Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни"
Українська громада Північної Америки відіграла важливу роль в інформаційній кампанії у західній пресі навколо ситуації в радянській Україні в 1932–1933 рр. Починаючи з 1950-х рр. політична, суспільна, культурна діяльність окремих її представників стане важливою складовою комеморації Голодомору у...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2021 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184591 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" / В. Куделя-Свьонтек // Український історичний журнал. — 2021. — Число 6. — С. 73-88. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184591 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Куделя-Свьонтек, В. 2022-06-19T17:13:18Z 2022-06-19T17:13:18Z 2021 Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" / В. Куделя-Свьонтек // Український історичний журнал. — 2021. — Число 6. — С. 73-88. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/!!! https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184591 94(477) Українська громада Північної Америки відіграла важливу роль в інформаційній кампанії у західній пресі навколо ситуації в радянській Україні в 1932–1933 рр. Починаючи з 1950-х рр. політична, суспільна, культурна діяльність окремих її представників стане важливою складовою комеморації Голодомору у США. Однак, попри історичне значення тієї ролі, яку відіграла північноамериканська діаспора у цьому процесі в період «холодної війни», тема не була достатньо вивчена в історичній науці. Мета дослідження – розглянути дискурс, створений УПЦ у США навколо теми вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. у період «холодної війни», на прикладі українського православного центру Св. Андрія у Саут-Баунд-Бруку. Методологія. Застосовано дискурсивно-коґнітивний підхід. Основні результати. Представлено висновки відносно того, як саме православні українці США пригадували жертв Голодомору впродовж 1950–1980-х рр.; чи змінювалася (та яким чином) культура пам’яті цієї трагедії в північноамериканській діаспорі; які метафори домінували у суспільному просторі (і чому саме вони). На підставі проаналізованих джерел робиться висновок, що, починаючи з 1950‑х рр., українська діаспора проводила низку акцій, спрямованих на привернення уваги до подій 1932–1933 рр. в УСРР, які мали вплив на започаткування академічних досліджень та формування соціальної думки щодо проявів радянського тоталітаризму. Ранні форми вшанування в «місцях пам’яті» мали глибоко релігійний характер. Це свідчить про те, що травма Голодомору вочевидь осмислювалась як «жертвоприношення» мучеників за волю України (як про це писала релігійна українська періодика у США). Загиблі від голоду згадувались як «невинні жертви», «невинно вбиті» та «невинні мученики», а боротьба українців за незалежність – як «українська Голгофа». Сакральний вимір пригадування жертв Голодомору був пов’язаний із почуттям морального обов’язку. У цьому випадку йшлося про бажання діаспори невпинно нагадувати демократичним суспільствам про жертви комунізму. The Ukrainian community in North America played an essential role in the information campaign in the Western press about the situation in the Ukrainian SSR in 1932–1933 and in providing all possible assistance to the starving. Later, beginning in the 1950s, the political, social, and cultural activities of some of its members would take part in the commemoration of the Holodomor in the United States. However, despite the historical significance of the role played by the North American diaspora in this process during the Cold War, this topic has not been sufficiently studied in historical science. Goal. The author has set a fundamentally new goal for historiography in recent years to consider the discourse created by the UOC of the USA around commemorating the victims of the Holodomor of 1932–1933 during the Cold War. She reflected here the commemorating anniversaries initiatives using by the community from St. Andrew Memorial Church, Ukrainian Orthodox cathedral in South Bound Brook (NJ). Methodology. In the article, the author applied a discursive-cognitive approach. Main results of the research. The author presents the main conclusions about how the Orthodox Ukrainians of America remembered the victims of the Holodomor during the 1950s and 1980s; whether and how the culture of Holodomor memory in the North American diaspora changed; what metaphors dominated the public space of the Ukrainian diaspora in America and why they. Based on the analysed sources. The author concludes that since the 1950s, the Ukrainian diaspora has carried out a series of actions aimed at drawing attention to the events of 1932–33 in Soviet Ukraine, which influenced the initiation of academic research and the formation of social opinion on the form and manifestations of Soviet totalitarianism. It should be noted that the early forms of commemoration of the Holodomor in “places of memory” were deeply religious in nature, indicating that the Holodomor trauma was apparently understood as a “sacrifice” of martyrs for the freedom of Ukraine (as Ukrainian religious periodicals in the United States wrote about it). The Ukrainian tradition of commemoration of the dead and the Christian tradition of honouring the memory of martyrs for their faith was the first topos chosen to Ukrainians in North America (mainly Orthodox) in honour of victims of the Soviet regime. The victims of the Holodomor were referred to as “innocent victims”, “innocently killed”, “innocent martyrs”, and the struggle of Ukrainians for independence – as “Ukrainian Golgotha”. The sacred dimension of commemorating Holodomor victims was associated with a sense of moral duty to the Holodomor generation that was part of the community. And in this case, it was about the desire of the diaspora to remind the victims of communism to democratic societies constantly. It is symbolic, as it is evidence of the testimony of Americans of Ukrainian descent about the experience of the Holodomor generation. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" Commemoration of the Holodomor by Orthodox Ukrainians of the USA During the Cold War Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" |
| spellingShingle |
Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" Куделя-Свьонтек, В. Історичні студії |
| title_short |
Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" |
| title_full |
Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" |
| title_fullStr |
Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" |
| title_full_unstemmed |
Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" |
| title_sort |
комеморація голодомору православними українцями сша в період "холодної війни" |
| author |
Куделя-Свьонтек, В. |
| author_facet |
Куделя-Свьонтек, В. |
| topic |
Історичні студії |
| topic_facet |
Історичні студії |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Український історичний журнал |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Commemoration of the Holodomor by Orthodox Ukrainians of the USA During the Cold War |
| description |
Українська громада Північної Америки відіграла важливу роль в інформаційній
кампанії у західній пресі навколо ситуації в радянській Україні в 1932–1933 рр. Починаючи
з 1950-х рр. політична, суспільна, культурна діяльність окремих її представників стане
важливою складовою комеморації Голодомору у США. Однак, попри історичне значення
тієї ролі, яку відіграла північноамериканська діаспора у цьому процесі в період «холодної
війни», тема не була достатньо вивчена в історичній науці. Мета дослідження – розглянути
дискурс, створений УПЦ у США навколо теми вшанування пам’яті жертв Голодомору
1932–1933 рр. у період «холодної війни», на прикладі українського православного центру
Св. Андрія у Саут-Баунд-Бруку. Методологія. Застосовано дискурсивно-коґнітивний підхід.
Основні результати. Представлено висновки відносно того, як саме православні українці
США пригадували жертв Голодомору впродовж 1950–1980-х рр.; чи змінювалася (та яким
чином) культура пам’яті цієї трагедії в північноамериканській діаспорі; які метафори
домінували у суспільному просторі (і чому саме вони). На підставі проаналізованих джерел
робиться висновок, що, починаючи з 1950‑х рр., українська діаспора проводила низку
акцій, спрямованих на привернення уваги до подій 1932–1933 рр. в УСРР, які мали вплив
на започаткування академічних досліджень та формування соціальної думки щодо проявів
радянського тоталітаризму. Ранні форми вшанування в «місцях пам’яті» мали глибоко
релігійний характер. Це свідчить про те, що травма Голодомору вочевидь осмислювалась як
«жертвоприношення» мучеників за волю України (як про це писала релігійна українська
періодика у США). Загиблі від голоду згадувались як «невинні жертви», «невинно
вбиті» та «невинні мученики», а боротьба українців за незалежність – як «українська
Голгофа». Сакральний вимір пригадування жертв Голодомору був пов’язаний із почуттям
морального обов’язку. У цьому випадку йшлося про бажання діаспори невпинно нагадувати
демократичним суспільствам про жертви комунізму.
The Ukrainian community in North America played an essential role in the information
campaign in the Western press about the situation in the Ukrainian SSR in 1932–1933 and in
providing all possible assistance to the starving. Later, beginning in the 1950s, the political, social,
and cultural activities of some of its members would take part in the commemoration of the
Holodomor in the United States. However, despite the historical significance of the role played
by the North American diaspora in this process during the Cold War, this topic has not been
sufficiently studied in historical science. Goal. The author has set a fundamentally new goal for
historiography in recent years to consider the discourse created by the UOC of the USA around
commemorating the victims of the Holodomor of 1932–1933 during the Cold War. She reflected
here the commemorating anniversaries initiatives using by the community from St. Andrew
Memorial Church, Ukrainian Orthodox cathedral in South Bound Brook (NJ). Methodology.
In the article, the author applied a discursive-cognitive approach. Main results of the research.
