Треворова адаптація Джойсового імпульсу
Вільям Тревор не уник впливу доробку Дж. Джойса на власну творчість. Можна окреслити кілька рівнів присутності ірландського класика в його текстах: Джойс як персонаж, як зразок для творчої діяльності, як версія для стилізації та навіть розігрування. Новели «Музика», «Третій зайвий», «Ще два кавал...
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2021
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184702 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Треворова адаптація Джойсового імпульсу / О. Кабкова // Слово і Час. — 2021. — № 3. — С. 37-47. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184702 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1847022025-02-23T18:38:04Z Треворова адаптація Джойсового імпульсу W. Trevor’s Application of J. Joyce’s Inspiration Кабкова, О. Зарубіжна література Вільям Тревор не уник впливу доробку Дж. Джойса на власну творчість. Можна окреслити кілька рівнів присутності ірландського класика в його текстах: Джойс як персонаж, як зразок для творчої діяльності, як версія для стилізації та навіть розігрування. Новели «Музика», «Третій зайвий», «Ще два кавалери» В. Тревора травестійно пов’язані з оповіданнями зі збірки «Дублінці» Дж. Джойса (на рівнях фабули, образів персонажів, художнього простору, особливостей нарації, концентрованої поетичної образності). While finding out the relation of W. Trevor’s writing to Joyce, we are to take into account the fact, fixed by the German writer H. Bell in his “Irish diary”: Joyce is one of the ordinary surnames in Ireland. Yet the aim of the article was to search for the influence of the literary technique of J. Joyce — one of the well-known modernists — on W. Trevor’s creative works. On the one hand, W. Trevor himself in the interviews insisted that “Dubliners” and “A Portrait of the Artist as a Young Man” were valuable for him within the whole life; on the other hand, the known and famous writers and critics aimed at finding those links. A number of researchers took into account that Joyce’s later texts were not so valuable for Trevor’s creative works. His influence was not the linguistic pyrotechnics of the “Ulysses” but the modest and punctilious voice of “Dubliners”. It is possible to determine some levels of Joyce’s presence in W. Trevor’s texts: Joyce as a character, as a model of creative activity, as a pattern for stylization and even comic imitation. One of the characters of Trevor’s “Music” was fascinated with Joyce’s appearance, his photograph. Sometimes, while hearing music, he was imagining himself a human being similar to Joyce. “The Th ird Party” began with a meeting of two men, one the husband, one the lover in a Dublin hotel bar. They have to come to an agreement on the end of the marriage, which was not achieved. The plot of this story is somewhat a travesty of “A Little Cloud” (from “Dubliners”). Moreover, the main characters are W. Trevor’s version of two different types of mental constitution vivid in “A Little Cloud” as well as in “Ulysses”. The interview of two characters in Trevor’s text allowed using Joyce’s telling strategy: an application of subjective third-person narration. An aspect of location in Trevor’s story is similar to that of Joyce, it is Dublin. Nevertheless for Trevor Dublin was a city, where events took place, not a version of the important original location, as it was with Joyce. The same may be said about “Two More Gallants”. Th is story of the modern and equally traditional Irish writer is the most vivid example of the author’s dialogue with the original text of Joyce. The writer simultaneously reflected and parodied “Two Gallants” (from “Dubliners”). There is a certain similarity between the viewpoints of both authors on Dublin and Ireland in general. The creative activity of Joyce was governed by Ireland. W. Trevor’s links with Ireland were restored only when he became something of a stranger to this country. Moreover, Trevor’s conception of Ireland remained constant as if nothing had happened in this country during the second half of the XX century. So the reality of “Two Gallants” and “Two More Gallants” remained alike, as well as irresponsibility of the main characters. The narrative nerve in Joyce’s text may be defined as no-event, while Trevor’s text is arranged according to tale tradition. “Two Gallants” is associated with the concentrated poetic image of paralysis. A similar representation is evident in “Two More Gallants”: puppets dance to the music of original sins. Th at shows Trevor’s play with the original text. 2021 Article Треворова адаптація Джойсового імпульсу / О. Кабкова // Слово і Час. — 2021. — № 3. — С. 37-47. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. 0236-1477 DOI: 10.33608/0236-1477.2021.03.37-47 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184702 821.111 (417) Тревор В. uk Слово і Час application/pdf Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Зарубіжна література Зарубіжна література |
| spellingShingle |
Зарубіжна література Зарубіжна література Кабкова, О. Треворова адаптація Джойсового імпульсу Слово і Час |
| description |
Вільям Тревор не уник впливу доробку Дж. Джойса на власну творчість.
