Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського
Метою статті є вивчення українського історіографічного процесу з дослідження українського пізнього Середньовіччя, безпосередньо творчого спадку найвидатнішого українського історика – Михайла Грушевського. У дослідженні використано такі методи: порівняльний, критичний, системний, методи джерелознав...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187111 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 39-47. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859953966903721984 |
|---|---|
| author | Гордієнко, Д. |
| author_facet | Гордієнко, Д. |
| citation_txt | Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 39-47. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Метою статті є вивчення українського історіографічного процесу з дослідження українського
пізнього Середньовіччя, безпосередньо творчого спадку найвидатнішого українського історика –
Михайла Грушевського. У дослідженні використано такі методи: порівняльний, критичний, системний, методи джерелознавчого аналізу. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше в історіографії проаналізовані студії Грушевського, присвячені постаті та творчому спадку київського митрополита Григорія Цамблака. Висновки. У візії Михайла Грушевського значення постаті Григорія Цамблака в історії України та Української Церкви полягає в тому, що його обрання митрополитом Київським на соборі єпископів у Новогрудку стало однією з ключових подій у відокремленні московської митрополії, а відповідно й утворенні окремої Київської митрополії на землях Литви й
Польщі. Не вважає Грушевський Цамблака й переконаним прихильником унії Православної Церкви з
Католицькою. Однак не показує його й ревним православним. Приділив Грушевський і певну увагу
постаті Цамблака-книжника, якого вважає представником «середньоболгарського впливу» в історії української літератури та культури. Загалом Грушевський створив перший в українській історіографії, хоча й суперечливий, але цілісний образ Григорія Цамблака, окреслив його місце в історії України, Української Церкви та культури загалом.
The purpose of the article is to study the Ukrainian historiographical process on the study of the
Ukrainian late Middle Ages, directly the creative legacy of the most outstanding Ukrainian historian Mykhailo
Hrushevskyi. The following methods are used in the research: comparative, critical, systematic, methods
of source analysis. The novelty of the research lies in the fact that for the first time in historiography,
research of Hrushevskyi on figure and the creative heritage of Kyiv Metropolitan Hryhory Tsamblak was
analyzed. Conclusions. In the vision of Mykhailo Hrushevskyi, the significance of the figure of Hryhory
Tsamblak in the history of Ukraine and the Ukrainian Church is that his election as Metropolitan of Kyiv
by the Synod of Bishops in Novohrudok became one of the key events in the separation of the Moscow Metropolis,
and accordingly, the formation of a separate Kyiv Metropolitanate for the lands of Lithuania and
Poland. Hrushevsky doesn’t consider Tsamblak to be a convinced supporter of the union of the Orthodox
Church with the Catholic Church. However, scholar doesn’t show him even to ardent Orthodox. Hrushevsky
paid some attention to the figure of Tsamblak the bookkeeper, whom he considers a representative of
the «Middle Bulgarian influence» in the history of Ukrainian literature and culture. In general, Hrushevskyi
created the first in Ukrainian historiography, albeit a controversial, but integral image of Hryhory
Tsamblak, outlined his place in the history of Ukraine, the Ukrainian Church and culture in general.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:18:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2022. № 3
39
УДК 930.2:271.22(477)«141»Цамблак Грушевський
Дмитро Гордієнко
•
ПОСТАТЬ МИТРОПОЛИТА ГРИГОРІЯ ЦАМБЛАКА
В ОСМИСЛЕННІ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО1
DOI: 10.5281/zenodo.7214902
© Д. Гордієнко, 2022. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-2313-9019
Метою статті є вивчення українського історіографічного процесу з дослідження українського
пізнього Середньовіччя, безпосередньо творчого спадку найвидатнішого українського історика –
Михайла Грушевського. У дослідженні використано такі методи: порівняльний, критичний, сис-
темний, методи джерелознавчого аналізу. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше в істо-
ріографії проаналізовані студії Грушевського, присвячені постаті та творчому спадку київського
митрополита Григорія Цамблака. Висновки. У візії Михайла Грушевського значення постаті Гри-
горія Цамблака в історії України та Української Церкви полягає в тому, що його обрання митропо-
литом Київським на соборі єпископів у Новогрудку стало однією з ключових подій у відокремленні
московської митрополії, а відповідно й утворенні окремої Київської митрополії на землях Литви й
Польщі. Не вважає Грушевський Цамблака й переконаним прихильником унії Православної Церкви з
Католицькою. Однак не показує його й ревним православним. Приділив Грушевський і певну увагу
постаті Цамблака-книжника, якого вважає представником «середньоболгарського впливу» в істо-
рії української літератури та культури. Загалом Грушевський створив перший в українській істо-
ріографії, хоча й суперечливий, але цілісний образ Григорія Цамблака, окреслив його місце в історії
України, Української Церкви та культури загалом.
Ключові слова: Михайло Грушевський, Григорій Цамблак, пізнє Середньовіччя, українська істо-
ріографія, історія Церкви.
Михайло Грушевський безумовно є одним з найвидатніших українських істориків, та-
кож він був соціологом, політологом, філологом тощо. Його творчість охопила фактично
всі сторони української минувшини від доісторичних часів до першої третини ХХ ст. Вже
Дмитро Дорошенко у листі до Сергія Шелухина від 17 квітня 1924 р. наголошував: «Гру-
шевський, який би він не був несимпатичний як людина і як діяч, безперечно – видатний
учений; зробив він дуже багато, і без його праць ніхто тепер, працюючи над історією
України, обійтися не може, та довгий час не зможе обійтися й на далі»2. Масштаб постаті
Грушевського та його досліджень зумовили постання у Сполучених Штатах Америки й
окремого напрямку соціогуманітаристики – грушевськознавства, який сьогодні активно
розвивається і в Україні. Зокрема, праці Грушевського з історії Церкви в Україні частково
проаналізовані в дослідженнях Ігоря Гирича та Василя Ульяновського3. Однак цілісне до-
слідження й осмислення постаті дослідника як історика Церкви – справа майбутнього.
Значне місце у творчій спадщині Грушевського посідає доба пізнього Середньовіччя,
зокрема різноманітні питання історії Церкви, де вчений прагнув сказати своє вагоме нау-
кове слово. На відміну від періоду високого Середньовіччя, українське пізнє Середньовіч-
чя все ще залишається мало дослідженим. Така ситуація спостерігалася і в часи Грушев-
ського, що позначилося і на його творчості.
Світлана Панькова підмітила, що приступаючи до четвертого тому «Історії України-
Руси», присвяченого політичним відносинам XIV–XVI ст., Грушевський спершу підходив
до нового періоду, як до часу в житті українського народу «своїм змістом невеселого»,
«часів занепаду», однак перегодом змінив свої погляди на оптимістичніші «часи перехо-
дові»4. Однак це був том українського гранд-наративу, якому «судилося стати першим се-
1 Доповідь була виголошена на міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми сучасної української
медієвістики. До 600-річчя митрополита Григорія Цамблака (1364–1420)», яка відбулася 28 грудня 2020 р. в На-
ціональному університеті «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка.
