Інтертекстуальний карнавальний дискурс роману «Рекреації» Юрія Андруховича

• Published in: Сiверянський літопис
• Date: 2022
• Main Authors: Столяр, М., Сінчук, Я.
• Format: Article
• Language: Ukrainian
• Published: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2022
• Subjects: Літературознавчі студії
• Online Access: https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187000
• Journal Title: Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
• Cite this: Інтертекстуальний карнавальний дискурс роману «Рекреації» Юрія Андруховича / М. Столяр, Я. Сінчук // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 110-116. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Метою статті є реконструкція поняття карнавалу, що лежить в основі роману Ю. Андруховича «Рекреації» як оригінального інтертекстуального утворення. Методи дослідження: діалектичний метод застосовується до аналізу протилежностей, відмінностей та змістовних перетинів певних аспектів дискурсу карнавалу в розумінні Бахтіна та Андруховича. Зокрема йдеться
 про поняття свободи й неволі, сакрального та профанічного, сакрального та інфернального, сміху
 над іншими й сміху над самим собою. Також ми використовуємо метод реконструкції теоретичних підвалин художнього твору; метод постмодерної деконструкції бахтінівського розуміння карнавалу; компаративний аналіз концепту карнавалу в М. Бахтіна та реконструйованої теоретичної позиції Ю. Андруховича щодо семантики дискурсу карнавалу в романі «Рекреації». Спираємося на
 методологічні напрацювання М. Еліаде як дослідника феноменів сакрального та профанічного. А
 також посилаємося на психоаналітичні рефлексії стосовно природи художньої творчості. Новизна: уперше дискурс карнавалу висвітлено в контексті компаративного аналізу змісту цих практик
 у межах художнього та культурологічного творів із урахуванням здобутків бахтінознавства др.
 пол. ХХ – поч. ХХІ ст. Висновки. У результаті проведеного дослідження ми виявили як спільне в розумінні дискурсу карнавалу в М. Бахтіна та в Ю. Андруховича, так і відмінне. Ю. Андрухович не погоджується з М. Бахтіним стосовно ідеалізації карнавалу як простору свободи. Особливої гостроти діалектика свободи та несвободи набуває в практиках фінального розіграшу, який демонструється в якості провідної форми сміхової культури на межі тоталітарного та посттоталітарного станів суспільства. The aim of the article is to reconstruct the concept of carnival, which lies at the heart of Yu. Andrukhovych
 ʼs novel «Recreations» as an original intertextual formation. Research methods: the dialectical
 method is applied to the analysis of opposites, differences, and meaningful intersections of certain aspects
 of the discourse of the carnival in the understanding of Bakhtin and Andrukhovych. In particular, it is about
 the concepts of freedom and captivity, sacred and profane, sacred and infernal, laughter at others and
 laughter at ourselves. We also use the method of reconstruction of the theoretical foundations of the work
 of art; the method of postmodern deconstruction of Bakhtinʼs understanding of carnival; comparative analysis
 of the concept of carnival of M. Bakhtin and the reconstructed theoretical position of Yu.I. Andrukhovych
 on the semantics of carnival discourse in the novel «Recreations». We rely on the methodological
 achievements of M. Eliade as a researcher of sacred and profane phenomena. We also refer to psychoanalytic
 reflections regarding the nature of artistic creativity. Scientific novelty: for the first time the discourse
 of the carnival is covered in the context of a comparative analysis of the content of these practices within
 the artistic and culturological works, taking into account the achievements of Bakhtin studies of the second
 half of XX – early XXI c. Conclusions. As a result of the study, we found both common and different in understanding
 of the discourse of the carnival in M. Bakhtin and Yu. Andrukhovych. In the spirit of modern
 Bakhtin studies, Yu. Andrukhovych disagrees with M. Bakhtin regarding the idealization of carnival as a
 space of freedom. The dialectic of freedom and non-freedom becomes especially acute in the practices of
 the final prank. In fact, the prank is demonstrated as a leading form of laughter culture on the verge of totalitarian
 and post-totalitarian states of society.