Можна окреслити кілька рівнів присутності ірландського класика в його
текстах: Джойс як персонаж, як зразок для творчої діяльності, як версія для стилізації та навіть розігрування. Новели «Музика», «Третій
зайвий», «Ще два кавалери» В. Тревора травестійно пов’язані з оповіданнями зі збірки «Дублінці» Дж. Джойса (на рівнях фабули, образів
персонажів, художнього простору, особливостей нарації, концентрованої
поетичної образності). |
| format |
Article |
| author |
Кабкова, О. |
| author_facet |
Кабкова, О. |
| author_sort |
Кабкова, О. |
| title |
Треворова адаптація Джойсового імпульсу |
| title_short |
Треворова адаптація Джойсового імпульсу |
| title_full |
Треворова адаптація Джойсового імпульсу |
| title_fullStr |
Треворова адаптація Джойсового імпульсу |
| title_full_unstemmed |
Треворова адаптація Джойсового імпульсу |
| title_sort |
треворова адаптація джойсового імпульсу |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Зарубіжна література |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184702 |
| citation_txt |
Треворова адаптація Джойсового імпульсу / О. Кабкова // Слово і Час. — 2021. — № 3. — С. 37-47. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT kabkovao trevorovaadaptacíâdžojsovogoímpulʹsu AT kabkovao wtrevorsapplicationofjjoycesinspiration |
| first_indexed |
2025-11-24T11:28:18Z |
| last_indexed |
2025-11-24T11:28:18Z |
| _version_ |
1849670970320617472 |
| fulltext |
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 37
ЗАРУБІЖНА
ЛІТЕРАТУРА
DOI: 10.33608/0236-1477.2021.03.37-47
УДК 821.111 (417) Тревор В.
Ольга КАБКОВА, кандидат філологічних наук, доцент
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
вул. Володимирська, 60, м. Київ, 01033
e-mail: olgakabkova44@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1529-8634
ТРЕВОРОВА АДАПТАЦІЯ
ДЖОЙСОВОГО ІМПУЛЬСУ
Вільям Тревор не уник впливу доробку Дж. Джойса на власну творчість.
Можна окреслити кілька рівнів присутності ірландського класика в його
текстах: Джойс як персонаж, як зразок для творчої діяльності, як вер-
сія для стилізації та навіть розігрування. Новели «Музика», «Третій
зай вий», «Ще два кавалери» В. Тревора травестійно пов’язані з опо-
віданнями зі збірки «Дублінці» Дж. Джойса (на рівнях фабули, образів
персонажів, художнього простору, особливо стей нарації, концентрованої
поетичної образності).
Ключові слова: «Дублінці», персонаж, зразок для творчої діяльності,
стилізація, розігрування, «Музика», «Третій зайвий», «Ще два ка-
валери».
Уродженець невеличкого південноірландського містечка,
Вільям Тревор вибудував успішну літературну кар’єру. На-
прикінці його земного шляху, 2016 р., сам президент Ір-
ландії засвідчив свою пошану митцеві. Упродовж творчо-
го життя В. Тревор гідно вписався в контекст ірландської,
а також англійської літературних традицій. Його прозу
не раз номінували на поважні літературні премії, серед
яких були Букерівська, Уїтбредівська, Готорндена, Ірланд-
ська літературна премія, нагорода Ірландського ПЕН-
Ц и т у в а н н я: Кабкова О. Треворова адаптація Джойсового імпульсу //
Слово і Час. 2021. № 3 (717). С. 37—47. https://doi.org/10.33608/0236-1477.
2021.03.37-47
38 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717)
клубу, премія О. Генрі та інші. Митець ставав і лауреатом цих відзнак.
У 2012 р. він фігурував як номінант на Нобелівську премію з літератури.
Крім того, В. Тревор входив до складу Ірландської академії літератури та
Ірландської асоціації митців (Aosdana). У 2002 р. за відданість літературі
англійська королева Єлизавета ІІ посвятила його в лицарі. Будинок на
півдні Ірландії, де народився майбутній письменник, позначений мемо-
ріальною дошкою. Як бачимо, на долю В. Тревора випало значно біль-
ше лаврів, аніж за життя дісталося його геніальному співвітчизникові
Дж. Джойсу.
Знаходити відлуння набутків усесвітньовідомого метра модернізму
у творчості ірландських письменників — це майже загальне місце для
літературознавців. Водночас, зосереджуючись на цій значущій особи-
стості, варто завважувати факт, який спостеріг Г. Белль у повісті «Ірланд-
ський щоденник». Там прізвище «Джойс» фігурує як маркер буденно-
сті, позначка профанного ірландського буття. Розповідач вивчає вивіски,
зокрема крамниць: «...і ось вони рушили мені назустріч — бухгалтери,
шинкарі, торговці овочами: Джойси та Їтси, Маккарті та Моллої, О’Ніли
та О’Коннори…» [1, 684]. Тут Джойс існує як одна з ірландських барв,
нас же цікавить ця постать як складник ірландської літературної палітри.
Ставлячи собі за мету характеристику впливу величного модерніста
на одного зі значущих представників ірландського письменства ХХ ст.,
зосереджусь на кількох аспектах, окреслюючи їх як завдання публікації.
Тож звернімо увагу на висловлювання самого В. Тревора про роль метра
модернізму в його творчому поступі; урахуємо думки критиків-літера-
турознавців із цього приводу, зосередимося на аналізі текстів сучасно-
го англо-ірландського письменника задля обсервації в них відблисків
Джойсових витворів.
Про валідність Дж. Джойса для власної творчості В. Тревор свід-
чив в інтерв’ю. На запитання про те, що йому найбільше сподобалось
у Джойса, відповів так: «Він відкрив очі». А далі говорив і про те, що
збірка оповідань «Дублінці» була чудовою й такою залишається; і про
те, що в шістнадцять років, коли були прочитані «Дублінці», це було не-
легко, проте важливо. І згодом ці твори були важливими для нього. Тре-
вор переконаний у тому, що Джойс — величний оповідач, а тому завжди
легкий. І є дещо в тих оповіданнях, що робило їх для нього найкращим
у доробку Джойса. Він прихильний до «Дублінців» і «Портрета митця
замолоду» більше, ніж до інших творів цього автора [14].
