Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Слово і Час |
|---|---|
| Дата: | 2022 |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2022
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184802 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець // Слово і Час. — 2022. — № 3. — С. 100-107. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859908657657937920 |
|---|---|
| citation_txt | Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець // Слово і Час. — 2022. — № 3. — С. 100-107. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-12-07T16:01:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
100 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 3 (723)
ССііЧЧ
НОВОЗНАЙДЕНИЙ СПОГАД
ПРО ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
Три роки тому, в 2019-му, споряджаючи у світ друге, доповнене видан-
ня книжки «Юрій Федькович у спогадах сучасників» (перше поба-
чило світ у 2017 р.), я як упорядниця закцентувала в анотації, що це є
повне зібрання відповідної мемуаристики. Власне, на віднаходження
ще якихось матеріалів не сподівалась, адже усі знані джерела, друко-
вані й архівні, були заздалегідь перевірені на предмет наявності у них
«мемуарного» компонента. Тим паче що це була та книжка, про яку
мріялось віддавна, над якою працювалось роками. Але, за відомим
висловом, «ніколи не кажи “ніколи”». Бо моя категоричність (що
видана книжка — «повне зібрання») виявилась завчасною. Через
рік по тому в Центральному державному історичному архіві України
в м. Львові — Ф. 663 (Михайла Павлика). Оп. 1. Спр. 59 (ця справа
іменується «П’ять статей Михайла Павлика без назв») — серед ма-
теріалів суто Павликового авторства мені несподівано потрапив до
рук іще один спогад, невідомий раніше, незрозуміло чому вміщений
саме в такому рукописному «товаристві» на с. 1-а—14. Можливо, ці-
кавлячись Ю. Федьковичем, М. Павлик приберіг цей «мемуар» для
якоїсь майбутньої своєї студії, та до неї не дійшли руки.
Новознайдений документ іменувався «Від Ів. Тимінського.
31. VІІ. 1902», це був текст, чи то звідкись скопійований М. Павли-
ком, чи, може, й занотований ним самим із уст Івана Тимінського, як
відомо, найближчого приятеля Ю. Федьковича в останню пору його
життя. Підстави схилятись до другого (що ці спогади вийшли не без-
посередньо з-під руки І. Тимінського, людини, яка вправно володіла
пером, активно виступала зі своїми статтями, зокрема, в газеті «Бу-
ковина») зумовлені, сказати б, неоправленістю, «спонтанністю» об-
говорюваного тексту.
Зауважимо, що збірник «Юрій Федькович у спогадах сучасників»
і в його першому, і другому варіантах містив інший матеріал І. Тимін-
ського, а саме — «мемуарний» фрагмент із його листа до видавництва
НТШ від 23. ІІІ. 1902 р. (оригінал цього листа зберігається в Києві
у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені
Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 58. № 448). Наукове товариство імені
Шевченка у Львові тоді, на початку століття, якраз активно працювало
над першим повним і критичним виданням творів Ю. Федьковича; у
1902-му вийшли одразу два томи цього унікального видавничого про-
єкту. Тож лист І. Тимінського в супроводі ще декількох документів, які
НАПИСАНЕ
ЛИШАЄТЬСЯ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 3 (723) 101
Новознайдений спогад про Юрія Федьковича
стосувалися Ю. Федьковича й «офірувались» НТШ (а це по кілька віршів, листів, фо-
тографій, гороскопів), засвідчив, як видається, краще зрозуміння адресантом значущості
поета, не кажучи про його ж розуміння важливості таких матеріалів.
Близькість у часі послання І. Тимінського до НТШ, цих новознайдених аж тепер
його спогадів у версії М. Павлика, а також відходу І. Тимінського в інші світи якраз у
1902-му, коли йому заледве минуло тільки 50 літ *, дає привід думати про якісь містичні
речі, про глибшу взаємопов’язаність цих подій. Таке враження, що І. Тимінський відчував
місію виконати свій останній обов’язок стосовно Ю. Федьковича і тому квапився. Тим паче
що в долі письменника прикінцевих років його життя цей чоловік, повторюємо, справ-
ді не випадкова особа, а чи не найближча, довірена, його ангел-охоронець, як читаємо у
згаданому листі і тому «мемуарі», який публікуємо. Відомий у краї фінансист, правник,
громадсько-політичний і культурний діяч, у якого за плечима була також військова служ-
ба, І. Тимінський мусив імпонувати Ю. Федьковичеві, може, не стільки своєю соціальною
активністю, значною участю у виданні газети «Буковина», авторством багатьох статей у
ній, скільки своїм щирим ставленням, якого так бракувало письменнику з боку якраз інте-
лігенції. Інша справа, що та щирість, видається, була замішаною на певній суб’єктивності
в оцінках багатьох помітних постатей того часу і, може, й приписуванні подібних настро-
їв Ю. Федьковичу, легкій іронічності (от хоч би стосовно Федьковичевих жертв Бахусові),
усе ж неповному усвідомленні (мовлячи словами самого автора «Люби — згуби», сказа-
ними з іншого приводу), що «кожен поет має право свою поведенцію мати».
