Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Datum: | 2002 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2002
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185885 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / П.М. Хмельовський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 105-111. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860180003916873728 |
|---|---|
| author | Хмельовський, П.М. |
| author_facet | Хмельовський, П.М. |
| citation_txt | Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / П.М. Хмельовський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 105-111. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| first_indexed | 2025-12-07T18:01:44Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ï.Ì.Õìåëüîâñüêèé
(²âàíî-Ôðàíê³âñüê)
²ÄÅß Ð²ÄÍί ØÊÎËÈ Â ÍÀÖ²ÎÍÀËÜÍÎÌÓ ÐÓѲ
ÇÀÕ²ÄÍÈÕ ÓÊÐÀ¯ÍÖ²Â
ó äðóã³é ïîëîâèí³ Õ²Õ – íà ïî÷àòêó ÕÕ ñò.
Розглядаючи розвиток українського національного руху у Галичині в єв-
ропейському контексті, дослідники виділяють у ньому три стадії 1) збирання
спадщини (наукову); 2) організаційну (культурну) (1848 1860 рр.); 3) політич-
ну (1861-1918 рр.)1 Його складовою частиною була ідея рідної школи.
Як і для багатьох інших народів Європи, 1848 р. став для українців (руси-
нів) Австрії весною національного пробудження й розвитку. Саме в травні то-
го року у Львові виникла перша політична організація українців Головна
Руська Рада. Вона сформулювала вимогу виділення українських земель із
складу австрійських багатонаціональних провінцій Галичини, Буковини та
Потонського (з центром у Братіславі) намісництва в окремий коронний край
з місцевою адміністрацією й самоуправлінням. У "Прошении руського наро-
да в Галиции"... до цісаря Фердінанда, яке Головна Руська Рада подала йому
10 травня 1848 р., ставилися вимоги "заведения руської мови в сільських і місь-
ких школах тих округів Галичини, де русини творять загал або більшість люд-
ності, заведения руської мови в вищих школах тих самих округів, опубліку-
вання всіх державних та крайових законів і цісарських постанов, окрім ні-
мецької та польської, також руською мовою, далі того, аби урядники в Схід-
ній Галичині знали також руську народну мову, розширення студій руського
духовенства в руській мові, зрівняння прав руського духовенства з правами
польського та австрійського, а нарешті, того, аби всі народні уряди та публіч-
ні служби доступні були також русинам"2.
З призначенням 1849 р. намісником Галичини графа А. Голуховського
стало зрозуміло, що Відень обрав за свого союзника у регіоні поляків. Крах
національних ілюзій українського руху негативно позначився на чіткості йо-
го програмних ідей, насамперед, на його організаційній сконсолідованості.
Наприкінці 1850-х - на початку 1860-х рр. Австрія пережила новий етап пе-
ретворень, який був логічним продовженням "весни народів", хоча в іншій (ре-
формістській) формі.
В імперії на перший план вийшли проблеми національно-політичного харак-
теру. Численність і складність проблем, які потребували розв’язання, зумовили
різкі хитання, якими супроводжувалися "конституційні експерименти" в Австрії.
"Основний державний закон про загальні права громадян королівств та земель",
представлений у рейхстраті 21 грудня 1867 р., проголосив усі народи імперії рів-
ноправними й гарантував кожному з них невід’ємне право оберігати свою мову,
школу і національну окремішність3. На практиці це останнє право було постав-
лене у пряму залежність від політичної сили національних рухів.
В 60-х рр. ХІХ ст. відбулася диференціація українського національного ру-
ху, який репрезентували дві "духовно-політичні форми" (Микола Шлемкевич)
старорусини та народовці. Для обох ідея рідної школи була однією з головних
у постановці їхніх програмних цілей, хоча в повній мірі у 60-70-х рр. ХІХ ст.
реалізувати її жодній політичній силі не вдалося.
