Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929)

Метою цього наукового дослідження є критичний розгляд побутового життя Євгена Харламовича Чикаленка впродовж 1925–1929 рр, як основи розуміння його внутрішнього світу та потреб на еміграції, його зв’язків із зовнішнім соціальним й культурним оточенням, з максимальним дистанціюванням від ідеологічни...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Сiверянський літопис
Дата:	2022
Автор:	Зубко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2022
Теми:	Дослідницькі нотатки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187121
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929) / О. Зубко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 136-142. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-187121
record_format	dspace
spelling	Зубко, О. 2022-12-07T10:13:48Z 2022-12-07T10:13:48Z 2022 Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929) / О. Зубко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 136-142. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.7190848 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187121 94(437)«1925/1929»(092):392 Метою цього наукового дослідження є критичний розгляд побутового життя Євгена Харламовича Чикаленка впродовж 1925–1929 рр, як основи розуміння його внутрішнього світу та потреб на еміграції, його зв’язків із зовнішнім соціальним й культурним оточенням, з максимальним дистанціюванням від ідеологічних оцінок. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного, проблемно-хронологічного підходів, об’єктивності та цілісності, а також на використання методів аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у відображені «іншого» – повсякденного життя українського емігранта, яке проходило поза політичними, національними, економічними та культурними подіями. Подєбрадський період життя Євгена Чикаленка складає всього чотири роки, впродовж яких він болісно вирішує питання соціально-професійної адаптації, а заодно й житлове питання, питання харчування, одягу, взуття. Якось намагається зберегти здоров’я. Та головне: усі свої «подєбрадські» поневіряння ретельно занотовує в «Щоденник». Тому, саморефлексії Чикаленка щодо зниження його суспільно-соціальної вагомості в еміграційному колі та елементарного задоволення щоденних потреб (забезпеченість їжею, одягом і житлом, спілкуванням) вимальовували оригінальний візерунок останніх років його життя, де переважали ті або інші кольори й напівкольори. The purpose of this research is a critical examination of Yevhen Kharlamovych Chikalenkoʼs everyday life during 1925–1929, as a basis for understanding his inner world and needs for emigration, his connections with the external social and cultural environment, with maximum distancing from ideological assessments. The research methodology is based on the principles of specifically-historical, problematically-chronological approaches, objectivity and integrity, as well as the use of methods of analysis and synthesis. The scientific novelty lies in the reflected «other» – the everyday life of a Ukrainian emigrant, which took place outside of political, national, economic and cultural events. The Podebrad period of Yevhen Chikalenkoʼs life is only four years, during which he painfully solves the issue of social and professional adaptation, and with it – the issue of housing, food, clothing, and footwear. Somehow he is trying to keep his health. But the main thing: he carefully notes all his «podebrad» wanderings in the «Diary». Therefore, Chikalenkoʼs self-reflections regarding his social inferiority during emigration and elementary satisfaction of daily needs (food, clothing and shelter, communication) outlined the original pattern of the last years of his life, with a preference for certain colors and semi-colors. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Дослідницькі нотатки Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929) The daily life of Yevhen Chikalenko in Podebrady Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929)
spellingShingle	Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929) Зубко, О. Дослідницькі нотатки
title_short	Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929)
title_full	Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929)
title_fullStr	Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929)
title_full_unstemmed	Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929)
title_sort	подєбрадське повсякдення євгена чикаленка (1925–1929)
author	Зубко, О.
author_facet	Зубко, О.
topic	Дослідницькі нотатки
topic_facet	Дослідницькі нотатки
publishDate	2022
language	Ukrainian
container_title	Сiверянський літопис
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
format	Article
title_alt	The daily life of Yevhen Chikalenko in Podebrady
description	Метою цього наукового дослідження є критичний розгляд побутового життя Євгена Харламовича Чикаленка впродовж 1925–1929 рр, як основи розуміння його внутрішнього світу та потреб на еміграції, його зв’язків із зовнішнім соціальним й культурним оточенням, з максимальним дистанціюванням від ідеологічних оцінок. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного, проблемно-хронологічного підходів, об’єктивності та цілісності, а також на використання методів аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у відображені «іншого» – повсякденного життя українського емігранта, яке проходило поза політичними, національними, економічними та культурними подіями. Подєбрадський період життя Євгена Чикаленка складає всього чотири роки, впродовж яких він болісно вирішує питання соціально-професійної адаптації, а заодно й житлове питання, питання харчування, одягу, взуття. Якось намагається зберегти здоров’я. Та головне: усі свої «подєбрадські» поневіряння ретельно занотовує в «Щоденник». Тому, саморефлексії Чикаленка щодо зниження його суспільно-соціальної вагомості в еміграційному колі та елементарного задоволення щоденних потреб (забезпеченість їжею, одягом і житлом, спілкуванням) вимальовували оригінальний візерунок останніх років його життя, де переважали ті або інші кольори й напівкольори. The purpose of this research is a critical examination of Yevhen Kharlamovych Chikalenkoʼs everyday life during 1925–1929, as a basis for understanding his inner world and needs for emigration, his connections with the external social and cultural environment, with maximum distancing from ideological assessments. The research methodology is based on the principles of specifically-historical, problematically-chronological approaches, objectivity and integrity, as well as the use of methods of analysis and synthesis. The scientific novelty lies in the reflected «other» – the everyday life of a Ukrainian emigrant, which took place outside of political, national, economic and cultural events. The Podebrad period of Yevhen Chikalenkoʼs life is only four years, during which he painfully solves the issue of social and professional adaptation, and with it – the issue of housing, food, clothing, and footwear. Somehow he is trying to keep his health. But the main thing: he carefully notes all his «podebrad» wanderings in the «Diary». Therefore, Chikalenkoʼs self-reflections regarding his social inferiority during emigration and elementary satisfaction of daily needs (food, clothing and shelter, communication) outlined the original pattern of the last years of his life, with a preference for certain colors and semi-colors.
