Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
Вступ. Попри поширене вживання, поняття модернізації не є чітко визначеним. Конкретизація його змісту залежить від світоглядної позиції дослідника. Проблематика. Внаслідок запровадження неоліберальних принципів господарювання відбулося не вдосконалення суспільства й зростання добробуту населення,...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Наука та інновації |
|---|---|
| Дата: | 2020 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2020
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185438 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства / Т.О. Петрушина // Наука та інновації. — 2020. — Т. 16, № 5. — С. 3-20. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185438 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Петрушина, Т.О. 2022-09-15T16:13:57Z 2022-09-15T16:13:57Z 2020 Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства / Т.О. Петрушина // Наука та інновації. — 2020. — Т. 16, № 5. — С. 3-20. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 1815-2066 DOI: doi.org/10.15407/scin16.05.003 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185438 Вступ. Попри поширене вживання, поняття модернізації не є чітко визначеним. Конкретизація його змісту залежить від світоглядної позиції дослідника. Проблематика. Внаслідок запровадження неоліберальних принципів господарювання відбулося не вдосконалення суспільства й зростання добробуту населення, а перетворення України в сировинний придаток глобального капіталізму і найбіднішу країну Європи. Мета. Дослідити суспільну думку щодо модернізації українського суспільства і з’ясувати перспективи вітчизняної науки та інноваційного розвитку України. Матеріали й методи. Аналіз статистичної інформації і наукових публікацій з проблем модернізації, даних соціологічного моніторингу соціальних змін в українському суспільстві і двох експертних опитувань (науковців НАН України і фахівців з питань інноваційного розвитку). Результати. Доведено, що проведена трансформація українського суспільства за своєю суттю є не модернізацією, а неоліберальним експериментом під модерністським прикриттям, що відкинув Україну з когорти найбільш промислово і науково розвинених країн на периферію сучасного світу, призвів до зубожіння і тотальної зневіри більшості громадян. Показано, що у межах існуючої неоліберальної моделі й укорінення олігархічної влади здійснити модернізацію України і перейти до інноваційного розвитку неможливо. Вітчизняна наука внаслідок фінансового геноциду й відсутності державної підтримки позбавлена можливості ефективно виконувати свої суспільні функції, зокрема бути одним із вирішальних агентів модернізації суспільства в інтересах усіх громадян. Висновки. За теорією модернізації як ідеолого-теоретичним конструктом сучасності стоять конкретні політичні й ідеологічні інтереси великого капіталу. Нав’язана Україні теорія і практика неоліберальної модернізації як основного засобу виходу на шлях успішного соціально-економічного розвитку не виправдала покладених на неї надій і призвела до хронічнокризового стану суспільства. Це вимагає пошуку іншої, альтернативної моделі розвитку. Introduction. Despite its widespread usage, the concept of “modernization” is not clearly defined. Concretization of its meaning depends on the researcher’s worldview position. Problem Statement. T he introduction of neoliberal economic principles did not lead to the improvement of society and the growth of human well-being. It transformed Ukraine into a raw-material appendage of global capitalism and the poorest country in Europe. Purpose. To analyze public opinion on the modernization of Ukrainian society and identify the prospects for science and innovative development in Ukraine. Materials and Methods. Analysis of statistical information and scientific publications on the problems of modernization, data of the sociological monitoring of social changes in Ukrainian society and two expert surveys (scientists of the National Academy of Sciences of Ukraine and specialists on innovative development). Results. T he author has proved that the transformation of Ukrainian society is not, in essence, a modernization. It is a neoliberal experiment under the guise of modernism, which rejected Ukraine from the cohort of the most industrially and scientifically developed countries to the periphery of the modern world, led to impoverishment and total despair of the majority of citizens. The author substantiates that it is impossible to modernize Ukraine and turn to innovative development within the existing neoliberal model and the oligarchic power rooting. As a result of financial genocide and the lack of state support, science in Ukraine is deprived of the opportunity to effectively perform its public functions, in particular, to be one of the decisive agents of modernization of society in the interests of all citizens. Conclusions. T he specific political and ideological interests of a global capital stand behind the theory of modernization as an ideological and theoretical construct of modernity. The theory and practice of neoliberal modernization imposed on Ukraine as the main mean of reaching the path of successful socio-economic development have not lived up to the expectations and led to a chronic crisis state of the society. It requires finding another alternative model of development. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Наука та інновації Загальні питання сучасної науково-технічної та інноваційної діяльності Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства Sociological Comprehension of the Preset-Day Ukrainian Society Modernization Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства |
| spellingShingle |
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства Петрушина, Т.О. Загальні питання сучасної науково-технічної та інноваційної діяльності |
| title_short |
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства |
| title_full |
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства |
| title_fullStr |
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства |
| title_full_unstemmed |
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства |
| title_sort |
соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства |
| author |
Петрушина, Т.О. |
| author_facet |
Петрушина, Т.О. |
| topic |
Загальні питання сучасної науково-технічної та інноваційної діяльності |
| topic_facet |
Загальні питання сучасної науково-технічної та інноваційної діяльності |
| publishDate |
2020 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Наука та інновації |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Sociological Comprehension of the Preset-Day Ukrainian Society Modernization |
| description |
Вступ. Попри поширене вживання, поняття модернізації не є чітко визначеним. Конкретизація його
змісту залежить від світоглядної позиції дослідника.
Проблематика. Внаслідок запровадження неоліберальних принципів господарювання відбулося не
вдосконалення суспільства й зростання добробуту населення, а перетворення України в сировинний придаток глобального капіталізму і найбіднішу країну Європи.
Мета. Дослідити суспільну думку щодо модернізації українського суспільства і з’ясувати перспективи вітчизняної науки та інноваційного розвитку України. Матеріали й методи. Аналіз статистичної інформації і наукових публікацій з проблем модернізації,
даних соціологічного моніторингу соціальних змін в українському суспільстві і двох експертних опитувань (науковців НАН України і фахівців з питань інноваційного розвитку). Результати. Доведено, що проведена трансформація українського суспільства за своєю суттю є не
модернізацією, а неоліберальним експериментом під модерністським прикриттям, що відкинув Україну
з когорти найбільш промислово і науково розвинених країн на периферію сучасного світу, призвів до зубожіння і тотальної зневіри більшості громадян. Показано, що у межах існуючої неоліберальної моделі
й укорінення олігархічної влади здійснити модернізацію України і перейти до інноваційного розвитку
неможливо. Вітчизняна наука внаслідок фінансового геноциду й відсутності державної підтримки позбавлена можливості ефективно виконувати свої суспільні функції, зокрема бути одним із вирішальних агентів модернізації суспільства в інтересах усіх громадян.
Висновки. За теорією модернізації як ідеолого-теоретичним конструктом сучасності стоять конкретні
політичні й ідеологічні інтереси великого капіталу. Нав’язана Україні теорія і практика неоліберальної модернізації як основного засобу виходу на шлях успішного соціально-економічного розвитку не виправдала покладених на неї надій і призвела до хронічнокризового стану суспільства. Це вимагає пошуку іншої, альтернативної моделі розвитку.
Introduction. Despite its widespread usage, the concept of “modernization” is not clearly defined. Concretization of its meaning
depends on the researcher’s worldview position.
Problem Statement. T he introduction of neoliberal economic principles did not lead to the improvement of society and
the growth of human well-being. It transformed Ukraine into a raw-material appendage of global capitalism and the poorest
country in Europe.
Purpose. To analyze public opinion on the modernization of Ukrainian society and identify the prospects for science and
innovative development in Ukraine.
Materials and Methods. Analysis of statistical information and scientific publications on the problems of modernization,
data of the sociological monitoring of social changes in Ukrainian society and two expert surveys (scientists of the National
Academy of Sciences of Ukraine and specialists on innovative development).
Results. T he author has proved that the transformation of Ukrainian society is not, in essence, a modernization. It is a
neoliberal experiment under the guise of modernism, which rejected Ukraine from the cohort of the most industrially and
scientifically developed countries to the periphery of the modern world, led to impoverishment and total despair of the majority
of citizens. The author substantiates that it is impossible to modernize Ukraine and turn to innovative development
within the existing neoliberal model and the oligarchic power rooting. As a result of financial genocide and the lack of state
support, science in Ukraine is deprived of the opportunity to effectively perform its public functions, in particular, to be one
of the decisive agents of modernization of society in the interests of all citizens.
Conclusions. T he specific political and ideological interests of a global capital stand behind the theory of modernization
as an ideological and theoretical construct of modernity. The theory and practice of neoliberal modernization imposed on
Ukraine as the main mean of reaching the path of successful socio-economic development have not lived up to the expectations
and led to a chronic crisis state of the society. It requires finding another alternative model of development.
|
| issn |
1815-2066 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185438 |
| citation_txt |
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства / Т.О. Петрушина // Наука та інновації. — 2020. — Т. 16, № 5. — С. 3-20. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT petrušinato socíologíčneosmislennâmodernízacíísučasnogoukraínsʹkogosuspílʹstva AT petrušinato sociologicalcomprehensionofthepresetdayukrainiansocietymodernization |
| first_indexed |
2025-11-24T03:00:12Z |
| last_indexed |
2025-11-24T03:00:12Z |
| _version_ |
1850840409201180672 |
| fulltext |
3
ЗАгАльНІ пиТАННя
СУчАСНОЇ НАУКОВО-ТехНІчНОЇ
ТА ІННОВАЦІйНОЇ дІяльНОСТІ
Цитування: Петрушина т.О. Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільст ва.
Nauka innov. 2020. т. 16, № 5. С. 3—20. https://doi.org/10.15407/scin16.05.003
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16(5)
https://doi.org/10.15407/scin16.05.003
Т.О. ПеТрушина
Інститут соціології НАН України,
вул. Шовковична, 12, Київ, 01021, Україна,
+380 44 255 7107, +380 44 255 7516,
i-soc@i-soc.org.ua
Соціологічне оСмиСлення
модернізації СучаСного
українСького СуСпільСтва
Вступ. Попри поширене вживання, поняття модернізації не є чітко визначеним. Конкретизація його
змісту залежить від світоглядної позиції дослідника.
Проблематика. Внаслідок запровадження неоліберальних принципів господарювання відбулося не
вдосконалення суспільства й зростання добробуту населення, а перетворення України в сировинний при-
даток глобального капіталізму і найбіднішу країну Європи.