2 Цит. за: Ясь О. Історик і стиль. Визначні постаті українського історіописання у світлі культурних епох
(поч. XIX – 80-ті рр. ХХ ст.): Монографія: У 2 ч. Київ, 2014. Ч. 1. С. 437.
3 Гирич І., Ульяновський В. Релігія та церква в житті й творчості Михайла Грушевського. Грушевський М. С. Ду-
ховна Україна (Зб. творів). Київ: Либідь, 1994. С. 528–529, 532–533, 539–540; Ульяновський В. З історії релігій-
ної думки на Україні. Грушевський М. С. Духовна Україна (Зб. творів). С. 545–549.
4 Панькова С. Четвертий том «Історії України-Руси» Михайла Грушевського: між двома «українськими крилами
в могутнім національнім леті». Михайло Грушевський. Студії та джерела. Київ, 2019. Кн. 1. С. 59.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
40
ред попередників монументального проєкту, який “відлежався” перед друком більш як
півтора року»5. З іншого боку, цей же «четвертий том став останнім із корпусу фундамен-
тального проєкту М. Грушевського, який було перевидано в доопрацьованому, розшире-
ному варіанті», і був першим опублікованим томом у підросійській Україні6. Водночас
окрім зовнішніх особливостей київське перевидання тому мало й сутнісні, концептуальні
зміни. С. Панькова наголошує, що в другому виданні IV-го тому автор послідовно замі-
нює «українсько-руський» на «український»: «Це був той час, коли поступово, але послі-
довно М. Грушевський покінчує з рутенством, відмовляється від двочленного терміна
“Україна-Русь”, сконструйованого О. Барвінським та поширеного В. Антоновичем і
О. Кониським, та переходить від терміна “Україна-Русь” до “України”, від “українсько-
руський” до “український”»7. Й надалі вчений буде послідовно й наполегливо впроваджу-
вати терміни «Україна», «український» у науковий наратив, поширюючи його на всі епо-
хи української історії.
Грушевський не проводив чіткого вододілу між світською та церковною історією. Вче-
ний наголошував, що «релігійні відносини стають тим фокусом, в якім збігаються полі-
тичні, національні, а навіть і суспільні змагання українсько-руської народності, і церков-
ними гаслами покриваються потім змагання і течії, в основі річі зовсім далекі від чисто
церковних інтересів»8.
Не стала винятком і постать митрополита Григорія Цамблака, якому науковець приді-
лив увагу в монументальній «Історії України-Руси» (т. V та VI-й), в «Історії української
літератури» (т. V, кн. 1), а також у низці статей та рецензій9, зокрема на монографію
О. Яцимирського, присвячену Г. Цамблаку. Саму книжку Грушевський оцінював не висо-
ко, закидаючи автору переобтяження тексту «широкими переповіджуваннями чужих ста-
тей і серед сих збочінь не раз дуже тяжко слідити за провідною ниткою аргументації авто-
ра і його виводів». Відтак, «книга цінна новим матеріалом, але його оброблення з науко-
вого становища лишає дуже багато до бажання»10.
Натомість вже сучасники визнавали важливість відповідних томів «Історії української
літератури»11 та «Історії України-Руси» М. Грушевського. Так, Василь Доманицький на-
голошував, що вони мають ще більшу вагу за попередні, бо до Грушевського історією
України XIV–XVII ст. «без міри менше цікавились вчені, заглядали в ці дебрі лишень вря-
ди-годи, і професорові Грушевському довелося не одну стежку в них прокладати першо-
му, показувати на з’явища, на які інші дослідники не звертали уваги, або ж хоч і звертали,
то, не маючи перед собою такого грандіозного історичного матеріалу, який мав професор
Грушевський, робили не такі висновки, як було треба»12.
Відтак звертаючись до постаті Г. Цамблака, обрання його на катедру митрополита Ки-
ївського Грушевський розглядає в широкому контексті змагання литовських князів за
утворення власної, осібної митрополії. Водночас церковна політика литовських князів
зумовлювалась литовсько-московськими та литовсько-польськими відносинами13. Прик-
метно, що нарікання Вітовта на митрополита Фотія суголосні наріканням Ольгерда на
митрополита Алексія. Скарга Ольгерда константинопольському патріарху на Алексія зму-
сила патріарха прислати свого представника на Русь – Кипріяна для вияснення справи на
5 Панькова С. Четвертий том «Історії України-Руси» Михайла Грушевського... С. 69.
6 Там само. С. 82–83.
7 Там само. С. 85.
8 Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. Київ: Наукова думка, 1994. Т. V: Сусп.-політ. і церк.
устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII в. С. 385.
9 Грушевський М. [Рец.:] К истории исправления книг в Болгарии в XIV в. Исследование П.А. Сырку. Т. I,
вып. I. Санкт-Петербург, 1899. Cт. XXXII+609. Грушевський М.С. Твори: У 50 т. Львів: Світ, 2012. Т. 15: Серія
«Рецензії та огляди»: (1898–1904). С. 220; Грушевський М. Dr. Antoni Prochaska. Dążenia do unii cerkiewnej za
Jagiełły («Przegląd powszechny», 1896, VI, c. 329–351; VII, c. 42–64); A. Lewicki. Sprawa unii kościelnej za Jagiełły
(«Kwartalnik historyczny», 1897. Is. II. С. 310–337). Грушевський М.С. Твори: У 50 т. Т. 14: Серія «Рецензії та
огляди: (1888–1897)». С. 211–212.
10 Грушевський М. [Рец.:] А.И. Яцимирский. Григорий Цамблак, очерк его жизни, административной и книжной
деятельности. Санкт-Петербург, 1904. Ст. 501+14 табл. Грушевський М.С. Твори: У 50 т. Т. 16: Серія «Рецензії
та огляди»: (1905–1913). С. 131–132.
11 Марковський М. [Рец.:] Михайло Грушевський. Історія української літератури. Т. V. Bип. 1. Культурні й літе-
ратурні течії на Україні в XV–XVI в. і перше відродження (1580–1610 р.). Державне вид-во України, 1926.
Ст. 1926, 204. Грушевський М.С. Твори: У 50 т. Львів: Світ, 2015. Т. 46. Кн. II: Рецензії на праці М. Грушевсько-
го (1915–1938). С. 155–159. На жаль, рецензент оминув Цамблакові сюжети праці Грушевського, з болгарського
впливу згадав лише Тирнівського патріарха Єфима (Євтимія) та його учнів. Подібно оминув Цамблакові сюжети
й Д. Абрамович, хоча дуже високо оцінив доробок М. Грушевського: Абрамович Д. [Рец.:] М. Грушевський. Іс-
торія української літератури. Т. V. Державне вид-во України, Київ, 1926–[19]27; Грушевський М.С. Твори: У
50 т. Т. 46. Кн. II. С. 180–184.