Вплив попередника на молодшого прозаїка не залишився поза ува-
гою читачів-фахівців. Стосовно Треворової книжки «Ангели в Рітці»
знаний англійський романіст Г. Грін зазначав, що це була одна з найкра-
щих збірок, якщо не найкраща від часу появи «Дублінців». Оглядач
«Таймс» 1982 р. твердив: «Щодо Тревора, так само, як і щодо Джойса,
Ольга КАБКОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 39
виникає відчуття проглядання крізь поверхню здорового глузду особи-
стості в темну, багатозначну діяльність душі» [10]. Попри це, різні поці-
новувачі сходились у думці, що спізнавшись із певним впливом знаного
ірландського метра, Тревор уник пасток навернення в Джойсову естети-
ку, так само, як і обожнення інших кумирів.
Переконливі в цьому сенсі думки двох критиків. Ф. О’Тул (Fintan
O’Toole) одного разу влучно констатував, що «Тревор писав так, наче
література закінчилась із “Дублінцями”, без будь-якого натяку на “Улісс”
або “Поминки по Фіннеганові”» [9]. У Тревора навіть було оповіда-
ння «Смерть професора», що імпліцитно висміювало потік свідомо-
сті. Однак, можливо, завдяки життєвому досвіду письменника в його
оповідях існувало дещо відточене й скульптурне, що час від часу ме жує
з абстракцією. Вони не модерністичні, але й не архаїчні. Вони майже
буквально позачасові. Ще одна точна теза належить Дж. О’Коннору
( Joseph O’Connor): «Джойс завжди присутній як вплив, не лінгвістична
піротехніка “Улісса”, але поміркований та ретельний до дрібниць голос
“Дублінців”» [8].
Тож В. Тревор — достатньо традиційний в естетичному плані но-
веліст, у доробку якого віддзеркалювався Дж. Джойс. Можемо навіть
окреслити кілька рівнів Джойсової присутності в малій прозі В. Трево-
ра. Джойс як персонаж у новелістичній реальності, як певні точки доти-
ку естетичних настанов двох авторів, як зразок для творчих орієнтирів
Тревора, як версія стилізації і навіть розігрування для сучасного англо-
ірландського митця.
Новела «Музика» («Music») збірки «Новини з Ірландії» — іс-
торія про звичайного комівояжера Джастіна Кондона, у якого, проте,
виникла певна манія. Він марив музикою, яку слухав і яку прагнув сам
творити. Він ірландець, проте йому властиве відчуття непевності, тим-
часовості мешкання, готовність покинути батьківщину. Він прагнув
сприймати себе в одному ряду з іншими вигнанцями, зокрема Джойсом.
Він навіть відчував певну спорідненість із цим велетом ірландської літе-
ратури. Йому подобалась фотографія Джойса в широкополому чорному
капелюсі та довгому чорному пальті, тож його приваблював сам зовніш-
ній образ метра. А ще Джастін не раз уявляв чи то реальну, чи то ймовір-
ну обставину, що Джойс їхав з Ірландії в чужих черевиках, а потім йому
теж (так само, як Кондонові) довелося взятися за комерцію — прода-
вати твід італійцям. Стихія Джойсової креативності фігурувала як про-
відний життєвий імпульс для Кондона. У моменти творчого, естетично-
го піднесення в пам’яті Джастіна виринала його улюблена фотографія;
зокрема, поки звучала музика, перед Джастіном на якусь мить виника-
ла фотографія Джеймса Джойса в широкополому капелюсі та довгому
чорному пальті.
Треворова адаптація Джойсового імпульсу
40 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717)
По суті, Джойс існував як почасти образ-претекст для самого Кон-
дона. Думається, алюзійність цього образу навіть ширша: рекламний
агент Джастін Кондон мерехтливо актуалізував уявні життєві обставини
Джеймса Джойса, а також почасти обставини Леопольда Блума — пер-
сонажа Джойсового «Улісса».
Новела «Третій зайвий» («Th e Th ird Party») зі збірки «Вибрані
оповідання» (1993), здавалось би, не передбачала ніякої прямої апеляції
до Дж. Джойса. Це історія про адюльтер, про любовний трикутник, про
ймовірне розлучення чоловіка із дружиною, що так і не відбулось. Фер-
гюс Боланд з ірландської провінції зустрічається з містянином, дублінцем
Лердменом. Мета зустрічі — обговорення того, як мав відбутися процес
роз’єднання чоловіка та жінки (Боланда та Аннабелли) задля поєднання
жінки та коханця (Аннабелли та Лердмена). Обом чоловікам трохи за
сорок, обидва навчалися в одній школі. Проте один — трохи старший,
огрядніший, походив з ірландської глибинки, був із нею пов’язаний, а
другий — менший на зріст, тендітніший, ошатніший. І ця історія — не
просто оповідь про зустріч, розмову чоловіка та коханця задля того, щоб
поставити остаточну крапку в родинних стосунках, з’ясувати, хто третій
зайвий у любовному трикутнику. Це також історія про конфлікт відмін-
них суспільних статусів, темпераментів, реакцій на світ. У цій історії спога-
ди двох чоловіків про ті самі шкільні роки радикально несхожі. В обох цих
персонажів дійсне існувало не в реальності, а в їхньому сприйнятті. Тож
поставала суб’єктивована версія розповіді від третьої особи, властива од-
наковою мірою Джойсові й Тревору. Останній, використовуючи досвід
знаного попередника, прагнув заховати власний голос межи голосами
персонажів у такий спосіб, що коментарі, які видавались авторськими, на-
лежали дійовим особам. Як писав Д. Флауер (Dean Flower): «Інформація,
що звучить як об’єктивна насправді суб’єктивна… Ви ніколи достеменно
не чуєте Треворового голосу» [11]. Боланд згадував шкільні роки з від-
разою, бо належав до кола так званих пожильців. Він весь час залишався в
тих стінах, для нього цей заклад був школою-інтернатом, його не забира-
ли додому після занять, як Лердмена. Він скептично оцінював рівень здо-
бутих знань, на відміну від Лердмена, який завжди ходив у розумниках.