Перші старорусини аж до початку 80-х рр. мали перевагу над народовця-
ми. В їхньому таборі опинилися інтелектуальні світила Д. Зубрицький, Я. Го-
105
ловацький, І. Шараневич, А. Петрушевич, В. Дідицький, В. Площанський,
В. Наумович. Як писав В. Гнатюк, вони до кінця 70-х рр. мали за собою май-
же всіх попів (з невеликими винятками) та більшість урядників, отже й біль-
шість тодішньої інтелігенці4.
В їхніх руках перебували Народний дім у Львові й відповідна матеріальна
база, якій, за заповітом М. Качковського, дісталося 60 000 гульденів. При На-
родному домі діяли бібліотеки, бурси, Ставропігійський інститут зі своїм ви-
давництвом. Велику культурно-освітню роботу проводило товариство "Га-
лицько-Руська матиця", у статуті якого зазначалося, що воно “есть соединеніе
добровольное поднесенія ради образованія народа руского средствами, въ
ихъ уставахъ определенными. Задачею его есть а) старатися о добры, пожи-
точные книжки, прежде всего въ языци рускомъ, которыи послужили бы до
распространенія добрыхъ, общеполезныхъ знаній..."5. У 1874 р. русофіли ор-
ганізували розраховане на масову роботу серед селянства культурно-освітнє
"Общество им. Качковського", яке з 1876 р. почало видавати книжечки прос-
вітницького характеру "не конечно чистім русским язіком, а таким, щоб і ма-
ла дитина порозуміла і з того користала"6.
Поява народовського руху була насамперед зумовлена розвитком громад-
сько-політичного життя у Галичині, створенням окремої руської "громадської
(публічної) сфери", яку формували інституції, органи преси, публічні заходи.
До цього спричинилося запровадження в Габсбурзькій монархії конституцій-
них та ліберальних свобод на початку 1850-х рр. На думку Ф. Стеблія, його
появі частково сприяла шкільна реформа 1860 1870-х рр., згідно з якою осві-
та перейшла у відання відповідних світських органів і запроваджувалося
обов’язкове початкове навчання дітей рідною мовою7.
Політична думка ранніх народовців остаточно викристалізувалася після
того, як 1865 р. "Мета" стала виключно політичним часописом. Того року з-
під пера її редактора К. Климковича вийшла серія статей ("Руська народна
партія і її політична ісповідь", "Дотеперішня політика русинів", "Федерація і її
значення для Австрії", "Заказання мети" та ін.), в яких було зроблено одну з
перших у новій історії спроб перенести постулат мовно-культурної незалеж-
ності України у політичну сферу, вийти за рамки староруської вимоги поділу
Галичини на дві провінції8.
К. Климкович сформулював політичне кредо народовців як окремої сус-
пільної течії в обставинах, що настали після валуєвського циркуляру, а також
січневого повстання. Оскільки Росія почала репресивну політику щодо укра-
їнського руху, то, на думку К. Климковича, "гравитаційної точки для русько-
го народу не въ Россіі, але въ Австриі шукати треба"9.
З кінця 60-х рр. ХІХ ст. народовський рух вступив у другу фазу свого роз-
витку. З притаманним йому критицизмом щодо раннього народовства
І. Франко підкреслював, що відтоді "...народній рух звільна виходить із теоре-
тичного розумування та з сентиментального ентузіязму на поле конкретної,
виразно обмеженої, більш-менш методичної праці"10.
Організаційною базою народовського руху стали спочатку редакції часо-
писів "Вечорниці" (1862-1863), "Мета" (1863-1865), "Нива" (1865), "Русалка"
(1866). Згодом вона розширилася за рахунок новостворюваних товариств
"Руська бесіда" (1861), при якому засновано перший професійний український
театр (1864), "Просвіта" (1868), яке зайнялося виданням популярної літерату-
ри й організацією читалень по селах, Товариство ім. Т. Шевченка для опіки
над письменством (1873), яке згодом (1892р.) було реорганізоване в наукове.
Нарешті, у 1881 р. утворилося Руське педагогічне товариство.