12 Доманицький В. [Рец. на:] Історія України-Руси. Написав М. Грушевський. Том VI. Життя економічне, куль-
турне, національне XIV–XVII в., стор. 667; Грушевський М.С. Твори: У 50 т. Т. 46. Кн. I. С. 200.
13 Такої ж думки, очевидно, за М. Грушевським, притримується й І. Власовський: Власовський І. Нарис історії
Української Православної Церкви. Нью Йорк, 1955. Т. I: X–XVII. C. 112.
Siverian chronicle. 2022. № 3
41
місці, що згодом – у 1375 р. і був висвячений на митрополита для Литви. Саме в контексті
митрополита Кипріяна вперше й згадується Грушевським Григорій Цамблак, як свояк
митрополита14. І сама справа митрополита Кипріяна важлива для розуміння причин та об-
ставин поставлення Г. Цамблака на Київську катедру.
Ольгерд, а на перших порах і Вітовт, у прагненні здобути власну митрополію, мусив
зважати на наявність митрополії в Галичі та на входження до складу Київської й москов-
ських єпархій. Щодо останніх певну підтримку Литва знаходила в опозиційних до Моск-
ви російських князівствах. Цей вузол не вдалося розв’язати й митрополиту Кипріяну,
який після визнання на Москві, перебував переважно там і рідко з’являвся в литовських
єпархіях. Об’єднати митрополію на перших порах вдалося новому, присланому з Конс-
тантинополя, митрополитові Фотієві, якого de facto визнали й галицькі єпархії. Однак
1414 р. дійшло до розриву Фотія з князем Вітовтом, що й спонукало останнього скликати
Собор литовських єпископів і обрати митрополитом Григорія Цамблака.
Вибір Г. Цамблака Грушевський подає як особистий вибір великого князя Вітовта та
його «партизан-єпископів» – прихильників розділення митрополії. Вибір Цамблака зумов-
лювався як спорідненістю його з митрополитом Кипріяном, так і зв’язками при патріар-
шому дворі, що, очевидно, давало Вітовтові певну гарантію успіху своєї справи. Так, вче-
ний припускає, що за час свого перебування у Великому князівстві Литовському, себто з
1406 р., Григорій Цамблак «вмів здобути прихильність Вітовта, а може між духовенством
зложив партію прихильників єрархічного розділу, що могли покладатися на царгородські
впливи Цамблака і його власні запевнення», хоча, як справедливо наголошує Грушев-
ський, «рішуче значіннє мусіла мати тут воля Вітовта»15. Проте у пізніших працях
М. Грушевський говорить, що поставлення Г. Цамблака митрополитом було актом
«супроти претензій польсько-литовського уряду на право роздавання духовних хлібів, що
грозили повною руїною православній церкві, стало заявляти своє право на обсаджування
церковних посад православне громадянство – його верхи»16. З іншого боку, вчений при-
пускає, що Цамблак вирушив на Русь вже як потенційний наступник на митрополичий
престол, який, «користаючи з прихильности до його стрия польсько-литовського прави-
тельства, пішов сею дорогою до своєї мети»17.
Хоча царгородські надії не справдилися й патріарх не затвердив вибір литовсько-русь-
ких єпископів, Грушевський відкидає думку, що Цамблака не лише не висвятили на мит-
рополита, а й позбавили сану; як відкидає й повідомлення Никонівського літопису, буцім-
то ідея скликання собору для висвячення митрополита походила від Вітовта, лише під
тиском якого свою згоду дали єпископи. На думку вченого, такий план походив від єпис-
копів. При цьому «його мотивовано такими прикладами, як поставленнє Клима Смоляти-
ча в 1147 р., також прикладом болгарів і сербів, і загальними принципами християнської
єрархії та царгородськими надужиттями, де поставленнєм єрархів розпоряджає цісар, з
мотивів фінансових»18.
Чергова спроба порозумітися з патріархом зазнала невдачі, відтак 14 листопада 1415 р.
у Новогрудку був скликаний собор православного духовенства, князів та бояр із україн-
ських та білоруських земель Литви та Польщі, який на другий день і висвятив на митро-
полита Григорія Цамблака, всю вину за самочинне рішення поклавши на візантійського
цісаря, при цьому єпископи покликались на приклади посвячення митрополитами в Конс-
тантинополі Кипріяна, Пимена та Діонісія19. Іван Власовський наголошує, що це був пер-
ший випадок звернення до соборової практики Церкви в боротьбі за окрему литовсько-
українську митрополичу катедру20. Собор 1415 р. мав і те значення, що він поставив оста-
точну крапку в боротьбі за окрему Галицьку митрополію, що згодом відобразиться в ти-
тулі митрополита київського і галицького21.
Водночас, якщо духовенство провину покладало винятково на цісарів, умисне оми-
наючи патріарха, то Вітовт у своїй окружній грамоті звинувачує саме константинополь-
ського патріарха та візантійське духовенство загалом. Ці звинувачення цілком поділяє
Грушевський, зазначаючи, що «історія боротьби за митрополію 2-ої пол. XIV в. – часи
14 Грушевський М. С. Історія України-Руси… Т. IV: XIV–XVI в. – відносини політичні. С. 77; Там само. Т. V.
С. 393.
15 Там само. С. 400.
16 Грушевський М. Вплив чеського національного руху XIV–XV в. в українськім житті і творчості як проблема
досліду. Кілька заміток і дезідерат. Грушевський М. С. Твори… Т. 10. Кн. I. С. 66.
17 Грушевський М.С. Історія України-Руси… Т. V. С. 400; Грушевський М. С. Історія української літератури: В
6 т., 9 кн.: Культурні і літературні течії на Україні в XV–XVI вв. і перше відродження (1580–1610). Київ: Либідь,
1995. Т. 5. Кн. 1. С. 17.
18 Грушевський М. С. Історія України-Руси… Т. V. С. 401.
19 Там само. С. 418.
20 Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. C. 113.
21 Грушевський М. С. Історія України-Руси… Т. V. С. 397.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
42
конкуренції м. Алексія, Романа й Кипріяна й замішань по смерти Алексія … повні епізо-
дів, що вказують на незвичайно цинічні, грубо підкупні відносини на дворі царгородсько-
го патріарха й цісаря й чисто еґоїстичне, фіскальне становище їх до руських справ: от аби
лише здерти»22. Окрім того, провал посвячення Цамблака в Константинополі Грушев-
ський кладе й на карб інтригам московського уряду та московського митрополита23. На
жаль, ця практика висвячення київського митрополита на той час не дала традиції в Укра-
їні. Натомість вона була перейнята Москвою, де із 1448 р., від висвячення Йони, митропо-
лити надалі обирались собором місцевих єпископів. Цамблак перебував на чолі Литов-
сько-Руської Церкви дуже короткий термін, його правління Грушевський доводить приб-
лизно до 1420 р., водночас скептично ставиться до думки О. Яцимирського про повернен-
ня Цамблака в Молдавію24.
