Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.)
На основі вивчення нормативно-законодавчих, діловодних та статистичних матеріалів охарактеризовано основні аспекти просвітницької політики органів місцевого самоврядування України в пореформений період. Основу увагу акцентовано на громадській підтримці сільських шкіл у пореформені роки (друга поло...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Datum: | 2018 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185736 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) / І.А. Коляда, І.М. Жиленкова // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 246-256. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185736 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Коляда, І.А. Жиленкова, І.М. 2022-10-07T16:10:48Z 2022-10-07T16:10:48Z 2018 Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) / І.А. Коляда, І.М. Жиленкова // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 246-256. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185736 94(47)073+37.07 На основі вивчення нормативно-законодавчих, діловодних та статистичних матеріалів охарактеризовано основні аспекти просвітницької політики органів місцевого самоврядування України в пореформений період. Основу увагу акцентовано на громадській підтримці сільських шкіл у пореформені роки (друга половина ХІХ ст.). Доведено, що вона сприяла розвитку освіти і покращенню підготовки вчителів в Україні. Досліджено методи співпраці українських земств із державними інституціями, громадськими організаціями, різними верствами населення та окремими прогресивно налаштованими представниками громадськості, меценатами. Підкреслено, що основним джерелом фінансування закладів освіти були саме пожертвування земських зібрань, доброчинних організацій і приватних осіб. Based on the analysis of laws and regulations, records and statistics materials, the article highlights the main aspects of the educational policies of the local selfgovernment bodies of the Ukraine in the post-reform period. Main attention is paid to the public support for rural schools after the reform (second half of the 19th century). That contributed to a significant extension of education and the teachers training in the Ukraine. Analyzed the methods of Zemstvos’ cooperation with government institutions, NGOs and various social sectors, and individual progressive-minded members of the society, patrons. It is emphasized that the donations of Zemstvo assemblies, charitable organizations and private persons were the main sources of educational funding. uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Історія культури, науки та освіти Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) Educational activity of the zemstvo’s of Ukraine and the public initiative (second half of the 19th century) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) |
| spellingShingle |
Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) Коляда, І.А. Жиленкова, І.М. Історія культури, науки та освіти |
| title_short |
Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) |
| title_full |
Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) |
| title_fullStr |
Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) |
| title_sort |
освітня діяльність земств україни та громадська ініціатива (друга половина хіх ст.) |
| author |
Коляда, І.А. Жиленкова, І.М. |
| author_facet |
Коляда, І.А. Жиленкова, І.М. |
| topic |
Історія культури, науки та освіти |
| topic_facet |
Історія культури, науки та освіти |
| publishDate |
2018 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Educational activity of the zemstvo’s of Ukraine and the public initiative (second half of the 19th century) |
| description |
На основі вивчення нормативно-законодавчих, діловодних та статистичних матеріалів охарактеризовано основні аспекти просвітницької політики органів місцевого самоврядування України в пореформений період. Основу увагу
акцентовано на громадській підтримці сільських шкіл у пореформені роки
(друга половина ХІХ ст.). Доведено, що вона сприяла розвитку освіти і покращенню підготовки вчителів в Україні. Досліджено методи співпраці українських
земств із державними інституціями, громадськими організаціями, різними верствами населення та окремими прогресивно налаштованими представниками громадськості, меценатами. Підкреслено, що основним джерелом фінансування
закладів освіти були саме пожертвування земських зібрань, доброчинних
організацій і приватних осіб.
Based on the analysis of laws and regulations, records and statistics materials,
the article highlights the main aspects of the educational policies of the local selfgovernment
bodies of the Ukraine in the post-reform period. Main attention is paid to
the public support for rural schools after the reform (second half of the 19th century).
