"Бутырский вестник" як історичне джерело
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
|---|---|
| Дата: | 2002 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2002
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185894 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Бутырский вестник" як історичне джерело / М.Ф. Дмитрієнко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 184-192. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-185894 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Дмитрієнко, М.Ф. 2022-10-24T14:12:19Z 2022-10-24T14:12:19Z 2002 "Бутырский вестник" як історичне джерело / М.Ф. Дмитрієнко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 184-192. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2307-5791 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185894 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Джерелознавство "Бутырский вестник" як історичне джерело Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
"Бутырский вестник" як історичне джерело |
| spellingShingle |
"Бутырский вестник" як історичне джерело Дмитрієнко, М.Ф. Джерелознавство |
| title_short |
"Бутырский вестник" як історичне джерело |
| title_full |
"Бутырский вестник" як історичне джерело |
| title_fullStr |
"Бутырский вестник" як історичне джерело |
| title_full_unstemmed |
"Бутырский вестник" як історичне джерело |
| title_sort |
"бутырский вестник" як історичне джерело |
| author |
Дмитрієнко, М.Ф. |
| author_facet |
Дмитрієнко, М.Ф. |
| topic |
Джерелознавство |
| topic_facet |
Джерелознавство |
| publishDate |
2002 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2307-5791 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/185894 |
| citation_txt |
"Бутырский вестник" як історичне джерело / М.Ф. Дмитрієнко // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2002. — Вип. 5. — С. 184-192. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dmitríênkomf butyrskiivestnikâkístoričnedžerelo |
| first_indexed |
2025-11-24T19:08:31Z |
| last_indexed |
2025-11-24T19:08:31Z |
| _version_ |
1850493417079963648 |
| fulltext |
ÐÎÇÄ²Ë VII
ÄÆÅÐÅËÎÇÍÀÂÑÒÂÎ
Ì.Ô.Äìèòð³ºíêî
(Êè¿â)
“ÁÓÒÛÐÑÊÈÉ ÂÅÑÒÍÈÊ” ßÊ ²ÑÒÎÐÈ×ÍÅ ÄÆÅÐÅËÎ
В Інституті рукопису НБУ ім. В.Вернадського серед матеріалів зберігаєть-
ся добірка надзвичайно рідкісних і своєрідних документів – оригінали 6 при-
мірників унікальної газети-журналу політвязнів Бутирської цитаделі – «Бу-
тырский Вестник» №№ 1, 2, 3, 4, 6, 7 за 1901 р., один примірник «Бутырского
курьера» № 2 від 5 березня 1901 р., «Бюллетень» від 11 лютого 1902 р. та від
31 березня, очевидно, 1901 р. Цінність даних документів полягає передусім у
тому, що створені вони безпосередньо самими вязнями Бутирки – Централь-
ної пересильної вязниці дореволюційної Росії, через яку проходили майже всі
засуджені до каторги й поселення з усіх міст Європейської частини імперії.
Водночас вона слугувала місцем попереднього увязнення підслідних та засуд-
жених у політичних і кримінальних справах.
Вязниця збудована на околиці Москви в 1879 р., на місці колишньої тю-
ремної фортеці замку Катерининського часу, поблизу Бутирської залоги, від
якої й одержала свою назву. Ще за Катерини ІІ похмурі башти централу прий-
мали непокірних царедворців, закутих у деревяні колодки каторжників, потім
політвязнів часів страшного терору вже в ХХ ст. Поряд з горезвісними Петро-
павлівською та Шліссельбурзькою фортецями ця вязниця використовувалася
царизмом для боротьби з революційним рухом. У свій час через камери старої
Бутирки пройшли сотні учасників польського повстання 1863 р. Мінялися ца-
рі й влада, перебудовувалася фортеця, проте незмінним залишався страшний
каземат. У баштах замку сиділи народовольці, в 1886 р. їх ряди поповнили
учасники морозовського страйку 1885 р. На початку століття, у часи, до яких
саме відносяться згадані рукописні документи, камери Бутирки переповнили-
ся студентами університету та інших учбових закладів Москви, робітниками й
курсистками, учасниками антиурядових політичних демонстрацій, що відбу-
лися в лютому 1901 р.