Між тим, ці позбавлені парадності й офіціозу спогади І. Тимінського вперше во-
скрешають і такі ціхи останніх сторінок поетового земного буття, яких не запримітив
більше ніхто. Вони стосувались Федьковича-будівничого, проєктанта власної оселі,
квітникаря-естета й городника (дарма що О. Маковей, а вслід за ним навіть М. Зеров
свого часу нарікали на «Федьковичеву безгосподарність»). У цієї земної людини, «ці-
лого чоловіка» теж були, скажімо, свої улюблені / неулюблені страви, прикрі звички,
не найприкрішою з яких була потужна астрологічна діяльність, супроводжувана скла-
данням гороскопів для знайомих. Та гору брав митець, який тепер іще гостріше, ніж
будь-коли перед тим, сприймав світ, тужив за домашнім затишком і надривно, майже
вголос страждав (у товаристві хоч би І. Тимінського) від своєї фатальної нерозрадже-
ної самотності. Пізніша думка того ж М. Зерова про Ю. Федьковича як «типову жерт-
ву безлюддя та лихоліття» І. Тимінським ніби уточнюється, конкретизується: людське
товариство було — і його не було, власне, бракувало тих, хто би розумів.
І хай пробачить вельмишановний читач оцих споминів поодинокі вказівки на не-
розбірливість прочитаного. Винятково складний почерк М. Павлика, до того ж ско-
ропис призвели до того, що через копіювання документа від руки ще в архіві за не-
дозволеності перефотографування мною часто звідувалась цілковита «графологічна»
безпорадність: складнішого тексту за багатолітню практику спілкування з рукописами
не зустрічалось. Тож для публікації замало виявилось мого перепису з багатьма не-
зрозумілостями. Нині, коли суворі правила роботи в українських сховищах уже дещо
пом’якшені, з’явилась нагода скористатись допомогою так само залюблених в архіви
львівських істориків Віталія Клюкіна та Олександра Кравчука, які прихильно відгук-
нулись на прохання сфотографувати документ. До розпізнавання його активно долу-
чились Тарас і Мирослава Ковальці, Andrii Bohdanovych із фейсбук-спільноти «За-
карлюка», Христина Тимінська як перекладачка. Усім, надто синові Тарасові з його
досвідом першопрочитання давніх історичних джерел — велика дяка.
Лексичні та морфологічні особливості унікального мемуарного документа
збереженo повністю, чимало авторських розділових знаків, де це не суперечило зміс-
тові, залишенo, в інших випадках пунктуація узгоджена з теперішніми нормами. По-
1* Запис у «Книзі реєстрації актів про смерть за 1893—1905 рр. по м. Чернівці (церква Ми-
колая)», що зберігається в Державному архіві Чернівецької області (Ф. 1245. Оп. 3. № 18.
С. 289-зв.—290), засвідчує, що Іван Тимінський помер 23 листопада 1902 р. від хвороби серця.
102 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 3 (723)
Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії КОВАЛЕЦЬ
спішність М. Павлика місцями виявилась навіть у суцільності подачі тексту. Якщо аб-
зац у документі був нечіткий або ж його зовсім не було, а наступні фрази несли нову
інформацію, довелося здійснювати новий поділ тексту на абзаци. Скорочення слів
відновленo у квадратних дужках. Щодо пояснень, приміток, то вони спрямовувались
на поширення, уточнення певних відомостей. Бо цей текст, як кожен інший, так само
подібний до картини, котра, за Х. Ортегою-і-Ґассетом, ніколи не обмежується рамою.
Спогади І. Тимінського виносяться на денне світло через 120 років після своєї
з’яви і вперше здобувають нове життя. Маємо нагоду прийняти їх до загального лона і
через них здобути можливість перенестись до Чернівців останньої третини ХІХ віку,
як і наблизитись до живого, складного, але тим безмежно цікавого Ю. Федьковича.