issn	2518-7430
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187121
citation_txt	Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929) / О. Зубко // Сіверянський літопис. — 2022. — № 3. — С. 136-142. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT zubkoo podêbradsʹkepovsâkdennâêvgenačikalenka19251929 AT zubkoo thedailylifeofyevhenchikalenkoinpodebrady
first_indexed	2025-11-25T14:53:08Z
last_indexed	2025-11-25T14:53:08Z
_version_	1850518159236268032
fulltext	Сіверянський літопис. 2022. № 3 136 УДК 94(437)«1925/1929»(092):392 Ольга Зубко • ПОДЄБРАДСЬКЕ ПОВСЯКДЕННЯ ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА (1925–1929) DOI: 10.5281/zenodo.7190848 © О. Зубко, 2022. CC BY 4.0 ORCID: https://orcid.org/0000-0002-7052-1472 Метою цього наукового дослідження є критичний розгляд побутового життя Євгена Харламо- вича Чикаленка впродовж 1925–1929 рр, як основи розуміння його внутрішнього світу та потреб на еміграції, його зв’язків із зовнішнім соціальним й культурним оточенням, з максимальним дис- танціюванням від ідеологічних оцінок. Методологія дослідження спирається на принципи кон- кретно-історичного, проблемно-хронологічного підходів, об’єктивності та цілісності, а також на використання методів аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у відображені «іншого» – по- всякденного життя українського емігранта, яке проходило поза політичними, національними, еко- номічними та культурними подіями. Подєбрадський період життя Євгена Чикаленка складає всього чотири роки, впродовж яких він болісно вирішує питання соціально-професійної адаптації, а заодно й житлове питання, питан- ня харчування, одягу, взуття. Якось намагається зберегти здоров’я. Та головне: усі свої «подєбрад- ські» поневіряння ретельно занотовує в «Щоденник». Тому, саморефлексії Чикаленка щодо знижен- ня його суспільно-соціальної вагомості в еміграційному колі та елементарного задоволення щоде- нних потреб (забезпеченість їжею, одягом і житлом, спілкуванням) вимальовували оригінальний ві- зерунок останніх років його життя, де переважали ті або інші кольори й напівкольори. Ключові слова: Євген Чикаленко, міжвоєнна Чехословаччина, історія повсякденності, україн- ська еміграція, щоденник. Про життя та діяльність Євгена Харламовича Чикаленка (1861–1929) – визначного громадського діяча, благодійника, мецената української культури, агронома, землевласни- ка, видавця й публіциста написано чимало. Тоді як поза увагою українських дослідників залишається «інше» його життя, те, яке проходило поза контекстом українських і світових політичних, національних, економічних та культурних подій. Увага до празького повсяк- дення Чикаленка-емігранта зумовлена насамперед тим, що Чикаленко як носій національ- ної ідентичності та освіченості, опинившись в нових життєвих реаліях, виявився певним чином причетним до вироблення й адаптації інших життєвих правил, норм, стандартів й приписів повсякденного життя. Відповідно, мета публікації – критичний розгляд побутового життя визначного україн- ця впродовж 1925–1929 рр. як основи розуміння його внутрішнього світу та потреб на еміграції, його зв’язків із зовнішнім соціальним й культурним оточенням, з максимальним дистанціюванням від ідеологічних оцінок. В основі публікації – відомості про еміграційне повсякдення із «Щоденника» Чикален- ка, який він вів впродовж 1925–1929 рр., з розгорнутим уточненням інформації з інших джерел, бо як слушно зазначає українська дослідниця Ольга Коляструк: «Повсякдення на- че й не залишає документів: воно не карбується у спеціальних указах чи законах, не фік- сується у програмах і промовах, як політична й державна історія; не кристалізується мате- ріальними здобутками в економіці та культурними пам’ятниками. Воно існує завжди, як повітря, воно непомітно триває, як час. Натомість, за законами історичної науки повсяк- денність може бути відтворюваною лише на документальних підставах»1. У цитатах із «Щоденника» збережено оригінальну стилістику та правопис. Виїзд за кордон Є. Чикаленка був спричинений насамперед поразкою національно- визвольних змагань 1917–1921 рр. Шлях за кордон «відкрився» в січні 1919 р. Євген Хар- ламович виїхав до Галичини, де невдовзі був інтернований. Від 1920 р. він уже проживав у австрійському Рабенштайні. І тільки в 1925 р. разом із другою дружиною йому вдалося переїхати до Чехословаччини. Відзначимо, попри те, що його вважали меценатом револю- ційних подій в Україні, на еміграції він жив дуже бідно. Українська газета «Свобода» у США навіть оголошувала збір коштів на його лікування. Тому «подєбрадьскі записи» – 1 Коляструк О.А. Інтелігенція УСРР у 1920-ті рр.: повсякденне життя. Друге видання. Харків: Раритети України, 2015. С. 18. Siverian chronicle. 2022. № 3 137 яскраве свідчення непростого злиденного повсякдення й трансформації життя в цілому ці- єї непересічної особистості. 