Спроба унії. Констанцький собор
Неоднозначно й суперечливо оцінюється в історіографії постать Григорія Цамблака як
речника церковної унії. Приступаючи до цих сюжетів, Грушевський зазначає, що на поча-
ток XV ст. «проби церковної унії, чи то злучення, властиво піддання руської церкви рим-
ській, мали свою довгу історію: вони розпочалися (коли рахувати звісний епізод з часів
кн. Ольги) ще скорше, ніж була орґанізована взагалі християнська церква на Руси»25.
Прикметно, що і Казимир, і Ольгерд у домаганні власного митрополита погрожували
патріарху запросити митрополита-католика. Проте, згідно з Грушевським, першим почав
робити реальні кроки до запровадження унії Ягайло. Тож початок руху в цьому напрямку
вчений визначає 1396 р., коли на Волинь і Галичину прибув митрополит Кипріян, де й
мав зустрітися з Ягайлом «в справі сполучення руської церкви з римською, і вкінці вони
урадили удатися до патріарха й запроєктувати йому вислати своїх відпоручників на си-
нод, що мав би зібратися десь на Руси й перевести злуку церков східної й західної. Такого
змісту вислали вони листи до патріарха – осібно Кипріян і осібно Ягайло»26. При цьому
Кипріян, на думку Грушевського, як «старий політик, не хотячи противитися Ягайлові, зі-
пхнув з своїх плеч цілу справу на патріарха умисно, аби її делікатним способом забити»27.
Проте й «патріарх поспішив ухопити Ягайла за сю пропозицію, аби втягнути його в бо-
ротьбу з турками»28. Згодом Грушевський розвинув свою думку й більше схилявся до пе-
реконаної унійної позиції Кипріяна. Останній, намітивши Г. Цамблака як свого наступни-
ка, прагнув посадити його в Москві, а щоб закріпити за ним Київську митрополію, Вітов-
ту та Ягайлу представляв братанича як прихильника унії з Римом29.
На той час припадає пожвавлення реформ у Католицькій Церкві, спрямованих на по-
долання Великої схизми Західної Церкви, значні надії при цьому покладалися на Констан-
цький собор, який розпочав свою роботу 5 листопада 1414 р. і якому Ягайло давав надію
«на скоре переведеннє унії й заохочував членів собору старатися якнайскорше полагоди-
ти папську схизму, бо се б отворило приступ до переведення унії»30. І саме тоді мали від-
буватися і вибори київського митрополита.
Отже, цілком вірогідно, що при виборі митрополита, в урядових польсько-литовських
колах у справі унії покладались на Цамблака, і він встиг запевнити в своїй прихильності
до неї. З іншого боку, «перспектива собору в Констанці могла підогріти уніонні бажання в
литовсько-польських кругах, і Цамблак міг їм піти назустріч, хоч би дуже загальними за-
певненнями»31. Водночас Цамблак мав зважати на настрої руського духовенства, яке не
хотіло розривати з Царгородом, чим і пояснює Грушевський обережну поведінку митро-
полита на Констанцькому соборі, «що він на власну руку, без грецької церкви нічого не
хотів робити, отже стояв вповні на становищі Кипріяна»32. Тому Цамблак погодився взяти
участь у Констанцькому соборі й «заявити свою прихильність до унії» лише під тиском
Ягайла. Відтак й велике посольство було «уряджене з великою помпою» Ягайлом та Ві-
товтом, «аби заманіфестувати з найбільшим ефектом свої “апостольські” змагання до на-
22 Грушевський М. С. Історія України-Руси… Т. V. С. 418.
23 Там само. С. 409.
24 Грушевський М.С. Історія України-Руси… Т. V. С. 403; Грушевський М. [Рец.:] А.И. Яцимирский. Григорий
Цамблак… С. 131. І. Власовський датує смерть митрополита Григорія Цамблака 1419 р.: Власовський І. Нарис
історії Української Православної Церкви. C. 115.
25 Грушевський М.С. Історія України-Руси… Т. V. С. 508.
26 Там само. С. 510.
27 Там само.
28 Там само.
29 Грушевський М.С. Історія української літератури… Т. 5, кн. 1. С. 17.
30 Грушевський М.С. Історія України-Руси… Т. V. С. 512.
31 Там само. С. 400, 512. Пор.: Возняк М. Історія української літератури. 2-е вид., випр. Львів: Світ, 2012. С. 190.
32 Грушевський М. С. Історія України-Руси… Т. V. С. 512; Грушевський М. Національно-культурний рух на
Україні в XVI–XVII в. Грушевський М. С. Твори… Т. 23: Серія «Монографічні історичні праці». С. 183.
Siverian chronicle. 2022. № 3
43
вернення на католицтво східних народів і тим збити некорисні поголоски, ширені про них
німецькими рицарями»33.
Київський митрополит прибув на собор у лютому 1418 р., де його з великими почестя-
ми зустрів сам імператор Сиґізмунд I Люксембурґ. «Цамблак з свого боку пописався по-
хвальним словом, де обсипав шумними похвалами згромаджених на соборі духовних і за-
охочував їх до переведення великого діла – “воєдино собрати расщепленноє тѣло церков-
ноє”»34. За кілька днів київський митрополит мав аудієнцію в папи Мартина V, на якій ви-
голосив промову, в якій «висловив свою особисту й загальну радість русинів з нагоди
успокоєння Західної церкви й вибору папи, що закінчив схизму римського понтифікату,
яка мовляв смутила русинів. Довідавшися про закінченнє схизми, він перенявся надією,
що тепер можливе буде переведеннє й унії східної церкви з західною»35, однак на засадах
скликання Вселенського собору, водночас просив папу надіслати на Русь добрих пропо-
відників, щоб «заохотили русинів до унії». На цьому справа унії й закінчилася. Тоді в цьо-
му не був зацікавлений насамперед папа, та й загалом Грушевський скептично ставиться
до можливості проголошення унії на Констанцькому соборі. Цю думку розвиває І. Вла-
совський, зазначаючи, що делегація Цамблака на собор входила «в політичні міркування
Вітовта без поважних яких задумів щодо унії, для якої в Українській Православній Церк-
ві, в народі українськім тоді ще менше було ґрунту, як в кінці XVI віку»36. Також І. Фран-
ко вважав, що митрополит вирушив на собор лише під примусом Ягайла та Вітовта, від-
так і його обидві соборові промови були «нещирі», повідомляли про те, чого «не було, аж
до наївності»37.
