Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
У статті зроблено огляд розвитку пуристичних тенденцій у мові німецької філософії впродовж XVII–ХХ ст. Проаналізовано розбудову філософської термінології на питомих засадах і ставлення видатних німецьких філософів (Г. Лейбніца, І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, Й. Г. Фіхте, А. Шопенгауера, К. Маркса, Ф. Н...
Saved in:
| Published in: | Мовознавство |
|---|---|
| Date: | 2019 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2019
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184432 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2019. — № 4. — С. 13-34. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859874710935830528 |
|---|---|
| author | Селігей, П.О. |
| author_facet | Селігей, П.О. |
| citation_txt | Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2019. — № 4. — С. 13-34. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | У статті зроблено огляд розвитку пуристичних тенденцій у мові німецької філософії впродовж XVII–ХХ ст. Проаналізовано розбудову філософської термінології
на питомих засадах і ставлення видатних німецьких філософів (Г. Лейбніца, І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, Й. Г. Фіхте, А. Шопенгауера, К. Маркса, Ф. Ніцше, М. Гайдеггера)
до мовного пуризму. Зроблено висновок про те, що німецька мова щоразу виявлялася цілком придатною для вираження складної філософської думки, яку важко уявити
без оригінальної термінотворчості.
The article considers the development of puristic tendencies in the language of German
philosophy during the 17th — 20th centuries. The creation of German philosophical
terminology and the attitude of prominent German philosophers (G. W. Leibnitz, I. Kant,
G. W. F. Hegel, J. G. Fichte, A. Schopenhauer, K. Marx, F. Nietzsche, M. Heidegger) to
language purism are analyzed. It has been concluded that the German language every time
turned out to be very suitable for expression of philosophical thought, which is difficult to
imagine without authentic terminology.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:50:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 13
© П. О. СЕЛІГЕЙ, 2019
DOI 10.33190/0027-2833-307-2019-4-002
П. О. СЕЛІГЕЙ
НІМЕЦЬКИЙ ПУРИЗМ І НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ:
400 РОКІВ РАЗОМ
У статті зроблено огляд розвитку пуристичних тенденцій у мові німецької філо-
софії впродовж XVII–ХХ ст. Проаналізовано розбудову філософської термінології
на питомих засадах і ставлення видатних німецьких філософів (Г. Лейбніца, І. Кан-
та, Г. В. Ф. Гегеля, Й. Г. Фіхте, А. Шопенгауера, К. Маркса, Ф. Ніцше, М. Гайдеггера)
до мовного пуризму. Зроблено висновок про те, що німецька мова щоразу виявляла-
ся цілком придатною для вираження складної філософської думки, яку важко уявити
без оригінальної термінотворчості.
Ключові слова: історія німецької мови, історія німецької філософії, філософ-
ська термінологія, запозичення, мовний пуризм.
Німецькій філософії судилося справити визначальний вплив не лише на
німецьку духовну культуру, а й на всю світову філософську, економічну та
суспільно-політичну думку. За розмаїттям напрямів і концепцій, за глибиною
теоретичного осмислення, масштабом провідних своїх постатей (Г. Лейбніц,
І. Кант, Г. В. Ф. Гегель, Й. Г. Фіхте, А. Шопенгауер, К. Маркс, Ф. Ніцше,
Е. Гуссерль, М. Гайдеггер) вона впродовж XVIII–ХХ століть по праву посі-
дала в європейській філософії центральне місце й подібно до давньогрецької
стала величною, недосяжною її вершиною.
Сутність людини, її свобода й гідність, природа знання та межі пізнан-
ня, принцип історизму, суперечності як рушій розвитку, всебічно цілісний
погляд на явища — ось ключові проблеми, що їх ставила й успішно розв’я-
зувала німецька філософія класичного періоду. До видатних її здобутків
належить і утвердження діалектичного стилю мислення, який вирізняється
безмежною широтою, універсальністю, здатністю схопити суть речей і явищ
у їхньому розвитку. Чільним німецьким мислителям були властиві підкрес-
лена умоглядність, пильна увага до духовного життя людини, прагнення
розбудувати завершену, цілісну теоретичну систему. Їхня спадщина дотепер
істотно впливає на сьогодення, на життя кожного нашого сучасника (навіть
тих, які й не відають про існування цих мислителів).
Відчутний вплив справила німецька філософія й на розвиток літератур-
ної мови. Прикметно, що до кінця XVIII ст. німці писали філософські твори
не рідною, а переважно латинською та французькою мовами. Тим-то пара-
доксальним у її історії є «феномен потужного розвитку за короткий період
(приблизно три десятиріччя), ефект вибуху, якому судилося тривати більше
за століття і який, у певних аспектах, ще не завершився» 1. Справді, напри-
кінці XVIII — на початку ХІХ ст. німецька філософська мова наче здійснила
1 Європейський словник філософій : Лексикон неперекладностей / Пер. з фр. :
В 4 т.— К., 2009.— Т. 1.— С. 39.
14 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
різкий, якісний стрибок, завдяки якому несподівано виявилася готовою до
створення змістовно багатих, інтелектуально насичених текстів, що згодом
набули всесвітньо-історичного значення.
Чому став можливим цей стрибок? Звідки з’явився в мові необхідний
запас абстрактно-філософської лексики? Значну частину цього запасу, ясна
річ, становили «вже готові» запозичення з латинської та французької мов.
Однак активну роль відігравали й процеси власного, зокрема пуристично-
го, термінотворення. Завдяки цьому німецька філософська мова лишалась у
своїй основі саме німецькою, уникнувши небезпеки перетворитися на мака-
ронічну германо-латино-романську суміш.
Хоч історія німецької філософської мови — досить обсяжна й цікава
тема, присвячено їй не так багато досліджень 2. У цій статті хотілося б спи-
нитися на двох аспектах, які ще не були предметом спеціального розгляду:
1) ролі пуристичних тенденцій у розбудові німецької філософської термі-
нології і 2) ставленні видатних німецьких філософів до термінологічного
пуризму як мовного явища. Не претендуючи на цілковиту повноту й вичерп-
ність, спробуємо пунктирно простежити вияви цих двох аспектів упродовж
XVII–ХХ століть.
Відразу зауважимо: неправильно було б гадати, буцімто німецька філо-
софська мова виникла раптом і на голому місці. Тáк, вибух справді був, про-
те йому передував тривалий підготовчий період, упродовж якого «обкатува-
лися» способи передавання абстрактних понять питомими засобами.
Насамперед ідеться про багатовіковий досвід перекладу релігійно-бого-
словської літератури. Зазнаючи потужного впливу латинської мови та дав-
ньоримської християнської культури, давні германці намагались уникати в
мовленні незрозумілих чужих слів шляхом пошуку власних відповідників.
Уже найдавніші пам’ятки німецької мови (з другої половини VIII ст.) містять
непоодинокі словотвірні кальки (himilrīhhi «небесне царство», gimeinida
«громада», heilant «спаситель»). Перекладання релігійної та філософської
літератури не припинялося навіть під час загального занепаду писемності
(Х ст. — середина XI ст.). На цю добу припадає діяльність бенедиктинського
ченця Ноткера, який за допомогою німецьких морфем майстерно калькував
будову латинських термінів (anafang «початок», firneman «розуміти», firnumft
«розум», unentlīh «необмежений»). Завдяки його перекладацькій діяльності
в тогочасній німецькій мові сформувалося ядро філософської термінології.
Германська лексика з конкретним значенням була успішно пристосована для
вираження складних абстрактних понять.
У межах середньоверхньонімецького періоду (середина XI — середина
XIV ст.) виділяється жанр містичної прози, яка зародилася в середині XIII ст.
і стала яскравим явищем німецької богословсько-філософської думки. Міс-
2 Серед них варто згадати такі: Eucken R. Geschichte der philosophischen Ter-
minologie. Im Umriss dargestellt. — Leipzig, 1879. — 220 S.; Аликаев Р. С. Немец-
кая философская терминология эпохи раннего Просвещения : Дис. … канд. филол.
наук. — М., 1983. — 132 с.; Burger H. Deutsche Sprachgeschichte und Geschichte der
Philosophie // Sprachgeschichte: Ein Handbuch zur Geschichte der deutschen Sprache
und ihrer Erforschung : In 3 Bd. — Berlin ; New York, 1984. — Bd 3. — S. 181–192;
Харитонова Т. А. Джерела філософської термінології. — К., 1992. — 112 с.; Карпова
Е. М. Лингвокультурные детерминанты лексики немецкой философии : Дис.... канд.
филол. наук. — Ростов н/Д, 2003. — 143 с.; Аликаев Р. С. Христиан Томазиус и его
вклад в становление немецкого литературного языка // От языковых фактов — к
построению теории : Сб. науч. тр. — Калуга, 2013. — С. 55–67.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 15
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
тики принципово не хотіли вдаватися до запозичень: глибоко інтимні почут-
тя німецького вірянина, вважали вони, слід описувати виключно питомою
лексикою. У їхніх текстах уперше вжито чимало вдалих кальок з латинських
слів (īnbilden «відбиватися в душі», īndruc «сприйняття, відчуття, вражен-
ня», īnsehen «вглядатися, проникати, розуміти»). Кальки, що їх утворили
містики, продовжують жити в наші дні — як у мові філософії, так і в загаль-
нонародній мові.
Розвій німецької філософської (і взагалі наукової) мови відчутно галь-
мувало те, що в XIV–XV ст. німецькі вчені й викладачі віддавали перевагу
латині. У сфері освіти німецька починає утверджуватися лише з XVI ст., а
більш-менш результативні спроби впровадити її в наукову царину спостері-
гаємо наприкінці XVII ст. Першим свої лекції наважується читати рідною
мовою правник і філософ, професор Лейпцизького університету Х. Томазій
(1687 р.). Мало-помалу його приклад наслідують і в інших університетах.
Упродовж наступного століття вища освіта повністю перейшла на німецьку.
Це викликає живильний імпульс до розбудови німецької наукової терміно-
логії на питомих засадах. За зразком релігійно-філософської та мовознав-
чої розвивається термінологія й інших наук (математика, фізика, ботаніка,
медицина). Виявилося, що створення фахового словництва засобами рід-
ної мови — справа цілком реальна. З книжного мовлення частина термінів
потрапляла в розмовне, посідаючи місце в основному лексичному фонді.
Отже, новий етап німецького пуризму, що розпочався в першій половині
XVII ст., мав уже добре підготовлений ґрунт, а тогочасні пуристи аж ніяк не
були першопрохідцями 3.
