«Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана)
Мета цієї студії – проаналізувати й інтерпретувати в історико-біографічному й джерелознавчому аспектах спадщину напівзабутого, але талановитого журналіста й письменника Анатоля Калиновського (Галана) (1901–1987), якого Ігор Качуровський зарахував до числа п’ятьох-шістьох найбільш читабельних проза...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2022 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2022
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187120 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 123-135. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-187120 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Демченко, Т. Іваницька, С. 2022-12-07T10:13:39Z 2022-12-07T10:13:39Z 2022 «Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 123-135. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7190231 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187120 94:929(477)«1920/1930» А. Калиновський Мета цієї студії – проаналізувати й інтерпретувати в історико-біографічному й джерелознавчому аспектах спадщину напівзабутого, але талановитого журналіста й письменника Анатоля Калиновського (Галана) (1901–1987), якого Ігор Качуровський зарахував до числа п’ятьох-шістьох найбільш читабельних прозаїків української еміграції, відзначив легкість викладу, досконалість сюжетних конструкцій і передбачив, що «розпорошений, розпарцельований на десятки псевдонімів автор ризикує не здобути тієї слави, на яку він як письменник заслуговує…» У фокусі уваги авторок – збірка оповідань «Невигадане» (1967) та інші твори, де аналізується взятий у різних іпостасях образ Homo sovieticus й історично достовірно відтворюються типові явища радянської повсякденності міжвоєнної доби. В методологічному сенсі авторки керуються думкою, що художня література має у сучасних дослідницьких практиках особливе значення як джерело інформації про буденне життя, використовують методи психологічної реконструкції й «вживання» у внутрішній світ автора текстів. Акцентується, що головним об’єктом духовного, інтелектуального й культурного інтересу для письменника була Україна й доля її народу. Відзначається різножанровість і тематичне розмаїття доробку А. Галана, де гостра сатира, гуморески, сюжети з власного життя поєднуються з нарисами про окремих людей, про побут переміщених осіб у Німеччині, українських еміґрантів в Америці, та повсякчас домінують ретельне вивчення й аналіз радянської дійсності. Творчість його розглядається як автентичне джерело знань про життя в СРСР. Висловлюється побажання щодо нагальної потреби видати вибране із літературної спадщини цього письменника. The purpose of this study is to analyze and interpret the historical, biographical and source studies of the legacy of the half-forgotten but talented journalist and writer Anatoly Kalinovsky (Galan) (1901–1987), whom Igor Kachurovsky ranked among the five or six most readable prose writers of Ukrainian emigration, noted the ease of presentation, perfection of plot constructions and predicted that «scattered, fragmented into dozens of pseudonyms, the author risks not gaining the fame he deserves as a writer…» The authors focus on a collection of short stories «Unfabled» (1967) and other works where the image of Homo sovieticus taken in various guises is analyzed and typical phenomena of Soviet everyday life in the interwar period is reproduced historically accurately. In the methodological sense, the authors are guided by the idea fiction is of particular importance in modern research practices as a source of information about everyday life, use methods of psychological reconstruction and «use» in the inner world of the author of texts. It is emphasized that the main object of spiritual, intellectual and cultural interest for the writer was Ukraine and the fate of its people. The variety and thematic diversity of A. Galanʼs work is noted, where sharp satire and humor, stories from his own life are combined with essays about individuals, life of displaced persons in Germany, Ukrainian emigrants in America, and always dominated by careful study and analysis of Soviet reality. His work is seen as an authentic source of knowledge about life in the USSR. There is a desire for the urgent need to publish selected works from the literary heritage of this writer. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Дослідницькі нотатки «Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) «Unfabled»: soviet daily routine of the 1920s–1930s in the literary works of Anatol Kalinovsky (Galan) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) |
| spellingShingle |
«Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) Демченко, Т. Іваницька, С. Дослідницькі нотатки |
| title_short |
«Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) |
| title_full |
«Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) |
| title_fullStr |
«Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) |
| title_full_unstemmed |
«Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) |
| title_sort |
«невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості анатолія калиновського (галана) |
| author |
Демченко, Т. Іваницька, С. |
| author_facet |
Демченко, Т. Іваницька, С. |
| topic |
Дослідницькі нотатки |
| topic_facet |
Дослідницькі нотатки |
| publishDate |
2022 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський літопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
«Unfabled»: soviet daily routine of the 1920s–1930s in the literary works of Anatol Kalinovsky (Galan) |
| description |
Мета цієї студії – проаналізувати й інтерпретувати в історико-біографічному й джерелознавчому аспектах спадщину напівзабутого, але талановитого журналіста й письменника Анатоля
Калиновського (Галана) (1901–1987), якого Ігор Качуровський зарахував до числа п’ятьох-шістьох
найбільш читабельних прозаїків української еміграції, відзначив легкість викладу, досконалість сюжетних конструкцій і передбачив, що «розпорошений, розпарцельований на десятки псевдонімів автор ризикує не здобути тієї слави, на яку він як письменник заслуговує…»
У фокусі уваги авторок – збірка оповідань «Невигадане» (1967) та інші твори, де аналізується
взятий у різних іпостасях образ Homo sovieticus й історично достовірно відтворюються типові
явища радянської повсякденності міжвоєнної доби. В методологічному сенсі авторки керуються
думкою, що художня література має у сучасних дослідницьких практиках особливе значення як
джерело інформації про буденне життя, використовують методи психологічної реконструкції й «вживання» у внутрішній світ автора текстів. Акцентується, що головним об’єктом духовного, інтелектуального й культурного інтересу для письменника була Україна й доля її народу. Відзначається різножанровість і тематичне розмаїття доробку А. Галана, де гостра сатира, гуморески, сюжети з власного життя поєднуються з нарисами про окремих людей, про побут переміщених осіб у Німеччині, українських еміґрантів в Америці, та повсякчас домінують ретельне вивчення й аналіз радянської дійсності. Творчість його розглядається як автентичне джерело знань про життя в СРСР. Висловлюється побажання щодо нагальної потреби видати вибране із літературної спадщини цього письменника.
The purpose of this study is to analyze and interpret the historical, biographical and source studies of
the legacy of the half-forgotten but talented journalist and writer Anatoly Kalinovsky (Galan) (1901–1987),
whom Igor Kachurovsky ranked among the five or six most readable prose writers of Ukrainian emigration,
noted the ease of presentation, perfection of plot constructions and predicted that «scattered, fragmented
into dozens of pseudonyms, the author risks not gaining the fame he deserves as a writer…»
The authors focus on a collection of short stories «Unfabled» (1967) and other works where the image
of Homo sovieticus taken in various guises is analyzed and typical phenomena of Soviet everyday life in the
interwar period is reproduced historically accurately. In the methodological sense, the authors are guided
by the idea fiction is of particular importance in modern research practices as a source of information about
everyday life, use methods of psychological reconstruction and «use» in the inner world of the author of
texts. It is emphasized that the main object of spiritual, intellectual and cultural interest for the writer was
Ukraine and the fate of its people. The variety and thematic diversity of A. Galanʼs work is noted, where
sharp satire and humor, stories from his own life are combined with essays about individuals, life of displaced
persons in Germany, Ukrainian emigrants in America, and always dominated by careful study and
analysis of Soviet reality. His work is seen as an authentic source of knowledge about life in the USSR.
There is a desire for the urgent need to publish selected works from the literary heritage of this writer.
|
| issn |
2518-7430 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187120 |
| citation_txt |
«Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній творчості Анатолія Калиновського (Галана) / Т. Демченко, С. Іваницька // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 123-135. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT demčenkot nevigadaneradânsʹkabudennístʹ19201930hrrulíteraturníitvorčostíanatolíâkalinovsʹkogogalana AT ívanicʹkas nevigadaneradânsʹkabudennístʹ19201930hrrulíteraturníitvorčostíanatolíâkalinovsʹkogogalana AT demčenkot unfabledsovietdailyroutineofthe1920s1930sintheliteraryworksofanatolkalinovskygalan AT ívanicʹkas unfabledsovietdailyroutineofthe1920s1930sintheliteraryworksofanatolkalinovskygalan |
| first_indexed |
2025-11-25T23:31:22Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:31:22Z |
| _version_ |
1850582006073655296 |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2022. № 3
123
ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ
УДК 94:929(477)«1920/1930» А. Калиновський
Тамара Демченко, Світлана Іваницька
•
«НЕВИГАДАНЕ»: РАДЯНСЬКА БУДЕННІСТЬ 1920–1930-Х РР.
У ЛІТЕРАТУРНІЙ ТВОРЧОСТІ АНАТОЛЯ КАЛИНОВСЬКОГО (ГАЛАНА)
DOI: 10.5281/zenodo.7190231
© Т. Демченко, С. Іваницька, 2022. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9308-6170, https://orcid.org/0000-0003-1677-1013
Мета цієї студії – проаналізувати й інтерпретувати в історико-біографічному й джерелознав-
чому аспектах спадщину напівзабутого, але талановитого журналіста й письменника Анатоля
Калиновського (Галана) (1901–1987), якого Ігор Качуровський зарахував до числа п’ятьох-шістьох
найбільш читабельних прозаїків української еміграції, відзначив легкість викладу, досконалість сю-
жетних конструкцій і передбачив, що «розпорошений, розпарцельований на десятки псевдонімів
автор ризикує не здобути тієї слави, на яку він як письменник заслуговує…»
У фокусі уваги авторок – збірка оповідань «Невигадане» (1967) та інші твори, де аналізується
взятий у різних іпостасях образ Homo sovieticus й історично достовірно відтворюються типові
явища радянської повсякденності міжвоєнної доби. В методологічному сенсі авторки керуються
думкою, що художня література має у сучасних дослідницьких практиках особливе значення як
джерело інформації про буденне життя, використовують методи психологічної реконструкції й
«вживання» у внутрішній світ автора текстів.
