільки в присвійному значенні («чий?»), що  3  Наприклад, у перекладних текстах: рос. «— Не плачь, моя хорошая!» (мати  до дочки) / укр. «— Не плач, моя гарна!», «— Хороший мой!» (жінка, жаліючи, до  дитини) / «— Гарний мій!» (т/к «Україна», к/ф «Тихий Дон»: в українських субти- трах, 21–22.01.2006); рос. «— Ах ты, моя хорошая!» (дорослий брат дорослій сестрі  в телефонній розмові після тривалої розлуки) / укр. «— Ах ти, моя гарненька!» (т/к  ТВі, к/ф «Ошибка резидента», 7.06.2009); «Гарний» — переклад назви американсь- кого к/ф «The good» (т/к «Кіно», 14.04.2008); «Ці слова можна трактувати як гарно,  так і погано» (т/к «5», «5 копійок», 6.03.2004: один з учасників); «Все буде гарно» —  переклад назви російського т/ф «Всё будет хорошо». 6 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко цілком зрозуміло, а й в об’єктному («кого / чого?»): «політика великих дер- жав щодо малих, спрямована на їхнє економічне завоювання». У  своєму  наївному  вияві  такі  гіперпуристичні  тенденції  захоплюють  навіть одиниці, не тільки безумовно питомі, але й семантично не дублетні  щодо тих, що їх визнають небажаними: наприклад, випадки на зразок діжка замість бочка (порохова діжка, діжка вина, бензину, діжка квасу — про ав- тоцистерну для вуличної торгівлі), віл замість бик (Рік Вола) та ін. Відзначені мовні факти, як і відповідні явища мовної свідомості, — це  загалом  зрозуміла  реакція  суспільства  на  попередній  тривалий  період  не- достатньо  самостійного  розвитку  та  соціально  й  стилістично  обмеженого  функціонування  української мови  в  умовах  тиску  з  боку  російської мови,  але безперечним є й той факт, що в багатьох своїх виявах вони є наслідком  незнання з боку широких мас мовців реальної української мови у всій її іс- торичній, територіальній і функціональній повноті, свідченням вагань і сум- нівів значної (переважної?) частини українськомовного соціуму щодо свого  знання «справжньої» української мови. Вплив російської мови на свідомість  носіїв української мови, таким чином, лишається й тут, але вже не як пря- мий, а як прихований. 3. Російськомовні вкраплення в структурі українського мовлення. Активізація взаємодії між українською і російською мовами в сучасній  Україні стимулює взаємопроникнення не тільки власне запозичень до струк- тури  кожної  з  них,  а  й широкого  ряду  усвідомлюваних  вкраплень  мовою  оригіналу на рівні мовлення. Якщо в плані  власне  запозичування впливи,  як і до цього, здійснюються в основному з боку російської мови (насампе- ред, звичайно, російської мови метрополії), незважаючи на інтенсифікацію  проникання  елементів  української  мови  до  інвентарю  місцевого  варіанта  російської мови («української російської»), то в площині іншомовних мов- леннєвих вкраплень такої явної кількісної диспропорції між цими мовами  немає. Такі включення, по-перше, відбивають, як і власне запозичення, за- гальний культурний вплив однієї мови на носіїв іншої мови — у тих випад- ках, що не співвідносяться саме (тільки) з чимось «українським» або чимось  «російським», коли одиниця, уривок з тексту тощо іншої мови просто кра- ще, на думку мовця, підходять для відповідної ситуації або взагалі тільки  вони спадають йому на думку (наприклад, уживання в російському мовленні укр. «незлим тихим словом» або в українському — рос. «первым делом — самолёты»: див. 3.1.4). По-друге, у тих випадках, коли маються на увазі са́ме  «українське» і са́ме «російське» (таких випадків більше, в усякому разі вони  більше привертають до себе увагу), використання таких включень відбиває  цілком природне прагнення мовця до встановлення ніби повнішої відповід- ності між змістом (Україною, українцями та їхніми відмітними ознаками або  ж Росією, росіянами та їхніми ознаками) і однією з його форм (відповідно  українською і російською мовами). Іншомовні вкраплення в текст можуть використовуватися з власне номі- нативною (з добором назви, яка видається мовцеві кращою, адекватнішою у  відповідних випадках або є для нього і єдиною, оскільки він не може піді- брати «своєї рідної»), комунікативною (для встановлення повнішого контак- тування зі співрозмовником, аудиторією) і стилістично-оцінною (з широким  діапазоном у межах останньої від добродушно-жартівливої до в’їдливо-сар- кастичної  конотацій)  та  прагматичною  функціями —  з  увиразненням  або  переважно власне національно-мовного, або переважно соціального аспек- ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 7 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... тів таких включень. Якщо вкраплення із суто номінативною та комунікатив- ною функціями, а також у стилістичній функції легкого жарту, незлої іронії  свідчать  про  наявність  у  свідомості  представників  обох  мовних  спільнот  тенденцій  до  «притягування»,  то  з  увиразнюванням  «чужості»  іншомов- ного елемента — в разі вияву несхвального ставлення, гіркої або в’їдливої  іронії,  сарказму —  це  вже  не  стільки  вплив  однієї  мови  на  іншу,  скільки реакція носіїв останньої на це явище у відносинах між цими мовами — як  його неприйняття, прагнення до його відторгнення, тобто вияв тенденції до  «відштовхування». Випадки  стилістично-оцінного  /  прагматично  спрямованого  переда- вання вимови (написання) одиниці іншої мови як її усвідомлюваного або й  навмисного неперекладання, які супроводжують постійні взаємні претензії  щодо державної політики, ідеології, культурних особливостей і мовної прак- тики «іномовних» опонентів і виражаються як несхвальне, неприязне став- лення до позначень відповідних реалій у кожній із цих мов і до самих мов у  цілому, особливо різко виділяються в дискурсах обох сторін 4. Фактор такої  «навмисності» може посилюватися неточним  (власне,  спотвореним) циту- ванням, на письмі — передаванням звуків однієї мови графічними засобами  іншої мови, тобто вживанням слова як фонетичного (графічного) варвариз- му в тканині іншої мови. Слід водночас мати на увазі й те, що та сама одиниця однієї мови може  використовуватися носіями іншої мови з різними функціями. Серед значної кількості російських / українських вкраплень, які просте- жуються в сучасних українськомовному / російськомовному дискурсах, уже  можна констатувати наявність певного набору більш-менш усталених «дуже  українських» або «дуже російських» слів,  зворотів, що  їх використовують  особливо часто 5. 3.1. Переважно власне національно-мовний аспект російськомов- них вкраплень. 3.1.1. Вкраплення з основною номінативною функцією: а) для власне номінативних потреб (у разі відсутності української назви  або незнання її мовцем), що нерідко супроводжується метамовними комен- тарями на зразок «як кажуть росіяни», «те, що в російській мові називаєть- ся…» і под.), наприклад: «Назвалися Європейською партією, так відповідай- те <…> ‟Назвался груздем, полезай в кузов”, як каже російське <прислів’я.  Не знаю, як це буде в українській мові» (т/к «ТВі», «Правда Романа Скрипі- на», 25.02.2010: розмова ведучого з політиком М. Катеринчуком); 4  Пор.,  наприклад:  «У російськомовних  газетах  поширеним  стало  залишати  українське написання найбільш нелюбимих слів і словосполучень» (Сулима Н. М. «Разучите  эту мову…»  // Полилог.— М.,  2001.— № 1.— С.  49). Аналогічне  яви- ще характеризує й мову українськомовних ЗМІ  (в основному, безперечно, уже як реакція на відповідне явище в російському мовленні). Так, у редакційному комента- рі до однієї публікації так сказано щодо таких її мовних особливостей: «Витримує- мо також написання окремих російських висловів без перекладу українськими літе- рами (так само, як порою в російській мові не перекладають нашу незалежність і  самостійність у ‟независимость” та ‟самостоятельность”, а, ніби глузуючи, відтво- рюють як ‟нэзалэжнисть” і ‟самостийность”)» (Березіль, 1996, № 5–6, с. 116–117). 5   Пор.  подібне  використання  одиниць  російської  і  білоруської  мов  у  струк- турі  відповідно  білоруського  й  російського  мовлення  в  сучасній  Білорусі:  Меч- ковская Н. Б. Белорусский  язык  :  Социолингвист.  очерки. — München,  2003. —  С. 41–43. 8 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко б) для передавання  інформації національно-етнографічного характеру:  це  етнографізми,  регіоналізми,  історизми,  які  не  ввійшли  до  лексичного  складу української літературної мови, хоча й не мають у ній точних відповід- ників (наприклад, ізба), і які простежуються в українському мовленні знач- но менш помітно  (якщо не брати до уваги при цьому, звичайно, російські  власні назви), ніж українськомовні вкраплення в структурі російського мов- лення (на зразок: «Ехать из Ивано-Франковска в Буковель — одно удоволь- ствие. <...