That contributed to a significant extension of education and the teachers training in
the Ukraine. Analyzed the methods of Zemstvos’ cooperation with government
institutions, NGOs and various social sectors, and individual progressive-minded
members of the society, patrons. It is emphasized that the donations of Zemstvo
assemblies, charitable organizations and private persons were the main sources of
educational funding.
|
| issn |
2307-5791 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185736 |
| citation_txt |
Освітня діяльність земств України та громадська ініціатива (друга половина ХІХ ст.) / І.А. Коляда, І.М. Жиленкова // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2018. — Вип. 28. — С. 246-256. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kolâdaía osvítnâdíâlʹnístʹzemstvukraínitagromadsʹkaínícíativadrugapolovinahíhst AT žilenkovaím osvítnâdíâlʹnístʹzemstvukraínitagromadsʹkaínícíativadrugapolovinahíhst AT kolâdaía educationalactivityofthezemstvosofukraineandthepublicinitiativesecondhalfofthe19thcentury AT žilenkovaím educationalactivityofthezemstvosofukraineandthepublicinitiativesecondhalfofthe19thcentury |
| first_indexed |
2025-11-25T21:04:23Z |
| last_indexed |
2025-11-25T21:04:23Z |
| _version_ |
1850543844427300864 |
| fulltext |
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
246
УДК 94(47)073+37.07
І. А. Коляда
доктор історичних наук, професор,
кафедра методики навчання суспільних дисциплін
та гендерної освіти, факультет історичної освіти,
Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова
(м. Київ, Україна), kolyada.i.a@gmail.com
І. М. Жиленкова
доктор історичних наук, професор,
кафедра історії та етнополітики,
Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова
(м. Київ, Україна)
ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗЕМСТВ УКРАЇНИ ТА ГРОМАДСЬКА
ІНІЦІАТИВА (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ ст.)
На основі вивчення нормативно-законодавчих, діловодних та статистич-
них матеріалів охарактеризовано основні аспекти просвітницької політики
органів місцевого самоврядування України в пореформений період. Основу увагу
акцентовано на громадській підтримці сільських шкіл у пореформені роки
(друга половина ХІХ ст.). Доведено, що вона сприяла розвитку освіти і покра-
щенню підготовки вчителів в Україні. Досліджено методи співпраці українських
земств із державними інституціями, громадськими організаціями, різними вер-
ствами населення та окремими прогресивно налаштованими представниками
громадськості, меценатами. Підкреслено, що основним джерелом фінансування
закладів освіти були саме пожертвування земських зібрань, доброчинних
організацій і приватних осіб.
Ключові слова: земство, самоврядування, асигнування, початкова освіта,
повіт, парафіяльні школи.
© І.А. Коляда, І.М. Жиленкова, 2018
Історія культури, науки та освіти
247
I. A. Koliada
Doctor of Historical Sciences (Dr. hab. in History), Professor,
Department of teaching Social Studies and Gender Education,
National Pedagogical Drahomanov University
(Kyiv, Ukraine), kolyada.i.a@gmail.com
I. M. Zhylenkova
Doctor of Historical Sciences (Dr. hab. in History), Professor,
Department of History and Ethnopolitics,
National Pedagogical Drahomanov University
(Kyiv, Ukraine)
EDUCATIONAL ACTIVITY OF THE ZEMSTVO’S OF UKRAINE
AND THE PUBLIC INITIATIVE (second half of the 19th century)
Abstract
Based on the analysis of laws and regulations, records and statistics materials,
the article highlights the main aspects of the educational policies of the local self-
government bodies of the Ukraine in the post-reform period. Main attention is paid to
the public support for rural schools after the reform (second half of the 19th century).
That contributed to a significant extension of education and the teachers training in
the Ukraine. Analyzed the methods of Zemstvos’ cooperation with government
institutions, NGOs and various social sectors, and individual progressive-minded
members of the society, patrons. It is emphasized that the donations of Zemstvo
assemblies, charitable organizations and private persons were the main sources of
educational funding.
Keywords: Zemstvo, self-government, financing, primary Education, Uyezd,
parochial School.
