Феномен фронтиру у соціокультурному контексті
У статті йдеться про можливість інтерпретації археологічного матеріалу в аспекті теорії
 фронтиру та його виміру у соціокультурному контексті. Висвітлено історіографію питання, можливість реконструкції міжкультурних відносин в умовах фронтиру. Проаналізовано Південно-Західний і Балкано-Карпа...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Археологія і давня історія України |
|---|---|
| Дата: | 2021 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут археології НАН України
2021
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187486 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Феномен фронтиру у соціокультурному контексті / С.В. Іванова // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2021. — Вип. 2 (39). — С. 93-108. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860175323615723520 |
|---|---|
| author | Іванова, С.В. |
| author_facet | Іванова, С.В. |
| citation_txt | Феномен фронтиру у соціокультурному контексті / С.В. Іванова // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2021. — Вип. 2 (39). — С. 93-108. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Археологія і давня історія України |
| description | У статті йдеться про можливість інтерпретації археологічного матеріалу в аспекті теорії
фронтиру та його виміру у соціокультурному контексті. Висвітлено історіографію питання, можливість реконструкції міжкультурних відносин в умовах фронтиру. Проаналізовано Південно-Західний і Балкано-Карпатський фронтири, розглянуто
основні культури фронтирних зон пізнього енеоліту — доби ранньої бронзи. Окрему увагу приділено
ямній культурно-історичній спільноті, особливо її
західному ареалу, пов’язаному з буджацькою культурою.
Vitalij V. Otroschenko made a great contribution
to the study of Copper and Bronze Age cultures in
Ukraine. His researches of absolute and relative chronology,
cultural changes and cultural coexistence have
particular interest in the context of this article. They
allow a reader to focus more reasonably on cultural and
historical processes of North-Western Black Sea and
Balkan-Carpathian regions staying within the frame
of the frontier theory.
Most of researchers on the topic consider the «frontier
» as a special zone of interference of different cultures.
The frontier is also meant a special area where
several cultures meet, shaping new socio-cultural relations.
The frontier differs from deeper territory in
higher mobility, where movement of large groups of
people create new forms of cultural and social contacts.
The system of intercultural communication depends on
many factors, including the history of formation of the
cultural landscape of the territory where intercultural
communication is taking place.
Originally, the concept of «frontier» was applied
exclusively to American history, but now we meet it
in works related to the history of Ukraine. The situation
of the frontier zone has begun to attract archeologists
though in a rather narrow area concerning social
changes (in the context of anthropological archeology).
The special nature of the source base of history
and archaeology, especially in the preliterate period,
determines similarities and differences of frontier
problems studying by these sciences. The specificity
of archaeological artefacts, on which the study of archaeological
cultures relies to a large extent, must also
be taken into account: they can spread over quite long
distances in the means of exchange, without people
movement.
In archaeological research of European Bronze Age,
the Pit Grave (Yamnaya) culture is in the great importance;
interest towards it has been reinforced by the
latest genetic research. The mobility of society, innovation
in the material culture of its western range allowed
us to consider the Pit Grave cultural and historical
community within the frontier theory.
At the same time, the comparison of two adjacent
frontier zones (North-Western Black Sea Coast and
Balkan-Carpathian area) made it possible to compare
their common and special traits, in the context of their
interconnection and mutual influences, taking into account
the aspect of social identification.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:59:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
93ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
УДК 903(4).004.121 DOI: 10.37445/adiu.2021.02.04
с. В. Іванова
ФеноМен ФронтитУ
У соЦіокУлЬтУрноМУ контексті
В статті йдеться про можливість інтерпре-
тації археологічного матеріалу в аспекті теорії
фронтиру та його виміру у соціокультурному кон-
тексті. Висвітлено історіографію питання, мож-
ливість реконструкції міжкультурних відносин в
умовах фронтиру. Проаналізовано Південно-Захід-
ний і Балкано-Карпатський фронтири, розглянуто
основні культури фронтирних зон пізнього енеолі-
ту — доби ранньої бронзи. Окрему увагу приділено
ямній культурно-історичній спільноті, особливо її
західному ареалу, пов’язаному з буджацькою куль-
турою.
ключові слова: фронтир, археологічна культу-
ра, міграція, колонізація.
внесок віталія васильовича Отрощенка у
розвиток археології мідної і бронзової доби Ук-
раїни важко переоцінити. У контексті даної
роботи особливу увагу привертають його до-
слідження, присвячені абсолютній і відносній
хронології епохи палеометалу, проблемам зміні
культур та їх співіснування (напр.: Отрощенко
2001; Отрощенко, Рассамакін, черних 2008 та
ін.). Доробки дослідника дозволили нам більш
детально і обґрунтовано, в рамках фронтир-
ної теорії, розглянути типологію двох великих
культурно-історичних ареалів — Північно-за-
хідного Причорномор’я і Балкано-Карпатсько-
го регіону.
постановка проблеми й термінологія.
Фронтир (від frontier — «кордон», «порубіжжя»)
в сучасному розумінні фахівців — це багато-
компонентне поняття, що позначає рухливий
цивілізаційний кордон між ще не освоєними і
вже освоєними землями; водночас, це — зона
освоєння і зона інтенсивної взаємодії різних
культур. за відправну точку фронтиру вважа-
ють зустріч різних соціумів і початок взаємодії
між ними, що дає поштовх трансформаціям. з
розвитком теорії фронтиру пов’язані нові перс-
пективи в історичних та археологічних дослід-
женнях: саме вона дає можливість об’єднати
різні напрямки життєдіяльності населення.
Порівняльний напрямок фронтирних студій
дозволяє залучити до давньої історії та архео-
логії різні аспекти, рівні, та прояви цього фено-
мену. Фронтирний дискурс демонструє його ко-
реляцію з такими поняттями, як прикордонна
зона, «дифузія кордонів», перехідні форми і ста-
ни, амбівалентні тенденції тощо. До особливос-
тей феномена фронтиру відносять його несис-
темний характер, структурну неоднорідність,
флуктуаційність 1, множинність параметрів і
хиткість кордонів (Барабаш 2019, с. 304).
в рамках археології бронзової доби європи
особливе значення має ямна культура, інтерес
до якої посилився у зв’язку з новітніми архе-
огенетичними дослідженнями. Мобільність
соціуму, інновації в матеріальній культурі її
західного ареалу дозволяють розглянути де-
які аспекти історії ямної культурно-історичної
спільноти (КІС) в рамках концепції фронтиру.
Це визначило наш інтерес до двох суміжних
територій, освоєних населенням ямної КІС —
Північно-західного Причорномор’я і Балкано-
Карпатського ареалу.
Мета статті — окреслити загальне значення
фронтиру в контексті археологічних досліджень, з
залученням конкретних матеріалів пізнього ене-
оліту — ранньої та середньої бронзової доби.
концепція фронтиру: історіографічний
аспект. Для розуміння значення (і перспектив
1. Флуктуація — випадкове відхилення якоїсь вели-
чини (фізичної, біологічної, соціально-економіч-
ної тощо) від її середнього значення.© С. в. ІвАНОвА, 2021
9� ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Проблематика культурогенезу
застосування) концепції фронтиру в контексті
археології важливо розглянути історію її появи
у «західній» науці та процес поширення і прак-
тичного застосування в радянській, російській
та українській історіографії.
Фронтир в зарубіжній історіографії.
Роботи американського соціолога Фредеріка
Джексона Тернера (кінець XIX ст.) вже дав-
но стали класикою, а основні положення його
теорії фронтиру отримали з часом не тільки
світове визнання, а й подальший розвиток. У
«тернеріанській» концепції фронтир виступає
як перехідна зона, динамічний рухомий кор-
дон, де відбувається проникнення і подальше
закріплення експансивного соціуму. На відмі-
ну від фіксованого кордону, фронтир виступає
крайньою лінією, що просувається далі на ма-
лозаселені землі: «У цьому просуванні вперед
фронтир є зовнішнім краєм хвилі — місцем
зустрічі дикості з цивілізацією» (Тернер 2011,
с. 13). в рамках північноамериканського фрон-
тиру (Середній захід і Південь США). Ф. Тер-
нер сформулював доктрину «випускного кла-
пану» (safety-valve doctrine). вчений дійшов
висновку, що наявність вільних земель водно-
час сприяла розв’язанню соціальних питань:
при певних кризових ситуаціях: для вирішення
гострих життєвих проблем здійснювався відтік
певних груп населення на територію фронти-
ру. Фронтир для Ф. Тернера — особлива тери-
торія, яка зумовила процеси трансформації.
На його думку, межа просувається не тільки
в географічному, але також і в соціальному,
культурному та ідеологічному сенсі. в концеп-
ції Ф. Тернера центральною лінією проходить
тема суспільства, його формування в резуль-
таті трансформації в умовах порубіжжя 1 (Тер-
нер 2011).
Надалі з’явилося багато робіт, які аналізу-
ють, доповнюють, але й критикують концепцію
Ф. Тернера. зупинимося лише на ключових
моментах її подальшого розвитку: історії вив-
чення фронтиру присвячені ґрунтовні наукові
роботи, де досить повно розкрите це питання.