Мета. Дослідити суспільну думку щодо модернізації українського суспільства і з’ясувати перспекти-
ви вітчизняної науки та інноваційного розвитку України.
Матеріали й методи. Аналіз статистичної інформації і наукових публікацій з проблем модернізації,
даних соціологічного моніторингу соціальних змін в українському суспільстві і двох експертних опиту-
вань (науковців НАН України і фахівців з питань інноваційного розвитку).
Результати. Доведено, що проведена трансформація українського суспільства за своєю суттю є не
модернізацією, а неоліберальним експериментом під модерністським прикриттям, що відкинув Україну
з когорти найбільш промислово і науково розвинених країн на периферію сучасного світу, призвів до зубо-
жіння і тотальної зневіри більшості громадян. Показано, що у межах існуючої неоліберальної моделі
й укорінення олігархічної влади здійснити модернізацію України і перейти до інноваційного розвитку
неможливо. Вітчизняна наука внаслідок фінансового геноциду й відсутності державної підтримки по-
збавлена можливості ефективно виконувати свої суспільні функції, зокрема бути одним із вирішальних
агентів модернізації суспільства в інтересах усіх громадян.
Висновки. За теорією модернізації як ідеолого-теоретичним конструктом сучасності стоять кон-
к ретні політичні й ідеологічні інтереси великого капіталу. Нав’язана Україні теорія і практика неолібе-
ральної модернізації як основного засобу виходу на шлях успішного соціально-економічного розвитку
не виправдала покладених на неї надій і призвела до хронічнокризового стану суспільства. Це вимагає
пошуку іншої, альтернативної моделі розвитку.
К л ю ч о в і с л о в а: модернізація суспільства, неоліберальна модернізація, українське суспільство, інно-
ваційний розвиток, вітчизняна наука, суспільна думка, соціологічні опитування.
Т.О. Петрушина
4 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
Питання модернізації українського суспільст-
ва набуло актуальності з перших років прове-
дення радикальних економічних реформ, що
стали драйверами докорінних змін не лише со-
ціально-економічного устрою, а й всієї соціо-
культурної системи та інституційної матриці.
концепт модернізації завжди знаходився в по лі
постійної уваги соціальних дослідників, зок-
рема соціологів. але сьогодні «модернізацій-
на» термінологія набула ознаки необхідного,
модного контексту, який повинен, часом на-
віть фор мально, бути присутнім у назвах нау-
кових досліджень. Проте, не зважаючи на дав-
ню історію та поширеність вживання цього
фундаментального поняття, воно й досі за-
ли шається одним із багатозначних і чітко не
ви значених. Хоча проведення модернізації
су спільства потребує фундаментального ро-
зуміння сутності бажаних соціальних змін і
су спільного консенсусу щодо вибору модерні-
заційної моделі розвитку, повинна бути роз роб -
лена нау ковообґрунтована програма поетап-
ного впровадження системи відповідних захо-
дів, забезпечено постійний зворотній зв’язок
реформаторів із суспільством, запроваджено
соціологічний моніторинг соціальних змін для
опе ративного коригування за потреби програ-
ми модернізації.
Оскільки наука за визначенням своїх со-
ціальних функцій повинна бути одним із ви-
рішальних агентів модернізації суспільства,
важливо виявити уявлення провідних науков-
ців України, які є експертами щодо стану й
проблем вітчизняної науки, про сутність мо-
дернізації суспільства й роль науки в цьому
процесі. метою роботи є аналіз теоретичних
уявлень інтелектуальної еліти країни про мо-
дернізацію українського суспільства і роль в
ній вітчизняної науки, узагальнення сприй-
няття українськими громадянами модерніза-
ційних змін, що відбуваються, та з’ясування
перспектив вітчизняної науки та інновацій-
ного розвитку України за даними експертних
і масових опитувань.
до визначення поняття
Огляд накопичених теоретико-методологіч-
них підходів, як і розгорнуте теоретизування
відносно поняття модернізації, не є предметом
аналізу в роботі. Завданням було розкрити ро-
зуміння науковим інтелектом сучасної України
ідеї модернізації саме українського суспільст ва,
проаналізувати громадську думку стосовно на-
ціональної практики запроваджених модерні-
заційних змін і таким чином привернути ува гу
зацікавленої (наукової) громадськості до по даль -
шої розробки цих вкрай важливих дискусій них
питань з метою забезпечення ефективного с о-
ціально-економічного розвитку суспільст ва.
У цьому контексті достатньо визначити прин-
ципові концептуальні положення, що розкри-
вають історію питання і сутність поняття мо-
дернізації.
За визначенням авторів міжнародної енци-
клопедії економічної соціології, «термін «мо-
дернізація» належить до історичних процесів,
що включають секулярізацію і демістифіка-
цію, індивідуалізацію і демократизацію, бюро-
кратизацію і раціоналізацію засобів-цілей тех-
нологічних відносин і ціннісних орієнтацій» [1,
с. 451]. тобто, це термін, який визначає різно-
манітні процеси, і належить, по суті, до катего-
рії «термінів-парасольок», що передбачають
багатокомпонентність змісту і набувають кон-
кретної специфіки залежно від фокусу аналізу
й світоглядної позиції науковця/соціального
суб’єкта. Отже, для плідного наукового дис-
курсу необхідною є чітка визначеність і одно-
значне розуміння як сутності поняття, так і со-
ціального феномену модернізації, яке воно
від дзеркалює.
У загальному сенсі під модернізацією су-
спільства розуміють сукупність адекватних ви-
кликам часу змін, націлених на його вдоско-
налення згідно найкращих існуючих взірців.
Вони охоплюють індустріалізацію, перехід від
традиціоналізму до раціоналізму та інші соціаль-
ні процеси, що позначаються на всіх соціальних
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5) 5
інститутах, від сім’ї до політики. Невід’ємною
складовою модернізації суспільства сьогодні
стали процеси інформатизації та цифровізації,
які не тільки дали людині принципово нові
тех нічні й технологічні можливості організа-
ції щоденних життєвих практик і життєдіяль-
ності суспільства в цілому, а й призвели до
його якісної трансформації у інформаційне
суспільст во, в якому природньою і звичною
стала невідома ще в ХХ столітті нова форма
соціальної реальності — віртуальна. Зрозуміло,
що модернізація — це довготривалий процес
соціальних змін, який охоплює всі сфери су-
спільства. Лише теоретично можна виділити
ок ремі види модернізації: технологічну, еконо-
мічну, соціокультурну, політичну тощо. В реаль -
ному бутті ці речі, як взаємопов’язані і невід-
дільні, або посилюють одна іншу, або стриму-
ють потенціальний розвиток. так, модернізація
економічної підсистеми як базису суспільства,
що забезпечує його розвиток і відтворення, не-
можлива без відповідної модернізації техно-
логічної сфери, політичних підходів до страте-
гічних програм розвитку суспільства, а також
культури соціуму, яка визначає якість соціаль-
ності, а, отже, всі її прояви.
Сама ідея модернізації походить з концеп-
цій соціально-економічного розвитку сучас-
них суспільств. теорії модернізації суспільства
були створені в середині ХХ ст., в період роз-
паду колоніальної системи капіталізму і появи
країн «третього світу», які, на думку архітек-
торів світової економіки, мали розвиватися
за універсальним сценарієм найбільш розви-
нутих західних країн. На відміну від теорій
нелінійного розвитку (теорій цивілізацій, со-
ціокультурної самобутності тощо), що запере-
чують єди ний універсальний шлях соціально-
го прогресу, теорії модернізації належать, як
справе дливо типологізує відома дослідниця
со ціокультурної динаміки господарського жит-
тя Н. Зарубіна, до лінійних теорій соціально-
еко номічного розвитку, що «розглядають істо-
ричний розвиток суспільства як рух від при-
мітивних господарських і соціокультурних
форм до все більш складних… на основі уні-
версальних законів» [2, с. 132]. Проте теорії
модернізації принципово відрізняються від
інших лінійних теорій прогресу, зокрема від
марксистської теорії суспільно-економічних
формацій, своїми сві тоглядними рамками мис-
лення виключно в ме жах капіталістичної сис-
теми господарювання.
Як наголошують автори енциклопедичної
статті про «модерніті», соціальні науки при ана-
лізі сучасного суспільства висвітлюють насам-
перед загальне розуміння капіталізму, а не ро-
зуміння самого суспільства, яке є більш широ-
ким поняттям і феноменом, ніж домінуючий
спосіб виробництва [1, с. 451]. Змінюються
акценти та ключові характеристики процесу
модернізації (органічна/первинна і неорганіч-
на/вторинна модернізація [3, с. 122]; співвід-
ношення модернізації як процесу і модерніті
як культурної програми/характеристики сучас-
ного західного суспільства [2, с. 137; 1, с. 452]),
парадигми і назви теоретичних конструкцій
(від крайньої вестернізації до «антимодерніза-
ції» і концепцій самобутнього розвитку [3,
с. 143]; від класичних теорій модернізації до
концепцій неомодернізації і неоліберальної мо-
дернізації [4, с. 54—58]) 1, посилюється крити-
ка поширених раніше моделей модернізації,
зокрема моделі наздоганяючого розвитку [7]),
а суть сучасних теорій і практик модернізації
залишається незмінно апологетичною щодо
сприйняття капіталістичної системи як най-
вищого взірця суспільного прогресу. «теорія і
практика модернізації … нав’язується суспіль-
ній думці як єдино вірний шлях до економіч-
ного росту і розвитку» з метою втягування
всіх країн світу в систему глобального капіта-
лізму в інтересах держав-членів ОеСр [7, с. 5].
1 Головні етапи розвитку теорій модернізації (перший —
з 1950-х років до початку 1960-х; другий — з середини
1960-х років до кінця 1980-х років; третій — з 1990-х ро-
ків до сьогодні) добре досліджені вітчизняними та за-
рубіжними науковцями [4, с. 54—58; 5, с. 105—106; 6].
