Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки
Місія Антанти на Півдні України – важлива військово-політична подія, що вплинула на
 українсько-французькі відносини під час Паризької мирної конференції 1919–1920 рр. і, зрештою,
 на подальшу долю УНР. Однак її оцінки різняться як серед учасників, так і в історіографії.
 Дос...
Saved in:
| Published in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184608 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки / Н. Кузовова, В. Пархоменко // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 75-86. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860081485004931072 |
|---|---|
| author | Кузовова, Н. Пархоменко, В. |
| author_facet | Кузовова, Н. Пархоменко, В. |
| citation_txt | Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки / Н. Кузовова, В. Пархоменко // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 75-86. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Місія Антанти на Півдні України – важлива військово-політична подія, що вплинула на
українсько-французькі відносини під час Паризької мирної конференції 1919–1920 рр. і, зрештою,
на подальшу долю УНР. Однак її оцінки різняться як серед учасників, так і в історіографії.
Доступність значного джерельного матеріалу завдяки створенню електронних архівів дозволяє
розглянути цю подію різнобічно, без превалювання одних груп джерел над іншими. Основною
метою є встановлення часової шкали висадки десанту Антанти у Херсоні та оцінка події в
історичному процесі. Під час дослідження використано методи архівної евристики, критичного
аналізу джерел, історіографічного аналізу. Наукову новизну становлять результати, що дозволяють
установити події кінця 1918 – початку 1919 рр. на Півдні України з позиції всіх сторін –
їх учасників, визначити, чи справді опір місцевого населення, що призвів до поразки місії, мав
більшовицьке коріння. Висновки. З’ясовано, що, поступившись засадничими республіканськими
принципами на догоду тимчасовим політичним інтересам, французька військова місія як на
Херсонщині, так і у цілому в Південній Україні не виконала поставленої задачі – встановлення
в реґіоні громадського порядку. Це вилилося в репресії проти місцевого населення, безпідставно
звинуваченого в підтримці більшовиків, а також у зростання антисемітизму та знищення великого
числа заручників при відступі з Херсона. Подібні дії знівелювали всі досягнення місії Антанти
й, відповідно, позначилися на ставленні мешканців до союзників, що стало козирем у руках
більшовиків. Урешті-решт результатом була тимчасова стабілізація ситуації, яка завершилася з
переходом отамана Н.Григор’єва на бік більшовиків. Із припиненням військової місії на Півдні
України зросло воєнне протистояння та, як наслідок, відбулося остаточне руйнування економіки
реґіону й утвердження більшовицької влади в умовах масштабного голоду 1921–1923 рр.
The Entente’s mission in Southern Ukraine was an important military-political event
that influenced Ukrainian-French relations at the Paris Peace Conference of 1919–1920 and,
ultimately, the future of the Ukrainian People’s Republic. However, her assessments are very
different, both among the participants and in historiography. The availability of significant source
material through the creation of electronic archives at the moment allows us to consider this event
in many ways, without the predominance of some groups of sources over others. Given the above,
the main purpose of the study is to establish a timeline for the landing of the Entente in Kherson
and their assessment in the historical process. In the course of work methods of archival heuristics,
critical analysis of sources, historiographical analysis are used. Of the scientific novelty is the
results of a study that allows us to get acquainted with the events of late 1918 – early 1919 in
Southern Ukraine from the standpoint of all parties – their participants. Conclusions. As a result
of the study, it was found that yielding to the basic principles of the republic in favor of temporary
political interests, the French military mission in Kherson and Southern Ukraine did not fulfil its
task – to establish public order in the region. This resulted in a series of repressions against the
local population, unjustifiably accused of supporting the Bolsheviks, growing anti-Semitism and
destroying a large number of hostages during the retreat from Kherson. Such actions nullified all
the achievements of the Entente mission and, accordingly, affected the attitude of the population
towards their allies, which became a trump card in the hands of the Bolsheviks. However, the
result of Allied intervention was a temporary stabilization of the situation, which ended with the
transition of Ataman N.Hryhoriev to the side of the Bolsheviks. With the cessation of the military
mission in the South of Ukraine, the military confrontation increased and culminating in the f inal
destruction of the region’s economy and the coming to power Bolsheviks at the height of the largescale
famine of 1921–1923.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:17:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Анотація. Місія Антанти на Півдні України – важлива військово-політична подія, що вплинула на
українсько-французькі відносини під час Паризької мирної конференції 1919–1920 рр. і, зрештою,
на подальшу долю УНР. Однак її оцінки різняться як серед учасників, так і в історіографії.
Доступність значного джерельного матеріалу завдяки створенню електронних архівів дозволяє
розглянути цю подію різнобічно, без превалювання одних груп джерел над іншими. Основною
метою є встановлення часової шкали висадки десанту Антанти у Херсоні та оцінка події в
історичному процесі. Під час дослідження використано методи архівної евристики, критичного
аналізу джерел, історіографічного аналізу. Наукову новизну становлять результати, що дозволяють
установити події кінця 1918 – початку 1919 рр. на Півдні України з позиції всіх сторін –
їх учасників, визначити, чи справді опір місцевого населення, що призвів до поразки місії, мав
більшовицьке коріння. Висновки. З’ясовано, що, поступившись засадничими республіканськими
принципами на догоду тимчасовим політичним інтересам, французька військова місія як на
Херсонщині, так і у цілому в Південній Україні не виконала поставленої задачі – встановлення
в реґіоні громадського порядку. Це вилилося в репресії проти місцевого населення, безпідставно
звинуваченого в підтримці більшовиків, а також у зростання антисемітизму та знищення великого
числа заручників при відступі з Херсона. Подібні дії знівелювали всі досягнення місії Антанти
й, відповідно, позначилися на ставленні мешканців до союзників, що стало козирем у руках
більшовиків. Урешті-решт результатом була тимчасова стабілізація ситуації, яка завершилася з
переходом отамана Н.Григор’єва на бік більшовиків. Із припиненням військової місії на Півдні
України зросло воєнне протистояння та, як наслідок, відбулося остаточне руйнування економіки
реґіону й утвердження більшовицької влади в умовах масштабного голоду 1921–1923 рр.
Ключові слова: реґіональна історія, Херсон, Херсонщина, Антанта, Українська Народна
Республіка, Директорія України, Добровольча армія.
Наталя КУЗОВОВА
кандидатка історичних наук, доцентка,
факультет психології, історії та соціології,
Херсонський державний університет
(Херсон, Україна), kuzovovanatala@gmal.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4691-7258
Владислав ПАРХОМЕНКО
доктор історичних наук, доцент,
кафедра історії,
Миколаївський національний університет ім. В.Сухомлинського
(Миколаїв, Україна), vlad10031974@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0911-2941
Французька військова місія
у Херсоні 1919 р. та її наслідки
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2022.01.075 УДК: 94(477)«1919»
Українсько-французькі відносини під час Паризької мирної конференції 1919–
1920 рр. були складними та зумовлювалися політикою Франції щодо «українсько-
го питання» й Української Народної Республіки. Події, що відбувалися 1919 р.