The author presents the main conclusions about how the Orthodox Ukrainians of America
remembered the victims of the Holodomor during the 1950s and 1980s; whether and how the
culture of Holodomor memory in the North American diaspora changed; what metaphors
dominated the public space of the Ukrainian diaspora in America and why they. Based on the
analysed sources. The author concludes that since the 1950s, the Ukrainian diaspora has carried
out a series of actions aimed at drawing attention to the events of 1932–33 in Soviet Ukraine,
which influenced the initiation of academic research and the formation of social opinion on
the form and manifestations of Soviet totalitarianism. It should be noted that the early forms
of commemoration of the Holodomor in “places of memory” were deeply religious in nature,
indicating that the Holodomor trauma was apparently understood as a “sacrifice” of martyrs
for the freedom of Ukraine (as Ukrainian religious periodicals in the United States wrote about
it). The Ukrainian tradition of commemoration of the dead and the Christian tradition of
honouring the memory of martyrs for their faith was the first topos chosen to Ukrainians in
North America (mainly Orthodox) in honour of victims of the Soviet regime. The victims of the
Holodomor were referred to as “innocent victims”, “innocently killed”, “innocent martyrs”, and
the struggle of Ukrainians for independence – as “Ukrainian Golgotha”. The sacred dimension of
commemorating Holodomor victims was associated with a sense of moral duty to the Holodomor
generation that was part of the community. And in this case, it was about the desire of the
diaspora to remind the victims of communism to democratic societies constantly. It is symbolic,
as it is evidence of the testimony of Americans of Ukrainian descent about the experience of the
Holodomor generation.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184591 |
| citation_txt |
Комеморація Голодомору православними українцями США в період "холодної війни" / В. Куделя-Свьонтек // Український історичний журнал. — 2021. — Число 6. — С. 73-88. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kudelâsvʹontekv komemoracíâgolodomorupravoslavnimiukraíncâmisšavperíodholodnoívíini AT kudelâsvʹontekv commemorationoftheholodomorbyorthodoxukrainiansoftheusaduringthecoldwar |
| first_indexed |
2025-11-26T00:08:56Z |
| last_indexed |
2025-11-26T00:08:56Z |
| _version_ |
1850593483094491136 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2021. – №6
Анотація. Українська громада Північної Америки відіграла важливу роль в інформаційній
кампанії у західній пресі навколо ситуації в радянській Україні в 1932–1933 рр. Починаючи
з 1950-х рр. політична, суспільна, культурна діяльність окремих її представників стане
важливою складовою комеморації Голодомору у США. Однак, попри історичне значення
тієї ролі, яку відіграла північноамериканська діаспора у цьому процесі в період «холодної
війни», тема не була достатньо вивчена в історичній науці. Мета дослідження – розглянути
дискурс, створений УПЦ у США навколо теми вшанування пам’яті жертв Голодомору
1932–1933 рр. у період «холодної війни», на прикладі українського православного центру
Св. Андрія у Саут-Баунд-Бруку. Методологія. Застосовано дискурсивно-коґнітивний підхід.
Основні результати. Представлено висновки відносно того, як саме православні українці
США пригадували жертв Голодомору впродовж 1950–1980-х рр.; чи змінювалася (та яким
чином) культура пам’яті цієї трагедії в північноамериканській діаспорі; які метафори
домінували у суспільному просторі (і чому саме вони). На підставі проаналізованих джерел
робиться висновок, що, починаючи з 1950-х рр., українська діаспора проводила низку
акцій, спрямованих на привернення уваги до подій 1932–1933 рр. в УСРР, які мали вплив
на започаткування академічних досліджень та формування соціальної думки щодо проявів
радянського тоталітаризму. Ранні форми вшанування в «місцях пам’яті» мали глибоко
релігійний характер. Це свідчить про те, що травма Голодомору вочевидь осмислювалась як
«жертвоприношення» мучеників за волю України (як про це писала релігійна українська
періодика у США). Загиблі від голоду згадувались як «невинні жертви», «невинно
вбиті» та «невинні мученики», а боротьба українців за незалежність – як «українська
Голгофа». Сакральний вимір пригадування жертв Голодомору був пов’язаний із почуттям
морального обов’язку. У цьому випадку йшлося про бажання діаспори невпинно нагадувати
демократичним суспільствам про жертви комунізму.
Ключові слова: Голодомор, ушанування пам’яті, «холодна війна», Українська православна
церква США, спільноти пам’яті.
Вікторія КУДЕЛЯ-СВЬОНТЕК
докторка історичних наук, доцентка,
Інститут історії та архівних студій,
Педагогічний університет ім. КНО у Кракові
(Краків, Польща), wiktoria.kudelaswiatek@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9559-0784
Комеморація Голодомору православними
українцями США в період «холодної війни»
DOI: https://doi.org/10.15407/!!! УДК: 94(477)
Українська громада Північної Америки відіграла важливу роль в інфор-
маційній кампанії у західній пресі навколо ситуації в радянській Україні 1932–
1933 рр. та надаючи посильну допомогу голодуючим. Згодом, починаючи з 1950-
х рр., політична, суспільна, культурна діяльність окремих її представників стане
важливою складовою комеморації Голодомору1 у США. Однак, попри історич-
1 У статті вживається сучасна історіографічна назва голоду-геноциду 1932–1933 рр. У період «холодної війни»
ця історична подія окреслювалась як Голод або Великий голод.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
74 Вікторія Куделя-Свьонтек
не значення ролі, яку відіграла північноамериканська діаспора у цьому проце-
сі в період «холодної війни», ця тема не була достатньо вивчена в історичній
науці.
Уперше значення теми Голодомору 1932–1933 рр. у суспільному житті північноа-
мериканської діаспори розглянули Д.Вєдєнєєв та Д.Будков, називаючи її «заручни-
цею ґлобального протистояння»2. Утім це дослідження не брало до уваги політичної
діяльності українських об’єднань за кордоном і діяльності Української православної
церкви США (УПЦ США), що вказує на його однобічний характер. Американсько-
канадський історик Ф.Сисин також звертався до цієї теми, наголошуючи на значен-
ні православних осередків для процесу комеморації Голодомору в українській ді-
аспорі Північної Америки3. Окремі аспекти цього процесу висвітлювались у праці
О.Ковальчук та Т.Марусик4. Не дивлячись на це, згадана тема залишилася відкритою
та вимагає ґрунтовного вивчення.
У цій статті поставлено принципово нову для історіографії останніх ро-
ків мету – розглянути дискурс, створений УПЦ США навколо теми вшанування
пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. у період «холодної війни», на прикладі
українського православного центру Св. Андрія у Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-
Джерсі). Первинна гіпотеза полягала в тому, що християнська риторика та пов’я-
зані з нею традиції православних українців згадувати особливим чином померлих
мученицькою смертю («невинно убієнних») були найбільш прийнятними і спіль-
ними для гетерогенної української діаспори в аналізований період. Однак у проце-
сі студій над періодикою північноамериканської діаспори та архівними колекціями
Українського історико-освітнього центру у Сомерсет (штат Нью-Джерсі; УІОЦ,
UHEC)5, стало зрозумілим, що відносно цілісний дискурс, який постає на підставі
цих джерел, тісно пов’язаний із загальною політикою США відносно СРСР, склад-
ною політичною ситуацією в УРСР (репресії проти шістдесятників) та чисельними
політичними течіями всередині самої діаспори. Адже, з одного боку, у цей період
діаспора розуміла Голодомор як «український Голокост», з іншого ж – як «україн-
ську Голгофу». Ця остання метафора з’явилася в публічному просторі української
громади саме завдяки особливому політичному богослов’ю УПЦ США на шпаль-
тах української православної періодики. Отже у цій статті представлено основні
висновки відносно того, як саме православні українці Америки пригадували жертв
Голодомору впродовж 1950–1980-х рр.; чи змінювалася (та яким чином) культура
пам’яті цієї трагедії в північноамериканській діаспорі; які метафори домінували у
суспільному просторі (і чому саме вони).
Для цього спочатку охарактеризуємо саму громаду та стисло пояснимо суть спе-
цифіки політичного богослов’я УПЦ США. Ітиметься також про історію побудо-
ви православного осередку у Саут-Баунд-Бруку – цього «українського Єрусалима».
Далі зосередимося на складному процесі комеморації пам’яті жертв Голодомору під
час річниць цієї події впродовж аналізованого періоду.
2 Вєдєнєєв Д.В., Будков Д.В. Заручниця глобального протистояння: трагедія Великого голоду 1932–1933 рр. в Україні
в контексті «холодної війни» 1945–1991 рр. – К., 2013. – 232 с.
3 Sysyn F.E. The Ukrainian Famine of 1932–33: The role of the Ukrainian Diaspora in research and public discussion //
Studies in comparative genocide / Eds. L.Chorbajian, G.Shirinian. – London, 1999. – P.182–215; Idem. The Ukrainian
Orthodox Church: memory and memorialization of the Holodomor [Електронний ресурс]: https://holodomor.ca/wp-
content/uploads/2016/05/boundbrook.pdf
4 Ковальчук О.О., Марусик Т.В. Голодомор 1932–1933 рр. в УPСР і українська діаспора Північної Америки. – Чернівці,
2010 – 224 с.
5 Авторка глибоко вдячна др. Майклу Андреку з УІОЦ за надання онлайн унікальних матеріалів із колекції центру,
необхідних для завершення дослідження, припиненого через пандемію COVID-19.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
Комеморація Голодомору православними українцями США в період «холодної війни» 75
Православні українці Північної Америки
в роки «холодної війни»
Українська громада у США в період «холодної війни» була представлена дуже
різними соціальними та політичними осередками. Існували організації, пов’язані з
першими хвилями еміґрації на рубежі ХІХ–ХХ ст., і з’являлися нові, створені по-
воєнною хвилею. У 1950-х рр. почали виникати конфлікти між прибульцями й міс-
цевими громадами. До того ж вони сприймали один одного як чужинців і дійсно
мали небагато спільного, окрім переконання про належність до українського наро-
ду6. Серед неоднорідної української громади Північної Америки у цій статті розгля-
немо середовище православних вірних.
