Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»

У статті здійснено спробу комплексного аналізу біблійної основи роману Л. Мосендза «Останній пророк». Її інтерпретацію розглянуто на трьох рівнях: сюжетному, образному і стилістичному. Висвітлено сюжетний паралелізм роману і біблійного тексту. Визначено особливості авторської рецепції першоджерела...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автор:	Григорчук, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2021
Назва видання:	Слово і Час
Теми:	ХХ століття
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184704
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» / Ю. Григорчук // Слово і Час. — 2021. — № 3. — С. 60-75. — Бібліогр.: 18 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184704
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1847042025-02-09T13:34:18Z Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» Interpretation of the Biblical Prototext in Leonid Mosendz’s Novel “The Last Prophet” Григорчук, Ю. ХХ століття У статті здійснено спробу комплексного аналізу біблійної основи роману Л. Мосендза «Останній пророк». Її інтерпретацію розглянуто на трьох рівнях: сюжетному, образному і стилістичному. Висвітлено сюжетний паралелізм роману і біблійного тексту. Визначено особливості авторської рецепції першоджерела: психологізацію, каузальну мотивацію фактів, заповнення «змістових лакун» оніричними візіями та історичними екскурсами. Охарактеризовано образи голов них героїв (Елісеби, Єгоханана) та наведено їхні старо- й новозавітні прообрази. Окреслено стилістичну специфіку твору: використання художніх засобів Святого Письма, цитат, алюзій, сакральної лексики, антропонімів, топонімів, афоризмів. The paper deals with the biblical prototext in L. Mosendz’s novel “The Last Prophet”. Th is work focuses on the figure of John the Baptist making the most full coverage of the prophet’s personality in Ukrainian literature. Besides the historical sources, the novel is based on the ideological and aesthetic pattern of the Holy Scripture. However, the canonical text has been significantly rethought. The specifics of interpreting the biblical prototext in L. Mosendz’s novel have not yet been the subject of special research, although many scholars paid attention to the biblical basis of the work. Therefore, the purpose of the present paper is to highlight the peculiarities of the biblical prototext embodied in the novel “The Last Prophet”. The analysis of the plot, figurative and stylistic levels was necessary for achieving this goal. At the plot level, the common and distinctive features of the biblical and fictional stories of the John the Baptist’s life have been indicated. The distinctive features appeared to be more numerous as the text of the novel complements rather than repeats the prototext (the Gospel of Luke). Psychologization, the scholarly motivation of events, the manner of filling “semantic gaps” with both oneiric visions and historical narrations are the specific features in reproducing the biblical story. The main characters of the work Jehohanan and Elizabeth, unlike original biblical characters, are endowed with portrait characteristics and shown in the dynamics of age and spiritual growth. Creating them, the author combines the Old and New Testament prototypes: Eliseba — Sarah, the Mother of God; Jehohanan — David, Elijah, Isaiah, Moses, and Messiah. In this context, the figure of Elizabeth appears as a generalized image of the Mother, and the figure of Jehohanan — as a common image of the Prophet. The sacred vocabulary, biblical anthroponyms, toponyms, aphorisms, stylistic figures of inversion, amplification, gradation, etc. form the stylistic level of implementing the aesthetic means of the Holy Scripture. Some biblical quotations are given as poetically modified and emotionally characterized by the writer. The biblical prototext secures ideological and aesthetic integrity for the novel but doesn’t give the plot a strict direction. Although deeply rooted in the Holy Scripture, the novel by Mosendz is a completely independent work on the search for values of a man, people, and humanity. 2021 Article Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» / Ю. Григорчук // Слово і Час. — 2021. — № 3. — С. 60-75. — Бібліогр.: 18 назв. — укp. 0236-1477 DOI: 10.33608/0236-1477.2021.03.60-75 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184704 821.161.2Мосендз uk Слово і Час application/pdf Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	ХХ століття ХХ століття
spellingShingle	ХХ століття ХХ століття Григорчук, Ю. Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» Слово і Час
description	У статті здійснено спробу комплексного аналізу біблійної основи роману Л. Мосендза «Останній пророк». Її інтерпретацію розглянуто на трьох рівнях: сюжетному, образному і стилістичному. Висвітлено сюжетний паралелізм роману і біблійного тексту. Визначено особливості авторської рецепції першоджерела: психологізацію, каузальну мотивацію фактів, заповнення «змістових лакун» оніричними візіями та історичними екскурсами. Охарактеризовано образи голов них героїв (Елісеби, Єгоханана) та наведено їхні старо- й новозавітні прообрази. Окреслено стилістичну специфіку твору: використання художніх засобів Святого Письма, цитат, алюзій, сакральної лексики, антропонімів, топонімів, афоризмів.
format	Article
author	Григорчук, Ю.
author_facet	Григорчук, Ю.
author_sort	Григорчук, Ю.
title	Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»
title_short	Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»
title_full	Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»
title_fullStr	Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»
title_full_unstemmed	Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»
title_sort	інтерпретація біблійного прототексту в романі леоніда мосендза «останній пророк»
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2021
topic_facet	ХХ століття
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184704
citation_txt	Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» / Ю. Григорчук // Слово і Час. — 2021. — № 3. — С. 60-75. — Бібліогр.: 18 назв. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT grigorčukû ínterpretacíâbíblíjnogoprototekstuvromaníleonídamosendzaostanníjprorok AT grigorčukû interpretationofthebiblicalprototextinleonidmosendzsnovelthelastprophet
first_indexed	2025-11-26T07:00:56Z
last_indexed	2025-11-26T07:00:56Z
_version_	1849835350309994496
