Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст.
Мета статті полягає у з’ясуванні характеру політичних відносин між Східно- Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. Методологія дослідження. Для розв’язання поставленої мети всі контакти між правителями майбутньої німецької та руської держав представлено у хронологічному порядку, із вико...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184489 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. / Я. Сохацький // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 4-15. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184489 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Сохацький, Я. 2022-06-14T09:54:37Z 2022-06-14T09:54:37Z 2021 Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. / Я. Сохацький // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 4-15. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2021.03.004 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184489 94(477)«X–XI» Мета статті полягає у з’ясуванні характеру політичних відносин між Східно- Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. Методологія дослідження. Для розв’язання поставленої мети всі контакти між правителями майбутньої німецької та руської держав представлено у хронологічному порядку, із використанням наявних джерел та сучасних історичних інтерпретацій. Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження встановлено, що впродовж означеного періоду постійні та безперервні відносини між двома політичними організмами не склалися. Це стосувалося також окремих східно-франкських монархів, які не були зацікавлені у встановленні постійних контактів із Руссю, чиї володарі вважалися суверенними, але номінально нижчими за ранґом від імператора. Загалом, спільною характерною рисою східнофранксько-руських відносин, особливо в XI ст., була політика щодо польської держави. Висновки. Контакти Східно-Франкської держави (періодів правління Саксонської та Салічної династій) із Руссю встановилися лише за Оттона I, зокрема на ґрунті релігійної політики. Після тривалої паузи ці стосунки відновилися за Генріха II у зв’язку з його намірами щодо Болеслава Хороброго. По суті відтоді й до кінця XI ст. спільним знаменником у взаєминах між імперією та Руссю стане польський чинник. За Генріха II, Конрада II контакти з Київською Руссю зосереджувалися на союзах проти Болеслава Хороброго та його спадкоємця Мешка ІІ. З іншого боку, у часи Генріха III було укладено союз з Ярославом Мудрим, метою якого була реституція правління Казимира Відновителя в Польщі. Можна стверджувати, що за Генріха IV відновився традиційний політичний напрям у політиці імперії, котрий полягав у використанні відносин із Руссю супроти Польщі, який, однак, у тогочасних умовах не мав значних шансів на успіх і був фактично заблокований дипломатичними заходами Болеслава II Сміливого (Щедрого). У цьому контексті дивує надзвичайна пасивність східнофранкських правителів щодо Русі, оскільки лише Генріх II, імовірно, чи не єдиний виступив із пропозицією укласти союз. The research goal. The aim of this article is to study the nature of political relations between the East Frankish state and Kyivan Rus throughout the 10th and 11th centuries. The research methodology. For this purpose, all connections of the rulers of the future German state with Rus rulers were presented in chronological order using all existing sources and historical interpretations. Scientific novelty. The research has concluded that that during the period under consideration, there can be no question of continuous and uninterrupted relations between these political entities. This also applies to individual East Frankish monarchs who were uninterested in establishing lasting relations with Rus whose rulers were treated both as being fully independent and as having only nominally lower rank than the emperor. In the few cases where East Frankish – Rus contacts did take place, it was typical for both of the partners, especially in the 11th century, to initiate the contacts with each other over matters related to their policy towards the Polish state. Conclusion. During the reign of the Saxon and the Salian dynasties in the East Frankish state, relations with Rus were not established until the period of Otto I which occurred for religious reasons. These relations were re-established after a fairly long break only during the reign of Henry II in connection with his policy towards Bolesław the Brave. From that moment the topic of Poland’s relations both with the Empire and Rus would appear in their bilateral relations until the end of the 11th century. During the rule of Henry II and Konrad II their relations with Kyivan Rus were focused on alliances formed against Bolesław the Brave and his successor Mieszko II. However, during his reign Henry III formed an alliance with Yaroslav the Wise with the aim of bringing back Casimir to the Polish throne. It can be said that during the reign of Henry IV the previous policy of using relations with Rus against Poland was resumed, which under the circumstances existing at the time, stood little chance of success, and besides this policy was efficiently thwarted by diplomatic efforts of Bolesław II the Generous. In this context, what is most striking is the exceptional passivity on the part of East Frankish rulers towards Rus as it was probably just Henry II that came up with the proposal of entering into some alliance. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. Relations Between the East Frankish State and Kyivan Rus in the Tenth – Eleventh Centuries Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. |
| spellingShingle |
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. Сохацький, Я. Історичні студії |
| title_short |
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. |
| title_full |
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. |
| title_fullStr |
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. |
| title_full_unstemmed |
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. |
| title_sort |
відносини між східно-франкською державою та київською руссю в x–xi ст. |
| author |
Сохацький, Я. |
| author_facet |
Сохацький, Я. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Relations Between the East Frankish State and Kyivan Rus in the Tenth – Eleventh Centuries |
| description |
Мета статті полягає у з’ясуванні характеру політичних відносин між Східно-
Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. Методологія дослідження. Для
розв’язання поставленої мети всі контакти між правителями майбутньої німецької та руської
держав представлено у хронологічному порядку, із використанням наявних джерел та
сучасних історичних інтерпретацій. Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження
встановлено, що впродовж означеного періоду постійні та безперервні відносини між двома
політичними організмами не склалися. Це стосувалося також окремих східно-франкських
монархів, які не були зацікавлені у встановленні постійних контактів із Руссю, чиї володарі
вважалися суверенними, але номінально нижчими за ранґом від імператора. Загалом, спільною
характерною рисою східнофранксько-руських відносин, особливо в XI ст., була політика щодо
польської держави. Висновки. Контакти Східно-Франкської держави (періодів правління
Саксонської та Салічної династій) із Руссю встановилися лише за Оттона I, зокрема на ґрунті
релігійної політики. Після тривалої паузи ці стосунки відновилися за Генріха II у зв’язку з його
намірами щодо Болеслава Хороброго. По суті відтоді й до кінця XI ст. спільним знаменником
у взаєминах між імперією та Руссю стане польський чинник. За Генріха II, Конрада II контакти
з Київською Руссю зосереджувалися на союзах проти Болеслава Хороброго та його спадкоємця
Мешка ІІ. З іншого боку, у часи Генріха III було укладено союз з Ярославом Мудрим, метою
якого була реституція правління Казимира Відновителя в Польщі. Можна стверджувати, що
за Генріха IV відновився традиційний політичний напрям у політиці імперії, котрий полягав
у використанні відносин із Руссю супроти Польщі, який, однак, у тогочасних умовах не мав
значних шансів на успіх і був фактично заблокований дипломатичними заходами Болеслава II
Сміливого (Щедрого). У цьому контексті дивує надзвичайна пасивність східнофранкських
правителів щодо Русі, оскільки лише Генріх II, імовірно, чи не єдиний виступив із пропозицією
укласти союз.
The research goal. The aim of this article is to study the nature of political relations
between the East Frankish state and Kyivan Rus throughout the 10th and 11th centuries. The research
methodology. For this purpose, all connections of the rulers of the future German state with Rus
rulers were presented in chronological order using all existing sources and historical interpretations.
Scientific novelty. The research has concluded that that during the period under consideration,
there can be no question of continuous and uninterrupted relations between these political entities.