Акцентується, що головним об’єктом духовного, інтелектуального й культурного інтересу для
письменника була Україна й доля її народу. Відзначається різножанровість і тематичне розмаїт-
тя доробку А. Галана, де гостра сатира, гуморески, сюжети з власного життя поєднуються з на-
рисами про окремих людей, про побут переміщених осіб у Німеччині, українських еміґрантів в Аме-
риці, та повсякчас домінують ретельне вивчення й аналіз радянської дійсності. Творчість його роз-
глядається як автентичне джерело знань про життя в СРСР. Висловлюється побажання щодо
нагальної потреби видати вибране із літературної спадщини цього письменника.
Ключові слова: Анатоль Галан (Калиновський), Ігор Качуровський, Дмитро Нитченко, Homo
sovieticus, радянська повсякденність, історико-документальна проза.
«Хам і хамська епоха триває і триватиме ще, мабуть, довго. Отже, пізнання цієї епохи,
як, скажемо, пізнання епохи Пушкінської через Євгенія Онєґіна,
може говорити в користь моєї… не поеми, а “віршованого роману”».
(З листа А. Калиновського до Д. Нитченка від 4 лютого 1968 р.)
120-річчя від дня народження (на жаль, ювілей пройшов непоміченим минулого року)
уродженця Чернігово-Сіверщини, напівзабутого письменника й журналіста Анатоля Гала-
на – гарний і гідний привід бодай невеликою публікацією згадати про нього. Крім того,
варто взагалі більше популяризувати історію української діаспори – і не лише вихідців із
Чернігово-Сіверського краю – насамперед творчих особистостей, котрі не тільки зберегли
свою українську ідентичність: мову, культуру, традиції, але й своєю творчістю прагнули
впливати на своїх співвітчизників далеко за межами Батьківщини, а нині вже й в Україні.
Це була одна з прикметних ознак українського ХХ ст. Л. Рева наступним чином визначи-
ла його риси в літературному вимірі: «ряснота імен, індивідуальне розмаїття українських
процесів 20-х рр. ХХ ст., Розстріляне Відродження, міжвоєнна література та література
війни, творча палітра діаспори, шістдесятництво, заґратована творчість 1970–1980-х рр.
… Це – неповний перелік європейськості України, навіть – ширше, її світового досві-
ду…»1
1 Рева Л.Г. Формула європейськості в Україні: до питань літературної біографіки в умовах становлення укра-
їнського державотворення. Розумовські зустрічі: Зб. наук. праць. Чернігів, 2021. № 8. С. 188.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
124
Важко переоцінити роль західної української діаспори в новітній історії України, і в
такому дражливому і вкрай значущому питанні, як формування національної ідентичнос-
ті. Сучасні дослідники стверджують: «Не буде перебільшенням сприймати наш час як
епоху національної ідентичності – пошуку кожною людиною уявлення про самоцінність
людського життя в його зіставленні з цивілізаційними надбаннями, культурою та історією
як минулих, так і нині сущих поколінь», бо «соціокультурне ядро країни та її цивілізацій-
ну сутність становлять насамперед люди, які не мислять себе поза історичним досвідом
свого народу, сприймають соціонормативну культуру спільноти – її розуміння “добра” та
“зла”, “правди” і “кривди”, “красивого” й “огидного” – як свою власну, із повагою став-
ляться до своєрідності національних меншин»2. Саме в діаспорі масово з’являються укра-
їнські організації, громадські об’єднання, періодика, видавництва тощо. Їхня діяльність та
інтелектуальна продукція дають підстави для визначення сутності діаспори як феномену
українського суспільства, представники якого вважали за необхідне боротися за незалеж-
ну Україну не збройним шляхом, а зберігаючи, поширюючи й примножуючи культурні й
духовні багатства українського народу. Наукове освоєння збірників художніх творів Ана-
толія Калиновського – більш знаного під псевдонімом «Галан», а також дотичних доку-
ментів і матеріалів стало доступне завдяки сайту «Діаспоріана», на якому представлені
практично всі друковані книги цього автора.
Про нього з захопленням і симпатією писали відомі українські письменники діаспори
І. Качуровський3, Ю. Тис, Д. Нитченко. Останній із названих у збірнику листів своїх ко-
респондентів вмістив епістолярій А. Галана4. Десь 20 років по тому журнал «Березіль»
оприлюднив ті само листи на своїх сторінках за редакцією доньки Д. Нитченка Лесі Ткач5.
На сторінках вищеназваного журналу з’явилися вибрані оповідання письменника з діас-
порних збірників6. Власне, доступні нам спогади та оповідання А. Галана й стали основ-
ним джерелом цієї розвідки. Серед них варто виокремити – «Будні совєтського журналіс-
та», «Невигадане», «Розмови з минулим», «З минулих днів»7. Усі вони вийшли друком у
Буенос-Айресі. Згодом письменник використав спогади, документальні нариси та зама-
льовки для створення автобіографічної повісті «Корабель без керма»8. У вступі, щоправ-
да, він зазначив, що доля героя художнього твору Андрія Королюка увібрала в себе біо-
графії багатьох людей9, але значна кількість збігів життєвих обставин героя із сюжетами з
книги «Будні совєтського журналіста» переконливо доводить, хто став головним прототи-
пом вищеназваного персонажа.
Лише порівняно нещодавно з’явилися перші наукові публікації, присвячені літератур-
ній творчості А. Галана10. Це – праці з царини літературознавства. Найбільш ґрунтовною з
них стосовно проблеми, що розглядається, є кандидатська дисертація О. Онищенка «Пое-
тика мемуарної прози письменників української діаспори другої половини ХХ століття»
(2019), де у фокусі дослідження перебуває корпус спогадів В. Короліва-Старого, В. Чап-
ленка, Анатоля Гака (І. Антипенка), Анатоля Галана (Калиновського), О. Воропая, І. Ко-
сач-Борисової, К. Туркала, Є. Щербаківської, Яра Славутича. Як зазначає фахівець, саме
історичні обставини трагічної для України епохи, доби масштабних соціальних експери-
ментів, кривавих диктатур знайшли відображення в художньо-документальній прозі укра-
їнських письменників, які працювали на еміграції. «Україна письменниками діаспори за-
фіксована у пам’яті під більшовицькою владою такою, яку знали до часу вимушеного роз-
лучення, а проте до останку пронесли любов до неї». На його думку, «спогади Анатоля
Галана (Анатолія Калиновського) насичені густою метафорикою, ліризацією оповіді. Сло-
во-образ є окрасою мовної особистості, автор вдається до майстерного художнього вико-
ристання конкретизації та синестезії, творення пейзажних замальовок й описів довкола
метафоричних мотивів, образів. Система поетики в нефікційній прозі постає через ключо-
2 Ткаченко В.М. Україна–Росія: на сконі «пропащого часу». Вид. 2-ге, доп. Київ: Політія, 2019. С. 290, 292.
3 Качуровський І. Проза Анатоля Галана. Променисті сильвети: Лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. Київ:
Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. С. 509–513.
4 Нитченко Д. Листи письменників. Мельбурн: Ластівка, 1992. С. 87–129.
5 Листи Анатолія Калиновського до Дмитра Нитченка. Березіль. 2013. № 1–2. С. 157–191; № 3–4. С. 170–191;
№ 5–6. С. 171–191; № 7–8. С. 138–191.
6 Галан А. Оповідання. Березіль. 2013. № 7–8. С. 151–191.
7 Галан А. Будні совєтського журналіста. Буенос-Айрес: Перемога, 1956. 208 с.; Його ж. Невигадане: Оповідан-
ня. Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка, 1967. 320 с.; Його ж. Розмова з минулим: Оповідання. Буенос-Айрес:
Вид-во Ю. Середяка, 1971. 196 с.; Його ж. З минулих днів (Оповідання). Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка,
1989. 154 с.
8 Галан А. Корабель без керма (Повість). Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка, 1983. 245 с.
9 Галан А. Корабель без керма… С. 8.
10 Нагаєвська І. Образна система збірки «З минулих днів» Анатоля Галана. Філологічний дискурс. 2016. Вип. 3.
С. 98–104; Цимбал Я. Совітські дебюти діяспорних письменників. ЛітȦкцент. URL: http://litakcent.com/2016/07/
22/sovitski-debjuty-diaspornyh-pysmennykiv/; Онищенко О.І. Поетика мемуарної прози письменників української
діаспори др. пол. ХХ ст.: дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01. Черкаси, 2019. С. 86–88, 100–101, 118–119.
Siverian chronicle. 2022. № 3
125
ві образи підневільної людини в тоталітарному суспільстві, через провідні мотиви – прос-
ті складові сюжети твору»11.
