Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст.

Відміна кріпосного права у 1861 р. стала початком глобальних перетворень, які торкнулись адміністративно-територіального поділу імперії. За новим поділом у Київській, Подільській та Волинській губерніях нижчою територіальною одиницею стала “сільська общинаˮ (територіальна сільська громада), вищою —...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Мельничук, К.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2020
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185820
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст. / К.В. Мельничук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 46-58. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185820
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1858202025-02-09T16:35:17Z Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст. Participation of Poles and Jews in the peasant self-government in the Right-Bank Ukraine in the second half of the XIX century Мельничук, К.В. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Відміна кріпосного права у 1861 р. стала початком глобальних перетворень, які торкнулись адміністративно-територіального поділу імперії. За новим поділом у Київській, Подільській та Волинській губерніях нижчою територіальною одиницею стала “сільська общинаˮ (територіальна сільська громада), вищою — волость. Управління сільськими громадами здійснювали органи селянського самоврядування — волосне та сільське правління, які формували і забезпечували хлібороби. Однак, окрім справ громади, законодавець зобов’язав селянське самоврядування виконувати низку необхідних у державному управлінні функцій (фіскальні, юридичні, поліцейські, статистичні, освітні). Тож, селянські адміністрації фактично перетворились у найнижчу ланку у ієрархії державного управління. Самостійність селянського самоврядування обмежували постанови та циркуляри міністерства внутрішніх справ, генерал-губернатора, губернатора, губернського у селянських справах присутствія і мирового посередника. Навіть підбір кадрів до установ селянського самоврядування здійснювався із урахуванням низки обмежень встановлених “Положенням про вихід селян із кріпацької залежності” 1861 р. Національна строкатість Правобережної України у ХІХ — початку ХХ ст., була представлена у присутності в регіоні євреїв та поляків, які становили відповідну другу та третю за чисельністю категорію жителів, після українців. Вагома частка представників даних національностей проживали у селянському середовищі, тож поставала проблема участі їх у роботі селянського самоврядування. Для недопущення на ключові посади в сільські адміністрації “чужинців” (не членів селянської громади, іновірців) на місцях вводились обмеження. Однак, відносно доступною для бажаючих працювати у волості чи сільському правлінні залишалась посада писаря. У пропонованій розвідці розглядається проблема кадрового забезпечення та присутність представників польської і єврейської національності в органах селянського самоврядування у Південно-Західному краї Російської імперії у другій половині ХІХ ст. Охарактеризовано порядок ротації працівників селянських адміністрацій, їх освіту, рівень фаховості, умови праці та оплату. Описані окремі випадки служби євреїв та поляків на посадах писарів у селянських адміністраціях. The abolition of serfdom in 1861 was the beginning of global reformations that dealt with the administrative and territorial division of the empire. According to the new division, the lowest territorial unit was a rural community (territorial community) in Kyiv, Podolia and Volhynia guberniyas, the highest — volost. The control of rural communities was performed by peasant self-government — volost and rural government which were formed and provided by peasants (members of the community). However, excepting community affairs, the legislator charged the peasant selfgovernment to execute a number of urgent functions in the government (fiscal, legal, police, static and educative functions). For that reason, the peasant authorities fairly changed to the lowest link of the government in the hierarchy. The peasant selfgovernment was restricted by the resolutions and circulars of Ministry of Interior, general-governor, governor in peasant affairs and “myrovyi poserednykˮ. As a matter of fact, the talent acquisition to the peasant self-government office was implemented with a number of restrictions established by the “Regulation on the peasants withdrawal from serfdomˮ in 1861. The specific character of the Right-Bank Ukraine was the diversity of area, after the Ukrainians the second most populated were the Polish people, the third — Jewish. The impressive part of Polish and Jewish nationalities lived in peasant community so that it was a problem of their participation in the work of peasant self-government. Avoiding “chuzhynzivˮ (people who were not the members of peasant community) to the main positions of rural administration, the restrictions were input on the spot. Still, the position of clerk (pisar) was accessible for those wishing to work in volost or rural government. The article deals with problem of human resourcing and the presence of Polish and Jewish nationalities in the peasant self-government in the South-Western region of the Russian Empire in the second half of the 19th — the beginning of the 20th centuries. The rotation way of workers in the rural administration, their level of education, professional achievements, employment and remuneration terms are distinguished in the article Certain cases of working Jewish and Polish as clerks in rural administrations are described. 2020 Article Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст. / К.В. Мельничук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 46-58. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185820 94(477) “18/19” uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Мельничук, К.В. Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст. Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Відміна кріпосного права у 1861 р. стала початком глобальних перетворень, які торкнулись адміністративно-територіального поділу імперії. За новим поділом у Київській, Подільській та Волинській губерніях нижчою територіальною одиницею стала “сільська общинаˮ (територіальна сільська громада), вищою — волость. Управління сільськими громадами здійснювали органи селянського самоврядування — волосне та сільське правління, які формували і забезпечували хлібороби. Однак, окрім справ громади, законодавець зобов’язав селянське самоврядування виконувати низку необхідних у державному управлінні функцій (фіскальні, юридичні, поліцейські, статистичні, освітні). Тож, селянські адміністрації фактично перетворились у найнижчу ланку у ієрархії державного управління. Самостійність селянського самоврядування обмежували постанови та циркуляри міністерства внутрішніх справ, генерал-губернатора, губернатора, губернського у селянських справах присутствія і мирового посередника. Навіть підбір кадрів до установ селянського самоврядування здійснювався із урахуванням низки обмежень встановлених “Положенням про вихід селян із кріпацької залежності” 1861 р. Національна строкатість Правобережної України у ХІХ — початку ХХ ст., була представлена у присутності в регіоні євреїв та поляків, які становили відповідну другу та третю за чисельністю категорію жителів, після українців. Вагома частка представників даних національностей проживали у селянському середовищі, тож поставала проблема участі їх у роботі селянського самоврядування. Для недопущення на ключові посади в сільські адміністрації “чужинців” (не членів селянської громади, іновірців) на місцях вводились обмеження. Однак, відносно доступною для бажаючих працювати у волості чи сільському правлінні залишалась посада писаря. У пропонованій розвідці розглядається проблема кадрового забезпечення та присутність представників польської і єврейської національності в органах селянського самоврядування у Південно-Західному краї Російської імперії у другій половині ХІХ ст. Охарактеризовано порядок ротації працівників селянських адміністрацій, їх освіту, рівень фаховості, умови праці та оплату. Описані окремі випадки служби євреїв та поляків на посадах писарів у селянських адміністраціях.