УПЦ США як етнічну українську церкву в Північній Америці було створено на
соборі 1950 р. в Нью-Йорку. На чолі її стояв архієпископ Іоанн (Теодорович). Його
заступником та головою консисторії став архієпископ Мстислав (Скрипник)7. Із 1950
по 1987 рр. церква пристосувалася до прибуття тисяч імміґрантів зі зруйнованої вій-
ною України (в тому числі Галичини), що суттєво змінило її внутрішнє життя. Окрім
повернення до єпископоцентричної моделі управління, громада УПЦ США адапту-
валася до реґіональних літургійних традицій новоприбулих. Імміґранти також прив-
несли до спільного дискурсу свої спогади про людські страждання, спричинені вій-
ною та Голодомором. Мотивовані прагненням до єдності та відновлення церкви в
Україні, вони створили в Північній Америці ґлобальну платформу для засудження
політичних і церковних репресій із боку Москви, приєднуючись до США як борців
за свободу й демократію у світі8.
Безумовно, УПЦ США відверто критикувала Московський патріархат і ча-
сто звинувачувала Російську православну церкву у спробі узурпувати приві-
лей Вселенського патріархату з метою створити паралельну структуру, керовану
Москвою. Із погляду суспільної самоідентичності, УПЦ США була діаметрально
протилежною Московському патріархату: підтримувала як церковну, так і політич-
ну незалежність; характеризувала Московський патріархат поплічником радянського
режиму, котрий представляла як ворожий і невільничий9. З іншого боку, РПЦ у від-
повідь провадила власну експансивну кампанію делеґітимізації нової (неканонічної)
автокефалії. Численні її єпископи публікували нариси та заяви, намовляючи до «воз-
з’єднання» колишніх греко-католиків і православних еміґрантів із Російською пра-
вославною церквою. Противників СРСР та РПЦ вона зазвичай ідентифікувала як
«фашистів», «нацистських колабораціоністів», що нібито прагнули «знищити укра-
їнський народ» та його православну церкву – складову Московського патріархату10.
У процесі підтримання церковного життя, привнесеного імміґрантами до
Сполучених Штатів, УПЦ США започаткувала політичне богослов’я, через яке оп-
лакувала біди недавнього минулого, засуджувала СРСР – головного антагоніста, і
прагнула звільнення України й інших країн, що перебували під комуністичною вла-
дою11. Українська діаспора співпрацювала з демократичними урядами США та
6 Satzewich V. The Ukrainian diaspora. – London, 2002. – P.106.
7 Sysyn F.E. The Ukrainian Orthodox Church...
8 Denysenko N. The Orthodox Church in Ukraine: a century of separation. – DeKalb, IL, 2018. – P.85–86.
9 Denysenko N. Sustaining the fatherland in exile: commemoration and ritual during the Cold War // North American
churches and the Cold War / Ed. P.Mojzes. – Grand Rapids, MI, 2018. – P.310–325.
10 Denysenko N. Explaining Ukrainian autocephaly: politics, history, ecclesiology, and the future // Canadian Slavonic
Papers. – Vol.62. – 2020. – №3-4. – P.426–442.
11 Denysenko N. The Orthodox Church in Ukraine... – P.77–78.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
76 Вікторія Куделя-Свьонтек
Канади, прийняла риторику ідеології «холодної війни», тобто богослов’я мучениц-
тва й визволення від радянського окупанта демократичним шляхом12.
Багато подій символізували ці політично-богословські ідеї еміґрантської грома-
ди. Серед них і процес створення українського православного осередку у Саут-Баунд-
Бруку, для якого в 1951 р. було викуплено 23 га землі13. У 1954 р. там створили кладови-
ще, яке стало місцем останнього спочинку багатьох відомих діячів української еміґрації.
Андріївська меморіальна церква (церква-пам’ятник), спроектована українсько-канад-
ським архітектором Ю.Кодаком, відкрилася для богослужінь у 1965 р. Уже в 1950-х рр.
УПЦ США обрала Саут-Баунд-Брук своїм центральним осередком. Саме тут відбува-
лися найважливіші релігійні події та друкувалася православна література. Традиційно
в діаспорі Північної Америки його називають «українським Єрусалимом»14. На да-
ний час поряд із церквою розташована Семінарія св. Софії, музей, архів, друкарня та
Український історико-освітній центр із концертним залом на 1500 місць та бібліотекою15.
Вплив УПЦ сягав далеко за межі США, адже фактично вона обслуговувала
Бразилію, Нову Зеландію, Австралію та Західну Європу. Хоча в той час православ-
ний світ здебільшого не визнавав їх канонічними, ці українські приходи відігравали
важливу роль у релігійному, культурному, політичному житті діаспори16.
«Український Єрусалим»
Історики мистецтва припускають, що на проект церкви-пам’ятника, викона-
ний Ю.Кодаком, вплинула наддніпрянська сакральна архітектура (як і на більшість
діаспорних сакральних будівель). Власне кажучи, цей проект уважається формаль-
но вимовним прикладом козацького бароко. Для В.Куцевича це добре продума-
на інтерпретація, яка, з одного боку, посилається на традиційні сакральні споруди в
Україні, а з іншого – включає традиції нової країни проживання17. Ю.Кодак (насправ-
ді Ю.Панасенко) здобув художню освіту в Києві ще до війни, що остаточно позначи-
лося на його мистецькій творчості в еміґрації. Оскільки православна церква у своїй
концепції мала бути пантеоном для українських героїв і мучеників, стилістичний ви-
бір, що посилався на козацьку естетику сакральної архітектури, видався доречним.
Окрім характерного архітектурного стилю, самій будівлі надано особливого зна-
чення. А саме в 1961 р. фраґменти цегли, привезені п’ятьма роками раніше з України
американською художницею українського походження Я.Сурмач-Міллс, були вмуро-
вані у стіну церкви-пам’ятника18.
Побувавши в Києві, Я.Сурмач-Міллс зуміла відвідати найбільшу серед україн-
ських православних церков. Вона скористалася можливістю взяти з собою фраґмен-
ти цегли з двох найважливіших для національної культури та самобутності святинь,
одна з яких на той час була в руїнах (Успенський собор Києво-Печерської лаври).
Цегляні уламки, привезені до США, сприймалися громадою як реліквії, як символ
12 Ibid. – P.152.
13 Ibid. – P.78.
14 Marples D., Skrypnyk O. Patriarch Mstyslav and revival of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church //
The Ukrainian Weekly. – 1991. – №1. – P.7.
15 Ukrainian Orthodox Church of the USA: Some aspects in the life of the Ukrainian Orthodox Church of
the USA [Електронний ресурс]: https://www.uocofusa.org/history.html
16 Sysyn F.E. The third rebirth of the Ukrainian Autocephalous Church and the religious situation in Ukraine, 1989–1991 //
Religion and nation in modern Ukraine / Eds. S.Plokhy, F.E.Sysyn. – Edmonton; Toronto, 2003. – P.88–119.
17 Куцевич В. Еволюція храмобудування в поселеннях української діаспори // Українська академія мистецтва. –
Вип.21. – К., 2013. – С.87–96.
18 Славка Сурмач відбула поїздку по Совєтському Союзі // Свобода. – 1956. – №194. – C.1.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
Комеморація Голодомору православними українцями США в період «холодної війни» 77
національного та релігійного єднання з історичною спадщиною Батьківщини. Ідея
вкомпонувати їх у споруду майбутньої національної святині, своєю чергою, вказу-
вала на необхідність такого символічного зв’язку з нею. Вони також слугували сим-
волом православних культових місць, які неможливо було відбудувати в радянській
Україні, а лише символічно реконструювати за кордоном, наприклад у вигляді цер-
кви-пам’ятника у Саут-Баунд-Бруку19.
Фраґменти цегли було врочисто вмуровано у споруду церкви 4 травня 1961 р.
У повідомленні про цю подію їй надавалося ще одне символічне значення:
«Подія вмурування цеглин Св. Софії і Києво-Печерської лаври розкриває
нам глибокий зміст самої ідеї збудування у вільному світі українського храму-
пам’ятника. Зокрема ж виявляє зміст цієї ідеї вмурування в стіни того храму
цеглини з зруйнованої ворогами нашого народу церкви Успіня Пресвятої Бо го-
ро диці, святині, яка в процесі руйнування Москвою найдавніших і найвеличніших
храмів українських стала в списку соток вже зруйнованих нею перед тим храмів
Божих в Україні. Святині, на мури якої на протязі соток літ з побожністю
дивились мільйони українців, святині, в мурах якої рівно ж на протязі віків
українське жіноцтво пролило річку сліз, молячи Матір Божу про покров і опіку
для найблищих і кращу долю для цілого народу»20.