Варто зауважити, що в епоху постмодерну «текст-писання», трансформуючись у
«текст-читання», набуває незліченної кількості варіацій, залежно від смакових асоціацій
та тезаурусу «читаючого». Виникає необхідність у використанні методів психологічної
реконструкції суб’єктивних моделей буття (поведінки, мислення, почуттів, емоцій) як ви-
датних, так і пересічних «творців» історії. Відчувається потреба «вживання» дослідника у
внутрішній світ авторів текстів. На думку фахівців, нині художня література набуває
особливого значення як джерело культурологічної інформації про буденне життя. Тому
звернення історика-дослідника до літературно-художньої спадщини, увага до техніки «по-
бутового літописання», способів презентації буття «людини приватної» у контексті взає-
модії повсякденних та літературних текстів культури уявляється перспективною сферою
пізнання не тільки в суто інформаційному, а й у методологічному аспекті12.
Отже, наратив героя нашої розвідки можна трактувати як джерело для історичних до-
сліджень, особливо, коли йдеться про вивчення повсякдення – «буднів» простих радян-
ських людей, до числа яких автор, очевидно, зараховував і себе. Так, Андрія Королюка
він охарактеризував просто: «це зовсім не герой, а пересічний обиватель, скрізь тоді роз-
повсюджений». У цьому контексті доречним виглядає порівняння молодого журналіста з
лякливою «рибкою-пескарем» із відомої казки М. Салтикова-Щедріна, а весь «Совєтський
Союз за Сталіна» названо «країною пескарів»13.
То ким була ця призабута постать українського письменства як людина, журналіст і
митець?
Відразу зазначимо, що до сумнозвісного Ярослава Галана він жодного стосунку не
мав. У передмові до збірника оповідань А. Галана «З минулих днів» видавець Юліян Се-
редяк засвідчив це зі слів письменника: «Мій псевдонім “Галан” постав з того, що я в мо-
лодих літах симпатизував з одною дівчиною, і вона називалася Галина. Коли я зачав писа-
ти, хотів підобрати собі псевдонім, щоб не присікалися до мого родинного прізвища Ка-
линовський. Тому взяв я з ймення Галини перші три букви (ГАЛ), а з мого ймення Анато-
лій – дві (АН), і так “народився” Галан»14.
Відтворити біографію героя нашої статті не так-то й легко. Маємо декілька стислих
біограм, у яких є певні розбіжності. Народився Анатолій Васильович Калиновський
22 серпня 1901 р. на Чернігівщині в с. Землянка Глухівського повіту (нині входить до Бе-
резівської сільської територіальної громади Шосткінського р-ну Сумської обл.) в родині
священника. Відразу зауважимо, що писати свою автобіографію за кордоном він відмо-
вився, щоб не наражати на переслідування рідню, яка залишилася в СРСР15. У своїх спо-
гадах та листуванні А. Галан згадував про неї побіжно, жодного разу не назвавши імен та
місця проживання родичів, – іншими словами, поводився так, як переважна більшість
українців діаспори, а відтак і його героїв. Відомо, що середню освіту майбутній письмен-
ник отримав у Новгород-Сіверській духовній семінарії. Він писав, що навчався і в Черні-
гівській семінарії, але до вищого навчального закладу – Ніжинського інституту народної
освіти – його не прийняли… через соціальне походження. Юнак подався до Харкова, пра-
цював у редакціях коректором, секретарем, літредактором; у 1929 р. закінчив заочно Ні-
жинський інститут народної освіти (ІНО). Це відкрило йому шлях до роботи журналістом
урядового часопису «Вісти ВУЦВК» (редактор Є. Касяненко). Багато подорожував, ба-
чив, пережив, і зрештою це дало можливість реалізувати мрію – стати письменником. У
передмові до збірника «Невигадане» Ю. Тис наголосив, що «Галан знає життя, є добрим
спостерігачем, він є тим, чим мріяв стати від дитини: письменником – учителем»16. Перші
дві книжки молодого літератора побачили світ ще в радянській Україні. Утім, твори, на-
писані за лекалами соцреалізму, не викликали якогось особливого зацікавлення читаючої
публіки. Я. Цимбал навела приклад написаного у 1928 р. вірша, для якого були властиві
«смішні й наївні тепер атрибути ідеологічної поезії»: героїня мало того, що вийшла заміж
за тракториста, так ще й – «Пішла струнка Наталя / За щастям в колектив»17. Однак зару-
біжний доробок цього ж автора безсумнівно засвідчує наявність неабиякого літературного
таланту. І. Качуровський так схарактеризував притаманні його хисту ознаки: «легке пе-
ро», здатність писати «просто й невимушено», «ясний і прозорий стиль», «вміння побуду-
11 Онищенко О.І. Поетика мемуарної прози… С. 176–177.
12 Докладніше: Манкевич И.А. Литературно-художественное наследие как источник культурологической инфор-
мации. Обсерватория культуры. 2007. № 5. С. 17–23.
13 Галан А. Корабель без керма… С. 8.
14 Середяк Ю. Анатоль Галан: Замість вступного слова. Галан А. З минулих днів. С. 8.
15 Листи Анатолія Калиновського… № 3–4. С. 183–184.
16 Тис Ю. Про автора і його творчість [Передмова]. Галан А. Невигадане. С. 10.
17 Цимбал Я. Совітські дебюти… С. 11.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
126
вати сюжетний каркас оповідання». Все це забезпечувало «широкочитабельність» творів
А. Галана18. Утім, ці риси повною мірою проявилися уже в закордонних збірках, бо в
Україні він мав репутацію передусім журналіста, освіченого й талановитого, яким доро-
жили редактори й залюбки брали на роботу. А. Галанові довелося чимало помандрувати,
рятуючись від нав’язливої уваги чекістів (співробітників ОДПУ та НКВД). «Дамоклів меч
повільно наближався до моєї голови», – зафіксував він19. Це – не метафора, а усвідомлен-
ня смертельної загрози. Яким болем сповнені рядки про втрату друзів, добрих знайомих,
страчених після вбивства С. Кірова. Для А. Калиновського не стало секретом (зрештою,
він видав свої спогади вже після розвінчання «культу особи»), що Кірова наказав «при-
брати» «заздрісний диктатор» Сталін, але провину поклали на «українських націоналіс-
тів», серед яких було багато діячів культури й мистецтва. «Коли прочитав я повідомлення
про звірячу розправу з українськими письменниками, коли уявив їх, багатьох особисто
знаних, спотворених смертною мукою, залитими кров’ю, на мить зупинилося серце, і мо-
зок прокололо вогненне бажання: дай, Боже, віддячити колись організаторам цього
страшного злочину», – писав автор20. Зрештою, він «вийняв довголежалий диплом» про
вищу педагогічну освіту й подався до Середньої Азії, пішов працювати шкільним учите-
лем у Бішкеку (тодішня назва столиці Киргизії – Фрунзе)21. Таким чином, хоча письмен-
ника нібито й оминув сталінський терор, але він добре знав про ці чорні сторінки україн-
ської історії. Перед початком Другої світової війни А. Галан повернувся в Україну, а в ча-
си нацистської окупації вирушив на Захід. У опрацьованій нами літературі бракує кон-
кретної інформації про цей період його життя, але у вищезгаданій повісті йдеться про те,
що герой Андрій Королюк разом із дружиною приїхав в Україну у відпустку, а коли на-
дійшов час повертатися, то дізнався, що й у Киргизії розпочалися арешти22. Подружжя
знайшло собі роботу в Чернігові, а згодом, навесні 1939 р., у Чемері – селі чи навіть міс-
течку «на півдорозі між Черніговом і Києвом»23. Тут їх і застала німецько-радянська вій-
на. Жодних симпатій до нацистів у творах А. Галана не спостерігається. У цитованій по-
вісті йдеться про те, що від німецького бомбардування загинула вагітна дружина головно-
го героя, і над ним опустилася «чорна завіса самотності»24. Як і де А. Галан пережив оку-
пацію, не знаємо. У його творах домінує тема втечі від радянської влади. Зокрема, у опо-
віданні «Поклик любови» привертають увагу рядки про «великий ісход»: «Їдуть на конях,
на велосипедах, ідуть пішки, а ззаду – примара шибениці, пропагандивний гавкіт: “Ми вас
знайдемо й на дні моря!”»25. Чимало українців західної діаспори спромоглися записати
спогади про те, як покидали свою Батьківщину. Хотілося б згадати мемуари агронома
Павла Пришиби, який народився у с. Чемер на Чернігівщині, а скінчив своє земне життя у
м. Філадельфія (США). Спомини побачили світ у Чернігові, на презентацію приїздили
донька й онуки автора. При порівнянні текстів А. Галана й чемерівського агронома впадає
в око їхня разюча подібність. При цьому не йдеться про стилістичні тонкощі чи якісь біо-
графічні подробиці. Обидва земляки писали про те, чому вирішили тікати, що пережили й
побачили на довгій і небезпечній дорозі. В. Пришиба не зміг простити радянській владі,
«яка всю нашу родину сплюндрувала. Звичайно, і німці для мене окупанти теж…»26 Коли
у вересні 1943 р. фронт почав наближатися до Дніпра, він запряг гарних коней, посадив на
гарбу дружину й доньку, запасся відповідними документами й харчами на дорогу й по-
дався, як і тисячі інших біженців, на Захід, попереду відступаючих німецьких військ27.
Із листів А. Галана до Д. Нитченка видно, що на шляху до Арґентини автор мешкав у
таборах для Ді-Пі (переміщених осіб) спочатку в м. Форст на сході Німеччини, потім в
Ландеку на заході Австрії. Ганна Черінь згадувала, що якийсь час А. Галан працював в
українському видавництві «Голос» у Берліні. Тут чи не вперше проявився його талант гу-
мориста й сатирика: журналіст запропонував випускати стіннівку під назвою «Марабу»28.