в Південній Україні, участь у них країн Антанти позначилися на встановленні
Український історичний журнал. – 2022. – №1
76 Наталя Кузовова, Владислав Пархоменко
політичного порядку після Першої світової війни. Тривалий час їх однобічне трак-
тування було ідеологічною зброєю, яку вдало використала радянська партійна історія
для виправдання політики більшовиків в Україні – червоного терору. Навіть тепер,
коли в розпорядженні громадськості та наукової спільноти є всі джерела, що раніше
були недоступними, радянський погляд превалює від аматорських краєзнавчих сай-
тів до праць представників сучасної російської історіографії. У зарубіжній історіо-
графії місія Антанти розцінювалася неґативно, однією з причин її поразки називали
пробільшовицькі погляди місцевого населення, що не зовсім відповідало дійсності.
Враховуючи зазначене, основною метою цієї статті буде встановлення хронології по-
дій, пов’язаних із висадкою антантівського десанту у Херсоні, та їх оцінка в історич-
ному процесі.
Для досягнення поставленої мети застосовуються аналіз історичних джерел, що
відображають події весни 1919 р. (архівні документи, мемуарна література, газетні пу-
блікації) та комплексний розгляд наукової історичної літератури. Основна проблема
полягала в тому, що архівні джерела, в яких описуються ці події, практично не збе-
реглися. Більшість матеріалів представлена статтями в газетах та спогадами учасни-
ків подій, котрі головним чином відображають політичні й ідеологічні переконання
їх авторів, а не фактичний матеріал, придатний для аналізу. Лише порівняння та зі-
ставлення відомостей із вітчизняних і зарубіжних (Франція, Великобританія)1 архівів,
авторів – представників різних політичних сил, соціальних груп, дозволили виокре-
мити спільні моменти, загальні для всіх видів джерел. Найбільш плідною для резуль-
татів дослідження стала робота з фондами архіву Херсонського обласного комітету
КП(б)У–КПУ, одним із важливих завдань котрого було збирання та публікація до-
кументів із провідних тем радянської історіографії, серед яких не останнє місце по-
сідало встановлення більшовицької влади на Херсонщині. Ці документи, що свого
часу були визнані неможливими для публікації з ідеологічних міркувань, дозволили
значно розширити уявлення про те, як створювалася радянська історія, на яких за-
садах відбиралися матеріали для зберігання або опублікування, та які місцеві події
ставали частиною загальної історичної картини минулого. Адже більшість дискусій,
що відбувалися при обговоренні історичних подій між партійними історіографами,
свідками й учасниками подій залишалися за лаштунками, стаючи матеріалом для се-
кретних протоколів, що досить довгий час були недоступними для фахівців і громад-
ськості. Використання методів архівної евристики зробило роботу з архівними фо-
ндами максимально ефективною – попри розпорошеність архівних матеріалів та їх
малий обсяг, удалося зібрати всі документи, що збереглися до нашого часу про по-
дії, пов’язані з десантом Антанти у Херсоні, та встановити послідовність і наслідки
дій усіх сторін, тобто французьких, англійських, грецьких військ, Добровольчої армії
А.Денікіна, сил отамана Н.Григор’єва та есерівсько-більшовицького підпілля.
Вивчення історіографії питання дозволило залучити як ті праці, що стосують-
ся загальних питань, пов’язаних із дипломатичними відносинами представників
України з Антантою, так і ті, що висвітлюють безпосередньо реалізацію й наслідки
світової політики в розрізі окремого міста (Херсон). До загальних, де розкриваєть-
ся дане питання, відносяться студії Дж. Кіма Манголланда, В.Верстюка, Б.Гончара
та Н.Городньої, Р.Симоненка, П.Фієскі2. Для представлення реґіонального аспек-
1 Див.: [Електронний ресурс]: https://francearchives.fr/en/#; https://www.nationalarchives.gov.uk/
2 Munholland J.K. The French army and intervention in Southern Russia, 1918–1919 // Cahiers du monde russe et
soviétique. – Vol.22. – №1. – Janvier – Mars 1981. – P.43–66; Верстюк В.Ф. Антанти військова присутність на Півдні
України // Енциклопедія історії України. – Т.1: А–В. – К., 2003; Симоненко Р.Г. Англо-французька угода про розподіл
сфер впливу 23 грудня 1917 р. // Там само; Гончар Б.М., Городня Н.Д. Відносини між Францією та УНР (грудень
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки 77
ту важливе значення також мають праці, що безпосередньо торкаються зазначеної
проблематики. Наприклад, Л.Левченко про Миколаївщину3. Також збірник доку-
ментів із передмовою М.Давидова, виданий у Херсоні 1957 р.4 Тут (дуже фраґментар-
но) вміщено матеріали, що описували події весни – літа 1919 р., проте робота, про-
ведена партархівом у процесі підготовки публікації, мала наслідком нагромадження
спогадів учасників подій (їх кількість у 1969 р. становила 217)5. Серед них найбільш
інформативні спомини ватажка радянських партизанів П.Тарана, першого голови
Херсонської ради робітничих депутатів І.Сорокіна, П.Добровольського6. Зважаючи
на брак архівних документів, ці матеріали, опрацьовані із застосуванням методів кри-
тики джерел, зіставлення тощо, набувають важливого значення для відтворення по-
дій 1919 р. у Херсоні.
Отже 23 листопада 1918 р. розпочалася передислокація військ Антанти на
Південь України та Крим. У грудні в Одесі за сприяння французької адміністрації,
а саме Е.Енно, котрого Дж.Манголланд7 атестує самозванцем (самозваним віце-кон-
сулом – цієї ж думки дотримуються Б.Гончар і Н.Городня8), військовим ґубернато-
ром міста став денікінський ґенерал О.Ґришин-Алмазов, який згодом «прославить-
ся» своєю жорстокістю щодо населення. Дж.Манголланд уважає, що ці дії не було
погоджено з французькою стороною. Загальновідомо, що міністр закордонних справ
Франції С.Пішон заперечив, що має відношення до призначення Е.Енно консулом.
Проте П.Фієскі, дослідник, котрий намагався розгадати таємницю «консульства»
Е.Енно, стверджує, що той не був ані аферистом, ані випадковим призначенцем,
оскільки його інтереси збігалися з політикою Ж.Клемансо9. Лише в березні 1919 р.
союзники усунули О.Ґришина-Алмазова з посади, проте його персона вже доволі не-
ґативно вплинула на ставлення до Антанти місцевого населення. 14 грудня 1918 р.,
після перевороту в Києві та встановлення влади Директорії УНР, з огляду на під-
тримку її населенням, Франція вирішила укласти союз з українською стороною та
деякий час стримувати подальше просування Добровольчої армії А.Денікіна.
Незважаючи на те, що незадовго до висадки десанту до Херсона ввійшов загін
М.Максименка чисельністю 300 вояків, що представляв Українську революційну ар-
мію Директорії10, відповідно до англо-французької угоди про розподіл сфер впливу
23 грудня 1917 р., щоб зупинити стрімке просування Червоної армії, англо-французь-
ко-грецький флот здійснив висадку на Півдні України. Як стверджує Дж.Манголланд,
за згодою з С.Петлюрою під юрисдикцію французів потрапляли Миколаїв і Херсон11.