ВІД ІВ[АНА] ТИМІНСЬКОГО
[ПРО ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА]. 31. VІІ. 1902
Був я раз на дек[ламаторськім] веч[ері] у Черн[івцех] і я чув, як деклямували
«Празник у Такові» 1 адв[окат] суд[овий] Филим[он] Калитовський 2 1876. Перед
тим Федькович мешкав у горах, мав хату і трохи ґрунту, і він то всьо подарував го-
дованцеви Оґоновському 3 (вже вмер) за житя.
Тато єго мешкав у Чернівцех на Blumengasse (ул. Квітна) віддавна 4, мав дім
із городом — прилягав до тротоару. Дали знати, що тато хоче комусь записати
чи продати. І по смерти тата дістав літа 1876-8 5. Він той дім перебрав і продав за
більше тисячну суму 6 і з тих грошей купив собі хатку з більшеньким городом на
Jägerngasse (у Стрільців) 7. Тут він цю хатку перебудував, добудував — до покою ще
один (робітня і бібліотека) — ззаду добудував.
Приличкував 8 той дім. Город укомплєтував деревами, дуже любував у квітах,
зробив собі таку терасу — бервінку, васильку, кануфір і найб[ільше] ґеорґіні черв[оні]
та жовті, обвів парканом і поробив у паркані на полудне 9 по кілька вікон, так що ціла
реаль[ність] мала надзв[ичайний] вид і всіх увагу звертала (коло квіток сам робив).
Усі горнулися до него (міщане, пани), деякі з перек[нрзб.], дехто з цікавос-
ти, бо він ворожив, задурно ворожив 10 — десь якісь ’му дали дарунчик, але він
ніколи не вимагав.
1876-9 єго знали лише тілько яко гуцула-ворожбита. Я знав яко повістяра. Я зди-
бав єго раз на улици: єлеґанцкий гуцул, приємну твар 11 мав, і я рішився з ним позна-
комити (1876), а тому, бо чув-єм від Калитовського, що він єго засудив на 14 день аре-
шту 12. Мені ся жаль зробило, я вже був урядником, я був переконаний, що якби иньше
окруженя, то з него ще могли бути люде. Я таки зараз пішов до него, приставив єму,
зачав з ним розговорювати — по-р[уськи] і по-н[імецьки]. Він дуже від першого разу
був утішив і просив мене, аби я часто приходив, і дуже богато зо мною говорив. А він
так: котра особа не подобалась, то говорив лиш: jа, не ти. Я став до [него] згуста при-
ходити, 2-3 дни потім — і він до мене; а моя жінка підпирала ті сходини, стравувала
єго, піддавала охоти, і він дуже ся з повагов відносив до цілого мого дому. Я знов всіх
приводив до Федь[ковича]: Кониський 13, Бажанськ[ий] 14, Т. Ревакович 15, мій брат 16,
о. К. Коротніцький 17, Гладилович 18. Кон[иського] навидів, Рев[акович] — дідько,
Гладилович — цего аби-сте ніколи не приводили, Стоцького 19 не любив, Вінніцько-
го 20 терпів, Поповича 21 не терпів, казав «ein Schauspieler, ein gericht ohne Ausdruck
der schlechterte Verl[eger] 22», Бажанський безхарактерний, Олесь Schwadronei[ren] 23.
Я зачав єго питатися, що він робить, що пише, Ф[едькович] каже: «Я давно не писав.
Кобилянський 24 порадив, аби по-р[уськи] писати. Але гал[ицькі] русини далися мені
взнаки 25». Я підбивав, аби писав. «[нрзб.] ich bin kein Patriot» 26, шкода ходу до пусто-
го роду (про русинів). Із якимсь часом він для мене зачав писати стишок [нрзб.], я за-
чав єму представляти, що вже нарід співає в Г[аличині] і Бук[овині] 27 та єго тішити 28.
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 3 (723) 103
Новознайдений спогад про Юрія Федьковича
Зачав писати. Я обіцяв єму поміщати в «Калєндари» 29. Десь я мав ноти, поезію, та й
приніс єго, а не прислав мені додому. Тоді передав великий букет у велик[?] [нрзб.] для
жінки. 1885 р. то він жив з пенсії з 25 р[инських] і мав капітал (той капітал суд[овий]
ад’ю[нкт] Левіцьк[ий] віддавав єму помаленьку 30) — він заслужив, і зробить кондект 31
на пенсію. Лев[іцький] і побирав і кап[італ], і проц[енти] по 30 р[инських] та й дуже
нарікав, бо хотів усе мати, «Лев[іцько]го то би-м повісив».
