Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі

У статті аналізується взаємозв’язок жіночності та етнічної іншості в українській модерністській літературі. Розглядається закріплення «гріховної» чужості жінки в маскулінній традиції через сексуальну та культурну диференціацію подібно до «зінакшення» орієнталізованих етнічних груп Східної Європи, з...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2022
Main Author:	Авербух, О.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2022
Series:	Слово і Час
Subjects:	Феміністичні студії
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184764
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі / О. Авербух // Слово і Час. — 2022. — № 1. — С. 82-98. — Бібліогр.: 31 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184764
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1847642025-02-09T13:41:53Z Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі Orientalizing Femininity: Notions of Impurity in Ukrainian Modernist Literature Авербух, О. Феміністичні студії У статті аналізується взаємозв’язок жіночності та етнічної іншості в українській модерністській літературі. Розглядається закріплення «гріховної» чужості жінки в маскулінній традиції через сексуальну та культурну диференціацію подібно до «зінакшення» орієнталізованих етнічних груп Східної Європи, здебільшого євреїв, ромів і татар, що передбачало їхню концептуальну фемінізацію. До аналізу залучені твори, в яких жінки постають демонічно-вампіричними спокусницями й такими, які руйнують етно- та андроцентричний монокультуралізм модерністської доби. The paper examines the interconnectedness of feminity wiThethnonational otherness in Ukrainian modernist literature in the context of European misogyny and ethnophobia. It demonstrates how the representation of female sinful otherness, impurity, and disloyalty was cemented in misogynistic imagery, in which women appeared as witches and heterodox temptresses through sexual and cultural differentiation. The otherizing of Orientalized ethnic groups in Eastern Europe — typically Jews, Roma, and Tatars — involved their conceptual feminization as well. Specifically, the paper analyzes the topic of the decay of the Slavic/Orthodox/masculine ‘race’ and the range of concomitant tropes and ideas found in Ukrainian modernist literature, such as castration, celibacy, and obsession with ‘tainted’ blood, which reflected ‘racial’ anxieties that went hand in hand with misogynistic ideas of the feminine role in spiritual and physical decline. The study performs close readings of works by Olha Kobylianska, Mykhailo Yatskiv, and Natalia Livytska-Kholodna, in which women appear as demonic-vampiric, heterodox seductresses and heresiarchesses, who threaten to ruin the ethno-androcentric culture of the modernist epoch. Orientalized femininity and the ambivalence it brought to Ukrainian modernism harbored the ethnoreligious fears and inherent sinfulness that encompassed traditional descriptions of the femme fatale, as well as such associated figures as the fallen angel and seductive adulteress – the initiatrix of moral, sexual, national, and religious transgression, which invariably alluded to a perceived crisis in patriarchy and reproductivity. The analysis focuses on the three thematic aspects of sin and sinfulness: temptation, heterodoxy, and betrayal. Висловлюю подяку Антоніні Ящук за допомогу з перекладом статті, Максиму Тарнавському і Тамарі Гундоровій за сприяння в роботі над дослідженням, а також Валентині Вздульській за редакторські зауваги. 2022 Article Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі / О. Авербух // Слово і Час. — 2022. — № 1. — С. 82-98. — Бібліогр.: 31 назв. — укp. 0236-1477 DOI: doi.org/10.33608/0236-1477.2022.01.82-98 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184764 821.161.2 uk Слово і Час application/pdf Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Феміністичні студії Феміністичні студії
spellingShingle	Феміністичні студії Феміністичні студії Авербух, О. Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі Слово і Час
description	У статті аналізується взаємозв’язок жіночності та етнічної іншості в українській модерністській літературі. Розглядається закріплення «гріховної» чужості жінки в маскулінній традиції через сексуальну та культурну диференціацію подібно до «зінакшення» орієнталізованих етнічних груп Східної Європи, здебільшого євреїв, ромів і татар, що передбачало їхню концептуальну фемінізацію. До аналізу залучені твори, в яких жінки постають демонічно-вампіричними спокусницями й такими, які руйнують етно- та андроцентричний монокультуралізм модерністської доби.
format	Article
author	Авербух, О.
author_facet	Авербух, О.
author_sort	Авербух, О.
title	Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі
title_short	Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі
title_full	Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі
title_fullStr	Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі
title_full_unstemmed	Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі
title_sort	орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2022
topic_facet	Феміністичні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184764
citation_txt	Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі / О. Авербух // Слово і Час. — 2022. — № 1. — С. 82-98. — Бібліогр.: 31 назв. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT averbuho oríêntalízacíâžínočnostíponâttânečestivostívukraínsʹkíjmodernístsʹkíjlíteraturí AT averbuho orientalizingfemininitynotionsofimpurityinukrainianmodernistliterature
first_indexed	2025-11-26T08:48:11Z
last_indexed	2025-11-26T08:48:11Z
_version_	1849842098630557696
fulltext	82 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) ССііЧЧ ФЕМІНІСТИЧНІ СТУДІЇ https://doi.org/10.33608/0236-1477.2022.01.82-98 УДК 821.161.2 Олександр АВЕРБУХ, доктор філософії Альбертський університет 200 Arts Building Edmonton, T6G 2E6 e-mail: averbuchalex@gmail.com ORCID https://orcid.org/0000-0003-0721-6958 ОРІЄНТАЛІЗАЦІЯ ЖІНОЧНОСТІ: ПОНЯТТЯ НЕЧЕСТИВОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОДЕРНІСТСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ У статті аналізується взаємозв’язок жіночності та етнічної іншості в українській модерністській літературі. Розглядається закріплення «грі- ховної» чужості жінки в маскулінній традиції через сексуальну та куль- турну диференціацію подібно до «зінакшення» орієнталізованих етніч- них груп Східної Європи, здебільшого євреїв, ромів і татар, що передбачало їхню концептуальну фемінізацію. До аналізу залучені твори, в яких жінки постають демонічно-вампіричними спокусницями й такими, які руйну- ють етно- та андроцентричний монокультуралізм модерністської доби. Ключові слова: етнічне іншування, модерністська література, мізо- гінність, жіноче письмо, гендер. Ц и т у в а н н я: Авербух О. Орієнталізація жіночності: поняття нечес- тивості в українській модерністській літературі // Слово i Час. 2022. № 1 (721). С. 82—98. https://doi.org/10.33608/0236-1477.2022.01.82-98 Репрезентації етнічного Іншого