Рівень добробуту будь-якої країни безпосередньо залежить від роз-
витку громадянського суспільства, залучення якомога більшої кількості
населення до державного управління, невпинного зростання активності
соціуму щодо вирішення назрілих проблем. Зважаючи на це, в сучасній
Україні актуальності набуває виважений аналіз відповідних процесів у
попередні історичні періоди, зокрема кінця ХІХ — початку ХХ ст. Саме
тоді формувалися земські органи місцевого самоврядування, діяльність
яких охопила широкий спектр напрямів суспільного розвитку. На сьо-
годнішній день відповідна історіографія налічує сотні монографій, дисер-
тацій та статей, однак запропонований нами аспект — аналіз громадської
активності в контексті розвитку земської освіти, потребує додаткового
вивчення. Цьому сприяє використана нами різновидова джерельна база,
зокрема нормативно-законодавчі акти, відомчі міністерські документи,
журнали та постанови земських управ, матеріали періодики тощо.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
248
Станом на середину ХІХ ст. у Російській імперії дедалі очевидною
ставала необхідність проведення широкого реформування всіх сфер сус-
пільно-політичного та соціально-економічного життя. Це бачення, яке
поділяли не лише представники ліберальної інтелігенції чи інших опо-
зиційних рухів, а також уряд та безпосередньо імператор, стосувалося й
освітньої галузі. Зокрема, планувалося подолати такі проблеми, як: по-
ступове зниження кількості учнів у середній та початковій школі, хро-
нічний дефіцит фінансів та педагогічного персоналу, підвищення рівня
грамотності населення та загалом рівня освіти, невідповідність мережі
навчальних закладів потребам економіки в фахівцях початкового рівня,
тощо. Водночас із поля зору профільного міністерства протягом всього
періоду ХІХ — початку ХХ ст. не зникали й завдання щодо нагляду за
вихованцями та вчителями, створення дієвих механізмів контролю форм і
методів поширення знань.
Особлива увага у відповідних процесах приділялася народній (почат-
ковій) школі, перш за все, в сільській місцевості та повітових центрах.
Початок її реформуванню було покладено 1864 р. затвердженням двох
основоположних законодавчих актів: “Положення про губернські та по-
вітові земські установи” та “Положення про початкові народні учи-
лища”1. Саме вони визначили створення нових органів місцевого само-
врядування — земств (в Україні в усіх регіонах, окрім Правобережжя), та
надали їм повноваження щодо “участі, переважно в господарському від-
ношенні та в межах, визначених законом, у піклуванні про народну
освіту…”. Іншими словами, мова йшла не про право здійснювати управ-
лінську діяльність, а прагнення влади хоча б частково послабити фінан-
сове навантаження на казну за рахунок місцевого населення. Члени
Державної ради підкреслювали, що мова йшла про добровільну участь
земств “в залученні коштів на влаштування, необхідних для поширення
початкової освіти, навчальних закладів та нагляду за ними відповідно до
встановлених урядом засад”2.
Вже через деякий час стало очевидним, що збільшуючи з року в рік
розміри витрат на початкову освіту, вирішуючи проблеми з орендою
приміщень чи покращенням матеріально-технічної бази, новостворені
органи самоврядування фактично не мали дієвих важелів впливу для
підвищення якості навчально-виховного процесу, контролю за підготов-
———————
1 Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). — Собр. 2-е. — Т. 39. —
Отд. 1. — СПб., 1864. — № 40457. — С. 1–14; Там же. — № 41068. — С. 613–618.
2 Чарнолуский В. И. Земство и народное образование. В 2-х частях. — Часть 1. —
СПб., 1910. — С. 4.
Історія культури, науки та освіти
249
кою і підбором педагогічного персоналу. Саме тому, починаючи з кінця
1860-х рр. домінуючою стала позиція щодо першочергового створення
мережі власних навчальних закладів, а не фінансування міністерських чи
церковнопарафіяльних. Втім, активність земств суттєво обмежувалася
політикою профільного відомства, спрямованою на підтримку духовної
освіти, обмеження повноважень колегіальних училищних рад на користь
державних інспекторів і т. д. Особливо це було помітним в т. зв. “період
освітніх контрреформ”, провідниками яких виступали міністри Д. Толс-
той (1866–1880) та І. Делянов (1882–1898).