А ще якось одногрупники занурили Лердмена в унітаз, проте той тепер
цей епізод не згадував. Боланд знав, що його дружина — вигадниця та
брехуха, а ще й те, що вона не могла мати дітей. Лердмен же був переко-
наний у тому, що Аннабелла ніколи не перебільшує, він вірив, що зможе
забезпечити цю жінку та їхніх майбутніх дітей прекрасною маєтністю та
соціальним статусом.
Психологічна розв’язка новели потверджувала домінування, усе-
владдя Боланда. Він, котрий, здавалось би, готовий був здихатися дру-
жини, усвідомлював, що вона ніколи не поїде до Лердмена. І це попри те,
Ольга КАБКОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 41
що кремезний Боланд ідентифікував власну життєву локацію як малень-
ке містечко, а худорлявий, дрібний Лердмен — як столичний Дублін.
Сам Лердмен із його бізнесом (торгівлею будівельним лісом), членством
в опікунській раді школи, де навчався колись, був респектабельнішим
за кремезного Боланда. Пояснити логіку такої розв’язки можна, від-
криваючи алюзійну природу новели В. Тревора. Ідеться про Джойсові
відлуння. Зустріч і конфліктне протистояння двох чоловіків, які колись
навчались у тій самій школі і з яких один натепер став кремезний і не-
поступливий, а другий — малий, худорлявий і догідливий, репрезентує
новелу Дж. Джойса «Хмарка» (збірка «Дублінці»). І річ не просто в
тому, що в давнішому творі так само зіштовхувалися два різні темпера-
менти, світовідчуття, манери поведінки. Там ішлося про амбіційного,
повнокровного, розкутого Ігнатія Галлахера та стриманого, серйозного,
сором’язливого Томмі Чендлера, або, як він фігурує впродовж усього
тексту, крихітку Чендлера.
У Тревора толерантний коханець Лердмен, попри свою соціаль-
ну успішність, під час розмови з Боландом не лише весь час вибачався,
почуваючи незручність. Він ледь помітно пригинав голову, наче визна-
ючи правоту співрозмовника. Крім того, у якийсь момент, заявивши, що
більше не терпітиме образи та не дасть ображати Аннабеллу, він раптово
зник. Отже, сфера впливу Боланда залишилася незмінною, непорушною
попри тимчасове втручання Лердмена, так само, як у Джойса, де Чендлер
тривалий час залишався оповитим хмаркою диму від сигарети Галлахера.
Крім уже сказаного, у новелі «Третій зайвий», вимальовуючи пер-
сонажів, В. Тревор своєрідно репрезентував архетипні моделі з Джойсо-
вого «Улісса». Не можемо казати напевно, що образи тілесного Боланда
і розумника Лердмена були свідомим наслідуванням постатей Леополь-
да Блума та Стівена Дедала, але вони переконують у тому, що пізніший
автор був добре обізнаний зі славетним романом. Джойсова Моллі Блум
на сторінках новели Тревора увиразнювалася в образі Аннабелли. Жін-
ка, що стала джерелом конфлікту двох чоловіків, об’єктом їхнього об-
говорення, зберігала власну вербальну непроявленість, безсловесність.
Аннабелла відлунювала Джойсовою Моллі, про яку К. Ґ. Юнґ писав:
«Місіс Блум, імовірно, репрезентує аніму, загублену в безсловесно-
сті…» [6, 399]. Останнє уподібнення потверджується амбівалентністю
Аннабелли: вона і правдива, і брехуха, вигадниця, вона і віддана, альтру-
їстична і самозакохана.
Для текстів В. Тревора досвід Джойса, більшою мірою раннього, —
не просто сфера ймовірного, виокремлена в інтерпретаціях дослідників;
промовисту алюзію на доробок класика подав сам письменник. У 1986 р.
в новелістичній збірці «Новини з Ірландії» («Th e News from Ireland»)
він опублікував оповідання «Ще два кавалери» («Two More Gallants»),
Треворова адаптація Джойсового імпульсу
42 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717)
що стало своєрідною переробкою знаного тексту Дж. Джойса «Два ка-
валери» зі збірки «Дублінці». Тож, аналізуючи цей твір, варто з’ясувати,
якою мірою митець рухався в річищі малої прози попередника, а якою —
заявляв про власну своєрідність.