в українській модерніст- ській літературі не раз ставали предметом досліджень. Про зображення в художніх творах євреїв писали Григо- рій Грабович [1, 238—258] та Мирослав Шкандрій [28], про образ ромів — Тетяна Сукаленко [13] і Євген Крамар [6, 48—50], художню репрезентацію татар досліджувала Галина Єрмоленко [31]. Утім, у наукових дискусіях увага переважно зосереджувалась лише на загальних рисах ет- нообразів, які цілком укладалися в панівні уявлення про те, як у літературі формується інакшість. Чужість Іншого зазвичай не розглядали за межами суто етнічних аспектів, типових для цілої нації, не вирізняли категорій іншуван- ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) 83 Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі ня, які додавалися до національного сприйняття чужинця. У наукових студіях мало уваги приділено зв’язку між фемінністю та інакшістю (ет- нічною щодо українців). У творах, про які йтиметься у статті, орієнталізована фемінність 1, сексуальність і нечестивість 2 пов’язані з чуттєвими втіхами й насолода- ми, забороненими в домінантній культурі. Українські митці-модерністи, залучаючи у свою творчість теми «Сходу», шукали розради й розваги у вимірі орієнтальної фемінності, на яку вони могли вільно проєктувати власні «заборонені» бажання. У європейській культурі гріховність довгий час пов’язували з етнічним або сексуальним Іншим. Інакшість формувалася так, що «традиційних єресіархів» — жінок, гомосексуалів, представників інших віросповідань або національностей — орієнталізували й демонізували [17; 19; 22]. Та- ких Інших, затиснутих у категорію не лише культурної, а й біологічної інакшості, легко було асоціювати із забороненою сексуальністю та грі- ховністю [20, 160—174; 23, 150—162; 25, 11—24]. Щодо жінок, то їм приписували (як і етнічним Іншим та гомосексуалам) моральну та фізич- ну нечестивість (зокрема, внаслідок уявлень про жіночу розпусність їх уважали небезпечними через венеричні хвороби [24]). Теми занепаду слов’янської / православної / маскулінної «раси» були культурними кодами модернізму, відображали страх національно- го, расового, релігійного «забруднення» неслов’янами або нехристияна- ми і перегукувалися з мізогінним уявленням про жіночність як джерело духовного та фізичного занепаду. Дослідники українського модернізму часто проводять паралелі між опозиційними парами: модернізм / украї- нофільство, фемінність / маскулінність. Зокрема, Тамара Гундорова при- пускає, що модерністська естетика стала відходом від репресивної укра- їнофільської ідеології народництва, «одного верховного Батька — зако- нодавця традиції» [4, 144]. Соломія Павличко зауважувала, що утвер- дження модерністських цінностей та руйнування попередніх дискурсів, особливо народництва, здійснювали жінки [10, 68]. Орієнталізована жіночність, а також привнесені нею в український модернізм амбівалентність і невизначеність жіночих образів стали мар- кером етнічних страхів і природженої гріховності. Останню традиційно пов’язували з femme fatale, а також зі схожими образами провинного ян- гола та спокусниці, призвідниками моральної, сексуальної, національ- ної й релігійної трансгресії та передвісниками кризи патріархальності й репродуктивності. За Максимом Тарнавським, український модернізм пов’язував жіночу гріховну природу із загрозою денаціоналізації, розхи- туванням уявлень про стабільне етнічне середовище та зрадою патріар- 1 Орієнталізація — накладання на протагоністок фізичних та культурних рис, харак- терних «орієнтальним», «екзотичним» народам (переважно близькосхідного похо- дження, але не тільки), з метою культурного, соціологічного та фізичного іншування. 2 Нечестивий — такий, який ображає щось святе, порушує узаконені релігією норми, моральні переконання; або гріховний, який «забруднює» собою культуру, націю, суспільство. 84 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) Олександр АВЕРБУХ хального спадку [29, 34—38]. С. Павличко підкреслювала притаманну Ользі Кобилянській алієнацію від «рідного ґрунту» [10, 51]. Т. Гундоро- ва аналізує жіночу сексуальність як «національну зраду» або «жіночий сепаратизм» [3, 224]. Яскравий приклад орієнталізування в європейсько- му модернізмі — образ femme fatale, наприклад, у творах Оскара Вайлда («Саломея»), Стефана Малларме («Іродіада»), Ґюстава Моро («Сало- мея у в’язниці»). Надзвичайна еротична привабливість belle juive 3 у цих творах властива також протагоністкам-ромкам і татаркам. Метою цієї статті є реконструкція логіки культурних умовностей, згідно з якими в модерністській літературі зображували жінок — етніч- них чужинок, а також простеження, як деякі автори відходили від цих умовностей. У дослідженні використовуються методологічні принципи гендерних студій, психоаналізу та імагології. Українські модерністи, на відміну від романтиків та реалістів, посту- пово трансформували архетипні мізогінні погляди, поширені в етнічному просторі, переосмислювали поняття національної чистоти і створювали новий образ жіночності й етнічного Іншого, чим забезпечили нові літера- турні, соціальні та політичні ресурси для формування образу жінки. Відьма, інцестуальна коханка Головну героїню повісті О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» (1908) зображено як відьму. Ромку Мавру, ім’я якої грецькою означає «темношкіра», зараховано до категорії не тільки культурної, а й біологіч- ної, майже нелюдської чужості, їй приписано моральну та фізичну нечес- тивість, заборонену сексуальність, чужинську гріховну поведінку. Через це її ізольовано від соціуму, вона живе в землянці, «бурдей-колибі». Відо- мо, що чоловік Маври, Раду, змушував її просити милостиню та ворожи- ти. Опис Мавриного ворожіння й танців натякає на її фізичний контакт з тими, хто платив їй за виступи. Іноді, ворожачи та співаючи перед замож- ними панами, вона отримувала «брудні» гроші й за те, що гуляла з ними: «…а вона ворожила і співала до скрипки, а часом і гуляла... Там був один молодий боярин, що за циганську музику грубі гроші сипав... а часом з дру- гими на коні... попри їх шатра вихром в пусту гнав. <…> Відтак посилав мене ще Раду в сусіднє недалеке містечко по милостині і ворожити — і то було найгірше» [5, 306]. Так Мавра завагітніла «білою» дитиною. Циганку зображено як джерело морального, сексуального й етнічно- го занепаду села, втілення чужості, що проникла в українську громаду й таємно поширилася через її нащадка. Ніхто не знає, що Гриць — Маврин син. Його усиновила заможна бездітна українська пара, юнак має успад- кувати їхній маєток і стати чужинним господарем на українській землі, поставивши під загрозу продовження українського етносу та успадку- вання головної цінності нації — землі. Для неплідної українськості, що репрезентована названими батьками Гриця, він — єдина можливість 3 La belle juive (з фр.: прекрасна єврейка) — прототип чарівної, розпусної єврейки, який був розповсюджений переважно в європейській літературі XIX ст. ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) 85 Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі «продовжити рід» — фатально викоріняє його своєю неукраїнськістю. Майбутній шлюб Гриця з українкою Насткою — це втілення загрози матрилокальної екзогамії та міжетнічних стосунків як логічного про- довження проникнення Маври в сільську громаду. Цей шлюб створює зловісну атмосферу, що навіює інстинктивний страх національного й культурного геноциду та кастрації. Ще одна спадкоємиця Мавриної чужості — Тетяна, яку та виростила в домі Іванихи Дубихи — Тетяниної біологічної матері. Іваниху Дубиху, подібно до бездітного подружжя, яке виховує Гриця, зображено як нездат- ну до материнства, майже черницю у своїй метафоричній безплідності: вона не змогла передати Тетяні власну українськість. На початку повісті сказано, що в Іванихи Дубихи «знайшлася» дитина (Гриця також було «знайдено» бездітним українським подружжям), хоч вона була вже не- молода. Це зауваження підкреслює неоднозначність того, чиєю все-таки дитиною, спадкоємицею і нащадком є Тетяна — чорнявої, темношкірої Маври чи немолодої та ледве здатної на репродуктивність Дубихи. По- силює сумніви щодо материнства Іванихи Дубихи й вигляд Тетяни. Від Маври вона «успадковує» не тільки чужинську, таємничу й відьомську поведінку, а й орієнталізовану зовнішність: дівчина з «чорними густими бровами, що лукувато здіймаються, зціпившися над носом, над чорними задумчивими очима» [5, 331]. Тетяна зростає на Мавриних циганських легендах і знає ромську мову. Чужість і відьомські знання, які Мавра передає Тетяні, символічно втілюються в сережках у формі півмісяця (є знаком орієнтальності), що переходять у родині Маври з покоління в покоління й сповнені демоніч- ної сили. Прізвисько Тетяни — Туркиня — переносить ланцюг спадко- вості з матеріальної символічної речі (сережок) на важливу для ідентич- ності людини категорію — ім’я. Тетяна постає втіленням етнічно іншої спокусливості та своєрідної гріховної жіночності, яку можна знайти у фольклорних зображеннях де- монічної жіночої сексуальності русалки, Баби Яги, Матінки Сирої Зем- лі, що часто мають і риси жіночої святості. Таке поєднання святості та гріховності — новаторство модерністської літератури. Ряд Тетяниних ідентичностей (циганської, турецької та української) підсилює загрозу етнічної невизначеності, що багатошарово проступає за всіма масками. Увага модернізму до масок і плинність ідентичностей заохочують порушувати табу і піддають сумніву ідею про стабільну етнічну при- належність (маски символічно втілювали етнічні страхи й загрозливі сили, що проступали за ними [див.: 26]). Обличчя без маски симво- лізувало однозначну ідентичність, його вважали втіленням чистоти; обличчя в масці — втілення страху перед чужим і нечистим. Ці пере- конання спиралися на протиставлення Чужого і Свого: прийнята лю- диною ззовні ідентичність піддавала сумніву не тільки однозначність статі, а й часто етнічну приналежність, містила загрозу зради нації (на противагу піднесенню українськості в ХІХ ст. як способу консоліду- вання національної ідентичності). 86 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) Олександр АВЕРБУХ Інакшість Маври поєднує образ примарної інцестуальної матері з її спокусливістю. Показова в цьому сенсі сцена відвідування Грицем її колиби-бурдею, який зображено як типовий бордель, а саму Мавру — як досвідчену стару повію. Вона показує танець, яким заробляла гроші й через який занапастила свою долю (він призвів до зачаття «білої» дити- ни). На цей танець «опущеної» жінки, яка «намагалася вдоволити його [Гриця. — О. А.] всім найкращим, що лише знала» [5, 430], хлопець не може дивитися без сорому. Виснажена Мавра падає на долівку, а Гриць платить їй. Зрештою, оскільки Гриць — біологічний Маврин син, а Те- тяна — її духовна дочка, стосунки між хлопцем і дівчиною теж можна вважати інцестуальними. Близькість між старшою досвідченою жінкою і молодим хлопцем часто поставала центральним мотивом ранніх модерністських творів. Уперше ця тема з’явилася в «Месьє Венусі» Рашильди, в українському модернізмі її можна знайти, наприклад, у романі Володимира Винни- ченка «Чесність з собою». Тут поєднано два концепти: відповідаль- ність Єви за первородний гріх та інцестуальну природу жінок. У повісті О. Кобилянської наявний останній аспект: Мавра, мати і спокусниця, палає бажанням до молодого хлопця, свого сина. Письменниця зробила своїх протагоністів циганами, маніфестуючи процес занепаду раси й на- ціональної кастрації. У центрі «грішного» жіночого архетипу — належність жінки до чужинського етносу як найнебезпечніший елемент і з антропологічної, і з психоаналітичної перспективи. Загроза інцесту додається до проник- нення представників інших етносів у громаду українців та небезпеки міжетнічного змішання — деконструкції історичної чи біологічної «ре- альності». Проте якщо згадати теорію Клода Леві-Стросса про те, що табу на інцест виникло для того, щоб «заохотити» екзогамію, помітною стає параноїдальність страхів «культурного й національного геноциду»: вірність лиш одній нації чи культурі обертається на суїцидальну жагу. Незбагненна сатаниця, блюзнірська горгона, цинічна отруйниця У повісті Михайла Яцкова «Блискавиці» (1913) протагоністку — єв- рейку Альву Серпенс — наділено демонічною природою через «змії- не» прізвище (serpens з лат.: змія). «Альва» староєврейською має два значення: листя і нечестивість, беззаконність. Отже, в імені та прізвищі героїні синтезовано алюзії на горгону, образ дерева, нечестивість та змію, що й спокусила Єву спробувати заборонений плід, які відразу виклика- ють асоціацію з міфологемою первородного гріха (зв’язок між Євою та образом femme fatale розглянуто в праці Карен Едвардс [21]). Її зрада Адама і Бога, що свідчить про єретичність жінки, принесла у світ смерть [див.: 16, 58]. Прикметно, що Альва пересувається по-зміїному, зви- ваючись: «Плавним рухом тіла направо ставала вона лівою ногою все на п’яту, стопа опадала криво досередини, Альва скручувалася [курсив мій. — О. А.] наліво і ставала правою стопою просто наперед» [15]. ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) 87 Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі Жіночий образ у творі М. Яцкова перегукується не тільки з тема- тикою нечестивості й смерті. Він також репрезентує прокляту або про- пащу людину, яка асоціюється із занепалою Софією й етнічним Іншим і має конотації сексуальності та трансгресивності. У тих випадках, коли нечестивість метонімічно пов’язувалася із жінкою-протагоністкою, мо- дерністи зазвичай поєднували сатану-спокусника (головного підбурюва- ча гріха) із жіночністю й описували жінок, використовуючи зміїну об- разність і мотиви первородної непорочності (непорочності чоловіків), отруєння, розпусти, вини, зокрема за здійснення інцесту, і покарання. Жіноча нечестивість пов’язана з сексуальністю й асоціюється із заборо- неною, диявольською або вампіричною жагою, з гріхами плоті. У творі М. Яцкова сатана-спокусник пов’язується не тільки з розбе- щеною, отруйною жіночністю, а й з етнічною інакшістю героїні, небезпе- кою дееволюції, національної дегенерації, яку вона втілює. Альва нічим не примітна, нудна, але водночас зловісно таємнича та відьомська, її об- раз ототожнюється з декадентською естетизацією гріха, пороку і смерті. Г. Грабович наголошує, що образ відьми народжується саме «зі стику жі- ночого й чоловічого, з того таємничого й непізнаного простору, з якого ми всі беремося» [2, 277]. Андрогінне єство Альви корелює з «прихо- ваною відьмою», що криється в ній. Показна асексуальність і безплід- ність жінки на початку твору апелює до вампіричної і зміїної образності. Альва стереотипно вдається до самоприниження і представлення себе як слабкої жінки, змінюючи уявлення про силу і владу. За цією «слаб- кою» особистістю проступає femme fatale, ще більш маніпулятивна й не- безпечна. Ця свідома самопрезентація особливо насторожує, оскільки приховує нерозгаданість Іншої, її єретичну демонічність. Альва надсилає Крисі листівку зі зображенням статуї Луї-Ернеста Барріа «Квітка зими», яка уособлює типову репрезентацію єврейської жінки в християнській іконографії — переможеної синагоги. Обираючи зображення не дуже відомої скульптури замість всесвітньо знаного ше- девра Л.