Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ»
Статтю присвячено дослідженню термінології покаяння у старших давньоруських текстах. Якщо точніше, вивчається використання іменника «покаянье» та дієслова «покаяти ся» у «Повісті временних літ». Нашим завданням є простежити усі випадки слововжитку і спробувати з’ясувати, що спонукало до їх появи. Т...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185102 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» / Т. Вілкул // Сіверянський літопис. — 2022. — № 1. — С. 4-9. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185102 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Вілкул, Т. 2022-09-01T13:33:39Z 2022-09-01T13:33:39Z 2022 Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» / Т. Вілкул // Сіверянський літопис. — 2022. — № 1. — С. 4-9. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.6791925 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185102 821.161’01-97«11/13» Статтю присвячено дослідженню термінології покаяння у старших давньоруських текстах. Якщо точніше, вивчається використання іменника «покаянье» та дієслова «покаяти ся» у «Повісті временних літ». Нашим завданням є простежити усі випадки слововжитку і спробувати з’ясувати, що спонукало до їх появи. Тоді як семантика покаяння розробляється в працях з історії церковного права, середньовічної книжності та духовного життя, загальних проблем взаємин людини і світу в середньовіччі, використання цих слів у літописах та інших історичних наративах привертає менше уваги гуманітаріїв. Стверджувалося, що іще за життя князів літописці радо відзначали скоєні тими гріхи, щоб змилостивити Бога. Насамперед треба вказати, що слова «покаяние» та «покаяти ся» ПВЛ вміщує порівняно в небагатьох статтях. Вони повністю відсутні в описах початку історії та язичницької Русі й уперше з’являються в оповіді про «поганську реформу» Володимира Святославича 980 р. Загалом нараховується лише трохи більше десятка контекстів, що означає, що ними не розмінювалися в буденних описах. Крім усього іншого, Початковий давньоруський літопис, на відміну від джерел 2-ї пол. ХІІ та ХІІІ ст., практично не вживає слово «покаяние» в описах діянь князів. Єдиним винятком є згадки Володимира Святославича, коли освітлювалася найважливіша для історії Русі, з точки зору середньовічних авторів, подія охрещення. Відтак, ім’я князя потрапило у відповідний контекст виключно через висвітлення теми охрещення. В усіх інших випадках книжники, схоже, намагалися уникати імен князів у тих місцях, де експліцитно згадувалися «покаяние» та «покаяти ся». The article is devoted to the terminology of repentance in one of the elder Old Rus texts. In more strictly sense we analyze the using of the noun «repentance» («pokayanie») and the verb «to repent» («pokayati sya») in the Primary Chronicle. The task is to study the word occurrences and to find out what triggered their appearance. While the semantics of repentance is developed in the fields of the history of the church law, medieval spiritual life and literature, the general problems of the relationship between man and world in the Middle Ages, the use of those words in the chronicles and other historical narratives attracts less scholar attention. However, it was argued that the chroniclers willfully pointed to the sins committed by the Rus princes by their lifetime to turn God to mercy. First of all, it should be noted that words «to repent» and «repentance» occur in the Primary Chronicle in relatively few entries. In particular, they are completely absent in the story on the emerging of Rus. The very first occurrence is the narrative about the «pagan reform» of Vladimir Sviatoslavich in 980. In total there are slightly more than a dozen contexts, which imply they were not used in everyday descriptions. Besides, the Primary Chronicle, unlike the sources of the 2nd half of the ХІІ – ХІІІ c., practically does not use the word «repentance» in descriptions of the princes’ deeds. The only exception is the figure of Vladimir Sviatoslavich, involved in the most important for medieval authors the story of the baptism of Rus. That is, the name of prince put in repentance context due to a topic of a baptizing. As it seems, in all other cases scribes avoided a mention of princes in those passages, where words «repentance» and «to repent» were used explicitly. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис У глиб віків Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» The terms «repentance» and «to repent» in the Tale of Bygone Years Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» |
| spellingShingle |
Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» Вілкул, Т. У глиб віків |
| title_short |
Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» |
| title_full |
Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» |
| title_fullStr |
Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» |
| title_full_unstemmed |
Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» |
| title_sort |
терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «повісті временних літ» |
| author |
Вілкул, Т. |
| author_facet |
Вілкул, Т. |
| topic |
У глиб віків |
| topic_facet |
У глиб віків |
| publishDate |
2022 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський літопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
The terms «repentance» and «to repent» in the Tale of Bygone Years |
| description |
Статтю присвячено дослідженню термінології покаяння у старших давньоруських текстах.