24 грудня 1918 р. англо-французький десант висадився у Херсонському порту й узяв
під свій контроль гирло Дніпра.
У самій ґубернії політична та воєнна ситуація були надзвичайно напружени-
ми. До висадки французького десанту сільська місцевість стала полем битви між
1918 – квітень 1919 рр.) // Український історичний журнал. – 2000. – №2. – С.47–57; Fieschi P. L’intervention française
à Odessa (décembre 1918 – mars 1919) vue à travers l’action du «Consul de France», Emile Henno // Cahiers slaves. –
2016. – №14. – P.161–172.
3 Левченко Л. Українська кампанія грецької армії 1919 р.: вплив на подальшу долю українських греків (на прикладі
Миколаєва й Миколаївщини) // Сторінки історії. – Вип.49. – К., 2019. – С.59–91.
4 Победа Советской власти на Херсонщине (1917–1920 гг.): К 40-летию Великого Октября: Сб. док. и мат. – Херсон,
1957. – 378 c.
5 Державний архів Херсонської обл. (далі – Держархів Херсонської обл.). – Ф.П-3562. – Оп.1. – Спр.100. – Арк.76.
6 Там само. – Оп.6. – Спр.11. – Арк.1–182.
7 Munholland J.K. The French army and intervention in Southern Russia, 1918–1919. – Р.46.
8 Гончар Б.М., Городня Н.Д. Відносини між Францією та УНР (грудень 1918 – квітень 1919 рр.). – С.50.
9 Fieschi P. L’intervention française à Odessa… – Р.163.
10 Держархів Херсонської обл. – Ф.П-3562. – Оп.6. – Спр.11. – Арк.111.
11 Munholland J.K. The French army and intervention in Southern Russia, 1918–1919. – Р.47.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
78 Наталя Кузовова, Владислав Пархоменко
Добровольчою армією та силами отамана Н.Григор’єва, котрий підтримав УНР і
С.Петлюру. До того він успішно провів операції з визволення від німецьких військ
низки південноукраїнських міст та був призначений головним отаманом повстан-
ських військ Херсонщини, Запоріжжя й Таврії Української республіканської армії.
Це не була остаточна перемога – 18 січня 1919 р. із захопленої Великої Лепетихи де-
нікінський капітан Ґрошев розсилав телеграми всім урядовим установам, земським
управам, сільським старостам, поштово-телеграфним конторам про належність
Мелітопольського, Бердянського, Дніпровського повітів до відання Добровольчої ар-
мії та про недопущення виконання українських розпоряджень12. Своєю чергою пред-
ставники Директорії УНР ще раніше, 31 грудня 1918 р., заборонили відправляти те-
леграми на Донщину, щоб розірвати телеграфне сполучення з частинами білої армії,
а в лютому 1919 р. звернулися до представників поштово-телеграфних контор не ви-
знавати ніякої влади, окрім УНР13. Практично кожен населений пункт Херсонщини
став місцем сутичок14.
Проте найбільшу загрозу для УНР представляла так звана Українська радянська
армія, створена в Росії. 21 грудня 1918 р. вона перетнула кордон і зайняла Бєлгород,
місто, яке тоді перебувало у складі УНР. Швидкий наступ міг обернутися втратою
всього Лівобережжя України. Російська більшовицька газета «Правда» відображала
це як неминучий факт і майже щоденно на перших шпальтах публікувала репортажі
про просування та успіхи червоних військ15.
Наростання воєнного протистояння не влаштовувало французів. За словами
Дж.Манголланда, вони не розуміли, чому різним політичним силам в Україні не
можна відкласти суперечки до повної перемоги над більшовиками16. Але ця позиція
не виглядає щирою зі французького боку, адже ця країна на той момент прагнула під-
тримати сили, що тяжіли до збереження України в кордонах Росії. Значна кількість
матеріалів, які надходили в Париж від дипломатів і військових про українську по-
літичну ситуацію, не залишає сумнівів щодо доброї поінформованості французького
керівництва17.
Треба зауважити, що з наростанням воєнного протиборства сторони дедалі ча-
стіше вдавалися до репресій проти населення. Це стосувалося не лише Добрармії,
адже й політика Директорії УНР щодо виявів громадської активності мешканців
і реагування на більшовицьку аґітацію ставала доволі жорсткішою. Херсонський
ґубернський комісар з Єлисаветграда заборонив проведення з’їздів, зборів, маніфес-
тацій «з огляду на те, що боротьба народу за своє національне і соціальне визволення
не закінчена»18. Комендант Херсона Олефіренко оголосив, що ворожа аґітація «тем-
них елементів» (тобто більшовиків) придушуватиметься19. Ця тактика не була успіш-
ною – 6 січня 1919 р. більшовики, проголосивши створення УСРР, завдали значного
ідеологічного удару, перебравши частину симпатій населення, яке мріяло про соці-
альні перетворення у власній державі без зовнішніх втручань20. Це ще більше посили-
ло репресії. 7 січня 1919 р. було заарештовано учасника херсонського повстання
12 Держархів Херсонської обл. – Ф.Р-606. – Оп.1. – Спр.6. – Арк.17.
13 Там само. – Арк.21.
14 Родной край. – 1919. – 1 января (19 декабря 1918 г.).
15 Див., напр.: Директория или советы // Правда. – 1919. – №3. – 4 января. – С.1.
16 Munholland J.K. The French army and intervention in Southern Russia, 1918–1919. – Р.47.
17 Inventaire sommaire des archives de la guerre: 1914–1918 // Imprimerie La Renaissance. – Troyes, 1972. – Р.186, 221, 476,
520; Inventaire sommaire des archives de la guerre. – Série №1872–1919 // Ibid. – Troyes, 1974. – Р.55.
18 Родной край. – 1919. – 4 января (22 декабря 1918 г.).
19 Там же. – 5 января (23 декабря 1918 г.).
20 УРСР в період громадянської війни. – Т.2 – С.403.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки 79
проти німецьких військ у березні минулого року матроса Васильєва. Наступного дня
він був застрелений охоронцями при спробі втечі21. Подібні дії місцевої влади підри-
вали її авторитет та довіру до неї, а це було вкрай небезпечно в умовах наростання
воєнного протистояння.
Несподіваним і неприємним для Директорії фактом стало захоплення 8 січня
1919 р. підрозділом Добровольчої армії повітового міста Олешки22. А у середині січ-
ня в Бериславі військові, що назвалися добровольцями (скоріше за все, були денікін-
цями), пограбували місцеве казначейство23. Білі критично наблизилися до Херсона.
