Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр.
Стаття присвячена дослідженню образу співробітника органів держбезпеки СРСР у 1920–1930-х рр. у текстах авторства представників російської еміґрації. Мета полягає в комплексному аналізі образа співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС та механізмів його формування в публіцистичних творах, мемуарах, періодичних...
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184549 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. / К. Кузіна // Український історичний журнал. — 2021. — Число 5. — С. 113-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184549 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1845492025-02-09T11:30:07Z Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. VChK–OGPU–NKVD Employee in the Russian Emigrant Discourse in the 1920s and 1930s Кузіна, К. Історичні студії Стаття присвячена дослідженню образу співробітника органів держбезпеки СРСР у 1920–1930-х рр. у текстах авторства представників російської еміґрації. Мета полягає в комплексному аналізі образа співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС та механізмів його формування в публіцистичних творах, мемуарах, періодичних виданнях російської спільноти закордоння. Методологія. Корисними для вивчення феномену образу іншого/чужого/ворога є феноменологічно орієнтовані теорії П.Берґера та Т.Лукмана, зокрема про роль мови в конструюванні абстрагованих символів, що є елементами повсякденного життя. У досліджені використано лінґвокультурологічний метод і метод контент-аналізу. Висновки. На основі аналізу текстових документів установлено, що трансляція образу співробітника радянських органів держбезпеки здійснювалася крізь призму «ворога». Тиражовані стереотипні уявлення, досвід як окремого індивіда, так і спільноти у цілому, а також інформаційні впливи пропаґанди позначилися на його формуванні. Цей образ був представлений у двох планах. На початку 1920‑х рр. у наративі домінував образ «чекіста-ката». Із другої половини десятиліття на передньому краї еміґрантського дискурсу з’явився «аґент ОДПУ», який діяв поза межами СРСР і ніс потенційну небезпеку іншим країнам. Очільники каральних органів Радянського Союзу репрезентувалися в рамках сталих стереотипів і типізацій. Усі ці образи були розраховані як на іноземного адресата (чимало праць публікувалися в перекладі англійською, французькою, німецькою мовами), так і на пересічних російських вигнанців. До того ж образи, що транслювалися російськомовною пресою, мали на меті справити мобілізуючий ефект на еміґрантську спільноту. The article is devoted to the analysis of an employee’s image of the Soviet secret police agency in the 1920–1930s in the texts written by the representatives of the Russian emigration. The purpose of the article is to analyze VChK–OGPU–NKVD employee’s image of and the mechanisms of constructing this image in journalistic works, memoirs, and periodicals of the Russian community in exile. Methodology. Phenomenologically oriented theories of P.Berger and T.Lukman, in particular about the role of language in the construction of abstract symbols, which are elements of everyday life, are useful for studying the phenomenon of the image of other/ strange/enemy. The linguistic-cultural method and the method of content analysis were used in the study. Conclusions. Based on these texts, VChK–OGPU–NKVD employee’s image was shown through the prism of the “enemy”. The stereotypes, the experience of an individual as well as community, the informational influences of propaganda affected this image. It was presented in two perspectives. The image of the “chekist-executioner” dominated in the early 1920s. From the second half of this decade, an “OGPU agent” appeared at the forefront of the emigrant discourse, operating outside the USSR and posing a potential danger to other countries. The heads of the secret police agency of the USSR were represented within the framework of permanent stereotypes and typifications. All these images were addressed to foreign recipients (many works had been published in English, French, and German), as well as to ordinary Russian emigrants. Also, the images sheared by the Russian-language media were intended to have a mobilizing effect on the emigrants community. 2021 Article Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. / К. Кузіна // Український історичний журнал. — 2021. — Число 5. — С. 113-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2021.05.113 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184549 94:32.019.15:317.743(470) uk Український історичний журнал application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Кузіна, К. Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. Український історичний журнал |
| description |
Стаття присвячена дослідженню образу співробітника органів держбезпеки СРСР
у 1920–1930-х рр. у текстах авторства представників російської еміґрації. Мета полягає
в комплексному аналізі образа співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС та механізмів його
формування в публіцистичних творах, мемуарах, періодичних виданнях російської спільноти
закордоння. Методологія. Корисними для вивчення феномену образу іншого/чужого/ворога
є феноменологічно орієнтовані теорії П.Берґера та Т.Лукмана, зокрема про роль мови в
конструюванні абстрагованих символів, що є елементами повсякденного життя. У досліджені
використано лінґвокультурологічний метод і метод контент-аналізу. Висновки. На основі
аналізу текстових документів установлено, що трансляція образу співробітника радянських
органів держбезпеки здійснювалася крізь призму «ворога». Тиражовані стереотипні уявлення,
досвід як окремого індивіда, так і спільноти у цілому, а також інформаційні впливи пропаґанди
позначилися на його формуванні. Цей образ був представлений у двох планах. На початку
1920‑х рр. у наративі домінував образ «чекіста-ката». Із другої половини десятиліття на
передньому краї еміґрантського дискурсу з’явився «аґент ОДПУ», який діяв поза межами
СРСР і ніс потенційну небезпеку іншим країнам. Очільники каральних органів Радянського
Союзу репрезентувалися в рамках сталих стереотипів і типізацій. Усі ці образи були розраховані
як на іноземного адресата (чимало праць публікувалися в перекладі англійською, французькою,
німецькою мовами), так і на пересічних російських вигнанців. До того ж образи, що транслювалися
російськомовною пресою, мали на меті справити мобілізуючий ефект на еміґрантську спільноту. |
| format |
Article |
| author |
Кузіна, К. |
| author_facet |
Кузіна, К. |
| author_sort |
Кузіна, К. |
| title |
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. |
| title_short |
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. |
| title_full |
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. |
| title_fullStr |
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. |
| title_full_unstemmed |
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. |
| title_sort |
образ співробітника внк–одпу–нквс у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184549 |
| citation_txt |
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. / К. Кузіна // Український історичний журнал. — 2021. — Число 5. — С. 113-130. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT kuzínak obrazspívrobítnikavnkodpunkvsurosíjsʹkomuemígrantsʹkomudiskursí19201930hrr AT kuzínak vchkogpunkvdemployeeintherussianemigrantdiscourseinthe1920sand1930s |
| first_indexed |
2025-11-25T21:30:00Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:30:00Z |
| _version_ |
1849799424551682048 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Анотація. Стаття присвячена дослідженню образу співробітника органів держбезпеки СРСР
у 1920–1930-х рр. у текстах авторства представників російської еміґрації. Мета полягає
в комплексному аналізі образа співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС та механізмів його
формування в публіцистичних творах, мемуарах, періодичних виданнях російської спільноти
закордоння. Методологія. Корисними для вивчення феномену образу іншого/чужого/ворога
є феноменологічно орієнтовані теорії П.Берґера та Т.Лукмана, зокрема про роль мови в
конструюванні абстрагованих символів, що є елементами повсякденного життя. У досліджені
використано лінґвокультурологічний метод і метод контент-аналізу. Висновки. На основі
аналізу текстових документів установлено, що трансляція образу співробітника радянських
органів держбезпеки здійснювалася крізь призму «ворога». Тиражовані стереотипні уявлення,
досвід як окремого індивіда, так і спільноти у цілому, а також інформаційні впливи пропаґанди
позначилися на його формуванні. Цей образ був представлений у двох планах. На початку
1920-х рр. у наративі домінував образ «чекіста-ката». Із другої половини десятиліття на
передньому краї еміґрантського дискурсу з’явився «аґент ОДПУ», який діяв поза межами
СРСР і ніс потенційну небезпеку іншим країнам. Очільники каральних органів Радянського
Союзу репрезентувалися в рамках сталих стереотипів і типізацій. Усі ці образи були розраховані
як на іноземного адресата (чимало праць публікувалися в перекладі англійською, французькою,
німецькою мовами), так і на пересічних російських вигнанців. До того ж образи, що транслювалися
російськомовною пресою, мали на меті справити мобілізуючий ефект на еміґрантську спільноту.
Ключові слова: ВНК–ОДПУ–НКВС, чекісти, образ ворога, російська еміґрація.
Ксенія КУЗІНА
кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця,
відділ історії державного терору радянської доби,
Інститут історії України НАН України
(Київ, Україна), kuzinakseniya@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7804-5469
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС
у російському еміґрантському дискурсі
1920–1930-х рр.
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2021.05.113 УДК: 94:32.019.15:317.743(470)
Бінарні опозиції «свій – чужий» або «герой – ворог» справляли суттєвий вплив
на суспільно-політичні процеси в історії будь-якої країни. Поді революції 1917 р.,
громадянської війни на теренах Росії поляризували суспільство колишньої імперії.
Антагонізм між переможцями та переможеними в тому запеклому протистоянні
продовжував зберігатися й після його завершення. Тому російська еміґрація сприй-
мала більшовиків і створені ними інституції крізь призму «ворога». Оскільки студії з
історичної імагології (тобто історії, що вивчає «образи», «картини» іншого/чужого
світу) вже набули чималої популярності, тематика образу ворога доволі опрацьована1.
1 Гюнтер Х. Архетипы советской культуры // Социалистический канон / Под общ. ред. Х.Гюнтера, Н.Добренко. – Санкт-
Петербург, 2000. – С.743–785; Образ врага / Сост. Л.Гудков. – Москва, 2005. – 334 с.; Сенявская Е.С. Противники
России в войнах ХХ в.: Эволюция «образа врага» в сознании армии и общества. – Москва, 2006. – 288 с.; Ложкина А.С.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
114 Ксенія Кузіна
Утім образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС 1920–1930-х рр. у «ворожому» ра-
курсі розглядається вперше. Мета статті полягає в типологізації та виявленні динамі-
ки образу співробітника радянських органів держбезпеки, який був сконструюваний
і функціонував у російському еміґрантському дискурсі у зазначений період. «Образ
співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС» трактується як штучне уявлення, що ґрунтуєть-
ся на досвіді спільноти чи індивіда, сталих стереотипах і впливах пропаґанди2.
В основу статті покладено аналіз публіцистичних творів, мемуарів і публіка-
цій в еміґрантських виданнях (наприклад, «Возрождение», «Иллюстрированная
Россия»), що виходили друком у Франції в 1920–1930-х рр. Їх поява була обумовле-
на діяльністю російських політичних вигнанців у країнах Європи і США після за-
вершення громадянської війни та в наступні десятиліття. З одного боку, це були
рефлексії еміґрації щодо більшовицького перевороту. З іншого, вони апелювали до
європейської спільноти з метою викликати неґативний резонанс відносно червоно-
го режиму, який удавався до терору. Серед тем і сюжетів, що могли б мобілізувати
західну суспільну думку, превалювала діяльність радянських репресивних органів.