Якщо точніше, вивчається використання іменника «покаянье» та дієслова «покаяти ся» у «Повісті временних літ». Нашим завданням є простежити усі випадки слововжитку і спробувати з’ясувати, що спонукало до їх появи. Тоді як семантика покаяння розробляється в працях з історії церковного права, середньовічної книжності та духовного життя, загальних проблем взаємин людини
і світу в середньовіччі, використання цих слів у літописах та інших історичних наративах привертає менше уваги гуманітаріїв. Стверджувалося, що іще за життя князів літописці радо відзначали скоєні тими гріхи, щоб змилостивити Бога. Насамперед треба вказати, що слова «покаяние» та
«покаяти ся» ПВЛ вміщує порівняно в небагатьох статтях. Вони повністю відсутні в описах початку історії та язичницької Русі й уперше з’являються в оповіді про «поганську реформу» Володимира Святославича 980 р. Загалом нараховується лише трохи більше десятка контекстів, що означає, що ними не розмінювалися в буденних описах. Крім усього іншого, Початковий давньоруський літопис, на відміну від джерел 2-ї пол. ХІІ та ХІІІ ст., практично не вживає слово «покаяние» в описах діянь князів. Єдиним винятком є згадки Володимира Святославича, коли освітлювалася найважливіша для історії Русі, з точки зору середньовічних авторів, подія охрещення. Відтак, ім’я князя потрапило у відповідний контекст виключно через висвітлення теми охрещення. В усіх інших випадках книжники, схоже, намагалися уникати імен князів у тих місцях, де експліцитно згадувалися «покаяние» та «покаяти ся».
The article is devoted to the terminology of repentance in one of the elder Old Rus texts. In more
strictly sense we analyze the using of the noun «repentance» («pokayanie») and the verb «to repent»
(«pokayati sya») in the Primary Chronicle. The task is to study the word occurrences and to find out what
triggered their appearance. While the semantics of repentance is developed in the fields of the history of
the church law, medieval spiritual life and literature, the general problems of the relationship between man
and world in the Middle Ages, the use of those words in the chronicles and other historical narratives
attracts less scholar attention. However, it was argued that the chroniclers willfully pointed to the sins
committed by the Rus princes by their lifetime to turn God to mercy. First of all, it should be noted that
words «to repent» and «repentance» occur in the Primary Chronicle in relatively few entries. In particular,
they are completely absent in the story on the emerging of Rus. The very first occurrence is the narrative
about the «pagan reform» of Vladimir Sviatoslavich in 980. In total there are slightly more than a dozen
contexts, which imply they were not used in everyday descriptions. Besides, the Primary Chronicle, unlike
the sources of the 2nd half of the ХІІ – ХІІІ c., practically does not use the word «repentance» in descriptions
of the princes’ deeds. The only exception is the figure of Vladimir Sviatoslavich, involved in the
most important for medieval authors the story of the baptism of Rus. That is, the name of prince put in repentance
context due to a topic of a baptizing. As it seems, in all other cases scribes avoided a mention of
princes in those passages, where words «repentance» and «to repent» were used explicitly.
|
| issn |
2518-7430 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185102 |
| citation_txt |
Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ» / Т. Вілкул // Сіверянський літопис. — 2022. — № 1. — С. 4-9. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT vílkult termínipokaânietapokaâtisâupovístívremennihlít AT vílkult thetermsrepentanceandtorepentinthetaleofbygoneyears |
| first_indexed |
2025-11-25T21:10:19Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:10:19Z |
| _version_ |
1850547184215261184 |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2022. № 1
4
У ГЛИБ ВІКІВ
УДК 821.161’01-97«11/13»
Тетяна Вілкул
•
ТЕРМІНИ «ПОКАЯНИЕ» ТА «ПОКАЯТИ СЯ» У «ПОВІСТІ ВРЕМЕННИХ ЛІТ»1
DOI: 10.5281/zenodo.6791925
© Т. Вілкул, 2022. CC BY 4.0
Статтю присвячено дослідженню термінології покаяння у старших давньоруських текстах.
Якщо точніше, вивчається використання іменника «покаянье» та дієслова «покаяти ся» у «Повіс-
ті временних літ». Нашим завданням є простежити усі випадки слововжитку і спробувати з’ясу-
вати, що спонукало до їх появи. Тоді як семантика покаяння розробляється в працях з історії цер-
ковного права, середньовічної книжності та духовного життя, загальних проблем взаємин людини
і світу в середньовіччі, використання цих слів у літописах та інших історичних наративах привер-
тає менше уваги гуманітаріїв. Стверджувалося, що іще за життя князів літописці радо відзнача-
ли скоєні тими гріхи, щоб змилостивити Бога. Насамперед треба вказати, що слова «покаяние» та
«покаяти ся» ПВЛ вміщує порівняно в небагатьох статтях. Вони повністю відсутні в описах по-
чатку історії та язичницької Русі й уперше з’являються в оповіді про «поганську реформу» Володи-
мира Святославича 980 р. Загалом нараховується лише трохи більше десятка контекстів, що
означає, що ними не розмінювалися в буденних описах. Крім усього іншого, Початковий давньорусь-
кий літопис, на відміну від джерел 2-ї пол. ХІІ та ХІІІ ст., практично не вживає слово «покаяние» в
описах діянь князів. Єдиним винятком є згадки Володимира Святославича, коли освітлювалася най-
важливіша для історії Русі, з точки зору середньовічних авторів, подія охрещення. Відтак, ім’я
князя потрапило у відповідний контекст виключно через висвітлення теми охрещення. В усіх інших
випадках книжники, схоже, намагалися уникати імен князів у тих місцях, де експліцитно згадува-
лися «покаяние» та «покаяти ся».
