Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї

Висвітлюються окремі аспекти походження термінологеми „роман-епопея”, з’ясовується її змістове наповнення, а також окреслюються основні особливості роману-епопеї як концепції художнього твору у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. Автор також вирізняє вужче, спеціальне значення поняття „е...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Питання літературознавства
Date:	2009
Main Author:	Боренко, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2009
Subjects:	Жанрологія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18487
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї / В. Боренко // Питання літературознавства: Науковий збірник. — Чернівці: Рута, 2009. — Вип. 78. — С. 200-207. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860171244052152320
author	Боренко, В.
author_facet	Боренко, В.
citation_txt	Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї / В. Боренко // Питання літературознавства: Науковий збірник. — Чернівці: Рута, 2009. — Вип. 78. — С. 200-207. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Питання літературознавства
description	Висвітлюються окремі аспекти походження термінологеми „роман-епопея”, з’ясовується її змістове наповнення, а також окреслюються основні особливості роману-епопеї як концепції художнього твору у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. Автор також вирізняє вужче, спеціальне значення поняття „епопея”, яке вказує на особливу жанрову природу певної групи літературних творів і позначає самостійний епічний жанр, що логічно продовжує ланцюжок „оповідання – повість – роман” і характеризується своїми особливими естетичними принципами організації художнього матеріалу, що відрізняють його від роману. The article highlights some aspects of terminological origin of the term “novelepopee”, defines its sense as well as outlines the main peculiarities of novel-epopee as a concept of fiction in the foreign and Ukrainian. Nowadays the term “novel-epopee” is characteristic both in the Ukrainian and eastern Slavonic term system of literary criticism. Novel-epopee as a means of genre identification of the biggest among existing epic forms displaying large scale, heroic origin of the classic epopees and self consciousness and selfanalysis of a protagonist in his every day life. Being rather “young” independent genre, novel-epopee is constantly developing influenced by social and historical processes and changes, appearing of more modern esthetic strategies.
first_indexed	2025-12-07T17:58:16Z
format	Article
fulltext	200 ЖАНРОЛОГІЯ УДК 82-311.6 Валерій Боренко ТЕРМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЖАНРОВОГО ВИЗНАЧЕННЯ РОМАНУ-ЕПОПЕЇ Висвітлюються окремі аспекти походження термінологеми „роман-епопея”, з’ясовується її змістове наповнення, а також окреслюються основні особливості роману-епопеї як концепції художнього твору у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. Автор також вирізняє вужче, спеціальне значення поняття „епопея”, яке вказує на особливу жанрову природу певної групи літературних творів і позначає самостійний епічний жанр, що логічно продовжує ланцюжок „оповідання – повість – роман” і характеризується своїми особливими естетичними принципами організації художнього матеріалу, що відрізняють його від роману. Ключові слова: жанр, термін, роман, епопея. Термінологема „роман-епопея” з’явилась у професійному лексиконі літературознавців відносно недавно. Вона була введена у широкий науковий обіг завдяки появі монографії українського науковця О.В. Чичеріна „Возникновение романа-эпопеи”, яка вийшла друком ще у 50-х роках минулого століття і стала активно використовуватися для позначення жанрової природи таких знакових творів світової літератури, як „Війна і мир” Л. Толстого, „Тихий Дон” М. Шолохова, „Розгром” Е. Золя, „Жан Крістоф” Р. Ролана, „Сага про Форсайтів” Дж. Голсуорсі. При цьому, однак, упродовж тривалого часу літературознавці, використовуючи поняття „роман-епопея” у своїй професійній діяльності, не наважувалися означити його як самостійний жанр, що логічно продовжує ланцюжок „оповідання – повість – роман – роман-епопея” [15, c. 6]. Тому у цій статті ми