Фактично, подальша боротьба російської еміґрації з більшовиками виявилася перене-
сеною у площину пропаґанди, де зброєю стало друковане слово. Соціологи П.Берґер
та Т.Лукман звернули увагу на той факт, що мова здатна конструювати абстраговані
символи й «перетворювати» їх на об’єктивно наявні елементи повсякденного жит-
тя3. Саме на цій тезі ґрунтується методології нашого дослідження.
Ворог: чекіст
Публіцистичні твори та спогади початку 1920-х рр., що оповідали про злочини
співробітників ВНК проти політичних опонентів більшовиків (як-от есерів, представ-
ників російського білого руху), мають особливе значення через те, що стали точкою
відліку для формування образа чекіста як ворога. Було покладено початок створенню
наратива, пов’язаного з насиллям, заподіяним більшовиками. Мова цих текстів спов-
нена метафор, кліше, неологізмів, що дозволяли сконструювати відповідний образ че-
кіста.
Багато можливостей у політичному дискурсі дає метафора, зокрема міфологіч-
на. Міф пропонує архаїчні образи, які можуть бути використані у процесі ідентифіка-
ції об’єктів та їх номінації. Загальновідомі традиційні культурні стереотипи дозволя-
ють співвідносити нове з певними культурними еталонами, що склалися історично.
В основі цих асоціацій лежить не ідея подібності, а належність до бінарної опозиції
Формирование «образа врага»: Япония в советской пропаганде 1930-х гг. // Государственное управление: Электронный
вестник. – 2007. – №13; Некрасова В.В. Образ «ворога» та «друга» в ідеологічному протистоянні часів завершення
«холодної війни» // Розпад Радянського Союзу та міжнародні інтерпретації завершення Холодної війни: 20 років
потому: Мат. міжнар. наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 2–4 листопада 2011 р.). – Запоріжжя, 2011. – С.43–47; Юдин Н.В.
Создание образа врага в пропаганде стран Антанты в начале Первой мировой войны (август – декабрь 1914) // Известия
Саратовского университета. – Т.12: Серия «История. Международные отношения». – Вып.3. – Саратов, 2012. –
С.50–58; Волкова Е. Особенности подачи образа «врага народа» в советской печати конца 1920 – первой половины
1930 гг. // История массовых коммуникаций. – 2013. – №4; Маєвський О. Образ зовнішнього ворога крізь призму
плакатної продукції СРСР // Сторінки воєнної історії України. – Вип.16. – К., 2013. – С.207–217; Попова О.Ю. Образ
внутрішнього ворога в періодичній пресі радянської України (1928–1939 рр.): Дис. … канд. іст. наук. – Донецьк, 2014. –
310 с.; Гриневич Л.В. Механізми масового народовбивства: конструювання «образу ворога» в радянській політичній
карикатурі (друга половина 1929 – початок 1930 рр.) // Сторінки історії. – К., 2014. – С.47–64 та ін.
2 Щодо характеристики «образа ворога» див.: Сенявская Е.С. Противники России в войнах XX в. … – С.20.
3 Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания. – Москва, 1995. – С.29.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. 115
(«порядок – хаос»)4. Так, у дискурсі, що склався в еміґрації, образ ВНК–ОДПУ–
НКВС уподібнювався до міфологічних персонажів. Приміром, медузи Горгони, від
погляду якої людина кам’яніла: «ДПУ в міжнародному масштабі – це символ тієї, за
словами Каутського “голови Медузи”, від якої з огидою повинна відвертатися вся де-
мократія»5.
Наступний образ, з яким ототожнювалася ВНК, було жорстоке та кровожер-
ливе божество Молох, а чекісти, котрі обіймали керівні посади, стали його «жерця-
ми»6. У цьому ж руйнівному контексті застосовувалася «вакханалії» – як прообраз
некерованого розгулу й терору7. Влучною виявилася метафора «дамоклів меч»8 – як
символ невідворотної загрози, що використовувалася наче наперекір радянській про-
паґанді, яка активно послуговувалася архетипічним символом меча для створення ге-
роїчного контексту.
Застосовувався метод аналогій, в основі якого лежить принцип розміщення одно-
го явища поряд з іншими, які не потребують доказів. Автори вдавалися до пояснень
дійсності через уже знайомі та впізнавані образи російської історії. Приміром, Лу-
б’ян ка перетворювалася на «опричнину Дзержинського», апарат «чекі» у провінції
обростав власною «опричниною», а «опричники-чекісти» порушували мирний спо-
кій обивателів9. Отже образ опричнини XVI ст., що асоціювалася з насиллям, теро-
ром та всевладдям, екстраполювався на явища й учасників поточних буремних події.
Одним з адресатів спогадів, написаних російськими еміґрантами, був західний
читач. Для того, щоб представити образ співробітника ВНК більш зрозумілим, авто-
ри мемуарів та публіцистичних творів зверталися до символів, образів, знайомих за-
хідній спільноті. Серед них, наприклад, інквізиція. Росія першої половини 1920-х рр.
порівнювалася з добою «темного середньовіччя», релігійних воєн в Європі. В’язниці
у СРСР зіставлялися з «середньовічними катівнями», чекісти – із «заплічними май-
страми доби іспанських чобіт»10. Ф.Дзержинський постав в образі Т.Торквемади –
великого інквізитора Іспанії XV ст. («червоний Торквемада», «комуністичний
Торквемада», «усесильний Торквемада комунізму»11), а М.Урицький – «пекельно-
го інквізитора»12. Ці образи «радянського середньовіччя» ввійшли до західного дис-
курсу початку 1920-х рр. Газета «Таймс» у нарисах «Росія сьогодні» зазначала, що
необхідно вирушити в «нетрі середньовіччя», щоб віднайти щось подібне до ДПУ.
Голландська письменниця та європейська соціалістка О.Кеун назвала режим у радян-
ській Росії таким, що «втілює й навіть перевищує пекло середньовіччя»13.
Зрозумілими для європейської публіки були порівняння чекіста з конкістадором,
який «звик крокувати не спотикаючись через трупи, не послизнувшись на крові»14.
4 Стоянова Е.В. От ритуала и мифа к метафоре // Вестник РУДН: Серия «Русский и иностранный языки и методика
их преподавания». – 2008. – №4. – С.27–36.
5 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – Москва, 1995. – С.190.
6 Думбадзе Е. На службе Чека и Коминтерна. – Париж, 1930. – С.92.
7 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.82.
8 Сутуженко А. Сухая гильотина // Че-Ка: Материалы по деятельности чрезвычайной комиссии. – Берлин, 1922. –
С.51, 55; Надеждин. Год в Бутырской тюрьме // Там же. – С.140; Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.24.
9 Гуль Р. Дзержинский (начало террора). – Нью-Йорк, 1974. – С.79; Измайлович А.А. Семь недель в В.Ч.К. // Кремль
за решёткой (Подпольная Россия). – Берлин, 1922. – С.110; Аронсон Г. На заре красного террора. – Берлин, 1929. –
С.12; Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.146.
10 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.12, 14, 28, 131; Чернов В. Кровавые психозы (вместо предисловия) // Че-Ка:
Материалы… – С.4, 8; Люсьмарин Г. Кубанская чрезвычайка // Там же. – С.229; Гуль Р. Дзержинский... – С.79, 141, 158,
161; Орлов Г. Двойной агент: Записки русского контрразведчика / Пер. с англ. С.Шульженко. – Москва, 1998. – С.137.
11 Гуль Р. Дзержинский... – С.18, 60, 79, 126, 134; Орлов Г. Двойной агент… – С.82.
12 Essad-bey. OGPU: The plot against the world / Transl. by H.Paterson. – New York, 1933. – P.16.
13 Цит. за: Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.183, 196.
14 Чернов В. Кровавые психозы... – С.15.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
116 Ксенія Кузіна
Співробітники ВНК опинилися в одному асоціативному ряді з «мисливцями за че-
репами»15 та башибузуками Османської імперії16 – назви, що символізували бруталь-
не насилля. Напевно, більше можливостей для проведення аналогій із подіями у ра-
дянській Росії давала тема Великої французької революції, особливо у самій Франції,
де й оселилися еміґранти з колишньої Російської імперії. Ґільйотині та Бастилії знайш-
лися відповідники у «країні Рад». Російські есери використовували вислів В.Гюґо
«суха ґільйотина», згадуючи своє ув’язнення в тюрмах ВНК17. Чекістський метод роз-
прави з жертвами пострілом у потилицю уподібнювався до «священної традиції, як
ґільйотина у французькій революції»18. «Мисляча ґільйотина»19 – так Р.Ґуль назвав
Ф.Дзержинського. Загалом цей публіцист відшукав у французькій історії цілу низку
постатей, з якими можна було б порівняти очільників ВНК–ОДПУ. Ф.Дзержинського
зіставляли з А.Фук’є де Тенвілем – обвинувачем революційного трибуналу у Франції
доби революції («жовтневий Фук’є-Тенвіль»), а також із М.Робесп’єром та Ж.-П.
Маратом: «Арифметично голову ВНК Дзержинського можна визначити так: це був на
третину Робесп’єр (без його розуму) та на дві третини Марат (без його обдарувань)»20.
Образ В.Менжинського, на думку Р.Ґуля, відповідав образу мафії Венеціанської респу-
бліки або закулісним змовам часів кардинала Рішельє21. Ґ.Яґода нібито виконував таку
саму функцію при Й.Сталіні, як Ж.Фуше при Наполеоні22.
Із метою справити більший ефект на читача автори вдавалися до стратегії інтен-
сифікації – тобто перебільшення вад. Зокрема наголошувалося, що чекісти «перевер-
шили в методах насилля все, що винайшло темне середньовіччя»23, «Че-Ка посяде
особливе місце в історії охранок усіх часів та народів»24, а Ф.Дзержинський «пере-
вершив і якобінців, і інквізицію, і терори всіх реакцій»25.
