Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
У статті докладно розглянуто не опублікований за життя І. Франка
 вірш «Душе моя! Душе душі моєї!». З’ясовано його жанр, творчу історію, особливу увагу звернено на психобіографічний контекст. В основі
 поетичної рефлексії — інтимні почуття поета до польки Целіни Журовської, тому в ст...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слово і Час |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184732 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» / О. Салій // Слово і Час. — 2021. — № 5. — С. 22-39. — Бібліогр.: 37 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860084542600118272 |
|---|---|
| author | Салій, О. |
| author_facet | Салій, О. |
| citation_txt | Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» / О. Салій // Слово і Час. — 2021. — № 5. — С. 22-39. — Бібліогр.: 37 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| description | У статті докладно розглянуто не опублікований за життя І. Франка
вірш «Душе моя! Душе душі моєї!». З’ясовано його жанр, творчу історію, особливу увагу звернено на психобіографічний контекст. В основі
поетичної рефлексії — інтимні почуття поета до польки Целіни Журовської, тому в статті приділено увагу цій жінці, зокрема її впливу
на творчість І. Франка. Вірш проаналізовано з погляду його архітектоніки, поетичної композиції та іконосфери. Виокремлено художні
образи перлини (мушлі) та душі. Звернено увагу на поетичну мову й
версифікацію. У дослідницькому фокусі також перебувають інші твори
письменника (поетичні, прозові), що певною мірою стосуються Ц. Журовської, зокрема й вірші зі збірки «Зів’яле листя».
The paper deals with the poem by Ivan Franko “My soul! The soul of my soul!”, which wasn’t
published during the poet’s lifetime. As one of the poems from Franko’s poetic cycle “The
First Bunch” it might have been included in the forthcoming collection “The Withered
Leaves”. That’s why the general context of this collection is relevant. The researcher reviews
context. The comparison of the published text with the autograph revealed a discrepancy
that modifies interpretation.
The basis of this poetic reflection is the poet’s intimate feelings for Celina Żurowska
(married name Zygmuntowska), so the paper focuses on this Polish woman, in particular
her attitude to the poet and her influence on his work. The research focus also includes
other works of the writer, which somehow relate to Celina. Her pride, stubbornness, and
sometimes even contempt caused pain in the poet’s soul, which gave rise to poetic masterpieces.
The memories of Franko’s contemporaries, as well as the ones of Celina herself, help
to interpret the poem.
The researcher analyzed the work in terms of its structure, poetic composition, emotional
tone, and iconosphere. The images of the pearl (shell) and the soul, which are the central
symbols of this work, show semantic similarity. The pearl is a symbol of love that grows
and becomes stronger due to patience, and at the same time, it is a metaphor for the soul.
The poetic language and versification have been examined as well.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:18:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
22 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
DOI: 10.33608/0236-1477.2021.05.22-39
УДК 821.161.2-14.09«1888»І.Франко
Олександра САЛІЙ, кандидат філологічних наук
Інститут Івана Франка НАН України
вул. М. Драгоманова, 18, м. Львів, Україна, 79005
e-mail: oleksandra.salii@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0243-2184
ЗАГУБЛЕНА «НАМИСТИНА»
«ЗІВ’ЯЛОГО ЛИСТЯ»
У статті докладно розглянуто не опублікований за життя І. Франка
вірш «Душе моя! Душе душі моєї!». З’ясовано його жанр, творчу істо-
рію, особливу увагу звернено на психобіографічний контекст. В основі
поетичної рефлексії — інтимні почуття поета до польки Целіни Жу-
ровської, тому в статті приділено увагу цій жінці, зокрема її впливу
на творчість І. Франка. Вірш проаналізовано з погляду його архітек-
тоніки, поетичної композиції та іконосфери. Виокремлено художні
образи перлини (мушлі) та душі. Звернено увагу на поетичну мову й
версифікацію. У дослідницькому фокусі також перебувають інші твори
письменника (поетичні, прозові), що певною мірою стосуються Ц. Жу-
ровської, зокрема й вірші зі збірки «Зів’яле листя».
Ключові слова: душа, лірика, перлина, любов, символічний образ, лі-
ричний герой, адресат, композиція, строфа.
Вірш «Душе моя! Душе душі моєї!» належить до тих, які
автор лише з йому відомих причин вирішив ніколи не дру-
кувати. Десять років по смерті поета, 1926-го, стараннями
Михайла Возняка цей поетичний твір було оприлюднено
в збірнику «Іван Франко» [11], а згодом передруковано у
50-томному Зібранні творів [35:2, 406—407]. Зберігся ав-
тограф [3], завдяки йому вдалося умовно встановити час
написання — 15 серпня 1888 р. З автографа зрозуміло, що
Ц и т у в а н н я: Салій О. Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» //
Слово i Час. 2021. № 5 (719). С. 22—39. https://doi.org/10.33608/0236-
1477.2021.05.22-39
Слово і Час. AD FONTES!
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 23
вірш мав увійти до майбутньої збірки «Зів’яле листя» (1896): поет його
помістив у циклі, що складається з п’яти творів: І. «По довгім важкім
отупінню...»; II. «Душе моя! Душе душі моєї!»; III. «Я нелюд! Часто,
щоб здушить...»; IV. «Похорон пані А. Г.» («Так сталось! В труні мета-
левій нині...»); V. «Як на вулиці зустрінеш...». Усі ці поезії, окрім другої,
увійшли до «першого жмутка» цієї ліричної драми. Між автографом і
опублікованим текстом є незначна розбіжність: пропущено, мабуть че-
рез недогляд, знак запитання в кінці останньої строфи, що зміщує погляд
на поетичний задум і впливає на інтерпретативний аспект поезії (про
це — згодом).
Вірш належить до жанру адресованої лірики; це любовна присвята-
звертання з ознаками ліричної сповіді [див.: 15, 222] та художньої реф-
лексії (рефлексійність виражено через інтроспективний самоаналіз мит-
ця [див.: 32, 24—25]). Адресація — латентна, адже особу, до якої апелює
ліричний суб’єкт, не названо. Однак адресата можна встановити з біогра-
фічного контексту, все залежить від міри імпліцитності, яку автор заклав
у латентну присвяту [21].
Тож до кого апелює Франко у своєму вірші, ніжно називаючи душею
власної душі? На цілком логічне переконання Мирослава Мороза, до Це-
ліни Журовської [18, 113]. Того ж 1888 р. під впливом цієї любові Франко
написав також інші художні твори: окрім поезій, це й оповідання «Маніпу-
лянтка» та повість «Lelum i Polelum» («Лель і Полель»). Як відомо, їх він
надсилав Целіні, про що вона згадувала в листах до Франка [5, 337—338],
а також в інтерв’ю 1940 р. Марії Струтинській, у якому не приховувала, що
отримувала від закоханого поета дуже гарні листи, де «часто були вірші»,
підписані «Стефан Малєвскі» [24, арк. 1]. У листі до Агатангела Кримсько-
го від 26 серпня 1898 р. Франко сам зізнавався, що присвятив «Маніпулянт-
ку» (1888), «Зів’яле листя» (1896), два вірші, що ввійшли до збірки «Мій
Ізмарагд» («Моїй не моїй» та «Спомин», 1898), і недруковану повість
«Lelum i Polelum» одній панночці, польці, яку здалеку пізнав, уже листу-
ючись зі своєю майбутньою дружиною, і закохався в неї [35:50, 114—115].
Фатальна любов «перемучила» його багато років, і частину цього болю
поет відрефлексував у творчості. Щоправда, прізвища цієї польки Франко
в тому листі не назвав. Не наважився озвучити його й Микола Вороний у
спогадах про письменника 1921 р.:
…дозволю собі одну нескромність, виявивши голосно таємницю його жит-
тя, про котру глухі чутки давно вже ходили поміж людьми і яку в інтимних
розмовах він зробив мені честь повідати. Так. Все своє життя Франко кохав
тільки одну пані, і кохав її платонічно, як Данте свою Беатріче. Не назову її
прізвища, а скажу тільки, що під іменем Регіни Франко виводить її в своїх
поетичних і прозових творах («Лісова ідилія», «Перехресні стежки»). <…>
Нею натхненний, він написав «Зів’яле листя» та інші поезії [4, 379].
