Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст.
Мета дослідження ‒ проаналізувати підприємницьку діяльність євреїв у
 містах Волині ранньомодерної доби та з’ясувати її значення для економічного розвитку
 міст. Методологія базується на принципах історизму, системності, науковості, усебічності.
 Використано також методи істо...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184604 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. / А. Заяць // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 16-30. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860179968977272832 |
|---|---|
| author | Заяць, А. |
| author_facet | Заяць, А. |
| citation_txt | Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. / А. Заяць // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 16-30. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Мета дослідження ‒ проаналізувати підприємницьку діяльність євреїв у
містах Волині ранньомодерної доби та з’ясувати її значення для економічного розвитку
міст. Методологія базується на принципах історизму, системності, науковості, усебічності.
Використано також методи історико-порівняльний, проблемно-хронологічний та
ретроспективний. Наукова новизна полягає в комплексному вивченні джерельної
бази проблеми, що дало змогу подати широкий спектр єврейської торгово-виробничої
діяльності в містах Волині й показати її значення для економічного розвитку реґіону.
Висновки. Ґрунтовне вивчення джерел дало змогу засвідчити вагому роль євреїв в
економічному житті Волині окресленого часу. Найперше, це торгівельна діяльність (хоча
вона не завжди була такою, а здебільшого поєднувалася з іншими видами підприємництва).
Частина єврейського населення займалася ремеслом, зазвичай пов’язаним зі шкірою (шевці,
кушніри) та дещо менше сільським господарством. Популярним серед євреїв була
організація виробництва попелу, поташу, викурювання горілки, варіння меду, пива й
шинкування ними. Євреї утримували «гостинні» будинки, активно позичали гроші,
займалися переганянням худоби на продаж. Успішною була орендна діяльність. В оренду
бралися мита, корчми, млини, солодовні та воскобійні, мости, перевози, спуск ставів.
Популярними були оренди збору помірного, чопового, шосового, замкових і війтівських
доходів. Часто орендували села та міста. Знаною була суборенда. У заставу до євреїв
потрапляли не лише речі чи будинки, а й села, міста. Усе це давало змогу нагромаджувати
та примножувати значні капітали.
The research objective is to analyse Jewish entrepreneurial activity in early modern
Volynian towns and to clarify its significance for their economic development. The article
methodology is guided by the principles of historicism, systematicity, scientificity and
comprehensiveness. Such methods as historical and comparative, problem-chronological and
retrospective were applied as well. The scientific novelty consists in the integral review of
the source base of the problem which allowed presenting a wide range of Jewish commercial
and industrial activities in the Volynian towns and showing its importance for the economic
development of the region. Conclusions. Thorough study of the sources let for confirming the
important role of Jews in the economic life of Volyn during the specified time. First of all its trading
activity, though it wasn’t always purely trading, but mostly combined with other types of business.
Part of the Jewish population was engaged in crafts, usually connected with leather (shoemakers
and skinners) and somewhat lesser number of Jews was engaged in farming. The organisation of
the production of ash, soda, alcohols distillation, mead and beer brewing and their sale was popular
among the Jews. The Jews kept tenement houses, were active in lending money, and engaged in
driving the cattle for sale. The renting activities of the Jews were successful too. They rented duties,
taverns, mills, malting and wax refineries, bridges, crossing sites and pond draining activities.
What was popular was renting of a measuring levy, beverage industry levies, Schoss levies, castle
and gmina revenues. Villages and cities were often rented. Sub-renting was also well-known. Not
only things and houses, but also villages and cities were mortgaged to the Jews. All of this allowed
collecting and accumulating large capitals.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:01:44Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Економічна діяльність євреїв на теренах не лише ранньомодерної Волині, а й
України мало цікавила вітчизняних істориків. Щодо волинських земель, то варто зга-
дати нещодавню розвідку про успішну торгово-підприємницьку діяльність у першій
половині XVII ст. колківського єврея Маєра Давидовича1. Значно більше уваги занят-
тям євреїв у Речі Посполитій приділяла польська історіографія. Це і ґрунтовні
* Статтю підготовлено в рамках дослідницького проекту «Просторові межі українського світу: комплекс уявлень та
їхня реалізація в ранньомодерній Україні (XVI‒XVIII ст.)» Національного фонду досліджень України (реєстраційний
№2020.02/0059).
1 Заяць А. «Єврейське щастя»: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал (перша половина XVII ст.) //
Соціум: Альманах соціальної історії. ‒ Вип.11/12. ‒ К., 2015. ‒ С.269–271.
Анотація. Мета дослідження ‒ проаналізувати підприємницьку діяльність євреїв у
містах Волині ранньомодерної доби та з’ясувати її значення для економічного розвитку
міст. Методологія базується на принципах історизму, системності, науковості, усебічності.
Використано також методи історико-порівняльний, проблемно-хронологічний та
ретроспективний. Наукова новизна полягає в комплексному вивченні джерельної
бази проблеми, що дало змогу подати широкий спектр єврейської торгово-виробничої
діяльності в містах Волині й показати її значення для економічного розвитку реґіону.
Висновки. Ґрунтовне вивчення джерел дало змогу засвідчити вагому роль євреїв в
економічному житті Волині окресленого часу. Найперше, це торгівельна діяльність (хоча
вона не завжди була такою, а здебільшого поєднувалася з іншими видами підприємництва).
Частина єврейського населення займалася ремеслом, зазвичай пов’язаним зі шкірою (шевці,
кушніри) та дещо менше сільським господарством. Популярним серед євреїв була
організація виробництва попелу, поташу, викурювання горілки, варіння меду, пива й
шинкування ними. Євреї утримували «гостинні» будинки, активно позичали гроші,
займалися переганянням худоби на продаж. Успішною була орендна діяльність. В оренду
бралися мита, корчми, млини, солодовні та воскобійні, мости, перевози, спуск ставів.
Популярними були оренди збору помірного, чопового, шосового, замкових і війтівських
доходів. Часто орендували села та міста. Знаною була суборенда. У заставу до євреїв
потрапляли не лише речі чи будинки, а й села, міста. Усе це давало змогу нагромаджувати
та примножувати значні капітали.
Ключові слова: євреї, Волинь, міста, торгівля, підприємництво, оренда, застава.
Андрій ЗАЯЦЬ
доктор історичних наук,
доцент кафедри давньої історії України та архівознавства,
Львівський національний університет ім. І.Франка
(Львів, Україна), andrij_zajac@yahoo.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8744-9852
Підприємницька діяльність євреїв у волинських
містах у XVI – першій половині XVII ст.*
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2022.01.016 УДК: 930.2:334.72/.73(477.82-21=411.16)«15/16»
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. 17
узагальнюючі монографії2, і низка статей про роль та значення єврейської громади в
економічному житті як держави, так й окремих реґіонів3.
Вивчення господарської діяльності волинських євреїв дещо ускладнене майже
відсутністю міських книг, натомість зберігся чи не повний комплект ґродських і зем-
ських, що дає змогу більш-менш задовільно досліджувати це питання.
Одним із головних єврейських занять була торгівля, яку вважають важли-
вою складовою економічного розвитку, а ярмарки й торги ‒ запорукою успішності
міст4. Лише в дуже рідкісних випадках джерела проливають світло на чисельність єв-
рейських торгівців у місті. Зокрема в 1569 р. на ринку Луцька згадуються дві комо-
ри (ятки), що належали євреям, які вони придбали в міщан5. Протестація луцько-
го бурмистра Івана Антоновича 1636 р. фіксує в місті чотирьох купців і шістдесятьох
крамарів-євреїв6. Про обсяги торгівлі можемо судити з такого прикладу. Луцькі євреї
за рік (від Великодня 1629 до Великодня 1630 рр.) сплатили податку (так званої «ґа-
белли») 223 золотих і 12 грошів7. Його запровадили як «податокъ новый од купцовъ
и перекупъневъ приходячихъ, од вшелякихъ товаровъ, который кгабеллею называ-
ютъ»8. Платили «од золотого по шелягу, од вшелякое купли проданое»9. Отже вне-
сена луцькими євреями ґабелла була взята від обороту у 20 070 золотих (на той час
це більше 11 кг золота). Бер Якубович і четверо його товаришів з Острога 1600 р., їду-
чи на ярмарок до Любліна, мали при собі готівкою 3 тис. золотих10. Заславський єв-
рей Хацкель Ігудич 1580 р., також мандруючи на ярмарок до Любліна, віз товарів на
кількасот золотих і мав готівкою 400 червоних золотих11.
Значною допомогою купцям було звільнення їх від сплати мит. Так, на прохан-
ня луцького єврея Мошка Єзофовича великий князь Сиґізмунд І у листопаді 1525 р.
увільнив його від цього на три роки («для успоможенъя его»)12. У квітні 1570 р. ко-
роль Сиґізмунд ІІ Авґуст звільнив луцьких євреїв від сплати мита на території
Великого князівства Литовського, а Стефан Баторій у вересні 1576 р. розповсюдив це
звільнення на всю Річ Посполиту13.
Вигідним товаром для продажу була горілка, купити яку завжди вистача-
ло охочих. Обсяги продажів були значними. Так, Юско Агронович із Торчина
скаржився у серпні 1613 р. на шляхетного Юрія Жуковецького за пограбування в
2 Schiper I. Dzieje handlu żydowskiego na ziemiach polskich. ‒ Warszawa, 1937; Tollet D. Historia Żydów w Polsce od XVI w.
do rozbiorów. ‒ Warszawa, 1999; Horn M. Żydzi na Rusi Czerwonej w XVI i w pierwszej połowie XVII w.: Działalność
gospodarcza na tle rozwoju demograficznego. ‒ Warszawa, 1975.
