Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша
Стаття становить першу частину дослідження, в якому недописаний роман Б. І. Антонича «На другому березі» розглядається із перспективи генетичної критики як приклад авантексту, укладеного на основі чернеток, що фіксують процесуальність письма. На підставі рукопису проаналізовано не відображен...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слово і Час |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184672 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша / О. Галета // Слово і Час. — 2021. — № 1. — С. 56-71. — Бібліогр.: 32 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859869795730587648 |
|---|---|
| author | Галета, О. |
| author_facet | Галета, О. |
| citation_txt | Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша / О. Галета // Слово і Час. — 2021. — № 1. — С. 56-71. — Бібліогр.: 32 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| description | Стаття становить першу частину дослідження, в якому недописаний
роман Б. І. Антонича «На другому березі» розглядається із перспективи генетичної критики як приклад авантексту, укладеного на основі
чернеток, що фіксують процесуальність письма. На підставі рукопису проаналізовано не відображені у виданнях основні типи текстових
змін як свідчення «поетики стану», що виводить письмо за межі ди
хотомій суб’єкта й об’єкта, Ероса і Танатоса, людського й не-людського
— за рамки індивідуалізму й самої мови, у сферу інтерсуб’єктного та інтермедійного. Поступаючись розвитком дії супроти інтенсивності
стану, проза Антонича свідчить про формування афективної поетики і нового типу модерної чуттєвості та відповідної практики письма.
The study examines the ‘unwritten novel’ “On the Other Bank” by Bohdan Ihor Antonych,
a notable Western Ukrainian writer of the interwar period. Known primarily for his poetry,
Antonych did not finish this novel-in-progress, leaving behind only draft notes, which offer
a glimpse into the very process of his writing. Analyzed from the perspective of genetic
criticism, Antonych’s manuscripts are treated as an avant-text, demonstrating a ‘scenario of
writing’ in the transition from the novel of action to the novel of state.
In contrast to his image-based poetry, Antonych’s prose is based on the technique of
description. Depicting nature or the urban environment, the author conveys a certain emotional
and psychological condition; and paying special attention to qualitative adjectives, he
appeals to the sensory experience of the reader. Despite the fact that the plan of the novel
indicates the main events of the plot, the author mainly captures the emotions of the characters.
Dialogues also play an unusual role in the text as their function is an expressive rather
than a communicative one.
Since the dynamics of the text are based on emotional and psychological movement,
and not on the succession of events or judgments, it is considered to be an example of affective
poetics in Ukrainian modern literature. the affect appears in Antonych’s text as a force
and tension. It shapes the human personality and at the same time challenges it. the affect
goes beyond discursiveness and captures the body while its intensity is expressed through
the voice and speed. Antonych’s characters share a common transpersonal experience in
their childhood and a common object of desire aft er becoming adults. Moreover, the transfer
of emotions into the sphere of interpersonal relations gives to the affect not only a psychological
but also an ethical dimension. the researcher analyzes Antonych’s manuscript focusing on the dynamics of writing
and not on the dynamics of the plot, and this approach gives reason for the conclusion about
the affective nature of Antonych’s prose. It is evident that in the ‘unwritten novel’ “On the
Other Bank” Antonych depicts the modernist type of literary character as ‘homo sentiens’,
who perceives the world in a subtle way and experiences it deeply.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:50:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
56 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715)
ХХ СТОЛІТТЯ
DOI: 10.33608/0236-1477.2021.01.56-71
УДК [821.161.2-1-051:82-3].091 Б. І. Антонич
Олена ГАЛЕТА, доктор філологічних наук, професор
Львівський національний університет імені Івана Франка
вул. Університетська 1/245, м. Львів, 79000
Український католицький університет
вул. Козельницька 2а/415, м. Львів, 79026
e-mail: olena.haleta@lnu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4137-0641
ПОЕТ НА ДРУГОМУ БЕРЕЗІ:
ПРОЦЕСУАЛЬНІСТЬ ПИСЬМА
У ПРОЗІ БОГДАНА ІГОРЯ АНТОНИЧА
СТАТТЯ ПЕРША
Стаття становить першу частину дослідження, в якому недописаний
роман Б. І. Антонича «На другому березі» розглядається із перспекти-
ви генетичної критики як приклад авантексту, укладеного на основі
чернеток, що фіксують процесуальність письма. На підставі рукопи-
су проаналізовано не відображені у виданнях основні типи текстових
змін як свідчення «поетики стану», що виводить письмо за межі ди-
хотомій суб’єкта й об’єкта, Ероса і Танатоса, людського й не-людського
— за рамки індивідуалізму й самої мови, у сферу інтерсуб’єктного та
інтермедійного. Поступаючись розвитком дії супроти інтенсивності
стану, проза Антонича свідчить про формування афективної поетики
і нового типу модерної чуттєвості та відповідної практики письма.
Ключові слова: Богдан Ігор Антонич, роман, чернетка, генетична
критика, афективна поетика.
«Афект є всім, що є»
Фелікс Ґваттарі
Чи можна назвати Богдана Ігоря Антонича романістом?
Роман «На другому березі» він так і не дописав, залишив-
Ци т у в а нн я: Галета О. Поет на другому березі: процесуальність письма
у прозі Богдана Ігоря Антонича // Слово i Час. 2021. № 1 (715). С. 56—71.
https://doi.org/10.33608/0236-1477.2021.01.56-71
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715) 57
ши фрагментарну чернетку. Коли у виданнях творів письменника цей
текст розміщують у розділі «Проза», йому обов’язково передує розділ
«Поезія». Навіть однойменне видання, яке вийшло 2008 р. і починаєть-
ся текстом роману, містить також основний корпус Антоничевої поезії
[див.: 1]. Справа тут не тільки в принципі упорядкування; стосторінко-
вого тексту вистачило б і на окреме видання, тож йому бракує не обся-
гу, а жанрової вивершеності. Роман, за Франко Моретті, — це форма й
культура [див.: 32, іх], як жанр він зобов’язує до тяглості й завершеності
розповіді, цілісності сюжету і характерів, вирішення конфлікту чи роз-
криття проблеми. Чернетка, яка фіксує лише проміжний етап письма,
звісно, цього запропонувати не може. Та чи може текст запропонувати
щось, невидиме в завершеному творі? Чи можна нестачу перетворити на
нагоду?
Твір, текст, авантекст
Подаючи за збереженим автографом [див.: 5] наявний текст не-
дописаного роману «На другому березі» у Повному зібранні творів
Б. І. Антонича, упорядник Данило Ільницький наводить історію по-
передніх публікацій. Окремі частини твору друкувалися в часописах:
фрагмент під заголовком «Гріх» — у журналі «Дажбог» (1932, ч. 1,
листопад) із приміткою «Автор працює зараз над романом з життя за-
лізничників. Даємо один фрагмент. РЕД.» та «Уривок з недокінченої
повісти» під заголовком «На другому березі» — у журналі «Ми»
(1939, кн. 1 (8), січень-лютий). Зазначено також, що в повному обсязі
фрагменти з роману з’явилися в журналі «Сучасність» (1992, № 9, бе-
резень), і тільки 1998 р. був опублікований план роману у «Творах» у
розділі «Начерки, плани, фрагменти» [4, 889—890].
