Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст.
Метою розвідки є висвітлення матеріального й фінансового становища, житлових та побутових умов вітчизняних учених дореформеної доби ХІХ ст. Методи дослідження добирались відповідно до поставленої мети на основі принципів об’єктивізму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та дедукці...
Saved in:
| Date: | 2022 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Series: | Сiверянський літопис |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187114 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 87-96. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-187114 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1871142025-02-09T15:56:17Z Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. Social-economic situation of teachers of Naddnipryanka Ukraine universities in the first half of the 19th century Пилипенко, О. Розвідки Метою розвідки є висвітлення матеріального й фінансового становища, житлових та побутових умов вітчизняних учених дореформеної доби ХІХ ст. Методи дослідження добирались відповідно до поставленої мети на основі принципів об’єктивізму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та дедукції для інтерпретації архівних джерел. Наукова новизна роботи тісно пов’язана з метою, оскільки аналізуються друковані й архівні документи та джерела, які дозволяють встановити важливі історичні факти історії України ХІХ ст. Висновки. Після створення Харківського й Київського імператорських університетів серед інших заходів Міністерства народної освіти в справі їх ефективного функціонування важливе значення мало матеріальне забезпечення науково-педагогічних кадрів. Порівняно з іншими суспільними верствами Російської імперії професорсько-викладацькі працівники університетів належали до високооплачуваної категорії населення. Вони мали можливість утримувати свої родини, прислугу, оплачувати комунальні послуги, їздити у відрядження за кордон, а іноді навіть займатися благодійністю. The purpose of the investigation is to cover the material and financial situation, living conditions of national scientist of the pre-reform era of the XIX c. Research methods were selected in accordance with the set goal on the basis of the principles of objectivism and scientificity. The method of analysis and deduction was mainly used to interpret archival sources. The scientific novelty of the work is closely related to the purpose, as it analyzes the printed and archival documents and sources that allow to establish important historical facts of the history of Ukraine in the XIX c. Conclusions. After the establishment of the Harkiv and Kyiv Imperial Universities, among other measures of the Ministry of Public Education in the matter of their effective functioning, the material support of scientific and pedagogical staff was of great importance. In comparison with other social strata of the Russian Empire, university professors belonged to the highest paid category of the population. They had the opportunity to support their families, servants, pay utilities o ride in a business trip abroad, and sometimes even to engage in charity. 2022 Article Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 87-96. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7186718 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187114 94 (477) / 19 uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Пилипенко, О. Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. Сiверянський літопис |
| description |
Метою розвідки є висвітлення матеріального й фінансового становища, житлових та побутових умов вітчизняних учених дореформеної доби ХІХ ст. Методи дослідження добирались відповідно до поставленої мети на основі принципів об’єктивізму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та дедукції для інтерпретації
архівних джерел. Наукова новизна роботи тісно пов’язана з метою, оскільки аналізуються друковані й архівні документи та джерела, які дозволяють встановити важливі історичні факти історії України ХІХ ст. Висновки. Після створення Харківського й Київського імператорських університетів серед інших заходів Міністерства народної освіти в справі їх ефективного функціонування
важливе значення мало матеріальне забезпечення науково-педагогічних кадрів. Порівняно з іншими
суспільними верствами Російської імперії професорсько-викладацькі працівники університетів належали до високооплачуваної категорії населення. Вони мали можливість утримувати свої родини,
прислугу, оплачувати комунальні послуги, їздити у відрядження за кордон, а іноді навіть займатися благодійністю. |
| format |
Article |
| author |
Пилипенко, О. |
| author_facet |
Пилипенко, О. |
| author_sort |
Пилипенко, О. |
| title |
Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. |
| title_short |
Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. |
| title_full |
Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. |
| title_fullStr |
Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. |
| title_sort |
соціально-економічне становище викладачів університетів наддніпрянської україни у першій половині хіх ст. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187114 |
| citation_txt |
Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської України у першій половині ХІХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 87-96. — Бібліогр.: 1 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT pilipenkoo socíalʹnoekonomíčnestanoviŝevikladačívuníversitetívnaddníprânsʹkoíukraíniuperšíjpoloviníhíhst AT pilipenkoo socialeconomicsituationofteachersofnaddnipryankaukraineuniversitiesinthefirsthalfofthe19thcentury |
| first_indexed |
2025-11-27T17:24:00Z |
| last_indexed |
2025-11-27T17:24:00Z |
| _version_ |
1849965149577805824 |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2022. № 3
87
РОЗВІДКИ
УДК 94 (477) / 19
Олександр Пилипенко
•
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ
ВИКЛАДАЧІВ УНІВЕРСИТЕТІВ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.
DOI: 10.5281/zenodo.7186718
© О. Пилипенко, 2022. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6096-9433
Метою розвідки є висвітлення матеріального й фінансового становища, житлових та побуто-
вих умов вітчизняних учених дореформеної доби ХІХ ст.
Методи дослідження добирались відповідно до поставленої мети на основі принципів об’єкти-
візму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та дедукції для інтерпретації
архівних джерел. Наукова новизна роботи тісно пов’язана з метою, оскільки аналізуються друко-
вані й архівні документи та джерела, які дозволяють встановити важливі історичні факти істо-
рії України ХІХ ст. Висновки. Після створення Харківського й Київського імператорських універси-
тетів серед інших заходів Міністерства народної освіти в справі їх ефективного функціонування
важливе значення мало матеріальне забезпечення науково-педагогічних кадрів. Порівняно з іншими
суспільними верствами Російської імперії професорсько-викладацькі працівники університетів на-
лежали до високооплачуваної категорії населення. Вони мали можливість утримувати свої родини,
прислугу, оплачувати комунальні послуги, їздити у відрядження за кордон, а іноді навіть займати-
ся благодійністю.
Ключові слова: університет, науково-педагогічні працівники, матеріальне забезпечення, соці-
ально-економічне становище, асигнації.
Університети фінансово забезпечувались коштом державного бюджету, збором платні
за навчання зі своєкоштних студентів, приватних пожертвувань та власної господарської
діяльності. За штатом Харківського університету, вміщеному в університетському Статуті
1804 р., професорам призначався річний оклад у розмірі 2000 руб. асигнаціями, ад’юнк-
там – 800 руб., лекторам іноземних мов – 600 руб., учителям малювання, танців та музи-
ки – по 500 руб.1 До того ж деякі викладачі отримували грошові надбавки за виконання в
університетах інших посадових обов’язків. Так, професору, який займав посаду ректора,
додатково виплачувалось 600 руб. ас. на рік, кожному з деканів і секретарю Ради універ-
ситету – по 300 руб., архіваріусу при Раді – 700 руб., директору педагогічного інституту
при університеті – 500 руб., інспектору казеннокоштних студентів – 400 руб., секретарям
приватних зібрань – по 100 руб. На першому етапі існування Харківського університету
матеріальне становище науково-педагогічних працівників в цілому було задовільним. Це
давало змогу на належному рівні утримувати власні родини, наймати прислугу й викону-
вати своїми безпосередні професійні обов’язки, не шукаючи додаткових заробітків в ін-
ших місцях. Видатний вітчизняний історик Д.І. Багалій стверджував, що чимало учених
(особливо тих, хто не був дворянського походження) їхали до провінційного Харкова в
пошуках матеріального достатку. І вже через десять років від заснування університету
близько половини членів Вченої ради змогли придбати власні кам’яні будинки2.