fulltext	60 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) DOI: 10.33608/0236-1477.2021.03.60-75 УДК 821.161.2Мосендз Юлія ГРИГОРЧУК, кандидат філологічних наук Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України вул. М. Грушевського, 4, м. Київ, 01001 e-mail: yuliahryhorchuk@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-9359-1334 ІНТЕРПРЕТАЦІЯ БІБЛІЙНОГО ПРОТОТЕКСТУ В РОМАНІ ЛЕОНІДА МОСЕНДЗА «ОСТАННІЙ ПРОРОК» У статті здійснено спробу комплексного аналізу біблійної основи ро- ману Л. Мосендза «Останній пророк». Її інтерпретацію розглянуто на трьох рівнях: сюжетному, образному і стилістичному. Висвітлено сюжетний паралелізм роману і біблійного тексту. Визначено особли- вості авторської рецепції першоджерела: психологізацію, каузальну мо- тивацію фактів, заповнення «змістових лакун» оніричними візіями та історичними екскурсами. Охарактеризовано образи голов них героїв (Елісеби, Єгоханана) та наведено їхні старо- й новозавітні прообрази. Окреслено стилістичну специфіку твору: використання художніх за- собів Святого Письма, цитат, алюзій, сакральної лексики, антропоні- мів, топонімів, афоризмів. Ключові слова: роман, сюжет, образ, прообраз, прототекст, текст, контекст. Останній пророк Старого Завіту і перший пророк-му- ченик Нового, показова постать на тлі переломної доби, більший «між народженими від жінок» [2, Мат. 11:11] — усе це про Йоана Хрестителя. До його образу й непе- ресічної місії (бути Предтечею Месії) зверталося багато письменників, а з-поміж українських митців найрозлогі- Ци т у в а нн я: Григорчук Ю. Інтерпретація біблійного прототексту в рома- ні Леоніда Мосендза «Останній пророк» // Слово i Час. 2021. № 3 (717). С. 60—75. https://doi.org/10.33608/0236-1477.2021.03.60-75 Слово і Час. ХХ СТОЛІТТЯ ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 61 ший твір присвятив йому Леонід Мосендз (1897—1948). Споріднений у тематично-стильовому ключі з драматичними поемами Лесі Українки та Франковим «Мойсеєм», роман «Останній пророк» — вагоме слово про Хрестителя серед творів класиків: Генріха Гейне, Стефана Маллар- ме, Гюстава Флобера, Франсуа Моріака. Український митець працював над своїм епічним полотном понад десятиліття, і цю книжку, безпере- чно, можна вважати вершиною письменникового доробку. Історіософський і глибоко символічний роман охоплює різні куль- турно-темпоральні площини: у панорамній історії Палестини палім - псестно прочитується минуле України, а в образі головного героя — витво- рена авторською свідомістю постать національного й духовного лідера. Виникає питання: що спонукало Л. Мосендза до вибору означеної теми — безкомпромісна позиція Йоана Хрестителя, суголосна з авторо- вою (письменник, за словами Уласа Самчука, прагнув «говорити завжди саму суть правди» [15, 25]), чи магнетизм рідної Вінниччини, де із ХІІ ст. існує Лядівський скельний монастир Усікновення голови Йоана Предте- чі, чи історія українських визвольних змагань, учасником яких був пись- менник, чи всі ці чинники водночас? Важко знайти точну відповідь. Як засвідчує листування Л. Мосендза, матеріалами для роботи над «Остан- нім пророком» були Святе Письмо, Талмуд, історичні та художні праці («Юдейські старожитності» Йосипа Флавія, «Всесвітня історія єврей- ського народу» Семена Дубнова, «Історія Христа» Джованні Папіні, твори Дмитра Мережковського) [9, 200—201; 10, 35; 17, 94]. Рецепція кожного із цих джерел виявляє непересічний талант Л. Мосендза, пись- менника й науковця, і може бути об’єктом окремої розвідки. У цій статті зосередимо увагу саме на інтерпретації біблійного прототексту, оскільки окреслена тема, зважаючи на культурно-аксіологічну значущість тексту- основи, дає змогу всебічно розглянути зумовлену ним ідейно-стильову специфіку твору і систематизувати наявні студії в цій сфері. Прикметно, що комплексного дослідження, присвяченого біблій- ному прототексту роману, ще немає, хоч учені, які аналізували його, одноголосно вказували на цю особливість, окреслюючи її як «христи- янсько-релігійну традицію» [12], «євангельські наративи» [1, 55] або стверджуючи, що в основі твору — Святе Письмо [18, 170], новозавіт- на [7, 101; 8] біблійна історія [16, 5; 3, 2; 14], «євангельський Ізраель» [5, 508]. Зокрема, Ігор Набитович характеризував роман як «розгорну- ту й обширну квазіцитату біблійних текстів, алюзійних та інтертексту- альних біблійних паралелей» [13, 110], Елеонора Соловей ідентифіку- вала твір як «безпрецедентну українську алюзію на єврейську біблійну історію» [16, 5], а Іван Дзюба підсумовував, що це «роман не тільки на євангельську тему, а й на тему педагогіки духу: зростання людини у Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» 62 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) прагненні морального абсолюту» [5, 539]. Незалежно одне від одного науковці звертали увагу на біблійне підґрунтя книжки, але систематично не досліджували його, що й визначає актуальність розвідки. Отже, мета статті — висвітлити своєрідність репрезентації біблій- ного прототексту в романі Л. Мосендза «Останній пророк». Реаліза- ція цієї мети передбачає виконання таких завдань: окреслити біблійне підґрунтя твору та провести сюжетні паралелі між романною історією і першо джерелом; охарактеризувати образи головних героїв, висвітлити їх спорідненість / відмінність із євангельськими прототипами; проана- лізувати відображення в художній структурі роману мовностилістичної образності Святого Письма. Біблійний прототекст виразний на сюжетному, образному і стилі- стичному рівнях твору. Тому поетапно зосередимося на кожному з них. Біблійний сюжет і авторський домисел У Біблії про Йоана йдеться ще в Старому Завіті. Книги пророків Ісаї та Малахії містять символічні вказівки на постать Хрестителя, конкрети- зовані в образах голосу, що кличе в пустелі [2, Іс. 40:3], чи Божого гінця, який приготує Йому дорогу [2, Мал. 3:1]. У Новому Завіті про аскета- праведника розповідають усі чотири євангелісти, однак найповніше — Лука. Якщо Матвій, Марко та Іван зображають Предтечу Месії зрілим мужем, то в Євангелії від Луки описано історію народження пророка, розказано про час і місце цієї події та названо його батьків — священника Захарія «з черги Авії» і Єлисавету «з дочок Арона» [2, Лук. 1:5]. Тому саме Євангеліє від Луки можна вважати прототекстом, сюжетною осно- вою твору, однак суттєво доповненою, переосмисленою. Зокрема, біблій- на історія про Йоана в Євангелії від Луки розпочинається темпораль- ною локалізацією події «за часів Ірода, царя юдейського» [2, Лук. 1:5]. Конкретизація місця дії відбувається згодом (воно охоплює чотири просторові площини: храм, де служив батько Хрестителя [2, Лук. 1:9], місто Юди в гірській околиці, де народився пророк [2, Лук. 1:39], йорданська