Автор передмови до згадуваного Повного зібрання творів Микола
Ільницький говорить про роман насамперед як про твір, що відповідно
до жанрових очікувань визначається сюжетом:
Оскільки багато розділів роману було тільки розпочато, важко на основі фрагмен-
тів реконструювати сюжет твору. Можна лише з певністю сказати, що він мав озна-
ки детективного жанру: вбивство, самогубство, помста, але серцевину його становить
вставна повість, у якій сконцентрована філософська основа задуму, сформульована
одним із персонажів повісті, її «автором» Марком Мартовичем, як твір «про глузд
життя» [13, 32].
Отже, у другій частині цього короткого опису текст Антонича по-
стає також як певний тип повідомлення. Якщо М. Ільницький вказує при
цьому на героя твору, устами якого письменник проголошує власні ідеї,
то Лідія Стефановська використовує фрагменти роману як свідчення
про літературознавчі погляди самого Антонича, цитуючи репліки його
героїв поряд із його власними літературознавчими працями. При пер-
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича
58 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715)
шому такому покликанні авторка взагалі не обумовлює, що йдеться про
художній текст [див.: 21, 151—152, 150, 157—158, 160]. Таке прочитан-
ня фрагментів роману як прямого викладу літературознавчих поглядів
самого Антонича М. Ільницький обґрунтував ще у своєму монографіч-
ному дослідженні 1991 р., наголошуючи, однак, на відкритому та діало-
гічному характері художнього висловлювання:
Ми виразно бачимо, що устами своїх героїв говорить сам Антонич, говорить його
власний сумнів: голос одного героя — Антоничеве заперечення, голос другого — його
ствердження. Тому-то під наведеною суперечкою таке правдиве і щиросердне визна-
ння: «Автор застерігає, що його герої не вирішили питання» [12, 196].
Ігор Калинець чинить ще радикальніше й намагається відчитати в
недописаному романі автобіографічні свідчення, покликаючись на спо-
гади Ольги Олійник [див.: 14, 16, 43, 45, 112, 149, 155].
Загалом дослідники не часто зверталися до роману Антонича «На
другому березі» як до самодостатнього предмета дослідження, за винят-
ком кількох праць, присвячених західноукраїнській міжвоєнній прозі.
Зокрема, Лариса Лебедівна дошукується у ньому свідчень про «мирне
співіснування» «різних мовностильових спрямувань, підпорядкованих
неоромантичній домінанті» [15, 14], наголошуючи, зокрема, на героєвій
«глибинній єдності / тотожності з “душею лісу”, яка тут виконує роль
Праматері-Землі» [15, 8]. Авторка, однак, оминає увагою те, що герой-
оповідач Марко Мартович передає у відповідному фрагменті не стільки
особистий, скільки міжособистісний досвід, який ділить спільно зі сво-
їм другом Ігорем Забарським. Докладніше зупиняється на цьому аспек-
ті Ірина Старовойт, беручи за основу мотив двійництва і насвітлюючи
зв’язок Антонича із Франком. При цьому дослідниця також згадує сце-
ну з дитинства героїв — як вони загубилися у лісі і пережили спільну
пригоду із дівчиною, ураженою блискавкою, — котру розглядає як зо-
браження гріхопадіння й водночас його неможливості. Якщо Л. Стефа-
новська намагається прочитати Антонича за принципом антиномії, то
І. Старовойт пропонує принцип гомології — єдності протилежностей,
нероздільної двоїни, і проєктує його на саму творчість: «<…> Антони-
чів роман — це не тільки і не стільки текст про смерть єдиного друга,
як твір про народження письменника, автотематичний роман про те,
як важко написати роман» [20, 239—240]. Парадокс, однак, полягає
в тому, що цей роман так і залишається недописаним, тож відповідний
висновок можливий хіба умовно. На незавершеність як неуникну умо-
ву прочитання цього роману вказує Наталія Мафтин. Стверджуючи,
що «незавершеність текстів залишає будь-які літературознавчі підхо-
ди тільки на рівні гіпотез», дослідниця від спостереження про те, що
«акцент переноситься зі сфери подієвої на імпресіоністичний переказ
Олена ГАЛЕТА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715) 59
нюансів духовного життя персонажа» [17, 333], переходить до аналізу
міфопоетичних первнів, виразно видимих на рівні наявних фрагмен-
тів. Про усвідомленість інтерпретаційного вибору свідчить зміна на-
зви самого дослідження: стаття, опублікована початково під назвою
«На березі вічності: модель художнього світу Богдана-Ігоря Антони-
ча» [див.: 18], лягає в основу розділу про «модель міфосвіту Богдана-
Ігоря Антонича» в авторській монографії [17, 331—344] (подальшу
зміну назви на «Стильові особливості прози Б.-І. Антонича» у виданні
2011 р., де авторка знову звертається до тексту «На другому березі»,
можна пояснити загальною темою монографії — «У пошуках “grand”
стилю (західноукраїнська та еміграційна проза міжвоєнного двадцяти-
ліття)» [19, 272—283]).
Властиво, єдина реальність, з якою має справу Антоничів читач, —
це текстова реальність чернетки, що складається з кількох окремих час-
тин. Чернетка фіксує й демонструє не результат письма, а процес. Тож
саме щодо цієї процесуальності можна робити цілісні висновки, ґрун-
товані не на припущеннях, а на наявних текстових свідченнях. Якщо
класична текстологія розглядала чернетку як проміжний етап в історії
тексту твору, то від 1970-х років французька генетична критика запро-
понувала новий підхід, відмовившись від принципу виключної телео-
логічності письма і встановлення остаточного тексту. Вона охоплює
весь огром написаного у процесі появи тексту твору і переорієнтовує
читача з підставового питання поетики «як це зроблено?» на питання
«як це робилося?» [10, 14]. Альмут Грезійон стверджує, що генетична
критика «трансформувала літературний пейзаж», поставивши у центр
дослідницької уваги «пам’ятники творам in statu nascendi» [8, 26], тоб-
то у процесі становлення. Дослідники наголошують на парадоксальній
природі цього підходу, зорієнтованого на процесуальність літератури
на етапі до появи остаточного тексту [27, 2]. Враховуючи дію соціоло-
гічних і психоаналітичних чинників [див.: 6], генетична критика пере-
ймається водночас естетичними вимірами тексту, а головний об’єкт
свого зацікавлення визначає як «рух письма» [27, 2]: так, П’єр-Марк
де Біазі вказує на зміщення уваги до питання про те, «у чому конкрет-
но полягає процес, завдяки якому текст, а саме літературний текст, при-
думує сам себе» [7, 59]. Пошуки відповіді стимулювали, за Луї Е, «два
типи нового підходу»: якщо перший ідентифікує і збирає всі види тек-
стових змін, то другий сфокусований на «особливого роду динаміці
<…> — мова йде про афективні реакції, гру уяви, пошуки мовних засобів
і ритму» [23, 123].
