Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки
Стаття присвячена узагальненню досвіду економічної політики партійно- радянської влади. Мета статті – висвітлити загальні тенденції та особливості структурних змін під час здійснення індустріалізації у західних областях Української РСР, їх досягнення та недоліки. Методика дослідження спирається н...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Український історичний журнал |
|---|---|
| Datum: | 2022 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184656 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки / О. Малярчук, В. Остап’як // Український історичний журнал. — 2022. — Число 2. — С. 91-107. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859630562171420672 |
|---|---|
| author | Малярчук, О. Остап’як, В. |
| author_facet | Малярчук, О. Остап’як, В. |
| citation_txt | Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки / О. Малярчук, В. Остап’як // Український історичний журнал. — 2022. — Число 2. — С. 91-107. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український історичний журнал |
| description | Стаття присвячена узагальненню досвіду економічної політики партійно-
радянської влади. Мета статті – висвітлити загальні тенденції та особливості
структурних змін під час здійснення індустріалізації у західних областях Української
РСР, їх досягнення та недоліки. Методика дослідження спирається на фундаментальні
принципи об’єктивності та історизму, що передбачають вивчення окремих явищ і
процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин.
Історичні явища розглянуто на фоні політичних процесів, що зумовлює застосування
методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність визначальних для
радянського періоду економічних пріоритетів, які впродовж усієї радянської доби
визначали стратегію становлення галузей промисловості, розвитку інфраструктури
і трансформації побуту у Західному регіоні УРСР. Наукова новизна. Уперше в
історіографії проведено комплексне дослідження механізму швидкої індустріалізації
західних областей Української РСР, в основу якого було покладено «електроозброєність»
в усіх галузях економіки, що зумовлювалося як структурними змінами, так і підвищенням
питомої ваги енергомістких галузей, збільшенням витрат енергії на виробництво
продукції у традиційних галузях – лісовій, паперовій та деревообробній, нафтогазовій,
хімічно-гірничому комплексі. У висновках стверджується, що процес індустріалізації
Західного регіону республіки супроводжувався широкомасштабним будівництвом
електростанцій, заводів, фабрик, реконструкцією і технічним переобладнанням робочих
місць, що сприяло економічному розвитку, зростанню зайнятості населення, створенню
промислової бази на основі місцевих ресурсів. Регіон розвивався прискореними темпами,
проте низький рівень техніки, недосконалість технологій знижували економічну
ефективність. При цьому виснажувалися основні природні ресурси: нафта, газ, калійні
солі, озокерити, сірка, вугілля. Прищеплення командно-адміністративній економіці
елементів ринку було принципово неможливим, оскільки все вирішували не виробники,
а партійно-державний апарат.
The article is dedicated to the experience generalization of the economic policy of the
Soviet government. The purpose of the article is to highlight the general trends and features of
the structural changes during the implementation of industrialization in the western regions
of the Ukrainian SSR, its achievements and shortcomings. The research methodology is based on
the fundamental principles of objectivity and historicism, such as the consideration of individual
phenomena and processes in their development and in close connection with the system
of corresponding social relations. Historical phenomena are considered against the background of
political processes, which implies the use of comparative analysis method, which allowed to clarify
the essence of the economic priorities that were decisive for the Soviet period and determined the
strategy for the formation of industries and everyday life patterns in the western region of Ukraine
throughout the Soviet era. Scientific novelty. For the first time in historiography, a comprehensive
study of the mechanism of rapid industrialization of the western regions of the Ukrainian SSR
was carried out, which was based on the “electrical equipment” in all sectors of the economy, due
to structural changes, an increase in the share of energy-intensive industries, an increase in energy
consumption for production in traditional industries – forestry, paper and woodworking, oil and
gas, chemical mining complex. Conclusions. The process of industrialization of the western region
of Ukraine was accompanied by large-scale construction of power plants, factories, reconstruction
and technical re-equipment of workplaces, which contributed to the economic development
of the region, employment of the population, and the creation of an industrial base from local
resources. The western region of the republic developed at an accelerated pace, however, the low
level of technology, imperfection of technology reduced the economic efficiency. At the same
time, the main natural resources (oil, gas, potash salts, ozokerite, sulfur, coal) were depleted. It was
fundamentally impossible to incorporate the market elements in the centrally planned economy,
since everything was decided not by the manufacturers but by the party-state apparatus.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:10:22Z |
| format | Article |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Анотація. Стаття присвячена узагальненню досвіду економічної політики партійно-
радянської влади. Мета статті – висвітлити загальні тенденції та особливості
структурних змін під час здійснення індустріалізації у західних областях Української
РСР, їх досягнення та недоліки. Методика дослідження спирається на фундаментальні
принципи об’єктивності та історизму, що передбачають вивчення окремих явищ і
процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин.
Історичні явища розглянуто на фоні політичних процесів, що зумовлює застосування
методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність визначальних для
радянського періоду економічних пріоритетів, які впродовж усієї радянської доби
визначали стратегію становлення галузей промисловості, розвитку інфраструктури
і трансформації побуту у Західному регіоні УРСР. Наукова новизна. Уперше в
історіографії проведено комплексне дослідження механізму швидкої індустріалізації
західних областей Української РСР, в основу якого було покладено «електроозброєність»
в усіх галузях економіки, що зумовлювалося як структурними змінами, так і підвищенням
питомої ваги енергомістких галузей, збільшенням витрат енергії на виробництво
продукції у традиційних галузях – лісовій, паперовій та деревообробній, нафтогазовій,
хімічно-гірничому комплексі. У висновках стверджується, що процес індустріалізації
Західного регіону республіки супроводжувався широкомасштабним будівництвом
електростанцій, заводів, фабрик, реконструкцією і технічним переобладнанням робочих
місць, що сприяло економічному розвитку, зростанню зайнятості населення, створенню
промислової бази на основі місцевих ресурсів. Регіон розвивався прискореними темпами,
проте низький рівень техніки, недосконалість технологій знижували економічну
ефективність. При цьому виснажувалися основні природні ресурси: нафта, газ, калійні
солі, озокерити, сірка, вугілля. Прищеплення командно-адміністративній економіці
елементів ринку було принципово неможливим, оскільки все вирішували не виробники,
а партійно-державний апарат.
Ключові слова: західні області УРСР, індустріалізація, промисловість, сільське господарство,
електростанції, заводи, фабрики, партійно-державний апарат.
Олег МАЛЯРЧУК
доктор історичних наук, доцент,
професор кафедри філології та перекладу,
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
(Івано-Франківськ, Україна), oleg.malyarchuk@gmail.com
ORCID: http://orcid.org/0000-0002-3019-9028
Василь ОСТАП’ЯК
доктор політичних наук,
доцент кафедри публічного управління та адміністрування,
Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу
(Івано-Франківськ, Україна), vasiliy.ostapiak@gmail.com
ORCID: http://orcid.org/0000-0001-9374-1956
Індустріальні процеси
у Західному регіоні Української РСР:
здобутки та прорахунки
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2022.02.091 УДК: 330.341.424(477.8)
Український історичний журнал. – 2022. – №2
92 Олег Малярчук, Василь Остап’як
Успішна реалізація економічної політики в Україні потребує врахування накопи-
ченого історичного досвіду, особливостей суспільно-політичного та соціально-еконо-
мічного розвитку окремих регіонів (земель). Історико-регіональні дослідження по-
кликані сприяти виявленню факторів, які можуть бути ефективними і забезпечити
прогрес на шляху впровадження реформ. Врахування історичного досвіду гарантує
здійснення виваженого державного курсу без ризикованих економічних експеримен-
тів, соціальних катаклізмів і виснаження природних ресурсів.
Специфіка соціалістичної індустріалізації полягала в надзвичайно швидко-
му переході – «економічному стрибку» від аграрно-сировинного до промисло-
во-сільськогосподарського характеру виробництва та зростанні привабливос-
ті міського способу життя. Водночас відбулася соціально-психологічна адаптація
вихідців із сіл у містах і швидке формування «робітничого класу» з «учорашніх
селян» під впливом радянських суспільно-політичних цінностей. В економічно-
му плані західні області республіки розглядалися з точки зору дешевої природної
сировини, надлишку трудових ресурсів, невпинного нарощування військово-про-
мислового комплексу країни. Масштабне промислове будівництво привело
до динамічних суспільних процесів, змін у соціальній сфері. За зразок бралися
Львівська та Станіславська (з 9 листопада 1962 р. – Івано-Франківська) області,
які вирізнялися потужним промисловим потенціалом і були центрами економіч-
них районів. При цьому слід зауважити, що в радянській історіографії замовчу-
валися технологічні недоліки соціалістичної індустріалізації та пов’язані з нею
екологічні й соціальні проблеми.
Історію Української РСР другої половини ХХ ст. з нових методологіч-
них позицій охарактеризували В.Даниленко1, В.Баран2, В.Литвин3 та ін. На по-
чатку ХХІ ст. написано наукові праці, які крізь призму нових історичних
підходів і трактувань розглядали питання розвитку економіки України, насам-
перед аграрного сектору. Слід віддати належне авторам, які аналізують еко-
номічні перетворення з урахуванням історичних передумов, що склалися в
контексті українських державотворчих процесів. Це Г.Кривчик4, О.Мороз5,
С.Падалка6, науковий доробок яких є результатом багаторічних наукових по-
шуків, опрацювання численних історичних джерел і праць своїх попередни-
ків. Залучення численного комплексу історіографічних та інших матеріалів
дозволило простежити трансформацію культури і соціальної поведінки селян-
ства України. Особливо важливе місце у сучасній історіографії посідають такі
фундаментальні дослідження вітчизняних науковців-аграрників та економіс-
тів: «Історія українського селянства»7, «Новітня аграрна історія України»8,
«Аграрна історія України»9, «Економічна історія України і світу»10, в яких
автори намагаються комплексно відтворити історію розвитку економіки,
1 Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946–1980-і рр.). – К., 1999. – 304 с.; Його ж. Україна в 1985–
1991 рр.: остання глава радянської історії. – К., 2018. – 278 с.