пустеля, де він проповідував [2, Лук. 3:2—3], в’язниця, де за- гинув за правду [2, Лук. 3:20]). У романі Л. Мосендза, навпаки, часопро- сторові параметри увиразнюються не відразу. Автор спершу виводить дійових осіб, а вже згодом показує тло — сходи, «виходжені в стрімкім скелистім схилі» [11, 46]. Потім цей простір значно розширюється, на- буває біблійної («вузька вулиця», яку звуть «вухом голки» [11, 53]), символічної (сад зі столітньою смоківницею посередині [11, 53]), гео- графічної (плато Юдейських гір, Геброн, Аскалон, Велике море [11, 54]) деталізації, що, доповнюючись із кожним розділом, значно переви- щує за обсягом топографію прототексту. Натомість темпоральні па- раметри роману, хоч і розширені численними ретро- і проспекціями, порівняно з біблійним контекстом вужчі, бо не розкривають основно- Юлія ГРИГОРЧУК ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 63 го моменту — зустрічі Хрестителя і Христа, хоча формують розлогу передісторію цієї події. Першорядною для Л. Мосендза була царина міжособистісних вза- ємин, зображення людини на тлі доби і доби як мозаїки людських поста- тей. Якщо в біблійній історії про Хрестителя дійових осіб усього десять, то в романі їх близько сорока — історичних і витворених авторською уявою, докладно виписаних і лише епізодичних. У Святому Письмі це Захарій, Єлисавета, ангел Господній, Йоан, Марія, Ісус, Ірод, Іродіада, її донька, народ. Із них євангеліст Лука першим згадує священника Захарія, потім — його дружину Єлисавету. Вказано, що обоє були «справедли- ві перед Богом… Але були бездітні» [2, Лук. 1:6—7]. Так починається зав’язка сюжету, який після з’яви ангела Захарієві й народження Йоана набуває стрімкого розвитку. В об’єктиві художнього зору Л. Мосендза, на відміну від прототексту, першим постає не чоловік, а жінка — Елі- себа (Єлисавета). Саме її «голосом» розпочинається роман: зневаже- на найближчим оточенням, вона жаліється подрузі на свою «вину без вини» — тавровану в суспільстві бездітність [11, 46]. Фактично, саме мати Хрестителя — «ініціаторка дії» у творі. Якщо в Біблії Господь від- повідає на молитву Захарія (ангел звіщає йому: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина…» [2, Лук. 1:13]), то в романі про дитину благає Бога не Захарій, а Елісе- ба. Від неї походить молитва-прохання, а Захарій стає лише свідком: «Я чув твою молитву, Елісебо. Стояв за тобою ввесь час. <…> Тв ої благання були моїми» [11, 58]. Подальше становлення пророка у Біблії висвіт- лює одне речення: «Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві» [2, Лук. 1:80]. Натомість Л. Мосендз присвячує цій темі ввесь твір. Традиційні домінанти — про- повідь покаяння, хрещення Ісуса і смерть Йоана — у художній концеп- ції письменника замінюють інші — народження, зростання і змужніння пророка. Їх стереоскопічно висвітлюють три частини роману: «Бать- ки», «Вибранець» і «Манівці». Цікаво, що відомі євангельські епізо- ди, пов’язані з народженням Хрестителя (з’ява ангела [2, Лук. 1:11—20], зустріч Марії і Єлисавети [2, Лук. 1:39—40]), розлого не описано, але подано короткі натяки на них і їх оригінальне художнє переосмислення. Розглянемо ці події докладніше. З’ява ангела у святині інтерпретована у творі цілком по-іншому, ніж у прототексті. Відбувається вона не в храмі, а в левитському домі, і з’являється священникові не ангел із радісною звісткою, а загадковий чужи- нець із мечем. Сцена зустрічі пронизана тривогою, страхом. Однак це не біблійний страх благоговіння («Захарія, побачивши його [ангела. — Ю. Г.], стривожився, і страх напав на нього» [2, Лук. 1:12]), а екзистенційний жах перед невідомістю, небезпекою. Якщо в Євангелії ангельська звістка Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» 64 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) означена радістю («І буде тобі радість і веселість, і багато з його наро- дження радітимуть…» [2, Лук. 1:13—14]), то в романі пророцтво не- знайомця сповнене тривожного очікування майбутніх кривавих подій в історії народу (алюзія на вбивство юдейських немовлят за наказом Іро- да). Про народження в Захарія сина безпосередньо не мовиться, є лише непряма вказівка на цю подію: у репліці гостя («…ці думки не для тебе, а для твоїх лише синів чи внуків» [11, 86]) як чудесна можливість утілен- ня неможливого звучать слова про нащадка. Прикметно, що в романі епізод з’яви таємничого посланця Захарієві мовби подвійний, двостадійний. Першим етапом цієї події можна вва- жати візит незнайомця до левитського дому, другим — видіння у святи- ні. Якщо перша сцена надто приземлена, навіть десакралізована різким тоном чужинця, то друга — містична, безслівна, сповнена трепету перед силуетом невідомої особи за пеленою храмової завіси, що з’являється як відповідь на молитву священника: «Лише пошли! Лише пошли його! Месію пошли, Господи! Ось він гряде! <…> Хтось мужній, сильний, Пер- вородний у сяйві й блисках стояв перед завісою. <…> Забряжчало об під- логу кадило» [11, 97]. Як і в Біблії, після зустрічі в храмі Захарій утрачає мову («…шкрябав свої побажання на восковану табличку» [11, 110]). Якщо в прототексті причина оніміння духовна (кара за невіру), то в ро- мані — фізіологічна, мотивована непритомністю після ударів римляни- на і нічного гостя, сильною внутрішньою напругою. Автор із лікарською точністю описує стан священника, подібний до післяінсультного паралі- чу: «Ціла ліва половина тіла була такою: нежива, студена, мертвячо-синя. І лише тепер, при праці, діткнулася Елісебиної душі болюча свідомість, що не почула ще від чоловіка ані слова» [11, 108]. З першоджерелом опо- відь пов’язує лише те, що до Захарія чудесно повертається мова під час повідомлення синового імені. У Біблії цей епізод описано так: «І попро- сивши табличку, він написав: “Йоан — його ім’я”. <…> Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався…» [2, Лук. 1:63—64]. У романі ім’я сина — передсмертне слово священника, вимовлене як відповідь на безмовну звістку дружини про очікуване материнство: «Захарій зробив крок до неї. Захитався, простяг до Елісеби руку, ніби доторкуючись чо- гось… І з викриком “Єгоханан, Єгоханан — Богом даний, Богдан!” по- котився на долівку» [11, 135]. Отже, Л. Мосендз не лише переосмислює прототекст, а й деталізує і психологізує його, доповнює новими ідейно- емоційними нюансами. Крім біблійних сюжетних епізодів, що стосуються життя Йоана, у романі виведено ще низку. Це антиципація зустрічі Марії і Єлисавети у віщих снах Елісеби, пророча сцена з’яви величезної (Вифлеємської) зорі, алюзії плачу Рахилі, майбутньої смерті Хрестителя (в описі бенкету Іро- да), а також образу Месії (у постаті загадкового