Проблема національної ідентичності та творчої індивідуальності у прозових текстах Василя Стуса і Чеслава Мілоша

У статті на прикладі самвидавних текстів української і польської літератур, зокрема есею Чеслава Мілоша «Альфа, або Мораліст» із книжки «Поневолений розум» і літературно-критичної розвідки Василя Стуса «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)», у типологічному аспекті розглянуто проблему збереж...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2022
1. Verfasser: Михайлова, Т.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2022
Schriftenreihe:Слово і Час
Schlagworte:
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/184909
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Проблема національної ідентичності та творчої індивідуальності у прозових текстах Василя Стуса і Чеслава Мілоша / Т. Михайлова // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 69-85. — Бібліогр.: 33 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Beschreibung
Zusammenfassung:У статті на прикладі самвидавних текстів української і польської літератур, зокрема есею Чеслава Мілоша «Альфа, або Мораліст» із книжки «Поневолений розум» і літературно-критичної розвідки Василя Стуса «Феномен доби (Сходження на Голгофу слави)», у типологічному аспекті розглянуто проблему збереження / втрати письменником власної індивідуальності, важливим складником якої є національна ідентичність. У контексті тоталітарної системи, котра вбачала в мистецтві спосіб утвердження ідеології, проаналізовано особливості зображення Ч. Мілошем і В. Стусом своїх відомих сучасників — прозаїка Єжи Анджеєвського і поета Павла Тичини відповідно. Зіставлено мотив перевдягання і вдавання із себе Іншого, окреслено риси творчості на догоду владі як свідоме відступництво від власного «Я». Порівняння обох текстів дає змогу простежити, як виконання ролі державного письменника веде до знищення індивідуальності, а з нею і національної ідентичності, перетворюючи митця на «мертву» людину-функцію.