Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику
Рецензія на книгу: Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику. Київ : Видавничий дім. Дмитра Бураго, 2019. 444 с.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Мовознавство |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184898 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику / О. Малаш // Мовознавство. — 2020. — № 3. — С. 78-82. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860177875357925376 |
|---|---|
| author | Малаш, О. |
| author_facet | Малаш, О. |
| citation_txt | Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику / О. Малаш // Мовознавство. — 2020. — № 3. — С. 78-82. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Мовознавство |
| description | Рецензія на книгу: Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику. Київ : Видавничий дім. Дмитра Бураго, 2019. 444 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:00:50Z |
| format | Article |
| fulltext |
© О. МАЛАШ, 2020
78 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2020, № 3
Рецензії
DOI 10.33190/0027-2833-312-2020-3-005
Архангельська А.
FEMINA COGNITA. УКРАЇНСЬКА ЖІНКА У СЛОВІ І СЛОВНИКУ.
Київ : Видавничий дім. Дмитра Бураго, 2019. 444 с.
XXI століття — час, коли питання ідентифікації жіночої особистості в мовному
просторі вимагають нових підходів. Суспільно-філософські проблеми жіночого як
Іншого в модерному андроцентричному світі, що їх порушувала ще С. де Бовуар у
«Другій статі», — це водночас і питання лінгвістичні, бо йдеться, поміж іншим, про
мовну презентацію та самопрезентацію жінки і всього, що з нею пов’язано в тій чи
тій культурно-світоглядній моделі, і про перетин-розходження лінгвального й екс-
тралінгвального в гендерній тожсамості. Зрештою, жіноча стать і вербалізація всіх її
виявів — це проблема насамперед слов’янського мовознавства, позаяк слов’янська
мовна традиція передбачає використання словотворчих формантів як виразників
роду та статі. Але раз у раз постає питання не так про вибір показника статі з-поміж
наявних словотворчих засобів, як про доцільність такого розрізнення взагалі — чи є
сенс і потреба виокремлювати жінку? І яким буде наслідок виокремлення — жіноча
стать знову недоречно опиниться в статусі Іншої чи, навпаки, мовними засобами
буде пришвидшено рух за міжгендерну рівність?
Нова праця А. Архангельської, професорки Університету ім. Ф. Палацького в
Оломоуці (Чеська Республіка) вже втретє присвячена гендерним питанням у лінгві-
стиці. Цього разу авторка особливо наголошує саме на українській мовній традиції
й мовному новаторстві.
Монографія складається з передмови, чотирьох розділів, післямови, переліків
використаної літератури та джерел, предметного й іменного покажчиків.
У передмові (с. 7–12) А. Архангельська окреслює мовну ситуацію в Україні, яка
стала поштовхом до написання цієї книжки. Один з найвагоміших стимулів — те,
що «нові й актуалізовані назви осіб жіночої статі», відомі в лінгвістичній літерату-
рі як фемінативи (у широкому, неакадемічному вжитку більш поширений термін
фемінітиви), «стрімко увірвалися в український культуромовний простір, виклика-
ючи щире захоплення однієї частини мовців і мовознавців та щире обурення іншої»
(с. 7). Фемінативи постають у новітній фаховій і нефаховій літературі як «знак но-
вітньої доби» та водночас як «відродження наших питомостей» (с. 7). Авторка чіт-
ко визначає мету й завдання своєї праці: «ґрунтовно й максимально неупереджено
дослідити» фемінізовану термінологію та «провести межу між тими явищами, яких
об’єктивно потребує літературна мова, <…> й тими, що перебувають уже поза цими
потребами» (с. 8). Мовознавиця наголошує, що торкатиметься в дослідженні таких
проблем, як зросійщення й радянізація словотвірних моделей, говоритиме про сус-
пільно-мовний тренд і мовний пуризм, взірці та антивзірці мовотворчості в інших
слов’янських культуромовних континуумах і, що найголовніше, — спонукатиме до
«вміння <…> аргументовано вести мовну дискусію» (с. 11). Навіть сама назва моно-
графії, що містить поняття «слово» і «словник», обіцяє читачеві побачити виклики
фемінізації українського лексикону з двох основних позицій — академічного мо-
вознавства та пересічного мовця (і мовчині? мовиці? мовки? — про що представни-
ки наукової спільноти та користувачі-нефахівці дискутуватимуть далі на сторінках
книжки).