This also applies to individual East Frankish monarchs who were uninterested in establishing lasting
relations with Rus whose rulers were treated both as being fully independent and as having only
nominally lower rank than the emperor. In the few cases where East Frankish – Rus contacts did take
place, it was typical for both of the partners, especially in the 11th century, to initiate the contacts
with each other over matters related to their policy towards the Polish state. Conclusion. During
the reign of the Saxon and the Salian dynasties in the East Frankish state, relations with Rus were
not established until the period of Otto I which occurred for religious reasons. These relations were
re-established after a fairly long break only during the reign of Henry II in connection with his policy
towards Bolesław the Brave. From that moment the topic of Poland’s relations both with the Empire
and Rus would appear in their bilateral relations until the end of the 11th century. During the rule
of Henry II and Konrad II their relations with Kyivan Rus were focused on alliances formed against
Bolesław the Brave and his successor Mieszko II. However, during his reign Henry III formed an
alliance with Yaroslav the Wise with the aim of bringing back Casimir to the Polish throne. It can be
said that during the reign of Henry IV the previous policy of using relations with Rus against Poland
was resumed, which under the circumstances existing at the time, stood little chance of success, and
besides this policy was efficiently thwarted by diplomatic efforts of Bolesław II the Generous. In this
context, what is most striking is the exceptional passivity on the part of East Frankish rulers towards
Rus as it was probably just Henry II that came up with the proposal of entering into some alliance.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184489 |
| citation_txt |
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. / Я. Сохацький // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 4-15. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT sohacʹkiiâ vídnosinimížshídnofranksʹkoûderžavoûtakiívsʹkoûrussûvxxist AT sohacʹkiiâ relationsbetweentheeastfrankishstateandkyivanrusinthetentheleventhcenturies |
| first_indexed |
2025-11-25T20:32:28Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:32:28Z |
| _version_ |
1850522096216571904 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2021. – №3
ІСТОРИЧНІ СТУДІЇ
Анотація. Мета статті полягає у з’ясуванні характеру політичних відносин між Східно-
Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. Методологія дослідження. Для
розв’язання поставленої мети всі контакти між правителями майбутньої німецької та руської
держав представлено у хронологічному порядку, із використанням наявних джерел та
сучасних історичних інтерпретацій. Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження
встановлено, що впродовж означеного періоду постійні та безперервні відносини між двома
політичними організмами не склалися. Це стосувалося також окремих східно-франкських
монархів, які не були зацікавлені у встановленні постійних контактів із Руссю, чиї володарі
вважалися суверенними, але номінально нижчими за ранґом від імператора. Загалом, спільною
характерною рисою східнофранксько-руських відносин, особливо в XI ст., була політика щодо
польської держави. Висновки. Контакти Східно-Франкської держави (періодів правління
Саксонської та Салічної династій) із Руссю встановилися лише за Оттона I, зокрема на ґрунті
релігійної політики. Після тривалої паузи ці стосунки відновилися за Генріха II у зв’язку з його
намірами щодо Болеслава Хороброго. По суті відтоді й до кінця XI ст. спільним знаменником
у взаєминах між імперією та Руссю стане польський чинник. За Генріха II, Конрада II контакти
з Київською Руссю зосереджувалися на союзах проти Болеслава Хороброго та його спадкоємця
Мешка ІІ. З іншого боку, у часи Генріха III було укладено союз з Ярославом Мудрим, метою
якого була реституція правління Казимира Відновителя в Польщі. Можна стверджувати, що
за Генріха IV відновився традиційний політичний напрям у політиці імперії, котрий полягав
у використанні відносин із Руссю супроти Польщі, який, однак, у тогочасних умовах не мав
значних шансів на успіх і був фактично заблокований дипломатичними заходами Болеслава II
Сміливого (Щедрого). У цьому контексті дивує надзвичайна пасивність східнофранкських
правителів щодо Русі, оскільки лише Генріх II, імовірно, чи не єдиний виступив із пропозицією
укласти союз.
Ключові слова: Східно-Франкська держава, Київська Русь, Польща, Оттон I, Генріх II, Генріх
III, Генріх IV, Конрад II, Болеслав Хоробрий, Мешко II, Казимир Відновитель, Болеслав II
Сміливий (Щедрий), Ярослав Мудрий.
Ярослав СОХАЦЬКИЙ
габілітований доктор,
професор кафедри середньовічної історії,
Поморська академія
(Слупськ, Польща), jaroslaw.sochacki@apsl.edu.pl
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2421-4495
Відносини між Східно-Франкською державою
та Київською Руссю в X–XI ст.*
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2021.03.004 УДК: 94(477)«X–XI»
* Переклад із польської мови – проф. Володимир Комар (Івано-Франківськ)
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. 5
Відносини Київської Русі та Східно-Франкської держави знайшли своє відобра-
ження як у джерелах, так і у сучасній літературі, хоча, на жаль, цей матеріал не вражає
якимось особливим обсягом. Що стосується джерельних видань, то це переважно хро-
ніки й літописи, здебільшого з території майбутньої німецької держави, найчастіше на-
писані майже одночасно з обговорюваними в них подіями. Цінна праця, котра містить
основну інформацію про них – це текст В.Ваттенбаха та Р.Ґольцмана, цитований ниж-
че. Щодо сучасної літератури, як випливає із заголовку статті, основний акцент робить-
ся на студіях німецьких істориків. Окрім монографій, присвячених певним монархам,
і публікацій з історії середньовічної Німеччини (наприклад Ґ.Альтгоффа, Г.Келлера,
Г.Боймана, Е.Босгофа та Й.Лаудаґе), слід згадати Т.Едіґера й Б.Відера, які всебічно об-
говорювали питання русько-німецьких відносин. Серед авторів, котрі займаються ок-
ремими питаннями, варто згадати З.Епперляйна (Русь, Польща, Німеччина, папство
під час боротьби за інвеституру), Ф.Тіннефельда (княгиня Ольга), М.Геллмана (шлюб-
на політика Ярослава Мудрого). Оскільки відносини між Київською Руссю та Східно-
Франкською державою в XI ст. розгорталися на тлі їхніх взаємин із Польщею, до наших
міркувань було залучено й польську літературу. Тут особливої уваги заслуговують пра-
ці К.Коллінґера, що обговорює східну політику Болеслава Хороброго, та А.Кіяса, який
пише про Київську Русь з урахуванням найновіших публікацій. Інша література у цій га-
лузі має загальний характер, тобто вона присвячена або правителям Польщі (наприклад,
студії Н.Делестовича, К.Дружджа, А.Ф.Ґрабського, Ґ.Лябуди, Т.Ґрудзінського), або ж іс-
торії Німеччини (Є.Стшельчик, Я.Сохацький).
У результаті договору, укладеного 843 р. у Вердені, окремі наділи отримали всі
живі нащадки Людовика Благочестивого. На північ від Альп західна частина країни
дісталася Карлові II Лисому, східна – Людовикові, а довга смуга між двома цими тере-
нами від Північного моря до Італії – Лотарові. Невдовзі ситуація змінилася, оскільки
було ліквідовано останній наділ, левова частка якого потрапила під владу Людовика
та його синів1. У східній половині колишньої монархії Каролінґів, відомої у сучас-
ній історіографії як Francia orientalis, Людовикові нащадки правили до початку X ст.
Людовик Дитя помер 911 р., на престолі його змінив Конрад I, якому, однак, не вда-
лося забезпечити наступність влади для власних спадкоємців. Засновником нової ди-
настії став Генріх I, обраний у 919 р. Незважаючи на спроби саксонських історіогра-
фів обґрунтувати нову політичну реальність, він і його син свідомо посилалися на
франкську традицію, висловлюючи тим самим владні претензії на території, що нале-
жали Людовику та його спадкоємцям2. Про силу цієї традиції свідчить повідомлен-
ня єпископа Оттона Фрайзінзького, датоване серединою ХІІ ст., в якому зазначалося,
що королівство франків продовжило своє існування в королівстві тевтонів, а держава
Карла Великого протривала до середини ХІІ ст. Він також зауважував, що панування
Генріха І означало лише зміну правлячої династії3.
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю були запо-
чатковані за Оттона I – у 959 р. до нього прибули посланці княгині Ольги (Олени),
яка на той час уже прийняла християнство в Константинополі4. У ході зустрічі ос-
тання звернулася з проханням про висвячення єпископа та священиків для її народу.
1 Щодо Верденського трактату див.: Sochacki J. Formowanie się wczesnośredniowiecznego państwa niemieckiego w latach
919–962. – Słupsk, 2014. – S.41–42, 55–58, 71–72.
2 Ibid. – S.178–179.
3 Sochacki J. Początki państw: Niemcy. – Poznań, 2016. – S.9–10.
4 Відносно часу прибуття княгині Ольги до Константинополя в історіографії не склалося єдиного погляду (див.:
Ediger T. Russlands älteste Beziehungen zu Deutschland, Frankreich und der römischen Kurie. – Halle, 1911. – S.11;
Tinnefeld F. Die russische Fürstin Olga bei Konstantin VII. und das Problem der «purpurgeborenen Kinder» // Russia
Mediaevalis. – VI, 1. – 1987. – Р.30–35).
Український історичний журнал. – 2021. – №3
6 Ярослав Сохацький
Уже на початку наступного року гамбурзько-бременський архієпископ Адальдаґ ви-
святив Лібуція на єпископа Русі. Однак приготування до далекої подорожі тривали
так довго, що той помер 15 лютого 961 р. На його місце за рекомендацією архієпис-
копа Майнца Вільгельма був призначений позашлюбний син Оттона I – Адальберт5.
Причому сам він навіть нарікав, що, мовляв, нічого такого супроти свого зверхника не
вчинив, щоб його за це відправили за кордон. Утім, отримавши від короля належне за-
безпечення, вирушив виконувати доручену місію. Успіху вона не мала, тож Адальберт,
побачивши, що його зусилля марні, вирішив повернутися на Батьківщину в 962 р.6
Це було пов’язано з величезними труднощами, свідченням чого стало вбивство ру-
сичами деяких його людей. Незважаючи на невдачу, Оттон І люб’язно прийняв
Адальберта, а від архієпископа Вільгельма він отримав винагороду7.