Об’єктивними перевагами земств стали підтримка населення, широкі
можливості щодо збору та ефективного розподілу коштів і, що особливо
важливо, наявність високого кадрового потенціалу — вчителів, інтелі-
генції, різночинців, місцевих діячів різного профілю та ін. Спочатку цей
активний соціальний прошарок консолідувався навколо новостворених та
недискредитованих в очах громади органів самоврядування, прагнучи
самореалізації та практичного втілення прогресивних змін. Їхні знання
використовувалися в різних сферах, зокрема й щодо розробки концепції
земської школи, покращення адміністративно-управлінського і навчаль-
но-виховного процесу. Оновлення кадрових ресурсів досягалося за ра-
хунок створення власної мережі навчальних закладів, а також періодич-
ного проведення виборів гласних. У цьому контексті цілком справедли-
вими здаються наступні слова історика земської освіти В. Чарнолуського:
“В особі земств країна отримала такий громадянський інститут, який, по
самій своїй природі, органічно виділявся із загального, панівного над
країною, бюрократичного режиму, і повинен був стати природним цент-
ром для об’єднання громадських сил… де, так чи інакше, знаходили собі
застосування і громадська активність, і громадська творчість”3. І чи не
найбільш соціально значущим напрямом цієї діяльності стала робота,
спрямована на поширення освіти серед населення.
Процес відкриття земських шкіл в різних українських регіонах від-
бувався з різною швидкістю, навіть в межах однієї губернії. Для при-
кладу, на початку 1870-х рр. у Борзнянськову повіті Чернігівської гу-
бернії діяло 15 навчальних закладів цього типу, Одеському повіті
Херсонської губернії — 13; Бердянському повіті Таврійської губернії —
більше 20. Натомість управа Ізюмського повіту Харківської губернії на
той час лише вивчала цю справу4. До кінця десятиліття ситуація більш-
———————
3 Чарнолуский В. И. Указ. соч. — Часть 2. — СПб., 1911. — С. 338.
4 Народная школа. — 1872. — № 3. — С. 1–3; Там же. — 1873. — № 8. — С. 31; Там
же. — 1874. — № 11. — С. 71–72.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
250
менш вирівнялася. Щоправда, відставання Харківської губернії залиша-
лося очевидним аж до 1880-х рр. Ці показники залежали від активності
місцевого земства, ініціативи громади та її окремих діячів, наявності
фінансів. У другій половині 1870-х рр. у Верхньодніпровському повіті на
Катеринославщині для збільшення освітнього бюджету було навіть за-
проваджено спеціальний “збір на школи” із селянських земель. Після
громадського розголосу та звинувачень у неправомірності такого рішення
ця практика припинилася, а витрати на школи скоротилися майже вдвічі5.
Для розуміння загальноукраїнських темпів росту мережі земських
шкіл доцільно навести порівняльну статистику їх кількості за 1877–
1898 рр. За даними Б. Веселовського у Катеринославській губернії за цей
період їх чисельність зросла із 253 до 448, Полтавській (без урахування
Лубенського та Пирятинського повітів) — із 329 до 809, Таврійській — із
125 (за неповними даними) до 411, Харківській — із 289 (без урахування
Валківського та Зміївського повітів) до 510, Херсонській — із 180 до 410,
Чернігівській (за неповними даними) — із 170 до 6116. Відповідна ста-
тистика залежала від низки факторів: чисельності сільського населення
конкретного регіону, рівня його заможності (зростав паралельно із ростом
родючості земель), ініціативності окремих земських повітових управ.
Наприклад, наприкінці ХІХ ст. найвища статистика народних шкіл була в
найбільших за розміром або економічним розвитком Херсонському, Бер-
дянському, Чернігівському, Маріупольському, Костянтиноградському,
Старобільському повітах, тощо.
Важливою проблемою, яку не можна було оперативно вирішити лише
за рахунок збільшення асигнувань була підготовка педагогічних кадрів.
В Україні перша земська вчительська семінарія з’явилася в Чернігові у
1870 р. На жаль, вона проіснувала лише вісім років. Причиною прийняття
рішення про її закриття (подібна ситуація мала місце і в деяких інших
губерніях Російської імперії) стала зміна законодавства в бік обмеження
прав органів міського самоврядування. “Давати одні лише кошти на вчи-
тельські семінарії, — писав з цього приводу публіцист О. Смирнов, — та
не мати, в той же час, права ставити їх у навчально-виховному від-
ношенні у відповідність із вимогами наукової педагогіки та запитами
школи, земства, звісно, не захотіли”7.
———————
5 Народная школа. — 1878. — № 2. — С. 59.
6 Веселовский Б. История земства за сорок лет: в 4 т. — Т. 1. — СПб., 1909. —
С. 715–719.