Гуморески, жарти, дотепи давали хоч якусь розраду працівникам. У 1946 р. таборяни Лан-
дека спромоглися видавати гумористичний журнал «Проти шерсті». Його постійним авто-
ром став А. Калиновський (гумористичні твори він зазвичай підписував як Іван Евенту-
альний). Дещо з його доробку було згодом вміщене в гумористично-сатиричному кален-
18 Качуровський І. Проза Анатоля Галана… С. 511.
19 Галан А. Будні совєтського журналіста… С. 199.
20 Там само. С. 172.
21 Там само. С. 204–205.
22 Галан А. Корабель без керма… С. 114.
23 Там само. С. 152.
24 Там само. С. 152.
25 Галан А. Невигадане… С. 70.
26 Пришиба П.В. Моє життя: Спогади. Уп.: М. Ткач. Чернігів: Десна Поліграф, 2014. С. 316.
27 Там само. С. 320.
28 Черінь Г. Їдьмо зі мною! (Репортажі). Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка, 1965. С. 14.
Siverian chronicle. 2022. № 3
127
дарі-альманасі «Мітла», який у 1950-х рр. виходив у столиці Арґентини. Наочне уявлення
про побут інтернованих дає «Ода зупі»:
«Прозора і легка для вжитку,
І вільна від товщу й приправ,
Ти – все ж життя тримаєш нитку,
Щоб духа табір не віддав»29.
Згодом серед діаспорної української спільноти Галан здобув славу чи не найпершого
гумориста. Д. Нитченко слушно підмітив: «Умів Галан висміяти як підрадянську дійс-
ність, русифікацію, безголов’я влади, так не шкодував фарб висміяти й поцейбічне життя:
гонитву за долярами, підлабузництво, сварливість, пиятику тощо»30. У першій книзі своєї
«задзеркальної» мемуарної серії відомий український письменник, літературознавець і ви-
давець Михайло Слабошпицький вмістив лист – відгук І. Качуровського на книжку «Од-
кровення в кафе “Пегас”». «Два дні тому прилетів до мене Ваш Пегас», – писав Ігор Васи-
льович, зазначаючи, що «до книжки пасував би епіграф Толі Калиновського: “Коли нема
над чим сміятись, – смійся над собою”»31. Мабуть, ця дотепна формула не раз допомагала
її авторові з гідністю переносити випробування, що постійно зустрічалися на шляху емі-
гранта.
Сім років прожив А. Галан у Південній Америці, а потім з родиною перебрався до
США. Письменник відзначив: «Порівнювати Арґентину з Америкою можна так само, як
небо і землю»32. Хоча в обох країнах він працював робітником, при цьому в нього виста-
чало коштів, часу і, найголовніше, натхнення для літературної творчості: всього за життя
письменника вийшло друком понад 20 книг. Більшість із них з’явилася в Арґентині,
оскільки друкування будь-яких видань там коштувало набагато дешевше, ніж у США чи
Канаді, а письменникові доводилося здебільшого самому оплачувати послуги видавницт-
ва33. У Сполучених Штатах Анатоль Галан мешкав з родиною у м. Рочестері (на півночі
штату Нью-Йорк). Помер 3 жовтня 1987 р.
Головним об’єктом духовного, інтелектуального й культурного інтересу для письмен-
ника упродовж усього його життя була Україна та доля її народу. Відзначимо різножанро-
вість доробку й тематичне розмаїття пера А. Галана: тут гостра сатира, гуморески, сюже-
ти з власного життя вдало поєднуються з нарисами про людей, із якими його зводила
журналістська доля, присутні цікаві замальовки про побут переміщених осіб в Німеччині,
про українських еміґрантів в Америці, але все-таки домінують ретельне вивчення й препа-
рування радянської дійсності, зокрема повсякдення. У своїх найкращих творах письмен-
ник спромігся створити достовірні, узагальнюючі образи пересічних мешканців країни
«перемігшого соціалізму», переконливо показати їхні скромні радощі й великі біди. До
того ж, за політичним життям СРСР, економічними та культурними досягненнями чи не-
вдачами України А. Галан уважно слідкував до середини 1980-х рр. І висновки цих спо-
стережень понад 40 років, прожитих за межами СРСР, були невтішними. «Все лишається
без змін»34, – таку назву отримало невелике оповідання, вміщене у збірнику, виданому
вже по смерті автора.
Нині вітчизняні історики переконливо довели, що в СРСР після згортання політики ко-
ренізації правляча партія насаджувала нову багатонаціональну (а по суті безнаціональну)
спільність – «радянський народ» із однозначним домінуванням російської культури, мови
та комуністичної ідеології. Тільки за межами «соціалістичного табору» так звані «перемі-
щені особи» – свідки, жертви й втікачі від соціалістичних експериментів (що зрештою ви-
лилися у відомі судові процеси, спрямовані проти української інтелігенції, розкуркулю-
вання, Голодомор 1932–1933 рр., кривавий «Великий терор» 1937 р.), – змогли перевести
подих. Не менш дошкуляв представникам національно свідомої інтелігенції постійний
ідеологічний диктат. У листі до Д. Нитченка від 4 лютого 1968 р. А. Галан писав: «Цього
року сповниться 25 літ, як я, та, мабуть і ти залишили Україну. Ніколи ми її не забудемо і
не відречемося, але хай мені Бог простить, я щасливий, що не проробляю “Історії партії”,
не повторюю, як попка, в старших класах школи: Основа пролетарського гуманізму міс-
титься в словах Горького: якщо ворог не здається, то його знищують (курсив автора –
Т. Д., С. І.). Теж мені гуманізм! Америка добра тим, що тут до тебе нікому нема діла. Не
29 Мітла: Календар-альманах на 1953 р. Буенос-Айрес, [1953]. С. 118.
30 Нитченко Д. Листи письменників… С. 89.
31 Слабошпицький М. Протирання дзеркала. Те, чого ви не прочитаєте в історії літератури: спогади. Київ: Яро-
славів Вал, 2017. С. 246.
32 Листи Анатолія Калиновського… № 1–2. С. 170.
33 Там само. С. 170–171.
34 Галан А. З минулих днів… С. 99–104.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
128
роби злочинів, і ніхто не замахнеться пальцем на твою особу. Спи спокійно, пиши, що хо-
чеш. І до американських порядків – байдужі»35.
Подібні настрої домінували в середовищі українців, які масово тікали з «соціалістич-
ного раю»: спочатку до Німеччини, потім у Західну Європу, а далі – за океан – до країн
Північної та Південної Америки. Згідно з даними, наведеними І. Качуровським, наприкін-
ці 1945 – поч. 1946 рр., незважаючи на зусилля так званих радянських комісій із репатріа-
ції, викрадення людей, здійснювані агентами «Смершу» тощо, на Заході залишилося
бл. 400 тис. українців36. Щоправда, сучасні історики називають удвічі меншу кількість –
близько 200 тис. біженців37, але й ця статистика свідчить про свідоме небажання багатьох
людей жити в СРСР. Згідно з оприлюдненими даними, у 1945–1947 рр. західні союзники,
по суті, не перешкодили так званим радянським репатріаційним комісіям «повернути на
Родіну» 2272 тис. радянських громадян. Відомий зарубіжний історик Тоні Джадт із обу-
ренням писав: «Сцени відчайдушної боротьби, коли російських емігрантів, які, власне, ні-
коли й не були радянськими громадянами, українських партизанів та багатьох інших осіб
зганяли докупи британські чи американські солдати і виштовхували (часом буквально)
через кордон, де на них чекав НКВС, були жахливі»38.
Утікачі від радянської влади змушені були заробляти собі на життя важкою фізичною
працею, прилаштовуватися до незвичних побутових умов, вивчати мови країн, до яких пе-
реселялися. Більшість із них тверезо оцінювали свої шанси на повернення на Батьківщину
й розуміли, що побачити свою рідну землю їм навряд чи пощастить. Радянська пропаган-
да трактувала цих людей як «лютих ворогів радянського народу», «запроданців», «буржу-
азних націоналістів» тощо, а найчастіше робила вигляд, що їх взагалі не існує. Правдива
інформація цікавила тільки спецслужби. Так, захопивши в Празі багаті документальні
фонди Музею Визвольної боротьби (Празький архів – ПА), співробітники КДБ розробля-
ли їх з метою виявлення зв’язків і родичів втікачів, розкриття псевдонімів, тобто для опе-
ративних цілей. Дослідниця історії цього найбільшого архіву української еміграції міжво-
єнної доби наголосила: «ПА є класичним зразком маніпуляцій влади з архівними доку-
ментами. … Упродовж майже двох повоєнних десятиліть перебування в державних архі-
вах УРСР фонди ПА стали інструментом реалізації офіційної політики пошуку “ворогів
народу” – “контрреволюційних (к/р) елементів” у середовищі української еміграції»39.
Наукове опрацювання цих фондів розпочалося лише в роки незалежності.
Мистецькі здобутки представників української діаспори, особливо твори художньої лі-
тератури, теж перебували під суворою забороною. Тож її читали переважно закордоном.
Наклад творів А. Галана, як зазначалося у вихідних даних книг, досягав зазвичай 1000, ін-
коли півтори тисячі примірників, які знаходили своїх читачів, хоча й не відразу.