> ‟Потiчки”, горы, маленькие деревянные домики <…> ». — ГПУ,  22.12.2005). Це можна пояснити тим, що реалії російської дійсності відомі  носіям української мови набагато краще (в усякому разі так було в межах  СРСР), ніж українські реалії жителям Росії, тому їхні назви досить швидко  позбуваються (позбувалися) статусу екзотизмів і стають (ставали) власне за- позиченнями, тобто фактами української мови, а не тільки мовлення. 3.1.2. Вкраплення з функцією мовного реалізму — як прагнення мов- ця  (автора) максимально повно відтворити особливості мовлення кого-не- будь, наприклад: «Ой, спасибочки, — подякували дамочки <…>; — Здра- сті, здрасті, — скоромовкою Яковченко» (ЛУ, 29.06.2000, с. 8), «— Він як  тверезий, то нічого, а як п’яний — неуправляємий» (ГПУ, 26.12.2012, с. 5).  Така настанова на досягнення мовного реалізму дуже виразно простежуєть- ся, зокрема, в стилістиці мови «Газети по-українськи». В одних випадках у  такого роду вкрапленнях тут послідовно відтворюється російське мовлення  описуваної  дійової  особи  (журналіст може  відзначати це  у  своєму  комен- тарі, але може й не відзначати), наприклад: «— С утра из дома выхожу на  улицу, и такое ощущение, что тут теплее, чем в квартире. Дома постоянно  ходим одетые, — розказує у вівторок 27-річна Оксана Соловей» (21.11.2012,  с. 3), «Десятки водіїв намагаються випхати свої машини з кучугур <…> —  Уважаемые водители! Канистр, бутылок, леек — нет. Даже для себя и ‟на  минуточку”, — у гучномовець кричить оператор автозаправки» (27.03.2013,  с. 2). Хоча частіше в цьому разі російське мовлення газета подає все-таки  в  українському перекладі,  наприклад:  «— Тягніть  владу й  будете  у  владі!  Наші люди стануть главою землі на всіх рівнях, і скажіть, що я не правий, —  говорить Аделаджа російською» (12.02.2013, с. 4). У більшості ж подібних  випадків  газета  практикує  відтворення  фрагментів  українсько-російських  «суржикових»  текстів,  причому це робиться  звичайно без  відповідних  ав- торських чи редакційних коментарів, так що читач має сам здогадуватися,  де у відповідному фрагменті мовлення одиниці української  і де російської  мови, наприклад: «— Стараюсь кормити її правильно — салатіки, кашки, —  каже 29-річна Галина. — Вже пару місяців як приходить зі школи, а трусики  запачкані» (18.12.2012, с. 9), «— Сотрясєніє було, на губу шви налажували, в  больниці лежав. А в міліцію звернувся — ні прівєта, ні отвєта» (26.12.2012,  с. 5). Рідше до практики відтворення українсько-російського «суржику» вда- ються деякі інші з обстежуваних газет, наприклад: «— А я не хочу слухати  ваших п’яних віршів, — квапливо заперечив сержант. — Я при ісполнєнії,  і, якщо не бажаєте втрапити у патрульну машину, йдіть собі додому. Всьо.  Разговор окончен» (ЛУ, 13.04.2000, с. 8). Це можуть бути цитування тих чи інших записів, написів, навіть з офіцій- но-ділової документації, або подання фотокопій з них. Наприклад, наведен- ня уривків з «Постанови про порушення адміністративного провадження»:  «притягненний по кримінальній справі № 56–834 в якості обвинуваченного в злочині», «не дивлячись на те що <…>» (замість незважаючи на…), «при- ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 9 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... ймаючи до уваги факт» (замість беручи до уваги), «проведеною перевіркою  встановлено слідуюче» і под. (КВ, 20.11.1998, с. 17), «У ‟Протоколі осмотра затримання транспорта”  без  дати  працівник  Котовського  ВДАІ  написав:  ‟Пошкодження:  тріщина  на  лобовом стіклі,  разбіт  правий  повторітель поворота заднього крила і правая передняя двер, імеюца діформації. Сдал:  NN. Протокол составив: NN”» (Сл. Пр., 14.05.2009). 3.1.3. Вкраплення, що свідчать про невміння або небажання мовця перемикати мовний код. Найвиразніше вони виявляються, очевидно, у ви- падках цитування російською мовою фрагментів текстів, створених іншими  мовами або взагалі таких, що прямо не асоціюються з російською мовою,  російською культурою. Якщо використання російського мовлення в разі ци- тування у формі прямої мови ще можна пояснити просто прагненням мовця  до його якомога точнішого відтворення  (див. 3.1.2) — при тому, що укра- їнські слухачі або читачі загалом достатньою мірою володіють російською  мовою й, безперечно, зрозуміють його, то в інших випадках тут відчуваєть- ся  елементарний  брак  навичок  автоматичного  перемикання мовних  кодів.  Практика цитування російською мовою іншомовних (не російських) джерел  лишається досить помітною в мовленні українськомовної частини суспіль- ства,  в  українськомовних  текстах,  оскільки  крім  того, що  така  література  перекладалася в СРСР в основному на російську мову, російська мова й ро- сійськомовна атмосфера взагалі були панівними в суспільстві й вивільнення  з-під цього мовно-культурного впливу відбувається повільно (раніше в та- кий спосіб, зокрема, широко цитували класиків марксизму: «Як сказав Карл  Маркс, ‟бытие определяет сознание”»). Наприклад: «— Як казав не модний  тепер класик Карл Маркс, ‟практика — это критерий истины”» (Генераль- ний прокурор України Ю. Луценко під час  зустрічі  з  керівниками органів  прокуратури  України:  т/к  «NewsOne»,  23.06.2017);  «Німецький  філософ  і  поет Ніцше писав, що ‟нет смысла ходить с повернутой назад головой. В  таком положении обязательно попадешь в яму”»  (П. Киричок, літературо- знавець. — ЛУ, 1.10.1992); «— Ми пам’ятаємо: ‟Германия — для немцев”,  ‟Хочу ребенка от фюрера”»  (О. Гриценко, політик. — Т/к «Україна»,  ток- шоу «Шустер Live», 24.09.2009); «— З таким самим успіхом (як і щодо ре- ферендуму про вступ України до НАТО. — О. Т.) можна проводити рефе- рендум на тему ‟Есть ли жизнь на Марсе?”» (з виступу Президента України  В. Ющенка на одному міжнародному форумі в одній з країн Західної Євро- пи. — «Студія 1+1», ТСН, 28.02.2008); «<…> все робиться згідно з гаслом  єзуїтів ‟Для достижения цели все средства хороши”» (із заяви групи козачих  отаманів: УС, 13.06.1996); «Из ничего не выйдет ничего (Лукреций)», «Нас  никогда не обманывают — мы обманываемся сами (И. Гете)» і т. ін. (крилаті  вислови як епіграфи вгорі на газетних сторінках: українськомовна газ. «Му- качево», липень 2009 р.). Переважно російською мовою цитуються уривки із  церковнослов’янських текстів, пор. іронізацію з цього приводу в українсько- мовних ЗМІ: «Голова ВР (О. Мороз. — О. Т.) продемонстрував у Львові своє  знання Біблії, вдало її цитуючи, хоч і російською мовою» (ЗВУ, 6.08.1994).  У мовленні «простих» людей — носіїв нелітературної української мови є,  безперечно, значно більше шансів почути, наприклад: «Лучче пожже, чем (чім) нікогда», ніж український відповідник цього вислову; «90-річна Ган- на Артеменко  з Вінниці  за  все життя не  випила ні  грама  алкоголю. — Ні  горілки, ні вина, ні пива. Навіть понятія не маю, що то таке, — каже Ганна  10 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко Степанівна. — <…> Ще потихеньку пораюся на городі. Як кажуть, двіже- ніє — жизнь» (Т. Щербатюк. — ГПУ, 2.04.2010). Лишається все ще помітним явищем навіть у мовленні українськомов- них  інтелігентів  переповідання  російською мовою  (тобто мовою,  якою це  було  почуто)  анекдотів,  особливо  репліки  дійових  осіб  (тут,  звичайно,  не  йдеться про випадки, коли використання російської мови пов’язане зі збе- реженням гри слів, відсиланням до певних прецедентних російськомовних  текстів тощо): «Приходить хворий до лікаря й каже: — Доктор, я ґєй. — А  лікар йому: — Ви артіст, рєжисьор, художнік? — Нєт»  (Богдан Бенюк,  актор Київського національного театру  імені  Івана Франка. — Т/к «СТБ»,  програма «Фотограф», 21.06.1998); «— Ой-ой, це як в тому анікдоті: — А єсть лі у вас нєпродажниє женщіни? — Єсть, мєсьє, но оні стоят очєнь дорого» (Тарас Чорновіл, народний депутат ВР, коментуючи версію про ймо- вірну готовність однієї з фракцій ВР увійти до коаліції з іншою фракцією, як  тільки остання зробить їй таку пропозицію: «Студія 1+1», ТСН, 9.02.2010). 3.1.4. Вкраплення з основними експресивно-образними та прагма- тичними функціями. Так, у структурі українського мовлення досить поміт- но виявляються: а)  російські фразеологізми,  крилаті  слова,  назви літературних  творів  і  кінофільмів,  уривки  з  творів  художньої  літератури,  пісень,  переважно  ра- дянського періоду, тощо (з їхніми можливими трансформаціями), особливо в  назвах газетних публікацій, наприклад: «О, сКОЛЬко нам открытий чудных  <…> » (УМ, 31.08.1996: обігравання прізвища канцлера ФРН Г. Коля і рядка  з поезії О. Пушкіна); «Команда молодости нашей» — назва одного з вибор- чих блоків під час виборів до ВР 1998 р. (це назва популярної в радянський  час  пісні О. Пахмутової  на  слова М. Добронравова). Слід  відзначити, що  в хронологічних межах другого підперіоду сучасного етапу українсько-ро- сійських мовних контактів (від 2014 року) це явище виявляє тенденцію до  звуження (це помітно, зокрема, в матеріалах газети «Україна молода», у заго- ловках публікацій якої такого роду вкраплення були не рідкістю: див. також  п. 2.1.3); б) у розмовному мовленні — ті чи інші російські слова й звороти з жар- тівливими  або  іронічними  конотаціями  на  зразок:  «Ему сказала я:  ‟Всего хорошего!”» (з популярної радянської естрадної пісні), «Поздно, Соня, пить боржоми» (з анекдоту). Ця лінія завжди простежувалася, зокрема, в розмов- ній мові українських інтелігентів. Ю. Шевельов, торкаючись підґрунтя цьо- го явища, відзначав: «Брак українського міського сленгу інтелігенція частко- во компенсувала тим, що вкраплювала в розмову російські слова й вирази,  надаючи їм іронічного відтінку», «За цим також крилося приховане бажання  принизити російську мову, добре відома звичка залежних народів брати на  приховані глузи тих, від кого вони залежать» 6; 6 Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900– 1941) : Стан і статус. — [Б. м.] : Сучасність, 1987. — С. 263; пор. також: « <…> І  не все, що ми зазвичай тавруємо як ‟суржик”, ним є. Одна річ — мовна нерозбір- ливість,  нерозвиненість,  брак  смаку,  полон  вульгарної  мовної  стихії.  