Ключові слова: Давня Русь, «Повість временних літ», давньоруські літописи, середньовічна
література.
«Покаяння» належить до центральних понять у світосприйнятті середньовічної дав-
ньоруської християнської людини. Семантика «покаяння» розробляється у численних
працях, що дотичні до теми духовного життя, книжності, проблем взаємин людини і світу
в середньовіччі2. Окремі аспекти розроблялися у працях, які стосуються церковного пра-
ва, відображеного в церковних уставах та кормчих3. Детально досліджувалася біблійна
термінологія. Зокрема, відзначалося, що відповідник давньослов’янського «покаяние» в
давньоєврейському оригіналі позначає «повернення». У релігійному контексті «повернен-
ня» розумілося, що людина зрікається всього злого й звертається до Бога. Цим визначено
сутність навернення, нерозривно пов’язаного зі зміною усієї поведінки та прийняттям но-
вого образу життя. Таке розуміння вплинуло й на давньогрецький відповідник у Септуа-
гінті μετάνοια (переворот, зміна в умі), вивчалися латинські та давньослов’янські аналоги
(споріднені з іншим словом, «пеня»-розплата, покарання, та ін.)4. Менш дослідженими в
цьому плані є окремі літописні пам’ятки. Відзначалося, що літописці вказували на гріхи
1 Доповідь була виголошена на міжнародній науковій конференції «Феномени каяття та спокути в історії та
художній літературі», яка відбулася 10 грудня 2021 р. в Національному університеті «Чернігівський колегіум»
ім. Т.Г. Шевченка.
2 Напр.: Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988–1237 гг.). Subsidia
Byzantinorossica. Т. 1. Санкт-Петербург, 1996. С. 242–280, 304–318; Романов Б.А. Люди и нравы в Древней Руси.
Историко-бытовые очерки ХI–XIII вв. Ленинград: Изд-во Ленинградского университета, 1946. С. 86, 174–176
и др.; Верещагин Е.М. Христианская книжность Древней Руси. Москва; Берлин: Директ-Медиа, 2014. С. 78, 200
и др.
3 Напр.: Корогодина М.В. Кормчие книги XIV – первой пол. XVII в.: В 2-х т. Т. 1: Исследование. Т. 2: Описание
редакций. Санкт-Петербург: Альянс-Архео, 2017. 600 c.
4 Камчатнов А.М. Перевод и благочестие. Одиссей. Человек в истории. Язык Библии в нарративе. Москва:
Наука, 2003. С. 23–29.
Siverian chronicle. 2022. № 1
5
князів ще за їхнього життя. Це вважалося необхідною умовою покаяння, яке власне було
засобом змилостивити Бога й уникнути жорсткого покарання5.
Спробуємо дослідити узус укладачів Початкового літопису, аналізуючи комплекс за-
писів «Повісті временних літ» (далі: ПВЛ), де зустрічаються слова «покаяти ся» та «пока-
янье». Для цього нам потрібно простежити всі випадки слововжитку і спробувати визна-
чити, що спонукало до їх появи. Насамперед потрібно відзначити, що загалом нарахову-
ється лише трохи більше десятка контекстів, де аналізоване слово присутнє у ПВЛ. Це на-
водить на думку, що вислів був «сильним», ним не розмінювалися в буденних описах.
Передовсім впадає в око, що це слово практично відсутнє в описах початку історії та
язичницької Русі. Вперше воно з’являється у ПВЛ в оповіді про «поганську реформу» Во-
лодимира Святославича 6488/980 р. Йдеться про утвердження «загальноруського» пантео-
ну з кількох божеств, повеління «поставити» кумир Перуна в Новгороді та гареми князя,
подібні до тих, які колись були у ветхозавітного царя Соломона. Князь «посади» 300 жі-
нок у Вишгороді, 300 – у Білгороді та 200 – на Берестові й, аналогічно, у Соломона було
700 жінок та 300 наложниць. Педалювання поганських звичаїв безпосередньо перед охре-
щенням у певному сенсі також належало до наративу про охрещення: на контрастному тлі
дій язичників розгорталася оповідь про підготовчий етап, саму подію та подальше благо-
честя Русі. Наша перша згадка дієслова «покаяти ся» передує об’ємним цитатам із Книги
Притч про злих та добрих жінок (Прит. 5:3–6 та Прит. 31:10–32). Пасажі про злих та доб-
рих жінок відштовхувалися від опису гаремів та роздумів літописця про різну долю двох
правителів. Якщо Соломон був мудрим, то «на конець погибе», тоді як Володимир «бѣ
невѣголосъ... а на конець обрѣте спасенье». Далі книжник переходить до оповіді про злих
жінок, не вартих зусиль, котрі на них витрачаються. Після цього за асоціативним зв’язком
згадує ще «добрих» і змальовує портрет ідеальної доброї дружини за Книгою Притч.