Налагоджені княгинею Ольгою контакти з Візантійською імперією не впо-
вні відповідали її очікуванням, тому вона і звернулася до Оттона I з проханням
прислати місіонерів (імовірно, аби уникнути політичного та релігійного впливу
Константинополя)8. Невдачу своєї місії Адальберт пояснював тим, що в 959 р. син
Ольги Святослав9 успадкував владу й рішуче відкинув пропозицію матері про при-
йняття християнства10. Для Оттона I, правління якого на той час поступово набира-
ло імперського характеру («імперське королівство»), це означало, що до фактичної
імператорської коронації він сприймався як політичний гегемон у масштабі всієї ка-
ролінзької спадщини11. А пропозиція руської княгині створювала можливість місіо-
нерського, церковно-політичного оточення угорців і західних слов’ян12. Тож не див-
но, що на прохання Ольги було дано позитивну відповідь. Однак справи, пов’язані
з руською місією, ускладнили плани Оттона І щодо створення Маґдебурзького архі-
єпископства. Чернець із майнцького монастиря Св. Альбана Лібуцій підпорядко-
вувався архієпископові Вільгельму, котрий повинен був висвятити його на єписко-
па-місіонера. Але оскільки той виступив проти наміру створення нової метрополії,
то така честь випала Адальдаґові. Угода між королем та архієпископом Майнца від-
булася лише після смерті Лібуція, від’їзд якого ймовірно затримав Вільгельм. Новий
5 Адальберт, майбутній перший маґдебурзький архієпископ, продовжив хроніку Реґінона Прюмського. Із цієї
праці взято послання княгині Ольги, датоване 907–967 рр. Див. докл.: Wattenbach W., Holtzmann R. Deutschlands
Geschichtsquellen im Mittelalter: Die Zeit der Sachsen und Salier. – Tl.1: Das Zeitalter des Ottonischen Staates (900–1050). –
Darmstadt, 1967. – S.166–170, Hauck K. Erzbischof Adalbert von Magdeburg als Geschichtsschreiber // Festschrift für
Walther Schlesinger. – Bd.II / Hrsg. v. H.Beumann. – Köln; Wien, 1974. – S.276–344.
6 Під час повернення додому Адальберт з’явився у Славника – батька св. Войцеха (див.: Sancti Adalberi Pragensis
episcopi et martyris vita altera // MPH SN IV, 2 / Ed. J.Karwasińska. – Warszawa, 1969. – Р.4–5; Piśmiennictwo czasów
Bolesława Chrobrego / K.Abgarowicz, J.Karwasińska. – Warszawa, 1966. – S.93; Lübke Ch. Regesten zur Geschichte der
Slaven an Elbe und Oder (vom Jahr 900 an). – Tl.II: Regesten 900–983. – Berlin, 1985. – №120a, S.166.
7 Adalberti continuatio Reginonis // ScRG L / Ed. F.Kurze. – Hannover, 1890. – Р.624–625; Kontynuator Reginona //
Sochacki J. Szkice źródłoznawcze do dziejów Niemiec we wczesnym średniowieczu (Kontynuator Reginona, Żywot starszy i
młodszy królowej Matyldy) // Analecta Medievalia. – T.I. – Słupsk, 2014. – Р.33–35.
8 Ediger T. Russlands… – S.12; Powieść minionych lat / F.Sielicki. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1999. – S.50; Beumann H.
Die Ottonen. – Köln, 2000. – S.87; Lübke Ch. Das östliche Europa. – München, 2004. – S.169.
9 Bartlett R. Historia Rosji. – Warszawa, 2010. – S.27; Kijas A. Początki państw: Ruś. – Poznań, 2014. – S.38.
10 Див.: Powieść… – S.50–51; Ediger T. Russlands… – S.15; Beumann H. Die Ottonen. – S.87; Hellmann M. Westeuropäische
Kontakte der alten Ruś // Millenium Russiae Christaianae: Tausend Jahre christlichen Ruβland 988–1988 / Hrsg. v.
G.Birkfellner. – Köln; Weimar; Wien, 1993. – S.87–88. Тут висловлено думку, що якби Оттон I відправив місію відразу
після того, як Ольга направила до нього посланника, то вона була б успішною. Натомість А.Кіяс (див.: Kijas A.
Początki… – S.38) заперечив, адже в 960 р. в Києві відбувся поганський заколот, гору в якому взяли сили, опозиційні
княгині Ользі, та відсторонили її від влади.
11 Щодо ідеї «імперського» королівства див. докл.: Althoff G., Keller H. Heinrich I. und Otto der Grosse: Neubeginn auf
karolingischem Erbe. – Göttingen; Zürich, 1985. – S.158–161; Boshof E. Königtum und Königsherrschaft im 10. und 11.
Jahrhundert. – München, 1993. – S.105–107; Laudage J. Otto der Grosse (912–973): Eine Biographie. – Regensburg, 2001. –
S.158–170; Althoff G. Die Ottonen: Königsherrschaft ohne Staat. – Stuttgart, 2013. – S.111–112; Sochacki J. Formowanie… –
S.291; Strzelczyk J. Otton I Wielki. – Poznań, 2018. – S.169–184.
12 Beumann H. Die Ottonen. – S.87.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. 7
кандидат – Адальберт – із монастиря Св. Максиміна у Трірі, як відомо, був висвяче-
ний за згодою батька та сина в 961 р.13 Це означало, що його діяльність у Русі відбувала-
ся за дещо інших політичних обставин, і це не давало великих шансів на успіх.
Питання східнофранксько-руських відносин за Оттона I знову виникло вже наприкін-
ці його правління під час зібрання у Кведлінбурґу 973 р. Про цю подію повідомляється у
хроніках Відукінда (висловлювався загальними фразами, без подробиць)14, Титмара (пере-
раховував у делеґаціях Мешка І й Болеслава – причому невідомо, чи це син Мешка І, чи то
чеський правитель Болеслав II, – посланців із Греції, Беневенто, Угорщини, Болгарії, Данії,
а також від слов’ян)15 та у Кведлінбурзьких, Гільдесгаймських, Альтайхських і Ламберта з
Герсфельда анналах. Усі ці джерела походять з XI ст., із них перші два – це копії зі втраче-
них ориґіналів XІ ст., а у випадку з Альтайхськими анналами доступна лише копія істори-
ка XVI ст. Авентина. Проте всі вони залежні від втрачених для нас герсфельдських записів,
які були продовжені до 984 р.16 Із даними, поданими Титмаром, збігаються повідомлен-
ня Альтайхських, Гільдесгаймських та анналів Ламберта з Герсфельда щодо посольств із
Греції, Беневенто, Данії, Угорщини й Болгарії, так що їх можна вважати абсолютно досто-
вірними17. Хоча лише в Альтайхських анналах підтверджується прибуття слов’янського
князя Болеслава – імовірно чеського правителя Болеслава II Благочестивого. Але й цього
достатньо, щоб уважати його участь у з’їзді достовірною, як і русичів, що було засвідчено
лише Ламбертом, котрий у загальних рисах згадував якихось слов’ян. Це збігається з відо-
мостями, поданими в інших джерелах, за винятком Альтайхських анналів18.
З’ясувати, спираючись на наявну джерельну базу, які ж саме питання обговорюва-
ла руська делеґація з Оттоном І, складно. У фаховій літературі з’явилося твердження
про співпрацю Святослава зі східнофранкським володарем. Це відбулося під час похо-
дів князя на Болгарію та Візантійську імперію в 967–971 рр. Тоді ж Оттон І розпочав
воєнні дії на півдні Італії19. Синхронне ведення війни проти одного й того самого су-
противника, а також поява у Кведлінбурґу посольств із Русі, Греції та Болгарії підтвер-
джують правдоподібність цієї гіпотези. Можна припустити, що під час цієї асамблеї
було усталено позиції сторін, розмежовано сфери впливу, підтверджено мирні угоди,
укладені Святославом й Оттоном І із Візантійською імперією. Цьому твердженню не
суперечить той факт, що Святослав загинув у 972 р., а владу успадкували його сини,
старший з яких Ярополк осів у Києві та, скоріш за все, міг продовжувати політику
свого батька у цьому напрямі. Однак це лише припущення, настільки ж правдо-
подібне, як і те, що посланці Ярополка прибули до Кведлінбурґа з аналогічною метою,
як колись посланці його бабусі до Оттона I в 959 р.20
13 Beumann H. Die Ottonen. – S.87; Strzelczyk J. Otton I… – S.159–160; Kretschmar G. Der Kaiser tauft: Otto der Grosse und
die Slawenmission // Bleibendes im Wandel der Kirchengeschichte. – Tübingen, 1973. – S.129–130.
14 Widukindi monachi Corbeiensis rerum gestarum Saxonicarum libri tres // ScRG LX / Ed. P.Hirsch. – Hannover, 1935. –
III, 75. – Р.152.
15 Thietmari Merseburgensis episcopi chronicon // ScRG NS IX / Ed. R.Holtzmann. – Berlin, 1935. – II, 31. – Р.76.
16 Див.: Sochacki J. Stosunki publicznoprawne między państwem polskim a Cesarstwem Rzymskim w latach 963–1102. –
Słupsk; Gdańsk, 2003. – S.13–14; Lorenz H. Jahrbücher von Hersfeld nach ihren Ableitungen und Quellen untersucht und
wiederhergestellt. – Leipzig, 1885 (повідомлення мало б звучати так: «Illuc venerunt legati Graecorum, Beneventorum [cum
muneribus 12 primates] Ungariorum, Bulgariorum [duo] cum regiis muneribus; [etiam legati ducis Haroldi», S.103).
17 Кведлінбурзькі аннали за 973 р. містять неточності. Однак Титмар використовував перепис, датований 998 р. Він
отримав їх у ході написання праці й тому в перших трьох книгах використовував у вигляді пізніших вставок. Див.