1 Штаты императорских университетов: Московского, Харьковского и Казанского [5 ноября 1804 г.]. Сборник
постановлений по Министерству народного просвещения (1802–1825). Штаты и приложения. Санкт-Петер-
бург: Тип-фия Императорской Академии наук, 1864. Т. 1. С. 12.
2 Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). Т. 1 (1802–1815 гг.).
Харьков: Паровая типография и литография «М. Зильберберг», 1893–1898. С. 752, 870, 1013. (1204 с.).
Сіверянський літопис. 2022. № 3
88
На поч. ХІХ ст. першим вітчизняним науково-педагогічним працівникам виплачували-
ся грошові надбавки. Так, постановою Міністерства народної освіти від 16 грудня 1805 р.
«Про призначення квартирних грошей професорам і ад’юнктам Харківського університе-
ту», ученим встановлювалися щорічні грошові доплати: 500 руб. ас. – професорам,
200 руб. ас. – ад’юнктам. Це рішення було прийнято за клопотанням попечителя Харків-
ського навчального округу графа Потоцького, з огляду на суттєве зростання у Харкові цін
за винайм житла3. Отримуючи ці кошти, професори й викладачі мали змогу орендувати
житло. А деяким ученим університети надавали казенні квартири, які нерідко розташову-
валися безпосередньо в університетських приміщеннях.
Однак чимало тогочасних професорів, окрім науково-педагогічної роботи в універси-
тетах, працювали за сумісництвом в інших державних та приватних навчальних закладах
імперії: в інститутах, ліцеях, гімназіях, школах, училищах; виконували обов’язки директо-
рів, інспекторів, попечителів і візитаторів навчальних закладів; викладали та займались
репетиторством. 3 січня 1817 р. постановою «Про дозвіл професорам і учителям виклада-
ти навчальні предмети у різних класах і місцях»4 Міністерство народної освіти офіційно
дозволило професорам і викладачам університетів працювати за сумісництвом у підпо-
рядкованих міністерству навчальних закладах імперії. Метою такого рішення було як пік-
лування про покращення матеріального становища працівників освіти й науки, так і тур-
бота про заповнення великої кількості вакантних викладацьких посад у вищих, середніх і
початкових навчальних закладах країни. Отже, заробітна плата професорсько-викладаць-
ких кадрів університетів Російської імперії (у тому числі й Харківського) у першому деся-
тилітті ХІХ ст. вважалася цілком достатньою, особливо порівняно з платнею інших дер-
жавних службовців, наприклад, учителів гімназій та училищ, які отримували від 150 до
750 руб. ас. на рік. Але у зв’язку з погіршенням міжнародної ситуації і запровадженням
Наполеоном І континентальної блокади Великобританії, ціни на предмети першої необ-
хідності зросли у декілька разів і жити на наявні оклади викладачам університетів стало
важко. Відтак у 1810 р. з’явилось перше клопотання професорів Харківського університе-
ту про підвищення їх грошового утримання5.
Не зважаючи на постійне здорожчання життя, державне утримання професорсько-ви-
кладацького складу університетів Російської імперії протягом першої третини ХІХ ст. за-
лишалося на попередньому рівні. Це негативно позначилось на матеріальному становищі
працівників вищих навчальних закладів. Особливо негативно така ситуація позначилася
на університетах Наддніпрянщини. Професори і викладачі університетів Києва і Харкова
мали нижчі посадові оклади, ніж їхні колеги в Москві й Санкт-Петербурзі, оскільки сто-
личні університети мали вищий статус. Водночас українські міста за вартістю квартир та
предметів першої необхідності майже не поступалися столицям. Знецінення паперових
грошей в імперії серйозно позначилося на добробуті науково-педагогічних кадрів. Тим
більше, що останні в силу свого становища повинні були купувати товари іноземного по-
ходження (книги, інструменти тощо). Основні статті витрат професорських родин склада-
ли: харчування, одяг, винайм житла й прислуги, навчання дітей, книги, ліки та інші витра-
ти, необхідні для підтримання власного соціального статусу. Тому не дивно, що фінансо-
ва скрута змушувала чималу кількість університетських професорів і викладачів поєдну-
вати роботу в університеті з викладанням в інших навчальних закладах та з державною
службою. Наприклад, професор богослів’я Харківського університету Зімін викладав до-
датково у Харківському інституті шляхетних дівчат6, а викладач Протопопов був інспек-
тором класів у цьому інституті7. Учитель малювання Харківського університету німець
Я. Матес давав приватні уроки, встановивши таксу за повний курс навчання – 150 руб. з
особи8. Професор Х. Куницький викладав у Харківському духовному колегіумі9.
Але іноді таке поєднання посад призводило до негативних наслідків. Так, надмірне за-
хоплення деяких професорів медичних факультетів приватною практикою, яке пояснюва-
лося браком лікарів навіть в університетських містах, відчутно перешкоджало викладан-
3 Там само. С. 752, 870, 1013.
4 О дозволении профессорам и учителям преподавать учебные предметы в разных классах и местах [3 января
1817 г.]. Сборник постановлений… Т. 1. Стб. 875–878.
5 Доклад комиссии, избранной Советом императорского Харьковского университета для ответа на вопросы,
предложенные Министерством народного просвещения об изменении Устава 1884 г. Харьков: Типо-литография
«М. Зильберберг и сыновья», 1901. С. 49. (133 с.).
6 О назначении квартирных денег профессорам и адъюнктам Харьковского университета [16 декабря 1805 г.].
Сборник постановлений… Т. 1. Стб. 382–383.
7 Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805–
1905). Харьков: Тип-я Адольфа Дарре, 1908. С. 4.
8 Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета... Т. 3. С. 789.
9 Историко-филологический факультет Харьковского университета… С. 161.
Siverian chronicle. 2022. № 3
89
ню й призводило до різних зловживань10. У перше десятиліття Харківський університет
змушений був запрошувати до себе викладачів з-за кордону. Факти показують, що до
Харкова переїхало кілька осіб, які займали професорські посади в провідних університе-
тах Західної Європи11. Їх приваблювала насамперед можливість покращити своє матері-
альне й фінансове становище. Так, православний серб з Австрійської імперії, випускник
Геттінгенського університету, фізик А. Стойкович став першим іноземцем, обраним на
посаду ректора Харківського університету12.