Таким чином, коли 9 січня 1919 р. англійський міноносець «Гідра», виконуючи
розпорядження про заборону нічного судноплавства по Дніпру і прохід озброєних
суден, вийшов на середину ріки24, це дозволило Директорії УНР вирішити питання
щодо володіння Олешками. В результаті підтримки, наданої союзниками, 17–18 січня
українські сили обстріляли місто з 6-дюймових гармат25. 21 січня після запеклого бою
Олешківська міська дума та англійське командування досягли перемир’я, добрармій-
ці пішли геть26. Однак у ґубернії продовжували точитися бої між українськими та бі-
лими військами. Так, 21–22 січня у Чаплинці повстанці на чолі з П.Тараном знищили
загін Окремої Одеської добровольчої бриґади ґенерала П.Аджієва. Як повідомила
газета «Родной край», місцеві жителі відтепер визнають тільки владу Директорії27.
Цікаво, що сам П.Таран згодом не пояснював, яким чином у результаті дій його за-
гону, котрий він відносив до червоних військ, до влади прийшла Директорія. Це ви-
кликає певні сумніви у його політичній прихильності до більшовиків на початку пар-
тизанської «кар’єри».
Ці бурхливі події відбувалися тоді, коли 24 січня 1919 р. до Херсонського порту
прибув англійський міноносець «Бріск» із представниками французького команду-
вання, котрі повідомили, що незабаром у Херсоні висадиться французько-грецький
десант28.
Як уже зазначалося, дипломатичні переговори між Антантою та Директорією
УНР велися з перемінним успіхом і Південь України перейшов під контроль союз-
ників, Директорії, Добровольчої армії А.Денікіна. Остання викликала найбільший
опір у населення, оскільки наче й виступала проти більшовиків, але при цьому не
бачила особливої відмінності між усіма партіями лівого напряму та проводила від-
верто антиукраїнську політику. Щоб не викликати обурення місцевої влади й не зу-
стріти збройний опір у Херсоні, 28 січня 1919 р. командирові англійського мінонос-
ця «Нерейд» Вайльду довелося ґарантувати, що основною метою союзних військ
буде підтримання «законного порядку» та ніяких сил Добрармії з ними немає29. Як
тільки 30 січня висадився десант, відразу більшовицькі війська «попросили» забрати-
ся з міста, що вони і зробили без жодного опору. Майже сорок років по тому учас-
ник подій П.Добровольський пояснював: основною причиною того, чому комуністи
Херсона не чинили опору, була їх мала чисельність та слабкість. Насправді ревком ні-
куди не пішов, його представники просто розбрелися по домівках – «у підпілля»30.
21 Родной край. – 1919. – 11 января (29 декабря 1918 г.).
22 Там же.
23 Там же. – 19 (6) января.
24 Там же. – 11 января.
25 Там же. – 19 (6) января.
26 Там же. – 24 (11) января.
27 Історія міст і сіл Української РСР. – К., 1972. – С.630; Родной край. – 1919. – 5 февраля (23 января).
28 Родной край. – 1919. – 25 (12) января.
29 Победа Советской власти на Херсонщине (1917–1920 гг.)… – С.145.
30 Держархів Херсонської обл. – Ф.П-3562. – Оп.6. – Спр.11. – Арк.111.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
80 Наталя Кузовова, Владислав Пархоменко
Важливим питанням є те, чи була здатна місцева влада стабілізувати ситуацію, чи
були в неї ресурси, щоб виправити становище й запобігти подальшим трагічним по-
діям? Формально влада в місті вже належала Директорії УНР. Але народний парти-
зан П.Таран, чий загін воював у вказаний період на боці більшовиків, у своїх спогадах
називав її «петлюрівсько-білогвардійською», причому вказував, що основну підтрим-
ку українська влада мала у сільській місцевості, спираючись на заможних селян, так
званих «куркулів»31. Судячи зі складу міських дум і рад у містах, найбільшу підтрим-
ку мали есери, до них приєднувалися бундівці, тож на долю прихильників Антанти й
А.Денікіна у Херсоні залишалися нечисленні представники російського дворянства
та іноземного капіталу.
Розглянемо, хто уособлював місцеву владу в Херсоні на той час. Зберігся опу-
блікований у місцевій пресі список осіб, котрим довелося зустрічати французький
десант. Це Б.Бонч-Осмоловський, відомий лікар, на той час міський голова, за по-
літичною належністю кадет. А також члени управи К.Титов, І.Шендерович (кому-
ніст), Абрамсон, гласні Н.Сазонов, І.Ніколаєв, І.Розенталь (соціал-демократи групи
С.Лозовського), від Херсонського військово-революційного комітету (на той мо-
мент представляли Трудовий конґрес) були його очільник С.Аносов (есер), това-
риші М.Костюков і Ярошевський (обидва останніх комуністи), комісар ґарнізону
І.Плис (есер). Також на зустрічі був присутній британський королівський віце-кон-
сул у Херсоні Е.Каруано32. Іноземна місія була сприйнята позитивно, без усякого
збройного чи будь-якого іншого опору.
У міському ґарнізоні планувалося розмістити по 250 французів і греків.
Дж. Манголланд, спираючись на відгуки полковника Льожі (Lejay), французького ко-
менданта Херсона, підкреслює особливу неприязнь, яку викликали в мешканців саме
греки33. Це, на перший погляд, досить дивно, оскільки в багатонаціональному місті
від його заснування мешкала грецька громада. Але, вивчаючи методи «громадсько-
го умиротворення», що їх застосовували учасники місії (утиски, грабунки), можна
зробити висновки, що відносини не склалися від початку. Французи навіть вивезли в
Одесу 50 т золота, що досі зберігалося у відділенні Державного банку впродовж усіх
попередніх змін влади. Льожі вважав усіх мешканців міста «більшовиками», від яких
годі чекати принаймні нейтралітету, і цим виправдовував жорстокі дії щодо населен-
ня. За французів також спостерігалося зростання антисемітизму: ґенерал Ф. д’Ан-
сельм звинуватив єврейське населення Одеси в більшовицькій пропаґанді серед своїх
військ34, тож марно А.Марголін звертався до французького командування поклас-
ти край погромам35. Очікування французів щодо підтримки населенням ідеї «єдиної
Росії» проти більшовиків не відповідали реаліям. Тому їм залишалось упокорювати
громадян силовими методами та продовжувати німецьку політику викачки ресурсів
із реґіону. За фактом, Франція запровадила окупаційний режим серед населення, ко-
тре мало подібні до французів соціалістичні погляди, виходячи суто з питань полі-
тичної вигоди. Дж.Манголланд називає це однією з найважливіших причин, через
які уряд Ж.Клемансо зазнав критики від соціалістів за втручання у внутрішні справи
України та змушений був згорнути військову місію36.
31 Там само. – Спр.64. – Арк.68.
32 Победа Советской власти на Херсонщине (1917–1920 гг.)… – С.145–146.
33 Munholland J.K. The French army and intervention in Southern Russia, 1918–1919. – Р.50.
34 Ibid.
35 Марголин А. Украина и политика Антанты // Революция на Украине по мемуарам белых. – Москва; Ленинград,
1930. – С.385–386.