Генетична критика загалом не скасовує значущості й впливовос-
ті остаточного тексту — за Даніелем Феррером, «будь-яка чернеткова
замітка передбачає перспективу її подальшого використання, якою б
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича
60 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715)
розмитою ця перспектива не була» [22, 227]. Однак при цьому вираз-
но помітна різниця між текстологічним і генетичним підходом: якщо
перший зацікавлений встановленням остаточного тексту, який витісняє
варіанти, то другий максимально активізує й залучає текстові варіації,
включно з тими, які конфронтують з остаточним текстом: «текстоло-
гічні студії — це наука про повторення, а генетична критика — наука
про винайдення» [28, 58]. Заклик Раймонди Дебре-Женетт «позбу-
тися фетишизму стосовно закінченого тексту» [9, 144] Д. Феррер під-
силює аргументом про те, що саме на стадії чернеток проявляється
т. зв. стилістичний сценарій твору [24, 227]. Зі свого боку, П.-М. де Біазі
окреслює генетичну критику як «герменевтику письма» [25, 42] і зара-
ди методологічної чіткості пропонує три ключові поняття, які покликані
означити і вдокладнити предмет дослідження: досьє як сукупність усього
написаного у процесі постання твору, включно з допоміжними записа-
ми, як-от щоденники, листи, видавничі угоди тощо [25, 52]; авантекст
як результат дослідницького критичного аналізу і впорядкування ма-
теріалів досьє [25, 54]; і чернетки, які постають у процесі роботи над
текстом твору [25, 57]. Важливо, що П.-М. де Біазі наголошує на систем-
ності авантексту, яка при цьому відрізняється від системності й ціліс-
ності тексту як остаточного мовного втілення твору, — зокрема тим, що
творцем цього конструкту постає не письменник, а науковець.
«На другому березі» Антонича у тій формі, в якій він приходить до
читачів, підпадає під визначення авантексту: послуговуючись усіма на-
явними матеріалами (досьє), публікація не відтворює конкретний руко-
пис, а подає окремі фрагменти як елементи цілісної системи. Саме такий
тип видання, на думку Зоф’ї Мітосек, від останньої чверті ХХ ст. привер-
тає все більше уваги і «відповідає новому розумінню творів» [29, 379]:
твір незавершений, відкритий розглядається не з позиції нестачі (че-
рез категорію недо-), а як особливе свідчення, незатертий слід письма.
Своєю чергою польський дослідник Матеуш Антонюк у полеміці з ідеєю
Веййо Пулккінена про процес текстових змін як поступове напрацюван-
ня «бібліографічного коду» [див.: 33] наголошує, що історія тексту тво-
ру може бути історією «не стільки прогресу, скільки втрати» [24, 42].
Залишається додати, що такі втрати неминучі з огляду на розуміння он-
тології тексту: у процесі кшталтування твору відбувається затирання слі-
дів процесуальності (свідчень про дієві текстотвірні механізми) коштом
вияскравлення його жанрових маркерів (свідчень про формальну і смис-
лову єдність та цілісність твору як висловлювання й повідомлення).
Чорновий рукопис як рух письма
Представники генетичної критики надають особливого значення
чорновим рукописам, вирізняючи їх як окрему категорію: «<…> їхня
значущість <…> полягає у відслідковуванні патернів письма, свідченням
Олена ГАЛЕТА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715) 61
якого вони є» [24, 66]. Особливість чернетки як предмета розгляду ге-
нетичної критики найкраще з’ясовує Жан Левайян, наголошуючи на її
відмінності від тексту:
Генетичний аналіз — це не вивчення поетики чернеток. Напруга і порожнеча,
а іноді «зупинка» чернеток пов’язані, як ми бачимо, з енергією бажання і письма, з
непередбачуваністю майбутніх значень. Інтерпретувати все це як сліди, незв’язний чи
просто незакінчений текст — означає спотворювати природу чернетки, бо чернетка
не може бути ні закінченою, ні незакінченою. Чернетка — зовсім інший простір. Тож
розходження між нею і текстом <…> належить до сфери іншого — сфери засадничого
розрізнення між письмом і текстом [16, 132].
Як підсумовує дослідник, «чернетка — це не підготовча стадія, це
дещо інше стосовно тексту» [16, 133]. «Усе, що є в чернетці, — осмис-
лене», головна ж відмінність полягає в тому, що сегменти тексту не
пов’язані сталими синтагматичними зв’язками, між ними — порож-
неча, «простір чистих можливостей», «утопійний світ комунікації»
[16, 133]. Нарешті, чорновий рукопис не є «писанням-для-читання»,
тож вимагає особливого підходу, більше схожого на розшифрування.
Автограф незавершеного роману «На другому березі» налічує 148
аркушів, однак текст розміщений лише на 88-ми з них. Чисті аркуші роз-
ташовані між окремими фрагментами: кожну частину твору Антонич за-
писує з початку окремого зшитка — складених удвоє і вкладених один в
одного листів паперу, залишаючи простір для подальшого розгортання
тексту. Крім того, текст записаний завжди лише на лицевій стороні ар-
куша, тоді як зворотна залишається чистою, на відміну від чернеток ма-
лої прози, де текст розміщений з обох боків аркуша [див.: 3]. У плані до
роману римськими цифрами позначено двадцять чотири розділи, однак
напрацьовані вони нерівномірно. Окремі позначки у плані вказують на
зміну послідовності епізодів (розділів), що лише почасти відображено в
публікації. Так, видання 2009 р. відображає нотатку в сімнадцятому роз-
ділі («? чи пересунути наперед» [4, 469]), але не відображає графічно-
го позначення, яким автор переміщає п’ятнадцятий розділ на позицію
після десятого, і викреслення у п’ятнадцятому та дев’ятнадцятому роз-
ділах («Поворот Шута» і «Втеча Шута» відповідно [5, арк. 1]). Роз-
діли у рукописі не мають назв, хоч вони, ймовірно, передбачені: автор
робить хвилястий прочерк після номера розділу, а далі у дужках нотує
переважно в називній формі відповідні сцени (лише чотири нотатки су-
проти двадцяти зроблено в дієслівній формі з акцентом на розгортанні
дії). Перший-третій і шостий розділ позначені тільки цифрами (четвер-
тий розділ відсутній у нумерації), нотатки починаються щойно з сьомо-
го. Отже, загальний вигляд рукопису, розташування тексту і напрямок
текстуальних змін свідчать, що Антоничеве письмо в цьому випадку годі
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича
62 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715)
назвати лінійним. Розгортання тексту (послідовність його появи у про-
цесі письма) не підпорядковане розвиткові романної дії, та й сама послі-
довність дії улягає змінам під час написання.
Безпосередньо текст роману містить незначні сліди допрацювання:
зазвичай Антонич додає одне-два слова в реченні або зазначає синоні-
мічні заміни. Помітно, що ці пошуки зчаста відбуваються безпосередньо
у процесі письма: слова вписані в текст тим самим пером і почерком.
Більше того, якщо частина таких доповнень розташована над чи під
рядком, то інша частина — це слова, які з’являються в довільному місці
в наступному рядку, однак не зрощені з ним семантично і граматично:
[звичайна, невибаглива] кімната [5, арк. 10], [переборщеними] суперля-
тивами [5, арк. 38], [щедра, розтратна, гучна, великодушна, пишна] піс-
ня, [чорними] долонями [5, арк. 39], [стислої] обмежености, від [дале-
кої] синяви неба [5, арк. 41], [сонний] запах [5, арк. 51] і под. — усі взяті
у квадратні дужки слова дописані у чернетці рядком нижче з графічною
позначкою місця, де саме вони мали б з’явитися в остаточному тексті.
Окрім випадків, коли Антонич шукає синоніми для заміни полонізмів,
він часто додає в текст прикметники або означальні прислівники, які
вказують на якість предметів, явищ чи процесів.
Прикметники були об’єктом особливої уваги Антонича і в поезії.