Отже, як підсумовує Грушевський, Цамблак «вийшов щасливо з цілої історії. Він ні-
чим не скомпрометував себе перед православними…, а Ягайло й Вітовт зісталися при пе-
реконанню, що їх митрополит робив в сій справі, що лише міг, і не з його вини справа не
дійшла до кінця»38.
Літературна творчість
5-титомова «Історія української літератури» посідає особливе місце в науковій спад-
щині М. Грушевського. Її план вчений розробив, перебуваючи у російській в’язниці впро-
довж 1914–1915 рр.39 Уже перші три томи «Історії української літератури» «стали сенсаці-
єю не тільки серед широкого кола читачів, але також для невеликого кола спеціалістів»40.
М. Грушевському як історику української літератури присвятили свої праці Є. Пелен-
ський41, Л. Білецький42 та Д. Козій43. За висновками Леоніда Білецького, подібно до мону-
ментальної «Історії України-Руси», в «Історії української літератури» «М. Грушевський
цілковито відкидає всю ту стару схему історії літератури і творить свою, цілком нову,
тільки його праці властиву. В цім цілковито новім плані ховається найплодючіша його
думка, що має на меті розбурхати дальших дослідників історії української літератури й
поставити цю проблему на цілковито нові рейки»44. Однак розгром російськими комуніс-
тами української гуманітаристики на поч. 1930-х рр. та несприятливі умови для повноцін-
ного розвитку українського літературознавства в еміграції унеможливили ґрунтовне та ці-
лісне засвоєння зазначеного доробку М. Грушевського. Це завдання ще стоїть перед укра-
їнською наукою.
Період історії української культури між кінцем XIII ст. та 1580-ми рр. М. Грушевський
окреслює як велику порожнечу, «часи безвладності, застоя творчості і мислі»45. Проте та-
кий песимізм поглядів стосовно тієї епохи для вченого не є доконечним. Водночас він за-
перечує тезу академіка В. Істріна про стан літератури та літературної творчості в Україні
у XIV–XVI ст.: «Застоя в літературній творчості була, але книжна верства існувала і не зі-
33 Грушевський М.С. Історія України-Руси… Т. V. С. 513.
34 Там само. С. 514.
35 Там само.
36 Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви. C. 129.
37 Франко І. Історія української літератури. Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. Київ: Наукова думка, 1983.
Т. 40: Літературно-критичні праці. С. 211.
38 Грушевський М.С. Історія України-Руси… Т. V. С. 517.
39 Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. Київ: Либідь, 1993. Т. 1. С. 38.
40 Кордуба М. М. Грушевський як історик (на Його смерть). Грушевський М.С. Твори: У 50 т. Львів: Світ, 2016.
Т. 47. Кн. II: Меморіальна грушевськіана. С. 71.
41 П[еленський] Є.Ю. М. Грушевський як дослідник літератури. Грушевський М.С. Твори… Т. 47. Кн. II. С. 100–
101.
42 Білецький Л. М. Грушевський як історик української літератури. Грушевський М. С. Твори… Т. 47. Кн. II.
С. 146–151.
43 Скитський Д. [Козій Д.] До методології історії літератури М. Грушевського. Грушевський М.С. Твори… Т. 47.
Кн. II. С. 175–180.
44 Білецький Л. М. Грушевський як історик… С. 148.
45 Грушевський М. Вплив чеського національного руху XIV–XV в. С. 58.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
44
ставалась зовсім глухою на сучасні культурні і літературні течії. Інтелектуальна робота не
переривалась, і наше відродження 1580–1600-х рр. не було продуктом самої тільки поль-
ської реформації XVI в., а приготовлялося довгим і складним засвоєнням ріжних відгомо-
нів наростаючої опозиції середньовічному християнству, церкві і соціальному ладові в
ріжних осередках Європи. Досі тільки мало зверталося на се увагу»46. Заповнити цю про-
галину в науковій літературі й мала «Історія української літератури» М. Грушевського,
безпосередньо її V-й том, який високо оцінив Дмитро Абрамович: «це не компіляція або
популяризація російських праць, а самостійні, дійсно наукові студії над величезним і ма-
ло ще дослідженим у науці матеріалом»47.
Значну увагу Грушевський приділяє літературній творчості Г. Цамблака. Учений спри-
ймає Цамблака як представника «середньоболгарських впливів» в Україні. Тим самим
пропонує альтернативне бачення цього явища в українській культурі, на противагу запро-
понованому Олексієм Соболевським і поширеному й сьогодні в літературознавстві термі-
нові «південнослов’янський вплив». Більш вузько Грушевський відносить творчість Цам-
блака до «містично-аскетичної течії» церковної літератури того часу. Він наголошує, що
єдиною «відомою нам літературною силою цього середньоболгарського літературного
відродження являється тирновський патріарх Єфим (Євтимій)», відтак на перший план
власне й історії болгарської літератури виходить Г. Цамблак – автор похвального слова
патріарху Євтимію, головного джерела до реконструкції життя й творчості болгарського
патріарха48. На думку ж Ю. Пелешенка, «Похвальне слово Євтимію Тирновському» є й
найвизначнішим твором Григорія Цамблака49.
Літературна реформа та й сама творчість патріарха Євтимія мала значення для всього
слов’янського православного світу. З іншого боку, як зауважує Грушевський, «таке поши-
рення Єфимової реформи, враження, яке вона зробила, і тривке загніздження її на ґрунті
сербськім або московськім, незалежно від згаданого пієтизму для його особи, дає сумне
свідоцтво літературному життю в цих краях: сербському, московському, до певної міри й
українському»50. І в «скитських сторонах» справу Євтимія продовжили Кипріян та «по-
части» Григорій Цамблак. Значення цих чужинців з походження, за Грушевським, визна-
чається тим, що вони зробили цінний внесок у наш книжний запас51, збагативши й розви-
нувши українську книжну культуру. Попри те, що вчений окреслює період української іс-
торії від сер. XIV до сер. XVI ст. часами застою в літературній творчості, водночас зазна-
чає, що в Україні не бракувало високоосвічених людей, так само достатньо було поживи
для читання. Лише «за чисто практичними потребами бракувало стимулів літературної
творчости, бракувало того духовного руху, який стихійною силою втягає в себе людей та
каже кождому смілійшому пробувати своїх сил на полі духовної творчости»52.
За часів Грушевського «сердньоболгарський вплив» був вивчений лише на російсько-
му матеріалі, натомість «український з цього погляду не був спеціально обслідуваний»53.
Цю прогалину й прагнув заповнити дослідник у своїй «Історії української літератури».