Інша  річ —  свідоме використання (в міру, в потребі, зі смаком) русизмів та інших макаронізмів  задля досягнення зображального і стилістичного ефекту. Не тільки в літературі, а й  у живому спілкуванні. Скажімо, досить часто в колах української інтелігенції, осо- бливо мистецької, можна почути навмисне вжиті російські вирази — в іронічному  контексті,  з  інтонаційно-стилістичним знаком відстороненості; в деяких випадках  ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 11 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... в) окремі експресивні вкраплення, що поширюються в розмовному мов- ленні та через українські ЗМІ, — «влучні», «дотепні» словечка з російської  мови, наприклад жарт. бабушкофон — мобільний телефон ніби для літніх  людей (з більшим шрифтом, великими кнопками). Це, зокрема, ірон. «бать- ка» («бацька») або вже українізоване (скальковане) «батько» — про прези- дента Білорусі О. Лукашенка: «‟Батька” Лукашенко російським генерал-гу- бернатором бути не хоче. А президентом?» (ВК, 13.03.1997), «‟Слов’янський  базар” відкрили сам ‟батька” і Юрій Лужков» (Д, 24.07.1998), «Бацьку захи- стять внутрішні війська (заголовок). Олександр Лукашенко готовий застосу- вати силу, щоб не допустити ‟югославського варіанта”» (О. Комарчук. — П,  3.08.2001), «Комбайни від ‟бацьки” селяться в Хмельницькому. Білоруське  об’єднання  «Гомельсільмаш»  до жнив  закінчить  створення  спільного  під- приємства із виробництва комбайнів в Україні» (УМ, 10.06.2003, с. 3), «Пер- шим прибув  президент Киргизстану Аскар Акаєв.  За  ним — білоруський  ‟батько” Лукашенко» (т/к «Новий», «Репортер», 28.02.2002). Це слово, зви- чайно,  не можна  вважати  власне  білорусизмом  в  українській мові  (навіть  у формі «бацька»), воно є одним з виявів зверхньо-глузливого ставлення у  відповідних колах сучасного російського суспільства до тих чи інших реа- лій і атрибутів державності колишніх «національних» республік СРСР. Ось  цілком обґрунтована критика зловживання цим словом: «Не Лукашенка ми  критикуємо за авторитаризм, додаючи до його прізвища чудне і глузливе в  українських текстах слово ‟бацька”, а насамперед саму білоруську мову не- заслужено принижуємо, коли виставляємо її ніби нерозривно злитою з не- гативним образом білоруського президента. Нічого абсурднішого не може  бути в даному разі, бо президент Білорусі якраз білоруською мовою не роз- мовляє!» (А. Бибик, читач, м. Полтава. Білоруси не винні. — ЛУ, 19.04.2001); г) одиниці російської мови з передаванням їх засобами української гра- фіки — для підкреслення стороннього щодо України характеру як російської  дійсності, так і російської мови, наприклад: «Ось як бачить ситуацію один  із  російських  авторів — Сергій Кортунов.  В  статті  під  вимовною  назвою  ‟Потенціальниє союзнікі Росії” <…> він пише: ‟отношенія с Украіной до- лжни пріобрєсті союзніческій характєр, тєм болєє что сєрйозних прєпят- ствій <…> для формірованія такого союза нєт”» (А. Мануйленко. — УС,  1.08.1996); у відтворенні власних назв (назв організацій, ЗМІ та ін.): «Росій- ські чиновники вчитимуться відмовлятися від хабарів. <…> При цьому, як  повідомляє ‟Інтерфакс” з посиланням на газету ‟Масковскій камсамолєц”,  впливати на держслужбовців передбачається через  їхні  релігійні почуття»  (ЗВУ плюс, 3.08.2006), «— Коли помер ваш чоловік? — питає Мендель. —  Одразу після нашого весілля. — Добре, хоч недовго мучився <…> — З газе- ти ‟Єврєйскіє вєсті”» (НГ, 1997, № 42: у рубриці анекдотів), «Вєсті Кремля.  Слівкі» — телепрограма, яка подає й сатирично коментує новини з життя РФ  (т/к «24»). Це може бути в’їдливе іронізування щодо виявів [ніби] приязного, до- брозичливого  ставлення  представників  російської  сторони  до  української  сторони —  виявів, що  їх  остання  не  сприймає  ні  як щирі,  ні  як  такі, що  відповідають її власним інтересам: «Пора позбутися рабської психології са- це своєрідна відповідь на глузливе використання українських лексичних окрушин  в устах і писаннях певної категорії наших російських друзів» (Іван Дзюба. Ще до  судилища над «суржиком». — ЛУ, 1.07.2004). 12 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко моприниження, яку дехто хоче видати за інтернаціоналізм, бо, мовляв, якщо  українець розмовляє з росіянином українською мовою, то він націоналіст,  а якщо суржиком — от тоді він «‟молодец”» (у вимові це було маладєц. —  О. Т.) 7, «Маладєц, Мароз!» (стаття Л. Масенко з критикою законопроекту  голови Соцпартії України О. Мороза про надання російській мові в Украї- ні статусу офіційної: УУ, 2005, № 5–6), «Я не хочу, — пише він (читач. —  О. Т.), — щоб моїм правнукам було ‟всьоравно” стосовно української мови;  ну, бодай вже правнукам, оскільки внукам, як бачу, таки вже ‟вcьоравно”,  дарма, що вчились вони в школі Української держави» 8. У сфері  антропонімії це  виявляється  як підкреслене  збереження  імені  (прізвища) росіянина (російськомовного українця) — з конотаціями як іро- нічного, несхвального або навіть недоброзичливого ставлення до носіїв цих  імен і до мови як такої, так і акцентування на належності імен росіян (росій- ськомовних українців) іншій мові й іншому народові, наприклад: «Головною  атракцією з’їзду стала присутність на ньому лідера російських комуністів  Ґєннадія Зюґанова, який пообіцяв інтелектуальну підтримку Петрові Симо- ненку <…> » (Львівська газета, 23.06.2003), « <…> кілька місяців тому депу- тат Верховної Ради України (вже не радянської) Пйотр Сіманєнко з трибуни  з притаманною йому зоологічною ненавистю до всього українського кричав:  ‟А што ані (ОУН-УПА. — О. Т.) витворялі только в Польше послє войни!”»  (ШП, 20.02.1997) (див. також п. 3.1.5). 3.1.5. Мовна «русифікація» певного сегмента антропонімікону як спосіб його відмежовування від української мови. У мововжитку деяких  політичних і культурних кіл та відповідних ЗМІ окреслилася певна тенден- ція до якомога повнішого збереження звукового образу російських (як, утім,  і білоруських, але останні зі зрозумілих причин нечасто фігурують в укра- їнському мовному  просторі)  особових  імен  та  прізвищ  (ознак  їхньої  «ро- сійськості»)  не  тільки  спорадично  і  з  відповідними  конотативними  наша- руваннями, як це було показано вище (див. 3.1.4), а вже й більш чи менш  послідовно,  регулярно,  а  отже,  з  можливим  поступовим  «вивітренням»  наявного поки що тут нальоту експресивності — форми на зразок Алєксєй Пєтровіч Г(Ґ)рішковєц (це вже, як відомо, традиційно практикують в україн- ській західній діаспорі). У такий спосіб не тільки увиразнюється той загалом  незаперечний факт, що росіяни — це такі ж представники іншого народу, як,  скажімо, німці чи поляки (з їхніми іменами), а й ще більше підкреслюється  момент їхньої «чужорідності» як в українській дійсності, так, відповідно, і в  українській мові, оскільки їхні імена при цьому або взагалі не українізують- ся, або українізуються дуже незначною мірою порівняно, зокрема, з іменами  інших слов’янських народів. Наприклад (усі подані нижче приклади, набра- ні курсивом, суперечать чинним нормам літературної мови): Владімір Путін  (президент  РФ,  часто  тепер  згадуваний  у  ЗМІ), Нікіта Міхалков, Алєксєй Смірнов, Олєг Дмітрієв і под.; Каґановіч, Шаріков (С, 1995, ч. 4), Алєксандр Сєрґєєвіч Пушкін (СТБ, «Вікна», 16.07.2004), Алєксандр Домоґаров, Андрєй Зорін  (Кр., 1999, ч. 9; 2001, ч. 10), Філіпп Фьодоровіч Фортунатов, Сєрґєй 7 Ющук І. П. Виступ на установчому з’їзді Товариства української мови іме- ні Тараса Шевченка 11 лютого 1989 р. // Ющук І. П. Мова наша українська.— К.,  2003. — С. 143–144. 8 Див.: Погрібний А. Якби ми вчились так, як треба… : Розмови про наболі- ле. — К., 1999.— С. 115. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 13 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... Пєтровіч, Алєксандр Твардовський, Міхаіл Ісаковський, Міхаїл Панов, Лєо- нід Касаткін, Софья Пожаріцька, Пєтровські реформи (Кр., 2009, ч. 11–12,  с. 14–18), Боріс Бєрєзовскій,  Ґєннадій Сєлєзньов, Пєтров  (П,  18.07.2000);  «Марія Фьодоровна, дружина царя Алєксандра Третього, мати Ніколая Дру- гого» (т/к «5 канал», «Час», 28.09.2006). Так само в листах читачів: «Я гадаю  так: який би не був щирий  і освічений українець  і мовознавець, але якщо  він вважає, що <…> російські власні імена обов’язково слід підміняти укра- їнськими  (Пьотр — Петро, Ніколай — Микола, Єкатєріна — Катерина, Павєл — Павло, Анна — Ганна), то це є раб, московський лакуза. Адже цими  ‟перекладами” він підкреслює, що росіяни — це ті ж українці, що не від- повідає дійсності» (П. Криця. Хто русифікує Україну? — УС, 30.10.1997),  у брошурах для масової аудиторії.: «Чому Михайло Сергійович Горбачов, а  не Міхаіл Сєрґєєвіч Ґорбачов? Адже Джордж Буш не став у нас Георгієм Бу- шем!», а «Олена Опанасівна ще чомусь має подаватись (у двомовній частині  українських паспортів. — О. Т.) й як Єлєна Афанасьєвна»  9. Такі погляди  знаходять підтримку, хоча й різною мірою, також з боку частини українських  мовознавців: «Невже із Надежды Константиновны Крупской і далі робити- мемо українку Надію Костянтинівну Крупську, щоб вона не впізнавала себе  в її українському мовному одязі! Чи не краще лишити її тим, ким Надежда була в себе на батьківщині? Тобто щоб росіяни лишалися росіянами (Михаїл, Філіп, Єкатерина), як і поляки лишаються поляками, німці німцями, а фран- цузи французами без підшуковування національних еквівалентів» 10. На сьогодні питання відтворення в українській мові російських прізвищ  регулюються  (так  само,  як  і  відтворення прізвищ  інших  слов’янських на- родів)  у  правописах  (див.: УП-93; УП-2019) —  з  більшою  чи меншою  їх  «українізацією»,  тобто фонетико-морфемною  адаптацією до  узусу  україн- ської мови (так, наведені вище прізвища мали б за чинними нормами такі  форми: Каганович, Шариков, Березовський, Селезньов та ін.). Сфера росій- ських особових імен досі (до УП-2019) не була охоплена правописом 11, але в  українській нормативній мові традиційно практикували добір до них відпо- відників з-поміж українських особових імен. Таку практику демонструють,  зокрема,  нормативні  перекладні  словники;  вона  є  усталеною  в  офіційній  документації, зокрема в обов’язковій російськомовній частині ряду особо- вих документів — паспорта та ін. (подібна практика, до речі, існує також у  9 Кузьменко Ю. Історія української мови в конспектах Юрія Кузьменка.— К.,  1997.— С. 82. 10 Чучка П. П. З приводу підготовки нової редакції «Українського правопису»  // Український правопис: так і ні : Обговорення нової редакції «Українського право- пису».— К., 1997.— С. 37–38. 11  Таку практику пропонували офіційно закріпити в різних проектах «Україн- ського правопису» доби незалежності — у роботі Української національної комісії з  питань правопису 1994–1996 рр. (проект цієї редакції правопису не було опубліко- вано), в УП-99: «За усталеною традицією імена та імена по батькові росіян і білору- сів передаємо українськими відповідниками, пор.: Александр Сергеевич Пушкин —  Олександр Сергійович Пушкін, <…> Анатоль Цітоў — Анатолій Титов» (с. 174), її  узаконено в УП-2019: «Білоруські та російські імена не транслітеруємо, а передаємо  українськими відповідниками: Артем, Микола, Олександр, Семен, Віра, Катерина,  Світлана; винятки тут становлять тільки узвичаєні імена деяких білоруських пись- менників  та  діячів  культури —  такі,  як Алесь Адамович, Пятрусь  Бровка, Ригор Бородулін та ін.» (§ 144, п. 1). 14 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко Росії — причому насамперед у Росії, звідки вона й поширилася свого часу на  дві інші східнослов’янські мови, — та Білорусі). Зазначена  проблема,  отже, ще  далека  від  оптимального  розв’язання  у  плані  визначення певної більш-менш розумної  збалансованості  в цій  сфе- рі між потребами, з одного боку, у збереженні того звукового образу імені,  який воно має в мові-джерелі, і, з другого боку, в тій чи іншій його адаптації  в  мові-сприймачі. У  будь-якому  разі  для  передавання  російських  прізвищ  мають, звичайно, застосовуватися загалом ті самі правила, що й для прізвищ  інших слов’янських народів, тобто з певною їх «українізацією», яка б дозво- ляла не надто видозмінювати фонетичну і, відповідно, графічну специфіку  української мови, перевантажуючи її фонетичними / графічними варвариз- мами (адже, наприклад, прізвища поляків норма зобов’язує передавати не як  Пілсу́дскі, род. Пілсудскє́ґо і т. д., а як Пілсу́дський, Пілсу́дського і т. д.). Крім  того,  одночасно  з  такими  закликами  до  припинення  практики  «українізації»  імен  росіян,  лунають  і  протести  проти  них,  причому  з  не  менш патріотичних позицій, — як проти продовження «російщення нашої  прекрасної солов’їної мови» 12. 3.2. Переважно соціальний аспект російськомовних вкраплень (з до- даванням у таких включеннях того чи іншого соціального моменту). 3.2.1. Експресивно загалом нейтральні вкраплення з основними но- мінативною та комунікативною функціями, які використовуються в ме- жах цього  аспекту,  як  і  в попередній період радянської  історії,  переважно  в умовах тривання українсько-російської функціональної двомовності — в  основному як терміни, професіоналізми, жаргонізми (у тих випадках, коли  останні  вживаються  без  настанови  на  експресивність  мовлення)  і  просто  колоквіалізми для номінування тих чи  інших понять соціальної дійсності.  Найпростішою і найзрозумілішою з причин цього явища є, звичайно, труд- нощі, які час від часу виникають у мовців у разі добору потрібного україн- ського слова, назви для відповідного поняття, — при тому, що відповідну  російську  назву  вони  вже  знають,  оскільки  в  російськомовному  оточенні  більшості великих міст України назви певних об’єктів, певні звороти з’яв- лялися звичайно саме російською мовою. В основі цього можуть лежати як  справді відсутність у літературній українській мові відповідного слова (це  об’єктивний фактор), так і недостатній рівень компетентності самого мовця  у володінні українською мовою (суб’єктивний чинник). Мовці здебільшого  усвідомлюють, що вони звертаються при цьому по допомогу до іншої — ро- сійської — мови (на письмі відповідне слово російського походження часто  беруть у лапки). Наприклад: «міліцейський ‟бобік”» (УМ, 28.12.2000, с. 11:  про службовий автомобіль, яким користуються в органах внутрішніх справ),  «Починав  службу  в Кам’янець-Подільській  ‟учебці”»  (КВ,  8.08.2000,  с. 4:  розмовна назва навчального підрозділу для підготовки молодих  солдатів),  « <…> утворилася система господарчого управління, яку називають ‟шах- матка”» (ВК, 12.11.1999, с. 2), «У ті часи для спілкування з носіями мови в  Києві були певні точки. Перша — гастроном на Хрещатику, друга — біля кі- нотеатру «Дружба» була ‟стекляшка” — ‟Чай. Кава”» (С. Борщевський. —  Д, 5.10.2012: кафе зі скляними стінами), «Ще одна дорога помада — MaxFac- tor, — за оцінкою експертів, лише ‟хорошистка”» (Т. Мілашевська. — УМ,  12 Запорожець, Максим (Демчук С.). Українізуймо російські імена // Наше сло- во.— Варшава, 2003, № 13 (30 бер.). ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 15 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... 3.01.2002), «Загалом слідчий з особливо важливих справ NN <…> наразі не  бачить підстав для арешту лідерки БЮТ, бо вона не порушила підписку про  невиїзд. ‟Важняк” також запевняє, що на нього ніхто не тисне» (І. Бойко. —  УМ, 6.01.2011, с. 4), «Холодницький каже, що йому знову ставили ‟прослуш- ку”: тягли кабель з Охматдиту» (УП, 19.09.2018), «Форма на кожному — <...>  брудна, подерта, бронежилет запаскуджений. Поверх нього — розгрузка, як  у черепашки-ніндзя, з якої стирчав, схоже, повний арсенал» (Сергій Лойко.  Аеропорт / Пер. з рос. — К., 2015), «Я підняв його автомат, витяг із розгрузки шість автоматних магазинів» (Микола Поровський. — ЛУ, 13.04.2019, с. 9),  «Робітники й самі не проти того, аби отримувати нарешті не ‟чорний нал”, а  нормальні ‟білі” гроші» (Г. Бутенко. — ВЗ, 19.02.2004, с. 19). У розмовній мові й навіть у ЗМІ часто не перекладають абревіатури ро- сійського походження (крім звичайної мовної інерції, це прагнення до біль- шої зрозумілості, а також стислості висловлення, і нерідко значно зручніше  вживати  саме  російський  зразок,  оскільки  утворювалися  такі  абревіатури  саме в цій мові) 13, наприклад: активізоване в загальному вжитку з часів «пе- ребудови» ГУЛАГ (рос. «Главное управление лагерей»), значно рідше ГУТАБ («гутабівський  соціалізм»:  О. Гринів. — МУ,  7.02.1997);  спецхран  («Від- криваючи  ‟спецхрани”»:  газетна  рубрика. — ЛУ,  18.03.1999,  с. 8); ОМОН (рос.  «отряд милиции особого назначения»), омонівці,  рідше ЗМОП (загін  міліції  особливого  призначення),  змопівці,  спецназ, спецназівці,  рідше —  спецпризначенці («‟Козирну” садибу спецназ брав штурмом. <…> Спецпри- значенцям довелося  викликати  пожежну  машину».  —  КВ,  13.03.1998); ГКЧП  (рос.  «Государственный  комитет  по  чрезвычайному  положению»,  утворений у серпні 1991 р. під час спроби державного перевороту в СРСР),  гекачепісти: «за часів ГеКаЧеПе» (С, 1992, ч. 12, с. 3), «— Коли відбував- ся ГКЧП, я в Черкаській області знімав фільм», «— ГКЧП застало мене на  відпочинку в Одесі» (П, 21.08.2001); відроджений у часи «перебудови» КВН (рос. «Клуб веселых и находчивых»), рідше укр. КВК (Клуб веселих і кміт- ливих); «Отже, Вільямс, до того часу маловідомий супертяж  із передміс- тя Лондона, відправивши на третій хвилині четвертого раунду Тайсона на  підлону, розвінчав міф про великого чемпіона» (ВЗ, 2.08.2004); з абревіатур  кількох  останніх  років,  утворених  уже  в  самій  Україні:  «отримати  статус  ВПЛ [ве-пе-ел]»  (рос. «внутренне перемещенное лицо») — про біженців з  Криму та Донбасу унаслідок російської агресії з 2014 року. Див. про такі ж випадки неперекладання абревіатур в українському тек- сті, але вже з політизованими нашаруваннями у п. 3.2.4: НКВД, КГБ і под. 3.2.2. Вкраплення (з офіційного, канцелярського, наукового, публіцис- тичного дискурсів) для піднесення авторитету мовця і значущості ска- заного — як продовження попередніх  традицій  «державного» функціону- вання  російської  мови  на  «національних  окраїнах»  (на  відміну  від  інших  прагматично навантажених функцій використання російських вкраплень у  13  Пор. подібні випадки в загалом літературному мовленні різних носіїв укра- їнської мови й давніше: «пройти обстеження на УЗІ» (рос. «ультразвуковое иссле- дование»), «черги до ОВІРів» (рос. «отдел виз и регистраций»), «виїхати на ПМЖ»  [пе-ем-же́] (рос.  «постоянное место жительство»),  «відпочивати  на ЮБК»  [ю-бе- ка́] (рос. «Южный берег Крыма»), «закінчити ін’яз» (рос. «институт иностранных  языков»), МІД (рос. «министерство иностранных дел»), особливо мідівський, ТЮЗ (рос. «театр юного зрителя»), особливо тюзівці, «ж/д [же-де́] (рос. «железнодорож- ный») вокзал». 16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко структурі сучасного українського мовлення включення цього розряду харак- теризують мовну поведінку осіб, що продовжують так чи інакше зберігати  шанобливе ставлення до російської мови): «Тих людей, які вже не можуть  стоять,  треба  пропускать  в обязатєльном порядкє»  (чоловік  немолодого  віку — у черзі до реєстратури в поліклініці: авторитетно). Ця прагматична  лінія  російськомовних  вкраплень  в  українському мовленні  вже  поступово  звужує діапазон свого вияву, лишаючись більш або менш помітною рисою  ідіолектів насамперед «простих» людей старшого покоління, більша частина  життя яких пройшла в умовах радянської дійсності. 3.2.3. Вкраплення з метою увиразнення факту функціонування саме російської мови як домінантної мови діяльності органів держав- ної влади (у колишньому СРСР і певною мірою — в сучасній Україні). Це  використовується насамперед з метою підкреслення того, що саме російська  мова фактично була державною мовою в СРСР і, зокрема, мовою органів ра- дянської каральної системи. Пор., наприклад, наявність різних думок з при- воду того, що в романі Василя Шкляра «Чорний Ворон» архівні документи  правоохоронних органів радянського часу подаються російською мовою без  перекладу, — це, з одного боку, критика: М. Самусь, читач. Не бажаю зросій- щуватись! (ЛУ, 18.03.2010); з другого, — підтримка, бо «переклад <…> не  дає змоги відчути брутальність змісту документа», але російський текст має  подаватися українськими буквами (А. Ступак, читач. Якою мовою цитувати  документ? — ЛУ, 13.05.2010). Щодо нової української дійсності, то, оскільки діяльність органів дер- жавної влади в країні стала провадитися, принаймні в її публічому вияві та в  сфері писемної комунікації, у столиці та в більшості інших регіонів частіше  українською мовою, це відповідно виявляється і в переважному спрямуван- ні вкраплень — з української в російську (від жартівливого або іронічного,  наприклад, «негаразды», мн., до різко саркастичних «панове», мн., або «не- залежность»). Найпомітнішим же серед відповідних російських вкраплень  такого прагматичного спрямування у структурі українського мовлення цього  часу стало, очевидно, йолка («йолка Януковича»), як стали саркастично — як  вияв опозиційності до влади — називати традиційну «головну ялинку краї- ни», установлену на майдані Незалежності 30 листопада 2013 року. Пор. так  само в структурі російського мовлення в Україні: «Пока украинцы выстраи- вали живую цепь до границы с Польшей, украинский ‟Беркут” выстроил две  мертвые цепи до Кремля и Минска и дубинками защитил недостроенную  ‟йолку”» (Андрій Курков, письменник. — Вечерние вести, 2.12.2013, с. 5). 3.2.4. Несхвальні та іронічні / саркастичні вкраплення з метою під- креслення органічної суміжності між використанням російської мови (як формою) і поняттями радянського та комуністичного (як змістом) 14. 14 Пор., наприклад: «Для России ‟советские” и ‟русские” — в каком-то смыс- ле синонимы. На Украине, напротив, ‟украинцы” и ‟советские” — в определенном  смысле антонимы» (хоча, звичайно, тут ця риса виявляється не так виразно, як, на- приклад, в Естонії або Польщі)  (Толпыго А. Киев и Москва  // Дружба народов.— 1998.— № 11.— С. 178). Подібне несхвально-іронічне використання слів і висловів  саме російської мови на позначення певних суспільних явищ радянської дійсності є  характерним, очевидно, для різних мов на пострадянському просторі. Див., напри- клад: Лихачева А. Kaip sako rusai... (Как говорят русские…): русизмы в современ- ном массовом сознании литовцев // Człowiek. Świadomość. Komunikacja. Internet.—  Warszawa, 2004.— С. 532–533. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 17 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... Практика  неперекладання  російських  назв  ключових  понять  радянської  дійсності та комуністичної ідеології для підкреслення їх зовнішнього прив- несення в українське життя була характерною для антирадянського дискурсу  ще від 1917 року і продовжилася в західній українській діаспорі. Це насам- перед такі слова, як большевик, совєтський / совєцький / совіцький 15, КПСС, СССР, НКВД, КГБ (з похідними від двох останніх абревіатур). Тепер вона  поширюється не тільки в розмовній мові, публіцистиці, художній літературі,  але певною мірою навіть у деяких інших сферах, наприклад: «Після відпо- відної підготовки і тривалих дискусій ми серйозно взялися зараз за перебу- дову  совєцької школи»  (Б. Жебровський,  начальник Головного  управління  освіти Києва. — УУ, 2000, № 10, с. 28), «тлумачення творчості Лесі Українки  за совєтської доби» (Л. Масенко. — УУ, 2001, № 2, с. 4), «Усі його картини  знищили енкаведисти» («Студія 1+1», ТСН, 26.10.2002), «Чи колють злама- ні хребти кагебістське сумління?» (Василь Овсієнко. — УМ, 8.07.1999) 16. Часто це звороти з політичних лозунгів, популярних суспільно-політич- них кліше радянського часу, з текстів радянських масових пісень, особли- во 30–50-х років, використання відповідних власних назв: «Ми страждали  і  страждаємо  досі  отією  ‟совєтською”  психологією:  ‟Всьо вокруг колхоз- ноє —  всьо вокруг мойо”»  (Про  проблеми  культури Придніпров’я —  і  не  тільки. — ЛУ, 12.09.1996), «Виступаючи на Всеукраїнському форумі жур- налістів,  Президент  України  Л.  Кучма  сказав:  ‟Якщо  власність  на  майно  яке досі залишається великою мірою нічиїм (‟всьо вокруг колхозноє — всьо вокруг мойо”),  нарешті  стане  приватною,  то  я  переконаний:  ми  побачимо  виразні  позитивні  зміни  в  економіці”»  (ВК,  9.01.1998),  «Обдурені  люди  улесливими байками про ‟свєтлоє будущєє” сприйняли утопічне ‟кто бил нікєм, тот станєт всєм” як велике благо» (В. Гречаник, д-р техн. наук. —  УС, 24.08.2000), «Процюк запропонував погляд власний,  а не якоїсь ‟гру- пи товаріщєй”» (Михайло Бриних. — УМ, 11.01.1997), «До новообраного  українського парламенту за активного сприяння імперських і проімперських  сил (і засобів!) вдалося провести небезпечно велику … кількість прихиль- ників ‟Союза нєрушимого”» (Є. Голібардов. — ВК, 3.04.1998, с. 5), «В. Ан- тонов-Овсєєнко склав з себе повноваження верховного головнокомандувача  Красної армії в Україні» (НГ, 1998, № 19), «Після так званої ‟отєчєствєнной войни”  залишилося  багато  ‟освободітєлєй”,  які  забули  собі  сказати:  ‟бєрі шінєль, іді домой!”»  (О. Васкул. — ШП,  27.03.1997),  «Під  час  панування  15  У сучасних польській та литовській мовах означення-росіїзми п. sowiecki,  лит.  sovietų, sovietinis  ще  істотніше  потіснили  узвичаєні  до  90-х  років  кальки  на  власній структурній основі п. radziecki  (від rada), лит.  tarybų, tarybinis  (від  taryba «рада»). Див., наприклад: Moszyński L. Czy radziecki w znaczeniu «sowiecki» jest se- mantycznym ukrainizmem? // Procesy rozwojowe w językach slowiańskich. — Warsza- wa, 1992.