Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Слово і Час |
|---|---|
| Datum: | 2021 |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2021
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184749 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) // Слово і Час. — 2021. — № 6. — С. 105-109. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184749 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
2022-07-08T13:03:13Z 2022-07-08T13:03:13Z 2021 Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) // Слово і Час. — 2021. — № 6. — С. 105-109. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184749 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Написане лишається Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) Unknown Letter of L. Starytska-Cherniakhivska to Yu. Tyshchenko on the Death of Lesia Ukrainka (prefaced, compiled and commented by Valentyna Prokip) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) |
| spellingShingle |
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) Написане лишається |
| title_short |
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) |
| title_full |
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) |
| title_fullStr |
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) |
| title_full_unstemmed |
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) |
| title_sort |
невідомий лист л. старицької-черняхівської до ю. тищенка на смерть лесі українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі валентини прокіп) |
| topic |
Написане лишається |
| topic_facet |
Написане лишається |
| publishDate |
2021 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Слово і Час |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Unknown Letter of L. Starytska-Cherniakhivska to Yu. Tyshchenko on the Death of Lesia Ukrainka (prefaced, compiled and commented by Valentyna Prokip) |
| issn |
0236-1477 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184749 |
| citation_txt |
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки (переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп) // Слово і Час. — 2021. — № 6. — С. 105-109. — Бібліогр.: 3 назв. — укp. |
| first_indexed |
2025-11-26T07:01:12Z |
| last_indexed |
2025-11-26T07:01:12Z |
| _version_ |
1850613482214391808 |
| fulltext |
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 6 (720) 105
НЕВІДОМИЙ ЛИСТ
Л. СТАРИЦЬКОЇ-ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ
ДО Ю. ТИЩЕНКА НА СМЕРТЬ
ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Восени 1913 р. редакція «Літературно-наукового вістника» видала
одразу дві книжки, присвячені конкретним персоналіям української
літератури. І якщо вересневе число було приурочене до 40-ліття твор-
чої діяльності Івана Франка, який, попри хворобу, не полишав літера-
турної праці, то наступний номер розпочинався рядками присвяти в
чорному обрамленні: «Незабутній пам’яті Лесі Українки сю книжку
присвячує Редакція “Літературно-наукового вістника”, котрий вона
стільки літ прикрашувала своїми творами». Книжку Х було впоряд-
ковано в пам’ять Лариси Косач-Квітки, що відійшла в засвіти 19 лип-
ня (1 серпня) 1913 р. Сюди ввійшли сторінки незавершеного твору
«Екбаль-ганем», над яким письменниця працювала перед смертю,
вірші О. Олеся («Пам’яті Лесі Українки»), О. Журливої («На смерть
Лесі Українки») і Гр. Чупринки («На могилу Лесі Українки»), літе-
ратурна епітафія М. Вороного «Балада моря», критичні матеріали
І. Стешенка, М. Євшана, А. Ніковського і виступ М. Грушевського,
виголошений на засіданні Українського наукового товариства. Проте
за філософською глибиною з-поміж усіх творів і розвідок читачів чи
не найбільше вражав спогад-нарис «Хвилини життя Лесі Українки»,
написаний одразу після смерті письменниці її приятелькою Людми-
лою Старицькою-Черняхівською.
Авторка цієї унікальної мемуарної статті в 1912—1914 рр.
входила до складу редколегії «Літературно-наукового вістника»
і нерідко на час відсутності М. Грушевського виконувала основну
редакційно-видавничу роботу. Саме вона й виступила ініціатором
упорядкування окремої книги часопису, присвяченої пам’яті Лесі
Українки 1. Про це йдеться в невідомому донині листі Людмили Ста-
рицької-Черняхівської до Юрія Тищенка — тогочасного редактора
«ЛНВ», що жив у Києві за фальшивими документами на прізвище
1 Таку ж думку майже одночасно висловлював у листах до членів редколе-
гії і М. Грушевський. Наприклад, 5 серпня 1913 р. він писав Олександрові
Олесю, що Х книжку «Літературно-наукового вістника» варто спеціально
присвятити Лесі Українці [1].
