Поземельна подать і проблеми реформування податкової системи Російської імперії в ХІХ ст.
Saved in:
| Published in: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Date: | 2002 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2002
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185877 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Поземельна подать і проблеми реформування подактовой системи Російської імперії в ХІХ ст. / В.М. Орлик // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 36-41. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859725316490002432 |
|---|---|
| author | Орлик, В.М. |
| author_facet | Орлик, В.М. |
| citation_txt | Поземельна подать і проблеми реформування подактовой системи Російської імперії в ХІХ ст. / В.М. Орлик // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 36-41. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| first_indexed | 2025-12-01T11:11:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
Â.Ì.Îðëèê
(ʳðîâîãðàä)
ÏÎÇÅÌÅËÜÍÀ ÏÎÄÀÒÜ
² ÏÐÎÁËÅÌÈ ÐÅÔÎÐÌÓÂÀÍÍß ÏÎÄÀÒÊÎÂί ÑÈÑÒÅÌÈ
ÐÎѲÉÑÜÊί ²ÌÏÅв¯ Â Õ²Õ ñò.
Проблема політики царської імперії у галузі фінансів не нова для науки.
Їй присвячено історичні, юридичні (переважно фінансово-правові) та еконо-
мічні дослідження. В той же час ряд питань не знайшов свого відображення у
наукових студіях, особливо щодо особливостей цієї політики в етнічно неро-
сійських губерніях, у тому числі й в Україні.
Становище фінансів Росії на початку ХІХ ст. було вкрай тяжким. Держав-
ний борг становив 133 млн. крб.1, а надалі це становище ще більш ускладни-
лося. Останній зростав, курс паперових асигнацій, введених Катериною ІІ,
продовжував падати, а державні видатки збільшувалися. За період з 1801 р. до
1809 р. понад запланованих було використано 390 млн. крб.2 У 1809 р. всі дер-
жавні доходи становили 125 млн. крб., а видатки – 230 млн., борг за асигнаці-
ями дорівнював 577 млн. крб.3 Наступні десятиріччя не внесли покращення в
фінансовий стан країни. Сумарний дефіцит бюджету протягом 1832-1862 рр.
досягав близько 1 376 420 млн. крб.4-5 Як бачимо, прибуткова частина бюдже-
ту явно не відповідала видаткам. Головним методом мобілізації фінансів до
казни в XVIII-XIX ст. було стягування з населення прямих податей та різно-
манітних зборів. Основними статтями прибутків держави були подушна по-
дать, оброк і так званий “шинковий доход”. З них разом, наприклад у 1804 р.,
до бюджету надійшло 71 млн. крб., що становило близько 63% усіх державних
прибутків6. Уряд намагався вишукувати нові джерела бюджетних надход-
жень, але здійснити це можна було лише шляхом кардинальних політичних,
адміністративних, фінансових й інших реформ.
Зазначений період ознаменувався бурхливим розвитком суспільно-полі-
тичних, економічних та правових ідей. Значного поширення зокрема набуло
в той час вчення фізіократів*. З іменами М. Сперанського, М. Тургенєва і М.
Орлова пов’язують зародження у Російській імперії фінансової науки й відпо-
відного права. Значна частина державних діячів та вчених, виступала тоді за
реформування прямих податків і введення земельного.
М.Сперанський, склавши за дорученням Олександра І, державний розпис
прибутків і видатків на 1810 р., значну увагу приділив складній системі. Він
пропонував ліквідувати винні відкупи, відмовитися від подушної та оброчної
податей, які, на його думку, були поземельними зборами, “але заснованими за
правилами, досить недостатніми й неправильними”, і ввести земельний пода-
ток, який повинен з часом “стати головним джерелом державних доходів”7.
Російський фінансист В.Лебедєв, дослідивши історію останнього, деталь-
но розглянувши питання правового регулювання в європейських державах та
критично проаналізувавши всі доводи “за” і “проти”, зазначив, що саме при-
36
* В XVIII ст. у Франції виникла школа фізіократів, у вченні якої ідея єдиного податку
(на землю) займала центральне місце. Вони виходили навіть з того, що лише земля дає чистий
прибуток, а мануфактура й торгівля ніяких нових цінностей не створюють. Тому єдино
допустимий засіб отримання державних доходів є саме земельний податок. Історії відома
спроба маркграфа баденського Карла-Фрідріха матеріалізувати єдиний податок відповідно
до задумів фізіократів, але експеримент, проведений у трьох селах, зазнав фіаско.