Таким чином політичне богослов’я того періоду, сформульоване та проголоше-
не невеликою українською еміґрантською спільнотою під час інавґураційних подій,
мало на меті перемогти радянську систему (нехай тільки символічно) на території
США через побудову величезного та знакового спільного місця, яке гуртувало б пра-
вославних паломників з усього вільного світу. Описуючи цю подію, православна пе-
ріодика базувалася на основних топосах тернистого шляху українського народу до
незалежності, а саме на ідеї вшанування пам’яті тих, хто захищав Вітчизну від крово-
жерливого ворога – більшовицький режиму.
Центральним елементом такого осередку стала, власне, церква-пам’ятник.
Метою її побудови було нагадувати майбутнім поколінням українців, котрі виросли
в еміґрації, про їхнє національне коріння. Та показати вільному світові славну ми-
нувшину українського народу. УПЦ США висловила сподівання, що споруда стане
пам’ятником для тих, хто загинув за більшовицького режиму, і знаком подяки за сво-
боду богослужіння в Америці21. «Українське православне слово» в 1965 р. опублікува-
ло сім приводів, з яких слід спільними зусиллями збудувати церкву-пам’ятник:
«Церква-пам’ятник – це спільний монумент над могилами наших попередників
та рідних і найдорожчих нам.
Церква-пам’ятник – це вияв глибокої пошани до героїв і мучеників українського
народу.
Церква-пам’ятник – це дуже скромний хрест над заораними ворогом могилами
мільйонів жертв Великого Голоду.
Церква-пам’ятник – це лише скромна спроба відтворити велич українських
святинь, що їх зруйнувала Москва тільки в ХХ столітті.
19 Тисячі народу взяли участь у врочистостях біля Церкви-Пам’ятника в Бавнд Бруку // Свобода. – 1961. – №104. – C.1.
20 Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. – 1961. – №5 (червень). – C.10.
21 Там само. – 1965. – №9 (вересень). – C.10.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
78 Вікторія Куделя-Свьонтек
Церква-пам’ятник – це твір вільного українського духа, нерозривно пов’язаний
з давнім українським церковним будівництвом.
Церква-пам’ятник – це наш скромний вклад в скарбницю духовних і культурних
вартостей США.
Церква-пам’ятник – це свідоцтво, що її будівничі й фундатори жили не тільки для
себе, але й для прийдешніх поколінь нашого народу»22.
Слід відзначити, що церкву-пам’ятник зводили спільно у складчину, тобто всі
приходи, а навіть окремі греко-католицькі парохії надсилали пожертви на будову хра-
му впродовж десяти років. Із 1954 по 1965 рр. адміністрація УПЦ США неодноразо-
во зверталася до людей із проханням пожертвувати. У деяких випусках «Українського
православного слова» друкувалися заохочувальні звернення про фінансові труднощі,
що сповільнювали будівництво, а також додаткові листи жертводавців23. Видання та-
кож уміщувало листи читачів, які, пожертвувавши на справу, закликали інших під-
тримати ініціативу24. Серед них були й такі, хто вказував на необхідність таким чи-
ном ушанувати пам’ять жертв Голодомору25.
Серед причин, які вказують на привід тривалого будування церкви-пам’ятни-
ка, Н.Денисенко вказує природні асиміляційні процеси у середовищі православ-
них українців Америки та невелику кількість прихожан в американських громадах26.
Попри те, сам факт, що будову було закінчено не відмовляючись від задуманого про-
екту та винятково на кошти віруючих українців, свідчіть про те, що різноманітні кола
діаспори могли об’єднатися в досягненні спільної мети.
Із 1961 по 1965 рр. риторика політичного богослов’я залишалася незмінною, адже
будівництво церкви Св. Андрія наближалося до завершення. Церковні ієрархи про-
довжували використовувати американські цінності громадських і релігійної свобод у
своїх виступах та діяльності27. Церкву освятили 10 жовтня 1965 р., у Великодню неді-
лю, день «перемоги світла над темрявою» – як можливість відновити велич розоре-
ного українського святого місця у вільному світі28. З цієї нагоди в «Українському пра-
вославному слові» з’явився розлогий допис:
«Через те неділя 10 жовтня стала днем тріумфу й перемоги вільного, нічим не
спутаного українського духа, днем дійсно всеукраїнським, який затер багато існуючих
досі між нами різниць, днем, який напевно скоротить шлях до Всеукраїнського
Великодня, со дня визволення України з неволі. Таким і лише таким залишається
день освячення церкви-пам’ятника в пам’яті тих, хто мав щастя бути безпосереднім
учасником цього великого свята. Таким, повним глибокого змісту, залишається цей
день і для прийдешніх поколінь та стане для них дороговказом до світлої мети –
вільної і лише суверенної волі нашого народу незалежної України»29.
22 Там само. – №10 (жовтень). – C.3.
23 Там само. – 1960. – №5 (травень). – C.17–18.
24 Там само. – №9 (вересень). – C.15.
25 Там само.
26 Denysenko N. The Orthodox Church in Ukraine... – P.78, 84.
27 Ibid. – P.79.
28 Speech by Archbishop Mstyslav at the dedication of St. Andrew Memorial Church (Ukrainian), 1965, October 10
[Електронний ресурс]: https://www.ukrhec.org/collections/archives/recorded-sound/speech-archbishop-mstyslav-dedication-
st-andrew-memorial-church
29 Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. – 1965. – №11-12. – C.11.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
Комеморація Голодомору православними українцями США в період «холодної війни» 79
Процес спорудження й освячення церкви-пам’ятника у Саут-Баунд-Бруку ілю-
струє поєднання американських цінностей громадянських свобод із тогочасним праг-
ненням автокефалії православних українців, які належали до об’єднаної церкви. По-
перше, ця когорта православних українців зберігала окремі аспекти ідентичності, що
супроводжували їх від України до США, а саме стійку церковну незалежність від
Московського патріархату. УПЦ США поєднувала та пов’язувала свою незалежність
з американською демократією, вдало використовуючи протистояння часів «холод-
ної війни» з метою проголошення політичного богослов’я мучеництва, якого зазна-
ла їхня Батьківщина під радянським пануванням. Адже українці змогли позиціонува-
ти себе як союзників демократії та релігійної терпимості, що протистоять грізному
противникові, якого й вони, і американський уряд убачали у СРСР. Але самоіден-
тичність православних українців в імміґрації набула нового смислу, яким була необ-
хідність підтримання ідентичності громади як невеликої еміґрантської спільноти в
масивному просторі американської релігійної множинності30. Боротьба громади за
збір коштів, необхідних для побудови церкви, виявила цю нову дійсність, котра на-
завжди стала складовою їхньої ідентичності. Попри те невелика група імміґрантів
з обмеженими можливостями підтримувати повноту церковного життя, яким вони
його запам’ятали з Батьківщини, приймала нові виклики еміґраційного буття та
спромоглася створити власне політичне богослов’я як інструмент у боротьбі з СРСР.
Моральний обов’язок нагадувати про Голодомор
Як це вже підкреслювалося в 1960-х рр. до УПЦ США належали громади міжво-
єнних еміґрантів, вихідців із радянської України, що до 1939 р. мешкали у ІІ Речі-
посполитій, включаючи архієпископа, а згодом митрополита Мстислава. У своєму
політичному богослів’ї він спирався на концептуалізацію Голодомору, винесену з цьо-
го кола31. Окрім того, серед еміґрантів, які виїхали на Захід після Другої світової вій-
ни, було також чимало свідків трагедії. Але навіть цим середовищам спочатку було
важко прийняти єдиний фронт у питанні вшанування пам’яті жертв Голодомору. Як
окремі особи, так і деякі організації мовчали про необхідність робити це у громад-
ському житті США. З іншого боку, існували також кола, які зосереджувалися на ко-
меморації Голодомору, трактуючи її як виконання морального обов’язку українських
еміґрантів32.
Першим об’єднуючим фактором було переконання в необхідності боротися з
розповсюдженою думкою про нібито єдність України з іншими радянськими рес-
публіками. Ця мета досягалася передусім шляхом інформування американської гро-
мадськості про політичну систему та репресивну політику СРСР, спрямовану про-
ти українців. А другим, як уважає В.Сатцевич, була необхідність демонструвати свою
«українськість». Незалежно від того, як вони ставилися одне до одного, усі намага-
лися публічно показати унікальність української культури і традицій, організовую-
чи виставки народних вишивок та писанок, покази українського танцю й мистецтва,
або традиції, пов’язаних із відзначенням свят33. Однак тема Голодомору була чи не
найважливішою ланкою, яка консолідувала українську громаду Північної Америки.
30 Denysenko N. The Orthodox Church in Ukraine... – P.79–80.
31 Sysyn F.E. The Ukrainian Orthodox Church...
32 Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. – 1953. – №6 (червень). – C.2–3.
33 Див.: Шевчук О.А. Національно-культурні ініціативи української діаспори (кінець 50-х – початок 90-х рр. ХХ ст.). –
К., 1997. – 60 с.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
80 Вікторія Куделя-Свьонтек
Згодом ця політика стала свідомою, адже завдяки їй можна було довести як відо-
кремленість УРСР від СРСР, так і бути почутими в публічному просторі нової кра-
їни проживання. Фактично, лише темі Голодомору вдалося набути статусу події, що
символічно зв’язала українську діаспору в Америці, незважаючи на внутрішні відмін-
ності34.