1925 рік У середині 1925 р. Євген Харламович Чикаленко разом із дружиною Юлією Миколаїв- ною переїжджає з Австрії до Чехословаччини, бо йому страшенно бракує спілкування з українцями. Обтяжували Чикаленка на той час й думки про непевні перспективи майбут- нього, адже після ліквідації українських еміграційних установ та організацій в міжвоєнній Чехословаччині (ліквідація «Руської допомогової акції») керівництво країни прийняло рі- шення про видачу матеріальної допомоги лише тим українцям, які проживали на терито- рії держави. Цей факт остаточно вплинув на рішення Є. Чикаленка, який отримував сти- пендію від Українського громадського комітету в Празі, переїхати до Чехословаччини. «19 6/ІІІ 1925 р. Відень. Нарешті сьогодні довідався в Чешськім Консуляті, що мені є віза, але з умовою не жити в Празі і не домагатися від уряду допомоги. Думаємо виїхати після Великодня, т. є. в кінці квітня, коли вже розвесниться. А поки що розпитуюся – чи є надія на обіцяну Дорошенкові Шаповалом посаду мені бібліотекаря Інституту Громадо- знавства і в якій околиці Праги можна знайти кімнатку з правом варити їжу? Пишу Д.І. Дорошенкові та В.К. Корольову, що коли не буде мені посади, то нехай вистарають мені місце в богодільні, тільки не в такій як Дехтярівська, де Нечуй-Левицький помер з голоду та холоду. Мені якби тепла хатинка та якась “зупа”, щоб я міг докінчити ІІІ том своїх споминів, а там хоч помірати, бо все одно ліпших часів я вже не діждусь»2. Справою переїзду Чикаленків зайнялися їх давні знайомі, що вже проживали в ЧСР, зокрема, В. Королів (Старий) (1879–1941), Д. Дорошенко (1882–1951), М. Садовський (1856–1933). Так, В. Королів радив Євгену Харламовичу оселятися в Чорношицях, що бу- ли від Праги «за 30–40 хвилин при добрій комунікації» (мається на увазі залізничне спо- лучення), бо «ця місцина характеру Пущі-Водиці тільки зʼєвропеїзованої», з великою кількістю земляків. «Звичайно, таке помешкання, – писав В. Королів, – коштує тут біля 200 kr (може й менче)»3. Агітував Чикаленка щодо Чорношиць й Дорошенко, пояснюючи, що «в Добржіховичах, де він мешкає, житло дорожче, бо тут дачна місцевість, як Боярка, і сюди на літо приїздить багато людей з Праги»; зазначаючи водночас, що сам він не може «знайти в Добржіховичах кімнати з кухнею»4. А М. Садовський i поготів писав: «Про те, що без права проживати в Празі, не турбуйтесь, бо це і краще. В Празі Ви все одно не жи- ли б, як і рідко хто з наших українців там живе. Одно те, що страшенно дорого помешка- ня, а в друге там так сила сажі від фабрик, що як подихати тим повітрям вдень, вночи від- харкуєш кусками болото. Всі тут живуть побіля Праги в пригороді або в селах бо повітря чистіше і потягів на Прагу і з Праги сила, так що коли хочеш, то поїдеш. Я живу в Чорно- шицях, тут живе і Ваш Левко, і багато декого, приміром Лотоцький, ви напевне єго знає- те. З відціля до Праги треба їхати хвилин 15–20. Думаю, що можна знайти кімнатку таку, як то ви бажаєте, щоб мовляв і варить. Тут всі варять, бо часто в хатах маюця і невеличкі плити, де й варять, а то й на спірту… Коли не в самих Горніх Чорношицях, то поблизу в другіх місцях десь недалечко. … Помешкання тут можна нанять корон 250 на місяць…»5 Житлове питання, справді, було одним із болючих для українських вихідців у міжво- єнній ЧСР. Спершу, на початку 1920-х, празьке міське керівництво виділило для україн- ських емігрантів декілька, так званих, гуртожитків. Це були колишні військові дерев’яні бараки та казарми, які під час Першої світової війни займала австро-угорська армія. Най- першим таким українським гуртожитком-бараком-казармою була «Переходова станція» або гуртожиток на Погожельській вулиці (нині не зберігся – О.З.) на 100–110 ліжок, юри- дично закріплений за Українським Громадським комітетом ще в 1921 р. Крім гуртожитку «на Погожельці» існував ще один, площею 22 га, у празькому кадастровому кварталі Смі- хов за пейзажним парком Кінського. Його називали «на Сліпінці» (від «Сліпенця» – шко- ли сліпих, яка свого часу розміщувалася поруч на Шведській вулиці). Тут була ще більша 2 Чикаленко Є. Щоденник (1925–1929) / Упоряд., передмова та коментарі І. Старовойтенко. Київ: Темпора, 2016. С. 70-71. 3 Там само. С. 73. Королів (Старий) Василь Костянтинович – член ТУПу (фактично сенатор), один із засновників Української Центральної Ради. На еміграцію до ЧСР потрапив 1919 р., коли був відряджений з Дипломатичною місією УНР до Праги. Дорошенко Дмитро Іванович – член УПСФ, Центральної Ради, Чернігівський губернський комісар (губерна- тор) за часів Тимчасового уряду Росії та Центральної Ради, міністр закордонних справ Української Держави. В еміграції – організатор і співробітник українських наукових установ. Садовський Микола Карпович – український актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побу- тового театру. В добу Визвольних змагань – головний уповноважений у справах театрів. Повернувся до УРСР в 1926 р. 4 Чикаленко Є. Щоденник… С. 74. 