37
бутки від використання землі є джерелом сплати подушної й оброчної пода-
тей, шинкового доходу, а їх заміна дійсною земельною податтю, поширеною
на землі всіх станів, – найважливішою у справі реформування окладової сис-
теми8. В той же час дослідник ухилився від відповіді на саме основне питання,
котре мало політичне забарвлення: хто та як повинен платити цей податок в
Росії після відміни кріпосного права?
Неодноразово підкреслював необхідність складного реформування тодіш-
ній міністр фінансів М.Бунге. Він був упевнений, що “платити податки є
обов’язком загальним, який походить від рівності всіх перед законом…”9. Мі-
ністр пропонував відмінити подушну подать і встановити податки із доходів
від нерухомостей, промислів та землі10. З останньої він пропонував розкласти
їх пропорційно кількості земельних володінь між поміщиками й селянами11.
Основи окладової системи Російської імперії в ХІХ ст. було закладено ре-
формами Петра І, у часи правління котрого, в бюджеті провідне місце посіда-
ли прямі податки та було введено нову податкову одиницю “ревізійну душу”.
Після перепису населення 1718 р.12 подать від сохи*, як й інші прямі податки,
з 1724 р. змінюється подушною13. Для державних селян у тому ж році вводив-
ся земельний податок під назвою “оброчна подать”. На думку урядовців, бу-
ло несправедливо, що поміщицькі селяни, крім подушної податі, платили та-
кож оброк пану, а державні селяни – лише перший14. Цілком слушно зазначав
В.Лебедєв, що оброчна подать за характером була ще однією подушною,
особливо в середині ХІХ ст., коли згідно з указом від 7 березня 1861 р. її спла-
чували і ті державні селяни, які не користувалися казенною землею15.
Оброчна подать розглядалася царським урядом як плата останніх за нею.
Вона нараховувалася за ревізькими душами, за котрими селян наділяли зем-
лею, та мала такі ж недоліки, як і подушна. Оброк зайняв друге місце за чи-
сельністю прибутків до бюджету. Його ставки неодноразово збільшувалися
протягом ХVIII й ХІХ ст.16
Для злиденних “податних станів” – селянства та міщан – окладний тягар
був завеликим і як наслідок платежі вносилися не регулярно, породжуючи за-
боргованість, яка з року в рік збільшувалася. Генерал-губернатор Малоросії
князь Рєпін у 1831 р. доповідав, що “спонукання місцевого начальника до
сплати податей, непропорційних силам поселянина, а тим більше недоїмок за
роки неврожайні й загальних нещасть відроджують ремствування на уряд та
поміщиків”17. Волинський цивільний губернатор І.Римський–Корсаков у
жовтні 1835 р. констатував, що він “при постійному нагляді за ходом стягнен-
ня податей і недоїмок та заходами, які для цього вживалися…, не бачить ба-
жаного успіху в стягненні оних; напроти того, податі й недоїмки поступають
у самій мізерній кількості, так що казначейства в скруті та навіть не у змозі
здійснити необхідні витрати”18.
В безрезультатній боротьбі із заборгованістю, влада вдавалася до застосу-
вання позаекономічних примусів. Міністр фінансів у листі від 18 лютого 1835
р. до подільського губернатора зазначав, що отримав Височайший дозвіл на
застосування військової екзекуції у казенних селах, котрі опиралися сплаті по-
датків. Щоправда, це рекомендувалося застосовувати лише в крайніх випад-
ках, для застрахання інших неплатників останніх, у губернії19. Не залишалися
осторонь цих проблем і правоохоронні органи. Згадуваний вище волинський
* В Росії ще у період монголо-татарського панування з’явилася та одержала розвиток
посошна подать, яка включала в себе й поземельний податок. У кінці XVI ст. проводився
перепис земельних угідь Московського князівства і визначалася численність окладних
одиниць – “сох”.