поставили за мету висвітлити окремі аспекти „історії” цієї термінологеми, з’ясувати її змістове наповнення, а також окреслити основні особливості роману-епопеї як концепції художнього твору – так, як на сьогоднішній день вона усталилася у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. Дослідники одностайні в тому, що роман-епопея на сьогодні є наймолодшим жанром, – його історія нараховує лише трохи більше ста років. Як специфічне жанрове утворення він „стверджується із розвитком реалізму” [11, c. 20] у другій половині ХІХ – ХХ ст. Безпосередньою „точкою відліку” в еволюції цього жанру і його класичним зразком вважається роман Л. Толстого „Війна і мир”, над яким письменник працював з 1863 до 1869 рр. Надалі практично кожний видатний епічний твір, що з’являвся в Росії чи за її межами, порівнювався з цим шедевром. Відтак, із романом Л. Толстого „Війна і мир” сталося те, що, за спостереженнями В. Жирмунського, не раз траплялося у світовій _______________________________________ © Боренко В., 2009 літературі: індивідуальні ознаки видатного твору стали ознаками жанровими, хоча в часі появи „Війни и миру” не було знайдено терміна чи поняття, які б найточніше відображали його жанрову природу. Тут доречно згадати слова самого Л. Толстого, який, створивши цей свій роман, усе ж не наважувався дати його точне жанрове визначення: „Це не роман, ще менше поема, ще менше історична хроніка <…>. „Війна і мир” є тим, що хотів і міг виразити автор у тій формі, в якій воно виразилося” [14, c. 115]. Відповідний термін – лише у 50-х роках ХХ ст. – запропонував, як уже зазначалось, О.В. Чичерін. Фактично, саме його праці започаткували „науково обґрунтовану” розмову про сутність романа-епопеї [13, с. 4]. Пізніше, у 60-70-х роках минулого століття погляди щодо правомірності запропонованого О.В. Чічеріним терміна „роман-епопея” і творів, які вкладаються у цей художній канон, висловлювали у своїх жанрологічних студіях Ю. Андреєв, П. Бекедін, І. Кузьмічьов, В. Піскунов, А. Хватов, Л. Якименко та багато інших літературознавців. У процесі розгортання цієї полеміки було висловлено низку слушних думок, стосовно особливостей „епопеї Нового часу”: епопея – це твір, що розповідає про життя народу в переломні моменти історії (Л. Якименко) і пов’язаний з проблемами переустрою світу (В. Соболенко); історія народу в романі- епопеї пов’язується з життям окремої (“приватної”) людини, а сім’я в процесі змалювання зміни поколінь набуває соціального й історичного змісту (О. Чичерін); приватне життя людини як жанротворчий чинник роману-епопеї, завдяки якому – на відміну від таких епопей минулого, як „Іліада” чи „Пісня про Роланда”, – історична подія виникає як „результат події людей”, осмислює у своїй монографії „Советский роман-эпопея” (М., 1976) В. Піскунов. Попри інтенсивність цієї літературної полеміки, термін „роман- епопея” впродовж ще довго часу не міг знайти належного місця в підручниках та довідкових виданнях із теорії літератури та словниках літературознавчих термінів, які аж до початку 2000-х років не включали окремих статей, присвячених роману-епопеї. Ми не знайшли їх у таких поширених і популярних в радянському і пострадянському (у т.ч. й українському) інтелектуально-науковому просторі словниках, як, наприклад, „Словнику літературознавчих термінів” В.М. Лесина та О.С. Пулинця (К., 1971), в “Краткому словаре литературоведческих терминов” С.В. Тураєва (М., 1978) та інших подібних виданнях. У кращому випадку ця термінологема „невідомо звідки”, як іронічно зауважував, коментуючи ситуацію О.В. Чичерін у другому виданні своєї монографії „Возникновение романа-эпопеи” (М., 1975), зринає у словникових статтях під заголовком „Епопея”. У згаданому словнику В. Лесина та О. Пулинца як романи-епопеї ідентифікуються „Війна і мир” Л. Толстого, „Життя Кліма Самгіна” М. Горького, „Тихий Дон” М. Шолохова; у статті „Епопея” (автор В. Кожинов), уміщеній у словнику Л. Тімофєєва та С. Тураєва, йдеться про „перехід від давньої героїчної епопеї до роману-епопеї, властивого для Нового часу” [8, c. 474]. Це твердження зберігається і у статті „Епопея” того самого 202 автора, вміщеній у більш сучасній „Литературной энциклопедии терминов и понятий” (М., 2003) поряд із твердженням про те, що термін „роман-епопея” „іноді застосовують” відносно епопеї Нового часу [6, cтвп. 1236]. Подібна ситуація спостерігається і у вузівських підручниках з теорії літератури та вступу до літературознавства, у т.