36 Munholland J.K. The French army and intervention in Southern Russia, 1918–1919. – Р.50.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки 81
Проте не можна заперечувати, що у самому Херсоні союзний десант дав змогу
встановити коротке перемир’я, під час котрого влада Директорії взялася вирішувати
основні проблеми, що турбували представників різних політичних сил і громадських
організацій. 27 січня 1919 р. було опубліковано наказ коменданта Херсона та пові-
ту полковника Кочубея про недопустимість антисемітської аґітації (через зростання
загрози погромів)37. 29 січня досягнуто домовленості між представниками херсон-
ського міського самоврядування, військово-революційного комітету та союзного ко-
мандування про порядок передачі охорони міста іноземним військам38. Як можна пе-
реконатися, на той час основні політичні сили були здатні до компромісу й, попри
те, що вони представляли різні партії, могли співпрацювати. Але все вирішувала вій-
ськова присутність.
Прибуття ввечері 29 січня 1919 р. у Херсонський порт першого транспорту з
500 солдатами союзних військ39 та взяття наступного дня під контроль Скадовська
грецькими військами40 ознаменували початок військової присутності Антанти в ре-
ґіоні. У цей час у Києві відбувалися драматичні події. Втрата Директорією столиці
відразу загострила політичну боротьбу та показала крихкість ситуативних союзів на
місцях, наступ Добровольчої армії пришвидшився, відповідно пожвавився рух опору.
30 січня – 2 лютого в Олешках відбувся Дніпровський повітовий з’їзд (вочевидь ініці-
йований більшовиками російської орієнтації), який підтримав селян Чаплинки в їх-
ній боротьбі з білими добровольцями та вирішив створити по селах загони самоза-
хисту й направити певні сили на підтримку чаплинців41. У Херсонській і Таврійській
ґуберніях продовжували діяти численні партизанські формування. Відомостей про
них збереглося небагато, тож важко визначити політичні вподобання їхніх коман-
дирів, однак їх об’єднувала спільна мета – зупинити Добровольчу армію на теренах
України42.
Поразка військ Директорії у Центральній Україні стимулювала прибічників
більшовиків до активних дій на місцях. На заваді цьому став другий ешелон фран-
цузько-грецьких військ, що прибув до Херсона 1 лютого 1919 р.43 Це було дуже своє-
часним, оскільки наступного дня український уряд вимушено залишив столицю, за-
хоплену більшовиками. Херсонські освітні заклади через поточні події та з огляду на
«можливі ексцеси» припинили навчання44. У місті було вкрай неспокійно, щоночі
лунали постріли. Проте 3 лютого нарада представників міської, ґубернської, повіто-
вої земських управ вирішила й надалі визнавати в місті юрисдикцію Директорії. Не
останню роль у цьому зіграла підтримка французьким командуванням чинної вла-
ди. Місцева газета повідомила, що з приходом у Херсон союзних військ припинила-
ся нічна стрілянина45.
Однак затишшя тривало недовго, французьке командування в Одесі більше не
приховувало намірів надати підтримку денікінцям. Розпочалися репресії проти на-
селення46. Поки союзники, остаточно руйнуючи громадянський порядок, який мали
37 Родной край. – 1919. – 2 (14) января.
38 Там же. – 30 (17) января.
39 Там же.
40 Історія міст і сіл Української РСР. – С.545.
41 Гриценко М. З історії боротьби з інтервентами озброєних сил революції на Херсонщині у 1919–1920 рр. – Херсон,
1933. – С.14–15; Родной край. – 1919. – 6 февраля (24 января).
42 Історія міст і сіл Української РСР. – С.530.
43 Родной край. – 1919. – 2 февраля (20 января).
44 Там же. – 4 февраля (22 января).
45 Там же.
46 Там же. – 5 февраля (23 января).
Український історичний журнал. – 2022. – №1
82 Наталя Кузовова, Владислав Пархоменко
захищати, шукали «більшовицький слід», відбулися події, що призвели до поразки
місії Антанти на південноукраїнських теренах.
Підтримка союзниками Добрармії спонукала колишніх ворогів об’єднати-
ся. Чи стало несподіванкою поширення маніфесту отамана Херсонщини й Таврії
Н.Григор’єва47 про радянську владу? Вочевидь, ні, адже він потребував допомоги в
боротьбі з білими, які на той момент оволоділи Мелітополем, Бердянськом і загро-
жували всьому Дніпровському повіту, оголосивши його своєю областю за згодою
союзників48. Більше того, перебуваючи в Катеринодарі, А.Денікін своїми наказами
почав призначати ґубернатора у Херсон та розпускати міську думу49. Це неабияк збу-
рило громадськість. Більшовицька газета «Известия» завчасно оголосила, що влада
в місті перейшла до ревкому50. Тому 15 лютого голова Херсонської міської думи на-
правив командуванню союзних військ телеграму про неможливість повернення ко-
лишнього ґубернського старости С.Піщевича до Херсона як ґубернатора51. 20 люто-
го преса повідомила, що у зв’язку з нальотами та пограбуваннями почалися обшуки
мешканців Військового форштадту з метою вилучення зброї52. Французьке команду-
вання сприйняло ці події як місцевий бунт. Місто оголосили «більшовицьким», а
проти жителів почалися репресії. Проте це було початком нової об’єднаної воєнної
операції проти сил Антанти та Добрармії з боку отамана Н.Григор’єва.
Ще 6 лютого 1919 р. Херсон втратив телефонний зв’язок із Каховкою. Згодом
стало відомо, що місто захопив загін або військово-революційного комітету Великої
Лепетихи або махновців. Так у боротьбу на теренах Херсонщини вступила нова
сила – Революційна повстанська армія України (махновці або «повстанці», як їх на-
зивали газети).
На той момент політичні погляди не завадили двом отаманам тимчасово об’єд-
натися, причому не без допомоги члена реввійськради та майбутнього командувача
Українського фронту Червоної армії В.Антонова-Овсієнка. Жодному з них не суди-
лося стати героями радянської «громадянської війни». Як стверджував український
радянський історик:
«Під час повстання українських трудящих проти націоналістичної Директорії та
іноземних інтервентів Григор’єв з метою маскування перейшов на бік радянської
влади. За сприяння ворога народу, троцькіста Антонова-Овсієнка, який ко-
ман дував в 1919 р. військами Українського фронту, Григор’єв був призначений
командиром бригади, а потім командиром 2-ї Задніпровської дивізії радянських
військ. У частинах, які перебували під командуванням Григор’єва, була велика
кількість куркулів, націоналістів і декласованих елементів; командний склад дивізії
Григор’єв підбирав з колишніх царських офіцерів і петлюрівців, в штабі його
дивізії звили собі гніздо боротьбисти, незалежники і інші антирадянські елементи.
Начальником штабу Григор’єва був видатний петлюрівський отаман Тютюнник.
Григор’єв був знаряддям боротьбистів і незалежників, виконавцем їх програми.
Дії отамана Григор’єва ще до початку заколоту показували, що він є лютим
ворогом радянської влади, який лише на час видавав себе за її прихильника»53.
47 Там же. – 8 февраля (26 января).
48 Там же. – 6 февраля (24 января).
49 Там же. – 13 февраля (31 января); 11 февраля (29 января).
50 Известия. – 1919. – 11 февраля. – №31 (583).
51 Родной край. – 1919. – 15 (2) февраля.