5 Чикаленко Є. Щоденник… С. 80. Сіверянський літопис. 2022. № 3 138 кількість ліжок та завжди людно. Обидва гуртожитки вважалися впорядкованими, оскіль- ки мали електрику та централізоване опалення (дровами, міжвоєнна Чехословаччина гасу ще не знала). У гуртожитку «на Сліпінці» була навіть окрема кімната, де «можна було вчитися». До того ж вони були облаштовані спиртівками, примусами та декількома ван- ними кімнатами з вбиральнями6. Зрозуміло, що таке житло було найбільш придатним, якщо можна застосувати це сло- во, для несімейних їх мешканців, хоча в гуртожитку «на Погожельці», наприклад, була навіть дитяча кімната з двома вихователями. Проте, це тимчасове помешкання для всіх без винятку вихідців із України аж ніяк не надавало еміграційному перебуванню відчуття родинності та затишку. Тому за першої нагоди «українські пражани» перебиралися на квартири чи в кімнати: спочатку – в самій Празі, а згодом, через дорожнечу оренди жит- ла, – в празьке передмістя. Довготривало у Празі орендували житло Софія Русова (1856– 1940) та Микола Лорченко (1865(1875)–1953). Вони жили з родинами, але не наймали об- слугу. Орендовані ними помешкання були в районі Нусле, всього в 9–10 км від центру міста. Однак, якщо Софія Русова винаймала кімнати, то Микола Лорченко – цілий буди- нок7. У празькому передмісті (в містечках Подєбради, Чорнишиці, Ржневниці та Модржани) українська еміграційна спільнота гуртожитків не мала. Тут, здебільшого, винаймалося житло. Хоча дехто з українських вигнанців, вочевидь, завдяки заощадженим раніше кош- там, все ж зумів придбати нерухомість. Так, відомо, що власниками будинків у 1920-х стали Леонід Білецький ((1882–1955) в Модржанах – 50 км); Василь Королів ((1879–1943) у Мельнику – 30 км) та Микола Аркас (третій) ((1898–1980) у Ржевницях – 25 км). Вар- тість будинків у празькому передмісті була суттєво нижчою, ніж їх вартість у самій Празі. Добротний будиночок у передмісті коштував 80 000–90 000 крон, тоді як однокімна- тну квартиру у Празі можна було придбати за 58 000 крон; двокімнатну – за 63 000- 70 000 крон; трикімнатну – за 71 000-75 000 крон8. Потрібно зазначити, що витрати на оренду квартири або кімнати становили 1/6– 1/7 частину родинного еміграційного бюджету: 200-400 крон. У 1923 р. відбулося станов- лення та зміцнення національної чехословацької валюти, бо ще до 1925 р. в обігу перебу- вали австрійські крони; курс чехословацької крони до австрійської становив на той час 1:60. Тоді як співвідношення чехословацької крони (до 1929 р. не мала золотого стандар- ту, тому «прирівнювалася» до швейцарського франку або американського долару – О. З.) до американського долара в 1923–1933 рр. складало 2,96:100 або 3:100 (три долари кош- тували сто крон)9. Тобто, щомісячна оренда квартири / кімнати коливалася в доларовому еквіваленті в межах 6–10 доларів, за умови того, що для більшості українських вихідців прожитковий місячний мінімум стано-вив в цілому 29 доларів 60 центів (30 доларів) або 1 000–1 200 чехословацьких крон (на двох осіб з доплатами на дітей чи професійними). Вартість оренди квартири або кімнати залежала не тільки від місця розташування. На неї впливав і технічно-конструкторський стан квартири / кімнати (наявність або відсут- ність централізованого опалення, печі, каміну, окремої кухні тощо). Ще одним критерієм вартості оренди було те, на якому рівні розміщувалася квартира або кімната: партер або гарсонʼєр (вищі або нижчі поверхи), а також наявність вбудованої на нижньому або верх- ньому поверсі окремої вбиральні. Стосовно меблювання, то, зазвичай, квартири або кім- нати здавалися практично з меблями, необхідною постільною білизною, перинами, кили- мами, посудом та іншими речами. Переселенці лише в дрібних деталях впорядковувала наданий їм в оренду чеський інтер’єр. Оренда будинків і квартир серед української міжвоєнної еміграційної спільноти умов- но розподілялася також на «оренду з обслугою» та «оренду без обслуги». Першу собі доз- воляла професура або професійні політики, «українська визвольна еліта», котрі перебува- ли в пошуках заробітків та не бажали й не мали часу займатися хатніми клопотами. Другу практикувало студентство й некваліфікована робоча сила. 6 Сімянців В. Студентські часи. (Спогади). Чехо-Словаччина. Роки 1923–1929. Вашингтон. Д.К. 1973. 191 с. 7 Русова С. Мемуари. Щоденники. Київ: Поліграфкнига, 2004. 544 с. Русова Софія Федорівна – український педагог, письменник, літературознавець, громадська діячка. Лорченко Микола Іванович – полковник Армії УНР, за фахом – викладач математики та фізики, професор ма- тематики в Українській Господарській академії в Подєбрадах (1922–1939). Білецький Леонід Тимофійович – український літературознавець, професор та ректор УВПІ ім. М. Драгомано- ва в Празі (1923–1933). Аркас Микола Миколайович (третій) – командир полку Дієвої армії УНР, емігрував до ЧСР в 1920 р., навчався в Українському вільному університеті в Празі, доктор та професор філософії. Член ОУН. 8 Ковалев М.