Зазвичай він вагається із вибором найпромовистішого варіанту — як у
випадку завершального рядка вірша «Чаргород, або як народжуються
міти». Відомий з остаточного тексту «достойний лев» вибраний із ці-
лої низки означень: монарший, поважний, повільний, могутній, велико-
душний, величавий і навіть лев-велет та лев-велетень [див.: 2]. На відміну
від поезії, проза не скована строгим ритмом, тож тут частіше трапляють-
ся не варіанти, а доповнення: аж від [твердих] каменюк, наче [велетен-
ський] перстень, прямовисні [сукасті] стовпи [5, арк. 2]; наче [тонкий]
дрот [5, арк. 9]; легке [ніжне] торкання струни, [гнітучий] тягар клунків
[5, арк. 10], [тріскучих] каштанів, [червоним] блиском заходу [5,
арк. 42], [круглої] голови [5, арк. 51] і под. Обидва напрямки текстових
змін (заміна й доповнення) свідчать про особливу увагу Антонича до
якісного означування предметів і процесів, до їх емоційної й чуттєвої
виразності. Вони посилюють вплив тексту, здебільшого апелюючи до ті-
лесного досвіду читача.
До теми відчуттів Антонич звертається у програмній статті «Націо-
нальне мистецтво (спроба ідеалістичної системи мистецтва)», визна-
ючи їхню підставову роль у діяльності людської психіки — зокрема, і в
процесі творчості. Властиво, Антонича цікавлять відчуття як спонука до
складніших психічних процесів, які — і тільки вони — визначають при-
роду творчості:
Олена ГАЛЕТА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715) 63
Мистець будує твір виключно з власних уявлінь. Уявління повстають на основі
вражінь, вражіння мусять мати спонуки, витвором нервів під впливом зовнішніх побу-
джень, цебто повстають на основі зовнішньої дійсности. Ось такий далекий шлях від
реальної дійности до мистецької дійсности. Має він аж п’ять ступенів: від спонуки до
вражіння, від вражіння до уявління, від уявління до укладу уявлінь, від їхнього укладу
до засобів барви чи слова, матеріялізація цих засобів [4, 581].
Подібно Антонич міркує і про сприйняття літературного твору, на-
голошуючи на його психічному впливові на читача: «Найперше слід за-
значити, що мистецтво діє виключно на нашу психіку, цебто обсяг, поле
його впливу є стисло обмежене. Викликує в нашій психіці певні пере-
живання, а саме вражіння, уявління, почуття та навіть відрухи волі»
[4, 581]. Попри те що міркування Антонича помітно близькі до поглядів
Івана Франка, викладених у статті «Із секретів поетичної творчості»,
їх вирізняє наголос на афективній природі літератури — її здатності,
ба навіть покликанні не так переконувати, як вражати, зворушувати
і спонукати.
Опис та інтенсивність стану
Свого часу вагомим аргументом на користь імажинізму в дискусії
про художній стиль поезії Антонича стала публікація начерків і фраг-
ментів, яка оприявнила визначальну роль художнього образу — саме з
нього зчаста народжувалися віршовані твори [4, 685—711]. Натомість
чернеткові прозові записи вказують на особливу роль описів як своєрід-
ної «текстової тканини», з якої постає розповідь. Саме описом приро-
ди відкривається перший розділ роману:
Між двома берегами плила ріка. Вітри різьбили кришталеве плесо в мерехтливі
брижі, краплі дощу кололи шпильками гладку поверхню, бурі перекидали брили хвиль
і каламутили непорочну прозорість води. Ріка плила невпинно, безугавно, мов час, і,
мов час, танула в безбарвній долині небуття. На грані сірого обрію вливала чисті води
в синє небо [4, 470].
Емоційна тональність, ненав’язливо означена в першому уступі, із
розгортанням цього фрагмента помітно наростає. Попри відсутність
суб’єкта-сприймача, так само зростає відчуттєва наснаженість опису —
автор вдається при цьому до персоніфікації, змушуючи читача не спо-
стерігати, а співпереживати, радше навіть спів-чувати: «Коли-не-коли
чорніли підводи на хребті пригнобленого велета, наче галапасні гриби
на кремезнім дубі. Під тягарем возів міст стогнав незадоволено, важко,
майже ненависно» [4, 470].
За принципом персоніфікації відбувається подальше розгортання
опису, а міст порівнювано уже не з дубом, а зі старезним дідуганом чи
змагуном, до того ж, у моменти найвищого емоційного і фізичного на-
пруження:
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича
64 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715)
Майже щороку повені підривали міст, але не вдалося їм його повалити від
довгих літ. Тоді приходили найтяжчі хвилини в житті дідугана. Коли почув гіркий смак
каламутної води, корчився з ляку, кривився, тріщав з досадою, торохтів, рипів і вбивав
міцніше стовпи в річище. Подібно змагун розставляє ноги, коли має відбити удар про-
тивника. Перехилював чоло навпроти хвиль і ждав [4, 471].
Переносячи дію — точніше, переводячи погляд, бо будь-які сюже-
тотворчі події у цій частині тексту відсутні — від природи до залюдне-
ного міста, Антонич посилює суб’єктно-об’єктну диференціацію опису.
Простір уже не досвідчується через внутрішнє спів-чування, а сприйма-
ється як зовнішній щодо спостерігача світ:
О меланхоліє малого містечка! О тише синього неба, завішена над одноманітним
щастям причикнутих, згорблених домів. О солодко-млявий запаху провінції! Тут сер-
ця б’ються повільніше й, мабуть, повільніше ходять годинники. Тут усе спізнюється.
Тут день є заспаний і ніч невиспана. Тут сонце сонно позіхає й під тихий вечір ліниво
заплющує червоне око. Тут місяць забуває адресу останньої стації своєї подорожі і не
знає, кудою зарання вернути. Вже світає, а він ще нудить світом над обрієм. Тут сон
пахне сіном і стіни пахнуть сном. Тут весна є чутлива, як старосвітський роман, а до-
щиста осінь осоружна, мов дошкульний біль зубів. Тут вечір має колір какао, а світанок
барву дівочих уст. Тут життя є банальне, як рима: сонце — віконце. Гітара, русяві коси,
пропам’ятні віршики для дівчат, Овідій, м’ятові цукерки, стара бритва, латані панчохи,
вельтшмерц, вишневий лікер, бажання направити світ, кминова юшка, широкі парасо-
лі, мрійливі очі, кальоші, геніяльні люди до маловажних справ, порошок на біль голо-
ви, приперчені дотепи, недіяльні товариства, минулорічні журнали мод, злегка соція-
лізм, фіялка в петельці, світлини пристаркуватих фільмових акторок, кишені огірки,
огірчення на долю, огарки недокурених папіросок, осінній настрій, ноктюрн Шопена
на розстроєному піяніно ті-ра-ра-ра-ті-ра-ра [4, 471—472].
Наведений фрагмент не просто слугує настроєвим тлом для розгор-
тання дії, а створює певний емоційно-психологічний стан. Щоправда,
суб’єкт як носій цього стану залишається поза зображуваним місцем,
він усе ще не вступає з ним у безпосередню взаємодію. Наступні сцени
першого розділу так само містять розлогі описи. Змальовуючи містечко-
ву залізничну станцію, автор поступово нарощує відчуття суб’єктності в
тексті. Розпочинає він докладним описом станційного простору, в яко-
му, однак, усе ще немає визначеного місця для самого суб’єкта:
Стація почала оживати. Непорушність липневої спеки став розганяти вечірній
легіт. З недалеких сосон добував лагідні, боязкі, шумливі звуки. Підбадьорені мухи й
собі завели голосніше. Гуділи передсонну шепеляву пісню. Комашиний бренькіт і со-
сновий шум зливалися разом в одностайний, текучий гомін, що нагадував тихе дзюр-
чання малого потока. Вибивався понад них вищими тонами нерівномірний, невго-
монний дзенькіт рейок, що тоншали під дотиком холодних долонь надходячої ночі.