Пізніше, у роки Першої російської революції до Бутирки було кинуто дія-
чів молодої більшовицької партії – М.Е.Баумана, В.Ф.Ленгника, О.Д.Стасо-
ву, учасників Московського збройного повстання в грудні 1905 р., серед них
М.П.Шмідта, що загинув у царському застінку. В цій вязниці у 1908 р. відбу-
вав покарання за революційну пропаганду серед робітників і В.В.Маяков-
ський. Під сволоком Бутирського централу, в каторжному відділенні, у 1910-
1917 рр. перебували Ф.Е.Дзержинський та О.М.Ярославський. У пореволю-
184
ційні роки й страшні часи сталінщини, Бутирка прийняла тисячі тих, хто в свій
час значився серед керівних діячів радянської влади.
Зловісна Бутирська тюрма поряд з Олександрівським централом, «Хреста-
ми», Лукянівською тюрмою у Києві та “Косим Капоніром”, Одеською та Ор-
ловською тюрмами «славилася» в Росії та за кордоном як жахливе місце не-
людського, жорстокого режиму. В зарубіжній прогресивній літературі зявля-
лися твори, що містили оповіді очевидців про знущання адміністрації над її
вязнями. «У тюрмах, визначених виключно для політичних злочинців, писа-
лося в одній з нелегально поширюваних і заборонених царським урядом книг,
випадкові обставини й адміністративне свавілля відіграють набагато більш
відчутну роль, ніж закон».1 «Про те, як...жахливо влаштовані російські вязни-
ці, зазначалося в іншій книзі, може собі яскраво уявити тільки той, хто сам
побував у них»2.
Історія Бутирської вязниці містить чимало фактів про те, як впродовж сто-
ліття таємничо та безслідно зникали деякі її вязні, що біля кріпосної стіни
страчували водночас сотнями безвинних засуджених на смерть, як поступово
гинули в темних і вологих камерах хворі й старі, знесилені тортурами, кату-
ванням та постійними допитами люди. Поки що написання такої історії ще
попереду. Хтось з дослідників неодмінно продовжить справу професора
М.Н.Гернета3, і поряд з його широко відомою працею, що знайомить науков-
ців з карною політикою царизму, сутністю його законодавства, показує фор-
ми героїзму та політичних борців проти самодержавства – від декабристів до
членів соціалістичних партій, зявиться дослідження, де знайде висвітлення іс-
торія Бутирки, Лукянівки, “Косого Капоніра”, яке відкриє нову, зовсім неві-
дому сторінку з історії суспільно-політичного руху, зокрема розповість про,
якщо так можна висловитися, «видавничу» діяльність політвязнів, усю ту лі-
тературну й наукову спадщину, що створена за ґратами, у застінках.
Зауважимо, що за своєю формою (газета, журнали, листівки), змістом, лі-
тературними жанрами (драма, поема, вірші, статті, фейлетони) це досить різ-
номанітні, за інформацією строкаті матеріали, що потребують детального
дослідження як з політичного, так і фахового боку. Розгляд їх з позиції істо-
ричного джерелознавства цікавий передусім тим, що дані рукописні матеріа-
ли відносяться до типу письмових джерел особистого походження, тобто самі
вони є безпосередніми документами минулого4. Відбивши в собі різні аспекти
й особливості епохи передреволюційної Росії, зосередивши цікаву, неповтор-
ну, унікальну інформацію, дані джерела, що створені у середовищі революцій-
но настроєної молоді, більшість якого становили студенти Московського уні-
верситету, в своєрідній формі відгукнулися на актуальні політичні події часу
січня-березня 1901 р.
Для того, щоб краще зрозуміти суть та ідейне спрямування матеріалів,
звернемося до розгляду особливостей зазначеного історичного періоду.
Дана епоха – одна з найскладніших періодів у вітчизняній історії, що ха-
рактеризується появою на політичній арені Російської соціал-демократичної
робітничої партії.
Намагаючись зупинити зростання революційного руху у країні, самодер-
жавство посилило реакційний курс внутрішньої політики. Цій головній меті
була присвячена і програма уряду в галузі освіти, зокрема стосовно Москов-
ського університету 5.
29-го липня 1899 р. він видав “Тимчасові правила”, згідно з якими студен-
ти, що брали участь у страйках та демонстраціях, виключалися з учбових зак-
ладів й їх віддавали в солдати. 11 січня 1901 р. газети опублікували урядове
185
повідомлення від імені Міністерства народної освіти про таку акцію щодо 183-
х студентів Київського університету6.