Т.О. Петрушина
6 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
Безальтернативне нав’язування колишнім
соціалістичним і колоніальним країнам неолі-
беральної моделі розвитку під прикриттям
модернізації не стримується ані відсутністю
теоретичної чіткості й визначеності самого по-
няття «модернізація» 2, ані явними провалами
практики модернізації за неоліберальними ре-
цептами, ані аргументованою критикою ідеї
модернізації з боку відомої школи світ-сис-
темного аналізу І. Валлерстайна [7, с. 8—10],
яка довела її роль у закріпленні поділу світу на
«центр», «напівпериферію» і «периферію», ані
переконливим викриттям ролі «наздоганяючо-
го розвитку» у продукуванні «розвитку недо-
розвитку» в країнах «третього світу» відомим
латиноамериканським економістом р. Пре би-
шем. На відміну від сучасних західних тео рій
модернізації теоретики «школи залежності»
р. Пребиша довели, що бідність «периферії»
і багатство «центру» є закономірним результа-
том нерівноправних відносин між ними, а не
наслідком культурних відмінностей або тра-
дицій [9, с. 133—135].
Оскільки найбільша увага завжди приділя-
лася саме економічній модернізації, рекомен-
дації щодо її реалізації, як справедливо наго-
лошує російський соціолог О. Петров, «фор-
мулювалися під впливом пануючих у той чи
інший період у розвинених західних країнах
еко номічних концепцій (у 1940—50-ті рр. кейн-
сіанство, у 1970—80-ті — неолібералізм)» [4,
с. 56]. Саме О. Петрову, визнаному фахівцю з
цих питань, належить визначення неолібераль-
ної модернізації, яке знімає завісу терміноло-
гічного «соціологічного туману» і чітко висвіт-
лює сутність цього сучасного феномену. Зазна-
чене поняття — це «керований процес транс-
формації господарства і суспільства, державний
контроль за здійсненням якого реалізується
на основі постулатів ліберально-монета рист сь-
кої парадигми, сформульованих ф. фон Хайе-
ком, м. фрідменом і представниками чиказь-
кої школи в неокласичній економічній теорії»
[10, с. 118]. Досвід постсоціалістичної транс-
формації колишніх радянських республік, зок-
рема й України, за неоліберальними рецепта-
ми робить цілком слушним постановку питан-
ня В. Ядовим: «Чи правомірно кероване згори
створення капіталістичного виробництва на
чужій йому основі все-таки називати модерні-
зацією?», тим паче за відсутності адекватної
демократизації і розвинутих структур грома-
дянського суспільства [8, с. 89].
Отже, поняття модернізації має три змісто-
вих навантаження:
1) надання предмету/процесу сучасного ха-
рактеру, пристосування до сучасних стилів,
поглядів, ідей, смаків, потреб (при цьому, як
справедливо зазначено в енциклопедичному
словнику з економіки та інформації, модерні-
зуються в основному машини, обладнання,
технологічні процеси [11, с. 161]);
2) суспільний процес, в ході якого колишні
аграрні, історичні чи сучасні суспільства ста-
ють розвинутими;
3) специфічна модель суспільного розвит-
ку, запропонована американськими соціоло-
гами-функціоналістами у 1950—1960-х рр. У
західній соціології термін «модернізація» у
другому смисловому вимірі включає, крім ін-
дустріалізації, широкий діапазон соціальних
процесів. У класичній соціологічній теорії мо-
2 Понятійна невизначеність і зміни концептуальних під-
ходів призвели до перегляду термінологічного апара-
ту і більш широкого вживання терміну «ідентичність»
замість поширеного раніше терміну «традиційність».
Деякі дослідники в контексті ідей «модернізації в об хід
модерніті» пропонують навіть замінити поняття «мо-
дернізація» на «індустріалізацію» [3, с. 129, 132]. Відо-
мий російський соціолог В. Ядов, ексдиректор Інсти-
туту соціології раН і колишній керівник Центру дослі-
джень соціальних трансформацій, вважає за краще ви-
користовувати більш адекватне поняття трансформації.
разом із іншим відомим російським соціологом т. За-
славською, засновницею Новосибірської економ-соціо-
логічної школи, колишнім співпрезидентом міждис-
циплінарного центру соціальних та економічних наук і
екс головою правління Левада-центру, він трактує мо-
дернізацію як «зростання здібностей до соціальних пе-
ретворень з метою підвищення конкурентоспромож-
ності у світосистемі» [8, с. 90].
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5) 7
дернізація була концептуалізована е. Дюрк-
геймом як соціальна диференціація, м. Вебе-
ром — як процес раціоналізації, а к. марк-
сом — як процес комодіфікації. На відміну від
цього «відкрито-завершеного поняття» тлу-
мачення модернізації у вимірі специфічної мо-
делі суспільного розвитку широко критикува-
лося за Західно-центристський підхід, який
нав’язував західну модель і відкидав можли-
вість інших форм суспільства, що з’являлися у
«третьому» світі, ігнорував вплив колоніаліз-
му і неоколоніалізму тощо [12, с. 421]. Як за-
значено в Collins Dictionary of Sociology, за тео-
рією модернізації стояли як політичні, так й
ідеологічні інтереси. Чимало великих теоре-
тиків із Сполучених штатів виконували роль
урядових консультантів і відкрито сприяли
згор танню соціалізму чи комунізму у «третьо-
му світі» [12, с. 422]. І сьогодні, на думку про-
фесора Університету алабами в Бірмінгемі
У. кокерхема, теорія модернізації залишаєть-
ся суперечливою, оскільки вона надає приві-
лейовані позиції розвиненим країнам, які роз-
глядаються як моделі у світовій економіці, і
оми нає проблеми експлуатації бідних країн ба-
гатими [13]. а як же розуміють модернізацію
українського суспільства представники нау-
кової академічної еліти нашої країни?
вітчизняні науковці
про модернізаціЮ
В межах науково-дослідної роботи «роль нау-
ки в модернізації українського суспільства»,
виконаної в Інституті соціології НаН Украї-
ни відповідно до Плану з реалізації завдань і
заходів концепції розвитку НаН України на
2014—2023 рр., у 2016 році було проведено екс-
пертне опитування найбільш компетентних
віт чизняних фахівців щодо стану наукової
сфери у сучасній Україні. В опитуванні взяли
участь 38 українських учених, до яких зверну-
лися як до експертів, зважаючи не лише на їх-
ню обізнаність щодо стану справ у науковій
сфе рі України, а й на особисту громадянську
позицію у відстоюванні інтересів вітчизняної
науки (списки експертів, які брали участь в
опитуванні, як і їхні загальні характеристики,
наведено в роботі «Стан науки в Україні (за
оцінками вітчизняних та зарубіжних експер-
тів)» [14].
Поділяючи думку видатного французького
соціолога П. Бурдьє щодо наукової істини як
знання, яке пройшло іспит дискусією і є уза-
гальненням різних точок зору, в межах зазна-
ченого дослідження вважали за необхідне не
нав’язувати власного бачення модернізації су-
с пільства, а зібрати й узагальнити висловлені
в академічному середовищі точки зору. тому
звер нулися до експертів із проханням виказа-
ти своє розуміння модернізації суспільства і
визначити в ній роль науки. На відкрите запи-
тання щодо сутності модернізації суспільства
відповіли 36 із 38 експертів, на питання сто-
совно ролі науки — 33 експерти. При цьому
один з експертів зазначив, що він не розуміє,
що таке «модернізація» суспільства, ймовірно
вважаючи цей термін чимось на зразок «соці-
ального туману» або теоретичної еклектики.
Враховуючи «розмитість» цього терміну й ве-
личезну прірву між заявленими цілями модер-
нізації і реальними результатами «модерніза-
ційних» змін, висловлена науковцем позиція
зовсім не безпідставна.
Загалом під модернізацією суспільства екс-
перти розуміють процес його оновлення, осу-
часнення, удосконалення, трансформації го-
ловних соціальних інститутів, технологічної
бази, системи цінностей тощо заради покра-
щення якості життя та більш ефективного функ-
ціювання і гармонійного розвитку суспільства.
З одного боку, це відповідає поширеному серед
науковців розумінню модернізації як «проце-
су позитивних змін держави і суспільства, за-
снованого на економічних, політичних і куль-
турних інноваціях та ведучого в кінцевому
рахунку до зміни типу його економічної струк-
тури і політичної організації, підвищенню доб-
робуту людей, розвитку культури, науки і тех-
ніки та збереженню природи» [5, c. 365]. З
іншого боку, аналіз конкретних відповідей
Т.О. Петрушина
8 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
виявив різноманіття думок експертів, іноді
навіть протилежних за своєю спрямованістю,
що віддзеркалює як складність нинішньої си-
туації у сфері науки і в українському суспіль-
стві в цілому, так і різноманітність соціокуль-
турних цінностей людей.
модернізацію суспільства як оновлення, осу-
часнення, удосконалення сприймає майже по-
ловина експертів. При цьому шестеро з них
прямо або опосередковано зазначили необхід-
ність копіювання західних взірців («приведен-
ня основних соціальних інститутів і суспіль-
ної свідомості до стандартів, за якими живуть
економічно і політично розвинені західні су-
спільства», «створення модерних (новоєвро-
пейських) соціальних інституцій», вихід на
значення параметрів соціально-економічного
розвитку передових країн світу, досягнення
сучасних стандартів розвитку, впровадження
західних цінностей). ключовими термінами
у визначенні модернізації як оновлення/осу-
часнення суспільства експерти зазначали су-
спільні/соціальні інститути, цінності, а також
головні сфери життя суспільства. Вони під-
креслювали направленість модернізації на роз-
виток і процвітання суспільства, підвищення
рівня добробуту та якості життя людей. Лише
один з експертів прямо зазначив, що під мо-
дернізацією він розуміє «досягнення соціуму,
що інституційно ґрунтується на раціонально-
му капіталізмі, демократії, публічній сфері та
національній державі». На особливу увагу за-
слуговує визначення експерта, який вірно на-
голосив на особливій специфіці та складно-
щах модернізації суспільства: «модернізація
є об’єк тивно зумовленим процесом, але модер-
нізація суспільства, на відміну від технічної
модернізації, незалежно від фінансових ресур-
сів, потребує істотно більш тривалого періоду
та урахування того, що людей, незалежно від
їхніх переконань, не можна знищувати як за-
старіле обладнання. модернізація суспільст ва
полягає у зміні стилю мислення та діяння чле-
нів цього суспільства». третина експертів ро зу-
міють модернізацію як зміни, перехід, транс-
формацію. конкретизація експертної думки
висвіт лює багатоаспектність досліджуваного
поняття й іс нуюче розмаїття уявлень науков-
ців. Одні з них визначають модернізацію як
зміну «стратегічної моделі розвитку суспільст-
ва, економіки, громадянина», зміну «еконо-
мічного і соціального, політичного устрою су-
спільства на ос нові сучасних наукових знань,
технологій та соціальних принципів, які б роз-
ширювали пра ва та свободи людини», або змі-
ну світогляду. Інші розуміють модернізацію як
перехід «суспільства на новий рівень розвит-
ку, опираючись виключно на науку, нові знан-
ня, індустріалізацію та нове відношення до
ЛЮДиНи», або «від традиційного суспільст-
ва до суспільства сучасного інноваційного ти-
пу» чи то до «суспільства знання». ті експерти,
що сприймають модернізацію як процес транс-
формації, підкреслюють його перспективний
і усвідомлений характер.