Перший аспект, на який можна звернути увагу, — це те, що Треворова
текстова локація відповідає Джойсовій. Загальновідомо, що для ірландсько-
го метра Дублін був і темою, і збірним образом, і епіфанічним лейтмотивом
збірки «Дублінці», та й не лише її. На думку Е. Гончаренко та Л. Байсари,
цей письменник і започаткував ту тенденцію, коли «клаптик землі розміром
із поштову марку» (знане висловлювання В. Фолкнера) уможливлював ре-
презентацію людства «в його різноманітності, в його сьогоднішніх історич-
них і одвічних екзистенціальних проблемах» [3, 173]. В. Тревор, очевидно,
не тяжів до такої міри універсалізації, не прагнув наблизитися до первин
буття. Так само в цього письменника годі шукати Джойсової систематизації,
структурування власного доробку. Він не переносив персонажів своїх новел
у романи, як це робив його видатний попередник. Водночас існувала певна
емоційна суголосність у ставленні обох митців до Ірландії. Е. Гончаренко пе-
реконана, що письменницька праця Джойса — «це своєрідне вшанування
рідного міста, як міста, гідного сучасного літературного репрезентування,
навіть якщо ця репрезентація видається не цілком схвальною» [4, 7]. К. Ге-
нієва звернула увагу на ту обставину, що хоч автор «Улісса» провів більшу
частину життя на континенті, проте не зацікавився ним. Уяву митця весь
час привертав Дублін [2, 288]. В. Тревор не зосереджувався лише на житті
Дубліна, проте його ставлення до Ірландії було близьким до Джойсового.
Дослідники завважили, що В. Тревор писав на географічній відстані від Ір-
ландії. З кінця ХХ ст. він дедалі більше писав про країну, в якій народився,
проте лише тоді, коли «став кимось на зразок чужинця для неї» [12]. Крім
того, для письменника Ірландія залишилася «законсервованою» в розчи-
ні 30-х, 40-х, 50-х, почасти 60-х років; радикальні новації 80—90-х років
ХХ ст. Треворової країни не торкнулись. Тож невипадково Ф. О’Тул у статті
«Збереження решток» констатував, що новела «Ще два кавалери», здава-
лося, твердить, що в цьому просторі нічого не змінилось. Текст апелював до
трьох часових відрізків: початку ХХ ст., з яким пов’язана оригінальна історія
(Джойсова історія); середини 1950-х, коли два студенти відтворили її; та се-
редини 1980-х, коли оповідач чув про неї від одного з них [9]. Тож у такій
тривкій ситуації персонажі сприймали переказане оповідання Джойса як
реалії сучасності. У Треворових гультяїв Хеффернана й Фіцпатріка порівня-
но з Джойсовими Ленеханом і Корлі соціальний та освітній статус, безсум-
нівно, підвищився, проте, за словами А. Ліверганта, «суть їхніх стосунків зі
світом та між собою… збереглася без змін» [5].
Джойсові «Два кавалери» відтворювали незрушний час життя двох
нероб. Вони вже не юні, та їхня безтурботна безвідповідальність дала
Ольга КАБКОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 43
змогу ірландському митцеві долучити саму новелу до юначого сегмента
«Дублінців». Один із цієї пари сприймав себе як наставника, другий —
як учня. Попри те, що дефініції «прилипайло» та «паразит» співвідне-
сені лише з Ленеханом, вони обидва мали ці якості. Амбіційний Корлі
хизувався здібністю маніпулювати дівчатами, а саме юною служницею,
котра постачала йому гроші та сигарети. Корлі почувався переможцем,
бо «на його долоні виблискувала маленька золота монетка», отримана
від дівчини-служниці [7, 83].
Відомо, що майстерність Дж. Джойса розкривалася не у вигадливій
фабулі, а у формальних знахідках, відкриттях митця. У центрі оповіді пере-
буває «не-подія» — процес або момент у низці інших таких самих момен-
тів. У цьому сенсі більш традиційний, схильний до розповідання В. Тревор
скоріше зосереджувався на випадку, що увиразнювався на тлі відсутності
подій. У центрі його новели «Ще два кавалери» — Хеффернан та Фіц-
патрік, і, як у Дж. Джойса, перший учив товариша жити. Обидва, як і в
ірландського метра, — пройдисвіти. Проте перший сповнений злоби, зло-
стивості, а другий прикметний добродушними лінощами. У розгортанні
сюжету новели В. Тревора певну роль відігравав текст попередника і зага-
лом Джойс як текст, а також ображене, скривджене самолюбство Хеффер-
нана. Цей молодик уже багато років навчався в університеті, і не тому що
був винятково недолугий, щоб завершити цей процес. Просто були певні
умови заповіту його дядька: передбачалося, що фінансування Хеффернана
припиниться, як тільки він завершить навчання. Тож чоловік, аби якнай-
довше не переступити цієї фатальної межі, умисно завалював екзамени.
«Вічний студент» Хеффернан, будучи вже достатньо дорослою, але незрі-
лою людиною, утілював сегмент юності в суспільному бутті, так само, як це
було з персонажами відповідної новели Дж. Джойса.