А. Архангельська усвідомлює, що творці мови — передусім звичайні люди,
часто без професійної філологічної підготовки, і що узус неможливий без певної
частки стихійного та суб’єктивного. Проте роль мовознавців у кваліфікуванні та
унормуванні, зокрема, й процесів фемінізації лишається надважливою: «Критерій
‟подобається” ↔ ‟не подобається” — не аргумент у науковій дискусії. Бо ж маємо
не лише стверджувати, а й підтверджувати» (с. 11).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2020, № 3 79
Рецензії
Перший розділ «Фемінізація і фемінативи у дослідницькій парадигмі антропо-
центрично спрямованої лексики» (с. 13–120) знайомить читачів з історією та теоре-
тичними засадами вивчення назв жінок у лінгвославістиці. Тут наведено й усталені
різновиди мовного позначення осіб жіночої статі, зокрема відмаскулінні кореляти,
антропоформули, патроніми й андроніми, черезкрокові похідні одиниці, генерич-
ні маскулінізми, feminina tantum тощо. Дещо незвично тлумачить лінгвістка термін
гетеронімна назва (с. 14), традиційно вживаний в українській ономастиці з іншим
значенням.
Учена, однак, прискіплива щодо термінів, які в її праці належать до засадничих.
Зокрема, вона декларує, що не варто ставити знака рівності між дослідженням пи-
тань роду, статі й гендеру, з одного боку, і феміністською критикою мови, — з дру-
гого (с. 15). Ймовірно, А. Архангельська має на увазі досить великий масив праць,
присвячених різним аспектам досліджуваного питання, в яких виразно простежу-
ється тяжіння до аналізу мовних одиниць у площині, що виходить далеко поза межі
лінгвістики й водночас тримає його в певних ідеологічних рамках. Авторка зазначає,
що терміна гендер «не варто сахатися», адже соціокультурні чинники так чи інакше
впливають на розвиток мови, й серед них — особливості взаємодії представників
різної статі (с. 16).
А. Архангельська аналізує найпоширеніші тлумачення терміна андроцентризм,
визначаючи його як «домінування чоловічого в системі та структурі мови», й наго-
лошує, що він є «результатом мовної еволюції, а не чоловічого свавілля створеної
чоловіками мови». Також авторка розрізняє значення термінів патріархальний (ар-
хаїчний, прив’язаний до традицій) і патріархатний (такий, що стосується чоловіко-
центричної організації суспільних відносин) (с. 27).
Покликаючись на праці А. Нелюби, А. Малохи-Крупи, М. Брус, Н. Янко-Три-
ницької, С. Чмейркової, мовознавиця коментує різні трактування термінів феміна-
тив (фемінітив), фемінізація, маскулінізм. Дослідниця порушує питання балансу
між регулярністю і обов’язковістю — нагадуючи, що ці два поняття не тотожні, —
та питання відтворюваності неоназв за наявними в сучасній українській мові дери-
ваційними правилами.
Книжка А. Архангельської містить чимало ілюстративного матеріалу, який за-
кликає до дискусій. Один із таких промовистих прикладів наведено вже в першому
розділі — щодо семантики й стилістичної доречності слова колежанка (колєжанка,
коліжанка) в науковому етикетному спілкуванні (с. 116–118). Попри те, що ситуа-
ція, очевидицею якої стала авторка, справляє враження трохи гіперболізованої, такі
курйози стимулюватимуть посилення уваги до літературної мови в її взаємодії з ді-
алектами та іншими мовами.