106
Проблема освіти залишалась у Галичині однією з найскладніших. Найви-
щою інстанцією в регіоні, яка займалася вирішенням цієї останньої, була Крайо-
ва шкільна рада, створена, за цісарським розпорядженням, 25 червня 1867 р. Во-
на підпорядковувалася безпосередньо Міністерству віросповідань та освіти у
Відні й поширювала свою діяльність на вчительські семінарії, народні, середні,
торговельні, промислові школи, а також на установи для дітей дошкільного ві-
ку і курси для неписьменних дорослих. Очолювали Раду галицький намісник та
від 1890 р. її віце-президент. До її складу, в якому із 40 членів було лише 7 укра-
їнців, входили також крайові інспектори й делегати від крайової влади, духо-
венства, великих міст11.
Крайовий шкільний закон 1873 р. був покликаний здійснити реорганіза-
цію учбових закладів, покращити їх матеріальну базу, впровадити єдиний
план навчання, а головне зробити його обов’язковим і безплатним для всіх ді-
тей віком від 6 до 12 років. Згідно із законом, нижчою ланкою освітньої сис-
теми у Галичині стали народні школи.
В 1881 р. у регіоні нараховувалося 1489 українських шкіл, 1186 польських,
35 німецьких, 134 українсько-польських, 14 польсько-німецьких, 2 україн-
сько-німецькі12. Українські народні школи як нижча ланка освітньої системи
в краї були здебільшого однокласні. На 100 класів з українською мовою вик-
ладання припадало 124 з польською13.
Саме народовці львівські професори університету та викладачі гімназій
Омелян Огоновський, Наталь Вахнянин, о. Олександр Стефанович, Роман
Заклинський, Омелян Партицький, Фран Костек, а також шкільні вчителі
Амврозій Яновський, Корнило Сушкевич, Дмитро Вінуковський, Володимир
Барвінський редактор "Діла", крилошанин о. Іван Величко скликали у лис-
топаді 1880 р. шкільну (нараду) анкету, яка надала значного імпульсу створен-
ню Руського товариства педагогічного. Вибраний на ній тимчасовий органі-
заційний комітет підготував його статут, який 6 серпня 1881 р. був затвердже-
ний намісництвом14.
"Руське товариство педагогічне" (далі РТП) ставило собі за завдання
"а) промишляти над потребами руского народа на поли шкіл народних, серед-
них і висших, займатися основуваннєм рускіх шкіл і піддержувати всякі спра-
ви виховання публічного і домашного на основі матерного язика; б) подавати
членами поміч як моральну, так і матеріальну"15. Для їх виконання передба-
чалося використання різних форм та засобів: подання меморіалів і петицій до
влади в справі навчання у руських школах, проведення публічних конферен-
цій та звітів педагогічного й наукового змісту; видання часопису і навчальної
літератури, використання досвіду діяльності австрійського, чеського, морав-
ського, словенського й інших педагогічних товариств; надання членам РТП
матеріальної допомоги в їхніх наукових пошуках16.
12 жовтня та 7 листопада 1881 р. в українських часописах було надруко-
вано перші відозви “Руського товариства педагогічного”, в яких підкреслю-
валося, що однією з головних підстав добробуту народу є освіта, яка будить
"самосвідомість сил, прав і обов"язків, є підвалиною життя народного і по-
літичного"17.
Отже, ідея рідної освіти на початку 1880-х рр. набула такого змісту: "Прос-
вітити свій народ посредством народної школи"18. Необхідність заснування
русинами педагогічного товариства пояснювалося намаганнями прийти на
допомогу освітній владі й різними засобами дбати про розвиток шкіл взагалі,
а "наших в особливості". Розбудовою їх мало зайнятись учительство, весь
"руский просвещенний загал" краю.
107
У відозві РТП 19 листопада 1881 р. вперше проголошувалася необхідність
згуртування національних сил задля запровадження рідної мови у викладанні
в народних школах.