докл.: Wattembach W., Holtzmann R. Deutschlands Geschichtsquellen… – S.55.
18 Див.: Annales Hildesheimenses // ScRG VIII / Ed. G.Waitz. – Hannover, 1878. – Р.23; Annales Altahenses maiores //
MGH SS XX / Ed. L.B. ab Oefele. – Hannover, 1989. – Р.787; Lamberti annales // MGH SS III / Ed. G.Pertz. – Hannover,
1839. – Р.63.
19 Lübke Ch. Das östliche… – S.170.
20 Kijas A. Początki… – S.50.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
8 Ярослав Сохацький
Новий етап у налагодженні відносин між Східно-Франкською державою та Руссю
настав лише за правління Генріха II на тлі його політики щодо Польщі. Тому для кра-
щого розуміння слід коротко охарактеризувати заходи Болеслава Хороброго щодо
Києва до початку XI ст. Згідно з даними Гільдесгаймських анналів, у 992 р. старший
син Мешка I не міг особисто брати участь в організованому Оттоном III поході про-
ти полабських слов’ян, адже йому загрожувала війна з Руссю21. У фаховій літературі
на цю тему, як правило, уважається, що Болеслав Хоробрий лише виправдовувався,
оскільки діяльність східнофранкського короля в 992 р. зосереджувалася на Бренні/
Бранденбурґу й велася в інтересах сім’ї його мачухи Оди. Більше того, є серйозні сум-
ніви, чи дані з Гільдесгаймських анналів слід пов’язувати з Руссю, що здається віро-
гідним, чи їх слід віднести до пруссів? К.Коллінґер, котрий усебічно дослідив східну
політику Болеслава, дійшов висновку, що Володимир, імовірно, хотів скористатися
поділом полянської держави після смерті Мешка І. Але мотиви його невідомі, оскіль-
ки важко поєднати його похід проти білих хорватів із Польщею. До того ж це припу-
щення позбавлене будь-якого джерельного підтвердження. Незабаром відбулося поль-
сько-руське порозуміння, свідченням чого стало одруження невідомої на ім’я дочки
Болеслава Хороброго із сином Володимира Святополком (до 1006 р.)22. Відносини
між Генріхом II, Болеславом Хоробрим і Володимиром також пов’язані з особою
Бруно з Кверфурта23, який отримав омофор від папи Сильвестра II, що означало зго-
ду на єпископське освячення та використання титулу архієпископа. У цьому випад-
ку йшлося про особливу пастирську місію Бруно до печенігів і в Русь, датовану 1007–
1008 рр., про яку ми знаємо лише з його листа до Генріха II24. Про його зв’язки зі
східнофранкським монархом свідчить той факт, що він був висвячений на архієписко-
па за дорученням короля 21 серпня 1004 р. Обряд здійснив новообраний маґдебурзь-
кий архієпископ Таґінон, омофор якому особисто вручив Генріх II25. Про його зв’язки
з Болеславом Хоробрим свідчить надзвичайно доброзичливий тон, про що він згаду-
вав у своєму листі до Генріха, а також його перебування при дворі польського прави-
теля. Незважаючи на це, видається, що на сході Бруно представляв політичні інтере-
си польського князя, адже внаслідок польсько-німецького конфлікту він втратив його
підтримку для своєї місіонерської діяльності, а також що Володимира слід сприймати
як покровителя його місії серед печенігів26. Те саме можна сказати і про Генріха II, ко-
трий розгнівався на Бруно за те, що той, покинувши його, займався світськими спра-
вами, занедбавши духовні27.
21 An. Hild. – Р.25. Див. також: Lübke Ch. Regesten zur Geschichte der Slaven an Elbe und Oder (vom Jahr 900 an). – Tl.III:
Regesten 983–1013. – Berlin, 1986. – №272. – S.92–94; Zakrzewski S. Bolesław Chrobry Wielki. – Kraków, 2000. – S.90;
Grabski A.F. Bolesław Chrobry: Zarys dziejów politycznych i wojskowych. – Warszawa, 1964. – S.64–65; Strzelczyk J. Bolesław
Chrobry. – Poznań, 1999. – S.162–163.
22 Kollinger K. Polityka wschodnia Bolesława Chrobrego (992–1025). – Wrocław, 2014. – S.13–58.
23 Див. про нього, напр.: Voigt H.G. Brun von Querfurt: Mönch, Eremit, Erzbischof der Heiden und Märtyrer. Lebenslauf,
Anaschauungen und Schriften eines deutschen Missionars und Märtyrers und die Wende des zehnten und elften Jahrhunderts, ein
Beitrag zur Geschichte Deutschlands und Italiens im Zeitalter Ottos III. und zur ältesten Kirchengeschichte Ungarns, Ruβlands,
Polens, Schwedens und Preuβens. – Stuttgart, 1907; Idem. Brun von Querfurt als Missionar des römischen Ostens. – Prag, 1908;
Idem. Brun von Querfurt und seine Zeit. – Halle, 1909; Widajewicz J. Bruno z Kwerfurtu // Polski Słownik Biograficzny. – T.III. –
Kraków, 1937. – S.25–26; Mikoletzky H.L. Brun von Querfurt // Neue deutsche Biographie. – Bd II. – Berlin, 1955. – S.674–675;
Wenskus R. Studien zur historisch-politischen Gedankenwelt Bruns von Querfurt. – Münster; Köln, 1956; Meysztowicz W. Szkice
o świętym Brunonie-Bonifacym // Sacrum Poloniae Millenium. – 5, 1958. – S.445–501; Modrzewska H. Bruno z Querfurtu //
Słownik starożytności słowiańskich. – T.I. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1961. – S.166; Gustaw o. R. Bruno // Hagiografia
polska: Słownik bio-bibliograficzny. – T.I. – Poznań; Warszawa; Lublin, 1971. – S.219–226; Karolewicz G. Brunon z Querfurtu //
Encyklopedia katolicka. – T.II. – Lublin, 1995. – S.1110; Strzelczyk J. Apostołowie Europy. – Warszawa, 1997. – S.211–233.
24 Epistola Brunonis ad Henricum regem // MPH SN IV. 3 / Ed. J.Karwasińska. – Warszawa, 1973. – Р.97–106.
25 Thietmari… – VI, 94. – Р.386.
26 Kollinger K. Polityka wschodnia… – S.61–85.
27 Epistola Brunonis… – Р.101.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. 9
Руське питання у відносинах Болеслава Хороброго й Генріха вперше з’явилося
під час укладеного мирного договору в Мерзебурґу 1013 р. Після опису церемоній, що
супроводжували цю подію, Титмар додає, що польський правитель вирушив на Русь
за підтримки «наших військ»28. Ці повідомлення доповнюють Кведлінбурзькі аннали,
вносячи інформацію про прибуття багатьох слов’янських делеґацій до Мерзебурґа, зо-
крема Удальрика з Чехії29. Титмар також подав додаткові відомості. Він, зокрема, пи-
сав, що 1 жовтня 1017 р. імператор прибув у Мерзебурґ, де зустрів, серед інших, по-
сла від Болеслава Хороброго, який прагнув миру. Після чого імператор дізнався, що
Ярослав Мудрий, згідно з попередньою обіцянкою, напав на польського правителя,
але не зміг захопити обложений замок та, імовірно, повернувся на Батьківщину30.
Із подальшого перебігу подій в анналах довідуємося, що один із синів Володимира
Великого одружився з дочкою Болеслава Хороброго й що їх незабаром було заареш-
товано. Святополкові вдалося звільнитися з полону лише після смерті батька, а потім
він утік до свого тестя31. Наслідком цих подій стало вторгнення Болеслава Хороброго
у Русь 1018 р. Як зазначено в Титмара, «він за нашим підбурюванням наробив там ве-
ликої шкоди» та, заручившись підтримкою 300 східнофранкських воїнів, «узяв в обло-
гу Святополка на київському престолі»32.
Повідомлення Титмара, хоча й доволі розлогі, не містять усіх подробиць щодо фор-
мування союзу проти Болеслава Хороброго між Генріхом II та Ярославом Мудрим. По-
перше, невідомо, коли саме його зять Святополк прибув до польського правителя, але
можна припустити, що це сталося після поразки останнього під Любечем наприкін-
ці 1016 р. Залишається таємницею, коли було укладено згаданий альянс і хто виступав
його ініціатором? Оскільки Генріх II дізнався про напад Ярослава Мудрого на Болеслава
Хороброго у жовтні 1017 р., то укладення союзу мало відбутися напередодні цього походу.
Також можливо, що це відбулося після лютого того ж року, коли імператор вирішив ор-
ганізувати виправу проти Польщі, ініціюючи одночасно з цим переговори з правителем
Русі33. В історіографії проблеми дискусійним є питання про те, чи Генріх II, переслідую-
чи власні вигоди, надихнув Болеслава Хороброго здійснити похід на Русь34. Тим більше,
що «наші» з хроніки Титмара, котрі його підтримували, не були формальним військо-
вим підрозділом, а загоном найманців35. Будь-які плани Генріха щодо Русі фактично ви-
глядають дуже сумнівними. Однак правдоподібним здається, що, зважившись на мирну
угоду з Болеславом Хоробрим, він тим самим розривав союз із Руссю. Можливо, це від-
булося вже у жовтні 1017 р., коли він дізнався про невдалий похід Ярослава Мудрого36.