7 Смирнов О. За полвека // Народный учитель. — 1914. — № 8. — С. 1.
Історія культури, науки та освіти
251
Досить часто підготовкою педагогів для народних шкіл конкретного
регіону переймалося дворянство, яке мало в тутешній місцевості значні
земельні володіння. Особливо помітними ці ініціативи були на Ліво-
бережжі, де високу меценатську активність демонстрували нащадки ко-
лишньої козацької старшини. Зокрема, в Прилуцькому повіті Полтавської
губернії голова училищної ради І. Скоропадський (дід гетьмана України
Павла Скоропадського) особисто фінансував підготовку 28-ми учителів
для повіту, забезпечуючи їх при цьому житлом, одягом та харчуванням8.
Наприкінці 1870-х рр. у цьому ж повіті, в с. Дігтярі, відомий дворянин
Г. Галаган подарував земству власну садибу. Спочатку планувалося, що
вона стане приміщенням для вчительської семінарії, однак дискусії
завершилися відкриттям ремісничого училища9. Варто зауважити, що в
той час профільне відомство та представники окружної адміністрації на
місцях підтримували відкриття навчальних закладів для поширення прак-
тичних знань і негативно ставилися до земських педагогічних шкіл.
Останні, як відомо, готували вчителів за більш прогресивною системою,
порівняно з державними, що несло політичні ризики та потенційні за-
грози для консервативної міністерської системи виховання підростаючого
покоління.
Про особливу “українськість” лівобережних земств писали навіть
тогочасні дослідники історії цих місцевих органів. Публіцист та історик
Д. Мордовцев, описуючи національний склад управи Золотоніського
повіту Полтавської губернії, констатував: “У золотоніському земстві ми
бачимо переважно українців «чистої крові», pur sang: тут лише і трап-
ляються прізвища — Маркович, Біда, Лазаренко, Носенко, Савич, Короп,
Косюра, Томара, Вус, Деркач, Іваненко, Іляшенко, Денисенко, Каюн,
Бабич, Марченко, Сушко…”10. Дослідник наводить подібні оцінки й по
відношенню до інших повітів регіону, зокрема вже згадуваного Прилуць-
кого, де на середину 1870-х рр. працювало 64 школи, тобто вдвічі більше,
ніж в будь-якому іншому в Російській імперії. Такі показники багато в
чому забезпечувалися активною меценатською діяльністю тутешніх
———————
8 Известия о деятельности и состоянии наших учебных заведений: начальные
народные училища // Журнал Министерства народного просвещения. — Т. 136. — СПб.,
1867. — С. 69.
9 Крылов А. Как живут и что делают народные учителя? // Народная школа. —
1883. — № 2. — С. 23.
10 Мордовцев Д. Л. Десятилетие русского земства. 1864–1875. — СПб., 1877. —
С. 66.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
252
землевласників, серед яких “Скоропадський, Маркевич, Омеляненко,
Джигурда, Погібко, Сорока, Троцина, Семенченко і брати Лозові”11.
Чи не найбільш щедрим прикладом надання благодійної допомоги на
освітні потреби земств була пожертва управителя Московської удільної
контори, уродженця Кролевецького повіту Чернігівської губернії І. Мас-
лова. За його заповітом (він помер у 1891 р.) загальний розмір виділених
коштів складав майже півмільйона рублів. З цієї суми 90 тис. рублів
отримали земства Чернігівської губернії з подальшим розподілом для
відкриття шкіл у дев’яти найбідніших повітах: Мглинському, Суразь-
кому, Новозибківському, Стародубському, Новгород-Сіверському, Город-
нянському, Чернігівському та Остерському12. Ця величезна, на той час і
за мірками земських управ, сума розподілялася досить розумно, адже
застосовувалися практики забезпечення навчальних закладів за рахунок
відсотків, поділу сум на частини і надання їм статусу недоторканного
капіталу для збільшення коштів та ін.