Репрезентантом діяльності товариства на початковому етапі (до скликання
загальних зборів) став тимчасовий центральний відділ, який був утворений 29
вересня 1881 р. Його очолив А. Яновський директор гімназії в Львові, посол га-
лицького сейму та віденського парламенту. До складу відділу також входили: Ф.
Костек заступник голови, о. І. Величко, В. Барвінський, Р. Заклинський, Г. Вре-
цьона, О. Огоновський. Завдяки їхньому ентузіазму на етапі становлення РТП
кількість його членів зросла з 83 у 1881 р. до 342 в лютому 1884 р.19.
Тимчасовий центральний відділ зумів не втягувати його у протиборство
народовців та русофілів, виразно підкреслюючи загальноруський характер
останнього. Проти нього виступила польська політична еліта, яка звинувати-
ла товариство в сепаратизмі, вважаючи РТП "німецькою інтригою"20.
Перші загальні збори товариства, названі установчими, що відбулися
2 березня 1884 р., вибрали центральний відділ, до якого ввійшли: о. В. Іль-
ницький (голова), радник О. Барвінський, Я. Свєдзіцький, д-р Ю. Целевич,
Г. Врецьона, професори І. Костецький, О. Марків, О. Мончаловський,
О. Огоновський, о. І. Гушалевич, К. Охримович, В. Шухевич, К. Кахнике-
вич21. На своєму першому засіданні 5 березня 1884 р. він визначив основне
завдання товариства: "видобути наші школи з рук чужих і боронити наші
школи і їх учителів від всяких кривд"22.
Поширення діяльності останнього на всю територію Галичини стало од-
ним з основних напрямків його розвитку. 6 травня 1884 р. Центральний виділ
ухвалив скликати з’їзд українських учителів з провінції, який мав перерости в
надзвичайні збори товариства. Адже статут РТП дозволяв створювати філі-
альні відділи, що мали здійснювати педагогічно-освітню роботу серед місце-
вої громадськості, бути своєрідним посередником у зв’язках з централом у
Львові. На жаль, у період початкового становлення товариства цей намір йо-
го керівництва залишився нереалізованим. Лише 29 червня 1888 р. завдяки ен-
тузіазму вчителя Д. Дмитренка було засновано першу філію в Щирці23.
Поступово, але повільними темпами зростала чисельність товариства.
Якщо у 1885 р. в ньомунараховувалось 412 членів, то у 1890 р. 552. Це да-
ло привід одному з перших дослідників "Рідної школи" Л. Ясінчуку говори-
ти про тенденції застою, причини якого він вбачав у примітивності тодіш-
нього українського суспільства, що не могло в 1880-х рр. відчути ваги й зна-
чення ідеї рідної школи.
1890-ті рр. започаткували новий етап розвитку українського руху його по-
літизацію. У 1890 р. з’явилася Русько-українська радикальна партія, а на її ба-
зі в 1899 р. утворилось три УНДП, УРП та УСДП.
Модернізація українського політичного руху спричинила більше зацікав-
лення діяльністю всіх національно-культурних товариств, у тому числі й РТП.
Поглибилося розуміння ваги і значення ідеї рідної школи.
На VIII загальних зборах товариства 26 листопада 1891 р. було внесено
зміни до статуту, які розширювали права й сферу діяльності його філій. Ос-
танні отримували можливість відкривати навчальні заклади школи, бурси,
інститути. На зборах головою було обрано Олександра Барвінського, з чиїм
ім’ям пов’язана активізація організаційно-шкільної діяльності товариства24.