52 Там же. – 20 (7) февраля.
53 Лихолат А.В. Разгром националистической контрреволюции на Украине (1917–1922 гг.). – К., 1954. – С.339–340.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки 83
Методи Н.Григор’єва були занадто жорстокими і для Директорії (достатньо згадати
лише єврейський погром в Єлисаветграді). Але на той момент, очевидно, що провідні вій-
ськові сили на Півдні України – частини Української революційної армії та Української
радянської армії – попри ідеологічні й політичні розбіжності змогли об’єднатися з сила-
ми отамана Н.Григор’єва, щоб виступити проти союзних військ Антанти в березні 1919 р.
Єдиною причиною цього був успішний наступ Добровольчої армії А.Денікіна.
4 березня 1919 р. частини Української радянської армії зайняли околиці Херсона,
залізничне депо і станцію. Опір чинили війська союзників та Українська революційна
армія54. Останню ніч перед здачею Херсона отаманові Н.Григор’єву відображено в газеті
«Херсонський вісник» у вигляді діалогу між міським головою Б.Бонч-Осмоловським
і командувачем союзних військ Ланшоном, в якому останній погрожує відкрити во-
гонь по місту, якщо мешканці не припинять обстрілювати грецькі військові частини,
котрі опинилися в оточенні й не могли пробитися до своїх кораблів. Попри те, що
міська влада запевнила: бій ведуть реґулярні радянські війська, Херсон був обстріляний
із боку Військового форштадта. У результаті загинули заручники, замкнені в амбарах
споживкооперації, близько 1 тис. мирних жителів. Про це свідчила нота Українського
радянського уряду, опублікована в газеті «Новая заря» та внесена до збірки докумен-
тів партархіву Херсонської обл., телеграма начальника херсонського ґарнізону РНК
України від 11 березня 1919 р.55 Також про це у своїх спогадах писав партизанський ва-
тажок П.Таран. Цей сюжет повністю повторювався у французькому історико-популяр-
ному часопису56 та у збірнику статей і матеріалів про 1918–1919 рр. в Україні за редак-
цією О.Шліхтера, що містив спомини П.Анулова, Б.Лізова, Ю.Тютюнника про події у
Херсоні57. Однак немає відомостей про реакцію уряду Франції на цю трагедію, хоча
у фондах міністерства оборони цієї держави зберігається деяка кількість справ щодо
злочинів французької армії в Африці й інших країнах у той період. Контр-адмірал (або
полковник) Льожі, згідно з американськими джерелами, мав інше важливе завдання:
організувати евакуацію німецьких військ, що залишилися в Миколаєві58, а в результа-
ті опинився у Херсоні, його місія зірвалася. Американський та англійський флоти та-
кож відповідали за імпорт грецьких військ на південноукраїнські терени59. Невже пла-
ни держав Антанти щодо України було зруйновано у Херсоні?
Дійсно, ці трагічні події стали золотою добою отамана Н.Григор’єва. Він блис-
куче провів операцію зі звільнення півдня від військ союзників, зайнявши 10 березня
1919 р. Херсон, 12 березня Миколаїв, та зазіхнув на Одесу, залишену французьким ко-
мандуванням. Питання, чому сили Антанти покинули це місто, ще довго обговорю-
валося, зокрема в еміґрації. Нещодавні противники присутності англо-французьких
військ в Україні тепер закидали французькій дипломатії «недалекоглядність», а від-
ступ називали раптовим і незваженим60.
Світло на ці події проливає стаття Ж.Сандрена, в якій автор подає погляд зі фран-
цузького боку61. Він пише про те, що експедиція в Україну для військовиків стала не-
бажаним продовженням війни. Умови служби були важкими, усі втомилися й бажали
54 Победа Советской власти на Херсонщине (1917–1920 гг.)… – С.147.
55 Там же. – С.148.
56 Sandrin J. 1919: Les mutins de la Mer Noire // Le Peuple Français. – Oct. – Dés. 1973. – №12. – Р.6.
57 Чёрная книга: Сборник статей и материалов об интервенции Антанты на Украине в 1918–1919 / Под ред.
А.Г.Шлихтера. – Екатеринослав, 1925.
58 United States Army in the World War, 1917–1919: 1917–1919: The armistice agreement and related documents. –
Washington, 1948. – Р.1169–1172.
59 Див.: [Електронний ресурс]: https://argonnaute.parisnanterre.fr/ark:/14707/a011527776806CpabbR/e0f7379388;
https://argonnaute.parisnanterre.fr/ark:/14707/a011527776806CpabbR/75d68f088c
60 Марголин А. Украина и политика Антанты. – С.385–386.
61 Sandrin J. 1919: Les mutins de la Mer Noire. – P.6.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
84 Наталя Кузовова, Владислав Пархоменко
повернутися на Батьківщину. Попри зусилля пропаґанди, яка представляла більшови-
ків небезпечними для місцевих жителів злочинцями, призвідниками анархії та розру-
хи, солдати стали свідками подій, що змусили їх сумніватися у благородних цілях їхньої
місії. Ідеться передусім про свавілля одеського військового ґубернатора О.Ґришина-
Алмазова: вбивства без суду та слідства, жорстокі розправи з політичними опонента-
ми і звичайними мешканцями. І це в той час, коли місцева влада ніяк не боролося з
епідемічними хворобами, спекуляцією, злочинністю, а навпаки, немовби намагалася
перевершити у цьому злочинців (за свідченнями Руттемберґа, члена Одеського комі-
тету оборони, призначеного ґенералом д’Еспері). Але й самі французи поводилися як
окупанти. Так, п’яні солдати застрелили робітника у Херсоні. Апогеєм серії злочинів
Ж.Сандрен назвав обстріл запалювальними снарядами амбару з майже 1 тис. заручни-
ків 10 березня 1919 р.62, що відбулося при евакуації з Херсона. Для комуністичних ва-
тажків у французькій армії, таких, як А.Марті та Ж.Садуль, це був період політично-
го старту в боротьбі за владу у самій Франції. Вони використали ці події для нещадної
критики уряду Ж.Клемансо, і зовсім не виглядали «стомленими».
Безперечно, поразка місії у Херсоні завдала переможцям над Німеччиною репу-
таційних втрат – вони навіть підозрювали німецький ґарнізон Миколаєва в підтрим-
ці Н.Григор’єва. За висновком Дж.Манголланда, «французька військова інтервенція в
Україні стала уроком щодо небезпек втручання у громадянські війни в інших країнах»63.
Після відходу флоту союзників у Херсоні тимчасово встановилася більшовиць-
ка влада. В Одесі було оприлюднено офіційні відомості про загиблих під час 8-ден-
них боїв у Херсоні: 12 офіцерів і 200 солдатів, поранено 150 грецьких вояків64. Втрати
серед містян становили понад 3 тис. Військово-революційний комітет міста надіслав
у штаб Н.Григор’єва вітальну телеграму, яка закінчувалася словами: «Хай живуть до-
блесні війська й талановитий отаман!»65.