— S. 113–124; Лихачева А. Зазнач. праця.— С. 533. 16 Пор., з іншого боку, у сприйнятті представників російської сторони: «<…> когда в сегодняшней украинской речи приобретают все большее хождение монстру- озные Совіти, совітський, когда в текстах на языке, стремящемся освободиться от  русификаторских наслоений,  глаз  то и дело натыкается на СССР  (вместо СРСР),  КГБ (вместо КДБ), закономерно возникает вопрос: что, разве из самих-то украинцев  никто не участвовал в этих самых ‟Совітах”? Не считал ‟СССР” своей Родиной? Не  служил в госбезопасности?» (Малахов В. А. Идентичность, диалог, ответственность:  о философии нашего общества // Дружба народов.— 1998.— № 11.— С. 163). Однак  при цьому випускають з уваги той цілком очевидний факт, що шляхом використання  зазначеного прагматичного засобу підкреслюється не національність цих функціо- нерів, а їхня «робоча» мова. 18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко радянського режиму місто Переяслав-Хмельницький було символом ‟об’є- дінєнія двух братскіх народов”»  (М. Сингаївська. — УС, 30.10.1997), «На  День  незалежності,  увечері,  я  обійшов  увесь  центр міста. Пісні  спочатку,  згодом — п’яні вигуки, мати і все інше, що залишилося у нас із ментальності  ‟советского человека”» (А. Самарський. — Західний Донбас, м. Павлоград,  30.08.1997), «Неверной дорогой идете, таваріщі!» 17 (напис на транспаран- ті учасників антикомуністичної демонстрації 7 листопада: ЛУ, 12.11.1992),  «Таких (магічних формул. — О. Т.) не бракувало на самих початках марксиз- му:  ‟Пролєтарії всєх стран, соєдіняйтесь!”,  ‟Діктатура пролєтаріата!” тощо» (О. Боргардт. — Березіль, 1996, № 5–6, с. 135), «<…> політруки, за- хлинаючись, розповідали про «радянський рай» — про ‟большую тєхніку,  необозрімиє колхозниє поля,  стахановскій труд”»  (УС,  20.07.2000,  с.  11).  Навіть про період демократичних реформ у СРСР кінця 80-х — початку 90-х  років —  замість  нейтрального перебудова  іронічне перестройка:  «<…>  у  часи горбачовської перестройки, коли відбулося значне послаблення тота- літаризму»  (В. Карпенко. — ВК, 20.12.1996), «<…> під час  горбачовської  ‟перестройки”  виявилося,  в  українських  письменників  немає  творів  ‟у  шухляді”» (Оксана Забужко). З метою підкреслити такий аспект державної  ідеології СРСР, як виховування саме «радянської» людини, прив’язаної не  стільки до рідного дому і до краю своїх предків, скільки до всієї «великої й  неосяжної Батьківщини» з неминучим при цьому формуванням ментально- сті «перекотиполя», цитують рядки з пісні Д. Тухманова на текст В. Хари- тонова «Мой адрес — не дом и не улица, / Мой адрес — Советский Союз!»,  вкладаючи в них саме цей зміст. Ось приклад застосування таких «російсько-радянських» ключових слів  щодо реалій інших соціалістичних країн: «Кубинські чиновники <…>: хо- лодна печать пролетарської ‟бдітєльності” на лицях, вицвілі штани й деше- ві мешти. Найбільше разить око той неприємний відтінок ‟совєцького” хакі  військових» (Р. Яким’як. — ВЗ, 1.08.1997). 3.2.5. Саркастичні вкраплення, спрямовані на викриття певних ас- пектів зовнішньополітичного курсу Російської Федерації як імперських,  зорієнтованих на продовження інформаційної та культурної російської екс- пансії в Україні, політичного тиску на неї, а з 2014 року — розгортання вже  й військової агресії проти неї, на критику ідеї збереження попередніх (ще з  царських  часів,  посилених  особливо  в  радянський  період)  соціальних  по- зицій російської мови в Україні (як такої, що, мовляв, є спільною зовсім не  тільки для росіян і має лишатися такою на майбутнє). Це, зокрема, іронічне  переосмислювання старих, уже клішованих зворотів російської мови «єді- ная і нєдєлімая»,  «тисячєлєтняя дєржава»  (щодо  Росії),  «общєпонятний (общєдоступний) язик» 18, «вєлікій і могучій» (захоплена характеристика ро- 17  У російськомовних колах в Україні все ще набагато частіше можна почути  звертання  / називання товарищ, що лишилося від радянського часу  (особливо це  характерно для Південно-Східного регіону), ніж в українськомовних колах — това- риш. Пор. в оцінці відомого українського поета-сатирика: «Ось хоча б і в Україні — /  Скільки щирих росіян, / Тих, що гордо заявляють: / ‟Я товарищ, а не пан”!» (Павло  Глазовий. — ЛУ, 7.02.2002). У самій Росії ця номінація вживається, за попередньою  традицією, очевидно, ще ширше, пор. у виступі тодішнього президента Російської  Федерації Д. Медведєва: «наши украинские товарищи» — про депутатів ВР Украї- ни (ГПУ, 30.04.2010). 18  Така характеристика са́ме російської мови вже має, як відомо, тривалу тра- дицію, зокрема і в радянський час, наприклад: « — Я получаю письма со всего Со- ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 19 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... сійської мови з відомого твору І. Тургенєва) та деяких ін.: «Неохоче я взяв  цей документ  (український паспорт, де  записи дублюються українською й  російською мовами. — О. Т.), бо знав, які записи там, якою мовою <…> На  першій сторінці прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, де народилася  людина. На другій — те саме, але вже на ‟общєпанятном язикє”» (О. Сере- дюк, читач. — Час, 26.01.2001), «<...> чимало вчителів, відпрацювавши зне- хотя урок українською, на перерві переходили на общепонятний» (П. Анто- ненко. — Сл. Пр., 11.02.2010), «<...> голова фракції соціалістів у парламенті  завершив промову своєю ‟коронною”, на його думку, фразою, яку виголосив  на общєдоступном: ‟Наше дєло правоє, потому что лєвоє”» (Н. Харчук. —  Час, 13.11.1997), «Хоч у яку установу зайдеш — скрізь остогидлий ‟вели- кий и могучий”. Навіть  у  парламенті України — мова  колишньої  імперії»  (Віктор Міняйло. — Сл. Пр., 1997, ч. 8). Для підкреслення «російськості»,  а не «українськості» певних осіб, хоча вони можуть бути при цьому й гро- мадянами України: «кримський ‟гаспадін Прєзідєнт”» — про Ю. Мєшко- ва (М. Стрельбицький. — ЛУ, 3.03, 1994), «Господа  (навмисно вживаю це  слово, а не українське ‟панове”) Гриньов, Бистряков та їхні однодумці хай  не лукавлять: ніщо російській мові в Україні не загрожує» (В. Косяченко. —  ЛУ,  2.04.1998),  «Не  випадково  сьогодні  рускоязичниє  різної  національної  належності так люто повстали проти всього українського — мови,  історії,  культури,  літератури,  традицій  і  т.  ін.»  (Анатолій Шевченко. — УУ,  2000,  № 9, с. 16). Серед нових мовних  явищ  такого  роду, що  активізувалися  у  зв’язку  з  агресією РФ проти України з 2014 року, слід назвати «русский мир» або в  українізованій графічній формі «рускій мір» 19 (обидва варіанти — з коно- тацією несхвальності),  наприклад:  «Неприйнятно довгий час  в  гуманітар- ній політиці незалежної України домінували малоросійство та радянщина.  В Москві для цього отруйного коктейлю вигадали навіть назву — ‟русский мир”. Подібні інструменти впливу та підкорення інших країн в політології  називають культурним імперіалізмом» (з виступу президента П. Порошен- ка під  час церемонії  вшанування пам’яті жертв політичних репресій: УП,  20.05.2018); глузл. «поребрик» (у російській вимові)  / «порєбрік» (в украї- ветского Союза, в которых мне пишут следующее: ‟Зачем развивать национальные  культуры? Не лучше ли делать на общепонятном языке (подразумевается под этим  русский), — каже т. Сталін. — Все это глупости. Только при полном и всемерном  развитии национальных культур мы придем к культуре интернациональной”» (див.:  Володимир Сосюра. Третя Рота:  про  зустріч  українських письменників  з Й. Ста- ліним 1929  року);  «— Здесь на мове не понимают,  говорите на общепонятном!»  (Борис Антоненко-Давидович: зі спогадів про 1918 рік. — Дивослово, 2014, № 5,  с. 61–62). 19  Концепція  «русского мира», що  вже досить  давно пропагується  в  певних  колах російського  суспільства  як  ідея  спільності  «триединого русского народа —  великоросов, малоросов и белорусов», з утворенням РФ була спочатку інституціо- налізована для діяльності щодо збереження й дальшого поширення російської мови  за межами Росії та популяризації російської культури у світі, а на початку 2000-х  років була взята на озброєння як державним керівництвом РФ, так і керівництвом  Російської православної церкви уже з метою об’єднання Росії, України і Білорусі (а  також, можливо, Молдови й північної частини Казахстану) у єдиному спочатку ду- ховному та конфесійному, а потім і в політичному просторі на «трьох китах» — це  російська мова і культура, православ’я, спільна історична пам’ять і спільні погляди  на суспільний розвиток. Щодо України ця «доктрина» з 2014 року стала застосову- ватися, як відомо, і шляхом військового втручання та анексії її територій. 