На Півдні України відповідні процеси проходили з перемінним ус-
піхом, активніше з наближенням до портових полісів і центрів вирощу-
вання зернових культур, більш сповільнено — в степовому Криму, де
розвиток інфраструктури та позиції селянства були досить слабкі. У таких
районах розвиток освіти багато в чому залежав саме від ініціативності
місцевих землевласників, їх допомоги земствам. Для прикладу, в Пере-
копському повіті Таврійської губернії, де більшість населення складали
кримські татари, поміщик Д. Люстинг відкрив на початку 1870-х рр. у
одному із сіл школу, на сім років виділив їй прибутки від власного
тутешнього маєтку (≈4,26 тис. дес.) та утримував (харчі, одяг, житло)
10 найбідніших учнів13.
Загальноімперську відомість отримала педагогічна та організаційна
діяльність М. Корфа. Коли в 1866 р. у Катеринославській губернії роз-
почали роботу Олександрівські повітові земські збори він докладав мак-
симум зусиль для відкриття вчительської семінарії на базі місцевої
школи. Декілька років митарств не принесли результату, оскільки бло-
кувалися на губернському рівні через відсутність фінансів та бюро-
кратизацію. “Без підготовлених вчителів не можна зробити й кроку, —
писав М. Корф, — необхідні вчительські семінарії, але на них немає
———————
11 Там же. — С. 75.
12 Журнал заседания Мглинского очередного земского собрания, сессия 1896 года
28 октября. — К., 1898. — С. 110–111; Грасс В. Обзор финансов Черниговского
губернского земства за 1898 год. — Чернигов, 1899. — С. 10.
13 Журналы Перекопского очередного уездного земского собрания созыва
1873 года. — Симферополь, 1874. — С. 34–35.
Історія культури, науки та освіти
253
грошей, та до того ж обережніше здати питання до комісії, а з комісії в
іншу комісію і потім в управу, а потім назад до комісії і т. д.; без
учительських семінарій не можна зробити й кроку”14. Однак, реалізувати
свої вміння на практиці йому вдалося по відношенню до вчительських
курсів/з’їздів, до яких на перших порах влада ставилася нейтрально. Як
вказував сучасник, розроблені М. Корфом теоретичні засади їх прове-
дення та втілення на практиці зробили Олександрівський повіт “місцем
паломництва” для всіх причетних до шкільної справи, починаючи з
рядових вчителів та закінчуючи чиновниками Міністерства народної
освіти15. Всі бажали познайомитися із педагогом та його здобутками.
Організація такого широкого обміну досвідом перетворила створений
М. Корфом тип трирічної однокомплектної земської сільської школи на
домінуючий у всіх губерніях Російської імперії.
Втім, у окремих регіонах ситуація була набагато гіршою, особливо,
що стосується матеріального забезпечення шкіл та рівня професійної
підготовки вчительства. Як вкрай негативний приклад можна згадати
Харківський повіт, ревізований у 1880 р. інспектором народних училищ
С. Неклюдовим. Тогочасна преса так описувала його візити до тутешніх
навчальних закладів: “Приїжджає він в одну школу і бачить, що вчитель
зовсім непридатний для справи, а замінити його не дозволяють шкільні
кошти; в іншій — учитель, людина здібна, повідомляє йому, що не може
більше залишатися в школі внаслідок вкрай обмеженого утримання; у
третій немає навчальних посібників, у четвертій так холодно, що можливі
тільки гімнастичні заняття і вправи”16. Характерно, що журнали повіто-
вого земського зібрання за другу половину 1870-х рр. засвідчують розу-
міння гласними наявних проблем у розвитку початкової освіти та необ-
хідності розраховувати на власну діяльність, а не “приватну ініціативу,
панську примху та благородні пориви”. Очевидно, що в даному випадку
наближеність до губернського центру (більше того, університетського
міста та центру навчального округу) йшла не на користь повіту.
Подібно до цього, досить негативний відгук про діяльність Одеського
повітового земства залишив вже згадуваний Д. Мордовцев. Як доказ своїх
слів він навів невідповідність між високим економічним статусом регіону
та мізерною освітньою діяльністю органів самоврядування: “Одеса, для
якої повіт зі своїми сусідами, іншими повітами, щорічно дає сотні
———————
14 Корф Н. Несколько спорных вопросов из практики народной школы (письмо в
редакцию) // Народная школа. — 1869. — № 10. — С. 15.
15 Смирнов О. Указ. соч. — С. 2.