format	Article
author	Мельничук, К.В.
author_facet	Мельничук, К.В.
author_sort	Мельничук, К.В.
title	Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст.
title_short	Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст.
title_full	Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст.
title_fullStr	Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст.
title_sort	участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на правобережній україні в другій половині хіх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185820
citation_txt	Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст. / К.В. Мельничук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2020. — Вип. 30. — С. 46-58. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT melʹničukkv učastʹpolâkívtaêvreívuorganahselânsʹkogosamovrâduvannânapravoberežníjukraínívdrugíjpoloviníhíhst AT melʹničukkv participationofpolesandjewsinthepeasantselfgovernmentintherightbankukraineinthesecondhalfofthexixcentury
first_indexed	2025-11-28T00:16:13Z
last_indexed	2025-11-28T00:16:13Z
_version_	1849991079571488768
fulltext	ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 46 УДК 94(477) “18/19” К. В. Мельничук аспірантка, відділ історії України ХІХ — початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), katerynamelnychuk92@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4732-6695 УЧАСТЬ ПОЛЯКІВ ТА ЄВРЕЇВ У ОРГАНАХ СЕЛЯНСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст. Відміна кріпосного права у 1861 р. стала початком глобальних перетво- рень, які торкнулись адміністративно-територіального поділу імперії. За новим поділом у Київській, Подільській та Волинській губерніях нижчою терито- ріальною одиницею стала “сільська общинаˮ (територіальна сільська громада), вищою — волость. Управління сільськими громадами здійснювали органи селян- ського самоврядування — волосне та сільське правління, які формували і за- безпечували хлібороби. Однак, окрім справ громади, законодавець зобов’язав селянське самоврядування виконувати низку необхідних у державному управлінні функцій (фіскальні, юридичні, поліцейські, статистичні, освітні). Тож, селян- ські адміністрації фактично перетворились у найнижчу ланку у ієрархії дер- жавного управління. Самостійність селянського самоврядування обмежували постанови та циркуляри міністерства внутрішніх справ, генерал-губернатора, губернатора, губернського у селянських справах присутствія і мирового посе- редника. Навіть підбір кадрів до установ селянського самоврядування здійс- нювався із урахуванням низки обмежень встановлених “Положенням про вихід селян із кріпацької залежності” 1861 р. Національна строкатість Правобережної України у ХІХ — початку ХХ ст., була представлена у присутності в регіоні євреїв та поляків, які становили відповідну другу та третю за чисельністю категорію жителів, після українців. Вагома частка представників даних національностей проживали у селянському середовищі, тож поставала проблема участі їх у роботі селянського само- врядування. Для недопущення на ключові посади в сільські адміністрації “чужинців” (не членів селянської громади, іновірців) на місцях вводились об- меження. Однак, відносно доступною для бажаючих працювати у волості чи сільському правлінні залишалась посада писаря. У пропонованій розвідці розглядається проблема кадрового забезпечення та присутність представників польської і єврейської національності в органах селянського самоврядування у Південно-Західному краї Російської імперії у другій половині ХІХ ст. Охарак- теризовано порядок ротації працівників селянських адміністрацій, їх освіту, рівень фаховості, умови праці та оплату. Описані окремі випадки служби євреїв та поляків на посадах писарів у селянських адміністраціях. © К.В. Мельничук, 2020 Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 47 Ключові слова: селянське самоврядування, волосна управа, сільське прав- ління, селянська реформа, мировий посередник, поляки, євреї. K. V. Melnychuk Ph.D. student, Department of the History of Ukraine XIX — early XX century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), katerynamelnychuk92@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4732-6695 PARTICIPATION OF POLES AND JEWS IN THE PEASANT SELF- GOVERNMENT IN THE RIGHT-BANK UKRAINE IN THE SECOND HALF OF THE XIX CENTURY Abstract The abolition of serfdom in 1861 was the beginning of global reformations that dealt with the administrative and territorial division of the empire. According to the new division, the lowest territorial unit was a rural community (territorial community) in Kyiv, Podolia and Volhynia guberniyas, the highest — volost. The control of rural communities was performed by peasant self-government — volost and rural gover- nment which were formed and provided by peasants (members of the community). However, excepting community affairs, the legislator charged the peasant self- government to execute a number of urgent functions in the government (fiscal, legal, police, static and educative functions). For that reason, the peasant authorities fairly changed to