Центральним ланцюжком, що пов’язує елементи такої складної побудови в одне ціле, є
саме згадка про покаяння Соломона: «якоже рече Соломанъ покаяв ся о женах»6. Треба
сказати, що в літописному тексті це чи не єдиний випадок, коли власне покаяння не стало
продуктивним у християнському сенсі, бо Соломон все одно «погибе». Проте, можливо,
чернець-літописець сподівався, що цей повчальний епізод вплине на його читачів, які не
дозволятимуть собі навіть подумки захоплюватися чужою красою.
На наступну згадку натрапляємо у статті 6494/986 р. перед «Промовою Філософа».
Оповідається знаменитий сюжет випробування вір, у якому іудеї, прийшовши до Володи-
мира, зневажливо кажуть про Христа, що це той самий, «егоже мы распяхомъ». Їхні про-
мови коментує грецький «Філософ», не названий на ім’я книжник із Візантії, діалоги з
яким завершували випробування вір. Мовляв, справді, «в того вѣруем», а далі дуже корот-
ко нагадує князеві канву новозавітних подій: пришестя Христа передрекли пророки, іудеї
їх «претирали» й «побивали», а коли Ісус «распятье прия», не справдили очікувань Бога:
«на сихъ же ожидаше покаянья. за .м҃. и за .s҃. лѣт. и не покаяше ся» (так хибно Лавренті-
ївьский список, решта списків «покаяша ся»)7. Некаяття спричинило завоювання Єруса-
лима та знищення Храма римлянами. З одного боку, коментар Філософа ілюструє ідею,
що хто не покаявся, не заслуговував на прощення. Знищення їх було правомірним. З ін-
шого – є відповіддю на зневажливі слова іудейського посольства.
Далі книжник вміщує об’ємну «Промову Філософа», ведучи виклад від Творення
Світу через історію патріархів, Ізраїльського, Іудейського царства та кількох «полонів»
Єрусалима до Христа і Вселенських церковних соборів. Уся вона щільно насичена біблій-
ним матеріалом. Новозавітна історія включає явні та приховані цитати з Євангелій. В епі-
зоді учительства Ісуса див.: «послаше оучн ҃ки своя проповѣдати црство. нбсное. [и] пока-
янье в оставленье грѣхвъ»8. Йдеться про ранньохристиянські навернення, відображені у
Євангеліях. Тут близько до тексту процитовано Лк. 24:479.
5 Данилевский И.Н. Эсхатологические мотивы в Повести временных лет. У источника. Сб. статей в честь чле-
на-корреспондента РАН Сергея Михайловича Каштанова: В 2-х частях. Москва: Институт всеобщей истории
РАН, 1997. Вып. 1. С. 172–220.
6 Тут і далі напівжирним виділено текст із термінами, які нас цікавлять. Цитати подано у спрощеній орфографії,
збережено «ять» та «ери», виносні й титла не розкриваються. Див.: Лаврентьевская летопись. Полное собрание
русских летописей. Т. 1. Москва: Языки русской культуры, 1997. Стп. 80. Р. 17. Усі п’ять головних списків ПВЛ,
а також 3 рукописи Новгородського першого літопису зіставляються у: The Pověst vrеmennykh lět: An Interlinear
Collation and Paradosis. Ed. by Donald Ostrowski. Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Vol. X. P. 1–3.
Cambridge: Massachusetts, 2003. Р. 577.
7 Лаврентьевская летопись… Стп. 87.13–14; Pověst vrеmennykh lět… Р. 643.
8 Лаврентьевская летопись… Стп. 103.14–16; Pověst vrеmennykh lět… Р. 788–789.
9 Не відзначено у коментарях до видань Початкового літопису, див., напр., одне з останніх: Повесть временных
лет / Пер. Д.С. Лихачева, О.В. Творогова; комментарии А.Г. Боброва, С.Л. Николаева, А.Ю. Чернова, при учас-
тии А.М. Введенского и Л.В. Войтовича. Санкт-Петербург: Вита Нова, 2012. 513 c.
Сіверянський літопис. 2022. № 1
6
В оповіді про одруження Володимира Святославича на сестрі василевсів, цариці
Анні, під 6496/988 р. укладач ПВЛ уводить елементи діалогів. У словах візантійської ца-
рівни йдеться про те, як вона із великим сумом не бажала розлучатися з родичами та по-
другами й мало не відмовилася подорожувати в чужу землю. Брати нібито умовляли її
зробити добро для обох земель, рідної Грецької та чужої поки що Руської. Головним аргу-
ментом у їх промовах було: «еда [так помилково Лаврентіївський, інші рукописи вірне:
егда] како обратить б҃ъ тобою. Рускую землю в покаянье»10. Тут маємо своєрідне перед-
речення подій. Йшлося про те, що царівна своїми діями сприятиме охрещенню, як пізніше
й сталося. Коли, здобувши Корсунь, Володимир хворів очима, саме царівна переконала
його охреститися, обіцяючи чудесне зцілення. Покаяння фактично ототожнюється з охре-
щенням й не виключено, що конструйовані літописцем діалоги також взоровано на єван-
гельський текст (давньослов’янські цитати див. нижче).