3 Horn M. Rola gospodarcza Żydów w Polsce do końca XVIII w. // Żydzi wśród chrześcijan w dobie szlacheckiej
Rzeczypospolitej. ‒ Kielce, 1996. ‒ S.17‒29; Węgrzynek H. Zajęcia rolnicze Żydów w Rzeczypospolitej w XVI‒XVIII w. //
Małżeństwo z rozsądku? Żydzi w społeczeństwie dawnej Rzeczypospolitej. ‒ Wrocław, 2007. ‒ S.87‒103; Zajęcki M. Żydzi w
gospodarce komunalnej miast Polski przedrozbiorowej (analiza historycznoprawna) // Kwartalnik Historii Żydów. ‒ 2007. ‒
№4. ‒ S.395‒421; Guldon Z., Kazusek Sz. Rola Żydów w handlu polskim w pierwszej połowie XVII w. // Kwartalnik Historii
Kultury Materialnej. ‒ 2004. ‒ №3. ‒ S.287‒303; Guldon Z., Wijaczka J. Żydzi a chrześcijanie na Wołyniu w XVI–XVIII w. //
Nasza Przeszłość. ‒ T.80. ‒ Kraków, 1993. ‒ S.225–232.
4 Rybarski R. Handel i polityka handlowa Polski w XVI w. ‒ Т.1. – Poznań,1928. ‒ S.276.
5 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.11. ‒
Арк.425.
6 Там само. ‒ Спр.201. ‒ Арк.881.
7 Там само. ‒ Спр.175. ‒ Арк.708‒709.
8 Там само. ‒ Спр.172. ‒ Арк.724 зв. (1630 р.). У 1631 р. при вибиранні ґабелли з Мосора, зазначено: «до заплаченя
кгабелли од вшелякого гандлю и товару, такъ през подданыхъ позваного (Яна Фірлея – А.З.), яко и гостей на торгахъ
и ярмарках, в менованом месте бываючих» (див.: Там само. ‒ Спр.180. ‒ Арк.177 зв.).
9 Там само. ‒ Спр.170. ‒ Арк.303.
10 Там само. ‒ Спр.51. ‒ Арк.310 зв. ‒ 311 зв.
11 Там само. ‒ Спр.21. ‒ Арк.596‒596 зв.
12 Lietuvos Metrika. ‒ Kn. №224 (1522–1530): 4-oji Teismų bylų kn. / Parengė S.Lazutka, I.Valikonyte, G.Kirkiene,
E.Gudawicius, J.Karpaviciene, S.Viskantaite. ‒ Vilnius, 1997. ‒ Р.187.
13 Archiwum Narodowe w Krakowe. Archiwum Dzikowskie Tarnowskich. ‒ Sygn.135. ‒ K.141‒142.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
18 Андрій Заяць
нього 1 тис. кварт14 горілки, приготовленої для реалізації15. Луцький єврей Юско
Агронович 1613 р. віз до Володимира «килка тисечей квартъ горелки простое для
спроданъя»16. У липні 1614 р. Марко Зелманович із Колок доставив у Луцьк на про-
даж 2 бочки: в одній була оковита горілка, а у другій ‒ проста17. Наступного року
2 бочки горілки (700 кварт) доправив до Луцька деражнянський єврей Агрон
Анцибич18.
Ще одним зручним у перевезенні та ліквідним товаром був віск. Його продава-
ли для місцевих потреб або вивозили в інші місцевості. Купець Мошко Золотаревич
із Луцька 1608 р. планував експортувати з міста для продажу 150 каменів19 воску, але
обставини особистісного характеру змусили його відмовитися від поїздки, тож він
реалізував товар місцевому міщанинові Михайлові Половковичу20. Інший луцький
купець Авраам Хацко доправляв на люблінський ярмарок 1567 р. для познанського
купця та райці Єроніма Рита 828 каменів воску на суму 3312 золотих (1 камінь по 4 зо-
лотих)21. Торгували євреї також лоєм. Зокрема Ілля Гошкович із Луцька 1571 р. уклав
контракт із Вінцентом Турком із містечка Скринне (Сандомирське воєводство) про
поставку йому 1100 каменів лою (1 камінь по 1 золотому й 1 грошу)22.
У травні 1568 р. володимирські євреї Єско та Песах Сачковичі уклали угоду з во-
лодимирським і берестейським єпископом Феодосієм на доставку ним до Устилуга
600 мац23 жита для подальшого його перепродажу24. Контракт на поставку 300 мац
жита восени 1623 р. уклав зі шляхетним Яном Вилежинським луцький єврей Арон
Юзефович25. У 1566 р. 500 мац жита на берег р. Буг мав доставити Григорій Чаплич
Шпановський луцькому міщанинові Баткові Мисановичу26. Останній активно тор-
гував і попелом. У січні 1566 р. він уклав угоду на доставку попелу до Устилуга
з княгинею Євдокією Четвертинською, а у січні 1570 р. ‒ зі шляхтичем Андрієм
Добринським27. Попіл у волинських євреїв закуповував ґданський купець Андріс
Штимль. У 1620 р. він придбав 30 лаштів28 (по 32 золотих за 1 лашт) попелу в Гошея
Мойзешовича з Межиріччя, а 1621 р. – 30 лаштів (по 40 золотих за 1 лашт) у корець-
кого єврея Марка Калмановича29. У 1585 р. Данко Ігудич із Луцька уклав угоду з го-
родельським міщанином Бартошем Кремпським на поставку йому 14 лаштів попелу30.
Подібного змісту угода була укладена у травні 1569 р. між володимирським райцею
Василем Каплею та місцевим євреєм Шмойлом Хорошком про поставку ним рай-
ці 7 лаштів попелу31. У 1606 р. для згаданого вище купця Андріса Штимля Абрам
Занкович й Арон Іляшевич із Четвертні мали доставити до Ґданська поташ на суму
14 1 кварта = близько 1 л.
15 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. ‒ Спр.94. ‒ Арк.682 зв.
16 Там само. ‒ Спр.96. ‒ Арк.434‒435.
17 Там само. – Спр.99. ‒ Арк.370 зв. ‒ 372.
18 Там само. ‒ Спр.102. ‒ Арк.433.
19 1 камінь = близько 16 кг.
20 ЦДІАК України. – Ф.25. – Оп.1. ‒ Спр.80. ‒ Арк.982 зв. ‒ 983 зв.
21 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.2. ‒ Арк.202 зв. ‒ 203 зв.
22 Там само. ‒ Спр.6. ‒ Арк.84 зв. ‒ 85.
23 Маца ‒ міра об’єму сипких тіл, дорівнювала 80‒100 л.
24 ЦДІАК України. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. – Спр.3. ‒ Арк.46 зв.
25 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.137. ‒ Арк.102.
26 Торгівля на Україні XIV ‒ середина XVII ст.: Волинь і Наддніпрянщина / Упор. В.М.Кравченко, Н.М.Яковенко. ‒
К., 1990. ‒ С.119.
27 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.8. ‒ Арк.19‒19 зв.; Спр.12. ‒ Арк.18‒18 зв.
28 1 лашт = близько 2 т.
29 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.125. ‒ Арк.85 зв. ‒ 88, 88‒90.
30 Там само. ‒ Спр.34. ‒ Арк.437‒438 зв.
31 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.4. ‒ Арк.129.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. 19
3578 золотих32. У 1621 р. олицький єврей Яштон Аронович уклав угоду із замойським
купцем Вільгельмом Бохоном про доставку до Бугу 10 лаштів попелу («учинивши
контракътъ, торгы купецкие, словне руками потвержоные»)33. Доправлення значних
партій збіжжя, поташу, попелу здійснювалося зазвичай річками на ком’ягах (великих
сплавних суднах), що їх за потреби євреї купували. Так, для Абрама з Турійська 1585 р.
городенський ґродський писар Ян Пласковський мав збудувати кілька ком’яг34.
Як для себе, так і на перепродаж купували коней. У травні 1602 р. Юдко Ши-
мо нович із Луцька свідчив у ґроді, що придбав у шляхетного Войтеха Цибульського
коня, і при цьому були свідки-могоричники, названі «літкупниками»35. У 1608 р.
Яцко Листопад засвідчив перед міським урядом Козлина купівлю коня в Аврама
Сахаровича36. Юско Глібкович із Торчина 1614 р. продав шляхтичеві Олександрові
Окорському кілька коней у борг, отримавши від нього відповідну розписку (циро-
граф)37. У серпні 1636 р. шляхтич Миколай Осолінський доручив берестецькому євре-
єві Іцкові Лепковичу продати 6 коней на ярмарку в Ярославі38.
Завдяки великій кількості на Волині озер і ставків, незмінним попитом кори-
стувалася риба, яку реалізовували свіжою, соленою та сушеною. Щоправда, не завж-
ди торгові операції проходили успішно. Так, у квітні 1606 р. луцький купець Ганус
Ульріх скаржився на місцевого єврея Мошка Гершоновича, який продав йому 14 бо-
чок і 6 півбочок неякісної риби, хоча «словом купецким» запевняв, нібито товар до-
брий. Насправді виявилося, що продав «рыбы здохълые, которые се не годили до єде-
ня и которые иж были, за прудкимъ и нагълым спусченемъ воды з ставу, здохли»39.