2 Баран В.К. Україна: новітня історія (1945–1991 рр.). – Л., 2003. – 670 с.
3 Литвин В.М. Україна у другому повоєнному десятилітті (1956–1965). – К., 2004. – 272 с.; Його ж. Історія України:
У 3 т. – Т.3. – Кн.2: Новітній час (1914–2004). – К., 2005. – 640 с.
4 Кривчик Г.Г. Українське село під владою номенклатури (60–80 рр. ХХ ст.). – Дніпропетровськ, 2001. – 192 с.
5 Мороз О.О. Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, еволюція парадигми. – Вінниця, 2003. – 233 с.
6 Падалка С.С. Українське село в контексті політики тоталітарної держави (60–80-ті рр. ХХ ст.). – К., 2003. – 165 с.
7 Андрощук О., Баран В., Веселова О. Історія українського селянства: нариси: У 2 т. – Т.2. – К., 2006. – 652 с.
8 Завальнюк О.М., Рибак І.В. Новітня аграрна історія України. – Кам’янець-Подільський, 2004. – 287 с.
9 Каденюк О. Аграрна історія України. – Кам’янець-Подільський, 2005. – 300 с.
10 Лановик Б., Лазарович М. Економічна історія України і світу. – Тернопіль, 2003. – 316 с.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки 93
сільського господарства, побутового комплексу села. Соціально-економічні про-
цеси у Західному регіоні УРСР розглянуто в дисертаційних роботах Р.Вепріва11,
Д.Гусак12, С.Давидович13, О.Малярчука14, О.Михальчук15 та ін.
Серед успадкованих з історичного минулого негативних явищ, пов’язаних з пе-
ребуванням України у складі СРСР, провідне місце посідають екологічні пробле-
ми. Незадовільний екологічний стан усієї території держави зумовлений не лише
найбільшою у світі техногенною катастрофою – аварією на Чорнобильській атом-
ній станції у квітні 1986 р., а й «інтенсивною індустріалізацією» та «урбанізацією».
Повне перепрофілювання економіки та розміщення продуктивних сил призвело до
зростання техногенного впливу на довкілля.
У другій половині ХХ ст. у Західному регіоні УРСР відбувся докорінний злам
усталеного соціально-економічного життя. Партійно-радянська влада впродовж ко-
роткого часу здійснила «соціалістичні перетворення», розглядаючи «науково-тех-
нічний прогрес» лише як засіб для досягнення поставленої мети. Низку проблем,
що стосувалися охорони навколишнього середовища, безпеки життя населення, іг-
норували. Тому міждисциплінарне комплексне оцінювання зазначених явищ і про-
цесів набуває актуальності. Еколого-соціальну політику в період здійснення реформ
проаналізували в історичному контексті Ю.Гумен16, Р.Чигур17. Вони охарактеризува-
ли передумови погіршення екологічної ситуації в Україні, зокрема в західноукраїн-
ських областях. Їхні праці присвячені дослідженню стану екології в Україні і пошуку
найбільш оптимальних методів для його поліпшення з обов’язковим урахуванням со-
ціального аспекту.
У вивчення соціально-екологічних проблем зробив значний внесок український
науковець С.Васюта18, який запропонував метод дослідження екологічної проблема-
тики за допомогою створення міждисциплінарної системи аналізу кризових явищ.
Розвиток екологічного руху проаналізовано у праці М.Алексієвець19, а теоретико-ме-
тодологічні принципи політологічних досліджень екологічних проблем у світлі но-
вітніх напрацювань у галузі екологічної безпеки держави – в монографії О.Васюти20.
Проте ці публікації не можна вважати достатніми і вичерпними. Ціла низка пи-
тань залишаються недостатньо вивченими: нові форми організації праці, розвиток
науково-технічного потенціалу, промислове, міське та сільське будівництво, форму-
вання міської ідентичності, житлове та комунальне господарство, нові тенденції в
архітектурно-художньому оформленні міст, селищ, сіл, комплексна забудова та бла-
гоустрій та ін.
11 Вепрів Р.В. Сільське господарство західних областей України: провідні тенденції та особливості розвитку
(1964–1991 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Переяслав-Хмельницький, 2014. – 20 с.
12 Гусак Д.Г. Розвиток економіки Волинської області в другій половині 60-х – першій половині 80-х рр. ХХ ст.: Автореф.
дис. ... канд. іст. наук. – Луцьк, 2015. – 20 с.
13 Давидович С.Н. Соціально-економічні процеси в Івано-Франківській області в другій половині 60–80-ті рр. ХХ ст.:
Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – Тернопіль, 2012. – 19 с.
14 Малярчук О.М. Соціально-економічні процеси в західному регіоні Української РСР (1964–1991). – Івано-Франківськ,
2015. – 548 с.
15 Михальчук О.Л. Волинське село: культура, освіта, релігійне життя (1964–1985 рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. –
Луцьк, 2010. – 20 с.
16 Гумен Ю.Є. Урбоекологічні проблеми Західного регіону України 1960–1990 рр.: історичний аспект. – Тернопіль,
2008. – 264 с.
17 Чигур Р.Ю. Соціально-екологічні процеси в Західному регіоні України 70–80-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. іст.
наук. – Л., 2003. – 22 с.
18 Васюта С.І. Радянський екоцид в Україні: історичні витоки та труднощі подолання. – Тернопіль, 2000. – 536 с.
19 Алексієвець М.О. Екологічний рух в Україні. – Тернопіль, 1999. – 276 с.
20 Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. – Тернопіль, 2001. – 600 с.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
94 Олег Малярчук, Василь Остап’як
Новою школою «комуністичного виховання» радянських людей стали п’ятиріч-
ки, які знаменували певні етапи в трансформації багатоукладної економіки в соціа-
лістичну, зміни в побуті і культурі. Завершення чергової, сьомої п’ятирічки створило
умови для виконання наступних – восьмої, дев’ятої, десятої, одинадцятої, дванад-
цятої – з метою дальшого формування народногосподарського комплексу країни.
Як зазначено в офіційній доктрині, зростання масштабів виробництва і значні змі-
ни соціальної структури суспільства прискорили процес «зближення двох форм со-
ціалістичної власності», ліквідації відмінностей між класами, а також між містом і
селом, розумовою і фізичною працею. Офіційна пропаганда стверджувала, що змі-
ни в економічному і соціальному житті країни поліпшили географічне розміщення
продуктивних сил, зміцнили господарство республік і районів. Різко збільшилися
масштаби виробництва й будівництва великих і середніх підприємств. В усіх галу-
зях економіки Української РСР зростали одиничні потужності, особливо в енергети-
ці, машинобудуванні, радіоелектроніці, приладобудуванні, хімічній, нафтогазовидо-
бувній промисловості21. Усе це в повному обсязі стосувалося й економічного життя
Західного регіону України.
У 1957 р. у західних областях Української РСР створено два економічно-адміні-
стративні райони: Львівський (Волинська, Львівська, Рівненська, Тернопільська обл.)
і Станіславський (Дрогобицька, Закарпатська, Станіславська, Чернівецька обл.). На
зміну надмірній управлінській централізації пропонували оперативне керівництво
промисловими підприємствами й будівельними організаціями. Спершу це сприяло
подоланню міжвідомчих бар’єрів, що стримували ініціативу місцевих органів влади зі
створення нових підприємств, давало змогу розв’язувати комплексні питання розбу-
дови економіки Західного регіону республіки.
Львівський економічний район спеціалізувався на машинобудуванні, приладо-
будуванні, металообробній, хімічній промисловості, промисловості будівельних ма-
теріалів, вугільній, нафтопереробній, газовій, цементній, а також легкій та харчо-
вій. Темпи промислового приросту району на початку 1960-х рр. були набагато вищі
за середні в республіці. Приріст валової продукції на підприємствах, підпорядко-
ваних раднаргоспу, в 1961 р. збільшився у 2–4 рази порівняно з 1955 р. На території
Львівського економічного району працювало 347 великих промислових підприємств,
більшість з яких обслуговували оборонний комплекс22.
У промисловому комплексі Станіславського економічного району важливу роль
відігравали гірничодобувна (видобування нафти, газу, солей), лісова і деревообробна,
харчова і легка промисловість. До складу Станіславського економічного району вхо-
дило 1100 підприємств і 37 будівельно-монтажних організацій, якими керували 6 га-
лузевих управлінь. Загалом відбувалося укрупнення дрібних фабрик і заводів, що да-
вало змогу впроваджувати нові технології, технологічні та предметні спеціалізації,
ефективніше використовувати основні та обігові фонди23. У 1963 р. в УРСР видобува-
ли 4713 тис. т нафти, зокрема в Івано-Франківській обл. – 2495 тис. т, Полтавській –
747 тис., Чернігівській – 667 тис., Сумській – 477 тис., Львівській – 213 тис.,
Харківській – 104 тис. т24.
Видобування нафти супроводжувалося виходом супутнього газу. У 1946 р. вихо-
дить постанова Раднаркому СРСР про будівництво першого в УРСР магістрального
21 Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК
(1898–1986). – [9-е изд., дополн. и испр.]. – Т.11: 1966–1970. – Москва, 1986. – 574 с.
22 Івонін І.П. Львівський економічний адміністративний район. – Т.8. – К., 1962. – С.345.
23 Там само. – С.346.