Покоління, яке пережило Голодомор, набуло в діаспорі ключового значення.
На основі травматичного досвіду окремі громади зуміли створити духовні та патрі-
отичні цінності, навколо яких сформувалася спільнота поза соціальними, політични-
ми та поколіннєвими поділами (спільнота пам’яті Голодомору). Ця значущість поко-
ління, що переживало голод в Україні 1932–1933 рр., полягала в осмисленні іншими
українцями північноамериканської діаспори страждань тих, хто відчув на собі звір-
ства й випробування колективізацією. Вони стали символом невмирущості нації.
Це надало особливого смислу існуванню української громади за кордоном як рушіє-
ві, що бореться в публічному просторі з політикою СРСР по відношенню до України
шляхом поширення інформації про Голодомор як про історичний факт, про його ге-
ноцидний характер та публічно нагадує про цю подію у суспільному житті США.
Слід також звернути увагу на те, як представники діаспори втілювали й синтезу-
вали досвід Голодомору, що був їм переказаний із перших вуст, до формування влас-
ної ідентичності. Питання щодо участі людей в успадкованій пам’яті вперше пору-
шила М.Гірш у своїй роботі над трансмісією пам’яті про Голокост. Для дослідниці
постпам’ять – це взаємозв’язки, що пов’язують покоління, яке бере участь у культур-
ному чи колективному травматичному досвіді, з іншим (попереднім) поколінням,
котре «запам’ятовує» його лише завдяки оповіданням, образам та життєвій пози-
ції тих, серед кого вони виросли. Цей досвід був переданий їм настільки емоційним
способом, що, здається, він є фундаментом їхньої власної пам’яті35.
К.Каньовська, посилаючись на це поняття, доповнила його своїм розумінням
стосовно не стільки окремих людей, скільки соціальних груп. Для неї постпам’ять –
це не лише пам’ять, яку переживає хтось інший, але пам’ять другого покоління, ко-
тре, не переживши досвіду, захопленого пам’яттю, приречене визначати власну іден-
тичність на основі не власного досвіду минулого. Для дослідниці постпам’ять є
одночасно продовженням пам’яті свідків та учасників минулої реальності, але також
формує сучасне мислення й самосвідомість людей і спільнот, які заволодівають цією
пам’яттю. Більше того, постпам’ять – це також знання про минуле, яке будується на
емпатійній реконструкції досвіду інших. Тобто постпам’ять стає наративом, запози-
ченим і засвоєним, або визнаним як власний. Привласнення відбувається тут у двох
вимірах – ті, хто посідає пам’ять, беруть на себе місію створювати образ минулого.
Минуле представляється їм не через власний досвід, а співчутливий образ досвіду
своїх близьких. Безперечно, вони в полоні постпам’яті в тому сенсі, що вона визна-
чає рамки їхньої ідентичності/самосвідомості та рамки дії. Таким чином, мета їхньо-
го життя у суспільному просторі – це докладати зусиль для погашення боргу перед
тими, хто зазнав несправедливих страждань. Проте для К.Каньовської це марні зу-
силля, адже немає компенсації за зло, якого зазнали невинні жертви тоталітаризмів36.
Отже в таких випадках члени спільноти пам’яті стають довіреними особа-
ми (у символічному сенсі) покоління, яке пережило травмуючу подію, із його справж-
німи переживаннями, що викликають емоції та породжують співпереживання, котре
34 Satzewich V. The Ukrainian diaspora... – P.178–188.
35 Hirsch M. Pokolenie postpamięci / Tłum. M.Borowski, M.Sugiera // Didaskalia: Gazeta teatralna. – 2011. – №105. – S.29.
36 Kaniowska K. Postpamięć // Pamięć: rejestry i terytoria – Memory: registers and territories / Red. P.Orłowska. – Kraków,
2013 – S.41.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
Комеморація Голодомору православними українцями США в період «холодної війни» 81
консолідує громаду37. Ідентифікація групової постпам’яті дозволяє іншим групам
охопити та діагностувати роль емпатійного переживання досвіду певних соціаль-
них груп, які співчутливо опрацьовували цей досвід, раціоналізували і створювали на
його основі цінності, включені в їхню власну ідентичність38. Що стосується україн-
ських громад Північної Америки, це почуття заборгованості виникало зі співпере-
живання, співчуття й навіть бажання осмислити страждання та винагородити жертв
Голодомору хоча б у символічному значенні цього слова, даючи свідчення в публічно-
му просторі про цей набутий досвід.
Звернім увагу, за О.Еткіндом, що масові вбивства здебільшого осмислюються
сучасними поколіннями як «жертвоприношення», котре розуміється двояко. З од-
ного боку, у релігійних категоріях – жертва, складена з власного життя, а з іншо-
го – в політичному плані – як жертва заради (відновлення) незалежності. У цьому
розумінні пожертва власним життям – це, наприклад, загибель солдатів на війні або
пожежників під час виконання службових обов’язків. Іншими словами, жертва є до-
бровільною, публічною та значущою для громадськості. Проте масове вбивство в га-
зовій камері або загибель у радянському таборі не відповідають цьому визначенню,
оскільки вони не є добровільними39. Це стосується й жертв Голодомору, чиї життя
та смерть залежали від милості тирана. Той факт, що у суспільних практиках право-
славні українці у США обирали релігійні символи, вказує на необхідність розуміння
Голодомору в категорії «жертвоприношення» українського народу в боротьбі з гно-
бителем («червона Москва», «червоний кат» – визначення преси 1940–1980-х рр.)
за існування нації. Очевидно, що втрати українського народу розумілися діаспорою в
аналізований період саме як жертва у сакральному смислі, а релігійна риторика ви-
давалася найбільш доречною40. До того ж найперші «спільноти пам’яті», що вшано-
вували жертв Голодомору, виникли в парафіяльних громадах.
Ушанування пам’яті жертв Голодомору в Баунд-Бруку
Таким чином УПЦ США з огляду на чітко сформульовану політично-богослов-
ську позицію та соціальну структуру парафій відіграла визначальну роль у проце-
сі конструювання символічного вираження вшанування пам’яті жертв Голодомору.
Безумовно, православна іконографія і християнська символіка, використані у процесі
символізації цієї події в період «холодної війни», стали невід’ємною частиною поми-
нання жертв трагедії в інших громадах діаспори.
Проаналізовані джерела однозначно вказують на те, що двадцяті та тридцяті річ-
ниці Голодомору відбулися в осередку в Баунд-Бруку41. Їх найважливішими елемен-
тами стали молитви за померлих жертв та спільне виконання поминального гімну
«Вічная пам’ять». 21 червня 1953 р. очевидці трагедії з товариства ДОБРУС також
підготували транспаранти із зазначенням її винуватців та встановили символічне
кладовище на території православної парафії Баунд-Брук (двадцять білих хрестів)42.
37 Kaniowska K. „Memoria” i „postpamięć” a antropologiczne badanie wspólnoty // Łódzkie Studia Etnograficzne. – 2004. –
T.43: Codzienne i niecodzienne: o wspólnotowości w realiach dzisiejszej Łodzi / Red. G.E.Karpińska. – S.9–27.
38 Kaniowska K. Postpamięć // Modi memorandi: leksykon kultury pamięci / Red. M.Saryusz-Wolska, R.Traba; współpr.
J.Kalicka. – Warszawa, 2014. – S.391.
39 Etkind A. Warped mourning: stories of the undead in the land of the unburied. – Stanford, 2013. – P.29.
40 Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. – 1953. – №6 (червень). – C.5.
41 Свобода. – 1953. – №135 (23 червня). – C.1; Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. – 1953. – №7
(липень). – C.15–16; 1963. – №8 (серпень). – C.14–15; Свобода. – 1963. – №108 (8 червня). – C.2; №109 (11 червня). – C.1.
42 Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. – 1953. – №7 (липень). – C.15.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
82 Вікторія Куделя-Свьонтек
У липневому числі «Українського православного слова» було надруковано молитву,
укладену митрополитом Іоанном, на спомин душ, загиблих у лихоліття голоду43.
У 1960-х рр. всередині громади не панувала спільна думка щодо ролі українських
комуністів та української культурної еліти в подіях 1932–1933 рр. При цьому деякі
прокомуністичні об’єднання взагалі заперечували факт голоду, тим самим порушую-
чи єдність у поминанні жертв44. Через це 1963 р. до відзначення річниці Голодомору
долучилося набагато менше людей, ніж у попередні роки. Традиційно основні ре-
лігійні церемонії відбувалися в Баунд-Бруку 9 червня – у ще недобудованому храмі.
За церковним календарем того дня відзначалися так звані Зелені свята. Церква зби-
рала імена жертв Голодомору та правила поминальну службу за упокій їхніх душ45.
У пресі згадувалося про присутніх ієрархів, 37 священиків (головним церемоніалом
був митрополит Іоанн) та про участь 4 тис. вірних, зокрема молоді з «Пласту»,
СУМ та ОДУМ. Після завершення молитовної частини в осередку відбулося при-
йняття за участю президента УНР у вигнанні та керівників усіх українських організа-
цій, а також багатьох українських католиків46.