На відміну від радянської пропаґанди, яка стверджувала про кардинальну від-
мінність ВНК від імперської жандармерії й заперечувала будь-яку подібність з ос-
танньою, у мемуарах еміґрантів, особливо російських есерів, цей зв’язок часто
спеціально підкреслювався. Соціалісти-революціонери, які через свою політичну ак-
тивність опинялися у царських тюрмах, за більшовицької влади знов потрапили за
ґрати. Тому вони продовжували маркувати своїх радянських поневолювачів тими
самими кліше: ВНК – це «комуністична охранка», а чекісти – «червоні/більшо-
вицькі жандарми»26. Есерка О.Ізмайлович так переповідала свою зустріч із началь-
ником секретно-оперативного відділу ВНК восени 1919 р.: «Лацис смішить мене за-
надто надмірною близькістю до ориґіналу – царських жандармів»27. В очах есерів
Шліссельбурзька та Петропавлівська фортеці (політичні в’язниці дореволюційної
Росії, «російські Бастилії») «блідніли» порівняно з катівнями НК28.
Символи, що в радянському дискурсі мали позитивну конотацію, в еміґрантсько-
му «перекодовувалися» на неґативну. Так, якщо в радянській пропаґанді метафора
15 Николаевский Б. Конец Кривицкого // Социалистический вестник. – 1941. – №4.
16 По казенной России (Подвиги большевиков на внутреннем фронте) // Кремль за решёткой... – С.50.
17 Сутуженко А. Сухая гильотина. – С.47–68.
18 Essad-bey. OGPU... – P.130.
19 Гуль Р. Дзержинский... – С.137.
20 Там же. – С.77.
21 Там же. – С.146.
22 Гуль Р. Ягода. – Париж, 1935 [Електронний ресурс]: https://coollib.net/b/478573-roman-borisovich-gul-yagoda
23 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.12.
24 Нежданов Ф. Тюрьма всероссийской чрезвычайной комиссии // Че-Ка: Материалы… – С.166.
25 Гуль Р. Дзержинский... – С.13.
26 Очевидец. Всероссийская «коммунистическая охранка» // Че-Ка: Материалы… – С.165, 170, 178.
27 Измайлович А.А. Семь недель в В.Ч.К. – С.107.
28 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.137.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. 117
меча застосовувалася до співробітників ВНК–ОДПУ–НКВС суто в героїчному кон-
тексті («голий меч у руках робітничого класу»), то в мемуарах вигнанців це «меч те-
рору», «меч неправосуддя», «сталевий меч бюрократичної деспотії свого Хазяїна»29.
Ще один приклад – «рука» («караюча рука радянського народу»). В іншому (нера-
дянському) дискурсі цей символ набув неґативного значення. Приміром, «бандою»
(малося на увазі ОДПУ) керує «закривавлена рука», «потрапити в руки НК» означа-
ло велику небезпеку для життя, до «рук комісарів НК прилипає» майно пересічних
громадян, жодна радянська провокація «не обходилася без руки ДПУ», а над «вели-
кою країною» була занесена «кривава рука»30. Більше того, «рука» трансформувала-
ся в «лапу» – «лапа ката» НК–ДПУ31. У новому ракурсі ОДПУ з органу «диктату-
ри пролетаріату» перетворилося на орган «душителя пролетаріату»32. Аналогічних
змін зазнала метафора «лев революції», що стосувалася Ф.Дзержинського: «На вар-
ті їхніх життів постало в повній мірі “моторошне чудовисько” – “лев революції”, до
пазурів якого неприємно потрапити»33.
Одним зі способів репрезентації образа ворога є його дегуманізація, тобто обез-
люднення. Серед дегуманізованих образів чекістів, що з’являлися на сторінках публі-
цистичних творів та в мемуарах, були механічні, як-от «бездумна машина смерті»,
«апарат знищення людей», «бездумний автомат», «сліпе знаряддя / страшний ін-
струмент терору», «машина ОДПУ»34. Причому вони використовувалися не тіль-
ки до каральної інституції, але й до її співробітників. Приміром, у спогадах есерів
слідчу ВНК Брауде було зображено так: «Людського в ній нічогісінько не залиши-
лося. Це – машина, яка робить свою справу холодно, бездумно, рівно і спокійно ...
Що це – особливий різновид жінки-садистки, чи просто сучасна, бездушна люди-
но-машина?»35. Аналогічну думку знаходимо у присвяченій ОДПУ книжці, виданій
у США: «НК повинна була стати бездушним автоматом, і тільки розглядаючи її в та-
кому світлі, можна зрозуміти вчинки, за які вона несла відповідальність. Чекіст від-
верто вважав себе класовою машиною»36.
Російські еміґранти, переповідаючи західному читачеві про діяння ВНК, марку-
вали їх як «жахи нелюдськості», «образа людяності» або «людиновбивча ВНК»37.
За дужками людяності опинялися самі чекісти, які «втратили людську подобу», мали
металеву чи картону душу. Таким чином, діяльність радянських органів держбезпеки
у семантичному полі добра та зла відносилася до табору останнього. Треба визнати,
що історії про звірства чекістів не були вигадками публіцистів, оскільки сама ВНК та
методи її «боротьби з контрреволюцією» давали реальні сюжети. Апелювання авто-
рів до достовірно встановлених фактів катувань мало на меті справити переконливий
вплив на читача. Так, С.Мельґунов наголошував, що він користувався, серед іншого,
29 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина: Записки советского разведчика / Пер. с англ. И.Вишневской. – Москва,
1996. – С.163; Чумаков А. Корабль смерти // Че-Ка: Материалы… – С.23, 46, 55; Мельгунов С.П. Красный террор в
России. – С.24, 52.
30 Бекреньев А. Штрихи тюремного быта // Че-Ка: Материалы… – С.104, Мельгунов С.П. Красный террор в
России. – С.12; Палач на отдыхе // Иллюстрированная Россия. – 1930. – №15; Дело председателя Московского ГПУ
Пельжинского // Там же. – 1931. – №4; Агабеков Г.С. Секретный террор: Записки разведчика. – Москва, 1996. – С.267.
31 Крючков П. История одной провокации: Как мы обманули ГПУ // Иллюстрированная Россия. – 1928. – №13;
Аронсон Г.Я. На заре красного террора. – С.45, 55; Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... – С.145, 206.
32 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.358.
33 Там же. – С.66.
34 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина… – С.101; С.Л.Н. Из деятельности саратовской чрезвычайки // Че-ка: Материалы... –
С.200; Аронсон Г.Я. На заре красного террора. – С.69, 152; Вы арестованы! // Кремль за решёткой... – С.143, 161.
35 Сутуженко А. Сухая гильотина. – С.59.
36 Essad-bey. OGPU… – P.43.
37 Чернов В. Кровавые психозы... – С.15–16, 18; Первое мая в Бутырской тюрьме // Кремль за решёткой... – С.143.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
118 Ксенія Кузіна
архівами Особливої комісії з розслідувань злочинів більшовиків на Півдні Росії –
«джерело, що має першорядне значення»38.
Візуальні образи співробітників ВНК у західному кінематографі 1920-х рр. також
репрезентувалися в ракурсі насилля та жорстокості. У 1927 р. у Франції відбувалися
зйомки стрічки «Княжна Маша» французького режисера Р.Ле-Пренса за участі ро-
сійських акторів з еміґрантського середовища в Парижі39. Одну зі сцен було присвя-
чено каральній операції чекістів в єврейському містечку. Примітно, що ролі рядових
карателів зіграли біженці-калмики разом із колишніми російськими офіцерами-ви-
гнанцями. Тому епізод фільму, в якому чекісти-вершники у хутряних шапках кочів-
ників знищують беззахисне єврейське населення, апелював до стереотипу про «східне
варварство» і підштовхував глядача до аналогій із золотоординським набігом та несу-
місністю з традиціями західного світу.
В еміґрантській літературі та пресі чекіста-ворога також представляли у тва-
ринному дискурсі: «схожий на бульдоґа Петерс», «зі щелепою бульдоґа» (йшлося
про М.Лациса), «пси Яґоди», «Яґода – найвірніший сталінський пес»40. Метафора
пса, що символізувала вірність господареві, у згаданих випадках набувала неґатив-
ного значення – відданість Й.Сталіну, більшовицькому ладу. У цьому ж симво-
лічному ряді також були примати («ґорила», «маленький чоловічок із мавпячим
обличчям виявився одним із комісарів ВНК»)41, плазуни («презирлива гадина –
плід обробки чрезвичайки», «змієнята червоної комуністичної кобри», «змії-
ні очі» (про Ф.Дзержинського))42, павукоподібні («скорострільні скорпіони»)43.
Застосовувалася метафора звіру, утім без конкретизації тварин: «звір, а не люди-
на», «люди-звірі звірями й залишаться», чекісти «наче за командою перетворили-
ся на розлючених звірів»44. Поширеним був епітет «звірячий» та похідні від ньо-
го: «звірячий характер терору», «звіряча жорстокість», «комендант ґубчека зі
звірячим виразом обличчя», «звіроподібний Шульман» (про коменданта ґрузин-
ської НК), «звіроподібне обличчя»45. Інколи назви тварин розумілися з контексту:
павук – «обплутати тенетами», «вскочити у заплутане павутиння», «оточені па-
вутинням розшуку», «ОДПУ плело змову»46, пес – «зграя чекістів», «кат Лацис,
спущений Дзержинським із ланцюга», «загони чекістів обнюхували всі закутки»47,
восьминіг чи медуза – «щупальці в них усюди»48, «пазури НК»49. Уживалися дієс-
лова «лютувати», «обнюхувати», «розтерзати», «кишіти»50. Примітно, що до цих
самих тваринних метафор, які є архетипічними, удавалася радянська пропаґанда
38 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.16.
39 Риш Е. Как я был чекистом // Иллюстрированная Россия. – 1927. – №35.
40 Гуль Р. Ягода; Падение Ягоды // Возрождение. – 1937. – 10 апреля; Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.142.
41 Беглецов Н. В дни «красного» террора // Че-Ка: Материалы... – С.69–70; Смирнов А. Записки агента Разведупра //
Возрождение. – 1930. – 21 апреля.
42 Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. – 1930. – 3 мая; Измайлович А.А. Семь недель в В.Ч.К. – С.115.
43 Надеждин. Год в Бутырской тюрьме. – С.149.
44 Чумаков А. Корабль смерти. – С.31, 43; Палач на отдыхе // Иллюстрированная Россия. – 1930. – 15 апреля;
Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.142, 179; Essad-bey. OGPU... – P.69.