24 Нефтедобывающая и газовая промышленность СССР: Статистический сборник. – Москва, 1966. – С.20–21.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки 95
газопроводу «Дашава – Київ» довжиною 512 км, який було здано в експлуатацію
17 листопада 1948 р., а пізніше продовжено в напрямку на Брянськ і Москву. Після
здачі в експлуатацію газопроводу у Львові створюється об’єднання «Укргаз»,
до складу якого ввійшли всі експлуатаційні управління газової промисловос-
ті регіону. На базі Стрийського експлуатаційного управління організовують трест
«Укргазвидобування». До 1960-х рр. основним джерелом газу в республіці були ро-
довища Прикарпаття, які не містили вуглеводневого конденсату. Зі введенням в екс-
плуатацію нового газоконденсатного родовища у Шебелинці виникли труднощі в
підготовленні газу до подальшого транспортування25.
Незважаючи на наявність значних запасів енергетичних ресурсів (нафти, газу, ву-
гілля, гідроенергоресурсів), на базі яких можна було споруджувати великі електро-
станції, їх потужність на Західній Україні становила всього 3% потужності електро-
станцій всієї довоєнної Польщі. Дрібні, «карликові» електростанції (970 станом на
1940 р., з яких 70% – з одиничною потужністю до 15 кВт, загальна потужність цих
електроустановок становила всього 3,4% всієї потужності електростанцій) не могли
забезпечити електроенергією навіть ті нечисленні промислові підприємства, які дія-
ли у цей період. Лише три електростанції мали потужність понад 10 тис. кВт. До них
належали Львівська, збудована 1910 р. з метою забезпечення енергією трамвайного й
комунального господарства, Бориславська – для задоволення потреб нафтового ра-
йону, і Чернівецька. Ще в 1952 р. розпочалося будівництво Добротвірської ДРЕС,
що мала працювати на львівсько-волинському вугіллі. У 1952–1955 рр. запустили
один турбогенератор потужністю 25 тис. кВт, пізніше ще кілька – потужністю 50 і
100 тис. кВт, а в 1963 р. – 150 кВт. Добротвірська електростанція досягла потужнос-
ті 550 тис. кВт – майже у шість разів більше, ніж потужність усіх електростанцій
Західної України дорадянського періоду. У 1950 р. стартувало будівництво Теребле-
Рікської ГЕС у Закарпатській обл. потужністю 27 тис. кВт26.
Спорудження Теребле-Рікської ГЕС, значної кількості колгоспних гідро- й те-
плоелектростанцій, а також реконструкція Ужгородського енергокомбінату знач-
но підвищили енергозабезпеченість області. Електрифікація сіл Закарпаття почалася
тільки після закінчення Другої світової війни, а вже на початку 1960-х рр. більшість
їх було електрифіковано. Велику роль у цьому відіграли сільські гідроелектростанції,
зокрема Углянська ГЕС, Тур’я-Реметська ГЕС на р. Туриці та ін. В області налічува-
лося понад 20 сільських ГЕС27.
Закарпаття багате на водні ресурси. На область припадає приблизно 15% потен-
ціальної потужності річок України, хоча за площею вона становить трохи більше ніж
2% території держави. Потенціальні гідроенергетичні ресурси Закарпаття оцінювали
приблизно у 700 тис. кВт, адже 80% території краю зайнято гірськими пасмами та
передгір’ями Карпат, які перетинаються численними гірськими річками, струмками,
потоками. Найбільші потенціальні запаси водної енергії містять Тересва, Теребля,
Ріка, Уж і Латориця. На деяких ділянках цих річок потенціальна потужність переви-
щувала 1000 кВт на 1 км. Ця обставина давала можливість майже в усіх районах об-
ласті використовувати гідроресурси для одержання електроенергії28.
25 Малярчук О.М., Гнип І.Я., Давидович С.Н., Когут О.В. Індустріалізація західного регіону УРСР (на прикладі
Львівської та Івано-Франківської областей) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного
університету ім. В.Гнатюка. Серія «Історія». – Вип.1. – Ч.1. – Тернопіль, 2019. – С.164.
26 Петровський М.І., Гриновець І.О., Луцик І.О., Михайлов В.І. Розквіт економіки західних областей УРСР (1939–1964
рр.). – Л., 1964. – С.76.
27 Питання розвитку продуктивних сил Львівського і Станіславського економічних адміністративних районів. –
Вип.1. – К., 1960. – С.173.
28 Там само. – С.170.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
96 Олег Малярчук, Василь Остап’як
На початку 1960-х рр. у західних областях Української РСР було досягнуто успі-
хів у концентрації виробництва електроенергії на районних електростанціях. Понад
70% загальної кількості виробленої електроенергії припадало на цю категорію елек-
тростанцій (Добротвірська, Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська, Жидачівська
та інші – всього 26). Як енергетичне паливо використовували дешеві місцеві ресурси:
природний газ, львівсько-волинське й донецьке вугілля, буре вугілля Коломийського
та Закарпатського родовищ, мазут, а також частково нафту, торф29.
Від 1962 р. в Івано-Франківській обл. велося будівництво Бурштинської ДРЕС
проектною потужністю 1800 тис. кВт. Перший енергоблок потужністю 200 тис. кВт
достроково введено в експлуатацію в 1965 р. (уперше у країні за 29 місяців). Раніше за
встановлений термін було запущено другий і третій енергоблоки. Прискорене вве-
дення в експлуатацію енергопотужностей на Бурштинській ДРЕС ліквідувало го-
стрий дефіцит електроенергії, що спостерігався у Львівській, Івано-Франківській і
Закарпатській обл., забезпечило стабільний відпуск електроенергії у країни РЕВ30.
Відповідно до наказу Міненерго СРСР №191/Р від 3 червня 1975 р., Бурштинська
ДРЕС мала бути прийнята державною комісією в експлуатацію наступного року31.
У 1960-х рр., поряд із Бурштинською ДРЕС, тривало спорудження Калуської й
Надвірнянської теплоелектроцентралей. Запуск енергоблоків дав поштовх розвитку
машинобудування. Із відповідних підприємств Івано-Франківщини першим 30 квіт-
ня 1944 р. відновив роботу Станіславський паровозоремонтний завод, де відкрив-
ся ливарний цех. Станіславський машинобудівний завод у 1945 р. налагодив випуск
запасних частин для тракторів і військової техніки. Коломийський завод сільсько-
господарських машин виготовляв подрібнювачі грубих кормів (січкарні). У 1958 р.
підприємство першим у СРСР освоїло випуск грейдерних навантажувачів – машин,
призначених для механізації трудомісткого навантажування на транспортні засоби
зеленої маси, соломи, силосу, різноманітних сипких матеріалів. Станіславський при-
ладобудівний завод було створено у середині 1950-х рр. на базі двох дрібних підпри-
ємств, які виготовляли ваги, водяні насоси і різне литво. У середині 1958 р. він нала-
годив випуск промислових газових ротаційних лічильників РС-100. Через рік завод
освоїв виробництво потужних лічильників РС-600, а на початку 1960-х – глибинних
манометрів для нафтової промисловості. У цей період було також реконструйовано
авторемонтний завод у Станіславі та підприємство «Нафтобурмаш» у Калуші32.
Швидке впровадження у виробничі процеси електроенергії забезпечило техніч-
ний прогрес у машинобудуванні та інших галузях промисловості. Металообробна ін-
дустрія Західної України в дорадянський період складалася з «карликових», кустар-
ного типу підприємств, що використовували ручну працю. У 1937 р. у цій галузі
налічувалося 33 підприємства, серед яких 9 – з кількістю робітників до чотирьох, 14 –
до дев’яти, 6 – до чотирнадцяти, 3 – до п’ятдесяти, і лише на 1 підприємстві працюва-
ли двісті робітників. Машини й устаткування привозили з-за кордону та з інших ра-
йонів Польщі33.
У першому післявоєнному п’ятирічному плані було поставлено завдання пе-
ретворити Львів на великий індустріальний центр України. У 1946 р. почали ви-
пуск продукції заводи «Львівсільмаш», інструментальний, телеграфної апаратури.
29 Петровський М.І., Гриновець І.О., Луцик І.О., Михайлов В.І. Розквіт економіки... – С.76–77.
30 Державний архів Івано-Франківської обл. (далі – ДАІФО). – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.3093. – Арк.55.
31 Там само. – Спр.4048. – Арк.98.
32 Бубен О., Головатий М., Стоєвський К., Федунків З. Літопис ВАТ «Прикарпаттяобленерго»: Віхи історії. Події та
люди. – К., 2005. – С.70.
33 Ковальчак Г.І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. – К., 1988. – С.145.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки 97
У 1948 р. став до ладу завод автонавантажувачів, а в 1950 р. – автобусний. На базі за-
воду вимірювальних приладів організовано телевізорний завод, який у 1958 р. розпо-
чав масовий випуск телевізорів й осцилографів для військових потреб34.
Перед машинобудівною промисловістю західних областей УРСР стояло завдан-
ня скоротити на низці підприємств номенклатуру виробів і зосередити зусилля на
випуску однорідної продукції на невеликій кількості спеціалізованих підприємств.
Серед заводів, які підлягали перепрофілюванню і спеціалізації, можна назвати львів-
ські – автобусний, автонавантажувачів, механічний №7, «Метал» (пізніше мотове-
лосипедний), сільськогосподарських машин, а також Луцький авторемонтний (ма-
шинобудівний). У цих умовах головним завданням було звільнення машинобудівних
заводів від виробництва продукції, що не відповідала їх профілю. Луцький машино-
будівний завод у 1961 р. спеціалізувався на випуску автокузовної продукції, зокрема
автолавок, авторефрижераторів і рефрижераторів-причепів. Ця спеціалізація дала
можливість упродовж 1961–1962 рр. збільшити виробництво валової продукції у
12 разів зі зростанням основних фондів лише у 2 рази. На Станіславському приладо-
будівному заводі та Коломийському заводі сільськогосподарського машинобудування
в 1960 р. механічний привід повністю замінили електричним. З електрифікацією тех-
нологічних процесів змінилася технологія оброблення, значно скоротилася кількість
операцій.
Ключове значення для подальшого технічного прогресу й підвищення продук-
тивності праці мала модернізація застарілого обладнання. Модернізацією назива-
ли оновлення робочого обладнання з метою повної або часткової його ліквідації.