Старий університетський професор Флакс став об’єктом злоби, не-
нависті, навіть помсти Хеффернана. Причина цієї злоби, здавалось, була
безневинна. Просто час від часу цей літній викладач завважував, що
Хеффернан усе ще навчався. І ця, по суті нейтральна заувага, проростала
у ґрунті злостивої та самолюбивої натури молодого чоловіка. В. Тревор
ніколи не оминав увагою первісної гріховності людини. Одна з його но-
вел так і називалась — «Первородні гріхи Едварда Тріппа» («Original
Sins of Edward Tripp»). Тож помста Хеффернана була пов’язана з розігра-
шем. Професор був залюблений у творчість знаного ірландця, він навіть
входив до складу Товариства Джеймса Джойса. Тож Хеффернан сприяв
спектаклю — хитрій витівці, до якої було залучено стареньку служницю.
Їй заплатили, і вона мала розповісти професорові Флаксу про те, що в
юності була знайома з Дж. Джойсом, стала прототипом героїні його но-
вели «Два кавалери» і володіла певною додатковою інформацією про
обставини приватного життя ірландського класика. Треворова немолода
Треворова адаптація Джойсового імпульсу
44 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717)
жінка, як і юна служниця в тексті Джойса, були оплутані брехнею і яв-
ляли собою частку неправди. У Тревора дві старі ляльки — служниця і
викладач — танцювали під дудку Хеффернана.
Професор підхопив нові для джойсознавства відомості та підготу-
вав лекцію для конференції фахівців. Саме на цьому зібранні дріб’язково
злопам’ятний Хеффернан довів присутнім недостовірність усієї викладеної
інформації. Ім’я науковця було знеславлене, про цей конфуз певний час го-
ворило все місто, і через рік після того професор помер. А дружні стосунки
між Хеффернаном і Фіцпатріком відтоді остаточно розладнались.
Очевидно, що В. Тревор орієнтувався на традиційну новелістичну
розповідну модель, що мала містити зачин (хоча й винесений за дужки
твору і пов’язаний із Джойсовим текстом), розгортання, кульмінацію з
поворотним моментом і розв’язкою. Його цікавив тематично прокрес-
лений у новелах ірландського метра духовний «параліч», але не менше
— первісні гріхи, а також пристрасті, пов’язані з ними, які ставали руші-
єм усіх подій у творі. Ідеться про злостивість та ущемлене самолюбство
Хеффернана; кохання, заради якого молоденька служниця з оповідання
Дж. Джойса вдалася до крадіжки; скнарість, що змусила стару жінку по-
годитися на брехню; непомірні лінощі Фіцпатріка. Останній із названих
моментів можна розглядати як певну точку доторку до естетики Джой-
са-новеліста. На думку Е. Гончаренко та Л. Байсари, малій прозі цього
класика іноді властивий «ліризм та концентрований поетичний погляд,
тоді з’являється метафоричність, іноді мало помітна, лише рада натякну-
ти на почуття героя або автора» [3, 174]. Такою метафорою у В. Тревора
став образ двох старих ляльок, що танцюють під дудку Хеффернана, —
гидкої, пересічної злостивості. Можна розгорнути цей образ, сказавши,
що й решта персонажів рухались під «музику» первородних гріхів.
Думається, що концентроване поетичне бачення Джойса (поки що не
епіфанія, а саме концентрований поетичний образ) увиразнювалося у Тре-
воровому зіткненні постатей сивого професора Флакса, північноірландця,
і вихідця з півдня, з Кілкенні, — Хеффернана. У цій сконцентрованості —
ірландське минуле, емоції маленької людини, схильної ображатись і ніко-
ли не відпускати свої образи. Те, що Хеффернан ніколи не дозволяв собі
одягати комфортний просторий блейзер, як добродушний Фіцпатрік, а
лише костюм у смужку, стало красномовною психологічною деталлю, яка
потверджувала регламентовану закритість цього персонажа.
Особливий інтерес для порівняння творів двох митців становить
Джойсова топографія. Критики завважували, що прикметник «топогра-
фічний» ставав якісною характеристикою його прози, коли звільнені від
прикметників назви вулиць, пабів, місцин формували маршрут замкну-
того кола життя, з якого неможливо було вирватися (наприклад, в опові-
данні «Два кавалери»). О. Лівергант спостеріг, що В. Тревор у своїх «Ще
Ольга КАБКОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 45
двох кавалерах» умисно водив «читача “джойсівськими місцями”, іноді
уподібнюючи, а іноді протиставляючи Дублін часів Джойса і Дублін сьо-
годення: парки Стівенс-Грін і Коледж-парк, аристократичні Беггот-стріт
і Кейпел-стріт, околиці Дубліна — заможний, благопристойний Чепелі-
зод і глухий (і в часи Джойса, і тепер) Доннібрук, магазин трикотажних і
галантерейних товарів братів Пім, Хоут — нині курортна місцевість під
Дубліном, у часи Джойса — рибацьке сільце… і, нарешті… башта Мартел-
ло…» [5]. Окремі із завважених локацій ставали маркерами, що позначали
траєкторію руху головних героїв вулицями міста, певні ж із них були тіль-
ки метою екскурсійних поїздок, здійснюваних під час заходів Товариства
друзів Джеймса Джойса. У В. Тревора персонажі почасти топчуться на
місці, рухаючись Джойсовими слідами, і вони ж утягуються в часову паст-
ку, опиняючись у часовій заокругленості, незмінності.