Григорія Цамблака Грушевський називає відомим проповідником, панегіристом та
агіографом. Його творчість була доволі плідною й дуже цінною, «навіть в єпархіях вели-
коруських, – незважаючи на церковну анафему, кинену на нього московською митрополі-
єю за те, що дав себе поставити сепаратним митрополитом проти волі царгородського
патріарха і московського митрополита». Г. Цамблака Грушевський прирівнює до Кирила
Туровського, «котрого дуже близько нагадують Цамблакові писання, особливо святкові
проповіді»54. Ю. Пелешенко припускає безпосередній вплив творів Туровського на Цам-
блака55. Натомість М. Грушевський цю подібність пояснює «спільністю того джерела, з
котрого обидва черпали, – з проповідей Івана Золотоустого та його учнів у проповідницт-
ві»56. Відтак вчений відкидає можливість прямого впливу К. Туровського на Г. Цамблака
й лише припускає можливість впливу Цамблака на українське письменство, прикладом
чого є популярність його творів на російських землях. Так, в «Історії України-Руси» до-
46 Грушевський М. Вплив чеського національного руху XIV–XV в. С. 58.
47 Абрамович Д. Вказ. праця. С. 183.
48 Грушевський М.С. Історія української літератури… Т. 5. Кн. 1. С. 12; Грушевський М. С. Історія України-
Руси… Т. VI: Житє економічне, культурне, національне XIV–XVII в. С. 345.
49 Пелешенко Ю.В. Українська література пізнього Середньовіччя (др. пол. XIII – XV ст.). Київ: Стилос, 2012.
С. 275.
50 Грушевський М.С. Історія української літератури… Т. 5. Кн. 1. С. 14–15.
51 Грушевський М.С. Історія України-Руси… Т. VI. С. 343.
52 Там само. С. 353.
53 Грушевський М.С. Історія української літератури… Т. 5. Кн. 1. С. 15.
54 Там само. С. 19.
55 Пелешенко Ю.В. Українська література… С. 285–286.
56 Грушевський М.С. Історія української літератури… Т. 5. Кн. 1. С. 19.
Siverian chronicle. 2022. № 3
45
слідник вказує на малу популярність творів Цамблака57 в Україні, однак в «Історії україн-
ської літератури», навпаки, наголошує, що ми «не можемо мати сумніву в тім, що й на
Україні Цамблакове вітійство цінилося, шанувалося і не лишалося без впливу»58.
Неоднозначно Грушевський оцінює вплив ісихазму через творчість Цамблака, послі-
довника Теодосія Тирновського, на українське релігійне життя. Так, в «Історії української
літератури» вчений зауважує, що ісихазм «мусив в більшій чи меншій мірі відбиватись у
нас, і таки відбивався безсумнівно – хоча при нинішніх засобах ми не можемо встановити
його розмірів і форм скільки-небудь докладно»59. Натомість у дослідженні «З історії релі-
гійної думки на Україні» М. Грушевський більш категорично вказує на поширення та
«прищеплення» в Україні ісихазму завдяки діяльності та творчості Кипріяна та Григорія
Цамблаків60. Схожих висновків доходить і сучасний український історик Василь Ульянов-
ський, який також акцентує увагу на значному поширенні ісихазму в Україні, що відобра-
жено в творчості Івана Вишенського, Йова Княгинецького, Йова Почаївського, Ісайї Ко-
пинського та інших українських церковних авторів61.
Зауважує Грушевський і той факт, що літературна спадщина Григорія Цамблака «дуже
мало простудійована, навіть не видана скільки-небудь повно. Не вияснено, що з того на-
лежить до часів побуту Цамблака на Русі, що до часів раніших, а що, може, й до пізні-
ших»62.
На сьогодні постать митрополита Г. Цамблака впевнено вписана в історію та культуру
України63. Однак на поч. ХХ ст. період пізнього Середньовіччя лише розроблявся в укра-
їнській історіографії й про Григорія Цамблака лише час від часу писали на сторінках
українських наукових студій. Так, І. Франко відносив постать Цамблака одночасно до іс-
торії літератур української, болгарської та сербської64. Однак він увів творчість митропо-
лита й до свого плану викладів української літератури65, а згодом присвятив певну увагу
митрополиту і в «Історії української літератури»66. Сергій Єфремов означив період піз-
нього Середньовіччя як час занепаду літературного життя й фактично оминув цей період
в «Історії українського письменства»67. Натомість Михайло Возняк, хоча й поділяв думку
про занепад літературного життя в той час, у своїй «Історії української літератури» корот-
ко його охарактеризував, зокрема зупинився й на творчості Григорія Цамблака68. При цьо-
му, якщо Франко йшов за Яцимирським, то Возняк – за Грушевським. Значною мірою в
оцінці та дослідженні постаті Г. Цамблака за М. Грушевським пішла українська діаспорна
історіографія69, а також, свідомо чи несвідомо, й сучасна українська історіографія сприй-
няла ідеї вченого, проте його праці, як правило, згідно з «совєтськими традиціями», ігно-
руються й надалі.
Висновки
Отже, для Михайла Грушевського значення постаті Григорія Цамблака в історії Украї-
ни та Української Церкви полягало в тому, що його обрання митрополитом Київським на
соборі єпископів у Новогрудку стало однією з ключових подій у відокремленні москов-
ської митрополії, а відповідно й утворенні окремої Київської митрополії для земель Литви
й Польщі. Як зауважив Грушевський, лише з відпадінням московського фактору зміг
утворитися своєрідний modus vivendi між міродайними чинниками у виборі й посвяченні
київського митрополита: патріархатом Константинопольським, польсько-литовським уря-
57 Грушевський М.С. Історія України-Руси… Т. VI. С. 344.
58 Грушевський М.С. Історія української літератури… Т. 5. Кн. 1. С. 19.
59 Там само. С. 22. Пор.: Мейендорф И.Ф. О византийском исихазме и его роли в культурном и историческом
развитии Восточной Европы в XIV в. Труды Отдела древнерусской литературы. 1974. Т. 29. С. 295.
60 Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. Грушевський М.С. Твори: У 50 т. Львів: Світ, 2014.
Т. 23: Серія «Монографічні історичні праці». С. 493.
61 Ульяновський В. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Навч. посібник: У 3-х кн. Кн. 2. Сер. XV – кі-
нець XVI ст. Київ: Либідь, 1994. С. 12, 17. Такої ж думки притримується О. Русина: Русина О.В. Україна під та-
тарами і Литвою. Київ: Альтернативи, 1998. С. 291–292.
62 Грушевський М.С. Історія української літератури… Т. 5, кн. 1. С. 19.
63 Див., напр.: Шуміло С., Олексенко Я. Метафори-символи у творах митрополита Григорія Цамблака. Шумі-
ло С.М. Поетика церковної прози (Х–ХХ ст.): збірник статей з літературознавства. Чернігів: Вѣра и Жизнь,
2014. С. 83–93; Пелешенко Ю.В. Українська література… С. 254–301, 403–413; Русина О. Григорій Цамблак. Іс-
торія України в особах: Давньоруська держава. Литовсько-польська доба. Київ: Україна, 2012. С. 311–316;
та ін.
64 Франко І. Слов’янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер. Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. Київ:
Наукова думка, 1981. Т. 29: Літературно-критичні праці (1893–1895). С. 56.