Поняття «фронтир» було модернізовано і пе-
ренесено на євразію, і в цьому заслуга, перш
за все, американського синолога Оуена Латті-
мора (Lattimore 1962) і деяких інших вчених.
визначаючи фронтир як зони інтенсивної
взаємодії кардинально різних культур, дослід-
ником були показані неоднорідність території
фронтиру, наявність внутрішнього та зовніш-
нього фронтиру, які відмінні етнічним складом
населення, його ідентичністю. він привернув
увагу істориків до слов’янських держав, при-
чорноморського Степу і козацтва. Але одним
їх найважливіших досягнень О. Латтімора, на
1. Український дослідник фронтирних студій вва-
жає, що в українській мові поняттю фронтир най-
більш близькі поняття рубіж, порубіжжя (чорно-
вол 2016, с. 5).
наш погляд, є обґрунтування положення про
те, що міжкультурні контакти, згідно нового
розуміння фронтиру, не обов’язково є анта-
гоністичними.
І все ж тривалий час у наукових досліджен-
нях панував тернеровський підхід до фронти-
ру. з часом концепція фронтиру набула виз-
нання переважно, у англо-американському
науковому середовищі. Дж. Александер звер-
нув увагу на динамізм і різноманітність мож-
ливих «кордонів», які є невід’ємними елемента-
ми фронтиру (Alexander 1977). за Б. Паркером,
межа і фронтир — два протилежних поняття:
перше (boundary) жорстке, статичне, лінійне;
друге (frontier) — м’яке, змінне і зональне. він
виділив географічні, політичні, демографічні,
культурні та економічні типи кордонів. Разом
з тим, він визначав, що прикордоння — це ре-
гіон навколо або між політичними та культур-
ними цілісностями, в яких географічні, полі-
тичні, демографічні, культурні та економічні
обставини або процеси можуть взаємодіяти,
створюючи border-границі і фронтири. «Ко-
лонізація регіону», до того ж, здатна змінювати
його етнічний та лінгвістичний ландшафт. Та-
ким чином, фронтир є об’єктивною категорією
історичного процесу, зоною транзиту культур
та народів, зоною локального взаємовпливу. з
іншого боку, це — символічний простір перети-
ну соціальних, культурних, етнічних маркерів
різних спільнот (Parker 2006).
Т. Хол, зіставляючи американський півден-
но-західний фронтир з фронтирними зонами
середньовічної європи, Південно-Східної і
частково Південної Азії різних хронологічних
періодів, ввів таке поняття, як «стратегія мак-
симізації дисперсії» (Hall 2011). він зазначав,
що будь-який фронтир можна зрозуміти тільки
в контексті більш великих глобальних взає-
модій, причому аналіз вимагає особливої уваги
до конкретних місцевих умов і обставин — для
оцінки процесів, що там відбуваються. Одним з
направляючих і стимулюючих аспектів «страте-
гії максимізації дисперсії» на його думку була
торгівля, і це спостерігалося практично у всіх
фронтирних зонах, що зіставлялися автором в
дослідженні Торгівля не тільки вела до вста-
новлення контактів, але й могла змінювати
етнічний вигляд регіону. Найчастіше торговці
вступали в шлюб з місцевими жінками, щоб от-
римати кращий доступ до місцевих торговель-
них мереж або шляхів просування по території.
Інкорпорація в місцеве суспільство за допомо-
гою вступу в шлюб була характерна в різних
фронтирних зонах, що призводило до розвитку
гібридних популяцій. Деякі з них, принаймні
на деякий час, самі стали самобутніми етніч-
ними групами.
Дослідник звернув увагу на ще одну з рис
фронтиру, а саме на особливу роль хвороб
(насамперед тропічних і субтропічних) в пер-
винних контактах, завоюванні і колонізації.
95ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Іванова, с. В. Феномен фронтиру у соціокультурному контексті
На Південному заході, як і у всій Америці,
європейські хвороби знищили велику части-
ну корінного населення. У юньнані все було
навпаки: хвороби і загроза хвороб сповільню-
вали спроби завоювання і колонізації. Рівнян-
ня сучасних і стародавніх фронтирів показує,
що геноцид, етноцид, культуроцід, етногенез,
злиття, гібридизація і фракціонування — за-
гальні процеси на багатьох різних фронтирах
(Hall 2011).
Типологію фронтиру в загальних рисах намі-
тив ще Ф. Тернер, якій запропонував розділяти
його на фронтири торговців, скотарів, гірників
і землеробів (Тернер 2011, с. 20). Подальшим
розвитком цієї типології є роботи Р. Біллінгто-
на, причому в основу його класифікації був пок-
ладений соціально-економічний підхід. Кон-
такти в зоні фронтиру були проаналізовані ним
як система відносин, що розглядається з різних
точок зору і різними методами: соціології, со-
ціальної антропології, теорії малих груп і пос-
тколоніальної теорії. На конкретних матеріа-
лах з американської історії він виділив кілька
стадіальних видів фронтиру, простеживши не
тільки їх відмінності в типології і географії, а й
динаміку в часі 1. У різні хронологічні періоди
змінювалося наповнення цього поняття, тобто
іншими ставали стимули освоєння нових тери-
торій (Hinterland)2. відповідно, розрізнялися
основні заняття населення фронтмрної зони
(Billington 2001).
Набагато складнішою виглядає типологія
Т. Хола, яка ґрунтується на комбінаціях видів
фронтирів (буферні, бар’єрні, внутрішні, зов-
нішні), екологічних відмінностей (степ, поля,
гори, долини), типів недержавних груп, що є
його мешканцями (групи, племена, союзи пле-
мен), типів взаємодіючих спільнот (бездержав-
ні, залежні державні, імперії, капіталістичні)
та типів фронтирів (локальні економічні, полі-
тичні або мілітарні, віддалені економічні та
культурні). Поєднання різних ознак в різних
сполученнях дали можливість виділити 768
різних типів фронтирів (Hall 2009).
А. Рібер називає три типи фронтирів: ди-
намічний, консолідований (державний), сим-
волічний (Рибер 2004, с. 199, 214). Австрійсь-
кий професор А. Каппелер визначив степовий
фронтир євразії, як поєднання географічного,
1. У конкретному вигляді ці розробки Р. Біллін-
гтона виглядають наступним чином: торговий
фронтир (1776—1840); фронтир долини Міссісіпі
(1803—1845); Орегонський фронтир (1825—1845);
фронтир великого Басейну (північно-західні те-
риторії) (1830—1846); Каліфорнійський фронтир
(1830—1846); шахтарський фронтир (1858—1875);
транспортний фронтир (1858—1884); скотарський
фронтир (1865—1887); фермерський фронтир
(1870—1890).
2. Стосовно теорії фронтиру, термін Hinterland позна-
чає землі, що примикають до вже освоєних тери-
торій і які плануються до подальшого освоєння.
соціального, військового, релігійного і культур-
ного фронтирів, а в історичному контексті —
як зони комунікації і економічної, соціальної,
культурної та політичної взаємодії між спіль-
нотами з різною специфікою. Ним виділені:
воєнний фронтир; фронтир інтенсивної екс-
плуатації природничих ресурсів; фронтир по-
селень (Каппелер 2003).
з точки зору Г. Райлі, необхідно говорити
про чотири аспекти фронтиру: філософський
(фронтир як особлива ідеологія), географічний
(фронтир як певне місце), історичний (фронтир
як процес), соціально-економічний (фронтир
як особливий продукт). Подібне бачення фрон-
тиру значною мірою розширює саме розуміння
фронтиру, акцентуючи увагу дослідників на
більшій кількості проблем для аналізу (Riley
2003, p. 13).
Концепція фронтиру, з усіма її численними
науковими конотаціями, лише недавно при-
вернула увагу археологів і соціальних антропо-
логів (1970—1980-ті рр.). Дослідники наводять
численні приклади фронтиру, як динамічної
зони інновацій та рекомбінацій, завдяки якій
культурні матеріали з багатьох джерел пере-
міщалися і трансформувалися. У той самий час
вони виявляють повторювані процеси фронтир-
ної історії, які дозволяють проводити загаль-
ноісторичні порівняння: виникнення фронти-
ру по відношенню до основної області, розвиток
соціального обміну, взаємини між раніше окре-
мими групами населення, що мешкають тепер
у зоні фронтиру і т. п. (див. історіографічні ог-
ляди: Feinman 1986; Parker, Rodseth 2016).
У роботах, пов’язаних з давньою історією,
було запропоновано розглядати фронтир, як
відкриті соціальні системи, як проміжний про-
стір між двома або більше культурно диферен-
ційованими групами. При цьому увага вчених
акцентувалася на еволюції фронтиру і його міс-
ці у етноархеологічних дослідженнях (напр.:
Green, Perlman 1985).
Також у контексті давньої історії і архео-
логії обговорюється можливість застосуван-
ня в межах теорії фронтиру деяких аспектів,
пов’язаних з постколоніальними теоріями.