Розиток власне німецької наукової термінології йшов паралельно зі змі-
ною ставлення вчених до рідної мови. Еволюцію їхньої мовної свідомості
простежимо на прикладі геніального філософа, видатного математика та
впливового фізика Г. В. Лейбніца (1646–1716). Наслідуючи традицію й праг-
нучи знайти читачів за кордоном, він майже всі свої праці писав латинською
та французькою мовами. Вибір цей стає тим більш зрозумілим, якщо зва-
жити, що твори німецькою в ті часи не дуже читали навіть німецькі вчені, а
бажання підтримувати й розвивати рідну мову, попервах у славетного філо-
софа зовсім не виникало.
1670 року Г. В. Лейбніцові запропонували написати передмову до трак-
тату італійського гуманіста Маріо Нізоліо «Antibarbarus philosophicus»
(1553), скерованого проти філософів-схоластів. Ця робота дала Г. В. Лейб-
ніцові нагоду обміркувати питання про те, який стиль наукових праць варто
вважати досконалим. Філософа, пише він, відрізняє від нефілософа чіткість
уявлень і ясність мислення. Через це й філософський текст повинен бути
таким же —чітким, ясним, зрозумілим. У ньому не місце беззмістовним, ту-
манним реченням. Спеціальні терміни слід уживати якомога рідше — вони
доречні переважно тоді, коли здатні замінити описові звороти.
Найчастіше псевдофілософська схоластика знаходить живильний ґрунт
у латинських заплутаних фразах, тоді як перехід з мертвої на живу розмовну
мову для неї згубний. Не випадково найдієвіший засіб виявити на диспуті
вразливі місця опонента — це примусити його заговорити рідною мовою.
Якщо філософську думку можна чітко висловити національною мовою,
3 Докладніше про ці процеси див.: Селігей П. О. Про джерела і найдавніші
етапи німецького пуризму // Мовознавство. — 2018. — № 5. — С. 10‒31.
16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
отже, вона правильна. Г. В. Лейбніц указує, що схоластика здала свої по-
зиції передусім у тих країнах, де почали філософствувати рідною мовою
(Р. Декарт у Франції, Р. Бекон в Англії). Там же, де рідну мову нехтують, як-
от у Німеччині, схоластика продовжує паразитувати й далі. Учений доходить
висновку, що філософам варто відмовитися від латини й перейти на живу
народну мову.
Щодо перспектив німецької наукової мови Г. В. Лейбніц робить сміливу,
як на ті часи, заяву: з усіх європейських мов для філософії вона найпридат-
ніша. Завдяки своїй логічній ґрунтовності, яскраво вираженій поняттєвості
(Begrifflichkeit) німецька найкраще здатна передати наукову думку. «Я, —
напише він пізніше, — не раз хваливсь італійцям і французам, що ми, нім-
ці, маємо особливий пробний камінь для думок (Probierstein der Gedanken),
невідомий іншим. І коли вони запитували, що це за камінь, я пояснював: це
сама наша мова. Адже те, що нею можна ясно висловити без запозичених
і рідковживаних слів, справді є чимось істинним. Натомість порожніх,
беззмістовних слів, що мовби піною вкривають пустопорожні думки, чиста
німецька мова геть не допускає» 4.
Щоб власним прикладом довести слушність цієї тези, Г. В. Лейбніц по-
чинає писати рідною мовою. Тепер уже не тільки приватні листи, а й на-
укові праці. Виявилося, що писемною німецькою вчений володів загалом
непогано. Щоправда, густо пересипана латинізмами та галліцизмами, вона
явно програвала такому, наприклад, взірцеві чистоти, як мовлення Лютера.
До філософських термінів, які ще не усталилися в ужитку, Г. В. Лейбніц за-
для більшої точності долучав латинські відповідники: Geschlecht — genus
«рід, покоління», Begrenzung — dēfīnītio «обмеження, визначення», Wesen —
ēns «суть, сутність». Коли ж термін широко вживався доти як загальномовне
слово, відповідника він не наводив: Erfahrenheit «досвід», Schluß «висно-
вок», Ursache «причина», Will «воля» 5. Як відповідник до нлат. punctum
visus і фр. point de vue «точка зору» філософ уживав нині поширену кальку
Gesichtspunkt (Gesicht «зір» + Punkt «точка»).
До німецькомовних належать і дві Лейбніцові праці, присвячені самій
німецькій мові: «Повчання німцям, як краще розвивати свій розум і свою
мову» («Ermahnung an die Deutschen, ihren Verstand und ihre Sprache bess-
er zu üben»; бл. 1680) і «Принагідні роздуми про вжиток і вдосконалення
німецької мови» («Unvorgreifliche Gedanken, betreffend die Ausübung und
Verbesserung der deutschen Sprache»; 1697, опубл. 1717).
Мова, стверджує Г. В. Лейбніц, — дзеркало розуму (ein Spiegel des
Verstandes). Тож якщо народи розвивають свої інтелектуальні здібності до
високого рівня, автоматично підноситься до вищого рівня і їхня мова. І на-
впаки: факт удосконалення мови підтверджує здатність її носіїв досконало
мислити. Ось чому філософ засуджує зневагу до рідної мови й доводить, що
її вживання пішло б на користь німецькій науці.
Г. В. Лейбніц висуває широку програму розвитку німецької національ-
ної мови. І тут перед ним неминуче постає проблема термінології, причому
не лише філософської. Як краще її розбудовувати? Безоглядно запозичати
чи карбувати власні терміни? Учений радить уникати крайнощів, триматися
4 Leibniz G. W. von. Philosophische Werke: Hauptschriften zur Grundlegung der
Philosophie : In 5 Bd.— 2. Aufl.— Leipzig, 1924.— Bd 2.— S. 523.
5 Аликаев P. C. Немецкая философская терминология...— С. 48–49.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 17
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
золотої середини. З одного боку, запозичення принесли німцям нові поняття,
і якщо їх (запозичень) послідовно уникати, мова ризикує втратити силу, ба-
гатство, а мовлення — виразність. Адже будь-який вислів, що нечітко пере-
дає думку, засвідчує бідність мови. З іншого боку, Г. В. Лейбніц визнає: мові
загрожує суржикізація, або, за його словами, «потворна суміш всячини»
(«der abscheuliche Mischmasch»). У горнилі Тридцятирічної війни «загинуло
не менше нашої мови, ніж нашого майна» 6, і нині кожен бездумно нівечить
свою німецьку поганою французькою. «Тож буде вічною ганьбою і трагеді-
єю для нас, якщо внаслідок недбальства наша питома героїчна мова загине
так, як загинула в Англії англосаксонська мова» 7.
Щоб уникнути небезпеки, учений закликає колег об’єднати зусилля й
розпочати ґрунтовне дослідження, нормалізацію та вдосконалення рідної
мови. Цю відповідальну справу він покладає на засноване 1700 р. за його ж
ініціативою Бранденбурзьке наукове товариство 8. Як наголосив в установ-
чому акті Г. В. Лейбніц, серед головних завдань Товариства — дбати про збе-
реження належної чистоти німецької мови, а також про славу та збагачення
німецької нації.
Таким чином, можна вважати, що Г. В. Лейбніц обґрунтував теоретичні
засади пуризму у філософській мові. Проте конкретних термінів він май-
же не створював. Утілити на практиці ідеї філософа судилося його учневі
Х. фон Вольфу (1679–1754), який увійшов в історію не стільки як оригіналь-
ний мислитель, скільки як учений-енциклопедист, успішний систематизатор
і популяризатор наукових знань.
Щоб здобути чимбільше читачів, усі свої праці Х. фон Вольф свідомо
писав не латинською, а рідною мовою. Опинившись перед необхідністю
вживати всеосяжну філософську термінологію, він не мав іншого вибору,
крім як стати на шляху її розбудови першопрохідцем. Його метод зводився
до того, щоб свідомо уникати незрозумілих для студентів і пересічних чи-
тачів запозичень і термінізувати натомість загальномовну лексику: «Я брав
німецькі слова в їхньому справжньому значенні (in ihrer ordentlichen Bedeu-
tung) і з’ясовував, чи є підстави використати їх у ролі терміна (Kunstwort)…
Роблячи їх термінами, я застосовував їх до тих речей, у яких можна віднайти
щось, що позначається цим словом у його первісному значенні (in seinem ei-
gentlichen Verstande)» 9. Інакше кажучи, філософський термін виникав через
уточнення чи переосмислення змісту вже наявного питомого слова.
Ось деякі з власне німецьких термінів, що їх уживав Х. фон Вольф на
противагу латинізмам чи галліцизмам:
– Absicht «намір, мета, задум» (˂ absehen «передбачати») — замінник до
Intention (˂ лат. intentio «намір» ˂ intendo «натягую, надимаю»);
– Aufmerksamkeit «увага» (˂ aufmerksam «уважний» ˂ aufmerken «уважно
слухати») — замінник до лат. attentio «увага, уважність» (˂ attendo «про-
стягаю; напружую; зосереджено думаю»);
6 Leibniz G. W. von. Unvorgreifliche Gedanken, betreffend die Ausübung und Ver-
besserung der deutschen Sprache : Ein Handbuch für deutsche Jünglinge. — Dessau,
1831. — S. 14.
7 Ibid. — S. 11.
8 Згодом — Прусська академія наук, з 1992 р. — Берліно-Бранденбурзька ака-
демія наук.
9 Цит. за кн.: Straßner E. Deutsche Sprachkultur: Von der Barbarensprache zur
Weltsprache. — Tübingen, 1995. — S. 177.
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
– Bedeutung «значення, смисл» (˂ bedeuten «означати, мати значення» ˂
deuten «указувати») — калька з лат. sīgnificātio (˂ лат. sīgnifico «подаю знак,
позначаю» ˂ sīgnum «знак»);
– Begriff «поняття, ідея» (˂ begreifen «розуміти» ˂ be- «приведення в пев-
ний стан» + greifen «хапати») — калька із слат. conceptum (˂ лат. conceptum
«схоплене; уявлене» ˂ cōncipiō «збираю; уявляю, міркую» ˂ capio «беру,
хапаю; розумію»);
– Besinnung «свідомість» (˂ besinnen «отямитися») — замінник до фр.
conscience (˂ лат. cōnscientia «обізнаність, свідомість, совість» ˂ cōnscio
«знаю про себе, усвідомлюю»);
– Beweggrund «привід, спонука» (˂ bewegen «схиляти, спонукати» + Grund
«привід, причина») — замінник до фр. motif «побудник, причина» (˂ плат.
mōtīvus «рухливий» ˂ лат. mōtus «рух» ˂ moveo «рухаю»);
– Beweis «доказ, довід» (˂ beweisen «доводити» ˂ be- «інтенсивність дії»
+ weisen «показувати, указувати») — напівкалька лат. argūmentum «зобра-
ження, наочний доказ» (˂ arguo «показую, доводжу, стверджую» + -mentum
«наслідок дії»);
– Empfindung «відчуття, сприйняття» (˂ empfinden «відчувати» ˂ finden
«знаходити») — замінник до лат. perceptiō «сприйняття, розуміння» (˂
percipio «приймаю, сприймаю; розумію, відчуваю» ˂ capio «беру, хапаю;
розумію»);
– Erfahrung «досвід» (˂ erfahren «узнавати» + -ung «опредметнена дія») —
замінник до лат. experientia (˂ experiēns «той, який випробовує» ˂ experior
«пробую, випробовую»);
– Grundlage «основа» (˂ Grund «основа» + Lage «стан, положення») — за-
мінник до лат. fundāmentum (˂ fundo «кладу основу; засновую, закладаю» +
-mentum «наслідок дії»).