45 Гуль Р. Дзержинский... – С.90; Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.111; Голодовка 42 // Кремль за
решёткой... – С.201; Аронсон Г.Я. На заре красного террора. – С.108, 154.
46 Гуль Р. Дзержинский... – С.71; Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. – 1930. – 28 марта;
Думбадзе Е.В. На службе ЧК... – С.37; Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... – С.102.
47 Сутуженко А. Сухая гильотина. – С.104; Володин С. Эпопея увоза в Ярославль // Че-Ка: Материалы... – С.183; Гуль Р.
Дзержинский... – С.100.
48 Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. – 1930. – 11 марта; Люсьмарин Г. Кубанская чрезвычайка. – С.240.
49 Essad-bey. OGPU... – P.77.
50 Кровавые дни в Москве // Иллюстрированная Россия. – 1927. – №27; Во власти ГПУ // Там же. – №37;
Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.30, 47.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. 119
при позначенні ворогів СРСР51. Отже лексикою, в якій укорінилися назви тварин,
що відносилися до картини світу обивателя, разом з їх конотацією, оціночним ком-
понентом та буквальним і переносним значенням52, однаково послуговувалися як
радянський аґітпроп, так і його ідеологічні опоненти.
Окрім тваринних використовувалися медичні метафори «ґанґрена», «вираз-
ка», «гнилість», «смердючість», «канібалізм», «клоака», що апелювали до почут-
тів відрази й огиди: «Замість того, аби звільнити більшовицький режим від най-
кривавішої та найбруднішої роботи, надзвичайки перетворилися на ґанґрену, що
розносить заразу по всьому організму “радянської влади”»53. Крім того, робився
акцент на психологічних хворобах чекістів: «психози», «істерика», «психологічно
спотворені люди»54.
У період масових арештів і страт, що їх здійснювала ВНК, сприйняття смерті
особливо загострювалося та вражало уяву. Образи, притаманні макабричній культу-
рі (тобто ідеї, символи, атрибутика смерті) з’являлися на сторінках мемуарів: «ске-
лет із хитрими очима, що підморгують» (про Ф.Дзержинського), «червона смерть
збирає свої жнива», «корабель смерті», «дерев’яні труни» (про тюрми)55. Крім того,
було запозичено й адаптовані до радянської дійсності образи смерті. Приміром, із
«Божественної комедії» Данте Аліґ’єрі: «Залиш надію кожен, хто сюди заходить» –
це гасло над брамою пекла варто було б розмістити над дверми ВНК, адже за її поро-
гом починаються муки і звідти немає вороття56. «Мандрівка чекістськими муками»
вказувала на подібність проходження головним героєм поеми Данте кола пекла («два
тижні в надзвичайці – одному із кіл дантового пекла»57). Застосовувалася техніка де-
монізації чекіста як ворога за допомогою відповідних символів. Так, вони постава-
ли в образі «леґальних і нелеґальних слуг сатани», а Ф.Дзержинській «вербував їх
у пеклі», і вони знали «мову смерті»58. Слід відзначити, що уподібнення ворога до
диявола було доволі розповсюдженою практикою пропаґанди. Приміром, під час
Першої світової війни англійці зображали німецького кайзера Вільгельма ІІ в подобі
апокаліптичного звіра59.
Тиражованим був образ «комісара смерті»60. Це словосполучення застосову-
валося до комендантів НК і втілювало жорстокість, безжальність, невідворотність
страти. Доказом демонічної природи ворога були численні приклади, як-от комен-
дант харківської НК С.Саєнко: «Чоловік із каламутним поглядом запалених очей,
він весь час був під впливом кокаїну та морфію. У цьому стані він ще більше виявляв
риси садизму»61.
51 Волкова Е. Особенности подачи образа «врага народа» в советской печати конца 1920 – первой половины 1930 гг.; Попова О.
Мовні техніки конструювання образу внутрішнього ворога в періодичних виданнях радянської України (на матеріалах газет
«Комуніст» та «Вісті ВУЦВК» за 1928–1939 рр.) // Історичні та політологічні дослідження. – 2013. – №3(53).
52 Вайс Д. Животные в советской пропаганде: вербальные и графические стереотипы // Политическая лингвистика. –
Вып.(2)25. – Екатеринбург, 2008. – С.19.
53 Чернов В. Кровавые психозы… – С.18.
54 Там же. – С.3, 17; Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.30, 125.
55 Гуль Р. Дзержинский... – С.65; Сутуженко А. Сухая гильотина. – С.32; Надеждин. Год в Бутырской тюрьме. – С.151;
Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.160.
56 Думбадзе Е.В. На службе ЧК… – С.46; Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.122; Крючков П. История
одной провокации: Как мы обманули ГПУ // Иллюстрированная Россия. – 1928. – №10.
57 Карелина В.А. Да будет проклята смертная казнь // Кремль за решёткой… – С.59.
58 Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. – 1930. – 2 мая; Чумаков А. Корабль смерти. – С.24; Гуль Р.
Дзержинский... – С.81.
59 Юдин Н.В. Создание образа врага в пропаганде стран Антанты в начале Первой мировой войны (август – декабрь
1914). – С.55.
60 Grand Hôtel Boutyrki // Кремль за решёткой… – С.100; Бекреньев А. Штрихи тюремного быта // Там же. – С.110;
Надеждин. Год в Бутырской тюрьме. – С.135, 142.
61 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.122, 126.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
120 Ксенія Кузіна
Смерть є одним із семантичних змістів поняття «кров». «Кривава» фразеоло-
гія була досить поширеною в мемуарах еміґрантів, котрі прагнули висвітлити зло-
чини комуністичного режиму і справити значний емоційний вплив на читача. Вона
також дозволяє відтворити в мові «сценарії» вбивства62. Позначалися вбивці: «кри-
вава лялька кровавого паноптикуму», «Яґода кривавий настільки, як ніхто із чекіс-
тів»; процес здійснення вбивства: «він залив кров’ю Дон, Петербурґ, Київ», «ішов
по коліна у крові», «виріс на крові», «кровопускання надзвичайки», «робити свою
криваву справу»; ВНК як місце вбивства: «кривава організація», «криваве відом-
ство», «найкривавіший відділ ВНК», «кривавий цех», «надзвичайки – людська кри-
вава бійня»; відповідальність за вбивства: «червоні від крові руки Дзержинського»,
«Петерс написав найкривавіші сторінки літопису комуністичного терору», «густо
забруднена кров’ю рука Яґоди»; задоволення від убивства: «сп’янілі від крові че-
кісти», «кровожерливий апетит ВНК», «кровожерлива істерика надзвичайки»63.
Посилював цей «кривавий» асоціативний ряд червоний колір у значенні смер-
ті, який до того ж асоціювався з більшовиками і був основним в офіційний симво-
ліці СРСР. Чекісти та їхні діяння нерідко описувалися за допомогою прикметника
кольору: «червоні жандарми чекісти», «червоний жах», «день червоної розправи»,
«червоний терор»64. Використовувався також чорний колір як зловісний: «росій-
ський чорний кабінет» (про один із відділів ДПУ), ВНК «безперешкодно робить
свою чорну справу», «чекістська чорна маґія», «чорні ворони особливого відділу»65.
Образ чекіста-ворога був сконцентрований у слові «кат». Рідше використовува-
лася давня назва «заплічних справ майстер, який змінив червону сорочку на шкіряну
куртку»66. Для повноти картини цьому образу приписувалися такі риси, як «крива-
вий», «тупий», «зажерливий», «жорстокий», «аморальний», «розпутний» та ін.67
Катувати та вбивати – основне завдання чекіста, тому він маркувався як «професій-
ний кат», котрий діяв з особливою жорстокістю: «лютував кат із катів, уповноваже-
ний Всеросійської Чекі»68.
Застосовувалася пейоративна лексика, яка дозволяла висловити неґативне став-
лення до опонентів. Вона могла бути як презирливою, несхвальною, осудливою («по-
кидьки ВНК», «покидь суспільства», «бандитські та мародерські чекістські органі-
зації», «маніяки й садисти», «кокаїністи», «продажна шпана охоронців»69), так і
жартівливою чи іронічною («герої чекістської катівні», «вельможні чекісти», «удар-
ний чекіст», «усілякі надзвичайники», «надзвичайний дядя / муж»70). Неґативна
62 Михалищева С.С. Ассоциативно-деривационная и фразеологическая семантика итал. sangue ‘кровь’ // Вестник
Пермского университета: Российская и зарубежная филология. – Т.10. – Вып.1. – Пермь, 2018. – С.44–53.
63 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина… – С.131; Аронсон Г.Я. На заре красного террора. – С.54, 115, 124; Чернов В.
Кровавые психозы... – С.4; Чумаков А. Корабль смерти. – С.20, 44; Володин С. Эпопея увоза в Ярославль. – С.165;
Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.39, 42, 50, 56, 125, 130, 175; Гуль Р. Ягода; Орлов Г. Двойной агент... –
С.100; Бурцев В.П. В защиту правды. – Париж, 1931. – С.20.
64 Думбадзе Е.В. На службе ЧК... – С.102; Смирнов А. Записки агента Разведупра // Возрождение. – 1930. – 3 мая;
Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.60.
65 Чумаков А. Корабль смерти. – С.21; Очевидец. Всероссийская «коммунистическая охранка». – С.167; Орлов Г.
Двойной агент... – С.157.
66 Grand Hôtel Boutyrki. – С.100.
67 Чернов В. Кровавые психозы... – С.17; Чумаков А. Корабль смерти. – С.21, 28, 44; Очевидец. Всероссийская
«коммунистическая охранка». – С.177; С.Л.Н. Из деятельности саратовской чрезвычайки. – С.191; Люсьмарин Г.
Кубанская чрезвычайка. – С.239; Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.130, 139, 141, 143; Кривицкий В.Г.
Я был агентом Сталина… – С.129.
68 Люсьмарин Г. Кубанская чрезвычайка. – С.235.
69 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.177, 183; Чернов В. Кровавые психозы… – С.17; Санаторный
режим (письма М.А.Спиридоновой) // Кремль за решёткой... – С.21.
70 Чернов В. Кровавые психозы... – С.4; Сутуженко А. Сухая гильотина. – С.63; Надеждин. Год в Бутырской тюрьме. –
С.148; С.Л.Н. Из деятельности кубанской чрезвычайки. – С.186; Санаторный режим (письма М.А.Спиридоновой). –
С.28; Grand Hôtel Boutyrki. – С.92.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. 121
конотація породжувала відповідне сприйняття образу співробітника радянських ор-
ганів держбезпеки.