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
24 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
Про Журовську-Зиґмунтовську як героїню «любовних пісень Фран-
ка» згадував Михайло Мочульський, щоправда покликаючись на слова
третіх осіб: «...пок[ійний] Володимир Гнатюк казав мені, що героїнею
“Зів’ялого листя” є невідома нам ближче пані Зигмунтовська, і на доказ
показував мені Франків лист до нього з Ліпіка, в якому була згадка про
неї» [20, 10].
Таємниця Франкового кохання «вийшла на яву», як згадував Воло-
димир Дорошенко, у часі першої більшовицької окупації, коли заснова-
но у Львові Музей Івана Франка.
Рубець цієї таємниці відслонила в пресі… Марія Струтинська, одна з згаданих
співробітниць Музею ім. Івана Франка. В 1942 р. вона подала у львівському
літературному часописі «Наші Дні» коротку інформацію про цю Франкову
любку, а десять літ пізніше доповнила її статейкою в ч. 17 літературного до-
датку до «Свободи» 1952 р. під заг.: «Омана, що зродила перлини» (про
«Зів’яле Листя» І. Франка) [10, 29].
Сама М. Струтинська писала, що Журовська-Зиґмунтовська не була
її «відкриттям»: про неї як про натхненницю Франкової поезії вона по-
чула від свого чоловіка Михайла Струтинського ще перед 1940 р. [31,
126]. А вже згодом як співробітниця музею записала із Целіною інтерв’ю.
За час існування Музею вдалося його робітникам зібрати цікавий матеріял до
життя і творчості Івана Франка, в тому коло 50 списаних розмов із людьми,
що знали Івана Франка. Між ними було теж декілька розмов із Целіною Зиг-
мунтовською-Журовською, до якої безнадійна любов кинула таку фатальну
тінь на Франкове життя [30, 792].
Те інтерв’ю їй доручив зробити перший директор музею Петро Фран-
ко 1. Дослідниця була певна: хоча в «Зів’ялому листі» маємо синтез
любовних переживань поета, проте лише одна жінка могла викликати в
його душі «внутрішню катастрофу», таку бурю протилежних почуттів
та межових переживань; «фізичний образ цієї героїні, а також усі дрібні
події й переживання, зв’язані з окремими поезіями, виразно вказують
на “маніпулянтку”… на Целіну Журовську, одружену Зиґмунтовську»;
«це була саме та жінка, що в ній доля “явила” поетові його мрію, що він
“леліяв у душі на дні”» [31, 125—126].
Святослав Гординський згадував про бурхливу реакцію галицько-
го суспільства, яку спровокувала стаття М. Струтинської [див.: 29] про
поетову натхненницю. Після публікації редакція отримала обурені лис-
ти від читачок, «які вважали розкривання таких фактів із Франкового
життя — недопускальним. Сам факт того, що український національний
поет міг бути закоханий (ідеально) в “ляшці” — був рівнозначний з наці-
1 За словами Романа Горака [6, 93], широкому читачеві про Целіну Зиґмунтовську вперше опо-
вів також син поета, Тарас Франко, у книзі «Про батька» [36].
Олександра САЛІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 25
ональною образою і пониженням української жінки» [7, 151—152]. На-
томість для критиків це було «першорядне відкриття», бо давало змогу
збагнути стимули поезій.
...ця «ляшка» була, кажучи хемічним терміном, тим каталізатором, що до-
вів до синтези того високопоетичного твору, яким є «Зів’яле листя». <…>
У Франка його кохання так і залишилось у сфері мрії, ілюзії… Ми не знаємо,
як, поетично, Франко зреаґував би у випадку, коли б його кохання пішло ін-
шими, реальнішими стежками [7, 152].
Загалом усі вірші, писані під впливом почуттів до цієї польки, спов-
нені жалю, безнадії, душевних мук і нестерпного болю (див. вірші «Непе-
рехідним муром поміж нами...», «Її сміх» («Twój śmiech mię ranił...»),
«До Ц[еліни] Ж[уровської]» («Jak pająk sam…»), «Чи бач, на моїм ста-
ло, гарна крале!», «Привид», «Я не надіюсь нічого...»). Більшість цих
поезій увійшли до «Зів’ялого листя», а оскільки вірш «Душе моя! Душе
душі моєї!» має спільні зі збіркою мотиви, образи, символи, настрої і
оскільки початково, в автографі, Франко помістив його серед поезій, що
згодом увійшли до «першого жмутка», то доцільно бодай частково роз-
глядати його в контексті цієї ліричної драми.
На те, що вірш написано під впливом почуттів до Целіни, прозоро
натякає й ліричний сюжет про мушлю, котра в муках народжує перлину.
Його автор уперше осмислив у поезії «До Ц[еліни] Ж[уровської]», на-
писаній 11 лютого 1888 р., а через пів року фактично повторив у вірші
«Душе моя! Душе душі моєї!», творчо рефлексуючи над власним душев-
ним болем, який викликали почуття до адресатки:
Мов мушля острий камінець в утробі
Роками носить у німому болю,
Аж поки соком жизності своєї
Той камінець у дорогую перлу
Не перемінить, — так я жаль о тобі
І потолочену любов завмер[лу]
У серці ношу [35:2, 406].
Від самого початку, щоб артикулювати всю глибину пережитих по-
чуттів ліричного героя, по суті, їх візуалізувати, поет концентрує увагу
на важливому художньому образі мушлі. Замість статики він зосереджу-
ється на динамічному, континуальному процесі формування перлини в
нутрі молюска. Цей художній образ емоційно драматизує почуття лірич-
ного героя, дає змогу відчути його біль від нерозділеного кохання, при-
вертає увагу до його внутрішнього стану, психологізує ліричний текст.
Як зауважив Василь Ніньовський, широке синтаксичне порівняння, що
охоплює шість із половиною рядків, вимагає від читача «довшого на-
пруження в процесі сприймання», довшої застанови над змістом по-
рівняння: «черепашка в своїх цупких панцириках відчуває перший біль
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
26 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
тоді, коли в орбіту її життя вклинюється непрошений об’єкт. Він, зігрі-
тий напруженням нервів чужого тіла, перемінюється в дорогоцінну пер-
лину, якої годі позбутись. Кому ж ця перлина дістанеться?» [22, 187].
Відповідь на це запитання криється в іншому Франковому вірші — «До
Ц[еліни] Ж[уровської]»:
Tak muszla, gdy w jej wnętrze ostry kamyk
Zamyka się, w swe ciało wciska grot raniący,
Najlepsze swoje soki wkoło niego sączy,
Aż zginie, lecz z niej perła na twej szyi świeci [35:2, 407] 1.
Перлина красуватиметься на шиї Целіни.
Отже, перлина — символ любові, що росте, міцніє, красивішає, уби-
раючись у шати перламутру, завдяки терпінню іншого. Але не тієї любові,
що окрилює, а «безнадійної», що забирає всі «соки жизності», навза-
єм даруючи лиш «вічний жаль» від усвідомлення майбутньої розлуки.
Як зазначила Тамара Гундорова, у вірші «Душе моя! Душе душі моєї!»
Франко зафіксував процес народження любові в поетовій душі: подібно
до камінця, «що поступово перемінюється в перл, любов і страждання
перетворюють душу. <…> Із душевного та любовного болю, як із муш-
лі, народжується нова душа» [8, 329]. Дослідниця значно розширила
семантику цього символічного образу, зазначивши, що в гностичному
глосарії символів «перлина є однією зі сталих метафор душі, зокрема її
надприродного сенсу» [8, 317]. А в словнику Х. Керлота йдеться про те,
що коштовне каміння й перли — знак духовної істини [13, 180]. Відтак
іще більше прояснюється семантична близькість між формою звертання
ліричного героя до об’єкта кохання («душе душі моєї») та розгорнутим
порівнянням із перлиною, що визріває в черепашці. Адресатка поезії
порівнюється з найціннішим — душею, і навіть більше — душею душі,
що є чимось потаємним, схованим від чужого зору. Цей образ творить
символічну глибину тексту. За асоціативною семантикою сама перлина
сприймається як символ душі, уміщеної в тіло (мушлю). Вона ж бо є духов-
ним осердям тіла.