Брязкіт цей був схожий на легке, ніжне торгання струни «е» на скрипці. В міру, як
тахнув бзик мушви, вилітав угору деренькіт залізного паліччя подібно як вигук флейти
вистрілює понад повільну течію оркестри [4, 477].
Олена ГАЛЕТА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715) 65
Це лише невеликий фрагмент кількасторінкового викладу, у якому
деталізовані звукові та зорові враження не мають конкретного адресата й
подані з позиції гетеродієгетичного, тобто зовнішнього щодо самої роз-
повіді, оповідача. Однак надалі вони все більше вказують на безпосеред-
ність відчуттів і передбачають присутність та позиціонування суб’єкта у
просторі тексту:
Від перону вливався кислий запах диму та вугілля, від подвір’я ззаду плили ши-
роким струменем свіжі пахощі бузку та жасмину, що цвів у городі побіля двірця. Із
ждальні, наче з печі, виповзали густі хмари тютюнового курива змішані з млосним ви-
паром людського поту. Усе це вертіло терпко в носі. Хотілося пчихати, наче від сильної
табаки [4, 484].
Заключне речення цього фрагмента перетворює відстороненого
оповідача в залученого учасника, вказуючи на безпосередню тілесну
взає модію. Повноцінна ж поява суб’єкта відбувається тоді, коли автор
зображає свого персонажа як здатного не тільки сприймати, а й пережи-
вати. Подібно до Антоничевої тези про те, що література не відображає
і навіть не перетворює дійсність, а створює свою власну, його герой не
лише реагує на світ через відчуття, а й взаємодіє з ним завдяки «божому
дарові» внутрішнього «зворушення»:
Мав двадцять літ і чорне волосся. Чого ж більше треба до щастя? Мав уста повні
невисловленого крику життя, а в голові, наче в вулію, вовтузився рій задумів, помислів,
постанов. У чернетці свідомости записував вражіння жадібно, пристрасно, скоро, без
застанови. Був п’яний від мрій і від своїх двадцятьох літ. Мав найбільший скарб люди-
ни — спроможність зворушення, божий дар захоплення [4, 472].
Зворушення й захоплення надають людині особливого статусу, свід-
чать про її здатність не лиш улягати зовнішнім впливам, а й самій вплива-
ти на світ, надавати йому смислу й цінності завдяки внутрішній здатнос-
ті емоційно наснажувати власний досвід. Герой з’являється в романному
тексті не просто як залучений до конкретної ситуації — залученість по-
дана як особлива риса його існування у світі.
Поява суб’єкта: homo sentiens
Попередні розлогі цитати дають змогу переконатися, що світ в Ан-
тоничевому романі постає через довгі й конкретизовані описи окремих
відчуттєвих вражень: автор послідовно розгортає звукові, зорові чи за-
пахові полотна або ж наводить докладні переліки-реєстри спостережу-
ваних деталей. Лише поява суб’єкта дає змогу синтезувати їх у цілісне
переживання: герой з’являється у тексті як той, хто
життя розумів як життя, отже як те, що вічно живе, росте, ворушиться. Відчував
глибиною свого «я» божественну всезмінність дійсности. Кожним нервом співзвучав
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича
66 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715)
з мелодією оточення. Широко розплющеними очима глядів на світ. Одним поглядом
хотів обняти тисячобарвність цього, що бачив. Одним напруженням вух бажав схо-
пити в акорд різнотонність, що дзвеніла довкола. Одним віддихом старався вдихнути
ошоломну запашність природи, одним дотиком випити розкіш нервів при зіткненні
з речами. На кожне явище протидіяв усім єством, був наче настроєна скрипка, яка на
кожний доторк відповідає доглибним (?) відгомоном [4, 473].
Людина в романі Антонича зображена як homo sentiens [30, 38] — іс-
тота чуйна, здатна завдяки чуттям не лише сприймати навколишній світ,
а й приймати його як цілісність.
«Вражіння», про яке згадує письменник у теоретичних міркуваннях
і в художньому тексті, не обмежується розпізнаваним впливом світу зо-
внішнього, а формується як внутрішнє переживання за допомогою уяви.
Його сила важливіша від сили зовнішнього впливу — саме вона визначає
інтенсивність стану, в якому перебуває герой. Прозове письмо Антонича
спрямоване до максимального поглиблення відчуттів і переживань: пара-
лельні синтаксичні конструкції, довгі синонімічні ряди, свідоме нарощу-
вання означень (до якого автор часто вдається після написання основної
фрази) слугують уповільненню і навіть зупинці дії. Як зазначав Браян
Массумі у класичній на сьогодні статті «Автономія афекту», «суха фак-
тичність знижує інтенсивність» [28, 86], — тож натомість значущість і
драматичну напругу тих чи тих ситуацій, як-от розмова Соні з батьком,
від’їзд (фатальний) Ігоря, убивство начальника станції чи смерть Ігоря,
автор передає не через буквальне зображення перипетій — раптових
змін у перебігу подій, а через описи переживань та емоційних катакліз-
мів, викликаних у внутрішньому світі героїв.
У відповідних діалогах Антонич обмежується кількома фразами,
комунікативне наповнення яких визначається не інформативністю, а си-
лою експресії, емоційним забарвленням і контрастами:
— Твій тов… цей, що в нас жив… твій при… твій приятель… — Що? — Читай!
[4, 493]; — Простіть мені, тату! <…> — Простіть мені, тату! <… — Я невинна, тату!
<…> — Не вірите мені, тату? <…> — Не вірите своїй доньці? <…> — Боюся, чому ви…
<…> — Я не винна, тату. <…> — Простіть мені, тату. <…> [4, 502—505].
Нечасті діалоги зазвичай складаються з уривчастих розрізнених
фраз, які позначають неможливість висловлювання й порозуміння. Дру-
гий із наведених прикладів особливо показовий, оскільки містить пов-
ний текст діалогу (в якому, властиво, промовляє лише одна сторона) з
фрагмента, що першим був опублікований як частина майбутнього ро-
ману, а отже, автор подає його як відносно завершену цілісність. Основ-
на подія розгортається між фізичними чи вербальними діями героїв і
проявляє себе через інтенсифікацію переживання. Власне, тут Антонич
Олена ГАЛЕТА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715) 67
постає як послідовник декларованої у «Національному мистецтві» іде-
алістичної традиції, для представників якої — від апостола Павла до
Іммануїла Канта — «саме інтенсивність переживання <…> була справ-
жнім мірилом справжнього життя, життя, яке чогось варте» [11, 125].
Глибина цього переживання передана не самими словами, а демонстра-
цією безсилля мови.