Спадщину Галана можна трактувати не лише як оригінальне літературне явище. Озна-
йомившись зі змістом збірників оповідань, спогадами, віршованою повістю «Хам»40, яку
А. Галан вважав своїм найкращим творінням41, починаєш усвідомлювати, що ці тексти в
сукупності є цінним джерелом для глибшого розуміння багатьох явищ і процесів, що від-
бувалися в СРСР у цілому й в Україні зокрема, і зрештою сформували «тип» радянської
людини, базові риси якого суттєво позначилися на світогляді, поведінці, культурі мільйо-
нів громадян сучасної України. Рудименти «совкової» ментальності не викоренені й дони-
ні: радянський досвід відтворюється в наступних поколіннях. Як по-сучасному звучить
відповідь безіменної продавчині в київській «українській» книгарні американському «ін-
туристові», ще й члену компартії США, який поцікавився, а чому в крамниці бракує укра-
їномовної літератури: «А какая разница! В Кієві всє говорят па-рускі!»42. Цю гумореску
було вміщено в календарі-альманасі «Мітла» за 1966 р. Ми не впевнені, що Юхим Ковінь-
ка – один із численних псевдонімів А. Калиновського, але зміст і стиль гуморески дуже
схожі на творіння І. Евентуального. (І. Качуровський писав про два десятки псевдонімів,
якими послуговувався письменник, хоча назвав тільки 7 із них)43. Чимало різноманітної
35 Листи Анатолія Калиновського… № 3–4. С. 177.
36 Качуровський І. Променисті сильвети... С. 515.
37 Шаповал Ю.І. Ді-Пі. Енциклопедія Сучасної України / Гол. ред. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський та ін.;
НАН України; НТШ. Київ: Ін-т енциклопед. досліджень НАН України, 2007. URL: https://esu.com.ua/search_
articles/php?=26480.
38 Джадт Т. Після війни. Історія Європи від 1945 р. / Пер. з англ.: К. Зарембо. 2-ге вид. Київ: Наш Формат, 2021.
С. 50.
39 Боряк Т. Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945–2010). Ніжин: Вид-во
НДУ ім. М. Гоголя, 2011. С. 11.
40 Галан А. Хам (Віршована повість). Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка, 1970. 112 с.
41 Листи Анатолія Калиновського… № 7–8. С. 147–148.
42 Ковінька Ю. Як Савка Булака на Україну їздив (Сповідь прозрілого комуніста). Мітла: Календар-альманах на
1966 р. Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка, 1966. С. 46.
43 Качуровський І. Променисті сильвети… С. 509.
Siverian chronicle. 2022. № 3
129
інформації можна почерпнути з творів Анатолія Калиновського, під яким із своїх числен-
них псевдонімів він би не виступав… Зокрема, і про повсякдення української діаспори,
адже роки, проведені письменником у Західній Європі, Південній та Північній Америці
складають половину його життя.
Однак найчастіше автор все-таки звертався до радянської дійсності 1920–1930-х рр.
Причина, як на нас, очевидна: А. Галан був не просто свідком, а безпосереднім учасником
подій, як журналіст однієї з впливових щоденних газет багато чого знав, а ще більше по-
бачив під час службових відряджень та вимушених мандрівок Україною. І, як уважний
спостерігач, міжвоєнну радянську історію поділив на два періоди: вододілом стали роз-
куркулення, колективізація, процес «Спілки визволення України», «кіровщина».
Двадцяті роки в радянській Україні теж не були безхмарними. Чого вартий тільки до-
кладний опис такого суто більшовицького заходу, як «партійна чистка». Хоча А. Галан
був безпартійним, але як журналіст мав право бути присутнім на цьому дійстві. Його не-
приємно вразила атмосфера в залі, безцеремонність, грубість і хамство «чистильників».
Українська письменниця Люціанна Піонтек, яка народилася в сім’ї німця, та ще й власни-
ка млина, зомліла, бо змушена була розповідати загалу про родинну драму44. Утім, це бу-
ла тільки прелюдія до справжньої трагедії: її заарештували 5 серпня 1937 р., звинуватив-
ши в тому, що вона нібито є «агентом англійської, німецької та польської розвідок», і роз-
стріляли 25 вересня того ж року45. Така ж доля спіткала й чоловіка Л. Піонтек – письмен-
ника та державного діяча Івана Кулика. Зовсім іншою в спогадах А. Калиновського вигля-
дала атмосфера на І Всеукраїнському з’їзді пролетарських письменників, який відбувся на
початку 1927 р. у Харкові. Автор навів і прокоментував слова завідувачки Відділу преси
ЦК КП(б)У, яка в кулуарах з’їзду висловила своє задоволення його роботою: «19-й вік, –
говорила вона, – називали золотим віком, що породив стільки великих літературних імен.
… Я сподіваюся, що наш 20-й вік буде золотим для України, а запорукою тому ця талано-
вита публіка, яку я бачу й чую». Майже чверть століття по тому А. Галан, пригадавши
цей прогноз, із сумом констатував, що може б так і сталося, «коли б не вліз гадюкою в
українське нутро сталінсько-московський терор і не відкусив на початку чорних 30-х ро-
ків півсерця бурхливому національному ренесансові»46.
Відмова від НЕПу, згортання українізації й посилення репресивних заходів стосовно
практично всіх верств населення завершилися Голодомором… Як мешканець Харкова
А. Галан щодня бачив жебраків, нещасних, конаючих людей, трупи на вулицях, але як ра-
дянський журналіст мусив пропагувати зовсім інше: кореспонденти газети «твердо засвої-
ли правило: писати тільки в оптимістичному тоні»47. Це викликало розпач: вперше поба-
чивши, як проходило розкуркулення, журналіст, повернувшись із відрядження, по-чорно-
му напився… Це був, за його словами, «початок жаху»48.
Знову ж таки достатньо вагомо звучать його звинувачення сталінській владі: «Дехто
забув, “подарував” режимові події 30-х років. Але кожен, хто має крихітку душі, не забу-
де їх ніколи. Не забуде висохлих, дитячих тіл, тих ходячих людських трупів з набряклими
ногами, мертвотного, приреченого, байдужого спокою в оселях. Москва карала Україну за
непослух мільйонами засуджених на повільне, без права скарги і просьби на порятунок,
знищення»49. Події 1932–1933 рр., самогубства Миколи Скрипника й Миколи Хвильово-
го, розгортання масових репресій боляче зачепили дуже багатьох представників інтеліген-
ції. Вважаємо, що ця тема в творчості А. Галана посідає особливо важливе місце й заслу-
говує на спеціальне дослідження. Але варто ще раз підкреслити, що письменник все-таки
робив наголос на становищі всього населення України, недвозначно визначивши ворога
своєї Батьківщини в образі більшовицької Москви.
Звільнившись із редакції газети, Калиновський влаштувався кореспондентом лісового
журналу, деякий час працював у харківському бібколекторі, згодом у різних районних ви-
даннях. Під час цих вимушених змін роботи множилися враження, накопичувався досвід,
глибшало розуміння ситуації, у численних відрядженнях практично по всій радянській
Україні допитливому й доброзичливому журналістові траплялося чимало цікавих людей.
Хоча реалії доби не схиляли співрозмовників до особливої відвертості, але якісь життєві
історії, побутові факти фіксувалися в його пам’яті чи блокнотах і були покладені в основу
літературної творчості уже в діаспорі.
44 Галан А. Будні совєтського журналіста… С. 39.
45 З порога смерті: Письменники України – жертви сталінських репресій / Авт. кол.: Бойко Л.С. та ін.; Уп.:
О.Г. Мусієнко. Київ: Радянський письменник, 1991. Вип. І. С. 364–365.
46 Галан А. Будні совєтського журналіста… С. 51.
47 Галан А. Корабель без керма… С. 28.
48 Галан А. Будні совєтського журналіста… С. 113.
49 Там само. С. 139.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
130
Важливо наголосити, що героями коротких, зазвичай по декілька сторінок, оповідань,
ставали люди різних націй, віруючі й атеїсти, представники трудящих, як тоді прийнято
було ділити, класів і навпаки, інтелігентні постаті й навіть кримінальні злочинці. Автор
прагнув усіх зрозуміти, хоча, звичайно, декому співчував значно більше. Складається вра-
ження, що послідовно й щиро він ненавидів лише кремлівську верхівку, співробітників
ОДПУ–НКВД та сексотів різних мастей.
Серед героїв А. Галана привертають увагу люди, здатні на самопожертву заради свого
народу, причому це не тільки українці. Чи не перший збірник автора «Пахощі», який вий-
шов друком у Буенос-Айресі (1951 р.), відкривається оповіданням «Айше». Воно було
відзначене премією на літературному конкурсі українських новелістів, який проходив у
австрійському місті Зальцбург у вересні 1946 р.50 Події розгортаються в Криму напере-
додні війни: відпочивальник – український юнак – познайомився з юною кримською та-
таркою. Дівчина була красунею, розумницею, гарно співала. Айше знала й українські піс-
ні, і коли співала «Ой, зійди, зійди, / Ясен місяцю…», то перед очима закоханого героя но-
вели «одразу виринала» «рідна Україна – та колишня, шевченківська: «Мені здавалося,
що її сумирний дух в’ється над моєю головою, що вона – невмируща й незмінна мати –
скликає своїх дітей»51. Айше виховувалася в родині, де дотримувалися суворих мусуль-
манських звичаїв: її рідні нізащо б не погодилися на шлюб з «чужим». Український «Ро-
мео» і кримська «Джульєтта» вирішили тікати, щоб одружитися, але в останню хвилину
дівчина відмовилася. Айше заявила: «Я люблю свою батьківщину, свій бідний нарід, а ти
для нього не будеш здатний на жертву»52. Ці слова, вкладені у вуста дуже симпатичної ге-
роїні, можна трактувати як щире співчуття українців, вимушених назавжди покинути
свою Батьківщину, кримським татарам, котрі стали жертвою сталінської депортації у
1944 р.