Завершуючи величезний наратив про охрещення, укладач ПВЛ на закінченні статті
6496/988 р. звертається до сюжету, як зібрали дітей знаті та віддали їх учитися «книгам».
Так здійснилося «просвѣщение» Руської землі, передбачене вже у пророцтвах. Свої слова
він підкріплює великою серією біблійних цитат, пов’язаних з «просвѣщением», благосло-
венням і вибором Господом «нових людей», хвалами від людей Богові, радістю служіння.
Урочисте славослів’я Богові включає вислів про взірцевих руських християн раннього пе-
ріоду. Істинний Бог протиставляється колишнім кумірам: Господь перебуває «въ вѣки
хвалим... пѣваем...», «а демони проклинаеми от бл ҃говѣрныхъ мужь и от говѣиныхъ женъ»
(у Лаврентіївському, Радзивілівському та інших списках, залежних від суздальської гру-
пи, прочитується «вѣрных», але в Іпатіївському та Новгородському 1-му літописі вжите
саме архаїчне «говѣиныи» – ‘благоговійний, благочестивий’11), «иже прияли суть кре-
щенье и покаянье. въ отпущенье грѣховъ. новии людье хсьяньстии»12. Знову використано
цитату з Лк. 24:47 про покаяння, пов’язане з відпущенням гріхів. Пор.: «и проповѣдати ся
въ имя его покаанию. и оставлению грѣхомъ. въ всѣхъ языцѣхъ. начьнъше отъ Іерслма»13.
Замість складного виразу «проповѣдати ся в имя его покаанию…» літописець уживає по-
ряд «крьщенье и покаянье». Що цікаво, книжник застосовував, ймовірно, кілька версій із
відомих йому рукописів Євангелія, оскільки використано синонім із пари «оставле-
ние»/«отпущение» гріхів у цитаті в цьому біблійному вірші14. До речі, в євангельському
тексті кілька разів зустрічається «крьщение въ покаяние» (або «…на…»). Окрім названо-
го запозичення з Лк. 24:47 пор. інші вірші, що прочитувалися на службах, за текстом
Апракоса Мстислава Великого. Мт. 3:11 (слова Ісуса) «азъ оубо крьщаю вы водою въ по-
каяние…» (арк. 184, в. 11). Мк. 1:4 «бысть Иоанъ крьстяи въ поустыни. и проповѣдая
крьщение на покаяние…» (арк. 184, г. 7). Лк. 3:3 (про Ісуса) «…проповѣдая крьщение на
покаяние…».
Наступна згадка з’являється після перерви, вже в оповіді про завершення шляху Во-
лодимира Святославича 6523/1015 р. Точніше – у тих роздумах, що йшли після опису по-
хорон. Книжник пише про те, яке значення для Руської землі мав князь-хреститель. Спо-
чатку протиставляються етапи його життєвого шляху – усе те, що передувало хрещенню і
йшло після головної події. Див.: «аще… [усі списки окрім Лаврентіївського + в погань-
ствѣ.] на скверньную похоть желая. но послѣже прилежа к покаянью»15. У кількох сло-
вах подано, так би мовити, резюме історичного наративу. Частина його розгорталася поді-
єво, включаючи сюжет про облаштування кількох сотень жінок князя під Києвом та його
розпусний норов. Щоправда, літописець не зауважує повну зміну способу життя в цьому
сенсі, натомість пропонує ідеальний портрет «доброї жони» під 980 р., а під 6504/996 р.
акцентує інший аспект, виключне миролюбство після охрещення – Володимир нібито жив
«миром» із усіма «окольними» князями. Під 1015 р. книжник розмірковує про причини
поведінки хрестителя за часів його поганства й виправдовує усі «съгрѣшения» незнанням.
Див. фрагмент, відсутній у Лаврентіївській гілці рукописів ПВЛ, але присутній в Іпатіїв-
ському, Новгородському 1-му та новгородсько-софійських зводах: «(аще) ... в невѣжьст-
вѣ. етера быша сгрѣшения. послѣди же расыпаша ся. покаяньемь и млстнями»16. Через
10 Лаврентьевская летопись… Стп. 110.21–22; Pověst vrеmennykh lět… Р. 851.
11 Словарь древнерусского языка ХІ–ХІV вв. Т. 2. Москва: Институт русского языка, 1989. С. 342.
12 Лаврентьевская летопись… Стп. 120.31–121.3; Pověst vrеmennykh lět… Р. 943–944.
