Стратегії адресування у текстах Шевченка-повістяра

• Опубліковано в: : Слово і Час
• Дата: 2021
• Автор: Смілянська, В.
• Формат: Стаття
• Мова: Українська
• Опубліковано: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2021
• Теми: Питання шевченкознавства
• Онлайн доступ: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184683
• Назва журналу: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Цитувати: Стратегії адресування у текстах Шевченка-повістяра / В. Смілянська // Слово і Час. — 2021. — № 2. — С. 3-19. — Бібліогр.: 19 назв. — укp.

У статті на основі ідей М. Бахтіна та принципів рецептивної естетики розглянуто метанаративний (екзегетичний) та метафікційний (дієгетичний) аспекти повістей Т. Шевченка, висвітлено способи
 контактування автора з читачем / слухачем, розрізнено характер
 адресування — прямого, направленого експліцитному адресатові, та
 прихованого, спрямованого адресатові імпліцитному. Останнього
 втілено в іпостасі ідеального реципієнта, до якого апелює імпліцитний автор і який сприймає естетичний модус твору (об’єктивну естетичну цінність уявного світу тексту та його суб’єктивну естетичну
 оцінку, виражені тональністю твору). На висхідній оцінній спрямованості ґрунтується стратегія інтимізації взаємин із читачем, а на
 низхідній — стратегія дискредитації, які реалізуються в низці комунікативних тактик. Носіями цих тактик є наратори-адресанти —
 розповідач та оповідач, котрі разом із нарататорами-адресатами
 утворюють корелятивні пари, які по-різному презентуються у текстах дев’яти повістей, що й розглянуто у статті. The paper considers the metanarrative (exegetical) and metafictional (diegetical) aspects of
 a work, the ways of the author’s contacts with the reader / listener. The nature of addressing
 may be direct, which implies the explicit addressee, and hidden, designed for the implicit
 addressee. The latter is present as an ideal recipient who perceives the aesthetic mode of the
 work. The strategy of intimate connection with the reader is based on the ascending evaluative
 direction, while the descending one serves as a basis for the discrediting strategy, realized
 in a number of communicative tactics, used by the narrators-addressers. The images of the
 narrator and storytellers perform different functions (hero, character-witness); the narrative
 composition of each story is not repeated in other works, gradually becoming more complicated.
 The author uses various compositional and verbal forms: in addition to a consistent
 story and narrative, description and reflection, he involves the forms of inserted narrative,
 epistolary text, and even a full-lengThstory of an eyewitness. Tactics of oral communication
 and its constitutive stylistic features are presented by D. Barannyk as Shevchenko’s version
 of Ukrainian oral narrative, open to the addressee, and as a means of involving the reader
 in the imaginary world of a work. The term ‘self-presentation’ as an action of informing the
 addressee about the narrator’s occupation and his social status in order to establish contact
 differs from ‘self-thematization’ which is an intimate self-characterization of the narrator,
 addressed to a friendly reader / listener. The latter also includes the digressive reflections of
 the narrator on moralistic, sociological, historical, artistic topics, which reveal his mentality.