Припускається, що останні можуть запропо-
нувати концептуальний інструментарій для
розгляду культурних процесів, їх виникнення
і розвитку. Незалежно від місця розташування
фронтиру в часі і просторі — і незалежно від
того, чи є він колоніальним конструктом або
зоною між двома незалежними групами і те-
риторіями — методи історичної археології та
постколоніальний теоретичний підхід дають
можливість пояснити множинність варіантів
взаємин і розвитку фронтирної зони та дина-
міки культурних ландшафтів (Naum 2010,
с. 108). По-перше, археологам і антропологам
слід мати на увазі, що місцеві групи населення
реагують на контакти з алохтонами, виходя-
чи зі свого власного культурного походження
96 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Проблематика культурогенезу
та досвіду, замінюючи старе новим в рамках
саме своїх соціальних і економічних систем, а
також систем життєзабезпечення. По-друге, у
міру просування зі своїх територій до регіону
активного контакту з корінними жителями,
колоніальні поселення стають простішими (в
соціальному і культурному плані) і все більш
відмінними від «батьківських». Це явище було
названо «градієнтом колонізації». При цьо-
му фронтир включає в себе тільки частину
градієнту колонізації — зокрема, той регіон, де
два або більше суспільств знаходяться в актив-
ній конкуренції (Casagrande, Thompson, Young
1964, р. 311).
У той же час, археологи дійшли висновку, що
не завжди себе виправдовує очікування чітких
меж, які проявлять себе у матеріальній куль-
турі. Фронтир в археологічному контексті слід
визначати, як зони наскрізних соціальних ме-
реж, до яких входять окремі сегментарні групи
населення. вони перетинають традиційні чи
умовні кордони фронтиру на різних просторо-
вих і часових рівнях (Lightfoot, Martinez 1995,
р. 471). У деяких випадках археологічні відо-
мості (особливо різноманітні керамічні виро-
би) відображають не тільки певні зміни: вияв-
ляється повсюдний «опір розвитку» («resistance
to development»). Це опір, який може бути
широко розповсюдженим фронтирним фено-
меном, отримав назву «структурна інертність»
(«structural interia») (Staski 1998, р. 21).
Г. А. васелков і Р. Елай Пол (Waselkov, Eli
Paul 1981) пропонують впорядковану структу-
ру дослідження — для того, щоб розгляд фрон-
тиру (як зони соціальної взаємодії і культур-
ного обміну) дозволив би археологам не лише
детально простежити зміни, які відбувалися у
різних аспектах культур, що контактують, але і
для того, щоб пояснити закономірності і винят-
ки — з точки зору конкретних моделей фрон-
тирної динаміки.
1) Фронтирні моделі пов’язані з взаємовід-
носинами інтрузивних і корінних спільнот,
тому необхідно знати культурні особливості
суспільств, між якими простежені (чи не про-
стежені) контакти.
2) Фронтир — це відкрита система, в якій
зміни в одній підсистемі до деякої міри впли-
нуть на інші підсистеми. Як тільки зміни в сус-
пільствах, залучених в зону фронтиру, будуть
виявлені, завдання дослідника полягає в тому,
щоб визначити джерело інновацій, причину їх
появи і прийняття. Інновації можуть включа-
ти в себе розробку абсолютно нових моделей
поведінки, шаблону артефактів або вибіркове
прийняття окремих елементів з культури ін-
шого фронтирного суспільства.
3) зміни в адаптивній поведінці є в цілому
консервативними: суспільства пристосовують-
ся з точки зору своїх власних культурних тра-
дицій, переважно намагаючись зберегти свою
систему цінностей незмінною, вибираючи нові
поведінкові варіанти в зміненому культурному
середовищі, що може знайти відображення у
археологічних реаліях.
Узагальнюючи доробки зарубіжних науков-
ців, слід визначити, що фронтир — як особливе
історико-культурне явище — характерний для
багатьох країн світу в різні історичні епохи.
Фронтирна теорія, будучи однією з евристич-
них моделей пізнання історичного розвитку,
виявилася затребуваною вже не тільки істори-
ками, а й філософами, культурологами, антро-
пологами, політологами, соціологами і, наре-
шті, археологами.
концепція фронтиру в радянській та
російській історіографії. за радянських
часів наукові праці Дж. Тернера та його пос-
лідовників незмінно зазнавали критики, хоча
з 1960-х рр. фронтирну теорію почали вивчати
більш об’єктивно. Але лише з початком «пере-
будови» і більш вільним доступом до зарубіж-
них видань, зросла кількість російськомовних
робіт з цієї тематики. Методи, вироблені аме-
риканською наукою при вивченні фронтиру,
стали використовувати для оцінки російської
історії, перш за все Сибіру, Далекого Сходу
і південних областей. Серед радянських та
російських дослідників теорії фронтиру, які
продовжили розробки цієї концепції стосовно
різних регіонів Росії в різні хронологічні пе-
ріоди, відзначимо роботи І. Басалаєвої, Н. Бол-
ховитинова, Н. замятиної, М. Колесникової,
С. Маловичко, Д. Резуна, А. Романової, А. Хро-
мих М. Шиловського та інших.
Наявні досить докладні огляди літератури
(напр.: Романова, Якушенков, Хлыщева 2014,
с. 11—37) дозволяють нам не зупинятися на
цьому аспекті детальніше. здебільшого дослід-
никами були прийняті основні положення кла-
сичної теорії фронтиру, хоча варто відзначити
декілька моментів. Так, у своїх розробках істо-
рики, частіш за все, спираються на філософську
концепцію фронтиру, згідно з якою, фронтир —
це завжди конфліктна зона; саме тому всі за-
кони конфліктології поширюються на правила
його існування (Карабущенко 2016, с. 94).
Крім того, звертається увага на особливості
застосування ряду парних понять: «колоніза-
ція» і «фронтир», «внутрішній фронтир» і «зов-
нішній фронтир» і т.п. зовнішній фронтир —
це місця і моменти першої зустрічі мігрантів
з автохтонним населенням, де спостерігають-
ся початкові нестійкі економічні, соціальні,
політичні та культурні контакти. внутрішній
фронтир — це сформовані контактні зони, де
постійні поселення нового населення вкрап-
ляються в місця проживання місцевих народів
всередині колонізованій території 1. в рамках
1. Наприклад, китайці розрізняли «внутрішніх вар-
варів», які жили в певних внутрішніх ізольованих
районах, і «зовнішніх варварів» на прикордонних
територіях (Скотт 2020).
97ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Іванова, с. В. Феномен фронтиру у соціокультурному контексті
внутрішнього цивілізаційного фронтиру фор-
мується нова спільнота або особливий варіант
старої спільноти, на основі різних типів взає-
модії (Хромых 2009, с. 108—114).
Таким чином, фронтир — це особливе міс-
це (локус), особливий період (темпоральність),
особливі ресурси (особлива економіка, утопія /
дістопія) і особливий спосіб життя (трансгресія,
культурна регресія тощо) (Романова, Якушен-
ков, Хлыщева 2014, с. 35).
При цьому, не дивлячись навіть на створен-
ня спеціалізованого російськомовного видання
(«журнал фронтирных исследований»), роботи,
пов’язані з давньою історією і археологією, є по-
одинокими. відзначимо цикл робіт А. в. єпи-
махова, присвячений історіографічному аналі-
зу еволюції концепції фронтиру, обґрунтуванню
можливості її застосування для інтерпретації
археологічних відомостей (на конкретному
прикладі бронзового віку Південного заурал-
ля) та соціальним структурам в умовах фрон-
тиру. Дослідником сформульовано авторське
розуміння цього феномену, запропоновані його
археологічні критерії: локальність, стислість
функціонування, культурна варіативність,
міграційне походження, військовий характер
еліти, сліди конфліктів, тривала трансляція
традицій після завершення функціонування
фронтиру (Епимахов 2014; 2018a; 2018b).
Фронтир в українській історіографії.
Першим українським дослідником, який пере-
ніс теорію фронтиру на український ґрунт, став
Ярослав Романович Дашкевич, якій наголо-
сив на важливості теорії фронтиру для історії
України (Дашкевич 1989) 1. він не лише звер-
нув увагу на той факт, що Україна тривалий
час була зоною етнокультурної взаємодії між
українським населенням і степовими сусіда-
ми, але й виділив кілька типів природних і
антропогенних фронтирів, звернувши увагу
на населення прикордоння, його контакти і
взаємопроникнення. У працях, де традицій-
ним є застосування тези про фронтир як про
зону інтенсивної взаємодії різних культур, він
обґрунтував доцільність і важливість фронтир-
них студій для осягнення української минув-
шини (Дашкевич 2016). Слід за ним відносно
нову для себе тему стали розробляти інші ук-
раїнські історики: Д. Білий, в. Брехуненко,
Т. винарчук, в. Грибовський, в. Кравченко,
П. Кабитов, з. Кобозева, С. Леп’явко, в. Май-
слійчук, в. Маслак, в. Мільчев, І. Сторожен-
ко І. чорновол, Л. Щербакова та інші (огля-
1. На думку І. П. чорновола, фундаторами цього до-
слідницького напряму у вітчизняній історичній
науці можна визнати М. Грушевського та Д. Ба-
галія з їх учнями, які ще не вживали цій термін,
але приділяли увагу порубіжним особливостям
національної історії та ідентичності, окремі з них
навіть вважали дискурс колонізації за стрижне-
вий процес минулого України (чорновіл 2016,
с. 17).
