Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі
У статті розглянуто деякі особливості середньовічного християнського світобачення, відображені в перкладних творах сирійського письменника IV ст. нашої ери Єфрема, які побутували в Київській Русі. Мета статті – встановити причину надзвичайної популярності творів Єфрема Сирина серед новонавернених...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187014 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 91-98. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859653344973291520 |
|---|---|
| author | Шуміло, С. |
| author_facet | Шуміло, С. |
| citation_txt | Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 91-98. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | У статті розглянуто деякі особливості середньовічного християнського світобачення, відображені в перкладних творах сирійського письменника IV ст. нашої ери Єфрема, які побутували в
Київській Русі. Мета статті – встановити причину надзвичайної популярності творів Єфрема
Сирина серед новонавернених слов’ян, яку доводить і велика кількість списків його творів, і алюзії
на ці твори, які трапляються в багатьох давніх проповідях, житіях та навіть народних духовних
піснях. Використано метод герменевтичного аналізу. Новизна статті полягає у співставленні ситуації новонавернених слов’ян та ранньохристиянських сирійських громад – за простотою їхньої
віри, якою вона була до виникнення багатотомних богословських праць. Попри ліричність та простоту викладу, Єфрем Сирин досить поступово в проповідях та повчаннях розтлумачує мистецтво безперервної молитви, очищення серця, спокути, тримання розуму в серці, самозасудження та скрухи. Письменник пропонує читачеві не теоретичні міркування про необхідність каяття та
оплакування своїх гріхів, а безпосередньо плаче та молиться разом із читачем, вміщуючи в проповідь сам молитовний та покаянний текст, який читач зможе вимовити як власні слова до Бога.
Надзвичайна популярність цих творів у Київській Русі та одночасна відсутність у ранній період
християнізації слов’ян вагомих богословських праць серед перекладних творів свідчать про те, що
ліричний підхід Єфрема Сирина до повчання та проповіді став найзручнішим, найдієвішим для навернених слов’ян. Висновок: мета повчань та проповідей Єфрема Сирина полягає не в дидактиці, а у створенні молитовного настрою, залученні читача до своєї молитви, до свого розчулення та славослів’я. Ось звідки відчуття «спорідненості», із якою прийняли Єфрема Сирина слов’яни. Київська
Русь ще не знала схоластичної «прохолоди» богословських трактатів, ще не була знайома з поняттям «духовного стану», ще готова була відкритим серцем сприймати проникливі слова Сириянина й від нього непомітно та надійно засвоювати «мистецтво з мистецтв» – ісихастське творення безперервної молитви.
The article examines some features of the medieval Christian worldview, reflected in the translated
works of Ephrem, IV cent. Syrian writer, that existed in Kyivan Rus. This paper aims to determine the reason
for Ephrem the Syrian’s works extraordinary popularity among newly converted Slavs, proved by
a large number of their manuscripts and allusions to them often found in ancient sermons, saints’ lives and
even folk spiritual songs. The method of hermeneutic analysis is used. The article’s novelty is in comparing
the situation of the newly converted Slavs and early Christian Syrian communities according to openmindedness
of their faith as it was before multi-volume theological works emerged. Despite lyricism and
simplicity of presentation, in his sermons and homilies Ephrem the Syrian quite gradually explains the art
of continuous prayer, heart purification, repentance, keeping mind in heart, self-condemnation and sorrow.
The writer does not offer a reader theoretical considerations about necessity to repent and cry for one’s
sins, but directly cries and prays together with a reader, includes a prayer and a penitential text in a sermon
that a believer can pronounce as own speech to God. These works extraordinary popularity in Kyivan
Rus and simultaneous absence of significant theological oeuvres among translated literature in the early
period of the Slavs Christianization both indicate Ephrem the Syrian’s lyrical approach to a homily and a
sermon became the most convenient and effective for the converted Slavs. Conclusion: the purpose of Ephrem
the Syrian’s homilies and sermons is not in didactics, but in creating a prayerful mood, involving a
reader in one’s prayer, emotion and praise. This was the source of the Slavs’ “kinship” feeling when they
accepted Ephrem the Syrian. Kyivan Rus did not yet know scholastic “coolness” of theological tractates
and the concept of “spiritual state”; it was still ready to accept perceptive words of the Syrian with an
open heart and to imperceptibly and reliably learn from him the “art of arts” – hesychastic creation of
continuous prayer.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:36:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2022. № 2
91
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ СТУДІЇ
УДК 821.161’01-97«11/13»
Світлана Шуміло
•
ТВОРИ ПРЕПОДОБНОГО ЄФРЕМА СИРИНА
В КИЇВСЬКІЙ РУСІ
DOI: 10.5281/zenodo.7004466
© С. Шуміло, 2022. CC BY 4.0
У статті розглянуто деякі особливості середньовічного християнського світобачення, відоб-
ражені в перкладних творах сирійського письменника IV ст. нашої ери Єфрема, які побутували в
Київській Русі. Мета статті – встановити причину надзвичайної популярності творів Єфрема
Сирина серед новонавернених слов’ян, яку доводить і велика кількість списків його творів, і алюзії
на ці твори, які трапляються в багатьох давніх проповідях, житіях та навіть народних духовних
піснях. Використано метод герменевтичного аналізу. Новизна статті полягає у співставленні си-
туації новонавернених слов’ян та ранньохристиянських сирійських громад – за простотою їхньої
віри, якою вона була до виникнення багатотомних богословських праць. Попри ліричність та прос-
тоту викладу, Єфрем Сирин досить поступово в проповідях та повчаннях розтлумачує мистецтво
безперервної молитви, очищення серця, спокути, тримання розуму в серці, самозасудження та
скрухи. Письменник пропонує читачеві не теоретичні міркування про необхідність каяття та
оплакування своїх гріхів, а безпосередньо плаче та молиться разом із читачем, вміщуючи в пропо-
відь сам молитовний та покаянний текст, який читач зможе вимовити як власні слова до Бога.