У конструюванні образа чекіста помітну роль відігравали деякі речові атрибути –
предмети, що стали знаковими й асоціювалися з каральними органами. Зокрема це
шкіряний одяг співробітників ВНК та їхній службовий автомобіль. Шкіряна курт-
ка перетворилася на своєрідний маркер, за допомогою якого ідентифікувався чекіст:
«шкіряна тужурка – звичайна форма чекістів»71, «фігури у шкіряних костюмах»72,
«чоловіки у шкіряних туніках»73, «типовий шкіряний “муж”, одягнений у все шкі-
ряне з ніг до голови»74, «шкіряні люди»75. Тиражованим був зовнішній образ чекіста
у шкіряному костюмі, із «наґаном» на ремені через плече та червоним бантом76.
Дослідниця радянської повсякденності 1920–1930-х рр. Н.Лебіна розглядала шкіряну
куртку як «зовнішній революційний атрибут», що фіксував факт змін соціальної орі-
єнтації, як певний мандат на привілеї в новому суспільстві77.
Цей одяг був особливо популярним під час революційних подій і залишався та-
ким у першій половині 1920-х рр. У мемуарах еміґрантів шкіряна куртка стає при-
мітною деталлю, яка дозволяла відтворити образ чекіста, не називаючи його. І читач
безпомилково здогадувався, про кого йшлося. Це так званий стилістичний при-
йом синекдоха – тобто назва частини замість цілого. Інколи ця акцентована де-
таль створювала іронічний і, навіть, саркастичний зміст78: «Ніби за помахом чарів-
ної палички, з’явилася шкіряна куртка, забрала кількох “злочинців” і командуючи:
“на право до дверей”, “на ліво сходами” тощо, повела далі»79, «Підійшли ще дві шкі-
ряні куртки й повели до виходу»80, «Вождь забризканих кров’ю шкіряних курток
Дзержинський»81.
Мода на шкіряну куртку минула із завершенням «громадянської війни», а та-
кож після перетворення ВНК на ДПУ. Зловісні постаті, які колись ходили коридора-
ми у своїх шкіряних «туніках», раптово зникли82. Відтак змінився й зовнішній образ
чекіста, що знайшло відображення у спогадах колишніх чекістів-еміґрантів 1920-х рр.
Костюм став зовнішнім маркером успішності для працівника апарату ОДПУ: «Одні
ходять у захисного кольору казенних гімнастерках і кепках, а інші – у чудово поши-
тих з англійського чи німецького сукна костюмах, у дорогих капелюхах і франтуватих
краватках. Перші – це співробітники, які ще не побували за кордоном, а другі – це ті,
хто повернувся з-за кордону, де вони по приїзді понашивали собі достатній запас ко-
стюмів»83.
До асоціативного ряду образів радянських органів держбезпеки належало служ-
бове авто. У спогадах есерів початку 1920-х рр. це був ще «царський чорний авто-
мобіль, наглухо закритий, із решітками на маленькому віконці», за що отримав
прізвисько «труна»84. Чекіст-неповерненець Ґ.Аґабеков у 1931 р. згадував «вели-
71 Думбадзе Е.В. На службе ЧК... – С.68.
72 Grand Hôtel Boutyrki. – С.100.
73 Essad-bey. OGPU... – P.121
74 Вы арестованы! – С.169.
75 Надеждин. Год в Бутырской тюрьме. – С.133.
76 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.46.
77 Лебина Н. Повседневная жизнь советского города: Нормы и аномалии 1920-х – 1930-х гг. – Санкт-Петербург, 1999.
78 Иссерс О.С. Речевое воздействие. – Москва, 2009. – С.170–171.
79 Вы арестованы! – С.145.
80 На Холодной горе // Кремль за решёткой... – С.171.
81 Гуль Р. Дзержинский... – С.55.
82 Essad-bey. OGPU... – P.130.
83 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.264.
84 Беглецов Н. В дни «красного террора». – С.73; Надеждин. Год в Бутырской тюрьме. – С.140, 142; Володин С. Эпопея
увоза в Ярославль. – С.180.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
122 Ксенія Кузіна
ку вантажівку-ящик, пофарбовану у чорний колір»: «Цю машину, коли вона мчить
вулицями Москви, називають “чорний ворон”»85. Сумнозвісна «емка» чи то
«Маруся» (легковик М-1), що стала символом сталінських репресій, з’явилася в ав-
топарку НКВС у 1936 р. Але незалежно від модифікації автомобіль радянських ка-
ральних органів згадувався з епітетами «фатальний», «смертний», «похмурий», що
«прискорював серцебиття в пересічних громадян».
Мемуарна література сповнена конкретних постатей співробітників органів дер-
жбезпеки СРСР. Утім збільшення числа публікацій, повторюваність сюжетів, вико-
ристання схожих мовленнєвих прийомів сприяли типізації образа чекіста. «Інший»
осягається через схеми типізації86. Використання словосполучень на зразок «харак-
терні фігури надзвичайників», «типовий шкіряний “муж”», «справжній тип че-
кіста»87, «різновид надзвичайника»88, «роль чекіста»89 – указували на певний «тип»,
що включав стереотипні уявлення, які приписувалися співробітникам ВНК та їхнім
діям, і не потребували додаткових пояснень. Анонімність могла бути майже повною,
без намагань індивідуалізації. У мемуаристиці початку 1920-х рр. фіксуються спро-
би категоризації співробітників НК. Приміром, есер із псевдонімом «Люсьмарин»
згрупував їх за принципом прихильності до ідей соціалізму чи комунізму: біль-
шість – «невігласи, але ідейно комуністичні, які визнають лише метод фізичного зни-
щення»; «безпринципні інтеліґентні покидьки», яким було все одно, кому служити;
меншість – «інтеліґенція, колишні офіцери, найменш соціалістична»90. Усі три типи
репрезентувалися як «убивці інтеліґенції, демократії та бур жуазії».
Типізації зберігаються доти, доки їм не буде зроблений новий виклик. Так,
С.Мельґунов у середині 1920-х рр., ураховуючи зміни у ВНК–ОДПУ, спрогнозу-
вав появу нових «типів»: «Типи п’яного матроса-чекіста й молодика з револьвером
за поясом скоро стануть надбанням історії. Їх замінюють вишукано ввічливі слідчі з
юристів і студенти-недоуки... Холодні, випещені, у новісінькому вбранні»91.
Опубліковані на початку 1930-х рр. у країнах Європи та США спогади колишніх
співробітників держбезпеки, які втекли із СРСР, внесли деякі зміни в ракурс репре-
зентації чекіста. За ними можна простежити новий тип – «чиновника-бюрократа»,
який працював у кабінеті, отримував жалування, відвідував партійні збори. Колишній
радянський резидент Ґ.Аґабеков відзначав: «Там уже немає працівників, немає чекіс-
тів! Усі перетворилися на чиновників-бюрократів»92. Але цей тип зберігав свій лихо-
вісний характер та, як і раніше, пов’язувався з терором. Повідомлення у пресі, згадки
у спогадах про масові обшуки та арешти93, усевладдя слідчих ДПУ, «конвеєрна систе-
ма допитів» підтримували ці уявлення. Зловісного значення набула Луб’янка – адмі-
ністративна будівля ВНК–ОДПУ–НКВС у Москві. Якщо на початку 1920-х рр. вона
згадувалася переважно в контексті тюремного ув’язнення, то надалі – як уособлен-
ня центрального апарату управління державної безпеки СРСР, зберігаючи при цьому
значення як в’язниці та місця страти. Інколи вона заступала саму назву органів держ-
безпеки: «Луб’янка фактично панує над Кремлем»94.
85 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.271.
86 Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности… – С.22–25.
87 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.223.
88 Grand Hôtel Boutyrki. – С.93; Измайлович А.А. Семь недель в В.Ч.К. – С.112; Вы арестованы! – С.169.
89 Думбадзе Е.В. На службе ЧК… – С.45.
90 Люсьмарин Г. Кубанская чрезвычайка. – С.235–236.
91 Мельгунов С.П. Красный террор в России. – С.177.
92 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.240.
93 Кровавые дни в Москве // Иллюстрированная Россия. – 1927. – №7.
94 Гуль Р. Дзержинский... – С.79.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. 123
Отже провідним способом репрезентації чекістів в еміґрантському дискурсі по-
чатку 1920-х рр. був опис злочинів, скоєних ними. Застосування різних технік мов-
леннєвого впливу мало на меті створення ворожого образу, який апелював до емоцій
адресата та формував відповідне неґативне ставлення.
Ворог: керівники терору
Типізації збагачувалися безліччю ознак конкретних осіб – очільників радян-
ських каральних органів Ф.Дзержинського, В.Менжинського, Ґ.Яґоди та М.Єжова.
Водночас на репрезентацію їхніх образів у західному дискурсі накладалися вже сфор-
мовані стереотипні уявлення. Конкретні постаті сприймаються за допомогою типіза-
цій.
У закордонній публіцистиці та пресі образи очільників були представлені кри-
тично й гостро. Лексема «кат» – загальновживана стосовно всіх керівників ВНК–
ОДПУ–НКВС. Також використовувалися пейорації на зразок «безхребетно-деґене-
ративна “тінь людини”», «сифілітик»95 (В.Менжинський); «наволоч», «нікчема»,
«злочинець і негідник»96 (Ґ.Яґода); «карлик», «опудало комуністів», «людина неда-
лекого розуму», «майже неписьменний пролетар»97 (М.Єжов). Доповнювали образ
епітети з неґативною семантикою: «зловісний» Ф.Дзержинський98, «хворобливий,
істеричний, до краю неврівноважений» В.Менжинський99, «кривавий», «нещад-
ний», «грубий і некультурний»100 Ґ.Яґода, «підозрілий», «злобний» М.Єжов.
У різних національних дискурсах застосовувалися схожі стереотипи та упере-
дження для применшення «іншого», які маркували відхилення від норми. Серед
них – лексема «фанатик»101. Із-поміж усіх очільників радянських каральних орга-
нів вона вживалася винятково щодо Ф.Дзержинського: «фанатик дії», «фанатик на-
силля», «фанатик революції», «бузувір-фанатик», «фанатично-владний», «фана-
тична жага бути караючим мечем революції»102, «фанатична рішимість»103. У романі
С.Моема «Різдвяні канікули» (1939 р.) Ф.Дзержинський постав в образі людини,
єдиною метою якої було фанатичне служіння революції. Основними характеристика-
ми стали «жахливо жорстокий», «вузьколобий ідеаліст», «зловісна / страшна осо-
ба», «нічого людського», «цілеспрямований». При цьому він – «справжній хазяїн
Росії», «хазяїн поліції», «один серед наймогутніших людей у Росії»104.