ч. й тих, що вийшли друком у пострадянській Україні, – „Вступі до літературознавства” О. Ткаченка (К., 1998), „Теорії літератури” О. Галича, В. Назарця, Є. Васильєва (К., 2001). Чи не вперше окрему статтю, присвячену роману-епопеї, зустрічаємо у колективній праці чернівецьких науковців – „Лексиконі загального і порівняльного літературознавства” (Чернівці, 2001, автор статті – Б. Іванюк). Оскільки сама назва-термін „роман-епопея” засвідчує, що цей епічний жанр „структурує в собі ознаки роману та епопеї” [5, c. 495], для обґрунтування доречності й правомірності віднайденого О.В. Чичеріним терміна, з’ясування його змістових домінант та концептуальної наповненості торкнемося основних аспектів етимології цієї термінологеми. Враховуючи хронологію літературно-історичного розвитку й послідовність зародження жанрів, почнемо з епопеї. Етимологія цього терміна практично в усіх названих джерелах виводиться з грецького „epos” – „слово, оповідь” та „poieө” – „творю”. При цьому в більшості джерел про епопею сказано у буквальному розумінні два слова, а саме, що вона є найбільшим і наймонументальнішим жанром епічної літератури. У „Теорії літератури” за редакцією О. Галича міститься трохи ширша дефініція епопеї – як „значного за обсягом монументального твору епічного змісту, в якому широко і всебічно відтворено епохальний перелом у житті цілого народу, ‹…› відображено події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь” [2, c. 261]. Практично усі словники і посібники розмежовують давню і сучасну епопею (або епопею Нового/Новітнього часу). Давні епопеї найчастіше містять оповідь про якусь героїчну подію, що викликала загальнонародний інтерес і мала національно-історичне значення. З огляду на цю змістову домінанту давні епопеї нерідко номінують як „героїчний епос”, хоча вже і давньогрецька „Одіссея”, і середньовічна „Пісня про Сіда” містили потужний соціально-побутовий компонент, питомий для роману. Давня епопея, як зазначив В. Кожинов, виростає на ґрунті „міфологічного світосприйняття і створює фантастико-гіперболічні образи всеперемагаючих героїв, які ніби наділені міццю і умінням усього народу” [8, cтвп. 1237]. У цих епопеях подано „монументальну й всебічну картину світу, в якій знайшлося місце космічним силам природи і особливостям місцевого пейзажу, битвам, що вирішують долі цілих народів, і подробицям повсякденного побуту” [8, cтвп. 1237]. Давні епопеї виникали з фольклору „як відображення духу та поглядів широких народних мас на найважливіші історичні події минулого, як колективна пам’ять народу, втілена в монументальній естетичній формі” [2, c. 261]. Як було зауважено дослідниками, майже у всіх народів вони з’являються на одному і тому ж етапі їхнього розвитку – у період формування державності та становлення національної самосвідомості. Разом із завершенням цієї епохи давня епопея вироджується, оскільки вона була „художньо необхідною доти, поки зберігались суспільні відносини, що породили її, допоки жила і визначала людське сприйняття світу міфологічна свідомість” [8, cтвп. 1237]. У період, коли становлення держав і зрілих форм цивілізації (це стосується і античної, і середньовічної цивілізацій) уже відбулося, давня епопея як спосіб вираження колективної свідомості втратила своє значення. Одначе для наступних поколінь давня епопея була і залишається одним із найвагоміших надбань літератури минулого, що викликає намагання не лише відродити її в сучасних формах мистецтва (про що свідчать, зокрема, сучасні кіноепопеї-блокбастери „Троя” та „Одісея”), але й наполегливі спроби теоретичного узагальнення її формально- змістових характеристик, які (спроби) розпочинаються ще в епоху західноєвропейського класицизму (ХVII ст.). Оминаючи всі „поетики” класицистичної доби, зазначимо, що у Новий час чи не найбільш чітко ознаки жанрової своєрідності епопеї окреслив російський літературознавець ХХ ст. М. Бахтін. Узагальнюючи здобутки своїх попередників, він писав: „‹….› Епопея як окремий жанр характеризується трьома конститутивними рисами: 1) предметом епопеї виступає національне епічне минуле ‹….