На зборах 1 березня 1896 р. вдруге піднімалося питання про внесення змін до
статуту, за якими надавалося право створювати низові гуртки у містах і селах
Галичини. Ухвалою з’їзду 11 лютого 1898 р. ці зміни ввійшли до статуту: зап-
108
роваджувалася триступенева структура, в якій, поряд з центральним відділом
та філіями, могли засновуватися гуртки у місцевостях, де було щонайменше 5
членів товариств25. Проте через закиди крайової адміністрації про порушення
регламенту при прийнятті змін у положеннях статуту, їх відхилення намісниц-
твом (без пояснень) останній у новій редакції вдалось затвердити лише через
Міністерство внутрішніх справ 24 січня 1902 р.26
Статутні зміни привели до організаційного зростання гуртків на місцях,
пожвавлення діяльності їх на селі. На 1905 р. працювало 25 філій РТП, кожна
з яких нараховувала, за підрахунками Г. Білавич, від 11 до 80 членів. Зросла й
чисельність товариства. В 1908 р. в ньому нараховувалося 3745 членів.
Розвиток шкільної та позашкільної освіти підвищував роль філій, число
яких на 1910 р. зросло майже вдвічі до 48. Вони утримували 22 навчальні зак-
лади і 25 бурс; при 80% осередках організовувалися курси для неграмотних се-
мінарські, підготовчі гімназії.
Розширення територіальної сфери діяльності РТП спонукало центральний
відділ до структурного вдосконалення виконавчого органу. 18 березня 1898 р.
при ньому було створено три комісії: 1) упорядкування справ членів та член-
ських внесків; 2) допомоги учительському фонду; 3) розвитку філій у провін-
ції. В 1904-1908 рр. утворилися секції Центрального відділу: 1) філій і педаго-
гічних гуртків; 2) адміністративно-економічна; 3) будова бурси; 4) споруджен-
ня будинку РТП; 5) редакційна.
Таким чином, наприкінці XIX на початку XX ст. внаслідок поширення ді-
яльності товариства на місцях ідея рідної школи охопила переважну більшість
повітів Галичини. Відомими проповідниками її виступали Н. Вахнянин, М.
Галущинський, І. Кобринський, В. Коцовський, О. Макарушка, К. Студин-
ський, Й. Чайківський та ін.
Загальні збори 2 червня 1900 р. прийняли відозву до української громад-
ськості із закликом вступати у РТП, бо "в інших краях саме товариства пе-
дагогічні, котрі числять десятки тисяч членів, працювали спільно зі шкіль-
ною властию, довели до поступу, зависті гідного, і стремлять чим раз то ви-
ше"27. Поряд з чисто шкільними на чільному місці виступали загально-на-
ціональні завдання: "освідомляти нарід національно, вчити його рускої іс-
торії, [...] найпотрібнішим відомостям з сільського господарства, законо-
давства, промислу і торгівлі, взагалі всього, що може принести [...] користь
моральну або матеріальну"28.
Перебуваючи в правовому полі Австро-Угорщини, будучи під контролем
її адміністративних органів, РТП намагалося зберігати внутрішню автономію
та незалежність, що виявилось у самостійному виробленні ним і реалізації іде-
ологічної платформи, в існуванні окремого управлінського апарату й органі-
заційної структури.
Еволюція товариства від станово-професійної до загальнонаціональної
освітньо-шкільної інституції не сприймалась адміністративними властями.
Наприклад, у донесенні львівської поліції 1903 р. підкреслювалося, що, хоч
РТП тримається далеко від політики, воно чим далі набирає гострого націо-
нального характеру29.
Проголошені віденськими властями рівні права народів на свою націо-
нальну школу виявилися декларативними та не реалізованими у повній мірі
щодо українців Галичини. Народна і середня освіта фактично перебувала в
руках польських освітніх владних структур. Як у Крайовій шкільній раді, так
і в Австрійському міністерстві переважаючими були польські "ендецькі" впли-
ви. Об’єктивними у цьому сенсі видаються слова польського політика М. Боб-
109
жинського про те, що "всі ці інституції працювали з усіх сил, щоб три з поло-
виною мільйони українців Східної Галичини в найкоротший час почуло себе
поляками"30.
Підтримка польською громадськістю "Товариства школи людовей" у краї
змусила консолідувати українське суспільство навколо ідеї рідної школи. 9
лютого 1910 р. зусиллями Української Національно-демократичної партії від-
булася конференція за участю лідерів громадських, політичних та економіч-
них установ, яка проголосила створення Крайового шкільного союзу (КШС)
як загальнонаціональної федерації. Його головною метою була організація
"оборонної акції" проти польської Крайової шкільної ради31.