20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко нізованій графічній формі) / «порєбрик», «поребрик» (в тій чи іншій украї- нізованій формі) — у значенні державного кордону України з РФ: «там, за  ‟порєбриком”», тобто в Росії, «із-за ‟порєбріка”»; з(З)апоребрик, з(З)апоре- бер’я — про сучасну Росію: «<…> і згадаємо наш улюблений ‟запоребрик” (в українській фонетичній формі. — О. Т.) — зокрема, як готують рейтинг  Володимиру Путіну»  (т/к  «Еспресо»,  1.06.2019,  «Скандали  тижня»:  веду- ча) (значення, похідне від поребрик у значенні «бордюр»; поребрик у цьому  значенні було почуто в російському мовленні терористів, що захоплювали  навесні 2014 року населені пункти Донбасу, на підставі чого українські жур- налісти, блогери зробили висновок про прибуття цих людей з Росії, у певних  регіонах якої, зокрема в Санкт-Петербурзі, саме так називають бордюр; узу- альним значенням цього слова в українській мові є «архітектурний орнамент  у вигляді ряду цеглин, укладених під кутом до зовнішньої поверхні стіни» —  звичайно в професійному слововжитку). У  такій  спрямованості  проти  політики  РФ  та  «російської  ментально- сті» іноді відчувається ніби оборонний характер (це може бути не відверте  глузування  з  боку  вищого,  а  маскування  іронією  самоприниження,  часом  просто як «огризання»), пор.: « <…> — Шо, хахли, бунтовать?! Так зима прийдьот, ми трубку с нефтью перекроєм — бистренько образумітєсь, са- мостійнічкі <…> Святую Русь, мать вашу <…> нашу, пазорітє! На колєні! <…> — Що то значить Гаспадін гаркнули. Не те, що наші паненята <…> Бо  Вони — Гаспадін» (І. Городецький. Про національну гордість малоросів, або  Шикуйсь, Хохляндія! — П.-П., 1995, № 29). 3.3. Семантико-прагматичне зіставлення / протиставлення в межах контексту одиниць української і російської мов (явище, що практикуєть- ся звичайно в українськомовному дискурсі), чим підкреслюється не просто  належність їх до різних мов, а їхня принципова національно-культурна або й  національно-політична «іншість», як і відмінність самих цих мовних спіль- нот. Це можуть бути українське  і російське найменування того самого ре- ферента, належного різними своїми гранями як до України, так  і до Росії,  або співвідносних української і російської реалій. Відомий приклад такого  зіставлення — подавання в дискурсі української  західної діаспори україн- ського і російського імені та прізвища М. Гоголя: Євген Маланюк. Гоголь — Ґоґоль (стаття); G. Luckyj. The Anguish of Mykola Hohol, a.k.a. Nikolaj Gogol. Toronto, 1998; укр. переклад: Ю. Луцький. Страдництво Миколи Гоголя, зна- ного також як Ніколай Ґоґоль / Пер. Т. Михед. К., 2002. Приклади із сучасної  мовної практики в самій Україні: Олександр Ірванець. Рівне / Ровно (стіна).  Л., 2001 — роман у жанрі соціальної утопії про поділ України на Соціаліс- тичну Республіку Україна (на Сході) і Західно-Українську Республіку, коли  місто Рівне було поділене на дві частини, як свого часу Берлін, стіною; як  полемічний засіб: «<…> кожна група вважає, що в Україні реалізуватиметь- ся саме її проект: україномовної ‟європейської” України в одному випадку  і російськомовної ‟східнослов’янської” Украины в другому» (Микола Ряб- чук. — Кр.,  2009, ч.  7–8,  с.  9);  «русско-російські  словники»  (так у деяких  колах іронічно характеризують російсько-українські словники від середини  30-х до 90-х років або й сучасні словники цього жанру — як такі, що [нібито]  подають в українській частині в масовому порядку не українську, а також ро- сійську або зросійщену лексику); протиставлення в загальних межах насе- лення України українців (етнічних українців, що розмовляють українською  мовою і є справжніми представниками «української» України)  і укра́инцев ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 21 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... (етнічних російськомовних українців) 20; І. Гирич, О. Рибалко. Речники укра- їнськості  і  глашатаї  «руськості»  (Пам’ятки України,  1998,  ч.  3–4:  про  те,  що належність певного вченого до української науки визначається його на- ціонально-культурним самоусвідомленням та відповідною діяльністю, а не  тим, що він жив і працював в Україні); «Від ‟знаків” до ‟знаков”» (М. Сав- чук. — УМ, 16.09.2010: про переведення дорожніх знаків у Севастополі  з  української на російську мову); із зіставленням / протиставленням одиниць  мова і язик: «Розмовляє наша Мова / З руським Язиком / <…>» (Павло Гла- зовий. Мова і язик), В. Матвіїшин. Мовою чи язиком, або Постколоніальний  синдром : Яку мовну політику наслідуватимуть українці — Білорусі, Алжи- ру? (УМ, 2.04.2010). На олімпіаді з української мови та літератури в одному  із середніх навчальних закладів Києва 2002 року було завдання — пояснити  зміст зорової поезії Миколи Сороки «П’ята колона», яка містить 10 однако- вих рядків: «ЄЄЄЄЭ / ЄЄЄЄЭ / <…>»; відповіді були: «протиставлення двох  мов, двох культур в Україні», «зіткнення української і російської домінант»,  «дисгармонія в мовній ситуації» і под. 21 Серед  небагатьох фактів  такого  зіставлення  одиниць  української  і  ро- сійської мов, прагматично не тільки нейтрального, а й, безсумнівно, спря- мованого цілком на «позитив», слід навести насамперед напис «Єдина кра- їна / Единая страна», який фігурував у публічних місцях, на телеекранах у  вигляді політичної реклами в 2014–2015 роках (після масових заворушень  у деяких містах Південного Сходу, інспірованих з боку РФ, анексії Криму і  початку російської агресії на сході країни під приводом нібито захисту ро- сійськомовного населення) безперечно на замовлення влади як знак підтвер- дження цілковитої єдності українського народу незважаючи на поділ насе- лення країни за базовими мовами спілкування — єдності, яку не вдасться  порушити жодним зовнішнім втручанням. Однак з боку кіл принциповішої  української як культурно-мовної, так і політичної орієнтації лунала критика  щодо використання такого гасла: його ставили в один ряд з «мовним» лозун- гом панівної перед цим Партії регіонів України «Дві мови — один народ». 4. Підсумкові зауваження. У хронологічних межах нового етапу в укра- їнсько-російських мовних контактах (від початку 1990-х рр.) можна конста- тувати як 1) певне загальне ослаблення впливів з боку російської мови —  унаслідок виникнення таких факторів, як а) належність України і Росії вже  до різних державних утворень (у тому числі зі значним спадом інтенсивності  міграційних процесів з Росії до України, з поступовим згортанням спільного  для них, тобто російського, інформаційного та культурного простору), б) ак- тивізація  нормалізаторської  діяльності  в  царині  української  літературної  мови і в) цілеспрямована діяльність української держави щодо нейтралізації  можливостей для продовження ідеологічних впливів з боку РФ — з поступо- вою відмовою від спільної для них пострадянської ідеологічної спадщини і  наявності слідів російської історії та географії на ономастичній карті Украї- ни (особливо в межах другого підперіоду цього етапу — від 2014 року), так і,  навпаки, 2) певне посилення цих впливів у нових умовах як функціонування  20 Гнаткевич Ю. Чи злетить птах у синє небо? : Нариси про русифікованих і  русифікаторів та гірку долю української мови в незалежній Україні. — К., 1999. —  С. 74; Погрібний А. Якби ми вчились так, як треба…: Розмови про наболіле. — К.,  1999. — С. 255. 21 Див.: Чукіна В. Мовна картина світу українців (на матеріалі фразеологізмів)  // Укр. мова та література. — 2004. — Ч. 8. — С. 7–8. 22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко української літературної мови  (з розширенням діапазону  її використання),  так і демократизації та лібералізації мовної діяльності — це, з одного боку,  загалом не усвідомлюване самими мовцями «забруднення» їхнього усного  й писемного мовлення позанормативними запозиченнями з російської мови  (як один з наслідків переходу широких кіл населення на користування укра- їнською літературною мовою), з другого, — активізація (в основному у ЗМІ)  вживання образних зворотів, цитат походженням з російської мови (прямих і  калькованих). За умови збереження сучасного стану мовної ситуації в країні  вже, очевидно, можна зробити висновок, що перша з цих тенденцій — до  ослаблення слідів наявності елементів російської мови в структурі (у корпу- сі) української літературної мови — з часом має виявлятися дедалі повніше,  тоді як друга, — навпаки, поступово ставати менш помітною (у зв’язку як з  посиленням компетенції мовців у володінні українською літературною мо- вою, так і зі зростанням авторитетності її самої для дедалі ширшого мовного  загалу). Ситуація ж зі зростанням у межах цього періоду використання ідеоло- гічно  конотованих  українсько-  і  російськомовних  вкраплень  у  структурах  відповідно російськомовних  і  українськомовних текстів  складніша для  ін- терпретації. Назване явище, що є наслідком, з одного боку, становлення са- мостійної української державності і насторожено-негативного ставлення до  цього факту  з  боку  певних  кіл  РФ,  а  з  другого, —  зростання  суспільного  значення української мови та посилення її конкуренції з російською мовою  в самій Україні, відбиває як прямий вплив однієї мови на іншу, так і — в разі  несхвально-іронічного  використання  цих  елементів —  негативну  реакцію  носіїв кожної  з цих мов на  такий вплив. Відзначене стилістично-оцінне й  прагматичне використання цього мовного засобу характеризує мовну прак- тику не тільки певних суспільних кіл української і російської орієнтацій у  самій Україні (у межах російськомовного соціуму це насамперед кола проро- сійської політичної орієнтації, особливо в Криму й на Донбасі, ліві політич- ні сили), але й Росії. У російськомовному дискурсі (особливо в російській  мові  метрополії)  це  передусім  несхвально-іронічне  неприйняття  прагнень  української сторони до віддаляння як від Росії, так і від російської мови. В  українськомовному дискурсі це насамперед  іронізування з приводу такого  небажання погодитися з уже окремим існуванням України як держави та роз- ширенням поля суспільного функціонування української мови з неминучим  при цьому відповідним звуженням діапазону використання російської мови.  