-Е. Барріа «Природа, що розкривається перед наукою», Альва насміхається з цієї іконографії, вона асоціює себе з «Квіткою зими», ви- користовуючи стереотипну мову для опису єврейської жіночності: слаб- кої, терплячої, переможеної, нежіночної (у скульптури маленькі нероз- винені груди). Криса запитує Альву, яку пору року вона любить найбіль- ше, на що та відповідає, що любить «лише зиму». Він здивовано реагує: «Ви любите зиму? Таж в ній нема нічого живого, лише біла мертвота» [15]. Криса не здатен зрозуміти, що Альва глузує над стереотипами, і сам реагує стереотипно, кажучи, що «гарна, біла, струнка різьба — символ бездольної Альви» [15]. Справжнє значення «Квітки зими» криється у її французькій на- зві — «Fleur d’hiver», яка означає отруйну квітку аконіт. За легендою, коли Геракл звільнив з Аїду монстра-пса Цербера, того осліпило яскра- ве сонячне проміння і з пащі почала капати слина. На тих місцях ви- росли отруйні квіти. Тобто загрозлива і вбивча суть Альви прихована «під землею», і тільки слина скаженого пса, яка її окропить, здатна по- 88 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) Олександр АВЕРБУХ справжньому запліднити і пробудити потаємну отруйність. Невипад- ковим у тексті є такий епізод: коли Криса цілує Альву, він порівнює її поцілунок із питтям із «затруєної чарки», її ж посмішка «труйна», а таємничість «як чар отруї». Спокусливий, збочений еротизм, метоні- мічний щодо змії / вампірки / отруйної квітки, у модернізмі зазвичай пов’язується з отрутою, прокляттям і передачею первородного гріха че- рез укус змії та куштування забороненого плоду; він символізує потра- пляння в заманливий, заборонений, фатальний полон. Образи горгони, вампірки та отруйної квітки увиразнюються зву- ками: Альва сміється «горляним альтом», «в її горлі грає кларнетовий сміх». Нечестивість виражається також у її «східному» акценті, з харак- терним гаркавим «р», яке дратує Крису (він порівнює цей звук із кар- канням). Спотворення і «забруднення» мови — звичний компонент у зображенні євреїв. Мотив отруйності та відразливості з’являється і в описах Альви- ної усмішки: вона «солодко-квасна», «солодкаво-труйна». Інакшість і гібридність героїні водночас відвертають і зачаровують Крису. Він усе більше ненавидить себе, коли розуміє, що безсилий перед чарами цієї не- честивої, огидної й таємничої жінки. З-під маски «слабкої» Альви чітко прозирає femme fatale, її все важче зрозуміти в непереборній інакшості: Іскра з хоровито м’ягкого рамена одурювала його, блідий профіль Альви тремтів, її око слідило Крису хитро з-під брів понад цвікер. ...що криється під тим оком? Раз було воно полохливе, непевне, підзорливе, фальшиве, то за хвилю гляділо в нього зі студеною грозою, і йому здавалося, що коли б позволив собі на свобід- нійший крок, то в ту мить блиснув би ніж або револьвер коло його груді або — щонайменше — могла би вона кинутися на нього, як людина, яка попала в острий шал. <…> Тайна сеї дівчини зачала притягати його, як чар отруї. <…> Був в них [в її очах. — О. А.] скритий, солодко-квасний усміх, який притягав Крису, як за- чарований напій [15]. Марія Ревакович наголошує, що Крисина нав’язлива зачарованість Альвою виражається у фетишистському бажанні розчленувати її тіло [11, 31]. Криса долає почуття національної гідності, закохавшись у єврей- ку і навіть вважаючи її фізично й інтелектуально привабливою, називає її своєю музою: «Доповнюєш таємні недостачі в моїм організмі. В тобі моя лірична, хора жадоба» [15]. Те, що Криса-письменник надихається «чужинською» жіночністю, підтверджує спостереження С. Павличко: в контексті української літератури жіночність стає синонімом і джере- лом модернізму, адже в них обох є гендерна плинність і підважено ідею стабільної етнічної належності [10, 70]. Етнічна жіноча інакшість стає необхідним доповненням до маскулінної українськості, яка одночасно жахається її, але й потребує для свого розвитку та розмаїття. Унаслідок цього перевертання стереотипів іншована й демонізова- на жіночність несподівано набирає сили. Попри те що Альву напочатку було зображено як андрогіна (це актуалізує мотиви не тільки національ- ного, але й гендерного розхитування, притаманних модернізму), після першого сексуального контакту Криса відкриває красу її тіла: «Окса- ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) 89 Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі митні рамена і шия упокоювали його. <…> Дивувався, що тих ніжних, прегарних ліній не догадувався навіть у неї ніколи» [15]. Коли Альва роздягається, Криса бачить у ній «скарб краси, живий, сердечний твір його душі». Він «вдивлявся в неї, як в цвіт лотоса» [15]. Це перетво- рення отруйної квітки на лотос, символ творчості, свідчить не тільки про еволюцію образу Альви, а й про еволюцію чужинської жіночності в мо- дернізмі загалом. Альвині гермафродитизм та андрогінність корелюють з її «дитин- ним» єством: Криса не сприймає її як жінку й жахається її ще не про- явлених якостей. Зв’язок дитинності, андрогінності та жаху невідомого апелює до теорії архетипів Карла Ґустава Юнґа, за якою дитина постає як видіння та проявлене несвідоме. К. Ґ. Юнґ називає потенційний жах «стадією лялечки», з якої має «вилупитися» загрозлива істота [14, 206]. Учений зазначає, що «образ дитини... частіше розвивається на основі цілком нехристиянських попередніх сходинок — із тварин під- земного царства. <...