Надзвичайна популярність цих творів у Київській Русі та одночасна відсутність у ранній період
християнізації слов’ян вагомих богословських праць серед перекладних творів свідчать про те, що
ліричний підхід Єфрема Сирина до повчання та проповіді став найзручнішим, найдієвішим для на-
вернених слов’ян. Висновок: мета повчань та проповідей Єфрема Сирина полягає не в дидактиці, а
у створенні молитовного настрою, залученні читача до своєї молитви, до свого розчулення та сла-
вослів’я. Ось звідки відчуття «спорідненості», із якою прийняли Єфрема Сирина слов’яни. Київська
Русь ще не знала схоластичної «прохолоди» богословських трактатів, ще не була знайома з понят-
тям «духовного стану», ще готова була відкритим серцем сприймати проникливі слова Сириянина
й від нього непомітно та надійно засвоювати «мистецтво з мистецтв» – ісихастське творення
безперервної молитви.
Ключові слова: Єфрем Сирин, ісихазм, Київська Русь, середньовічна проповідь, християнське
повчання.
Невід’ємною частиною духовного життя Київської Русі є ісихазм, який усвідомлю-
ється як практика безперервної молитви. Як пише С.С. Хоружий, «сьогодні вже стало за-
гальновизнаною істиною, що ісихазм є ядром і стрижнем православної духовності, і в йо-
го досвіді здійснюється саме те ставлення людини до Бога, яке стверджується віровчен-
ням Православної Церкви»1. Ісихазм, за словами М.О. Струве, це «зосередження христи-
янського благовістя на найголовнішому, на єдиному на потребу в усіх сферах, і в богові-
денні, і в поклонінні, і в оцерковленні життя. Христос-Бог втілився не для того, щоб при-
нести світові ще одне вчення, нехай і найдосконаліше, а для того, щоб людина мала до-
ступ – не до природи Самого Бога, звичайно, – але до божественних світлоносних енергій,
що випромінюються з неї»2. Ісихазм має в основі вчення про богопізнання й обоження,
тобто вчення про досягнення святості – без цього православ’я було б неможливим.
Ідея внутрішнього безперервного прагнення до Творця та особистого обожнення, за
твердженням прот. І. Мейєндорфа, «існувала ще в пізньому старозавітному юдаїзмі»3. Із
1 Хоружий С.С. Познание исихазма в прошлом и настоящем. Христианская мысль. Киев: Киевское религиозно-
философское общество, 2006. № 3. С. 43.
2 Струве Н.А. Тайна исихазма. Вестник РХД (Париж – Нью-Йорк – Москва). 1992. № 164. С. 3–4.
3 Мейендорф Иоанн, протопресвитер. История Церкви и восточно-христианская мистика / Сост. и общ. ред.
И.В. Мамаладзе. Москва: Институт ДИ-ДИК; Свято-Тихоновский богословский институт, 2003. С. 562–563.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
92
початком християнства ідея особистісного обожнення як початку преображення людей і
світу злилася з християнським есхатологізмом. Тоді ж викристалізувалися основні прин-
ципи практичного ісихазму, тобто невпинне уважне творення Ісусової молитви, шляхом
якого досягається бажане обожнення. На вказівки на практику безперервної молитви, а та-
кож на найвищий ступінь досконалості в цьому вченні, тобто на споглядання Фаворсько-
го світла, можна натрапити в IV ст. у преподобного Макарія Єгипетського, у X – у препо-
добного Симеона Нового Богослова, у XIII – в афонській чернечій літературі, і тим паче в
богословських працях XIV ст., в епоху святителя Григорія Палами, теоретика ісихазму.
«Коли Русь знайомиться з ісихазмом?» – запитує вчений-медієвіст В.В. Лєпахін і від-
повідає на це запитання: «Якщо ісихазм – це практика безперервної розумно-сердечної
Ісусової молитви, то, без сумніву, ісихазм приходить на Русь разом із християнством і
чернецтвом, насамперед афонським (преподобний Антоній Печерський)»4. Основи цього
вчення слов’яни сприйняли разом із прийняттям православ’я. Практика ісихазму, знайома
слов’янам із найперших їхніх кроків у православ’ї, відобразилася в літературі, іконописі,
богослужбовій музиці, архітектурі, книжковій мініатюрі тощо.
Особливістю успадкування цього вчення слов’янськими країнами була та щаслива
обставина, що Slavia Ortodoxa уникла полеміки, теоретизування та, головне, протистояння
ісихазму системі аргументів проти нього. Русь, можна сказати, уникла й самого терміна –
ісихазм, – він трапляється в давньоруських текстах вкрай рідко. На існування ісихастської
практики серед ченців Києво-Печерської лаври вказують І.М. Концевич5, В.В. Лєпахін6,
Н. Відмарович7 та інші. Проблему ісихазму в Київській Русі розглядає сучасний україн-
ський медієвіст архиєпископ Ігор (Ісіченко), зокрема, він пише: «Культура “молитви розу-
му” поширюється в Київській митрополії не стільки через вплив богословських праць,
скільки через знайомство з живою аскетичною традицією тогочасних монаших осередків,
насамперед константинопольських і афонських монастирів … Руські літературні тексти
XI–XIII ст. відображають високий авторитет і поширення Ісусової молитви»8. Дослідник
вказує на згадку про молитву Ісусову в Житії Миколи Святоші, Повчанні Володимира
Мономаха, Ходінні Ігумена Даниїла.
Окрім живої передачі молитовної традиції в монашому середовищі, про яку говорить
І. Ісіченко, для поширення ісихастських ідей велике значення мав той величезний корпус
перекладної літератури, який став надбанням наших предків після Володимирового хре-
щення. Саме цей пласт літератури став духовним та художнім контекстом культури Київ-
ської Русі. Ми, втім, не заперечуємо думку архиєпископа Ігоря про те, що не богословські
праці мали першорядне значення для поширення ісихазму в Київській Русі. У нашій робо-
ті йдеться про літературу іншого змісту. Обсяг та склад перекладної літератури настільки
великий і складний, що досі він залишається недостатньо вивченим, як пише Г. Подскаль-
ські9, посилаючись на роботу І. Дуйчева як найбільш авторитетне дослідження корпусу
перекладної церковнослов’янської літератури10. І. Дуйчев відзначає два жанри, найважли-
віші для новонаверненої Русі й такі, що найчастіше трапляються серед перекладних тво-
рів: богослужбові тексти та проповідницька література. Власне богословська література,
як зазначає цей дослідник, а за ним ще низка вчених-медієвістів (Д.С. Лихачов, Г.М. Про-
хоров, В.В. Лєпахін, арх. Ігор (Ісіченко) та ін.), перекладалася значно рідше, тобто іси-
хастські святоотцівські твори в домонгольський період не були широко відомі слов’ян-
ському світу. Твори таких визначних проповідників розумно-сердечного ділання, як Іоан
Ліствичник, Симеон Новий Богослов, Ісаак Сирин і Авва Дорофей стали активно перекла-
датися слов’янськими мовами лише в XIV–XV ст., згідно з Г. М. Прохоровим11.