– Schwerpunkt «центр ваги; суть, сутність» (˂ schwer «важкий» + Punkt
«точка, місце») — калька з лат. centrum gravitātis (˂ centrum «центр кола» і
gravitās «вага, важливість»).
Крім цього, Х. фон Вольф удало спопуляризував окремі питомі терміни,
що їх утворили попередники. Так, услід за Х. Томазієм, він уживав не Ima-
gination «уявлення», а Einbildung (˂ einbilden «уявляти»), не Konklusion «ви-
сновок», а Folgerung (˂ folgern «висновувати»), не Konsequenz «наслідок», а
Wirkung (˂ wirken «впливати»). На позначення філософії він уподобав імен-
ник Welt-Weisheit (˂ Welt «світ» + Weisheit «мудрість»), проте на відміну від
інших термінів, у вжитку цей новотвір не закріпився.
Отже, завдяки пуристичній діяльності Х. фон Вольфа розвиток німець-
кої філософської термінології було успішно переорієнтовано на питомі заса-
ди. Крім власне словотвірних аспектів, він не забував дбати й про систем-
ність термінології. Під орудою вченого вона набуває цілісного, викінченого
характеру, терміни стають більш точними й однозначними, чіткішають се-
мантичні відношення між ними, прояснюється місце кожного терміна в за-
гальній системі 10. Цю термінологію Х. фон Вольф пропагував у підручни-
ках і студентських аудиторіях. Згодом її поширення продовжили його учні,
що викладали в університетах різних німецьких міст. Глибоко й усебічно
опрацьована, вона здобула прихильників і серед німецьких філософів, ство-
ривши важливу передумову для їхнього переходу з латини на рідну мову.
Усе це дає підстави вважати Х. фон Вольфа творцем німецької філософської
термінології.
Натомість першим видатним філософом, який на практиці застосовував
німецьку філософську термінологію, був І. Кант (1724–1804). Хоч у нього
10 Гухман М. М., Семенюк Н. Н., Бабенко Н. С. История немецкого литератур-
ного языка XVI–XVIII вв.— М., 1984.— С. 193.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 19
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
немає спеціальних праць, присвячених мові, на сторінках його творів тра-
пляються принагідні зауваги з мовних питань. Свою думку про запозичення
та пуризм він залишив у чернеткових записах, що опубліковані в найновішо-
му академічному зібранні. Німецькій мові, уважає філософ, на відміну від
французької та англійської, від природи притаманна чистота. Вона (мова)
наче сама оберігає від забруднення свій лексичний запас. А це спонукає вче-
них не запозичати безоглядно чужі слова, а подавати їх у дужках після пито-
мого відповідника. Така практика дає змогу зробити мову багатою й водно-
час точною, сповненою важливого змісту 11.
Аналіз Кантової термінології показує, що в ній рівною мірою представ-
лена як запозичена, так і питома лексика. Скажімо, серед назв категорій мис-
лення поряд з латинізмами Quantität «кількість», Qualität «якість», Realität
«дійсність», Negation «заперечення», Relation «відношення», Subsistenz «бут-
тя», Dependenz «залежність», Modalität «модальність» належне місце посіда-
ють і власне німецькі утворення: Einheit «єдність», Vielheit «множинність»,
Allheit «сукупність», Ursache «причина», Wirkung «наслідок», Möglichkeit
«можливість», Unmöglichkeit «неможливість», Dasein «буття», Nichtsein «не-
буття», Notwendigkeit «необхідність», Zufälligkeit «випадковість».
У своїй теорії пізнання І. Кант запровадив іще низку засадничих понять,
для вираження яких обрав грецизми та латинізми, надаючи їм специфічного
значення: Phänomen «феномен», Noumenon «ноумен», apriorisch «апріор-
ний», aposteriorisch «апостеріорний», transzendental «трансцендентальний»,
transzendent «трансцендентний», immanent «іманентний», konstitutiv «кон-
ститутивний», analytisch «аналітичний», synthetisch «синтетичний».
Поряд із цим у текстах мислителя трапляється й чимало питомо герман-
ських термінів: Allweisheit «найвища мудрість», Einbildungskraft «сила уяви»,
Lebenskraft «життєва сила», Mannigfaltigkeit «різноманіття», Selbsterkenntnis
«самопізнання», Sinnlichkeit «чуттєвість», Triebfeder «спонука», Urteilskraft
«розумові здібності», Zweckmäßigkeit «доцільність» тощо. І. Кант не був авто-
ром усіх цих термінів, проте його високий авторитет сприяв їх закріпленню.
Деколи філософ порівнював виражальні можливості рідної мови та ла-
тини. Зокрема, відзначав, що для латинських термінів expositio, explicātio,
dēclārātio, dēfīnītio німецька має лише один перекладний відповідник —
Erklärung 12. Зате для двозначних латинських іменників bonum «добро; бла-
го» і malum «зло; шкода, вада» у неї є кілька точніших слів: для bonum —
Gute «добро» і Wohl «благо», для malum — Übel «зло» і Böse «шкóда».
Це дає змогу уникати сплутування важливих категорій етики 13. До мов-
них заслуг кенігсберзького мислителя належить і запровадження терміна
Machtvollkommenheit «усемогутність, повнота влади» (˂ machtvoll «могут-
ній») замість галліцизму Souveränität.
Інші приклади Кантової термінотворчості на питомих засадах: all-
durchdringlich «усепроникний», Allgemeingültigkeit «загальнозначущість»,
Allgenügsamkeit «цілковита самодостатність», Denkgegenstände «гадані
предмети», Fürwahrhalten «упевненість», Gedankending «абстрактна річ;
гола абстракція», Selbstschöpfung «самостворення», Selbstsetzung «самопо-
11 Reflexionen 5108.— korpora.zim.uni-duisburg-essen.de/kant/aa18/090.html (9
лют. 2019).
12 Кант І. Критика чистого розуму / Пер. з нім.— К., 2000.— С. 418.
13 Кант І. Критика практичного розуму / Пер. з нім.— К., 2004.— С. 67–68.
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
кладання», Sinnenwelt «чуттєво сприйманий світ», Sperrbarkeit «гальмів-
ний», Zugleichsein «співіснування».
Інший видатний представник німецької класичної філософії Г. В. Ф. Ге-
гель (1770–1831) так само не залишив спеціальних праць, присвячених мові.
Попри це вбачав у ній предмет, гідний пильної уваги філософа. Він добре
розумів, що звичайна мова віддзеркалює процеси мислення, що в ній відкла-
даються форми думки, а тому вона завжди «містить, чи то в прихованому, чи
то в сплутаному, чи то в більш опрацьованому вигляді, певну категорію» 14.
Категорії та інші форми мислення втілюються в мові скрізь: на рівні іменни-
ків та дієслів, ба навіть прийменників і часток. З погляду філософії, та мова
має істотну перевагу, яка багата на логічні вислови, особливо спеціальні та
абстрактні.
Інша перевага розмовної мови, за Г. В. Ф. Гегелем, — у тому, що чимало
її слів «наділені не лише різними, а й протилежними значеннями» 15. Явище
енантіосемії добре вкладалося в його концепцію єдності та боротьби про-
тилежностей. «Мислення, — писав філософ, — може тільки радіти, коли
несподівано натрапляє на такого роду слова й виявляє, що поєднання про-
тилежностей — наслідок умоглядності» 16. Завдяки наявності в розмовній
мові енантіосемічних слів виникають передумови для створення на її основі
власне філософської термінології. Саме в повсякденній народній мові, а не
в запозиченнях з класичних чи якихось інших мов Г. В. Ф. Гегель убачає го-
ловне джерело її розбудови. Він стверджує навіть, що «філософія взагалі не
потребує особливої термінології» 17, маючи на увазі, що філософам не треба
конструювати спеціальні терміни, як це прийнято в інших науках.
Звісно, при створенні термінології на народній основі виникає небез-
пека сплутування двох значень слова — розмовного та наукового. Проте,
на думку Г. В. Ф. Гегеля, насправді небезпека ця примарна. У філософській
мові неминуче відбувається експлікація (заміщення звичного, але неточно-
го поняття чи уявлення точним науковим поняттям), унаслідок чого відмін-
ність між загальнорозмовним і специфічно науковим значеннями виявляєть-
ся істотнішою, ніж їхня первісна семантична спільність. Ця відмінність для
Г. В. Ф. Гегеля настільки очевидна, що він не вважає за потрібне спеціаль-
но її доводити. Зазначає лише, що «повсякденне життя має не поняття, а
уявлення, і сама філософія має пізнати поняття того, що поза нею є тільки
уявлення» 18.
Отже, філософія має право брати з розмовної мови назви побутових уяв-
лень, щоб використовувати їх як назви наукових понять. Тим-то Г. В. Ф. Ге-
гель досить стримано ставиться до іншомовних запозичень, хоч і назвати
його переконаним пуристом було б перебільшенням. Філософ визнає, що де-
які чужомовні слова доводиться переймати і що завдяки частому вживанню
вони набули в німецькій мові прав громадянства, тому «штучний пуризм
(affektierter Purismus) був би найменш доречним тут, де більше, ніж деінде,
важлива суть справи» 19.
14 Гегель Г. В. Ф. Наука логики : В 3 т. / Пер. с нем.— М., 1970.— Т. 1.— С. 82.
15 Там же.
16 Там же.
17 Там же.— С. 83.
18 Там же.— М., 1972.— Т. 3.— С. 156.
19 Там же.— Т. 1.— С. 83.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 21
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
Переглядаючи назви категорій та інших засадничих понять його «Науки
логіки», можемо (як і в І. Канта) помітити непоодинокі латинізми: Existenz
«існування», Inhärenz «притаманність», Kontinuität «безперервність»,
Negativität «негативність», Totalität «цільність, тотальність», Triplizität «тро-
їстість, потрійність», Universum «усесвіт». Проте більшість ключових геге-
лівських термінів — питомого германського походження: Endlichkeit «скін-
ченність», Entäußerung «відчуження», Entgegensetzung «протиставлення»,
Entstehen «виникнення», Gehalt «зміст», Gewißheit «певність», Gleichheit
«рівність», Inhalt «вміст», Maß «міра», Schein «видимість, зовнішність»,
Schluß «умовивід, силогізм», Stetigkeit «безперервність», Vermittlung «опо-
середкування», Verschiedenheit «різність», Werden «становлення», Wesen
«сутність».
