Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії
Рецензія на книгу: Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії. К. : Б.в., 2017. – Ч.4. – 488 с. Протягом останніх десятиліть слов’янська ономастика бурхливо розвивається в усіх основних напрямах мовознавства (див.: Słowiańska onomastyka. – Warszawa; Krakόw, 2001– 2002. – T. 1–2). Однак...
Saved in:
| Published in: | Мовознавство |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2019
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184428 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії / В. Лучик // Мовознавство. — 2019. — № 3. — С. 75-78. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184428 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Лучик, В. 2022-06-02T12:53:09Z 2022-06-02T12:53:09Z 2019 Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії / В. Лучик // Мовознавство. — 2019. — № 3. — С. 75-78. — укр. 0027-2833 DOI 10.33190/0027-2833-306-2019-3-007 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184428 Рецензія на книгу: Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії. К. : Б.в., 2017. – Ч.4. – 488 с. Протягом останніх десятиліть слов’янська ономастика бурхливо розвивається в усіх основних напрямах мовознавства (див.: Słowiańska onomastyka. – Warszawa; Krakόw, 2001– 2002. – T. 1–2). Однак центральне місце з-поміж них займають історико-етимологічні студії (статті, монографії, словники, енциклопедії, довідники), що належать до золотого фонду лінгвістичної науки. Чільне місце в ньому, безумовно, належить працям відомого в слов’янському світі ономаста В. П. Шульгача, шість із яких (Праслов’янський гідронімний фонд : Фрагмент реконструкції. – К., 1998 і п’ять під назвою «Нариси з праслов’янської антропонімії».— К., 2008–2018. — Ч.1–5) із часу виходу у світ стали орієнтиром для історико-етимологічних досліджень давніх власних назв у слов’янських мовах. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Рецензії та анотації Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії Shulhach V. P. Essays on Proto-Slavonic anthroponymy Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії |
| spellingShingle |
Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії Лучик, В. Рецензії та анотації |
| title_short |
Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії |
| title_full |
Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії |
| title_fullStr |
Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії |
| title_full_unstemmed |
Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії |
| title_sort |
шульгач в. п. нариси з праслов’янської антропонімії |
| author |
Лучик, В. |
| author_facet |
Лучик, В. |
| topic |
Рецензії та анотації |
| topic_facet |
Рецензії та анотації |
| publishDate |
2019 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Мовознавство |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Shulhach V. P. Essays on Proto-Slavonic anthroponymy |
| description |
Рецензія на книгу: Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії.
К. : Б.в., 2017. – Ч.4. – 488 с.
Протягом останніх десятиліть слов’янська ономастика бурхливо розвивається в усіх основних напрямах мовознавства (див.: Słowiańska onomastyka. – Warszawa; Krakόw, 2001– 2002. – T. 1–2). Однак центральне місце з-поміж них займають історико-етимологічні студії (статті, монографії, словники, енциклопедії, довідники), що належать до золотого фонду лінгвістичної науки. Чільне місце в ньому, безумовно, належить працям відомого в слов’янському світі ономаста В. П. Шульгача, шість із яких (Праслов’янський гідронімний фонд : Фрагмент реконструкції. – К., 1998 і п’ять під назвою «Нариси з праслов’янської антропонімії».— К., 2008–2018. — Ч.1–5) із часу виходу у світ стали орієнтиром для історико-етимологічних досліджень давніх власних назв у слов’янських мовах.
|
| issn |
0027-2833 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184428 |
| citation_txt |
Шульгач В. П. Нариси з праслов’янської антропонімії / В. Лучик // Мовознавство. — 2019. — № 3. — С. 75-78. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT lučikv šulʹgačvpnarisizpraslovânsʹkoíantroponímíí AT lučikv shulhachvpessaysonprotoslavonicanthroponymy |
| first_indexed |
2025-11-25T16:28:54Z |
| last_indexed |
2025-11-25T16:28:54Z |
| _version_ |
1850520155386281984 |
| fulltext |
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 75
Рецензії та анотації
Шульгач В. П.