Отже, якщо теорія ісихазму фактично залишилася поза межами руського духовного
життя навіть у період паламітських суперечок (за винятком одного перекладу твору Дави-
да Дисипата12), а власне ісихастська література набула поширення лише в XIV–XV ст., то
4 Лепахин В.В. Умное делание: (о содержании и границах понятия «исихазм»). Вестник РХД (Париж – Нью-
Йорк – Москва). 1992. № 164. С. 24.
5 Концевич И.М. Стяжание Духа Святого в путях Древней Руси. Париж: YMCAA-PRESS, 1953. С. 109–125.
6 Лепахин В.В. Умное делание... С. 25.
7 Видмарович Н. Священнобезмолвие в древнерусской литературе. Загреб: Философский факультет, отделение
славянского языка и книжности, 2003. С. 41–51.
8 Ісіченко Ігор, архиєпископ. Аскетична література Київської Русі. Харків: Акта, 2007. С. 43.
9 Подскальски Г. Христианство и богословская литература в Киевской Руси (988–1237) / Пер. А.В. Назаренко;
под ред. К.К. Акеньтева. Санкт-Петербург: Византинороссика, 1996. С. 109.
10 Дуйчев И.С. Центры византийско-славянского общения и сотрудничества / Пер. с болгарск. Г.И. Сафронова.
ТОДРЛ. СПб., 1963. Т. 19. С. 107–129.
11 Прохоров Г.М. Келейная исихастская литература (Иоанн Лествичник, Авва Дорофей, Исаак Сирин, Симеон
Новый Богослов, Григорий Синаит) в библиотеке Троице-Сергиевой лавры с XIV по XVII вв. Труды отдела
древнерусской литературы (далі – ТОДРЛ). Ленинград, 1974. Т. 28 . С. 317–324.
12 Прохоров Г.М. Сочинения Давида Дисипата в древнерусской литературе. ТОДРЛ. Л., 1979. Т. 33. С. 32–54.
Siverian chronicle. 2022. № 2
93
які перекладні твори та в який спосіб змогли донести до новонавернених християн саму
суть православного духовного життя? Адже засвоєння вчення про неперервну молитву та
обоження було настільки глибоким, що руське церковне середовище на той час не знало
жодного неприйняття ідей ісихазму, ніякого опору йому, на відміну від візантійського.
Існування самої ідеї обоження, вдосконалення за допомогою творення безперервної мо-
литви в культурі Київської Русі очевидне, досить згадати Житіє Миколи Святоші в Києво-
Печерському Патерику13, Житіє Авраамія Смоленського, Слова Кирила Туровського14,
Повчання Володимира Мономаха тощо. Сам розвиток руської духовної культури був би
неможливим без укорінення ісихастського вчення в Стародавній Русі.
До паламітських суперечок проповідь ісихазму навіть у Візантії та на Афоні не могла
мати характер цілеспрямованого, теоретично обґрунтованого поширення ідеї споглядання
Фаворського світла та обоження, якого вона набула на Православному Сході в другій по-
ловині XIV ст. Натомість на Русі ця проповідь повинна була бути своєрідним повчанням
про «ісихазм до ісихазму», проповіддю розумного ділання, у якій про саме розумне ділан-
ня говориться принагідно, як про щось само собою зрозуміле. Бо саме так це тут було
сприйнято. Згадаймо, як пише про безперервну молитву Володимир Мономах: «Аще и на
кони ѣздяче не будеть не съ кымъ орудья, аще инѣхъ молитвъ не умеете молвити, а “Гос-
поди, помилуй!” зовѣте в тайне: та бо ѣсть молитва всѣхъ лѣпши, нежели мыслити безлѣ-
пицю, ездя»15. Це коротке повчання поставлено поміж тих, які стосуються загального бла-
гочестя, побуту, управління державою, а водночас воно розкриває саме те, чому присвяче-
ні багато вчених праць візантійських богословів, агіографів і риторів. Прикметно, що ав-
тор Повчання, присвяченого, власне, питанням державного управління, торкається теми
внутрішнього ділання. Роздуми про благочестя превалюють у Повчанні: вочевидь, для
Володимира Мономаха ідеал державного діяча невід’ємний від аскетичного ідеалу. У йо-
го уявленні лише благочестива людина глибокої віри, яка здобула безперервну молитву,
може бути справжнім правителем.
Щоб реципієнт сприйняв вчення як щось конче необхідне для всіх, природне, власти-
ве людській натурі чи, як ми дозволили собі сказати, само собою зрозуміле, піднесення
цього вчення має бути пов’язане з якимось особливим впливом на внутрішній світ люди-
ни. Інакшими словами, це має бути не вчене викладання догми, а, імовірніше, створення в
реципієнта такого душевного настрою, за якого безперестанна молитва стане не чесно-
тою, необхідною для порятунку, а внутрішньою потребою християнської душі, постійним
станом «внутрішньої людини». Така проповідь ісихазму могла бути подана новонаверне-
ній Русі лише у високохудожніх творах духовної культури, щоб бути сприйнятою не
стільки розумом, скільки серцем, а проповідник ісихастських ідей мав бути великим пись-
менником, який зміг торкнутися самого серця новонавернених.
Наважимося припустити, що одним із таких проповідників ісихазму для Київської
Русі є преподобний Єфрем Сирин. Наше припущення спирається, принаймні, на три фак-
ти: 1) безсумнівна приналежність Єфрема до традиції ісихазму в найдавнішому й первіс-
ному розумінні цього слова. Сказати б, «ісихазму до ісихазму», тобто ісихазму до тради-
ції психосоматичного ділання молитви, ісихазму до Палами; 2) популярність творів сирій-
ського автора у Стародавній Русі, яку не можна порівняти з популярністю жодного іншо-
го письменника; 3) виняткова ліричність, «сердечність» усіх проповідей та повчань Єфре-
ма Сирина, що сприяє легкості та глибині сприйняття їх новонаверненими.