Такою ж стійкою в своїх переконаннях, здатною на самопожертву постає героїня нове-
ли «Віра», вміщеної у вищеназваному збірнику. Батько в запалі боротьби з «релігійним
туманом» назвав доньку Невірою53. Але дівчинка багато читала; книги навчили її критич-
но оцінювати настанови радянської пропаганди й таємно від батька, який уже дослужився
до посади судді, прийняла хрещення в церкві й таки стала Вірою. Вже студенткою вона
вступила до якоїсь підпільної «організації українців-державників», а коли її прийшли за-
арештовувати, вистрибнула з вікна четвертого поверху54. Належно оцінив автор вчинок
священника з невеликого містечка, який в умовах німецької окупації не побоявся видати
єврейській дівчині Раїсі нові документи й посвідку про вінчання з коханим – українцем
Сергієм. Молоде подружжя перебралося до Києва, але й там знайшовся «землячок», який
їх шантажував, вимагаючи грошей. До честі Сергія, він зумів зберегти життя дружини й
новонародженої дитини55.
У збірниках оповідань представники класу, від імені якого правили більшовики, про-
голосивши «диктатуру пролетаріату», трактуються насамперед як люди, котрих цинічно
обманули в їхніх надіях на «краще життя». Спостерігаючи за умовами праці й бажаннями
працівників на різних виробництвах, письменник прийшов до висновку: робітник насам-
перед прагне «втекти до дідька від ударництва (пізніше – стахановщини) та відпочити в
близькому колі родини…»56, а його змушують працювати понаднормово, безоплатно, бра-
ти підвищені соціалістичні зобов’язання тощо. На знаменитому Тракторобуді журналіст
даремно шукав «на обличчях робітників ентузіазму»: «Патосом робітники не горіли, бо
поезія – одне, а життєва проза – інше. Робітник дбає, щоб чогось не попсувати, бо за це
карають. Робітник зосереджений і мовчазний. Нишком він позирає на цехового годинника
й хоче, щоб скорше скінчився день»57. Цей останній штрих демонструє не тільки ступінь
«трудового ентузіазму», але й свідчить про злиденність працюючих: годинників вони не
мали.
У низці оповідань переконливо показано нелюдські умови праці шахтарів. «У чорній,
задушливій ямі, скрутившись удвоє, порпається робітник… Людина-ховрах… І коли вилі-
зе цей будівник соціялізму “на гора”, він має таке відчуття, наче вимолотили його ціпа-
ми»58. Єдина радість для шахтарів – субота: день, коли вони «гуляють», тобто безпробуд-
50 Галан А. Айше. Галан А. Пахощі. Буенос-Айрес: Вид-во М. Денисюка, 1951. С. 9–24.
51 Там само. С. 19.
52 Там само. С. 23.
53 Галан А. Віра. Галан А. Пахощі. С. 36.
54 Там само. С. 43.
55 Галан А. Розмова з минулим… С. 57–64.
56 Галан А. Будні совєтського журналіста… С. 100.
57 Там само. С. 43.
58 Галан А. Пахощі… С. 88–89.
Siverian chronicle. 2022. № 3
131
но п’ють59. Такий спосіб життя призводив до значних людських втрат і численних втеч із
Донбасу. У 1930-ті рр. гостро постала проблема нестачі робочої сили. Для А. Галана не
було новиною, що на шахти брали на роботу практично всіх, незалежно від соціального
походження й минулих «гріхів». «Уже не дивилися й на соцстан, не відштовхували уцілі-
лих куркулів і куркульських дітей», – саркастично писав він60. Довелося журналісту по-
знайомитися і з умовами праці лісорубів. Було це на Житомирщині, в лісах під Олев-
ськом. Природа там прекрасна. Проте влада, вимагаючи підвищувати продуктивність пра-
ці, нарощувати поставки деревини, не звертала уваги на харчування робітників та коней. І
ті, й другі були вкрай виснажені, охляли від убогого раціону. А. Галан пишався, що його
критичні дописи до місцевої преси все ж таки посприяли тому, що працівникам лісгоспу
стали давати м’ясо, а коням – овес61. Приблизно така ж картина спостерігалася й у ліс-
пгоспі на Поділлі.
Ще важчим було становище робітників радгоспів. Автор влучно називає ці сільсько-
господарські радянські підприємства «рабгоспами». Відзначивши, що об’їздив десятки
подібних об’єктів, він запевняв, що вони скопійовані з поміщицьких «економій», але
значно гірші, бо робітникам майже неможливо було звільнитися з роботи: існувало багато
засобів насильно утримати робочу силу. Місце поміщика в радгоспі належало директо-
ру62. Сюжет отримав продовження в оповіданні під назвою «Директор». Колишній в’язень
ГУЛАГу пішов проситися на роботу до двоюрідного брата – «директора великого степо-
вого радгоспу». Огидні звички родича, якими той безсоромно хизувався, змусили відмо-
витися від наміру і з гіркотою констатувати, що це «новий тип паразита на тілі народу.
Він – усевладний і непомильний, бо його призначила партія»63.
Якими б не були важкими побутові умови людей, але здається, що це не головне в їх-
ньому глибокому розчаруванні діями влади. Партійно-радянська номенклатура, яка з ви-
соких трибун говорила одне, а чинила прямо протилежне, багато посприяла дискредитації
«високих ідеалів комунізму». У цьому переконався на власному досвіді Галан, коли в ре-
дакції йому дали санаторну путівку до Криму. На півострові йому сподобалося, а ось сусі-
ди по санаторію – не надто. Річ у тім, що це були партійно-радянські чиновники середньо-
го рівня, переважно з Москви. Журналіста вважали за «свого» й відверто пліткували при
ньому. Навівши декілька конкретних прикладів подібних балачок, він зробив висновок:
«Питання заробітку, вигідних відряджень, гарних випадкових жінок і бенкетів – ось і все
коло зацікавлень новітньої аристократії». «Курортні партійці» були байдужими до дер-
жавних проблем і потреб людей: «Народ для них лише сіра маса, щось на зразок угноєння
для квітів життя членів компартії!»64 Контрастом до ситого й заможного життя курортни-
ків є згадка про злиденне становище, в якому перебували корінні жителі – кримські тата-
ри: одягнуті в якесь «неймовірне дрантя», вони жебрали шматок хліба у відпочивальни-
ків65.
Низька заробітна плата, брак найнеобхідніших речей, житла, убогість побуту привчила
людей виживати, викручуватися, махлювати. «Шлюбна сукня», пошита з білих мішків
з-під крейди, – це реалії тогочасного побуту, символічна прикмета часу. Однак жінка, яка
виходила заміж у такому диковинному наряді, була щасливою в родинному житті66. Знач-
но більшим лихом були невмолимі радянські закони. Ми вже відзначили, що для А. Кали-
новського особистою драмою став поділ на «своїх» і «чужих», що запанував на теренах
колишньої Російської імперії після встановлення радянської влади. «Чужими» вважалися
усі ті, «хто не міг засвідчити своє робітничо-селянське походження», бо народився в «не-
правильних сім’ях» – поміщиків, «буржуїв», духовенства, царських чиновників й офіцерів
і, звичайно ж, заможних селян – «куркулів». Щодо них практикувалися «жорсткі анкетні
обмеження». Нелегко доводилося інтелігенції, що вважалася «буржуазним і класово чу-
жим елементом», їй теж «було відмовлено в політичному довір’ї»67. Цих «неповноцінних»
громадян усіляко дискримінували: звільняли з роботи, «вичищали», не допускали до всту-
пу у середні та вищі навчальні заклади. Само собою, вони ставали першими кандидатами
на арешти як «вороги народу», в тюрми, табори ГУЛАГу та навіть розстріл. Досить часто
їм відмовляли навіть у паспортах. Долю одного з таких бідолах відтворив А. Галан у опо-
віданні «Перекоти-поле». Герою довелося пережити на рідній землі 11 років «постійної
59 Галан А. Пахощі… С. 89–90.
60 Там само. С. 84.
61 Галан А. Будні совєтського журналіста… С. 119.
62 Там само. С. 32–35.
63 Галан А. Розмова з минулим… С. 49.
64 Галан А. Будні совєтського журналіста… С. 133.
65 Там само. С. 134.
66 Галан А. Розмова з минулим… С. 146.
67 Ткачова Л.І. Дореволюційна інтелігенція в радянській тоталітарній системі. Проблеми історії України: факти,
судження, пошуки: Міжвідомч. зб. наук. пр. Київ, 1994. Вип. 3. С. 51.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
132
тривоги», перш ніж пощастило з родиною «через тріснуту залізну заслону» вибратися з
СРСР68. За одруження з ізгоями комсомольці і тим паче комуністи могли поплатитися
своїми членськими квитками. Так трапилося з героєм оповідання «Ундіна»69.