Зауважимо, що радянська історіографія обережно підійшла до визнання вста-
новлення радвлади у Херсоні на той момент. Скажімо, тогочасний військово-рево-
люційний комітет іменували не інакше, як «есерівсько-меншовицьким». І все ж було
утворено виконком рад робітничих депутатів, ліквідовано міську дума та управу.
Розпочався червоний терор, у результаті якого до 100 громадян зазнали тортур і були
страчені. Ухвалювалися та друкувалися резолюції на підтримку радянської влади, од-
нак, на нашу думку, мав місце «експорт» більшовиків із частинами Червоної армії,
котрим відкрив доступ у місто Н.Григор’єв.
У найближчий час досвід та завзяття дозволили отаманові плекати далекогляд-
ні плани й підняти антибільшовицьке повстання, що сколихнуло всю Україну та
змусило більшовиків кинути на його придушення значні сили – військові, пропа-
ґандистські. Л.Троцький у палких промовах і статтях не добираючи виразів звину-
вачував Н.Григор’єва в усіх можливих злочинах («ідіотський заколот», «дике та п’я-
не вираження виродження партизанщини» та ін.66). Він навіть приїхав у Київ, щоб
виголосити прокльони на адресу свого земляка67. Тому «троцькізм», яким оперував
62 Не зовсім зрозуміло, чи це був військовий злочин, чи все ж нещасний випадок. Дж.Манголланд уважав, що обстріл став
вимушеним заходом задля виведення французьких і грецьких солдатів, котрі опинилися в облозі на території Херсонської
фортеці, і снаряд влучив в амбар випадково. Натомість М.Давидов уважав це каральною акцією. Не викликає сумнівів,
що Н.Григор’єв у жодному разі не став би зважати на погрози стратити заручників. Також кількість загиблих людей за
різними документами варіюється від 500 до 1000. За радянської влади не було встановлено жодного пам’ятного знаку на
місці масової загибелі мирних жителів – скоріше за все через те, що місто визволив саме отаман Н.Григор’єв.
63 Munholland J.K. The French army and intervention in Southern Russia, 1918–1919. – Р.59.
64 Родной край. – 1919. – 15 (2) марта.
65 Там же. – 14 (1), 15 (2) марта.
66 Троцкий Л. Украинские уроки // Известия. – 1919. – 24 мая. – №111. – С.1.
67 Керженцев В. Долой партизанщину // Там же. – 23 мая. – №110. – С.1.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки 85
український радянський історик А.Лихолат68, не що інше, як данина часові (його
книга побачила світ 1954 р., а В.Антонова-Овсієнка реабілітували в 1956 р.). На нашу
думку, Н.Григор’єв бачив майбутнє свого правління у вигляді військової диктатури,
тому його слова про ради були суто декларативними.
Евакуацією союзників із Херсона не завершилося протистояння тут провідних
політичних сил. У результаті поразки місії владу в місті формально захопили більшо-
вики, а за фактом – війська отамана Н.Григор’єва, який незабаром заявив про само-
стійну політичну позицію та розпочав боротьбу за оволодіння Півднем України. За
короткий період часу до приходу Добровольчої армії місто зазнало червоного теро-
ру, а всіх підприємців обклали «даниною» на користь більшовиків. Захоплення мі-
ста білими ознаменовувалося новими гоніннями проти населення. Репресивна полі-
тика продовжилася з наступним приходом Червоної армії, аж поки реґіон не охопив
масштабний голод 1921–1923 рр., викликаний неврожаєм і грабіжницькою продоволь-
чою політикою.
У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що французька диплома-
тія у своїй політиці на Півдні України була неефективною через іґнорування низ-
ки ключових моментів, про які Париж усе ж таки був достатньо проінформованим.
Поступившись засадничими республіканськими принципами на догоду тимчасовим
політичним інтересам, військова місія Франції як на Херсонщині, так і загалом на
південноукраїнських теренах не виконала задекларованої задачі – встановлення гро-
мадського порядку в реґіоні. Це вилилося в репресії проти місцевого населення,
безпідставно звинуваченого в підтримці більшовиків, у зростання антисемітизму та
знищення великої кількості заручників при відступі з Херсона. Подібні дії знівелю-
вали всі досягнення місії Антанти та, відповідно, позначилися на ставленні мешкан-
ців до союзників, що стало козирем у руках більшовиків. Це, своєю чергою, покла-
ло край планам Антанти щодо відновлення Росії в її імперських кордонах під владою
А.Денікіна. І все ж результатом втручання союзників була тимчасова стабілізація си-
туації, яка завершилася з переходом отамана Н.Григор’єва на бік більшовиків. Після
евакуації іноземних сил зросли масштаби воєнного протистояння, що мало наслід-
ком руйнування економіки реґіону і прихід до влади більшовиків на пікові масштаб-
ного голоду 1921–1923 рр.
REFERENCES
1. Derzhaliuk, M. (1998). Mizhnarodne stanovyshche Ukrainy ta yii vyzvolna borotba u 1917–1922 rr. Kyiv. [in Ukrainian].
2. Ficat, J., Devos, J.-C., Nicot, J., Schillinger, F., Waksman, P. (1974). Inventaire sommaire des archives de la guerre. Série N 1872–
1919. Imprimerie La Renaissance. Troyes. [in France].
3. Fieschi, P. (2016). L’intervention française à Odessa (décembre 1918 – mars 1919) vue à travers l’action du “Consul de France”,
Emile Henno. Cahiers slaves, 14, 161–172. [in France].
4. Honchar, B., Horodnia, N. (2000). Vidnosyny mizh Frantsiieiu ta UNR (hruden 1918 – kviten 1919 rr.). Ukrainskyi istorychnyi
zhurnal, 2, 47–57. [in Ukrainian].
5. Kosyk, V. (1993). Frantsiia i pytannia samostiinosti Ukrainy 1917–1919 rr. Zapysky naukovoho tovarystva im. Shevchenka, 225,
278–290. [in Ukrainian].
6. Levchenko, L. (2019). Ukrainska kampaniia hretskoi armii 1919 r.: vplyv na podalshu doliu ukrainskykh hrekiv (na prykladi
Mykolaieva i Mykolaivshchyny). Storinky istorii, 49, 59–91. [in Ukrainian].
7. Munholland, J. (1981). The French army and intervention in Southern Russia, 1918–1919. Cahiers du monde russe et soviétique,
22, 1, Janvier – Mars, 43–66.
8. Nicot, J., Schillinger, F., Ficat, J. (1972). Inventaire sommaire des archives de la guerre. 1914–1918. Imprimerie La Renaissance.
Troyes. [in France].
9. Sandrin, J. (1973). 1919: Les mutins de la Mer Noire. Le Peuple Français, Oct. – Dés., 12, 4–9. [in France].
10. Verstiuk, V.F. (2003). Antanty viiskova prysutnist na Pivdni Ukrainy. Entsyklopediia istorii Ukrainy, 1, 94). Kyiv. [in Ukrainian].
68 Див. прим.53.