Історична ситуація, у якій творив Єфрем, і особистість автора визначили цілком
особливе, можна сказати, специфічне світосприйняття, що відбилося у творах Сириянина
й стало духовною спадщиною Стародавньої Русі. Зупинимося на особистості улюбленого
на Русі письменника, щоб усвідомити особливості руського сприйняття ісихастської тра-
диції.
Художня література та класичне мистецтво Сирії перших століть християнства – уні-
кальне явище світової культури. «У першому тисячолітті нашого літочислення сирійський
вплив відчувався від Індії до Китаю», – пише С.С. Аверінцев, автор одного з фундамен-
тальних досліджень поетики Єфрема Сирина16. «Чим завдячує сирійським авторам (і спе-
ціально Єфрему Сирину) давньоруська література разом із руським фольклором, кількома
13 Докладніше див.: Шуміло С. Оповідання про Миколу Святошу у Києво-Печерському патерику: досвід прочи-
тання. Київська старовина. 2012. № 3. С. 3–8.
14 Див., наприклад: Шуміло С. Богослужбові піснеспіви в «Слові на неділю Квітну» Кирила Туровського. Манд-
руючи світами та віками. Збірник на пошану Юрія Пелешенка до 60-річчя народження / Під. ред. І. Набитовича.
Київ–Дрогобич: Посвіт, 2016. С. 87–93.
15 Поучение Владимира Мономаха. Изборник. Сборник произведений литературы Древней Руси / Сост. и общ.
ред. Л. А. Дмитриева и Д.С. Лихачева. Москва: Художественная литература, 1969. С. 152.
16 Аверинцев С.С. Между «изъяснением» и «прикровением»: ситуация образа в поэзии Ефрема Сирина. Аверин-
цев С.С. Восточная поэтика: специфика художественного образа / Отв. ред. П.А. Гринцер. Москва, 1983. С. 44.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
94
словами й не скажеш…», – продовжує дослідник17. Утім, у зазначеному дослідженні
С.С. Аверінцев і не ставить собі такого завдання, ми ж постараємося хоча б частково, на-
скільки дозволяють рамки статті, окреслити деякі риси сирійського впливу.
Про надзвичайну популярність творів Єфрема Сирина в Київській Русі неодноразово
йшлося в літературознавчих дослідженнях18. Про це свідчить безліч перекладів та списків
творів Єфрема, що існували на Русі. Найбільш популярним із них був «Паренесис», або
«Втіха» – збірка слів, що відсилає до грецького перекладу творів сирійського автора. «Па-
ренесис» був «однією з найбільш читаних книг у Стародавній Русі та інших слов’янських
землях», – йдеться в «Словнику книжників і книжності Давньої Русі»19. Вплив «Паренеси-
су» відзначають у Пролозі, Тлумачній Палеї, багатьох житіях святих, наприклад, Авра-
амія Ростовського, Ніла Столобенського, Авраамія Смоленського. Вплив сирійського
письменника вбачають у творах Климента Охридського, Іларіона Київського, Кирила Ту-
ровського, Серапіона Володимирського тощо20. Так, наприклад, В.С. Горський наголошує
на рисах впливу Єфрема Сирина в «Слові про Закон і Благодать» Київського митрополита
Іларіона21. Відомо, що популярність Єфрема була настільки велика, що вплив його поезії
знаходять навіть у фольклорних творах. Так, у духовних віршах вбачають відображення
ідей та навчальних слів Сириянина22. Есхатологічні твори Єфрема відображені в руських
духовних віршах про Страшний Суд. «Плач Йосипа Прекрасного», який існував як духов-
ний вірш, є більш ніж наполовину дослівним переказом одного з творів Єфрема Сирина23.
Вочевидь, уподобані твори Єфрема не просто «зачитувалися до дір», але заучувалися на-
пам’ять та існували як духовні вірші з неминучими за таких умов додаваннями, зменшен-
нями й спотвореннями авторського тексту. Про жодного іншого автора, чиї твори прий-
шли на Русь після Володимирова хрещення, не можна сказати нічого подібного. Фольк-
лор завжди залишався областю відображення залишкових язичницьких вірувань, і тільки
Єфрему Сирину вдалося через століття й майже через тисячоліття так вразити душу дале-
ких від нього слов’ян, що вони, так би мовити, прийняли його «за свого» і дозволили йо-
му проникнути в усну творчість. Що ж саме спричинило таку високу популярність, і що
«спорідненого» побачили слов’яни в цьому стародавньому проповідникові?
Єфрем Сирин, за словами С.С. Аверінцева, «найрепрезентативніша, бо найцентраль-
ніша, фігура сирійської класики»24. Він жив у IV ст. нашої ери спочатку в сирійському
місті Нісівін, потім – в Едесі, центрі сирійської книжності. У церковному житті Єфрем
був у чині диякона, який він прийняв досить рано. Основними заняттями Єфрема було ви-
кладання екзегетики та співу, а також керівництво «хором дівиць»25, тобто, говорячи
сучасною мовою, Єфрем Сирин був регентом в одній із сирійських парафій, де хор скла-
дався з черниць – у руслі стародавньої традиції.
Однією з головних тем у повчаннях Єфрема є тема безперервної молитви. Очевидно,
саме в цьому він бачив основний сенс християнського ділання, головний шлях спасіння
душі. Водночас його слова про безперервну молитву можна назвати простими й навіть
певною мірою наївними. Тут немає міркувань ні про позу того, хто молиться, ні про ди-
хання, ні навіть про небезпеку молитовного (ісихастського) ділання: про «прєлєсть» (ду-
ховну оману), що підстерігає подвижника на шляху до досконалості. Суть безперервної
молитви викладається лише в пораді ніколи не залишати її, але супроводжувати нею кож-
ну свою справу. Звернімо увагу на простоту та доступність Єфремова повчання про мо-
литву: «Істинно блаженна справа – не грішити, а грішникам – не впадати у відчай, але
плакати про те, в чому згрішили, щоб сльозами знову отримати блаженство. Тому пре-
красно завжди молитися, і не тужити, як говорить Господь … Не лише входячи до церкви,
а й у інші години переймайся цим; не зважаючи на те, чи працюєш, чи спиш, чи перебува-
єш у дорозі, чи їси, чи п’єш, чи лежиш – не переривай молитви … Тому чи ти в церкві, чи
в себе вдома, чи в полі, чи пасеш овець, чи займаєшся будівництвом, чи буваєш на бенке-
ті – не залишай молитви; і, коли можна, схили коліна, а коли неможливо, молись розумом,
17 Там же. С. 45.