Не відставали від іноземних учених у прагненні покращити своє матеріальне станови-
ще завдяки стороннім прибуткам і деякі вітчизняні науково-педагогічні працівники. Відо-
мо, що ординарний професор російської словесності Харківського університету В.О. Яки-
мов, придбавши в середині ХІХ ст. будинок у Харкові, відкрив у ньому комерційне учи-
лище для дітей купців13. Також Якимов декілька років утримував чоловічий пансіон14. Був
власником приватного чоловічого пансіону в Харкові й ординарний професор військових
наук М.К. Робуш. Його навчальний заклад користувався правами гімназії й мав репутацію
одного з найкращих у місті. У 1823 р. в ньому було 52 учня15.
Не дивлячись на постійні звернення учених, розміри окладів науково-педагогічних
кадрів університетів Російської імперії були суттєво підвищені лише у 30-х рр. ХІХ ст.,
після видання чергових університетських статутів. Так, у Статуті Київського університету
1842 р. його викладачам були встановлені такі оклади: ординарні професори отримували
по 4000 руб. ас. платні й 500 руб. ас. квартирних на рік, екстраординарні професори – від-
повідно по 3000 і 400 руб., професори богослів’я й церковного права та ад’юнкти – по
2000 і 300 руб., лектори іноземних мов – по 1700 і 300 руб., учитель малювання –
1200 руб., учителі мистецтв – по 1000 руб. платні. Як і в попередні роки, деякі викладачі
за виконання посадових обов’язків в університетах отримували грошові надбавки. Так,
професору, який обіймав посаду ректора, призначалася додаткова платня розміром
1000 руб. у рік, деканам – по 500 руб.16, членам училищного комітету – по 360 руб. Для
інших університетів Російської імперії нові професорські оклади були встановлені у за-
гальноуніверситетському Статуті 1835 р. Розміри платні працівникам Харківського уні-
верситету практично збігалися з сумами, встановленими для викладачів Київського уні-
верситету. Але деякі з окладів дещо різнилися. Наприклад, лектори іноземних мов та учи-
тель малювання отримували по 1600 руб. ас. річних17. Як видно, розміри окладів професо-
рів, ад’юнктів та учителів були підвищені, порівняно зі встановленими Статутом 1804 р.,
приблизно вдвічі, а лекторів іноземних мов – більше ніж у 3 рази.
Від 1842 р. розміри грошового утримання науково-педагогічних кадрів Київського уні-
верситету були трохи підвищені. За штатами виданого того року нового Статуту, орди-
нарним професорам цього вишу призначалися річні посадові оклади в розмірі 1200 руб.
сріблом та квартирні сумою у 150 руб. ср. Оскільки 1 карбованець сріблом дорівнював
3,5 руб. асигнаціями, то означена сума в асигнаційному еквіваленті складала 4200 руб.
окладу й 525 руб. квартирних. Професори богослів’я в матеріальному забезпеченні дорів-
нювали екстраординарним професорам. Їхні річні оклади становили 860 руб. ср., а квар-
тирні – 120 руб. ср. (3010 та 420 крб. ас.), ад’юнктам призначалися 600 руб. ср. окладу й
90 руб. ср. квартирних щорічно (2100 та 315 руб. ас.), лекторам іноземних мов – відпо-
відно по 500 і 90 руб. ср. (1750 та 315 руб. ас.), учителям мистецтв – по 500 руб. ср.
(1750 руб. ас.).
Наведені цифри доводять, що суттєвим було підвищення грошового утримання молод-
шого викладацького складу – лекторів іноземних мов, учителів мистецтв та професорів
богослів’я. Натомість підвищення платні екстраординарним професорам та ад’юнктам бу-
ло мізерним. Збільшилися й грошові надбавки професорам і викладачам, які виконували
10 Ильинский А.И. За полстолетия (1841–1892): Воспоминания о пережитом. Русская старина. 1894. Апрель.
№ 4. С. 8, 3–35.
11 Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805–1905) / Бага-
лей Д.И., Сумцов Н.Ф., Бузескул В.П. Харьков: Тип-я Адольфа Дарре, 1906. С. 48.
12 Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна за 200 р. / В.С. Бакіров, В.М. Духопельников,
Б.П. Зайцев та ін. Харків: Фоліо, 2004. С. 71.
13 Историко-филологический факультет Харьковского университета… С. 74.
14 Де-Пуле М.Ф. Харьковский университет и Д.И. Каченовский. Культурный очерк и воспоминания из 40-х го-
дов. Вестник Европы. 1874. Кн. 1. Январь. С. 97, 75–115.
15 Физико-математический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805–
1905). Харьков: Тип-я фирмы «Адольфа Дарре», 1908. С. 242.
16 Штат университета св. Владимира [25 декабря 1833 г.]. Сборник постановлений по Министерству народного
просвещения (1825–1855). Штаты и приложения. Санкт-Петербург: Тип-я Императорской Академии наук,
1864. Т. 2. Отд. 1 (1825–1839). С. 16–17.
17 К уставу императорского университета св. Владимира [9 июня 1842 г.]. Сборник постановлений по Министер-
ству народного просвещения (1825–1855). Штаты и приложения. Санкт-Петербург: Тип-я Императорской Ака-
демии наук, 1864. Т. 2. Отд. 2 (1840–1855). С. 18–19.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
90
різні обов’язки, пов’язані з університетським правлінням. Так, професор, який обіймав
посаду ректора, отримував 300 руб. ср. додаткової платні на рік (1050 руб. ас.), а за посаду
декана доплачували 150 руб. ср. (525 руб. ас.)18.