ди основних напрямків див.: верменич 2012;
винарчук 2013). У той же час, підхід до теорії
фронтиру стає більш ґрунтовним, розробляють
як теоретичні аспекти, так і практичне їх засто-
сування при аналізі та інтерпретації культур-
них процесів певних історичних періодів — і
на окремих територіях. звісно, більшість робот
пов’язано з конкретною історичною проблема-
тикою: ідеями теоретиків фронтиру оперують,
перш за все, історики козацтва, фахівці у га-
лузі локальної історії. Але водночас аналізу-
ють зарубіжний досвід (чорновол 2016; Маслак
2014; Кисельов 2016 та ін.), проводять тема-
тичні форуми, пов’язані з аналізом концепції
фронтиру як теоретичної моделі історичного
дослідження. Фахівці наголошують на широ-
ких можливостях наукового аналізу історич-
них процесів України на засадах концепції
фронтиру з географічних, соціальних, куль-
турних, релігійних тощо позицій (Каппелер,
Кравченко, вульф 2011). А. Каппелер до того
ж підкреслює особливе значення прикордоння
в історії України, виділяючи два фронтирних
регіони — Причорномор’я і закарпаття (Кап-
пелер 2007).
Щодо теоретичного аспекту фронтирної те-
орії, зазначимо також праці І. П. чорновола,
який присвятив низку публікацій теоретичним
та методологічним проблемам концепції фрон-
тиру, основним етапам її критичного осмислен-
ня. У його роботах надано характеристики різ-
них підходів в історичних фронтирних студіях
попередніх періодів та сучасності. Автор дійшов
висновку, що теза про фронтир суттєво вплину-
ла на формування альтернативної концепції
історичного процесу: упродовж ХХ ст., завдя-
ки її різним інтерпретаціям та застосуванню
в історії інших країн, сформувалася дисциплі-
на компаративних фронтирів (чорновол 2013,
с. 281).
На зміну однозначних оцінок фронтиру при-
ходить поліваріантність трактування цього
поняття, змінюється його наповнення. Обґрун-
товується точка зору, що поряд з воєнізова-
ним поширенням влади сильного суспільства,
колонізація фронтиру може здійснюватися в
результаті поступового розширення етнічних
кордонів більш активних і життєздатних на-
родів (Карачоні, Підгушній, Коваль 2016). Ам-
бівалентність контактів 2 поступається місцем
«фронтирному дискурсу», який став однією з
найпопулярніших моделей для вивчення іс-
торії етноконтактних зон, цивілізаційних пе-
рехресть і суспільств, розташованих в зонах
впливу останніх (чорновол 2013). Фронтир —
«простір змінних цінностей зони зіткнення різ-
них культур й адаптації до природного середо-
2. Тобто протистояння і протиставлення — ковбоїв
та індіанців, кочівників і хліборобів, українсь-
ких козаків і їх супротивників (Речі Посполитої /
Російського царства / Оттоманської Порти) тощо.
98 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Проблематика культурогенезу
вища, в процесі якого, як наслідок інтенсивної
комунікації, економічної, соціальної, культур-
ної та політичної взаємодії, відбуваються за-
позичення, пристосування (акультурація) або
одомашнення (асиміляція) однієї культури ін-
шою» (чорновол 2016, с. 22).
Хоча тема фронтиру і прикордоння є порів-
няно новою галуззю дослідження для таких
аспектів гуманітарного знання, як соціальна
філософія та соціальна антропологія, вона в
цьому ракурсі вже привернула увагу українсь-
ких вчених. Обґрунтовано необхідність саме
соціокультурного підходу до аналізу феномена
фронтиру, розглянуто ключові аспекти між-
дисциплінарного конструювання відповідно-
го поняття в умовах соціокультурних реалій
(Максимович 2017). вважається логічним
звернення дослідників до сфери культурних
традицій, релігійних практик, ментальності,
особливостей соціальної поведінки, специфіч-
них механізмів адаптації соціумів до природ-
но-географічних умов. Саме ці знання давали
можливість визначити сприйняття однієї ет-
нічної групи іншою, збіг в ієрархії цінностей та
антагоністичні протиріччя (Кривицька 2015,
с. 180). Досліджувати феномен фронтиру пот-
рібно у контексті соціального простору, а полі-
варіантність його визначається характером
кордону (Кочан 2008). загалом, зарубіжні та
вітчизняні дослідження не тільки окреслили
фронтири в історії України в різних історичних
періодах, але і переконливо підтвердили пер-
спективність використання цієї дослідницької
парадигми для наукового аналізу історичних
процесів України (винарчук 2013, с. 215).
На наш погляд, науковий доробок студій
фронтирів в українській історіографії лишаєть-
ся ще нечисленним, а вивчення фронтиру в
українській історичній науці носить відносно
розрізнений характер, концентруючись на ок-
ремих аспектах його проблематики. Але в ук-
раїнській археології тема фронтиру практично
не розроблена.
теорія фронтиру як інноваційний інс-
трумент для дослідження мобільних при-
кордонних спільнот. Як ми вже відзначали,
фронтир трактують як особливу перехідну зону
контактів двох або більше культур і / або полі-
тичних структур, як територію соціальної взає-
модії і культурного обміну. При цьому все ж
слід мати на увазі, що фронтир — це поки що
не до кінця відпрацьований інструментарій ви-
явлення культурних кордонів та дистанцій між
представниками різних соціокультурних спіль-
нот на порубіжжі. Перед нами тільки розгор-
тається процес щодо з’ясування специфіки со-
ціодинаміки фронтиру як пограниччя, кордону
та як специфічного архетипу культури — для
класифікації різновидів особливих регіональ-
них ідентичностей (Кривицька 2015, с. 186).
Фронтир може володіти власною системою
культурних, соціальних і технологічних сте-
реотипів, частина яких в подальшому набуває
поширення за межами цього середовища. У той
же час, стереотипи, задані епохою первісного
освоєння території (тобто епохою фронтиру),
зберігаються і транслюються протягом трива-
лого періоду. При цьому слід враховувати, що
фронтир характеризується етнокультурною
неоднорідністю і, як вважають, асоціюється c
наявністю конфліктів (Епимахов 2014, с. 876;
2018b, с. 94—95, 104). Розуміння фронтиру,
як процесу, надає можливість відійти від його
просторової до соціальної локалізації, сприяє
перенесенню уваги на соціальні аспекти (ви-
нарчук 2013, с. 211).
в. Кравченко позиціонує фронтири як
своєрідні «інкубатори», де відбувається органі-
зація і розвиток нових суспільств, і де умови
для ідентичного відтворення форм та засобів
соціального життя «метрополії» відсутні. До
того ж фронтир сам по собі не створює певного
типу суспільства, а тільки забезпечує своєрід-
ний «плацдарм» взаємодії різних культур,
систем цінностей, інтересів, в чому і полягає
його інноваційна роль (Каппелер, Кравченко,
вульф 2011, с. 56).
На наш погляд, має значення той факт, що
у різні хронологічні періоди і на різних тери-
торіях на передній план можуть виступати різ-
ні вектори відносин між суспільствами і різні
моделі культурного діалогу: торгові, військові,
ідеологічні, релігійні, шлюбні і т. п. Тому вва-
жати територію фронтиру «завжди конфлікт-
ною зоною» буде досить прямолінійно. Сучасні
історики дійшли висновку, що фронтир — це
не тільки фронт, межа, агон, тобто зіткнення
двох полярних áкторів або битва антиномій,
але ще й новий відкритий світ нелімітованих
можливостей, що привертає і дає надію нових
ресурсів, нових перспектив розвитку і процві-
тання (Романова, Якушенков, Хлыщева 2014,
с. 77; Якушенков 2012, с. 73—80).
Можна дати ще декілька визначень фрон-
тиру. з політико-географічної точки зору
це буде смуга (лінія) поселень, що постійно
зміщується, пересувається вперед, жителі яких
освоюють і цивілізують на первинному рівні
дикі землі та природні ресурси. з соціально-
антропологічної точки зору це — зона змішу-
вання і взаємодії двох або більше народностей,
одна з яких може бути представлена менш
розвиненим («варварським») аборигенним на-
селенням. Нарешті, з соціокультурної точки
зору, це — територія, на якій формується нова
спільність (і, відповідно, нове суспільство). від-
бувається це на основі адаптації один до одно-
го представників всіх наявних в зоні фронтиру
спільнот (з подальшою асиміляцією частини з
них) — з їх індивідуальними культурами і під
впливом всіляких зовнішніх факторів: при-
родно-кліматичних, політичних, економічних,
релігійно-ідеологічних тощо (Панарина 2015,
с. 22).
99ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Іванова, с. В. Феномен фронтиру у соціокультурному контексті
Розуміння фронтиру як процесу дозволяє
перейти від його просторової локалізації до со-
ціальних аспектів, що дає можливість застосу-
вання концепції фронтиру для інтерпретації
історичних та археологічних даних.
гіпотеза. Розглядаючи Північно-західне
Причорномор’я та Балкано-Карпатський ре-
гіон скрізь призму фронтирної теорії, можна
виділити два типи фронтиру, притаманні на
наш погляд цим територіям.
Перший з них (Південно-західний) можна
віднести до скотарського типу, другий (Балка-
но-Карпатський) — до торгового. Економічний
фактор був домінуючим в культурно-історич-
них процесах і взаєминах населення Північно-
західного Причорномор’я і різних частин євро-
пи, в формуванні та поширенні зон фронтиру.
Особлива роль відводиться буджацькій куль-
турі, переважно, з ареалу якої поширювалося
населення в різні регіони Балкан, Прикарпат-
тя і Центральної європи. Ця культура за своїм
поховальним ритуалом може бути співвідне-
сена з ямною культурно-історичною спільно-
тою, виділяючись керамічним комплексом та
металевими артефактами. Одним з основних
стимулів руху ямного (буджацького) населен-
ня в західному напрямку, на наш погляд, було
встановлення торгових відносин і формування
торговельних шляхів, важливою метою — от-
римання металів: срібла, міді, бронзи, засвоєн-
ня прийомів їх обробки.
Ареал Північно-західного Причорномор’я
має усі необхідні ознаки фронтиру — це й
трансформація місцевих культур, й прибут-
тя нового населення, освоєння ними окремих
локусів, інтеграція чи відокремлення груп
автохтонів та прибульців (рис. 1—3). Аналіз
археологічного матеріалу дозволив дійти вис-
новку, що саме інтеграційні процеси різних
культурних традицій місцевого енеолітичного
населення (квітянської, ніжньомихайлівської,
животилівської, постстогівської, пізньої чер-
наводської, усатівської культур та культурних
груп), при зовнішньому культурному впливі,
на тлі інтенсифікації культурно-історичних
процесів, призвели до формування буджацької
культури на базі місцевого, протобуджацько-
го, горизонту (Иванова 2015). Таким чином, у
пізньому енеоліті територія Північно-захід-
ного Причорномор’я є «зоною освоєння», тобто
фронтиром: саме так позиціонують фронтир
його дослідники (напр.: замятина 1998). в добу
ранньої бронзи регіон зберігає свій фронтир-
ний статус.
є підстави вважати, що аридизація кліма-
ту, всупереч поширеним уявленням, не мала
негативних наслідків для населення пізнього
енеоліту — раннього бронзового віку: внаслі-
док кліматичних змін відбувся розквіт степо-
вих спільнот. Тому й господарство населення
було комплексним, скотарсько-землеробським,
за провідної ролі пастушого скотарства. Цій ас-
пект був певним (але не єдиним) аттрактором,
що сприяв притоку нового населення, освоєн-
ню нових територій. Дослідники позиціонують
територію Північно-західного Причорномор’я
як зв’язуючий ланцюг або свого роду міст між
Сходом і заходом, між світом хліборобів і сві-
том скотарів.
в останнє десятиліття з курганних комплек-
сів нижнього Подунав’я, Трансільванії і Аль-
фельда, які протягом багатьох років відносили
до ямної культури, була виділена група пізньо-
енеолітичних поховань, що передують ямним
(рис. 4). вони датуються в діапазоні 3300—
3050 рр. до н. е. і, як вважають, об’єднують
рис. 1. Усатівська культура
і синхронні основні пам’ятки
деяких типів: I — усатівська
культура; II — хаджидерський
тип; III — квітянська / пост-
маріупольська культура; IV —
пам’ятки животилівського типу
(тип Бурсучень Гординештсько-
Пізньомайкопського феномену);
V — тип Фолтешть (за Петренко
2013)
100 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Проблематика культурогенезу
«східні» поховальні традиції ніжньоміхайлівсь-
кої і квітянської культур з традиціями місце-
вого населення 1. Деякі кургани пов’язують
з культурою чернавода I (Frînculeasa, Preda,
1. Не всі поховання з витягнутими скелетами слід
відносити до квітянської культури. Цей ритуал
може походити від давніших культурних тради-
цій Балкано-Дунайського регіону, які зберіга-
лися протягом досить тривалого періоду. І це не
хронологічний епізод, який можна поміщати десь
між двома орієнтирами. Такі могили існували в
другій половині IV тис. до н. е., але також диск-
ретно фігурував в першій половині III тис. до н. е.
Потім їх можна зустріти в катакомбному похо-
вальному середовищі
Heyd 2015, р. 82—84; Frînculeasa et al. 2019;
Diaconescu 2020, р. 42—44). Також виділені
поховання животилівської групи та нечислен-
ні пам’ятки усатівської культури (рис. 5), в
т. ч. поселення Дядове (Дергачов 2004, с. 111;
Nikolova 2000, р. 4; Frînculeasa et al. 2019,
p. 67). Ці культури та культурні групи пов’язані
з першою фазою курганного будівництва. Для
першого етапу важливим міг бути контакт цих
спільнот, які беруть початок в північно-пон-
тійських степах, з культурами Баден та чер-
навода III (Frînculeasa, Simalcsik, Preda 2017,
р. 294—295, 313).
Археологічні відомості свідчать також про
просування буджацького населення з території
рис. 3. Поховання з витягнутим
положенням небіжчика в Пів-
нічно-західному Причономор’ї
(за Манзура 2010)
рис. 2. Пам’ятки пізньотри-
пільського часу: a — ґрунтові
могильники гординештського
часу; b — окремі ґрунтові похо-
вання гординештського часу;
c — інтрамуральні поховання
гординештського часу; d — під-
курганні поховання гординешт-
ського часу; e — могильники
вихватинського часу; f — посе-
лення Гординешть-Хородиштя;
g — вихватинські поселення;
h — кириленські поселення (за
Топал, Церна 2010)
101ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Іванова, с. В. Феномен фронтиру у соціокультурному контексті
Північно-західного Причорномор’я в захід-
ному напрямку і створення фронтирних зон,
спочатку на територіях румунської Молдови,
північної та південної Добруджі, а потім далі
й далі на захід (рис. 6). в процесі цього посту-
пового руху змінюються культурне оточення в
окремих зонах Балкано-Карпатського ареалу,
змінюється й культурний вигляд та культурні
зв’язки ямного (буджацького) населення в но-
вих місцях проживання (Иванова 2014).
Переселенці спричинилися до вагомих змін
на Нижньому Дунаї, забезпечивши передачу
на цю територію не тільки ідей і технологій,
але також і елементів, які будуть формувати
структуру місцевих спільнот (Frînculeasa 2019,
р. 129; Frînculeasa et al. 2020, р. 213). Тут вони
рис. 4. Преямні та ямні поховання в Нижньодунайському регіоні: 1 — карта підкурганних поховань на
захід від чорного моря, ймовірно, датованих другою половиною IV тис. до н. е. (I — витягнуті на спині;
II — поховані боку; III — невизначені); 2 — основні риси преямних поховань регіону; 3 — основні риси ям-
них поховань регіону (за Frоnculeasa, Preda, Heyd 2015)
102 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Проблематика культурогенезу
знайшли відповідне степове природне середо-
вище (Racimo, Woodbridge, Fyfe 2020), природні
ресурси, вже існуючі контакти і суспільство, яке
було пристосоване до взаємодії зі світом захід-
ного Причорномор’я (Frînculeasa, Preda, Heyd
2015). Дослідники вказують на важливість
мобільності в демографічному та соціальному
розвитку населення (Linderholm et al. 2020).
Особливістю матеріальної культури при роз-
селенні на нових територіях була поступова
втрата форм посуду, характерного для буджа-
цької культури (зустрічається тільки в похо-
ваннях румунської Молдові та в Добруджі),
привнесення до поховального обряду балкано-
карпатських і центрально-європейських рис і
артефактів. Сприймаються не лише поширене
в Подунав’ї скорчене на боці або витягнуте на
спині положення скелета, але й безкурганний
обряд поховання. При цьому зберігаються і
«класичні» ямні риси. вплив буджацької куль-
тури на автохтонне населення проявився, пе-
реважно, в поховальній обрядовості, в меншій
мірі — у кераміці та інших артефактах (ножі,
срібні прикраси). Це свідчить про наявність
певних інтеграційних процесів і про форму-
вання відносно стабільних взаємин між міг-
рантами і населенням Карпато-Балканського
фронтиру. Якщо розглядати власне буджаць-
кий керамічний комплекс, то слід відзначити,
що на ранньому етапі (перша половина III тис.
до н. е.) найбільш вираженими були зв’язки
буджацького населення Північно-західного
Причорномор’я саме з Балкано-Дунайським
регіоном, при наявності й центрально-європей-
ських контактів.
На наш погляд, аридизація клімату і рег-
ресія чорного моря, що мали місце у ІІІ тис.