Після смерті Генріха II східнофранкським правителем став Конрад II. На рубежі 1020–
1030-х рр. він активно провадив політику у східному напрямку, воюючи проти Мешка ІІ37.
28 Thietmari… – VI, 91. – Р.382. Про військову допомогу Болеславові Хороброму згадується також у: Annales
Magdeburgenses // MGH SS XVI / Ed. G.H.Pertz. – Hannover, 1994. – Р.165 («nostris ad hoc auxiliantibus petit»);
Annalista Saxo // MGH SS VI / Ed. G.Waitz. – Hannover, 1980. – Р.665 («Teutonicis auxiliantibus»).
29 Annales Qeudlinburgenses // MGH SS III / Ed. G.H.Pertz. – Hannover, 1839. – Р.82.
30 Thietmari… – VII, 65. – Р.478.
31 Ibid. – VII, 72-73. – Р.486–488.
32 Ibid. – VIII, 31-32. – Р.528–530.
33 Widera B. Die politischen Beziehungen der Kiever Ruś zu Deutschland in der ersten Hälfte des 11. Jahrhunderts //
Jahrbuch für die Geschichte der UdSSR und der volksdemokratischen Läder Europas. – 5, 1961. – S.237 (автор припускає,
що укладення союзу Генріха ІІ з Ярославом Мудрим відбулося 1017 р.).
34 Grabski A.F. Bolesław Chrobry… – S.259–260.
35 An. Qued. … – 1019. – Р.84. Див. також: Kollinger K. Polityka wschodnia… – S.198.
36 Kollinger K. Polityka wschodnia… – S.159–184.
37 Про тогочасні відносини Польщі з імперією див.: Labuda G. Mieszko II król Polski (1025–1034): Czasy przełomu w dziejach
państwa polskiego. – Kraków, 1992. – S.62–84 [Poznań 2008. – S.51–63]; Sochacki J. Kontakty Mieszka II z opozycją lotaryńską //
Komturzy, rajcy, żupani: Studia z Dziejów Średniowiecza. – 11, 2005. – S.373–390; Idem. Okoliczności jedynej wyprawy Mieszka II
na Saksonię w 1028 r. // Krzyżacy, szpitalnicy, kondotierzy: Studia z Dziejów Średniowiecza. – 12, 2006. – S.267–281.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
10 Ярослав Сохацький
У цьому контексті викликають інтерес відомості про Польщу Конрадового біографа –
Віпона, котрий писав, що Болеслав Хоробрий залишив після себе двох синів Мешка ІІ й
Оттона, якого брат прогнав на Русь за його сприяння Конрадові II. Оттон, опинившись
там у незвичних умовах, просив милосердя в імператора, щоби через його заступництво
та допомогу повернутися на Батьківщину. Конрад погодився на це й вирішив, що вони
разом атакують Мешка ІІ одночасно зі сходу та заходу38. Відомості з Гільдесгаймських ан-
налів дещо по-іншому відображають ці події. А саме станом на 1031 р. у цьому джерелі
була зафіксована інформація про напад зі сходу Безприма39, що змусило Мешка ІІ втек-
ти до Чехії, а в повідомленні, датованому 1032 р., згадується про вбивство старшого сина
Болеслава Хороброго, до якого були причетні його брати40. Тому постало питання про
те, скільки братів було у другого польського короля? Цю проблему намагалися вирішити
німецькі історики, об’єднавши обидвох братів Мешка ІІ в одну особу – Оттона-Безприма,
або згадавши тільки одного з них. Лише С. фон Галко41, посилаючись на дослідження
А.Левицького, відповідні записки Титмара та Гільдесгаймських анналів, висловив думку,
що Безприм й Оттон – це дві різні особи42.
Спираючись на ці дані, було прийнято вважати, що брати після вигнання на Русь
«поділилися ролями». Поки Безприм шукав підтримки руського князя, Оттон ро-
бив те саме в імперії43. Щодо ролі Безприма в укладенні союзу Конрада II з Ярославом
Мудрим, то, за словами Віпона, йому, а не руським князям, належить основна заслу-
га в перемозі над польським правителем. Це відбулося завдяки домовленості з імпера-
тором, який погодився йому допомогти. Проте Безприм не спирався на власні війська,
а тому справжніми партнерами Конрада II були Ярослав Мудрий і його брат Мстислав.
Ця угода могла бути вже укладена в 1030 р., коли Ярослав захопив Белз44. З іншого боку,
похід руських князів на Мешка ІІ завершився оволодінням червенськими градами та спу-
стошенням Польщі45. Це сталося 1031 р., через місяць після укладення мирного договору
між Мешком ІІ і Конрадом II в Лужицях46. Тому, цілком можливо, що напад Ярослава
Мудрого та Мстислава в 1031 р. відбувся незалежно від тодішньої кампанії Конрада II, але
він не був узгоджений з імператором. Однак, також цілком імовірно, що Безприм вів пе-
реговори з Конрадом II, про які знав руський князь. Метою було обговорення спільного
нападу на Польщу з двох сторін47. Незалежно від того, чи було укладено офіційний союз
між Руссю та Східно-Франкською державою чи ні, слід зазначити, що Конрад II, уклавши
мир із Мешком II у 1031 р., визнав його суверенним правителем Польщі в ранзі короля48.
Водночас це означало, що він не лише поривав зі своїми братами, але й розірвав контакти
з Ярославом Мудрим, установлені завдяки їхньому посередництву.
Лише за правління Генріха III було відновлено контакти між Східно-Франкською
державою та Руссю. А саме 30 листопада 1040 р. посольство з дарами від Ярослава
Мудрого прибуло в Альтштедт49. Ця ситуація повторилася через два роки, коли
38 Gesta Chuonradi imperatoris // Wiponis opera // ScRG LXI / Ed. H.Bresslau. – Hannover; Leipzig, 1915. – C. IX. – Р.32
I, C.XXIX. – Р.48.
39 Про цього нащадка Болеслава Хороброго див.: Śliwiński B. Bezprym: Pierworodny syn pierwszego króla
Polski (986 – zima/wiosna 1032). – Kraków, 2014.
40 An. Hild. … – 1031–1032. – Р.36–37.
41 Hałko S. von. Richeza Königin von Polen, Gemahlin Mieczyslaws II. – Freiburg, 1914. – S.47.
42 Див.: Sochacki J. Stosunki… – S.79–80.
43 Див., напр.: Labuda G. Mieszko II… – S.81 (1992).
44 Powieść… – 6538 [1030]. – S.117.
45 Ibid. – 6539 [1031]. – S.117.
46 An. Hild. … – 1031. – Р.36.
47 Widera B. Die politischen Beziehungen der Kiever Ruś zu Deutschland… – S.240. Про незалежну поведінку Конрада II
та Ярослава Мудрого разом із його братом див.: Boshof E. Die Salier. – Stuttgart, 2008. – S.71.
48 Див.: Sochacki J. Stosunki… – S.76–77.
49 An. Saxo… – 1040. – Р.684.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. 11
Генріх на рубежі 1042–1043 рр. перебував у Ґосларі. Тоді руська делеґація запропону-
вала йому багаті подарунки, за що отримала більш цінніші дари для свого володаря50.
Цього разу у джерелах можна знайти інформацію про мету цієї місії. Напередодні її
приїзду овдовілому Генріхові запропонували одружитися з однією з дочок Ярослава
Мудрого, але пропозиція була відхилена. Засмучені відмовою руські посли повернули-
ся на Батьківщину51.
На основі згаданої вище джерельної бази можна припустити, що метою обох по-
сольств було намагання переконати Генріха III взяти за дружину одну з дочок київ-
ського князя52. Допускаємо участь у цьому Казимира Відновителя53, одруженого з
Добронігою (Марією) – сестрою Ярослава Мудрого. У цьому контексті відмова схід-
нофранкського короля сприймалася як дошкульна дипломатична поразка польсько-
го князя, котрий прагнув зміцнення свої позиції щодо Бржетислава І54. Можливо, що
здійснення цієї мети могло стати реальністю лише для другого руського посольства, а в
1040 р. йшлося про узгодженість взаємних позицій у справах війни. Наступ Генріха III
на Чехію мав створити умови для Казимира та Ярослава Мудрого для вільного веден-
ня воєнних дій на Мазовії супроти Мечислава55. Таке припущення передбачає існуван-
ня від 1040 р. офіційного русько-східнофранкського союзу. Якщо це було так, то до
його розпуску, імовірно, дійшло б у 1042 р., після відмови Генріха III одружитися з
дочкою Ярослава Мудрого56. Оскільки всі дискусії про подальше існування союзу, хоча
б у вигляді конґреґації, організованої Генріхом III у Мерзебурґу – Майсені в 1046 р.57,
а також завершальний похід Казимира та Ярослава Мудрого проти Мечислава, який
відбувся через рік, не підтверджені джерелами.