Фактично на кожного очільника ВНК–ОДПУ–НКВС покладалася відпо-
відальність за репресії: Ф.Дзержинський – «творець жахливої машини терору»;
В.Менжинський – «керівник червоного терору в Росії»105, «з ім’ям Яґоди пов’язані
масові страти»106, «Єжов головний майстер великої чистки»107.
95 Там же. – С.146; Вячеслав Менжинский // Возрождение. – 1934. – 12 мая.
96 Бажанов Б. Воспоминания бывшего секретаря Сталина // Генрих Ягода: Смерть главного чекиста. – Москва, 2013;
Гуль Р. Ягода.
97 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина… – С.33.
98 Вокруг смерти Дзержинского // Возрождение. – 1926. – 22 июля.
99 Вячеслав Менжинский // Возрождение. – 1934. – 12 мая.
100 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.10; Гуль Р. Ягода.
101 Будаев Э.В., Чудинов А.П. Метафора в политическом интердискурсе. – Екатеринбург, 2006. – С.23.
102 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... – С.107.
103 Вокруг смерти Дзержинского // Возрождение. – 1926. – 22 июля.
104 Моэм С. Рождественские каникулы // Его же. Собрание сочинений: В 5 т. – Т.3. – Москва, 1997.
105 Иллюстрированная Россия. – 1927. – №51.
106 ГПУ не упразднено, а переименовано // Возрождение. – 1934. – 12 июля.
107 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... – С.99.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
124 Ксенія Кузіна
Тема відповідальності за терор порушувалася на шпальтах еміґрантських ви-
дань у доволі неординарний спосіб. Так, редколеґія журналу «Иллюстрированная
Россия», що друкувався в Парижі, ініціювала проведення конкурсу «судових виро-
ків». Моделювалася ситуація, за якої на лаві підсудних опинялися більшовицькі діячі,
а дії відбувалися в Росії після повалення радянської влади. Матеріали «засідання» пу-
блікувалися у вигляді стенограми з виступами головуючого у суді, прокурора, свідків,
підсудного та захисту. І хоча всі персонажі були вигаданими, натяки на реальних осіб
були доволі прозорими. У 1931 р. «розглядалася» справа голови московського ДПУ
«Пельжинського»108. Це придумане прізвище було співзвучним як із Дзержинським,
так і Менжинським. До того ж інші деталі, як-от «ледве помітний неросійський ак-
цент» (а саме польський), допомагали встановити асоціативний зв’язок із першим
очільником ВНК чи його наступником. Читачам пропонувалося питання: «Яким
міг би бути ваш вибір, якби ви були присяжним засідателем?». Дуалістичне зобра-
ження підсудного (ворога) та свідка (жертви), застосовані мовленнєві техніки, спря-
мовані на формування неґативного образу «голови московського ДПУ» – усе це
передбачало очевидну відповідь. Переважна більшість читачів журналу «проголосу-
вали» за смертний вирок «Пельжинському»109. З одного боку, цей конкурс можна
розглядати як маніпулятивний, оскільки через мову, актуалізацію стереотипів, неґа-
тивних емоцій здійснювався вплив на суспільну думку. У цьому конкурсі можна вба-
чати й тактику зняття напруги, оскільки пропонувалася модель поведінки з ворогом
у ситуації віч-на-віч. З іншого боку – це також спосіб фіксації настроїв серед еміґран-
тів стосовно очільників органів держбезпеки.
Привертають увагу некрологи, опубліковані в еміґрантських виданнях, присвячені
Ф.Дзержинському та В.Менжинському в 1926 та 1934 рр. відповідно110. Як і в будь-яких
статтях із нагоди смерті, акцент зроблено на фактах біографії та професійній діяльно-
сті, але при цьому «мова скорботи» була відсутня. Повідомлення про десяту річницю
з дня смерті Ф.Дзержинського більше нагадувало «пародійний некролог» й мало назву
«Похвала кату»111. Текст був побудований на принципі заперечення тез радянської про-
паґанди. Якщо у традиційному некролозі увага приділялася соціально корисним аспек-
там діяльності та виключалися будь-які неґативні оцінки, некролог В.Менжинського, на-
впаки, був переповнений осудливими кліше: «жив за чужий рахунок», «за особистим
розпорядженням Менжинського здійснено розстріл кількох сотень людей», «винахідник
усіляких шкідницьких процесів», «спеціалізувався на переслідуванні інтеліґенції»112.
Невдовзі після смерті В.Менжинського у СРСР було оголошено про ліквідацію
ОДПУ та створення НКВС. Утім еміґрантська преса сприйняла це як черговий ди-
пломатичний маневр, подібний до того, як у 1922 р. на зміну ВНК прийшло ДПУ:
«Доки існує комуністичний режим, воно (ОДПУ – К.К.) може бути лише перейме-
новане»113. Повідомлялося, що очільником НКВС призначено Ґ.Яґоду – «найбільш
зловісну фігуру радянської каральної системи»114.
В еміґрантському погляді на ієрархію владних відносин у СРСР наркоми Ґ.Яґода
та М.Єжов посідали високе, але другорядне в порівнянні зі Й.Сталіним, місце:
«Яґода впродовж кількох років був наймогутнішим після Сталіна»115, «Єжов – без
108 Дело председателя московского ГПУ Пельжинского // Иллюстрированная Россия. – 1931. – №4. – С.1–9.
109 Результаты конкурса судебных приговоров по процессу №10 // Там же. – №8. – С.16.
110 Вокруг смерти Дзержинского // Возрождение. – 1926. – 22 июля; Смерть Менжинского // Там же. – 1934. – 11 мая.
111 Похвала палачу // Там же. – 1936. – 25 июля.
112 Вячеслав Менжинский // Там же. – 1934. – 12 мая.
113 «Упразднение» ГПУ // Там же. – 12 июля.
114 О переименование ГПУ // Там же. – 13 июля.
115 Падение Ягоды // Там же. – 1937. – 10 апреля.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. 125
сумніву, нині перша особа після Сталіна»116, «Микола Єжов офіційно визнаний дру-
гою за геніальністю людиною у СРСР»117. Такі тези цілком могли б бути зіставлені
з гаслами радянської пропаґанди. Значною мірою це пояснюється тим, що для емі-
ґрантських видань одним з офіційних джерел інформації про політичне життя у
«країні Рад» слугувала газета «Правда».
У радянському дискурсі 1930-х рр. голови ОДПУ–НКВС позиціонувалися як
найближчі соратники Й.Сталіна. У спогадах еміґрантів цей зв’язок також підкреслю-
вався, але неодмінно з неґативною конотацією: В.Менжинський поставав як «незмін-
ний посіпака Сталіна»118, Ґ.Яґода – «сталінський лакей», М.Єжов – «запопадливий
поліцейський Сталіна» та «сталінський кат»119.
Особливості зовнішності очільників органів держбезпеки СРСР згадували-
ся не часто. Утім можна помітити, що в нечисленних згадках, як правило, увага адре-
сата спрямовувалася на неґативні риси, на вади. Це цілком відповідало канону кон-
струювання образу ворога як огидного, такого, що викликає відразу. Так, наприклад,
у нарисах Р.Ґуля В.Менжинський зображувався як «розпливчатий брюнет із розхита-
ною ходою, опущеними плечами та руками, що бовтаються», Ґ.Яґода – «із мертвець-
ким кольором обличчя, зі шматком вусів над губою й тупими божевільними очима»,
М.Єжов – «карлик із кривими ніжками»120. Однак не виключалися й зображення во-
рога як приємного, проте підступного. Примітно, що на початку кар’єри М.Єжова га-
зета «Возрождение» репрезентувала його зовнішність як «благообразну»: «Микола
Єжов і за зовнішністю своєю, та й за складом розуму в певному сенсі є типовим пітер-
ським робітником. На перший погляд нібито простачок. Однак простачок із хитрин-
кою, собі на умі... Зовнішність досить благовидна: відкрите обличчя, шапка зачесаного
назад волосся, голене підборіддя, як прийнято говорити – вольове»121.
Серед способів зображення очільників органів держбезпеки досить ефектними
були сатиричні прийоми. Мовленнєвий вплив на читача зростав завдяки викорис-
танню каламбурів, які, серед іншого, мали на меті насмішку та сарказм. Наприклад,
«Яґода – зовсім іншого поля ягода»122 (в порівнянні з В.Менжинським). У контексті
повідомлення це означало, що Ґ.Яґода загрузнув у корупції набагато глибше за сво-
го попередника. М.Єжов став героєм віршованого гумористичного оповідання пое-
та-сатирика В.Горянського – «Садівник та Єжов» (1937 р.). За сюжетом, головний ге-
рой – колишній радянський чиновник (рос. «советский чинодрал») – побоюючись
арештів, вирішив змінити амплуа і стати «блаженним садівником». Щоб продемон-
струвати свою лояльність до влади він створив портрет Й.Сталіна із квітів, але:
«Вдруг, как на грех, Ежова нанесло,
Чья воля злая ныне непреложна.
Был через час расстрелян садовод…
Читатель изумлён: – За что же, скажет, это?
А вот:
портрет был в три национальных цвета»123.
116 Возвышение Ежова // Там же. – 25 июня.
117 Новое возвеличивание Ежова // Там же. – 13 августа.
118 Вячеслав Менжинский // Там же. – 1934. – 12 мая.
119 Гуль Р. Дзержинский... – С.146; Его же. Ягода.
120 Там же.
121 Николай Ежов // Возрождение. – 1936. – 10 октября.
122 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.267.
123 Горянский В. Садовник и Ежов // Возрождение. – 1937. – 2 июля. Під «трьома національними кольорами» малися
на увазі білий, синій і червоний.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
126 Ксенія Кузіна
Із метою висловлення іронічного ставлення використовувався прийом стиліс-
тичного контрасту, тобто позначення об’єкта словом, що має інший зміст124: «подви-
ги Яґоди» (себто безчинства), «герої Луб’янки» (кати й убивці), «духівник усієї кра-
їни» (тобто найбільш інформована людина).