Подібний вчинок обурив студентство, що вже не раз за півтора роки після
публікації “Тимчасових правил” - цього карного заходу царизму - енергійно
протестувало проти принижуючих людську гідність дій уряду. Студентські
сходки, маніфестації прокотилися хвилею від Петербурга до Москви і сягнули
Півдня країни. Зявилися листівки, прокламації, заклики виступати єдиним
фронтом у боротьбі з лиходійством царату. 14 лютого 1901 р. студент
П.В.Карпович смертельно поранив міністра народної освіти М.П.Боголєпо-
ва7. Арешти серед керівників студентів призвели до виходу мас на вулицю.
В лютому 1901 р. московські робітники вперше взяли участь у політич-
ній демонстрації, надаючи їй бойового, масового характеру8. Відбулося те,
що передбачав лідер соціалістів В.І.Ленін. Про це він написав напередодні
1901 р. в “Искре”: “... Багато революційних сил приховується в робітничо-
му класі, ... найшаленіші урядові переслідування не зменшують, а збільшу-
ють кількість робітників, що рвуться до соціалізму”9. Газета закликала “все
живе і чесне в Росії встати під прапор соціал-демократії”, щоб взяти з бою
ворожу фортецю10.
У наступному номері редакція “Искры” висловила протест проти віддання у
солдати студентів11. Прогресивна Росія підтримала це великим натовпом, що
зібрався на Маховій для сходки. Жандарми й солдати оточили їх, понад 200
чоловік заарештували. Наступного дня події розгорнулися з новою силою: ро-
бітники впритул підійшли до Манежу, де влада зачинила учасників сходки, яких
охороняли козаки та жандарми. Демонстранти намагалися звільнити заарешто-
ваних. Якщо студентська демонстрація відбулася з участю робітників, то 25-го
вона стала вже робітничою. Наступного дня – велика демонстрація на Тверсько-
му бульварі, Нікітській вулиці. При зустрічі з козаками демонстранти не відсту-
пили, а швидко збудували барикаду, зупинивши їх. Саме про ці події детально
розповідають матеріали з «Бутырского вестника». Про них писала й “Искра” 12,
яка розповіла про червоні прапори над колонами демонстрантів, спів револю-
ційних пісень і маніфестацію, котра тривала до третьої години ночі. Уряд розпо-
чав арешти, студентів масами відправляли до Бутирки.
Лютневі демонстрації стали визначною подією в історії революційного ру-
ху. “Студент ішов на допомогу робітникові, - писав у ті дні лідер соціал-де-
мократів В.І.Ленін, - робітник повинен прийти на допомогу студентові”13.
Незважаючи на масові репресії, робітники Москви вступили на шлях револю-
ційної боротьби, відкритих політичних демонстрацій14.
Починаючи джерельний аналіз матеріалів «Бутырского Вестника», зазначи-
мо, що написаний він на хорошому папері № 6 фірми Говарда, про що свідчать
паперові знаки, вибиті в лівому верхньому кутку сторінок. Розмір «Бутырского
вестника» 24 х 17,5 см, обсяг примірників не однаковий: у № 1 - 10 згорнутих ар-
кушів разом з обкладинкою (17 стор. пронумерованого тексту); № 2 - 16 окремих
аркушів, 24 сторінок списано і пронумеровано; № 3 – 12 листків, 17 – сторінок
рукописного тексту; № 4 - 16 аркушів – 27 сторінок з текстом; № 6 -10 листків, 15
сторінок з текстом; № 7 – 6 аркушів, 8 сторінок рукопису.
В останньому номері журналу-газети зазначено, що він виходитиме й надалі.
Оскільки на № 1 обкладинка не збереглася, то її опис ми робимо за № 2. У
лівому верхньому кутку стоїть дата «28 лютого», посередині напис «Без попе-
редньої цензури» – своєрідне висміювання «свободи слова і друку» у Росії, де
без неї не зявлялася жодна книга. В правому кутку, вгорі зазначено «1901 рік».
Посередині аркуша гарно виписана назва «Бутырский вестник», в №№ 2, 3, 6,
186
7 заголовок обведено. Трохи нижче стоїть: газета суспільного життя, політи-
ки й літератури; видання щоденне. Ліворуч і праворуч виведено цифри поряд-
кового номера. Всі тексти писані досить чіткими почерками, чорним чорни-
лом, за винятком № 4, де 5 перших сторінок та назву газети написано простим
олівцем.