›; 2) джерелом епопеї слугує національне сказання (а не особистий досвід і обумовлений ним вільний вимисел); 3) епічний світ віддалений від сучасності ‹….› абсолютною епічною дистанцією. ‹….› Світ епопеї – національне героїчне минуле. ‹….› Віднесеність зображуваного світу в минуле, належність його до минулого – ‹….› формальна ознака епопеї як жанру” [1, c. 401]. Однак у Нові часи поняття „епопея” набуває дещо інших смислових конотацій. По-перше, воно виходить за межі суто літературного вжитку і набуває загального значення як „тривала й складна історія чогось, що містить низку визначних подій” [12, c. 1561]. Отже, в культурній свідомості Нових часів епопея асоціюється передусім із тривалістю зображуваних подій і явищ, їх тяглістю у часі, їх значущістю – для держави, народу чи окремої людини. У літературі ХІХ – ХХ ст. ці прикмети якнайточніше відповідають жанровим ознакам роману як твору з „розгалуженістю фабульних ліній сюжету, детальним розкриттям життєвих доль багатьох героїв упродовж тривалого часу, іноді всього життя” [8, cтвп. 889]. Відтак у Нові часи, як зауважують літературознавці та критики, саме роман ніби „перебирає” на себе функції давніх епопей із властивим їм принципом змалювання героя „у зв’язках, відношеннях і стосунках із великою кількістю людей, подій і явищ, навколо якого (героя. – В.Б.) неодмінно мала поставати вся тогочасна епоха” [2, c. 381]. Тому поняття епопеї починає екстраполюватися на жанр роману. Так, зокрема, ще В.Г. Бєлінський у своїй статті „Разделение поэзии на роды и виды” називав роман „епопеєю нашого часу”. Гегель писав, що „роман – 204 це „сучасна буржуазна епопея”, в якій знову (тобто після давньої епопеї. – В.Б.) виступає багатство і розмаїття інтересів, станів, характерів, життєвих обставин, широке тло цілісного світу” [3, ІІІ, c. 474]. Здатність роману до художнього освоєння „цілісної сутності суспільного світу” [8, cтвп. 890], що споріднює його з давніми епопеями, відзначав і В. Кожинов. Саме завдяки цьому “роман, – як висновував дослідник, – зміг стати справжнім епосом Нового часу і у найбільш монументальних своїх проявах ніби відродив жанр епопеї” [там само]. Вислідом такого роду історико-літературних паралелей поняття „сучасна епопея” чи „епопея Нового/Новітнього часу” з’являється у цілій низці вузівських посібників, словників та енциклопедій. Однак воно не набуває термінологічної чіткості й залишається доволі розмитим. Так, В. Кожинов у статті „Епопея”, що увійшла до різних довідкових видань, в одному з пасажів зараховує до категорії епопеї і „Людську комедію” О. де Бальзак, і „Мертві душі” М.В. Гоголя, і „Ярмарок Суєти” В. Теккерея, і „цикл творів” (визначення В. Кожинова) „Ругон-Маккари” Е. Золя, і „Війну і мир” та „Анну Кареніну” Л.М. Толстого, „Братів Карамазових” Ф.М. Достоєвського. У іншому пасажі до цього переліку науковець додає „Життя Кліма Самгіна” М. Горького, „Тихий Дон” М. Шолохова, трилогію про Сноупсів В. Фолкнера, „Родину Тібо” Р. Мартен дю Гара. Таким чином, в один ряд поставлено твори, „структурно зовсім різнорідні: цикли сюжетно самостійних романів, ‹…› романів сімейного типу і власне романи-епопеї” [15, c. 6], як слушно зауважив О. Чичерін, коментуючи статтю В. Кожинова „Епопея” у „Словнику літературознавчих термінів” за редакцією Л.І. Тімофєєва та С.В. Тураєва (М., 1974). Щоправда, В. Кожинов намагався все ж диференціювати поняття „роман” і „роман-епопея”, коли зазначав, що головною рисою сучасної епопеї („Людська комедія”, „Війна і мир”, „Брати Карамазови”, „Життя Кліма Самгіна”) є те, що „сучасна епопея втілює у собі долі народів, сам історичний процес і це ставить її в один ряд з величними епопеями минулого і водночас відділяє від романів у власному розумінні слова, напр. романів Г. Флобера, І.С. Тургенєва, Т. Гарді” [8, cтвп. 1236]. Знову змішуючи у цьому твердженні приклади роману („Брати Карамазови”), циклу романів („Людська комедія”) та власне роману-епопеї („Війна і мир”, „Життя Кліма Самгіна”), учений тут (як і загалом у статті) так і не наважився вжити термін „роман-епопея” хоча б стосовно одного конкретного твору й обходиться, як бачимо, лише поняттям „давня” та „сучасна” епопея. Немає термінологічної чіткості й у його твердженні про те, що „до епопеї Нового часу ‹….