Другий розділ «Просторова і часова глибина фемінізувальних процесів в укра-
їнській мові початку XX століття» (с. 120–192) починається обговоренням низки
національно-патріотичних питань. Адже «прибічники сучасної фемінізації укра-
їнського жіночого лексикону постійно посилаються на його ‟золотий вік” за часів
‟розстріляного Відродження”, насильницьки перерваний згортанням політики укра-
їнізації в 30-х роках XX ст. і позначений ‟зросійщенням” і ‟деспотизмом” норми,
що декларує обмеження процесів фемінізації у російській мові» (с. 121). Подібний
стиль висловлення (з огляду на засилля лапок і зумисне нагромадження різноманіт-
них кліше) важко назвати нейтральним, він радше полемічний, і це цілком узгод-
жується з завданням авторки — «викликати читача на розмову, спонукати <…> до
власної оцінки» (с. 8). Дослідниця вдається до розлогих цитувань, щоб читачі могли
поглянути на проблему фемінізації зусібіч. Так, вона наводить пояснення з праці
М. Сулими «Українська фраза: коротенькі начерки» (Харків, 1928), окремі засади
якої використовують для своєї аргументації і прибічники, й критики «ожіночнення»
українського словника. Дослідження Ю. Шевельова, І. Огієнка, О. Курило, В. Сі-
мовича з українського словотвору не дають сучасному читачеві однозначної карти-
ни щодо функціонування «паристих форм» (І. Огієнко) у різних стилях тогочасної
мови. Проте вони ілюструють розмаїття підходів до українського словотворення в
першій половині XX століття.
Шукаючи початків засвідчення фемінативів у словниках, А. Архангельська
звертається аж до XVI ст., хоча й застерігає, що час засвідчення тієї чи іншої мовної
одиниці не завжди збігається з часом її виникнення, створення (с. 130). Авторка
80 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2020, № 3
Рецензії
покликається й на словник Д. Яворницького, що містить значну кількість феміні-
зованих одиниць (уяву аудиторії може вразити численність найменувань жінок, що
містять украй негативну характеристику лише представниць цієї статі). З наведених
у монографії прикладів читачі дізнаються, що означають терміни вовновщиця, ка-
рівниця (с. 135) та які вже забуті назви жіночої статі утворювалися від маскулінізмів
бог і біс (с. 134).
До третього розділу «Фемінативи й фемінізація у мовній свідомості сучасних
українців: соціолінгвістичний вимір» (с. 192–297) вміщено епіграфом відомий ла-
тинський вислів: Vox populi — vox Dei зі знаком питання в кінці. Твердження не-
даремно перетворено тут на питання, і йдеться навіть не про сумнів щодо того, чи
справді мова народу сакральна й саме дані живої мови мають бути вичерпним ар-
гументом у дискусії. Авторка ставить глобальніше питання: є «голос народу», але
кожен представник цього народу боронить свою позицію й не сприймає протилеж-
них — то який вибір у цій ситуації мають робити мовознавці, на чийому боці їм
личить бути?
А. Архангельська коментує широко вживану в лінгвокультурології метафору
мовний смак доби, визначаючи її як «актуалізацію <…> тих чи тих мовленнєвих
явищ у сьогочасному просторі української мови, що стають до вподоби носіям
мови, які їх приймають і повторюють несвідомо» (с. 196). Експерименти дослідниці
повинні були виявити, наскільки фемінізація відповідає мовним та позамовним за-
питам українського суспільства тут і тепер. Чи не тому один з підрозділів має назву
«Ставлення колективу мовців до проблем жіночого лексикону: вивчати чи ‟ще не
час”?» — і в ньому авторка наводить цитати з неофіційних дискусій щодо анкети,
яку вона розробила в 2013 р. Представники наукової спільноти висловилися про
опитування як про таке, що може породити «легковажне ставлення, сприйняття як
чогось несерйозного» (А. Нелюба), як про «суцільну маніпуляцію, далеку від мо-
вознавства», «насаджування штучних фемінітивів» і навіть «радикальне лівацтво»
(А. Івченко) (с. 200–201).
Отже, перше соціолінгвістичне дослідження А. Архангельська провела 2013 р.,
опитавши 676 осіб (у «паперовому» форматі), друге (інтерактивне) — в 2018–
2019 рр., і до нього було залучено 580 респондентів. Крім суто мовних питань —
«Чи необхідне жінці окреме професійно-статусне найменування?», «Чим зумовлена
поява в сучасних українських ЗМІ фемінативів нардепка, політологиня, членкиня,
критикеса <…>?», «Як Ви ставитеся до активного вживання таких назв особи жіно-
чої статі в сучасному українському мовленні?», «Чи вживаєте Ви у своєму мовленні
нові назви осіб жіночої статі?», «Як, на Вашу думку, ставляться до вживання таких
назв самі жінки? Як, на Вашу думку, ставляться до вживання таких назв чоловіки?»