the lowest link of the government in the hierarchy. The peasant self- government was restricted by the resolutions and circulars of Ministry of Interior, general-governor, governor in peasant affairs and “myrovyi poserednykˮ. As a matter of fact, the talent acquisition to the peasant self-government office was implemented with a number of restrictions established by the “Regulation on the peasants withdrawal from serfdomˮ in 1861. The specific character of the Right-Bank Ukraine was the diversity of area, after the Ukrainians the second most populated were the Polish people, the third — Jewish. The impressive part of Polish and Jewish nationalities lived in peasant community so that it was a problem of their participation in the work of peasant self-government. Avoiding “chuzhynzivˮ (people who were not the members of peasant community) to the main positions of rural administration, the restrictions were input on the spot. Still, the position of clerk (pisar) was accessible for those wishing to work in volost or rural government. The article deals with problem of human resourcing and the presence of Polish and Jewish nationalities in the peasant self-government in the South-Western region of the Russian Empire in the second half of the 19th — the beginning of the 20th centuries. The rotation way of workers in the rural administration, their level of education, professional achievements, employment and remuneration terms are distinguished in the article Certain cases of working Jewish and Polish as clerks in rural administrations are described. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 48 Keywords: peasant self-government, volost, rural community, the Right-Bank Ukraine, South-Western region, the Polish and Jewish people, myrovyi poserednyk, governor. Із запровадженням “Загального положення про вихід селян із крі- пацької залежності” 1861 р. розпочались зміни в адміністративно-тери- торіальному поділі, які в першу чергу торкнулись селян. Трансформації зазнала система їхнього управління, уряд надав селянам право на само- врядування. Створення та утримування селянських адміністрацій покла- далось на громади, тож держава звільнялась від проблеми їхнього за- безпечення. Водночас владу непокоїла ймовірність втрати контролю над селом — основним податковим ресурсом, тому законодавець затвердив досить химерну конструкцію селянського самоврядування, принципи якої полягали в обмежені самоврядування. На етапі підбору кадрів у власні адміністрації, хлібороби не були самостійні, а постійні втручання пред- ставників влади у формування селянського самоврядування, перешкод- жали доступу до них національним меншинам краю. Мета даної розвідки — проаналізувати проблему участі представників польської та єврейської національності в органах селянського самоврядування у Південно-Захід- ному краї у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Запровадження і функціонування селянського самоврядування викли- кали жвавий інтерес у суспільстві дореволюційної Росії. Зокрема, пред- метом дискусії ставали положення, що стосувались створення нового адміністративного поділу, запровадження “селянської общиниˮ та во- лості. Стосовно надмірного втручання представників державної влади у вибори членів селянського самоврядування висловлювався публіцист К. Аксаков1. Про несамостійність селянського самоврядування зазначав поет і публіцист М. Огарьов2. Дослідники С. Латишев та А. Яновський у публікаціях в Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона аналі- зували правове становища волосних та сільських правлінь, їхню взає- модію з владою3. Однак участь поляків чи євреїв у селянських органах самоврядування не стала спеціальним предметом досліджень. Після пов- ——————— 1 Аксаков К. Замечание на новое административное устройство крестьян в России. Лейпциг, 1861. С. 76–77. URL: http://books.e-heritage.ru/book/10090196 (дата звернення: 28. 05. 20). 2 Огарев Н. Разбор нового крепостного права, обнародованого 19 февраля 1861 года в положениях о крестьянах, вышедшых из крепостной зависимости. Лондон, 1861. С. 82–83. 3 Яновский А. Сельское общество // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. Т. 29. СПб., 1900. С. 377; Латышев С. Волость // Там же. Т. 7. СПб., 1892. С. 93–98. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 49 стання 1863 р. у пресі поширювалась антипольська риторика, яка існувала впродовж другої половини ХІХ ст. Зокрема, періодичне видання “Вест- ник Юго-Западной и Западной Россииˮ розміщувало статті шовіністич- ного змісту, які змальовували негативний вплив поляків на формування селянського самоврядування4. Радянська історіографія вивчала діяльність селянських адміністрацій, без акценту на їхній національний склад. Особливістю радянських до- сліджень стало визначення “кулацькогоˮ характеру органів селянського самоврядування. Однак, попри негативну оцінку селянських установ як “органів гноблення та визиску селянˮ, радянські праці надають цінні матеріали аналітичного змісту. Так, історик С. Боднаревський проана- лізував діяльність волосних правлінь, визначив склад селянських