У творах філософа знаходимо й терміни, що виникли свого часу як пу-
ристичні замінники до іншомовних слів: Begriff «поняття» (лат. conceptum),
Gegensatz «протилежність» (лат. oppositio), Entwicklung «розвиток» (лат.
ēvolūtio), Lehrsatz «теорема» (дгр. θεώρημα), Mehrheit «множинність» (cлат.
māiōritās), Widerspruch «суперечність» (лат. contrādictio), Vernunft «розум»
(лат. intellēctus).
При виникненні потреби в новому терміні Г. В. Ф. Гегель не оглядаєть-
ся в пошуках, звідки його можна було б позичити, а впевнено карбує назву
на ґрунті рідної мови. Основними способами словотвору для філософа були
словоскладання (Anderssein «буття в іншому», Ansichsein «у-собі-буття»,
Füressein «для-нього-буття», Fürsichsein «для-себе-буття», Insichsein «усе-
редині-себе-буття», Denkform «форма думки», Nichtdasein «брак наявного
буття», Seelending «душа-річ», Selbstbewegung «саморух»), субстантивізація
дієслів (das Aufbewahren «збереження», das Aufheben «зняття», das Bestimmen
«акт визначення», das Denken «мислення», das Erkennen «пізнавання», das
Sein «буття», das Wesen «сутність»), прикметників (das Besondere «особли-
ве», das Jenseits «потойбічне», das Maßlos «безмежне», das Unmittelbare
«безпосереднє», das Wahre «істинне») і навіть займенників (das Ich «я»).
Той факт, що терміноапарат своїх учень І. Кант і Г. В. Ф. Гегель роз-
будовували переважно на основі німецької (а не латинської) мови, пізніше
сприятливо позначився на становленні філософської термінології слов’ян-
ських мов, зокрема й української. Адже для називання відповідних категорій
перекладачі за аналогією використовували слова з питомими коренями: бут-
тя, небуття, становлення, міра, тотожність, відмінність, суперечність,
сутність, явище, зміст, причина, наслідок, взаємодія, можливість, випад-
ковість, необхідність. Більше того: там, де німецькі філософи послугува-
лися латинізмом, в українській мові маємо натомість питомий відповідник:
якість, кількість, дійсність, існування, заперечення, відношення, залеж-
ність, безперервність, цільність. Щоправда, зовсім без латинізмів в україн-
ській теж не обійшлося: форма, субстанція, модальність.
Твори двох великих німецьких філософів віддзеркалюють не лише роз-
виток їхньої думки, а й суперечливий процес становлення німецької як мови
філософії. Хоч більшість їхніх текстів важко назвати взірцями стильової до-
вершеності (їм явно бракує того, що ми сьогодні називаємо комунікативніс-
тю, орієнтованістю на читача), усе ж це був потужний прорив у розвитку
німецької наукової мови. Хтозна, якби в ній не існувало тоді випрацюваної
філософської термінології, чи не були б ці твори написані латиною.
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
У жовтні 1806 р. після нищівної поразки прусських військ під Єною та
Ауерштедтом уся Німеччина була окупована французами. Наполеон не про-
сто сваволив на загарбаних землях, а виношував плани взагалі стерти Прус-
сію як державу з мапи Європи. І ось у цей трагічний час національного при-
ниження в Берлінському університеті з циклом публічних лекцій виступив,
ризикуючи власною свободою, відомий філософ Й. Г. Фіхте (1762–1814).
Батьківщина, патріотизм, нескореність, громадянська мужність, самобут-
ність народу та культури — таких тем торкався промовець. Прагнучи на-
дихнути співвітчизників, він гаряче закликáв їх до політичного згуртування,
боротьби за державну незалежність, за національно-духовне відродження.
Лекції, що дістали широкий розголос, невдовзі вийшли друком під наз-
вою «Промови до німецького народу» («Reden an die deutsche Nation», 1808),
мали багато перевидань і врешті стали настільною книжкою німецького на-
ціоналіста. Спинімося на цій праці докладніше, бо вона має прямий стосу-
нок до нашої теми.
Й. Г. Фіхте більше за інших діячів німецької класичної філософії поці-
новував мову як визначальну рису, що вирізняє один народ поміж інших.
Мова обплітає людей безліччю невидимих зв’язків, спільномовці краще ро-
зуміють одне одного, а тому природно становлять єдине, нерозривне ціле.
«Скрізь, де є особлива мова, є й особливий народ, який має право самостійно
влаштовувати свої справи й керувати собою» 20. Якщо німецька мова окре-
ма й самобутня, то й народ німецький окремий і самобутній. А ця само-
бутність — запорука морального відродження, передумова здатності жити
своїм, не запозиченим духовним життям.
На підставі того, як народи бережуть і розвивають свою мову, Й. Г. Фі-
хте поділяв їх на носіїв власної («живої») мови і носіїв чужої («мертвої»)
мови. «Перші, — писав він, — лишилися в початкових місцях проживання
корінного народу, другі ж переселилися. Перші зберегли й розвинули пра-
мову корінного народу, другі перейняли чужу мову, поступово змінивши її
на свій лад» 21. Оскільки «значно більшою мірою мова творить людей, ніж
люди творять мову» 22, перших філософ називав «живими народами», дру-
гих — «мертвими народами». Німецьку мову Й. Г. Фіхте відносив, ясна річ,
до живих мов: вона розвивалася з питомих коренів, не знала змішувань з
іншими мовами, її носії споконвіку жили на власних землях, нікуди масово
не переселялися, а тому вони є пранародом (Urvolk) 23. Натомість романські
мови (французьку, італійську, іспанську) мислитель зараховував до «мер-
твих мов»: у ті часи вони вважалися не більше ніж «зіпсутими» версіями
латини й називалися «новолатинськими».
20 Фихте И. Г. Речи к немецкой нации / Пер. с нем.— СПб., 2009.— С. 282.
21 Там же.— С. 110.
22 Там же.— С. 112.
23 Уявлення німців про себе як «пранарод» відбилося в терміні indogermanisch,
який зародився в 1820-х рр. (невдовзі після публікації лекцій Й. Г. Фіхте) і який вони
досі охоче вживають на противагу терміну indoeuropäisch, узвичаєному в інших мо-
вах (укр. індоєвропейський). Правда, побутує думка, що застосування прикметника
indogermanisch зовсім не має на меті підкреслити «прадавність» німців, а лише вка-
зує на дві крайні точки ареалу індоєвропейських мов — Індію та Германію. Однак
у світлі сучасних наукових уявлень крайньою точкою поширення цих мов у Європі
є все ж не германський, а кельтський ареал, тож і відповідний термін мав бути не
indogermanisch, а indokeltisch.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 23
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
Перевага живої мови — у тому, що вона, хоч і змінюється впродовж сто-
літь, безперервно живиться з власних коренів, а тому лишається зрозумілою
для мовців різних поколінь. Така мова достеменно віддбиває духовне життя
своїх носіїв, абстрактні назви природним чином передають їхній світогляд
і світовідчуття. Людина, нагадаємо, спершу пізнає конкретні речі навколо
себе, а тоді підноситься до пізнання надчуттєвого (абстрактного). Відповід-
но й у мові спочатку виникають конкретні назви, від яких згодом утворю-
ються назви абстрактні. Засвоєння надчуттєвого, твердить Й. Г. Фіхте, від-
бувається мовби завдяки духовному баченню24, і що сильніші пізнавальні
здібності народу, то багатша абстрактна лексика його мови. Ось чому носіям
живої мови неважко вловити її первісний символізм: «Для всіх, хто тільки
хоче мислити, закріплений у мові знак зрозумілий. Для всіх, хто справді мис-
лить, він живий і збуджує їхнє життя» 25. Мова живе, доки вона зрозуміла, а
зрозуміла вона, доки лексика виражає образи, що їх внутрішньо пережили
її носії. Німецька, як жива мова, передає і втілює власний (а не чужий) на-
ціональний дух, даючи своїм носіям змогу безперешкодно осягати глибини
трансцендентного.
Що стосується «мертвої мови», то якщо народ переймає іншу мову (або
перенасичує свою запозиченнями), він починає обертатися в колі чужих,
зовні накинутих образів та уявлень. Щодо конкретної лексики така зміна до
якихось істотних наслідків не призводить. Стосовно ж лексики абстрактної
(надчуттєвої частини мови), ця зміна досить відчутна, навіть згубна, бо мис-
лення, замінивши питомі знаки чужими, утрачає живе коріння. Абстрактні
назви в мертвій мові — це безладне скупчення довільних, непрояснюваних,
немотивованих знаків, які можна хіба що вивчити, але не зрозуміти. І хоч
пізніше зміст цих знаків мовцеві врешті-решт прояснюється, він отримує з
ними «пласку й мертву історію чужої освіти, але в жодному разі не власну
освіту й відповідно образи, які йому не зрозумілі безпосередньо і які не збу-
джують життя» 26. У результаті між народом і мовою глибшає прірва, адже
мову цю народ внутрішньо не пережив, її чуттєва образність залишається
для нього неприступною. Як посередники, мертві мови непогано передають
чужу культурну спадщину, проте залишають обмаль можливостей для оригі-
нальної творчості. Носієві такої мови бракує опертя у власному досвіді: коли
треба осмислити якісь абстрактні, несамоочевидні речі, він спантеличується
й мусить або спиратися на панівні погляди, або аналізувати такі речі довіль-
но й неглибоко.
Як приклад «мертвих елементів» у німецькій мові Й. Г. Фіхте наводить
латинізми Humanität «гуманність», Popularität «популярність», Liberalität
«ліберальність». Для німця, не обізнаного з чужими мовами, ці слова — не
більше ніж порожній звук. Збагнути їхнє значення важко, бо вони не містять
указівки на твірну основу й повністю виривають німця з кола звичних уяв-
лень і понять. Слова ці, твердить філософ, не надто зрозумілі й для новола-
тинських народів: їм так само важко вловити їхнє значення, бо невідомо, як
24 Не випадково дгр. ἰδέα «ідея» має першозначення «вигляд» й генетично
пов’язане з *εἴδω «бачу, споглядаю». Загалом семантичний перехід «бачити» →
«розуміти» для індоєвропейських мов типовий. Пор., наприклад, укр. бачення «ро-
зуміння».
25 Фихте И. Г. Зазнач. праця.— С. 118.
26 Там же.