У культурно-історичному, зокрема й міфологічному, контексті пер-
лина також символізує жіночість: за грецькою міфологією, прикраси з
перлин носила народжена з морської піни богиня кохання Афродіта [37,
700—701]. Тож із міфологічного погляду любов та перлина перебувають
у найтіснішому семантичному зв’язку.
Цей символ у вірші Франка має ознаки й релігійної конотації (у хрис-
тиянстві перлина стає улюбленим каменем церкви, символізує чистоту,
незайманість, уважається проявленням Бога у світі [34, 420]). У поезії
1 Так черепашка, коли в її нутрі гострий камінець / Закривають, в своє тільце втискає вістря,
що ранить, / Найкращі свої соки навколо нього сочить, / Аж поки не загине, та з неї перли на
твоїй шиї світять (пер. з польськ. укладачів 50-томного видання творів Франка).
Олександра САЛІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 27
простежуємо і екзистенційні муки від нерозділеного кохання, і згадку
про гріховність цього почуття, і сакралізацію образу коханої жінки: у неї
«чудове і невинне» лице, вона «чиста, мов хрусталь», і ясна, як сонце, її
образ сяє в серці ліричного героя. Дуже схожі сенси відчитуємо в іншому
вірші Франка з «третього жмутка» — «Я хтів життю кінець зробить...»,
де, крім аналогічного звертання «душе моя», любов виражено крізь
перцепцію болю, поглиблену біблійною, «терновою», символікою:
І сей проклін, душе моя,
Хотів на тебе кинуть я
За насміх твій, за весь твій чар,
За той болючий, клятий дар —
З тернових 1 колючок букет [35:2, 161].
Такі паралелі, однак, не свідчать про релігійне переживання героя
«Зів’ялого листя». Хіба що, як зазначає Богдан Тихолоз, уважати релігій-
ністю «культ прекрасної дами»: на вершині ієрархії вартостей суб’єкта
ліричної драми — «гарячий вогонь кохання, грішного й святого водно-
час почуття» [33, 189—190].
Образ перлини-любові, що народжується, як і справжня поезія, зі
страждання, у творчості Франка рідкісний. У такому значенні поет роз-
крив цей символ власне в текстах, що стосуються Целіни Журовської.
В інших його поетичних творах («Чого являєшся мені у сні...», «Твої
очі, як море...», «Зближався день і сон прогнав (невинний)...», «Поете,
тям, на шляху життьовому…» тощо) перлина асоціюється з духовною чи-
стотою, досконалістю, мудрістю — аж ніяк не зі стражданням.
Любов, що народжується в душевних муках, недарма асоційовано з
біологічним процесом формування перлини. Цим «соком жизності»,
що перетворює звичайний камінець у «дорогую перлу», у природному
світі є арагоніт (перламутр). Формування перлини — це захисна реакція
молюска на стороннє тіло. Коли в його раковину потрапляє піщинка або
паразит, мантійний епітелій «починає закутувати непрошеного гостя
перламутром — шар за шаром. Так і утворюється перлина. Завдяки їй
молюск позбавляється від незручності», завданої стороннім предме-
том [26]. Цей процес іноді триває десятки років. Тож порівняння «тер-
нової» любові з перлиною метафорично підсилює і відчуття часу — три-
валість любовних мук («роками носить у німому болю»): як усередині
молюска втаємничено роками зріє перлина, так і в поетовій душі тривало
нуртує його любовний щем.
Емоційна наснаженість вірша закладена в окличній експресії мето-
німічного звертання до жіночої душі, котра стає самостійним художнім
образом. Уже саме звернення ліричного героя до коханої як до душі душі
своєї свідчить, що ця жінка становить виняткову цінність для нього. Однак
1 Тут і далі курсив у цитатах мій. — О. С.
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
28 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
поняття душі в цьому поетичному тексті аж ніяк не однозначне. Дослід-
ниця мовного вираження концепту «душа» в художніх творах І. Франка
спостерегла його багатовимірність і структурованість: «Слово “душа” ви-
свічує у поезії [“Душе моя! Душе душі моєї!”. — О. С.] різними своїми гра-
нями, актуалізуючи різноманітні компоненти: “душа — кохана людина”,
“душа — основа, суть”, “душа — безсмертна основа в людині”, “душа — дже-
рело бажань, почуттів” тощо» [27, 149]. Комунікування між закоханим
ліричним героєм та суб’єктом його найпотаємніших бажань відбувається
лише на душевному рівні, бо саме там корениться любов: «Чому моя душа
тебе бажає, / Твоя ж на мене й глянуть не забагла?» [35:2, 407]. Апелю-
вання до душі, що заступає цілу особу, є не лише поетичним засобом чи
намаганням увиразнити унікальне значення адресатки для закоханого лі-
ричного героя. Франко свідомо розглядає «душу» героїні як щось окреме,
самостійне, змушене перебувати в тілесній оболонці:
За що, красавице, я так тебе люблю...
<…>
Чи за той гордий хід, за ту красу твою,
За те таємне щось, що тліє полускрито
В очах твоїх і шепче: «Тут сповито
Живую душу в пелену тісну»?
Часом причується, що та душа живая
Квилить, пручається, — тоді глибокий сум
Без твого відома лице твоє вкриває [35:2, 124].
(«За що, красавице, я так тебе люблю...»)
У такому поділі закладена амбівалентність адресатки та й загалом жі-
ночої природи. Автор розрізняє внутрішній світ своєї героїні і її зовнішню
поведінку (погорду, нехтування його любов’ю, насмішки), вірить, що в душі
вона добра й щира. Таке бачення дає змогу ліричному суб’єктові виправдати
холод і неприступність своєї обраниці, не похитнути її ідеальний образ.
Він майже не знав її — і саме тому в захопленні і в муках того зачарування на-
родилися, як у мушлі, перлини його поезії. Так, він майже не знав її. Її холод
він пояснював якоюсь таємницею, що сповила її життя, її байдужість — забо-
роною тітки чи якимись іншими перешкодами. Кажуть, що любов живиться
не тим, що отримує, а тим, що дає. Може тому, що він дав так багато, те кохан-
ня тяглося за Франком довгі роки [31, 126].
Вірш складається з п’яти строф, що мають різну кількість рядків: тут
є п’яти-, шести- й дев’ятирядкові строфи. Архітектоніка твору взалежне-
на від його змісту й настрою. Це зазначив В. Ніньовський, коли фокусу-
вав увагу на цій Франковій поезії:
З душевним терпінням людини «потерпіли» строфи, потерпіли деякі стро-
фічні рядки у своїй довжині, порозбігались рими в усіх напрямах, поврива-
лись тут і там ритмічні стопи. <…> Строфічний зміст мовби причавила якась
важка герметичність [22, 136—137].
Олександра САЛІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 29
Отже, у першій строфі, як уже мовилося, маємо розгорнуте риторич-
не звертання, у якому постає внутрішній образ ліричного героя. Його
почуття — «потолочену любов завмерлу» — разом із жалем порівняно
з перлиною, що її в серці-мушлі носить персонаж і надарма вимолює їй
смерті. Ця любов, мов «острий камінець в утробі» мушлі, дарує лише
німий біль. Серце в цьому вірші, як і в збірці «Зів’яле листя», стає вміс-
тилищем «надмірних страждань і неконтрольованих емоцій» [15, 355].
Оскільки об’єкт переживання — частина душі ліричного героя («душе
душі моєї»), то семантично виправданим є і звернення до серця, де зо-
середжена вся людська любов. Адже з «категорією душі» як засобом
«психологічного зображення внутрішнього стану» «органічно поєдну-
ється категорія серця» [15, 355].