тощо в анкеті пропонували відповісти на питання: «Чи поділяєте Ви ідеї фемініз-
му?». Коментування відповідей на останнє А. Архангельська поєднує з висновками
досліджень О. Левченко, М. Ділай, О. Кісь стосовно наївної рецепції поняття «фе-
міністка» (с. 209–210).
Цікавим експериментом була пропозиція з-поміж наведених фемінативів обрати
ті професійно-статусні назви, які характеризують жінку у схвальному контексті, й
такі, що, на думку респондента, містять відтінок зневаги.
Четвертий розділ «‟Україніш фемініш”, або Що нам робити з фемінативами»
(с. 298–371) презентує найменування осіб жіночої статі на матеріалі сучасних за-
собів масової інформації, які першими фіксують результати мовних інновацій. На
прикладах масмедіа авторка простежує, зокрема, еволюцію жіночої автономінації
впродовж останніх десяти років — уживання щодо себе «нейтрально-чоловічих»
назв (за взірцем мов, що не мають показника genus grammaticum) або фемінати-
вів (як у мовах, де граматичний рід явно виражений). Дослідниця добирає численні
приклади вживання фемінізованих професіонімів — лікарка-гастроентерологиня,
релігієзнавиця, референтка, історичка-краєзнавчиня, експертка з питань цифрової
безпеки, прес-офіцерка, етнографиня та ін. Цікавими виявляються висновки щодо
вподобань ЗМІ (вживати чи не вживати фемінативи, а якщо вживати, то які обирати)
залежно від регіону видання.
Порушуючи проблему стандартизації жіночого лексикону XXI ст., учена вказує
на один з найбільших каменів спотикання: «залишається відкритим питання про-
фесійного рівня й мовної компетентності учасників дискусії» (с. 308). А. Архан-
гельська зауважує прикрий факт: до публічного обговорення позицій, що мали б
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2020, № 3 81
Рецензії
належати до царини лінгвістики, частіше вдаються не фахівці-мовознавці, а ентузі-
асти-аматори, хоч і добре обізнані з суспільствознавчою проблематикою; натомість
академічна спільнота воліє мовчки спостерігати, вкрай рідко коментує процеси, що
відбуваються в сучасній українській мові.
У підрозділах, присвяченим фемінативам і фемінізації жіночого лексикону
в «Російсько-українському словнику ділової мови» 1930 р. (с. 159–164), в Акаде-
мічному словнику за ред. А. Кримського та С. Єфремова (с. 164–168), Словнику
української мови в 11 та 20 томах (с. 169–180) та лексиконі української діаспори
(с. 188–189), А. Архангельська розповідає історію фіксації в нормативних словни-
ках одиниць на позначення осіб жіночої статі. Зупинімося на деяких її висновках з
приводу еволюції жіночого лексикону: «Щодо наявних у словниках 1918–1933 років
фемінативів, то <…> частина з них відображала реальну тогочасну мовну практику,
проте містила й ‟ковані слова”, що були фактами словотворчості їх укладачів, дале-
ко не завжди вдалої» (с. 177). Твердження авторки — невелика частина географіч-
но й темпорально розлогої історико-лінгвістично-правозахисницької дискусії, адже
межа між історичною правдою й маніпуляціями має схильність до розмивання, коли
мовознавці, історики й правозахисники втрачають взаєморозуміння й довіру одне до
одного, не здатні піддати власні аргументи критиці.