За змістом всі матеріали «Бутырского вестника» розподіляються на кілька
розділів-рубрик. Відкривають кожний з номерів статті на політичні теми, час-
то їх дві. В розділі «Белетристика» подано вірші, створені у вязниці, пєси на
одну-дві дії, всі – сатиричного плану. Далі йдуть розділи «Хроніка», «Листи
зовні», «Листи до редакції», «Оголошення офіційні», «Арабески», «Оголошен-
ня». Матеріали, не обєднані під рубриками, здебільшого являють собою літе-
ратурні вправи в’язнів, на зразок висловлювань Козьми Пруткова.
Номер перший “Бутырского вестника”, який, очевидно, побачив світ 27
лютого, відкриває замітка “Від редакції”, де викладено коротко програму ру-
кописної газети-журналу. Зауважимо, що вона досить поміркована, оскільки
редакція “Бутырского вестника” спочатку прагнула тільки “збирати різні
свідчення про наш стан, розібратися в теперішньому стані справи” (№1.-С.1).
Однак уже перша політична стаття “Лев Толстой і студентський рух” сягає на-
багато далі від заявленої програми. Дана стаття, написана як редакційна,
присвячена подіям 25 лютого, коли Л.М.Толстой випадково взяв участь у сту-
дентській маніфестації й закликав студентів “діяти не кулаками, а зімкнутим
строєм, щоб не дати поліції одержувати перемоги без особливої роботи”. Виз-
начний письменник Росії, незважаючи на свою непричетність до революцій-
ного соціал-демократичного руху, радив студентам висунути із свого середо-
вища керівника та обєднати всі сили для боротьби. Разом з тим він висловив
думку, що досягти задоволення своїх вимог московські студенти можуть і
шляхом масового виходу з вузів. На репліку одного студента, що університет
– це доля народу й не можна віддавати його узурпаторам та жандармам на по-
талу, Толстой відповів своєю знаменитою формулою: “Непротився!”, чим
викликав незадоволення.
Редакційна стаття № 2 починається із звернення “Товариші! Редакція
“Вестника” пропонує вибрати із середовища увязнених комісію в складі 20-30
чоловік, щоб цей вибраний орган вів усі зносини з офіційними особами від
імені всіх вязнів”. Тут же поряд висловлювалася думка щодо необхідності ви-
робити загальну програму боротьби (№ 2.-С.1-2). Закінчують статтю слова
надії на те, що “такий орган дасть можливість правильно й суворо, обдумано
вирішувати справи”.
Цей же № 2 містить статтю за підписом А.К.-М. “Подвиги наших профе-
сорів”. Вона, як і попередні, сягає набагато далі від тієї куцої програми
видання, яку викладено у першому номері. Щоб краще зрозуміти суть цього
виступу-протесту, звернемося до історії.
Ліберальна професура Московського університету, відбиваючи загальну
політичну еволюцію російської буржуазії, на початок ХХ ст. відмовилася від
тих вимог, які висувалися нею в період піднесення масового демократичного
руху другої половини ХІХ ст. Тепер статут 1884 р. уже не викликав рішучих
протестів професури. Вона домагалася лише відновлення університетського
самоврядування, щоб використати його для допомоги владі у боротьбі із сту-
дентством. Ліберальна професура прагнула прибрати до рук керівництво сту-
дентським рухом та направити його в бік від революції15. Опубліковане у
“Русских Ведомостях” звернення, підписане професорами, викликало в сту-
дентів-вязнів обурення.
187
Автор статті “Бутырского вестника”, не вдаючись до переказу змісту “Ві-
дозви”, пише про те враження, яке може справити на несвідомих осіб такий
виступ і скільки бід він принесе студентському руху. Він підкреслює, що люди,
думки яких формуються під впливом таких газет, будуть звинувачувати сту-
дентів, оскільки “ліберальні” професори дуже авторитетні для обивателів. От-
же останні, вчитавшись у дружньо товариський тон “люблячих наставників”,
будуть невдоволені студентством, що байдикує, чинить безладдя, а не вчить-
ся, як того вимагає від них обовязок.