Незважаючи на велику кількість напрямів модернізації, на нашу думку, доцільно зу-
пинитися на двох – технологічних та експлуатаційних. Технологічна модернізація
спрямована на зміну технології виробництва, а експлуатаційна – на поліпшення тех-
нічних показників. До другої категорії належить, зокрема, модернізація з метою ав-
томатизації. Автоматичні потокові лінії найкраще себе зарекомендували на автобу-
сному, автонавантажувальному, інструментальному заводах. Практика львівських
підприємств засвідчувала, що продуктивність обладнання після модернізації зростає
на 30–50%. Передова техніка й технологія виробництва мали поєднуватися зі спеціа-
лізацією. Велику увагу приділяли спеціалізації у приладобудівній і радіоелектронній
промисловості35.
На території Львівської обл. концентрувалися заводи оборонної промисловості
країни, що випускали військову продукцію. Головним напрямом було виготовлення
радіотехнічної апаратури. Завод №797 Міністерства авіаційної промисловості СРСР
створено на базі ремонтних майстерень відповідно до постанови Держкомітету обо-
рони №7133 від 13 грудня 1944 р. для ремонту літаків у безпосередній близькості до лі-
нії фронту. Завод ремонтував бойові, транспортні літаки. Згідно з указом уряду від
22 грудня 1951 р., завод передано Міністерству промислових засобів зв’язку для орга-
нізації випуску радіотехнічної продукції. У 1959–1965 рр. на ньому було налагоджено
випуск 72 найменувань радіотехнічної апаратури. Завод перетворився в головне під-
приємство з виробництва бортової телеметричної апаратури для штучних супутни-
ків Землі і космічних об’єктів. У 1958 р. він освоїв серійний випуск радіотехнічного
обладнання для ракетної техніки36.
У Львівській обл. у 1966 р. всі заводи Міністерства радіоелектронної, при-
ладобудівної й електротехнічної промисловості виконали план виробництва за
34 Державний архів Львівської обл. (далі – ДАЛО). – Ф.П-3. – Оп.9. – Спр.218. – Арк.12.
35 Там само. – Спр.231. – Арк.10.
36 Там само. – Спр.229. – Арк.4.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
98 Олег Малярчук, Василь Остап’як
всіма технічно-економічними показниками. План випуску телевізорів становив
272 000 одиниць, а випущено було 279 874, зокрема марки «Огонёк» – 258 442 (з них
1573 на експорт), «Электрон» – 21 432 (у тому числі 6940 на експорт)37.
Відомим у республіці й далеко за її межами став Львівський телевізорний за-
вод, побудований за роки семирічки. У 1965 р. показники випуску основної про-
дукції було доведено до 150 тис. телевізорів за рік. Понад контрольні цифри семи-
річного плану вироблено 435 тис. телевізорів на суму 102 млн руб. Якщо в 1958 р.
обсяг промислового випуску становив 3,8 млн руб., то в 1965 р. – 67 млн руб. За
семирічку виготовлено 1155 тис. телевізорів замість передбачених державним пла-
ном 720 тис. За цей період продуктивність праці зросла в 1,8 раза, а собівартість
продукції знизилася на 57%. Завод отримав прибутку майже 82 млн руб., витрати
на реконструкцію окупилися за рік. Одним із перших у країні завод запровадив
масовий випуск телевізорів з єдиним ритмом без проміжних складальних опера-
цій завдяки створенню 22 конвеєрних ліній у системі підвісних доріг. Це зв’язало
в єдине ціле весь технологічний комплекс збирання, монтажу, регулювальних ро-
біт. Виконуючи завдання механізації й автоматизації виробничих процесів, завод
за семирічку виготовив і впровадив у виробництво 620 одиниць нестандартного
технологічного обладнання та 283 одиниці нестандартних вимірювальних устано-
вок38. У 1968 р. питома вага Української РСР у випуску телевізорів у СРСР стано-
вила 22,2%, за їх виробництвом республіка посідала друге місце після Російської
РФСР39.
Львівський завод автонавантажувачів був єдиним у країні підприємством з ви-
пуску автонавантажувачів із двигунами внутрішнього згорання. Значну частину про-
дукції становили спеціальні гідрокрани. Потужність заводу в 1966 р. дозволяла ви-
готовляти 7200 машин за рік (план – 8200, а заявки на машини – 19 300)40. Слід
зазначити, що в цей період механізація й автоматизація збиральних операцій на ма-
шинобудівних і приладобудівних підприємствах стали магістральними шляхами.
У лісовій і деревообробній промисловості впроваджували нові підходи.
Замість сокири та ручної пили, що були основними інструментами лісорубів, лісо-
заготівельні підприємства оснащували електро- й бензопилами, пересувними елек-
тростанціями, електролебідками, навантажувальними кранами, трелювальними
тракторами, лісовозними автомашинами. Сезонні лісозаготівельні підприємства
перетворилися на постійні, з кадрами робітників та інженерно-технічних праців-
ників. Зі зростанням лісової промисловості швидкими темпами розвивалися папе-
рова та деревообробна галузі. Велике значення мав побудований у 1951 р. картон-
но-паперовий комбінат у Жидачеві на Львівщині, на якому того року працювало
16% всіх робітників паперової промисловості УРСР і вироблялося 43% паперу й
картону. У 1952 р. побудовано картонну фабрику в Рахові (Закарпаття), яка за по-
тужністю дорівнювала картонній фабриці у Львові та целюлозно-паперовому ком-
бінату в Кохавині (Львівська обл.)41.
Найбільшими підприємствами в західних областях УРСР стали деревооброб-
ні – Костопільський домобудівельний комбінат, заново побудовані Мукачівський ме-
блевий, Чинадіївський і Нововолинський деревообробний комбінати, Рава-Руський
37 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп.24. – Спр.6334.
– Арк.53.
38 ДАЛО. – Ф.П-3. – Оп.9. – Спр.229. – Арк.10.
39 Макарова О., Чупрова Ю. Народное хозяйство СССР в 1968 г.: Статистический ежегодник. – Москва, 1969. – С.132.
40 ДАЛО. – Ф.П-3. – Оп.9. – Спр.229. – Арк.44.
41 Петровський М.І., Гриновець І.О., Луцик І.О., Михайлов В.І. Розквіт економіки... – С.128.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки 99
шпалопросочувальний завод і лижна фабрика у Львові. У декілька разів було збіль-
шено потужності багатьох інших деревообробних підприємств, проведено їх укруп-
нення. Це значно поліпшило організацію виробництва, дало змогу розширити
використання виробничих потужностей. На базі 35 деревообробних підприємств ор-
ганізовано 13 деревообробних виробничих об’єднань, таких, як «Стрий», «Дністер»,
«Борислав», «Львів» та ін. Із кількох окремих меблевих фабрик Львова створено
першу у СРСР меблеву фірму «Карпати».
Від 1959 р. в Українській РСР діяли комплексні лісові підприємства: у 22 об-
ластях – лісгоспзаги у складі Мінлісгоспу УРСР, а в гірських лісах Закарпатської,
Івано-Франківської, Чернівецької обл. – лісокомбінати у складі Мінліспрому УРСР.
Об’єднання лісового господарства, лісозаготівлі й переробки деревини в рамках од-
ного адміністративного господарського органу створило необхідні передумови для їх
швидкого та успішного розвитку. Уперше у СРСР було створено комплексні підпри-
ємства – лісокомбінати, які виконували всі роботи – від сівби до деревообробки, а у
Волинській, Львівській, Рівненській, Тернопільській обл. – лісгоспзаги.
Лісова і деревообробна промисловість посідала одне з провідних місць се-
ред галузей промисловості західних областей республіки. Лісова площа Івано-
Франківщини становила 42,3%, а кількість виробленої продукції на середину 1970-
х рр. перевищувала 12%. У 1965 р. заготовлено і вивезено 1 млн 670 тис. м3 лісу, тоді
як на початок семирічки цей показник становив 2 млн 700 тис. м3 на рік42. Обсяги
фактичної рубки з кожним роком зменшувалися, а також скорочувалося вивезен-
ня деревини із західних областей республіки. Лісовий фонд республіки становив
більш як 1% від загальносоюзного, а використовувалося в УРСР 10% лісоматеріалів
СРСР (з 30 млн м3 завозилося 21 млн м3)43.
Івано-Франківщина розташована в центрі Західного регіону УРСР, між
Закарпатською і Чернівецькою обл. У 1959 р. на її території було створено два нау-
кових заклади, що спеціалізувалися на лісовому господарстві, – Карпатський філіал
Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліо-
рації ім. акад. Г.М.Висоцького (УкрНДІЛГА) і проектно-конструкторський техноло-
гічний інститут Міністерства лісової і деревообробної промисловості УРСР (ПКТІ).
У 1974 р. у в останньому працювали 560 осіб (у тому числі 440 інженерів і техніків),
троє з яких мали наукові ступені. Обсяг проектно-конструкторських робіт становив
710 тис. руб., науково-дослідних – 495 тис. руб. УкрНДІЛГА мав 117 штатних праців-
ників (зокрема 14 науковців), обсяг науково-дослідних робіт становив 200 тис. руб.
Ці установи створили цілу низку науково-дослідних і проектно-конструкторських
розробок, невелика частина яких знайшли своє призначення44.
У складі об’єднання «Прикарпатліс» основною виробничою одиницею був лі-
сокомбінат. Дванадцять лісокомбінатів Івано-Франківської обл. охоплювали як лісо-
ве господарство з переробкою дикорослих плодів, ягід, грибів, так і лісозаготівлі та
підрозділи з глибокої переробки деревини й виробництва меблів. До складу об’єд-
нання входили три меблевих підприємства, завод із виготовлення нестандартного об-
ладнання та нової техніки, госпрозрахункове будівельне управління. Лісова й дерево-
обробна промисловість Івано-Франківщини сформувалася як єдиний господарський
комплекс із підпорядкуванням профільному республіканському відомству та союз-
ному Міністерству лісової, целюлозно-паперової й деревообробної промисловості.