мандрівника в білому). Юлія ГРИГОРЧУК ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 65 Образи і прообрази Система образів у творі широка. Одні з них — біблійні, інші — іс- торичні й вигадані; одні окреслені штрихово (як-от образ есена-мандрів- ника в білому), інші детально виписані (як образ Єгоханана). Більшість діють лише в одній частині роману, однак є два образи, що проходять крізь усі частини твору. Це біблійні постаті Елісеби та її сина. Образ матері Хрестителя значно поглиблений порівняно з біблій- ним прообразом. У Святому Письмі про Єлисавету сказано лише те, що вона була дружиною священника Захарія [2, Лук. 1:5], матір’ю Йоана [2, Лук. 2:57] та родичкою Богородиці [2, Лук. 1:36]. Відомо також, що походила зі священницького роду Арона [2, Лук. 1:5]. Можливо, саме тому Л. Мосендз іменує свою героїню Елісеба — єврейським відповід ни- ком імені Єлисавета. «Складене з двох слів: ель — Бог і шеба — при- сягати, обітувати», ім’я перекладається як «Господь її обіт» [4, 493]. Своєрідним утіленням цієї семантики постає в Євангелії все життя Єлисавети, ознаменоване народженням сина-пророка. У романі «Останній пророк» біблійний контекст образу значно розширений художніми і психологічними деталями. Уже з перших сторі- нок твору вимальовується стислий портрет героїні: «струнка, висока» постать, що підіймається сходами по скелистому схилу [11, 46]; згодом увага акцентується на погляді, молодому, майже дівочому [11, 47], а по- тім переноситься на одяг жінки — «біле плаття» [11, 47], що вирізняє її із сірості оточення. Наприкінці, у спогадах сина, описана візія материн- ських рук, «ласкавих, спрацьованих, шаршавих» [11, 469], які берегли для нього не одну «пшеничну паляничку» [11, 469]. Художній портрет героїні Л. Мосендз виводить на тлі звичаєвих і по- бутових реалій тогочасної Палестини, показує родинну пошану до чоловіка [11, 59], щоденну працю: «мале господарство», на якому поралася, «ходила на леваду, доглядала кіз, пряла» [11, 387]. Набуваючи описової деталізації, постать Елісеби не втрачає притаманної прообразу глибини. Сприяють цьо- му асоціативні ланцюжки символічних паралелей — ново- і старозавітних. Зокрема, на початку роману звернення «Марто… …Марто» [11, 46] алюзійно апелює до новозавітної історії про Марту й Марію і підсвідо- мо спонукає співвіднести героїню з останньою. Утім, не лише з Марією, яка, сівши біля ніг Господа, «вибрала кращу частку» [2, Лук. 10:42], а насамперед із Марією, матір’ю Ісуса. На цьому акцентує і Е. Соловей, указуючи, що «поетичний і ніжний образ Елісеби ніби контамінує обидві ці постаті в тому сенсі, що вона з її жертовною і святобливою любов’ю є також ніби Предтеча — попередниця Богоматері» [16, 6—7]. Окреслений паралелізм конкретизується в тексті. Як і Діва Марія, Елісе- ба сповнена благодаті. На це вказує деталь — «глек, повний води», який жінка несе по схилу [11, 46]. Молитва героїні нагадує магніфікат Богоро- Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» 66 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) диці [2, Лук. 1:46—55], обидві жінки іменують себе «слугинями» Твор- ця [11, 57]. Як і Марія, Елісеба — це «мати безмежної любови» [11, 107], смиренна й мудра, «всетерпелива і радісна» [11, 265]. Вона віддає «за храм, за народ» [11, 57] єдиного сина, якого «виплекала всіма зусилля- ми свого духу» [11, 256]. Навіть відхід героїні зі світу нагадує радше не смерть, а Успіння Пречистої: «Хто бачив її, казали, що не виглядала як померла. Була ніби у глибокому сні. Навіть, кажуть, усміхалася» [11, 473]. В уяві Єгоханана матір постає ідеалом жінки, таким, як і «Месієва мати» [11, 335]. Цікаво, що імені «Марія», як і імені «Ісус», у тексті не згадано; лише окреслено їхні постаті за допомогою символічних асо- ціацій та оніричної деталізації. Показові в цьому сенсі — пророчі сни ге- роїні. У двох із них Елісебі з’являється Праматір, в образі якої алюзійно можна впізнати не лише Сару, а й Богородицю: І приснився їй [Елісебі. — Ю. Г.] дивний сон. <…> Якесь свято свят, але яке — вона й не знає. Лише відчуває, що дуже велике, може навіть більше, ніж Пасха. А вона по- спішає до дому молитви… <…> ...всі... мовчки відвертаються від неї. <…> Хоче втекти з цього страшного шляху муки, хоче звернути вбік. <…> Але їй заступає дорогу жінка. <…> ...ця жінка не відвертається від Елісеби. Вона хвилинку дивиться на неї ласкаво і співчутливо, опісля робить крок упе- ред і схиляється, хилиться перед нею в низькім, аж доземнім привітальнім поклоні… [11, 55—56]. Цей сон передує народженню пророка, а в постаті усміхненої жін- ки Елісеба впізнає Праматір. У романі вона йменована не Марія, а Сара [11, 56], хоч асоціативно нагадує Богородицю, її зустріч із Єлиса- ветою [2, Лук. 1:40]. Перший пророчий сон героїні доповнюється другим. Як і поперед- ній, він знаменує важливу подію — посвяту сина у храмі. Розуміючи не- минучість розлуки та потребу синової жертви, Елісеба знову бачить уві сні Праматір, яка вихоплює її за руку із прірви відчаю: «Не треба ди- витися, бо вона і так знає, хто це стоїть за нею на самісінькому краєчку безодні і пригортає її до себе сестриною рукою. Це — Праматір Роду, що її духом жила вона досі. Праматір усіх поколінь її народу» [11, 292]. Л. Мосендз порівнює Елісебу з «Авраамовою Сарою, Елкановою Ган- ною… матір’ю Самсона» [11, 56] — старозавітними праведницями, які, будучи безплідними, народили славетних синів: Ісаака, Самуїла, Самсо- на. Отже, в образі Праматері контамінуються два джерела (старо- і ново- завітне) і водночас два образи (Сари і Богородиці). Інша постать, що проходить крізь усі три частини твору, — це Єгоха- нан (фонетична транскрипція імені Йоан з івриту [3, 2]). У прототексті Йоан Хреститель показаний уже зрілим мужем, аскетом-пустельником, правдоборцем. Його візуальний образ у Біблії формують кілька деталей: «одежа з верблюжого волосу», «ремінний пояс на бедрах» [2, Мар. 1:6]. Цікаво, що в романі їх немає, натомість портрет пророка поданий у ди- Юлія ГРИГОРЧУК ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 67 наміці вікового й духовного зростання. У дитинстві Єгоханан допит- ливий, «прудкий і звинний» [11, 195], не завше слухняний [11, 243], «інший від інших» [11, 244]. У юності — сповнений «захоплення й палкої віри» [11, 300], «бистроумний» [11, 325], «завзятий» [11, 307], «чистий серцем і щирий помислами» [11, 314], без найменшої «лука- вости й облесливости» [11, 433] і через те «самітній» [11, 471], «чу- жинець у власному домі» [11, 472]. Опис зовнішності героя лаконіч- ний: «струнка» постать [11, 356], «довгі кучері» [11, 194], «рішучі» жести [11, 352]. Духовну глибину персонажа розкривають