НАРИСИ З ПРАСЛОВ’ЯНСЬКОЇ АНТРОПОНІМІЇ.
К. : Б.в., 2017. – Ч.4. – 488 с.
Протягом останніх десятиліть
слов’янська ономастика бурхливо
розвивається в усіх основних напря-
мах мовознавства (див.: Słowiańska
onomastyka. – Warszawa; Krakόw, 2001–
2002. – T. 1–2). Однак центральне місце
з-поміж них займають історико-етимо-
логічні студії (статті, монографії, слов-
ники, енциклопедії, довідники), що на-
лежать до золотого фонду лінгвістичної
науки. Чільне місце в ньому, безумовно,
належить працям відомого в слов’ян-
ському світі ономаста В. П. Шульга-
ча, шість із яких (Праслов’янський
гідронімний фонд : Фрагмент рекон-
струкції. – К., 1998 і п’ять під назвою
«Нариси з праслов’янської антропоні-
мії».— К., 2008–2018. — Ч.1–5) із часу
виходу у світ стали орієнтиром для
історико-етимологічних досліджень
давніх власних назв у слов’янських
мовах. Їхня теоретико-методологічна
цінність полягає також у тому, що ав-
тор реконструює такий лексичний запас
праслов’янської мови, який свідчить
про неї як про високорозвинену для
свого часу (ІІ тис. до н. е. — середина
І тис. н. е.) номінативну систему усної
форми спілкування (власної писемності
праслов’яни, на жаль, не створили, хоч
були близькими до цього, наприклад, у
добу черняхівської культури). Ще до-
недавна в мовознавстві реконструйова-
ний лексичний склад праслов’янської
мови визначали кількістю, меншою
ніж 10 тис. одиниць, і завдяки працям
насамперед В. П. Шульгача ця цифра
аргументовано збільшується в рази.
Зокрема, лише утворень у розглянутих
етимологічних гніздах реконструйова-
но близько 21 тис. одиниць, а ймовір-
них праантропонімів — понад 10470.
Монографію побудовано за тра-
диційною для серії «Нариси з прас-
лов’янської антропонімії» схемою,
яка містить три основні розділи тек-
сту: «До праслов’янського антропо-
німного фонду» (с. 8–180), «Рефлекси
іє. *(s)kel- у слов’янській антропонімії»
(с. 181–346), «Антропонімні етюди»
(с. 347–370), Літературу та джерела,
Скорочення, Індекс праантропонімів.
Книжка присвячена реконструкції фон-
дової антропонімії слов’ян і складаєть-
ся із серії нарисів про афіксальні похід-
ні від базової антропонімної лексики.
Праслов’янські антропоніми організо-
вані як лексико-словотвірні гнізда, з-по-
між яких переважають деривати від ко-
реневих структур на зразок *tъrt-, *tъlt-,
*tьrt-, *tьlt-. Щодо них В. П. Шульгач
поглиблює і творчо розвиває теорію бі-
лоруської ономастки Р. М. Козлової, яка
системно проаналізувала праслов’ян-
ські гнізда з вихідними іє. *(s)ker-, *(s)
kel-, ураховуючи маніфестацію бінар-
них груп *ъr, *ъl i *ьr, *ьl, абсорбцію
плавних (особливо -l), перехід -l- >
-l’- > -u-, асиміляцію звуків у вигляді
денталізації або лабіалізації та ін. Ці
фонетичні явища властиві з незначними
відмінностями всім кореневим структу-
рам зразка *tъrt, *tъlt, *tьrt, *tьlt.