> У снах вона [дитина. — О. А.] іноді навіть екзо- тичного походження» [14, 207]. Альвина «зміїність» також цілком від- повідає Юнґовій теорії, за якою образ дитини проявляється як гном або ельф, що демонструє її приховані сили [14, 205]. Спосіб конструювання жіночої етнічної інакшості Альви стає загро- зою для Криси, оскільки виявляє зраду традиції, стимулюючи маскулін- ну культуру, яку втілює Криса, постійно контролювати і керувати жіно- чою сексуальністю, схиляючи жінку до вірності домінантним наративам. Проте Криса радше безпорадно намагається відновити контроль. Саме тому, коли він бачить Альвину довгу буйну косу і просить відрізати її для себе, вона дає йому це зробити, бо залишається байдужою до символічної системи, в якій перебуває Криса і від якої дистанціюється модерністське світовідчуття, втілене в образі Альви. Кліше щодо позбавлення сили чи жіночої привабливості через відрізання волосся підкреслюється ще раз, коли Криса вкладає пасмо в альбом із картинами Обрі Бердслі, одним із головних мотивів яких була диявольська жіноча краса, яку герой намага- ється знешкодити, каструючи. Подвійна природа Альви додається до багатошаровості її образу, в якому поєднуються черниця і блудниця. Коли Криса думає про неї, то уявляє святою: «Пригортав тінь Альви, ніжно, як з’яву святої» [15]. Ба більше, він зізнається у своїх стосунках з нею дружині й Ользі. У таких сценах Альву репрезентовано як моральний авторитет, що легітимізує її інакшість, щоб переосмислити й утвердити її святу жіночу сутність шляхом встановлення нового, трансформованого «порядку». У цьому «теургічному» акті зламано й пересотворено попередні уявлення про Альвину сексуальність, жіночність, гріховницьку етнічність, а також су- міжні поняття нечестивості й етнічної лояльності. Коли Альва байдужіє до Криси, це вражає його Его. Ще раз її зустрів- ши, він знову думає про те, що «вона була квасна..., бездушна, як кожда жидівка» [15], і пахне жінка вже не як лотос, а як єврейська кухня («по- рохно, риба і гвоздика»), до того ж вона має риб’яче тіло й рухається як 90 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) Олександр АВЕРБУХ змія. Отже, Альва постає загрозою особистісній та колективній ідентич- ності, а її зміїність тільки підсилює цю небезпеку, бо коли джерело страху «походить з боку драконів чи змій, то це вказує на загрозу поглинути все те, що набула свідомість» [14, 216]. В імпресіоністській фінальній сцені Криса повертається до національних цінностей, як блудний син зверта- ється до братів і сестер, до своєї землі та природи, ніби вони можуть вря- тувати його або зупинити крах рас і національностей. Ненаситна демониця, кровопивиця, кастраторка Художні твори жінок часто поставали як реакція на мізогінне бачення жіночності в андроцентричній традиції. Розглянемо татарську жіноч- ність у поезії Наталії Лівицької-Холодної 4. Поняття прийнятої іден- тичності ця поетка розширила до особистих реалій, наголошуючи на власному татарському походженні й приписуючи йому чаклунство та нечестивість. Вона осмислювала гендер і творчість крізь призму татар- ської ідентичності. Негативні образи жінок у Н. Лівицької-Холодної можна вважати результатом соціокультурної інтерналізації домінант- ного метатексту. Попри те що її поезія поверхово узгоджується з типовими адроцентричними наративами, вона підриває нав’язаний образ жіночності та створює простір для самосвідомої жіночої міфо- логії. Специфічна адаптація татарської ідентичності стала політично й релігійно мотивованим актом, який підривав і руйнував пануючу православну традицію. Прапрабабуся Н. Лівицької-Холодної була дочкою татарського мір- зи, її покохав прапрадід поетки, одружився з нею і привіз у Полтаву [7, 73]. Н. Лівицька-Холодна вдається до подвійної екзотизації: її героїня поєднує характеристики демонічної сотниківни і спокусливої татарки, наприклад, у вірші «На розквітлі акації ґрона...» [8, 72]. Образ сотників- ни нагадує молоду відьму в Гоголевому «Вії», а от подвійна українсько- татарська ідентичність укорінена в автобіографічному минулому: предки Н. Лівицької-Холодної були татарами та українцями. Останні очолювали сотню в Ліплявому, а їхній маєток називався Сотницьке. Місцеві клика- ли Лівицьких Сотниченками. Матір поетки наголошувала, що нащадки цього міжетнічного шлюбу були дуже гарні [7, 69—73]. Таке продуктив- не змішання української й татарської ідентичності, доповнене не тільки фольклорними й міфологічними конструктами, а й квазібіографічними фактами, поєднує методи самоорієнталізації поетки з її підривом андро- та етноцентричної традиції, яка завжди надавала перевагу етнічній ви- значеності й чистоті. Акцентування у поезії Н. Лівицької-Холодної на вампіричній / та- тарській інакшості (а отже, свідомій варварській нехристиянськості) пов’язано з відчуттям жаху й постійної загрози забруднення крові та на- 4 Моє дослідження фемінності у поезії Н. Лівицької-Холодної “Th e Th eurgy of Impu- rity: Fin-de-Race and Feminine Sin in Russian and Ukrainian Modernisms” надруковано в журналі “Th e Russian Review” (78-3 (2019), с. 459—485). ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) 91 Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі ціональної / расової кастрації. Єретична протагоністка, яка поєднує в собі вампірку-татарку й українку-відьму, має чорну кров і жахливо білі зуби, а її чарівливий голос породжує «криваві кошмари»: «Ваша кров, мабуть, чорна й солона, Ви поганка з монгольских степів». <...> «Сотниківна в червонім намисті, Білі зуби лякають, п’янять». <...> «Голос ваш, наче спів, заколише, І присниться кривавий кошмар. <...>» [8, 72]. Така українська екзотичність у літературі апелює до псевдоорієн- тальних чи загалом «азіатських» гібридних рис. Паралельно з суто фі- зичним орієнталізуванням української краси існувало історичне сприй- няття жінок-українок як сильних і войовничих степових амазонок. Цей погляд закріпився в міфі про матріархат і посилився завдяки актуалізації пам’яті про поганські культи, у центрі яких фігурували жінка й матір. У дослідженнях європейської мізогінії було простежено зв’язок між образами жінок-вампірок і змій, сексуальності й смерті [20, 333—352; 27, 199—216]. Вампіричні мотиви в поезії Н. Лівицької- Холодної символізують сексуальний фетиш і репрезентують сексуальне задоволення протагоністки [12, 29—30]. У її віршах жінку представлено як цинічну, розпусну татарку-кровопивицю, чиї виразно демонічні харак- теристики нагадують про занепалу Софію, Єву та вампірок. Традиційний образ жінки-вампірки набуває сексуальності в смертельно-карнавальних актах, її метафорично пов’язують із жагою гріха й одночасно — з вене- ричними хворобами. Вампірка, створена, щоб руйнувати репродуктивну здатність людини, — це один із головних тропів декадансу. Серед найважливіших у поезії Н. Лівицької-Холодної — мотив спокуси і хтивості, коли жінка набуває характеристик спокусниці-змії, вампірки, сексуально ненаситної демониці. Через нібито вроджену роз- пусність жінки її представлено в модернізмі як диявольську спокусницю, образ, що давно сформувався в канонічних юдейських та християнських текстах (Єва, Саломея, Юдит, Деліла), а також в елліністичній та рим- ській культурах (Пандора, Медея, Клодія, Ксантиппа), забезпечивши модель для мізогінної міфології, інтерналізованої авторками-жінками. Ця образність стала основою для стереотипного зображення жінок як спокусниць у живописі та скульптурі, де показано сексуально привабли- вих і доступних дріад і ореад, дерев, прикрашених жіночими тілами, які запрошували до сексуального контакту або навіть «терапевтичного ґвалтування» [20, 109]. Традиційний образ вампірки сексуалізувався через співпричетність до смертельного акту й зазвичай сполучався з фігурою спокусниці, но- сійки гріховних бажань і венеричних хвороб, яка руйнувала людську репродуктивність. Образ змії, яка спокушає, затягує, висушує чоловіче тіло, репрезентовано у цьому вірші Н. Лівицької-Холодної: 92 