Церемонія поєднувала світські й релігійні елементи, як це було під час інших
роковин Голодомору в Баунд-Бруку. Окрім хоругв своїх організацій та приходських
громад, присутні тримали прапори УНР. У своїй промові архієпископ Мстислав зга-
дав Десять заповідей, а також заохотив учасників до спільного з хором виконання
пісні «Журавлі» («Чуєш, брате мій»)47. Піднесена атмосфера, в якій хвилиною ра-
ніше співали гімн «Вічная пам’ять», змінилася, коли Мстислав звернувся до пісні з
певним історичним значенням, надаючи їй принципово нове. По-перше, це була піс-
ня січових стрільців, написана Б.Лепким у Кракові 1910 р., один із чотиривіршів якої
закінчувався фразою «В чужині я умру». Свого часу він – професор Краківського
університету – був вражений польськими національними повстаннями в XIX ст. і
зворушений тим, що польська еміґрація, герої-повстанці, доживали віку на чужині.
Під час Другої світової війни пісня Б.Лепкого стала гімном УПА та символом, що
з’єднував українських еміґрантів з їхньою духовною Батьківщиною. З часом у діаспорі
її почали виконувати на похоронах. По-друге, ця пісня була нагадуванням про особи-
стий життєвий досвід владики – у миру колишнього хорунжого Армії УНР. Таким
чином його та досвід багатьох інших присутніх на цій події українців США, котрі не
були свідками Голодомору, виявився символічно поєднаним, спільним для всіх аме-
риканських українців, мотивом страждання, туги за втраченою Батьківщиною й по-
требою зберегти пам’ять про всіх загиблих українців.
Радіо «Свобода» 1963 р. підготувало українською передачу для трансляції в Нью-
Йорку про вшанування пам’яті жертв Голодомору у Саут-Баунд-Бруку, в якій також
згадувалося, що чимало вірян продовжували стояти навколішки після завершення
молитовної частини, і те, що саме митрополит спільно зі присутніми заспівав піс-
ню «Журавлі» й заохотив до пожертв на будову церкви-пам’ятника. Ведучий програ-
ми, розповідаючи про інших гостей-промовців, особливим чином акцентував виступ
С.Витвицького, другого президента УНР у вигнанні, котрий нагадав усім присутнім
43 Там само. – C.2.
44 Сталінсько-хрущовське охвістя / Ред. В.Коваль. – Нью-Йорк; Чікаґо, 1961. – C.5–15; Присутній. Тридцятьліття
голоду в Україні відзначили в Пассейку, Н. Дж. // Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. –
1964. – №2 (лютий). – C.19. Випуски окремих газет та журналів, присвячених ушануванню пам’яті жертв Голодомору,
розміщено на веб-сайті Holodomor Research and Education Consortium (HREC) (див.: [Електронний ресурс]:
https://holodomor.ca/resources/memorialization/).
45 Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. – 1963. – №7. – C.14–16.
46 Там само. – №8. – C.14–15.
47 Там само. – C.14.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
Комеморація Голодомору православними українцями США в період «холодної війни» 83
про українську традицію пом’янути саме на Зелені свята близьких померлих, а особли-
во полеглих вояків48. Є.Онацький у своїй праці зафіксував існування такого звичаю в
українській традиційній культурі та православній обрядовості. Зеленими святами на-
зивають одне з найважливіших літургічних свят для вірян, що традиційно відзначається
в наступну неділю після Трійці, адже тоді пригадують усіх святих. Історія відзначення
була започаткована задовго до християнства. Колись ним розпочинали сонячний літ-
ній цикл свят. Українці оздоблювали домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу
або «священного гаю». Такого роду вшанування природи сприймалося як шана пам’я-
ті предків. Тому одночасно зі вшануванням природи навесні відбувалися поминальні
обряди. На Зелені свята відвідували місця поховань своїх рідних49.
Проте чи не найважливішим елементом події стало спільне виконання гімну УНР –
«Ще не вмерла Україна». Аналізуючи дискурс, який створювався навколо Баунд-Бруку,
і суспільні практики щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору у самому осередку, слід
звернути увагу на те, що загиблих від голоду-геноциду згадували поряд із воїнами, які жер-
твували своїм життям заради України («жертвоприношення» за О.Еткіндом). Здається,
що цікавою формою практичного застосування політичного богослов’я УПЦ США ста-
ло поєднання світського та сакрального: президент УНР нагадує про християнські цінно-
сті, а митрополит – про політичний вимір комеморації жертв радянського тоталітариз-
му. Поєднання цих символів, важливих для ідентичності української діаспори, ще більше
вказує на те, що творцем сакралізованого образу Голодомору був передусім митрополит
Мстислав і середовище діаспори, пов’язане, як і він, із колишньою УНР.
Із роками вшанування пам’яті жертв Голодомору міцно вкоренилося в образ
церкви-пам’ятника, завдяки чому стало частиною постпам’яттєвого досвіду україн-
ської громади у США і спільним фундаментом для національної ідентичності гро-
мади, розрізнені частини котрої конфліктували між собою. Від середини 1960-х рр.
символи, які вперше було використано під час 30-х роковин Голодомору, визначали
всі наступні річниці до самого кінця «холодної війни».
Через десять років церква та кладовище у Саут-Баунд-Бруку стали місцем вша-
нування 40-річчя Голодомору для багатьох православних українців США. У 1973 р.
митрополит Мстислав, який тоді вже мешкав у Саут-Баунд-Бруку, підготував пастир-
ський лист до цієї річниці та оголосив про встановлення Дня пам’яті жертв:
«Всенародне вшанування пам’яті страдників і мучеників Великого Голоду визначаю на
цьогорічну Провідну неділю, себто в неділю, в яку від віків наша св. церква молилась
за душі наших славних попередників та праведників, мучеників і героїв України. Тож
хай же і цьогорічну Провідну неділю залунають супокійні гарячі моління по всіх
українських церквах вільного світу, скрізь там, де ми об’єднані у Хресті і, зокрема, в
храмах найміцнішої твердині нашої нації: Української автокефальної православної
церкви! Головні жалобні урочистості в 40-ву річницю Великого Голоду визначаю в
осередку українського православ’я поза Батьківщиною, в Оселі Св. Ап. Андрія в Баунд
Бруку, стейт Ню Джерзі, ЗСА, де в Провідну неділю 6-го травня, на цвинтарі церкви-
пам’ятника, буде відправлена урочиста всенародна соборна панахида»50.
48 Програма Радіо Свобода, випущена в Нью-Йорку, яку веде Микола Французенко (у ролі «Олександр Терещенко»)
з нагоди вшанування пам’яті жертв Голодомору в Центрі Метрополії Української православної церкви в Саут-
Баунд-Бруку. Commemoration of the 30th anniversary of the Holodomor by the Ukrainian Orthodox Church of the
USA [Електронний ресурс]: https://www.ukrhec.org/audio/listen/commemoration-30th-anniversary-holodomor-ukrainian-
orthodox-church-usa?fbclid=IwAR3UH69-dl3vtoHXcje0eSHtRfW66DO5Clq_wI6yIicMt5MkxllbipB9msw
49 Онацький Є. Українська мала енциклопедія. – Кн.4. – Буенос-Айрес, 1959. – C.489–490.
50 Архипастирське послання з нагоди 40-ої річниці Великого голоду // Свобода. – 1973. – №51 (20 березня). – C.2.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
84 Вікторія Куделя-Свьонтек
Окрім того, що «Свобода» опублікувала пастирський лист, видання також під-
готувало допис про цю сумну врочистість51. Австралійське видання «Вільна думка»
надрукувало коротке повідомлення про вшанування пам’яті Великого голоду у Саут-
Баунд-Бруку52. У ньому відзначалося, що врочиста панахида, котра проводиться у
Провідну неділю, а саме в неділю після Великодня у православній церкві, присвяче-
на пам’яті померлих, зібрала близько 5 тис. вірних, які бажали взяти участь у меморі-
альних поминаннях. Серед присутніх були представники молодіжних організацій, а
також українські військові ветерани. В архіві УІОЦ зберігається домашнє відео одно-
го з учасників цих подій, на якому вдалося зафіксувати масовий характер панахиди53.
За присутності численних священнослужителів і мирян митрополит Мстислав згаду-
вав події Великого голоду та підкреслював, що українці не повинні занепадати духом
і вірою, оскільки настане момент історичної справедливості, а винні в Голодоморі бу-
дуть покарані. На увагу заслуговує й той факт, що на завершення врочистостей, як і
попереднього разу, усі учасники події заспівали гімн УНР «Ще не вмерла Україна»54.
За Є.Онацьким, неділя св. Фоми, Провідна неділя – це серед інших українська
традиція відвідувати могили близьких померлих. Обрядовість цього дня споріднена
із Зеленими святами, хоча й має більш родинне вираження55. Саме 1973 р. митрополит
Мстислав довершив переформулювання смислу відзначання роковин Голодомору: зі
всенародного в особисте, тобто важливе для кожного американського українця, не-
залежно від його життєвого досвіду та політичних переконань. Таким чином під час
40-х роковин для багатьох учасників подій у Саут-Баунд-Бруку Великий голод став
запозиченим досвідом, що остаточно змінюється у власний (сакральне переживання
постпам’яттєвого досвіду як власного – за К.Каньовською). Наступні 50-ті роковини
продовжуватимуть цю традицію.