Науково-педагогічним працівникам виплачувались грошові винагороди та премії за
сумлінне виконання службових обов’язків, виконання додаткових робіт і високі наукові
досягнення. Так, професор фізіології Київського університету Е.Е. Мірам протягом своєї
служби в ньому отримав такі грошові винагороди: за виготовлення препаратів для кабіне-
ту порівняльної анатомії 200 руб. ас. у 1834 р.; за роботи по облаштуванню зоологічного
кабінету 400 руб. у 1838 р.; за викладання зоології 300 руб. у 1843 р.; матеріальну допомо-
гу 600 крб. у 1851 р.19 Професор терапевтичної клініки Київського університету Ф.С. Ци-
цурін у 1846 р. отримав грошову премію розміром 900 руб.20
Іншим професорам медичного факультету університету св. Володимира В. Караваєву
й О. Вальтеру було додатково виплачено по 100 руб. за проведення практичних занять зі
студентами й викладання інших дисциплін. Великі грошові винагороди й премії в різні
роки отримували професори Київського й Харківського університету І.Я. Нейкірх, Сло-
бодзинський, Тализін, Траутфеттер, Чехович, Феофілактов21, М.М. Паки де Совіньї22,
Г.С. Риндовський23 та інші. Як правило, кошти на доплати викладачам виділялися з уні-
верситетського фонду, який поповнювався грошами, сплаченими за навчання своєкошт-
ними студентами. Але й із цих виплат утримувалися своєрідні податки. Наприклад, у се-
редині 1850-х рр. із грошових премій професорам утримувалося 10% на лікування солда-
тів, поранених під час Кримської війни24. Порівнюючи наведені дані, можна констатува-
ти, що грошове утримання науково-педагогічних працівників Київського університету
св. Володимира протягом перших двадцяти років його існування перевищувало платню їх
колег із інших університетів Російської імперії (у тому числі й Харківського). Але зі зрос-
танням цін на основні продукти харчування й товари першої необхідності, внаслідок за-
гального економічного занепаду імперії після Кримської війни, матеріальне становище
викладачів погіршилося. У пропозиціях до проєкту нового Статуту Рада Київського уні-
верситету зауважувала, що головною причиною ускладнень при заповненні професор-
ських вакансій було недостатнє грошове утримання науково-педагогічних працівників. До
того ж посадові обов’язки професорів постійно розширювались, а заробітна плата залиша-
лась незмінною. Так, за Статутом Київського університету 1842 р. Раді університету та
адміністрації було надано право вимагати, щоб кожен професор займався викладанням
8 годин на тиждень. При цьому їх фінансовий стан не змінювався.
За Статутом 1833 р. професор у Києві отримував близько 1300 руб. ср., стільки ж нара-
ховувалося за загальним Статутом 1835 р. професорам інших провінційних університетів.
За новим Статутом Київського університету 1842 р. ординарним професорам признача-
лось 1350 руб. ср., тобто майже та само сума, що вони отримували раніше. Але після від-
криття університету св. Володимира минуло вже майже 10 років, і за цей час населення
Києва, саме завдяки університету, збільшилося, відповідно зросли й ціни. За твердженням
історика й професора права Київського університету М.Ф. Володимирського-Буданова, із
прийняттям нового Статуту матеріальне становище київських професорів лише погірши-
лося25. Викладачі Київського університету неодноразово зверталися до різних інстанцій.
Вчена Рада навіть надіслала до Міністерства народної освіти лист із проханням перегля-
нути розміри заробітних плат викладачів. У зверненні висловлювалась думка про необхід-
ність зрівняти оклади професорів університету св. Володимира й Московського універси-
тету. Мотивували вони своє прохання тим, що вартість життя в Києві не нижча за столич-
ні міста, а за деякими статтями споживання в Києві потрібно було платити навіть більше,
ніж у Санкт-Петербурзі чи Москві. Рада зауважувала, що більшість професорів і виклада-
чів університету св. Володимира є неодруженими через неможливість при чинних заро-
бітках належно утримувати дружину й дітей, а також завести власне домогосподарство26.
18 Державний архів м. Києва (далі – ДАК). Ф. 16. Оп. 465. Спр. 4757. Арк. 85–90.
19 Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского университета св. Владимира (1834–
1884). Киев: Тип-я императорского университета св. Владимира, 1884. С. 440.
20 Там само. С. 731.
21 Там само. С. 480, 616, 639, 657, 734, 804.
22 Историко-филологический факультет Харьковского университета… С. 350.
23 Медицинский факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805–1905). Харь-
ков: Тип-я «Печатное дело», 1905–1906. С. 97.
24 ДАК. Ф. 16. Оп. 393. Спр. 52. Арк. 1–13.
25 Владимирский-Буданов М.Ф. История императорского университета св. Владимира. Т. 1. Университет
св. Владимира в царствование императора Николая Павловича. Киев: Тип-я императорского университета
св. Владимира, 1884. С. 304–305.
26 Там само. С. 314.
Siverian chronicle. 2022. № 3
91
Така політика влади щодо вищої освіти призвела до запустіння кафедр, чималої кіль-
кості вакантних посад, що дуже серйозно перешкоджало ефективній організації навчаль-
ного процесу. Недостатнє матеріальне забезпечення на основному місці роботи змушува-
ло багатьох професорів поєднувати викладання в університеті з працею в інших навчаль-
них закладах27. Що стосується роботи позаштатних викладачів, то вона оплачувалася
зі спеціальних коштів університетів або взагалі не оплачувалася. Так, богослов Г. Крама-
рєв за виконання функцій настоятеля церкви Київського університету отримував щоріч-
но 200 руб.28 Професор православного богослів’я Н.А. Фаворов, як і його попередник
І.М. Скворцов, окрім викладання в університеті св. Володимира, читав свій предмет у Ки-
ївській духовній академії і Фундуклеївській жіночій гімназії, а також був членом Київ-
ської духовної консисторії і цензором кількох установ. Професор римсько-католицького
богослів’я Ф. П. Добшевич був не тільки настоятелем каплиці Київського університету, а
ще й служив каноніком капітули кафедрального костелу в Житомирі.
Чимало професорів і викладачів університету св. Володимира викладали в Київському
інституті шляхетних дівчат: професор російської історії В.Ф. Домбровський, професори
фізики Е.А. Кнорр і Чехович, професор поліційного права М.Х. Бунге, професор історії і
теорії мистецтв Павлов, професор юридичної енциклопедії Ренненкампф, професор росій-
ської словесності Селін, професори ботаніки Рогович і Траутфеттер, професор богослів’я
І.М. Скворцов, професор всесвітньої історії Ставровський, професор сільського господар-
ства й лісоводства Ходецький, професор політичної економії й статистики Цехановець-
кий, професор слов’янської історії й літератури Яроцький, професор мінералогії й геології
Феофілактов, ад’юнкт грецької і римської словесності Страшкевич, ад’юнкт російської
словесності Линниченко, прозектор анатомії С. К. Багенський та інші. Також деякі київ-
ські професори працювали в Інституті шляхетних дівчат на адміністративних посадах.
Так, Іванишев і Шульгін були в ньому інспекторами, а М.І. Козлов і Меринг – консуль-
тантами.
Паралельно з викладанням у Київському університеті професор римської словесності
й старожитностей О.К. Деллен протягом п’яти років обіймав посаду директора 1-ї Київ-
ської гімназії, а О.М. Тихомандрицький, Павлов, Плансон, лектори Лідль і А.А. Борель
викладали в ній. Професор права С.І. Богородський виконував обов’язки директора 2-ї
Київської гімназії й училищ Київської губернії. С.С. Гогоцький і Линниченко викладали в
училищі графині Левашової, а Л.К. Горецький і Слободзинський були лікарями в цьому
навчальному закладі. У Київському кадетському корпусі працювали: Незабитовський, Се-
лін, Рогович, Ставровський, Чугаевич, С.С. Гогоцький, Линниченко, Цехановецький, лек-
тор А.А. Борель, учений аптекар зі званням ад’юнкта М.М. Неєзе – викладачами, а Лаза-
ревич – старшим лікарем. Орнатський (безоплатно) і Федотов-Чеховський викладали в
Київській школі землемірів, а І.Я. Нейкірх – у приватному чоловічому пансіоні. О.М. Но-
вицький, С.С. Гогоцький, А.А. Федотов-Чеховський і професор права С.І. Богородський
були членами Київського цензурного комітету29.