Утвердившись при владі Генріх IV зробив спробу встановити контакти з Руссю,
про що згадується у джерелах від 1068 р. Він вирядив свого довіреного посланника до
«короля» Русі з таємною просьбою про його вбивство або ув’язнення. Коли ця справа
стала явною, посланник знищив лист свого правителя і продовжив місію. Прибувши
до місця призначення, він із честю виконав завдання. За деякий час повернувся на
Батьківщину й передав своєму панові отримані ним дари58. Хоча це повідомлення має
анекдотичний характер59, однак у спеціальній літературі воно назагал уважається свід-
ченням раннього інтересу Генріха IV до руського питання. На жаль, не лише мета цьо-
го посольства невідома, але й також до кого воно їздило. У цьому випадку загалом
припускають, що йшлося про Ізяслава60, хоча Святослав також згадувався, і у цьому
50 An. Alt. … – 1043. – Р.798.
51 Lamberti Hersfeldensis annales // MGH SS V / Ed. C.L.F.Hesse. – Hannover, 1985. – 1043. – Р.153.
52 Steindorff E. Jahrbücher des Deutschen Reiches unter Heinrich III. – Bd I. – Leipzig, 1874. – S.164; Ediger T.
Russlands… – S.36–37; Ochmański J. Dzieje Rosji do roku 1861. – Warszawa; Poznań, 1986. – S.36; Widera B. Die politischen
Beziehungen der Kiever Ruś zu Deutschland… – S.243–244; Hellmann M. Die Heiratspolitik Jarolavs des Weisen //
Forschungen zur Osteuropäischen Geschichte. – 8, 1962. – S.20. Мету цього шлюбу вбачаємо в політиці Ярослава
Мудрого супроти Візантії.
53 Łowmiański H. Początki Polski. – T.VI, 1. – Warszawa, 1985. – S.86–87.
54 Kętrzyński S. Kazimierz Odnowiciel 1034-1056 // Polska X–XI wieku. – Warszawa, 1961. – S.478–479.
55 Dróżdż K. Kazimierz Odnowiciel: Polska w okresie upadku i odbudowy. – Wodzisław Śląski, 2009. – S.95; Widera B. Die
politischen Beziehungen der Kiever Ruś zu Deutschland… – S.241. Це передбачає, що метою спільних воєнних акцій
Генріха III та Ярослава Мудрого було також надання можливості Казимирові повернутися до Польщі. Докл. про це
також див.: Boshof E. Die Salier. – S.116.
56 На той час Генріх збирався взяти шлюб з Аґнешкою з Пойту (див., напр.: Boshof E. Die Salier. – S.114).
57 Про переговори, які там проводилися, див.: Sochacki J. Relacja roczników altajskich o księciu pomorskim Zemuzile //
Średniowiecze Polskie i Powszechne. – 4, 2007. – S.74–92.
58 Brunonis liber de bello saxonico // MGH SS V / Ed. G.H.Pertz. – Hannover, 1985. – C. 13. – Р.333; An. Saxo… – P.696.
Тут подавалася інформація про те, що цим послом був Фридерик.
59 Див.: Ediger T. Russlands… – S.38.
60 Див., напр.: Abraham W. Powstanie organizacji kościoła łacińskiego na Rusi. – T.I. – Lwów, 1904. – S.18; Epperlein S.,
Widera B. Die Beziehungen der Kiever Ruś und Polens zu Papst und Kaiser während des Investiturstreites // Jahrbuch für
Український історичний журнал. – 2021. – №3
12 Ярослав Сохацький
випадку переговори, що відбулися 1069–1070 рр., могли стосуватися його шлюбу з
Одою61. На особливу увагу у цьому повідомленні заслуговує факт, що «король» Русі
прихильно прийняв прибулого посла, що може свідчити про попередні контакти та
навіть про готовність укласти офіційну політичну угоду.
Відновлення інтересу до руського питання, знову ж таки в контексті відносин
із Польщею, відбулося після вигнання Ізяслава з Києва його братами Святославом
та Всеволодом у 1073 р. Руський князь деякий час перебував у Болеслава II Смі ли-
вого (Щедрого), проте, не дочекавшись допомоги, він подався у Східно-Франкську дер-
жаву62. На початку 1075 р. зустрівся у Майнці з Генріхом IV, якому приніс багаті дари,
а згодом попросив підтримки для свого брата. Король відреагував негайно й направив
посольство до Святослава на чолі з Бурхардом, який був парафіяльним священиком у
м. Трір. Останній передав вимогу про добровільне зречення незаконно захопленого пре-
столу і про загрозу збройної інтервенції у випадку відмови. Посла було обрано свідомо,
оскільки це був брат Оди, дружини Святослава. Тому Бурхард щиро просив володаря су-
воро не карати свого шваґра. Наприкінці зустрічі Генріх IV доручив Ізяслава опіці лу-
жицького маркграфа Деді, з яким він прибув до Майнца, щоб там дочекатися повернен-
ня посольської делеґації63. Повернення Бурхарда відбулося влітку або восени 1075 р. Від
Святослава він привіз надзвичайно багаті дари, щоб підкупити Генріха IV та відмовити
його від підтримки Ізяслава64. Повідомлення Ламберта з Герсфельда доповнив Нестор,
котрий писав про прибуття німецьких послів до Святослава, яких той щедро обдарував,
на що вони відповіли: «Селяни кращі за це, бо чоловіки здобудуть більше»65.
У фаховій літературі було звернено увагу на важке становище, в якому опинився
Генріх IV у 1075 р., що зробило неможливим його втручання в руські справи, а також
поставило питання про мету й ультимативні вимоги його посольської делеґації66. Група
дослідників уважає це намаганням розірвати польсько-руський союз, укладений між
Болеславом ІІ Сміливим (Щедрим) і Святославом у 1074 р., а також спробою залучен-
ня останнього на бік Генріха IV супроти польського правителя67. Якщо це так, то схід-
нофранкський король не досяг своєї мети, оскільки союз між Руссю та Польщею три-
вав і далі. Тому видається слушним розглядати набагато скромніші плани посольської
делеґації, що прибула до Києва. По-перше, Генріх IV, котрий опинився у скрутному ма-
теріальному становищі, отримав щедрі дари з обох сторін, завдяки яким, як зазначав
Ламберт, він міг розплатитися зі своїм військом. По-друге, позиція Святослава не була
такою невблаганною, адже надіслані ним подарунки могли означати готовність до поро-
зуміння, як це раніше було з Болеславом II Сміливим (Щедрим) Але видається занадто
die Geschichte der UdSSR und der volksdemokratischen Länder Europas. – 8, 1964. – S.272–273; Widera B. Die politischen
Beziehungen zwischen Deutschland und Ruβland in der Zeit der Salier und Staufer // Russisch-deutsche Beziehungen
von der Kiever Rus’ bis zur Oktoberrevolution / Hrsg. v. H.Lenke, B.Widera. – Berlin, 1976. – S.26; Lübke Ch. Ottonen,
Rjurikiden, Piasten: Ergänzende Bemerkungen zum Verwandtenkreis Kunos «von Öhningen» // Jahrbücher für Geschichte
Osteuropas. – 37, 1989. – H.1. – S.13.
61 Див.: Delestowicz N. Bolesław II Szczodry: Tragiczne losy wielkiego wojownika 1040/1042 – 2/3 IV 1081 albo 1082. –
Kraków, 2016. – S.190–191.
62 Про втечу Ізяслава та ставлення до нього польського двору див.: Ibid. – S.189–207.
63 Lamberti Hersfeldensis… – 1075. – Р.219.
64 Ibid. – Р.230.
65 Повідомлення датовано 6583 [1075] рр. (див.: Powieść… – S.154).
66 Якщо можна вірити даним: Chronica Sigeberti Gemblacensis // MGH SS VI / Ed. G.H.Pertz. – Hannower, 1844. –
1073. – Р.362 щодо обіцянки Ізяслава визнати суверенітет Генріха IV над Руссю, то це, без сумніву, могло б стати
переконливим арґументом щодо невблаганної позиції східнофранкського короля.
67 Grudziński T. Polityka papieża Grzegorza VII wobec państw Europy środkowej i wschodniej (1073–1080) // Roczniki
Towarzystwa Naukowego w Toruniu. – 62, 1957. – Z.1. – S.79–80; Idem. Bolesław Śmiały-Szczodry i biskup Stanisław:
Dzieje konfliktu. – Warszawa, 1986. – S.52; Powierski J. Kryzys rządów Bolesława Śmiałego: Polityka i jej odzwierciedlenie w
literaturze średniowiecznej. – Gdańsk, 1992. – S.84.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. 13
надуманим твердження, що він та його брат Всеволод зобов’язалися не втручатися у
внутрішні справи Генріха IV, оскільки й не мав жодної можливості це зробити68.