Як і інші праці В. П. Шульгача,
рецензована книжка ґрунтується на
великому сучасному (особливо діалек-
тному) та історичному матеріалі з усіх
слов’янських мов. Звичайно, в ньому
домінують антропоніми і споріднена
апелятивна лексика з більш доступ-
© В. ЛУЧИК, 2019
ivo
Машинописный текст
ivo
Машинописный текст
ivo
Машинописный текст
DOI 10.33190/0027-2833-306-2019-3-007
76 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Рецензії та анотації
них східнослов’янських джерел, але
досить повно представлені одиниці
з інших слов’янських мов, особливо
сусідніх польської, чеської, словацької,
болгарської. Джерела і реєстрова база
є настільки повними, що створюють
враження про автора як про цілий ко-
лектив виконавців великого ономастич-
ного проекту. Зокрема, в багатотом-
них етимологічних словниках лексики
праслов’янської мови, що їх видають
відповідно російська (раніше радян-
ська) i польська академії наук, відсутні
гнізда з коренями *bъrx-, *bъrš-, *čьls-,
*dъld-, *dъrd-, *gъrt-, *kъlv-, *mъlm-,
*mъlg- та ін., а гнізда з коренями *baj-,
*bъrm-, *bъrt-, *gъd-, *kъk-, *kъn-, *l’ub-
, *lьg-, *mъrd- та ін. могли б розширити
реєстр потенційними пралексемами
апелятивного рівня, реконструйовани-
ми у рецензованій праці. Реконструйо-
вана твірна лексика становить неабияку
цінність для мовознавства, тому що це
здебільшого лексико-семантичним спо-
собом утворено збережені антропоніми.
І таких «відкриттів» немало у всьому
тексті монографії.
Матеріал до розгляданого пра-
слов’янського антропонімного фон-
ду становлять деривати з коренями
*Ěd-/*ěd-, *Kriv-, *mysl-, *mer-, *ner-,
*sel-, *b(h)el- (розділ І), рефлекси
іє. *(s)kel- (розділ ІІ). Ці гнізда утворю-
ють лише частину праслов’янської ан-
тропонімної системи, але й вона налічує
тільки праантропонімів понад 2 тисячі
800 одиниць. Складається враження,
що праслов’янська антропонімна си-
стема багатша від деяких слов’янських,
але такий висновок оманливий хоча б
із огляду на відмінну функціональну
структуру та великі масиви в них не-
офіційних імен — розмовних форм,
прізвиськ, псевдонімів тощо. Водночас
системна організація всіх видів антро-
понімів сприяє точному встановленню
їхньої етимології. Подекуди рекон-
струкція праформи за наявності різних
супровідних матеріалів, на які так бага-
та праця В. П. Шульгача, стає «справою
техніки», щоправда, це можливо у ру-
ках справжнього майстра, яким є автор
книжки. Зокрема, він дуже тонко від-
чуває реальні мотиваційні зв’язки між
антропонімами й твірними апелятива-
ми. Так, у гнізді *Ěd-/*ěd- «їжа; їсти»
реконструйовано антропонім Єденюк
< ědьnъ(jь), який з огляду на редукцію
-е- та -и- в ненаголошеній позиції міг
би бути трансформованим рефлексом у
гнізді *jedinъ(jь) «єдиний»; пор. суфік-
сальне -и- в похідних зазначених гнізд
їдимий «їстівний» (с. 9) і закарпатське
прізвище Єдинак, Jedinak < єдинак
«єдиний син; одинак». Проте кореневе
Ě-, ě- на початку слова (пор. прізвище п.
Jad у цьому гнізді, укр. діал. ядь «гадю-
ча отрута», споріднене рос. Едново —
с. 8–9) знімає всі питання щодо етимо-
логії антропоніма.
Вражає не лише численність лек-
сичних одиниць або їхніх основ чи
морфем, а й структурно-семантич-
не розмаїття значущих компонентів.