Майже всі викладачі-медики Київського університету працювали ординаторами в лі-
карнях і шпиталях. Так, професор Вальтер займав посаду ординатора-хірурга, а Шиманов-
ський – лікаря-консультанта в Кирилівській лікарні. Професори Алфер’єв, Гюббенет,
Курдюмов і М.І. Козлов були ординаторами, а Шимановський – лікарем-консультантом у
Київському військовому шпиталі. Також Курдюмов і Ергардт завідували відділеннями
при цьому медичному закладі. Прозектор анатомії С.К. Багенський працював лікарем при
Київській губернській гімназії, а у 1847–1848 рр. завідував холерними лікарнями в Києві.
Професор терапії Ф. Мерінг був одним із найкращих лікарів-практиків Києва30. Професор
кафедри акушерства, жіночих і дитячих хвороб О. Матвєєв завдяки своїй багаторічній
успішній практичній діяльності прославився як відомий лікар на теренах України. Майже
всі перші професори медичного факультету Харківського університету займалися приват-
ною практикою: Дрейсиг (який вважався найкращим тогочасним терапевтом Харкова),
Пільгер, Шумлянський, Калькау, Делявін, Каменський, Книгін та інші31.
Проблема сумісництва та виконання інших обов’язків зацікавила міністра народної
освіти С.С. Уварова. У грудні 1838 р. він наказав, щоб професори й викладачі в універси-
тетах та інших вищих навчальних закладах «не займали надалі жодних посад в інших
установах» без його згоди. Він мотивував своє рішення тим, що сумісництво могло пере-
27 Эймонтова Р.Г. Русские университеты на грани двух эпох: от России крепостной к России капиталистической.
Москва: Наука, 1985. С. 55.
28 Высшее образование в России: Очерк истории до 1917 г. Москва: НИИ ВО, 1995. С. 80.
29 Биографический словарь… С. 32, 77, 184, 262, 372, 534, 564, 567, 592, 606–607, 620, 627, 658, 704, 732, 735,
790, 802.
30 Там само. С. 211, 271, 406, 766.
31 Харківський національний університет… С. 40.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
92
шкоджати належному виконанню професійних обов’язків за основним місцем роботи32.
Але найбільш відомим ученим із доброю репутацією такий дозвіл неодмінно надавався.
Надмірне захоплення деяких професорів роботою за сумісництвом та приватною практи-
кою, справді, заважало якісному виконанню їх безпосередніх професійних обов’язків що-
до викладання в університетах. Деякі університетські викладачі займались комерційною
діяльністю. Так, ад’юнкта права університету св. Володимира І.М. Вигуру відволікали від
навчального процесу справи Київського комерційного банку, в якому він був юридичним
консультантом. А в 1855 р., під час хвороби керівника банку, Вигурі навіть було довірено
управління цією кредитно-фінансовою установою33.
Професор права, в майбутньому міністр фінансів і очільник царського уряду М.Х. Бун-
ге ще під час викладання в Київському університеті був успішним банкіром і засновником
міської біржі. Недарма цього видатного ученого й державного діяча згодом нарікли
«творцем російського капіталізму». Професор цивільного права Г.І. Ейсман був власни-
ком цегляного заводу на річці Либідь, а також певний час – міським головою. Професор
права М.К. Ренненкампф разом із професором Ф.Ф. Мерінгом заснували Товариство го-
рілчаних заводів.
Професор Ф.Ф. Ергарт відкрив взуттєву артіль. А учений аптекар Київського універси-
тету М.М. Неєзе першим у Києві розпочав торгівлю фармацевтичними товарами34. Чима-
ло професорів Харківського університету придбали в місті кам’яні будинки. За свідчен-
ням М.І. Костомарова, який і сам під час навчання у Харкові мешкав на квартирі одного з
професорів, пансіонерство практикували майже усі викладачі, які мали власне житло й
могли дозволити собі розміщувати у вільних кімнатах студентів. Так, професор Т.Ф. Сте-
панов став брати до свого дому пансіонерів вже на третій рік після початку роботи в Хар-
ківському університеті, отримуючи від кожного з них щороку в середньому 1500 руб.35
У період реформ імператора Олександра ІІ, у 1863 р. був виданий новий загальноуні-
верситетський Статут. У процесі його вироблення жваво обговорювалося й питання мате-
ріального забезпечення професорсько-викладацьких кадрів університетів. Превалювала
думка про необхідність суттєвого підвищення грошового утримання працівників вищих
навчальних закладів. Це бажання мотивувалося відчутним зростанням цін на життя та
зменшенням купівельної спроможності рубля. Так, відомий російський економіст, профе-
сор Горлов склав 1862 р. приблизний розрахунок мінімальних витрат невеликої професор-
ської родини. Зазначимо, що сума, яка складала 2932 руб. 50 коп. ср., була підрахована за
умов, що в такій родині не будуть хворіти, приймати гостей, утримувати дачу, подорожу-
вати, їздити на курортний відпочинок тощо. Для поміркованого задоволення необхідних
потреб, на думку Горлова, професором потрібно було збільшити річний бюджет до
4000 руб. ср., а при 5000 руб. ср. життя професора могло б стати цілком прийнятним в
усіх сенсах36.
Розрахунки ад’юнкта В. Патканова, що були зроблені на початку 1860-х рр., показу-
ють приблизні суми річних грошових витрат учених університетів Російської імперії. На-
ведені цифри доводять, що більшість витрат науково-педагогічних працівників, як і в по-
передні роки, становила оплата за харчування й житло, наймання прислуги, виховання та
навчання дітей, придбання ліків, наукової і художньої літератури тощо. За підрахунками
радянського історика П.А. Зайончковського, у сер. 1860-х рр. від 25% до 30% окладу віт-
чизняного університетського професора витрачалося на їжу. Утримання житла обходило-
ся йому від 15% до 20%; купівля одягу – від 10% до 12%; побутові й фізіологічні потреби,
послуги лікаря – від 6% до 8%; а задоволення культурних і духовних потреб – від 5% до
7%37. Але слід зауважити, що це наведені витрати лише самого професора, а якщо він ще
й мав власну родину, то на її утримання необхідно було витрачати набагато більше гро-
шей. Попри означені пропозиції, розмір грошового утримання професорсько-викладаць-
ких кадрів за штатами Статуту 1863 р. хоч і був підвищений майже вдвічі, але не вповні
відповідав бажанням та очікуванням університетських працівників. В умовах здійснення
економічних реформ ординарним професорам Харківського й Київського університетів
призначалися на рік: оклад – 2400 руб. ср., квартирні – 300 руб. ср., а також нова грошова
32 Циркулярное предложение о том, чтобы профессоры и прочие преподаватели не принимали никаких долж-
ностей по другим ведомствам без разрешения начальств [23 декабря 1838 г.]. Сборник распоряжений по Минис-
терству народного просвещения (1835–1849). Санкт-Петербург: Тип-я Императорской Академии наук, 1866.