Форма викладу у В. Тревора традиційніша порівняно з Джойсовою.
Розповідач тяжіє до всезнання, він «зшиває» різних персонажів і різні ча-
сові відтинки, попри те що в окремих новелах В. Тревор усе ж таки викори-
стовував Джойсову модель суб’єктивованої версії викладу від третьої особи.
Образ жінки має подібні, але й відмінні риси в новелах «Два кавалери»
та «Ще два кавалери». У Дж. Джойса це безіменна, мовчазна, безсловесна,
вербально непроявлена юна служниця. У В. Тревора це стара служниця, яка
так і не здобула імені, проте готова теревенити, брехати на замовлення [13].
Отже, власні зізнання сучасного англо-ірландського письменника,
а також викладки дослідників потверджують вплив текстів класика мо-
дернізму на його доробок. І тяжіння митця до раннього Джойса було зу-
мовлене його роллю в ірландській та загалом світовій літературі, а також
певною спорідненістю світовідчуття обох літераторів. Можна зафіксува-
ти відповідні імпульси на різних рівнях малої прози В. Тревора. Спосте-
рігаючи за його текстами, можна побачити Джойса як майже образ-пре-
текст для персонажа історії сучасного автора. Можна говорити про його
своєрідну стилізацію, ба навіть гру з новелами «Дублінців». Попри те
що Джойсову наративну стратегію — суб’єктивовану версію розповіді
від третьої особи — активно використовував В. Тревор, останній зали-
шався прибічником традиційного викладу. Не прихиляючись до модер-
нізму, не поринаючи в архаїку, не переходячи у вимір постмодернізму,
зберігаючи зв’язок з ірландськими історіями, він дозволяв собі ледь від-
чутні або очевидні експерименти так само і з Джойсовими кодами.
ЛІТЕРАТУРА
1. Белль Г. Ірландський щоденник // Белль Г. Твори: У 2 т. Київ: Дніпро, 1988. Т. 2.
С. 679—751.
2. Гениева Е. Ю. И снова Джойс… Москва: ВГБИЛ им. М. И. Рудомино, 2011. 368 с.
3. Гончаренко Е., Байсара Л. «Два кавалери» Джеймса Джойса очима перекладача //
Всесвіт. 2018. № 9—10. С. 171—177.
Треворова адаптація Джойсового імпульсу
46 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717)
4. Гончаренко Е. П. Життєва та творча «Одіссея» Джеймса Джойса. Дніпропетровськ:
Наука і освіта, 2010. 201 с.
5. Ливергант А. Вступление [Тревор У. Еще два рыцаря] // Иностранная литература. 1996.
№ 8. URL: https://magazines.gorky.media/inostran/1996/8/eshhe-dva-ryczarya.html
6. Юнг К. Г. Монолог «Улисса» // Юнг К. Г. Избранное / Пер. с нем. Е. Б. Глушак, Г. А. Бу-
тузов, М. А. Собуцкий, О. О. Чистяков; Отв. ред. С. Л. Удовик. Минск: ООО «По-
пурри», 1998. С. 381—409.
7. Joyce J. Dubliners. A Portrait of the Artist as a Young Man. Moscow: Progress publishers,
1982. 588 p.
8. O’Connor J. Th e Collected Stories by William Trevor // Th e Guardian. 2009. 28 November.
URL: https://www.theguardian.com/books/2009/nov/28/collected-stories-william-trevor-
review.
9. O’Toole F. Th e Saving Remnant // Th e New York Review of Books. 2005. 17 November.
URL: https://www.nybooks.com/articles/2005/11/17/the-saving-remnant/
10. Overbey E. Eighty-fi ve from the archive: William Trevor // Th e New Yorker. 2010. 3 June. URL:
https://www.newyorker.com/books/double-take/eighty-fi ve-from-the-archive-william-trevor
11. Power Ch. A brief survey of the short story part 39: William Trevor // Th e Guardian. 2012.
20 March. URL: https://www.theguardian.com/books/2012/mar/20/brief-survey-short-
story-william-trevor
12. Schirmer G. A. William Trevor: A Study of His Fiction. London: Routledge.
13. Trevor W. Th e Collected Stories. URL: https://booksonline.com.ua/view.php?book=40083
14. William Trevor talks to RTÉ in 2000. URL: https://www.rte.ie/culture/2016/1121/833421-
william-trevor-remembered-a-conversation/
Отримано 7 липня 2020 р.
REFERENCES
1. Böll, H. (1988). Irlandskyi shchodennyk (V. Shelest, Trans.). In Böll, H. Tvory (Vol.1-2;
Vol. 2; pр. 679-751). Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian]
2. Geniіeva, Ye. Yu. (2011). I snova Dzhois… Moscow: VGBIL im. M. I. Rudomino. [in
Russian]
3. Honcharenko, E., & Baisara, L. (2018). “Dva kavalera” Dzheimsa Dzhoisa ochima
perekladacha. Vsesvit, 9-10, 171-177. [in Ukrainian]
4. Honcharenko, E. P. (2010). Zhittieva ta tvorcha “Odisseia” Dzheimsa Dzhoisa.
Dnipropetrovsk: Nauka i osvita. [in Ukrainian]
5. Livergant, A. (1996). Vstuplieniie [U. Trevor. Yeshcho dva ritsaria]. Inostrannaya literatura, 8.
https://magazines.gorky.media/inostran/1996/8/eshhe-dva-ryczarya.html [in Russian]
6. Jung, C. G. (1998). Monolog “Ulissa”. In Udovik, S. L. (Ed.). Jung, C. G. Izbrannoe (Glushak, E. B.,
Butuzov, G. A, Sobutskii, M. A., & Chystiakov, O. O., Trans.; pр. 381-409). Minsk: OOO “Po-
purri”. [in Russian]
7. Joyce, J. (1982). Dubliners. A Portrait of the Artist as a Young Man. Moscow: Progress
publishers.