А тримав слугу Міхала Мельника (20 кілька літ), [той] обслугував, варив, спав,
більше, як жінка, ходив з ним.
До мене як приходив, то все з слугов. Слуга чекав на ґанку або в кухни. А як
коли не міг прийти, то посилав лист із слугов. Чи ви здорови? (Кілька лист[ів] піс-
лано до Шевч[енка] 32). «Mein Schutzengel, mein Erzengel» 33.
Писав листи все по-нім[ецьки] або як мав клопоти з сусідами, або як ’го
поліція напастоувала, (комен не чищений) 34, або з Михасем сварив: «Чекайте,
прийде мені пан комісар — я держав у порядку». Або часом писав: «Позичте
5 р[инських]», то він часом віддавав, часом ні.
Жив: рано пив Х[?]V горівки 35, обід: борщ, кулешу або росіл та й м’ясо, найм[енше]
любив капусту, а при тім страшенно піячив; увечір ніколи не міг їсти. Оґон[овський]
що йому [?] привозив: бербениця 36 чи бриндзи, масла. Лев[іцький] як віддав 800 левів
(пішли скоро), він жив від першого до першого. Я прийшов до него, застаю ’го п’яного,
сидячого на велик[ім] фотелі у робітні, ціґарниця в зубах 37 і пише та й плаче. «Чого ви
плачете?». «От пишу». «На кого плачете?». «Добре вам говорити: я нещасливий
чоловік, кругла сирота — ich gehöre zu denjenigen, wie der Karel Škoda sagt, welche auf
dem Wege sterben» 38.
«Та чого ви ся журите? Ми вам не дамо пропасти». «Та добре — я капітал змі-
раю 39. Хату, податки, обслуга і т. п., книжки — та я з сего не годен жити». «Чекайте,
дасть зробити. Що ви пишете?». «Та пишу для вас, для Календара». Дивлюся, а там
стоїть: «А могучий москалиско, як вовчиско, стоїть за плечима та й лупає очима»40.
Кажу: «Читайте далі». Він зачав і приходить до рядка, що кінчиться «сви-
нею». «Що за свиня?». «Це Костецкий. А той, що преся на парнас, — Купчан-
ко 41». Я казав, аби викинув «свиню». Він не хотів. Каже: «Пірву». Він як написав,
то не поправляв. Часом переробляв сам, проклятєм закінчив вірш. І так він, спону-
каний мною, писав регулярно. Я впливав, аби писав повісти, я читав Др[агомано]
ва 42. «Е, — каже, — то дрантє, я чую в собі силу драматичну». «Добре, то пишіте
драми — покажіть пляни “Б. Хмельницького”, “Макбета”43 (він уже мав пляни)».
Мені написав «Дністрові кручі» 44, потому «Проскурку» 45 видавав. Русини з
ним через мене говорили — він нікого не терпів. Нарешті Кулаковский 46 почав
впливати, аби я заложив ґазету 47, — а я межи русинами, і нарешті ми уладили.
Моск[во]філи були на мене недобрі та й не вибрали до ком[ітету] ред[акційного],
найб[ільше] против[ився] Козак 48, але Jungruthe 49 вибрали мене, а коректу вів По-
пович. (Я писав [нрзб.] підряд і вступні.)
Нам треба було редактора. Я зробив їх уважними на Фед[ьковича], і він згодився 50.
Я [вів] цілу адм[іністративну] касу — і ґазета йшла, і Федькович писав до ґа-
зети. Як Ф[едькович] вже свій капітал з’їв, зачав він казати: «Пане, я вже гину з
голоду, робіт зо мнов що». Я перефорсував, аби дали ’му хату — яко ред[актору], і
25 р. в «Бесіди»51. Він писав до «Бібл[іотеки] для молодіжи» і вірші 52:
Ой там в Садаґурі 53
Сидит чорт на фіґурі…
Ой заладили волохи
Свого кріля вибрати.
Віберали та й помагав
104 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 3 (723)
Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії КОВАЛЕЦЬ
Ім сам владика —
Віросла би ’му борода велика.
Це все в моїй присутности — та й сі сміє, аж за черево береся, а часом плаче
(п’яний).
Ой були кокони
Та й били поклони.
Та й била кокона Іроне [sic].
Of parintu Ilarione
= (Ох, отче чернче Іларіоне)
Аж до смерти був. Нім він ся спровадив до «Бесіди», то празд[новали] руси-
ни 25 юб[илей] літ[ературної] діятельности. Він мав свої квартали 54, що піячив, а
потому тижнями нічого не пив. Тогди акурат єго напав квартал, р[усини] урадили,
аби я ним занявся.