Так, підмічено, що композити з пер-
шим компонентом *Kriv- в абсолютній
більшості мають другим компонентом
назву частини тіла, що для номіна-
ції людей є закономірним, а відтак і
продуктивним: *Krivolapъ(jь), *Krivo-
nogъ(jь), *Krivonosъ(jь), *Krivorotъ(jь),
*Krivošьjь. Це стало однією з причин
розвитку в основі крив- слов’янських
мов переносних значень «косий», «од-
ноокий», «кульгавий» та ін., розвитку
цікавих метафор (наприклад, рос. ст.
Кривое дерево, серб. Krivoglav) тощо.
Крім композитів з першим компонентом
*Kriv-, системно описані інші струк-
турно-семантичні групи складних назв,
які є досить численними, бо дві основи
дають більші можливості для точної ха-
рактеристики номінанта. За семантикою
корені композитів відповідно до свого
походження протиставляються у двох
гніздах. Наприклад, *Krivonogъ(jь) – у
гнізді з коренем *kriv- «кривий» і в гніз-
ді з коренем *nog- «нога».
Виявлена динаміка складних і скла-
дених антропонімів свідчить, що в їх-
ньому співвідношенні з відповідними
композитами закономірним є напрямок
мотивації від двокомпонентних назв
до однокомпонентних зі збереженням
граматичних відношень між основами:
*Krivaja šьja > *Krivošьja (с. 24). Вражає
структурне і мотиваційно-семантичне
розмаїття композитів, як і загалом роз-
гляданих антропонімів, які є переважно
промовистими, але не кваліфікованими
таким чином іменами. Наприклад, відо-
мим є факт поширеності у слов’янських
мовах праслов’янських утворень за мо-
деллю «основа дієслова + назва об’єкта
в наз.-знах. відмінку», частина з яких
належить до так званих побажальних
антропонімів: *Sviatoslavъ, *Vernidǫbъ.
Переважно це композити з основою ді-
єслова наказового способу (*Stanislavъ,
*Budimirъ). Проте в рецензованій праці,
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 77
Рецензії та анотації
як і в попередніх частинах багатотомної
монографії, ця група антропонімів спе-
ціально не описується. Можливо, це зу-
мовлено відносною обмеженістю таких
композитів, що є однією з особливостей
розмовного стилю, до якого належить
аналізований матеріал, а можливо,
автор має намір дослідити їх в окремій
частині глобальної теми.
У процесі дослідження В. П. Шуль-
гач часто зачіпає дотичні до них інші
проблеми, даючи й на них переконливу
відповідь. Так, розглядаючи деривати
в гнізді *Bъlda / Bъldъ, він наводить
зразки праслов’янських утворень з ок-
ремими коментарями, що беззаперечно
ілюструють наявність у їхній структурі
префіксів, більшість з яких належить до
архаїчних афіксів: *A-bъlda, *Ba-bъl-
da, *Bez-bъldъ, *Če-bъlda, *Do-bъlda,
*Jь-bъlda, *Ka-bъlda, *Se-bъlda. Це
стосується і зауваження щодо надто
стислого теоретичного аналізу або його
відсутності в процесі етимологізування
деяких архетипів. Однак ті коментарі,
які сформульовано стосовно окремих
фактів чи фрагментів, мають вагу те-
оретичних засад і знімають питання
щодо доказовості певних тверджень.
Велике гніздо в слов’янській антро-
понімії становлять рефлекси іє. *(s)kel-,
які розглядаються в окремому (другому)
розділі. Залежно від суфікса-поширю-
вача після кореня *(s)kel- «гнути, кри-
вити; крутити; вертіти» вони об’єднані
в кілька груп: континуанти псл. *(s)kel-,
континуанти псл. *(s)kъlb-, континуанти
псл. (s)kъlk-/*(s)kъlč-, континуанти псл.
*(s)kъlm-, континуанти псл. *(s)kъln-,
континуанти псл. *(s)kъlp-, континуанти
псл. *(s)kъlt-, континуанти псл.
*(s)kъlv-, континуанти псл. *(s)kъlz-.