цивільний губернатор навіть наголошував, що за негативні наслідки неплате-
жів, які ставили під загрозу виконання певних витрат, відповідатимуть Град-
ська й Земська поліція, а особливо поліцмейстери, городничі та земські справ-
ники20. В той же час губернатори (цивільні), як безпосередні начальники гу-
берній, намагалися не лише боротися з недоїмкою, а і знайти коріння остан-
ньої для її ліквідації. В рапорті Подільського губернатора до царя вказували-
ся дві, на його думку, основні причини нагромадження заборгованості: скрут-
не становище єврейських общин та дешеві ціни на хліб при незначній кількос-
ті покупців. Поряд з цим губернатор підкреслював, що “недоїмка збільшува-
лася й тому не може бути ліквідована лише стягненням, адже застосування для
цього суворих та рішучих заходів можуть лише до останнього розорити” на-
селення21. На неефективність подушного обрахування податей звертав увагу і
волинський губернатор, особливо щодо єврейських общин, за якими рахува-
лася переважна частина заборгованості. Він вказував, що внаслідок міграцій
членів останніх чимало містечок, які за наслідками попередньої ревізії вважа-
лися багатолюдними, зовсім запустіли, у них залишилася незначна кількість
жителів, котрі лише через зубожіння не змогли їх залишити, а недоїмка нагро-
маджувалася протягом десятиріч22.
Значна заборгованість існувала і за поміщицькими маєтками. Так, нап-
риклад, на 1 грудня 1831 р. лише по Київській губернії її було на суму 1 319 504
крб., з яких тільки 858 894 крб. рахувалися за поміщицькими селянами та дво-
ровими людьми23. На 1 квітня 1835 р. по цій губернії всього налічувалося 1
356 674 крб. недоїмок24. Поміщицькі маєтки для їх стягнення відповідно до
чинного законодавства бралися в адміністративне управління до погашення
заборгованостей. Але й ці заходи не були ефективними. Адже перехід маєтків
до останнього породжував тяганину, і поки вони потрапляли до цього управ-
ління, недобросовісні платники користувалися доходами з них та ще більше
нагромаджували недоїмку25. Таке становище спостерігалось і протягом нас-
тупного десятиріччя. Так, наприклад, у 1848 р. подушну подать було повніс-
тю зібрано лише в п’ятій частині губерній країни, а в інших заборгованість
становила близько 40% усієї суми платежів26. Загалом же вона протягом 1826-
1858 рр. дорівнювала близько 18 млн. крб.27 Уряд не раз офіційно (1727 р.,
1810 р., 1832 р.) визнавав недоліки подушної податі, намагаючись знайти
більш дієві способи стягування податків. У 1859 р. було створено комісію для
перегляду останньої, котра дійшла висновку, що без її відміни неможливо до-
сягнути істотного покращення системи оподаткування28. Цілком слушно заз-
начає, зокрема В.Жвалюк, що “українські селяни в умовах істотної диферен-
ціації земельних наділів були… більше зацікавлені у скасуванні подушної по-
даті й заміні її, скажімо поземельним податком”29.