У російськомовному дискурсі це явище виступає помітно ширше й «насту- пальніше», тоді як в українськомовному — різноманітніше. Так, публіцис- тичні штампи сучасного російського політичного дискурсу самостийный  і  незалежный — іронічно щодо України (широко вживається й субстантиват  «незалежная») давно вже стали звичайним явищем у мові навіть інформа- ційних програм провідних російських телеканалів — ПКВС, «РТР-Плане- та», «ТВЦ-Международный» (щоправда, слід відзначити, що після приходу  до влади президента В. Януковича стилістичний підхід російських ЗМІ до  висвітлення подій в Україні став був більш урівноваженим). Щось подібне  з боку провідних українських телеканалів на адресу Росії, звичайно, важко  було б навіть уявити протягом майже всього періоду незалежності. І лише з  початком російської агресії проти України з 2014 року в мовній діяльності  деяких телеканалів стали практикувати саркастичні російськомовні вкрап- лення в структурі українського мовлення, іронічне цитування уривків тексту  ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 23 Нові тенденції в поширенні елементів російської мови в корпусі... російською мовою  (наприклад,  у  сатиричній програмі  «Вєсті Кремля» на  т/к «24»). Якщо  брати  загальнослов’янський  контекст  постсоціалістичного  пе- ріоду — після розпаду кількох попередніх державних федерацій, то з боку  української сторони навіть за теперішніх обставин дуже різкого загострення  відносин між Україною і РФ (аж до воєнного конфлікту між ними) жодним  чином не простежується  таких  зразків  гострого неприйняття мовних осо- бливостей сторони-опонента, як це було в хорватській і сербській мовах (у  публіцистиці й навіть у поезії) в 90-х роках, коли опоненти полемічно заго- стрено використовували навіть букви відповідно кириличного і латинського  алфавітів цих мов — з надаванням їм зловісних конотацій 22 (не останньою  мірою це, звичайно, пояснюється й тим, що російська мова є для України не  тільки  іноземною,  а й рідною або принаймні базовою мовою спілкування  для значної частини населення країни). У контексті ж мовних ситуацій тих  країн, де співіснування різних мов не привносить у суспільну свідомість мо- ментів такого напруження, подібна стилістична лінія іншомовних вкраплень  виявляється, звичайно, значно стриманіше 23. Безперечно, цілком правомірно припустити, що в разі обмеження демон- струвань такої полемічної стилістики в російськомовному дискурсі це при- вело б до звуження її вияву і в українськомовному дискурсі. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ а) словники, інші довідники: ЕССУМ    — Митрополит Іларіон (І. Огієнко). Етимологічно-семантичний  словник української мови : В 4 т. — Вінніпег, 1979–1994. ЕУ    —  Енциклопедія українознавства  : Словникова частина  : В 10  т. / Гол. ред. В. Кубійович. — Перевидання в Україні. — Л.,  1993–2000. ОСУМ-75    —  Орфографічний словник української мови / С. І. Головащук,  Т. В. Зайцева, І. С. Назарова, М. М. Пещак, В. М. Русанівський.  — К., 1975. — 856 с. РУС-68    —  Російсько-український словник : В 3 т. — К., 1968. СУМ-11    —  Словник української мови : В 11 т. — К., 1970–1980. СУМ-11 : Дод.   —  Словник  української  мови  :  В  11  т.  :  Додатковий  том,  кн.  1–2.— К., 2017. СУМ-20    —  Словник  української  мови  :  В  20  т.  —  К.,  2010–2018.  — Т. 1–9. 22  Див., наприклад: Lubaś W. Polityka językowa [project «Komparacja wspólcze- snych języków słowiańskich», 4].— Opole, 2009.— S. 316–320, 521. 23  Пор. щодо цього, з одного боку, функціонування чеських вкраплень у струк- турі словацького мовлення в сучасній Словаччині (див.: Horecký J. Slovensko-česká diglosná komunikácia // Sociolingvistické aspekty výskumu súčasnej slovenčiny.—  Bratislava, 1995.— S. 183–187), де співіснування цих двох мов у межах колишньої  федерації не призвело до таких негативних наслідків для «слабшої» мови, як у си- туаціях російсько-«національної» двомовності для української та білоруської мов, а  з другого, — функціонування російських і білоруських мовних вкраплень у струк- турі відповідно білоруського й російського мовлення в сучасній Білорусі (див., на- приклад: Мечковская Н. Б. Белорусский язык : Социолингвист. очерки.— München,  2003.— С.  41–43),  де  тривала диглосія призвела до  явного  витіснення «слабшої»  мови, що, однак, не стало, принаймні станом на сьогодні, фактором різкого суспіль- ного загострення в країні. 24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 О. О. Тараненко СУМ 2012    —  Словник української мови / Відп. ред. В. В. Жайворонок. —  К., 2012. — 1317 с. УОС-09    —  Український  орфографічний  словник  /  За  ред.  В. Г. Скляренка. —  К.,  2009. —9-е  вид.,  перероб.  і  допов.  — 1011 с. УП-90    —  Український правопис. — К., 1990. — 240 с. УП-93    —  Український правопис. — К., 1993. — 238 с. УП-99    —  Український правопис : Проєкт найновішої редакції. — К.,  1999. — 340 с. УП-2019    —  Український правопис. — К., 2019. УРЕ    —  Українська  радянська  енциклопедія  :  В  12  т.  /  Гол.  ред.  М. П. Бажан. — К., 1977–1985; б) засоби масової інформації, інші скорочення: ВЗ — «Високий За- мок»  (газ.,  м.  Львів);  ВК —  «Вечірній Київ»  (газ.);  ВР — Верховна  Рада  (України);  ГПУ  —  «Газета  по-українськи»;  ГУ  —  «Голос  України» (газ.); Д — «День» (газ.); Дз. т. — «Дзеркало тижня» (газ.); д/ф — докумен- тальний фільм; Е — «Експрес» (газ., м. Львів); ЗВУ — «За вільну Україну»  (газ., м. Львів); ЗСУ — Збройні сили України; КВ — «Київські відомості»  (газ.);  КПвУ—  «Комсомольская  правда  в  Украине»  (газ.);  Кр.  —  «Кри- тика»  (часопис);  к/ф —  кінофільм;  ЛУ  —  «Літературна  Україна»  (газ.);  МУ — «Молодь України»  (газ.); НГ — «Народна  газета»; П — «Поступ»  (газ., м. Львів); ПКВС — «Первый канал. Всемирная сеть» (т/к, м. Москва); П.-П. — «Пост-Поступ» (газ., м. Львів); РТР-Планета — «Российское теле- видение и радио — Планета» (т/к); РФ — Російська Федерація; С — «Сло- во» (газ.); Сл. Пр. — «Слово Просвіти» (газ.); СН — «Столичные новости»  (газ.); т/к — телеканал; Тов. — «Товариш» (газ.); т/с — телесеріал; ТСН —  «Телевізійна  служба  новин»  (телепрограма);  т/ф  —  телефільм;  УК  — «Урядовий кур’єр» (газ.); УМ — «Україна молода» (газ.); УП — «Українська  правда» (інтернет-видання); УС — «Українське слово» (газ.); УТ-1 (2, 3) —  Українське телебачення (Перший / Другий / Третій канал); УТН — «Україн- ські телевізійні новини» (телепрограма); УУ — «Урок української» (журн.);  УШ — «Український шлях» (газ., м. Львів); ШП — «Шлях перемоги» (газ.). O. O. TARANENKO NEW TENDENCIES IN SPREADING OF THE RUSSIAN ELEMENTS IN THE CORPUS AND TEXTS OF STANDARD UKRAINIAN. II The article deals with the present-day state of Ukrainian-Russian language contacts  (at the turn of the twenty-first century), which are characterized by some weakening of  Russian  language  influences on  the Ukrainian  language  and,  vice versa,  reinforcement  of Ukrainian  language  influences on  the Russian  language  (in Ukraine), by  the greater  attention  of  Ukrainian-speaking  community  to  problems  of  national  originality  of  Ukrainian (with «estrangement» in particular from Russian). The article includes analysis  of both Russian borrowings proper in the corpus of the Ukrainian language and Russian  textual inclusions in the structure of the Ukrainian speech, their semantic, stylistic, and  pragmatic functions. Keywords: Ukrainian  and Russian  in  contact,  contemporary Ukrainian  language,  the Russian language in Ukraine, language borrowings, textual inclusions, Ukrainianism,  Russianism.

Similar Items