У кожній бочці зверху було покладено якісні рибини, а під ними ‒ погані. З тією ри-
бою до Любліна й Варшави їздив слуга міщанина Бальцер Ермліх. Окрім збитків на
1 тис. золотих, це зашкодило репутації купця («до въстыду привел»)40. Звернення мі-
щанина до суду започаткувало довгу справу41. У березні 1625 р. Якуб Келманович із
Луцька придбав у міщанина Юнаса Шольца 13,5 бочок риби, давши задатку 10 таля-
рів, а 800 золотих мав передати на ярмарку в Любліні, однак домовленості не дотри-
мав «водлугъ конътракту словного»42.
Бувало, що купці чинили некоректно один щодо одного. Ісаак Мошеєвич із
Пінська скаржився у серпні 1563 р. на луцького єврея Єска Мошковича, котрому за-
лишив «в заховане» 5 поставів43 лондонського та 1 постав італійського сукна, за що
взяв 60 кіп литовських грошів. Єско Мошкович без його відома продав тканину, узяв-
ши більше означеної суми, а прибуток привласнив44. Траплялися і крадіжки. Під час
ярмарку в Луцьку 1610 р. колківський єврей Юзеф Давидович поцупив у Криштофа
Вінклера Тимля з Ґданська кілька поставів сукна45. Водночас заняття торгівлею були
небезпечними, оскільки відомі непоодинокі випадки пограбування та побиття куп-
ців – як в їхніх крамницях, так й у дорозі46.
32 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.77. ‒ Арк.1019‒1019 зв.
33 Там само. ‒ Спр.123. ‒ Арк.688 зв.
34 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.18. ‒ Арк.97 зв. ‒ 98.
35 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.65. ‒ Арк.378.
36 Biblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie. Oddział Rękopisów (далі ‒ BN PAU PAN. OR). ‒ Sygn.262. ‒ K.45 v.
37 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.98. ‒ Арк.244 зв. ‒ 245 зв.
38 Там само. ‒ Спр.179. ‒ Арк.516 зв. ‒ 517.
39 Там само. ‒ Спр.76. ‒ Арк.299.
40 Там само. ‒ Арк.299 зв.
41 Там само. ‒ Арк.478‒478 зв., 489 зв. ‒ 490 зв., 503 зв. ‒ 504, 509‒510.
42 Там само. ‒ Спр.141. ‒ Арк.284 зв.
43 Постав ‒ сувій тканини різної довжини (від 20 до 80 ліктів).
44 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.5. ‒ Арк.129 зв.
45 Там само. ‒ Спр.87. ‒ Арк.274.
46 Там само. ‒ Спр.458. ‒ Арк.335 зв. ‒ 336 зв. (1571 р.); Спр.46. ‒ Арк.7 зв. ‒ 8 (1595 р.).
Український історичний журнал. – 2022. – №1
20 Андрій Заяць
Не оминали волинські євреї занять ремеслом і промислами. Мисан Рабієвич із
Луцька 1562 р. займався спорудженням муру Клеванського замку, для чого князь Іван
Федорович Чорторийський виділив йому 3700 кіп литовських грошів47. Активно
практикували ремесла, пов’язані зі шкірою, і найперше шевство, на що неодноразо-
во скаржилися цехові майстри Луцька48. Джерела свідчать про спільну роботу ре-
місників юдеїв та християн. У квітні 1628 р. луцькі міщани-склярі Юзеф Якубович і
Миколай Станіславович у справі закупівлі скла, необхідного для закінчення роботи,
разом їздили у с. Сернички49.
Волинські євреї не лише торгували попелом, а й виготовляли його. Ізраїль
Абрамович із Володимира 1564 р. уклав угоду на випалювання попелу з підданими
княгині Беати Острозької, давши їм наперед гроші за 30 лаштів (по 35 литовських
грошів за 1 лашт)50. Він же у січні 1570 р. мав виготовити Станіславові Ґраєвському
50 лаштів попелу для відправки у Ґданськ51. Абрам Іцкович із Луцька 1587 р. в
Курозвонах (маєтку Прокопа Хрінницького) виробив 37 лаштів попелу для ґдан-
ського купця Андріса Штимля52. Кам’янецький підсудок Андрій Горський 1614 р.
найняв ковельського єврея Іллю Марковича для випалювання 160 лаштів попелу, за
що заплатив йому 200 золотих53. Шмоїлко Зелькович із Корця 1584 р. для ґданського
купця Якуба Гемерліка випалював попіл під Овручем, у маєтку київського земського
писаря Дмитра Єльця54.
Прибутковою справою було виготовлення спиртних напоїв, і найперше горілки.
Луцькі міщани в 1637 і 1638 рр. скаржилися, що євреї перехоплюють у них виробни-
цтво горілки, пива, меду та скуповують їх в окрузі, аби уникнути сплати податків55.
Подібну скаргу на кременецьких євреїв подав міський уряд у лютому 1639 р.56 Крім
того, бурмистр і райці Кременця оскаржували те, що євреї «домы собе гостинные
побудовавъши, такъ же в оных шинки отправуютъ, гостинных людей до них прийму-
ютъ, в купецътва, ганъдли и в торги местские вступуютсе»57.
Займалися євреї переганянням волів на ярмарки. Саме це робив 1612 р. Хамха
Яхимович з Острога, за дорученням князя Януша Острозького женучи 200 голів на
торг кудись у Польщі (конкретне місто не вказано)58. Наступного року берездівський
єврей Давид супроводжував гурт зі 120 волів до Замостя59.
Надзвичайно вигідною справою було позичання грошей, чим євреї активно за-
ймалися. Суть вигоди полягала в тому, що якщо суму вчасно не повертали, то в дію
вступали штрафні санкції: «совитість» (подвоєння боргу) та «шкоди» (збитки, завда-
ні несвоєчасним поверненням). Суми позичок були різними: від кількох до не однієї
тисячі золотих. По гроші зверталися як міщани, так і шляхта та князі. З козлинської
міської книги довідуємося, що міщани потребували відносно невеликих сум. Макар
Горбаченя заборгував Авраамові Сахаровичу 1 копу литовських грошів (1608 р.),
мечник Трохим ‒ Уремові 3 копи (1604 р.), а Лаврин Опанасович ‒ Ярохомові
47 Там само. ‒ Спр.4. ‒ Арк.33.
48 Там само. ‒ Спр.205. ‒ Арк.553 зв. ‒ 555 (1637 р.); Спр.208. ‒ Арк.365‒366 (1637 р.).
49 Там само. ‒ Спр.158. ‒ Арк.557‒558.
50 Там само. ‒ Спр.6. ‒ Арк.31 зв. ‒ 32.
51 Там само. ‒ Спр.12. ‒ Арк.30‒30 зв.
52 Там само. ‒ Спр.37. ‒ Арк.161 зв.
53 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. ‒ Ф.ІІ. ‒ Спр.13656. ‒ Арк.1.
54 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.31. ‒ Арк.546‒547.
55 Там само. ‒ Спр.208. ‒ Арк.371 зв. ‒ 373 зв.; Ф.28. ‒ Оп.1.‒ Спр.73. ‒ Арк.510‒510 зв.
56 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.217. ‒ Арк.309 зв. ‒ 310.
57 Там само. ‒ Арк.310.
58 Там само. ‒ Спр.89. ‒ Арк.819‒820.
59 Там само. ‒ Спр.94. ‒ Арк.813; Спр.98. ‒ Арк.92‒93 зв.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. 21
9 кіп (1608 р.)60. Позичали гроші євреї не лише християнам, а й своїм співвітчизни-
кам. У 1569 р. Марко Мекель із Володимира заборгував Іделеві Ізраїловичу з Ратна
189 золотих. Інший володимирський єврей Мордухай Захаревич також володимир-
ському євреєві Мошкові Аврамовичу ‒ 200 золотих61. Якуб із Берестечка заборгував
5 кіп литовських грошів володимирському євреєві Юскові Сачковичу (1570 р.)62.
Найбільшими позичальниками грошей були шляхта та князі. Корецький єв-
рей Зелман Ентонович позичив 100 золотих Іванові Козинському (1614 р.),
9 тис. ‒ князеві Самуелю Корецькому (1616 р.), 2 тис. ‒ княгині Анні Ходкевичівні
Корецькій (1617 р.), 700 кіп литовських грошів ‒ Стефанові Маслові та Станіславові
Бобе дзинському (1617 р.)63.
Досить часто надавали грошові позики дубенські євреї. Мошко Іцкович пози-
чив 200 золотих князеві Михайлові Пузині (1619 р.), 2 тис. і 600 золотих двома за-
писами ‒ Олександрові Пузині (1619, 1620 рр.), 200 золотих ‒ Олександру та Юрію
Пузинам (1619 р.), разом зі Шломою Лейзаровичем 150 золотих ‒ Олександрові
Пузині (1620 р.), 10 250 золотих ‒ Олександру Пузині (1622 р.), 6 тис. золотих –
Олександрові Пацу (1619р.)64. Сахно Мошкович позичив 7 тис. золотих Олександру
Пацу (1619 р.), 5 тис. золотих ‒ Якубу Гарабурді (1622 р.), 100 золотих ‒ Семенові
Новоселецькому (1631 р.)65. Шлома Лейзарович позичав по 300 золотих Михайлу
Пузині (1618 р.) й дерманському ігуменові Ісаї Балабану та Михайлові Пузині (1618 р.),
230 золотих ‒ Михайлу Пузині (1619 р.)66. Мордухай Шмойлович надав 300 зо-
лотих Криштофові Соколовському (1619 р.) та 900 ‒ Адамові Хомяку67. Шимон
Шмойлович позичив 2 тис. і 600 золотих двома записами Шимонові Семашкові (1618,
1624 рр.) та разом із Маїром Абрамовичем і Лейзером Іцковичем 4900 золотих ‒
Янові Пацу (1622 р.)68. Євзел Давидович та Зраїл Іцкович позичили 3 тис. золотих
Дороті Дмитровій Єловицькій (1620 р.)69. Якуб Шоломонович надав двома записа-
ми 400 золотих і 90 кіп литовських грошів Миколаєві Букоємському (1622 р.)70. Іцко
Зраїлович позичив 600 золотих Михайлові Мишці Варковському (1608 р.)71. Юско
Мошкович ‒ 1200 золотих Владиславу Зарембі (1623 р.)72.