Слово і Час. НАПИСАНЕ ЛИШАЄТЬСЯ
106 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 6 (720)
Павла Лаврова (псевдонім — Юрій Сірий). Нині автограф зберігається серед епіс-
толярних матеріалів редакції «Літературно-наукового вістника» в Центральному
державному архіві вищих органів влади та управління України. Очевидно, лист напи-
сано услід адресованій Ю. Тищенку телеграмі через кілька днів після смерті Лариси
Косач-Квітки, напередодні поховання письменниці в Києві. В обох кореспонденціях
Л. Старицька-Черняхівська, яка тоді відпочивала з родиною далеко за межами Києва
і не могла приїхати на похорон, висловила прохання до адресата від її імені вшанувати
пам’ять Лесі Українки в особливий спосіб — покласти на домовину письменниці вінок
із білих квітів зі стрічками з написом «Вірному, незабутньому, дорогому другові Лесі
від Л. М. Старицької-Черняхівської. Ясній провідній Зорі» (згаданий вінок згодом
потрапив у фотооб’єктив, його видно на кількох світлинах).
Проте головний посмертний дарунок давньої приятельки Лесі Українці був по-
переду. Ініціювавши видання окремої книги пам’яті посестри в літературі та окреслив-
ши коло осіб, що могли б подати цікавий матеріал до неї, Л. Старицька-Черняхівська
й сама взялася за написання спогадів. Зі змісту листа до Ю. Тищенка зрозуміло, що
авторка, не маючи із собою у відпустці потрібних матеріалів, працювала над нарисом
«Хвилини життя Лесі Українки» в основному вже в Києві, тобто після 10 (28) серп-
ня 1913 р. На жаль, у текст публікації потрапило лише кілька уривків із листів самої
Лесі Українки до Л. Старицької-Черняхівської, адже згодом ці безцінні автографи було
втрачено.
Мемуари, як і лист до Ю. Тищенка, написані майже зразу після отримання страш-
ної звістки із Сурамі. Наскрізною є тема значення творчості Лесі Українки. Тексти
листа та публікації Л. Старицької-Черняхівської суголосні й доповнюють один одно-
го: «Українська лїтература втеряла з нею [Лесею Українкою. — В. П.] одного з най-
більших поетів життя — втеряла душу, яка рідко коли пробуває на землї» [2, 31; тут і
далі цитуємо за першодруками, повністю зберігаючи правопис].
У статті авторка чи не вперше спробувала показати тим, хто «лишились в до-
лині» (вислів мемуристки щодо читачів письменниці, творчість якої «піднеслась
до найвисшого ступня» [2, 31]), велич Лесі Українки як письменниці й людини:
«На залїзний вівтар свого убогого краю вона поклала все, що мала, — талант і серце
і свої недовгі днї» [2, 31]. Л. Старицька-Черняхівська, уже тоді усвідомлюючи геній
Лариси Косач-Квітки, писала: «…її твори були висші середнього рівня її часу» [2, 30].
У листі до Ю. Тищенка вона з розпачем констатувала: «…теперь ми вже лишилися
сиротами цілком» [3], певно, згадуючи й інші найбільші втрати української культури
останніх років — М. Старицького і М. Лисенка.
Загалом невідомий досі лист Л. Старицької-Черняхівської додає не тільки окремі
штрихи до історії написання мемуарів «Хвилини життя Лесі Українки», але й інфор-
мацію про видавничі справи «Літературно-наукового вістника» 1913 р., зокрема про
роль у його редагуванні адресантки, Ю. Тищенка, І. Лизанівського та про співпрацю
часопису з В. Винниченком і М. Горьким.
Лист подано за автографом, що зберігається в Центральному державному архіві
вищих органів влади та управління України (Ф. 4028. Оп. 1. Од. зб. 3. Арк. 54—55).