16 Педагогическая хроника // Народная школа. — 1881. — № 10. — С. 68.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
254
мільйонів пудів хліба, яке потім перетворюється в пуди золота, векселів,
акцій облігацій та інших грошей, — дає цьому повіту на народну освіту
якісь-небудь 2–3 тисячі, а купує у своїй же земській управі гральних карт
на 31 794 р. 45 к. на рік”17.
На Правобережжі, де до початку ХХ ст. не існувало земств, місцеві
міністерські школи вирізнялися критичним санітарно-гігієнічним станом
і, як результат високим рівнем захворюваності серед педагогів. Відомий
український письменник С. Васильченко в “Автобіографічних записах”
так описував школу в с. Карапиші Київської губернії, де він працював
наприкінці ХІХ ст.: “Пам’ятаю: завжди курява, в класі гамір, темрява
така, що діти порозлазяться по вікнах, а маленькі граються в жмурки. Та
ще пам’ятаю, як, вернувшись із класу молодий спітнілий учитель кашляв
кров’ю”18. Варто розуміти, що багато в чому становище земської та
загалом початкової освіти залежало від фінансових позицій місцевого
селянства, яке за рахунок оподаткування забезпечувало суттєву частину
відповідного кошторису. На прикладі Куп’янського повіту Харківської
губернії переконуємося, що ставлячись спочатку з апатією до збільшення
витрат на нові навчальні заклади, населення поступово усвідомлювало їх
важливість. Це розуміння зростало від випуску до випуску, коли “стає
ясним, що навчання дітей в школі — це не марнування часу, а, навпаки,
серйозна і добра справа”19.
Дієвим методом зменшення фінансового тягаря на селянство ставало
збільшення представництва дворян та меценатство їх окремих представ-
ників. Для додаткового покращення матеріального стану навчальних
закладів та відстоювання їх інтересів перед владою практикувалося об-
рання для них попечителів. Зазвичай це були землевласники, відставні
військові чи цивільні чиновники або навіть місцеві впливові представ-
ники дворянства, повітові предводителі, обов’язком яких був нагляд за
навчально-виховним процесом. Для заможних поміщиків, які перейма-
лися власною репутацією та турбувалися про рівень освіти громади, мати
це звання вважалося відповідальною та почесною справою, тож вони
практикували періодичні пожертви на користь установ. Щоправда, у
випадку з представниками відомих аристократичних родів, які володіли
маєтками у різних губерніях чи займали вищі посади в державі, трап-
———————
17 Мордовцев Д.Л. Указ. соч. — С. 177.
18 Васильченко С. Мій шлях (Автобіографічні записки) // Степан Васильченко.
Твори в чотирьох томах. — К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1960. —
Т. 4. — С. 37.
19 Журналы Купянского очередного уездного земского собрания 2, 3 и 4 октября
1889 года. — Купянск, 1890. — С. 91–92.
Історія культури, науки та освіти
255
лялися випадки відмови у зв’язку із складнощами виконання своїх обо-
в’язків. У 1885 р. саме так вчинив граф П. С. Строганов, відмовившись
від звання попечителя чотирьох земських училищ у Сумському повіті
Харківської губернії: Павловського, Хотіньського, Ястребенського та
Кондратьєвського. “Причина, яка зумовила мене ухилитися від справи,
яку, тим не менш, я вважаю першочергово важливою і якій я душевно
відданий, наступна: короткостроковість (два, три тижні на рік) мого пере-
бування в Хотінському маєтку не дозволяє мені жодної можливості спо-
стерігати ні за викладанням, ні за навчанням, що є головним обов’язком
попечителя” — пояснював він причини такого рішення20. Як відомо, саме
в селі Хотінь розташовувався графський маєток, основний комплекс буді-
вель якого було побудовано італійським архітектором Дж. Кваренгі ще на
рубежі XVIII–ХІХ ст. Після революційних подій 1918 р. до наших днів
збереглися лише два флігелі.
З кінця ХІХ ст. вимоги до кандидатів попечителів народних шкіл
зменшилися і нерідкісними стали випадки надання цього звання селянам.
У тому ж Сумському повіті земська управа на річному зібранні в 1892 р.
затвердила попечителями різних початкових навчальних закладів двох
дворян, двох селян, священика та відставного унтер-офіцера; у 1896 р.