порівняння з біблійними героями. Він відважний, як Калеб [11, 205], сміливий, як Самсон і Гедеон [11, 230], відданий Богові, як цар Давид [11, 299]. Віра Просалова зазначає: «Уже назвою роману “Останній пророк” Л. Мосендз вписував свого героя у парадигму, яку умовно можна на- звати “діянням пророків”» [14]. Тож якщо образ Елісеби постає уза- гальненим утіленням матері Божого обранця, то постать Єгоханана — образом пророка. Це підтверджує низка біблійних алюзій. Як пророк Єремія [2, Єр. 1:5], герой покликаний уже з «лона матері» [11, 259]; як Самуїл [2, І Сам. 3:4], чує «за собою власне ім’я», вимовлене ки- мось невидимим [11, 311]; як Ісая [2, Іс. 6:6], відчуває містичний дотик «палаючим вуглем-жариною» [11, 249], аби згодом, як пророк Єзеки- їл [2, Єз. 16:49], відверто вказувати народові на його провини [11, 356]. Окрім старозавітних паралелей, Л. Мосендз проводить сміливу новоза- вітну вертикаль: Єгоханан — Месія. Ця асоціація спершу постає у ви- дінні матері [11, 134] і вербалізується натяками, де займенники «той», «хтось» [11, 192, 244] імплікують невисловлене — Месія. Зокрема, див- лячись на малого сина, Елісеба помічає, що перед нею «наче не дитина, не мале хлопченя», а «мала досвідчена доросла людина, яка все знає, все розуміє, лише все перевіряє своїм таємним, бездосвідним знанням. У та- ких випадках Елісебі здавалося, що це не її син. Це був… той!.. І тоді вона відвертала очі…» [11, 195]. Накреслений паралелізм згодом підтверджу- ється в тексті: у тому ж віці, коли Ісус навчає в храмі [2, Лук. 2:41—52], Єгоханан читає пророчі сувої батька [11, 209], а вирісши, викриває фа- рисеїв, промовляючи як повновладний, як той, хто має силу: «Єгоханан давно вже стояв. Зі своїм палаючим обличчям… він говорив не як гість, а як господар дому до негідних слуг, як той, хто має владу» [11, 324]. У цих словах прочитується виразна асоціація з Євангелієм від Матвія: «…Він [Ісус. — Ю. Г.] навчав їх як повновладний, а не як книжники їхні» [2, Мат. 7:29]. Біблійна місія Хрестителя безпосередньо не описана в романі, однак алюзійно спроєктована у пророцтвах інших про нього, передусім батька й матері. У мріях Захарія син — «міцний тілом і палкий духом», з «ме- чем Ґедеоновим, пращею Давидовою, правицею Самсоновою» [11, 71]. Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» 68 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) Уява Елісеби сягає ще глибше. До народження дитини вона вже відчуває, що є «матір’ю сина! Назорея! Може навіть і пророка», який «буде дру- гим Міхеєм… ...Ілією! А, може, й Месією?» [11, 134]. Такі паралелі підси- лює образ подвійної зорі [11, 127] (алюзія Вифлеємської), яка з’явилася перед народженням Йоана. На перший погляд, автор раціоналізує біб- лійне чудо [2, Мат. 2:2], пояснюючи появу світила «повільним набли- женням двох зір» [11, 127], водночас символічно інтерпретуючи його. Образ двох зірок, що злилися в одну («плянета королів могутній Юпі- тер з плянетою богів Сатурном» [11, 127]), постає візуальною антиципа- цією двох суголосних подій — народження Хрестителя і Месії. Це уви- разнює візія старого рабина Давида, який звіщає Захарієві: «Я вже чую голос, чийсь голос, що гукає до світу: приправте йому шляхи через пу- стелі душ своїх, нарівняйте йому стежки життя нашого!» [11, 117—118]. У цитованому відлунюють слова Ісаї про місію Йоана: «Це ж той, що про нього говорив пророк Ісая: “Голос вопіющого в пустині: Приготуй- те Господню дорогу, вирівняйте стежки його”» [2, Мат. 3:3]. Побут Хрестителя в пустелі та його проповідь покаяння опинилися поза художнім об’єктивом письменника, натомість у творі конкретизо- вано шлях «духовних ініціацій Єгоханана» [7, 101], його екзистенцій- них шукань: дитяче захоплення римлянами [11, 195], національною ге- роїкою [11, 240], юнацьке — біблійними текстами [11, 297]. Важливо, що Л. Мосендз не ідеалізує Йоана, але й не десакралізує його, радше ви- водить живий образ шукача правди, показує дорогу «його становлен- ня, самовиховання життям, духовного зростання» [5, 538]. Життєвий шлях героя теж не ідеалізований, а сповнений людських сподівань і роз- чарувань. Пошуки правди, віра і зневіра в мудрість садукеїв [11, 310], у праведність фарисеїв [11, 336], у справедливість зелотів [11, 449] уво- дять Єгоханана у вир народного життя, що сприяє розкриттю особли- востей побуту різних соціальних верств — заможних [11, 444] і злида- рів [11, 485], селян [11, 371] та ремісників [11, 408], митарів [11, 465] і храмових слуг [11, 300]. Усе це дає змогу відтворити широку панораму суспільного буття тогочасної Палестини і спроєктувати його на україн- ські реалії, викриваючи такі наболілі проблеми, як роз’єднаність духов- ної еліти, кар’єризм у владі, байдужість загалу, гніт чужоземного пану- вання. Парадигму духовних пошуків героя увиразнює також знайомство з есенами [11, 444]. Зображена наприкінці твору промовиста зустріч Єгоханана з мандрівником-есеном [11, 487] алюзійно актуалізує в уяві зустріч Хрестителя і Христа. Загалом, образ Єгоханана акумулює глибо- кий потенціал розгортання, поєднує старо- і новозавітну символіку, на- ціональний та екзистенційний контексти. Окрім Єгоханана й Елісеби, у творі діють і інші герої, прообра- зами яких можна вважати євангельські постаті. Це священник Заха- Юлія ГРИГОРЧУК ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 69 рій [11, 53], цар Ірод [11, 61], первосвященник Ганан (Анна) [11, 175], митар Закхей [11, 72], зелот Симон [11, 312]. Їх образи індивідуалізова- ні, показані в динаміці. Біблійна стилістика твору Аналізуючи художній стиль «Останнього пророка», Володимир Ан- тофійчук підкреслює вагому роль у романі «біблійних стилізацій, алюзій, аксіологічно-поведінкових патернів», завдяки чому Л. Мосендз «роз- ширює смислові простори тексту, повертаючись до семіотико-семантич- ної багатозначності “тексту-основи”» [1, 61]. Твір насичений цитатами та образами зі Святого Письма. Автор і його герої мислять Біблією, живуть нею. Зокрема, історія юдейського народу, яку оповідає Йоанові Елісеба [11, 202—211], увиразнена мотивами та образами зі старозавіт- них книг Вихід і Числа. Це мотиви єгипетського полону, бунту-нарікан- ня в пустелі [2, Вих. 16:2—3]; образи велетнів, синів Анака, відважного Калева, обіцяної землі [2, Чис. 13:33, 14:30, 14:7]. Шкільні роки Єго- ханана ілюструють цитати із книги Приповідок [2, Прип. 23:13—14], юнацькі почуття — рядки Пісні Пісень [2, П. П. 7:12—13], сум через утрату рідних — афоризми Еклезіаста [2, Проп. 2:16]. Репрезентована у творі (передусім у третій частині) і образна мова Нового Завіту. Зде- більшого це алюзії та ремінісценції слів Ісуса, як-от: «Душа моя сумна