Сучасна дослідниця Г. Білавич сумнівається в доцільності цієї установи32.
На нашу думку, Краєвий шкільний союз як противага Крайовій шкільній ра-
ді був надзвичайно необхідним для координації боротьби всіх українських ос-
вітніх інституцій проти наступу польської освітньої влади. Про ніяку конку-
ренцію з РТП через різні програмні цілі мова не йшла.
Навпаки, педагогічне товариство мало можливість зосередитися насампе-
ред на виконанні своїх завдань, що змусило його керівництво вдатися до внут-
рішнього реформування.
Етапними у цьому плані необхідно вважати загальні збори 1912 р., які
внесли зміни до статуту. Затверджувалися нові назви: товариства Українське
педагогічне товариство (УПТ), центрального виділу головна управа, загаль-
них зборів - з"їзд. Поглибилася децентралізація УПТ, яке стало фактично со-
юзом автономних організацій гуртків. Нововведення, без сумніву, сприяли
охопленню ідеєю рідної школи всього українського суспільства.
Напередодні Першої світової війни українці краю продемонстрували ви-
сокий рівень розуміння ідеї рідної школи. Про це свідчить їх готовність всіля-
ко підтримувати діяльність товариства. Зусилля головної управи в цьому нап-
рямку не були марними: у 1913 р. пожертвування громадськості зросли в три-
чі й досягли суми 13,7 тис. крон, а в першій половині 1914 р. 20,5 тис. крон.
Поступ товариства, наміри його головної управи скликати український
педагогічний з’їзд перервала Перша світова війна. Російські окупаційні власті
у вересні 1914 р. червні 1915 р. не дозволили працювати жодній українській
політичній партії чи товариству. Серед головних "вогнищ мазепинства і сепа-
ратизму" виявилося УПТ поряд з "Просвітою", "Січчю", “Соколом” та ін. Ма-
сові обшуки знищили майно, літературу, документацію товариства. Головна
управа після відступу російської армії намагалася налагодити діяльність УПТ,
але в умовах війни це зробити було нереально.
Отже, ідея рідної школи була складовою частиною національного руху га-
личан наприкінці XIX - на початку XX ст. Поява РТП (УПТ), його діяльність
сприяли наповненню її реальним змістом у практичному житті. Незважаючи
на несприятливі зовнішні й внутрішні фактори, товариство зуміло вже на по-
чатку XX ст. стати загальнонаціональною освітньою інституцією. Газета "Ді-
ло" ще у 1905 р. справедливо підкреслювала, що праця РТП (УТП) "благодат-
на для нашої народної освіти", оскільки воно виконує "ті завдання в нашім
просвітнім розвитку, до яких властиво обов"язані публічні власти"33.
1 Див. детальніше: Стеблій Ф. Початки українського національного руху в Галичині //
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - 1995. - Вип. 2. - С. 59-60.
110
2 Франко І. Азбучна війна в Галичині //Зібрання творів: в 50-и томах. - К., 1986. - Т. 47.
- С. 593-596.
3 Сборник документов по истории нового времени. Экономическое развитие и
внутренняя политика стран Европы и Америки 1870-1914. - М., 1989. - С. 251.
4 Гнатюк В. Національне відродження австро-угорців (1772 - 1880рр.) - Відень. 1916. -
С. 45-46.
5 Уставы галицко- русского литературного Общества подъ названіем "Галицко-рус-
ская Матиця", высоком у. к. министерствомъ съ днемъ 18августа 1861 года затвержден-
ным//Науковый сборникъ, издаваемый литературным обществом Галицко-русской матицы. -
1865. - Вып. 1-4. - С. ХХІІ.
6 Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства. - Львів, 1935. - С.43.
7 Стеблій Р. Духовний п"ємонт українців// Львівщина. Історико-культурні та краєз-
навчі нариси. - Львів, 1998. - С. 208.