Як і в попередніх випусках, при від-
борі фактичного матеріалу за основу
було взято теоретичні висновки й уза-
гальнення, оприлюднені в працях Р. М.
Козлової. З огляду на методологічний
характер, доцільно продублювати їх для
кращого розуміння суті реконструкції
праслов’янського апелятивного фонду
і природи континуантів розгляданого
гнізда:
1. Етимологія фактичного матеріа-
лу слов’янських мов дозволяє виокре-
мити в гнізді*(s)kel- систему первісних
розширювачів – детермінативів –p-, -b-,
-t-, -d-, -s-, -z-, -k-, -g-, -x-,-m-, -n-, -v-.
2. Детермінативно розширені дери-
ваційні гнізда (*Kl̥b-, *Kl̥d-, *Kl̥p- і т. ін.)
— це гнізда з надзвичайно складною
фонетичною еволюцією, яка зумовле-
на певними фонетичними процесами,
що формально видозмінювали одну
й ту саму назву, зокрема: а) еволю-
ція сонанта l̥ > l, l’, що спричинилася
до формування аблаутних варіантів
(*Kъlb-/*Čьlb-, *Kъlp-/*Čьlp-, *Kъld-/
*Čьld- і т. ін.); б) збереження S-mobile
в кожній із цих основ, яке зумовило
появу лексичних паралелей на зразок
*Kъlba / Skъlba, *Kъlpa / *Skъlpa, *Kъl-
da / *Skъlda і т.ін.; в) різноманітна во-
кальна реалізація сонанта l̥ у кожній
детермінативно розширеній основі,
рівнозначна п’ятифонемному ряду (l̥ >
ъl > ол, эл, ыл > іл, ал, ул). Це означає,
що слов’янське слово, наприклад *Kъl-
ba, могло реалізуватися в діалектах як
Калб, Кэлб > Келб, Кылб > Килб, Колб,
Кулб; г) фонетична еволюція плавно-
го в кожному з вокальних варіантів, а
саме: зміна плавного л на білабіальний
в /yﬞ (і т. ін.) (Колм > Ковм, Коyﬞ м і т. ін.);
зміна плавного л на j (через стадію
л > л’), так звана солодкозвучність
(Колб > Койб); асимілятивна заміна
плавного л лабіальним (л > м, л > в) в
основах з лабіальними детермінатива-
ми б, п, м, в (Колва > Ковва; Колпа >
Компа і т. д.); оглушення в, який виник
із л, перед глухим детермінативом (Кол-
та > Ковта > Кофта) з подальшою
еволюцією ф (Кофта > Копта, Кох-
та); ґ) абсорбція плавного в кожному з
вокальних варіантів основ з детерміна-
тивами (Колба > Коба, Челда > Чеда і
т.ін.); д) метатеза в групі «плавний + де-
термінатив > детермінатив + плавний»
(Колда > Кодла, Колба > Кобла і т. ін.).
Особливістю цього явища є те, що за-
значені фонетичні одиниці властиві
кожному детермінативно розширеному
дериваційному гнізду зразка *tъlt (див.
с. 6–7).
Усього за цією методикою етимоло-
гізування в гнізді *(s)kel- реконструйо-
вано 1418 імовірних праантропонімів,
що із 3546 рефлексів сукупного реєстру
становить близько 40 %, а це великий
ресурс для реконструкції праслов’ян-
ського апелятивного фонду. Завдяки
послідовній етимолого-дериваційній
системності й досконалій логіко-моти-
ваційній аргументованості зазначена
методика в руках досвідченого ономас-
та стає гарантом надійності отриманих
результатів. Наприклад, відомий в укра-
їнських діалектах географічний термін
кабан «гола вершина гори» знаходить
пояснення в гнізді *(s)kъlb- через ста-
78 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Рецензії та анотації
дію *калбан, *ковбан (с. 192), хоч тра-
диційно мовознавці непереконливо
пов’язують його з омонімічною наз-
вою тварини, яку вважають тюркізмом.