до смерти» [11, 374], «Господи, Господи, взиваєте ви мене, але серце ваше далеко від мене» [11, 412], «Відціджувати муху й ковтати вер- блюда» [11, 363]. Укладені в уста Єгоханана, ці вислови з Євангелія від Матвія [2, Мат. 26:38, 7:21, 23:24] сприяють зближенню постатей Месії та Хрестителя. Орієнтуючись на художній стиль першоджерела, письменник від- творює звичаєвий колорит Палестини, показує культурне тло епохи. Па- фосна, риторична мова Біблії здебільшого притаманна молитвам героїв, їхнім філософським монологам. Емоційно наснажені й метафорично-об- разні, вони вдало відтворюють стилістику Старого Завіту, як-от молитва Елісеби: «Боже Авраамів, Ісааків і Яковів! Боже предків наших! Святий і Вічний! <…> Ти бачиш страждання народу мого! Наче лев здобич, ухо- пив нас чужинець… <…> Пошли народу своєму, благаємо, Месію свого! Хай веде нарід за закон, за храм, за правду Твою!» [11, 57]. Перші рядки цієї молитви відсилають до книги Вихід, де Господь іменує Себе Богом Авраама, Ісаака і Якова [2, Вих. 3:6], а стилістичні фігури інверсії, ана- фори, ампліфікації, градації, риторичні звертання та образні порівняння підсилюють експресивну тональність прототексту, увиразнюють його. Л. Мосендз наводить не лише окремі слова й вислови, а й розлогі фраг- менти зі Святого Письма. Герої роману їх «знають напам’ять» [11, 204], «повторяють у думках» [11, 369], «рецитують» [11, 209]. Так по- Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» 70 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) стають своєрідні перекази й переспіви євангельських текстів: пісні про виноградник із книги пророка Ісаї [2, Іс. 5:1—6], промови Калева [2, Чис. 14:7—9], пророцтва Єремії [2, Єр. 1:7—8], вкладені в уста Елі- себи [11, 57], Єгоханана [11, 204], Давида [11, 246]. Цікаво, що письмен- ник не лише перефразовує, а й перевіршовує біблійні рядки. Зокрема, старосвітські методи виховання жартівливо описує перевіршована ци- тата із книги Приповідок [2, Прип. 23:14]: «Мітла й цупкий з оливи прут / дитині розум додають» [11, 199]; а ліричну гаму почуттів юнака увиразнює переспів рядків Пісні Пісень: «Глянь же, поглянь: проми- нула зима, / зливи промчалися, вихрів нема, / квітами вбралися шати землі, / горлиці голос лунає здалі…» [11, 245]. В оригіналі цей фраг- мент звучить так: «Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли. Вже квіти на землі з’явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім» [2, П. П. 2:11—12]. Цікаво, що цитування біблій- них уривків не раз поєднане з характеристикою настроєвої тонально- сті першоджерела, подекуди дуже відвертою, як-от: «Які ще уста, гіркі і проклятливі, може ще мати людина після Єзекиїла?..» [11, 237]; або ж: «Палкі Єремієві слова» [11, 69], «Соломонові паморочливі слова Пісні Пісень» [11, 249]. Притаманні роману інтелектуальна насиченість, інформативність, а водночас легкість і пластика викладу свідчать про віртуозне володіння словом та широку ерудицію Л. Мосендза. Слушне в цьому контексті спо- стереження Миколи Жулинського: «Все залежить від дару проникнен- ня в суть слова, від уміння й бажання осягати ту нескінченну сув’язь слів- образів, слів-символів, слів-звуків, слів-значень, слів-понять…» [6, 122]. Завдяки цьому твір Л. Мосендза має струнку змістову цілісність. На лек- сичному рівні її репрезентує свідоме зосередження уваги на визна- чальному для змісту роману слові «Месія». З філологічною проник- ли вістю письменник аналізує його в розлогому відступі, що має фор- му листа грецького писаря Клеанта: «...той очікуваний має зватися так якось, як Мейсеос, чи Мойсіс, що по-нашому значить Христос. Він буде сотером… <…> Спасителем усього людства!» [11, 184]. Прикметно, що ім’я «Ісус» перекладається як «Бог спасає», «Спаситель» (по-грецьки «Сотер»), тоді як «Месія» з івриту — «Помазаник» (по-грецьки «Христос»). Автор наводить низку символічних відповідників цього імені: «Тавмаст, Символ, Теос могутній, Архонт мужній, Патір вічно- сти й Базилевс миру» [11, 185]; залучає порівняння: зокрема, євангеліст Йоан називає Месію Словом, Логосом [11, 185]. Завершують текст про- мовисті рядки, які актуалізують семантику лексем «Помазаник», «Спа- ситель»: «Запали мені в душу слова земляка про Мейсеоса-сотера, й іноді ловлю я себе, як, у часи задуми над дощиною, креслить мій стилос Юлія ГРИГОРЧУК ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 71 це дивне ім’я: Христос…» [11, 186]. Так, не виписаний у творі, образ Ісуса Христа імпліцитно оприявнюється у слові. Художній стиль Біблії актуалізують у романі образи-символи і сакральна лексика, зокрема синонімічні відповідники до слова «Го- сподь»: Адонай [11, 63], Саваоф [11, 386], Вишній [11, 61], Єди- ний [11, 239], Вічний [11, 310]. Ці означення вжиті не безвідносно, а відбивають образ Бога, який у кожного персонажа свій: «Господь оселі живих» [11, 94] — для Захарія, Саваоф («Бог військ») [11, 386] — для зелотів, «Бог миру» [11, 371] — для есенів. Метафоричну мову прототексту втілюють також біблійні антропоні- ми-порівняння. Зокрема, постать ідеальної жінки конкретизують імена старозавітних праведниць (Міріам, Ревеки, Сари, Дебори, Естери, Юди- ти, Рут [11, 253]), а образ жінки-грішниці — імена Даліли, Аголи, Аго- ліби, Рааб, Єви [11, 334]. Джерело таких зіставлень — аж сім біблійних книг (Буття, Вихід, Суддів, Естери, Юдити, Рути, Єзекиїла). Окрім сакральної лексики й антропонімів, роман насичений топо- графічними деталями, за якими можна скласти докладну карту часів Ісуса. Це назви країн і територій (Юдея, Галілея, Самарія, Сирія, Па- лестина, Іллірія, Єгипет), міст (Єрусалим, Геброн, Вифлеєм, Сепфоріс, Міцраїм, Гасен, Аскалон, Бет-Цур), водойм (Силоамська купіль, Мертве і Велике моря та ін.). Наведено навіть назви гір (Юдейські, Оливна) і пу- стель (Сур і Сін), а також деяких міських брам Єрусалима (Рибальська, Гипікова, Фазелева). Усі ці лексеми сприяють конкретизації хронотопу, його достовірному окресленню. Семантично промовистий не лише перелік, а й історія вжитих у творі топонімів. Подекуди вони переростають у ребуси-загадки, як-от назва рідного міста Єгоханана — Геброн, або Хеврон. Постає питання: що стало її джерелом, адже, за Євангелієм від Луки, Єлисавета жила в «гірській околиці, в місті Юди» [2, Лук. 1:39]. За даними сучасних до- сліджень, «місто Юди» — це Ейн-Карем, старовинне селище на захід від Єрусалима. Натомість Л. Мосендз локалізує дію твору в Геброні. Немає однозначної відповіді, чому саме тут. Можливо, через історичну вагомість Геброна як культурного центру Палестини, одного з найдавні- ших міст світу, міста Авраама, Сари і царя Давида. Можливо, для про- ведення паралелей «Сара — Елісеба», «Єгоханан — Давид». Найоче- виднішим видається перше припущення, оскільки цей факт актуалізує концепти культурної й історичної пам’яті та асоціативно проєктується на долю України. Палімпсестно (крізь призму біблійної Палестини) Л. Мосендз зо- бражує історіософську візію рідного краю, його шляху до свободи. На стилістичному рівні цей паралелізм утілюють афоризми, біблійні й Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» 72 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) авторські: «Найстрашніший час є кращий, ніж ніякий час» [11, 115], «Чи ж без змагань приходить перемога?» [11, 231], «Шляхи Єдино- го не до пізнання людині» [11, 335], «Покоління минає й інше настає, лише земля триває навіки» [11, 475]. Джерелом багатьох із цих висло- вів постає старозавітна риторика, зокрема афористика книги Еклезіаста. Л. Мосендз підводить до висновку, що шлях до свободи і ключі від неї — у нас самих. Цю думку втілюють пророчі слова старця Давида: «У собі самих мусимо перестраждати ми! У нас самих мусимо звільнитися. Бо до рабів не прийде Месія!» [11, 117]. Так афористична глибина й позачасо- ва актуальність Святого Письма допомагають осмислити національне з перспективи загальнолюдського, вічного. Отже, роман «Останній пророк», хоч і побудований на традицій- ній основі, має виразно новаторський характер. Інтерпретуючи історію Йоана Хрестителя, автор висвітлює широку панораму часів, що переду- вали приходу Месії, показує народ і окремі постаті, удається до старо- завітних та новозавітних джерел. Специфіка реалізації біблійного про- тотексту у творі цілісно репрезентована на трьох рівнях — сюжетному, образному і стилістичному. Своєрідність інтерпретації прототексту на сюжетному рівні — у тому, що роман радше доповнює, ніж повторює першоджерело — Євангеліє від Луки. Лише кілька епізодів (з’ява анге- ла у святині, оніміння Захарія, зустріч Марії та Єлисавети) актуалізують євангельську матрицю. Однак ці сцени суттєво відрізняються від біблій- них. Письменник психологізує, історично й раціонально вмотивовує події, уводить у виклад засоби оніричної поетики (профетичні сни і візії), символічну мову натяків і недомовлень, асоціативних паралелей. Іншу грань опрацювання прототексту відображає система образів пер- сонажів. На відміну від біблійної історії, де діють десять героїв, у творі їх близько сорока. Із них лише двоє присутні в усіх частинах роману, це постаті Єгоханана та Елісеби. Порівняно із прототекстом, вони суттєво переосмислені, доповнені емоційно-психологічними характеристиками і водночас універсалізовані, подані крізь призму старо- й новозавітних паралелей: Елісеба — праматір Сара — Марія-Богородиця; Єгоханан — Самсон, Гедеон, Калев, Давид, Самуїл, Ісая, Мойсей — Месія. У цьому контексті Елісеба постає узагальненим образом матері Божого обранця, а Єгоханан — образом пророка. На стилістичному рівні інтерпретація прототексту виявляється в наслідуванні мови викладу, відтворенні фраз і висловів Святого Письма. У перших двох розділах роману превалю- ють цитати й алюзії зі Старого, а в останньому — з Нового Завіту, однак Л. Мосендз не лише цитує, а й перефразовує (подекуди — перевіршо- вує) фрагменти прототексту. Творчо наслідує письменник також стиль біблійних книг. Мові роману притаманні афористичність, риторичність, Юлія ГРИГОРЧУК ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 73 фігури інверсії, ампліфікації, градації. Пильну увагу до форми й семан- тики слова відображають біблійні антропоніми й топоніми, докладна інтерпретація лексеми «Месія». Таке комплексне, багатогранне й твор- че освоєння прототексту віддзеркалює досконале Мосендзове знання біблійного джерела та його майстерне художнє переосмислення. ЛІТЕРАТУРА 1. Антофійчук В. Концепт традиції і його ідеологічна та ідейно-естетична парадигма в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» // Слово і Час. 2015. № 12. С. 51—63. URL: https://il-journal.com/index.php/journal/issue/view/53/51 2. Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту / Перекл. о. Івана Хоменка. Львів: Місіонер, 2008. 1475 с. 3. Васьків М. Історичний роман Л. Мосендза «Останній пророк» крізь призму про- блем безмежної інтерпретації та надінтерпретації // Вісник Запорізького державного університету. 2001. Ч. 1. С. 1—5. URL: https://web.znu.edu.ua/herald/issues/archive/ articles/617.PDF 4. Герич Ю. Короткий словник (пояснення до твору Л. Мосендза «Останній пророк») // Мосендз Л. Останній пророк. Київ: Либідь, 2018. С. 490—500. 5. Дзюба І. Вічна злободенність євангельського сюжету (дуже й дуже суб’єктивний комен- тар до роману) // Мосендз Л. Останній пророк. Київ: Либідь, 2018. С. 501—539. 6. Жулинський М. Тарас Шевченко. Духовна реалізація національного пророцтва // Жу- линський М. Українська література: творці і твори. Київ: Либідь, 2011. С. 85—141. 7. Ковалів Ю. Леонід Мосендз // Слово і Час. 2019. № 10. С. 101—103. URL: https://il- journal.com/index.php/journal/issue/view/126/10_2019 8. Мариненко Ю. «Це покликання Боже…» (проза Леоніда Мосендза) // Міжнарод- ний культурний портал «Експеримент», 2016. URL: https://md-eksperiment.org/ post/20161224-ce-poklikannya-bozhe-proza-leonida-mosendza 9. Мосендз в листах. Особисте (з листів Л. Мосендза до родини інж. Арсена Шумовсько- го) // Літературно-науковий вісник. Мюнхен, 1949. № 2. С. 191—205. 10. Мосендз Л. Лист до В. Макара в Бельгії, з дня 5 травня 1948 // Задеснянський Р. Прав- да про Мосендза і його твори: матеріяли і деякі твори. Торонто: Гомін України, 1977. С. 35. 11. Мосендз Л. Останній пророк. Київ: Либідь, 2018. 544 с. 12. Набитович І. Леонід Мосендз — лицар святого Ґрааля. Творчість письменника в кон- тексті європейської літератури. Дрогобич: Відродження, 2001. 222 с. URL: https:// chtyvo.org.ua/authors/Nabytovych_Ihor/Leonid_Mosendz_-_Lytsar_Sviatoho_Hraalia/ 13. Набитович І. Універсум sacrum’y в художній прозі (від Модернізму до Постмодерніз- му). Дрогобич — Люблін: Посвіт, 2008. 600 с. 14. Просалова В. Текст у світі текстів Празької літературної школи. Донецьк: Східний видав- ничий дім, 2005. 344 с. URL: http://www.book.lib-i.ru/25raznoe/232457-5-vira-prosalova- tekst-sviti-tekstiv-prazkoi-literaturnoi-shkoli-doneck-shidniy-vidavnichiy-dim-b.php 15. Самчук У. Леонід Мосендз // Слово і Час. 1997. № 10. С. 24—26. 16. Соловей Е. «Останній пророк» як біблійний роман // Мосендз Л. Останній пророк. Київ: Либідь, 2018. С. 5—13. 17. Чайковський Д. (Данський О.) Леонід Мосендз про еміґраційну літературу // Визволь- ний Шлях. 1954. № 1. C. 90—95. 18. Чік Л. Жанрові особливості та архітектоніка роману Леоніда Мосендза «Останній про- рок» // Науковий вісник Чернівецького університету. 