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) Олександр АВЕРБУХ Будеш завжди цю ніч пам’ятати, Не забудеш, о ні, моїх уст, І цвістимуть, цвістимуть шарлати В твоїм серці вогнями спокус. <…> Та дарма, я гадюкою стисну, Я візьму з твого серця всю кров [8, 72]. Чоловік, який не розділяє почуттів жінки, потрапляє в полон до влад- ної протагоністки-вампірки, котра змушує його до інтимних стосунків і чиї спокусливі пурпурові вуста мучитимуть його вічно. Таку силу жінці й сексуальне безсилля чоловікові забезпечують демонічні якості, якими володіє жінка. Чоловік не зможе втекти, бо ця горгона / вампірка / згуб- на квітка витискає з нього і вбирає в себе життєдайну енергію, фактично ґвалтуючи його. Образ вампіричної femme fatale, фігури одночасно активної, сексу- альної, етнічно чужої та зловісної, простежується у європейській літера- турі. Французькі символісти (особливо Шарль Бодлер, який вплинув на творчість Н. Лівицької-Холодної) зазвичай наділяли жінок рисами хто- нічних істот, змій. У творах Н. Лівицької-Холодної мотив спокуси пов’язаний із криваво-червоним або мертвотно-синім ротом героїні. Спокусливий, збочений еротизм асоціюється з отрутою, прокляттям і переданням первородного гріха через укус змії та куштування забороненого плоду й символізує потрапляння безсилого чоловіка в заманливий, заборонений, фатальний полон. Смертельний екстаз під час сексуального акту у творах поетки пов’язаний з кров’ю, демаскулінізацією, занепадом, зокрема наці- ональним, а отже, і з кастрацією, вихолощуванням та фетишизмом. В інших поезіях спокуслива сексуальність вампірки аналогічно вті- люється у квітучій отруйній плоті, яка нагадує вагіну, що стікає менстру- альною кров’ю, або в синій, безкровній, ніби мертвій плоті, яка виявляє бажання наповнитися кров’ю чи запліднитися життєдайною рідиною, що натякає на ненаситну жіночу сексуальність. Показовими у цьому кон- тексті є такі поетичні фрагменти: Я тобі принесла фіялки 5, А як місяць над містом став, Ти мене цілував так палко У розквітлі мої уста [8, 67]. Вогнями пристрасти цвітуть Уста мої широкі й повні. О, ти не зможеш їх забуть, Ти спопелієш в грі любовній [8, 74]. Бліді були твої уста, А в мене зацвіли шарлатом [8, 68]. В мене сукня була червона, 5 Тут і далі курсив мій. — О. А. ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) 93 Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі А уста зацвіли тюльпаном, І на них була кров солона, Твоя кров, з твоїх уст, коханий [8, 73]. Така квіткова образність в культурі співвідноситься із чоловічим стра- хом «спокуситися на жіночу оргазматичну силу» й наразитися на небез- пеку «бути осушеним її маточками, які прагнуть запліднення» [20, 241]. Варто відзначити, що ранній псевдонім Н. Лівицької-Холодної був На- талка Волошка. Образ квітки, яка все поглинає і всотує, перегукується з образом зубастої вампірки й актуалізує в пам’яті архетипний образ vagina dentata: за античним народним віруванням, у вагіни є зуби і сексуальний акт може загрожувати чоловікові кастрацією [див.: 30, 163—183]. У ци- тованих поетичних фрагментах жінка репрезентує себе як сексуалізовану, демонічну істоту, яка має силу не тільки спокусити чоловіка й вимагати від нього сексуальної взаємності, а й виснажити й каструвати його. Тема татарської єретичності надзвичайно актуальна в поезії Н. Лівицької- Холодної. Татарка цілує, отруює і вбиває свого молодого коханця: Чорний колір — колір зради, А червоний — то любов, Очі в мене два свічада І палка татарська кров. О, тікай, стрункий юначе, Стережись моїх очей... Поцілую — і до скону Будеш прагнуть уст моїх, І затроїть кров червону, Кров юначу п’яний гріх [8, 80]. Єретичність цієї сексуально ненаситної особи поглиблює мотив ет- норелігійного Іншого і стає джерелом додаткової тривоги, пов’язаної з сексуальністю, страхітливою і водночас демонічно привабливою завдяки своїй екзотичності. Вона корелює із зображенням примарної інцестуаль- ної матері з її спокусливими та смертельними обіймами. Жіноча єретич- ність відображена паралельно із жіночою гріховністю у вірші «Гріх». До гріха героїню спонукає її татарська кров: І заграє татарська кров. <...> І безкрила душа відважно, Вип’є знов, як отруту, гріх [8, 77]. У поетки виникають описи себе самої, які провокативно залучають мізогінний і етнофобний / єретичний символізм. Таким чином авторка хоче наголосити на усталених міфологічних категоріях Іншого й перео- смислити, а подекуди і скасувати їх. Вона постає одночасно у трьох іпос- тасях: жінки, татарки і єретички, на яку «нормативний», православний чоловічий дискурс спрямовує свою силу заради самозбереження. Сучасники Н. Лівицької-Холодної реагували на її автобіографічний образ як жінки-чужинки, долучаючи до цього особливості самоміфотво- рення поетки як сексуально неприборканої та смертельно загрозливої та- 94 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) Олександр АВЕРБУХ тарки. Євген Маланюк зазначав про поєднання образу татарки і мотиву жіночої зради в поезії Н. Лівицької-Холодної (він присвятив письмен- ниці окремий цикл віршів «Псальми степу»). За допомогою епіграфа зі «Слова про Ігорів похід» Є. Маланюк пов’язує поетку з половець- кою / татарською загрозою: <…> Ні, Ти — не мати! Шал коханки У чорнім полум’ї коси, В обличчі степової бранки Хміль половецької краси. <…> Тебе б конем татарським гнати, І, — тільки просвистить аркан, — Покірливо підеш сама Ти З лукавим усміхом у бран. <…> Бо ти ж коханка, а не мати, Зрадлива бранко степова! [9, 27—29]. У цьому вірші демонічна сексуальність і жіноча руйнівна сила уви- разнені сприйняттям татар як агресивних, непокірних і ненадійних. Цей образ накладається на зображення Єви як першої єресіархині та зрад- ниці Бога й Адама. Розглядаючи жіночу зраду в культурі як форму під- риву репресивного маскулінного авторитету, вчені ототожнюють її з від- мовою від використання традиційної символічної мови. Окрім того, на таку зраду етнічно інші жінки здатні з метою руйнування солідарності чоловіків і загалом нації [див.: 18, 3]. У цитованому вірші жінка — половчанка (татарка в цьому контек- сті), асимільована в українську культуру (тут можна вбачати алюзію на прапрабабу поетки, а також на її непокірну прабабу з того ж татарського боку, яка жила окремо від чоловіка в іншому маєтку [7, 73]). Наголошено на найважливіших пунктах — неукраїнському походженні протагоніст- ки та її відповідній зовнішності (чорна коса, екзотична врода), а також на її готовності зрадити, повернутися до татар. Поєднання гендеру з етнічною приналежністю та гетеродоксією мало значний вплив на модерністський дискурс жіночності, що про- явилося в розхитуванні фалоцентричної традиції. Аспекти інакшості (а саме: гендер і етнос), що репрезентовані в єврейській, татарській і ром- ській ідентичностях протагоністок, об’єдналися в категорію демонічного Чужого і містять загрози єретичності, екзогамії та національної кастра- ції. Це не тільки небезпека біологічного занепаду панівної та гомогенної слов’янської православної маскулінності, а й страх перед посиленням та домінуванням Іншого (гендерного та етнічного), перед загрозою його культурної інтеграції та владної