Потребували єврейських грошей і князі. Доволі часто це були представни-
ки родини Сангушків. У грудні 1546 р. Федір Сангушко взяв у Моші Агроновича з
Володимира 12,5 кіп литовських грошів73. У травні 1562 р. Агрон Натанович та Єско
й Аврам Яковичі з Ковеля заявили, що померлий князь Лев Сангушко заборгував їм
за двома розписками 250 кіп74. На вересень 1580 р. Роман Сангушко завинив луцько-
му євреєві Баткові Мисановичу 60 кіп литовських грошів75. Після смерті цей самий
60 BN PAU PAN. OR. ‒ Sygn.262. ‒ K.1, 43, 52 v.
61 ЦДІАК України. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.4. ‒ Арк.117 зв., 124.
62 Там само. ‒ Спр.5. ‒ Арк.59 зв. ‒ 60 зв.
63 Там само. ‒ Ф.25. – Оп.1. – Спр.125. ‒ Арк.709‒711, 713 зв. ‒ 715 зв., 718‒724 зв.
64 Там само. ‒ Спр.124. ‒ Арк.658‒661 зв.; Спр.125. ‒ Арк.1192 зв., 1196, 1199 зв., 1203, 1206 зв.; Спр.131. ‒
Арк.1055‒1056 зв.
65 Там само. ‒ Спр.125. ‒ Арк.1187‒1190; Спр.131. ‒ Арк.1053; Спр.177. ‒ Арк.325‒325 зв.
66 Там само. ‒ Спр.125. ‒ Арк.1210, 1213, 1216.
67 Там само. ‒ Спр.125. ‒ Арк.890‒893; Спр.119. ‒ Арк.127‒127 зв.
68 Там само. ‒ Спр.125. ‒ Арк.1219; Спр.131. ‒ Арк.181; Спр.139. ‒ Арк.190‒190 зв.
69 Там само. ‒ Спр.127. ‒ Арк.840‒843 зв.; Спр.132. ‒ Арк.108‒109.
70 Там само. ‒ Спр.126. ‒ Арк.266 зв.; Спр.127. ‒ Арк.306 зв.
71 Там само. ‒ Спр.127. ‒ Арк.1176 зв. ‒ 1181 зв.
72 Там само. ‒ Спр.133. ‒ Арк.249 зв. ‒ 251 зв.
73 Archiwum książąt Lubartowiczów-Sanguszków w Sławucie / Wyd. nakładem właściciela pod kier. Z.L.Radzimińskiego przy
wspóludziale P.Skobelskiego i B.Gorczaka. ‒ Т.4 (1535–1547). ‒ Lwów, 1890. ‒ S.525.
74 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.4. ‒ Арк.107 зв.
75 Там само. ‒ Спр.22. ‒ Арк.381.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
22 Андрій Заяць
князь залишився винним володимирським євреям Ганку Беняшовичу та Гершкові
Юзефовичу 761 золотий76. Григорій Сангушко на 1593 р. заборгував Давидові
Болоховцю з Луцька 1200 золотих77. У жовтні 1596 р. цей князь позичив 5 тис. золотих
у Лейзара та Якова Давидовичів зі Свинюх78. Юхим Корецький брав гроші в луцьких
євреїв Новаха Новаховича (400 кіп литовських грошів) та Іллі Гошковича (1600 кіп),
острозьких євреїв Герша, Мошка, Міхеля й Віздора Єфраїмовичів (164 копи), а також
Аврама Бубки (1500 золотих)79. Потребували грошей князі Павло й Іван Друцькі
Любецькі (1700 золотих)80, Григорій Четвертинський (500 і 1300 золотих)81, Стефан
Сокольський (100 золотих)82.
Улюбленим єврейським заняттям була оренда. Причому всього, з чого можна
було отримати зиск. До високоприбуткових належали оренди корчем. Уже сама ціна
справи була красномовною. У грудні 1557 р. великий князь Сиґізмунд ІІ Авґуст від-
дав на три роки в оренду горілчані корчми у Кременці місцевим міщанам Левону
Іцхаковичу та Песаху Хаїмовичу за 320 кіп литовських грошів83. Батко Мисанович
із Луцька 1579 р. орендував місцеву корчму в луцького й острозького єпископа
Іони (Борзобогатого Красенського) за 520 кіп84.
Часто в оренду брали не просто корчму, а «з приналежностями». Зокрема
Юско Абрамович із Ковеля 1611 р. орендував у Петра Заєця Зденезького «корчму
в селе Зденижу з млыном, в котором кол чотыры, з мытом погробелным, с полми,
тоест лани, поля во три руки с сеножатми, з броваром, з солодовнею»85. Мордухай
Мошкович і Симха Гошвич із Деражні 1620 р. орендували на три роки за 150 кіп ли-
товських грошів у Григорія Шостаковського в його селі Шостакові «корчму и в ней
шинкъ медовый, пивный и горелчаный з млыном шостаковским, подле двора в том
селе стоячим, и зо всими вымелками»86. Луцький міщанин Мошко Песахович орен-
дував у Станіслава Вербицького 1622 р. у селі Радомишлю на два роки за 800 зо-
лотих «корчму зо всим в ней напоем, з млыномъ и погребелным, и з волокою по-
ля»87. Озерянський єврей Зовол 1623 р. взяв в оренду на рік за 160 золотих у Базилія
Мелешка Микулицького у селі Микуличах «коръчму и млынъ с пулъ ланкомъ поля,
сеножатю и зо всими до тое корчмы и млына приналежностями»88.
Траплялося, що корчма діставалася як компенсація боргу. Так, Марко
Жоравницький позичив 1587 р. в луцького єврея Мошка Батковича 86 кіп литовських
грошів, які вчасно не віддав, і потрапив у «совитість» та «шкоди». Станом на 1590 р.
борг збільшився до 200 кіп, і у цій сумі він орендує Мошкові корчму та млин у
с. Блудові («я, уживши в томъ прозбами моими пана Мошка Батковича, и злучивши
истизну з совитостю, шкоды и наклады, поедналъ есми его двемасътами копъ грошей
личбы литовское»)89. Не обходилося без того, що інколи орендарі порушували умо-
ви оренди. Зокрема у жовтні 1562 р. бурмистр і райці Луцька скаржилися на місцевих
76 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.24. ‒ Арк.1067 зв. ‒ 1068.
77 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.43. ‒ Арк.7‒7 зв.
78 Там само. ‒ Спр.49. ‒ Арк.827‒828.
79 Там само ‒ Спр.28. ‒ Арк.262, 511 (1583 р.); Спр.55. ‒ Арк.351‒352 (1599 р.); Спр.99. ‒ Арк.631‒631 зв. (1614 р.).
80 Там само. ‒ Спр.68. ‒ Арк.1285‒1286 (1603 р.).
81 Там само. ‒ Арк.1265‒1267 (1603 р.); Спр.121. ‒ Арк.620 зв.
82 Там само. ‒ Спр.102. ‒ Арк.280 (1615 р.).
83 Lietuvos Metrika. ‒ Kn. №37 (1552‒1561): Užrašymų kn.37 / Parengė D.Baronas. ‒ Vilnius, 2011. ‒ Р.190‒191.
84 ЦДІАК України. ‒ Ф.25.‒ Оп.1. ‒ Спр.20. ‒ Арк.217‒218 зв.
85 Там само. ‒ Спр.90. ‒ Арк.1095‒1096 зв.
86 Там само. ‒ Спр.119. ‒ Арк.406‒406 зв.
87 Там само. ‒ Спр.132. ‒ Арк.106‒106 зв.
88 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.56. ‒ Арк.963 зв. ‒ 964.
89 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Спр.38. ‒ Арк.31 зв.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. 23
євреїв Шмонка Племенника та Єска Шломича, орендарів королівських корчем, бро-
варень і солодовень, за збирання ними під час ярмарку плати від меду й пива, чого
вони не мали б робити90.
Луцький єврей Юско Мошеєвич та острозький Ланко Азакович орендували
на рік (1567‒1568 рр.) в луцького війта Івана Яцковича Борзобогатого Красенського
за 250 кіп литовських грошів «горелку держати, палити и шинковати, к тому во-
скобойню и померное от людей зо всякого збожя и от меду пресного»91. Подібно
Шая Нахимович із Берестечка орендував у луцького війта Яна Жоравницького
1585 р. «шынкованъе горелъки войтовское, померъное и воскобойню» на три роки
за 1500 золотих92. Солодовні у Кременці в 1565‒1567 рр. за 320 кіп литовських грошів
орендував у старости Миколая Збаразького місцевий міщанин Ізак Левкович93.