до н. е., всупереч поширеній думці, не мали
негативних наслідків для населення Північно-
західного Причорномор’я, а, навпаки, сприяли
розширенню степової зони, створюючи умови
для розвитку і поширення скотарства. зрос-
тання населення, що відбилося в наявності
великого числа поховальних пам’яток, вказує
на виникнення оптимальних природних умов
для скотарства. Розширення ареалу проживан-
ня у західному напрямку теж стало наслідком
нової природно-кліматичної ситуації. Іншим
аспектом просування на захід була торгова ко-
лонізація, в основі якої знаходився обмін при-
родними ресурсами — металів Балкано-Кар-
патського ареалу і солі з солеродних лиманів
Північно-західного Причорномор’я. Останнє
слід визнати не лише особливим географічним
рис. 5. Карта пам’яток усатівсь-
кої культури в західному
Причорномор’ї
103ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Іванова, с. В. Феномен фронтиру у соціокультурному контексті
ареалом, «контактною зоною» багатьох культур,
а й унікальним природним об’єктом, районом
видобутку солі, освоєння якого сприяло проце-
сам культурогенезу, розвитку обміну і торгівлі
в різні історичні епохи, аж до пізнього серед-
ньовіччя. Початок цим процесам було покла-
дено в ранньому бронзовому віці і пов’язане з
населенням усатівської і буджацької культур
(Иванова 2010).
зазначимо, що І. Т. черняков намітив виді-
лення Балкано-Карпатського осередку куль-
турогенезу, але пов’язував його з прибуттям в
регіон катакомбного населення і формуванням
бабинської культури (черняков 1996).
Археогенетика і фронтир. Останнім ча-
сом відродився інтерес до ямної культури. Це
пов’язано з новими можливостями археогене-
тичних досліджень та спільній праці генети-
ків та археологів. з точки зору генетики, існує
факт наявності загальних генетичних визнач-
ників у носіїв ямної культури (ЯК) та культур
шнурової кераміки (КШК). за час, що минув
після виходу статей, які показали цей зв’язок
(Allentoft et al. 2015; Haak et al. 2015; Mathieson
et al. 2015), у обговореннях цих результатів ге-
нетиками і археологами зміцнилася загальна
ідея, згідно якої причиною цього зв’язку є по-
ходження носіїв КШК від племен ЯК. Ця точка
зору розвивалася паралельно з основною ідеєю
про масову міграцію населення ЯК до європи
(Haak et al. 2015).
Проблема в тому, що ні ця масова міграція,
ні походження КШК від ЯК, на археологічно-
му матеріалі не простежені. Проте, якщо немає
підстав говорити про масштабні міграції, необ-
хідно пояснити висновки генетиків про подіб-
ність по генофонду населення культури шнуро-
вої кераміки європи з носіями ямної культури
та ряд інших питань.
в археології бронзового віку вже традицій-
ним є виділення не просто археологічних куль-
тур, а культурно-історичних спільнот (ямна,
катакомбна), культурного кола (Бабино) або
культурного феномену (дзвоноподібних куб-
ків). Усередині них існує градація на окремі
культури і культурні варіанти. Цей підхід, що
рис. 6. Розташування міднорудних районів, срібних копалень і пам’яток Балкано-Карпатського фронтиру.
Міднорудні райони: I — північна частина Східних Карпат (райони Бая-Маре, Родна, Бая-Борша, Південна
Буковина); II — західні Румунські гори (Апусені), рудні райони металіч і Біхор; III — група родовищ Банат,
Бор, відін; IV — врачанська група; V — верхньофракійська група; VI — Странджа. сучасні срібні рудники:
1 — Байя-Спріє, Кавнік; 2 — гори Апусені, вереспаток (Абруд); 3 — група родовищ Бор, Рудна Глава, Май-
данпек; 4 — Рудник; 5 — Ново-Брдо; 6 — Сребрениця; 7 — група родовищ Шемніц, Пуканек, Нова Баня;
8 — Кремніца; 9— Олькуш. Розподіл пам’яток по регіонах: a — Пруто-Карпатський регіон; b — Добруд-
жа; c — Мунтенія і східна Олтенія; d — захід Нижнього Подунав’я; e — Трансільванія; f — північно-східна
Фракія; g — Банат; h — Альфельд; i — верхньодунайський регіон
10� ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Проблематика культурогенезу
цілком виправдав себе, все ж є неповним. Поза
полем зору, часом, залишаються взаємини між
різними групами населення всередині однієї
культури. Також не завжди звертають увагу на
характер взаємин між прийшлим монокуль-
турним населенням і автохтонами — носіями
різних культурних традицій, які можуть різни-
тися навіть в рамках відносно компактних гео-
графічних ареалів. Контакти, які реконструй-
овано за археологічними відомостями, можуть
відбитися як у матеріальній сфері (артефакти),
так і в духовній (поховальна обрядовість, сак-
ральний світ). з іншого боку, їх відсутність при
синхронізації культур вказує на дистанцію-
вання людських колективів, швидше за все, в
рамках опозиції «свій — чужий». Як виявило-
ся, на інтенсивність і спрямованість контактів
не впливають відстані: часом, контакти більш
виразні з віддаленими культурними групами,
ніж з сусідніми. Ямні анклави Балкано-Кар-
патського ареалу демонструють різні варіанти
взаємовідносин та ступені інтеграцій автохтон-
ного та алохтонного населення.
Усі ці особливості ставлять під сумнів теорію
масштабної ямної міграції в західному і східно-
му напрямках, яка, судячи з аргументів авторів
гіпотези «ямної навали», проходить в усіх ре-
гіонах за єдиним сценарієм (захоплення нових
територій, витіснення і заміна чоловічого насе-
лення, з заміщенням генетики) і з аналогічни-
ми наслідками (утворення нових культур).
Висновки. залучення відомостей природ-
ничих наук до археологічного контексту доз-
воляє уявити рух саме буджацького (ямного)
населення на захід (в Південно-Східну і Цент-
ральну європу) не як міграцію степового насе-
лення, яка призвела до загибелі одних культур
і появи нових, а як торгову колонізацію, з пос-
туповою інтеграцією у культурно історичний
ландшафт нових територій (Иванова 2013).
Природні ресурси, таким чином, були основою
не тільки життєдіяльності, а й обмінних відно-
син, встановлених між населенням Північно-
західного Причорномор’я і Південно-Східної
європи, створюючи передумови просування
в зону Балкано-Карпатського фронтиру. за-
вдяки аридизації формувалися мережі доріг,
зростав період їх використання, стимулюю-
чи переміщення населення, освоєння нових
територій та розвиток торгових / обмінних
шляхів.
враховуючи аналіз аттракторів колонізації
та взаємовідносин ямного та місцевого насе-
лення в зоні Балкано-Карпатського фронтиру,
можна дійти висновку, що, на відміну від Пів-
денно-західного, його слід віднести до торгово-
го типу, поява якого була наслідком просуван-
ня на захід населення буджацької культури.
Теорія фронтиру, як було показано вище,
може стати інструментом не лише для аналізу
історичних подій у недалекому минулому (нова
та новітня історія), але і для реконструкції дав-
ньої історії в певному ареалі («зона фронтиру»),
виходячи з відомостей археології. Цьому спри-
яє, насамперед, саме поняття фронтиру — як
рухливого кордону, зони освоєння, яка посту-
пово розширюється, як символічного простору
перетину соціальних, культурних, етнічних
маркерів різних спільнот.
з огляду на існуючи розробки істориків та
фахівців інших гуманітарних дисциплін (со-
ціологів, культурологів, антропологів, філосо-
фів, політологів), слід виробити нові підходи і
у археології.
літерАтУрА
Барабаш, ю. Я. 2019. Этнокультурное погра-
ничье: концептуальный, типологический и ситу-
ативный аспекты (чужое — Иное — Свое). Studia
Litterarum, 4, 3, с. 290-329.
верменич, Я. 2012. Пограниччя як соціокультур-
ний феномен: просторовий вимір. Регіональна іс-
торія України, 6, с. 67-90.
винарчук, Т. в. 2013. Національний контекст
концепції фронтиру в українській історіографії. На-
укові праці історичного факультету Запорізького
національного університету, XXXVI, с. 211-217.
Дашкевич, Я. 1989. Большая граница Украины.
в: Крупник, И. И. (ред.). Этноконтактные зоны в
европейской части сссР (география, динамика, ме-
тоды изучения). Москва: АН СССР, с. 7-19.
Дашкевич, Я. 2016. Україна і схід. Львів: Коло.
Дергачов, в. О. 2004. Пізній період Трипільскої
культури. в: відейко, М. ю. (ред.). Енциклопедія
трипільської цивілізації. Київ: Укрполіграфмедіа,
с. 109-114.
Епимахов, А. в. 2014. Концепция фронтира в ис-
торических и археологических исследованиях. Сов-
ременное состояние. в: ваулин, С. Д. (ред.). Наука
ЮУрГУ. Материалы 66-й научной конференции.