Низка експертів, по суті, ідентифікує мо-
дернізацію суспільства з його гармонійним
розвитком і покращенням стану, зростанням
ефективності функціонування суспільства
(«гар монійний розвиток життєво необхідних
сфер (охорона здоров’я, освіта, наука, культу-
ра)», «підняття загальної ефективності функ-
ціонування суспільства», «всеосяжна екологі-
зація, гуманізація та гармонізація всіх сфер
життя для всіх членів суспільства»). Деякі екс-
перти свідомо звужують модернізацію до ви-
рішення найгостріших проблем життя сучас-
ного українського суспільства («подолання
ко рупції; пріоритетна підтримка освіти, нау ки
й інноваційно орієнтованого бізнесу; вихован-
ня поваги до законів; систематична робота з
консолідації суспільства на основі пом’як шен-
ня наявних в ньому суперечностей», «подо-
лання націоналістичних тенденцій у суспіль ст-
ві; реальний розподіл різних гілок влади; реа-
льний розподіл влади та бізнесу»).
Оцінюючи роль науки, експерти підкрес-
лювали, що модернізація сучасного суспіль-
ства неможлива без її розвитку, оскільки саме
наука та освіта формують суспільство і забез-
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5) 9
печують його зміни зі знаком «плюс». Наука,
виробляючи та поширюючи наукові знання,
дає суспільству нові технології, нові джерела
енергії, нові можливості для підвищення рівня
життя і переходу на якісно новий щабель іс-
нування. Проте внаслідок катастрофічного не-
дофінансування науки в Україні остання по-
збавлена можливості ефективно виконувати
свої функції і відчутно впливати на розвиток
суспільства.
Що ж до конкретних напрямків впливу віт-
чизняної науки на українське суспільство, то,
згідно з оцінками експертів, більшою мірою
во на впливає сьогодні на виробництво нового
знання (2,1 бала за 3-бальною шкалою, де «1»
означає малий, «2» — посередній, «3» — знач-
ний вплив), технологічне забезпечення оборо-
ноздатності країни (1,9 бала), поширення
інформаційних і комунікаційних технологій,
зростання освітнього і культурного рівня гро-
мадян (по 1,7 бала). На нижній межі посеред-
нього впливу перебуває, за оцінками експер-
тів, вплив української науки на формування
наукового світогляду, наукове забезпечення
на ціональної безпеки, розв’язання екологіч-
них і продовольчих проблем (відповідно, 1,6;
1,6; 1,5 та 1,5 бала). На інші аспекти суспіль-
ного життя, такі як консолідація суспільства,
розвиток суспільно-політичної системи, під-
вищення рівня та якості життя населення, роз-
виток системи охорони здоров’я, сприяння
інноваційному розвитку економіки, науково-
експертне забезпечення державної соціаль но-
економічної, культурної і зовнішньої політи ки
тощо, вітчизняна наука, за оцінками експертів,
впливає ще менше (відповідні бали станов-
лять від 0,9 до 1,4).
Що думаЮть українці
про модернізаціЮ країни?
теоретичний дискурс щодо сутності модерні-
зації суспільства висвітлив загальний тренд
розуміння цього феномену як процесу пози-
тивних змін держави й суспільства, що веде
до такої соціально-економічної та політичної
системи організації життєдіяльності людей,
яка забезпечує підвищення їхнього добробу-
ту, роз виток культури, науки й техніки, збе-
реження навколишнього середовища. І яким би
складним і довготривалим не був би цей про-
цес, якщо обрано вірний курс соціальних змін,
застосовано адекватні інструменти, позитивні
результати неминуче будуть відчуватися людь-
ми на кожному кроці такої цілеспрямованої
трансформації. І навпаки, хибне уявлення по-
літиків і керманичів про бажану модель роз-
витку суспільства, застосування неприйнят-
них інструментів неминуче призведе до хаосу
і деградації суспільства.
Про те як трансформувалося українське су-
с пільство за часи його новітньої історії напи-
сано вітчизняними суспільствознавцями чима-
ло. Неупереджено і чесно зміни, що відбулися
в нашому соціумі, проаналізовано відомими
ук раїнськими соціологами і представниками
ін ших суспільних наук: а. арсеєнком, Є. Суї-
менком, В. тарасенком, к. ткаченком, м. шуль-
гою тощо [15—21]. Ідеї та висновки цих інте-
лектуалів багато в чому співпадають, оскільки
ґрунтуються на об’єктивному науковому ана-
лізі реального життя українського суспільства,
емпіричне знання якого надає соціологічний
моніторинг соціальних змін в українському
суспільстві, який щорічно з 1992 року прово-
дить Інститут соціології НаН України. Науко-
вий аналіз соціологічних і статистичних даних
не лише надав конкретної змістовності та ви-
значеності абстрактним поняттям трансфор-
мації/модернізації українського суспільства,
а й довів, що в результаті здійснення неолі-
беральних реформ за рецептами Вашингтон-
ського консенсусу Україна перетворилася на
периферійну країну світової капіталістичної
системи; а проведена трансформація виявила-
ся деструктивною і призвела до соціальної ін-
волюції. Як глибоко і чітко стверджував ще на
початку 2000-х років, у найбільш успішний за
останню чверть століття період розвитку ук-
раїнського суспільства, відомий вітчизняний
соціолог-теоретик В. тарасенко, в Україні від-
Т.О. Петрушина
10 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
3 Вибіркова сукупність репрезентує доросле населення
України (віком понад 18 років). За типом побудови ви-
бірка є триступеневою, стратифікованою, випадковою,
із квотним скринінгом на останньому щаблі. Опиту-
вання здійснювалося за методом самозаповнення анкет
(«self-administrated»). Польовий етап проводив Благо-
дійний фонд «Інтелектуальна перспектива» з 3 червня
по 23 липня 2017 р. контроль якості роботи здійснював
Інститут соціології НаН України. У 2019 р. масове
опитування українських громадян (N = 1802) було про-
ведено в серпні.
бувся «копіювальний», «модерністський екс-
перимент» [18, с. 135, 147].
Новими ознаками трансформованого су-
спільства в нашій країні стали деіндустріалі-
зована та примітизована економіка, деградова-
на сфера зайнятості й масове збідніння насе-
лення, розтрощена соціальна сфера й система
соціального захисту, лібералізація політично-
го життя і відчуження народу від влади, укорі-
нення олігархату та всеохоплюючої корупції,
соціальна й культурна дезінтеграція суспільст-
ва, монетизація суспільної свідомості та поява
«аморальної більшості», депопуляція країни
тощо. традиційними стали абсолютні розбіж-
ності між офіційно задекларованими цілями
розвитку країни — побудовою сильної, демо-
кратичної, правової держави, з потужною, со-
ціально орієнтованою економікою, здатною
забезпечити гідне життя її громадянам, — і май-
же протилежними реаліями здеградованого
життя значної частини населення. Замість со-
ціально зорієнтованої ринкової економіки в
Україні утвердився бюрократично-олігар хіч-
ний капіталізм, вирішальну роль в якому ві-
діграють монопольно корумповані суб’єкти,
що реалізують свої приватні інтереси на шко-
ду за гальнонаціональним. аналізуючи соціаль-
ну іден тифікацію трансформованого україн-
ського суспільства, В. тарасенко об’єктивно
виз начив його як бідне, різко поляризоване
й атомізоване, хронічно кризове суспільство,
в якому соціальна свобода, народовладдя, за-
безпечення навіть конституційно прописаних
прав громадян є ілюзорними, а український
народ залишається неймовірно приниженим,
пограбованим та обманутим [18, с. 174—176,
183, 190, 543].
До зазначених результатів трансформації
сучасного українського суспільства можна
додавати інші, як негативні, так і позитивні.
На жаль, позитивних суттєво менше і тому дер-
жава, в якій ми живемо, сприймається грома-
дянами як асоціальна, неправова й недемок-
ратична, про що постійно свідчать результати
моніторингових опитувань Інституту соціоло-
гії. У 2017 році під час проведення масового
опитування (N = 1800) вперше попросили рес-
пондентів оцінити проведену трансформацію
основних сфер українського суспільства і ви-
значити своє ставлення до інших аспектів мо-
дернізації (повторно ці запитання ставилися
в 2019 р.) 3. Показово, що на запитання «Яка
з наведених складових українського суспіль-
ства є найбільш модернізованою?», п’ята час-
тина респондентів (19 %) не змогла дати від-
повідь, майже половина (45 %) зазначила, що
«жодна зі сфер не є модернізованою» (у 2019 р.
це зазначили 24 і 38 % відповідно).
У 2017 р. найбільш модернізованими рес-
понденти вважали інститути громадянського
суспільства, зокрема волонтерство (18 %), у
2019 р. ця частка зменшилась до 13 %. модер-
нізацію економіки, ціннісно-нормативної і по-
літичної сфери зазначив приблизно кожний
десятий (відповідно, 13, 12 і 9 % у 2017 р. та 13,
12 і 11 % у 2019 р.). Найбільше заважає модер-
нізації українського суспільства, на думку гро-
мадян, «відсутність лідерів, здатних очолити
цей процес», «небажання владних/політич-
них еліт докорінно змінювати українське су-
спільство» і «небажання влади нести витрати
(матеріальні, часові тощо)». На зазначені чин-
ники у 2017 р. вказали приблизно однакові і
досить вагомі частки респондентів (відповідно,
27, 26 і 25 %), у 2019 р. після приходу до влади
нових політичних сил акценти дещо змі нилися
(22, 21 і 29 %). На слабку активність громадян-
ського суспільства як бар’єр на шляху модерні-
зації вказує значно менше респондентів — 8 %
у 2017 р. і 11 % у 2019 р. На запитання, які со-
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5) 11
4 Ознайомитися з даними національних щорічних моні-
торингових опитувань 1992—2018 рр. і відповідними
аналітичними публікаціями фахівців Інституту соціо-
логії НаН України можна в бібліотеці і на сайті Інсти-
туту (i-soc@i-soc.org.ua).