Я приходжу н[а] день, вечір перед юбилеєм, а він п’яний. «Бійтеся Бога, що
Ви зробили?» А він смієся: «Або я що зробив? Украв чи що?». «Та юб[илей]».
«Та я піду з вами хоть у пекло». «Бійтеся Бога, як Ви завтра уп’єтеся, то я хіба за-
стрілюсє». «Як Ви хочете, аби я був кошер 55– то буду кошер».
Я приходжу рано в 5-й в день юб[илею], а він п'яний, як 4 дівки 56. «Бійте-
ся Бога». А він ся смієся: «Міхась, давай води (з конфітурами)». Та й я сидів у
него аж до 1-ої години. Поставив я варту: Илля Семака 57 (тепер пов[ітовий] суд-
дя) і маляр 58 аж до 7-ої пантрували ’го. І 7 год. я та й Пігуляк-посол 59 приїхали-м
до него та й тоти всі на перших, а я з Ф[едьковичем] на послідний. Приїхали на
Austriaplatz 60.
Ми лиш увійшли: «Слава!». Єго на трон посадили 61. Він си розклався,
мужики з сільов.
(Як єго малював Юстин Пігуляк 62, я мусів пильнувати, бо він те хотів. Відсло-
нили портрет, то й він дуже ся тішив.)
По оф[іційній] части — на спільну вечеру 63.
Мови 64: я Festrede 65, все по 1 р[азу] Кулак[овський], Jaren[feld] 66, [нрзб.] 67,
Федьк[ович] 3 рази для мене («Єсли я пишу, бо я вже був умерший, я вже нічо не
думав, то єму [тобто І. Тимінському] маю подєкуват[и]») 68.
Коло 22 знов упився 69, я потому на віз єго та й повіз додому (єму треба було
небогато, горівку пив давніще більше). Того року ми ’го провадили на «Бесіди»70
з Міхасем. Слуга від «Бесіди» чув 71.
Папери дав я «Бесіді» всі.
Неконсеквентний 72 — Ф[едькович] був властиво мій.
1 Це Федьковичева поема з історії повстання сербів у 1815 р. проти турецького поневолення.
Друкувалася спочатку у львівській газеті «Слово» (1861), а потім у дебютній збірці свого
автора «Поезії» (1862).
2 Очевидно, йдеться про Филемона Калитовського, пізніше правника, учасника громадсько-
політичного життя на Буковині.
3 Ідеться про Юзефа (Юзя, Юзька) Огоновського — наймита Ю. Федьковича з весни 1863 р. Після
переїзду письменника в 1876 р. до Чернівців той залишився його економом у Сторонці-Путилові.
6 лютого 1878 р. Ю. Федькович подарував Ю. Огоновському свою хату і понад 10 моргів поля.
4 Будинок на вул. Цвітній (Blumengasse) батько письменника Адальберт Гординський де Федь-
кович (1809—1876) придбав у 1863 р. після свого виходу на пенсію. До того цей чоловік пра-
цював у Чернівцях поліційним суддею і помічним референтом, а з 1850 р. вів ґрунтові книги
(книги реєстрації нерухомого майна) у крайовій табулі Буковини.
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 3 (723) 105
Новознайдений спогад про Юрія Федьковича
5 До Чернівців зі Сторонця-Путилова Ю. Федькович прибув 22-го чи 23-го серпня 1876 р.,
батько ж помер 9 вересня того ж року.
6 Ю. Федькович продав свій будинок на вул. Цвітній наприкінці 1878 р. за 12700 фл.
7 Йдеться про будинок майже за Чернівцями на вул. Стрілецькій № 33 (тепер вул. Буковин-
ська) неподалік крайового шпиталю.
8 Прихорошив.
9 Тобто на південь.
10 Біограф Ю. Федьковича О. Маковей на основі аналізу гороскопів, складених письменни-
ком, дійшов висновку, що підготовка одного такого пророцтва коштувала авторові, «пев-
но, щонайменше день роботи» («Треба нарисувати кілька кружків, один в другім, поділи-
ти на 12 частин і в ті поділки вставляти карту неба з часу уродин якогось чоловіка, рисувати
звізди прийнятими знаками, — і тільки вдивившись у положення їх, іти до “книги декретів”
[так Ю. Федькович називав свою головну й об’ємну, майже на 900 с., рукописну астроло-
гічну працю “Apotelesmata”. — Л. К.], де вже списаний вплив планет, і звізд, і домів, — і
звідси відчитувати, яка кому доля судилася»). І далі: «Була се дійсно дорога забавка та ще
така ніби поважна» (Маковей О. Житєпись Осипа Юрія Гординського-Федьковича. Львів,
1911. С. 532).