65 Франко І. [План викладів історії літератури руської. Спеціальні курси. Мотиви]. Франко І. Зібрання творів у
50-ти т. Київ: Наукова думка, 1984. Т. 41: Літературно-критичні праці (1890–1910). С. 26, 53.
66 Франко І. Історія української літератури… С. 208–213.
67 Див.: Єфремов С.О. Історія українського письменства. Київ: Феміна, 1995.
68 Див.: Возняк М. Історія української літератури… С. 188–190.
69 Полонська-Василенко Н. Історичні підвалини УАПЦ. Мюнхен, 1964. С. 46–47.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
46
дом та Собором православних Великого князівства Литовського та Королівства Польсько-
го. Тож не випадково українсько-руські єпископи виправдовували перед патріархом по-
ставлення на митрополита Київського і всея Русі Макарія Чорта крайньою потребою, при
цьому покликалися на прецедент з обранням Г. Цамблака. Вони вчинили так, «як посту-
пили й братія наші єпископи за в. кн. Вітовта – поставили митрополитом Г. Цамблака, –
як і в правилах св. апостолів і отців написано: два або три єпископи нехай свобідно став-
лять єпископа»70. На цей раз така відповідь повністю задовольнила посланця патріарха.
Відтоді традиція обрання митрополита Київського і всея Русі de facto здобула й санкцію
Константинопольського патріархату.
Не вважає Грушевський Цамблака й переконаним прихильником унії, яку провадили
Ягайло та Вітовт. Однак не показує його й ревним православним. У справі унії, згідно з
Грушевським, Цамблак ішов у руслі політики константинопольського двору та патріархії.
Тому, певним чином, його таки можна вважати попередником митрополита Ісидора як
речника унії на київській катедрі.
Приділив Грушевський певну увагу й постаті Цамблака-книжника. Обережність вис-
новків дослідника можна пояснити лише тим, що під ту пору історія української літерату-
ри доби пізнього Середньовіччя була мало дослідженою. Грушевський намагався дослід-
жувати літературний рух в Україні винятково на українському матеріалі, однак змушений
був вдаватися до загальноруського контексту. Проте досліднику таки вдалося вписа-
ти творчіть Цамблака в історію української літератури та книжної культури пізнього Се-
редньовіччя. Заслуговує на увагу й запропонований ним термін «середньоболгарський
вплив» на противагу «південнослов’янському».
Микола Василенко зауважував, що з міркуваннями й зауваженнями Грушевського
«можна не погоджуватися, але не можна відмовити їм у продуманості й обережності»71.
Підсумовуючи, варто наголосити, що саме М. Грушевський вперше в українській со-
ціогуманітаристиці створив, хоча й суперечливий, але цілісний образ Г. Цамблака; окрес-
лив його місце в історії України, Української Церкви та культури загалом, визначив проб-
лемні місця біографії й творчості митрополита та вказав можливі напрямки подальшого,
більш глибокого дослідження.
References
Hyrych, I., Ulianovskyi, V. (1994). Relihiia ta tserkva v zhytti y tvorchosti Mykhaila Hrushevskoho
[Religion and the Church in the Life and Work of Mykhailo Hrushevskyi]. Dukhovna Ukraina (Zbirka tvo-
riv) – Spiritual Ukraine (collection of works). Kyiv, Ukraine.
Pankova, S. (2019). Chetvertyi tom «Istorii Ukrainy-Rusy» Mykhaila Hrushevskoho: mizh dvoma
«ukrainskymy krylamy v mohutnim natsionalnim leti» [The Fourth Volume of «History of Ukraine-Rus’»
by Mykhailo Hrushevskyi: between two «Ukrainian Wings in a Mighty National Flight»]. Mykhailo Hru-
shevskyi. Studii ta dzherela. – Mykhailo Hrushevskyi. Studios and Sources. Vol. 1. Kyiv, Ukraine.
Peleshenko, Yu. V. (2012). Ukrainska literatura piznoho Serednovichchia (druha polovyna XIII–
XV st.): Dzherela. Systema zhanriv. Dukhovni intentsii. Postati [Ukrainian Literature of the Late Middle
Ages (the second half of the XIII – XV c.): Sources. System of Genres. Spiritual Intentions. Figures]. Kyiv,
Ukraine.
Rusyna, O.V. (1998). Ukraina pid tataramy i Lytvoiu [Ukraine under the Tatars and Lithuania]. «Ukrai-
na kriz viky». – «Ukraine through the Ages». Vol. 6. Kyiv, Ukraine.
Rusyna, O. (2012). Hryhorii Tsamblak [Hryhory Tsamblak]. Istoriia Ukrainy v osobakh: Davnoruska
derzhava. Lytovsko-polska doba – History of Ukraine in Persons: Ancient Rus’ State. Lithuanian-Polish
Era. Kyiv, Ukraina,
Shumilo, S., Oleksenko, Ya. (2014). Metafory-symvoly u tvorakh mytropolyta Hryhoriia Tsamblaka
[Metaphors-Symbols in the Works of Metropolitan Hryhory Tsamblak]. Shumilo S.M. Poetics of Church
Prose (X–XX c.): a Collection of Articles on Literary Studies. Naukovyi almanakh «Chernihivski Afiny» –
Arts Almanac «Chernihiv’s Athens». Vol. 2. Chernihiv, Ukraine.
Ulianovskyi, V. (1994). «Z istorii relihiinoi dumky na Ukraini» [«From the History of Religious
Thought in Ukraine»]. Dukhovna Ukraina (Zbirka tvoriv) – Spiritual Ukraine (collection of works). Kyiv,
Ukraine.
Ulianovskyi, V. (1994). Istoriia tserkvy ta relihiinoi dumky v Ukraini. Navch. рosibnyk [The History of
the Church and Religious Thought in Ukraine. Education Handbook]. Vol. 2: The middle of the XV – the
end of the XVI c. Kyiv, Ukraine.
Yas, O. (2014). Istoryk i styl. Vyznachni postati ukrainskoho istoriopysannia u svitli kulturnykh epokh
(poch. XIX – 80-ti rr. XX st.): Monohrafiia [Historian and Style. Prominent Figures of Ukrainian Historio-
graphy in the Light of Cultural Epochs (beginning of the XIX – 80s of the XX c.): Monograph]. Vol. 1.
Kyiv, Ukraine.
70 Грушевський М. С. Історія України-Руси… Т. V. С. 413.
71 Василенко М. Нова книга з давньої руської історії. Проф. М. Грушевский. Киевская Русь. Т. І. Введение.
Территория и население в эпоху образования государства. Извлечено из 2-го украинского издания. 1911.
Грушевський М.С. Твори: У 50 т. Львів: Світ, 2015. Т. 46. Кн. I. С. 280.