2012. Вип. 585—586 («Слов’ян- ська філологія»). С. 170—178. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvchnusf_2012_585- 586_30. Отримано 11 листопада 2020 р. Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк» 74 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) REFERENCES 1. Antofi ichuk, V. (2015). Kontsept tradytsii i yoho ideolohichna ta ideino-estetychna paradyhma v romani Leonida Mosendza “Ostannii prorok”. Slovo i Chas, 12, 51-63. https:// il-journal.com/index.php/journal/issue/view/53/51 [in Ukrainian] 2. Bibliia. Sviate Pysmo Staroho ta Novoho Zavitu (Khomenko, Ivan, Trans.). (2008). Lviv: Misioner. [in Ukrainіan] 3. Vaskiv, M. (2001). Istorychnyi roman L. Mosendza “Ostannii prorok” kriz pryzmu problem bezmezhnoi interpretatsii ta nadinterpretatsii. Visnyk Zaporizkoho derzhavnoho universyte- tu, 1, 1-5. https://web.znu.edu.ua/herald/issues/archive/articles/617.PDF [in Ukrainian] 4. Herych, Yu. (2018). Korotkyi slovnyk (poiasnennia do tvoru L. Mosendza “Ostannii prorok”). In Mosendz, L. Ostannii prorok (pp. 490-500). Kyiv: Lybid. [in Ukrainіan] 5. Dziuba, I. (2018). Vichna zlobodennist yevanhelskoho siuzhetu (duzhe y duzhe subiektyvnyi komentar do romanu). In Mosendz, L. Ostannii prorok (pp. 501-539). Kyiv: Lybid. [in Ukrainіan] 6. Zhulynskyi, M. (2011). Taras Shevchenko. Dukhovna realizatsiia natsionalnoho prorotstva. In Ukrainska literatura: tvortsi i tvory (pp. 85-141). Kyiv: Lybid. [in Ukrainіan] 7. Kovaliv, Yu. (2019). Leonid Mosendz. Slovo i Chas, 10, 101-103. https://il-journal.com/ index.php/journal/issue/view/126/10_2019 [in Ukrainіan] 8. Marynenko, Yu. (2016). “Tse poklykannia Bozhe…” (proza Leonida Mosendza). Mizhna- rodnyi kulturnyi portal “Eksperyment”. https://md-eksperiment.org/post/20161224-ce- poklikannya-bozhe-proza-leonida-mosendza [in Ukrainіan] 9. Mosendz v lystakh. Osobyste (z lystiv L. Mosendza do rodyny inzh. Arsena Shumovskoho) (1949). Literaturno-naukovyi visnyk, 2, 191-205. [in Ukrainіan] 10. Mosendz, L. (1977). Lyst do V. Makara v Belhii, z dnia 5 travnia 1948. In Zadesnianskyi, R. Pravda pro Mosendza i yoho tvory: materiialy i deiaki tvory (р. 35). Toronto: Homin Ukrainy. [in Ukrainіan] 11. Mosendz, L. (2018). Ostannii prorok. Kyiv: Lybid. [in Ukrainіan] 12. Nabytovych, I. (2001). Leonid Mosendz — lytsar sviatoho Graalia. Tvorchist pysmennyka v konteksti yevropeiskoi literatury. Drohobych: Vidrodzhennia. https://chtyvo.org.ua/authors/ Nabytovych_Ihor/Leonid_Mosendz_-_Lytsar_Sviatoho_Hraalia/ [in Ukrainіan] 13. Nabytovych, I. (2008). Universum sacrumu v khudozhnii prozi (vid Modernizmu do Postmodernizmu). Drohobych — Liublin: Posvit. [in Ukrainіan] 14. Prosalova, V. (2005). Tekst u sviti tekstiv Prazkoi literaturnoi shkoly. Donetsk: Skhidnyi vydavnychyi dim. http://www.book.lib-i.ru/25raznoe/232457-5-vira-prosalova-tekst-sviti- tekstiv-prazkoi-literaturnoi-shkoli-doneck-shidniy-vidavnichiy-dim-b.php [in Ukrainіan] 15. Samchuk, U. (1997). Leonid Mosendz. Slovo i Chas, 10, 24-26. [in Ukrainіan] 16. Solovei, E. (2018). “Ostannii prorok” yak bibliinyi roman. In Mosendz, L. Ostannii prorok (pp. 5-13). Kyiv: Lybid. [in Ukrainіan] 17. Chaikovskyi, D. (1954). Leonid Mosendz pro emigratsiinu literaturu. Vyzvolnyi Shliakh, 1, 90-95. [in Ukrainіan] 18. Chik, L. (2012). Zhanrovi osoblyvosti ta arkhitektonika romanu Leonida Mosendza “Ostannii prorok”. Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu, 585-586, 170-178. http:// nbuv.gov.ua/UJRN/Nvchnusf_2012_585-586_30. [in Ukrainіan] Received 11 November 2020 Yuliіa HRYHORCHUK, PhD Shevchenko Institute of Literature 4 M. Hrushevskoho st., Kyiv, 01001 e-mail: yuliahryhorchuk@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-9359-1334 INTERPRETATION OF THE BIBLICAL PROTOTEXT IN LEONID MOSENDZ’S NOVEL “THE LAST PROPHET” Th e paper deals with the biblical prototext in L. Mosendz’s novel “Th e Last Prophet”. Th is work focuses on the fi gure of John the Baptist making the most full coverage of the prophet’s Юлія ГРИГОРЧУК ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 3 (717) 75 personality in Ukrainian literature. Besides the historical sources, the novel is based on the ideological and aesthetic pattern of the Holy Scripture. However, the canonical text has been signifi cantly rethought. Th e specifi cs of interpreting the biblical prototext in L. Mosendz’s novel have not yet been the subject of special research, although many scholars paid attention to the biblical basis of the work. Th erefore, the purpose of the present paper is to highlight the peculiarities of the biblical prototext embodied in the novel “Th e Last Prophet”. Th e analysis of the plot, fi gurative and stylistic levels was necessary for achieving this goal. At the plot level, the common and distinctive features of the biblical and fi ctional sto- ries of the John the Baptist’s life have been indicated. Th e distinctive features appeared to be more numerous as the text of the novel complements rather than repeats the prototext (the Gospel of Luke). Psychologization, the scholarly motivation of events, the manner of fi lling “semantic gaps” with both oneiric visions and historical narrations are the specifi c features in reproducing the biblical story. Th e main characters of the work Jehohanan and Elizabeth, unlike original biblical char- acters, are endowed with portrait characteristics and shown in the dynamics of age and spiri- tual growth. Creating them, the author combines the Old and New Testament prototypes: Eliseba — Sarah, the Mother of God; Jehohanan — David, Elijah, Isaiah, Moses, and Messiah. In this context, the fi gure of Elizabeth appears as a generalized image of the Mother, and the fi gure of Jehohanan — as a common image of the Prophet. Th e sacred vocabulary, biblical anthroponyms, toponyms, aphorisms, stylistic fi gures of inversion, amplifi cation, gradation, etc. form the stylistic level of implementing the aesthetic means of the Holy Scripture. Some biblical quotations are given as poetically modifi ed and emotionally characterized by the writer. Th e biblical prototext secures ideological and aesthetic integrity for the novel but doesn’t give the plot a strict direction. Although deeply rooted in the Holy Scripture, the novel by Mosendz is a completely independent work on the search for values of a man, peo- ple, and humanity. Keywords: novel, plot, image, prototype, prototext, text, context. Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»

Інтерпретація біблійного прототексту в романі Леоніда Мосендза «Останній пророк»

Репозитарії

Схожі ресурси