ціальні інститути і структури сприяють модер-
нізації нашого суспільства, за даними обох
опитувань, кожен п’ятий (22 %) респондент не
зміг дати відповідь. При цьому значні частки
громадян вважають, що модернізації «ніхто не
сприяє» (36 % у 2017 р. і 26 % у 2019 р.).
Високий рівень довіри до Президента В. Зе-
ленського і його команди позначився і на
сприйнятті ролі владних структур у модерні-
зації українського суспільства. У 2017 р., на
думку громадян, модернізації найбільше сприя-
ли вітчизняні та міжнародні громадські орга-
нізації (відповідно, 19 і 18 %). Друге місце в
ієрархії впливу в уявленні респондентів зай-
мали бізнесові осередки (12 %), об’єднання
роботодавців (9 %), Президент України (9 %).
Верховну раду і кабінет міністрів як агентів
модернізації зазначали всього 6 і 5 % опита-
них. Після проведених президентських і пар-
ламентських виборів головне місце в ієрархії
впливу в масовій свідомості займає Президент
України (26 %), друге — міжнародні громад-
ські організації (19 %), третє поділяють Вер-
ховна рада, кабінет міністрів, вітчизняні гро-
мадські організації і бізнесові осередки (від-
повідно, 15, 14, 14 і 12 % ). НаН України як
агента модернізації зазначали всього 7—8 %
опитаних, політичні партії та блоки — 4—6 %.
Відповіді респондентів свідчать, що у масо-
вій свідомості переважають негативні оцінки
змін, що відбуваються у суспільстві (тверд жен-
ня щодо відсутності модернізації суспільства
(«жодна зі сфер не є модернізованою») і ак-
тивних дій з боку потенційних агентів модер-
нізації («ніхто не сприяє»), а також значна
частка тих, хто не зміг визначитися з цих пи-
тань, скоріше за все у зв’язку з тим, що не від-
чуває ніяких змін на краще). Це співпадає з ін-
шими даними моніторингових спостережень,
зокрема з переважно негативними змінами
різ них аспектів життя людей, незадовільною
оцінкою розвитку демократії, не підтримкою
запроваджених «ринкових» реформ, масовою
недовірою до інститутів влади, переважно не-
гативним сприйняттям загального стану справ
в економічній, політичній сфері країни тощо 4.
Дуже позитивно сьогодні, дійсно, сприймаєть-
ся інститут волонтерства, який зазнав стрім-
кого розвитку у найбільш скрутні для нашого
суспільства часи воєнного протистояння на
сході країни і досяг найвищого рівня довіри
з боку громадян — 58 % у 2017 р. та 55 % у
2019 р. Він є чи не єдиним справжнім, дієвим
осередком громадянського суспільства, яке тіль-
ки починає формуватися в Україні.
екСпертні оцінки Соціального
потенціалу інноваціЙного
розвитку економіки україни
Цілком зрозуміло, що головною метою ниніш-
ньої модернізації українського суспільства
повинно бути подолання його перманентно
кризового стану та забезпечення глобальної
кон курентоспроможності української держа-
ви. Останнє неможливе без реалізації неодно-
разово задекларованого курсу на інновацій-
ний розвиток економіки, широкого впровад жен-
ня новітніх винаходів і технологій. Проте, чи
можливо це за нинішнього формату функціо-
нування нашого суспільства? Як доводять і
со ціологи, і наукознавці, — ні. так, на думку
В. тарасенка, сама ідея інноваційного типу
суспільного розвитку за умов інволюційного
соціального поступу в Україні є ілюзією. Ос-
кільки у нас, по-перше, відсутній справжній
суб’єкт цього типу розвитку — середній клас,
а по-друге, правляча верхівка, володіючи «не
самостійним, копіювальним, репродуктивним
розумом, не має необхідного творчого потен-
ціалу» для реалізації офіційно проголошеного
завдання інноваційного розвитку. тим паче,
що «ця група надто перебільшено керується
інтересом власного збагачення» [18, с. 575].
Унеможливлює інноваційний розвиток сама
неоліберальна філософія господарювання, за-
Т.О. Петрушина
12 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
5 експертне опитування (N = 26, 2013 р.) проводилося
в рамках науково-дослідної теми «Соціальний потен-
ціал інноваційного розвитку економіки України». Опита-
но не просто висококваліфікованих науковців та держ-
службовців, а саме тих фахівців академічних інститутів,
вузів і державних структур, які безпосередньо займа-
лися теорією та організацією інноваційного економіч-
ного розвитку, тобто є носіями найвищого рівня знань
із зазначеної проблематики. Більш детально ознайоми-
тися з аналізом опитування за складовими соціального
потенціалу Іре України, інноваційними можливостя-
ми різних соціальних груп, перспективами Іре України
і чинниками, що його стримують, так само як і з статис-
тичними індикаторами інноваційності віт чизняної еко-
номіки, можна в роботі [24].
позичена/взята на озброєння українською вла-
дою. Відмовитися від неї закликають, зокре-
ма, автори «Стратегії інноваційного розвитку
Ук раїни на 2010—2020 роки в умовах глобалі-
заційних викликів» і фахівці Інституту дослі-
джень науково-технічного потенціалу та істо-
рії науки ім. Г.м. Доброва НаН України, що
понад 20 років досліджують проблеми іннова-
ційного розвитку вітчизняної економіки. так,
директор згаданої установи, відомий україн-
ський наукознавець Б. малицький, вперше у
вітчизняній науковій літературі проаналізу-
вав вплив неоліберальних ринкових відносин
на інноваційний розвиток економіки та пока-
зав як вони виштовхують інноваційні чинни-
ки з числа головних драйверів економічного
зростання, що неминуче призводить до кризи
інноваційного розвитку економіки [22].
Офіційно задекларований в українському
суспільстві курс на розвиток інноваційної еко-
номіки як логічне віддзеркалення об’єктивної
потреби в ньому для підвищення конкуренто-
спроможності національної економіки супере-
чить реальній практиці господарювання, що
призвела до інноваційного дефолту. Стан ос-
таннього ґрунтовно проаналізував українсь кий
економіст О. шнипко [23]. розуміння важли-
вості інноваційної проблематики для наукового
забезпечення розвитку сучасного суспільст ва
й необхідності виходу за межі суто технологіч-
них й економічних підходів у формат міждис-
циплінарних досліджень із широким соціаль-
ним контекстом породило ідею дослідження
соціального потенціалу інноваційного розвит-
ку економіки (Іре) України. тим паче, що за
умов дефіциту фінансових ресурсів і часу дуже
важливо задіяти неекономічні чинники інно-
ваційного розвитку, зокрема соціальний потен-
ціал як сукупний потенціал соціальних суб’єк-
тів, соціальних відносин і соціальних інститу-
тів, що забезпечують необхідні передумови й
середовище для такого розвитку. За даними
експертного опитування, проведеного відділом
економічної соціології Інституту соціології, ін-
тег ральний індекс наявного соціального потен-
ціалу Іре України становить за 5-ти бальною
шкалою лише 2,3 бала. Серед шести виділених
структурних складових цього потенціалу най-
нижче оцінюються соціально-політичний, ін-
ституційний і соціально-економічний потен-
ціали (1,7, 2,0 і 2,1 бала відповідно), на рівні,
ближчому до середнього, — соціокультурний,
науковий та освітній потенціали Іре (2,7, 2,9
і 2,9 бала відповідно) 5.
На думку експертів, для інноваційного роз-
витку наша країна має всі необхідні природні
і науково-технічні ресурси. Найкраще для
здійснення ефективного соціально-еконо міч-
ного розвитку Україна забезпечена саме при-
родними і людськими ресурсами, слабкіше —
матеріально-технічними. Бракує також фі-
нансових ресурсів, хоча як зауважили деякі
експерти, за бажання можна знайти і їх. Най-
гіршим є забезпечення технологічними і со-
ціальними ресурсами. Як підкреслювала відо-
мий експерт з питань інноваційної політики
Л. федулова, проявилися наслідки найгіршого
сценарію розвитку української промисловості,
тим більше, що весь трансформаційний цикл
виявився неінноваційним. За оцінками авто-
рів національної стратегії розвитку «Україна—
2015», в країні триває руйнування технологіч-
ного потенціалу, а ступінь технологічного від-
ставання від передових країн за останні роки
«сягнув критичної межі, за якою настає втрата
самої здатності створювати конкурентоспро-
можну наукомістку продукцію» [24, с. 71].
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5) 13
ана ліз результатів опитування виявив також
істотну розбіжність в оцінках людських і со-
ціальних ресурсів: 60 % експертів вважають,
що Україна достатньо забезпечена людськими
ресурсами і тільки 9 % (кілька експертів) за-
значили, що і соціальними ресурсами вона за-
безпечена достатньою мірою, що підкреслює
важливість аналізу соціального потенціалу ін-
новаційного розвитку.
Щоб отримати максимально повну картину
реального стану сукупного соціального потен-
ціалу Іре було виокремлено в рамках кожного
із зазначених вище його субпотенціалів най-
важливіші складові. Зокрема, у межах соціаль-
но-політичного потенціалу аналізували такі па-
раметри: зацікавленість влади в реальному за-
безпеченні інноваційного розвитку, її здатність
розробляти та реалізовувати програми Іре,
консолідація суспільства заради економічно-
го й соціального розвитку, а також відстоюван-
ня владою національних інтересів України. І хо-
ча всі виокремлені соціально-політичні чинни-
ки були оцінені експертами як значимі і дуже
значимі, в українському суспільстві вони пе-
ребувають на низькому і дуже низькому рівні.