18 Див., напр.: Сперанский М.Н. История древней русской литературы / Редкол. С.Н. Иконникова и др. Санкт-
Петербург: Лань, 2002. С. 225–228.
19 Словарь книжников и книжности Древней Руси / Отв. ред. Д.С. Лихачев. Ленинград: Наука, 1987. Вып. 1 (XI –
первая половина XIV вв.). С. 297.
20 Там же. С. 298–299.
21 Горський В.С. Філософські ідеї в культурі стародавнього Києва. Київ в історії філософії України / В.С. Гор-
ський, Я.М. Стратій, А.Г. Тихолаз, М.Л. Ткачук. Київ: Вид. дім «КМ Academia»; ТОВ Університетське видав-
ництво «Пульсари», 2000. С. 34.
22 Словарь книжников и книжности Древней Руси. С. 299.
23 Докладніше див.: Шумило С. М. Духовный стих «Плач Иосифа Прекрасного» и его сирийский литературный
источник. ТОДРЛ. Санкт-Петербург: Пушкинский дом, 2016. Т. 64. С. 602–607.
24 Аверинцев С.С. Между «изъяснением» и «прикровением»: ситуация образа в поэзии Ефрема Сирина. С. 51.
25 Пигулевская Н.В. Культура сирийцев в средние века. Москва: Наука, 1979. С. 130–140.
Siverian chronicle. 2022. № 2
95
і ввечері, і вранці, й опівдні»26. І далі все повчання присвячене оспівуванню молитви у
найпоетичніших висловлюваннях і подяці Богові за можливість молитовного звернення
до Нього.
Однак нам відомо з творінь святих отців, що для «розумного ділання» недостатньо
лише безперервного повторення молитовного тексту. Ісихастам потрібно було написати
не один богословський твір, присвячений цьому «мистецтву з мистецтв»: і Симеон Новий
Богослов, і Григорій Синаїт, і Григорій Палама, і Іван Ліствичник, і Авва Дорофей вказу-
ють на необхідність очищення серця, боротьби з помислами, зосередження уваги на серці
та ін. Чи міг Єфрем Сирин не знати, наскільки все це необхідно молитвенику, наскільки
велика небезпека «прельститися», перетворити Ісусову молитву на безглуздо повторюва-
ну мантру? Він міг не знати теорії, та вона в IV ст. ще й не оформилася на цілісне вчення,
але він знав практику молитви: він був одним із найбільших молитвеників в історії хрис-
тиянства. Не кажучи прямо про те, що має супроводжувати безперестанну молитву, щоб
здобути благодать Святого Духа, Єфрем Сирин так складає свої повчання, що й сердечне
розчулення, і скруха, і чистота помислів видаються читачеві цілком природними та необ-
хідними для молитви. Саме не-зосередженість письменника на якомусь певному способі
молитви дозволяє читачеві сприймати її в єдності з внутрішнім удосконаленням та очи-
щенням серця. Зосередженість на безперервному повторенні Ісусової молитви, підраху-
нок молитов, суворо визначена кількість молитов на вервиці тощо прийде в православ’я
пізніше, не без впливу, як думається, пізньої латинської молитовної практики. У повчан-
нях Єфрема відображено те неупереджене, чисте ставлення до безперестанної молитви,
яке було можливе лише на зорі християнства. Діаметрально протилежне цьому сприйнят-
тя безперервної молитви відображене, наприклад, у «Щирих розповідях прочанина своє-
му духовному отцеві»27. Тут у центрі уваги кількість прочитаних молитов, навички до по-
вторення Ісусової молитви – за відсутності будь-якої емоційності та чутливості; тут на до-
помогу молитвенику приходить досвід віків, розроблені отцями Церкви за два тисячоліття
філософія безперервного ділання та техніка творення молитви.
Твори преподобного Єфрема мають особливу ліричність, вони відображують надзви-
чайно тонку чутливість автора. У центрі його уваги опиняється серце, сердечні пережи-
вання християнина та тема очищення серця.
Будь-яке повчання святого отця про безперервну молитву, як і будь-яка наукова стат-
тя про ісихазм, у першу чергу стосується теми очищення серця, а отже – покаяння, скру-
хи, смирення й, нарешті, з’єднання розуму з серцем, тобто зосередження всіх думок, по-
чуттів та життєвих сил на молитві. Подвижник, який став на шлях «розумного ділання»,
повинен починати з підвищеної уваги до стану свого серця, очистити та «розм’якшити»
його для найбільш щирого й відчутного сприйняття молитовного тексту. Виховання свого
серця, його переміна та очищення від земних помислів і почуттів – одне з найскладніших
і найважливіших завдань молитвеника. Чисте серце, що вільне від непотрібних думок і
перебуває в «безперервній молитві», – це та сама ісихія, бажана тиша, яку постійно шукає
в собі аскет, і плодом якої стає споглядання божественного світла, прилучення енергії Бо-
жої, обоження. Пошук тиші, серцевої чистоти та молитви – болісно-радісна турбота по-
движника, з нею він засинає і прокидається, вона говорить у його серці під час богослу-
жіння чи фізичної праці, під час бесіди з ближнім, а також, якщо людина обдарована тим
чи іншим талантом, – під час творчого процесу.
«Увага до внутрішнього життя людини», відзначена Д.С. Лихачовим у творах дав-
ньоруських авторів, – це і є увага до досвідченого проходження теренів “безперервної мо-
литви”»28.