В. Повседневная жизнь российской эмиграции в Праге в 1920–1930 гг. Исторические очерки. Сара- тов: Сарат. гос. тех. ун-т им. Ю.А. Гагарина, 2014. С. 79–80. 9 Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (1923–1933 рр.): дис…. канд. іст. наук. 09.00.12. Київ: КНУ ім. Т. Шевченка, 2010. С. 85–86. Siverian chronicle. 2022. № 3 139 Євген Харламович вирішив оселитися в Подєбрадах, бо саме тут в Українській Госпо- дарській академії для нього знайшлася посада голови Термінологічної комісії з початко- вим окладом в сумі 700 чехословацьких крон. Пізнього вечора 1 травня 1925 р. він та Юлія Миколаївна ступили на подєбрадський перон. На жаль, ніхто з приятелів та просто знайомих не спромігся зустріти їх на вокзалі, хоча багато хто знав про час їх прибуття. Тому Чикаленку самому вночі в незнайомому місті довелося шукати готель. Наступного дня за допомогою Модеста Левицького (1866–1932) Чикаленки знайшли простору, світлу, суху й теплу кімнату з меблями, «без обслуги», з оплатою 300 крон на місяць10. І хоча в цій кімнаті Чикаленки прожили усі свої чотири «подєбрадських» роки, її мініатюрні роз- міри сам Євген Харламович постійно порівнював із «денником» (стійлом) для коней у своєму колишньому маєтку в Перешорах на Полтавщині. «Настрій припаскудний! – за- фіксував він свої перші враження від Подєбрад. – Остогидло мені вже жити, але поки що нема духу покінчити з оцим собачим життєм»11. У 1925 р. Чикаленка окрім житлового питання цікавило ще й неформальне спілкуван- ня із земляками (питання їжі та одягу відсунуться на пізніші 1926–1927 рр.). У його «по- дєбрадському» колі приятелів та друзів були В. Королів (Старий), Д. Дорошенко, М. Са- довський, М. Славінський (1868–1945), Є. Вировий (1889–1945), Б. Матюшенко (1883 – 1944), Н. Григоріїв (1883–1953), М. Галаган (1882–1946), О. Лотоцький (1870–1939) та О. Олесь (1878–1944). Кожного з них він характеризував та, з жалем, зазначав, як емігра- ційні реалії змінюють людей не в кращий бік. Особливо болючими виявилися для Євгена Харламовича стосунки з Б. Матюшенком та О. Олесем. Так, про Олеся Євген Харламович писав: «Якщо Садовський зовсім не змінився, не постарів, а навіть після тифу омолодив- ся, то Олесь робить страшне вражіння – це просто пивна бочка; здається, якби його про- ткнув, то так би й бризнуло пиво: обрезклий, опухлий, сопе наче ковальський міх і ледві, ледві ходить. Пропав чоловік! Не дасть він вже нічого, ніякої творчости від нього вже сподіватися не можна. Думалось, що коли приїде з Київа його жінка та хлопець, то він пе- рестане пити, аж показалось, що ніщо вже не може втримати його від пиятики…»12 Про Матюшенка сказано ще відвертіше: «В нашому дрібному емігрантському житті трапився вчора факт, який треба занотувати, – у нас перервалися відносини з Матюшенками, з яки- ми ми тут найбільше приятелювали. Марія Григоровна взагалі має репутацію “дами стро- гої”, нетерпимої, і я завжде боявся і сподівався, що колись наші приятельські відносини раптом обірвуться. Так і сталося вчора… (19 20/ХІІ 25). Цими днями з’явилася хвалебна рецензія Григорьєва на мої “Спогади”… На це Матюшенки наперебій почали гостро дово- дити, що Шаповал і К очевидно мають на мене якісь “види”, бо спочатку один з них зро- бив мені візі та і оце написав до небес хвалебну рецензію, а далі, певне, зроблять мені якусь вигідну для них пропозицію, бо це люде без совісті, без чести і т. д., з якими водити знайомство – це ганьба і т. д… Я на се відповів, що діяльність тої компанії показується га- небною тільки тим, хто оселився тут давніше і мав з нею всякі неприємності, а люде, що приїхали сюди недавно, ставлять до них об’єктивніше… На це Марія Григоровна вигук- нула: “Коли Ви Григорьєва вважаєте порядною людиною, то я останній раз в Вашій хаті”. З цими словами встала, а за нею й Борис Павлович, і пішли додому…»13. Чикаленко бід- кався, що коли йому потрібна була віза до ЧСР, то Матюшенки (які мали добрі зв’язки з Вацлавом Гірсою (1875–1954) – чеським лікарем і дипломатом, заступником міністра за- кордонних справ ЧСР у 1921–1927 рр., родом із Шепетівки) не допомогли йому, нато- мість допомогли саме «шаповалівці». 1926 рік У 1926 р. у повсякденному житті Чикаленка на передній план виступили вже питання фінансів, їжі, одягу та оздоровлення. «Життя в Подєбрадах таке одноманітне, що день від дня нічим не різниться, хіба тільки тим – чи далеко до получки-платні, чи близько. Тут я 10 Чикаленко Є. Щоденник… С. 86. Левицький Модест Пилипович – письменник, культурний діяч, педагог, лікар і дипломат. 