Наводить А. Архангельська й висловлювання сучасних українських мовознав-
ців, зокрема тих, що стали авторами нового українського правопису, та осіб, при-
четних до державного управління, стосовно новітніх фемінативів та процесу їх
унормування. Авторка звертає увагу читачів на те, що нові термінопозначення осіб
жіночої статі Міністерство освіти й науки України рекомендує вживати без попе-
редніх змін у Класифікаторі професій (с. 332). Це справді актуальна проблема, адже
й найновіша редакція Класифікатора використовує професіонімні маскулінізми й
фемінітиви без опори на реальну статистику зайнятості чоловіків і жінок у відпо-
відних професіях. Однак дискусійним видається твердження дослідниці щодо того,
що рекомендації МОН стосовно вживання мовних одиниць, які не засвідчені в ко-
дифікаційних джерелах і не узгоджені з законодавчою базою країни, — це «чуднії
діла твої, Господи» (с. 332), адже з цього висловлення легко згенерувати думку, ніби
літературна мова не мусить поповнюватися тими варіантами, яких немає в кодифі-
каційних джерелах. І тоді природно виникає питання, звідки словники та граматики
можуть отримувати новий мовний матеріал, якщо не з реального мововжитку. А це
дещо суперечить наведеному самою ж авторкою анекдоту про власноруч приготова-
ний майонез (с. 328), бо насамперед кодифікаційна література засвідчує існування
відповідних одиниць у мові, а не мова — в кодифікаційній літературі.
Свідома відповідальності мовознавчої науки за дотримання рівноваги між де-
скриптивним і прескриптивним, А. Архангельська гостро критикує позицію О. Ма-
салітіної (Малахової), радниці міністра освіти з питань гендерної політики та анти-
дискримінації в освіті, закидає їй використання неперевіреної інформації в обороні
профемінізаційних аргументів. Учена зауважує, що «участь у обговоренні — не нау-
кова стаття, але <…> посилатися на <…> неправдиві факти на кшталт ‟чув дзвін…”
кандидатові наук не личить», адже «такі і їм подібні висловлювання слухачі надто
часто беруть на віру <…> » (с. 335).
Оскільки у великій науковій суперечці щодо потрібності-непотрібності феміна-
тивів саме практика чеської мови слугує для частини українців неспростовним ар-
гументом у питанні фемінізації словника, авторка вміщує до четвертого розділу цієї
книжки підрозділ «‟Облаштування” фемінативів в ‟організмі мови”: чеський досвід
і українська перспектива». Звернення до чеського досвіду не останньою чергою зу-
мовлене заявою українських мовознавців про те, що, «якщо ми йдемо в Європу, нам
треба вирівняти мову», бо, наприклад, «чехи цього не бояться» 1. На думку А. Ар-
хангельської, «такі необережні висловлювання часто сприймають за чисту правду й
транслюють далі» (с. 337), тоді як у реальному мововжитку чеські, як і українські,
фемінативи — предмет активного обговорення, про що свідчать численні публікації
у фахових часописах першої половини XX ст. (с. 338). Учена засвідчує конкретними
1 Максимчук В. Фемінітиви у словниках були ще у 16 столітті, куди вони по-
ділись? Повага. Кампанія проти сексизму. URL: https://povaha.org.ua/feminityvy-u-
slovnykah-buly-sche-u-16-stolitti-kudy-vony-podilys/#comment-1058.
82 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2020, № 3
Рецензії
прикладами, що «у фемінному словотворі номінаційні потреби не завжди збігають-
ся з номінаційними можливостями <…>, тому й до сьогодні у чеському колективі
мовців тривають дискусії щодо прийнятності певних фемінативів» (с. 341).
У післямові (с. 372–379) А. Архангельська наголошує, що процеси «ожіночнен-
ня» лексикону — свідчення «змін у мовному й ментальному ‟кресленні світу” укра-
їнців» (с. 372), що словотвірна норма опинилася «між молотом і ковадлом» (с. 372),
і говорити про однозначну позитивність чи однозначну негативність неофемінізації
не випадає (с. 372–373). І між мовною грою homo ludens задля нівеляції стереотипів
та каліченням мови, розхитуванням її норми пролягає вкрай тонка межа. У лінгві-
стиці не вщухають суперечки про те, чи є мова явищем регульованим а чи саморегу-
льованим (с. 375). А. Архангельська підсумовує результати проведеного анкетуван-
ня й озвучує сформовану на підставі опрацьованих статистичних даних суспільну
думку щодо новітніх мовних позначень жінки.