Аналогічні структури мали Закарпатська, Чернівецька обл.
42 ДАІФО. – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.3070. – Арк.52–53.
43 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.2577. – Арк.42.
44 ДАІФО. – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.3927. – Арк.74–75.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
100 Олег Малярчук, Василь Остап’як
Багаторічний досвід підтвердив, що за такого підходу найбільш активно розви-
валося лісове господарство, яке слугувало базою для всіх інших виробничих підроз-
ділів. На різні потреби, особливо на прорідження, прохідні і санітарні рубки, регу-
лювання гірських потоків, будівництво доріг, лісових кордонів, пунктів збирання й
переробки продукції побічного використання, мостів та інших споруд, використо-
вували, крім бюджетних коштів, значні фінансові й матеріальні ресурси від діяль-
ності переробних галузей. Із 1980-х рр. ворохтянці почали здійснювати первинну
переробку плодів, ягід, лікарської сировини. Щороку з їх конвеєра сходило близь-
ко 900 т соків та напівфабрикатів, що становило третину продукції лісокомбінату.
У лісництвах облаштовували ставки, зводили мисливські будиночки та будинки від-
починку45. Лише в межах одного лісокомбінату від бджільництва можна було отри-
мати протягом року до 37 т товарного меду46, продаж продукції тваринництва ся-
гав 44,7 тис. руб.47
За 23 роки на розвиток лісового господарства було використано додатково
66 млн руб. Як наслідок, Карпати з 1963 р. планомірно заліснювалися, в 1968 р. лік-
відовано розрив між вирубкою і посадкою, а з 1980-х рр. приріст лісу перевищував
його рубку. Усього висаджено 220 тис. га лісів (82%) – переважно швидкорослі й тех-
нічно цінні породи. З 1 га покритої лісом площі в 1983 р. використовували 3,9 м3 де-
ревини за середнього приросту 5,1 м3. Створений потенціал лісового господарства
значно поліпшив екологічну ситуацію у Карпатах, а також дозволив необхідними
темпами розвивати потужну глибоку переробку деревини, особливо низькосортної
і відходів, які раніше не використовувалися. Якщо в 1960 р. на лісозаготівлі припа-
дало 53% валового виробництва, на деревообробку – 30%, на виробництво меблів –
17%, то 1982 р. ці показники становили, відповідно, 14%, 40% і 46%48. Слід зауважити,
що найбільшої шкоди лісам Карпат було завдано в післявоєнний відбудовчий період
промисловості республіки.
1 лютого 1985 р. колектив об’єднання «Прикарпатліс» достроково виконав
завдання чотирьох років п’ятирічки з виробництва і реалізації продукції, а також
щодо продуктивності праці. Додатково випущено продукції на 34,3 млн руб. Темпи
зростання виробництва становили 28,2% (при завданні – 22,8%), продуктивність пра-
ці підвищилася на 24,1% (при завданні – 20,4%). При цьому зекономлено 445 тис. м3
умовних лісоматеріалів. З метою подальшого поглиблення предметної і технологіч-
ної спеціалізації меблевого виробництва проведено реконструкцію Надвірнянського
заводу ДСП з доведенням потужності зі 110 тис. м3 плит у рік до 140 тис.49 На цей
час сформувався стабільний виробничий колектив – більше 40 тис. працівників. В об-
ласті була розроблена і здійснювалася науково-виробнича програма «Ліс». За два з
половиною роки п’ятирічки обсяг виробництва становив 21,8% при завданні 15,3%,
продуктивність праці збільшилася на 14,8% при плані 13,4%, 72% меблів виготовляло-
ся зі знаком якості50.
За роки п’ятирічки випуск продукції на 1 га лісової площі у 1984 р. стано-
вив 591 руб. (проти 446 руб. у 1980 р.), а виробництво продукції в перерахунку
на 1 м3 заготовленої деревини – 282 руб. (проти 224 руб. у 1980 р.). Випуск то-
варів народного споживання збільшився на 36,6% і становив 55,7% у загальному
45 Нагірний М. Ворохта – перлина Карпат: Матеріали до історії. – Івано-Франківськ, 2007. – С.80.
46 ДАІФО.– Ф.Р-296 сч. – Оп.2. – Спр.1464. – Арк.1.
47 Там само. – Спр.3719. – Арк.1.
48 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.2577. – Арк.31–32.
49 ДАІФО. – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.5104. – Арк.40.
50 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.2577. – Арк.35.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки 101
обсязі виробництва. Щорічний приріст деревини сягав 5,1 м3 на га, а вирубка –
3,6. Значну увагу приділяли додатковому користуванню лісом. З початку п’яти-
річки заготовлено і перероблено дикорослих плодів, ягід, лікарських рослин на
17,7 млн руб., у середньому з 1 га площі отримано продукції на 9,31 руб. у рік51.
При цьому потрібно враховувати, що в радянській системі звітності вдавалися до
приписок, щоб «правильно» прозвітувати «нагору» про успіхи. Проте досягнен-
ня все ж були очевидними.
Незважаючи на достатнє забезпечення підприємств галузі власними лісови-
ми ресурсами, лісозбут продовжував планувати об’єднанню «Прикарпатліс» над-
ходження деревини з північних районів країни і одночасно постачання власної
деревини іншим областям республіки. Так, у 1981 р. її завіз становив 89,3 тис. м3, вивіз –
94 тис. м3, у 1982 р. – відповідно, 76,3 і 179,7, у 1983 р. –79,3 і 169,7, у 1984 р. – 106,2 і
175,5 і т. д. Для організації завозу наведених об’ємів деревини потрібно було задіяти 7
тис. залізничних вагонів, а для вивозу – 12 тис. Транспортні та інші витрати на вико-
ристання 2 тис. вагонів становили близько 4 млн руб. у середньому на рік52.
Завдяки розширенню і реконструкції виробничих потужностей за роки п’яти-
річки отримано приріст виробництва меблів в обсязі 36,2 млн руб., в тому числі 23,9
млн руб. внаслідок технічного переоснащення і 11 млн руб. від виробництва струж-
кових плит. Значне зростання ефективності використання деревини забезпечило ін-
тенсивний розвиток її хіміко-механічної переробки. Збільшення обсягів виробництва
стружкових плит уможливило використання з технологічною метою понад 2 млн м3
низькосортної деревини від рубок лісу, залишків і відходів деревообробки, що дало
змогу зекономити 442 тис. м3 умовної ділової деревини53.
У досліджуваний період лісокомбінати були озброєні найновішими на той час
досягненнями радянської техніки й науки. Вони здійснювали цілий комплекс лісо-
господарських, лісозаготівельних і деревообробних робіт. Раціональне господарюван-
ня давало чималі прибутки, частину яких спрямовували на розвиток соціально-куль-
турної сфери та інфраструктури довколишніх сіл і селищ. Цей досвід потрібно
пропагувати й використовувати на практиці.
Найстарішою галуззю промисловості Західного регіону України, поряд з лісо-
розробками, вважаються нафтопромисли, започатковані в першій половині ХІХ ст.
У повоєнний відбудовчий період свердловини було відновлено і частково реконстру-
йовано. Радянська влада створила геологічну службу – Карпатський науково-дослід-
ний інститут нафти. У загальному видобутку нафти в СРСР питома вага прикарпат-
ської нафти була незначною, але її роль у народному господарстві Української РСР
надзвичайно велика. Західноукраїнський нафтогазовий район розташований на зна-
чній відстані від основних нафтових регіонів СРСР. Наявність власних родовищ да-
вала змогу відмовитися від нераціонального завезення нафтопродуктів з віддалених
місцевостей54.
Унікальність нафтових родовищ Прикарпаття полягає у великому вмісті розчи-
неного газу у пластовій нафті. У нафтовидобувній промисловості СРСР досвід роз-
роблення таких родовищ був недостатнім, і, відповідно, динаміка основних параме-
трів, обґрунтована науково-дослідними інститутами, лише досліджувалася55.
51 ДАІФО. – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.5104. – Арк.49.
52 Там само. – Арк.66–67.
53 Там само. – Арк.50.
54 Nafta і Gaz Podkarpacia. Нафта і газ Прикарпаття. – Краків; К., 2004. – С.370.
55 Бойко Г.Ю., Братичак М.М., Досин Г.Д., Колодій В.В., Круглов С.С. Українська нафтогазова наука: 1899–1999. – Л.,
1999. – С.50.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
102 Олег Малярчук, Василь Остап’як
Формування одного з найбільших нафтогазовидобувних підприємств Івано-
Франківщини – Долинського розпочалося 30 серпня 1950 р. в умовах ліквідації ава-
рії, що сталася під час буріння розвідувальної свердловини №1. Зважаючи на посту-
пове розбурювання площі свердловин і збільшення видобутку нафти, було створено
дільницю, яка у 1952 р. виросла до укрупненого Долинського нафтопромислу №1.
У 1957 р. на її базі організовано нафтопромислове управління «Долинанафта», пе-
ретворене 1970 р. в нафтогазовидобувне управління «Долинанафтогаз»56. На долин-
ському нафтопромислі в 1958 р. вперше у СРСР було впроваджено прогресивний
метод видобутку нафти – однією свердловиною з двох горизонтів. Долинський на-
фтопромисел за короткий час посів перше місце в республіці, його нафта мала най-
нижчу собівартість. У 1958 р. було також реконструйовано і розширено нафтопере-
робний завод у Надвірній. Зокрема, введено в експлуатацію електрознесолювальну
і бітумну установки, парафіновий цех, атмосферно-вакуумну установку. Із введенням
в дію лінії електропередач Стрий – Івано-Франківськ – Надвірна і підключенням до
неї Надвірнянського нафтопереробного заводу майже у 18 разів збільшилася електро-
озброєність праці. Це дозволило механізувати процеси розливання і навантажування
нафти, бітуму, парафіну57.