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
ці слова утворено. Запозичення виводять мовця зі сфери ясності та визначе-
ності, що властиві живій мові, й заводять у темряву та незрозумілість. І той,
хто штучно підсовує німцям римські знаки, тим самим погіршує їхній узви-
чаєний спосіб думання (sittliche Denkart) 27. Й. Г. Фіхте зауважує, що недо-
речні латинізми почали розладнувати мислення німця не сьогодні й не вчора,
а ще від прагерманських часів. Природний спосіб уникнути цієї небезпе-
ки — перекладати чужі слова питомими німецькими. Згадані вище латиніз-
ми мислитель пропонує передавати як Menschenfreundlichkeit «людяність,
людинолюбство», Leutseligkeit «привітність» і Edelmut «благородство».
Однак річ навіть не в тім, яке слово за походженням — своє чи чуже.
Живі та мертві мови по-різному впливають на духовне життя, розумовий
потенціал, пізнавальні можливості своїх носіїв. Філософ указує чотири за-
садничі відмінності: 1) у народів живої мови духовна освіта дієво впливає на
життя, у народів мертвої — освіта й життя відірвані одне від одного; 2) пер-
ші народи сумлінно навчаються і прагнуть зробити так, щоб здобуті знання
покращували їхнє життя; натомість другі погано уявляють, як знання можна
застосувати на практиці, а тому сприймають освіту переважно як непотріб-
ну їм гру генія; 3) перші працелюбні й наполегливі в будь-якій справі; другі
більше покладаються на випадок і щасливу долю; 4) народи першого типу
сприйнятливі до знань, що дає змогу еліті успішно підвищувати їхній куль-
турний рівень; у народів другого типу, навпаки, освічені верстви відділяють
себе від широких мас, уважаючи їх не більше ніж сліпим знаряддям своїх
планів 28. Зі сказаного випливає, що саме народи живої мови виявляють най-
більше здібностей до оригінальної, плідної, суспільно корисної творчості на
благо всього людства. Народи ж мертвої мови, якщо на щось і здатні, то хіба
що наслідувати зроблене або розвивати почате іншими народами.
Такою — в загальних рисах — є мовна концепція Й. Г. Фіхте. Почасти
вона перегукується з поглядами В. фон Гумбольдта, зокрема з його ідеєю
про мову як відбиття народного світобачення. І хоча в інших питаннях (на-
приклад, стосунки держави з громадянами) філософи були непримирен-
ними опонентами, спільне в їхніх мовних поглядах не викликає сумнівів і
потребує дальшого висвітлення. А поки що можемо констатувати: завдяки
Й. Г. Фіхте мовний пуризм крім просвітницької (зрозумілість) та естетичної
(відповідність мовній системі) аргументації отримав ще й глибоке філософ-
ське обґрунтування.
Потужна хвиля німецького націоналізму, що здійнялася внаслідок напо-
леонівського вторгнення, дала для розвою пуризму нові імпульси. Пошук
відповідників до запозичень стає головним виявом турботи про мову. Услід
за Й. Г. Фіхте, захоплення чужослів’ям таврують як «рабство розуму», що
занечищує народний дух і зводить нанівець німецьку самобутність. У пер-
шій половині ХІХ ст. пуризм не був ідеологічно монолітним, а розпадався
на кілька течій 29.
27 Там же.— С. 122.
28 Там же.— С. 127–128.
29 Kirkness A. Das Phänomen des Purismus in der Geschichte des Deutschen //
Sprachgeschichte. Ein Handbuch zur Geschichte der deutschen Sprache und ihrer
Erforschung / Hrsg.: W. Besch, A. Betten, O. Reichmann, St. Sonderegger : In 3 Bd.—
Berlin, 1998.— Bd 1.— S. 411.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 25
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
До радикально раціоналістичного пуризму відносять діяльність філосо-
фа К. Х. Ф. Краузе (1781–1832). Учень Й. Г. Фіхте й Ф. В. Й. Шеллінга, він
глибоко замислювався над роллю мови в житті людини та процесах пізнан-
ня. Щоб німець, уважав він, міг успішно навчатися й глибоко пізнавати світ,
німецькі слова повинні відповідати німецькому духові, а зміст їхній — бути
ясним і зрозумілим. А чи відповідають запозичення цій умові? Вони не лише
не вписуються у звукову та словотвірну будову німецької мови, а й не ма-
ють прозорого для німця зв’язку між звуковим комплектом і позначуваним
поняттям. Зміст запозичень погано розпізнається, вони здаються мертвими,
безглуздими і замість того, щоб прояснювати думку, затьмарюють її. Лише
чиста мова здатна повноцінно служити народові, а непотрібними запозичен-
нями народ тільки ганьбить себе. Пильнувати чистоту й красу рідної мови,
виполювати з неї всі чужоземні елементи — такий патріотичний і мораль-
ний обов’язок німців.
Мова, наполягає К. Краузе, повинна розвиватися згідно із законами ро-
зуму, на підставі первісної своєї форми. Неологізми слід утворювати з пито-
мих коренів і за питомими зразками. Щоб удосконалити писемне мовлення,
письменникам і граматистам варто усувати всі слова та форми, які супере-
чать цим вимогам. Тоді кожен побачить, що і граматикою, і словником ні-
мецька мова ідеально підходить для вжитку в науковій сфері, що її чистоту,
красу, природність можна успішно пильнувати й далі. Власне, з усіх євро-
пейських мов, на думку К. Краузе, найближче до цих ідеалів стоїть німецька,
а найповніше реалізовано їх у санскриті. Філософ добре знав цю мову, пе-
рекладав з неї тексти, вважаючи, що в здатності передавати розмаїття речей,
дій, думок і почуттів їй немає рівних.
Виражальні можливості мови цікавили К. Краузе, зокрема, й тому, що
він розпрацював теорію морального розвитку та вдосконалення людини й
потребував дійового засобу, яким цю теорію можна було б повноцінно висло-
вити. Фактично він замірявся віднайти окрему високоспеціалізовану мову,
яка ознаменувала б собою радикальний переворот у філософському слово-
вжитку. Її засадничі риси — раціональність, систематичність, послідовність.
Скажімо, прості поняття, доводив він, доцільно позначати односкладними
словами; поняття, близькі за змістом, повинні бути названі термінами того
самого словотвірного типу; позитивні якості речей не можна позначати че-
рез заперечення (unbedingt «безумовний», unendlich «безконечний», unteilbar
«неподільний, цілісний», zweifellos «безперечний») тощо.
Інша істотна вимога — нова філософська мова повинна складатися лише
з німецьких, а також германських елементів. Іншомовних термінів не можна
ні позичати, ні калькувати. Замість грецизмів і романізмів К. Краузе вжи-
вав слова, які утворював з питомих німецьких основ шляхом скорочення їх
до односкладових коренів. Наприклад: leb(en) «жити», lieb(en) «любити»,
Minn(e) «кохання», lob(en) «хвалити». Ці корені, а їх у нього вийшло близько
3 тис., він сполучав з питомими суфіксами (-heit «опредметнена якість», -keit
«т. с.», -tum «манера поведінки», -sam «якість, схильність», -niß «опредмет-
нена дія», -bar «наявність, придатність», -lich «належність») та префіксами
(ab- «віддалення», ur- «давність»), зокрема й архаїчними, які він прагнув
відновити в ужитку (ant- «навпроти», пор. Antlitz «обличчя»). Скажімо, фра-
зу die Poesie ist in ihren freien Dichtungen über alle Moralität erhaben (поезія у
своїх вільних віршах — це передусім мораль) він передавав як «die Lebeinbil-
26 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
dung ist in ihren freien Ewiglebdarbildungen über alle Eigenwesenlebgesetzlich-
keit erhaben» 30.
Пуристичну філософську мову К. Краузе розробляв насамперед для
власного метафізичного вчення. Проте вірив, що коли німці глибоко засво-
ять його ідеї, ця мова стане взірцем і для інших сфер (художня література,
освіта, техніка тощо). Проте філософові так і не вдалося здобути лаврів ви-
знання, і не тільки тому, що саме в той час по всій Німеччині гриміла сла-
ва Г. Гегеля. Для публіки, яка вже звикла до запозичених термінів, суцільні
пуристичні новації К. Краузе об’єктивно утруднювали читання його текстів.
Мислитель і мовний реформатор помер у бідності, всіма забутий. Щоправ-
да, після смерті його доктрина несподівано стала популярною в Іспанії, а
згодом — в іспанськомовних країнах Латинської Америки, де дістала назву
Krausismo «краузизм». Сучасним німцям ім’я філософа мало що говорить,
хоч вони широко вживають його новотвір — Fremdwort «чуже слово».
Неправильно було б думати, ніби всі німці радо вітали появу відповід-
ників до чужомовних слів. Пуристична діяльність наражалася на критику,
причому з боку досить відомих діячів культури — таких, наприклад, як
письменник Й. В. фон Гете та філолог Я. Грімм. До табору останніх належав
і видатний німецький філософ А. Шопенгауер (1788–1860).
Насамперед йому було не до вподоби те, що латина занепала як мова
науки, що замість спільної для всієї Європи наукової літератури розвинули-
ся національні літератури і що кожний учений на додачу до двох класичних
мов тепер мусить опановувати ще чотири нові європейські мови. Єдина вті-
ха — легка впізнаваність термінів, утворених з давньогрецьких і латинських
коренів. Саме тому всі народи мудро її бережуть, і «тільки німцям спало
на думку по-дурному понімечити термінологію всіх наук» 31. У результаті
німецький учений змушений двічі вивчати термінологію своєї науки, а це
потребує багато зусиль і часу (як-от в анатомії). «Якби інші народи, — по-
переджає філософ, — не виявилися б у цьому відношенні розумнішими за
німців, нам довелося б вивчати термінологію кожної науки п’ять разів» 32.
Претензії А. Шопенгауер висуває й до самих пуристичних замінників.
Майже завжди це «довгі, складні, невміло обрані, тягучі й тьмяні слова, які
не вирізняються різко з тексту й через це важкі для запам’ятовування. Нато-
мість грецькі та латинські вислови, що їх утворили давні незабутні батьки
наук, мають усі протилежні позитивні якості й завдяки своїй милозвучності
легко запам’ятовуються» 33. Терміни Verb «дієслово», Substantiv «іменник»,
Adjektiv «прикметник», Adverb «прислівник», твердить філософ, помітити й
запам’ятати куди легше, ніж Zeitwort, Nennwort, Beiwort, Umstandswort. Наз-
ва азоту Stickstoff викликає в нього огиду своєю какофонією. Зовсім нестерп-
ною, непристойною і «доречною хіба що в цирульні» здається йому німець-
ка анатомічна термінологія: «Pulsader “артерія” і Blutader “вена” сплутати
значно легше, ніж Arterie та Vene. Та найбільшу плутанину вносять вислови
Fruchthälter “матка”, Fruchtgang “піхва” та Fruchtleiter “фаллопієва труба”
30 Цит. за: Kirkness A. Zur Sprachreinigung im Deutschen 1789–1871 : Eine
historische Dokumentation : In 2 Bd.— Tübingen, 1975.— Bd 1.— S. 233–234.