8. O’Connor, J. (2009, November 28). Th e Collected Stories by William Trevor. Th e Guardian.
https://www.theguardian.com/books/2009/nov/28/collected-stories-william-trevor-
review.
9. O’Toole, F. (2005, November 17). Th e Saving Remnant. Th e New York Review of Books.
https://www.nybooks.com/articles/2005/11/17/the-saving-remnant/
10. Overbey, E. (2010, June 3). Eighty-fi ve from the archive: William Trevor. Th e New Yorker.
https://www.newyorker.com/books/double-take/eighty-five-from-the-archive-william-
trevor
11. Power, Ch. (2012, March 20). A brief survey of the short story part 39: William Trevor.
Th e Guardian. https://www.theguardian.com/books/2012/mar/20/brief-survey-short-story-
william-trevor
12. Schirmer, G. A. (1990). William Trevor: A Study of His Fiction.
Ольга КАБКОВА
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 47
13. Trevor, W. (1992). Th e Collected Stories. https://booksonline.com.ua/view.php?book=40083
14. William Trevor talks to RTÉ in 2000. (2016, December 25). https://www.rte.ie/
culture/2016/1121/833421-william-trevor-remembered-a-conversation/
Received 7 July 2020
Olha KABKOVA, PhD, docent
Taras Shevchenko National University of Kyiv
60 Volodymyrska st., Kyiv 01033
e-mail: olgakabkova44@gmail.com
ORCID: https:// orcid.org/0000-0002-1529-8634
W. TREVOR’S APPLICATION OF J. JOYCE’S INSPIRATION
While fi nding out the relation of W. Trevor’s writing to Joyce, we are to take into account
the fact, fi xed by the German writer H. Bell in his “Irish diary”: Joyce is one of the ordinary
surnames in Ireland.
Yet the aim of the article was to search for the infl uence of the literary technique of
J. Joyce — one of the well-known modernists — on W. Trevor’s creative works. On the one
hand, W. Trevor himself in the interviews insisted that “Dubliners” and “A Portrait of the
Artist as a Young Man” were valuable for him within the whole life; on the other hand, the
known and famous writers and critics aimed at fi nding those links. A number of researchers
took into account that Joyce’s later texts were not so valuable for Trevor’s creative works. His
infl uence was not the linguistic pyrotechnics of the “Ulysses” but the modest and punctili-
ous voice of “Dubliners”.
It is possible to determine some levels of Joyce’s presence in W. Trevor’s texts: Joyce as a
character, as a model of creative activity, as a pattern for stylization and even comic imitation.
One of the characters of Trevor’s “Music” was fascinated with Joyce’s appearance, his
photograph. Sometimes, while hearing music, he was imagining himself a human being
similar to Joyce. “Th e Th ird Party” began with a meeting of two men, one the husband,
one the lover in a Dublin hotel bar. Th ey have to come to an agreement on the end of the
marriage, which was not achieved. Th e plot of this story is somewhat a travesty of “A Little
Cloud” (from “Dubliners”). Moreover, the main characters are W. Trevor’s version of two
diff erent types of mental constitution vivid in “A Little Cloud” as well as in “Ulysses”. Th e
interview of two characters in Trevor’s text allowed using Joyce’s telling strategy: an applica-
tion of subjective third-person narration. An aspect of location in Trevor’s story is similar
to that of Joyce, it is Dublin. Nevertheless for Trevor Dublin was a city, where events took
place, not a version of the important original location, as it was with Joyce. Th e same may
be said about “Two More Gallants”. Th is story of the modern and equally traditional Irish
writer is the most vivid example of the author’s dialogue with the original text of Joyce. Th e
writer simultaneously refl ected and parodied “Two Gallants” (from “Dubliners”). Th ere is a
certain similarity between the viewpoints of both authors on Dublin and Ireland in general.
Th e creative activity of Joyce was governed by Ireland. W. Trevor’s links with Ireland were
restored only when he became something of a stranger to this country. Moreover, Trevor’s
conception of Ireland remained constant as if nothing had happened in this country during
the second half of the XX century. So the reality of “Two Gallants” and “Two More Gal-
lants” remained alike, as well as irresponsibility of the main characters.
Th e narrative nerve in Joyce’s text may be defi ned as no-event, while Trevor’s text is
arranged according to tale tradition. “Two Gallants” is associated with the concentrated po-
etic image of paralysis. A similar representation is evident in “Two More Gallants”: puppets
dance to the music of original sins. Th at shows Trevor’s play with the original text.
Keywords: “Dubliners”, character, model of creative activity, stylization, comic imitation,
“Music”, “Th e Th ird Party”, “Two More Gallants”.
Треворова адаптація Джойсового імпульсу
|