11 Тобто обличчя.
12 Серед архівних матеріалів, які стосуються Ю. Федьковича, є зроблена рукою О. Маковея ко-
пія однієї сторінки з протоколу засідання повітового суду в Чернівцях 25. ІV. 1888 р. Воче-
видь справа стосувалась Міхала (Михася) Мельника, Федьковичевого слуги, і його захисту
(«це моя ціла фімілія»), як і невідомо з якої причини звинувачень на адресу самого Ю. Федь-
ковича (див.: Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевчен-
ка НАН України. Ф. 59. № 2725).
13 Кониський Олександр (1836—1900) — письменник, педагог, громадсько-культурний діяч.
Лис тувався з Ю. Федьковичем у 1865—1876 рр. (із перервами), зустрічався з ним улітку
1884 р. в Чернівцях.
14 Ідеться, можливо, про Івана Бажанського (1863—1933), до середини 1886 р. вихованця Черні-
вецької учительської семінарії, згодом письменника і педагога, громадсько-культурного діяча.
15 Ревакович Тит (1846—1919) — суддя, громадський діяч. Контактував з Ю. Федьковичем
під час його праці у Львові та, найімовірніше, в першій половині 1880-х років, проживаючи
в Чернівцях.
16 Ідеться вочевидь про Тараса Тимінського, рідного брата Івана Тимінського, згодом священ-
ника, церковного і громадського діяча Буковини.
17 Особу встановити не вдалось.
18 Гладилович Дем’ян (1846—1892) — галицький громадський діяч, голова НТШ.
19 Смаль-Стоцький Степан (1859—1938) — мовознавець і літературознавець, педагог,
громадсько-політичний та культурний діяч. Будучи з 1885 р. професором Чернівецького
університету, активним діячем товариства «Руська Бесіда», спілкувався з Ю. Федьковичем,
консультував його при написанні драматичних творів «Мазепа» і «Хмельницький». До не-
гативних оцінок Ю. Федьковичем С. Смаль-Стоцького та інших діячів (наголосимо, у версії
І. Тимінського) призвели значні ідейні розходження між народовцями та москвофілами, до
останніх якраз і пристав у 1890-ті роки сам І. Тимінський.
20 Ідеться, очевидно, про Ізидора Винницького, громадсько-політичного діяча на Буковині.
21 Ідеться про Омеляна Поповича (1856—1930), громадсько-політичного та педагогічного ді-
яча, письменника, близького родича Ю. Федьковича по лінії матері. У 1885—1887 рр. був
співредактором (із Ю. Федьковичем) газети «Буковина» і додатку до неї «Бібліотека для
молодіжи, селян і міщан».
22 Актор, їжа без м’яса, найгірший видавець (нім.).
23 Олесь патякало (нім.). Особу встановити не вдалось.
24 Кобилянський Антін (1837—1910) — публіцист, громадсько-культурний діяч, друг Ю. Федь-
ковича в ранній період творчості, вплинув на його становлення як українського письменника.
Вірші Ю. Федьковича, вміщені в додатку до брошури А. Кобилянського «Slovo na slovo do
redactora “Slova”» (Чернівці, 1861), фактично засвідчили початок українського національно-
го відродження на Буковині.
106 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 3 (723)
Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії КОВАЛЕЦЬ
25 Особливо прикрі враження про галицьку інтелігенцію як соціально малоактивну у Ю. Федь-
ковича залишились після перебування в 1872—1873 рр. у Львові на посаді редактора по-
пулярних книжок для народу товариства «Просвіта». Ці враження і перенеслись на всіх
галицьких русинів.
26 «…Я не патріот» (нім.).
27 Тобто співає пісні на вірші Ю. Федьковича.
28 На полях сторінки, якою закінчується цей фрагмент, зазначено: «А чого пишете о “Ja, das ist
ein höheres Licht”» («Так, це вище світло») (нім.).
29 Маються на увазі річники (альманахи), зокрема «православні руські календарі», запо-
чатковані товариством «Руська Бесіда» в Чернівцях 1874 р. і які видавались щорічно до
1918 р. Вміщували серед іншого фольклорно-етнографічні, літературознавчі праці й худож-
ні твори.