13 Апракос Мстислава Великого / Под ред. Л.П. Жуковской. Москва: Наука, 1983. С. 54 (арк. 22а). Грецький
текст див.: Novum Testamentum Graece, post Eberhard et Erwin Nestle, ed. Barbara et Kurt Aland, Johannes
Karavidopoulos, Carlo M. Martini, Bruce M. Metzger. Stuttgart, 1979. Р. 245.
14 Альберти А. Лексические и текстовые особенности церковнославянских Евангелий. Slavia Christiana. Язык.
Текст. Образ. Римские Кирилло-Мефодиевские чтения. Selecta. Славянское средневековье. Богослужение.
Книжность. Язык. Москва: Индрик, 2018. С. 29–52, зокр. с. 40.
15 Лаврентьевская летопись… Стп. 131.2–4; Pověst vrеmennykh lět… Р. 1030.
16 Pověst vrеmennykh lět… Р. 1031 (ПВЛ, 131.5b–c); Ипатьевская летопись, Полное собрание русских летописей.
Т. 2. Москва: Языки славянской культуры, 1998. Стп. 117.
Siverian chronicle. 2022. № 1
7
кілька рядків подано роздуми про протилежні долі. Хтось міг прожити усе життя правед-
ником, а наостанок вчинити «неправду», через що «вся правда его не воспомянеть ся».
Натомість інші «развращено пребывають», проте наостанок змінюють життя й очищують-
ся від гріхів. Див.: «и кь см҃рти вьспомянуть ся. и покаяньемь добрымь очстить грѣхы»17.
А також: «покааньемь расыпа грѣхы своя [Хлєбніковський +и] млстнями»18. Ці роздуми
кореспондують з розглянутим вище сюжетом про «покаяння» під 980 р., де протиставлено
долі Соломона та Володимира. Взагалі ж ідеться про наскрізну тему ПВЛ та інших ранніх
давньоруських авторів, таких як митрополит Іларіон – про те, що Русь пізно прийняла
хрещення, але її доля нічим не гірша від долі старших християнських народів.
Наступна згадка – в урочистій похвалі книгам під 6545/1037 р., де книги порівню-
ються з незліченою глибиною та річками, які напоюють «вселеньную». Зокрема укладач
ПВЛ пише: «книгами бо кажеми и оучими есмы. пути покаянью. [и] мдрсть бо обрѣта-
емъ»19. З окресленої ролі книг очевидно, що йдеться не про будь-які тексти, а про духовні
твори, які дозволяють навчити читачів шляхам покаяння.
Під 6676/1068 р. оповідь про розгром союзних військ кількох князів від половців
супроводжуються виписками зі «Слова про казні Божі», яке у старій літературі вважалося
твором св. Феодосія Печерського20 й побудоване на запозиченнях із давньослов’янського
збірника «Златоструй»21. Поразка у битві пояснюється гріхами, докладно оповідається про
те, які наслідки спіткають тих, хто веде гріховний спосіб життя. Після чого бачимо неза-
кінчене речення: «аще ли покаявше ся будемъ...»22. Продовження його в цій фразі чи
близьких до неї немає – не виписано, що відбудеться в такому разі, якщо («аще») відбу-
деться покаяння. Пор.: закінченне речення в «Златоструї»: «аще раскаявше ся въспять па-
кы възвратим ся на праведное жите»23. Лише на наступному аркуші ПВЛ знаходимо від-
повідник, хоча й неточний. Це означає, що йдеться не про розрив цитати, а про недописа-
не вище речення. Див.: «аще ли ся покаемъ от злобъ наших. то акы чадомъ своимъ
[по]дасть» [Господь]24. Цікаво також, що у «Златоструї» тут слово «покаяние» не вжива-
ється: «да аще ся всѣх преждереченых злъ [у групі рукописів: зълобъ] отврьжемъ»25. Ниж-
че книжник вміщує ще одне звернення до своїх читачів, знову неузгодженне. Пор. ПВЛ:
«взищѣте суда. избавите обидимаго. на покаянье придемъ»26, – а також «Слово о каз-
нях...»: «взищѣте соуда и избавите оби[ди]маго на покаяние оустрьмите ся...»27. З цього
випливає, що укладач ПВЛ випадково залишив чернетковий варіант, недоопрацювавши
своє джерело.
Нарешті, останню згадку вміщено на завершенні «апокаліптичної» статті з цілим
числом сотень років 6600/1092, в якій книжник розмістив згадки усіляких зловісних зна-
мень (хвороби, через які в короткий час було продано 9 тис. гробів, нашестя невидимих
«навьев»-мерців у Полоцьку, захоплення половцями людей). Усі злі події Господь навів:
«веля нам имѣти покаянье. и въстягнути ся от грѣха и зависти и от прочихъ злыхъ дѣлъ
неприязнинъ»28. Враховуючи, що «неприязнь» було другим найменуванням диявола, це
сильне висловлювання, хоча з конкретних проявів зла названо лише заздрість. Цікаво, що
у «Златоструї» тут у паралельному фрагменті бачимо «сатану»: «отрицаем ся сотоны и
всѣх дѣлъ его и всѣх злобъ его»29. Також «Златоструй» вміщує великий перелік того, що
«отлучаеть» людей від Господа: «...л’жами срящами . влъшбами клеветами , татбами . раз-
бои блоудомъ и піяством. завистьми враждами»30. З нього укладачем ПВЛ використане ли-
ше «зависти».