Відразу під статтею йде замітка “Від редакції”, де зазначено, що редакція
визнає всю невигідність становища, в яке ставить вязнів й усіх студентів-бун-
тівників дана “Відозва”. Однак треба розяснити, що далеко не всі ті професо-
ри, чиї підписи друкує газета, насправді підписалися під зловісним звернен-
ням. Редакція твердить, що Л.М.Толстой у бесіді із студентами заявив: проф.
В.І.Герє16 та Виноградов говорили, що такий документ нізащо не підпишуть.
Далі редакція робить висновок: якби там не було, а відозву підписано (хоча й
прагнуть професори виправдатися, мовляв, “пити-їсти треба!”), і це проливає
світло на позицію сучасних вихователів молоді, колишніх наших союзників.
Треба звільнитися від ілюзій та шукати союзників не серед панів Сергієвичей,
Пихно, Читових, які мислять відповідно до думок і висловлювань “знамени-
того” Суворіна.
Якщо ці “патріоти” не хочуть йти поряд з нами у лавах “активної” бороть-
би з ненависним для нас режимом” (№ 2.-С.4), то треба розраховувати на
власні сили та шукати союзників серед людей, більш “здатних до самопожер-
тви. Події останніх днів яскраво довели, де нам шукати союзників” (№ 2.-С.4).
Останні рядки статті свідчать про те, що студентство бачить свого спільника
в особі робітників.
У № 3 політична стаття дана без підпису, хоча написано її від першої осо-
би. За своїм жанром вона полемічна й спрямована проти тих, хто закликає бо-
ротися без огляду на ситуацію. Автор з досить поміркованих позицій виступає
за “гармонію духовних та фізичних сил, що сприяють бажаному прогресу”. У
примітці написано: “Вміщуючи дану статтю, редакція залишається при влас-
ній думці” (№ 2.-С.2).
Стаття під назвою “Ахілесова пята нашого руху” відкриває № 4 “Бутыр-
ского вестника”. Текст її погано читається, оскільки написано його олівцем і
він поступово згасає. Автор виголошує основну ідею статті: “Якби в нас була
краща організація, наш рух мав би більше успіху” (№ 4.-С.3). Безтурботність,
безхарактерність та безвілля – ось ті вороги, що не дають студентам обєдна-
тись. Автор зазначає, що все студентство країни повинно йти “рука у руку”.
Події в Києві, Одесі, Казані переконують у необхідності обєднати всі сили в
загальноросійському масштабі, тоді успіх буде забезпечено. Для майбутнього,
підкреслює стаття, не байдуже, чим закінчиться наша справа.
“Сьогоднішні події можуть стати уроком, практикою, що перевірила надій-
ність солідарності. Треба використати час перебування в Бутирках для того,
щоб обговорити спосіб кращого практичного вирішення цього важливого зав-
дання” (№ 4.С.3). Редакція пропонує сторінки “Бутырского Вестника” для тих,
хто хоче висловитися відносно плану організації студентства у майбутньому.
В матеріалі, поданому під заголовком “Чим ми живі”, автор, чиє прізвище
приховано під псевдо “Фейлетоніст”, закликає не марнувати часу, навіть у
застінках, не витрачати його на якісь дрібні, нікчемні витівки, а використати
на читання рефератів, освіту. Вже готовий в одного товариша реферат на те-
му “Активний і пасивний протест”, однак зацікавленої аудиторії ще бракує.
188
Особливу увагу нам хочеться звернути на передову статтю з № 6 від 4 бе-
резня 1901 р., подану за підписом “Новачок”. Вона пройнята рішучістю, ре-
волюційним настроєм. У ній відчувається передгроззя. Автор пише про те, що
на волі готується грандіозна демонстрація, й висловлює серйозне занепокоєн-
ня з приводу того, чи вийдуть на вулицю студенти, “щоб довести російському
уряду, як воно зарвалось у своєму свавіллі”. “Чи розіллються знову могутні
хвилі робітників, які проривають усі греблі, ... чи погроза звільнення їх зупи-
нить?”. Поряд з нами підуть рука в руку ті, “хто завжди на собі відчував сва-
вілля, протестував проти всілякого насильства, підуть наші товариші – жін-
ки”. А за цією фразою йдуть слова, які переконують: автор знайомий з баку-
нінським положенням про те, що від участі жіночок у соціальному русі зале-
жить успіх будь-якого виступу. Він закликає звернути погляд на курсисток,
яких у Бутирках тримають окремо.