Збільшення розмірів останньої як основного державного податку усклад-
нювало стягнення оброку. Сума ставок подушної податі та оброчних зборів
наприкінці 30-х рр. ХІХ ст. в 9-11 разів перевищувала ті, що вводилися протя-
гом 1719-1724 рр.30
З метою ліквідації недоліків, які об’єктивно існували при нарахуванні об-
рочної податі, всі губернії поділялися на чотири класи за якістю землі й спо-
собами її обробітку. У межах однієї губернії існували різні за площею та якіс-
тю земельні наділи, а подать обраховувалася за душами і для всіх селян остан-
ньої була єдиною. Урядовці довгий час займалися пошуком шляхів виходу із
такої ситуації. В 1832 р. міністр фінансів Є.Канкрін запропонував Державній
38
* Дворянство, церква, військовослужбовці й чиновники були звільнені від сплати
податків
раді створити чотири ставки цієї податі для кожної губернії, а в зв’язку із
складністю обрахунків для повітових казначейств їх пропонувалося встанов-
лювати за волостями, а не за поселеннями. При віднесенні волостей до однієї
із ставок необхідно було брати до уваги кількість й якість земель, вигідність їх
місцезнаходження, ціни на сільськогосподарську продукцію, зручність збуту
останньої, промисли селян, вигоди, котрі вони мали від лісних та рибних
угідь, каменоломень тощо, різні місцеві умови, які вигідно впливали на еконо-
мічний стан населення. З іншого боку, потрібно було враховувати і несприят-
ливі обставини, зокрема розміри окладної заборгованості, обтяжливі нату-
ральні земські повинності, можливість затоплення земель та т.п. Здійснення
таких заходів, на думку міністра фінансів, повинне було збільшити надход-
ження до бюджету від оброчної податі на 3 млн. крб.31 Запропонований про-
ект, підтриманий Державною Радою, отримав законодавче затвердження Ви-
сочайшим указом у липні 1832 р. Як експеримент він мав запроваджуватися в
С.-Петербурзькій, Псковській, Новгородській і Тверській губерніях. Засновані у
них губернські комітети за допомогою відрядженого з міністерства фінансів чи-
новника складали табелі розрядів оброчної податі для казенних селян. Правила
нових ставок відповідно до Височайшого повеління 7 жовтня 1832 р. мали поши-
рюватися й на інші губернії, за винятком сибірських та деяких привілейованих.
Але все ж цей проект, незважаючи на згадані укази і повеління, не став законом.
Табелі нових ставок оброчної податі не було затверджено царем. Із створенням
Міністерства державного майна казенні селяни перейшли під його опіку. В Ук-
раїні останні становили майже половину селянства, зокрема в 1857 р. – 5,2 млн.
осіб (поміщицькі – 5,3 млн. осіб). Переважна частина їх зосереджувалася на Лі-
вобережжі – 50%, на Півдні – 37% та на Правобережжі – 13%.
Для визначення доходів державних поселень від земель і лісів у Росії про-
тягом 1843-1856 рр. проводилося визначення земельних площ, місцевих від-
мінностей ґрунтів за їх назвами, якістю, середнім з них врожаєм та культиво-
ваними на останніх культурами. Розвиток буржуазних відносин, підготовка
реформи 1861 р. обумовили необхідність спрощення кадастрової оцінки й
встановлення таких ставок оброчної податі, котрі могли б сприяти визначен-
ню капітальної вартості земель у разі їх продажу селянам у власність. З цією
метою в 1859 р. було видано нову інструкцію для оцінки казенних земель. Згід-
но з нею угіддя поділялися на 5 класів: 1) орні землі, 2) косовиці, 3) вигони і
пасовища, 4) землі під цінними культурами, оброблюваними для продажу, 5)
садиби, землі під забудовами, городами, невеликими садами потрібними для
домашнього господарства селян. При обрахуванні чистих (оціночних) доходів
з валових прибутків виключалися 20 – 40 % їх для покриття витрат на обробі-
ток угідь.Кадастрові роботи за згаданою інструкцією проводилися у 14 губер-
ніях, з яких лише в 9 вводилась оброчна подать на нових підставах обрахуван-
ня. Вона становила 1/4 оціночного прибутку32, а інші податки та збори обра-
ховувалися за старим докадастровим порядком – за чисельністю душ. Для
оцінки доходності маєтків у західних губерніях проводилися люстрації, котрі
враховували валові прибутки, а у прибалтійських – регулювання, на підставі
яких обчислювали чистий доход.
Незважаючи на реформи 60-х рр. ХІХ ст., окладна система несла в собі
відбиток кріпосного права й не відповідала буржуазним перетворенням у сус-
пільстві. За підрахунками російського ліберального економіста А.Головачо-
ва, з 451 млн. крб. доходу, передбаченого бюджетним розписом прибутків і
видатків на 1870 р., з так званих “податних станів” планувалось стягнути 400
млн. крб. Це становило близько 8/9 усіх державних доходів33. На нагальності
39
та необхідності реформування архаїчних прямих податків наполягав і міністр
фінансів, який вказував, що весь їх тиск, як і раніше, “лежить на селянах, зат-
римуючи правильний розвиток їх добробуту”34.