У 1089 р. Генріх IV одружився з Аделаїдою (Пракседою) – удовою Генріха,
який був маркграфом саксонської Північної марки. Вона від народження відома як
Євпраксія – дочка київського князя Всеволода69. Чимало істориків убачають тут по-
літичні мотиви70 для укладення салічно-руського союзу, який сприяв би візантій-
сько-папському зближенню71. З огляду на сучасний стан джерельних даних, відкри-
те широке поле для дискусій, однак через нетривке подружнє життя Генріха IV та
Аделаїди, а також неминучу смерть її батька (13 квітня 1093 р.), небагато можна сказа-
ти про їх достовірність. Те саме стосується й останнього сліду контактів між Руссю та
Східно-Франкською державою. Видається більш правдоподібним, що не стільки ідея
створення салічно-руського союзу, а врода обраниці тогочасного імператора стала
причиною цього шлюбу72.
Зі сказаного випливає, що в політиці східнофранкських правителів щодо Русі не
спостерігалося спадкоємності, і не лише у зазначений період, але також у політиці ок-
ремих правителів, за винятком Оттона II й Оттона III, стосовно яких не знайдено
жодних відомостей про їхні контакти зі східним сусідом Польщі. Це також продемон-
струвало виняткову пасивність імперії, оскільки саме з боку Русі були спроби нала-
годження стосунків. Зокрема Оттон I прийняв пропозицію посольства княгині Ольги.
Але про попередні спроби налагодження стосунків нічого невідомо, і тому, мабуть, це
стало для Оттона I великою несподіванкою. Конрад II, якщо він узагалі укладав союз
з Ярославом Мудрим, зробив це за посередництвом братів Мешка II – Безприма й
Оттона. Для Генріха III посли від київського правителя стали радше несподіванкою.
Він їх прийняв, але відхилив пропозицію про шлюб і до кінця невідомо, якою у цьому
була роль Казимира. Лише щодо Генріха II можна припустити, хоча це не безсумнів-
но, що він уклав союз з Ярославом Мудрим проти Болеслава Хороброго та Генріха IV,
чиє ймовірне посольство в 1068 р. могло б засвідчити поглиблення контактів із Руссю
та прагнення налагодити офіційні відносини. Щодо цього останнього правителя слід
зазначити, що справа Ізяслава також свідчить про пасивність у його політиці стосовно
Русі, оскільки він би не взявся за це, якби той не прибув до нього. Однак, слід зауважи-
ти, що шлюб Аделаїди з Генріхом IV, який з усіх королів та імператорів саксонської й
салічної династій у X–XI ст. найактивніше провадив руську політику73, не відображав
цілісної поступальної стратегії, але відзначався характерною заанґажованістю в реалі-
зації власних потреб.
Таким чином, починаючи від Генріха II, відносини Східно-Франкської держа-
ви з Руссю відбувалися на виразному тлі стосунків із Польщею. Слід підкреслити ви-
сокий ранґ київських правителів, які брали участь у переговорах у зазначений період.
Незважаючи на те, що у джерелах вони нерідко наділялися королівськими титулами, їх
уважали суверенними правителями, лише номінально нижчими за статусом від імпера-
торів Західної Європи, котрі претендували на зверхність над усім християнським світом.
68 Grekow B. Ruś Kijowska. – Warszawa, 1955. – S.517; Epperlein S., Widera B. Die Beziehungen der Kiever Ruś… – S.283;
Delestowicz N. Bolesław II… – S.197–200.
69 Ekkehardi chronicon universale // MGH SS VI / Ed. G.H.Pertz. – Hannover, 1980. – 1089. – Р.207; Annales Augustani //
MGH SS III / Ed. G.H.Pertz. – Hannover, 1839. – 1089. – Р.133.
70 Ediger T. Russlands… – S.59; Hellmann M. Westeuropäische… – S.93.
71 Epperlein S., Widera B. Die Beziehungen der Kiever Ruś… – S.285.
72 Wies E.W. Cesarz Henryk IV. – Warszawa, 2000. – S.208.
73 Посилаючись на В.Татищева, Т.Едіґер (Ediger T. Russlands… – S.44–45) згадує про посольство Генріха 1082 р. до
Всеволода з проханням про допомогу проти Ґейзи. Однак, ураховуючи, що той помер 1077 р., дослідник скептично
ставиться до цієї інформації. Я.Поверський (Powierski J. Kryzys… – S.129) уважає, що Генріх звернувся до Всеволода в
1078 р. з пропозицією військової співпраці проти Владислава.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
14 Ярослав Сохацький
REFERENCES
1. Abgarowicz, K., Karwasińska, I. (Ed.). (1966). Piśmiennictwo czasów Bolesława Chrobrego. Warszawa. [in Polish].
2. Althoff, G. (2013). Die Ottonen. Königsherrschaft ohne Staat. Stuttgart: Verlag W.Kohlhammer. [in German].
3. Althoff, G., Keller, H. (1985). Heinrich I. und Otto der Grosse. Neubeginn auf karolingischem Erbe. Göttingen/Zürich: Muster-
Schmidt Verlag. [in German].
4. Bartlett, R. (2010). Historia Rosji. Warszawa: Bellona. [in Polish].
5. Beumann, H. (2000). Die Ottonen. Köln: Verlag W.Kohlhammer. [in German].
6. Boshof, E. (1993). Königtum und Königsherrschaft im 10. und 11. Jahrhundert. München: R.Oldenbourg Verlag. [in German].
7. Boshof, E. (2008). Die Salier. Stuttgart: Verlag W.Kohlhammer. [in German].
8. Delestowicz, N. (2016). Bolesław II Szczodry: Tragiczne losy wielkiego wojownika 1040/1042 – 2/3 IV 1081 albo 1082. Kraków:
Avalon. [in Polish].
9. Dróżdż, K. (2009). Kazimierz Odnowiciel: Polska w okresie upadku i odbudowy. Wodzisław Śląski: Templum Wydawnictwo. [in Polish].
10. Epperlein, S., Widera, B. (1964). Die Beziehungen der Kiever Ruś und Polens zu Papst und Kaiser während des Investiturstreites.
Jahrbuch für die Geschichte der UdSSR und der volksdemokratischen Länder Europas, 8, 271–287. [in German].
11. Grabski, A.F. (1964). Bolesław Chrobry: Zarys dziejów politycznych i wojskowych. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony
Narodowej. [in Polish].
12. Grekow, B. (1955). Ruś Kijowska. Warszawa: Książka i Wiedza. [in Polish].
13. Grudziński, T. (1957). Polityka papieża Grzegorza VII wobec państw Europy środkowej i wschodniej (1073–1080). Roczniki
Towarzystwa Naukowego w Toruniu, 62, 15–127. [in Polish].
14. Grudziński, T. (1986). Bolesław Śmiały-Szczodry i biskup Stanisław: Dzieje konfliktu. Warszawa: Interpress. [in Polish].
15. Gustaw o., R. (1971). Bruno. Hagiografia polska: Słownik bio-bibliograficzny, 219–226. Poznań; Warszawa; Lublin: Księgarnia św.
Wojciecha. [in Polish].
16. Hauck, K. (1974). Erzbischof Adalbert von Magdeburg als Geschichtsschreiber. Festschrift für Walther Schlesinger, II. Hrsg. v.
H.Beumann, 276–353. Köln; Wien: Böhlau Verlag. [in German].
17. Hellmann, M. (1962). Die Heiratspolitik Jarolavs des Weisen. Forschungen zur Osteuropäischen Geschichte, 8, 7–25. [in German].
18. Hellmann, M. (1993). Westeuropäische Kontakte der alten Ruś. Millenium Russiae Christaianae. Tausend Jahre christlichen
Ruβland 988–1988. Hrsg. v. G.Birkfellner, 81–94. Köln; Weimar; Wien: Böhlau Verlag. [in German].
19. Hesse, C.L.F. (Ed.). (1985). Lamberti Hersfeldensis annals. MGH SS V. Hannover. [in Latin].
20. Karolewicz, G. (1995). Brunon z Querfurtu. Encyklopedia katolicka, II, 1110. Lublin: Towarzystwo Naukowe Katolickiego
Uniwersytetu Lubelskiego. [in Polish].
21. Karwasińska, J. (Ed.). (1969). Sancti Adalberi Pragensis episcopi et martyris vita altera. MPH SN IV, 2. Warszawa. [in Latin].
22. Karwasińska, J. (Ed.). (1973). Epistola Brunonis ad Henricum regem. MPH SN IV, 3. Warszawa. [in Latin].
23. Kętrzyński, S. (1961). Kazimierz Odnowiciel 1034–1056. Polska X–XI wieku, 353–592. Warszawa: Państwowy Instytut
Wydawniczy. [in Polish].
24. Kijas, A. (2014). Początki państw: Ruś. Poznań: Wydawnictwo Poznańskie. [in Polish].
25. Kollinger, K. (2014). Polityka wschodnia Bolesława Chrobrego (992–1025). Wrocław: Chronicon Wydawnictwo. [in Polish].
26. Kretschmar, G. (1973). Der Kaiser tauft. Otto der Grosse und die Slawenmission. Bleibendes im Wandel der Kirchengeschichte,
101–150. Tübingen: J.C.B. Mohr. [in German].
27. Labuda, G. (1992–2008). Mieszko II król Polski (1025–1034). Czasy przełomu w dziejach państwa polskiego. Kraków; Poznań:
Wydawnictwo i Drukarnia «Secesja» / Wydawnictwo Poznańskie. [in Polish].
28. Laudage, J. (2001). Otto der Grosse (912–973): Eine Biographie. Regensburg: Friedrich Pustset Verlag. [in German].
29. Łowmiański, H. (1985). Początki Polski, VI, 1, Warszawa; Państwowe Wydawnictwo Naukowe. [in Polish].
30. Lübke, Ch. (1985). Regesten zur Geschichte der Slaven an Elbe und Oder (vom Jahr 900 an), Tl. II: Regesten 900–983. Berlin:
Duncker und Humbold. [in German].
31. Lübke, Ch. (1986). Regesten zur Geschichte der Slaven an Elbe und Oder (vom Jahr 900 an), Tl. III: Regesten 983–1013. Berlin:
Duncker und Humbold. [in German].
32. Lübke, Ch. (1989). Ottonen, Rjurikiden, Piasten. Ergänzende Bemerkungen zum Verwandtenkreis Kunos «von Öhningen».
Jahrbücher für Geschichte Osteuropas, 37, H.1, 1–20. [in German].
33. Lübke, Ch. (2004). Das östliche Europa. München: Siedler. [in German].
34. Meysztowicz, W. (1958). Szkice o świętym Brunonie-Bonifacym. Sacrum Poloniae Millenium, 5, 445–501. [in Polish].
35. Mikoletzky, H.L. (1961). Brun von Querfurt. Neue deutsche Biographie, II, 674–675. Berlin: Dunckner und Humbold. [in German].
36. Modrzewska, H. (1961). Bruno z Querfurtu. Słownik starożytności słowiańskich, I, 166. Wrocław; Warszawa; Kraków: Wydawnictwo
Polskiej Akademii Nauk. [in Polish].
37. Ochmański, J. (1986). Dzieje Rosji do roku 1861. Warszawa; Poznań: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. [in Polish].
38. Oefele, L.B. ab. (Ed.). (1989). Annales Altahenses maiores. MGH SS XX. Hannover. [in Latin].
39. Pertz, G.H. (Ed.). (1980). Ekkehardi chronicon universale. MGH SS VI. Hannover. [in Latin].
40. Pertz, G.H. (Ed.). (1985). Brunonis liber de bello saxonico. MGH SS V. Hannover. [in Latin].
41. Pertz, G.H. (Ed.). (1994). Annales Magdeburgenses. MGH SS XVI. Hannover. [in Latin].
42. Powierski, J. (1992). Kryzys rządów Bolesława Śmiałego: Polityka i jej odzwierciedlenie w literaturze średniowiecznej. Gdańsk:
Marpress. [in Polish].
43. Sielicki, F. (ed.). (1999). Powieść minionych lat. Wrocław; Warszawa; Kraków. [in Polish].
44. Śliwiński, B. (2014). Bezprym: Pierworodny syn pierwszego króla Polski (986 – zima/wiosna 1032). Kraków: Avalon. [in Polish].
45. Sochacki, J. (2003). Stosunki publicznoprawne między państwem polskim a Cesarstwem Rzymskim w latach 963–1102. Słupsk;
Gdańsk. Pomorska Akademia Pedagogiczna w Słupsku, Officina Ferberiana [in Polish].
46. Sochacki, J. (2005). Kontakty Mieszka II z opozycją lotaryńską. Komturzy, rajcy, żupani: Studia z Dziejów Średniowiecza, 11,
373–390. [in Polish].
47. Sochacki, J. (2006). Okoliczności jedynej wyprawy Mieszka II na Saksonię w 1028 r. Krzyżacy, szpitalnicy, kondotierzy: Studia z
Dziejów Średniowiecza, 12, 267–281. [in Polish].
48. Sochacki, J. (2007). Relacja roczników ałtajskich o księciu pomorskim Zemuzile. Średniowiecze Polskie i Powszechne, 4, 74–92. [in Polish].
49. Sochacki, J. (2014). Formowanie się wczesnośredniowiecznego państwa niemieckiego w latach 919–962. Słupsk: Wydawnictwo
Naukowe Akademii Pomorskiej w Słupsku. [in Polish].
50. Sochacki, J. (2014). Kontynuator Reginona: Szkice źródłoznawcze do dziejów Niemiec we wczesnym średniowieczu (Kontynuator
Reginona, Żywot starszy i młodszy królowej Matyldy). Analecta Medievalia, I, 19–41. Słupsk. [in Polish and Latin].
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X–XI ст. 15
51. Sochacki, J. (2016). Początki państw: Niemcy. Poznań: Wydawnictwo Poznaśkie. [in Polish].
52. Strzelczyk, J. (1997). Apostołowie Europy. Warszawa: Wydawnictwo Poznańskie. [in Polish].
53. Strzelczyk, J. (1999). Bolesław Chrobry. Poznań: Wydawnictwo Wojewódzkiej Biblioteki Publicznej. [in Polish].
54. Strzelczyk, J. (2018). Otton I Wielki. Poznań: Wydawnictwo Poznańskie. [in Polish].
55. Tinnefeld, F. (1987). Die russische Fürstin Olga bei Konstantin VII. und das Problem der «purpurgeborenen Kinder». Russia
Mediaevalis, VI, 1, 30–35. [in German].
56. Waitz, G. (Ed.). (1980). Annalista Saxo. MGH SS VI. Hannover. [in Latin].
57. Wattenbach, W., Holtzmann, R. (1967). Deutschlands Geschichtsquellen im Mittelalter. Die Zeit der Sachsen und Salier, Tl. 1: Das
Zeitalter des Ottonischen Staates (900–1050). Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft. [in German].
58. Wenskus, R. (1956). Studien zur historisch-politischen Gedankenwelt Bruns von Querfurt. Münster; Köln: Böhlau Verlag. [in German].
59. Widera, B. (1961). Die politischen Beziehungen der Kiever Ruś zu Deutschland in der ersten Hälfte des 11. Jahrhunderts. Jahrbuch
für die Geschichte der UdSSR und der volksdemokratischen Läder Europas, 5, 235–245. [in German].
60. Widera, B. (1976). Die politischen Beziehungen zwischen Deutschland und Ruβland in der Zeit der Salier und Staufer. Russisch-deutsche
Beziehungen von der Kiever Rus’ bis zur Oktoberrevolution, 23–58. Hrsg. v. H.Lenke, B.Widera. Berlin: Akademie Verlag in Berlin. [in German].
61. Wies, W. (2000). Cesarz Henryk IV. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy. [in Polish].
62. Zakrzewski, S. (2000). Bolesław Chrobry Wielki. Kraków: Univesitas. [in Polish].
Jarosław SOCHACKI
Habilitated Doctor,
Professor at Department of Medieval History,
Pomeranian University
(Słupsk, Poland), jaroslaw.sochacki@apsl.edu.pl
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2421-4495
Relations Between the East Frankish State
and Kyivan Rus in the Tenth – Eleventh Centuries
Abstract. The research goal. The aim of this article is to study the nature of political relations
between the East Frankish state and Kyivan Rus throughout the 10th and 11th centuries. The research
methodology. For this purpose, all connections of the rulers of the future German state with Rus
rulers were presented in chronological order using all existing sources and historical interpretations.
Scientific novelty. The research has concluded that that during the period under consideration,
there can be no question of continuous and uninterrupted relations between these political entities.
This also applies to individual East Frankish monarchs who were uninterested in establishing lasting
relations with Rus whose rulers were treated both as being fully independent and as having only
nominally lower rank than the emperor. In the few cases where East Frankish – Rus contacts did take
place, it was typical for both of the partners, especially in the 11th century, to initiate the contacts
with each other over matters related to their policy towards the Polish state. Conclusion. During
the reign of the Saxon and the Salian dynasties in the East Frankish state, relations with Rus were
not established until the period of Otto I which occurred for religious reasons. These relations were
re-established after a fairly long break only during the reign of Henry II in connection with his policy
towards Bolesław the Brave. From that moment the topic of Poland’s relations both with the Empire
and Rus would appear in their bilateral relations until the end of the 11th century. During the rule
of Henry II and Konrad II their relations with Kyivan Rus were focused on alliances formed against
Bolesław the Brave and his successor Mieszko II. However, during his reign Henry III formed an
alliance with Yaroslav the Wise with the aim of bringing back Casimir to the Polish throne. It can be
said that during the reign of Henry IV the previous policy of using relations with Rus against Poland
was resumed, which under the circumstances existing at the time, stood little chance of success, and
besides this policy was efficiently thwarted by diplomatic efforts of Bolesław II the Generous. In this
context, what is most striking is the exceptional passivity on the part of East Frankish rulers towards
Rus as it was probably just Henry II that came up with the proposal of entering into some alliance.
Keywords: East Frankish state, Kyivan Rus, Poland, Otto I, Henry II, Henry III, Henry IV, Kon-
rad II, Bolesław the Brave, Mieszko II, Kazimierz the Restorer, Bolesław II the Generous, Yaroslav
the Wise.
|