Siverian chronicle. 2022. № 3
47
Гордієнко Дмитро Сергійович – кандидат історичних наук, старший науковий спів-
робітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського
НАН України; провідний науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київ-
ська» (вул. Трьохсвятительська, 4, м. Київ, 01001, Україна).
Hordiienko Dmytro – Ph.D. in History, senior researcher at the M.S. Hrushevsky Institute
of Ukrainian archaeography and source studies of the NAS of Ukraine; leading researcher at the
National Conservation Area «St. Sophia in Kyiv» (4 Triokhsvsatytelska St., Kyiv, 01001, Ukrai-
ne).
E-mail: dmytro.gordiyenko@gmail.com
THE FIGURE OF METROPOLITAN HRYHORY TSAMBLAK
IN THE UNDERSTANDING OF MYKHAILO HRUSHEVSKYI
The purpose of the article is to study the Ukrainian historiographical process on the study of the
Ukrainian late Middle Ages, directly the creative legacy of the most outstanding Ukrainian historian Myk-
hailo Hrushevskyi. The following methods are used in the research: comparative, critical, systematic, me-
thods of source analysis. The novelty of the research lies in the fact that for the first time in historiography,
research of Hrushevskyi on figure and the creative heritage of Kyiv Metropolitan Hryhory Tsamblak was
analyzed. Conclusions. In the vision of Mykhailo Hrushevskyi, the significance of the figure of Hryhory
Tsamblak in the history of Ukraine and the Ukrainian Church is that his election as Metropolitan of Kyiv
by the Synod of Bishops in Novohrudok became one of the key events in the separation of the Moscow Met-
ropolis, and accordingly, the formation of a separate Kyiv Metropolitanate for the lands of Lithuania and
Poland. Hrushevsky doesn’t consider Tsamblak to be a convinced supporter of the union of the Orthodox
Church with the Catholic Church. However, scholar doesn’t show him even to ardent Orthodox. Hrushev-
sky paid some attention to the figure of Tsamblak the bookkeeper, whom he considers a representative of
the «Middle Bulgarian influence» in the history of Ukrainian literature and culture. In general, Hrushev-
skyi created the first in Ukrainian historiography, albeit a controversial, but integral image of Hryhory
Tsamblak, outlined his place in the history of Ukraine, the Ukrainian Church and culture in general.
Key words: Mykhailo Hrushevskyi, Hryhory Tsamblak, late Middle Ages, Ukrainian historiography,
church history.
Дата подання: 15 липня 2022 р.
Дата затвердження до друку: 27 липня 2022 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Гордієнко, Д. Постать Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського. Сіверянський лі-
топис. 2022. № 3. С. 39–47. DOI: 10.5281/zenodo.7214902.
Цитування за стандартом APA
Hordiienko, D. (2022). Postat Hryhoriia Tsamblaka v osmyslenni Mykhaila Hrushevskoho. [The figure
of metropolitan Hryhory Tsamblak in the understanding of Mykhailo Hrushevskyi]. Siverianskyi litopys –
Siverian chronicle, 3, P. 39–47. DOI: 10.5281/zenodo.7214902.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-187111 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:18:21Z |
| publishDate | 2022 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гордієнко, Д. 2022-12-07T10:11:33Z 2022-12-07T10:11:33Z 2022 Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського / Д. Гордієнко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 39-47. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7214902 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187111 930.2:271.22(477)«141»Цамблак Грушевський Метою статті є вивчення українського історіографічного процесу з дослідження українського пізнього Середньовіччя, безпосередньо творчого спадку найвидатнішого українського історика – Михайла Грушевського. У дослідженні використано такі методи: порівняльний, критичний, системний, методи джерелознавчого аналізу. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше в історіографії проаналізовані студії Грушевського, присвячені постаті та творчому спадку київського митрополита Григорія Цамблака. Висновки. У візії Михайла Грушевського значення постаті Григорія Цамблака в історії України та Української Церкви полягає в тому, що його обрання митрополитом Київським на соборі єпископів у Новогрудку стало однією з ключових подій у відокремленні московської митрополії, а відповідно й утворенні окремої Київської митрополії на землях Литви й Польщі. Не вважає Грушевський Цамблака й переконаним прихильником унії Православної Церкви з Католицькою. Однак не показує його й ревним православним. Приділив Грушевський і певну увагу постаті Цамблака-книжника, якого вважає представником «середньоболгарського впливу» в історії української літератури та культури. Загалом Грушевський створив перший в українській історіографії, хоча й суперечливий, але цілісний образ Григорія Цамблака, окреслив його місце в історії України, Української Церкви та культури загалом. The purpose of the article is to study the Ukrainian historiographical process on the study of the Ukrainian late Middle Ages, directly the creative legacy of the most outstanding Ukrainian historian Mykhailo Hrushevskyi. The following methods are used in the research: comparative, critical, systematic, methods of source analysis. The novelty of the research lies in the fact that for the first time in historiography, research of Hrushevskyi on figure and the creative heritage of Kyiv Metropolitan Hryhory Tsamblak was analyzed. Conclusions. In the vision of Mykhailo Hrushevskyi, the significance of the figure of Hryhory Tsamblak in the history of Ukraine and the Ukrainian Church is that his election as Metropolitan of Kyiv by the Synod of Bishops in Novohrudok became one of the key events in the separation of the Moscow Metropolis, and accordingly, the formation of a separate Kyiv Metropolitanate for the lands of Lithuania and Poland. Hrushevsky doesn’t consider Tsamblak to be a convinced supporter of the union of the Orthodox Church with the Catholic Church. However, scholar doesn’t show him even to ardent Orthodox. Hrushevsky paid some attention to the figure of Tsamblak the bookkeeper, whom he considers a representative of the «Middle Bulgarian influence» in the history of Ukrainian literature and culture. In general, Hrushevskyi created the first in Ukrainian historiography, albeit a controversial, but integral image of Hryhory Tsamblak, outlined his place in the history of Ukraine, the Ukrainian Church and culture in general. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Церковна старовина Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського The figure of metropolitan Hryhory Tsamblak in the understanding of Mykhailo Hrushevskyi Article published earlier |
| spellingShingle | Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського Гордієнко, Д. Церковна старовина |
| title | Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського |
| title_alt | The figure of metropolitan Hryhory Tsamblak in the understanding of Mykhailo Hrushevskyi |
| title_full | Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського |
| title_fullStr | Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського |
| title_full_unstemmed | Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського |
| title_short | Постать митрополита Григорія Цамблака в осмисленні Михайла Грушевського |
| title_sort | постать митрополита григорія цамблака в осмисленні михайла грушевського |
| topic | Церковна старовина |
| topic_facet | Церковна старовина |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187111 |
| work_keys_str_mv | AT gordíênkod postatʹmitropolitagrigoríâcamblakavosmislennímihailagruševsʹkogo AT gordíênkod thefigureofmetropolitanhryhorytsamblakintheunderstandingofmykhailohrushevskyi |