Державний поземельний податок у Російській імперії вводився законом
від 10 грудня 1874 р. Відповідно до нього подушна подать поєднувалася з по-
душним збором із селян35. Вступив у дію він з 1875 р. Даний податок виник
внаслідок еволюції державного земського збору, введеного Статутом про зем-
ські повинності з 1853р. Але сама сутність вказаних податків не зазнала істот-
них змін, про що вірно зазначив харківський учений, сучасник тієї епохи
М.М.Алексєєнко36. В губерніях Царства Польського існували особливі зе-
мельні податки з двірських, селянських та посадських земель, котрі також бу-
ло зменшено вищезгаданим законом. Процентний збір з нерухомостей поля-
ків у західних губерніях, що стягувався з 1863 р., відмінили в 1897 р.
Внаслідок ряду буржуазних реформ колишні державні й поміщицькі селя-
ни у губерніях Півдня України отримали земельні наділи, розміри яких для
перших становили у середньому 6,7-7,9 десятин і 3-4 десятини для останніх.
Значно тяжчим було становище селян Подільської та Київської губерній, які
не могли не лише сплачувати із своїх наділів податки й повинності, а навіть
прогодувати свої сім'ї. Загалом же колишні поміщицькі селяни отримали зем-
лі менше державних у межах 9% – 85 %, а сплачували різноманітних платежів
до бюджету більше на 4% – 150% 37.
Реформування окладної системи в Російській імперії розтягнулося на де-
кілька десятиріч. Поступово відмінялася подушна подать. Для селянства євро-
пейських губерній її збір скасовано із січня 1887 р., а в 1899 р. і у Сибіру по-
душну подать замінили поземельним податком. Буржуазні перетворення в ок-
ладній сфері початку 80-х рр. ХІХ ст. (відміна подушної, оброчної податей та
соляного податку) зменшили доходи бюджету на 40 млн. крб.38 Але вони не
вплинули на загальну прибутковість останнього, котрий наповнювався за ра-
хунок інших окладних надходжень. У бюджет країни державний поземельний
податок у 1875 р. давав 7,5 млн. крб., у середині 90-х рр. ХІХ ст. – близько 17
млн. крб., а після царського маніфесту від 14 травня 1896 р., який майже вдві-
чі знизив його ставки, становив близько 10 млн. крб.39. Питома вага земель-
ного податку в загальній сумі окладних надходжень у 70 – 90-х рр. ХІХ ст. ко-
ливалася в межах лише від 2% до 1%.40
Отже, потрібно зазначити, що соціально-економічні й політичні процеси кін-
ця XVIII – першої половини ХІХ ст. дали поштовх буржуазним реформам 60 –
80 – х рр. ХІХ ст. Податкові реформи поряд з іншими загальноімперськими ре-
формами того періоду спрямовувалися на розвиток капіталістичних відносин,
ліквідацію дефіциту бюджету, зменшення недоїмок. У той же час реформування
імперської політики в галузі податків було досить складним, суперечливим та не
завжди ефективним. Залишилися великі диспропорції в обкладенні населення
прямими податками. Архаїчна подушна подать до кінця 80-х рр. ХІХ ст. гальму-
вала розвиток продуктивних сил на селі. В одно час урядові фінансові реформи,
особливо у період перебування М.Бунге на посту міністра фінансів, сприяли роз-
виткові непрямих податків, а відповідно і самої бази оподаткування.
1 Бржесский Н.Б. Государственные долги России. - СПб., 1884. - С.165.
2 Печерин Я.И. Исторический обзор росписей государственных доходов и расходов с
1803 по 1843г. - СПб., 1896. - С.11.
40
3 Ялбулганов А.А. Михаил Михайлович Сперанский//У истоков финансового права. -
М., 1998. - С.24.
4 Лебедев В.А. Финансовое право. Учебник. - М., 2000. - С.196.
5Погребинский А.П. Очерки истории финансов дореволюционной России (ХIХ-ХХвв.).
- М., 1954. - С 21.
6 Министерство финансов. 1802-1902. Ч. - СПб., 1902. - Ч.1. - С.93
7 Лебедев В. О поземельном налоге. - СПб., 1868. - С.133-134.
8 Цит. за Степанов В.Л. Н.Х.Бунге: Судьба реформатора. - М., 1998. - С.73.