Нерідко в еміґрантських виданнях застосовувалася техніка дифамації – поши-
рення неправдивих фактів, відомостей або ж пліток. Приміром, про М.Єжова, який
власноруч розстрілював опальних радянських високопосадовців: «Передають, що
Яґоду вбив чи то сам Єжов, чи то вбивство здійснене за присутності Єжова, який
перед тим допитував Яґоду в його камері»125, «нібито Тухачевський був зненацька й
упритул застрелений під час службової розмови особисто Єжовим»126.
На критичне сприйняття інформації впливали свідчення своєрідних «експертів» –
очевидців і свідків подій, що відбувалися у СРСР: «лист від друга, який проживає в одній
із прикордонних із Росією країн», «свідчення двох осіб, котрі виїхали з Москви», «роз-
повіді приїжджих», «за свідченнями осіб, що близько знають радянські правлячі кола»127.
Еміґрантська преса досить швидко і жваво реагувала на зміни в радянському по-
літикумі. Акцентувалися події, пов’язані із закінченням кар’єри та арештом спочат-
ку Ґ.Яґоди, а потім і М.Єжова. Відповідно, змінився ракурс репрезентації – від «усе-
сильного» до «опального». До судового процесу над Ґ.Яґодою було прикуто увагу
преси. Так, із кінця лютого до початку липня 1937 р. лише газета «Возрождение»
опублікувала 14 статей і повідомлень, присвячених колишньому наркомові, тоб-
то від моменту його арешту й до опосередкованих чуток про розстріл. Причини
«опали» еміґрантські видання називали доволі різні, але далекі від справжніх: «усу-
нутий на догоду громадській думці Європи, особливо соціалістів»128, «незграбний
Московський процес, організаторами якого були чекісти»129, «добре налагоджений
та озброєний апарат ДПУ може загрожувати радянській владі»130, навіть нібито обі-
знаність Ґ.Яґоди щодо «фальшування справжнього заповіту» В.Леніна131. Відтоді ме-
тафоричні образи на зразок «політичний небіжчик»132, поряд зі зневажливими епі-
тетами «безсилий», «жалюгідний», «боягузливий»133, використовувалися разом із
прізвищем репресованого. Фразеологізм «собаці собача й смерть»134 додав ще більшої
експресії повідомленням про можливу фізичну розправу з Ґ.Яґодою.
З осені 1937 р. змінився дискурс стосовно М.Єжова. Показовими маркера-
ми стали заголовки статей. Якщо на початку його кар’єри до читача апелювали
назви на зразок «Піднесення Єжова» або «Нове звеличення Єжова», то згодом
з’явилися такі – «Чи похитнулася влада Єжова», «Напередодні падіння Єжова»,
«Становище Єжова», та, урешті-решт, «Кінець Єжова» (опубліковано 14 квітня
1939 р., невдовзі після його арешту)135. Досить саркастично продемонстрував ці зміни
поет В.Горянський у своєму вірші «Героям Луб’янки»:
124 Иссерс О.С. Речевое воздействие. – С.113.
125 Судьба Ягоды // Возрождение. – 1937. – 4 июня.
126 Тухачевский был застрелен Ежовым // Там же. – 3 сентября.
127 Ростовцев Ф. Советские шпионы // Там же. – 1930. – 10 марта; Что происходит в Москве // Там же. – 1936. –
3 октября; Николай Ежов // Там же. – 10 октября.
128 Социалисты об опале Ягоды // Там же. – 1936. – 3 октября.
129 Что происходит в Москве? // Там же.
130 Арест Ягоды // Там же. – 1937. – 20 февраля.
131 Тайны Ягоды // Там же. – 17 апреля.
132 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина… – С.132.
133 Падение Ягоды // Возрождение. – 1937. – 10 апреля.
134 Там же.
135 Возвышение Ежова // Там же. – 25 июня; Новое возвеличивание Ежова // Там же. – 13 августа; Поколеблена ли
власть Ежова // Там же. – 1938. – 4 февраля; Перед закатом Ежова // Там же. – 11 марта; Положение Ежова //
Там же. – 13 мая; Конец Ежова // Там же. – 1939. – 14 апреля.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. 127
«Давно ли казнил Ягода,
А сегодня Ягоды нет.
Потомкам наука –
Коротка она и проста –
Пожирает себя гадюка
С собственного своего хвоста.
Хороша хватка Ежова:
Ничем клещей не разжать.
Но что не день, то обнова,
И Ежову уже визжать»136.
Отже загальний контекст публікацій в еміґрантських виданнях та мемуаристи-
ці, присвячених «першим особам» ВНК–ОДПУ–НКВС, можна визначити як кри-
тичний. У межах сталих уявлень про чекіста-ворога конструювався відповідний образ
очільника радянських органів держбезпеки, незалежно від конкретних осіб.
Ворог: аґент ОДПУ
В еміґрантській мемуаристиці першої половини 1920-х рр. був сконструйований
зловісний образ чекіста, але для російських вигнанців і західної публіки він був від-
далений від ситуації віч-на-віч, наче залишався в радянській Росії. Починаючи з сере-
дини 1920-х рр. відбувалася трансформація цього образу в еміґрантському дискурсі:
співробітник ОДПУ–НКВС стає «реально існуючим» (у ситуації віч-на-віч) як аґент,
котрий не зважає на кордони й діє по всьому світу, що несе небезпеку. Еміґрантська
преса, що друкувала численні повідомлення про аґентів СРСР, а також опубліковані
в Європі та США спогади колишніх секретних співробітників ОДПУ, які втекли на
Захід, вирішальним чином вплинули на появу нового образу ворога.
Заголовки газетних і журнальних статей, присвячених діяльності радянських ор-
ганів держбезпеки за кордоном, були досить красномовними й мали на меті спра-
вити блискавичний вплив на читача та викликати певні емоції. Приміром, острах,
небезпеку («У страху перед ДПУ», «Танцівниця втягнена у ДПУ») або гнів і роздра-
тування («Обурення проти ДПУ у Франції»).
Преса вдавалася до гіперболізація ворога з метою зробити його ще більш не-
безпечним: «величезна мережа аґентів ДПУ», «велетенський штат платних праців-
ників ДПУ, які мають необмежені кошти», «безліч аґентів ДПУ», «численні заго-
ни чекістів у Китаї»137. Співробітників ОДПУ зображували хитрими та підступними,
які приховували свої справжні наміри та діяли потай («аґенти червоного шпигунства
змінюють шкіру за обставинами», «маска аґентів ДПУ», «прикриватися маскою за-
конності», «за лаштунками че-ка»), були здатні на провокацію, уникали відповідаль-
ності за свої злочини («ховати кінці у воду», «затирати сліди») та маніпулювали ін-
шими людьми («маріонетка в руках ДПУ»)138.
136 Горянский В. Героям Лубянки // Там же. – 1938. – 3 марта.
137 Подрывная работа ЧК за границей // Там же. – 1930. – 10 марта, 14 апреля и др.
138 Смирнов А. Записки агента Разведупра // Там же. – 1930. – 29 апреля; Орлов Г. Двойной агент... – С.172; Бурцев В.
Боритесь с ГПУ. – Париж, 1932. – С.4, 18; Ч.К. // Кремль за решёткой... – С.202.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
128 Ксенія Кузіна
Подробиці зі спогадів утікачів із «країни Рад» Ґ.Аґабекова та В.Кривицького
щодо вербування аґентів і діяльності радянської шпигунської павутини, про методи
їхньої роботи доповнювали цей «могутній образ». Приміром, західний читач ствер-
джувався в думці про «мережу шпигунства не тільки в кожному куточку СРСР, але
й у майже всіх країнах світу», про те, що у закордонних фірмах діяв «мовчазний
аґент ДПУ»139. Крім того, поставав образ шпигуна, котрий мандрує світом із фальши-
вими паспортами, організовує викрадення та вбивства, «любить ризик і пригоди»,
«самою природою створений для роботи в ОДПУ»140.
Образ аґента конструювався як небезпечний у міжнародному масштабі. У зв’яз-
ку зі вбивством очільника ОУН Є.Коновальця в 1938 р. голландські газети повідом-
ляли про існування «цитаделі ДПУ в Роттердамі»141. Французька преса заклика-
ла владу «довести самій собі та іноземним країнам, що ДПУ не панує над її (тобто
Франції – К.К.) судовою системою»142. У революційній Іспанії статус ДПУ визначав-
ся як «держави в державі, […] перед якою тремтів уряд Кабальєро»143, завербований
радянськими розвідорганами співробітник британського МЗС передавав у СРСР до-
несення англійських дипломатів144, аґентура «закордонних чекістів роздмухує всі не-
порозуміння між Югославією та Італією»145. Водночас звеличення ворога відбувалося
не в тій мірі, щоб зробити його всесильним. Переможна риторика звучала в публіка-
ціях про викриття операцій закордонного відділу ОДПУ в різних країнах світу: «у
Нью-Йорку поліції вдалося запобігти підготовленому радянськими аґентами вибу-
ху будівлі опери», «у Румунії численні арешти радянських аґентів», «більшовицькі
аґенти в Парижі зазнають поразки за поразкою»146.
Справа викрадення радянськими аґентами в Парижі наприкінці січня 1930 р. го-
лови Російського загальновійськового союзу ґенерала О.Кутепова на досить тривалий
час монополізувала увагу європейської спільноти. Еміґрантська преса впродовж кіль-
кох місяців висвітлювала хід слідства: «викрадення ґенерала здійснено руками однієї
з летючих бриґад іноземного відділу ДПУ»147, «усім було відомо, що ґенерал викра-
дений паризьким ОДПУ»148. Попри те, що французькі слідчі так і не розкрили цю
справу, вона мала неабиякий резонанс.
Подібні публікації викликали серед читачів надмірну підозріливість. Показовим
став випадок із російським еміґрантом С.Афанасьєвим, що стався з ним у Парижі на-
весні 1930 р. Під час перевірки документів поліціанти вирішили супроводити його до
префектури. Запідозривши, що це не французькі поліцейські, а нібито аґенти ОДПУ,
той учинив опір і вдався до втечі. На суді він пояснив свій учинок тим, що «остері-
гався більшовиків, котрі прагнуть його викрасти як ґенерала Кутепова». Французьке
правосуддя покарало колишнього «білого офіцера з Росії» штрафом149.
Вербування радянським аґентом – небезпека, що чатувала як на втікача з черво-
ної Росії, так і на громадянина будь-якої країни світу – таким був один із головних
мотивів публікацій еміґрантської преси. Для позначення осіб, які погодилися співп-
рацювати з ОДПУ, використовувалися лексеми «резиденти, які комплектуються
139 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина… – С.72, 83, 97; Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.322, 357.
140 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.86.
141 Убийство Коновальца // Возрождение. – 1938. – 10 июня.
142 Возмущение против ГПУ во Франции // Там же. – 4 февраля.
143 Кривицкий В.Г. Я был агентом Сталина... – С.97.
144 Агабеков Г.С. Секретный террор... – С.322.
145 Подрывная работа ЧК за границей // Возрождение. – 1930. – 24 марта.
146 То же // Там же. – 14 апреля; Агенты ГПУ за работой // Там же. – 1937. – 12 ноября.
147 Исчезновение генерала А.П.Кутепова // Там же. – 1930. – 29 января.
148 Essad-bey. OGPU… – P.265.
149 В страхе перед ГПУ: Случай с русским в Париже // Возрождение. – 1930. – 5 апреля.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
Образ співробітника ВНК–ОДПУ–НКВС у російському еміґрантському дискурсі 1920–1930-х рр. 129
з місцевих мешканців», «аґенти першого порядку», «аґент-провокатор», «шпигун»,
або ж відверто неґативні «шпана», «партійна шпана» (тобто члени європейських
компартій), «кур’єри із західної шпани»150. Через те, що газети оприлюднювали ма-
теріали викривального характеру, «резиденти» переважно не були анонімними, і це
додавало ще більшої достовірності151. Але у цьому зневажливому контексті можна по-
мітити, що образ «завербованого» конструювався як жертви – залякана й затурка-
на людина, котру шантажують («або розстріл, або робота у ДПУ») і яка працює в
повному страху за мізерну плату: «Офіцери прикордонного ДПУ на фінляндському
кордоні схиляють жителів Фінляндії до шпигунства... Микола Таві, навернений до
шпигунської діяльності, отримував винагороду горілкою»152. Тому «жертва» та «во-
рог» ще більше контрастували між собою, і тим підступнішим на цьому тлі був ре-
презентований співробітник ОДПУ. Мету справити мобілізуючий ефект на читача
мали статті, що повідомляли про «прийоми, які дуже часто використовувалися при
вербовці»: не брати позик від незнайомців, не довіряти листам від родичів чи знайо-
мих із СРСР тощо. У цілому це доповнювало атмосферу підозріливості, шо панувала
в еміґрантському середовищі.
Отже починаючи з другої половини 1920-х рр. в еміґрантському дискурсі був ак-
туалізований новий образ співробітника радянських каральних органів як «закор-
донного аґента ДПУ». Попри те, що йому були притаманні нові (в порівнянні з об-
разом чекіста-ката) кліше та стереотипи, характер репрезентації так само залишався
ворожим.
Таким чином, у російській еміґрантській публіцистиці та пресі образ співробіт-
ника ВНК–ОДПУ–НКВС створювався за лекалами «ворога». Цей образ був дина-
мічним і залежав від зовнішніх інформаційних впливів. Якщо на початку 1920-х рр.
чекіст у текстах репрезентувався як убивця й кат, то вже з другої половини того ж де-
сятиліття – як підступний аґент ДПУ. Але в будь-якому разі він сприймався таким,
що несе загрозу цінностям і самому існуванню російської закордонної спільноти.
Техніки зображення ворога в еміґрантському дискурсі не були унікальними, а, навпа-
ки, подібними до інших, приміром англійської чи французької часів Першої світо-
вої війни або ж радянської 1920–1930-х рр. Спільним для них було те, шо вони апе-
лювали до архетипічних образів добра та зла. Для радянської пропаґанди ворожий
образ співробітника органів держбезпеки СРСР став своєрідним викликом, що його
аґітпроп прагнув нейтралізувати, створивши натомість образ «героя».
REFERENCES
1. Berger, P. and Lukman, T. (1995). Sotsialnoe konstruirovanie realnosti: Traktat po sotsiologii znaniya. Moskva: Medium.
[in Russian].
2. Budaev, E.V. and Chudinov, A.P. (2006). Metafora v politicheskom interdiskurse. Ekaterinburg. [in Russian].
3. Gudkov, L. (Comp.) and Konradova, N. (Ed.). (2005). Obraz vraga. Moskva. [in Russian].
4. Gyunter, Kh. (2000). Arkhetipy sovetskoj kultury. Gyunter, H. and Dobrenko, N. (Ed.). Sotsialisticheskij kanon, 743–785. Sankt-
Peterburg: Akademicheskij proekt. [in Russian].
5. Hrynevych, L.V. (2014). Mekhanizmy masovoho narodovbyvstva: konstruiuvannia “obrazu voroha” v radianskii politychnii
karykaturi (druha polovyna 1929 – pochatok 1930 rr.). Storinky istorii, 38, 47–64. [in Ukrainian].
6. Issers, O.S. (2009). Rechevoe vozdejstvie. Moskva: Nauka. [in Russian].
7. Lebina, N. (1999). Povsednevnaya zhizn sovetskogo goroda: Normy i anomalii 1920-kh – 1930-kh gg. Sankt-Peterburg. [in Russian].
8. Lozhkina, A.S. (2007). Formirovanie “obraza vraga”: Yaponiya v sovetskoj propagande 1930-kh gg. Gosudarstvennoe upravlenie:
Elektronnyj vestnik, 13. [in Russian].
150 Ростовцев Ф. Советские шпионы // Возрождение. – 1930. – 10 марта; Амфитеатров А. О «Тресте» // Там же. –
1936. – 8 апреля, 15 апреля.
151 Танцовщица завлечена в ГПУ // Там же. – 1937. – 2 июля.
152 Советские шпионы в Финляндии // Там же. – 1930. – 1 января.
Український історичний журнал. – 2021. – №5
130 Ксенія Кузіна
9. Maievskyi, O. (2013). Obraz zovnishnoho voroha kriz pryzmu plakatnoi produktsii SRSR. Storinky voiennoi istorii Ukrainy, 16,
207–217. [in Ukrainian].
10. Mikhalishcheva, S.S. (2018). Assotsiativno-derivatsionnaya i frazeologicheskaya semantika ital. sangue ‘krov’. Vestnik Permskogo
universiteta, 1, 44–53. [in Russian].
11. Nekrasova, V.V. (2011). Obraz “voroha” ta “druha” v ideolohichnomu protystoianni chasiv zavershennia “kholodnoi viiny”.
Abstracts of Papers 2011: Rozpad Radianskoho Soiuzu ta mizhnarodni interpretatsii zavershennia Kholodnoi viiny: 20 rokiv poto-
mu: Materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii, 43–47. Zaporizhzhia. [in Ukrainian].
12. Popova, O. (2013). Movni tekhniky konstruiuvannia obrazu vnutrishnoho voroha v periodychnykh vydanniakh radianskoi Ukrainy (na
materialakh hazet “Komunist” ta “Visti VUTsVK” za 1928–1939 rr.). Istorychni ta politolohichni doslidzhennia, 3(53). [in Ukrainian].
13. Popova, O.Yu. (2014). Obraz vnutrishnoho voroha v periodychnii presi radianskoi Ukrainy (1928–1939 rr.). (Candidate’s thesis).
Donetsk. [in Ukrainian].
14. Senyavskaya, E.S. (2006). Protivniki Rossii v vojnakh XX veka: Evolyutsiya “obraza vraga” v soznanii armii i obshchestva. Moskva:
Rossijskaya politicheskaya entsiklopediya. [in Russian].
15. Stoyanova, E.V. (2008). Ot rituala i mifa k metafore. Vestnik RUDN. Ser. “Russkij i inostrannyj yazyki i metodika ikh prepodavani-
ya”, 4, 27–36. [in Russian].
16. Vajs, D. (2008). Zhivotnye v sovetskoj propagande: verbalnye i graficheskie stereotipy. Politicheskaya lingvistika, (2)25. [in Russian].
17. Volkova, E. (2013). Osobennosti podachi obraza “vraga naroda” v sovetskoj pechati konca 1920 – pervoj poloviny 1930 gg. Istoriya
massovykh kommunikatsij, 4. [in Russian].
18. Yudin, N.V. (2012). Sozdanie obraza vraga v propagande stran Antanty v nachale Pervoj mirovoj vojny (avgust – dekabr 1914).
Izvestiya Saratovskogo universiteta, 12: Ser. “Istoriya. Mezhdunarodnye otnosheniya”, 3, 50–58. [in Russian].
Kseniia KUZINA
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow,
Department of History of State Terror of the Soviet Era,
Institute of History of Ukraine NАS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), kuzinakseniya@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7804-5469
VChK–OGPU–NKVD Employee in the Russian
Emigrant Discourse in the 1920s and 1930s
Abstract. The article is devoted to the analysis of an employee’s image of the Soviet secret police
agency in the 1920–1930s in the texts written by the representatives of the Russian emigration.
The purpose of the article is to analyze VChK–OGPU–NKVD employee’s image of and the
mechanisms of constructing this image in journalistic works, memoirs, and periodicals of the
Russian community in exile. Methodology. Phenomenologically oriented theories of P.Berger
and T.Lukman, in particular about the role of language in the construction of abstract symbols,
which are elements of everyday life, are useful for studying the phenomenon of the image of other/
strange/enemy. The linguistic-cultural method and the method of content analysis were used
in the study. Conclusions. Based on these texts, VChK–OGPU–NKVD employee’s image was
shown through the prism of the “enemy”. The stereotypes, the experience of an individual as well
as community, the informational influences of propaganda affected this image. It was presented in
two perspectives. The image of the “chekist-executioner” dominated in the early 1920s. From the
second half of this decade, an “OGPU agent” appeared at the forefront of the emigrant discourse,
operating outside the USSR and posing a potential danger to other countries. The heads of the
secret police agency of the USSR were represented within the framework of permanent stereotypes
and typifications. All these images were addressed to foreign recipients (many works had been
published in English, French, and German), as well as to ordinary Russian emigrants. Also, the
images sheared by the Russian-language media were intended to have a mobilizing effect on
the emigrants community.
Keywords: VChK–OGPU–NKVD, Chekists, enemy image, Russian emigration.
|