17 Pověst vrеmennykh lět… Р. 1033–1034 (ПВЛ, 131.5k–l).
18 Пор. ПВЛ, 131.5b-c та 131.5w, Pověst vrеmennykh lět… Р. 1035.
19 Лаврентьевская летопись… Стп. 152.13–14; Pověst vrеmennykh lět… Р. 1205.
20 Зараз прийнято думку про анонімний твір: Подскальски Г. Христианство и богословская литература… С. 159.
21 Милтенов Явор. Слово за засухата и за божиите наказания – текстологическо и извороведско изследвание. Из-
вестия на Института за български език «проф. Любомир Андрейчин». Кн. ХХХ. София: Институт за български
език, 2018. С. 214–261, зокр., с. 222–224. Тому літопис незрідка прямо порівнюють зі «Златоструєм», за руко-
писом ХІІ ст., Gippius, Alexey A. Reconstructing the original of the Povest vremennyx let: a contribution to the debate,
Russian linquistics. Vol. 38. 2014. Р. 341–366, зокр., р. 354–359. Варто додати, що у цьому Слові «Златоструя» не
використовується «покаяние» чи «покаяти ся» (переважно, вжито синонімічні заміни, зрідка «раскаяти ся», імен-
ника взагалі немає).
22 Лаврентьевская летопись… Стп. 168.3–4; Pověst vrеmennykh lět… Р. 1339.
23 Милтенов Явор. Слово за засухата… С. 244.
24 Лаврентьевская летопись… Стп. 169.16–18; Pověst vrеmennykh lět… Р. 1350–1351.
25 Милтенов Явор. Слово за засухата… С. 248.
26 Лаврентьевская летопись… Стп. 169.24–26; Pověst vrеmennykh lět… Р. 1352.
27 Шахматов А.А. Повесть временных лет и ее источники. Труды отдела древнерусской литературы. Т. IV.
Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1940. С. 9–150, зокр., с. 107–108; Милтенов Явор. Слово за засухата…
С. 243–248.
28 Лаврентьевская летопись… Стп. 215.24–25; Pověst vrеmennykh lět… Р. 1721.
29 Милтенов Явор. Слово за засухата… С. 251.
30 Там же. С. 250.
Сіверянський літопис. 2022. № 1
8
У цілому, треба відзначити, що Початковий давньоруський літопис, на відміну від
його літописних продовжень ХІІ ст. і пізніших, практично не вживає слово «покаяние»
стосовно князів. Єдиним винятком є фігура Володимира Святославича, але в цьому ви-
падку освітлювалася найважливіша для історії Русі подія охрещення. Якщо період охре-
щення беремо в широкому контексті (вкупі з паганською реформою, як про це вже
йшлося вище), то на нього припадає 9 згадок «покаяние» та «покаяти ся» із 13. Щільний
зв’язок «крьщения» та «покаяния» викликаний не тільки змістовним наповненням. Подіб-
ні вислови модельовані за деякими виразами з Євангелія, іноді прямо запозичені з нього.
Відтак, ім’я Володимира Святославича потрапило до відповідних роздумів літописців ви-
нятково через висвітлення хрещення. Ми не зустрінемо поряд із нашими термінами «по-
каяние» та «покаяти ся» жодного іншого князівського імені, при тому, що в давньоруській
історії налічується доволі епізодів, де каяття з учиненого було б цілком доречним. Це
означає, що, попри протилежну традиційну думку дослідників, Початковий літопис уни-
кав експліцитних вказівок на гріхи князів, які включали б слова «покаяти ся» та «покая-
ние». Узагалі, відповідні терміни відсутні в типово світських статтях в оповіді про полі-
тичну боротьбу, війни, взаємини у князівському клані Рюриковичів. Хоча одного разу на
«покаяние» натрапляємо в діалогах правителів (візантійської царівни та її братів-василев-
сів), однак насправді йдеться про своєрідне передречення ролі цариці Анни в охрещені
Руської землі. Усе сказане означає, що досліджувані слова належали до строго високого
регістру. Очікувано, чимало висловів сполучається з біблійними цитатами та витримками
з пам’яток церковно-книжного характеру.
References
Alberti, A. (2018). Leksicheskie i tekstovye osobennosti tzerkovnoslavianskikh Evangelij [Lexical
and textual features of the Church Slavonic Gospels]. Slavia Christiana. Yazyk. Tekst. Obraz. Rimskie Ki-
rillo-Mefodievskie chtenija. Selecta. Slavianskoe srednevekovie. Bogosluzhenie. Knizhnost. Yazyk – Langu-
age. Text. Image. Rome’s Cyril and Methodius Readings. Selecta. Slavonic Middle Ages. Divine Service.