Любов ліричного героя «Зів’ялого листя» «потолочена» та знева-
жена, бо замість взаємності він бачить в очах коханої жінки «злий на-
сміх, гордість, глум» («За що, красавице, я так тебе люблю...») [35:2,
124], чує «слова страшні: “не надійся нічого!”» («Не надійся нічого»)
[35:2, 126]. Тому більше нічого й не бажає цій любові — лише смерті.
На переконання Б. Тихолоза, опозиція «любов — смерть» — централь-
на філософсько-етична антиномія «Зів’ялого листя». «Позбавлений
надії на розділену, взаємну любов, він [ліричний герой. — О. С.] прире-
чений на страждання, сумніви й внутрішні хитання, а відтак — на смерть.
<…> Смерть тут, так само як і любов, — радше філософсько-психоло-
гічна категорія, ніж природний біологічний феномен» [33, 172—173].
Стихія танатосу загалом переважає в текстах, які стосуються Целіни
Журовської: загибелі мріям про спільне щастя з коханою бажає автор у
вірші «До Ц[еліни] Ж[уровської]» [35:2, 407]; промовлені нею слова
«Не надійся нічого» з однойменного вірша називає «убійством» «сер-
ця, духу і думок» [35:2, 126]; пише про похорон Целіниної тітки, що
здійснила метафоричне вбивство живої душі його коханої в поезії «По-
хорон пані А. Г.» [35:2, 132]; згадує пекло безодні у вірші «Привид»
[35:2, 136] тощо.
У другій, п’ятирядковій, строфі бачимо смислове тривання ідеї не-
віддільності любові від ліричного героя: так, як не можна відокремити
душу від тіла, не померши, не можна й позбутися чи вмертвити ці по-
чуття, не зазнавши духовної смерті. Коли в першій строфі цю єдність, а
фактично — болісне зростання почуттів, утілено в мариністичних об-
разах перлини й мушлі, то в другій зв’язок ліричного героя з адресаткою
порівняно з деревом: «Мов конар з пнем предивно, / Так ти зрослась
зо мною нерозривно» [35:2, 406]. Дуже схожий образ, що передає ідею
зрощення душі з об’єктом любовних почуттів протагоніста, подибуємо у
вірші «другого жмутка» «Я не тебе люблю, о ні...»:
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
30 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
Душа моя — аж дивно —
до неї, наче той поліп,
Приссалась невідривно [35:2, 144].
Тут бачимо схожість на рівні не лише смислів, а й художніх засобів.
Подібну метафорику виявлено у вірші «Моїй дружині» 1 (1887): «Важ-
ко дерево з корнем вирвати, / Друга давнього з серця вигнати» [35:2,
401]. Очевидно, образ дерева, точніше його частин — конара (конари —
грубі гілки, що ростуть від стовбура дерева [28:4, 255]) та пня, тут неви-
падковий; він має безпосередній стосунок до душі. Лариса Бондар, роз-
глядаючи вірш Франка «Я не скінчу тебе, моя убога пісне...» зі збірки
«Із днів журби» (1900), у якому поет удається до такого ж зіставлення
дерева з душею, зазначає, що «порівняння душі з деревом закорінене в
архетипній традиції… Усе це йде від тих часів, коли ще не запанував ціл-
ковитий антропоцентризм, коли дерева мислилися якщо не вищими, то
рівноправними з людьми істотами...» [1, 64]. Отже, дерево — це душа,
так само й перлину колись порівнювали з нею: «В давнину було порів-
няння душі з перлиною, жемчужиною» [12, 239]. Тому цілком органіч-
ний наступний перехід авторової думки до душі:
Чи гріх, чи два на душу я положу —
Ну що ж, коли не можу та й не можу
Тебе віддерти [35:2, 406].
Згадка про гріх натякає на те, що ця любов — заборонена. У цій точці
біографічний автор і ліричний суб’єкт максимально наближаються один
до одного, адже коли прийняти той факт, що Франко писав цей вірш для
Целіни Журовської на другому році шлюбу з Ольгою Хоружинською, то
зрозуміло, чому любов до нешлюбної жінки називав гріхом.
Третя шестирядкова строфа творить умовну змістову дихотомію з
другою строфою: якщо перед тим ішлося про гріховність почуттів про-
тагоніста, то далі — про святість коханої. Тут подано сакралізований,
усвідомлено ідеалістичний портрет жіночого персонажа:
Лице твоє, чудове і невинне,
Отут раз в раз у серці моїм сяє.
І вся ти тут, мов марево дитинне [35:2, 406].
Щоби продемонструвати силу почуттів, надати тексту високої есте-
тичної модальності, ліричний герой навмисно гіперболізує сокровен-
ність постаті коханої, наділяє її духовною чистотою: вона «невинна»,
незаплямована, «чиста, мов хрусталь», ясна, як сонце. Він розуміє, що
це лиш сяйний образ у його серці, що земна жінка такою бути не може,
тому порівнює її з дитячим (інший контекстуальний синонім чистоти й
не винності) видінням: «І вся ти тут, мов марево дитинне» [35:2, 406].
1 Про цей вірш, а також про те, який він має стосунок до Целіни Журовської, див.: [25].
Олександра САЛІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 31
Так його любовні почуття сприймаються як духовно очищені, а образ
коханої, що сяє в серці, піднесений у ранг святості. Навіть коли поетові
його обраниця кидає фразу «Не надійся нічого» (в однойменному вір-
ші), він шукає порятунку в надії:
Ні, ні, не вірю! <…>
Ти добра, щира! О, не ошукаєш
Мойого серця гордості лускою! [35:2, 128].
Ідеалізація любовного адресата в текстах, що стосуються Целіни
Журовської, — непоодинока річ.
Тим, що мене ти к собі не пустила,
В моїх грудях зглушила і вгасила
Любовний, дикий шал,
Тим ти в душі, сумній і одинокій,
Навік вписала ясний і високий
Жіночий ідеал [35:2, 187].
(«Моїй не моїй»)
Схожий образ героїні виписано й у романі «Перехресні стежки», де
Регіна для Євгенія Рафаловича була вже не просто об’єктом естетичного
вподобання, а чимось більшим, «чимось таким необхідним до життя, як
сонце, як тепло, як повітря». «Він… заховував її образ у найскритішій
глибині своєї душі, боячись, щоб ані хтось інший, ані він сам не доторк-
нувся її не то цинічним жартом, грубою фразою, але навіть жадним нечис-
тим помислом» [35:20, 231]. Григорій Величко у спогадах про письмен-
ника писав із цього приводу, що Франко «вимріяв собі ідеал жінки», який
просто «приклав» до маніпулянтки — цієї поштової співробітниці, котра
«не виказала себе в житті нічим визначним» [2, 382]. Навіть сама Целіна
описувала поета «як великого ідеаліста, але нещасливого» [23, 133].
Четверта, шестирядкова, строфа творить антитезу до попередньої:
що вищий політ і чистіший жіночий образ у серці поета, то нижче
падіння та болючіше усвідомлення факту неспроможності поєднати-
ся з коханою.
Я п’ю твій блиск, хоч він мені важкою
Отрутою, бо ми навік, навік
Розлучені! [35:2, 406].
Початок першого рядка цієї строфи на рівні семантики пов’язаний
з останніми рядками попередньої. Метафорично порівнявши духовну
чистоту своєї обраниці з кришталем та сонячним сяйвом, автор у пое-
тичній думці наближається до піднесеної, характерної для лірики роман-
тизму метафори «я п’ю твій блиск», що апелює до «сприйняття любові
як солодкого напою» [16, 95]. Чистота кришталю асоціативно викликає
зоровий образ вишуканого келиха, з котрого ліричний герой впивається
отруйним «блиском» адресатки.
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
32 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
Пасивна форма дієслова «розлучати» («бо ми навіть, навік / Розлу-
чені!») тут указує на виконавця дії, виведеного за межі тексту. Цій особі
Франко присвятив окремий вірш, що ввійшов до «першого жмутка»:
Так сталось! В труні металевій нині
Ота рука проклятая спочила.