У 1983 р. «Українське православне слово» підготувало додаток до травневого ви-
пуску, присвячений темі Голодомору 1932–1933 рр.56 У Провідну неділю, 15 травня, у
церкві-пам’ятнику відбулася соборна архієрейська літургія, яку очолив митрополит
Мстислав, архієпископ Марко та єпископ Ізяслав, а також соборна панахида, в якій,
за даними місцевої поліції, узяли участь до 13 тис. осіб. Згодом відбулася друга части-
на академії в пам’ять жертв Голодомору, котра ввібрала у себе попередні суспільні ри-
туали, притаманні цій спільноті пам’яті. Адже співались і «Журавлі», і гімн УНР,
і пісні на вірші Т.Шевченка57. У дописі, надрукованому в газеті «Свобода» з цього
приводу, особливу увагу привертає останнє речення:
«Майже тринадцять тисяч українців були присутні в цей День всенародного
вшануванні жертв Великого голоду тут (за підрахунком місцевої поліції, яка
допомагала тримати лад), і всі поїхали до домів збагаченими глибшим знанням
про трагедію України, щоб в жовтні всі як один прибути до Вашинґтону, столиці,
для всенародної демонстрації і поширення по ЗСА відомостей про Ґолґоту
України, щоб інші вчилися з нашого трагічного досвіду і збереглися»58.
51 Свобода. – 1973. – №84 (8 травня). – C.1.
52 Жалобні урочистості. П’ять тисяч українців з'їхалися до Бавнд-Брук // Вільна думка. – 1973. – №22 (27 травня). – C.1.
53 Holodomor commemoration and blessing of graves at St. Andrews Church and Cemetery, South Bound Brook, NJ, May 6,
1973, private video from Mykola Holovs’ko, 13:08, UHEC_2012-6-20_MP01 // Архів Українського історико-освітнього
центру у Сомерсет (штат Нью-Джерсі; УІОЦ, UHEC).
54 Свобода. – 1973. – №84 (8 травня). – C.1.
55 Онацький Є. Українська мала енциклопедія. – Кн.12. – Буенос-Айрес, 1963. – C.1508.
56 Українське православне слово – Ukrainian Orthodox Word. – 1983. – №5а. – 8 c.
57 Свобода. – 1983. – №92 (18 травня). – C.1, 4.
58 Там само. – C.4.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
Комеморація Голодомору православними українцями США в період «холодної війни» 85
Автор статті писав про заплановану на 2 жовтня 1983 р. загальну демонстрацію у
столиці США. Загалом маніфестації, учасники яких засуджували тоталітарну радян-
ську систему та вшановували пам’ять жертв Голодомору, упродовж травня – жовтня
пройшли в багатьох американських містах. Проте згадана мала надзвичайний полі-
тичний резонанс і підсилювала діяльність академічного середовища навколо необхід-
ності розслідувати злочинну політику радянського уряду під час колективізації. В ній
також узяли участь ієрархи УПЦ США, виступив митрополит Мстислав. Голодомор
у промовах представлявся як злочин проти демократії та свободи в американському
розумінні59. Зрештою така оцінка як злочину проти людства була тотожна з політич-
ним богослов’ям УПЦ США.
Спільне розуміння того, що американці (причому не тільки українського похо-
дження) мають пригадувати в день пам’яті жертв Голодомору, можна віднайти й у ре-
золюції президента США Р.Рейґана від 30 жовтня 1984 р., адміністрація котрого під-
тримувала намагання української громади привернути увагу до цього питання:
«Роблячи особливим днем ушанування жертв голоду, нам, американцям,
надається ще одна можливість ушанувати нашу власну систему управління та
свободи, якими ми користуємося, та нашу відданість праву на самовизначення
і свободу для всіх народів світу. Давайте також підтвердимо нашу віру в дух і
стійкість українського народу та засудимо систему, яка завдала йому стільки
страждань упродовж багатьох років»60.
Слова американського президента, який символічно наслідував митрополита
Мстислава і своєю резолюцією надав державного статусу Дню пам’яті жертв Голодомору,
мали переконати українську діаспори, що й вона, і її досвід важливі для демократичного
суспільства та його влади. Доти лише голова УПЦ США проголошував такі поминаль-
ні дні для своєї пастви, а від 40-х роковин Голодомору – і для всієї громади Америки.
Однак 1983 р. потреба вшанувати пам’ять жертв стала важливою не тільки для право-
славної частини української діаспори – вона перетнула межі «українського Єрусалима»
у США, пройшла вулицями американської столиці, змусивши СРСР до дипломатичної
контратаки. Це, безперечно, переломний момент в історії комеморації Голодомору аме-
риканськими громадами – кульмінаційний для періоду «холодної війни» й водночас ви-
рішальний для православної традиції цієї царини діаспорної пам’яті.
Наприкінці 1980-х рр. стало очевидним, що комеморація Голодомору починає
втрачати свій православний, дещо ексклюзивний характер. Очевидно, що це зумови-
ли внутрішні процеси, яких зазнала сама УПЦ США, а також північноамерикансь-
ка діаспора через асиміляційні зміни і трансформації в політичній системі України.
До того ж 1990 р. вже літнього митрополита Мстислава на соборі в Києві обрали
патріархом Київським і всієї України, а 1991 р. колишня радянська республіка прого-
лосила свою довгоочікувану незалежність. Предстоятель помер за декілька днів до
Провідної неділі 1993 р. Новий пастир і громада підтримали суспільні ініціативи,
присвячені пам’яті жертв Голодомору, проте Проводи 1993 р. пройшли під знаком
пам’яті самого патріарха, а не жертв радянського тоталітаризму.
59 Kudela-Świątek W. Eternal Memory: Monuments and Memorials of the Holodomor / Trans. G.R.Torr, foreword
F.E.Sysyn. – Edmonton; Toronto; Cracow, 2021.
60 Reagan R. Proclamation 5273 – Commemoration of the Great Famine in the Ukraine online by Gerhard Peters and John
T. Woolley, the American presidency project. – October 30, 1984 [Електронний ресурс]: https://www.presidency.ucsb.edu/
node/260555
Український історичний журнал. – 2021. – №6
86 Вікторія Куделя-Свьонтек
Таким чином, 60-та річниця пам’яті жертв Голодомору мала відбуватися вже за
часів незалежності Україні та спільними зусиллями українського й американського
громадських комітетів. Однак цього разу в Баунд-Бруку не було заплановано окре-
мих заходів, православні українці мали брати участь у загальних заходах передусім
просвітницького характеру61. Це стало принципово новим вираженням відзначення
пам’яті жертв Голодомору в діаспорі США. Голова американського комітету Т.Гунчак
так коментував свою концепцію: «На нашу думку, відзначення 60-річчя Великого го-
лоду не варто обмежувати певними днями – є важливим якнайбільше пригадати і
для своїх людей, і для чужинців, донести до їхньої свідомості цей факт, що комуніс-
тична тиранія у XX сторіччі своєю головною жертвою зробила український народ»62.
Звернімо увагу, що сам допис про плани комітету надруковано напередодні пра-
вославного Великодня 1993 р., але цього разу релігійні ритуали, напрацьовані роками
громадою в Баунд-Бруку, не відігравали найважливішої ролі. Ідеологічне протисто-
яння між СРСР і США перестало бути ключовим топосом, який допомагав усвідом-
лювати перевагу американської демократії над радянською тиранією, адже протисто-
яння вже не було, не було політичного богослов’я УПЦ США та його основного
ідеолога. До того ж на початку 1990-х рр., коли релігійне життя в Україні лише почи-
нало відроджуватися, релігійні метафори могли бути неприйнятними для секуляри-
зованого пострадянського українського суспільства, хоча частково вони справді були
спільними як для діаспори, так і для мешканців незалежної України. У цей період
вони зазнаватимуть численних трансформацій та про певний діалог або тотожність
православних символів між діаспорою й історичною Батьківщиною можна говорити
лише на початку ХХІ ст.
***
Проведене дослідження доводить, що православну громаду (вірних УПЦ США)
можемо вважати творцем символічної фігури Голодомору як фундаменту української
ідентичності. Від самого початку церква-пам’ятник розвивалася як місце пам’яті тра-
гедії передусім для православної частини діаспори. Напередодні й під час тривало-
го будівництва (1955–1965 рр.) вона ставала місцем відзначення річниць Голодомору
в 1953 та 1963 рр., і продовжувала відігравати важливу роль у наступних роковинах
упродовж періоду «холодної війни».
Починаючи з 1950-х рр. українська діаспора проводила низку акцій, спрямова-
них на привернення уваги до подій 1932–1933 рр. у радянській Україні. Ранні форми
вшанування жертв Голодомору в «місцях пам’яті» мали глибоко релігійний харак-
тер, що свідчить про те, що ця травма вочевидь осмислювалась як «жертвоприно-
шення» мучеників за волю України (як про це писала релігійна українська періоди-
ка у США). Народна традиція пам’яті померлих і християнська традиція вшанування
пам’яті мучеників за віру були першими такими топосами, до яких звертались укра-
їнці Північної Америки (особливо православні), ушановуючи жертв радянської вла-
ди. Загиблі під час Голодомору згадувались як «невинні жертви», «невинно вби-
ті», «невинні мученики», а боротьба українців за незалежність – як «українська
Голгофа».