Scribes. Language. P. 29–52.
Danilevskij, I.N. (1997). Eskhatologicheskie motivy v Povesti vremennykh let [Eschatological moti-
ves in the Tale of Bygone Years]. U istochnika. Sb. statej v chest chlena-korrespondenta RAN Sergeya
Mixajlovicha Kashtanova: V 2 ch. – At the source. Collection of articles in honor of chlen-korrespondent
RAN Sergei Mikhailovich Kashtanov: In 2 v. V. 1. P. 172–220.
Gippius, Alexey A. (2014). Reconstructing the original of the Povest vremennyx let: a contribution to
the debate. Russian linquistics. Vol. 38. Р. 341–366.
Kamchatnov, A.M. (2003). Perevod i blagochestie [Translation and piety]. Odissej. Chelovek v isto-
rii. Yazyk Biblii v narrative – Odyssej. A person in history. The Language of the Bible in Narrative. P. 23–
29.
Korogodina, M.V. (2017). Kormchie knigi XIV – pervoj pol. XVII v. V 2-x t. T. 1: Issledovanie.
T. 2: Opisanie redaktzij [Kormchaia Books of the XIV – the first half of the XVII c. In 2 v. Vol. 1: Study.
Vol. 2: Description of redaktions]. Alliance-Arheo. 600 p.
Miltenov, Ya. (2018). Slovo za zasukhata i za bozhiite nakazaniia – tekstologichesko i izvorovedsko
izsledvanie [A Sermon on the drought and divine punishments – a textual and source study]. Izvestiia na
Instituta za bulgarski ezik «prof. Liubomir Andrejchin» – Proceedings of the Institute for Bulgarian Langu-
age «prof. Liubomir Andreichin». B. XXX. Sofiia. P. 214–261.
Podskalski, G. (1996). Khristianstvo i bogoslovskaia literatura v Kievskoj Rusi (988–1237 gg.)
[Christianity and theological literature in Kievan Rus (988–1237)]. Subsidia Byzantinorossica. Vol. 1.
Vereshсhagin, E.M. (2014). Khristianskaia knizhnost Drevnej Rusi [Christian bookish Old Rus’ lite-
rature]. 209 р.
Вілкул Тетяна Леонідівна – доктор історичних наук, провідний науковий співробіт-
ник Інституту історії України НАНУ (Київ, Україна).
Vilkul Tetyana L. – Doctor of historical sciences, Leading Researcher of the Institute of
History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine (Kyiv, Ukraine).
Email: tvilkul@gmail.com
THE TERMS «REPENTANCE» AND «TO REPENT» IN THE TALE OF BYGONE YEARS
The article is devoted to the terminology of repentance in one of the elder Old Rus texts. In more
strictly sense we analyze the using of the noun «repentance» («pokayanie») and the verb «to repent»
(«pokayati sya») in the Primary Chronicle. The task is to study the word occurrences and to find out what
triggered their appearance. While the semantics of repentance is developed in the fields of the history of
the church law, medieval spiritual life and literature, the general problems of the relationship between man
and world in the Middle Ages, the use of those words in the chronicles and other historical narratives
attracts less scholar attention. However, it was argued that the chroniclers willfully pointed to the sins
committed by the Rus princes by their lifetime to turn God to mercy. First of all, it should be noted that
words «to repent» and «repentance» occur in the Primary Chronicle in relatively few entries. In particular,
Siverian chronicle. 2022. № 1
9
they are completely absent in the story on the emerging of Rus. The very first occurrence is the narrative
about the «pagan reform» of Vladimir Sviatoslavich in 980. In total there are slightly more than a dozen
contexts, which imply they were not used in everyday descriptions. Besides, the Primary Chronicle, unlike
the sources of the 2nd half of the ХІІ – ХІІІ c., practically does not use the word «repentance» in des-
criptions of the princes’ deeds. The only exception is the figure of Vladimir Sviatoslavich, involved in the
most important for medieval authors the story of the baptism of Rus. That is, the name of prince put in re-
pentance context due to a topic of a baptizing. As it seems, in all other cases scribes avoided a mention of
princes in those passages, where words «repentance» and «to repent» were used explicitly.
Key words: Old Rus, Old Russian Primary Chronicle, Old Russian chronicles, medieval literature.
Дата подання: 15 грудня 2021 р.
Дата затвердження до друку: 28 грудня 2021 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Вілкул, Т. Терміни «покаяние» та «покаяти ся» у «Повісті временних літ». Сіверянський літо-
пис. 2022. № 1. C. 4–9. DOI: 10.5281/zenodo.6791925.
Цитування за стандартом APA
Vilkul, Т. (2022). Terminy «pokaianye» ta «pokaiaty sia» u «Povisti vremennykh lit» [The terms «re-
pentance» and «to repent» in the Tale of Bygone Years]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 1, P. 4–
9. DOI: 10.5281/zenodo.6791925.
|