Постійним супутником усіх радянських громадян був страх, а найбільшою загрозою
навіть для лояльних до радянській влади людей ставав прискіпливий інтерес з боку орга-
нів ОДПУ–НКВД. До речі, і сам письменник не приховував, що боявся, коли його викли-
кали на бесіду до зловісної установи. Героїню оповідання «Страх» – талановиту лікарку-
хірурга так залякали викликами на допити, що в неї почали тремтіти руки: в результаті
під час операції помер пацієнт. Провину за цю втрату жінка взяла на себе й прийняла
смертельну дозу морфію70. Ця ж тема розкривається і в оповіданні «Пальці хірурга»71.
Причому ознаки цієї згубної для мільйонів людей політики проявлялися пропорційно
«успіхам» соціалістичного будівництва й досягли апогею в 1937–1938 рр. Стратегічна ме-
та полягала в тому, щоб залякати всіх – від маршалів і наркомів до пересічних громадян.
Український публіцист В. Базилевський писав з цього приводу: «Віра (підкреслення авто-
ра – Т. Д., С. І.) в Сталіна – не дальтонізм. Це аберація розуму під ідеологічним пресом, а
потім і безтямним страхом. Поступове привчання себе до бачення того, чого не було на-
справді. І до небачення фактів і явищ, які затягували душу у прірву смертельного відчаю і
безвиході. Психологія рабства». І яку б мету не ставили перед собою більшовицькі вожді,
вони насамперед здобули «приголомшливий успіх у справі “розлюднення людини”»72.
Аналіз літературних текстів А. Галана переконливо демонструє, що сама система зму-
шувала людей вдаватися до негідних вчинків не тільки в моральному плані, але й таких,
що підпадали під кримінальну відповідальність. Вагітна жінка заявила в міліцію, що бать-
ко її дитини – лікар і повинен платити їй аліменти. Виявилося, що це наклеп. Коли цю
«претендентку на аліменти» викрили, то вона пояснила свій вчинок просто: разом із
справжнім батьком, який теж бідний – «заробляє всього тридцять рублів на місяць», вони
вирішили: «нехай лікар допоможе нам виростити нашого сина», бо він, на їхню думку,
був заможним73.
Саме в часи повного дефіциту буйним цвітом розквітла корупція на побутовому рівні.
Героїня ще одного з оповідань із власного гіркого досвіду «знає твердо: нічого в Совєт-
ському Союзі задарма не робиться»74. Аморальність вчинків, брутальність, жорстокість,
що межує із садизмом, пошук у всьому матеріальної вигоди – ця проблематика зустріча-
ється у багатьох творах А. Галана, та й чи могло бути інакше в країні, де «Хам, як лицар-
переможець, / Сидить на білому коні»75. Негативні, асоціальні форми поведінки, жадіб-
ність транслювалися у досвід прийдешніх генерацій. Показовим у цьому сенсі є розчару-
вання героя оповідання «Homo sovieticus» Сергія Дарчука. Молодий українець, що отри-
мав вищу освіту в США, випадково зустрівся зі своїм однокласником Льовою Гордоном у
Нью-Йорку. У роки нацистської окупації останнього врятувала від неминучої смерті укра-
їнська жінка, згодом він одружився з її донькою, подружжя перебралося до Америки. Між
земляками встановилися приязні стосунки, й дружина Льови вирішила з далекої Батьків-
щини «викликати» свою добру знайому, молоду красуню Тамару, щоб познайомити з не-
одруженим Сергієм. Молоді люди начебто покохали одне одного: справа йшла до вінчан-
ня. Щоправда, Тамара не цікавилася духовними проблемами: «Нема в мене сили на бо-
ротьбу за так звані вищі ідеали, … що ти хочеш від слабих жінок, які звикли стояти в без-
конечних чергах і дякують за те, коли їм що-небудь дадуть». Сергій ставився із розумін-
ням до її позиції. «Зміниться багато поколінь, аж поки відійде в небуття комуністичне
нашарування, доти повернуться знеславлені гарні традиції слов’янських гуманних наро-
дів», – розмірковував він. Утім, ідеали й кохання – це одне, а реальні статки в суспільстві
«загального добробуту» – зовсім інше: Тамара, трохи поживши в Америці, швиденько
знайшла собі мільйонера й відправилася з ним до Швейцарії. Соромно й гірко за цей її
вчинок було дружині Льови Гордона76.
Однак часто радянські люди, що йшли на правопорушення, викликали в автора спів-
чуття: дівчина – для радянської влади «клясово чужа особа», котра зробила собі фальшиві
документи, щоб поступити до інституту, який вподобала77; чоловік, що, рятуючись від пе-
68 Галан А. Розмова з минулим… С. 76–85.
69 Там само. С. 148–156.
70 Галан А. Поразка маршала: Оповідання. Буенос-Айрес: Видання Добрусу; Перемога, 1955. С. 82–88.
71 Галан А. Розмова з минулим… С. 107–120.
72 Базилевський В. Імпресії та медитації. Березіль. 2005. № 6. С. 100–101.
73 Чечко А. [Галан А.] Записки слідчого. Торонто: Бібліотека «Ми і світ», 1964. С. 105.
74 Галан А. З минулих днів… С. 77.
75 Галан А. Хам… С. 109.
76 Галан А. З минулих днів… С. 28–29.
77 Галан А. Танець на линві (Оповідання). Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка, 1980. С. 163.
Siverian chronicle. 2022. № 3
133
реслідувань тієї ж влади, змушений був вдавати із себе глухонімого78 – це в його інтер-
претації не злочинці, а жертви «робітничо-селянської» держави, яка насамперед спрямо-
вана на виявлення «ворогів народу».
Зовсім по-іншому – без симпатії й співчуття зображує А. Галан підручних чекістів, та-
ких, як герої оповідань «Тіломеханік» та «Донька Юди». «Тіломеханік» – це прізвисько
вдень цілком пристойного керівника одного з районних підприємств, а вночі – добровіль-
ного ката у відділенні місцевого НКВД, який витонченими тортурами вибивав у заареш-
тованих необхідні покази79. «Донькою Юди» письменник назвав сексотку Юлію Рачин-
ську. Завербувати в секретні співробітники ОДПУ дівчину виявилося легко: юній комсо-
молці «хотілося “вийти в люди”, вирізнитися з-поміж сірої маси, бути героїнею. І хотіло-
ся, як кожній дівчині в її віці, мати гарну одіж, гарне взуття, парфуми славнозвісної фірми
“Коті” й інші речі, що прикрашують молодість»80. Рачинська дійсно отримувала від чекіс-
тів щедру плату й досягла матеріального добробуту, але якою ціною: за роки її служби 13
виданих нею осіб розстріляли, 79 – відправили до таборів ГУЛАГу81. Серед жертв вияви-
лася й донька стукачки. Ці зловісні фігури, на думку автора, заслуговують на смерть за
свої злочини – повідомленням про страту й самогубство закінчуються оповідання. Але,
очевидно, й сам А. Галан, і його читачі добре усвідомлювали, що розплата за скоєне не
приходить так швидко й неминуче. Багато явних та секретних співробітників ВЧК–ДПУ–
НКВД доживали віку в теплі й добрі, користувалися пільгами й охоче розповідали поко-
лінню, що зростало, про свої «подвиги». Як бачимо, головна ідея цих та інших оповідань,
де діють схожі «герої», полягає не тільки в тому, щоб викликати зневагу й огиду до подіб-
них представників та захисників «диктатури пролетаріату», але спонукати до боротьби
проти тоталітарної системи, яка породжує «тіломеханіків», бездушних катів, убивць, сек-
сотів, сприяти усвідомленню істини, що альтернатива їй тільки одна – свобода й демокра-
тія, а для українців – ще й власна національна держава.
Ці настрої переконливо відбилися в листування «пізнього» Галана. Так, у листі до
Дмитра Нитченка від 12 вересня 1968 р. він напише: «Хотів би я дожити до того часу, ко-
ли від “робітничо-селянської” не лишиться й духу, а натомість прийде справжня народна
влада Соборної України»82. Через шість років, у 1974 р., зауважить: «Життя кінчається,
мій друже, хоч про це й не хочеться думати. Слава... Що таке “слава”? Від всіх нас ли-
шиться рядочок могил і вічна пам’ять... на тиждень. Це сказав відомий тобі філософ Іван
Евентуальний. Але хай буде, як буде. Все ж таки, за Кнутом Гамсуном, нам пощастило
наступити дияволові на хвіст, якоюсь мірою копнути дракона, що досі порядкує на Украї-
ні й не хоче відмовитись від того порядкування, від необмеженої своєї влади»83.
Заради цього писав і на зароблені важкою працею песо та долари видавав свої опо-
відання окремими збірниками Анатоль Калиновський. Його книжки побачили світ у
др. пол. ХХ ст., але національно-демократичні ідеї, гуманістичний ідеал, які він пропові-
дував, анітрохи не втратили своєї актуальності й сьогодні. Творчість цього несправедливо
забутого автора може стати автентичним джерелом знань про життя в СРСР, а соковита
мова, яскраві образи, гумор і сатира його книг подарують читачам багато приємних хви-
лин і справжню естетичну насолоду від спілкування з непересічним талантом. Принагідно
хочеться висловити побажання щодо нагальної потреби видати принаймні вибране із чи-
малої літературної спадщини цього письменника.
ДОДАТОК
Домчук 3. Анатоль Галан у Філядельфії. Свобода: український щоденник. 1965.
№ 135. 27 липня. С. 3.