Полемічна стаття “В чому наша сила” є відповіддю на статтю “Ахілесова
пята нашого руху”. Автор твердить, і небезпідставно, що однією тільки орга-
нізацією студентства досягти нічого не вдасться. Замкнутість студентського
руху – ось найслабкіший бік їх програми, але, “сидячи тут, я помітив, що всі
ми з нетерпінням чекаємо звістки про те, як ставиться до нас суспільство вза-
галі та зокрема робітничий клас”. Автор пише, що царизм свій нагай тримає
напоготові й при страйках робітників, при вуличних демонстраціях і для сту-
дентів. З цього й треба виходити: студенти повинні обєднуватися з іншими
прогресивними силами. “Така організація була б міцна своєю опорою”, а пун-
кти вимог повинні бути звірені та узгоджені з програмами інших партій, що
борються. “Яка ж нам потрібна партія для союзу?”, – запитує автор і сам дає
відповідь. Він не навязує іншим свою думку щодо можливих союзників, але
“хоче лише підкреслити”: тільки партія соціал-демократів, яка пропонувала
вже у минулому році звязок представників розумової й фізичної праці. “Ми,
студенти, користуємося все ж більшими привілеями порівняно з робітничим
класом. Крім того, наш університет бере кошти для свого існування від народ-
ної праці – отже, наш обовязок обєднати свої сили для загальної боротьби”.
Далі автор прямо закликає допомагати коштами “політичним злочинцям”, се-
ред яких чимало нашого брата і робітників”, через Червоний Хрест хоча б
грошима покращити участь вязнів тюрми.
Дана стаття свідчить про те, що створений у кінці 1898 р. Московський ко-
мітет РСДРП уже вів активну роботу із студентською молоддю. “Искра”, що
надавала виняткового значення розвитку студентського руху в Росії, розясню-
вала суть реакційної політики уряду, його ставлення до науки та культури,
закликала студентів єднати сили з пролетаріатом у боротьбі з існуючим ла-
дом. Матеріали газети переконливо свідчать про те, що студенти університе-
ту мали звязок з агентами “Искры», які встановили стосунки з видавцями лі-
тографованої газети “Студенческая жизнь”.
Стаття, про яку йшла мова, написана 4 березня. Не виключено, що її пи-
сав хтось з пяти студентів університету, що входили до складу МК РСДРП,
якого було заарештовано 1 березня 1901 р. Можливо, дана стаття є відгомо-
ном на ці події. До суду всі вязні перебували в режимі попередньо увязнених у
загальних камерах Бутирки.
Останній у колекції № 7 “Бутырского вестника” відкриває стаття, що є од-
ночасно відповіддю на кілька попередніх. Її зміст зводиться до таких основ-
них положень: деякі «пани» студенти бояться за власну душу, тому засуджу-
ють наш рух, не хочуть йти разом з робітниками в нашій загальній боротьбі.
Однак більшість виступає за те, щоб і тут, у тюрмі, й після вироку продовжу-
189
вати протестувати. Необхідно підтримати тих 27 товаришів, яких жандарми
хочуть виставити звичайними бунтівниками та звалити на них тягар звинува-
чень в антиурядовій змові. Щоб бути єдиними, нам потрібно зібратись й об-
говорити стан справ і текст прокламації, яку ми відправляємо на волю.
Стаття «Чим ми живі», пройнята закликом – у всіх випадках триматися ра-
зом. Там проведено ідею: якби навіть 27 товаришів були тисячу разів полі-
тичними злочинцями, ми повинні їх підтримати та боротися за їх визволен-
ня. Насправді, вони винні тільки в тому, що кращі від нас, йшли попереду
загальної лави. Ми повинні залишатися у тюрмі доти, поки й їх не звіль-
нять.
Рубрика «Хроніка», що є в усіх примірниках вісника, у значній мірі до-
повнює фактами політичні статті. З «Хроніки» в № 2 стає очевидним, що
пан прокурор судової палати, керуючись «Высочайшим повелением» від 14
грудня 1881 р. – положенням про посилену охорону, змушує студентів під-
писати акт обвинувачення, з яким вони не згодні. Затримані у вязниці ос-
танні доводять до його відома, що вони знайомі з правилами і не піддадуть-
ся на провокації (С.-7.).