Така інтенсивність не підпорядкована остаточно думці й не раціо-
налізована, а в моменти найвищої напруги здатна руйнувати мисленнєві
структури й набувати тілесних проявів:
Уява хвилювала, мов розбурхана вода. Думки, наче брижі, випливали, мерехтіти,
вовтузилися, плуталися, проблискували, дрижали, яснішали, темніли й танули безслід-
но. Розприскувалися, мов іскри й гасли. Але в підсвідомості родилися нові й знову
вистрибали на поверхню. І знову маяли, блимали, кружляли, доки не потухли й не роз-
плилися. Це повторялося раз-у-раз, раз-у-раз безперестанку. Якісь дивовижні прима-
ри, розвійні тіні, розпливчасте привиддя, постаті без обличчя й обличчя без обрисів,
знайомі й незнані, близькі й байдужі, гостродійсні й імлисті, виразні й туманні, чітко
нарисовані й безформні, мінливі, метушливі, плавкі, ворушкі, рухливі й непорушні,
легкі й олив’яні, невпійманні, безбарвні, безколірні, дивно сірі, тьмяні, безмовні, без-
шелесні, безгомінні, мов з цього світа й мов не з нього. Відштовхував їх від себе руками
та ногами, а вони падали на мене, мов листя з дерев, накривали собою, чавили, душили,
пригнічували. Холодний піт бучавів на висках [4, 488].
Опис психічного стану, в якому перебуває герой, охоплює значно
більше текстового простору, аніж опис події, яка до нього спонукає. На-
ведену картину автор супроводить уміщеним у дужках уступом, який
вказує на психофізичний стан героя як наслідок збурення його чуттів:
«(Вражіння цього вечора були занадто сильні, щоб міг я тепер міцно,
кріпко, безжурно спати…)» [4, 488].
У художньому тексті автор використовує ту саму термінологію,
якою оперує в теоретико-критичній статті: вражіння, уявління, відчут-
тя, почування, переживання, зворушення [4, 472—474]. Однак помітно,
що його пошук у цьому напрямку триває: зокрема, як синонім до «зво-
рушення» Антонич розглядає поняття «емоції», розміщуючи його у
чернетці поряд у дужках під знаком питання, і «вражіння», яке з тексту
у цьому місці викреслює [5, арк. 5]. Більше того, він звертається до фрой-
дистської термінології психоаналізу, використовуючи поняття «свідо-
мости, передсвідомости й підсвідомости» [4, 474]. Останній складник
цієї тріади цікавить автора найбільше: «Це говорить підсвідомість, але
ми її мови не розуміємо. Чуємо дивний стукіт до дверей свідомости,
але його значіння не вміємо схопити. Хто стукає? Хто кличе? Навіщо?»
[4, 484]. Такі міркування наратора підсумовують опис внутрішнього ста-
ну героя, невибірковості й невпорядкованості його переживань:
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича
68 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715)
Одначе навала вражінь оголомшувала його. Переживав кожну найзвичайнішу,
найбільш буденну подію з потрійною силою відчуття, й тому надмір почувань не міг
знайти собі місця в малообіймистій свідомості, розбивав рамці, розсаджував межі, ви-
ливався поза берег душі, немов свіже пиво поза край склянки <…>. Витворювався зро-
зумілий розгардіяш унутрішнього життя. Безладно накопичені вражіння не дозволяли
поневолити підземних, невидимих струй душі [4, 473].
Чуттєвий досвід, отже, передбачає й конструює суб’єкт, вирізняє
його на тлі природи і соціуму, але водночас кидає йому виклик, не дає
усталитися й спонукає до змін — буття через постійне становлення.
(друга частина дослідження в наступному номері)
ЛІТЕРАТУРА
1. Антонич Б. І. На другому березі. Харків: Фоліо, 2008. 283 с.
2. Антонич Б. І. Чернетка поезій. Поезії з року 1936. Зшиток IV. Бібліотека Українського
католицького університету. Фонд Б. І. Антонича (в опрацюванні).
3. Антонич Б. І. Окремі прозові літературні твори у фрагментах: автограф. ЛННБУ ім.
В. Стефаника, відділ рукописів. Ф. 10. Од. зб. 57. 10 арк.
4. Антонич Б. І. Повне зібрання творів / Упор. Д. Ільницький. Львів: Літопис, 2009.
968 с.
5. Антонич Б. І. Фрагменти із роману про залізничників «На другому березі»: автограф.
ЛННБУ ім. В. Стефаника, відділ рукописів. Ф. 10. Од. зб. 62. 148 арк.
6. Бельмен-Ноэль Ж. Воссоздать рукопись, описать черновики, составить авантекст // Ге-
нетическая критика во Франции: Антология / Отв. ред. А. Д Михайлов. Москва: ОГИ,
1999. С. 93—114.
7. Биази П.-М., де. К науке о литературе: анализ рукописей и генезис произведения //
Генетическая критика во Франции: Антология. Москва: ОГИ, 1999. С. 58—92.
8. Грезийон А. Что такое генетическая критика? // Генетическая критика во Франции:
Антология. Москва: ОГИ, 1999. С. 26—57.
9. Дебре-Женетт Р. Эскиз метода // Генетическая критика во Франции: Антология.
Москва: ОГИ, 1999. С. 142—168.
10. Дмитриева Е. Генетическая критика во Франции: Теория? Издательская практика?
Явление постмодернизма? // Генетическая критика во Франции: Антология. Москва:
ОГИ, 1999. С. 9—25.
11. Івашина О. Загальна теорія культури. Київ: Видавничий дім НаУКМА, 2008. 215 с.
12. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич. Нарис життя і творчості. Київ: Радянський пись-
менник, 1991. 207 с.
13. Ільницький М. Від «дочасного світла» до «сурм останнього дня» // Антонич Б. І. По-
вне зібрання творів / Упор. Д. Ільницький. Львів: Літопис, 2009. С. 3—36.
14. Калинець І. Знане і незнане про Антонича. Львів: Друкарські куншти, 2011. 276 с.
15. Лебедівна Л. Західноукраїнська проза 20—30 років ХХ століття: проблема неороман-
тизму (О. Турянський, Р. Купчинський, А. Чайковський, А. Лотоцький, Б.-І. Антонич,
К. Гриневичева): автореф. дис. на здобуття канд. філол. наук. Київ, 2007. 20 с.
16. Левайан Ж. Письмо и генезис текста // Генетическая критика во Франции: Антология.
Москва: ОГИ, 1999. С. 129—141.
17. Мафтин Н. Західноукраїнська та еміграційна проза 20—30-х років ХХ століття: пара-
дигма реконкісти. Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного уні-
верситету імені Василя Стефаника, 2008. 356 с.
Олена ГАЛЕТА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715) 69
18. Мафтин Н. На березі вічності: модель художнього світу Богдана Ігоря Антонича //
Слово і Час. 2008. № 6. С. 51—56.
19. Мафтин Н. У пошуках «grand» cтилю (західноукраїнська та еміграційна проза між-
воєнного двадцятиліття). Івано-Франківськ: ЛІК, 2011. 336 с.
20. Старовойт І. Два береги незримої ріки: тема з варіаціями // «Мистецтво творять шал
і розум». Творчість Богдана Ігоря Антонича: рецепції та інтерпретації. Львів: ЛНУ
ім. І. Франка, 2011. С. 222—242.
21. Стефановська Л. Антонич. Антиномії. Київ: Критика, 2006. 312 с.
22. Феррер Д. Шапка Клементиса: обратная связь и инерционность в генетических процес-
сах // Генетическая критика во Франции: Антология. Москва: ОГИ, 1999. С. 222—237.
23. Э Л. Текста не существует: рассуждения о генетической критике // Генетическая кри-
тика во Франции: Антология. Москва: ОГИ, 1999. С. 115—128.