Український історичний журнал. – 2022. – №1
86 Наталя Кузовова, Владислав Пархоменко
Natalia KUZOVOVA
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent,
Department of Psychology, History and Sociology,
Kherson State University
(Kherson, Ukraine), kuzovovanatala@gmal.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4691-7258
Vladyslav PARKHOMENKO
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Docent,
Department of History,
Mykolaiv V.Sukhomlynskyi National University
(Mykolaiv, Ukraine), vlad10031974@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0911-2941
The French Military Mission in Kherson
in 1919 and Its Consequences
Abstract. The Entente’s mission in Southern Ukraine was an important military-political event
that influenced Ukrainian-French relations at the Paris Peace Conference of 1919–1920 and,
ultimately, the future of the Ukrainian People’s Republic. However, her assessments are very
different, both among the participants and in historiography. The availability of significant source
material through the creation of electronic archives at the moment allows us to consider this event
in many ways, without the predominance of some groups of sources over others. Given the above,
the main purpose of the study is to establish a timeline for the landing of the Entente in Kherson
and their assessment in the historical process. In the course of work methods of archival heuristics,
critical analysis of sources, historiographical analysis are used. Of the scientific novelty is the
results of a study that allows us to get acquainted with the events of late 1918 – early 1919 in
Southern Ukraine from the standpoint of all parties – their participants. Conclusions. As a result
of the study, it was found that yielding to the basic principles of the republic in favor of temporary
political interests, the French military mission in Kherson and Southern Ukraine did not fulfil its
task – to establish public order in the region. This resulted in a series of repressions against the
local population, unjustifiably accused of supporting the Bolsheviks, growing anti-Semitism and
destroying a large number of hostages during the retreat from Kherson. Such actions nullified all
the achievements of the Entente mission and, accordingly, affected the attitude of the population
towards their allies, which became a trump card in the hands of the Bolsheviks. However, the
result of Allied intervention was a temporary stabilization of the situation, which ended with the
transition of Ataman N.Hryhoriev to the side of the Bolsheviks. With the cessation of the military
mission in the South of Ukraine, the military confrontation increased and culminating in the final
destruction of the region’s economy and the coming to power Bolsheviks at the height of the large-
scale famine of 1921–1923.
Keywords: regional history, Kherson, Kherson region, Entente, Ukrainian People’s Republic,
Directorate of Ukraine, Volunteer Army.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184608 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:17:01Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кузовова, Н. Пархоменко, В. 2022-06-21T15:54:09Z 2022-06-21T15:54:09Z 2022 Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки / Н. Кузовова, В. Пархоменко // Український історичний журнал. — 2022. — Число 1. — С. 75-86. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2022.01.075 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184608 94(477)«1919» Місія Антанти на Півдні України – важлива військово-політична подія, що вплинула на
 українсько-французькі відносини під час Паризької мирної конференції 1919–1920 рр. і, зрештою,
 на подальшу долю УНР. Однак її оцінки різняться як серед учасників, так і в історіографії.
 Доступність значного джерельного матеріалу завдяки створенню електронних архівів дозволяє
 розглянути цю подію різнобічно, без превалювання одних груп джерел над іншими. Основною
 метою є встановлення часової шкали висадки десанту Антанти у Херсоні та оцінка події в
 історичному процесі. Під час дослідження використано методи архівної евристики, критичного
 аналізу джерел, історіографічного аналізу. Наукову новизну становлять результати, що дозволяють
 установити події кінця 1918 – початку 1919 рр. на Півдні України з позиції всіх сторін –
 їх учасників, визначити, чи справді опір місцевого населення, що призвів до поразки місії, мав
 більшовицьке коріння. Висновки. З’ясовано, що, поступившись засадничими республіканськими
 принципами на догоду тимчасовим політичним інтересам, французька військова місія як на
 Херсонщині, так і у цілому в Південній Україні не виконала поставленої задачі – встановлення
 в реґіоні громадського порядку. Це вилилося в репресії проти місцевого населення, безпідставно
 звинуваченого в підтримці більшовиків, а також у зростання антисемітизму та знищення великого
 числа заручників при відступі з Херсона. Подібні дії знівелювали всі досягнення місії Антанти
 й, відповідно, позначилися на ставленні мешканців до союзників, що стало козирем у руках
 більшовиків. Урешті-решт результатом була тимчасова стабілізація ситуації, яка завершилася з
 переходом отамана Н.Григор’єва на бік більшовиків. Із припиненням військової місії на Півдні
 України зросло воєнне протистояння та, як наслідок, відбулося остаточне руйнування економіки
 реґіону й утвердження більшовицької влади в умовах масштабного голоду 1921–1923 рр. The Entente’s mission in Southern Ukraine was an important military-political event
 that influenced Ukrainian-French relations at the Paris Peace Conference of 1919–1920 and,
 ultimately, the future of the Ukrainian People’s Republic. However, her assessments are very
 different, both among the participants and in historiography. The availability of significant source
 material through the creation of electronic archives at the moment allows us to consider this event
 in many ways, without the predominance of some groups of sources over others. Given the above,
 the main purpose of the study is to establish a timeline for the landing of the Entente in Kherson
 and their assessment in the historical process. In the course of work methods of archival heuristics,
 critical analysis of sources, historiographical analysis are used. Of the scientific novelty is the
 results of a study that allows us to get acquainted with the events of late 1918 – early 1919 in
 Southern Ukraine from the standpoint of all parties – their participants. Conclusions. As a result
 of the study, it was found that yielding to the basic principles of the republic in favor of temporary
 political interests, the French military mission in Kherson and Southern Ukraine did not fulfil its
 task – to establish public order in the region. This resulted in a series of repressions against the
 local population, unjustifiably accused of supporting the Bolsheviks, growing anti-Semitism and
 destroying a large number of hostages during the retreat from Kherson. Such actions nullified all
 the achievements of the Entente mission and, accordingly, affected the attitude of the population
 towards their allies, which became a trump card in the hands of the Bolsheviks. However, the
 result of Allied intervention was a temporary stabilization of the situation, which ended with the
 transition of Ataman N.Hryhoriev to the side of the Bolsheviks. With the cessation of the military
 mission in the South of Ukraine, the military confrontation increased and culminating in the f inal
 destruction of the region’s economy and the coming to power Bolsheviks at the height of the largescale
 famine of 1921–1923. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки The French Military Mission in Kherson in 1919 and Its Consequences Article published earlier |
| spellingShingle | Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки Кузовова, Н. Пархоменко, В. Історичні студії |
| title | Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки |
| title_alt | The French Military Mission in Kherson in 1919 and Its Consequences |
| title_full | Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки |
| title_fullStr | Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки |
| title_full_unstemmed | Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки |
| title_short | Французька військова місія у Херсоні 1919 р. та її наслідки |
| title_sort | французька військова місія у херсоні 1919 р. та її наслідки |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184608 |
| work_keys_str_mv | AT kuzovovan francuzʹkavíisʹkovamísíâuhersoní1919rtaíínaslídki AT parhomenkov francuzʹkavíisʹkovamísíâuhersoní1919rtaíínaslídki AT kuzovovan thefrenchmilitarymissioninkhersonin1919anditsconsequences AT parhomenkov thefrenchmilitarymissioninkhersonin1919anditsconsequences |