30 Чернівецький суддя Омелян Левіцький справді позичив у Ю. Федьковича частину грошей
(100 левів), які той отримав із продажу спадщини по батькові. Але повертав цей боржник
гроші несправно, чим створив Ю. Федьковичеві матеріальні труднощі.
31 Значення цього поняття встановити не вдалося.
32 Ідеться, очевидно, про Федьковичеві листи від 2.V.1886 р. та від 2.VІ.1886 р., надіслані
І. Тимінським до НТШ (див.: Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури
імені Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 58. № 448). Незрозуміло, з якої причини жоден із цих
листів Ю. Федьковича не був опублікований у першому повному і критичному виданні його
творів. Їхня доля нез’ясована.
33 «Мій ангел-охоронець, мій архангел» (нім.).
34 Тут, певно, йдеться про комин і його утримання, що перевірялись відповідними службами.
35 Вочевидь ідеться про декаграми, міру рідини того часу. У записі М. Павлика між цифрами Х
і V присутнє з’єднання, схоже на тире (з хвилястим закінченням), що не прилягає до цифр.
На нашу думку, могло йтися: 1) про «ХV декаграмів» («150 г»), 2) менш логічно, якщо це
справді тире: «Х—V декаграмів» (100—50 г).
36 Невеличка діжка для сиру та бринзи.
37 На полях біля цих слів примітка: «все в окуляр[ах]».
38 «Я належу до тих, котрі, як казав Карел Шькода, помирають у дорозі» (нім.). І. Тимінський
помиляється, приписуючи Ю. Федьковичеві цитування цих слів, мовляв, чеського римо-
католицького священника, педагога і письменника Яна Кареля Шькоди (1810—1876). На-
справді це слова з віршованої драми німецького письменника Карла Гуцкова (1811—1878)
«Урієль Акоста», зверненої до постаті голландського мислителя ХVІІ ст. Ю. Федькович чи-
тав цей твір і хтозна чи міг забути згадану проникливу думку з нього. Та й саме цими словами
(із вказівкою на К. Гуцкова) завершив поет свою останню біографію, записану Т. Реваковичем
у 1885 р. (див.: Юрій Федькович у спогадах сучасників / упоряд., передм, прим. Л. Ковалець.
Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2017. С. 248).
39 Тобто порахую гроші, видатки.
40 Це перефразований рядок сатиричної публіцистично загостреної поезії «Вже двацять рік…».
Ю. Федькович написав її 24 червня 1886 р.
41 Очевидно, йдеться про о. Келестина Костецького, декана греко-католицької церкви на Бу-
ковині, який спочатку займав нейтральну позицію в суперечках між народовцями та москво-
філами, а в другій половині 1880-х років став активним народовцем, та Григорія Купчанка,
фольклориста, етнографа, публіциста, громадського діяча-москвофіла. І. Тимінський плутає,
приписуючи Ю. Федьковичеві грубу характеристику К. Костецького. Вочевидь ішлося теж
про Г. Купчанка («та свиня / У москалі конечне прется, / Бо там карбованці бриня / І “ба-
тюшкова” водка п’ється») як москвофіла.
42 Тобто читав видання Федьковичевої прози, здійснене М. Драгомановим у 1875 р.
43 Ідеться про трагедію, завершену Ю. Федьковичем перед самою смертю (наприкінці 1887 р.),
та про переклад трагедії Шекспіра, здійснений iще в 1872 р.
44 Повість, уперше друкована в газеті «Буковина» в 1885 р.
45 Це книжечка поетичних творів Ю. Федьковича для дітей релігійно-моралізаторського змісту,
видана О. Поповичем у 1887 р. Під цією ж назвою («Проскурка») добірки Федьковичевих
віршів друкувались також у «Бібліотеці для молодіжи…».
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 3 (723) 107
Новознайдений спогад про Юрія Федьковича
46 Ідеться про Николая Колаковського, буковинського журналіста, поляка за національністю.
У 1883—1899 рр. був редактором видання «Gazeta Polska» в Чернівцях. Підтримував друж-
ні стосунки з Ю. Федьковичем.
47 Мається на увазі газета «Буковина», заснована в 1885 р.
48 Козак Євген (1857—1933) — православний священник, згодом професор церковнослов’ян-
ської мови і літератури Чернівецького університету, москвофільський громадський діяч.
49 Молоді рутени (нім.).
50 Тобто згодився бути редактором газети «Буковина».