секции социально-гуманитарных наук. челябинск:
юУрГУ, с. 875-879.
Епимахов, А. 2018a. Теория фронтира и архео-
логия бронзового века Урала. Quaestio Rossica, 6, 1,
с. 207-219.
Епимахов, А. в. 2018b. Социальные структуры в
условиях фронтира: пример бронзового века южно-
го зауралья. Stratum plus, 2, с. 91-108.
замятина, Н. ю. 1998. зона освоения (фронтир) и
ее образ в американской и русской культурах. Обще-
ственные науки и современность, 5, с. 75-89.
Иванова, С. в. 2010. Природные ресурсы и эконо-
мика древних обществ. Stratum plus, 2, с. 49-97.
Иванова, С. в. 2013. Культурно-исторические кон-
такты населения Северо-западного Причерноморья
в раннем бронзовом веке: запад—восток. Stratum
plus, 2, с. 199-258.
Иванова, С. в. 2014. Балкано-карпатский вари-
ант Ямной культурно-исторической области. Россий-
ская археология, 2, с. 5-20.
Иванова, С. в. 2015. «Протобуджакский горизонт»
Северо-западного Причерноморья. Stratum plus, 2,
с. 275-294.
Каппелер, А. 2003. южный и восточный фронтир
Рoссии в XVI—XVIII веках. Аb Іmperio, 1, с. 47-63.
Каппелер, А. 2007. Мала історія України. Київ:
К.І.С.
Каппелер, А., Кравченко, в., вульф, Л. 2011. «По-
верх кордону»: концепція прикордоння як об’єкт до-
105ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Іванова, с. В. Феномен фронтиру у соціокультурному контексті
слідження. Україна модерна. Пограниччя. Окраїни.
Периферії, 18, с. 47-77.
Карабущенко, П. Л. 2016. Элита и фронтир. Жур-
нал фронтирных исследований, 2, с. 92-104.
Карачоні, Д., Підгрушний, Г., Коваль, К. 2016.
Український степ та угорський Альфельд як тери-
торії фронтиру. Часопис соціально-економічної гео-
графії, 20, 1, с. 46-53.
Кисельов, ю. 2016. Український фронтир як гео-
софічна проблема. Часопис соціально-економічної
географії, 12, 1, с. 36-39.
Кочан, в. М. 2008. Феномен пограниччя у соціо-
культурному вимірі. Автореферат дисертації к. фі-
лософ. н. Таврійський національний університет
імені в. І. вернадського.
Кривицька, О. 2015. Дискурс пограниччя в соціо-
культурних дослідженнях: теоретико-методологічні
аспекти. Наукові записки Інституту політичних і
етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН
України, 4 (75), с. 173-197.
Максимович, О. 2017. Теоретико-методологіч-
ні підходи до соціологічного аналізу прикордоння.
Вісник хНУ імені В. Н. Каразіна, 38: Соціологічні
дослідження сучасного суспільства: методологія, те-
орія, методи, с. 26-30.
Манзура, И. в. 2010. «вытянутые» погребения
эпохи энеолита в Карпато-Днестровском регионе.
Tyragetia, IV, 1, с. 35-47.
Маслак, в. И. 2014. Опция степного фронтира
Европы в современном российском и украинском ка-
заковедении. Российский гуманитарный журнал, 3
(4), с. 287-306.
Отрощенко, в. в. 2001. Проблеми періодизації
культур середньої та пізньої бронзи півдня східної
Європи (культурно-стратиграфічні зіставлення).
Київ: ІА НАН України.
Отрощенко, в. в., Рассамакін, ю. Я., черних,
Л. А. 2008. Доба бронзи на теренах України. в: То-
лочко, П. П. (ред.). Україна. хронологія розвитку. 1.
Київ: КвШЦ, с. 219-331.
Панарина, Д. С. 2015. Граница и фронтир как
фактор развития региона и / или страны. История
и современность, 1, с. 15-41.
Петренко, в. Г. 2013. Усатовская культура. в:
Бруяко, И. в., Самойлова, Т. Л. (ред.). Древние куль-
туры северо-Западного Причерноморья. Одесса:
СМИЛ, с. 163-211.
Рибер, А. 2004. Меняющиеся концепции и конс-
трукции фронтира: сравнительно-исторический
подход. в: Герасимова, И. (ред.). Ab Imperio. Казань:
Центр исследований национализма и империи,
с. 199-222.
Романова, А. П., Якушенков, С. Н., Хлыщева,
Е. в. 2014. Нижневолжский фронтир: культурная
память и культурное наследие. Астрахань: АГУ.
Скотт, Дж. 2020. Против зерна: глубинная исто-
рия древнейших государств. Москва: Дело.
Тернер, Ф. 2011. значення фронтиру в амери-
канській історії. Україна модерна, 18, с. 11-46.
Топал, Д. А. Церна, С. в. 2010. Позднетриполь-
ский могильник и поселения у с. Кунича (Флорешт-
ский р-н, Республика Молдова). Stratum plus, 2,
с. 281-298.
Хромых, А. С. 2009. К вопросу о применении по-
нятий «колонизация» и «фронтир» в изучении исто-
рии Сибири. в: Романов, Р. Е. (ред.). Исторические
исследования в сибири: проблемы и перспективы.
Новосибирск: Институт истории СО РАН, с. 108-114.
чорновол, І. 2013. Дискурс колонізації, теорія
фронтиру та історіографія України. Україна: куль-
турна спадщина, національна свідомість, держав-
ність, 23, с. 260-282.
чорновол, І. 2016. Компаративні фронтири: сві-
товий і вітчизняний вимір. Автореферат дисертації
д. і. н. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича
НАНУ.
черняков, И. Т. 1996. Культура многоваликовой
керамики — восточный ареал Карпато-Балканского
очага культурогенеза. в: Горбов, в. Н. (ред.). северо-
Восточное Приазовье в системе евразийских древ-
ностей (энеолит — бронзовый век). Материалы
международной конференции. 1. Донецк: ДонГУ,
с. 59-64.
Якушенков, С. Н. 2012. Фронтирная теория: но-
вый подход к осмыслению социально-политической
и экономической ситуации на юге России. Иннова-
тика и экспертиза, 2 (9), с. 74-80.
Alexander, J. A. 1977. The «Frontier» Concept in
Prehistory : The End of the Moving Frontier. In: Meg-
aw, J. V. S. (ed.). Hunters, Gatherers and First Farm-
ers beyond Europe. Leicester: Leicester University,
p. 25-40.
Allentoft, M. E., Sikora, M., Sjögren, K.-G., Ras-
mussen, S., Rasmussen, M., Stenderup, J., Damgaard,
P. B., Schroeder, H., Ahlström, T., Vinner, L. et al.
2015. Population genomics of Bronze Age Eurasia. Na-
ture, 522, р. 167-172. doi:10.1038/nature14507
Billington, R. A. 2001. Westward Expansion: A His-
tory of the American Frontier. New Mexico: University
of New Mexico.
Casagrande, J. B., Thompson, S. I., Young, P. D.
1964. Colonization as a Research Frontier: The Ecua-
dorian Case. In: Manners R. A. (еd.). Process and Pat-
tern in Culture. Chicago: Aldine, p. 281-325.
Diaconescu, D. 2020. Step by Steppe: Yamnaya cul-
ture in Transylvania. Praehistorische Zeitschrift, 95, 1,
р. 17-47.
Feinman, G. M. 1986. On the cutting edge or out of
bounds? Archaeology approaches the frontier. Anthro-
pology, 10, 1, р. 43-53.
Frînculeasa, A. 2019. The Children of the Steppe:
descendance as a key to Yamnaya success. Studii de
Preistorie, 16, p. 129-168.
Frînculeasa, A., Preda, B., Heyd, V. 2015. Pit-
Graves, Yamnaya and Kurgans along the Lower Dan-
ube. Praehistorische Zeitschrift, 90, 1—2, р. 45-113.
Frînculeasa, A., Simalcsik, A., Preda, B. 2017. Mov-
ila Mare de la Smeeni, judeţul Buzău. Târgovişte: Ce-
tatea de Scaun.
Frînculeasa, A., Preda-Bălănică, B., Garvăn, D.,
Negrea, O., Soficaru, A. 2019. Towards a better un-
derstanding of the end of the Fourth Millennium BC
in Northern Muntenia: The case of the Burial mound
in Ploieşti — Gara de vest. Ziridava. Studia Archaeo-
logica, 33, p. 55-90.
Frînculeasa, A., Garvăn, D., Mărgărit, M. Bălăşescu,
A., Lazăr, I., Frînculeasa, M. N., Soficaru, D. A., Mol-
nár, M., Georgescu, M. 2020. Between worlds and
elites at the beginning of the Early Bronze Age in the
Lower Danube Basin: a pluridisciplinary approach to
personal ornaments. Archaeological and Anthropologi-
cal Sciences, 12, р. 213. https://doi.org/10.1007/s12520-
020-01177-0
Green, S. W., Perlman, S. M. (eds.). 1985. The ar-
chaeology of frontiers and boundaries. Orlando: Aca-
demic.