Перш за все, молитвеник зосереджується на рухах свого серця, і проповідник, який
говорить про молитву і невпинне пам’ятання про Бога, цілком може оминути як непотріб-
ні певні подробиці чи конкретику, окрім подробиць та конкретики найменших серцевих
рухів християнина. Ця особливість християнського сприйняття, що відрізняє середньо-
вічну думку від античної, окреслена С.С. Аверінцевим. Дослідник порівнює біблійне та
середньовічне сприйняття людського тіла з античним і стверджує, що виявлене в Біблії
сприйняття людини анітрохи не менш тілесне, ніж античне, але тільки «…для нього ті-
ло – не постава, а біль, не жест, а трепет, не об’ємна пластика м’язів, а уразливі “потаєм-
ності надр” … Це образ стражденного тіла – тіла, яке терзають, але в якому, однак, живе
26 Ефрем Сирин, преп. Слово о молитве. Творения: в 8 т. [репринт]. Москва: Посад, 1994. Т. 3. С. 12. Порівняй з
вище цитованим уривком із Повчання Володимира Мономаха.
27Вперше цей твір з’явився російською мовою у 1881 р., оригінальна назва: «Откровенные рассказы странника
духовному своему отцу». Український переклад див.: Щирі розповіді прочанина своєму духовному отцеві / Пе-
реклад з рос.: ієромонах Дам’ян. Львів: Свічадо, 2021. 232 с.
28 Лихачев Д.С. Развитие русской литературы XII–XVII веков. Эпохи и стили. Ленинград: Наука, 1973. С. 190.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
96
… “кровна”, “черевна”, “серцева” теплота інтимності»29. Розрізняючи язичницьке та хрис-
тиянське уявлення про Божество, О.Ф. Лосєв також вказує на сердечність християнського
почуття: «Платонік сприймає своє божество всім тілом та всією душею, не розрізняючи
фізіологічних моментів сходження; Ісихасти натомість сприймають свого Бога диханням і
серцем; вони “вводять розум” у груди та серце»30. Аверінцев, розвиваючи думку Лосєва,
зауважує, що ця увага до серця пов’язана саме зі старозавітним впливом31. У Біблії ми не-
одноразово натрапляємо на опис того, як дихання завмирає від сильного почуття і славить
Бога. Тим більше славослів’я властиве серцю, що тремтить від жаху чи веселощів, а іноді,
кажучи словами псалмоспівця Давида, стає як м’який плавкий віск: «Бысть сердце мое,
яко воскъ, таяй посредѣ чрева моего» (Пс. 21:15)32. Усе релігійне життя старозавітної лю-
дини, а тим більше християнина та ісихаста, зосереджене в серці. Розум, що оспівувався
античними філософами, тут тлумачиться як щось вторинне стосовно сердечного почуття,
для повноцінного життя він потребує з’єднання з серцем.
Ісихазм розвинув уявлення про розумну й сердечну діяльність людини в цілісне
вчення про «введення розуму в серце». Тому «сердечна теплота інтимності», особлива
гострота та проникливість, властиві, згідно з С.С. Аверінцевим, для ранньовізантійського
світобачення, – це риси, що безпосередньо стосуються «розумного ділання» й незмінно
властиві ісихастським творам.
Скруха, покаяння, сльози, сердечне розчулення – головні предмети проповідей си-
рійського автора. Описуючи зустріч із Василієм Великим, Єфрем Сирин розкриває перед
нами таку глибину смиренності та самодокорення, яка призводить до абсолютної проти-
лежності тому, як сприймають автора оточуючі та як він сам ставиться до себе: «“…чи
[це] ти Єфрем, – питає його Василій Великий, – який прекрасно схилив вию і взяв ярмо
рятівного слова?” І сказав я у відповідь: “Я Єфрем, який сам собі перешкоджаю йти не-
бесною стезею”»33. На згадку про покаянний плач, стенання та сльози можна натрапити
практично на кожній сторінці творів сирійського автора: «І я, заплакавши, заволав і ска-
зав: “Ти, отче, будь хранителем для мене, розслабленого та лінивого. Ти настанови мене
на правий шлях, ти приведи в скруху скам’яніле серце моє. Перед тобою кинув мене Бог
духів, щоб ти вилікував душу мою. Ти встанови човен моєї душі на воді миру”»34. Оспіву-
ючи чесноти святителя Василія в похвальному слові, Єфрем, ніби відтіняючи світлість і
духовну висоту святого, дедалі більше посилює власне приниження («унічиженіє»).
Отже, «розм’якшення» серця – одне з найважливіших завдань подвижника, який шу-
кає щиру безперервну молитву. Тому «розм’якшення» серця – одне із завдань Єфрема Си-
рина як автора повчань. У жодного іншого церковного письменника ми не знайдемо такої
великої кількості покаянних мотивів, такої частої згадки про сльози, сердечного розчулен-
ня, як у Єфрема. Його особливість у тому, що він не стільки закликає до покаяння, скільки
відображає в повчаннях власну скорботу за свої гріхи: кається, плаче й переходить від
плачу до славослів’я, ніби переживаючи під час творчого процесу й покаяння, і очищення,
і наступні за цим розраду та розчулення. Тим самим письменник захоплює слідом за со-
бою і читача, а той, читаючи, так само кається, плаче і – втішається, завершуючи читання
щирим славослів’ям Творцю. У цьому простому принципі повчати не словом, а прикла-
дом, не говорити про молитву, а молитися, створювати молитовний настрій, вочевидь,
криється головний секрет проникливості творів Єфрема Сирина та їхньої популярності се-
ред новонавернених слов’ян. Так, в одному з розділів «Паренесису» Єфрем пише, почина-
ючи з покаяння і завершуючи почуттям пережитого очищення: «Прьваго же правила чер-
неческаго житiя не съхранилъ еси, о съборѣ своем нерадилъ еси, по странѣ ходити на-
выклъ еси … Отселѣ бо ти ся являетъ безмолвiе. Отселѣ являет ти ся тръпенiе. Отселѣ яв-
ляет ти ся смиренiе, и кротость, и чистота…»35
Чи не в цій дивовижній відвертості автора, який подає на суд інших власні гріхи,
оплакує їх перед лицем усіх і кожного, хто буде його читачем, криється та «теплота ін-
тимності», про яку писав С.С. Аверінцев, та довірлива простота, що проникла в саме сер-
це новонавернених слов’ян і підкорила його? Здається, слов’яни сприйняли Єфремові тво-
ри так само відкритим серцем, яким сприймали в IV ст. духовні дочки Сириянина. Як ми
29 Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2004. С. 67, 69.
30 Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии / Сост. А.А. Тахо-Годи; общ. ред. А.А. Тахо-Годи и
И.И. Маханькова. Москва: Мысль, 1993. С. 871.