› іноді застосовують термін „роман- епопея” [8, cтвп. 1236]. Непереконливим є і визначення С.В. Тураєва у „Короткому словнику літературознавчих термінів” (М., 1978): „Особливо монументальний за широтою зображуваних подій, кількістю дійових осіб роман називають епопеєю” [10, c. 213-214]. Стосовно цієї термінологічної невизначеності і плутанини дозволимо собі кілька зауваг. По-перше, навряд чи правомірно виводити жанрові особливості роману-епопеї як „епопеї Нового часу”, відштовхуючись лише від давніх епопей. Набагато прийнятнішою нам видається думка О.В. Чичеріна, який стверджував, що і „Війна і мир”, і „Родина Тібо”, і „Життя Кліма Самгіна”, і „Тихий Дон” „вийшли з роману, який розрісся внутрішньо і зовнішньо” [15, c. 6]. Суголосні і надзвичайно плідні ідеї щодо романної природи епопеї Нових часів, особливостей романного мислення при дослідженні історії – порівняно з гомерівським епосом чи історичним романом, як він вирізнився у класиці жанру – романах В. Скотта, – висловив і М. Бахтін, який головну умову переходу з епічного світу в романний вбачав у необхідності зображення історичної події на одному ціннісно-часовому рівні з самим собою і своїми сучасниками, а відтак і на основі особистого досвіду і вимислу, як це й зробив у „Війні і мирі” Л. Толстой, поєднавши „мысль семейную” і „мысль народную”. По-друге, очевидно, слід вести мову про епопею у більш широкому, загальному розумінні, коли це визначення можна прикласти до будь- якого твору, позначеного широтою й масштабністю зображуваних подій, а також „енциклопедичністю”, де (приватне) життя головного героя (героїв) показано на широкому тлі суспільного життя епохи, поданому на певному його „тематичному” зрізі. Тоді дійсно, як твердив В. Кожинов, у категорію епопей потрапляють і поема М.В. Гоголя „Мертві душі”, в якій письменник (за його власним твердженням) мав намір „показати з одного боку (життя поміщиків і селян. – В.Б.) усю Русь”; і „Ярмарок пихи” Теккерея з його всеосяжною „вертикаллю” англійських снобів; і „Червоне і Чорне” Стендаля з трагічною епопеєю життя Жульєна Сореля на тлі суспільного дійсності Франції доби Реставрації, а також Байронів роман у віршах „Дон Жуан” та деякі інші твори. Поряд із цим слід, на наш погляд, вирізняти більш вузьке, спеціальне значення поняття „епопея”, яке, увійшовши як один із концептів до термінологеми-словосполуки „роман-епопея”, вказує на особливу жанрову природу певної групи літературних творів, в якому широка й всеосяжна картина життя народу поєднується з постійною („романною”) увагою до прози буття. Відтак термін „роман-епопея” позначає не просто „певний різновид літературного роману” [11, c. 20], як вважають деякі літературознавці, а самостійний епічний жанр, що логічно продовжує ланцюжок „оповідання – повість – роман” і характеризується своїми особливими естетичними принципами організації художнього матеріалу, що відрізняють його від власне роману, а саме: „переплетенням суспільних, історичних, родинних, психологічних і побутових стосунків” [9, с. 83]. Одну з перших спроб чіткої жанрологічної ідентифікації роману- епопеї як твору специфічного художнього формату знаходимо в 7-му томі „Истории всемирной литературы” (М., 1991) у розділі „Л.Н. Толстой”, де його автор Т.Л. Мотильова, узагальнюючи надбання й суперечності радянського літературознавства, в якому вкоренилось визначення „Війни і миру” як „роману-епопеї”, подає характеристику питомих ознак цього жанру. Дозволимо собі навести цю розлогу цитату: „Специфіка роману-епопеї визначається, зрозуміло, не кількісними параметрами, не чисельністю персонажів чи просторовою й часовою 206 протяжністю, а перш за все змістом і структурою. Основу епічної дії утворюють події загальнонаціонального чи глобального значення – особисті долі персонажів розгортаються всередині широкого потоку народного життя. Тут ставляться докорінні проблеми життя народу і людини, і виникає нова якість історизму: люди розкриваються як суб’єкти історії, <…> вони включені в те національне <…> ціле, яке й визначає розв’язання історичних конфліктів” [4, т. 7, с. 136]. Як характерну ознаку роману-епопеї Т.