24. Antoniuk M. Jak czytać stronę brulionu. Krytyka genetyczna i materialność tekstu //
Wielogłos: Pismo Wydziału Polonistyki UJ, 2017. № 1 (31). S. 39—66.
25. Biasi P.-M. de. Genetyka tekstów. Warszawa: IBL PAN, 2015. 232 s.
26. Ferrer D. Genetic Criticism with Textual Criticism: From Variant to Variation // Variants:
Th e Journal of the European Society for Textual Scholarship. 2006. № 12—13. P. 57—64.
27. Genetic Criticism: Texts and Avant-textes / Ed. by J. Deppman, D. Ferrer, and M. Groden.
Philadelphia: Penn State UP, 2004. 272 p.
28. Massumi B. Th e Authonomy of Aff ect // Cultural Critique. 1995. No. 31. P. 83—110.
29. Mitosek Z. Teorie badań literackich. Warszawa: Wyd-wo nauk. PAN, 1995. 478 s.
30. Palmer J. Th e History of Emotions. Cambridge: Cambridge UP, 2015. 352 p.
31. Pulkkinen V. A Genetic and Semiotic Approach to the Bibliographical Code Exemplifi ed
by the Typography of Aaro Hellaakoski’s “Dolce far Niente” // Variants. 2013. No. 10.
P. 63—186.
32. Th e Novel / Ed. by F. Moretti. Vol. 1: History, Geography, and Culture. Princeton and
Oxford: Princeton UP, 2006. 916 p.
Отримано 1 вересня 2020 р.
REFERENCES
1. Antonych, B. І. (2008). Na druhomu berezi. Kharkiv: Folio. [in Ukrainian]
2. Antonych, B. І. (1936). [Draft poetry. Poems from 1936. Issue IV]. [Manuscript]. Library
of the Ukrainian Catholic University. (Bohdan Ihor Antonych’s Fond). Lviv, Ukraine (in
processing). [in Ukrainian]
3. Antonych, B. І. (undated) [Some prose literary works in fragments]. [Manuscript]. Vasyl
Stefanyk National Scientifi c Library of Ukraine in Lviv, Th e Department of Manuscripts
(Fund 10. Folder 57). Lviv, Ukraine. [in Ukrainian]
4. Antonych, B. І. (2009). Povne zibrannia tvoriv. Ed. by D. Ilnytskyi. Lviv: Litopys. [in
Ukrainian]
5. Antonych, B. І. (undated) [Excerpts from a novel about railroad workers “On the Other
Bank”]. [Manuscript]. Vasyl Stefanyk National Scientifi c Library of Ukraine in Lviv, Th e
Department of Manuscripts (Fund 10. Folder 62). Lviv. [in Ukrainian]
6. Bellemin-Noël, J. (1999). Vossozdat rukopis, opisat chernoviki, sostavit avantekst.
Geneticheskaia kritika vo Francii: Antologia. Ed. by A. D. Mikhailov. pp. 93-114. Moskow:
OGI. [in Russian]
7. Biasi, P.-M. de. (1999). K nuke o literature: analiz rukopisei i genezis proizvedenia.
Geneticheskaia kritika vo Francii: Antologia. pp. 58-92. Moskow: OGI. [іn Russian]
8. Grésillon, А. (1999). Chto takoe geneticheskaia kritika? Geneticheskaia kritika vo Francii:
Antologia. pp. 26-57. Moskow: OGI. [in Russian]
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича
70 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715)
9. Debray-Genette, R. (1999). Eskiz metoda. Geneticheskaia kritika vo Francii: Antologia.
pp. 142-168. Moskow: OGI. [in Russian]
10. Dmitrieva, Е. (1999). Geneticheskaia kritika vo Francii: Teoria? Izdatelskaia praktika?
Iavlenie postmodernizma? Geneticheskaia kritika vo Francii: Antologia. pp. 9-25. Moskow:
OGI. [in Russian]
11. Ivashyna, О. (2008). Zahalna teoria kultury. Kyiv: Publishing House NaUKMA. [in
Ukrainian]
12. Ilnytskyi, М. (1991). Bohdan-Ihor Antonych. Narys zhyttia i tvorchosti. Kyiv: Radianskyi
pysmennyk. [in Ukrainian]
13. Ilnytskyi, М. (2009). Vid “dochasnoho svitla” do “surm ostannioho dnia”. In Antonych B. I.
Povne zibrannia tvoriv. Ed. by D. Ilnytskyi. pp. 3-36. Lviv: Litopys. [in Ukrainian]
14. Kalynets, I. (2011). Znane i neznane pro Antonycha. Lviv: Drukarski kunshty. [in Ukrainian]
15. Lebedivna, L. (2007). Zakhidnoukrainska proza 20-30-kh rokiv XX stolittia: problema
neoromantyzmu (O. Turianskyi, R. Kupchynskyi, А. Chaikovskyi, А. Lototskyi, B.-І. Antonych,
К. Hrynevycheva): avtoref. dys. na zdobuttia kand. fi lol. Nauk. Kyiv. [in Ukrainian]
16. Levaillant, J. (1999). Pismo i genezis teksta. Geneticheskaia kritika vo Francii: Antologia.
pp. 129-141. Moskow: OGI. [in Russian]
17. Maft yn, N. (2008). Zakhidnoukrainska ta emihratsiina proza 20-30-kh rokiv XX stolittia:
paradyhma rekonkisty. Ivano-Frankivsk: VDV CIT Prykarpatskoho natsionalnoho
universytetu imeni Vasylia Stefanyka. [in Ukrainian]
18. Maft yn, N. (2008). Na berezi vichnosti: model khudozhnioho svitu Bohdana Ihoria
Antonycha. Slovo i Chas, 6. pp. 51-56. [in Ukrainian]
19. Maft yn, N. (2011). U poshukach “grand” styliu (zakhidnoukrainska ta emihratsiina proza
mizhvoiennoho dvadtsiatylittia). Ivano-Frankivsk: LIK. [in Ukrainian]
20. Starovoit, І. (2011). Dva berehy nezrymoi riky: tema z variaciiamy. “Mystectvo tvoriat shal I
rozum”. Tvorchist Bohdana Ihoria Antonycha: recepcii ta interpretacii. pp. 222-242. Lviv: Ivan
Franko National University of Lviv. [in Ukrainian]
21. Stefanowska, L. (2006). Antonych. Antynomii. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]
22. Ferrer, D. (1999). Shapka Klementisa: obratnaia sviaz i inercionnost v geneticheskikh processakh.
Geneticheskaia kritika vo Francii: Antologia. pp. 222-237. Moskow: OGI. [in Russian]
23. Hay, L. (1999). Teksta nie sushchestvuiet: rassuzhdenia o geneticheskoi kritike. Geneticheskaia
kritika vo Francii: Antologia. pp. 115-128. Moskow: OGI. [in Russian]
24. Antoniuk, M. (2017, 1(31)). Jak czytać stronę brulionu. Krytyka genetyczna i materialność
tekstu. pp. 39-66. Wielogłos: Pismo Wydziału Polonistyki UJ. [in Polish]
25. Biasi, P.-M. de. (2015). Genetyka tekstów. Warszawa: IBL PAN. [in Polish]
26. Ferrer, D. (2006, 12-13). Genetic Criticism with Textual Criticism: From Variant to
Variation. Variants: Th e Journal of the European Society for Textual Scholarship. pp. 57-64.