31 Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. С. 68.
32 Цит. за: Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Москва: Синодальная тип-я, 1914.
33 Ефрем Сирин, преп Слово к отрекающимся от міра. Творения: в 8 т. [репринт]. Москва: Посад, 1993. Т. 2.
С. 312.
34 Там же.
35 Паренесис. Житие и слова Ефрема Сирина. Державна публічна науково-технічна бібліотека (Новосибірськ).
Зібрання Тихомірова. № 530. Арк. 26.
Siverian chronicle. 2022. № 2
97
говорили, Єфрем Сирин за життя керував «хором дівиць» – це прототип майбутніх черне-
чих громад, а за часів Єфрема – це ядро звичайної християнської громади, хор храму,
який співає для тих, хто приходить молитися. «Це їм [дівицям] приносить Єфрем кожен
свій новий твір, із ними розучує текст та мелодію; вони – його “виконавський колектив”,
але водночас його перша публіка. Коли думаєш про поезію Єфрема, не можна забувати
про них ... Повчання Єфрема – не резонерські, бо повчає він не абстрактного учня, але
своїх дівиць, яких бачить перед собою і знає, що їм потрібно; і тільки разом із ними, заод-
но з ними – будь-яку “душу християнську”, яка знайде себе в цьому колі, благо, коло ще
не замкнулося, не відчуло себе “чернечим чином”, “духовним станом”»36. Ось звідки
стільки ліричності та душевності, стільки простоти та витонченості у повчаннях Єфрема,
мета яких – не дидактика, а створення молитовного настрою, залучення читача до своєї
молитви, до свого розчулення та славослів’я. Ось звідки відчуття «спорідненості», із яким
прийняли Єфрема Сирина слов’яни. Київська Русь ще не знала схоластичної «прохолоди»
богословських трактатів, ще не була знайома з поняттям «духовного стану», ще готова бу-
ла відкритим серцем, як «хор дівиць» в Едесі, сприймати проникливі слова Сириянина й
від нього непомітно та надійно засвоювати «мистецтво з мистецтв» – ісихастське творен-
ня безперервної молитви.
References
Isichenko, І. (2007). Asketychna literatura Kyivskoi Rusi [Ascetic literature of Kievan Rus]. Khar-
kiv, Ukraine.
Lepakhin, V. (1992). Umnoie dielaniie: (o sodierzhanii i hranitsakh poniatiia «ysikhazm») [Smart do-
ing: (on the content and boundaries of the concept of "hesychasm")]. Viestnyk RKhD – Bulletin of the Rus-
sian Christian Movement, 164. Р. 5–32. Paris, France.
Shumilo, Sv. (2012). Opovidannia pro Mykolu Sviatoshu u Kyievo-Pecherskomu pateryku: dosvid
prochytannia [Stories about Mykola Sviatosh in the Kyiv-Pechersk Paterik: reading experience]. Kyivska
starovyna – Kyiv antiquity, 3. Р. 3–8. Kyiv, Ukraine.
Shumilo, Sv. (2016). Bohosluzhbovi pisnespivy v «Slovi na nediliu Kvitnu» Kyryla Turovskoho [Li-
turgical hymns in Kirill Turovsky's "Word for April Sunday"]. Mandruiuchy svitamy ta vikamy. Zbirnyk na
poshanu Yuriia Peleshenka do 60-richchia narodzhennia – Traveling the worlds and ages. Collection in
honor of Yuri Peleshenko to the 60th anniversary of his birth. Kyiv; Drohobych, Ukraine.
Shumilo, Sv. (2016). Dukhovnyi stikh «Plach Iosifa Priekrasnoho» i yeho siriiskii literaturnyi istoch-
nik [Spiritual verse "Lamentations of Joseph the Beautiful" and its Syriac literary source]. Trudy otdiela
drievnierusskoi literatury – Proceedings of the Department of Old Russian Literature, 64. Р. 602–607.
St. Petersburg, Russia.
Vidmarovich, N. (2003). Sviashchiennobiezmolviie v drievnierusskoi litieraturie [Sacred silence in
ancient Russian literature]. Zagreb, Croatia.
Шуміло Світлана Михайлівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри укра-
їнської мови і літератури Національного університету «Чернігівський колегіум» імені
Т. Г. Шевченка, головний редактор наукового журналу «Сіверянський літопис», науковий
редактор альманаху «Чернігівські Афіни» (просп. Миру, 13/106, м. Чернігів, 14021, Украї-
на).
Shumilo Svetlana – Ph.D. in Philological Sciences, Associate Professor of the Depart-
ment of Ukrainian Language and Literature, T. H. Shevchenko National University “Chernihіv
Colehium», editor-in-chief of the scientifi c journal “Severian Chronicle», scientifi c editor of
the «The Chernihivian Athens» academic journal (13/106 Peace Avenue, Chernihiv, 14021,
Ukraine).
E-mail: shumilosm@gmail.com
SAINT EPHREM THE SYRIAN’S WORKS IN KYIVAN RUS
The article examines some features of the medieval Christian worldview, reflected in the translated
works of Ephrem, IV cent. Syrian writer, that existed in Kyivan Rus. This paper aims to determine the rea-
son for Ephrem the Syrian’s works extraordinary popularity among newly converted Slavs, proved by
a large number of their manuscripts and allusions to them often found in ancient sermons, saints’ lives and
even folk spiritual songs. The method of hermeneutic analysis is used. The article’s novelty is in compa-
ring the situation of the newly converted Slavs and early Christian Syrian communities according to open-
mindedness of their faith as it was before multi-volume theological works emerged. Despite lyricism and
simplicity of presentation, in his sermons and homilies Ephrem the Syrian quite gradually explains the art
of continuous prayer, heart purification, repentance, keeping mind in heart, self-condemnation and sorrow.
The writer does not offer a reader theoretical considerations about necessity to repent and cry for one’s
sins, but directly cries and prays together with a reader, includes a prayer and a penitential text in a ser-
mon that a believer can pronounce as own speech to God. These works extraordinary popularity in Kyivan
36 Аверинцев С.С. Между «изъяснением» и «прикровением»: ситуация образа в поэзии Ефрема Сирина. С. 54.