Л. Мотильова виокремлює й „необхідність поглибленого психологічного аналізу” як „пружин дії” у творі такого типу [там само] і насамкінець, ніби підводячи риску в суперечках щодо витоків цього самобутнього жанру, робить висновок про те, що „тяжіючи до широти й народності старовинного епосу, роман-епопея спирається на багату культуру реалістичного роману Нового часу” [там само]. Аналогічні риси, властиві жанровій природі роману-епопеї, заакцентовує у своїх студіях романних епопей української літератури („Хіба ревуть воли, як ясла повні” тощо) сучасна вітчизняна дослідниця Н. Бернадська, а також російській науковець В.М. Переверзін, який вивчає проблеми великої епічної форми в класичній і сучасній російській літературі. Істотним надбанням в царині дослідження новітніх модифікацій роману-епопеї стала дисертація Т.В. Клеофастової (К., 2002), присвячена епохальному роману О. Солженіцина „Червоне Колесо”, в якому на достовірному історичному матеріалі змальовано широку панораму життя Росії періоду першої світової війни та революцій. Докладно аналізуючи запеклу полеміку, що свого часу точилася навколо „Війни і миру”, як – майже через століття – і навколо „Червоного Колеса” О. Солженіцина, авторка визначає жанрово-тематичну специфіку цього твору як історико- дослідницький роман-епопея. Справедливо стверджуючи, що на сучасному етапі все розмаїття і складність проблем перебудови світу в його подальшому розвитку навряд чи може втілитися у формі, вперше відлитій у „Війні і мирі”, попри всю нестаріючу досконалість цього твору, в романі О. Солженіцина, за висновком Т. Клеофастової, все ж наявні всі ознаки епопеї, які на сьогоднішній день визнаються дослідниками як такі: а) епопея – це твір, що розповідає про життя народу в переломні моменти історії; б) в епопеї приватне життя особистості якнайтісніше пов’язане з історією нації; в) мета епопеї – показати долю цілого народу, відтворити його минуле й сьогодення, зазирнути в майбутнє; г) для епопеї характерне народно-героїчне начало; д) епопея – твір, в якому історичні катаклізми постають як наслідок цілеспрямованих дій певної частини соціуму; е) епопеї властиве відтворення епічної моделі світу. Підсумовуючи викладені вище спостереження науковців, зазначимо, що на сьогоднішній день термін „роман-епопея” утвердився в терміносистемі не лише українського, але й загалом східнослов’янського літературознавства як засіб жанрової ідентифікації найбільшої з існуючих епічних форм, у художній тканині якої переплавлено й синтезовано масштабність, монументалізм, народно-героїчне начало класичних епопей та самосвідомість і самоаналіз героя у повсякденній течії його життя. З огляду на „молодість” роману-епопеї як самостійного жанрового утвору, інтенсивність соціально-історичних процесів і змін у Нові й особливо Новітні часи, появу більш сучасних естетичних стратегій, роман-епопея зазнає істотного оновлення, що створює добрий ґрунт для нових поколінь дослідників. 1. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. – М.: Просвещение,1995. – 365 с. 2. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. – К.: Либідь, 2001. – 488 с. 3. Гегель Г.Е.Ф. Эстетика: в 4 т. – М.: Наука, 1976. 4. История всемирной литературы: в 9 т. – М.: Наука, 1991. – Т.7. – 832 с. 5. Іванюк Б. Роман-епопея // Лексикон загального і порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – С. 495-496. 6. Клеофастова Т.В. „Красное Колесо” А.И. Солженицына в контексте развития русской литературы ХХ века: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.01.02 / Т.В. Клеофастова; НАН України. Ін-т літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2002. — 34 с. 7. Краткий словарь литературоведческих терминов / Ред.-сост. С.В. Тураев. М.: Просвещение, 1978. – 224 с. 8. Литературная энциклопедия терминов и понятий / Гл. ред. и сост. А.Н. Николюкин. – М.: НПК „Интелвак”, 2003. – 1600 стлб. 9. Плахотишина В.Т. Мастерство Л.Н.Толстого-романиста. – Днепропетровск: Днепропетровское книжн. изд-во, 1960. – 330 с. 10. Словарь литературоведческих терминов / Сост. Л.И. Тимофеев, С.В. Тураев. – М.: Просвещение, 1974. – 678 с. 11. Смертін В.С. Короткий словник літературознавчих термінів. – Тернопіль: Амбер, 1997. – 79 с. 12. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – М.: Сов. энцикл., 1987 – 1610 с. 13. Соболенко В. Жанр романа-эпопеи. – М.: Худож. литер., 1986. – 205 с. 14. Толстой Л.