Т. 2. Стб. 358–359.
33 Биографический словарь… С. 110.
34 Там само. С. 468.
35 Багалей Д.И. Опыт истории… Т. 2 (1815–1835 гг.). С. 796.
36 Доклад комиссии… С. 50–51.
37 Зайончковский П.А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в. Москва: Мысль, 1978. С. 81.
Siverian chronicle. 2022. № 3
93
надбавка, так звані «столові», у розмірі 300 руб. ср. Отже, сумарна заробітна плата скла-
дала 3000 крб. ср. (або 10500 руб. старими асигнаціями).
Професори богослів’я зрівнялися за своїм матеріальним статусом із ординарними про-
фесорами й отримували також щорічну заробітну плату в розмірі 3000 руб. ср. Екстраор-
динарні професори отримували оклад 1600 руб. ср., а також по 200 руб. ср. квартирних і
столових (загальна сума – 2000 руб. ср. або 7000 руб. ас.), у доцентів, які прийшли на змі-
ну ад’юнктам, оклад складав 900 руб. ср., квартирні та столові – по 150 руб. ср. (сумар-
но – 1200 крб. ср. чи 4200 крб. ас.), лекторам іноземних мов призначалося по 800 крб. ср.
окладу та по 100 крб. ср. квартирних і столових (у сумі 1000 крб. ср. або 3500 крб. ас.)38.
Відповідно зросли і грошові надбавки за виконання адміністративних посадових обо-
в’язків в університетах. Так, ректору призначалося 1500 руб. ср. додаткової платні (що
складало 5250 руб. ас.), проректору – 1000 руб. ср. (3500 руб. ас.), деканам – по
600 руб. ср. (2100 руб. ас.)39, членам екзаменаційного комітету та секретарям факульте-
тів – по 300 руб. ср. (1050 руб. ас.). Статутом 1863 р. також була закріплена в структурі
університетів позаштатна посада приват-доцента. Платня цим викладачам виділялася не з
державного бюджету, а зі «спеціальних коштів» університетів, які збиралися у вигляді
оплати своєкоштними студентами за відвідування лекцій.
Значно меншим було грошове утримання професорських стипендіатів (аналогів сучас-
них аспірантів). Молоді люди, які готувалися до здобуття наукових ступенів і планували
присвятити себе служінню освіті й науці, не належали до осіб, яких вповні забезпечувала
держава. На поч. ХІХ ст., за встановленими Статутом 1804 р. штатами, їм призначалося
річне грошове утримання в розмірі 300 руб. aс.40 До кінця століття, зважаючи на суттє-
ве подорожчання життя в імперії, воно збільшилося ненабагато – до 600 руб. ср.
(2100 руб. ас.) річних для тих, хто залишався у вітчизняних університетах, і 1200 руб. ср.
(4200 руб. ас.) – для відряджених на навчання за кордон. Але й ця невелика стипендія бу-
ла недоступна більшості пошукачів наукових ступенів та університетських посад. Так,
у сер. ХІХ ст. її отримували менше ніж 50% усіх тих, хто готувався при університетах до
подальшої науково-педагогічної діяльності41. Висновки університетських комісій свідчать
про нерозв’язання імперським урядом проблеми належного матеріального забезпечення
молодих учених. Важливе значення для з’ясування того, в якому матеріальному станови-
щі були професорсько-викладацькі кадри, має аналіз їх соціального забезпечення після за-
вершення професійної кар’єри. Система нарахування пенсій науково-педагогічним пра-
цівникам вітчизняних університетів була встановлена від початку існування цих навчаль-
них закладів. Як було вказано у вірчій грамоті відкритого 1805 р. Харківського універси-
тету, кожний професор, ад’юнкт чи лектор, який прослужив в університеті не менше 5 ро-
ків і залишив роботу в цьому навчальному закладі, мав право на отримання пенсії. Профе-
сор чи ад’юнкт, який пропрацював у галузі освіти не менше 25 років, отримував звання
заслуженого і при виході на відпочинок йому призначалася пенсія в розмірі повного поса-
дового окладу, який він отримував протягом останнього року роботи в університеті. Ви-
плачувалися ці пенсії до кінця життя поза відносно до того, жив відставний учений в Ро-
сійській імперії чи за кордоном42.
Тим науково-педагогічним працівникам, які прослужили в закладах Міністерства на-
родної освіти менше ніж 25 років, призначалися пенсії в розмірі половини останнього річ-
ного посадового окладу або менше в залежності від терміну служби та посади. У випадку
важкої хвороби професора чи викладача, у результаті якої він не міг більше займатися ви-
кладацькою і науковою роботою, йому також призначалася пенсія в розмірі половини річ-
ного окладу.
Також законом були передбачені грошові виплати сім’ям померлих в період роботи в
університеті учених. Їх розміри визначались в залежності від терміну служби ученого у
закладах Міністерства народної освіти та його посади. Виплачувались вони вдовам і дітям
учених (до досягнення повноліття) як у формі одноразової допомоги, так і регулярних що-
річних виплат. Так, вдова першого ректора Харківського університету І.С. Рижського піс-
38 Штаты императорских российских университетов [18 июня 1863 г.]. Сборник постановлений по Министерст-
ву народного просвещения (1855–1864). Штаты и приложения. Санкт-Петербург: Тип-я Императорской Акаде-
мии наук, 1865. Т. 3. С. 66–70.
39 Там само. С. 67–68.
40 Общий устав императорских российских университетов [18 июня 1863 г.]. Сборник постановлений по Минис-
терству народного просвещения (1855–1864). Санкт-Петербург: Тип-я Императорской Академии наук, 1865.
Т. 3. Стб. 924, 943.
41 Штаты императорских университетов: Московского, Харьковского и Казанского [5 ноября 1804 г.]. Сборник
постановлений по Министерству народного просвещения (1802–1825). Штаты и приложения. Санкт-Петербург:
Тип-я Императорской Академии наук, 1864. Т. 1. С. 12.
42 Киев и университет св. Владимира при императоре Николае І: 1825–1855 гг. Киев: Тип-я университета
св. Владимира, 1896. С. 95.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
94
ля його смерті в 1811 р. отримала для себе та малолітнього сина по 2000 руб. ас. однора-
зової допомоги й по 400 руб. ас. щорічних виплат, тобто 1/5 річного жалування чоловіка,
оскільки він не відслужив 25 років43. Кошти на виплати пенсій і грошових допомог виді-
лялися з пенсійного фонду, який був утворений у кожному імператорському університеті.
Протягом ХІХ ст. система пенсійного забезпечення науково-педагогічних кадрів універ-
ситетів неодноразово коригувалася, деталізувалася та оптимізувалася, але викладені вище
основні її принципи залишалися незмінними. Так, з 18 листопада 1836 р., за виданим Мі-
ністерством народної освіти «Положенням про набуття чинів та про призначення пенсій і
одноразових допомог за навчальною частиною Міністерства народної освіти», особам, які
займалися викладацькою діяльністю, встановлювалися такі розміри пенсій: пропрацював-
ший бездоганно від 25 до 30 років професор отримував пенсію в розмірі повного остан-
нього окладу свого жалування; від 20 до 25 років – дві третини окладу; від 15 до 20 ро-
ків – третину окладу; від 10 до 15 років – одноразову допомогу у розмірі повного річного
окладу. До того ж за кожні наступні 5 років вислуги особі, яка вже відслужила 25-річний
термін, додатково нараховувалася ще 1/5 частина від розміру пенсії, яка виплачувалася їй
на той час. Лише з 1832 р. почало діяти правило, згідно з яким заслуженим професорам,
котрі продовжували працювати в університетах, одночасно виплачувалися як посадовий
оклад, так і пенсія. Звання заслуженого професора присуджувалося тим ученим, які пере-
бували на посадах ординарного чи екстраординарного професора й сумарно прослужили
25 років у галузі університетської освіти.
Усі інші професори й викладачі мали право на отримання пенсії лише після закінчення
служби в університеті, а до того часу їм виплачувалося лише жалування в розмірі посадо-
вого окладу. Про це йшлося в постанові Міністерства народної освіти від 9 листопада
1832 р. «Про правила отримання чиновниками пенсій за вислугу років»44. А з 9 квітня
1845 р. постановою Міністерства народної освіти «Про пояснення правил про пенсії за на-
вчальною частиною» право одночасної виплати жалування й пенсії з надбавками за кожні
наступні 5 років служби отримували вже не тільки заслужені професори, які працювали,
а й усі інші науково-педагогічні кадри (ад’юнкти, доценти й лектори), які мали вислугу
25 років і залишалися на службі в університеті45. Під час апогею політичної реакції в
імперії Микола І заборонив виплату пенсій всім викладачам, які працювали, але після
приходу до влади ліберально налаштованого Олександра ІІ такі виплати поновилися46.
На сер. ХІХ ст. у порівнянні з іншими верствами населення науково-педагогічні кадри
університетів вважались досить заможною категорією. Так, відомий український пись-
менник, історик, етнограф і мандрівник Г.П. Данилевський свідчив, що, наприклад, жалу-
вання учителя і охоронця в приходському училищі одного з повітових центрів Харків-
ської губернії у 1850-х рр. складало відповідно лише 5 і 6 крб. ср. на місяць47.
Рівень матеріального добробуту науково-педагогічних працівників не завжди визна-
чався розмірами університетського жалування. Як зазначалося вище, чимало професорів
викладали за сумісництвом або були директорами, попечителями чи інспекторами в ін-
ших вищих і середніх навчальних закладах імперії, займались публіцистичною діяльністю
в редакціях журналів і газет, працювали в цензурних комітетах, клініках і шпиталях, дава-
ли приватні уроки (медики займались приватною практикою), займали посади мирових
суддів, були членами або членами-кореспондентами наукових академій і товариств48.
Певним додатковим джерелом фінансових надходжень для науково-педагогічних кад-
рів були публікації їхніх наукових праць в університетських періодичних друкованих ор-
ганах – наукових записках, вісниках, відомостях тощо. Як правило, отримані за реалізова-
ні примірники кошти перераховувалися на користь авторів без відшкодування ними ви-
трат університетам49.
43 Галкин К.Т. Высшее образование и подготовка научных кадров в СССР (ХVІІІ в. – 1957 г.). Москва: Советская
наука, 1958. С. 57.
44 Утвердительные грамоты императорских Московского, Харьковского и Казанского университетов [5 ноября
1804 г.]. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения (1802–1825). Санкт-Петербург: Тип-
я Императорской Академии наук, 1864. Т. 1. Стб. 258, 254–261.
45 О пояснении правил о пенсиях по учебной части [9 апреля 1845 г.]. Сборник постановлений по Министерству
народного просвещения (1825–1855). Санкт-Петербург: Тип-я Императорской Академии наук, 1864. Т. 2. Отд. 2
(1840–1855). Стб. 490.
46 О восстановлении права на получение пенсий на службе сверх жалования служащим в учебных должностях
[5 апреля 1855 г.]. Сборник постановлений по Министерству народного просвещения (1855–1864). Санкт-Петер-
бург: Тип-я Императорской Академии наук, 1865. Т. 3. Стб. 3–17.
47 Украинская старина. Материалы для истории украинской литературы и народного образования Г.П. Данилев-
ского. Харьков: Изд-е Заленского и Любарского. 1866. С. 335.
48 Киев и университет св. Владимира… С. 95.
49 Владимирский-Буданов М.Ф. История императорского университета… С. 465.
Siverian chronicle. 2022. № 3
95
Деякі учені дворянського походження володіли спадковими родовими маєтками. На-
приклад, у др. пол. ХІХ ст. в Харківському університеті серед викладачів налічувалося чо-
тири великих землевласника, а в Київському таких було сім50. Декому з викладачів діста-
валися значні статки від власних дружин, померлих родичів тощо. Мільйонними капітала-
ми володіли професори Київського університету Ф.Ф. Мерінг і О.П. Матвєєв. Іноді за-
можність професорських родин забезпечували не тільки вони самі, а й їхні дружини. Так,
дружина професора Харківського університету Делявіна утримувала найкращий в Харко-
ві жіночий пансіон51. А дружина іншого харківського професора – Маурера, завдяки виго-
товленню модних речей навіть допомагала існувати йому самому після того, як він зали-
шив службу в університеті52.
Чимало професорів, яким вдалося накопичити протягом життя чималі суми коштів, ви-
трачали їх на благодійність. Наприклад, професор медичного факультету Харківського
університету В.Г. Лашкевич заповів університетській клініці 20000 руб. і стільки ж нуж-
денним студентам, учням ремісничого училища й жителям села, де він народився53.
Всесвітньо відомий учений Д.І. Менделєєв стверджував, що кар’єра професора в Ро-
сійській імперії не є привабливою ні в матеріальному, ні в правовому відношенні. «По-
трібно, щоб учені жили в достатку, як ми це бачимо не лише в Англії чи Америці, але й
навіть в порівняно незаможній Німеччині, якщо бажаємо, щоб до справи залучались най-
кращі люди», – вважав він54.
Отже, протягом дореформеної доби ХІХ ст. царський уряд фінансово не забезпечував
належним чином науково-педагогічні кадри українських університетів. Проте, порівняно
з іншими верствами населення (робітники, селяни, духівництво тощо) матеріальне стано-
вище працівників освіти й науки перебувало на пристойному рівні. Державна служба да-
вала можливість професорсько-викладацькому складу університетів отримувати бажані
чини та ранги. Професорська еліта мала можливість брати участь в діяльності вчених рад
і правлінь університетів, роботі міністерств, державних комітетів тощо, отримувати до-
даткові оклади та високі пенсії. Але рядові науково-педагогічні працівники (особливо мо-
лоді учені) не були належним чином фінансово забезпечені. Порівняно невисоке матері-
альне становище призводило до відтоку висококваліфікованих фахівців освіти й науки в
інші галузі державної служби.
Позитивним явищем було запровадження державних і приватних стипендій для тала-
новитої студентської молоді і осіб, які прагнули здобути наукові ступені та присвятити
себе науково-педагогічній діяльності, на період підготовки ними дисертацій, навчання та
стажування за кордоном і у вищих навчальних закладах Російської імперії. Проте розміри
такої підтримки були недостатніми. Переважну більшість науково-педагогічної інтеліген-
ції університетів Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. за рівнем матеріаль-
ного становища можна було прирівняти до так званого «середнього класу» країн Західної
Європи. Соціально-економічне становище професорсько-викладацьких кадрів загалом до-
зволяло їм належним чином виконувати свою соціальну функцію і професійні обов’язки –
займатися педагогічною й науково-дослідною діяльністю, підтримувати зв’язки з євро-
пейською ученою спільнотою й брати участь у громадському житті й культурно-просвіт-
ницькій роботі.
Втім постійна залежність від державного фінансування, приналежність до станово-чи-
новницької бюрократії зумовлювали певну консервативність працівників науково-освіт-
ньої галузі. Враховуючи рівень їх соціального статусу в суспільстві, можна зрозуміти вис-
новки професорських комісій про недостатнє фінансування наукових і освітніх закладів
імперії в цілому та їх науково-педагогічних кадрів. З огляду на постійне подорожчання
життя й інфляційні процеси в імперії, підвищення посадових окладів професорів і викла-
дачів не призводили до покращення їхнього добробуту. Відтак професори змушені були
вдаватися до сторонніх занять на шкоду своїй університетській діяльності, яку вони поєд-
нували з викладанням за сумісництвом в інших вищих і середніх навчальних закладах та
виконанням обов’язків директорів, інспекторів і попечителів у них. Учені-медики шукали
роботи в лікарнях і шпиталях, а також займались лікарською практикою. Дехто давав уро-
ки в приватних домах, інші прагнули працювати в цензурних комітетах. Відтак можна
стверджувати, що хронічна недоукомплектованість університетських посад протягом всієї
50 Щетинина Г.И. Университеты в России и Устав 1884 г. Москва: Наука, 1976. С. 186.
51 Ничпаевский Л. Воспоминания о Харьковском университете. 1823–1829 гг. Русская старина. 1907. Август.
№ 8. С. 377.
52 Маслійчук В.Л. Харківський університет 1838 р. в подорожніх записках Й.Г. Коля. Проблеми періодизації іс-
торії та історіографічного процесу: Харківский історіографічний зб. Харків, 2002. Вип. 5. С. 98.
53 Кононенко В.И. Ученик С.П. Боткина – В.Г. Лашкевич. Врачебное дело. 1954. № 6. С. 548.
54 Соболева Е.В. Организация науки в пореформенной России. Ленинград: Ленинградское отделение «Наука»,
1983. С. 66–67.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
96
дореформеної доби ХІХ ст. була викликана насамперед незадовільним фінансовим утри-
манням професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів. Із тієї само при-
чини чимало талановитих молодих учених віддавали перевагу державній чиновницькій
службі перед науково-педагогічною кар’єрою. Недостатнє матеріальне забезпечення про-
фесорсько-викладацьких кадрів університетів разом із іншими напрямками науково-освіт-
ньої політики царського уряду обумовлювали постійне відставання Російської імперії, й
Наддніпрянської України як її складової частини, у цій галузі від розвинених країн Євро-
пи.
References
Bakirov V., Dukhopelnykov V., Zaitsev B. ta in. (2004). Kharkivskyi natsionalnyi universytet
im. V.N. Karazina za 200 r. [V.N. Karazin Kharkiv National University for 200 years]. 750 р. Harkiv,
Ukraine.
Пилипенко Олександр Євгенійович – доктор історичних наук, професор, професор
кафедри гуманітарних дисциплін Національного університету харчових технологій
(вул. Володимирська, 68, м. Київ, Україна, 01001).
Pylypenko Oleksandr – Doctor of Historical science, Professor of Human study department
National university of food technologies (68 Volodimirska Str., Kyiv, Ukraine, 01001).
E-mail: pylypenko08@ukr.net
SOCIAL-ECONOMIC SITUATION OF TEACHERS OF NADDNIPRYANKA UKRAINE
UNIVERSITIES IN THE FIRST HALF OF THE ХIХ C.
The purpose of the investigation is to cover the material and financial situation, living conditions of
national scientist of the pre-reform era of the XIX c.
Research methods were selected in accordance with the set goal on the basis of the principles of
objectivism and scientificity. The method of analysis and deduction was mainly used to interpret archival
sources. The scientific novelty of the work is closely related to the purpose, as it analyzes the printed and
archival documents and sources that allow to establish important historical facts of the history of Ukraine
in the XIX c. Conclusions. After the establishment of the Harkiv and Kyiv Imperial Universities, among
other measures of the Ministry of Public Education in the matter of their effective functioning, the material
support of scientific and pedagogical staff was of great importance. In comparison with other social strata
of the Russian Empire, university professors belonged to the highest paid category of the population. They
had the opportunity to support their families, servants, pay utilities o ride in a business trip abroad, and
sometimes even to engage in charity.
Key words: univerity, scientific and pedagogical workers, material support, social economic situation,
money.
Дата подання: 29 травня 2022 р.
Дата затвердження до друку: 20 червня 2022 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Пилипенко, О. Соціально-економічне становище викладачів університетів Наддніпрянської
України у першій половині ХІХ ст. Сіверянський літопис. 2022. № 3. С. 87–96. DOI:
10.5281/zenodo.7186718.
Цитування за стандартом APA
Pylypenko, О. (2022). Sotsialno-ekonomichne stanovyshche vykladachiv universytetiv Naddnip-
rianskoi Ukrainy u pershii polovyni ХІХ st. [Social-economic situation of teachers of Naddnipryanka
Ukraine universities in the first half of the 19th century]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 87–
96. DOI: 10.5281/zenodo.7186718.
|