8 Середа О. Національна свідомість і політична програма ранніх народовців у Східній
Галичині (1861-1867) // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Вип. 34. - С. 210.
9 Климкович К. Руська народня партія и її політична ісповідь// Мета. - 1865. - № 1. - С. 16.
10 Франко І. [передмова до] З історії української молодіжи в Галичині, 1871-1884 // За-
писки НТШ. - Львів, 1903. - Т. LV. - С. 2.
11 Кошелєва Н. Діяльність Галицької Крайової шкільної ради стосовно української на-
родної освіти в 1873-1914 роках //Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів,
1999. - Вип. 34. - С. 269.
12 ХІ звіт Крайової шкільної ради про стан публічного виховання в Галичині в 1881 р.
// Шкільний часопис. - 1882. - Ч. 15. - С. 118.
13 Rodzina i Szkola. - 1896. - N 4. - S. 19.
14 Учитель - 1889. - 1 червня.
15 Статут Руского Товариства Педагогічного. Затверджений ц. к. Намісництвом з дня
6 серпня 1881. Ч. 37.847. - С. 1-2.
16 Там же. - С. 3-5.
17 [Відозва РТП] //ЦДІАУ. - Ф. 206, оп. 1, спр. 1, арк. 1-12.
18 Там само.
19 Білавич Г., Савчук Б. Товариство "Рідна школа" (1881-1939 рр.). - Івано-Франківськ,
1999. - С. 12.
20 Під ювілей "Рідної школи" // Діло. - 1931. - 11 січня.
21 [Протокол загальних зборів РТП 2.03.1884 р.] // ЦДІАУ у Львові. - Ф. 206, оп. 1,
спр. 3, арк. 13-14.
22 [Протокол засідання Виділу 5.03.1884 р.] // ЦДІАУ у Львові, ф. 206, оп. 1, спр. 3,
арк. 15.
23 Білавич Г., Савчук Б. Товариство "Рідна школа" (1881-1939 рр.). - Івано-Франківськ,
1999. - С. 14.
24 [Протокол VIII загальних зборів РПТ 26.11.1891 р.] // ЦДІАУ у Львові, ф. 206, оп. 1,
спр. 1, арк. 89-90; Учитель. - 1891. - № 19. - С. 292-296.
25 Учитель. - Річник за рік. 1899. - С. 51.
26 Див. детальніше: Ясінчук Л. 50 літ Рідної Школи. 1881-1931. - Львів, 1931. - С. 63-64.
27 Учитель. - Річник за рік. 1901. - С. 161-163.
28 Учитель. - Річник за рік. 1905. - С. 77.
29 Білавич Г., Савчук Б. Назв. праця. - С. 20.
30 Українська школа під польським ярмом у Східній Галичині. - Відень, 1921. - С. 5.
31 Ясінчук Л. 50 літ Рідної Школи. 1881-1931. - Львів, 1931. - С. 132-133.
32 Білавич Г., Савчук Б. Назв. праця. - С. 23.
33 Наша просвітня організація в 1904 р. // Діло. - 1905. - 2 березня.
111
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185885 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2307-5791 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:01:44Z |
| publishDate | 2002 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Хмельовський, П.М. 2022-10-24T14:10:24Z 2022-10-24T14:10:24Z 2002 Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / П.М. Хмельовський // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 105-111. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185885 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Політичні студії Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Article published earlier |
| spellingShingle | Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Хмельовський, П.М. Політичні студії |
| title | Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. |
| title_full | Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. |
| title_fullStr | Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. |
| title_short | Ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. |
| title_sort | ідея рідної школи в національному русі західних українців у другій половині хіх - на початку хх ст. |
| topic | Політичні студії |
| topic_facet | Політичні студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185885 |
| work_keys_str_mv | AT hmelʹovsʹkiipm ídeârídnoíškolivnacíonalʹnomurusízahídnihukraíncívudrugíipoloviníhíhnapočatkuhhst |