11 Чикаленко Є. Щоденник… С. 89. Славінський Максим Антонович – український громадський діяч, дипломат, публіцист, викладач новітньої єв- ропейської історії в УГА в Подєбрадах. Вировий Євген Семенович – український громадський діяч, видавець. Матюшенко Борис Павлович – український громадський і політичний діяч, лікар-гігієніст-євгеніст, один із фундаторів УГА та викладач УВУ. Григоріїв Никифор Якович – український громадський діяч, публіцист, педагог, журналіст. Галаган Микола Михайлович – член Центральної Ради, посол УНР в Румунії та Угорщині, в ЧСР з 1922 р., де працює в різних громадських організаціях. Лотоцький Олександр Гнатович – український громадсько-політичний діяч, письменник, науковець. Кандиба Олександр Іванович – український поет, батько Олега Ольжича. 12 Чикаленко Є. Щоденник… С. 90. 13 Там само. С. 113–114. Сіверянський літопис. 2022. № 3 140 тільки й живу думками – якби дожити місяця, чим би заробити на недохвату, яку терплю під кінець кожного місяця. Не то, що записувати в щоденник, а й жити не хочеться, так мені остогидли оті турботи за корону. Всі тутешні люде, принаймні з лєкторського персо- налу, здавна звикли жити заслуженою платнею, і дома вони так само жили двадцятим числом (днем отримання заробітної платні – О.З.), як і тут. А я “вродився буржуєм” і того 20-го числа не знав і ніколи не думав – чим я доживу місяця; я думав про гроші хіба тіль- ки тоді, коли бачив потребу в їх для якоїсь громадської справи. А от тепер на старості літ доводиться і мені жити думкою – чим дожити до кінця місяця; ввесь вік я давав людям аванси, а тепер доводиться їх самому просити»14. Того ж 1926 р. Євген Харламович отримував 1 200 крон заробітної платні за роботу в Термінологічній комісії УГА та 300 крон щомісячно від Товариства техніків сільського господарства. Із цих 1 500 крон 300 йшло на оплату оренди кімнати, 155 – за щоденні обі- ди в їдальні подєбрадського кооперативу «Україна», створеного на базі УГА (вартість од- ного обіду тут становила 5 крон), тоді як 1 045 крон потрібно було розділити на харчі для сніданку й вечері, одяг, ліки, розваги та поточні потреби. Потрібно зазначити, що харчування в їдальні було аж ніяк не примхою Чикаленка чи не бажанням Юлії Миколаївни готувати їжу. Усе пояснювалося відсутністю сталих фінан- сів та високою вартістю продуктів харчування; непристосованістю кімнати (не було кух- ні) й, врешті-решт, давався взнаки брак часу й стан здоров’я. (Сам Євген Харламович мав, на жаль, виразку шлунка, а Юлія Миколаївна – слабкі легені). Про необхідність вирішення харчового питання писав Євгену Харламовичу син Левко, котрий проживав в сусідніх Горніх Чорношицях, ще в 1925 р: «Мусиш знати, що їжу тре- ба буде возити з Праги, бо на дачних місцях коло Праги все в півтора-два рази дорож- че…»15 Кооперативна їдальня16 пропонувала «подєбрадцям» переважно страви національної кухні: борщ (із м’ясом та без м’яса), гречану кашу, паніровані в сухарях котлети, варени- ки, голубці, смажену (мариновану) річкову рибу, варену картоплю-пюре, тушковане м’ясо в сметані, пиріжки з різною начинкою тощо. Із напоїв – чай, молоко, компот. На той час мелена кава була напрочуд дорогою, а розчинна Nescafe, що з’явилася тільки в 1938 р., й поготів була делікатесом разом із молочним шоколадом та згущеним молоком. За нагоди подавалися тут горілка та пиво. Подекуди готувалися й страви чеської та словацької кух- ні, іноді – інших (білоруської, грузинської, вірменської): кнедлі, смажені ковбаски, vepřo knedlo zelo – тушкована свинина з капустою, řízek – шніцель, bramborový salát – картопля- ний салат, деруни, крупеня (грибний суп з перловкою), лобіані (пиріжки-хачапурі з квасо- лею), суп харчо (часниковий суп), сациві (варена курка в соусі), толма/долма (голубці у виноградному листі), кюфту (маленькі м’ясні добре відбиті кульки). Цікавий факт: чеську міжвоєнну кухню характеризувала наявність різноманітних соу- сів (огіркового, томатного, з хрону, цибулі, кропового, часникового). Чехи щедро ділили- ся рецептами їх приготування, тоді як українці залюблювали чехів у свіжі огірки, томати, цибулю, часник й кавуни (останні надходили із Закарпаття), що їх вживали як окремо, так і у доповненні до страв чи просто у прикуску з хлібом17. Щодо одягу, то частково це питання вирішувалося за допомогою окремих громадських фондів, а частково – самотужки, в залежності від власних смаків та вподобань. У «Щоден- нику» Євгена Харламовича за 1925–1929 рр. про це не йдеться. 1927 рік 1927-й приніс у повсякденне життя Є. Чикаленка ті само клопоти, що й попередні ро- ки. Єдиною відмінністю було лише те, що 1927-й став останнім роком «поворотництва» й другим роком згортання «Руської допомогової акції», тому питання неформального спіл- кування серед звичних уже клопотів про гроші та їжу постає ще гостріше. У серпні 1927-го Є. Харламович писав: «19 24/VIII 27. Вчора випровадили ми М.П. Левицького в Луцьк на Волині, де він дістав посаду учителя української мови в та- мошній гімназії… Випровадили ми Модеста Пилиповича не на відпочинок, а знов таки на тяжку працю…»18 Усе частіше Євген Хармламович і сам подумує про повернення: «Коли настав початок ліквідації еміграції, то я серйозно думав, що доведеться напхати в кишені камінців, кину- 14 Там само. С. 148. 15 Там само. С. 81. 