31 Шопенгауэр А. Мир как воля и представление : В 2 т. / Пер. с нем.— М.,
1993.— Т. 2.— С. 206.
32 Там же.— С. 206–207.
33 Там же.— С. 207.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 27
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
замість uterus, vagina та tuba Fallopii» 34. Те саме стосується слів Speiche
«променева кістка» та Ellenbogenröhre «лікоть», запропонованих замість
radius та ulna. Латинські анатомічні терміни споконвіку знає кожен лікар,
уживають їх у всіх європейських мовах, то нащо, запитує А. Шопенгауер, це
незграбне, страхітливе й вульгарне онімечування?
Гнітюче враження справляють на нього пуристичні замінники і в інших
науках. Справжня біда в логіці: тут мало не кожен професор винаходить
власну термінологію. Так, філософ Г. Е. Шульце у посібнику «Основи за-
гальної логіки» суб’єкт назвав Grundbegriff (букв. «основне поняття»), пре-
дикат — Beilegungsbegriff («приписувати поняття»), висновки в нього бува-
ють Beilegungsschlüsse («приписуваний висновок»), Voraussetzungsschlüsse
(«імовірнісний висновок»), Entgegensetzungsschlüsse («протилежний висно-
вок»), а судження мають Größe «кількість», Beschaffenheit «якість», Verhältnis
«відношення» та Zuverlässigkeit «модальність» 35.
Крім упізнаваності, А. Шопенгауер указує ще на дві переваги іншомов-
них запозичень. По-перше, назване ними наукове поняття вирізняється на тлі
побутових слів і позбувається пов’язаних з ними асоціацій. Тож «називати,
скажімо, їжу малюків Speisebrei замість chymus, Lungensack замість pleura,
Herzbeutel замість pericardium личить радше м’ясникові, ніж анатомові» 36.
Філософ стверджує навіть, що якщо з наук зникне пов’язаний з класичними
мовами дух давнини, в усій нашій літературі запанують грубість, вульгар-
ність і заяложеність.
По-друге, для деяких понять лише в одній мові існує точне слово, що
закономірно мігрує в інші мови, як-от латинське affectus, французьке naïf,
англійські comfortable, disappointment, gentleman. «Іноді, — твердить А. Шо-
пенгауер, — чужа мова передає поняття з таким відтінком, якого наша влас-
на мова йому не надає, але який ми саме маємо на увазі. У таких випадках
кожен, хто піклується про точне висловлення своїх думок, уживатиме іншо-
мовне слово, не зважаючи на буркотіння педантичних пуристів» 37.
А. Шопенгауер — один з найбільш яскравих і глибоких мислителів в
історії філософії. Проте якщо погортати його праці, нескладно виявити міс-
ця, де він висловлює щодо пуризму зовсім інакші, позитивні оцінки, тоб-
то, по суті, суперечить сам собі. Так, у збірнику принагідних записів «Нові
paralipomena» він стверджує, що вживати слова без понять німці схильні
більше латинською мовою, ніж рідною. «От якби змусити філософів замість
Absolute “абсолютне” завжди вживати слово Losgebundene “відчужене” або,
простіше Lose “чуже”, то вони менше ляпали б дурниць про der in der Ver-
nunft liegenden Idee des Absoluten “закладену в розумі ідею абсолютного”» 38.
Цим самим автор фактично стверджує, що передумовою філософської ясно-
сті й осмисленості виступає питома термінологія, тоді як запозичена живить
ґрунт для пустопорожніх розумувань. Там-таки він високо поціновує німець-
кі слова Wirklichkeit «дійсність» і wirklich «дійсний» як незрівнянно кращі
й виразніші за їхні синоніми-латинізми Realität і real: «Перші два властиві
34 Там же.
35 Schulze G. E. Grundsätze der allgemeinen Logik.— Helmstädt, 1802.— 234 S.
36 Шопенгауэр А. Мир как воля и представление...— С. 207.
37 Шопенгауэр А. Собрание сочинений : В 6 т. / Пер. с нем.— M., 2001.—
Т. 5.— С. 437.
38 Там же.— Т. 6.— С. 187–188.
28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
виключно німецькій мові, тож вона має привід пишатися ними» 39. Нагадає-
мо, що іменник Wirklichkeit виник на початку XVII ст. саме як пуристичний
замінник до нлат. realitas (род. відм. realitatis).
Як бачимо, одні пуристичні відповідники виявляються для А. Шопенга-
уера «незграбними, страхітливими, утертими», інші — «незрівнянно кращи-
ми та виразнішими», причому якогось чіткого критерію «кращості» чи «не-
зграбності» він не наводить. Незрозуміло, чому, наприклад, термін Stickstoff
здається йому какофонічним, а Wirklichkeit — надзвичайно виразним. Гада-
ємо, критерієм оцінки була попросту сила звички: терміни, які філософ знав
здавна, він приймав і охоче вживав, терміни ж нові, незвичні — критикував
і відкидав. Інакше кажучи, несприйняття нової німецької термінології — на-
слідок його глибоко консервативних мовних смаків. Не обійшлося тут і без
домішки егоїзму. У зрілому віці мовцеві й справді клопітно переходити зі
звичних запозичень на питомі замінники. Проте варто ж дбати не лише про
свої зручності, а й про потреби освіти, про школярів, студентів, яким утворе-
ну на питомій основі термінологію зрозуміти й запам’ятати набагато легше,
ніж запозичену. Нарешті, звертає на себе увагу суб’єктивізм А. Шопенгауе-
ра, коли він згадує «золотий вік» давнини, ідеалізує минувшину, протистав-
ляючи її грубій і вульгарній сучасності. Навряд чи корисність запозичень
можна довести на припущенні, нібито наукове поняття, назване грецьким
чи латинським терміном, вирізняється на тлі побутових слів і позбувається
пов’язаних із ними асоціацій. Адже для самих давніх греків і латинян ці
терміни нітрохи не вирізнялася на тлі їхньої розмовної мови, а проте наука в
цих народів успішно розвивалася.
Варто з’ясувати, а яким був лексикон самого А. Шопенгауера. За його
власним зізнанням, латинізми та галліцизми він намагався вживати досить
часто, вважаючи це принциповою особливістю свого стилю 40. Утім, лексич-
ний аналіз його текстів засвідчує, що попри свої антипуристичні погляди
він охоче вдавався до слів, які виникли в німецькій мові саме як пуристичні
замінники до запозичень. Так, magnum opus А. Шопенгауера «Світ як воля
та уявлення» (1818), за нашими (далеко не повними) підрахунками, містить
щонайменше 140 таких замінників — кальок і відповідників з оригінальною
внутрішньою формою:
Abhandlung «наукова праця» (лат. tractātus), Absicht «намір» (лат. intentio),
anpassen «пристосовувати» (лат. adapto), Aufmerksamkeit «увага»
(лат. attentio), Besinnung «свідомість» (фр. conscience), Beweis «доказ»
(лат. argūmentum), Durchmesser «діаметр» (плат. diameter), Eindruck «від-
чуття, враження» (лат. impressio), Empfindung «сприйняття» (лат. perceptiō),
entfalten «розгортати» (лат. explico), Erfahrung «досвід» (лат. experien-
tia), erörtern «розбирати, розглядати» (лат. dētermino), Gewissen «совість»
(лат. cōnscientia), Grundlage «основа» (лат. fundāmentum), Kreislauf «ко-
ловорот» (лат. circulātio), Rechtschreibung «правопис» (дгр. ὀρθογραφία),
Redensart «вислів, мовний зворот» (фр. façon de parier), Selbstsucht «се-
белюбство» (фр. égoïsme), Sinnbild «символ» (дгр. ἔμβλημα), Umstand
«обставина» (лат. adverbium), Vorsicht «передбачення» (лат. prōvidentia),
wahrscheinlich «імовірний; імовірно» (лат. vērīsimilis) тощо.
39 Там же. — С. 188.
40 Там же. — С. 335.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 29
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
У лексиконі А. Шопенгауера знайшлося місце навіть для тих слів,
що їх запропонував відомий пурист Ф. фон Цезен: Abstand «відстань»
(лат. distantia), Augenblick «мить» (лат. mōmentum), Entwurf «ескіз, план»
(іт. schizzo), Gesichtskreis «обрій» (дгр. ὁρίζοντος), Vertrag «угода» (лат.
contractus), Zuschauer «глядач» (нлат. publicum), і тих, що їх утворив або спо-
пуляризував його сучасник пурист Й. Г. Кампе: Einzelwesen «особа, індивід»
(нлат. indīviduum), Erdgeschoss «перший поверх» (фр. parterre), Mehrzahl
«множина» (лат. plūrālis), verwirklichen «здійснювати, утілювати» (фр. réa-
liser), walten «панувати, керувати» (дфр. regir).
Філософ заперечує новотвір Stickstoff «азот», проте неодноразово вжи-
ває однотипний термін того самого словотвірного типу Sauerstoff «кисень»,
що виник у той же час (наприкінці XVIII ст.) як напівкалька фр. oxygène
(eben das war auch Lavoisier’s Entdeckung des Sauerstoffs und seiner wichtigen
Rolle in der Natur). Він критикує німецькі назви частин мови (Zeitwort, Nenn-
wort, Beiwort, Umstandswort) і при цьому послугується назвою числівника,
утвореною за тим же зразком, — Zahlwort (verbinden wir mit jedem Zahlwort
und allen algebraischen Zeichen genau bestimmte abstrakte Begriffe).
Як бачимо, заяви А. Шопенгауера — це одне, а реальна його мовна пове-
дінка як автора — зовсім інше. У ставленні видатного мислителя і яскраво-
го стиліста до пуризму все ж переважали суб’єктивні смаки, консерватизм,
сила звички. Його оцінки великою мірою пов’язані з невірою в багаті сло-
вотворчі можливості рідної мови.