Підготовка газових ресурсів західних областей України завершилася введенням у
розробку в 1956 р. потужного газового родовища Більче-Волиця, з якого було видобу-
то близько 40 млрд3 газу. Воно розташоване на північний схід від м. Стрий і за 8 км
від Угерського газового родовища. За величиною запасів воно виявилося найбіль-
шим на Прикарпатті. Крім того, було відкрито такі газові родовища, як Свидницьке
і Північна Медениця у Львівській обл. і Косівське в Івано-Франківській. У ці роки
були розвідані два нових газових родовища – Рудківське і Кадобнинське з вільним де-
бітом свердловин від 200 до 600 тис. м3 на добу. Видобуток з прикарпатських родо-
вищ зростав величезними темпами, і у 1955 р. вони давали 48% союзного газу58.
На природному газі працювали Дашавський сажовий завод, Миколаївський та
Здолбунівський цементні заводи, Роздольський гірничохімічний і Жидачівський
паперово-картонний комбінат, Львівська електростанція, підприємства інших га-
лузей промисловості. Газове пальне мало значні переваги і для електростанцій.
Зменшувалися питомі витрати палива на виробництво електроенергії завдяки лікві-
дації втрат при зберіганні на складах, підвищувався коефіцієнт корисної дії котлів і
знижувалися витрати електроенергії на власні потреби електростанцій, вивільнявся
персонал, зайнятий підготовкою твердого палива для спалювання. З кожним роком
усе більших масштабів набувало використання природного газу на комунально-побу-
тові потреби населення міст і сіл59.
Історія розвитку озокеритної промисловості на Прикарпатті тісно пов’яза-
на з історією нафтопромислу. Виходи озокериту трапляються в районах видобут-
ку нафти. Через те, що практична цінність озокериту («земної смоли», «сала»)
не була відома, на нього не звертали серйозної уваги. Крім бориславських озокери-
тових промислів, на Прикарпатті видобували озокерит у районі Трускавця, Старуні
і Дзвиняча. Кустарний озокеритовий промисел існував також деякий час на родо-
вищах Поляниця і Небилів. Упродовж усього післявоєнного періоду озокеритова
56 Мисьович Р. Становлення нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» // З історії Долини. – Вип.V. –
Долина, 2012. – С.168–169.
57 Бубен О., Головатий М., Стоєвський К., Федунків З. Літопис ВАТ «Прикарпаттяобленерго»... – С.69.
58 Марчук Я.С., Клюк Б.О., Жук В.І. Історія газової промисловості України у спогадах сучасників. – К., 2008. – 320 с.
59 Ковальчак Г. Розвиток соціалістичної промисловості в західних областях УРСР // Український історичний журнал. –
1976. – №7. – С.39–40.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки 103
промисловість Прикарпаття широко й активно розвивалася. У Бориславі і Дзвинячі
було побудовано нові шахти і відновлено старі. Якщо в 1946 р. видобували 852 т озо-
кериту, то в 1967 р. – 1236 т60. Озокерит, або гірський віск, нафтового походження
належить до рідкісних корисних копалин (речовина вирізняється високими ізоля-
ційними властивостями, хімічно нейтральна щодо води, кислот і лугів, має високу
температуру плавлення і значну еластичність). Найбільш багатими родовищами були
Бориславське і Дзвиняцьке. За запасами озокериту прикарпатські родовища у 1959 р.
посідали перше місце в СРСР61.
Швидкі темпи розвитку нафтогазової промисловості забезпечувала техніка, що
працювала на електричних приводах. Якщо раніше проходження нових свердловин
за добу вимірювалося сантиметрами, то тепер нові потужні турбінні бурові верстати
дали можливість заглиблюватися на десятки метрів. Надзвичайно продуктивний тур-
бінний спосіб буріння дозволяв здавати свердловини в експлуатацію раніше визна-
чених графіків. З року в рік збільшувалася кількість автоматики, яка приводилася в
дію електрикою. Електричні двигуни повністю витіснили парові. На зміну примітив-
ним способам буріння прийшли досконаліші – роторний і турбінний, алмазне доло-
то. Разом з тим, у разі застосування електробуру буріння глибоких нафтових і газо-
вих свердловин відбувалося у кілька разів швидше порівняно з турбінним і роторним
способами. Пробурені на велику глибину свердловини уможливили введення в екс-
плуатацію запасів нафти на глибоких горизонтах – 5 тис. м. За роки радянської влади
методи видобутку нафти докорінно змінилися.
У 1965 р. на Прикарпатський район припадало 46,2%, а в 1970 р. – тільки 19%
загальнореспубліканського видобутку нафти62. Видобування газу в Українській РСР
у 1965 р. становило 36 млрд м3, або 24% від загальносоюзного63.
Видобуток нафти і газу в УРСР з 1972 р. постійно знижувався. Видобуток укра-
їнської нафти не забезпечував потреби нафтопереробної промисловості республіки і
Західного регіону. Згідно з планом у 1974 р., 60% сировини завозилося з інших ра-
йонів Союзу64. А в другій половині 1980-х рр. в економіці СРСР починається спад,
який негативно вплинув і на стан нафтогазової промисловості.
За своєю потужністю газотранспортна система УРСР посіла друге місце в Європі
після РРФСР. Через Україну газ транспортувався в 19 країн Центральної, Західної
та Південної Європи об’ємом 120 млрд м3 на рік. Газотранспортну систему і нафто-
переробні підприємства створено завдяки зусиллям багатьох поколінь працівників.
Історія вітчизняної нафтогазової промисловості накопичила величезний досвід будів-
ництва, експлуатації та управління її об’єктами. За ресурсами нафти Західний регіон
України посідає провідне місце в державі. Найбільш перспективною з цього погляду
є Івано-Франківщина, далі йдуть Львівська, Чернівецька, Волинська, Тернопільська
та Рівненська обл.65
Родовища нафти і газу Прикарпаття відкрили нові можливості для розвит-
ку нафтохімії. Важливу роль у розвитку хімічної промисловості Західного регіо-
ну Української РСР відігравали газобензинові заводи, на яких використовували су-
путні нафтові гази Долинського і Битківського нафтопромислів, що були основним
компонентом для виробництва цінних хімічних продуктів органічного синтезу.
60 Стасів М.Ю. Нафта, газ і озокерит Прикарпаття. – К., 1959. – С.62.
61 Там само. – С.57.
62 Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. – Т.3, кн.2. – К., 1987. – С.153.
63 Марчук Я.С., Клюк Б.О., Жук В.І. Історія газової промисловості... – С.43.
64 ДАІФО. – Ф.П-1. – Оп.1. – Спр.3927. – Арк.27–28.
65 Стан, проблеми і перспективи розвитку нафтогазового комплексу Західного регіону України: Тези доповідей і
повідомлень наук.-практ. конф. (Львів, 28–30 березня 1995 р.). – Л., 1995. – С.7.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
104 Олег Малярчук, Василь Остап’як
До найпотужніших західноукраїнських нафтопереробних підприємств належали за-
води в Дрогобичі, які було націоналізовано зі встановленням радянської влади у ве-
ресні 1939 р. Завод «Польмін» отримав назву Дрогобицького нафтопереробного №1,
«Галіція» – Дрогобицького нафтопереробного №2. У повоєнні роки в Українській
РСР було побудовано два заводи у містах Кременчук і Лисичанськ, реконструйовано
і розширено заводи у Дрогобичі, Львові (Львівський дослідний нафтомаслозавод),
Надвірній, Одесі і Херсоні, що сприяло зростанню проектних потужностей із пере-
робки нафти, обсяги якої у 1990 р. досягли 62,5 млн т на рік66.
Хімізацію народного господарства СРСР вважали магістральним напрямом, що
послаблював залежність суспільства від природних факторів, здійснював переворот
у сировинній базі виробництва. Хімія дозволяла прискорити розвиток економіки
країни, республіки, регіону.
У післявоєнний період істотно розширилося хімічне виробництво у Львівській
та Івано-Франківській обл. Всесоюзні міністерства прагнули розмістити шкідливі ви-
робництва хімічної промисловості у Західному регіоні УРСР, де був надлишок тру-
дових ресурсів. Сировинною базою хімічно-гірничої індустрії служили запаси різ-
номанітних корисних копалин: самородної сірки Придністров’я, калійно-магнієвих
солей Прикарпаття, алунітів і кам’яної солі Закарпаття. Сірчану промисловість було
створено на базі Придністровського сірконосного району (територія Львівської і ча-
стково – Івано-Франківської обл.), де збудовано Роздільський гірничо-хімічний ком-
бінат зі шкідливим для довкілля відкритим способом експлуатації. Одним із перших
споживачів сірки став Бориславський хімічний завод, який використовував її для ви-
робництва ультрамарину. Враховуючи великі потреби оборонної промисловості і ча-
стково сільського господарства країни в сірці, було споруджено Новояворівський
гірничорудний комбінат67.
Особливе значення прикарпатських родовищ калійних солей полягало в тому,
що вони були основним природним джерелом для отримання різних видів сульфат-
но-калійних добрив у СРСР. Значні запаси сировини та їх безпосередня близькість
до районів сільськогосподарського виробництва сприяли розбудові великої хімічної
промисловості. Неподалік курортного Трускавця споруджено Стебниківський ка-
лійний комбінат. Чималі кошти із всесоюзного бюджету було виділено на розширен-
ня виробничих потужностей калійного комбінату в Калуші, який заснували інозем-
ні підприємці в ХІХ ст. У його складі з 1965 р. працювала фабрика з виробництва
двоокису кремнію аеросилу. Для збільшення обсягів виробництва споруджено шах-
ту ім. 50-річчя Жовтня (так «на вимогу колективу» перейменовано калійний рудник
«Ново-Голинь») та Домбровський кар’єр, на якому калійну руду видобували небез-
печним відкритим способом. У 1967 р. на Калуському хіміко-металургійному комбі-
наті вперше у СРСР уведено в експлуатацію хімічну фабрику з випуску безхлорних
калійних добрив68.