Ніжинська управа — дворянина, купця, двох козаків21.
Подібні приклади засвідчували, що після реформи 1861 р., в умовах
розширення повноважень місцевих громад, до розвитку земської освіти
залучалися не лише привілейоване дворянство, а й ініціативні представ-
ники незаможних верств населення, які користувалися повагою громад-
ськості. На початку ХХ ст. навчальні заклади окремих регіонів, вирі-
шивши базові проблеми з приміщенням чи матеріальним становищем
вчителів, могли дозволити собі перейматися проблемами культурного
виховання дітей. У 1913 р. завдяки асигнуванню 200 руб. попечителем
Свічківського земського училища Пирятинського повіту Полтавської гу-
бернії, дворянином Г. Загряжським стала можливою купівля “шкільного
кінематографу типу «Кок»” для демонстрації фільмів22. Напередодні
Першої світової війни це була неабияка розкіш, яку могли собі дозволити
одиниці шкіл по всій Російській імперії.
———————
20 Журналы Сумского очередного земского уездного собрания 27, 28, 29 и
30 сентября и 1 октября 1885 года. С приложениями. — Харьков, 1886. — С. 151.
21 Журналы Сумского очередного земского уездного собрания 15, 16, 17, 18 и
19 сентября 1892 года. С приложениями. — Сумы, 1893. — С. 283; Журналы очередного
заседания Нежинского уездного земского собрания сессии 1896 года и чрезвычайных
собраний 7 мая и 1 декабря 1896 года. — Чернигов, 1897. — С. 196.
22 Народный учитель. — 1914. — № 4. — С. 20.
ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2018. Випуск 28
256
Таким чином, з перших років свого існування земські органи само-
врядування не лише працювали на користь покращення матеріального
становища навчальних закладів різного типу (міністерських, духовних), а
й розбудовували власну систему освіти. Для прискорення цього процесу
вони докладали максимум зусиль, перевищуючи інколи власні повнова-
ження (запроваджуючи окремий податок), та залучали до цієї діяльності
широкі верстви населення. Аналіз земської документації засвідчує,
що активну благодійну допомогу надавали дворяни, попечителі шкіл.
Ініціативність представників колишніх козацько-старшинських родів зу-
мовила прискорений розвиток початкової освіти на Лівобережжі; менш
поширені приклади щедрого меценатства на Півдні України, де подекуди
була гірша родючість земель і менша кількість селянства (наприклад у
Криму), за окремим винятками, не дозволяли досягати високих показ-
ників. В умовах загострення кризи поміщицького господарства та роз-
витку ринкових відносин на селі, земства виходили за рамки виключної
орієнтації на заможних дворян і підтримували ініціативи інших соціаль-
них категорій. Високий суспільний авторитет, плідні результати та під-
тримка населення дозволяла більш-менш успішно долати опір профіль-
ного міністерства та урядових кіл. У сукупності така активність дала
результати у вигляді, хоч і не загальної, однак невпинно зростаючої у
кількісному відношенні початкової освіти.
REFERENCES
1. Charnoluskii, V. I. (1910). Zemstvo i narodnoe obrazovanie (Vol. 1–2). St. Peters-
burg. [in Russian].
2. Grass, V. (1899). Obzor finansov Chernigovskogo gubernskogo zemstva za 1898 god.
Chernigov. [in Russian].
3. Korf, N. (1869). Neskolko spornyih voprosov iz praktiki narodnoy shkolyi (pismo v
redaktsiyu). Narodnaya shkola — Folk school, 10. [in Russian].
4. Kryilov, A. (1883). Kak zhivut i chto delayut narodnyie uchitelya? Narodnaya shkola —
Folk school, 2. [in Russian].
5. Mordovtsev, D. L. (1877). Desyatiletie russkogo zemstva. 1864–1875. St. Petersburg.
[in Russian].
6. Smirnov, O. (1914). Za polveka. Narodnyiy uchitel — The National Teacher, 8.
[in Russian].
7. Vasylchenko, S. (1960). Tvory v chotyrokh tomakh (Vol. 4). Kyiv. [in Ukrainian].
8. Veselovskii, B. (1909). Istoriya zemstva za sorok let: v 4 t. (Vol. 1). St. Petersburg.
[in Russian].
|