Сучасник А. Шопенгауера К. Маркс (1818–1883) теж не тільки не вбачав
у запозиченнях нічого поганого, а й був активним їх упроваджувачем. Так,
у лексиконі його політичної економії поряд з питомими термінами (Arbeits-
kraft «робітнича сила», entfremdete Arbeit «відчужена праця», Gebrauchswert
«споживча вартість», Mehrwert «додаткова вартість», Überbau «надбудова»,
Wertgesetz «закон вартості») трапляється й чимало запозичених (Kapitalismus,
Kommunismus, Revolution, Sozialismus, Diktatur des Proletariats, historischer
Materialismus), а також гібридних (Klassenkampf «класова боротьба», Pro-
duktivkräfte «виробничі сили») термінів. Напевно, з’явилися вони через те,
що К. Маркс, по-перше, широко спирався на праці англійських і французь-
ких економістів і, по-друге, розраховував на всесвітній резонанс свого вчен-
ня, сподіваючись викликати ним у майбутньому світову комуністичну рево-
люцію (Weltrevolution).
Пурист Е. Енгель затаврував слововжиток К. Маркса як «кухонно-латин-
ську циганську мову» (küchenlateinischen Zigeunersprache) 41 і навів можливі
варіанти понімечення деяких його термінів. Так, замість Kapital можна було
б ужити Hauptgut «головне майно» (цю заміну пропонував іще Г. Е. Лес-
сінг), замість kapitalistische Produktionsweise «капіталістич ний спосіб ви-
робництва» — hauptgüterliche або hauptgeldliche Erzeugungsweise «голов-
номайновий або головногрошовий спосіб виробництва», замість konstantes
Kapital «постійний капітал» — beständiges Haupt gut, замість variabiles Kapi-
tal «змінний капітал» — veränderliches Hauptgut.
Проти перекладу запозичених термінів виступав і Марксів сподвижник
Ф. Енгельс (1820–1895): «…Необхідні іншомовні слова, які в більшості ви-
падків становлять загальноприйняті науково-технічні терміни, не були б не-
обхідними, якби вони піддавалися перекладові. Отже, переклад тільки пере-
41 Engel E. Deutsche Stilkunst.— Wien ; Leipzig, 1922.—S. 181.
30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
кручує зміст; замість того, щоб роз’яснювати, він вносить плутанину» 42. По
суті, класик ставить під сумнів можливість і доцільність перекладу. Справа
навіть не в тому, що іншомовні слова «не піддаються перекладу». Перекладу
піддаються: у тогочасній німецькій мові побутував чималий корпус слів і
термінів, перекладених (скалькованих) з латинської та французької мов, без
яких ні К. Маркс, ні Ф. Енгельс, ні будь-який інший автор не могли б обі-
йтися. Справа в іншому: за таким нігілістичним ставленням приховуються
радше мовні лінощі, небажання розвивати власну мову з питомих джерел.
Зовсім інша позиція щодо іншомовних слів прозирає з праць Ф. Ніцше
(1844–1900). Передусім варто відзначити його трепетне, побожне ставлен-
ня до рідної мови: «Мова — це спадок, який ми отримуємо від предків і
передаємо нащадкам. Перед нею слід схилитися як перед чимось священ-
ним, безцінним та недоторканим»43. Натомість до іноземних мов філософ
ставився скептично й недовірливо, доводив шкоду від опанування кількох
мов, яке «заповнює пам’ять словами замість фактів і думок» 44. Чужі мови,
вважав він, уселяють у людину впевненість, начебто вона чогось навчилася,
завоювала авторитет. А насправді вони заважають їй здобувати глибокі знан-
ня й заслуговувати повагу чесним шляхом. Вивчення чужих мов неминуче
занапащає чуття рідної мови. Не випадково народи, які дали світові найкра-
щих стилістів (до них Ф. Ніцше зараховував давніх греків і французів), були
переважно одномовцями. І хоч у наш час не знати іноземних мов — справа
безперспективна, філософ пророкував, що колись у майбутньому людство
розмовлятиме новою спільною мовою.
Іншомовні слова, твердив Ф. Ніцше, не так позначають нові поняття, як
очужують давно відомі, близькі, зрозумілі мовцям речі. Як приклад він наво-
див пари мудрість — філософія, мудрець — філософ. Не кожен наважиться
назвати себе мудрецем, а от філософом наректи себе дуже легко. Так само
ті, хто мають високий титул доктора, нітрохи не переймаються тим, що це
слово передбачає важкий обов’язок думати, бути вчителем. Чи є те, що нині
називають філософією, справді любов’ю до істини? Чи завжди можна замі-
нити слово філософія на любов до істини? Чи лишилися в наші дні справжні
друзі мудрості? Чи не покликані іншомовні назви облудно приховати брак
змісту та порожнечу понять? Такі риторичні питання ставить своїм читачам
Ф. Ніцше 45.
Не кращим було ставлення мислителя й до наслідування взагалі. Його
він уважав штучним явищем, яке тільки створює видимість того, що воно на-
слідує. Тáк, у царині культури можна щось запозичити, щось перейняти, але
породити принципово нове наслідування заледве спроможне. Для того, щоб
отримати від запозичення новизну, оригінальність, треба бути не насліду-
вачем, а творцем 46. Ступінь самобутності вітчизняної культури Ф. Ніцше
оцінював не надто високо: «Німецькі звичаї, німецький стиль спілкування,
німецьке врядування, представницькі органи — усе має іноземний присмак
42 Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения : В 50 т.— 2-е изд.— М., 1961.— Т. 19.—
С. 322.
43 Ницше Ф. Полное собрание сочинений : В 13 т. / Пер. с нем.— М., 2013.—
Т. 1. Ч. 2.— С. 76.
44 Там же.— М., 2013.— Т. 2.— С. 202.
45 Там же.— М., 2007.— Т. 7.— С. 671.
46 Там же.— М., 2008.— Т. 8.— С. 191.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 31
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
і скидається на бездарне мавпування, обтяжене до того ж нерозумінням того,
що воно — лише наслідування» 47. Рідна мова — єдиний бастіон, де все ще
зберігаються рештки питомого. «У цій біді, — зізнається філософ, — я вірю
лише в німецьку мову, якій і справді єдиній досі вдалося врятуватися попри
всіляке змішування націй, зміну часів і звичаїв. І, гадаю, чарівна метафізич-
на сила перетворювати багатоманітне в єдине, різнорідне в однорідне зако-
рінена саме в мові» 48.
Щоправда, в іншій своїй праці Ф. Ніцше визнає: німецька мова теж до
певної міри збідніла, потьмарилася, що означає захиріння національного ха-
рактеру, занепад німецької індивідуальності. Філософ заохочує сучасників не
опускати руки, а боротися за мову: «Ми потребуємо непохитних охоронців,
щоб вони пильнували цю мову, яка об’єднує нас і яка збереже в майбутньому
нашу германську сутність» 49. Усіх, хто вірить в майбуття німецької мови,
він закликає створити школу, скеровану проти тогочасної німецької: «До-
ведеться змиритися з багатьма невдачами й вимученими новаціями. Голов-
не — напружити сили, влити в мову нове життя та нову кров» 50. При цьому
Ф. Ніцше не був прихильником ані запозичень, ані активної словотворчості,
бо вважав, що слід майстерно використовувати ті виражальні засоби, які вже
є в мові. Саме так робили давні греки: «Не важко полічити їхні нечисленні
архаїзми й запозичення, та нема кінця здивуванню, якщо вмієш оцінити лег-
кість і віртуозність їхнього поводження з повсякденними і, здавало б, давно
затертими словами та висловами» 51.
Найбільш впливовою і водночас суперечливою постаттю в німецькій фі-
лософії ХХ ст. був, безперечно, М. Гайдеггер (1889–1976). Свої концепції
він розбудовував не так за рахунок розвою доробку попередників, як шляхом
радикального переосмислення, навіть спростування їхніх ідей. Оскільки вся
дотогочасна філософія, на його думку, дискредитувала себе, він відмовлявся
називати себе філософом, ставлячи під сумнів традиційні філософські кате-
горії (буття, реальність, логіка, свідомість). Його цікавило не буття як таке,
а мислення про буття. Своє вчення він попервах називав фундаментальною
онтологією, а після 1950 р. відмовився й від цього терміна, оскільки за ним
тягся шлейф традиційної метафізики, яку мислитель уважав безнадійно
застарілою.
Як відомо, М. Гайдеггер розрізняв два буття: несправжнє, яке ототож-
нював зі світом конкретних, зовнішніх речей та явищ, і первинне, глибинне,
істинне, яке тепер геть забуте, майже втрачене. Прослідки останнього збе-
реглися хіба що в першоджерелах культури — мистецтві, поезії, особливо
в мові. Останню він витлумачує (зокрема, у працях повоєнного періоду) як
місце, де людина безпосередньо стикається з буттям. Слово не просто позна-
чає те, що вже існує в свідомості людини, а матеріалізує, опредметнює буття,
робить його сущим. «Лише там, — пише філософ, — де для речі знайдено
слово, річ — це річ. Лише так вона є» 52. Слово оприявнює річ. Немає сло-
ва — немає й речі. Тому мова є оселею справжнього буття. Щоб пізнати це
47 Там же.— Т. 7.— С. 525–526.
48 Там же.— С. 526.
49 Там же.
50 Там же.— Т. 8.— С. 80.
51 Там же.— Т. 2.— С. 562.
52 Гайдеггер М. Дорогою до мови / Пер. з нім.— Л., 2007.— С. 139.
32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
буття, треба навчитись уважно прислухатися до того, що «говорить мова»,
треба «вслухатися в мову».
Людина, на думку філософа, є не творцем мови, а радше посередником,
через якого буття промовляє голосом мови. Людина не опановує мову, не
підкоряє її собі, а, навпаки, віддає себе в її владу. Не людина мовить мо-
вою — мова мовить у людині (die Sprache spricht im Menschen). Уявлення, що
сформувалися й закріпилися в мові, її лексиці та граматиці, скеровують піз-
навальну й практичну діяльність мовця. Звідси випливає, що його світогляд
цілком сформований мовою, що світ мови і є той світ, у якому живе людина.
Гайдеггерівське вчення, як бачимо, багато в чому перегукується з основними
постулатами неогумбольдтіанства. Варто, однак, уточнити, що М. Гайдеггер
розуміє мову не лінгвістично — як природну знакову систему, а онтологіч-
но — як первісну основу буття. Жодна наука (ні мовознавство, ні логіка, ні
філософія, ні будь-яка інша) не спроможна правильно осягти сутність мови.
Мова визначає буття, науку, саму людину. А хіба можемо ми пізнати те, що
визначає нас самих? Мова — непізнавана сутність. Годі про неї щось ска-
зати, якщо тільки вона сама про себе щось не скаже. По суті, мислитель
ототожнює мову та буття, постулює їхню першопочаткову єдність і взаємо-
залежність. Проблеми мови в його вченні — це проблеми буття як такого.