Збережено правопис оригіналу (авторську орфографію, пунктуацію, характерні для
епохи граматичні та лексичні форми й індивідуальні особливості мови адресантки),
виправлено лише дрібні механічні помилки. Авторські скорочення слів розкрито у
квадратних дужках.
Валентина ПРОКІП
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 6 (720) 107
ЛІТЕРАТУРА
1. Листування Михайла Грушевського / упор. Г. Бурлака; ред. Л. Винар. Київ; Нью-Йорк;
Париж; Львів; Торонто, 1997. Т. 1. С. 224. (Серія «Епістолярні джерела грушевсько-
знавства»).
2. Старицька-Черняхівська Л. Хвилини житя Лесї Українки // Літературно-науковий ві-
стник. 1913. Т. 64. Кн. Х.
3. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 4028.
Оп. 1. Од. зб. 3. Арк. 54.
Лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка
[Після 19 липня (1 серпня) 1913 р.] 1
Високоповажний Павло Пилиповичу! 2
Соподівана смерть прийшла цілком несподівано, — теперь ми
вже лишилися сиротами цілком. Мене питає Лизанківській 3, якій за-
головок моєї статті про Лесю? Статью я тут написати не можу, бо
матеріалу-ж нема — значить її можно виготувати тільки на ІХ книжку,
(Августовська-ж мабуть вже зложена.) але в Августовській, я думаю,
остатню сторінку треба зробити так, як зроблено було за Коцюбинсько-
го 4 і Миколи Витальєвича 5. Я Вам одіслала телеграмму просила поклас-
1 Датується орієнтовно (за змістом листа).
2 Тищенко Юрій (Георгій) Пилипович (псевдоніми — Юрій Сірий, Павло Лавров (Лаврів),
Галайда, Ю. Азовський, Юр. Салтичинський, О. Кадило, Федір Гарах та ін.; 1880—1953) —
український громадський діяч, видавець, публіцист, журналіст, письменник, перекладач, педа-
гог. 1907 р. за сприяння В. Винниченка нелегально перетнув російсько-австрійський кордон,
щоб уникнути покарання за участь у збройних сутичках з урядовими військами (1905) та вте-
чу із судової зали (1907). Під ім’ям австрійського підданого повернувся зі Львова й оселився
в Києві, де як Лавров Павло Пилипович став керівником редакції «Літературно-наукового
вістника», завідувачем його книгарні (1907—1912), довіреною особою М. Грушевського у ви-
давничих справах. Справжнє ім’я Ю. Тищенка знало лише найближче оточення. Наприкінці
1913 р. під загрозою викриття й арешту був вимушений знову виїхати за кордон. На посаді
редактора часопису його ненадовго замінив Ф. Красицький, згодом ці обов’язки виконував
О. Лисенко.
3 Ідеться про Лизанівського Івана Миколайовича (1892—[1937]) — українського видавця, ре-
дактора, літературознавця й громадсько-політичного діяча, особистого секретаря Івана Фран-
ка (1911—1912), учня М. Грушевського. На той час закінчував філософський факультет Львів-
ського університету і разом з іншими вихованцями гуртка «Пласт» виїхав до Києва з метою
популяризації на Наддніпрянщині ідеї військового виховання молоді; був співробітником
«Літературно-наукового вістника» як рецензент, згодом став секретарем редакції часопису.
4 Коцюбинський Михайло Михайлович (1864—1913) — український прозаїк-імпресіоніст, громад-
ський діяч, журналіст. Після смерті письменника, «невіджалованого співробітника» «Літератур-
но-наукового вістника», його пам’яті було присвячено травневу книгу часопису за 1913 р.
5 Лисенко Микола Віталійович (1842—1912) — український композитор, фольклорист, етно-
граф, педагог, основоположник української класичної музики, один із активних членів Старої
Громади, дядько Л. Старицької-Черняхівської. В ХІ кн. «Літературно-наукового вістника»
за 1912 р. було опубліковано некролог: «24-го жовтня сього року упокоїв ся після тяжкого
життя великої души громадянин, творець і ґенїй Української Музики Микола Віталєвич Ли-
сенко. Звістка про се безпорадне, національне горе надійшла до редакції тодї коли ся книж-
ка журналу вже мала вийти з друкарнї. Сповіщаючи про се своїх шановних читачів, редакція
Л.-Н. В. сподїваєть ся подати в ХІІ книжцї журналу підрахунки життя незабутнього кобзаря
України».