Там же вміщено оголошення про літературно-вокальний вечір, що від-
будеться з благодійною метою. Наведена програма його переконує в тому,
що основний її напрямок соціально загострений. Там є вірші Єгора Бутир-
ського, злободенні й досить талановиті, вірш О.Толстого, оповідання А.Че-
хова, “Бурлак” Нікітіна, пісня “Дубинушка”.
У зарисовці “Від очевидця” затриманий студент описує, як 25 лютого
його під час демонстрації побили жандарми та околодочні, причому били
по голові, заарештували разом з курсистками, що його боронили, відмови-
лися скласти протокол і викликати лікаря, а відразу відвезли у Бутирки.
Поряд з такими замітками “Хроніки” є ряд повідомлень: щоденно в
Москві відбуваються демонстрації, у Харкові – криваві сутички, зіткнення
робітників з поліцією; застрайкувало інженерне училище в Львові (С.-11-
13).
Наступний, № 3 “Бутырского Вестника” у “Хроніці” повідомляє, що, за
поліцейськими списками, заарештовано 456 чол. З волі повідомляли: ос-
кільки демонстрації не вщухають, робітничий клас страйкує, утворено “Ко-
мітет громадянського протесту”, що вимагає:
1. Зупинити сваволю поліції. 2. Дати можливість суспільству вільно вис-
ловлювати свої вимоги. 3. Свободу робітничих та студентських сходок. 4.
Відмінити тимчасові правила для студентів. 5. Звільнити всіх заарештова-
них під час студентських виступів. Тисячні маси народу оточили будинок
Трепова, перед будинком Л.М.Толстого було влаштовано на його підтрим-
ку маніфестацію-протест проти його офіційного відлучення від церкви (№
3.- С.3).
Майже в кожному номері є повідомлення про збір коштів на користь
вязнів, які надходять з волі від організацій і окремих осіб, про кошти від
концертів, які відбуваються у Бутирках. Поряд з цим редакція ретельно ве-
де облік вязнів. На 1 березня їх було 503 студентів та 26 курсисток, 4 берез-
ня – всього 507 осіб.
Досить своєрідний за своїм змістом розділ “Белетристика”. Ми не бере-
мося зараз визначати якість і художній рівень вміщених там творів, давати
їм оцінку з погляду літературознавства. Нас цікавлять вони як своєрідні до-
кументи епохи, що в художній формі передавали настрої студентської моло-
ді, її прагнення бути у лавах борців за соціальну перебудову суспільства. За
190
формою ці твори різноманітні. Значну їх частину становлять вірші.
В № 1 (С.3-4) вміщено “Чорна пісня”, основним лейтмотивом якої є сло-
ва про необхідність завжди стриміти вгору, прагнути досягти зірок. Автор
Єгор Бутирський (псевдонім не піддається розшифровці) закликає молодь
не лякатися кайданів. Адже у майбутньому людство чекає свобода, яку здо-
буває вона для прийдешніх поколінь.
“Студентський гімн” за підписом “Вікт. Е.” вміщено в № 2 (С.14-15).
Кожний його рядок – бойовий заклик не коритися тиранам, не впадати у
відчай, а пити гірку чашу до дна, памятаючи, що рабство, тиранія, пригні-
чення не щезнуть самі по собі й Батьківщина чекає на визволителів. Про до-
лю студентів-агітаторів, що чекають на свободу у тюрмі на Таганці та в Бу-
тирках, писав у № 4 (С.- 12-15) Єрьома Н. На шпальтах “Вестника” написа-
но і нові слова “Дубинушки”, що в тій же римі розповідають про щастя слу-
жити народу, несуть віру в те, що прокинеться Москва, а за нею – вся Росія
й загине царство рабів (С.11-12). А Єгор Бутирський у № 6 пише нову “Піс-
ню”, що закликає широкою хвилею народного гніву затопити береги цара-
ту, щоб здобути вимріяну свободу. За підписом “Антей” у № 7 вміщено
вірш “З вершин”. За змістом цей твір дуже подібний до “Пісні про сокола”
О.Горького. Тільки тут орел – вільний гірський птах, літає над горами, мо-
рем, що от-от гнівно покотить свої хвилі, щоб збудити від сну всіх страшен-
ним потопом. Автор хоче і сам докласти сил, щоб розвіяти морок та пока-
зати людям сонце. Так само у № 7 (С.6) “АК. К.” вмістив вірш “К певцу”, в
якому звертається до поета, закликаючи не лякатись вінка з терену, співати
сміливо пісню, що обовязково дійде до людей, коли ліра його не з лякливих,
а він сам – борець.