Н. О литературе. – М.: Просвещение, 1955. – 584 с. 15. Чичерин А.В. Возникновение романа-эпопеи. Изд. второе. – М.: Сов. писатель, 1975. – 376 с. Summary The article highlights some aspects of terminological origin of the term “novel- epopee”, defines its sense as well as outlines the main peculiarities of novel-epopee as a concept of fiction in the foreign and Ukrainian. Nowadays the term “novel-epopee” is characteristic both in the Ukrainian and eastern Slavonic term system of literary criticism. Novel-epopee as a means of genre identification of the biggest among existing epic forms displaying large scale, heroic origin of the classic epopees and self consciousness and self- analysis of a protagonist in his every day life. Being rather “young” independent genre, novel-epopee is constantly developing influenced by social and historical processes and changes, appearing of more modern esthetic strategies. Key words: genre, term, novel, epopee. Стаття надійшла до редколеґії 10.12.2008
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-18487
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0058
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:58:16Z
publishDate	2009
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
record_format	dspace
spelling	Боренко, В. 2011-03-30T13:14:57Z 2011-03-30T13:14:57Z 2009 Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї / В. Боренко // Питання літературознавства: Науковий збірник. — Чернівці: Рута, 2009. — Вип. 78. — С. 200-207. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0058 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18487 82-311.6 Висвітлюються окремі аспекти походження термінологеми „роман-епопея”, з’ясовується її змістове наповнення, а також окреслюються основні особливості роману-епопеї як концепції художнього твору у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. Автор також вирізняє вужче, спеціальне значення поняття „епопея”, яке вказує на особливу жанрову природу певної групи літературних творів і позначає самостійний епічний жанр, що логічно продовжує ланцюжок „оповідання – повість – роман” і характеризується своїми особливими естетичними принципами організації художнього матеріалу, що відрізняють його від роману. The article highlights some aspects of terminological origin of the term “novelepopee”, defines its sense as well as outlines the main peculiarities of novel-epopee as a concept of fiction in the foreign and Ukrainian. Nowadays the term “novel-epopee” is characteristic both in the Ukrainian and eastern Slavonic term system of literary criticism. Novel-epopee as a means of genre identification of the biggest among existing epic forms displaying large scale, heroic origin of the classic epopees and self consciousness and selfanalysis of a protagonist in his every day life. Being rather “young” independent genre, novel-epopee is constantly developing influenced by social and historical processes and changes, appearing of more modern esthetic strategies. uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Питання літературознавства Жанрологія Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї Terminological Aspects of Genre Defining of Novel-Epopee Article published earlier
spellingShingle	Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї Боренко, В. Жанрологія
title	Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї
title_alt	Terminological Aspects of Genre Defining of Novel-Epopee
title_full	Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї
title_fullStr	Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї
title_full_unstemmed	Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї
title_short	Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї
title_sort	термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї
topic	Жанрологія
topic_facet	Жанрологія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18487
work_keys_str_mv	AT borenkov termínologíčníaspektižanrovogoviznačennâromanuepopeí AT borenkov terminologicalaspectsofgenredefiningofnovelepopee

Термінологічні аспекти жанрового визначення роману-епопеї

Institution

Similar Items