Упродовж 1964–1967 рр. у Львівському економічному районі було організова-
но виробництво азотних добрив. На базі потужностей із хімічної переробки при-
карпатського природного газу в Рівному споруджено великий завод азотних до-
брив. У 1964 р. стала до ладу дослідна установка з виробництва сульфату амонію
(зі вмістом азоту до 30%) із відходів парафінового виробництва на заводах об’єднання
«Дрогобичнафтопереробка». Дослідні, а згодом промислові установки з одержання
66 Братичак М.М. Від газолінових заводів Прикарпаття до сучасної нафтопереробної промисловості України //
Нафтогазова галузь України. – 2013. – №2. – С.35.
67 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.Р-2. – Оп.13. – Спр.2136. – Арк.203.
68 Там само. – Ф.Р-582. – Оп.9. – Спр.4680. – Арк.50.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки 105
сульфату амонію з відходів основного виробництва почали споруджувати і на інших
нафтопереробних підприємствах69.
Розвиток і вдосконалення шахтного фонду у вугільній промисловості УРСР
у 1960-ті рр. інтенсивно здійснювався в усіх басейнах республіки – Донецькому,
Львівсько-Волинському та Дніпровському. Стратегічним напрямом економіки за-
хідноукраїнських областей був видобуток вугілля і забезпечення електростанцій па-
ливом. Додатковим джерелом паливної сировини в республіці слугувало кам’яне
вугілля Львівсько-Волинського басейну. У 1963 р. його видобуток становив понад
7 млн т, а в наступні роки – 15–20 млн т70. Крім вугілля у Волинській обл. як па-
ливо широко використовували торф. Три великі торфопідприємства – Гавчицьке,
Ковельське та Підцаревицьке – виконували машинне видобування і брикетування
торфу71.
Складовою частиною єдиного технологічного комплексу, формування якого
мала забезпечити «Олефінова програма», було виробництво хлорвінілу і поліхлор-
вінілової смоли на об’єднанні «Хлорвініл» у Калуші. Про важливість цієї діяльності
свідчить вітальний лист генерального секретаря ЦК КПРС Л.Брежнєва72.
Важливу роль у подальшому розвитку хімічної промисловості відіграли запаси
менілітових сланців, родовища яких простягаються вздовж східного схилу Карпат на
сотні кілометрів. Працівники Вигодського лісохімзаводу, Івано-Франківського про-
ектно-конструкторського технологічного інституту та Інституту геології горючих ко-
палин у 1963 р. провели термічну переробку 100 т менілітових сланців. Подібний
експеримент із переробки карпатських сланців було виконано також на сланцепере-
робному комбінаті в естонському місті Кохтла-Ярве. Перелік продуктів, які можна
одержати зі сланців, дуже широкий – від будівельних матеріалів до фармацевтичних
виробів. Однак у державі не було єдиного центру, який взяв би на себе вирішення
проблем комплексного перероблення карпатських сланців. За кордоном у той час
вже працювали сланцепереробні комбінати, які випускали автомобільний бензин,
мазут, зріджений газ73.
У результаті планових пошукових досліджень, проведених в Івано-Франківському
інституті нафти і газу на початку 1973 р., на території області було вперше виявле-
но «уранову мінералізацію в мідянистих пісковиках» протяжністю понад 100 км.
Проведена науковцями розвідувальна робота підтвердила наявність урано-полімета-
лічного басейну на території Івано-Франківської та Львівської обл. У зв’язку з тим,
що в них є домішки золота, срібла, цинку, свинцю, такі руди також вважаються цін-
ною мінеральною сировиною74.
Процес індустріалізації Західного регіону УРСР супроводжувався широкомасш-
табним будівництвом електростанцій, заводів, фабрик, реконструкцією і технічним
переобладнанням робочих місць, що сприяло економічному розвитку регіону, зрос-
танню зайнятості населення, створенню промислової бази на основі місцевих ре-
сурсів. Економічний комплекс Західного регіону набув загальних визначальних рис
радянської планової економіки. У другій половині ХХ ст. відбулися важливі змі-
ни у структурі промислового потенціалу західних областей республіки. В тогочас-
ній економіці поєднувалися два типи відтворення: з використанням екстенсивних
69 Державний архів Рівненської обл. (далі – ДАРО). – Ф.П-400. – Оп.2. – Спр.2014. – Арк.12.
70 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.78. – Арк.13.
71 ДАРО. – Ф.П-400. – Оп.2. – Спр.2456. – Арк.105.
72 Тепла зустріч на радянській землі. Дружні переговори у сердечній обстановці // Радянська Україна. – 1974. –
27 вересня.
73 Карпатська цілина // Прикарпатська правда. – 1966. – 15 жовтня.
74 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр.899. – Арк.3–5.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
106 Олег Малярчук, Василь Остап’як
(експлуатація нових природних багатств, трудових ресурсів) та інтенсивних дже-
рел зростання, що вдосконалювало структуру виробництва й систему управління.
Західний регіон УРСР розвивався прискореними темпами, зокрема у дев’ятій – два-
надцятій п’ятирічках спостерігалося зростання показників промислового зростан-
ня, проте низький рівень техніки, недосконалість технологій знижували економічну
ефективність. При цьому виснажувалися основні природні ресурси: вугілля, нафта,
газ, калійні солі, озокерити, сірка. Прищеплення командно-адміністративній еконо-
міці елементів ринку було принципово неможливим, оскільки все вирішували не ви-
робники, а партійно-державний апарат.
REFERENCES
1. Aleksiievets, M.O. (1999). Ekolohichnyi rukh v Ukraini. Ternopil. [in Ukrainian].
2. Androshchuk, O., Baran, V., Veselova, O. (2006). Istoriia ukrainskoho selianstva: narysy, 2. Kyiv. [in Ukrainian].
3. Baran, V.K. (2003). Ukraina: novitnia istoriia (1945–1991 rr.). Lviv. [in Ukrainian].
4. Boiko, H.Yu., Bratychak, M.M., Dosyn, H.D., Kolodii, V.V., Kruhlov, S.S. (1999). Ukrainska naftohazova nauka: 1899–1999.
Lviv. [in Ukrainian].
5. Bratychak, M. (2013). Vid hazolinovykh zavodiv Prykarpattia do suchasnoi naftopererobnoi promyslovosti Ukrainy.
Naftohazova haluz Ukrainy, 2, 33–37. [in Ukrainian].
6. Buben, O., Holovatyi, M., Stoievskyi, K., Fedunkiv, Z. (2005). Litopys VAT “Prykarpattiaoblenerho”: Vikhy istorii. Podii ta liudy.
Kyiv. [in Ukrainian].
7. Chyhur, R.Yu. (2003). Sotsialno-ekolohichni protsesy v Zakhidnomu rehioni Ukrainy 70–80-kh rr. XX st.: Ph.D. Thesis (History).
Lviv. [in Ukrainian].
8. Danylenko, V.M. (1999). Ukraina v umovakh systemnoi kryzy (1946–1980-i rr.). Kyiv. [in Ukrainian].
9. Danylenko, V.M. (2018). Ukraina v 1985–1991 rr.: ostannia hlava radianskoi istorii. Kyiv. [in Ukrainian].
10. Davydovych, S.N. (2012). Sotsialno-ekonomichni protsesy v Ivano-Frankivskii oblasti v druhii polovyni 60–80-ti rr. ХХ st.: Ph.D.
Thesis (History). Ternopil. [in Ukrainian].
11. Humen, Yu.Ye. (2008). Urboekolohichni problemy Zakhidnoho rehionu Ukrainy 1960–1990 rr.: istorychnyi aspekt. Ternopil.
[in Ukrainian].
12. Husak, D.H. (2015). Rozvytok ekonomiky Volynskoi oblasti v druhii polovyni 60-kh – pershii polovyni 80-kh rr. ХХ st.: Ph.D. Thesis
(History). Lutsk. [in Ukrainian].
13. Ivonin, I.P. (1962). Lvivskyi ekonomichnyi administratyvnyi raion, 8. Kyiv. [in Ukrainian].
14. Kadeniuk, O. (2005). Ahrarna istoriia Ukrainy. Kamianets-Podilskyi. [in Ukrainian].
15. Kovalchak, H.I. (1976). Rozvytok sotsialistychnoi promyslovosti v zakhidnykh oblastiakh URSR. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal,
7, 39–40. [in Ukrainian].
16. Kovalchak, H.I. (1988). Ekonomichnyi rozvytok zakhidnoukrainskykh zemel. Kyiv. [in Ukrainian].
17. Kryvchyk, H.H. (2001). Ukrainske selo pid vladoiu nomenklatury (60–80 rr.). Dnipropetrovsk. [in Ukrainian].
18. Lanovyk, B.D., Lazarovych, M.V. (2003). Ekonomichna istoriia Ukrainy i svitu. Ternopil. [in Ukrainian].
19. Lytvyn, V.M. (2004). Ukraina u druhomu povoiennomu desiatylitti (1956–1965). Kyiv. [in Ukrainian].
20. Maliarchuk, O., Hnyp, I., Davydovych, S., Kohut, O. (2019). Industrializatsiia zakhidnoho rehionu URSR (na prykladi Lvivskoi
ta Ivano-Frankivskoi oblastei). Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu im. V.Hnatiuka. Seriia:
Istoriia, 1, 1, 160–172. Ternopil. [in Ukrainian].
21. Maliarchuk, O.M. (2015). Sotsialno-ekonomichni protsesy v zakhidnomu rehion Ukrainskoi RSR (1964–1991). Ivano-Frankivsk.
[in Ukrainian].