9 Бунге Н.Х. Заметка о настоящем положении нашей денежной системы и средствах к
ее улучшению /Сборник государственных знаний. - Т. 8. - СПб. 1880. - С.36-37.
10 Степанов В.Л. Указ соч. - С.75.
11 Полное собрание законов. ѕ Т.V, № 3245.
12 Лебедев В. О поземельном налоге. - С.131.
13 ПСЗ. - Т.VІІ, №№4138, 4191, 4195, 4200, 4471, 4382, 4390, 4539.
14 Лебедев В. О поземельном налоге. - С.132.
15 ПСЗ. -Т.XVIII, №13094; Т.XIX, №15723; Т. XXIV, № 18278; Т.XXXI, №24116 та ін.
16 Игнатович И.И. Помещичьи крестьяне накануне освобождения. - М., 1925. - С.31.
17 Центральний державний історичний архів України у м.Києві. - Ф.442, оп.67. спр.34,
арк.248.
18 Там само. - Арк.56-57.
19 Там само. - Арк.63.
20 Там само. - Арк.294.
21 Там само. - Арк.245.
22 Там само. - Ф.533, оп.2, спр.624, арк.18.
23 Там само. - Ф.442, оп.67, спр.34, арк.90.
24 Там само. - Арк.192зв.
25 Погребинский А.П. Указ соч. - С.31.
26 Алексеенко М.М. Действующее законодательство о прямых налогах. - СПб., 1879.
- С.42.
27 Там само. - С.41.
28 Жвалюк В.Р. Податкові органи Російської імперії в Україні у другій половині ХІХ
- на початку ХХ ст.: Організаційно-правові засади діяльності. - К., 2001. - С.34.
29 Дружинин Н.М. Государственные крестьяне и реформа П.Д.Киселева. - М. - Л.,
1946. - Т.1. - С.50.
30 Министерство финансов. 1802-1902. - СПб., 1902. - Ч.1. - С.267-268.
31 Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов. ѕ М. - С.161.
32 Головачев А. Десять лет реформы. - СПб., 1872. - С.67.
33 Цит. за Погребинский А.П. Указ соч. - С.100.
34 ПСЗ.- Собр.2-е. - Т.49. - №54144
35 Алексеенко М.М. Указ. соч. - С.134.
36 Там само. - С.59.
37 Шванебах П. Наше податное дело. - СПб., 1903. - С.8.
38 Иловайский С.И. Учебник финансового права. - Одесса, 1899.- С.190.
39 Підраховано на основі: Погребинский А.П. Указ соч. - С.107., Иловайский С.И. Указ.
соч. - С.190.
41
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185877 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5791 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T11:11:12Z |
| publishDate | 2002 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Орлик, В.М. 2022-10-24T14:09:29Z 2022-10-24T14:09:29Z 2002 Поземельна подать і проблеми реформування подактовой системи Російської імперії в ХІХ ст. / В.М. Орлик // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 36-41. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185877 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Сторінки вітчизняної економічної історії Поземельна подать і проблеми реформування податкової системи Російської імперії в ХІХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Поземельна подать і проблеми реформування податкової системи Російської імперії в ХІХ ст. Орлик, В.М. Сторінки вітчизняної економічної історії |
| title | Поземельна подать і проблеми реформування податкової системи Російської імперії в ХІХ ст. |
| title_full | Поземельна подать і проблеми реформування податкової системи Російської імперії в ХІХ ст. |
| title_fullStr | Поземельна подать і проблеми реформування податкової системи Російської імперії в ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed | Поземельна подать і проблеми реформування податкової системи Російської імперії в ХІХ ст. |
| title_short | Поземельна подать і проблеми реформування податкової системи Російської імперії в ХІХ ст. |
| title_sort | поземельна подать і проблеми реформування податкової системи російської імперії в хіх ст. |
| topic | Сторінки вітчизняної економічної історії |
| topic_facet | Сторінки вітчизняної економічної історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185877 |
| work_keys_str_mv | AT orlikvm pozemelʹnapodatʹíproblemireformuvannâpodatkovoísistemirosíisʹkoíímperíívhíhst |