Зважаючи на широку запотребуваність, дуже вигідною справою було оренду-
вання млинів. У 1614 р. Юда Еленевич та Мордуш Чубаревич із Луцька за 300 зо-
лотих орендували млини у с. Голешові94, а наступного року їх узяли в оренду Юда
Леменевич і Мордухай Юскович разом із корчмою та сіножаттю на три роки за
1200 золотих95.
Орендували євреї мости, пороми, перевози. Беручи за проїзд мостом так зване
«мостове», орендарі зобов’язані були утримувати споруди в належному стані, чого,
утім, не завжди дотримувалися. Так, Петро Семашко у жовтні 1582 р. оскаржував
Лейзора Кравця з Луцька, котрий був орендарем мосту й замкового порому, у тому,
що через недбалий догляд за мостом його кінь зламав на ньому задню праву ногу96.
У 1594 р. як орендар луцького мосту згадується місцевий єврей Давид Еїлович97.
У травні 1624 р. неназвані луцькі євреї орендували перевіз на річках Стир і Глушець
та «одтолъ пожитки немалые, такъ одъ стану шляхетцъкого, яко и люду посполито-
го немалые берутъ»98.
В арсеналі єврейських занять знаходимо орендування збору чопового й шосово-
го податків. У вересні 1580 р. королівський секретар і поборця Волинського воєвод-
ства Василь Красенський віддав на один рік збір чопового в Олиці та присілках місце-
вому євреєві Юзефові Олександровичу за 60 золотих99. Лейзер Давидович зі Свинюх
1612 р. орендував у Криштофа Семашка за 450 золотих збір чопового й шосового в
Горохові та Свинюхах100. На два роки (1617‒1618 рр.) за 1850 золотих передав збір чо-
пового в Луцьку місцевому євреєві Юді Леменовичу волинський поборця Криштоф
Єловицький («выбирати чоповое од винъ малмазыи, медов, пивъ, горелокъ, од фур-
манов, перекупокъ, од котловъ пивных, горелчаных»)101. Ковельське чопове 1621 р.
за 100 золотих орендували Гдаля Мордухаєвич із Ковеля і Шмойло Борухович із
Локач102. І це незважаючи на виданий місту Сиґізмундом ІІІ королівський приві-
лей від 3 травня 1619 р., яким заборонялося здавати на відкуп євреям збирання
90 Там само. ‒ Спр.4. ‒ Арк.103.
91 Там само. ‒ Спр.9. ‒ Арк.120 зв.
92 Там само. ‒ Спр.34. ‒ Арк.671 зв. ‒ 672.
93 Там само. ‒ Спр.9. ‒ Арк.63‒64 зв.
94 Там само. ‒ Спр.97. ‒ Арк.134 зв.
95 Там само. ‒ Спр.100. ‒ Арк.439 зв. ‒ 440.
96 Там само. ‒ Спр.26. ‒ Арк.1088‒1088 зв.
97 Там само. ‒ Спр.45. ‒ Арк.877.
98 Там само. ‒ Спр.137. ‒ Арк.458.
99 Там само. ‒ Спр.22. ‒ Арк.319 зв.
100 Там само. ‒ Спр.93. ‒ Арк.1031 зв.
101 Там само. ‒ Спр.113. ‒ Арк.298 зв.
102 Там само. ‒ Спр.123. ‒ Арк.507‒508.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
24 Андрій Заяць
поборів, а сплачувати їх міщани мали безпосередньо поборцеві103. У січні 1622 р.
Шлома Лейзарович і Мордухай Шломович із Дубна орендували на два роки у во-
линського поборці Юрія Чаплича Шпановського збір чопового й шосового з 18 во-
линських міст104. Давид Яцкович та Абрам Іхович із Полонного орендували в по-
борці Андрія Ліневського 1626 р. чопове з половини Заслава й належних до нього
присілків105.
Передавали збір чопового й у суборенду. Герцик із Володимира 1638 р., оренду-
вавши збирання цього податку у Волинському воєводстві у Філона Єловицького, пе-
редоручив цю справу берестецькому євреєві Лейзору106. Траплялося, що орендарі не
дотримувалися домовленостей. Волинський поборця Миколай Древинський 1624 р.
скаржився на острозьких євреїв Гдалю Зелмановича, Мордуша Захаряшевича та Юска
Носовича, яким він уступив збирання чопового й шосового з Острога, Суража, низ-
ки інших міст і сіл, а вони, зібравши гроші, йому їх не передали, тож свої збитки
скаржник оцінив у 1500 золотих107.
Розповсюдженим і вигідним було орендування ставків для вилову та подаль-
шого продажу риби. У жовтні 1603 р. Іцхак Шимчич, Сімха Освич, Іцко Єскович із
Луцька орендували в Петра Горайського два стави у Жуківському маєтку за 1600 зо-
лотих. Частину грошей (600 золотих) вони заплатили відразу, а решту мали пере-
дати у два етапи. П.Горайський зобов’язався дати їм підводи для вивезення риби в
Люблін. Якщо б жуківські піддані завдали орендарям збитків, то обіцяв негайно вчи-
нити справедливість. За порушення угоди передбачалися штрафні санкції в розмірі
1600 золотих108. Шимон Шмойлович із Дубна 1621 р. орендував за 200 золотих два
ставки у с. Воротнів в Юрія Пузини, а інший дубенський єврей Мошко Іцкович ‒
спуск загорецького ставу в Ярофія Чернчицького 1622 р.109 Також дубенські євреї
Гоша та Лейзор 1626 р. орендували спуск ставу в Рогізному в Яна Рогозинського, яко-
му крім 1000 золотих мали дати різноманітні тканини й кілька фунтів перцю110. Юско
Хаїмович і його сини Яцко та Мошко з Берестечка 1624 р. за 3500 золотих орендува-
ли два несвіцькі стави в Матея Стемпковського, а виловлену рибу планували прода-
вати в Любліні або Перемишлі111.
Відомі випадки спільного орендування ставків євреями й міщанами-християна-
ми. Так, острожанин Степан Гаврилович Молочко та заславський єврей Хемя Ілліч
1575 р. уклали угоду з литовським підстолієм Андрієм Ходкевичем про вилов риби в
муравицькому ставі112.
Крім оплати за оренду, євреї витрачали кошти на підготовчі роботи щодо вило-
ву риби. Зокрема у жовтні 1612 р. Левон із Деражні орендував угринівський став і
для найму працівників та закупівлі робочого інструменту мав при собі 50 золотих,
75 червоних золотих, 45 талерів. Однак у Цумані був пограбований підданими князя
Миколая Радивила113.
103 Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов, учреждённой при
киевском, подольском и волынском генерал-губернаторе. ‒ Ч.5. ‒ Т.1 (1432‒1798): Акты о городах. ‒ К., 1869. ‒ С.111.
104 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.126. ‒ Арк.29 зв.
105 Там само. ‒ Спр.151. ‒ Арк.491 зв.
106 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.73. ‒ Арк.815.
107 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.118. ‒ Арк.1155‒1156 зв.
108 Там само. ‒ Спр.72. ‒ Арк.137 зв. ‒ 138 зв.
109 Там само. ‒ Спр.126. ‒ Арк.370‒371; Спр.127. ‒ Арк.843.
110 Там само. ‒ Спр.148. ‒ Арк.173‒173 зв.
111 Там само. ‒ Спр.145. ‒ Арк.108‒108 зв.
112 Там само. ‒ Спр.15. ‒ Арк.36‒36 зв.
113 Там само. ‒ Спр.93. ‒ Арк.943 зв. ‒ 946.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. 25
Не завжди оренда закінчувалася успішно, адже траплялося, що одна зі сторін не
виконувала умов договору. Так, Міхель Ажехович з Острога орендував спуск трьох
ставів у Петра Ждзарського 1626 р. Шляхтич уклав із ним контракт «частю правом,
частю словом своим шляхецким», але умов договору не дотримався, роблячи пере-
шкоди євреєві: запізно дозволив вилов риби, не передав двох млинів на тих ставах,
«водле звычаю повшехного и постановленъя его», недостатньо зарибив їх і не дав
возів для доставки риби до Любліна114. Адам Сангушко оскаржував у червні 1618 р.
Арона Юзефовича з Олики, який орендував у нього полонські стави. Орендареві за-
кидали, що він із найнятими працівниками ловив сіткою не лише велику рибу, а й
малу («которые се не годило ловит»), яку вночі продав луцьким євреям Шмойлові
Якушовичу та Гиршу115. Натомість А.Юзефович звинуватив князя в порушенні умов
договору: спустошенні млина за селом Баєвом, насиланні підданих князя на буду (го-
сподарське приміщення) під час спуску ставу й у пограбуванні. Справа розглядала-
ся кілька разів, дійшовши аж до Трибуналу (утім, чим вона скінчилася, невідомо)116.
Траплялося, що орендарів просто обманювали. Іцко Давидович із Радивилова орен-
дував у державців с. Баранне Яна та Софії Гонсинських спуск ставу за 80 золотих.
Однак власник містечка Крупи Ян Жоравницький продав його разом зі згаданим се-
лом Андрієві Цетнерові, який, звичайно, не дозволив орендареві вилов риби, і він
оскаржував Гонсинських у навмисному обмані117.
Євреї в королівських містах орендували податки, що мали б збирати на користь
короля, і це не подобалося міщанам, котрі скаржилися на зловживання орендарів.