Що ген-то, в добрій чи лихій годині
Нас розлучила [35:2, 132].
Ідеться про «пані А. Г.» — Целінину тітку Анжелу Гелліхову, що
мала кам’яницю на вул. Панській, 11 (нині — вул. І. Франка); у неї до
заміжжя мешкала Целіна [24, арк. 165]. Власне вона, як уважав поет, і
була розлучницею. Пізніше сама Зиґмунтовська згадувала в інтерв’ю
М. Струтинській, що її тітка — людина дуже «сурових засад» та «ви-
бітної [непересічної. — О. С.] інтелігенції» — забороняла їй навіть
думати про таких людей «без становища», а Целіна не сміла зробити
без її відома й кроку [24, арк. 1]. Хоча тітка, на відміну від її племінниці,
розуміла цінність тих Франкових листів: уважала їхнього автора непере-
січною особистістю і ховала ті листи «до бюрка» [24, арк. 1 зв]. Сама ж
Целіна, як писав Денис Лукіянович після особистого спілкування з нею,
дивилася на поета згори та не надто переймалася нав’язливим шануваль-
ником. «Як мужчина він не імпонував, соціяльного становища теж не
займав. Зиґмунтовська поясняла в 1920 році справу коротко: “я ґусту-
вала [ґустувати (з польськ.) — мати смак до чогось. — О. С.] в брюне-
тах” і навіть — як каже — була вона в пору наближення І. Франка занята
якимось брюнетом» [9, 166]. Про цього чоловіка згадувала в розмові з
М. Струтинською: «...мала тоді “стараючого”, в якого була закохана, на-
віть гейби заручена, хоч і він не мав порядного становища, а був тільки
експедієнтом. По 6 роках тітка й їх розлучила» [24, арк. 1]. Можливо,
Франко щось знав про кавалера Журовської або ж здогадувався про це,
адже писав:
І все те щастя гоже
Комусь дісталось, а мені дать мо[же]
Лиш вічний жаль! [35:2, 406],
— той самий жаль, яким обросла в серці «завмерла» й «потолочена»
його любов до цієї польки. Враження Лукіяновича також підтверджу-
ють спогади Йосифи Ракочі 1, яка читала Франків вірш «Похорон пані
А. Г.», «де представлено правдивий случай похорону цьотки п. Зигмун-
товської» [23, 134]. Франко був на тім похороні, і Целіна бачила, «як він
до послідку стояв коло гробу під деревиною, але єго проклін, щоби та
рука з гробу простягнулася колись, несправедливий, бо то не цьоця, але
она сама не хотіла на ті листи відписувати» [23, 134].
1 Квартирантка Зиґмунтовської, що винаймала в неї помешкання 1912 р.
Олександра САЛІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 33
Остання, дев’ятирядкова, строфа замикає ліричний сюжет тексту.
Емоційна тональність цих поетичних рядків найвища, пафос любовної
пристрасті тут творять стилістичні фігури — риторичні звертання й за-
питання. Внутрішньо-психологічна колізія залишається нерозв’язаною,
кінцівка — відкритою. Попри ідеалізацію об’єкта кохання, ліричний ге-
рой не засліплений емоціями. Він відчуває: ця жінка, що зростила доро-
гоцінну перлину любові в його душі, «чужая», віддалена й навіть «недо-
сягла». Однак не може пояснити собі її магнетизму, притягальної сили
жіночої душі: «Чому моя душа тебе бажає, / Твоя ж на мене й глянуть не
забагла?» [35:2, 407]. В останній фразі вірша, що розгортає авторську
візію внутрішнього, психологічного портрета жіночого персонажа,
подано динамічну картину віддалення його обраниці, душа якої, нена-
че той нічний мотиль, «летить кудись непевним шляхом / За власного
призначення огнями» [35:2, 407]. І летітиме доти, поки між ними
«яр подвійний» «не ляже і не обезкрилить душі / Смертельним
жахом» [35:2, 407].
Композиційна логіка вірша репрезентує екзистенційний вимір душі.
Засвідчивши в розгорненому порівнянні першої і другої строф те значен-
ня, яке для ліричного героя має ця жінка-ідеал, і той біль, що зростає в
його душі разом із фатальною любов’ю (третя й четверта строфи), він зо-
бражує танатичну картину їхнього майбутнього: заблукана душа його об-
раниці летить кудись у невизначеному напрямку, віддаляючись од нього
доти, аж поки між ними не з’явиться подвійний яр, що обезкрилює душу.
Тут поетична думка виходить за межі земного світу — на метафізичний
рівень, адже образ подвійного яру, цієї метафоричної прірви, співвідно-
ситься із двома могилами (асоціативний ланцюжок: яр — яма — моги-
ла). І смерть, що розлучить із об’єктом любові, рівнозначна жахові, що
обезкрилює душу.
Називаючи адресатку душею своєї душі напочатку, автор витримує
цю смислову тональність до кінця, розгортає ліричну рефлексію довкола
концепту душі, пропонуючи власне песимістичне й наперед визначене
бачення її сумного кінця. Він говорить не про фізичне тіло, а про метафі-
зичну душу адресатки, що не забагла й глянути на закоханого ліричного
героя на шляху до непевних і манливих вогників. Однак автор завершив
вірш риторично — знаком запитання, що добре видно в автографі і чого,
на жаль, не зафіксовано в 50-томному зібранні його творів. Отже, лірич-
ний герой не стверджує цього фатального кінця, сумнівається в ньому,
створює простір для іншого варіанта розвитку їхніх стосунків, не по-
збавляє себе надії. Це вкладається в концепцію збірки «Зів’яле листя»,
де драма розгортається за такою схемою: «любов як надія і віра — від-
сутність взаємності — біль, страждання — зневіра як смерть надії —
суїцид» [33, 173; також див.: 17, 149—152]. Повторюся: вірш «Душе
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
34 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
моя! Душе душі моєї!» первинно входив до поетичного циклу, що зго-
дом сформував «перший жмуток» цієї збірки, де ще вчувалася надія на
щастя і звучали вітаїстичні заклики [33, 176], і це вкотре підтверджує
потребу розглядати його в контексті ліричної драми.
Звісно, не варто цілковито ототожнювати ліричного героя цього
твору (як і збірки загалом) із автором, адже «Зів’яле листя» — «синтез
багатьох усвідомлених і неусвідомлених життєвих імпульсів» [15, 432].
Так само не слід уважати Целіну Журовську-Зиґмунтовську чистим про-
тотипом ліричної героїні вірша «Душе моя! Душе душі моєї!», адже
«лірична поезія є не прямим відгуком на реальне життя, а багатокомпо-
нентним наслідком ліричної ситуації» [17, 8].
Складний психоемоційний стан героя передає не лише зміст, а й фор-
ма твору: це п’ять строф, написані п’ятистоповим гіперкаталектичним
ямбом (останні рядки першої, другої, четвертої і п’ятої строф — двосто-
повим) з різною кількістю рядків (є дев’яти-, шести- та п’ятирядкові стро-
фи) і несистемним римуванням (суміжним, перехресним, перерваним,
охопним, без чіткого чергування парокситонних та окситонних рим).
У вірші переважають парокситонні відкриті рими: положу — не можу,
не винне — дитинне, огнями — нами, болю — молю та ін. Третя й четверта
строфи поєднані спільними римами: останній рядок третьої, шестиряд-
кової, строфи римується з першим рядком наступної (мною — важкою),
а чоловіча клаузула п’ятого рядка (хрусталь) третьої строфи заримована
аж з останнім рядком четвертої (жаль). На думку В. Ніньовського, таке
розташування рими привертає увагу читача до жалю як висліду «душев-
ного болю по несповненому коханні» [22, 137]. Останні рядки вірша
неримовані, що на версифікаційному рівні додає сили важливому зміс-
товому повідомленню: розлука з коханою рівнозначна смерті.
Майже в кожній строфі (крім третьої) спостерігаємо «обрив ме-
тричного скорочення останнього рядка» [22, 186], що дає змогу авто-
рові підкреслити її ідейно-емоційний зміст. Щедра оклична риторика
виражає високий ступінь експресивності, напруженість почуттів лірич-
ного героя, акцентує основні посили тексту, а запитальна — увиразнює
жаль, розпач, таїть слабку надію ліричного героя на краще майбутнє та
виявляє комунікативну інтенцію.
Емоційність тексту підсилено на лексичному, синтаксичному, сти-
лістичному рівнях: анафорами (лексичними, строфічними, синтаксич-
ними), антитезами (блиск — отрутою, моя — чужая), розгорнутим
метафоричним порівнянням («Мов мушля острий камінець в утробі /
Роками носить у німому болю…»), енжамбеманами («І жадний пил на
тебе не сідає / Ні жадна пляма»; «бо ми навік, навік / Розлучені!» та
ін.), підсилювальними епітетами (нерозривно, предивно), лексичними по-
вторами, що передають смислову драматургію ліричного тексту («не
Олександра САЛІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 35
можу та й не можу», «ми навік, навік», «і жадний пил» — «ні жадна
пляма»). У вірші рефренне звертання «душе моя» виражає інтенсив-
ність почуттів ліричного героя (воно обрамлене в окличну риторику),
виокремлює головну ідею тексту (цінність адресатки) та виконує компо-
зиційну функцію (є анафорою).
Багату три- й чотиризвучну риму (болю — молю, перлу — завмерлу,
утробі — тобі, гоже — може, недосягла — не забагла) доповнює наскріз-
ний звукопис тексту — алітерація й асонанс: душе — душі — мушля —
ношу — душу — положу — можу; жизность — жаль — жадна — важ-
кою — чужая — бажає — жахом; «Лице твоє чудове і невинне»; «Ні
жадна пляма. Чиста, мов хрусталь»; «Роками носить у німому болю /
Аж поки соком жизності своєї»; «Мов конар з пнем предивно, / Так ти
зрослась зо мною нерозривно» та ін. В. Ніньовський у такій звуковій
плинності вбачає певну подібність із ритмом молитовного настрою [22,
187]. Це спостереження свідчить про змістову гармонію тексту з його
ритмомелодикою.
Отже, невідома читачеві до 1926 р. Франкова поезія «Душе моя!
Душе душі моєї!» — це любовна присвята-звертання, що виражає ін-
тимні почуття ліричного героя до адресатки. Датування вірша, його ме-
тафорика, образи-символи дають підстави говорити про автобіографізм,
про те, що прототипом адресатки була Целіна Журовська-Зиґмунтовська
і що його можна розглядати в контексті ліричної драми «Зів’яле листя».
Предметом поетичної рефлексії постає універсальний багатофункціо-
нальний символ душі — як внутрішнього світу самого поета, осердя, у
якому концентруються всі інтимні людські почуття, і як найвищої цін-
ності загалом (суб’єкт адорації названо «душею душі»). Любов лірично-
го героя порівнюється з мариністичним, почасти навіть міфологізованим
образом перлини, що зростає в мушлі, спричиняючи біль і страждання.
У цьому — його унікальність у Франковій творчості: лише у віршах, що
стосуються Целіни Журовської, перлину асоційовано з душевними му-
ками, холодною красою. Очевидно, почуття до цієї жінки, як кожне диво
справжньої любові, поет уважав прекрасними (перлиною), але через не-
розділеність вони завдавали невимовного болю закоханому (мушлі). Од-
наче у творі закладено ще один рівень розкодування цих мариністичних
образів: вислідом такої життєвої ситуації (кохання без взаємності) була
поява ситуації ліричної (через страждання душі, мушлі, народжувались
справжні перлини — любовні вірші).
ЛІТЕРАТУРА
1. Бондар Л. «Коли душа терпить…»: дві заключні терцини Франкового циклу «Споми-
ни» // Слово і Час. 2008. № 8. С. 61—67.
2. Величко Г. Спомини про Івана Франка // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ.
ст., прим. М. І. Гнатюка. 2-ге вид., доп., перероб. Львів: Каменяр, 2011. С. 380—384.
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
36 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
3. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН
України. Ф. 3. Од. зб. 206. Арк. 27—27 зв.
4. Вороний М. Перші зустрічі з Іваном Франком // Спогади про Івана Франка / Упоряд.,
вступ. ст., прим. М. І. Гнатюка. 2-ге вид., доп., перероб. Львів: Каменяр, 2011. С. 376—379.
5. Горак Р. Листи Целіни Зигмунтовської до Івана Франка // Науковий вісник Музею
Івана Франка у Львові / Редкол.: Р. Гром’як, І. Денисюк, М. Ільницький. Вип. 3. Львів,
2003. С. 336—343.
6. Горак Р. Тричі мені являлася любов: повість-есе. Львів: Центр Європи, 2006. 155 с.
7. Гординський С. Франкові «Квіти зла» // Київ. 1956. № 4 (37). С. 154—156.
8. Гундорова Т. Франко не Каменяр. Франко і Каменяр. Київ: Критика, 2006. 352 с.
9. Дзюбан Р. Невідомі листи Івана Франка до Целестини Журавської-Зиґмунтовської ІІ //
Україна модерна. Ч. 10. Київ; Львів, 2006. С. 161—186.
10. Дорошенко В. Любов у житті Івана Франка // Календар «Свободи» на рік 1956:
У 100-ті роковини народження Івана Франка. С. 27—31.
11. Іван Франко: збірник / За заг. ред. І. Лакизи, П. Филиповича, П. Кияниці. Київ: Книго-
спілка, б. р. [1926]. С. 241—242.
12. Іларіон, митрополит (Огієнко І.). Дохристиянські вірування українського народу: істо-
рично-релігійна монографія. Київ: Обереги, 1992. 424 с.
13. Керлот Х. Словарь символов. Москва: REFL-book, 1994. 608 с.
14. Клим’юк Ю. Лірика Івана Франка як система жанрів. Чернівці: Рута, 2006. 402 [4] с.
15. Корнійчук В. Ліричний універсум Івана Франка: горизонти поетики: монографія.
Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. 488 с.
16. Кравець Л. «Все, що дало мені життя, в красу перетопляв я» (метафори Івана Франка й
поетична традиція) // Культура слова: зб. наук. пр. / Нац. акад. наук України, Ін-т укр.
мови. 2016. Вип. 85. С. 89—98.
17. Крушельницький А. Іван Франко (поезія). Коломия: Галицька накладня Якова Орен-
штайна, б. р. [1909]. 279 с.
18. Мороз М. Автобіографічний елемент у ліричній драмі Івана Франка «Зів’яле листя» //
Записки НТШ. Праці філологічної секції. Львів, 1990. Т. 221. С. 108—121.
19. Мороз М. Літопис життя і творчості Івана Франка: У 3 т. / Редкол.: М. Жулинський
(голова) та ін. Т. 2: На вершинах (1887—1899). Львів: АРТОС, 2016. 692 с.
20. Мочульський М. Іван Франко. Студії та спогади. Львів: Ізмарагд, 1938. 210 [2] с.
21. Назарець В. Типологія жанрово-тематичних різновидів присвяти // Проблеми гумані-
тарних наук. Філологія. 2013. Вип. 32. С. 68—84.
22. Ніньовський В. Поетичні форми Івана Франка. Львів: б. в., 2000. 316 с.
23. Ракочі Й. Спогади про Целіну Зигмунтовську // Науковий вісник Музею Івана Фран-
ка у Львові / Редкол.: Р. Гром’як, І. Денисюк, М. Ільницький. Вип. 3. Львів, 2003.
С. 130—136.
24. Розмова з Целіною Журовською-Зигмунтовською 16 квітня і 13 травня 1940 // Відділ
рукописів Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника. Ф. 192 (МІФ). Спр. 35.
Папка 1: Статті і повідомлення М. Струтинської.
25. Салій О. «Моїй (не моїй) дружині» — кому насправді Франко присвятив вірш //
«Поезії дивнії чари». Франкознавчі та інші студії / Відп. ред. А. Швець. Львів, 2020.
С. 91—107. (Серія «Літературознавчі студії»; вип. 25).
26. Світалінський М. Як утворюються перлини. URL: https://nrv.org.ua/yak-utvoryuyutsya-
perlyny/ (20.11. 2020).
27. Скаб М. Концепт «душа» у творчості Івана Франка // Іван Франко: Дух, наука, думка,
воля: матеріали Міжнар. наук. конгресу, присвяченого 150-річчю від дня народження
Івана Франка (Львів, 27 вересня — 1 жовтня 2006 року). Львів: Видавничий центр
ЛНУ, 2008. Т. 2. С. 141—151.
28. Словник української мови: В 11 т. / Редкол.: І. К. Білодід (голова) та ін. Київ: Наукова
думка, 1973—1980.
29. Струтинська М. Три тіні // Наші дні. Львів, 1942. Ч. 6. С. 7—8.
30. Струтинська М. Фрагменти із щоденника праці в літературно-мистецькому музеї
Івана Франка у Львові (21 квітня до 27 липня 1940) // Спогади про Івана Франка /
Олександра САЛІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 37
Упоряд., вступ. ст., прим. М. І. Гнатюка. 2-ге вид., доп., перероб. Львів: Каменяр, 2011.
С. 792—795.
31. Струтинська М. Романтика чи «внутрішня катастрофа»? (До генези «Зів’ялого лис-
тя») // Сучасність. 1966. № 7. С. 125—127.
32. Тихолоз Б. Психодрама Івана Франка в дзеркалі рефлексійної поезії: Студії. Львів: ЛНУ
ім. Івана Франка, 2005. 180 с.
33. Тихолоз Б. Філософська лірика Івана Франка: Діалектика поетичної рефлексії / Наук.
ред. та авт. післям. В. С. Корнійчук. Львів, 2009. (Франкознавча серія. Вип. 12). 319 с.
34. Українська міфологія та культурна спадщина / Автор-упор. О. Кононенко. Харків: Фо-
ліо, 2011. 713 с.
35. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1976—1986.
36. Франко Т. Про батька: Статті. Оповідання. Спогади. Вид. 2-ге, доп. і перероб. Київ:
Державне видавництво художньої літератури, 1964. 221 c.
37. Энциклопедия символов / Сост. В. М. Рошаль. Москва: АСТ; СПб.: Сова, 2008.
1007 [1] с.
Отримано 5 червня 2021 р.
REFERENCES
1. Bondar, L. (2008). “Koly dusha terpyt…”: dvi zakliuchni tertsyny Frankovoho tsyklu
“Spomyny”. Slovo i Chas, 8, 61-67. [in Ukrainian]
2. Velychko, H. (2011). Spomyny pro Ivana Franka. In M. I. Hnatiuk (Ed.), Spohady pro Ivana
Franka (2nd ed., pp. 380-384). Lviv: Kameniar. [in Ukrainian]
3. Th e Department of Manuscripts and Textual Studies. Shevchenko Institute of Literature of
the National Academy of Sciences of Ukraine (Fund 3, Folder 206). [in Ukrainian]
4. Voronyi, M. (2011). Pershi zustrichi z Ivanom Frankom. In M. I. Hnatiuk (Ed.), Spohady pro
Ivana Franka (2nd ed., pp. 376-379). Lviv: Kameniar. [in Ukrainian]
5. Horak, R. (2003). Lysty Tseliny Zyhmuntovskoi do Ivana Franka. Naukovyi visnyk Muzeiu
Ivana Franka u Lvovi, 3, 336-343. [in Ukrainian]
6. Horak, R. (2006). Trychi meni yavlialasia liubov: povist-ese. Lviv: Tsentr Yevropy. [in
Ukrainian]
7. Hordynskyi, S. (1956). Frankovi “Kvity zla”. Kyiv, 4(37), 154-156. [in Ukrainian]
8. Hundorova, T. (2006). Franko ne Kameniar. Franko i Kameniar. Kyiv: Krytyka. [in
Ukrainian]
9. Dziuban, R. (2006). Nevidomi lysty Ivana Franka do Tselestyny Zhuravskoi-Zygmuntov-
skoi II. Ukraina moderna, 10, 161-186. [in Ukrainian]
10. Doroshenko, V. (1956). Liubov u zhytti Ivana Franka. In Kalendar “Svobody” na rik 1956: U
100-ti rokovyny narodzhennia Ivana Franka (pp. 27-31). [in Ukrainian]
11. Lakyza, P., Fylypovych, P., & Kyianytsia, P. (Ed.). (1926). Ivan Franko: zbirnyk (pp. 241-
242). Kyiv: Knyhospilka. [in Ukrainian]
12. Ilarion, metropolitan bishop (Ohiienko, I.). (1992). Dokhrystyianski viruvannia ukrainskoho
narodu. Kyiv: Oberehy. [in Ukrainian]
13. Kerlot, H. (1994). Slovar simvolov. Moscow: REFL-book. [in Russian]
14. Klymiuk, Yu. (2006). Liryka Ivana Franka yak systema zhanriv. Chernivtsi: Ruta. [in
Ukrainian]
15. Korniichuk, V. (2004). Lirychnyi universum Ivana Franka: horyzonty poetyky. Lviv: LNU
im. I. Franka. [in Ukrainian]
16. Kravets, L. (2016). “Vse, shcho dalo meni zhyttia, v krasu peretopliav ya” (metafory Ivana
Franka y poetychna tradytsiia). Kultura slova, 85, 89-98. [in Ukrainian]
17. Krushelnytskyi, A. (1909). Ivan Franko (poeziia). Kolomyia: Halytska nakladnia Yakova
Orenshtaina. [in Ukrainian]
18. Moroz, M. (1990). Avtobiohrafi chnyi element u lirychnii drami Ivana Franka “Ziviale lystia”.
Zapysky NTSh. Pratsi fi lolohichnoi sektsii, 221, 108-121. [in Ukrainian]
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
38 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
19. Moroz, M. (2016). Litopys zhyttia i tvorchosti Ivana Franka (Vols. 1-3, Vol. 2). Lviv: ARTOS.
[in Ukrainian]
20. Mochulskyi, M. (1938). Ivan Franko. Studii ta spohady. Lviv: Izmarahd. [in Ukrainian]
21. Nazarets, V. (2013). Typolohiia zhanrovo-tematychnykh riznovydiv prysviaty. Problemy
humanitarnykh nauk. Filolohiia, 32, 68-84. [in Ukrainian]
22. Ninovskyi, V. (2000). Poetychni formy Ivana Franka. Lviv. [in Ukrainian]
23. Rakochi, Y. (2003). Spohady pro Tselinu Zyhmuntovsku. Naukovyi visnyk Muzeiu Ivana
Franka u Lvovi, 3, 130-136. [in Ukrainian]
24. Rozmova z Tselinoiu Zhurovskoiu-Zyhmuntovskoiu 16 kvitnia i 13 travnia 1940. (1940).
Th e Department of Manuscripts of V. Stefanyk Lviv National Library (Fund 192 [MIF],
Case. 35, Folder 1: Statti i povidomlennia M. Strutynskoi). [in Ukrainian]
25. Salii, O. (2020). “Moii (ne moii) druzhyni” — komu naspravdi Franko prysviatyv virsh.
In A. Shvets (Ed.), “Poezii dyvnii chary”. Frankoznavchi ta inshi studii (pp. 91-107; Seriia
“Literaturoznavchi studii”, vyp. 25). Lviv. [in Ukrainian]
26. Svitalinskyi, M. (2020). Yak utvoriuiutsia perlyny. https://nrv.org.ua/yak-utvoryuyutsya-
perlyny/ [in Ukrainian]
27. Skab, M. (2008). Kontsept “dusha” u tvorchosti Ivana Franka. In Ivan Franko: Dukh,
nauka, dumka, volia: materialy Mizhnar. nauk. konhresu, prysviachenoho 150-richchiu
vid dnia narodzhennia Ivana Franka (Lviv, 27 veresnia — 1 zhovtnia 2006 roku) (Vol. 2,
pp. 141-151). Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU. [in Ukrainian]
28. Bilodid, I. K. (Ed.). (1973—1980). Slovnyk ukrainskoi movy: (Vols. 1-11) Kyiv: Naukova
dumka. [in Ukrainian]
29. Strutynska, M. (1942). Try tini. Nashi dni, 6, 7—8. [in Ukrainian]
30. Strutynska, M. (2011). Frahmenty iz shchodennyka pratsi v literaturno-mystetskomu muzei
Ivana Franka u Lvovi (21 kvitnia do 27 lypnia 1940). In M. I. Hnatiuk (Ed.), Spohady pro
Ivana Franka (2nd ed., pp. 792-795). Lviv: Kameniar. [in Ukrainian]
31. Strutynska, M. (1966). Romantyka chy “vnutrishnia katastrofa”? (Do henezy “Zivialoho
lystia”). Suchasnist, 7, 125-127. [in Ukrainian]
32. Tykholoz, B. (2005). Psykhodrama Ivana Franka v dzerkali refl eksiinoi poezii: Studii. Lviv:
LNU im. Ivana Franka. [in Ukrainian]
33. Tykholoz, B. (2009). Filosofska liryka Ivana Franka: Dialektyka poetychnoi refl eksii
(V. S. Korniichuk, Ed.). Lviv. [in Ukrainian]
34. Kononenko, O. (Ed.). (2011). Ukrainska mifolohiia ta kulturna spadshchyna. Kharkiv: Folio.
[in Ukrainian]
35. Franko, I. (1976—1986). Zibrannia tvoriv: (Vols. 1-50). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]
36. Franko, T. (1964). Pro batka: Statti. Opovidannia. Spohady (2nd ed.). Kyiv: Derzhavne
vydavnytstvo khudozhnoi literatury. [in Ukrainian]
37. Roshal, V. M. (Ed.). (2008). Entsiklopediia simvolov. Moscow: AST; St. Petersburg: Sova.
[in Russian]
Received 5 June 2021
Oleksandra SALII, research fellow
Ivan Franko Institute
18 M. Drahomanova st., Lviv, Ukraine, 79005
e-mail: oleksandra.salii@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0243-2184
THE LOST ‘BEAD’ OF “THE WITHERED LEAVES”
Th e paper deals with the poem by Ivan Franko “My soul! Th e soul of my soul!”, which wasn’t
published during the poet’s lifetime. As one of the poems from Franko’s poetic cycle “Th e
First Bunch” it might have been included in the forthcoming collection “Th e Withered
Leaves”. Th at’s why the general context of this collection is relevant. Th e researcher reviews
Олександра САЛІЙ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 39
the genre and creative history of the poem and gives attention to its psychobiographical
context. Th e comparison of the published text with the autograph revealed a discrepancy
that modifi es interpretation.
Th e basis of this poetic refl ection is the poet’s intimate feelings for Celina Żurowska
(married name Zygmuntowska), so the paper focuses on this Polish woman, in particular
her attitude to the poet and her infl uence on his work. Th e research focus also includes
other works of the writer, which somehow relate to Celina. Her pride, stubbornness, and
sometimes even contempt caused pain in the poet’s soul, which gave rise to poetic master-
pieces. Th e memories of Franko’s contemporaries, as well as the ones of Celina herself, help
to interpret the poem.
Th e researcher analyzed the work in terms of its structure, poetic composition, emo-
tional tone, and iconosphere. Th e images of the pearl (shell) and the soul, which are the cen-
tral symbols of this work, show semantic similarity. Th e pearl is a symbol of love that grows
and becomes stronger due to patience, and at the same time, it is a metaphor for the soul.
Th e poetic language and versifi cation have been examined as well.
Keywords: soul, lyrics, pearl, love, symbolic image, character, addressee, composition,
strophe.
Наєнко М. Іван Драч — лідер шістдесятництва.
Спогад про поета. Київ: Освіта України, 2020. 86 с.
Іван Драч був студентом Київського університету в
1958—1961-му роках, очолював університетську лі-
тературну студію імені Василя Чумака, підтримував з
університетом багатолітні творчі зв’язки, а у 2017 р.
його було обрано Почесним доктором університету.
У цій книжці М. Наєнко згадує свої та університетські
зв’язки з поетом як творчою особистістю, як видатним
письменником ХХ ст., котрий зробив значний внесок і
в українську, й у світову літературу.
Книжка розрахована на студентів-філологів, зокре-
ма спеціальності «літературна творчість», а також ви-
кладачів літератури та всіх небайдужих до художнього
слова, до розвитку літературного процесу як органічно-
го складника всього культурного розвою в Україні та за
її межами.
Загублена «намистина» «Зів’ялого листя»
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184732 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:18:45Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Салій, О. 2022-07-06T09:38:38Z 2022-07-06T09:38:38Z 2021 Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» / О. Салій // Слово і Час. — 2021. — № 5. — С. 22-39. — Бібліогр.: 37 назв. — укp. 0236-1477 DOI: 10.33608/0236-1477.2021.05.22-39 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184732 821.161.2-14.09«1888»І.Франко У статті докладно розглянуто не опублікований за життя І. Франка
 вірш «Душе моя! Душе душі моєї!». З’ясовано його жанр, творчу історію, особливу увагу звернено на психобіографічний контекст. В основі
 поетичної рефлексії — інтимні почуття поета до польки Целіни Журовської, тому в статті приділено увагу цій жінці, зокрема її впливу
 на творчість І. Франка. Вірш проаналізовано з погляду його архітектоніки, поетичної композиції та іконосфери. Виокремлено художні
 образи перлини (мушлі) та душі. Звернено увагу на поетичну мову й
 версифікацію. У дослідницькому фокусі також перебувають інші твори
 письменника (поетичні, прозові), що певною мірою стосуються Ц. Журовської, зокрема й вірші зі збірки «Зів’яле листя». The paper deals with the poem by Ivan Franko “My soul! The soul of my soul!”, which wasn’t
 published during the poet’s lifetime. As one of the poems from Franko’s poetic cycle “The
 First Bunch” it might have been included in the forthcoming collection “The Withered
 Leaves”. That’s why the general context of this collection is relevant. The researcher reviews
 context. The comparison of the published text with the autograph revealed a discrepancy
 that modifies interpretation.
 The basis of this poetic reflection is the poet’s intimate feelings for Celina Żurowska
 (married name Zygmuntowska), so the paper focuses on this Polish woman, in particular
 her attitude to the poet and her influence on his work. The research focus also includes
 other works of the writer, which somehow relate to Celina. Her pride, stubbornness, and
 sometimes even contempt caused pain in the poet’s soul, which gave rise to poetic masterpieces.
 The memories of Franko’s contemporaries, as well as the ones of Celina herself, help
 to interpret the poem.
 The researcher analyzed the work in terms of its structure, poetic composition, emotional
 tone, and iconosphere. The images of the pearl (shell) and the soul, which are the central
 symbols of this work, show semantic similarity. The pearl is a symbol of love that grows
 and becomes stronger due to patience, and at the same time, it is a metaphor for the soul.
 The poetic language and versification have been examined as well. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Ad fontes! Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» The Lost ‘Bead’ of “The Withered Leaves” Article published earlier |
| spellingShingle | Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» Салій, О. Ad fontes! |
| title | Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» |
| title_alt | The Lost ‘Bead’ of “The Withered Leaves” |
| title_full | Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» |
| title_fullStr | Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» |
| title_full_unstemmed | Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» |
| title_short | Загублена «намистина» «Зів’ялого листя» |
| title_sort | загублена «намистина» «зів’ялого листя» |
| topic | Ad fontes! |
| topic_facet | Ad fontes! |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184732 |
| work_keys_str_mv | AT salíio zagublenanamistinazívâlogolistâ AT salíio thelostbeadofthewitheredleaves |