27. Deppman, J., Ferrer, D. and Groden, M. (Eds.). (2004). Genetic Criticism: Texts and Avant-
textes. Philadelphia: Penn State UP.
28. Massumi, B. (1995, 31). Th e Authonomy of Aff ect. Cultural Critique, pp. 83-110.
29. Mitosek, Z. (1995). Teorie badań literackich. Warsaw: Wyd-wo nauk. PAN. [in Polish]
30. Palmer, J. (2015). Th e History of Emotions. Cambridge: Cambridge UP.
31. Pulkkinen, V. (2013, 10). A Genetic and Semiotic Approach to the Bibliographical Code
Exemplifi ed by the Typography of Aaro Hellaakoski’s “Dolce far Niente”. Variants, pp. 163-186.
32. Moretti, F. (2006). Th e Novel. Vol. 1: History, Geography, and Culture. Princeton and Oxford:
Princeton UP.
Received 1 September 2020
Олена ГАЛЕТА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 1 (715) 71
Olena HALETA, doctor of philology, professor
Ivan Franko National University of Lviv
1/245 Universytetska st., Lviv, 79000
Ukrainian Catholic University
2а/415 Kozelnytska st., Lviv, 79026
e-mail: olena.haleta@lnu.edu.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4137-0641
A POET ON THE OTHER BANK:
PROCESSUAL WRITING IN THE PROSE BY BOHDAN IHOR ANTONYCH
Th e study examines the ‘unwritten novel’ “On the Other Bank” by Bohdan Ihor Antonych,
a notable Western Ukrainian writer of the interwar period. Known primarily for his poetry,
Antonych did not fi nish this novel-in-progress, leaving behind only draft notes, which of-
fer a glimpse into the very process of his writing. Analyzed from the perspective of genetic
criticism, Antonych’s manuscripts are treated as an avant-text, demonstrating a ‘scenario of
writing’ in the transition from the novel of action to the novel of state.
In contrast to his image-based poetry, Antonych’s prose is based on the technique of
description. Depicting nature or the urban environment, the author conveys a certain emo-
tional and psychological condition; and paying special attention to qualitative adjectives, he
appeals to the sensory experience of the reader. Despite the fact that the plan of the novel
indicates the main events of the plot, the author mainly captures the emotions of the char-
acters. Dialogues also play an unusual role in the text as their function is an expressive rather
than a communicative one.
Since the dynamics of the text are based on emotional and psychological movement,
and not on the succession of events or judgments, it is considered to be an example of aff ec-
tive poetics in Ukrainian modern literature. Th e aff ect appears in Antonych’s text as a force
and tension. It shapes the human personality and at the same time challenges it. Th e aff ect
goes beyond discursiveness and captures the body while its intensity is expressed through
the voice and speed. Antonych’s characters share a common transpersonal experience in
their childhood and a common object of desire aft er becoming adults. Moreover, the trans-
fer of emotions into the sphere of interpersonal relations gives to the aff ect not only a psy-
chological but also an ethical dimension.
Th e researcher analyzes Antonych’s manuscript focusing on the dynamics of writing
and not on the dynamics of the plot, and this approach gives reason for the conclusion about
the aff ective nature of Antonych’s prose. It is evident that in the ‘unwritten novel’ “On the
Other Bank” Antonych depicts the modernist type of literary character as ‘homo sentiens’,
who perceives the world in a subtle way and experiences it deeply.
Keywords: Bohdan Ihor Antonych, novel, draft manuscript, genetic criticism, aff ective po-
etics.
Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184672 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:50:03Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Галета, О. 2022-06-26T12:56:04Z 2022-06-26T12:56:04Z 2021 Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша / О. Галета // Слово і Час. — 2021. — № 1. — С. 56-71. — Бібліогр.: 32 назв. — укp. 0236-1477 DOI: 10.33608/0236-1477.2021.01.56-71 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184672 [821.161.2-1-051:82-3].091 Б. І. Антонич Стаття становить першу частину дослідження, в якому недописаний роман Б. І. Антонича «На другому березі» розглядається із перспективи генетичної критики як приклад авантексту, укладеного на основі чернеток, що фіксують процесуальність письма. На підставі рукопису проаналізовано не відображені у виданнях основні типи текстових змін як свідчення «поетики стану», що виводить письмо за межі ди хотомій суб’єкта й об’єкта, Ероса і Танатоса, людського й не-людського — за рамки індивідуалізму й самої мови, у сферу інтерсуб’єктного та інтермедійного. Поступаючись розвитком дії супроти інтенсивності стану, проза Антонича свідчить про формування афективної поетики і нового типу модерної чуттєвості та відповідної практики письма. The study examines the ‘unwritten novel’ “On the Other Bank” by Bohdan Ihor Antonych, a notable Western Ukrainian writer of the interwar period. Known primarily for his poetry, Antonych did not finish this novel-in-progress, leaving behind only draft notes, which offer a glimpse into the very process of his writing. Analyzed from the perspective of genetic criticism, Antonych’s manuscripts are treated as an avant-text, demonstrating a ‘scenario of writing’ in the transition from the novel of action to the novel of state. In contrast to his image-based poetry, Antonych’s prose is based on the technique of description. Depicting nature or the urban environment, the author conveys a certain emotional and psychological condition; and paying special attention to qualitative adjectives, he appeals to the sensory experience of the reader. Despite the fact that the plan of the novel indicates the main events of the plot, the author mainly captures the emotions of the characters. Dialogues also play an unusual role in the text as their function is an expressive rather than a communicative one. Since the dynamics of the text are based on emotional and psychological movement, and not on the succession of events or judgments, it is considered to be an example of affective poetics in Ukrainian modern literature. the affect appears in Antonych’s text as a force and tension. It shapes the human personality and at the same time challenges it. the affect goes beyond discursiveness and captures the body while its intensity is expressed through the voice and speed. Antonych’s characters share a common transpersonal experience in their childhood and a common object of desire aft er becoming adults. Moreover, the transfer of emotions into the sphere of interpersonal relations gives to the affect not only a psychological but also an ethical dimension. the researcher analyzes Antonych’s manuscript focusing on the dynamics of writing and not on the dynamics of the plot, and this approach gives reason for the conclusion about the affective nature of Antonych’s prose. It is evident that in the ‘unwritten novel’ “On the Other Bank” Antonych depicts the modernist type of literary character as ‘homo sentiens’, who perceives the world in a subtle way and experiences it deeply. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час ХХ століття Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша A Poet on the Other Bank: Processual Writing in the Prose by Bohdan Ihor Antonych. Article 1 Article published earlier |
| spellingShingle | Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша Галета, О. ХХ століття |
| title | Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша |
| title_alt | A Poet on the Other Bank: Processual Writing in the Prose by Bohdan Ihor Antonych. Article 1 |
| title_full | Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша |
| title_fullStr | Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша |
| title_full_unstemmed | Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша |
| title_short | Поет на другому березі: процесуальність письма у прозі Богдана Ігоря Антонича. Стаття перша |
| title_sort | поет на другому березі: процесуальність письма у прозі богдана ігоря антонича. стаття перша |
| topic | ХХ століття |
| topic_facet | ХХ століття |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184672 |
| work_keys_str_mv | AT galetao poetnadrugomuberezíprocesualʹnístʹpisʹmauprozíbogdanaígorâantoničastattâperša AT galetao apoetontheotherbankprocessualwritingintheprosebybohdanihorantonycharticle1 |