Сіверянський літопис. 2022. № 2
98
Rus and simultaneous absence of significant theological oeuvres among translated literature in the early
period of the Slavs Christianization both indicate Ephrem the Syrian’s lyrical approach to a homily and a
sermon became the most convenient and effective for the converted Slavs. Conclusion: the purpose of Eph-
rem the Syrian’s homilies and sermons is not in didactics, but in creating a prayerful mood, involving a
reader in one’s prayer, emotion and praise. This was the source of the Slavs’ “kinship” feeling when they
accepted Ephrem the Syrian. Kyivan Rus did not yet know scholastic “coolness” of theological tractates
and the concept of “spiritual state”; it was still ready to accept perceptive words of the Syrian with an
open heart and to imperceptibly and reliably learn from him the “art of arts” – hesychastic creation of
continuous prayer.
Key words: Ephrem the Syrian, hesychasm, Kyivan Rus, medieval sermon, Christian homily.
Дата подання: 15 січня 2022 р.
Дата затвердження до друку: 23 лютого 2022 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Шуміло С. Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі. Сіверянський літопис. 2022.
№ 2. С. 91–98. DOI: 10.5281/zenodo.7004466.
Цитування за стандартом APA
Shumilo, S. Tvory prepodobnoho Yefrema Syryna v Kyivskii Rusi [Saint Ephrem the Syrian’s
Works in Kyivan Rus]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 2022, 2, P. 91–98. DOI: 10.5281/zeno-
do.7004466.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-187014 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:36:49Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шуміло, С. 2022-12-04T18:15:54Z 2022-12-04T18:15:54Z 2022 Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі / С. Шуміло // Сіверянський літопис. — 2022. — № 2. — С. 91-98. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7004466 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187014 821.161’01-97«11/13» У статті розглянуто деякі особливості середньовічного християнського світобачення, відображені в перкладних творах сирійського письменника IV ст. нашої ери Єфрема, які побутували в Київській Русі. Мета статті – встановити причину надзвичайної популярності творів Єфрема Сирина серед новонавернених слов’ян, яку доводить і велика кількість списків його творів, і алюзії на ці твори, які трапляються в багатьох давніх проповідях, житіях та навіть народних духовних піснях. Використано метод герменевтичного аналізу. Новизна статті полягає у співставленні ситуації новонавернених слов’ян та ранньохристиянських сирійських громад – за простотою їхньої віри, якою вона була до виникнення багатотомних богословських праць. Попри ліричність та простоту викладу, Єфрем Сирин досить поступово в проповідях та повчаннях розтлумачує мистецтво безперервної молитви, очищення серця, спокути, тримання розуму в серці, самозасудження та скрухи. Письменник пропонує читачеві не теоретичні міркування про необхідність каяття та оплакування своїх гріхів, а безпосередньо плаче та молиться разом із читачем, вміщуючи в проповідь сам молитовний та покаянний текст, який читач зможе вимовити як власні слова до Бога. Надзвичайна популярність цих творів у Київській Русі та одночасна відсутність у ранній період християнізації слов’ян вагомих богословських праць серед перекладних творів свідчать про те, що ліричний підхід Єфрема Сирина до повчання та проповіді став найзручнішим, найдієвішим для навернених слов’ян. Висновок: мета повчань та проповідей Єфрема Сирина полягає не в дидактиці, а у створенні молитовного настрою, залученні читача до своєї молитви, до свого розчулення та славослів’я. Ось звідки відчуття «спорідненості», із якою прийняли Єфрема Сирина слов’яни. Київська Русь ще не знала схоластичної «прохолоди» богословських трактатів, ще не була знайома з поняттям «духовного стану», ще готова була відкритим серцем сприймати проникливі слова Сириянина й від нього непомітно та надійно засвоювати «мистецтво з мистецтв» – ісихастське творення безперервної молитви. The article examines some features of the medieval Christian worldview, reflected in the translated works of Ephrem, IV cent. Syrian writer, that existed in Kyivan Rus. This paper aims to determine the reason for Ephrem the Syrian’s works extraordinary popularity among newly converted Slavs, proved by a large number of their manuscripts and allusions to them often found in ancient sermons, saints’ lives and even folk spiritual songs. The method of hermeneutic analysis is used. The article’s novelty is in comparing the situation of the newly converted Slavs and early Christian Syrian communities according to openmindedness of their faith as it was before multi-volume theological works emerged. Despite lyricism and simplicity of presentation, in his sermons and homilies Ephrem the Syrian quite gradually explains the art of continuous prayer, heart purification, repentance, keeping mind in heart, self-condemnation and sorrow. The writer does not offer a reader theoretical considerations about necessity to repent and cry for one’s sins, but directly cries and prays together with a reader, includes a prayer and a penitential text in a sermon that a believer can pronounce as own speech to God. These works extraordinary popularity in Kyivan Rus and simultaneous absence of significant theological oeuvres among translated literature in the early period of the Slavs Christianization both indicate Ephrem the Syrian’s lyrical approach to a homily and a sermon became the most convenient and effective for the converted Slavs. Conclusion: the purpose of Ephrem the Syrian’s homilies and sermons is not in didactics, but in creating a prayerful mood, involving a reader in one’s prayer, emotion and praise. This was the source of the Slavs’ “kinship” feeling when they accepted Ephrem the Syrian. Kyivan Rus did not yet know scholastic “coolness” of theological tractates and the concept of “spiritual state”; it was still ready to accept perceptive words of the Syrian with an open heart and to imperceptibly and reliably learn from him the “art of arts” – hesychastic creation of continuous prayer. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Літературознавчі студії Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі Saint Ephrem the Syrian’s Works in Kyivan Rus Article published earlier |
| spellingShingle | Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі Шуміло, С. Літературознавчі студії |
| title | Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі |
| title_alt | Saint Ephrem the Syrian’s Works in Kyivan Rus |
| title_full | Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі |
| title_fullStr | Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі |
| title_full_unstemmed | Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі |
| title_short | Твори преподобного Єфрема Сирина в Київській Русі |
| title_sort | твори преподобного єфрема сирина в київській русі |
| topic | Літературознавчі студії |
| topic_facet | Літературознавчі студії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187014 |
| work_keys_str_mv | AT šumílos tvoriprepodobnogoêfremasirinavkiívsʹkíirusí AT šumílos saintephremthesyriansworksinkyivanrus |