Зокрема в липні 1570 р. війт і райці Кременця оскаржували орендаря замкових до-
ходів Маєра Мойсеєвича, який брав більшу, ніж належало, мірку з солодів, заборо-
няв райцям і писареві варити 10 мірок пива (хоча вони на це мали дозвіл від коро-
леви Бони) та обкладав вільні торги митом118. Наступного року Йонас Абрамович,
Ізраель Рубінович і Шмойло Якубович із Кременця орендували у старости Миколая
Збаразького доходи, що збиралися на замок від мита, млинів, броварень, солодо-
вень, шинкування горілки. Міщани скаржилися королю на зловживання оренда-
рів і просили передати оренду їм, що й було дозволено119. У квітні 1609 р. Аврушко з
Ковеля на запитання возного Криштофа Щуки, що саме він орендує в місті, відповів:
«Арендовалемъ млыны, коръчмы горелъчаные, воскобойницы и увесъ провенътъ,
который колъвекъ на короля его милост перед тымъ приходил»120.
Брали євреї в оренду й населені пункти – села, міста. Подеколи орендували
лише села, а інколи цілі волості: місто та кілька (часом десяток і більше) сіл. Активну
участь у цьому брали луцькі мешканці. Зокрема Шльома Єскович Єрузалимець орен-
дував на три роки (1584‒1586 рр.) за 120 кіп литовських грошів с. Городок в єписко-
па володимирського та берестейського Мелетія (Хребтовича Богуринського)121. Іцхак
Шоломович 1599 р. в Івана Гулевича – «двор и село зо всеми пожитъками, прозыва-
емое Передместъе Луцкое, на пят год» за 1000 золотих122. Лейзар Якубович 1585 р.
в Остафія Рудецького – маєток Шостусову Руду на три роки за 40 кіп литовських
114 Там само. ‒ Спр.148. ‒ Арк.500‒501 зв.
115 Там само. ‒ Спр.110. ‒ Арк.308‒310.
116 Там само. ‒ Арк.354, 451 зв. ‒ 452, 549‒549 зв., Спр.109. ‒ Арк.660‒662 зв., 689‒690 зв., 702 зв. ‒ 705 зв.; Спр.112. ‒
Арк.861 зв. ‒ 868; Спр.113. ‒ Арк.604‒606, 644 зв. ‒ 650; Спр.119. ‒ Арк.443‒444.
117 Там само. ‒ Спр.113. ‒ Арк.218 зв. ‒ 220.
118 Lietuvos Metrika. ‒ Kn. №52 (1569‒1570) / Parengė A.Baliulis ir R.Firkovičius. ‒ Vilnius, 2010. ‒ Р.136.
119 Archiwum Narodowe w Krakowe. Archiwum Sanguszków. ‒ Teki rzymskie. ‒ Sygn.XII/77. ‒ K.549‒556.
120 ЦДІАК України. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.41. ‒ Арк.149 зв. ‒ 150.
121 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.36. ‒ Арк.252 зв. ‒ 255.
122 Там само. ‒ Спр.63. ‒ Арк.427‒428.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
26 Андрій Заяць
грошів «с корчмою медовою, пивною и горелчаною, з мытомъ, з млыном и зъ его
вымелками, с полми, сеножатми, з боромъ, пожитками боровыми, и зо вшелякими
великими и малыми доходами»123.
Мордухай Левкович і його син Зелман з Олики 1612 р. орендували в Миколая та
Яна Єловичів Малинських села Борблин, Підгайці, Велбичі на три роки за 3000 зо-
лотих124. Наступного року вони переуступили Борблин Антонові Ароновичу125.
Інший олицький єврей Михель Мошкович 1620 р. за 400 золотих орендував
с. Мачулищі зі всіма прибутками й із «судами, пересудами, винами, з куницами» в
Максиміліана Братковського та його дружини Катерини, котрі своєю чергою трима-
ли це село за якимось записом від князя Миколая Чорторийського126. У січні 1615 р.
Мошко Зраїлович зі Смолдиріва орендував в Яна Висоцького за 320 золотих на один
рік с. Привередів127.
Не завжди оренди проходили добре, оскільки траплялося, що одна з договір-
них сторін була чимось невдоволена, а деколи обидві заявляли претензії одна одній.
Шлома Лейзорович та Явель із Дубна орендували на три роки в Михайла Пузини
половину села і двору Страколова. М.Пузина в листопаді та грудні 1619 р. звинува-
чував орендарів у тому, що за його відсутності вони збили замки на скрині й украли
документи (привілеї, розписки та ін.)128. Однак ранішою ‒ у липні того ж року ‒ ста-
ла скарга орендарів на М.Пузину, в якій вони звинувачували його в тому, що він по-
селився зі слугами в орендованому дворі, користується сіножатями, садом, городом,
кіньми потравив у полі збіжжя, бере на свої потреби «в гумне» індиків і гусей, по-
бив призначеного орендарями урядника Мелеха Іцковича. І все це підтвердив возний
Левко Пшеничний129.
Подібна історія трапилася між берестецькими євреями Лейзером Давидовичем
і Давидом Мошковичем та Галжбетою Бокієвою Козечанкою, в якої вони орендували
у червні 1630 р. села Стрільче, Матіїв і Печихвости на чотири роки за 5000 золотих130.
У листопаді 1634 р. Галжбета Бокієва Козечанка скаржилася на них «о выбитъе псчо-
лъ на голову, о выморенъе быдла, не засиенъе полъ пшеницею и житомъ, водълугъ
инвенътара, побранъе котъловъ и спустошене млына»131. Своєю чергою євреї переда-
ли села у суборенду Юрієві Турянському та його дружині Уршулі, ґарантувавши, що
боронитимуть їх від претензій із боку власниці під страхом штрафу в 1000 золотих,
однак слова не дотримали і шляхтянка чинила різні прикрості новим орендарям132.
Попри всі ці перипетії, у січні 1636 р. Лейзор Давидович орендував ці ж села ще на
два роки133.
Зазвичай села орендувалися на два – три роки, але відомі випадки, коли тер-
мін був суттєво більшим. Так, Арон Яцкович із Гощі 1628 р. орендував в Ізабелли
Семашківни с. Коростянин на вісім років134.
123 Там само. ‒ Спр.35. ‒ Арк.482‒483.
124 Там само. ‒ Спр.93. ‒ Арк.492‒493, 793‒793 зв.
125 Там само. ‒ Спр.94. ‒ Арк.933‒933 зв.
126 Там само. ‒ Спр.119. ‒ Арк.554 зв. ‒ 556.
127 Там само. ‒ Спр.100. ‒ Арк.47 зв. ‒ 48.
128 Там само. ‒ Спр.113. ‒ Арк.1464 зв. ‒ 1466; Спр.114. ‒ Арк.491 зв. ‒ 492 зв.
129 Там само. ‒ Спр.114. ‒ Арк.27 зв. ‒ 28.
130 Там само. ‒ Спр.173. ‒ Арк.802 зв.; Спр.183. ‒ Арк.901‒903; Спр.184. ‒ Арк.391‒391 зв., 439‒439 зв.; Спр.192. ‒
Арк.851‒853 зв.
131 Там само. ‒ Спр.194. ‒ Арк.444‒444 зв.
132 Там само. ‒ Арк.492 зв. ‒ 494.
133 Там само. ‒ Спр.202. ‒ Арк.37‒39 зв.
134 Там само. ‒ Спр.160. ‒ Арк.1623 зв. ‒ 1624.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. 27
Траплялося, що орендарям діставалося «на горіхи». Вижівський єврей Єреміяш
Турчин орендував у княгині Катерини Вишневецької с. Селище. У квітні 1570 р. він
скаржився на війта Кузьму й десятника Мартина, які в неділю прийшли до його бу-
динку, «силоюмоцъю мене самого збили, змордовали», і при цьому в нього зникли
гроші та речі135. Водночас відомі випадки, коли орендарі вміли постояти за себе. Ілля
Гошкович із Луцька 1597 р. був «вибитий» з оренди с. Омельник князем Янушем
Воронецьким. Він зумів виграти суди, зокрема трибунальський, і за сумарний борг
можновладця (включаючи совитість і шкоди) у 16 100 золотих був уведений у держан-
ня села, а князь та його дружина Марина зазнали баніції136.
Інформація про збір у Володимирському повіті ланового 1608 р. свідчить, що і
євреї з утримуваних ними сіл платили податки: «Абрамовая, жидовка туриская, бу-
дучи позваная о побор лановый за рокъ прошлый шестсот семый з маетностей своих,
села Конюх и иных добръ до того села прислухаючихъ, през умоцованого своего
Андрея Мисевского, показала квитъ, иж тот побор уже давно его млсти пну побор-
це ест отданый»137.
У квітні 1594 р. князь Юхим Корецький із дружиною Ганною Ходкевичівною за
1640 кіп литовських грошів віддали на три роки Аврамові Єсиховичу Бубці з Острога
та Іцкові Захаровичу з Межиріччя «место Киликиев зъ фолваръком и приселъки до
него належачими, меновите село Крыловъ зъ фолваръкомъ, село Богдановъщизна,
село Брыковъ, село Печибоды зъ фолваръкомъ, село Чорнокалов, село Беседки, зо
всими пожитъки»138. Той самий князь 1598 р. віддав за 10 тис. золотих на три роки
в оренду Корець і вісім сіл місцевому євреєві Єсю Іцковичу та степанському Нахіму
Мошковичу. Собі залишив лише замок. І за таку ж суму їм же передав на чотири
роки Межиріч та дев’ять сіл139, а острозьким євреям Боруху й Зелману 1598 р. ‒ на чо-
тири роки місто Ярунь140. Микола Семашко 1611 р., передавши Мошкові Ізаковичу з
Дубна за 8,5 тис. золотих на чотири роки в оренду Коблин і чотири села, зібрав «по-
дданых всихъ и бояръ до громады, сами их млсть оныхъ менованому пану Мошкови
Изаковичу в моц отдали, росказуючи имъ устне, абы того пна Мошка, яко пна своего
во всем послушны были»141.
Орендою населених пунктів активно займався колківський єврей Маєр
Давидович, котрий у першій половині XVII ст. тримав таким чином вісім міст (де-
які по два – три рази) й десятки сіл, а його інтереси у суді представляли двадцятеро
шляхтичів, у тому числі князь Григорій Четвертинський142.
Розповсюдженим заняттям євреїв була оренда мит, чим вони займалися щонай-
менше з кінця XV ‒ початку XVI ст.143 Король неодноразово підтримував митників,
звертаючись до урядників різних рівнів із наказом не лише не перешкоджати їм, а й
допомагати144. Він хвалив євреїв-митників за справне поповнення державної скарбни-
135 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.5. ‒ Арк.73 зв.
136 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Спр.47. ‒ Арк.3/132 зв. ‒ 3/134 зв.
137 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.40. ‒ Арк.370.
138 Там само. – Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.45. ‒ Арк.402 зв.
139 Там само. ‒ Спр.54. ‒ Арк.42 зв. ‒ 49.
140 Там само. ‒ Спр.53. ‒ Арк.250‒250 зв.
141 Там само. ‒ Спр.93. ‒ Арк.339.
142 Заяць А. «Єврейське щастя»: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал. ‒ С.265‒272.
143 Русско-еврейский архив: Документы и материалы для истории евреев в России / Собр. и изд. С.А.Бершадский. ‒
Т.1 (1388‒1550). ‒ Санкт-Петербург, 1882. ‒ С.42‒44; Российский государственный архив древних актов. ‒ Ф.389. ‒
Оп.1. ‒ Д.15. ‒ Л.202 об. ‒ 203.
144 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.12. ‒ Арк.171 зв. (1570); Спр.16. ‒ Арк.406 зв. ‒ 407 (1576); Спр.17. ‒
Арк.26‒27 (1576); Спр.19. ‒ Арк.303‒304 (1579); Спр.21. ‒ Арк.78‒80 (1580); Спр.30. ‒ Арк.3 зв. (1583); Ф.28. ‒
Оп.1. ‒ Спр.2. ‒ Арк.130, 180, 183‒184 (1567); Спр.3. ‒ Арк.62 зв. ‒ 63 (1567).
Український історичний журнал. – 2022. – №1
28 Андрій Заяць
ці, а на прохання шляхти не передавати митні збори в їхні руки зазначив, що якщо
орендарі-християни приноситимуть більше прибутків, ніж євреї, то лише тоді від-
дасть їм митні збори145. Водночас фіксувалися непоодинокі випадки зловживань із
боку митників. Зокрема острожецький міщанин Тиміш Шимкович 1569 р. оскар-
жував луцького єврея-митника, який витребував у нього у Жидичині розписку про
сплату мита на Володимирській коморі за товари, куплені в Любліні, а далі пороз-
кидав ці товари по дорозі та вимагав прибути до комори в Луцьк і змусив купця від-
купитися 3 копами литовських грошів146. Луцькі купці неодноразово скаржилися на
євреїв-митників, котрі, усупереч наданим міщанам королівським привілеям на без-
митну торгівлю, брали з них гроші147. У митних квитах мало зазначатися ім’я купця
й товар, який він везе, але траплялося, що митники видавали купцям квит, писаний
незрозумілою єврейською мовою, і на цьому ґрунті траплялися різні непорозумін-
ня148.
Для отримання зиску євреї практикували заставу, в яку приймали речі, будин-
ки, поселення. Володимирський єпископ Мелетій (Хребтович Богуринський) 1585 р.
заставив луцькому євреєві Зелману за 30 кіп литовських грошів «чарку серебъраную,
миску позлотистую, а полубочечокъ сребраный зъ объручами», і скаржився на того,
що він не хотів узяти гроші та повернути заставлене149. Подібно Миколай Гораїн за-
ставив речі на 1100 золотих Зоволеві з Володимира, а коли прийшов віддавати гроші
та забирати речі, то у визначений час той не з’явився150. Натомість володимирський
єврей Давид Абрамович 1620 р. скаржився на Самуеля Семашка, котрий заставив
йому турецьку кінну збрую за 200 кіп литовських грошів, і не викуповував заставле-
ного151. У серпні 1586 р. Сімха Левієвич із Луцька заявив, що Ян Завацький заставив
йому золотий ланцюг, який у домовлений час не викупив, тож єврей просив оцінити
цей ланцюг, котрий, як виявилося, «важил такъ много, яко пятдесятъ и полтора чир-
воного золотого важитъ, а кождый чирвоный золотый по сороку грошей литовских,
кромъ роботы шацовано»152. Значення готівки добре ілюструє випадок із заставою
Миколаєм Єлом Малинським і його дружиною Христиною Вишневецькою 1628 р.
золотих речей із діамантами, рубінами та перлами для того, щоб отримати від луць-
ких євреїв 500 золотих153. Якщо заставлену річ власник не міг викупити, то зазвичай
можна було її продати й повернути гроші. Так, Валеріан Гебултовський 1613 р. не зміг
викупити заставлений луцькому євреєві Калману Абрамовичу за 50 золотих палаш і
дозволив його продати154. Досить частим явищем було заставляння будинків, про що
свідчить міська книга Козлина за першу половину XVII ст.155
Відомі випадки, коли у заставу віддавали власних підданих. У березні 1618 р.
Станіслав Билецький і його дружина Овдотья Русинова Берестецька віддали
Абрамові Якубовичу з Торговиці «подданых своих отчизныхъ трох на имя Демида,
145 Заяць А. Волинські міста XVI ‒ першої половини XVII ст.: митна політика та організаційні засади торгівлі // Історія
торгівлі, податків та мита. ‒ Вип.1. – Дніпропетровськ, 2015. ‒ С.80.
146 ЦДІАК України. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.11. ‒ Арк.278 зв. ‒ 279.
147 Там само. ‒ Спр.57. ‒ Арк.778 зв. ‒ 780 (1599); Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.18. ‒ Арк.52 зв. (1585).
148 Там само. ‒ Спр.33. ‒ Арк.60 зв. (1588); Русско-еврейский архив: Документы и материалы для истории евреев в
России // Собр. и изд. С.А.Бершадский. ‒ Т.2 (1550‒1569). ‒ Санкт-Петербург, 1882. ‒ С.149 (1565).
149 ЦДІАК України. – Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.34. ‒ Арк.225.
150 Там само. ‒ Ф.28. ‒ Оп.1. ‒ Спр.68. ‒ Арк.476 зв. ‒ 477.
151 Там само. ‒ Спр.52. ‒ Арк.605 зв., 728.
152 Там само. ‒ Ф.25. ‒ Оп.1. ‒ Спр.35. ‒ Арк.796 зв.
153 Там само. ‒ Спр.161. ‒ Арк.676‒678 зв.
154 Там само. ‒ Спр.95. ‒ Арк.36.
155 BN PAU PAN. OR. ‒ Sygn.262. ‒ K.41 v, 42, 109,
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. 29
Игната, Пашка обычаем заставнымъ, водлуг листу запису своего добровольного […]
в суме пнзей у сту и петнадцати золотых полских»156.
Більш заможні євреї могли дозволити собі брати у заставу поселення. Батко
Мисанович із Луцька 1564 р. за 300 кіп литовських грошів, наданих князеві Левові
Олександровичу Сангушку, отримав у заставу містечко Перемиль, а інший луцький
єврей Хацко Єсманович того ж року за 80 кіп тримав у заставі від Євсея Мурина
Чачадаєвича маєток Коршовець «з людми, з дворомъ, с полми, з сеножатми»157. Гец
Перцович із Торчина 1598 р. за 6 тис. золотих отримав від володимирського ґрод-
ського судді Дем’яна Павловича у заставу села Шепле та Волицю158. У квітні 1605 р.
князь Юхим Корецький із дружиною Ганною Ходкевичівною заставили за 700 кіп
литовських грошів степанському євреєві Нахіму Мошковичу село Дераженку159.
***
Опрацьований матеріал дає змогу стверджувати, що євреї були активними учас-
никами і творцями економічного розвитку Волині в ранньомодерну добу. Вони бра-
ли участь у внутрішній та закордонній торгівлі реґіону, займалися ремеслами і про-
мислами, зокрема виробництвом попелу, поташу, пива, меду, викурюванням горілки.
Євреї виступали кредиторами міщан, шляхти. Чи не найбільшу увагу вони звертали
на різного роду оренди – корчем, млинів, солодовень, воскобоєнь, мостів, перевозів
та (особливо) ставів. Вони також брали в оренду збори податків: помірного, чопово-
го, шосового, замкові й війтівські доходи. Найбільш заможні орендували села, міста,
мита. Нерідко оренда передавалася у суборенду іншим євреям. Менш популярною
була застава, в яку брали речі, будівлі, поселення.
REFERENCES
1. Guldon, Z., Kazusek, Sz. (2004). Rola Żydów w handlu polskim w pierwszej połowie XVII w. Kwartalnik Historii Kultury
Materialnej, 3, 287‒303. [in Polish].