Найнижче було оцінено консолідацію нашого
суспільства (1,5 бала). При цьому переважна
більшість експертів певні, що без консолідації
суспільства, як і без довіри, Іре взагалі не-
можливий (81 і 85 % відповідно). Низька оцін-
ка складових соціально-політичного потенціа-
лу корелює із такою ж низькою експертною
оцінкою державної підтримки інноваційної ак-
тивності (ця складова інституційного субпо-
тенціалу Іре отримала 1,6 бала). Зазначена
екс пертами вкрай низька оцінка сьогоднішньої
ролі держави в Іре України суперечить розу-
мінню і експертами, і науковцями надзвичай-
но значущої і багато в чому вирішальної ролі,
яку держава має відігравати у забезпеченні ін-
новаційного розвитку.
Серед соціокультурних чинників найнижче
оцінено наявну в суспільстві інноваційну куль-
туру (1,7 бала), хоча формування останньої
було визнано одним із пріоритетів української
інноваційної політики ще з 2003 р. Важливо
підкреслити, що інноваційна культура матиме
вирішальний вплив на розвиток суспільства
тільки за наявності відповідного рівня куль ту-
ри, зокрема й інноваційної, самої влади. Ос тан-
ня здатна виконувати роль провідника передо-
вої культури лише за умови, що вона є політич-
ною/економічною елітою не тільки за своїм
соціальним статусом, а, головне, за своїм інте-
лектуально-культурним багажем і відданістю
українському народові.
Найбільш високо, вище за середній рівень,
оцінено науковий і освітній потенціали, що під-
тверджується і відповідними рейтингами Ук раї-
ни в міжнародних порівняннях. Як стверд жу-
ють фахівці Інституту досліджень науково-тех-
нічного потенціалу та історії науки ім. Г.м. Доб-
рова, сукупний інтелектуальний потенціал
українського суспільства, «капіталізація яко-
го може стати величезним ресурсом розвитку,
для накопичення якого іншим країнам потріб-
но десятки років», становить не менше полови-
ни всього національного багатства країни і оці-
нюється на рівні 2,5—3,0 трлн доларів [25, с. 74].
експертне опитування виявило також істотний
розрив між спроможністю науково-до слід них
колективів генерувати нові ідеї та можливос-
тями перетворювати їх в інновації. Якщо спро-
можність генерувати нові ідеї експерти оціни-
ли на рівні 3,2 бала, то можливості перетво-
рення їх в інновації — на рівні 2,3 бала. тобто,
реалізація наявного науково-дослідницького
потенціалу в українській економіці залишаєть-
ся актуальною проблемою, для вирішення якої
політика «фінансового знекровлення» вітчиз-
няної науки має бути замінена її всебічною під-
тримкою і розвитком.
Загалом, на думку експертів, за сучасних
умов ані Іре, ані інноваційний прорив в Ук-
раїні, попри їхню життєву необхідність для
українського суспільства та економіки, немож-
ливі. тільки троє з 26 експертів бачать іннова-
ційний поступ найбільш вірогідним серед мож-
ливих сценаріїв розвитку української економі-
ки у найближчі 10—15 років, вісім фахівців —
Т.О. Петрушина
14 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
інерційний, 10 — змішаний. Забезпечити інно-
ваційний розвиток нашої країни можливо ли-
ше за умови реальної підтримки цього курсу
з боку держави та подолання «жорстких» со-
ціальних бар’єрів, таких як неоліберальна ідео-
логія, сімейно-клановий олігархічний капі та-
лізм, тінізація економіки, всеохоплююча ко-
рупція, високий рівень соціально-економічної
нерівності, тотальна недовіра населення до
влади. Потрібно перевести декларативно про-
голошений стратегічний курс на інновацій ний
розвиток країни у площину конкретних відпо-
відних дій, розуміння яких добре відомо не ли-
ше з прикладу інших розвинутих країн, а й на-
працьовано в Україні, і запровадити механізм
відповідальності за Іре країни на всіх рівнях.
крім подолання зазначених бар’єрів на шляху
інноваційного розвитку важливо також пов-
ною мірою задіяти наявний соціальний потен-
ціал із знаком «плюс», перш за все накопиче-
ний інтелектуальний потенціал українського
суспільства.
роль науки в модернізації
українСького СуСпільСтва:
міСія (не)моЖлива
Як відомо, стан науки в суспільстві віддзерка-
лює загальний рівень його інтелекту й культу-
ри, визначає реальні можливості та перспек-
тиви. Без розвитку науки й наукомістких га-
лузей неможливо провести ані економічну, ані
технологічну модернізацію країни. Більш того,
як справедливо стверджував ф. Жоліо-кюрі,
країна, яка не розвиває науку, неминуче пере-
творюється на колонію. За радянські часи віт-
чизняна наука успішно конкурувала з найроз-
винутішими країнами світу. Після розпаду
Союзу, на тлі правового свавілля і монетизації
свідомості, Україна опинилася в лещатах нео-
ліберальної ідеології господарювання, клано-
во-олігархічного капіталізму і всеосяжної ко-
рупції. На жаль, наукова спільнота, серед здо-
бутків якої чимало унікальних досягнень, не
змогла дати належну оцінку і протистояти
процесам деґрадації вітчизняної економіки та
суспільства, погіршенню добробуту й послаб-
ленню соціальної захищеності громадян, запо-
бігти руйнуванню системи освіти та нау кової
сфери. За роки незалежності українсь ка нау ка
зазнала катастрофічних змін: зменшилося до мі-
зерних обсягів її фінансування, безпрецедент но
знизився престиж наукової діяль ності, вп’я те-
ро скоротилася чисельність науковців.
Якщо в 1991 році сукупні витрати на дослід-
ження і розробки становили 2,4 % ВВП (що
відповідало рівню найбільш інноваційних еко-
номік світу!), у 1992 році їх було скорочено до
1,5 % ВВП, у 2007 році — до 0,9 % ВВП, у 2015 —
до 0,6 % ВВП [26]. Для порівняння: за дани-
ми Інституту статистики ЮНеСкО, Сша ви-
тра чають на дослідження і розробки (R&D)
2,8 % свого ВВП, Німеччина — 2,9 %, Ізраїль —
4,3 % [27].
Державне фінансування науки в Україні ос-
танніми роками було зменшено до 0,18 % ВВП,
що становить мізерну частку від передбачено-
го законодавством України рівня (а саме від
1,7% ВВП 6). абсолютні ж показники держав-
ного фінансування фундаментальних дослі-
джень у нашій країні і розвинутих країнах сві-
ту, враховуючи розміри їхніх ВВП, взагалі не
співставні. так, державне фінансування науки
в Україні у 2015 році було близько 5 млрд грн,
або менш як 200 млн євро, що приблизно до-
рівнює бюджетові одного солідного західного
університету [29]. Науковці, які насправді ста-
новлять інтелектуальний потенціал нації, по-
збавлені гідної оплати своєї праці і приречені на
вкрай бідне існування. Загалом державні ви-
т рати на одного українського вченого втричі
нижчі, ніж у росії, у 18 разів, ніж у Бразилії, в
34 рази, ніж у Південній кореї, в 70 разів, ніж
у Сша [30]. Не випадково більш як 7000 вче-
них віком до 35 років лише впродовж трьох ро-
6 Хоча керманичам країни відомо, що розраховувати на
істотну економічну функцію науки можна тільки почи-
наючи з порогового значення 1,7 % ВВП (за нижчих
обсягів фінансування наука здатна виконувати лише
соціокультурну функцію) [28]. а коли фінансування
нау ки менше за 0,7 % ВВП, відбувається її деґрадація.
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5) 15
ків (з 2012 до 2015 року) залишили науку [31],
тільки у 2015 р. близько двох тисяч молодих
науковців звільнилися з академії [29]. Зага-
лом кількість дослідників в Україні у розра-
хунку на душу населення стала втричі ниж-
чою, ніж у середньому по країнах ЄС [28]. Для
порівняння: кількість дослідників на один мі-
льйон жителів у Сша сьогодні становить 4231,
у Німеччині — 4363, в Ізраїлі — 8255, в Украї-
ні — 1026 (що навіть нижче, ніж у марокко
(1032), де на дослідження і розробки (R&D)
керманичі цієї африканської країни спрямо-
вують 0,7 % ВВП) [27].
Далекоглядні політики, навіть за несприят-
ливих кризових умов, намагаються збільшити
витрати на розвиток науки, розуміючи, що це
є головний чинник економічного зростан ня в
сучасному конкурентному середовищі та най-
важливіший інститут, здатний дати відповіді
на ґлобальні виклики XXI століття. Європей-
ські країни, не уявляючи свого майбутнього
без сильної науки, прагнуть збільшити фінан-
сування досліджень до 3 % ВВП. Наші ж кер-
маничі лише на словах підтримують важливість
розвитку вітчизняної науки, а на ділі продов-
жують практики її фінансового знекров лення
і замовчування існуючих проблем.
експертне опитування щодо ролі науки у
модернізації українського суспільства виявило
наступне. Як найкомпетентніші представники
наукової сфери експерти підкреслювали не
просто відсутність належного фінансування,
а його «критично недостатній», «недопустимо,
катастрофічно низький», «жалюгідний» рівень.
Поряд із фінансовим чинником, на який при-
падає 55 % усіх зазначених експертами соціаль-
но-економічних причин, що стримують роз-
виток вітчизняної науки, були названі такі со-
ціально-економічні бар’єри як «відсутність
економіки, яка потребує наукових розробок»,
«слабий запит з боку виробництва до науки»,
низький рівень зарплат науковців тощо. На
дум ку низки експертів, розвиток вітчизняної
науки, перш за все, стримує олігархічна систе-
ма влади і периферійний характер «капіталіз-
му для своїх», побудованого в Україні. Серед
тих, хто вказав на соціально-політичні бар’єри
на шляху розвитку науки, половина підкрес-
лювали нерозуміння владою її вирішальної ро-
лі у розвитку сучасного суспільства і, як на-
слідок, негативне ставлення держави до науки
і культивування такого ставлення в суспільстві.