Вже з № 1 зявляється у “Бутырском вестнике” пєса на одну дію “Напе-
редодні” за підписом “Не – Гоголь”. Сатиричний напрямок її не викликає
сумніву. Дійові особи – ректор університету Тихомиров, декани Алексєєв,
Кірпічніков, Бугайов, Клейп, поліцмейстер Свєшников, завідуючий Мане-
жем – то все реальні люди. Автор не жалкує фарб, щоб показати справжнє
обличчя вірних імператорських служак. Досить цікава сама форма розмови,
що її ведуть ректор з компанією. Відразу впадають в очі слова про те, як на-
магаються вони зобразити студентський рух: “Це означає, що Фінляндія і
Польща затівають революцію й їх підпільні агітатори думають прихопити
нашу бідну, недосвідчену молодь...” (С.7). У кінці сцени поліцмейстер та
ректор дуже жалкують за тим, що в Манежі студентів били кулаками, коли
для цього є холодна і вогнепальна зброя. (С.10).
“Діалог” Не-Гоголя у № 2 (С.- 16-19) передає й відтворює розмови Сту-
дента та Жандарма, доблесного і недостойного мужів, які, незважаючи на
схожість їх синіх мундирів, дуже несхожі своїм внутрішнім світом.
Надзвичайно цікаво написана “Божественна комедія” на 2 дії за підпи-
сом “Небожитель” (№ 4). Автор зобразив небесне царство, що з жахом ди-
виться на землю, де розбійники-студенти без його участі мало не вчинили
кінця світу. Тоді Бог телефонує до Синоду, щоб негайно оголосити антих-
ристом хоча б Льва Толстого, а потім шле архангела Гавриїла на Землю
оголосити страшний суд. На землі околодочний схопив божого посланця й
відправив його до зясування обставин до вязниці, за грати. А виступи сту-
дентів тим часом тривають...
Звертають на себе увагу такі типові жанри викладу політичної позиції,
як афоризми та оголошення, арабески і замітки, сповнені гумору й надії.
Роблячи висновки, ми можемо з певністю твердити, що дослідники з іс-
191
торії початку ХХ ст. знайдуть для себе в цьому оригінальному історичному
джерелі чимало цікавого матеріалу, що проливає світло на події 1901 р. Во-
но безперечно, зацікавить науковців, що досліджують історію студентсько-
го руху в Росії, вплив різних партій на його розвиток. Хоча за своїм скла-
дом матеріали “Бутырского вестника” далеко не однорідні, однак кожен з
них при вивченні дасть свою долю інформації, не тільки чудовий ілюстра-
тивний матеріал, а й допоможе поглянути на студентські виступи очима са-
мих вязнів, зрозуміти всю складність тогочасної політичної боротьби. Хо-
четься вірити, що огляд матеріалів “Бутырского вестника” принесе користь
та зацікавить дослідників. Адже й сьогодні вони звучать досить актуально.
1 Кеннан Дж. Тюрьма и ссылка. Образцы из жизни политических заключенных России.
- Лейпциг, 1905. - С.12.
2 Тюрьмы в России. - СПб., 1906. - С.35.
3 Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Том I-V. - М., 1960-1965.
4 Пушкарев Л.Н. Топологическая классификация русских письменных источников по
отечественной истории. Автореф.дис....докт.ист.наук - М., 1969. - С.14.
5 Московский университет за 200 лет: Краткий исторический очерк. - М., 1955.-С.78.
6 История СССР с древнейших времен до наших дней: Первая серия. - Т.VI. - Россия в
период империализма 1900-1917 гг. - М., 1968. - С.34.
7 История Москвы. - Т.5. - М., 1955. - С.84.
8 Ленін В.І. ПЗТ. - Т.4. - С.358.
9 Искра. - 1900. - №1. - грудень.
10 Искра. - 1901. - №2. - лютий; Ленін В.І. ПЗТ. - Т.4. - С.373-378.
11 Искра. - 1901. - №3. - березень.
12 Ленін В.І. ПЗТ. - Т.4. - С.377.
13 История Москвы. - Т.5. - С.85.
14 Московский университет за 200 лет... - С.79.
15 Там само - С.96.
16 Викладач загальної історії в Московському університеті.
192
|