2. Guldon, Z., Wijaczka, J. (1993). Żydzi a chrześcijanie na Wołyniu w XVI–XVIII w. Nasza Przeszłość, 80, 225–232. Kraków.
[in Polish].
3. Horn, M. (1975). Żydzi na Rusi Czerwonej w XVI i w pierwszej połowie XVII w.: Działalność gospodarcza na tle rozwoju demogra-
ficznego. Warszawa. [in Polish].
4. Horn, M. (1996). Rola gospodarcza Żydów w Polsce do końca XVIII w. Żydzi wśród chrześcijan w dobie szlacheckiej Rzeczypospolitej,
17–29. Kielce. [in Polish].
5. Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 224: (1522–1530): 4-oji Teismų bylų kn. Parengė Lazutka, S., Valikonyte, I., Kirkiene, G., Gudawicius, E.,
Karpaviciene, J., Viskantaite S. (1997). Vilnius. [in Lithuanian].
6. Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 37: (1552‒1561): Užrašymų kn. 37. Parengė Baronas, D. (2011). Vilnius. [in Lithuanian].
7. Lietuvos Metrika. Kn. Nr. 52: (1569‒1570). Parengė Baliulis, A. ir Firkovičius, R. (2010). Vilnius. [in Lithuanian].
8. Tollet, D. (1999). Historia Żydów w Polsce od XVI w. do rozbiorów. Warszawa. [in Polish].
9. Torhivlia na Ukraini XIV ‒ seredyna XVII st.: Volyn i Naddniprianshchyna. Upor. Kravchenko, V., Yakovenko, N. (1990). Kyiv.
[in Ukrainian].
10. Węgrzynek, H. (2007). Zajęcia rolnicze Żydów w Rzeczypospolitej w XVI‒XVIII w. Małżeństwo z rozsądku? Żydzi w społeczeńst-
wie dawnej Rzeczypospolitej, 87–103. Wrocław. [in Polish].
11. Zaiats, A. (2015). “Yevreiske shchastia”: yak volynskyi yevrei Maier Davydovych zbyrav svii capital (persha polovyna XVII st.).
Sotsium: Almanakh sotsialnoi istorii, 11/12, 269–271. [in Ukrainian].
12. Zaiats, A. (2015). Volynski mista XVI ‒ pershoi polovyny XVII st.: mytna polityka ta orhanizatsiini zasady torhivli. Istoriia torhivli,
podatkiv ta myta, 1, 76‒85. [in Ukrainian].
13. Zajęcki, M. (2007). Żydzi w gospodarce komunalnej miast Polski przedrozbiorowej (analiza historycznoprawna). Kwartalnik
Historii Żydów, 4, 395‒421. [in Polish].
156 Там само. ‒ Спр.110. ‒ Арк.257.
157 Там само. ‒ Спр.6. ‒ Арк.32 зв., 46‒46 зв.
158 Там само. ‒ Спр.53. ‒ Арк.637 зв. ‒ 638.
159 Там само. ‒ Спр.73. ‒ Арк.367‒367 зв.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
30 Андрій Заяць
Andrii ZAIATS
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History),
Docent at Department of Ancient History of Ukraine and Archival Studies,
I.Franko National University of Lviv
(Lviv, Ukraine), andrij_zajac@yahoo.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8744-9852
Entrepreneurial Activity of Jews
in Volynian Towns in the Sixteenth and First Half
of the Seventeenth Centuries
Abstract. The research objective is to analyse Jewish entrepreneurial activity in early modern
Volynian towns and to clarify its significance for their economic development. The article
methodology is guided by the principles of historicism, systematicity, scientificity and
comprehensiveness. Such methods as historical and comparative, problem-chronological and
retrospective were applied as well. The scientific novelty consists in the integral review of
the source base of the problem which allowed presenting a wide range of Jewish commercial
and industrial activities in the Volynian towns and showing its importance for the economic
development of the region. Conclusions. Thorough study of the sources let for confirming the
important role of Jews in the economic life of Volyn during the specified time. First of all its trading
activity, though it wasn’t always purely trading, but mostly combined with other types of business.
Part of the Jewish population was engaged in crafts, usually connected with leather (shoemakers
and skinners) and somewhat lesser number of Jews was engaged in farming. The organisation of
the production of ash, soda, alcohols distillation, mead and beer brewing and their sale was popular
among the Jews. The Jews kept tenement houses, were active in lending money, and engaged in
driving the cattle for sale. The renting activities of the Jews were successful too. They rented duties,
taverns, mills, malting and wax refineries, bridges, crossing sites and pond draining activities.
What was popular was renting of a measuring levy, beverage industry levies, Schoss levies, castle
and gmina revenues. Villages and cities were often rented. Sub-renting was also well-known. Not
only things and houses, but also villages and cities were mortgaged to the Jews. All of this allowed
collecting and accumulating large capitals.
Keywords: Jews, Volyn, towns, trade, entrepreneurship, rent, mortgage.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184604 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:01:44Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Заяць, А. 2022-06-21T15:53:37Z 2022-06-21T15:53:37Z 2022 Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. / А. Заяць // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 16-30. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2022.01.016 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184604 930.2:334.72/.73(477.82-21=411.16)«15/16» Мета дослідження ‒ проаналізувати підприємницьку діяльність євреїв у
 містах Волині ранньомодерної доби та з’ясувати її значення для економічного розвитку
 міст. Методологія базується на принципах історизму, системності, науковості, усебічності.
 Використано також методи історико-порівняльний, проблемно-хронологічний та
 ретроспективний. Наукова новизна полягає в комплексному вивченні джерельної
 бази проблеми, що дало змогу подати широкий спектр єврейської торгово-виробничої
 діяльності в містах Волині й показати її значення для економічного розвитку реґіону.
 Висновки. Ґрунтовне вивчення джерел дало змогу засвідчити вагому роль євреїв в
 економічному житті Волині окресленого часу. Найперше, це торгівельна діяльність (хоча
 вона не завжди була такою, а здебільшого поєднувалася з іншими видами підприємництва).
 Частина єврейського населення займалася ремеслом, зазвичай пов’язаним зі шкірою (шевці,
 кушніри) та дещо менше сільським господарством. Популярним серед євреїв була
 організація виробництва попелу, поташу, викурювання горілки, варіння меду, пива й
 шинкування ними. Євреї утримували «гостинні» будинки, активно позичали гроші,
 займалися переганянням худоби на продаж. Успішною була орендна діяльність. В оренду
 бралися мита, корчми, млини, солодовні та воскобійні, мости, перевози, спуск ставів.
 Популярними були оренди збору помірного, чопового, шосового, замкових і війтівських
 доходів. Часто орендували села та міста. Знаною була суборенда. У заставу до євреїв
 потрапляли не лише речі чи будинки, а й села, міста. Усе це давало змогу нагромаджувати
 та примножувати значні капітали. The research objective is to analyse Jewish entrepreneurial activity in early modern
 Volynian towns and to clarify its significance for their economic development. The article
 methodology is guided by the principles of historicism, systematicity, scientificity and
 comprehensiveness. Such methods as historical and comparative, problem-chronological and
 retrospective were applied as well. The scientific novelty consists in the integral review of
 the source base of the problem which allowed presenting a wide range of Jewish commercial
 and industrial activities in the Volynian towns and showing its importance for the economic
 development of the region. Conclusions. Thorough study of the sources let for confirming the
 important role of Jews in the economic life of Volyn during the specified time. First of all its trading
 activity, though it wasn’t always purely trading, but mostly combined with other types of business.
 Part of the Jewish population was engaged in crafts, usually connected with leather (shoemakers
 and skinners) and somewhat lesser number of Jews was engaged in farming. The organisation of
 the production of ash, soda, alcohols distillation, mead and beer brewing and their sale was popular
 among the Jews. The Jews kept tenement houses, were active in lending money, and engaged in
 driving the cattle for sale. The renting activities of the Jews were successful too. They rented duties,
 taverns, mills, malting and wax refineries, bridges, crossing sites and pond draining activities.
 What was popular was renting of a measuring levy, beverage industry levies, Schoss levies, castle
 and gmina revenues. Villages and cities were often rented. Sub-renting was also well-known. Not
 only things and houses, but also villages and cities were mortgaged to the Jews. All of this allowed
 collecting and accumulating large capitals. Статтю підготовлено в рамках дослідницького проекту «Просторові межі українського світу: комплекс уявлень та
 їхня реалізація в ранньомодерній Україні (XVI‒XVIII ст.)» Національного фонду досліджень України (реєстраційний
 №2020.02/0059). uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. Entrepreneurial Activity of Jews in Volynian Towns in the Sixteenth and First Half of the Seventeenth Centuries Article published earlier |
| spellingShingle | Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. Заяць, А. Історичні студії |
| title | Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. |
| title_alt | Entrepreneurial Activity of Jews in Volynian Towns in the Sixteenth and First Half of the Seventeenth Centuries |
| title_full | Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. |
| title_fullStr | Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. |
| title_full_unstemmed | Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. |
| title_short | Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI – першій половині XVII ст. |
| title_sort | підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у xvi – першій половині xvii ст. |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184604 |
| work_keys_str_mv | AT zaâcʹa pídpriêmnicʹkadíâlʹnístʹêvreívuvolinsʹkihmístahuxviperšíipoloviníxviist AT zaâcʹa entrepreneurialactivityofjewsinvolyniantownsinthesixteenthandfirsthalfoftheseventeenthcenturies |