переваги. Жіночність, гомосексуальність і належність до іншого етносу пов’язувалися з фізичною єрессю, насиль- ством і вампіризмом. Міркуючи про психологічні мотиви популярності теми вампіризму в літературі fi n de siècle, Брам Дейкстра стверджує, що поняття «расового кровозмішання» та його страху пов’язувалося з таки- ми семантичними паралелями, як жінка / вампір, андрогін / гомосексуал ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) 95 Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі та єврей / монстр. Ці «істоти» не могли не перетворитися в літературі на вбивць та передвісників епохи бездітності, яка неминуче би приводи- ла до занепаду будь-якої нації [19, 183]. Очевидно, що звертання до теми етнічних чужинців і єретиків, які в тогочасному європейському контек- сті співвідносилися з жіночим вампіризмом і нечестивістю, — наслідок того, як у модерністській літературі зображувалася жіночність. В українській модерністській культурі мізогінність посилювалася ет- нофобними настроями та демонізуванням Іншого. Провокативна і прин- ципово опозиційна до попередніх традицій естетика модернізму вияви- лася деструктивною і до етнічного дискурсу. Багато авторів екстраполю- вали ці тенденції у власну творчість, перенісши їх із маргінесів публічного дискурсу в його осердя (М. Шкандрій пише про тенденції позитивізації образу єврея в літературі модернізму та самокритичні щодо національної свідомості позиції деяких митців доби [28, 90]). На ці зміни також впли- нуло трактування теми неоднозначності та некогерентності етнічності та гендеру в естетиці модернізму. Тому українську вроду — екзотизовану й наділену рисами femme fatale ще в романтичному топосі, культивованому імперською літературою, — було змішано з екзотичністю та демонічністю етнорелігійної орієнтальної жіночності. В українському модернізмі жіноч- ність наділено більшою силою завдяки етнічній інакшості: жіночність як чужість здобула власний голос унаслідок літературного переоцінювання фемінності. У творах, про які йшлося, виражена чужорідна жіночність є провідною темою, яка провокативно апелює до патріархальних страхів етнічного виродження, кризи слов’янської репродуктивності та маскулін- ності, переосмислюючи їх. Це знаменує перехідний етап на шляху від іє- рархічної культури до нових форм гендерних та етнічних репрезентацій і їх рецепцій. Аналізовані твори не лише засвідчують тематичну схожість, вони також відображають спроби початку ХХ ст. підважити етно- та ан- дроцентричний монокультуралізм. Висловлюю подяку Антоніні Ящук за допомогу з перекладом статті, Максиму Тарнавському і Тамарі Гундоровій за сприяння в роботі над дослі- дженням, а також Валентині Вздульській за редакторські зауваги. ЛІТЕРАТУРА 1. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. Київ: Основи, 1997. 608 c. 2. Грабович Г. Тексти і маски. Київ: Критика, 2005. 312 c. 3. Гундорова Т. Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Коби- лянської. Київ: Критика, 2002. 272 c. 4. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Київ: Критика, 2009. 448 c. 5. Кобилянська О. В неділю рано зілля копала // Кобилянська О. Зібрання творів: У 2 т. Т. 2. Київ: Дніпро, 1988. C. 295—471. 6. Крамар Є. Дослідження з історії України. Торонто: Смолоскип, 1984. 187 с. 7. Лівицька М. На грані двох епох. Нью-Йорк: Комітет, 1971. 335 с. 8. Лівицька-Холодна Н. Поезії, старі і нові. Нью-Йорк: Видання Союзу Українок Америки, 1986. 238 с. 96 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) Олександр АВЕРБУХ 9. Маланюк Є. Поезії в одному томі. Нью-Йорк: НТШ в Америці, 1954. 299 с. 10. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. Київ: Либідь, 1999. 447 с. 11. Ревакович М. Декадентські мотиви в українському романі fi n de siècle: Агатангел Кримський та Михайло Яцків // Slavica Wratislaviensia. 2011. Том 154. С. 21—34. 12. Рубчак Б. Серце надвоє роздерте // Лівицька-Холодна Н. Поезії, старі і нові. Нью- Йорк: Видання Союзу Українок Америки, 1986. С. 3—56. 13. Сукаленко Т. Типаж «циган» крізь призму українських прислів’їв та приказок // Література та культура Полісся. 2016. Вип. 82. № 6. С. 241—253. 14. Юнґ К. Ґ. Архетипи і колективне несвідоме. Львів: Астролябія, 2018. 608 с. 15. Яцків М. Блискавиці. URL: http://sites.utoronto.ca/elul/Iatskiv/Blyskavytsi.html (15.03.2021). 16. Arbel V. Forming Femininity in Antiquity: Eve, Gender, and Ideologies in the Greek Life of Adam and Eve. New York: Oxford UP, 2012. 232 p. 17. Beauvoir S. Th e Second Sex. New York: Knopf, 1964. 732 p. 18. Bow L. Betrayal and Other Acts of Subversion: Feminism, Sexual Politics, Asian American Women’s Literature. Princeton UP, 2011. 240 p. 19. Dijkstra B. Evil Sisters: Th e Th reat of Female Sexuality and the Cult of Manhood. New York: Knopf, 1996. 480 p. 20. Dijkstra B. Idols of Perversity: Fantasies of Feminine Evil in Fin-de-Siècle Culture. New York: Oxford UP, 1986. 453 p. 21. Edwards K. Th e Mother of All Femmes Fatales: Eve as Temptress in Genesis 3 // Helen Hanson, Catherine O’Rawe (Eds.). Th e Femme Fatale: Images, Histories, Contexts. Basingstoke, 2010. P. 35—45. 22. Gilbert S., Gubar S. Introduction // Gilbert S., Gubar S. (Eds.). Th e Female Imagination and the Modernist Aesthetic. New York: Gordon&Breach, 1986. P. 1—5. 23. Gilman S. Diff erence and Pathology: Stereotypes of Sexuality, Race, and Madness. Ithaca: Cornell UP, 1985. 292 p. 24. Gilman S. Salome, Syphilis, Sarah Bernhardt and the ‘Modern Jewess’ // German Quarterly. 1993. № 66/2. P. 195—211. 25. Irigaray L. Speculum of the Other Woman. Ithaca: Cornell UР, 1985. 365 p. 26. McQuillen C. Th e Modernist Masquerade: Stylizing Life, Literature, and Costumes in Russia. Madison, Wisconsin: Th e University of Wisconsin Press, 2013. 282 p. 27. Senf C. Daughters of Lilith: Women Vampires in Popular Literature // Leonard Heldreth, Mary Pharr (Eds.). Th e Blood is the Life: Vampires in Literature. Bowling Green, Bowling Green University, 1999. P. 199—216. 28. Shkandrij M. Jews in Ukrainian Literature: Representation and Identity. Yale UP, 2009. 265 p. 29. Tarnawsky M. Feminism, Modernism and Ukrainian Women // Journal of Ukrainian Studies. 1994. № 2. P. 31—41. 30. Vachhani S. Vagina Dentata and the Demonological Body: Explorations of the Feminine Demon in Organization // Pullen A., Rhodes C. (Eds.). Advances in Organization Studies. Malmo: Liber, 2009. P. 163—183. 31. Yermolenko G. Tatar-Turkish Captivity and Conversion in Early Modern Ukrainian Songs // John Watkins, Kathryn Reyerson (Eds.). Mediterranean Identities in the Premodern Era: Entrepôts, Islands, Empires. London: Routledge, 2016. P. 191—209. Отримано 28 квітня 2021р. REFERENCES Hrabovych, H. (1997). 1. Do istorii ukrainskoi literatury: Doslidzhennia, ese, polemika. Kyiv: Osnovy. [in Ukrainian] Hrabovych, H. (2005). 2. Teksty i masky. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian] Hundorova, T. (2002). 3. Femina melancholica. Stat i kultura v gendernii utopii Olhy Kobylianskoi. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian] Hundorova, T. (2009). 4. ProIavlennia Slova: Dyskursiia rannioho ukrain skoho mo der- nizmu. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian] ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) 97 Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі Kobylianska, O. (1988). V nediliu rano zillia kopala. In O. Kobylianska, 5. Zibrannia tvoriv (Vols. 1—2, Vol. 2; pp. 295—471). Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian] Kramar, Ye. (1984). 6. Doslidzhennia z istorii Ukrainy. Toronto: Smoloskyp. [in Ukrainian] Livytska, M. (1971). 7. Na hrani dvokh epokh. New York: Komitet. [in Ukrainian] Livytska-Kholodna, N. (1986). 8. Poezii, stari i novi. New York: Vydannia Soiuzu Ukrainok Ameryky. [in Ukrainian] Malaniuk, Ye. (1954). 9. Poezii v odnomu tomi. New York: NTSh v Amerytsi. [in Ukrainian] Pavlychko, S. (1999). 10. Dyskurs modernizmu v ukrainskii literaturi. Kyiv: Lybid. [in Ukrainian] Revakovych, M. (2011). Dekadentski motyvy v ukrainskomu romani fi n de siècle: 11. Ahatanhel Krymskyi ta Mykhailo Yatskiv. Slavica Wratislaviensia, 154, 21—34. [in Ukrainian] Rubchak, B. (1986). Sertse nadvoie rozderte. In N. Livytska-Kholodna, 12. Poezii, stari i novi (pp. 3—56). New York: Vydannia Soiuzu Ukrainok Ameryky. [in Ukrainian] Sukalenko, T. (2016). Typazh “tsyhan” kriz pryzmu ukrainskykh prysliviv ta prykazok. 13. Literatura ta kultura Polissia, 82(6), 241—253. [in Ukrainian] Jung, C. G. (2018). 14. Arkhetypy i kolektyvne nesvidome. Lviv: Astroliabiia. [in Uk- rainian] Yatskiv, M. 15. Blyskavytsi. http://sites.utoronto.ca/elul/Iatskiv/Blyskavytsi.html. [in Ukrainian] Arbel, V. (2012). 16. Forming Femininity in Antiquity: Eve, Gender, and Ideologies in the Greek Life of Adam and Eve. New York: Oxford UP. Beauvoir, S. (1964). 17. Th e Second Sex. New York: Knopf. Bow, L. (2011). 18. Betrayal and Other Acts of Subversion: Feminism, Sexual Politics, Asian American Women’s Literature. Princeton UP. Dijkstra, B. (1996). 19. Evil Sisters: Th e Th reat of Female Sexuality and the Cult of Manhood. New York: Knopf. Dijkstra, B. (1986). 20. Idols of Perversity: Fantasies of Feminine Evil in Fin-de-Siècle Culture. New York: Oxford UP. Edwards, K. (2010). Th e Mother of All Femmes Fatales: Eve as Temptress in Genesis 3. 21. In Helen Hanson, & Catherine O’Rawe (Eds.), Th e Femme Fatale: Images, Histories, Contexts (pp. 35—45). Basingstoke. Gilbert, S., & Gubar, S. (1986). Introduction. In S. Gilbert, & S. Gubar (Eds.), 22. Th e Female Imagination and the Modernist Aesthetic (pp. 1—5). New York: Gordon&Breach. Gilman, S. (1985). 23. Diff erence and Pathology: Stereotypes of Sexuality, Race, and Madness. Ithaca: Cornell UP. Gilman, S. (1993). Salome, Syphilis, Sarah Bernhardt and the ‘Modern Jewess’. 24. German Quarterly, 66(2), 195—211. Irigaray, L. (1985). 25. Speculum of the Other Woman. Ithaca: Cornell UP. McQuillen, C. (2013). 26. Th e Modernist Masquerade: Stylizing Life, Literature, and Costumes in Russia. Madison, Wisconsin: Th e University of Wisconsin Press. Senf, C. (1999). Daughters of Lilith: Women Vampires in Popular Literature. In 27. Leonard Heldreth, & Mary Pharr (Eds.), Th e Blood is the Life: Vampires in Literature (pp. 199—216). Bowling Green. Shkandrij, M. (2009). 28. Jews in Ukrainian Literature: Representation and Identity. Yale UP. Tarnawsky, M. (1994). Feminism, Modernism and Ukrainian Women. 29. Journal of Ukrainian Studies, 2, 31—41. Vachhani, S. (2009). Vagina Dentata and the Demonological Body: Explorations of 30. the Feminine Demon in Organization. In A. Pullen, & C. Rhodes (Eds.), Advances in Organization Studies (pp. 163—183). Malmo: Liber. Yermolenko, G. (2016). Tatar-Turkish Captivity and Conversion in Early Modern 31. Ukrainian Songs. In John Watkins, & Kathryn Reyerson (Eds.), Mediterranean Identities in the Premodern Era: Entrepôts, Islands, Empires (pp. 191—209). Routledge. Received 28 April 2021 98 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 1 (721) Олександр АВЕРБУХ Alex Averbuch, PhD, Izaak Walton Killam Memorial Postdoctoral Fellow University of Alberta, 200 Arts Building Edmonton, T6G 2E6 e-mail: averbuchalex@gmail.com ORCID https://orcid.org/0000-0003-0721-6958 ORIENTALIZING FEMININITY: NOTIONS OF IMPURITY IN UKRAINIAN MODERNIST LITERATURE Th e paper examines the interconnectedness of feminity with ethnonational otherness in Ukrainian modernist literature in the context of European misogyny and ethnophobia. It demonstrates how the representation of female sinful otherness, impurity, and disloyalty was cemented in misogynistic imagery, in which women appeared as witches and heterodox temptresses through sexual and cultural diff erentiation. Th e otherizing of Orientalized ethnic groups in Eastern Europe — typically Jews, Roma, and Tatars — involved their conceptual feminization as well. Specifi cally, the paper analyzes the topic of the decay of the Slavic/Orthodox/masculine ‘race’ and the range of concomitant tropes and ideas found in Ukrainian modernist literature, such as castration, celibacy, and obsession with ‘tainted’ blood, which refl ected ‘racial’ anxieties that went hand in hand with misogynistic ideas of the feminine role in spiritual and physical decline. Th e study performs close readings of works by Olha Kobylianska, Mykhailo Yatskiv, and Natalia Livytska-Kholodna, in which women appear as demonic-vampiric, heterodox seductresses and heresiarchesses, who threaten to ruin the ethno-androcentric culture of the modernist epoch. Orientalized femininity and the ambivalence it brought to Ukrainian modernism harbored the ethnoreligious fears and inherent sinfulness that encompassed traditional descriptions of the femme fatale, as well as such associated fi gures as the fallen angel and seductive adulteress – the initiatrix of moral, sexual, national, and religious transgression, which invariably alluded to a perceived crisis in patriarchy and reproductivity. Th e analysis focuses on the three thematic aspects of sin and sinfulness: temptation, heterodoxy, and betrayal. Keywords: ethnonational otherization, modernist literature, misogyny, women’s writing, gender. Наші презентації Шевченківська енциклопедія: Теорія літерату- ри. Мова / ред. колегія: М. Г. Жулинський (голо- ва), М. П. Бондар, О. В. Боронь [та ін.]. Київ: Видавництво Ліра-К, 2021. 1108 с. Видання підготовлено в Інституті літератури ім. Т. Г. Шев- ченка НАН України на основі відповідних статей шести- томної «Шевченківської енциклопедії» (2012—2015). В одному томі зібрано розвідки, в яких комплексно до- сліджуються складні теоретико-літературні проблеми творчості Тараса Шевченка, її провідні теми і мотиви, го- ловні образи-концепти, а також жанри, питання поетики і мови, що в підсумку розкриває оригінальність худож- ньої свідомості митця, його духовного світу й ціннісних орієнтирів. Порівняно з «Шевченківською енцикло- педією» додано статтю Наталії Слухай «Міфологеми художньо-мовні». Наукове редагування здійснили Ніна Чамата, Валерія Смілянська та Роксана Харчук. Науко- вий консультант проєкту — Сергій Гальченко.

Орієнталізація жіночності: поняття нечестивості в українській модерністській літературі

Institution

Similar Items