розвиток науки в сучасній Україні стриму-
ється не лише соціально-економічними і полі-
тичними факторами. Перешкоджає цьому також
низка інституційних, соціокультурних та ін-
ших чинників. Серед інституційних перешкод
було зазначено, насамперед, недоліки в органі-
зації та управлінні наукою, неготовність нау-
кових установ до роботи в умовах ринку, від-
сутність адекватних критеріїв оцінки наукової
діяльності, низька активність учених щодо
зміни ситуації на краще. Головними соціокуль-
турними бар’єрами, на думку експертів, є не-
розвиненість сучасної культури наукової діяль-
ності; дефіцит кваліфікованих кадрів; деваль-
вація соціального капіталу науки 7; недостатнє
знання іноземних мов і новітніх інформацій-
них технологій.
Серед іншого, що заважає розвитку науки в
Україні, було названо труднощі в залученні та-
лановитої молоді (через відсутність необхід-
них умов), старіння кадрів, «слабку інтеграцію
української науки у світову», «нав’язану Ук-
раїні ззовні роль донора науково-технічного
потенціалу», а також поширення кон’юнк тур-
щи ни, «грантоїдства» і випадків псевдонауко-
вої діяльності.
Ставлення держави до вітчизняної науки екс-
перти оцінили як вкрай незадовільне — в се-
редньому 1,9 бала за 10-бальною шкалою. так
само низько, на рівні двох балів оцінено і ба-
жання бізнесу фінансово підтримувати науку.
Негативно оцінено й ставлення ЗмІ до науки
(2,9 бала за 10-бальною шкалою, де «1» — не-
адекватне висвітлення стану та ролі вітчизня-
7 92 % експертів вказали на зниження престижу професії
вченого за останні роки, причому три чверті оцінили
це зниження як істотне.
Т.О. Петрушина
16 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
ної науки, а «10» — адекватне висвітлення).
Загалом, порівняно з експертним опитуван-
ням 2006 р., ставлення до вітчизняної науки
з боку держави, суспільства, ЗмІ та бізнес-
структур суттєво погіршилося. На жаль, і на-
далі переважна більшість вітчизняних експер-
тів (26 із 36 осіб) прогнозують погіршення
стану науки.
експерти глибоко розуміють не тільки ви-
рішальну роль науки для модернізації сучас-
ного суспільства, а й доленосну для нашої краї-
ни значущість її стану і перспектив. Водночас
є і реалістичне усвідомлення того, що ефек-
тивно виконувати свої суспільні функції нау-
ка може лише за умов достатнього фінансу-
вання та підтримки з боку держави.
На відміну від індиферентного ставлення
нинішнього керівництва держави і бізнесу до
вітчизняної науки, в Україні існує суспільний
запит на її розвиток. За даними моніторингу
громадської думки, переважна більшість насе-
лення країни розуміє визначальну роль науки
для розвитку сучасного суспільства. На думку
двох третин населення, розвиток української
економіки й суспільства в цілому неможливі
без розвитку вітчизняної науки. Більше того,
рівень довіри до вчених України постійно зали-
шається найвищим серед соціальних ін с ти ту-
тів суспільства. За даними моніторингу 2019 ро-
ку, він співставний тільки з показ ни ка ми до-
ві ри до волонтерів (56 і 55 %, від по від но). Для
порівняння, Президенту, Уряду, Верхов ній ра-
ді у серпні 2019 року довіри бу ло значно мен-
ше — 37, 17 і 17 % населення від повідно.
диСкуСіЙні питання і виСновки
аналіз висловлювань найкомпетентніших
представників академічної науки України вия-
вив, що їхнє розуміння сутності модернізації
суспільства вельми неоднорідне. Хоча в цілому
уявлення експертів віддзеркалюють практич-
но весь існуючий у науковому дискурсі різно-
манітний спектр контенту цього «терміну-па-
расольки». конкретизація змісту поняття мо-
дернізації значною мірою залежить від ідео-
логічної, світоглядної позиції дослідника, що
значно ускладнює досягнення консенсусу не
тільки в політичних, а й в наукових дискусіях.
Як наголошує канадський соціолог науки Ів
Женгра: «Досягнення консенсусу тим менш ві-
рогідно, що до спору долучаються ідеологічні,
політичні, релігійні або моральні точки зору,
правоту яких не може визначити науковий ме-
тод» [32, с. 104]. крім того, саме на соціальні
науки вплив з боку зовнішніх сил завжди є
найбільшим. Об’єкт соціальних, зокрема соціо-
логічних наук, на відміну від природничих і
технічних, знаходиться в центрі соціальної бо-
ротьби і тому «правда» виступає об’єктом бо-
ротьби і в соціальному світі, і в соціологічному,
який прагне створити істинне уявлення про
нього. Як підкреслював відомий французький
соціолог П. Бурдьє, соціальні інтереси генеру-
ють тактику переконань, стратегій і культур-
них диспозицій, що впливають на зміст і роз-
виток наукових знань [33, с. 69, 84, 88, 115]. Це
безпосередньо стосується і теорій модерніза-
ції, які з часу їхнього створення постійно кон-
курували між собою, то сягаючи тимчасового
піку моди, то зникаючи у небуття. Як підкрес-
лив на своїй публічній лекції «теорії модер-
нізації та глобалізації: хто і навіщо їх приду-
мував» (Інститут суспільного проєктування,
моск ва, 2006) відомий американський соціо-
лог, ексголова ради з соціальних наук у Сша
к. калхун, соціальна теорія — це «конкурен-
ція між різними школами, конкуренція за ува-
гу громадськості і політичний вплив, за ресурс
в академічному середовищі». Він чітко довів,
що «теорія модернізації — це ярлик, який по-
значає цілком певний ідеолого-теоретичний
конструкт». Більше того, на думку к. калхуна,
«з точки зору теорії модернізації неолібераль-
на шокова терапія не мала б ніякого сенсу»,
оскільки за умов, коли ще не виникли сучасні
законодавчі інститути, сучасні політичні пар-
тії, сучасна культура тощо, це може закінчити-
ся катастрофою [34].
Слідом за В. Ядовим варто ще раз наголоси-
ти, чи правомірно трансформацію суспільст ва
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5) 17
за капіталістичним взірцем називати модерні-
зацією і взагалі чи слушно чудово працюючий
в царині техніки та технологій термін перено-
сити на соціальний світ, надскладну соціальну
тканину, абсолютно на всі прояви соціальнос-
ті? Чи потрібні зайві терміни, що не проясню-
ють, а ускладнюють, не просувають суспільну
думку до розуміння істини соціального буття,
а лише надають модного, до того ж плутаного
термінологічного окрасу? Чи доцільно навіть
ставити питання про модернізацію, наприк лад,
культурної матриці суспільства, властивих са-
ме йому цінностей і традицій, що характеризу-
ють особливу якість соціальності, за взірцем,
визначеним в якомусь теоретичному центрі?
Чи не адекватніше й конструктивніше вести
мову про розвиток, піднесення культури кож-
ного суспільства і взаємозбагачення модерни-
ми здобутками? Якщо поняття модерну як си-
ноніму сучасності є природним і виправданим,
проблеми модернізації техніки, технології, еко-
номіки — зрозумілими й необхідними, то кон-
цепт модернізації суспільства, його ціннісно-
культурної складової потребує обережного
застосування, оскільки його побудовано на
сильному спрощенні соціального життя і це
породжує більше питань, ніж дає чітких відпо-
відей та орієнтирів. Це багато в чому пояснює
підйоми і спади інтересу до теорій модерніза-
ції, появу теорій пост- і неомодернізації. Проте
і стосовно поняття модерну серед дослідників
немає єдиної позиції, що саме вважати істино
модерним. Невипадково реальна многоликість
сучасності породила ідеї множинних модернів.
Не можна не погодитися із висновком відо-
мого польського соціолога, експрезидента між-
народної соціологічної асоціації 2004—2006 рр.
П. штомпки щодо особливостей модернізації
суспільства: «Все ясніше усвідомлюється, що
темпи, ритм і наслідки модернізації в різних
сферах соціального життя різні і що в дійснос-
ті спостерігається відсутність синхронності в
зусиллях по модернізації. ральф Дарендорф
застерігає проти «дилеми трьох годин», звер-
нених циферблатом до посткомуністичних
країн. Якщо для здійснення конституційної
реформи може бути досить шести місяців, то в
економічній сфері може не вистачити й шести
років. На рівні глибинних пластів життя, від-
носин і цінностей, що складають сучасне «гро-
мадянське суспільство», оновлення торкнеться
декількох поколінь.» [35, с. 181]. Доцільно на-
гадати й думку П. штомки щодо модернізацій-
них прагнень посткомуністичних країн: «Схо-
же, що саме в той момент, коли західні суспільст-
ва, стомлені подорожжю, готові зіскочити з
поїзда сучасності, посткомуністичний Схід від-
чайдушно намагається піднятися на нього. В цій
ситуації зовсім не просто знайти прийнятну
ідеологічну опору для тих зусиль з модерні-
зації, які робляться під егідою ліберальної де-
мократії і ринкової економіки…» [35, с. 183].
Оцінка правомірності й істинності наукової
теорії має спиратися не лише на знання і кон-
сенсус щодо дискусійних питань, а, перш за
все, на реальні результати її втілення у життя і
ефективності впливу на відтворення основних
підсистем суспільства — економічної, політич-
ної, культурної, соціальної, демографічної тощо.
Що ж стосується практики модернізації ук-
раїнського суспільства, то цілком очевидно,
що модернізація, яка руйнує суспільство, це —
не модернізація, а модерністський, неолібераль-
ний експеримент. Він відкинув нашу Україну
з числа найбільш промислово і науково розви-
нених країн на периферію сучасного світу, при-
звів до зубожіння і тотальної зневіри більшос-
ті громадян. У межах існуючої економічної
моделі 8 й укорінення олігархічної влади, по-
єднання бізнесу й держави, а тим паче за умов
військових дій і фізичного знищення еконо-
мічного потенціалу країни здійснити її модер-
нізацію та перейти до інноваційного розвитку
майже нереально. так само нереально за умов
подальшого фінансового знекровлення науко-
вої сфери сподіватися на розвиток української
8 В Україні запроваджено сировинну модель економіки,
яка за своєю сутністю не націлена на виробництво про-
дуктів з високою доданою вартістю і стрімкий розвиток
новітніх технологічних укладів.