«‟Пошук правди” у контексті ‟спільної мови” легким не буде», — зазначає до-
слідниця (с. 377). Особливо коли йдеться про розмежування «свого» (з позитивною
оцінкою) і «чужого» (зі знаком мінус) в історичному, культурному, світоглядно-
му планах. «Новітні фемінативи характеризують і нас, мовців, як творців нового
українського слова і користувачів ним, оприявнюють наше чуття і відчуття мови,
наше мовомислення, наш мовний смак і мовний такт, наше бачення її майбутнього»
(с. 378). Книжка завершується, як і починалася, питанням — цього разу футуро-
лінгвістичного змісту: як сприймуть нашу теперішню діяльність ті, що житимуть
після нас — «як гарний смак чи як несмак»? (с. 379).
Список використаної літератури (с. 380–415) та джерел (с. 415–418) — взірець
того «предметного й відповідального ставлення» до досліджуваної проблеми, якого
учена вимагає від своїх опонентів (с. 335). Бібліографічний перелік претендує на
самостійне довідкове видання й, поза сумнівом, слугуватиме новому поколінню до-
слідників переконливою теоретичною і джерельною базою.
Читач, який чекав від авторки висновків рекомендаційного характеру — чи
варто вживати слово продавщиця а чи все-таки продавчиня, як правильно — ар-
хеологиня, археоложка, жінка-археолог або пані археолог, чи затримаються в офі-
ційно-діловому лексиконі міністерка, президентка, кандидатка наук тощо, — буде
розчарований. Але А. Архангельська й не ставить за мету навчити, відучити, нав’я-
зати чи заборонити. Вона натомість описує, ілюструє, аналізує, узагальнює, полемі-
зує та провокує.
Монографія буде корисною фахівцям з гендерної лінгвістики й лінгвістичної
гендерології, а також із сучасного, історичного та порівняльного словотвору. Вона
містить пізнавальний матеріал для соціолінгвістів, етнолінгвістів і лінгвокультуро-
логів, має велику цінність для когнітивного й прогностичного мовознавства. Резуль-
тати дослідження, викладені у праці А. Архангельської, варто використовувати й у
викладацькій та нормотворчій діяльності. І, можливо, саме завдяки уважному про-
читанню цієї книжки поборники і критики гендерного руху в мовній царині знай-
дуть для себе слушні наукові аргументи «за» і «проти».
О. Малаш
Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, м. Київ, Україна
Електронна пошта: darmodej@ukr.net
http://orcid.org/0000-0002-5726-5646
O. Malash
O. O. Potebnia Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences
of Ukraine, Kyiv, Ukraine
E-mail: darmodej@ukr.net
http://orcid.org/0000-0002-5726-5646
Arkhanhelska A.
FEMINA COGNITA. UKRAINIAN WOMAN IN WORD AND DICTIONARY
Kyiv: Vydavnychyi Dim Dmytra Buraho, 2019. 444 p.
Дата надходження до редакції — 31.05. 2020
Дата затвердження редакцією — 04.06.2020
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-184898 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0027-2833 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:00:50Z |
| publishDate | 2020 |
| publisher | Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Малаш, О. 2022-07-30T09:48:56Z 2022-07-30T09:48:56Z 2020 Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику / О. Малаш // Мовознавство. — 2020. — № 3. — С. 78-82. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 0027-2833 DOI 10.33190/0027-2833-312-2020-3-005 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184898 Рецензія на книгу: Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику. Київ : Видавничий дім. Дмитра Бураго, 2019. 444 с. uk Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України Мовознавство Рецензії Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику Arkhanhelska A. Femina cognita. Ukrainian woman in a word and dictionary Article published earlier |
| spellingShingle | Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику Малаш, О. Рецензії |
| title | Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику |
| title_alt | Arkhanhelska A. Femina cognita. Ukrainian woman in a word and dictionary |
| title_full | Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику |
| title_fullStr | Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику |
| title_full_unstemmed | Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику |
| title_short | Архангельська А. Femina cognita. Українська жінка у слові і словнику |
| title_sort | архангельська а. femina cognita. українська жінка у слові і словнику |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184898 |
| work_keys_str_mv | AT malašo arhangelʹsʹkaafeminacognitaukraínsʹkažínkauslovííslovniku AT malašo arkhanhelskaafeminacognitaukrainianwomaninawordanddictionary |