Тексти М. Гайдеггера, особливо повоєнного періоду, перенасичені склад-
ною, химерною, заплутаною термінологією, в якій годі розібратися навіть
тим, для кого німецька — рідна мова. Своєрідність цих текстів — від того,
що він намагається говорити «не мовою», а «від імені мови». Оскільки тра-
диційний поняттєво-термінологічний апарат має чимало вад (протиставляє
мову та буття, суб’єкт і об’єкт, схиляє до метафізичного стилю філософству-
вання), він не в змозі відтворити «мовлення мови» в усій точності та пов-
ноті. Тим-то мислитель рішуче вилучає зі свого словника класичні терміни
Bewußtsein «свідомість», Erkenntnis «пізнання», Widerspruch «суперечність»,
зокрема й іншомовного походження: Subjekt, Objekt, Ontologie, Hermeneutik,
Idee, Interpretierung, Person, Phänomenologie, Realität. Усі вони, на думку фі-
лософа, знецінилися, бо втратили справжній зміст. Термін Philosophie він
замінює на Denken «мислення», Mensch «людина» — на Dasein «тут-буття»,
Technik — на Gestell «пóстав».
Більше того, М. Гайдеггер не обмежується заміною окремих термінів, а
розбудовує свою філософську мову (власне, філософський ідіолект). Потріб-
на ця мова як для аналізу, так і для вираження його результатів. Мислитель
вільно сполучає корені й афікси, користається з легкості німецького слово-
складання, наділяє не тільки новотвори, а й давні слова особливим сенсом,
іноді — шляхом ускладненої метафоризації: Benommenheit «охопленість»,
Durchschnittlichkeit «усередненість», Erblickbare «те, що можна спогляда-
ти», Gotterns «трепет перед божим», Machenschaft «улаштованість буття»,
Seinsgebundenheit «пов’язаність буттям», Uneigentlichkeit «посередність, не-
справжність», Verschweigung «німування», Zeit-Spriel-Raum «просторово-ча-
совий просвіт».
Займенники, прислівники, прийменники та сполучники під його пером
субстантивуються. Прагнучи відтворити первісну мовну основу, що криє
в собі першоджерела буття, він шукає смислові зв’язки між співзвучними
словами, удається до гри слів (термінів). Ключове слово він може вжива-
ти в кількох значення — послідовно чи одночасно. Це неабияк ускладнює
роботу перекладачів: передати гайдеггерівські каламбури іншою мовою
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4 33
Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом
практично неможливо. Ще одна особливість його письма — тавтологічне
сполучання іменника та дієслова зі спільним коренем. Крім уже згаданого
die Sprache spricht, це ще die Welt weltet «світ світує», die Zeit zeitigt sich
«час часує», die Dinge dingen «речі речують», das Wesen west «сутність
осутнюється», die Nähe nähert «близькість наближається», das Wort wortet
«слово ословлюється» тощо.
Прагнучи здолати метафізичний поділ процесу мислення на суб’єкт і
об’єкт, філософ удається до складних, синкретичних утворень, де і суб’єкт,
і об’єкт подано в злитому, нерозчленованому вигляді: In-der-Welt-sein «бут-
тя-у-світі», Sich-vorweg-sein «поперед-себе-буття», schon-Sein-in-einer-Welt
«уже-буття-в-певному-світі», Das-sich-an-ihm-selbst-Zeigen «себе-в-собі-са-
мому-показування» тощо. Звороти такого роду покликані показати ціліс-
ність події, а принципи їх утворення нагадують прадавні мовні стани, коли
фрази також відзначалися синтаксичною синкретичністю.
Питома германськість — важлива риса мови пізнього М. Гайдеггера.
Запозичені терміни трапляються зрідка: Evidenz, Faktizität, Inkubation, Inter-
pretierung, Kontingenz, Negation, ontologische Differenz, Phänomen, Realität.
Типова для філософа термінологія майже завжди складається з питомих
морфем: Anwesenheit «перебування», Bodenständigkeit «закоріненість», Ei-
gentlichkeit «справжність», Eigenwelt «справжній світ», Endlichkeit «конеч-
ність», Geschick «доля», Innerweltlichkeit «внутрішньосвіття», Innerzeitige
«внутрішньочасся», Selbstsein «самобуття», Spielraum «вільний простір»,
Ursprung «першоджерело», Verlassenheit «залишеність», Vorhandene «наяв-
не», Weltbild «картина світу».
Окремі терміни, слід гадати, М. Гайдеггер свідомо вживав як замін-
ники до латинізмів: замість Existenz — Bestehen «існування», замість
Struktur — Gefüge «будова, устрій», замість Objekt — Gegenstand «предмет»,
замість Garantie — Gewähr «запорука», замість projektieren — entwerfen
«розробляти».
М. Гайдеггер часто звертається до ідей давньогрецької філософії. Його
приваблює те, що її термінологія майже не містить запозичень і практично
повністю постала на ґрунті повсякденної мови. Отже, мова еллінів вияви-
лася для потреб філософії вельми придатною, а її народно-розмовна основа
забезпечила термінам прозорість і загальну зрозумілість. Чи не звідси повсе-
людна любов до знань і бурхливий розквіт науки в Давній Греції? Адже
навчатися й відкривати нове найкраще засобами рідної, а не чужої мови.
Прозора внутрішня форма терміна швидко розкриває суть відповідної речі
(явища), дає змогу чітко сприймати поняття, а це збуджує творчу думку,
заохочує до роздумів. Не випадково, зауважує О. Б. Ткаченко, оригінальні
філософські традиції, потужні філософські школи виникали на базі мов лек-
сично однорідних, у яких переважала питома лексика (санскрит, арабська,
китайська, давньогрецька, німецька) 53.
У зв’язку з цим привертають увагу численні неологізми, якими М. Гай-
деггер позначав спеціальні поняття свого вчення. Створено їх виключно з
питомих морфем: Augenblicklichkeit «миттєвість», Entborgenheit «відкри-
тість», Erschlossenheit «розімкненість», Geschichtlichkeit «історичність»,
Geworfenheit «закинутість (людини у світ)», Machtbereich «поле влади»,
53 Ткаченко О. Б. Мова і національна ментальність : Спроба сучас. синтезу.—
К., 2008.— С. 15.
34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 4
П. О. Селігей
Mitsein «співбуття», Sachheit «речовинність», Seinsverständnis «розуміння
буття», Selbigkeit «самототожність», Seinsverfassung «будова буття», Uberge-
walt «надвладдя», Unverborgenheit «незахованість (істини)» тощо.
Учення М. Гайдеггера дало потужний поштовх для дальшого розвитку
філософії, більше того — започаткувало новий стиль європейського мислен-
ня. Він стояв біля витоків лінгвістичного повороту в західній філософії та в
гуманітарному пізнанні загалом. Попри незвичну, складну для розуміння ма-
неру викладу, мало хто з філософів має нині таку велику армію учнів, послі-
довників, тлумачів, критиків, розвінчувачів. Якщо його великі попередники
І. Кант, Й. Фіхте, Г. Гегель були авторами окремих термінів, то М. Гайдеггер
не лише розбудував власну терміносистему, а й створив, по суті, власну фі-
лософську мову. Цей факт з усією очевидністю доводить: чим оригінальніше
мислить філософ, тим більше в нього народжується нових ідей, тим більше
він утворює власних термінів і тим менше потребує іншомовних запозичень.
Як бачимо, протягом XVII–ХХ ст. німецька мова щоразу виявлялася
досить придатною для вираження глибокої філософської думки, яку важко
уявити без оригінальної термінотворчості. Відіграли позитивну роль гнуч-
кість німецької словотвірної системи, висока розвиненість словоскладання
та афіксального словотворення, зокрема можливість легко утворювати від-
дієслівні та відприкметникові абстрактні назви, узвичаєність механізмів
субстантивізації. У цьому плані німецька мова наче продовжила традиції
давньогрецької, де також напрочуд легко карбувалися нові слова, що своєю
чергою полегшувало породження нових філософських понять, ідей і смис-
лів. Отже, мовне мислення видатних німецьких філософів певною мірою
наслідувало мовне мислення філософів Стародавньої Греції. «Словотвірна
свобода» стала одним з істотних чинників, що забезпечив німецькій філосо-
фії провідне місце в історії світової філософської думки.
P. O. SELIHEI
GERMAN PURISM AND GERMAN PHILOSOPHY: 400 YEARS
TOGETHER
The article considers the development of puristic tendencies in the language of German
philosophy during the 17th — 20th centuries. The creation of German philosophical
terminology and the attitude of prominent German philosophers (G. W. Leibnitz, I. Kant,
G. W. F. Hegel, J. G. Fichte, A. Schopenhauer, K. Marx, F. Nietzsche, M. Heidegger) to
language purism are analyzed. It has been concluded that the German language every time
turned out to be very suitable for expression of philosophical thought, which is difficult to
imagine without authentic terminology.
Keywords: history of German language, history of German philosophy,
philosophical terminology, loan words, linguistic purism.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184432 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:50:46Z |
| publishDate | 2019 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Селігей, П.О. 2022-06-02T14:47:00Z 2022-06-02T14:47:00Z 2019 Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2019. — № 4. — С. 13-34. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0027-2833 DOI 10.33190/0027-2833-307-2019-4-002 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184432 У статті зроблено огляд розвитку пуристичних тенденцій у мові німецької філософії впродовж XVII–ХХ ст. Проаналізовано розбудову філософської термінології на питомих засадах і ставлення видатних німецьких філософів (Г. Лейбніца, І. Канта, Г. В. Ф. Гегеля, Й. Г. Фіхте, А. Шопенгауера, К. Маркса, Ф. Ніцше, М. Гайдеггера) до мовного пуризму. Зроблено висновок про те, що німецька мова щоразу виявлялася цілком придатною для вираження складної філософської думки, яку важко уявити без оригінальної термінотворчості. The article considers the development of puristic tendencies in the language of German philosophy during the 17th — 20th centuries. The creation of German philosophical terminology and the attitude of prominent German philosophers (G. W. Leibnitz, I. Kant, G. W. F. Hegel, J. G. Fichte, A. Schopenhauer, K. Marx, F. Nietzsche, M. Heidegger) to language purism are analyzed. It has been concluded that the German language every time turned out to be very suitable for expression of philosophical thought, which is difficult to imagine without authentic terminology. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом German purism and German philosophy: 400 years together Article published earlier |
| spellingShingle | Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом Селігей, П.О. |
| title | Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом |
| title_alt | German purism and German philosophy: 400 years together |
| title_full | Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом |
| title_fullStr | Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом |
| title_full_unstemmed | Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом |
| title_short | Німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом |
| title_sort | німецький пуризм і німецька філософія: 400 років разом |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184432 |
| work_keys_str_mv | AT selígeipo nímecʹkiipurizmínímecʹkafílosofíâ400rokívrazom AT selígeipo germanpurismandgermanphilosophy400yearstogether |