Т.О. Петрушина
18 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
науки й відчутну роль її прикладної складової
у розвитку вітчизняної економіки та підви-
щенні добробуту людей. Попри природній оп-
тимізм, ментально притаманний українсько му
народові, який геніально точно і просто вира-
зила у поезії «Contra Spem Spero!» Л. Українка,
успішна реалізація будь-якого проєкту, прог-
рами, стратегії потребує не тільки чітко сфор-
мульованої ідеї, а й відповідного забезпечення
необхідними ресурсами, зокрема й матеріаль-
ними, фінансовими, людськими.
метою аналізу була не розробка рекоменда-
цій щодо успішної модернізації українського
суспільства (це — завдання експертної науко-
вої спільноти), а заклик до відповідальної про-
фесійної дискусії з цих питань, активної гро-
мадянської позиції кожного і невідкладних
рішучих дій щодо збереження і зміцнення со-
ціального потенціалу економічного розвитку
нашої країни.
На вічне запитання «Що робити?» не існує
універсальної відповіді, проте існують універ-
сальні підходи до вирішення будь-якої проб-
леми: порядність, професійність, конструктив-
ність, відповідальність, служіння своєму наро-
дові. Пошук відповідей з цих позицій — єдина
запорука руху у вірному напрямі. На жаль, нау-
ковці у своїй більшості, ні на індивідуальному
рівні, ні на інституціональному (як представ-
ники головної наукової організації країни) ак-
тивно не борються і не відстоюють ані свої
права як працівники академії, ані інтереси ба-
гатостраждального українського суспільства,
і не стають міцною стіною на захист вітчизня-
ної науки. Наукова сфера, як будь-яка сфера
хронічно кризового/хворого суспільства, по-
требує серйозного реформування і водночас
дбайливого ставлення з боку суспільства і дер-
жави. Дбайливого і бережливого ставлення не
за ради майна НаН України або спокусливої
«економії» на витратах на цю доленосну для
країни сферу, а заради зупинення подальшої
деградації вітчизняної науки, збереження на-
копиченого наукового потенціалу і його крок
за кроком розвитку. Варто повторювати проро-
чі слова Л. Пастера: «Наука має бути найвищим
втіленням Батьківщини, бо з усіх народів пер-
шим буде завжди той, який випередить інші в
сфері думки і розумової діяльності». тому нау-
ковці як представники інтелектуальної еліти
суспільства мають бути справжніми провідни-
ками передового мислення і культури, віддани-
ми у своїй роботі принципам наукової неупе-
редженості й об’єктивності заради вирішення
найгостріших проблем українського суспільст-
ва і кращого майбутнього її громадян.
СПиСОк ЛІтератУри
1. Dahms h.F., Barton K.P. Modernity. International Encyclopedia of Economic Sociology. Ed. by J. Beckert and M. Zafirovs-
ki. Routledge. London and New York, 2011. P. 451—455.
2. Зарубина Н.Н. Социология хозяйственной жизни: проблемный анализ в глобальной перспективе: учебное пособие.
москва, 2006. 392 с.
3. Зарубина Н.Н. Социокультурные факторы хозяйственного развития: М. Вебер и современные теории модерни-
зации. Санкт-Петербург, 1998. 288 с.
4. Петров а.В. Теории экономического развития общества. Учебно-методическое пособие. Санкт-Петербург, 2008.
143 с.
5. Соколова Г.Н. Экономическая социология: учебник. минск, 2013. 384 с.
6. Armer J.M., Katsillis J. Modernization Theory. Encyclopedia of Sociology. New York: Macmillan Reference USA, 2000.
P. 1883—1888.
7. арсеенко а.Г. метаморфозы западных теорий и практик модернизации и развития. Економіка: теорія та прак-
тика. 2017. № 2 (10). С. 4—12.
8. Ядов В.а. Современная теоретическая социология как концептуальная база исследования российских трансфор-
маций: Курс лекций для студентов магистратуры по социологии. Санкт-Петербург, 2009. 138 с.
Соціологічне осмислення модернізації сучасного українського суспільства
ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5) 19
9. Reifer t. Development theory. The Cambridge Dictionary of Sociology. General Editor Bryan S. turner. Cambridge:
Cambridge University Press, 2006. P. 133—135.
10. Петров а.В. Социология профсоюзного движения. Учебно-методическое пособие. Санкт-Петербург, 2008. 160 с.
11. мельник Л.Г. Экономика и информация: экономика информации и информация в экономике: Энциклопедический
словарь. Сумы, 2005. 384 с.
12. Jary D., Jary J. Modernization. Collins Dictionary of Sociology. harper Collins Publishers, 1991. P. 421—422.
13. Cockerham W.C. The global society: an introduction to sociology. New York: McGraw-hill, Inc., 1995.
14. Петрушина т.О. Стан науки в Україні (за оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів). Вісник НАН України.
2017. № 11. С. 66—80.
15. арсеенко а.Г., малюк а.Н., толстых Н.В. Вызовы глобализации и Украина. киев, 2011. 517 c.
16. арсеенко а.Г., Буткалюк В.а. Украина на геополитическом и геоэкономическом распятии истории. Економіка:
теорія та практика. 2014, № 2 (4). С. 16—28.
17. Суименко е. и. Капитализм в нашем доме. Взгляд сквозь призму теории и социальной эмпирии. киев, 2007. 512 с.
18. тарасенко В.І., Іваненко О.О. Проблема соціальної ідентифікації українського суспільства (соціотехнологічна па-
радигма). київ, 2004. 576 с.
19. 20 років капіталізму в Україні. Історія однієї ілюзії. За ред. к. ткаченка. київ, 2015. 272 с.
20. шульга Н.а. Дрейф на обочину: двадцать лет общественных изменений в Украине. киев, 2011. 448 с.
21. шульга м. Збій соціальної матриці. київ, 2018. 284 с.
22. малицкий Б.а. Неолиберализм и кризис инновационного развития экономики. Формула кризиса. киев, 2013. 64 с.
23. шнипко О.С. Інноваційний дефолт України: економіко-технологічний контекст. київ, 2009. 248 с.
24. Петрушина т. Соціальний потенціал інноваційного розвитку економіки України. Соціологія: теорія, методи, мар-
кетинг. 2014. № 4. С. 66—93.
25. малицкий Б.а. Социальный капитал науки: оценка и пути наращивания. киев, 2013. 80 с.
26. малицкий Б., Попович а. Украинская наука: куда ведет политика «урезания». Зеркало недели. 2016. 8 октября.
URL: https://zn.ua/SCIENCE/ukrainskaya-nauka-kuda-vedet-politika-urezaniya-_.html (дата звернення: 08.03.2017).
27. how much does your country invest in R&D? URL: http://uis.unesco.org/apps/visualisations/research-and-develop-
ment-spending (дата звернення: 09.01.2018).
28. Попович а., Булкин и. так как же нам быть с наукой? Спільне. 2015. 24 грудня. URL: https://commons.com.ua/uk/
neveselye-strochki/ (дата звернення: 07.03.2019).
29. Яцків Я. Слово про втіху та розпач. академік Ярослав Яцків — про те, що може зупинити деґрадацію науки. День.
2016. 12 січня. URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/tema-dnya-cuspilstvo/slovo-pro-vtihu-ta-rozpach (дата звернен-
ня: 08.03.2017).
30. Грабовський С. Українська наука: митарі та храми. День. 9 грудня. 2015.
31. Сененко а. Є інші статті витрат, на яких можна зекономити. День. 9 грудня. 2015.
32. Жэнгра и. Социология науки. москва, 2017. 112 с.
33. Bourdieu P. Science of Science and Reflexivity. the University of Chicago and Polity Press. Printed in Great Britain.
2004. 129 р.
34. калхун к. Теории модернизации и глобализации: кто и зачем их придумывал. URL: http://www.inop.ru/files/cal-
houn.doc (дата звернення: 07.03.2019).
35. штомпка П. Социология социальных изменений. москва, 1996. 416 с.
Стаття надійшла до редакції / Received 02.08.19
Статтю прорецензовано / Revised 27.08.19
Статтю підписано до друку / Accepted 28.10.19
Т.О. Петрушина
20 ISSN 1815-2066. Nauka innov. 2020. 16 (5)
T. Petrushyna
Institute of Sociology, the NAS of Ukraine,
12, Shovkovychna St., Kyiv, 01021, Ukraine,
+380 44 255 7107, +380 44 255 7516, i-soc@i-soc.org.ua
SOCIOLOGICAL COMPREhENSION
OF thE PRESEt-DAY UKRAINIAN SOCIEtY MODERNIZAtION
Introduction. Despite its widespread usage, the concept of “modernization” is not clearly defined. Concretization of its mea-
ning depends on the researcher’s worldview position.
Problem Statement. the introduction of neoliberal economic principles did not lead to the improvement of society and
the growth of human well-being. It transformed Ukraine into a raw-material appendage of global capitalism and the poorest
country in Europe.
Purpose. to analyze public opinion on the modernization of Ukrainian society and identify the prospects for science and
innovative development in Ukraine.
Materials and Methods. Analysis of statistical information and scientific publications on the problems of modernization,
data of the sociological monitoring of social changes in Ukrainian society and two expert surveys (scientists of the National
Academy of Sciences of Ukraine and specialists on innovative development).
Results. the author has proved that the transformation of Ukrainian society is not, in essence, a modernization. It is a
neoliberal experiment under the guise of modernism, which rejected Ukraine from the cohort of the most industrially and
scientifically developed countries to the periphery of the modern world, led to impoverishment and total despair of the ma-
jority of citizens. the author substantiates that it is impossible to modernize Ukraine and turn to innovative development
within the existing neoliberal model and the oligarchic power rooting. As a result of financial genocide and the lack of state
support, science in Ukraine is deprived of the opportunity to effectively perform its public functions, in particular, to be one
of the decisive agents of modernization of society in the interests of all citizens.
Conclusions. the specific political and ideological interests of a global capital stand behind the theory of modernization
as an ideological and theoretical construct of modernity. the theory and practice of neoliberal modernization imposed on
Ukraine as the main mean of reaching the path of successful socio-economic development have not lived up to the expecta-
tions and led to a chronic crisis state of the society. It requires finding another alternative model of development.
Keywords: modernization of society, neoliberal modernization, Ukrainian society, innovative development, science in
Ukraine, public opinion, polls (sociological surveys).
|