51 Мемуарист згадує святкування 6 липня 1886 р. товариством «Руська Бесіда» у Чернівцях
25-ліття творчої діяльності Ю. Федьковича.
52 Годі думати, що поет пропонував дитячому виданню твори такого плану.
53 Передмістя Чернівців.
54 Тут: періоди.
55 Бути в порядку (від нім. Koscher — підходящий, в порядку).
56 Фразеологізм «як чотири дівки» означає «дуже п’яний».
57 Громадський і політичний діяч на Буковині, надрадник Крайового суду в Чернівцях.
58 Очевидно, йдеться про Юстина Пігуляка (1845—1919), маляра, випускника Віденської ака-
демії мистецтв, у 1874—1906 рр. — учителя малювання у Вищій реальній школі в Чернівцях,
автора портретів Ю. Федьковича, Із. Воробкевича, О. Кобилянської та ін.
59 Ідеться про Єротея Пігуляка (1851—1924), політичного, громадського і педагогічного діяча
Буковини, гімназіального вчителя, голову «Руської Бесіди», у приміщенні якої і відбулося свят-
кування. Пізніше Є. Пігуляк був послом до буковинського сойму та австрійського парламенту.
60 Австрійська площа (нім.). Це колишня назва теперішньої площі Соборної в Чернівцях.
61 Омелян Олексів (літ. псевдонім Ом. Поповича) у звіті про святкування ювілею (він був над-
рукований у спеціальному додаткові до газети «Буковина», 1886, ч. 13) розповідав: «Скіль-
ка минут по 7 годині явив ся ювілят в супроводі предсідателя і двох членів “Руської Бесіди”,
принятий грімкими неуставаючими “Слава” зі сторони руської молодіжи і осів, почтений
цілим збором через повстаннє з місця, на почетному місці».
62 Портрет письменника Юстин Пігуляк спеціально до цього ювілею виконав у червні 1886 р.
63 Ідеться про спільну святкову вечерю з нагоди згадуваного ювілею, що відбулася за участю ба-
гатьох громадсько-культурних діячів.
64 Тобто промови під час вечері.
65 Промову (нім.).
66 Ідеться про співробітника німецькомовної газети «Czernowitzer Zeitung» М. Єренфелда.
67 Примітка збоку: «Все по-р[уськи]. Кулак[овський] Календ. “Jozefa Golcha [?]”».
68 У згадуваному листі мемуариста до НТШ від 23. ІІІ. 1902 р. йдеться про те, що перше слово
Ю. Федьковича на тій вечері справді стосувалось його, І. Тимінського, друге — «журналістики
польської і німецької, приязної русинам, а трету орацию держав на братей-селян» (див.: Юрій
Федькович у спогадах сучасників. Чернівці, 2017. С. 264).
69 Примітка збоку: «дуб». Тоді як цитований звіт про святкування ювілею літературної ді-
яльності Ю. Федьковича закінчувався таким повідомленням: «Пізно по опівночі попрощав
Ювілят зібраних, проваджений грімкими неуставаючими окликами руської молодежи».
70 В одну з кімнат «Руської Бесіди» й редакції газети «Буковина» на вул. Лілійній, 20 (нині —
вул. І. Франка) Ю. Федькович переселився восени 1886 р.
71 Примітка збоку: «Міхась також пив».
72 Непослідовний. Можливо, І. Тимінський шкодував, що віддав матеріали, пов’язані з «його»
Ю. Федьковичем.
Переднє слово,
підготовка тексту і коментарі Лідії КОВАЛЕЦЬ
Отримано 1 лютого 2021 р. м. Чернівці
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184802 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:01:35Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2022-07-14T15:39:48Z 2022-07-14T15:39:48Z 2022 Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець // Слово і Час. — 2022. — № 3. — С. 100-107. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184802 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Написане лишається Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець Newly found memory about Yurii Fedkovych. Prefaced, compiled, and commented by Lidiia Kovalets Article published earlier |
| spellingShingle | Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець Написане лишається |
| title | Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець |
| title_alt | Newly found memory about Yurii Fedkovych. Prefaced, compiled, and commented by Lidiia Kovalets |
| title_full | Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець |
| title_fullStr | Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець |
| title_full_unstemmed | Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець |
| title_short | Новознайдений спогад про Юрія Федьковича. Переднє слово, підготовка тексту і коментарі Лідії Ковалець |
| title_sort | новознайдений спогад про юрія федьковича. переднє слово, підготовка тексту і коментарі лідії ковалець |
| topic | Написане лишається |
| topic_facet | Написане лишається |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184802 |