16 Їдальня кооперативу «Україна» – споживчого товариства, заснованого в 1922 р. у Подєбрадах у складі 77 осіб з пайовим капіталом 2400 чехословацьких крон; у 1926 р. споживче товариство із 360 членів; членами коопе- ративу був і Євген Харлампійович з дружиною. 17 Зубко О. Їжа в житті української еміграції в Чехословацькій Республіці. Їzhakultura. URL: https://yizhakultura. com/material/20201105_0012. 18 Чикаленко Є. Щоденник… С. 245–249. Siverian chronicle. 2022. № 3 141 тися в Лабу з мосту у вир... Аж Ганя19 потішила мене, прохаючи переїхати мене на житло до неї. Довідавшись про це і Петрусь20 став кликати вертатися додому. А тепер і Греголін- ський пише, що у Львові обмірковують, якби мене вмостити квартирі в Академічному до- мі… Я відповів Греголінському (?), що охоче, по ліквідації Академії переїхав би до Льво- ва, але не знаю – яке б заняття я там міг мати»21. «Нашій Академії зменшено удержання на третину, а Товариству сільськогосподар- ських техніків зовсім перестали давати, тому й воно вже не має чим мені підсобляти, як це воно робило вже стільки років, видаючи мені по 300 чеських корон. Від академії я одержував 1 200 і таким чином на 1 500 чеських корон сяк-так жилося, хоч на ремонт оде- жі, обувʼя та зубів і т. д. не ставало, а тепер не знаю вже як буду жить…»22 «Кооператив “Україна”, в якому ми обідаємо, зараз оголосив, що як і минулими рока- ми, буде влаштовувати гуртовий Свят-вечір, але під враженням чуток про зменшення удержання рідко хто зважився витратити 10 чеських корон (60 копійок) на вечерю. А тому вона й не склалася, як і стріча Нового року. Ми з жінкою на новий рік випили в 12 годин вдвох по чарочці домашньої вишнівки, повітали одно одного й полягали спати. Так само у нас відбувся і Свят-вечір: з’їли ми оселедця за корону (колишніх 6 копійок) та й тим об- межилися…»23 Тут потрібно зазначити, що оселедець впродовж міжвоєнного часу 1921–1939 рр. був не лише одним із найдешевших продуктів на чехословацькому ринку, а й найдешевшим для українських вихідців продуктом поготів. Вживати нордичні оселедці (як джерело біл- ків, вітаміну Д та ненасичених жирних кислот), разом із часником та цибулею, рекомен- дували й українські лікарі (Спілка українських лікарів в ЧСР, м. Прага (1922–1940)). Тіль- ки якщо на початку 1920-х нордичний оселедець коштував всього кілька гелерів (100 ге- лерів дорівнювали 1 кроні), то в 1927-му оселедець коштував уже 1–3 крони. 1928 рік У 1928 р. і в самого Є. Харламовича, і в його дружини погіршилося здоров’я. Спершу захворіла Юлія Миколаївна. Чикаленко через це виправдовувався, що не мав часу сісти за щоденник, «бо двічі в Празькій клініці помирала дружина “на печінку”»24, отож він щодня їздив до Праги і там же в клініці ночував. А влітку захворів і Євген Харламович – заворот кишок, тому його було прооперовано: «Рівно чотири місяці вилежав я в шпиталі. Почала- ся хвороба моя з коліту, потім зробився з лівого боку в кишці нарив. А через нього і не- прохідність кишкового тракту. Коли наш лікар доктор Плітас (Олександр Савич Плітас (1896–1958) – О.З.), дуже мила людина, привіз мене до шпиталю, то там зразу же зробили мені розріз з правого боку і цілий місяць полоскали кишки через цей розріз знизу. А коли кишки очистилися, то розрізали з лівого боку живіт, викинули шматок кишки, що звузи- лася від нариву і зашили цей другий розріз, а знов через місяць зашили і перший розріз. Операція тяжка і складна настільки, що мене мають демонструвати в Товаристві лікарів (Спілка українських лікарів в ЧСР, м. Прага. – О.З.). З зовнішнього боку вона цікава тим, що нові шрами зі старими разом складають на моїм животі фігуру тризуба. Але що мені коштував цей тризуб!!!!»25 До проблем із кішківником в Євгена Харламовича додалося й запалення сечового мі- хура: «Запалення сечника (мочового міхура) не дає мені змоги ходити; через кожних пів години я мушу мочитися. Але ця хвороба не заважає мені набіратися сил і я помітно кріп- шаю і набіраюся тіла. Господиня дає мені добрий обід (мається на увазі чеська господиня, в якої Чикаленки винаймали кімнату. – О.З.), а сусіда мій студент Володимир Шевченко з Харківщини піклується мною, як рідний син. Таку ж сердечність виявив і В.О. Біднов (Ва- силь Олексійович Біднов (1874–1935) – О.З.), який щодня навідував мене в клініці, прино- сив все, що треба було, щоб підгодувати мене… Очевидно світ не без добрих серцем і без- корисних людей…»26 19 Ганна Євгенівна Чикаленко-Келлер (1884–1964) – донька Євгена Харламовича, українська журналістка, пере- кладачка, дружина німецького лінгвіста Келлера, проживала на той час в Німеччині. 20 Син Євгена Харламовича, лишився в Радянській Україні, працював у різних видавництвах, зокрема в 1925 р. завідував українським відділом Держвидаву в Одесі, з часом був репресований; знав 5 мов, був помічником В. Винниченка та секретарем Українського посольства в Стамбулі. 21 Там само. С. 221. 22 Там само. С. 206. 23 Там само. Плітас Олександр Савич – військовий, лікар, санітарний сотник Армії УНР, лицар Залізного Хреста УНР і Хреста Симона Петлюри. 24 Чикаленко Є. Щоденник… С. 207. 25 Чикаленко Є. Щоденник… С. 308. 26 Там само. С. 312. Біднов Василь Олексійович – український історик Церкви, громадський і культурний діяч. Сіверянський літопис. 2022. № 3 142 1929 рік А ось 1929 р. виявився трагічним для Євгена Харламовича. Відчутним ударом стає смерть Юлії Миколаївни. А звістка про арешт молодшого сина Петра на початку березня спричиняє відкриття виразки шлунка, отож Чикаленко вчергове потрапляє до госпіталю. 20 червня 1929 р. його не стало. П’ять днів по тому, 25 червня 1929 р. його тіло, як він і заповідав, було кремовано. Помираючи, Є. Чикаленко просив, щоб попіл його вивезли на Україну після її визволення і там розсипали по полю. Урна з попелом вціліла і, за свідчен- ням онука Євгена Івановича Чикаленка, зберігається й нині десь в Подєбрадах. Отже, саморефлексії Чикаленка щодо зниження його суспільно-соціальної вагомості в еміграційному колі та елементарного задоволення щоденних потреб (забезпеченість їжею, одягом і житлом, спілкуванням) вималювали оригінальний візерунок останніх років його життя, де переважали ті або інші кольори й напівкольори. References Koliastruk, O. (2015). Intelihentsiia USRR u 1920-ti r.: povsiakdenne zhyttia [The intelligentsia of the USSR in the 1920s: everyday life]. (Struktury povsiakdennosti). Harkiv, Ukraine. Kovalev, M. (2014). Povsednevnaja zhizn rossijskoj jemigracii v Prage v 1920–1930 g. Istoricheskie ocherki. [Everyday life of the Russian emigration in Prague in the 1920s–1930s. Historical sketches]. Sara- tov, Russia. Starovoytenko, I. (2016). (Сomments). Chykalenko, Ye. Shchodennyk (1925˗1929) [Diary (1925– 1929)]. Kyiv, Ukraine. Zubko, O. (2020). Yizha v zhytti ukrayinskoyi emihratsiyi v Chekhoslovatskiy Respublitsi [Food in the life of Ukrainian emigration in the Czechoslovak Republic]. Kyiv, Ukraine. Zubko, O.Ye. (2010). Stvorennya ta diyalnist Ukrayinskoho vyshchoho pedahohichnoho instytutu im. M. Drahomanova v Prazi (1923–1933 rr.) [Establishment and activity of the M. Drahomanov Ukrainian Higher Pedagogical Institute in Prague (1923–1933)]. Kyiv, Ukraine. Зубко Ольга Євгеніївна – кандидат історичних наук, старший лаборант кафедри все- світньої історії та археології Донецького національного університету ім. В. Стуса, факуль- тет історії та міжнародних відносин (вул. Грушевського, 2, м. Вінниця, Україна. 21050). Zubko Olha – candidate of historical sciences, senior laboratory assistant of the department of world history and archeology of the V. Stus Donetsk National University, faculty of history and international relations (2 Hrushevsky Str., Vinnytsia, Ukraine. 21050). E-mail: zubkoolga5@gmail.com THE DAILY LIFE OF YEVHEN CHIKALENKO IN PODEBRADY The purpose of this research is a critical examination of Yevhen Kharlamovych Chikalenkoʼs everyday life during 1925–1929, as a basis for understanding his inner world and needs for emigration, his connec- tions with the external social and cultural environment, with maximum distancing from ideological asses- sments. The research methodology is based on the principles of specifically-historical, problematically-chro- nological approaches, objectivity and integrity, as well as the use of methods of analysis and synthesis. The scientific novelty lies in the reflected «other» – the everyday life of a Ukrainian emigrant, which took place outside of political, national, economic and cultural events. The Podebrad period of Yevhen Chikalenkoʼs life is only four years, during which he painfully solves the issue of social and professional adaptation, and with it – the issue of housing, food, clothing, and foot- wear. Somehow he is trying to keep his health. But the main thing: he carefully notes all his «podebrad» wanderings in the «Diary». Therefore, Chikalenkoʼs self-reflections regarding his social inferiority during emigration and elemen- tary satisfaction of daily needs (food, clothing and shelter, communication) outlined the original pattern of the last years of his life, with a preference for certain colors and semi-colors. Key words: Yevhen Chikalenko, interwar Czechoslovachchyna, history of everyday life, Ukrainian emi- gration, diary. Дата подання: 9 вересня 2022 р. Дата затвердження до друку: 25 вересня 2022 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Зубко, О. Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929). Сіверянський літопис. 2022. № 3. С. 136–142. DOI: 10.5281/zenodo.7190848. Цитування за стандартом APA Zubko, О. (2022). Podiebradske povsiakdennia Yevhena Chykalenka (1925–1929) [The daily life of Yevhen Chikalenko in Podebrady]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 3, P. 136–142. DOI: 10.5281/zenodo.7190848.

Подєбрадське повсякдення Євгена Чикаленка (1925–1929)

Репозитарії

Схожі ресурси