22. Marchuk, Ya.S., Kliuk, B.O., Zhuk, V.I. (2008). Istoriia hazovoi promyslovosti Ukrainy u spohadakh suchasnykiv. Kyiv. [in
Ukrainian].
23. Moroz, O.O. (2003). Ahrarni reformy v Ukraini: teoriia, istoriia, evoliutsiia paradyhmy. Vinnytsia. [in Ukrainian].
24. Mykhalchuk, O.L. (2010). Volynske selo: kultura, osvita, relihiine zhyttia (1964–1985 rr.): Ph.D. Thesis (History). Lutsk.
[in Ukrainian].
25. Mysovych, R. (2012). Stanovlennia naftohazovydobuvnoho upravlinnia „Dolynanaftohaz”. Z istorii Dolyny, V, 168–223. Dolyna.
[in Ukrainian].
26. Nahirnyi, M. (2007). Vorokhta – perlyna Karpat: Materialy do istorii. Ivano-Frankivsk. [in Ukrainian].
27. Padalka, S.S. (2003). Ukrainske selo v konteksti polityky totalitarnoi derzhavy (60–80-ti rr. XX st.). Kyiv. [in Ukrainian].
28. Petrovskyi, M.I., Hrynovets, I.O., Lutsyk, I.O., Mykhailov, V.I. (1964). Rozkvit ekonomiky zakhidnykh oblastei URSR (1939–1964
rr.). Lviv. [in Ukrainian].
29. Savytska, I.S. (2015). Povsiakdenne zhyttia naselennia Ukrainy u 1964–1985 rr.: Ph.D. Thesis (History). Lutsk. [in Ukrainian].
30. Stasiv, M.Yu. (1959). Nafta, haz i ozokeryt Prykarpattia. Kyiv. [in Ukrainian].
31. Vasiuta, O.A. (2001). Problemy ekolohichnoi stratehii Ukrainy v konteksti hlobalnoho rozvytku. Ternopil. [in Ukrainian].
32. Vasiuta, S.I. (2000). Radianskyi ekotsyd v Ukraini: istorychni vytoky ta trudnoshchi podolannia. Ternopil. [in Ukrainian].
33. Vepriv, R.V. (2014). Silske hospodarstvo zakhidnykh oblastei Ukrainy: providni tendentsii ta osoblyvosti rozvytku (1964–1991 rr.):
Ph.D. Thesis (History). Pereiaslav-Khmelnytskyi. [in Ukrainian].
34. Zavalniuk, O.M., Rybak, I.V. (2004). Novitnia ahrarna istoriia Ukrainy. Kamianets-Podilskyi. [in Ukrainian].
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки 107
Oleh MALIARCHUK
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Docent,
Professor at Department of Philology and Translation,
Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas
(Ivano-Frankivsk, Ukraine), oleg.malyarchuk@gmail.com
ORCID: http://orcid.org/0000-0002-3019-9028
Vasyl OSTAPIAK
Doctor of Political Sciences (Dr. Hab. in Political Science),
Docent at Department of Public Administration and Management,
Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas
(Ivano-Frankivsk, Ukraine), vasiliy.ostapiak@gmail.com
ORCID: http://orcid.org/0000-0001-9374-1956
Industrial Processes in the Western Region of
the Ukrainian SSR: Successes and Failures
Abstract. The article is dedicated to the experience generalization of the economic policy of the
Soviet government. The purpose of the article is to highlight the general trends and features of
the structural changes during the implementation of industrialization in the western regions
of the Ukrainian SSR, its achievements and shortcomings. The research methodology is based on
the fundamental principles of objectivity and historicism, such as the consideration of individual
phenomena and processes in their development and in close connection with the system
of corresponding social relations. Historical phenomena are considered against the background of
political processes, which implies the use of comparative analysis method, which allowed to clarify
the essence of the economic priorities that were decisive for the Soviet period and determined the
strategy for the formation of industries and everyday life patterns in the western region of Ukraine
throughout the Soviet era. Scientific novelty. For the first time in historiography, a comprehensive
study of the mechanism of rapid industrialization of the western regions of the Ukrainian SSR
was carried out, which was based on the “electrical equipment” in all sectors of the economy, due
to structural changes, an increase in the share of energy-intensive industries, an increase in energy
consumption for production in traditional industries – forestry, paper and woodworking, oil and
gas, chemical mining complex. Conclusions. The process of industrialization of the western region
of Ukraine was accompanied by large-scale construction of power plants, factories, reconstruction
and technical re-equipment of workplaces, which contributed to the economic development
of the region, employment of the population, and the creation of an industrial base from local
resources. The western region of the republic developed at an accelerated pace, however, the low
level of technology, imperfection of technology reduced the economic efficiency. At the same
time, the main natural resources (oil, gas, potash salts, ozokerite, sulfur, coal) were depleted. It was
fundamentally impossible to incorporate the market elements in the centrally planned economy,
since everything was decided not by the manufacturers but by the party-state apparatus.
Keywords: western regions of the UkrSSR, industrialization, industry, agriculture, power plants,
factories, plants, party-state apparatus.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184656 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:10:22Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Малярчук, О. Остап’як, В. 2022-06-24T17:28:34Z 2022-06-24T17:28:34Z 2022 Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки / О. Малярчук, В. Остап’як // Український історичний журнал. — 2022. — Число 2. — С. 91-107. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2022.02.091 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184656 330.341.424(477.8) Стаття присвячена узагальненню досвіду економічної політики партійно- радянської влади. Мета статті – висвітлити загальні тенденції та особливості структурних змін під час здійснення індустріалізації у західних областях Української РСР, їх досягнення та недоліки. Методика дослідження спирається на фундаментальні принципи об’єктивності та історизму, що передбачають вивчення окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин. Історичні явища розглянуто на фоні політичних процесів, що зумовлює застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність визначальних для радянського періоду економічних пріоритетів, які впродовж усієї радянської доби визначали стратегію становлення галузей промисловості, розвитку інфраструктури і трансформації побуту у Західному регіоні УРСР. Наукова новизна. Уперше в історіографії проведено комплексне дослідження механізму швидкої індустріалізації західних областей Української РСР, в основу якого було покладено «електроозброєність» в усіх галузях економіки, що зумовлювалося як структурними змінами, так і підвищенням питомої ваги енергомістких галузей, збільшенням витрат енергії на виробництво продукції у традиційних галузях – лісовій, паперовій та деревообробній, нафтогазовій, хімічно-гірничому комплексі. У висновках стверджується, що процес індустріалізації Західного регіону республіки супроводжувався широкомасштабним будівництвом електростанцій, заводів, фабрик, реконструкцією і технічним переобладнанням робочих місць, що сприяло економічному розвитку, зростанню зайнятості населення, створенню промислової бази на основі місцевих ресурсів. Регіон розвивався прискореними темпами, проте низький рівень техніки, недосконалість технологій знижували економічну ефективність. При цьому виснажувалися основні природні ресурси: нафта, газ, калійні солі, озокерити, сірка, вугілля. Прищеплення командно-адміністративній економіці елементів ринку було принципово неможливим, оскільки все вирішували не виробники, а партійно-державний апарат. The article is dedicated to the experience generalization of the economic policy of the Soviet government. The purpose of the article is to highlight the general trends and features of the structural changes during the implementation of industrialization in the western regions of the Ukrainian SSR, its achievements and shortcomings. The research methodology is based on the fundamental principles of objectivity and historicism, such as the consideration of individual phenomena and processes in their development and in close connection with the system of corresponding social relations. Historical phenomena are considered against the background of political processes, which implies the use of comparative analysis method, which allowed to clarify the essence of the economic priorities that were decisive for the Soviet period and determined the strategy for the formation of industries and everyday life patterns in the western region of Ukraine throughout the Soviet era. Scientific novelty. For the first time in historiography, a comprehensive study of the mechanism of rapid industrialization of the western regions of the Ukrainian SSR was carried out, which was based on the “electrical equipment” in all sectors of the economy, due to structural changes, an increase in the share of energy-intensive industries, an increase in energy consumption for production in traditional industries – forestry, paper and woodworking, oil and gas, chemical mining complex. Conclusions. The process of industrialization of the western region of Ukraine was accompanied by large-scale construction of power plants, factories, reconstruction and technical re-equipment of workplaces, which contributed to the economic development of the region, employment of the population, and the creation of an industrial base from local resources. The western region of the republic developed at an accelerated pace, however, the low level of technology, imperfection of technology reduced the economic efficiency. At the same time, the main natural resources (oil, gas, potash salts, ozokerite, sulfur, coal) were depleted. It was fundamentally impossible to incorporate the market elements in the centrally planned economy, since everything was decided not by the manufacturers but by the party-state apparatus. uk Інститут історії України НАН України Український історичний журнал Історичні студії Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки Industrial Processes in the Western Region of the Ukrainian SSR: Successes and Failures Article published earlier |
| spellingShingle | Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки Малярчук, О. Остап’як, В. Історичні студії |
| title | Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки |
| title_alt | Industrial Processes in the Western Region of the Ukrainian SSR: Successes and Failures |
| title_full | Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки |
| title_fullStr | Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки |
| title_full_unstemmed | Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки |
| title_short | Індустріальні процеси у Західному регіоні Української РСР: здобутки та прорахунки |
| title_sort | індустріальні процеси у західному регіоні української рср: здобутки та прорахунки |
| topic | Історичні студії |
| topic_facet | Історичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184656 |
| work_keys_str_mv | AT malârčuko índustríalʹníprocesiuzahídnomuregíoníukraínsʹkoírsrzdobutkitaprorahunki AT ostapâkv índustríalʹníprocesiuzahídnomuregíoníukraínsʹkoírsrzdobutkitaprorahunki AT malârčuko industrialprocessesinthewesternregionoftheukrainianssrsuccessesandfailures AT ostapâkv industrialprocessesinthewesternregionoftheukrainianssrsuccessesandfailures |