З огляду на семантико-мотиваційні
зв’язки, фонетичну і словотвірну струк-
туру укр. Кавказ, рос. Кавказов цілком
аргументованим є віднесення їх до кон-
тинуантів праантропоніма *Kъlkazъ.
І таке глибоке бачення «прихованих»
структурно-семантичних та мотива-
ційних зв’язків реалізується в більше
ніж половині одиниць численного фак-
тичного матеріалу. Щоправда, широкі
можливості цієї методики для творчого
й ефективного використання в назвах із
затемненою етимологією повинні спи-
ратися на обережний підхід, який ура-
ховує ймовірність іншого походження
антропоніма. Так, серед пояснених у
рецензованій праці трапляються антро-
поніми, запропонована етимологія яких
сприймається не такою однозначною, як
вважає автор. Зокрема, викликає сум-
нів постання ойконіма Чабани в пра-
словʼянському гнізді *Čьlbanъ (с. 205),
коли продуктивною в українській ойко-
німії була й залишається модель трансо-
німізації форм множини антропонімів
або онімізації групової назви людей за
родом діяльності. Виникають певні сум-
ніви і щодо походження в гнізді *(s)kъlb-
віддаленого від старожитніх слов’ян-
ських земель гірського масиву на Уралі
Куйбас з вершинами Большой Куйбас і
Малый Куйбас, у яких, на думку автора,
відбувся перехід -л- > л’ > -й- (с. 198).
Природнішим для цього регіону вида-
ється виникнення назви у зв’язку з ка-
зах. куй «вівця» і бас / баш «голова»,
тобто «голова вівці», за продуктивною
в оронімії образною ознакою: «части-
на тіла поширеної в регіоні тварини» >
«схожий на неї географічний об’єкт».
Завершують текстову частину мо-
нографії наукові замальовки з різних
проблем етимології, об’єднані в розділі
ІІІ «Антропонімні етюди» (с. 347-370).
Як завжди, автор робить аргументовані
оригінальні припущення щодо похо-
дження різних основ, часто заперечую-
чи відомі версії або істотно уточнюючи
їх. Так, зібравши численний фактичний
матеріал у слов’янських мовах зі спорід-
неними основами *Ętr-, *Ętran-, *Ętrist-
та ін., В. П. Шульгач реконструював
понад десяток похідних антропонімів,
які разом з твірними апелятивами фор-
мують етимологічне гніздо зі значен-
ням «почервоніння; той, що ятриться».
З огляду на це за кольоровою ознакою
води, ґрунту, дна річки могло виникну-
ти і кілька гідронімів: Ятрань, Ятра,
Ятранка в Україні, Білорусі, Болгарії,
які етимологізують (О. М. Трубачов) як
неслов’янські (фракійські) утворення з
*iě-tr- «швидкий, стрімкий».
Четверта частина багатотом-
ної праці «Нариси з праслов’янської
антропонімії», як і інші частини (перша,
друга, третя і п’ята), вже стала подією в
слов’янській ономастиці, хоч і не того
рівня, якому вона відповідає. Ці книжки
мали б значно більший розголос, якби
вдалося провести їхню загальнонаці-
ональну й міжнародну презентацію,
прочитати на їхній основі спецкурси
для студентів-філологів, відзначити
їх науко вими і державними преміями
тощо, але для цього потрібні зусилля не
тільки і не стільки самого автора, а й ко-
лективне сприяння вітчизняних мовоз-
навців і, особливо, матеріальна та мо-
ральна підтримка з боку держави в особі
Інституту української мови НАН Украї-
ни, Президії НАН України, відповідних
владних структур. Дослідник, який по-
дарував світові низку фундаментальних
праць загальнослов’янського значення,
заслуговує на таку увагу й відзнаку.
В. ЛУЧИК
|