адмі- ністрацій, статті їхніх видатків та прибутків, розміри заробітних плат5. Історик Д. Пойда у монографії, присвяченій селянській боротьбі за землю у Правобережній Україні, встановив чисельність населення краю, його національну складову. Зокрема, вчений простежив польську присутність у різних станах, в тому числі у селянському6, що дозволило помітити перехід поляків із шляхетського до селянського стану. У сучасних селянознавчих студіях українські дослідники приділили значну увагу вивченню органів селянського самоврядування. Так, об’єк- том дослідження історикині І. Верховцевої стали органи селянського са- моврядування (1861–1917 рр.) європейських регіонів Російської імперії7. Зокрема, дослідниця проаналізувала процеси ротації у селянських адмі- ністраціях, зауважила на низькому рівні освіти їхніх працівників8. Дисер- таційне дослідження історика А. Касяна, присвячене волосним прав- лінням Правобережної України у другій половині ХІХ ст., торкається питання присутності поляків в органах селянського самоврядування. Хоча твердження науковця стосовно “неукраїнської природи волосного управління на Правобережжіˮ9 стосується переважно періоду до поль- ——————— 4 Интересний мировой посредник // Вестник Юго-Западной Росии. К., 1863. С. 202– 209; Первый крестьянский праздник // Там же. С. 102; Из Житомира // Там же. С. 104– 108. 5 Боднаревський А. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. К., 1961. С. 72–73. 6 Пойда Д. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866–1900 гг.). Днепропетровск, 1960. С. 26. 7 Верховцева І. Між корпоративністю і бюрократизмом: самоврядування селян у Російській імперії (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.). Черкаси, 2018. С. 9. 8 Там само. С. 167–177. 9 Касян А. Волосне управління на Правобережній Україні (1861–1917 рр.): дис. … канд. іст. наук. Черкаси, 2017. С. 102. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 50 ського повстання 1863 р. Проблемі польського чинника у Правобережній Україні присвячені роботи історика Ю. Земського10. В одній із моно- графій він розглянув місце польської декласованої шляхти у губерніях Південно-Західного краю, та зазначав про соціальну і частково культурну асиміляцію її з українським селянством11. Ґрунтовний аналіз становища декласованої шляхти здійснив французький історик Д. Бовуа у дослід- женні про боротьбу польської еліти за вплив у Південно-Західному краї в другій половині ХІХ ст.12 Основні фази протистояння російської дер- жавності і польської історичної традиції в ХІХ ст. описав російський дослідник Л. Горизонтов. Зокрема, науковець торкнувся проблеми від- сторонення поляків від державної служби у Російській імперії13. У другій половині ХІХ ст. соціально-політична ситуація в Російській імперії для жителів польської національності складалась не найкращим чином. Політика дискримінації поляків, запроваджена ще Миколою І, продовжувала проявлятись упродовж ХІХ ст. і не була скасована навіть під час Першої світової війни. Так, представників польської національ- ності відсторонювали від керівних посад на державній службі, обмежу- вали доступу до вищих навчальних закладів14. У другій половині ХІХ ст. становище поляків у імперії ускладнилось реакцією влади на Польське повстання 1863 р., що мало відгук і в Правобережній Україні. Зокрема, повстання у Київській, Подільський та Волинській губерніях проявлялось у формуванні озброєних угрупувань та їх сутичок з поліцією, військо- вими15. Співчуття місцевої шляхти повстанцям також демонструвалося і в мирних акціях — носінні жінками траурного одягу та відправленні па- нахид за загиблими у повстанні16. Усе це спричинило відповідні кроки ——————— 10 Земський Ю. Особливості генези польського націоналізму в Правобережній Україні середини ХІХ ст. // Гуманітарний журнал. 2009. № 3–4. С. 41–57; Його ж. Еволюція польсько-російських взаємин в Правобережній Україні в контексті націо- налізації свідомості в Російській імперії середини ХІХ ст. // Наукові записки Націо- нального університету “Острозька академія”. 2011. № 17. С. 116–126. 11 Земський Ю. Польська, російська та українська еліти в змаганнях за Право- бережну Україну середини ХІХ століття. Хмельницький, 2011. С. 114. 12 Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: Власть, шляхта и народ на Пра- вобережной Украине (1793–1914). Москва., 2011. С. 705, 711, 720, 727. 13 Горизонтов Л. Парадоксы имперской политики: поляки в России и русские в Польше. Москва., 1999. С. 45, 64. 14 Там же. С. 45. 15 Державний архів Хмельницької області (Держархів Хмельницької обл.). Ф. 73. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 48; Державний архів Житомирської області (Держархів Житомир- ської обл.). Ф. 497. Оп. 1. Спр. 8. Арк. 6. 16 Державний архів Вінницької області (Держархів Вінницької обл.). Ф. 200. Оп. 1. Спр. 313. Арк. 7. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 51 протидії влади — скорочення чисельності шляхти, обмеження права володіння земельними наділами, відсторонення від державних посад. Так, указом від 10 грудня 1865 р. полякам заборонили купувати землю в 9 за- хідних губерніях, в тому числі в губерніях Південно-Західного краю17. Указом від 4 липня 1863 р. припинили розгляд справ про дворянське походження польської шляхти18, тож ті хто не довів свого дворянського статусу переходили в оподаткований стан (селян чи міщан). Зарахова- ними до селянського стану також були чиншовики19, поміж яких 13 200 осіб становили етнічні поляки20. Із усіх декласованих поляків, найсклад- ніше прийшлось саме чиншовики, що здебільшого жили на орендованій у поміщика землі і не мали можливості викупити наділ. Чиншовиків до селянських громад приймали неохоче, а через відсутність общинного землеволодіння у Київської, Подільській та Волинській губерніях, новим членам громади землі не надавали21. Кількість поляків у селянському стані від середини 1860-х р. до початку ХХ ст. зростала майже вдвічі. Так, у 1860–1870-х рр. етнічних поляків серед усіх селян (в тому числі чиншовиків) було 92 026 осіб, а на початку ХХ ст. 156 086 осіб (див. табл. 1). Таблиця 1 Таблиця чисельності польського населення та його представленість у селянському стані та адміністративному апараті у Правобережній Україні наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.22 Волинська губ. Подільська губ. Київська губ. Усього Кіл. ос. % Кіл. ос. % Кіл. ос. % Кіл. ос. % 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Жителі поль- ської націо- нальності 184 161 6,16 69 156 2,27 68 791 1,9 322 108 4,5% від усього насе- лення краю ——————— 17 Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). Собр. 2-е. Т. 40, ч. 2. №42759. С. 326–327. 18 Там же. Т. 38, ч. 1. № 39825. С. 757. 19 Гурбик А. Чиншові селяни // Енциклопедія історії України. Т. 10. Київ, 2013. С. 553. 20 Бовуа Д. Указ. соч. С. 727; Пойда Д. Указ. соч. С. 26. 21 Держархів Житомирської обл. Ф. 498. Оп. 1. Спр. 71. С. 172. 22 За матеріалами: Палієнко В. Місця історичного розселення польської людності в кінці ХІХ — початок ХХ ст. К., 1998. С. 6–22; Пойда Д. Указ. соч. С. 25–26; Бовуа Д. Указ. соч. С. 652. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 52 1 2 3 4 5 6 7 8 9 Поляки селян- ського стану 102 540 55,68 31 327 45,3 22 219 32,3 156 086 48,46% селян, жит. пол. нац. Працівники адмін. 346 0,18 205 0,30 173 0,25 724 0,22% від жит. пол. нац. Отже, у другій половині ХІХ ст. поляки в Південно-Західному краї зіштовхнулись з проблемою збереження шляхетських привілей. Неба- жання спускатись по соціальній драбині спричинило прихід поляків у більш вільні професії: адвокатуру, медицину, аптекарство, купецтво23. Проте можливості отримати відповідну освіту та започаткувати власну справу мали не уся декласована шляхта, тому для більшості хорошим варіантом видавалась військова служба24. Частина представників поль- ської національності працювали в адміністративному апараті, переважно на посадах канцелярських. Тож, установи селянського самоврядування, волосні правління та сільські управи, стали одним із варіантів здобути собі засоби для існування грамотній категорії польського населення. Євреї становили вагому частину жителів Правобережної України, спершу будучи третьою, а згодом другою за чисельністю групою насе- лення краю після українців. Офіційна імперська статистика наприкінці ХVІІІ ст. фіксувала 110 тис. євреїв у Південно-Західному краї. У 1830-х рр. єврейське населення краю було розподілено наступним чином: 38% меш- кало у Волинській губернії, 30% — у Київській, 20% — у Подільській. У другій половині ХІХ ст. чисельність єврейського населення краю збіль- шилась майже втричі. Так, у 1862 р. у Волинській губернії проживало 183 566 тис. євреїв, а у Подільській кількість жителів, що розмовляла єврейською мовою у 1897 р. становила 369 306 осіб25. Соціально-еко- номічне становище євреїв у губерніях Південно-Західного краю обумов- лювалось спеціальним Положенням 1804 р., згідно з яким вони могли відноситись до 4 станів: землеробів, фабрикантів і ремісників, купців, міщан. Понад 80% євреїв регіону займалися торгівлею, 12% — реміс- ництвом, інші — орендарством і землеробством26. Причому основна частка євреїв проживала у містечках, які були волосними центрами, а отже цілком ймовірно, що дана група населення могла співпрацювати із ——————— 23 Горизонтов Л. Указ. соч. С. 64. 24 Там же. С. 45. 25 Поліщук Ю. Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII — початок ХХ століття). К., 2012. С. 122. 26 Там само. С. 129–131. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 53 волосними правліннями, долучаючись до вирішення адміністративно- господарських питань. Селянське самоврядування складалось із двох ланок, де нижчою адміністративно-територіальною одиницею була “сільська общинаˮ27, яка входила до вищої адміністративної одиниці — волості28. Волосне управ- ління здійснювалося трьома інстанціями: волосним сходом, судом та правлінням. Волосне правління представляло виконавчу гілку влади у волості і формувалось із старшини, його помічника, збирача податків, усіх сільських старост29. На зазначені посади кандидати обирались із несудимих селян віком не молодше 25 років, які володіли земельним наділом, вели господарство і постійно проживали в межах своїх громад. Ротація виборних відбувалась один раз на три роки, окрім збирача по- датків (щорічно). Наймані працівники, а саме сторожі, громадські на- глядачі, писарі призначались керівниками адміністрацій30. Управління “сільською общиноюˮ здійснювалося сільським сходом та правлінням, що складалось із старости, збирача податків та найманих працівників: сільського писаря, сторожів і наглядачів громадських закла- дів31. Волосне правління очолював волосний старшина, а сільське — староста. Обрані кандидатури на посади керівників громади затверд- жували державні урядовців. У Південно-Західному краї таким началь- ством для селянських адміністрацій виступав мировий посередник32. До основних функцій мирового посередника входили контроль за запровад- женням та діяльністю установ селянського самоврядування, відсторо- нення чи затвердження на посадах обраних до селянських правлінь по- садовців, надання дозволу на проведення волосного сходу, розгляд скарг на селянських чиновників33. Як бачимо, формування селянського само- ——————— 27 Федорова Н. Сельское общество // Петр Аркадьевич Столыпин: Энциклопедия. Москва, 2011. С. 399–403; Гурбик А. Громада, община // Енциклопедія історії України. Т. 2. К., 2004. С. 209. 28 Беловинский Л. Волость // Иллюстрированный энциклопедический историко- бытовой словарь русского народа. Москва, 2007. С. 102; Любченко В. Волость // Енциклопедія історії України. Т. 1. К., 2003. С. 624. 29 ПСЗ РИ. Собр. 2-е. Т. 36, ч. 1. № 36657. С. 154. 30 Там же. С. 158. 31 Там же. С. 147. 32 Яновский Ю. Мировые посредники // Энциклопедический Словарь Ф. А. Брок- гауза и И. А. Ефрона. Т. 19. СПб, 1896. С. 424. 33 Мацузато К. Из комиссаров антиполонизма в просветители деревни: мировые посредники на Правобережной Украине (1861–1917 гг.). // Український гуманітарний огляд. К., 2003. Вип. 9. С. 75. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 54 врядування здійснювалось сільською громадою із власних представників, однак перебувало під контролем державної влади. Важливою в органах селянського самоврядування була постать пи- саря. Він займався діловодними справами установи: записував накази старшин, приговори волосних сходів, рішення волосного суду, складав списки (посімейні, призовні, запасних та відставних військових чинів, ратників, військово-кінні). Також фіксував збір податкових та мирських коштів у податковому зошиті, прибутково-видатковій34. Також волосні установи брали участь у забезпеченні навчальних та медичних закладів волості і вели відповідну документаційну роботу35, у волосних правлін- нях укладались договори про купівлі/продаж майна, передачі майна в спадщину в межах волості, велись відповідні книги з фіксацією завірених операцій36. Як влучно зазначав белетрист Н. Астирєв, волосне правління, а фактично писар, вело справи, що мали пряме відношення до шести міністерств: внутрішніх справ, фінансів, військового, юстиції, народної освіти, державного майна37. За достовірність діловодства селянських адміністрацій писар ніс особисту відповідальність, і у випадку порушення карався штрафом, звільненням або арештом38. Писар, як особа наймана, підпорядковувався старшині чи старості свого правління, однак фактично ставав керівником у тих установах, де обрані посадовці були неписьменні або малописьменні. Узагалі, рівень грамотності селян в губерніях Право- бережної України у другій половині ХІХ ст. залишався досить низьким і коливався в межах 15–20%39. Безграмотність керівників селянських адміністрацій поставала проблемою імперського масштабу. Так у 1880 р. у державі було 41% неграмотних волосних старшин та 81% неграмотних сільських старост40. Замість підпису на документах сільські посадовці прикладали печатки з відповідними відтисками “волостной старшинаˮ, “сельский старостаˮ, “волостной судˮ із зазначення своєї волості41. Однак ——————— 34 ПСЗ РИ. Собр. 2-е. Т. 36, ч. 1. С. 155. 35 Держархів Хмельницької обл. Ф. 75. Оп. 1. Спр. 24. Арк. 35. 36 Там само. Ф. 72. Оп. 1. Спр. 62. Арк. 24. 37 Астырев Н. В волостных писарях. Очерки крестьянского самоуправления. Моск- ва, 1886. URL: http://az.lib.ru/a/astyrew_n_m/text_1886_v_vol_pisaryah_oldorfo.shtml (дата звернення 13.07. 20.). 38 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Ф. 442. Оп. 186. Спр. 271. Арк. 16. 39 Крижановська О. Вплив реформи 1861 р. на освіту селян України (друга поло- вина ХІХ — початок ХХ ст.) // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. К., 2018. Вип. 28. С. 239. 40 Верховцева І. Зазнач. твір. С. 167. 41 Там само. С. 177. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 55 володіння печаткою не гарантувало зосередження владних повноважень у руках сільських керівників. Гучними ставали справи з участю волосних писарів у різних аферах, де грамотні посадовці уміло підробляли доку- менти з метою власної наживи. Так, писар Мліївської волості Черка- ського повіту Київської губернії Терещенко у 1905 р. записав постанову протилежну рішенню волосного суду і дав суддям на затвердження пе- чаткою. Оскільки судді не вміли читати, про помилку стало відомо лише коли прийшов час виконання постанови42. У 1887 р. розголосу набула справа Романовського волосного писаря Сквирського повіту Л. Суского, який скористувавшись з безграмотності збирачів податків, підробив звіт- ність, а виявленні недостачі змусив збирачів покрити власним коштом43. Все ж, робота писарем у селянських адміністраціях не була великим благом для освіченої і чесної особи. Писар при волосному правлінні наприкінці ХІХ ст. отримував у середньому 290 руб./рік, помічник волос- ного писаря — 30 руб./рік, сільський писар — 42 руб./рік44. Суми окладів поступово зростали і уже в 1912–1913 рр. писарі отримували в серед- ньому 600 руб/рік45. На посади найманих працівників законом допускалось прийняття осіб не з сільської громади, якщо в середовищі селян не знаходилось потрібної кандидатури. Призначення писарів відносилось до компетенції волосних і сільських керівників46, однак на практиці у цю справу часто втручались мирові посередники і рекомендували своїх кандидатів. Вторгнення у справи селянського самоврядування не засуджувались ні губернським присутствієм, ні губернаторами краю, оскільки вони були зацікавленні в недопущенні у селянські установи “неблагонадійних” осіб. До політично “неблагонадійнихˮ у Південно-Західному краї в першу чергу відносились євреї. Переважно грамотні мешканці містечок, а подекуди і сіл, іудеї допомагали селянам у написанні необхідних їм документів. Наприклад, у 1895 р. учитель єврейських дітей в м. Паволоч Сквирського повіту Київської губернії Фаїм Ровинський для жителів навколишніх сіл писав звернення, листи до державних установ, а інколи навіть скарги на во- лосних і сільських посадовців47. Тож, у випадку нестачі освічених кан- дидатів серед членів селянської громади, на посаду писаря могли найняти ——————— 42 ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 704. Спр. 199. Арк. 2. 43 Там само. Оп. 617. Спр. 170. Арк. 1–7. 44 Пораховано на основі даних з журналу Київського губернського у селянських справах присутствія: ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 701. Спр. 383. Арк. 18–20. 45 Боднаревський А. Зазнач. твір. С. 72. 46 ПСЗ РИ. Собр. 2-е. Т. 36, ч. 1. С. 158. 47 ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 615. Спр. 194. Арк. 2. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 56 єврея. Так, у Маньківському волосному правлінні Уманського повіту Київської губернії у 1901 р. писарем був єврей Хаїм Капітанський. Як пояснював волосний старшина, Хаїма на посаду він призначив тимчасово, бо волосна документація терміново потребувала впорядкування, оскільки тривалий час на місце писаря не могли знайти кандидата. За рішенням Київського губернського у селянських справах присутствія писаря Хаїма звільнили з посади. Цікаво, що в даному випадку на службу єврея в Мань- ківському волосному правлінні поскаржились селяни волості, що запі- дозрили недоброчесність у ведені відомостей по мирським зборам. Та розслідування показало, що писар-єврей допустив помилку лише в обра- хунках поземельного оподаткування, що призвело до зменшення суми селянського податку. А посадовцями, що присвоювали мирські кошти, виявились обрані із селян, так звані “своїˮ збирачі податків48. Євреї на службі у волосних правліннях викликали недовіру не лише у селянського загалу. Губернське керівництво остерігалось іновірців на писарських посадах і тому вносило корективи у “прогалиниˮ в законо- давстві та окремими указами обмежували доступ “небажанимˮ особам у селянське самоврядування. Зокрема, у Подільській губернії за особистою рекомендацією губернатора на посади писарів не допускали євреї і навіть вихрестів із євреїв. У Київській та Волинській губерніях наприкінці ХІХ ст. призначення писарів відбувалось лише за погодження канди- датури мировим посередником49. У волосних писарях подекуди фігурували поляки, які перебували на посадах селянських чиновників ще до реформи 1861 р. За матеріалами ревізії 1839 р. по Київській та Подільській губерніях встановлено, що більша частина повітових і волосних начальників, котрі управляли селя- нами мали польське походження50. Після реформи селянського управ- ління, за матеріалами видання “Вестник Юго-Западной и Западной Россииˮ, робота органів селянського самоврядування на Правобережній Україні була узурпована польськими елементом51. Однак подібні тверд- ження характерні лише для періоду запровадження самоврядування, а саме 1861–1862 рр., адже після польського повстання 1863 р. присутність поляків органах державного управління умисно обмежувалась. Напри- кінці ХІХ ст. присутність поляків в селянському самоврядуванні була зовсім незначна, що стає зрозуміло із матеріалів перевірки проведеної у ——————— 48 Там само. Оп. 700. Спр. 56. Арк. 2. 49 Там само. Оп. 693. Спр. 368. Арк. 36. 50 Горизонтов Л. Указ. соч. С. 45. 51 Касян А. Зазнач. твір. С. 101. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 57 1898 р. на присутність польського та католицького елементу у волосних правліннях Південно-Західного краю. Так, у Київській губернії нарахо- вувалось 30 волосних писарів — поляків за національністю, однак пра- вославного віросповідання, у Подільській — 9 писарів етнічних поляків, що прийняли православ’я, однак одружених на католичках, у Волинській — писарів польського походження не було, проте із них 18 перебували у шлюбі з польками-католичками52. Особи, яким загрожувала втрата роботи через етнічну чи релігійну “неблагонадійністьˮ звертались до генерал- губернатора краю з проханням не звільняти їх, усіляко виправдовуючи своє становище. Колишній волосний писар з Радомисльського повіту Г. Шулявський, римо-католицького віросповідання, просив не звільняти його з посади секретаря мирового судді, оскільки ця робота була єдиним джерелом доходу його сім’ї. Прохач наголошував на своїй попередній доброчесній писарській службі у волосному правлінні, а також благав зважити на його багатодітну сім’ю — дружину і п’ятеро дітей, які були православного віросповідання53. Волосний писар того ж повіту В. Крежа- нівський, що перебував у шлюбі з полячкою, просив генерал-губернатора краю дозволити йому продовжити службу, а як виправдання свого “не- певногоˮ сімейного статусу, зазначав, що зі своєю дружиною не жив і взагалі йому нічого про місце її перебування не відомо54. Отже, кількість волосних писарів з польським корінням чи відповідними сімейними зв’яз- ками на 1898 р. була незначною, а саме 57 осіб на 562 волості55 Південно- Західного краю, що становило близько 10%, та й тих у подальшому звіль- нили зі служби. Органи селянського самоврядування, що утворились після запровад- ження “Загального положення про вихід селян із кріпацької залежностіˮ у 1861 р. фактично перетворились у найнижчу ланку в ієрархії державного управління. До селянських адміністрацій на службу потрапляли пред- ставники, обрані з жителів сільських громад. Однак закон не забороняв брати на службу на наймані посади осіб із інших громад чи станів. Таким чином, до селянських волосних та сільських правлінь інколи наймались працівники єврейської та польської національностей. Селянською гро- мадою служба євреїв при сільських правліннях не схвалювалась, тож випадки наймання іудеїв до волосних управ ставали швидше виклю- ченнями. Наймання поляків на посади волосних писарів зустрічається ——————— 52 ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 697. Спр. 306. С. 6–9. 53 Там само. Оп. 694. Спр. 34. С. 27. 54 Там само. Оп. 697. Спр. 306. С. 12. 55 Верховцева І. Зазнач. твір. С. 313–315. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2020. Випуск 30 58 частіше, що зумовлювалось об’єктивними причинами, а саме: на тери- торії Південно-Західного краю поляки займали 3-тє місце за чисельністю населення після українців та євреїв; значна кількість декласованої шлях- ти, що спустилась по соціальній драбині були грамотні; рівень грамот- ності селян в губерніях Правобережної України у другій половині ХІХ ст. залишався досить низьким. Наприкінці ХІХ ст. кількість волосних писа- рів польського походження становила менше 10%, тож говорити про вагомий вплив польського чинника на функціонування органів селян- ського самоврядування не доводиться. Без сумніву, незначна частка поля- ків та євреїв волосних і сільських установ була результатом імперської політики відсторонення їх від органів державного управління, до яких фактично відносились установи селянського самоврядування. REFERENCES 1. Beauvois, D. (2011). Gordiev uzel Rossijskoj imperii: Vlast', shlyahta i narod na Pravoberezhnoj Ukraine (1793–1914). Moscow. [in Russian]. 2. Bodnarevskyi, A. (1961). Volosne upravlinnia ta stanovysche selian na Ukraini pislia reformy 1861 roku. 1961. Kyiv. [in Ukrainian]. 3. Gorizontov, L. (1999). Paradoksy imperskoj politiki: polyaki v Rossii i russkie v Pol'she. Moscow. [in Russian]. 4. Kasian, A. (2018). Volosne upravlinnia na Pravoberezhnij Ukraini (1861–1917) (Candidate’s thesis). Cherkasy. [in Ukrainian]. 5. Kryzhanovska, O. (2018). Vplyv reformy 1861 r. na osvitu selian Ukrainy (druha polovyna XIX — pochatok XX st.). Problemy ìstorìï Ukraïni XIX — počatku XX st., (28), 231– 245. [in Ukrainian]. 6. Macuzato, K. (2003). Iz komissarov antipolonizma v prosvetiteli derevni: mirovye posredniki na Pravoberezhnoj Ukraine (1861–1917 gg.). Ukrains'kyj humanitarnyj ohliad, (9), 62–121. [in Russian]. 7. Paliienko, V. Mistsia istorychnoho rozselennia pol's'koi liudnosti v kintsi XIX– pochatok XX st. Kyiv. [in Ukrainian]. 8. Poida, D. (1960). Krest'yanskoe dvizhenie na Pravoberezhnoj Ukraine v porefor- mennyj period (1866–1900 gg.). Dnepropetrovsk. [in Russian]. 9. Polishchuk, Yu. (2012). Natsional'ni menshyny Pravoberezhzhia Ukrainy u konteksti etnichnoi polityky Rosijs'koi imperii (kinets' XVIII — pochatok XX stolittya). Kyiv. [in Ukrainian]. 10. Verkhovtseva, I. (2018). Mizh korporatyvnistiu i biurokratyzmom: samovriaduvannia selian u Rosijs'kij imperii (druha polovyna XIX — pochatok XX st.). Cherkasy. [in Ukrainian]. 11. Zemskyi, Yu. (2011). Pol's'ka, rosijs'ka ta ukrains'ka elity v zmahanniakh za Pravoberezhnu Ukrainu seredyny XIX stolittia. Khmelnytskyi. [in Ukrainian].

Участь поляків та євреїв у органах селянського самоврядування на Правобережній Україні в другій половині ХІХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge