Державні установи Подільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Дата: | 2002 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2002
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185874 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Державні установи Поільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми / А.Ю. Скрипник // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 17-24. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185874 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Скрипник, А.Ю. 2022-10-24T14:09:07Z 2022-10-24T14:09:07Z 2002 Державні установи Поільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми / А.Ю. Скрипник // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 17-24. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185874 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Історіографічні дослідження Державні установи Подільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Державні установи Подільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми |
| spellingShingle |
Державні установи Подільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми Скрипник, А.Ю. Історіографічні дослідження |
| title_short |
Державні установи Подільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми |
| title_full |
Державні установи Подільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми |
| title_fullStr |
Державні установи Подільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми |
| title_full_unstemmed |
Державні установи Подільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми |
| title_sort |
державні установи подільської губернії у хіх - на початку хх ст.: історіографія проблеми |
| author |
Скрипник, А.Ю. |
| author_facet |
Скрипник, А.Ю. |
| topic |
Історіографічні дослідження |
| topic_facet |
Історіографічні дослідження |
| publishDate |
2002 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2307-5791 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185874 |
| citation_txt |
Державні установи Поільської губернії у ХІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми / А.Ю. Скрипник // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 17-24. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT skripnikaû deržavníustanovipodílʹsʹkoígubernííuhíhnapočatkuhhstístoríografíâproblemi |
| first_indexed |
2025-11-26T10:36:52Z |
| last_indexed |
2025-11-26T10:36:52Z |
| _version_ |
1850618812478521344 |
| fulltext |
À.Þ.Ñêðèïíèê
(Êàì’ÿíåöü-Ïîä³ëüñüêèé)
ÄÅÐÆÀÂͲ ÓÑÒÀÍÎÂÈ ÏÎIJËÜÑÜÊί ÃÓÁÅÐͲ¯ Ó
Õ²Õ – íà ïî÷àòêó ÕÕ ñò.: ²ÑÒÎвÎÃÐÀÔ²ß ÏÐÎÁËÅÌÈ
Триваючі процеси українського державотворення, становлення народу як
самостійної, самосвідомої нації, викликають інтерес до його минулого. Зрос-
тає зокрема увага до історичних подій і процесів, що відбувалися в Правобе-
режній Україні протягом ХІХ – на початку ХХ ст., яка перебувала під владою
царської імперії. Окремі аспекти російської політики у краї, адміністративно-
го устрою й управління вивчалися протягом тривалого часу. Процес дослід-
ження цієї проблеми можна поділити на три основних етапи.
Перший етап.Праці, в яких висвітлювалася (згадувалась) діяльність росій-
ських державних установ на Поділлі, з’явилися вперше у другій половині ХІХ
ст. На фоні намагань історично обґрунтувати та виправдати приєднання Пра-
вобережжя до Росії цим установам відводилася роль провідників імперської
політики в регіоні. Саме вони повинні були стати надійною опорою самодер-
жавства, оскільки, на відміну від великоросійських губерній, царат не міг роз-
раховувати на підтримку й лояльність місцевих поміщиків.
Першим, хто на початку ХІХ ст., заклав підвалини статистичного дослід-
ження міст, містечок і великих сіл Поділля, був педагог, католицький свяще-
ник та вчений, поляк В.Марчинський (1778-1845). У 1820-1823 рр. Він видав
польською мовою свою головну наукову працю в трьох томах “Статистич-
ний, топографічний і історичний опис Подільської губернії”1. У виданні, що
було розраховане на відомче користування й широкий загал читачів, у друго-
му та третьому томах уміщені різні за обсягом історико-статистичні довідки
про всі міста, містечка і головні села Поділля. В основу написання праці
В.Марчинський поклав поточні архіви Канцелярії подільського губернатора
й наявну літературу з історії Польщі.
Французький історик Д.Бовуа, досліджуючи становище поляків у Росії в
той період, дійшов до висновку: багато в чому завдячуючи толерантному
ставленню до них царів Павла І та Олександра І, вони відчували себе досить
упевнено на чиновницьких посадах в адміністративних і земських установах,
зберегли практично недоторканним власне дворянське самоврядування й всі-
ляко оберігали його від впливу російської влади. Царські ж чиновники вважа-
ли таке становище тимчасовим. На їх думку, відмінність, непорозуміння та во-
рожнеча між владою і поміщиками з часом мала зникнути у процесі асиміля-
ції. Такий стан речей тривав до першого польського повстання 1830-1831 рр.
Подільський губернатор П.Н.Батюшков (1882-1884), як типовий представ-
ник царського чиновництва, в праці “Подолия – историческое описание”2
розглядав дії й завдання місцевої влади з великоросійських позицій насаджен-
ня у краї державної мови, збільшення присутності російських поміщиків. Усе
це, на його думку, мало призвести до повної інкорпорації Поділля у склад ім-
перії. “Завдання російського уряду й суспільства щодо Поділля і всього Південно-
Західного краю Російської імперії полягає в тому, писав П.Н.Батюшков щоб
підвищити добробут та освіту місцевого російського населення. Необхідне
обов’язкове вживання російської мови, як мови державної, не тільки в держав-
17
них документах, а й у шкільній освіті, всіх масових місцях, закладах і зборах.”3
Ще один високопоставлений царський чиновник барон С. О. Корф висвіт-
лив питання про дворянське самоврядування. Більшу частину його праці
присвячено діяльності відповідних органів у великоросійських губерніях, але
в одно час приділено певну увагу приділено законодавчій базі трансформації
“південно-західного шляхетства в дворянство російське”. Він пояснював від-
сутність земського самоврядування на Правобережжі небажанням місцевої
шляхти допомагати та сприяти діяльності російських адміністративних орга-
нів влади, “що спричинило певні труднощі в цьому процесі”.
Таку саму позицію відстоював відомий наприкінці ХІХ – на початку ХХ
ст. краєзнавець О.В.Романович-Славатинський у своїй брошурі “Генерал-гу-
бернатор или губернатор?”. Вона була підготовлена як продовження дискусії,
що розгорнулася на сторінках преси після смерті київського, подільського й
волинського генерал-губернатора О.Р.Дрентельна в 1888 р. Після короткого
викладу історії розвитку інституту влади губернаторів у брошурі зазначалося,
що завдяки їм поширювалася російська культура на окраїнах держави і зокре-
ма в Південно-західному краї. Це видання не можна віднести до літератури
дослідницького жанру, а швидше до публіцистичного. Проте оцінки рівнів
влади подані там досить точно. Генерал-губернаторський рівень визначаєть-
ся автором як політичний, а губернаторський – як адміністративний4.
Наприкінці ХІХ ст. виходить праця визначного краєзнавця Ю.Й.Сіцін-
ського “Город Каменец-Подольский историческое описание”5. В одному з її
останніх розділів автор вдався до висвітлення та коментування історичних
фактів, які стосувалися процесу становлення російської присутності й розвит-
ку імперських державних закладів на Поділлі та у Кам’янці зокрема. Все це по-
дано в літературно-художній інтерпретації, розрахованій на широкий загал.
Однак треба зважати на те, що Ю.Сіцінський не був істориком за фахом і не
піддавав факти й події ґрунтовному аналізу.
Цікава стаття цього ж автора вийшла у збірнику6, присвяченому 100-річ-
чю приєднання Поділля до Росії. Він проаналізував у ній юридичні та прак-
тичні аспекти адміністративно-територіального розмежування Правобереж-
жя взагалі й Поділля зокрема.
Дослідник Поділля В.К.Гульдман у книзі “Поместное землевладение в По-
дольской губернии”7 торкнувся питань організації та структури управління
повітами, з'ясовувалася зокрема економічну політику місцевої влади щодо по-
міщицьких господарств. У 1893 р., під його редакцією, вийшов довідник8 який
містив у собі не тільки відомості про села і містечка Подільської губернії, а й
систематизований в алфавітному порядку список волостей та їх належність до
адміністративних районів і округів. У додатках вказано місцезнаходження по-
садових осіб станового й повітового рівнів (поліцейських урядників, мирових
суддів та посередників, судових слідчих й ін.).
При підтримці та сприянні подільських губернського статистичного й
єпархіального історико-статистичного комітетів і Подільського товариства
лікарів краєзнавці А.С Дем’яненко та Й.Й.Ролле (друкувався під псевдонімом
“доктор Антоній Ю”) ще у 1863 р., підготували збірку “Статистическое опи-
сание Подольской губернии”. Скомпонована вона була традиційно для тако-
го роду видань: основні відомості про губернію взагалі, опис міст і містечок,
адміністративний поділ повітів та волостей.
Заслуговує на увагу також праця відомого громадсько-політичного діяча
консервативного напрямку В.Шульгіна. В ній підкреслювалася необхідність,
“інвентарної реформи” й роль київського генерал-губернатора Д.Бібікова в її
18
проведенні. Обґрунтовуючи необхідність поширення на Правобережжя за-
гальноросійських законів, В.Шульгін констатував: “Законодавство у краї яв-
ляло собою суміш самих різночасних і різнорідних законоположень: статті Зво-
ду законів були поряд із статтями Литовського статуту та з визначеннями
Магдебурзького права”9. Автор наголошував на слабкості місцевих адмініс-
тративних органів, особливо в середній і нижній ланках, домінуючій присут-
ності поляків й їхньому негативному впливі на процес встановлення та зміц-
нення російської присутності.
Одним з перших досліджень історії розвитку судочинства на Правобереж-
жі з кінця ХVІІІ ст. до 1874 р. стала монографія професора М.М. Калмако-
ва10. Автор був чи не найпершим серед дослідників, хто звернув увагу на ука-
зи Миколи І 1832 р. про запровадження російської мови замість польської у
“судових місцях по цивільному судочинству” в Київській, Подільській і Волин-
ській губерніях. Він вважав ці кроки досить важливими у справі подальшої ус-
пішної русифікації “ополяченого населення”.
Наприкінці ХІХ ст. з’явилася праця російського історика А.Н. Ільєнка, в
якій автор намагався піддати аналізу причини загибелі Польщі як держави й міс-
це шляхти у нових соціально-політичних умовах11. Він дійшов висновку, що по-
ляки зрозуміли всю хибність та недалекоглядність державної політики Речі Пос-
политої в останні роки існування і причини її загибелі. Тогочасна польська
спільнота, на думку історика, прагнула відродження своєї державності, тому й
чинила активний та пасивний спротив російському пануванню на Правобереж-
ній Україні, вважаючи цю землю споконвічно власною територією.
Другій етап дослідження проблеми представлений працями істориків ра-
дянського часу П.А.Зайончковського, Н.П.Єрошкіна, Д.П.Пойди, М.Н.Ле-
щенка й ін. Розглядаючи або торкаючись питання адміністративного устрою
та управління з марксистсько-ленінських позицій, вони піддавали критиці всю
державну систему Російської імперії, робили акценти на бюрократизмі, мало-
ефективності й антинародності царського режиму, засуджували внутрішню
політику уряду.
М.П.Єрошкін, відомий фахівець з історії дореволюційних державних ус-
танов у своїх працях розглядав структуру і функції в основному вищих та цен-
тральних органів влади Російської імперії12. Однак він приділив мало уваги іс-
торії установ місцевого рівня13. У вузівському посібнику вченого не названо
ряд генерал-губернаторств, у тому числі й Київського, до складу якого входи-
ла Подільська губернія. В параграфах, присвячених особливостям керівниц-
тва окраїнами імперії, без достатньої аргументації зазначалося, що специфіка
управління зокрема Україною майже зникла на початку ХІХ ст. 14. Загальний
процес розвитку державних установ Російської імперії у першій половині цьо-
го століття, кріпосницьку спрямованість діяльності останніх та їх чиновників,
відображено ще в одній праці дослідника. Автор вважає зростання території
й населення імперії основною причиною збільшення адміністративного апа-
рату. Він відзначає ускладнення його функціонування і змушене пристосуван-
ня до нових соціально-економічних умов.
1985 р. вийшов навчальний посібник, у якому М.П.Єрошкін розглянув
структуру та функції місцевого державного апарату. При цьому автор пра-
вильно застеріг, що специфіка управління національними окраїнами потребує
окремого розгляду15.
Дещо в іншому аспекті працював П.А.Зайончковський. Розглядаючи за-
гальне становище інститутів влади, він робив акцент на дослідження норма-
тивних документів указів царя і Сенату, циркулярів міністерств, звітів губер-
19
наторів16. Автор відзначав відмінності у системі адміністративних установ ли-
ше в прибалтійських губерніях. У цілому в його монографії переважає нега-
тивна характеристика управлінського апарату губернського рівня. Автор не
зачіпав питання про особливості функціонування російських владних струк-
тур на українських територіях. Певною вадою дослідження є намагання
П.А.Зайончковського зосередити увагу на “зрадливості чиновництва”, що ві-
дображає традиційний в радянській історіографії ненауковий підхід, до якого
змушені були вдаватися історики, котрі займалися дослідженням владних інс-
титутів. Особливу увагу вченого привернули пореформений період кінця ХІХ
ст, посилення реакції й боротьба з революційним рухом17. У цій праці слабо
висвітлено діяльність губернських органів влади в Україні.
Історичні передумови та сам процес приєднання Поділля до складу Росій-
ської імперії висвітлено в праці В.А.Смолія18. Одне з найперших досліджень
у радянській історіографії базується на джерельних матеріалах, які висвітлю-
ють події квітня 1793 р. Саме тоді було закладено перші підвалини для почат-
ку процесу розбудови російського адміністративного апарату на Поділлі.
Вивчаючи історію селянських рухів у Правобережній Україні ХІХ – початку
ХХ ст., радянські історики-аграрники (М.Н.Лещенко19, О.В.Панкратова20-21) не
могли обминути питання діяльності адміністративної влади. Дослідники висвіт-
лювали некомпетентні й жорстокі дії властей у боротьбі із селянськими виступа-
ми в зазначений період. Вони вважали однією з причин цих рухів антинародну
політику і систему державного управління.
В їх працях яскраво виражено класовий підхід до характеристики держав-
них установ. Автори робили висновки про необхідність зміни політичного й
соціального устрою у державі, а жовтневий переворот вважали закономірним
явищем.
Третій етап. Зі здобуттям незалежності, починаючи з 90-х рр., помітно
зріс науковий інтерес до царської політики та функціонування імперських ад-
міністративних установ ХІХ початку ХХ ст. в Україні.
Сучасна українська історіографія представлена насамперед працями
В.С.Шандри. У них охарактеризовано діяльність генерал-губернаторів Пра-
вобережжя, дано оцінку чинників розвитку губерній та їх місця і ролі в імпе-
рії. Характеризуючи діяльність генерал-губернаторів, впливових російських
сановників, авторка робить висновок, що всі вони здійснювали інтеграцію
Правобережжя до складу імперії. Визначаючи політику центральних органів
влади в регіоні, ці чиновники забезпечували взаємозв’язок місцевих (губерн-
ських) та вищих державних установ. Висвітлено конкретні прояви цієї політи-
ки, її форми, за допомогою яких проводилася боротьба за землю з польськи-
ми поміщиками, спроби асиміляції місцевого населення, насадження росій-
ської мови й звичаїв22.
У монографії “Київське генерал-губернаторство (1832-1914)”23 В.С.Шан-
дрою висвітлюються передумови створення останнього і його роль щодо інкор-
порації та інтеграції Правобережної України до складу Російської імперії. За
висновками дослідниці, функціонування цієї установи дозволяло безпосередньо
впливати внутрішню політику в краї й контролювати її. Основною причиною
економічного відставання Правобережної України вона вважає відсутність до
1911 р. там земських установ. “Реформи 60 70-х рр. ХІХ ст сприяли зародженню
демократичних традицій у російському суспільстві, тоді як Правобережжя поз-
бавлялося апріорі. Останнє вело до того, що ця частина України перетворювалась
на відсталу провінцію імперії”24. Звертає увагу дослідниця і на законодавство
царської Росії, як юридичну базу інкорпорації краю.
20
В іншій праці25 дослідниця ставила за мету виявити закони, за допомогою
яких російський абсолютизм здійснював свою політику у Правобережжі. Ав-
торка розкрила їх внутрішній зміст та проаналізувала інформаційні можли-
вості цього виду джерел. Саме вони визначали особливості й характерні озна-
ки діяльності місцевих державних установ щодо інтегрування в загальноім-
перські адміністративно-політичні структури, починаючи з часу приєднання
краю і до початку ХХ ст.
Безпосередньому розкриттю проблеми інкорпорації Правобережжя до
складу Російської імперії на межі ХVІІІ-ХІХ ст. присвячена низка статей
А.Г.Філінюка26. У них зазначено, що поділами Польщі не завершилося приєд-
нання Правобережної України до складу Російської імперії, оскільки слідом за
цим розпочався глобальний за значенням і суттю процес входження великого
за площею регіону в нову державну формацію.
З'явився також ряд цінних публікацій, які під новим кутом зору досліджу-
ють розглядувану проблему проблему. С.Величенко у статті “Царський уряд
в українських губерніях 1800-1914 рр. – всемогутність чи слабкість?” намага-
ється довести, що могутність та всесильність імперської влади на місцях не бу-
ла настільки вражаючою, як здається. Історик наголошує на неформальних
чинниках, що впливали на місцеву владу: “Коли немає можливості впливати
на політику в центрі офіційним способом, через ієрархію державних структур,
то можна вплинути з місця за допомогою хабара”27.
Цікаве дослідження львівського історика М.С.Дністрянського28 присвяче-
не актуальним питанням становлення й розвитку української етнічної терито-
рії. Автор відзначив руйнівний вплив колонізаторської політики Російської
імперії на формування адміністративно-територіального устрою в Правобе-
режній Україні. Він зазначав: “Невідповідність адміністративних кордонів – не
просто результат ігнорування національного принципу організації, а свідома по-
літика по позбавленню українського народу права на державний і національно-
культурний розвиток”29
Одним з важливих напрямків діяльності самодержавства у Правобережній
Україні була національна політика, щодо місцевих українців, євреїв та поля-
ків. Її основні принципи, методи й форми відображено в праці М.Г. Щербака
і П.О.Щербак30. Кожній з етнічних спільнот присвячений окремий розділ, де
піддано детальному дослідженню політику та ставлення органів місцевої адмі-
ністрації до цих народів. Насамперед відображено зусилля останньої щодо на-
сильницької русифікації й намагання знищити їх національні відмінності та
особливості. Монографія має на ґрунтовну архівну та джерельну базу.
Велика увага приділяється також характеристиці національного й соціаль-
ного складу населення краю, аграрній політиці уряду в регіоні. Так, Т.Полі-
щук розглянув зміни у соціальній і національній структурі населення Право-
бережної України в середині – другій половині ХІХ ст.; Ю.Вовк охарактери-
зував боротьбу селянства України проти соціального гніту напередодні рево-
люції 1905-1907 рр., статті О.Гордуновського присвячені правовому статусу
поміщицького землеволодіння у Правобережній Україні та розвитку кредит-
ної системи наприкінці ХVІІІ на початку ХІХ ст. Всі ці праці об’єднує праг-
нення простежити етносоціальні процеси в регіоні й вплив влади на розвиток
аграрного сектора.
Існує група фахівців, що досліджують діяльність силових структур (полі-
ція, охоронні відділення, корпус жандармів, прикордонна вахта), які формаль-
но входили до складу адміністративних установ на території України. Генерал
Л.В.Бородич, зокрема, у своїй статті “Військово-охоронна система Російської
21
імперії на території України у ХІХ – початку ХХ ст” аналізує роль силових ві-
домств у системі губернського управління. Прикордонні губернії, в тому чис-
лі й Подільська, зазначив автор, мали опікуватись і питаннями охорони кор-
дону та митної служби. А.С. Чайковський і М.Г. Щербак31, на основі архів-
них джерел, опублікованих матеріалів та документів дослідили історію фун-
кціонування адміністративно-карального механізму в Україні. О.Ярмиш у
своїй книзі “Наблюдать неотступно…”32, присвяченій діяльності поліцей-
ських і жандармських установ, торкнувся питання функціонування губерн-
ських органів влади й особливостей служби чиновників.
Варто зазначити, що сучасні російські історики активно працюють у забо-
роненому раніше напрямі, підійшовши по-новому до організації дослідниць-
кої роботи в галузі історії управління порубіжними регіонами. Вони подолали
негативне ставлення до царських сановників, характерне для радянської історі-
ографії33.
Зміни на політичній карті Європи, здобуття Україною незалежності став-
лять перед істориками завдання здійснювати дослідження з врахуванням по-
зиції також української сторони щодо правди про минуле Поділля.
В Україні опубліковано книги відомого французького історика-славіста
Данієля Бовуа. В своїх дослідженнях учений розглянув становище поляків у
Правобережній Україні34. Він проаналізував російську політику, спрямовану на
зменшення польського землеволодіння, соціальні рухи українського селянства і
схарактеризував ситуацію у краї як “війну за землю”. Широко використовуючи
документи адміністративних установ, звіти губернаторів як безпосередніх про-
відників цієї політики, Д.Бовуа дав неупереджену оцінку земельних та соціаль-
но-політичних відносин, стосунків між губернською владою й польським дво-
рянством. Він назвав адміністративну акцію російського уряду, спрямовану на
декласацію шляхетства, найбільшою соціальною маніпуляцією, яку пережила
Європа до ХХ ст. Незаангажованість французького дослідника, його об’єктив-
не бачення історичних процесів в Україні, що тривали у ХІХ на початку ХХ ст.,
допомагає вітчизняним науковцям позбавитись впливу старих догм.
Досить повно і точно висвітлено інкорпораційну політику царського са-
модержавства у Правобережжі після його приєднання до Росії внаслідок дру-
гого та третього поділів Польщі у двотомній “Історії України: нове бачен-
ня”35 під редакцією В.А. Смолія. Найбільший інтерес являють собою декілька
принципових аспектів цієї праці. Автори відмовляються від терміну “возз’єд-
нання”, характерного для дореволюційної й радянської історіографії, та зас-
тосовують поняття “приєднання”, що закономірно випливало із суті поділів
Польщі й було зазначено в усіх офіційних документах російського самодер-
жавства щодо Правобережної України. Поняття “возз’єднання” використову-
ється лише стосовно до територіального об’єднання частини українських зе-
мель у складі Росії. В монографії дано досить вичерпну характеристику основ-
них засад внутрішньої політики царизму у Правобережжі, що здійснювалася
виключно адміністративними методами. Показано також засоби реалізації ос-
танніх, що знаходили свій вияв у свавільному визначенні адміністративно-те-
риторіальних меж губерній і повітів, наступу на міське громадське самовряду-
вання, позбавленні польської шляхти домінуючої ролі у володінні землею
(“війна за землю”). В результаті все це забезпечувало інтегрування всіх сфер
людської діяльності у Правобережній Україні загальноімперську систему та
дедалі тісніше прив’язувало її до Російської держави.
В одному з розділів ґрунтовної збірки з серії “Україна крізь віки”36, висвіт-
лено основні принципи та засади політики царського чиновництва у Правобе-
22
режній Україні на початку ХІХ ст.
Розгорнуту характеристику природи й суті політичної системи імперської
влади на Правобережжі дав відомий історик з діаспори О.Субтельний. Дос-
лідник дійшов висновку, що вона значно відрізнялася від устрою Речі Поспо-
литої. Суть її зводилася до величезної централізованої політичної влади росій-
ського царя, який не мав і не бажав брати до уваги погляди своїх підданих та
разом з тим вимагав від них абсолютної покори й відданості, обіцяючи взамін
безпеку, стабільність і порядок37.
Отже, проблема внутрішньої політики Російської імперії у краї наприкін-
ці ХVІІІ – на початку ХХ ст. та її реалізації за допомогою адміністративно-те-
риторіального устрою Правобережної України й, зокрема, Подільської губер-
нії знайшла певне відображення в історіографії, але ґрунтовних праць, які б
комплексно дослідили її, досі немає.
1 Marczynski W. Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie gubernii Podolskiej/ w 3 t/
Wilno.,1820. – Т. 1. – 350 s: 1822. – T. 2. – 302.
2 Батюшков П.Н. Подолия – историческое описание. – СПб., 1891.
3 Там само. – С. 264.
4 Романович-Славатинский А. Генерал-губернатор или губернатор? – К., 1889. – С. 10.
5 Сицинский Ю.Й. Город Каменец-Подольский – историческое описание. – К., 1895. С 247.
6 Сицинский Ю.Й. Переход Каменца-Подольского под Росийскую державу 21 апреля 1793
г. // К столетию Воссоединения Подолии с Россией. / Сб. статей. – Каменец-Подольский,
1893.
7 Гульдман В.К. Поместное землевладение в Подольской губернии. – Каменец, 1903.
8 Гульдман В.К Населенные места Подольской губернии (Алфавитый перечень населен-
ных унктов с указаниями некоторых справочных сведений). Каменец, 1892.
9 Шульгин В. Юго-Западный край в последнее двадцатилетие (1838-1903). – К., 1864.
10 Калмаков М.М. Записка о судебной реформе в западном крае вообще и в часности в
Киевской губернии. – К., 1872.
11 Ильенко А.Н. Начало конца Польши. – СПб., 1898.
12 Ерошкин Н.П. Высшие и центральные государственные учреждения России. (1801-
1917). Т. 4., СПб., 1998.
13 Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. – М.,
1983.
14 Там само. – С. 136.
15 Ерошкин Н.П. Местные государственные учреждения дореформенной России (1800-
1860 Уч. пособие. М., 1985.
16 Зайончковский П.А.Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в. – М.,
1978.
17 Зайончковский П.А. Российское самодержавие в конце ХІХ в. – М., 1970.
18 Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з Росією. – К., 1978.
19 Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного ка-
піталізму (60-90 рр ХІХ ст). – К., 1970.
20Панкратова О.В. Революция 1905-1907 гг. в национальных районах России. – М., 1955.
21 Шандра В.С. Київський генерал-губернатор О.П. Безак та політика інтеграції Право-
бережної України у складі Російської імперії// Збірник на пошану С.Д.Пількевича під ред. Ля-
хотського В.П. – К.: 1998. С. 59-61.
22 Шандра В.С. Київське генерал-губернаторство (1832-1914). – К., 1999.
23 Там само. – С. 68.
24 Там самою С. 68.
25 Шандра В.С.. Адміністративні установи Правобережної України кінця ХVІІІ – почат-
ку ХХ ст. в російському законодавстві: джерелознавчий аналітичний огляд. – К., 1998. С. 4.
26 Філінюк А .Г. Російська колонізаційна політика у Правобережній Україні на рубежі
ХVІІІ ХІХ ст у сучасній історичній літературі. // Наукові праці Кам’янець-Подільського пе-
23
дуніверситету: історичні науки. / Українська історіографія на рубежі століть: матеріали між-
народної наукової конференції. – Кам’янець-Подільський, 2001.
27 Величенко С. Царський уряд в українських губерніях 1800-1914 рр – всемогутність чи
слабкість? // Конференція: Концепція Сх. Європи. – Харків. 1996. С. – 220.
28 Дністрянський М.С. Кордони України (територіально-адміністративний устрій). –
Львів, 1992.
29 Там само. С. 67.
30 Щербак М.Г., Щербак П.О. Національна політика царизму на Правобережній Україні
(друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). – К., 1997.
31 Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом. З історії адміністративних
органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (ХІХ – початок ХХ ст). – К., 1996.
32 Ярмиш А.Н. Наблюдать неотступно… Административно-полицейский аппарат цариз-
ма и органы политического сыска на Украине в конце ХІХ- нач. ХХ вв. – К., 1992.
33 Деятели Отечественной истории. Биографический словарь-справочник [В 2-х кн.]. –
М., 1997; История Отечества. С древнейших времен до наших дней. Энциклопедический сло-
варь. – М., 1999.
34 Бовуа Данієль. Шляхтич, кріпак і ревізор. – К., 1996; цого ж.
Битва за землю в Україні 1863-1914. Поляки в соціально-етнічних конфліктах. – К.,
1998.
35 Історія України: нове бачення / Під ред. В.А.Смолія. – К., 2000.
36 Сарбей В.Г. Серія “Україна крізь віки”. Т 9.,” Національне відродження України”. –
К.,1999.
37 Субтельний О. Україна. Історія, К., 1991.
24
|