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки
108 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 6 (720)
ти від мене вінок з біліх квіток на труну Лесі, протелеграфувала і напис,
думаю, що коли мій лист прийде до Вас, то вже одбудеться похорон і
Ви моє прохання вволите. Гроші я Вам не висилаю, бо 10 буду в Київі і
сама віддам. Назва моєї статті буде: «Провідна Зоря»1. Але-ж мало са-
мої моєї статьї, я ще прошу тут п. Стешенка 2 написати, а Ви замовьте ще
кому, може Влад[имир] Николаєвич 3 згодився-б написати. Пьесу свою 4
я вже викінчила так що на ІХ книжку її можно було-б дати, але-ж може
ми зможемо присвятити Лесі цілу книжку. Да, ось ще Кримскому 5 на-
пишіть, він мабуть напише. Я-б йому написала сама та не знаю куди й
як. Писала я Лизанківському, просила вислати мені книжку, — ні слова,
ні книжки. Чи Ви, Павло Пилип[овичу], одіслали Горькому 6 гроши? Я
одержала листа од Вініченка 7: питає, чи згожується Віст[ник] друкувати
його речі разом з россійськіми журналами. Я написала, що згодимось, —
бо що-ж? але тоді треба нам буде хоч книжку раніше випускати і писала я
йому, щоб він Вам одіслав ту річ. 13го Августа срок нашого помешкання,
1 Провідна зоря (зірка) — фразеологізм біблійного походження, вживається в значенні «хтось
або щось, що визначає напрям у житті, скеровує чиюсь діяльність».
2 Стешенко Іван Матвійович (1873—1918) — громадсько-політичний діяч, педагог, літературо-
знавець, письменник, член літературно-мистецького гуртка «Плеяда», засновник однієї з перших
українських соціал-демократичних організацій, у 1917—1918 рр. член уряду УНР; приятель Лесі
Українки, швагро Л. Старицької-Черняхівської (чоловік її сестри Оксани). У номері часопису,
присвяченому пам’яті Лариси Косач-Квітки, було опубліковано розвідку І. Стешенка «Поетична
творчість Лесі Українки» (Літературно-науковий вістник. 1913. Т. 64. Кн. Х. С. 32—48).
3 Імовірно, йдеться про Леонтовича Володимира Миколайовича (1866—1933) — українського
культурно-громадського діяча, письменника, видавця, підприємця (власник цукроварні) і ме-
цената, юриста за фахом, урядовця часів УНР. Був одним із фундаторів національної періоди-
ки в Києві, входив до складу редакційної колегії «Літературно-наукового вістника».
4 Очевидно, згадується драма Л. Старицької-Черняхівської «Крила» (Літературно-науковий
вістник. 1913. Т. 64. Кн. Х. С. 71—113; Кн. ХІ. С. 217—257).
5 Кримський Агатангел Юхимович (1871—1942) — історик української мови та літератури, сла-
віст, сходознавець, письменник, перекладач, один з організаторів ВУАН і фундаторів Всена-
родної бібліотеки України (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського),
професор арабської літератури та історії мусульманського Сходу. На той час викладав у Лазарев-
ському інституті східних мов у Москві, був одним з активних дописувачів «Літературно-науко-
вого вістника», де публікував свої твори, переклади та розвідки. Особисто знав Лесю Українку,
був її приятелем; автор мемуарів про письменницю («Із спогадів щирого друга»).
6 Максим Горький — псевдонім Пєшкова Олексія Максимовича (1868—1936) — російського
прозаїка, драматурга й публіциста. На початку ХХ ст. його слава як письменника стрімко
зросла, тоді ж за ініціативою І. Франка та завдяки В. Гнатюку в «Літературно-науковому ві-
стнику» з’явився друком один із перших україномовних перекладів твору Максима Горького
(новела «Челкаш», 1900), згодом їх часто публікували на сторінках часопису. Долучилася до
справи перекладу творів цього прозаїка й Ізидора Косач — сестра Лесі Українки («Старуха
Ізергіль», 1902). У тексті листа, очевидно, йдеться про гонорар М. Горького за опубліковані
напередодні спогади «М. М. Коцюбинський» (Літературно-науковий вістник. 1913. Т. 62.
Кн. 6. С. 385—396).
7 Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951) — український державно-політичний діяч,
прозаїк, драматург, художник, член РУП та УСДРП, очільник Генерального секретаріату УНР,
генеральний секретар внутрішніх справ, автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР.
На той час проживав у вимушеній еміграції та активно працював: одна за одною з-під його пера
виходили нові драми, які також часто публікували й російські комерційні видавництва.
Валентина ПРОКІП
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 6 (720) 109
хотіли-ж, було, шукати нове? 1 Як там? Взагалі, як Ви, бідний Павло Пи-
липовичу, там справляєтесь самі? 2 Мене вже сильне турбують Вістнико-
ві справи. Де метелик? Будь ласка сховайте мою чорненьку книжку, там
грошові записи, її взяв у мене перед моїм од’їздом Петро Пилипович 3.
Ал[ександр] Григ[орович] 4 провірив чекову книжку, — там тільки й по-
винно було бути 90 карб. Прощавайте. Бідна Леся, навіть і вмерти не по-
таланило їй! Тепер в Київі нікого нема. Коли-ж ще похорон не відбувся,
то пишу Вам ще раз: замовьте будь ласка від мене вінок з біліх квіток і з
білимі ствожками — ціною 15−20 карб. Напис має бути такий: Вірно-
му, незабутньому, дорогому другові Лесі від Л. М. Старицької-Черняхів-
ської, а на другому кінці ствожки: Ясній провідній Зорі. Мені-б хотілося,
щоб і ствожка була біла, а щоб надруковано було на ній золотимі літера-
ми. Од Вістника і Наук[ового] Тов[ариства] мабуть вже замовлено. До
швидкого побачення.
З щирою повагою
Л. Старицька-Чернях[івська]
P. S. А книжку Вістникову кажіть будь ласка вислати мені.
Переднє слово, підготовка тексту та коментарі Валентини Прокіп
Отримано 31 травня 2021 р. м. Львів
1 Від липня 1912 р. редакція «Літературно-наукового вістника» спільно з Українським науковим
товариством винаймала в Києві помешкання за адресою: вул. Велика Підвальна (Ярославів Вал),
14-г. На початку серпня 1913 р. обидві установи переїхали в будинок № 36 на тій же вулиці.
2 У липні — серпні 1913 р. більшість членів редакційної колегії, як і чимало киян, виїхала на
відпочинок. Зокрема, М. Грушевський перебував у Ясенові Горішньому, Л. Старицька-
Черняхівська з родиною відпочивала на півдні, Олександр Олесь подорожував Європою. У
цей період основну видавничу й редакційну роботу виконували Ю. Тищенко та його помічник
І. Лизанівський.
3 Встановити особу не вдалося. Імовірно, йдеться про когось зі співробітників редакції «Літе-
ратурно-наукового вістника».
4 Можливо, згадується чоловік Л. Старицької-Черняхівської — Черняхівський Олександр Григо-
рович (1869—1939) — лікар за фахом, учений-гістолог, один із перших українських мікробіо-
логів, перекладач, активний учасник українського національного руху кінця ХІХ — початку
ХХ ст. На той час працював на посаді прозектора кафедри гістології й ембріології Київсько-
го імператорського університету Святого Володимира, додатково читав лекції в Київському
Фребелівському інституті.
Невідомий лист Л. Старицької-Черняхівської до Ю. Тищенка на смерть Лесі Українки
|