61 Свобода. – 1993. – №70 (14 квітня). – C.1, 3.
62 Там само. – C.3.
Український історичний журнал. – 2021. – №6
Комеморація Голодомору православними українцями США в період «холодної війни» 87
Сакральний вимір пригадування жертв Голодомору був пов’язаний із почуттям
морального обов’язку по відношенню до цього покоління як частини громади. І у
цьому випадку йшлося про бажання діаспори невпинно нагадувати демократичним
суспільствам про жертви комунізму. Це символічно, оскільки є свідченням амери-
канців українського походження про досвід цього покоління.
Безперечно, «місце пам’яті» Баунд-Брук поєднувало у собі як релігійний (або
навіть екуменічний), так і світський аспекти. Під час церемонії відкриття жертви
Голодомору згадувалися нарівні з тими, хто поклав життя, борючись за українську
незалежність, що надавало їхній смерті значення глибоко релігійно пережитих націо-
нальних втрат. Маніфестації, що супроводжували послідовні роковини у цьому місці
пам’яті, мали світський і патріотичний характер. «Спільноти пам’яті», зосереджені
навколо цієї церкви-пам’ятника, звели її власним коштом як утілення бачення того,
що Голодомор означав не стільки, зокрема, для них як українців, скільки загалом для
українців як нації в їхньому розумінні. Іншими словами, релігійні символи було ви-
користано для створення глибоко духовного відображення Голодомору, на що взору-
валася загальна діаспорна комеморація цієї події.
REFERENCES
1. Denysenko, N. (2018). Sustaining the fatherland in exile: commemoration and ritual during the Cold War. P.Mojzes (Ed.). North
American churches and the Cold War, 310–325. Grand Rapids, MI: William Eerdmans Publishing Co.
2. Denysenko, N. (2018). The Orthodox Church in Ukraine: a century of separation. DeKalb, IL: North Illinois University
Press.
3. Denysenko, N. (2020). Explaining Ukrainian autocephaly: politics, history, ecclesiology, and the future. Canadian Slavonic Papers,
62(3-4), 426–442. Retrieved from: https://doi.org/10.1080/00085006.2020.1834706
4. Etkind, A. (2013). Warped mourning: stories of the undead in the land of the unburied. Stanford, CA: Stanford University Press.
5. Hirsch, M. (2011). Pokolenie postpamięci (M.Borowski & M.Sugiera, Trans.). Didaskalia: Gazeta teatralna, 105, 28–36.
[in Polish].
6. Kaniowska, K. (2004). “Memoria” i “postpamięć” a antropologiczne badanie wspólnoty. Łódzkie Studia Etnograficzne, 43,
G.E.Karpińska (Ed.). Codzienne i niecodzienne: o wspólnotowości w realiach dzisiejszej Łodzi, 9–27. [in Polish].
7. Kaniowska, K. (2013). Postpamięć. P.Orłowska (Ed.). Pamięć: rejestry i terytoria – Memory: registers and territories, 38–44.
Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury. [in Polish].
8. Kaniowska, K. (2014). Postpamięć. M.Saryusz-Wolska & R.Traba (Eds.), J.Kalicka (Coop.). Modi memorandi: leksykon kultury
pamięci, 389–392. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Scholar. [in Polish]
9. Koval, V. (Ed.) (1961). Stalinsko-khrushchovske okhvistia. Niu-York; Chikago: Spilka vyzvolennia Ukrainy – Kraiova uprava v SShA.
[in Ukrainian].
10. Kovalchuk, O.O. & Marusyk, T.V. (2010). Holodomor 1932–1933 rr. v URSR i ukrainska diaspora Pivnichnoi Ameryky.
Chernivtsi: Nashi knyhy. [in Ukrainian].
11. Kudela-Świątek, W. (2021). Eternal memory: monuments and memorials of the Holodomor (G.R.Torr, Trans.; F.E.Sysyn,
Foreword). Edmonton; Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press; Cracow: Księgarnia Akademicka.
12. Kutsevych, V. (2013). Evoliutsiia khramobuduvannia v poselenniakh ukrainskoi diaspory. Ukrainska akademiia mystetstva, 21,
87–96. [in Ukrainian].
13. Marples, D. & Skrypnyk, O. (1991). Patriarch Mstyslav and revival of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church.
The Ukrainian Weekly, 1, 7.
14. Onatskyi, Ye. (1959). Ukrainska mala entsyklopediia (Kn.4). Buenos-Aires: Administratura UAPTs v Argentyni. [in Ukrainian].
15. Onatskyi, Ye. (1963). Ukrainska mala entsyklopediia (Kn.12). Buenos-Aires: Administratura UAPTs v Argentyni. [in Ukrainian].
16. Satzewich, V. (2002). The Ukrainian diaspora. London: Routledge.
17. Shevchuk, O.A. (1997). Natsionalno-kulturni initsiatyvy ukrainskoi diaspory (kinets 50-kh – pochatok 90-kh rr. XX st.). Kyiv:
Ridnyi krai. [in Ukrainian].
18. Sysyn, F.E. (2003). The third rebirth of the Ukrainian Autocephalous Church and the religious situation in Ukraine, 1989–1991.
S.Plokhy & F.E.Sysyn (Eds.). Religion and nation in modern Ukraine, 88–119. Edmonton; Toronto: Canadian Institute of
Ukrainian Studies Press.
19. Sysyn, F.E. (1999). The Ukrainian Famine of 1932–33: the role of the Ukrainian diaspora in research and public discussion.
L.Chorbajian, G.Shirinian (Eds.). Studies in comparative genocide, 182–215. London: MacMillan.
20. Sysyn, F.E. (n.d.). The Ukrainian Orthodox Church: memory and memorialization of the Holodomor. Retrieved from: https://
holodomor.ca/wp-content/uploads/2016/05/boundbrook.pdf
21. Viedienieiev, D. & Budkov, D. (2013). Zaruchnytsia hlobalnoho protystoiannia: Trahediia Velykoho Holodu 1932–1933 rr.
v Ukraini v konteksti “kholodnoi viiny” 1945–1991 rr. Kyiv. [in Ukrainian].
Український історичний журнал. – 2021. – №6
88 Вікторія Куделя-Свьонтек
Wiktoria KUDELA-ŚWIĄTEK
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Docent,
Institute of History and Archival Studies,
Pedagogical University of Kraków
(Kraków, Poland), wiktoria.kudelaswiatek@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9559-0784
Commemoration of the Holodomor by Orthodox
Ukrainians of the USA During the Cold War
Abstract. The Ukrainian community in North America played an essential role in the information
campaign in the Western press about the situation in the Ukrainian SSR in 1932–1933 and in
providing all possible assistance to the starving. Later, beginning in the 1950s, the political, social,
and cultural activities of some of its members would take part in the commemoration of the
Holodomor in the United States. However, despite the historical significance of the role played
by the North American diaspora in this process during the Cold War, this topic has not been
sufficiently studied in historical science. Goal. The author has set a fundamentally new goal for
historiography in recent years to consider the discourse created by the UOC of the USA around
commemorating the victims of the Holodomor of 1932–1933 during the Cold War. She reflected
here the commemorating anniversaries initiatives using by the community from St. Andrew
Memorial Church, Ukrainian Orthodox cathedral in South Bound Brook (NJ). Methodology.
In the article, the author applied a discursive-cognitive approach. Main results of the research.
The author presents the main conclusions about how the Orthodox Ukrainians of America
remembered the victims of the Holodomor during the 1950s and 1980s; whether and how the
culture of Holodomor memory in the North American diaspora changed; what metaphors
dominated the public space of the Ukrainian diaspora in America and why they. Based on the
analysed sources. The author concludes that since the 1950s, the Ukrainian diaspora has carried
out a series of actions aimed at drawing attention to the events of 1932–33 in Soviet Ukraine,
which influenced the initiation of academic research and the formation of social opinion on
the form and manifestations of Soviet totalitarianism. It should be noted that the early forms
of commemoration of the Holodomor in “places of memory” were deeply religious in nature,
indicating that the Holodomor trauma was apparently understood as a “sacrifice” of martyrs
for the freedom of Ukraine (as Ukrainian religious periodicals in the United States wrote about
it). The Ukrainian tradition of commemoration of the dead and the Christian tradition of
honouring the memory of martyrs for their faith was the first topos chosen to Ukrainians in
North America (mainly Orthodox) in honour of victims of the Soviet regime. The victims of the
Holodomor were referred to as “innocent victims”, “innocently killed”, “innocent martyrs”, and
the struggle of Ukrainians for independence – as “Ukrainian Golgotha”. The sacred dimension of
commemorating Holodomor victims was associated with a sense of moral duty to the Holodomor
generation that was part of the community. And in this case, it was about the desire of the
diaspora to remind the victims of communism to democratic societies constantly. It is symbolic,
as it is evidence of the testimony of Americans of Ukrainian descent about the experience of the
Holodomor generation.
Keywords: Holodomor, commemoration, Cold War, Ukrainian Orthodox Church of the
USA (UOC of the USA), communities of memory.
|