26-го червня ц. р. до Філядельфії загостив відомий український новеліст Анатоль Га-
лан. Заходами письменницького Об’єднання «Слово» була влаштована літературна зу-
стріч письменника з філадельфійською громадою. Зустріч відбулася ввечері у будинку
СУА. Вступне слово про письменника виголосив поет Остап Тарнавський, зупинившись у
першу чергу на походженні самої новели, окресливши цей літературний жанр в інтерпре-
тації відомого американського новеліста Едґарда По та інших, як і власного насвітлення
цього літературного способу творчости. нав’язуючи тяглість до початків стародавньої
анекдоти.
78 Чечко А. [Галан А.]. Записки слідчого… С. 43–47.
79 Галан А. Невигадане… С. 125–135.
80 Галан А. Поразка маршала: Оповідання. С. 9. Це ж оповідання під дещо зміненою назвою «Дочка Юди» вмі-
щено в збірнику А. Галана «Життя» (Буенос-Айрес: Вид-во Ю. Середяка, 1976. С. 105–128).
81 Там само. С. 11.
82 Нитченко Д. Листи письменників… С. 104.
83 Там само. С. 108.
Сіверянський літопис. 2022. № 3
134
Анатоль Галан, один з тих нечисленних ще живих письменників, що розпочав свого
творчість з молодих років, ще на рідних землях. Обумовлений тяжкою цензурою, не мав
змоги розгорнути свій талант і ледве видав на рідних землях дві свої збірки, а третю, на
щастя, забракував Первомайський. Бо, як показали наступні роки, на письменників розпо-
чалася жорстока нагінка большевиками за часів Єжова. Після 1932 року Анатоль Галан
припинив свою літературну творчість аж до еміграції. І вже в Аргентині Анатоль Галан
видав такі свої збірки новель: «Пахощі», «Будні совєтського журналіста», «Поразка мар-
шала», «Проти шерсти» – під псевдонімом Івана Евентуального, «Чарівна дружина», «За-
писки слідчого» – під псевдом Андрія Чечка, драму «Володар-Острах» та інші численні
новелі, розкидані по журналах і газетах.
Коли згадати ще одного новеліста Степана Риндика, то Анатоль Галан та С. Риндик на
еміграції – новелісти ширшого масштабу. Ці два письменники й репрезентують україн-
ську новелю на еміграції. Перед нечисленною, біля 40 осіб, але справжньою літературною
громадою Філадельфії Анатоль Галан розповів причини, що спонукали його писати нове-
лі. В першу чергу це те, що цим жанром роджена думка лягає на папері «за один присяд».
Над повістю ж чи романом треба працювати довше. Однак, вже тепер письменник при-
знався, що перейшов на ширші полотна. Написав дві повісті, одна з яких друкується в га-
зеті «Наша Батьківщина» під назвою «Між двома смертями», а друга повість «Пригоди
Рубенса» чекає на видавця. Тепер письменник працює над повістю «Роман без героя».
Після доповіді розпочалося знайомство з творчістю письменника. Молодий поет Мар-
ко Царинник по-мистецькому прочитав одну новелю з книжки автора Анатоля Галана
«Чарівна дружина», а сам письменник нагородив публіку читанням своїх нових новель.
Після офіційної частини розпочалася товариська дискусія навколо творчости письмен-
ника, що звелася до літературного фонду. В дискусії взяли участь такі відомі літературо-
знавці та письменники: редактор Б. Романенчук, письменниця С. Острукова, письменниця
М. Струтинська та інші. Переважала думка, що наші газети мусіли б уділяти більше уваги
популяризації творів письменників в пресі і цим мостити шлях книжці до читача та дати
змогу письменникові продати свої твори, щоб уможливити друк інших і не гальмувати лі-
тературного процесу, а літературний фонд лише як допоміжний фактор.
Після цього Анатоль Галан майже годину писав автографи на своїх книжках, що пуб-
ліка тут же розкуповувала. Вечір пройшов у щирій приязній гутірці. На закінчення, як за-
вжди, 44-й відділ Союзу Українок тепло частував письменника-гостя та приявну публіку
коржиками й чаєм.
References
Bazylevskyy, V. (2005). Impresiyi ta medytatsiyi [Impressions and meditations]. Berezil – Berezil. 6 of
March. Kharkiv, Ukraine.
Boryak, T. (2011). Dokumentalna spadshchyna ukrayinskoyi emihratsiyi v Yevropi: Prazkyy arkhiv
(1945–2010) [Documentary heritage of Ukrainian emigration in Europe: Prague Archives (1945–2010)].
Nizhyn, Ukraine.
Dzhadt, T. (2021). Pislya viyny. Istoriya Yevropy vid 1945 r. [After the war. History of Europe from
1945]. Kyiv, Ukraine.
Halan, A. (2013). Opovidannya [Stories]. Berezil – Berezil. 7–8 of March. Kharkiv, Ukraine.
Kachurovskyy, I. (2008). Proza Anatolya Halana [Prose by Anatoly Galan]. Promenysti sylvety: Lektsi-
yi, dopovidi, statti, eseyi, rozvidky – Radiant silhouettes: lectures, reports, articles, essays, scientific re-
search. Kyiv, Ukraine.
Mankevich, I. (2007). Literaturno-khudozhestvennoye naslediye kak istochnik kulturologicheskoy in-
formatsii [Literary and artistic heritage as a source of cultural information]. Observatoriya kultury – Obser-
vatory of Culture. Moscow, Russia.
Nytchenko, D. (1992). Lysty pysmennykiv [Letters from writers]. Melbourne, Australia.
Slaboshpytskyy, M. (2017). Protyrannya dzerkala. Te, choho vy ne prochytayete v istoriyi literatury:
spohady [Wiping the mirror. What you will not read in the history of literature: memories]. Kyiv, Ukraine.
Tkachova, L. (1994). Dorevolyutsiyna intelihentsiya v radyanskiy totalitarniy systemi [Pre-revolutiona-
ry intelligentsia in the Soviet totalitarian system]. Problemy istoriyi Ukrayiny: fakty, sudzhennya, poshu-
ky – Problems of Ukrainian history: facts, judgments, searches.
Демченко Тамара Павлівна – кандидат історичних наук, доцент, Заслужений праців-
ник освіти України (вул. Київська, 6, м. Чернігів, Україна, 14005).
Demchenko Tamara – Candidate of historical sciences, associate professor, Honored wor-
ker of education of Ukraine (6 Kyivska Str., Chernihiv, Ukraine, 14005).
E-mail: kafistukr@ukr.net
Іваницька Світлана Григорівна – доктор історичних наук, доцент, викладач соціогу-
манітарних дисциплін, Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія, педаго-
гічний фаховий коледж (вул. Кіяшка, 9, м. Запоріжжя, Україна, 69041).
Siverian chronicle. 2022. № 3
135
Ivanytska Svіtlana – Doctor of historical sciences, associate professor, lecturer of social sci-
ences and humanities, Khortytsia National Training and Rehabilitation Academy (9 Kyashko
Str., Zaporizhzhya, Ukraine, 69041).
E-mail: isvetlana@hotmail.com
«UNFABLED»: SOVIET DAILY ROUTINE OF THE 1920S–1930S
IN THE LITERARY WORKS OF ANATOL KALINOVSKY (GALAN)
The purpose of this study is to analyze and interpret the historical, biographical and source studies of
the legacy of the half-forgotten but talented journalist and writer Anatoly Kalinovsky (Galan) (1901–1987),
whom Igor Kachurovsky ranked among the five or six most readable prose writers of Ukrainian emigrati-
on, noted the ease of presentation, perfection of plot constructions and predicted that «scattered, fragmen-
ted into dozens of pseudonyms, the author risks not gaining the fame he deserves as a writer…»
The authors focus on a collection of short stories «Unfabled» (1967) and other works where the image
of Homo sovieticus taken in various guises is analyzed and typical phenomena of Soviet everyday life in the
interwar period is reproduced historically accurately. In the methodological sense, the authors are guided
by the idea fiction is of particular importance in modern research practices as a source of information abo-
ut everyday life, use methods of psychological reconstruction and «use» in the inner world of the author of
texts.
It is emphasized that the main object of spiritual, intellectual and cultural interest for the writer was
Ukraine and the fate of its people. The variety and thematic diversity of A. Galanʼs work is noted, where
sharp satire and humor, stories from his own life are combined with essays about individuals, life of displa-
ced persons in Germany, Ukrainian emigrants in America, and always dominated by careful study and
analysis of Soviet reality. His work is seen as an authentic source of knowledge about life in the USSR.
There is a desire for the urgent need to publish selected works from the literary heritage of this writer.
Keywords: Anatoly Galan (Kalinovsky), Igor Kachurovsky, Dmitry Nitchenko, Homo sovieticus, Soviet
everyday life, historical and documentary prose.
Дата подання: 4 січня 2022 р.
Дата затвердження до друку: 19 січня 2022 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Демченко, Т., Іваницька, С. «Невигадане»: радянська буденність 1920–1930-х рр. у літературній
творчості Анатолія Калиновського (Галана). Сіверянський літопис. 2022. № 3. С. 123–135. DOI:
10.5281/zenodo.7190231.
Цитування за стандартом APA
Demchenko,Т. and Ivanytska, S. (2022). «Nevyhadane»: radianska budennist 1920–1930-kh rr. u
literaturnii tvorchosti Anatoliia Kalynovskoho (Halana) [«Unfabled»: soviet daily routine of the 1920s–
1930s in the literary works of Anatol Kalinovsky (Galan)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3,
P. 123–135. DOI: 10.5281/zenodo.7190231.
|