Haak, W., Lazaridis, I., Patterson, N., Rohland, N.,
Mallick, S., Llamas, B., Brandt, G., Nordenfelt, S., Har-
ney, E., Stewardson, K. et al. 2015. Massive migration
from the steppe was a source for Indo-European lan-
106 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Проблематика культурогенезу
guages in Europe. Nature, 522, p. 207-211. doi:10.1038/
nature14317
Hall, T. 2009. Puzzles in the Comparative Study of
Frontiers: Problems, Some Solutions, and Methodolog-
ical Implications. American Sociological Association,
XV, 1, р. 25-47.
Hall, T. 2011. Comparisons of Two Western Fron-
tiers and Borderlands: Lessons from Ancient to Mod-
ern. Електронний ресурс: The Institute for Research
of World-Systems. Режим доступу: http://irows.ucr.
edu/papers/irows68/irows68.htm (Дата звернення
3.05.2019).
Lattimore, O. 1962. Inner Asian Frontiers of China.
Boston; Beacon.
Lightfoot, K. G. Martinez, A. 1995. Frontiers and
Boundaries in Archaeological Perspective. Annual Re-
view of Anthropology, 24, p. 471-492.
Linderholm, A., Kilinç, G., Szczepanek, A.
Włodarczak, P., Jarosz, P., Belka, Z., Dopieralska, J.,
Werens, K., Górski, J., Mazurek, M. et al. 2020. Cord-
ed Ware cultural complexity uncovered using genomic
and isotopic analysis from southeastern Poland. Scien-
tific Reports, 10, 6885. https://doi.org/10.1038/s41598-
020-63138-w1
Mathieson, I., Lazaridis, I., Rohland, N., Mallick, S.,
Patterson, N., Roodenberg, S. A., Harney, E., Steward-
son, K., Fernandes, D., Novak, et al. 2015. Genome-
wide patterns of selection in 230 ancient Eurasians.
Nature, 528, p. 499-503. doi:10.1038/nature16152
Naum, М. 2010. Re-emerging Frontiers: Post-
colonial Theory and Historical Archaeology of the
Borderlands. Journal of Archaeological Method and
Theory, 17, p. 101-131. https://doi.org/10.1007/s10816-
010-9077-9
Parker, B. 2006. Toward an Understаnding of Bor-
derland Processes. American Antiquity, 71, 1, p. 41-45.
Parker, B. J., Rodseth, L. (eds.). 2016. Untaming the
Frontier in Anthropology, Archaeology, and History.
Tucson: The University of Arizona.
Racimo, F., Woodbridge, J., Fyfe, R. 2020, The spa-
tiotemporal spread of human migrations during the
European Holocene. Proceedings of the National Acad-
emy of Sciences of USA, 16, p. 8989-9000. http://dx.doi.
org/10.1073/pnas.1920051117
Riley, G. 2003. Taking Land, Breaking Land: Women
colonizing the American West and Kenya. Albuquerque:
University of New Mexico.
Staski, E. 1998. Change and Inertia on the Frontier:
Archaeology at the Paraje de San Diego, Camino Real,
in Southern New Mexico. International Journal of His-
torical Archaeology, 2, p. 21-44.
Waselkov, G., Eli Paul, R. 1981. Frontiers and Ar-
chaeology. North American Archaeologist, 2 (4), р. 309-
329. https://doi.org/10.2190/EG6K-T52K-MRW3-L75H
REFERENCES
Barabash, Iu. Ia. 2019. Etnokulturnoe pograniche: kontsep-
tualnyi, tipologicheskii i situativnyi aspekty (Chuzhoe —
Inoe — Svoe). Studia Litterarum, 4, 3, s. 290-329.
Vermenych, Ya. 2012. Pohranychchia yak sotsiokulturnyi
fenomen: prostorovyi vymir. Rehionalna istoriia Ukrainy, 6,
s. 67-90.
Vynarchuk, T. V. 2013. Natsionalnyi kontekst kontseptsii
frontyru v ukrainskii istoriohrafii. Naukovi pratsi istorychno-
ho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, XXXVI,
s. 211-217.
Dashkevich, Ia. 1989. Bolshaia granitsa Ukrainy. In:
Krupnik, I. I. (ed.). Etnokontaktnye zony v evropeiskoi chasti
SSSR (geografiia, dinamika, metody izucheniia). Moskva: AN
SSSR, s. 7-19.
Dashkevych, Ya. 2016. Ukraina i Skhid. Lviv: Kolo.
Derhachov, V. O. 2004. Piznii period Trypilskoi kultury.
In: Videiko, M. Yu. (ed.). Entsyklopediia trypilskoi tsyvilizat-
sii. Kyiv: Ukrpolihrafmedia, s. 109-114.
Epimakhov, A. V. 2014. Kontseptsiia frontira v is-
toricheskikh i arkheologicheskikh issledovaniiakh. Sovre-
mennoe sostoianie. In: Vaulin, S. D. (ed.). Nauka IuUrGU.
Materialy 66-i nauchnoi konferentsii. Sektsii sotsialno-gu-
manitarnykh nauk. Cheliabinsk: IuUrGU, s. 875-879.
Epimakhov, A. 2018a. Teoriia frontira i arkheologiia bron-
zovogo veka Urala. Quaestio Rossica, 6, 1, s. 207-219.
Epimakhov, A. V. 2018b. Sotsialnye struktury v usloviiakh
frontira: primer bronzovogo veka Iuzhnogo Zauralia. Stratum
plus, 2, s. 91-108.
Zamiatina, N. Iu. 1998. Zona osvoeniia (frontir) i ee obraz
v amerikanskoi i russkoi kulturakh. Obshchestvennye nauki i
sovremennost, 5, s. 75-89.
Ivanova, S. V. 2010. Prirodnye resursy i ekonomika
drevnikh obshchestv. Stratum plus, 2, s. 49-97.
Ivanova, S. V. 2013. Kulturno-istoricheskie kontakty
naseleniia Severo-Zapadnogo Prichernomoria v rannem bron-
zovom veke: Zapad—Vostok. Stratum plus, 2, s. 199-258.
Ivanova, S. V. 2014. Balkano-karpatskii variant Iamnoi
kulturno-istoricheskoi oblasti. Rossiiskaia arkheologiia, 2,
s. 5-20.
Ivanova, S. V. 2015. «Protobudzhakskii gorizont» Severo-
Zapadnogo Prichernomoria. Stratum plus, 2, s. 275-294.
Kappeler, A. 2003. Iuzhnyi i vostochnyi frontir Rossii v
XVI—XVIII vekakh. Ab Imperio, 1, s. 47-63.
Kappeler, A. 2007. Mala istoriia Ukrainy. Kyiv: K.I.S.
Kappeler, A., Kravchenko, V., Vulf, L. 2011. «Poverkh ko-
rdonu»: kontseptsiia prykordonnia yak ob’iekt doslidzhennia.
Ukraina moderna. Pohranychchia. Okrainy. Peryferii, 18,
s. 47-77.
Karabushchenko, P. L. 2016. Elita i frontir. Zhurnal fron-
tirnykh issledovanii, 2, s. 92-104.
Karachoni, D., Pidhrushnyi, H., Koval, K. 2016. Ukrain-
skyi step ta uhorskyi Alfeld yak terytorii frontyru. Chasopys
sotsialno-ekonomichnoi heohrafii, 20, 1, s. 46-53.
Kyselov, Yu. 2016. Ukrainskyi frontyr yak heosofichna
problema. Chasopys sotsialno-ekonomichnoi heohrafii, 12, 1,
s. 36-39.
Kochan, V. M. 2008. Fenomen pohranychchia u sotsiokul-
turnomu vymiri. Avtoreferat dysertatsii k. filosof. n. Tavri-
iskyi natsionalnyi universytet imeni V. I. Vernadskoho.
Kryvytska, O. 2015. Dyskurs pohranychchia v sotsiokul-
turnykh doslidzhenniakh: teoretyko-metodolohichni aspekty.
Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh
doslidzhen im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy, 4 (75), s. 173-197.
Maksymovych, O. 2017. Teoretyko-metodolohichni pid-
khody do sotsiolohichnoho analizu prykordonnia. Visnyk
KhNU imeni V. N. Karazina, 38: Sotsiolohichni doslidzhennia
suchasnoho suspilstva: metodolohiia, teoriia, metody, s. 26-
30.
Manzura, I. V. 2010. «Vytianutye» pogrebeniia epokhi eneoli-
ta v Karpato-Dnestrovskom regione. Tyragetia, IV, 1, s. 35-47.
Maslak, V. I. 2014. Optsiia stepnogo frontira Evropy v
sovremennom rossiiskom i ukrainskom kazakovedenii. Ros-
siiskii gumanitarnyi zhurnal, 3 (4), s. 287-306.
Otroshchenko, V. V. 2001. Problemy periodyzatsii kultur
serednoi ta piznoi bronzy pivdnia Skhidnoi Yevropy (kulturno-
stratyhrafichni zistavlennia). Kyiv: IA NAN Ukrainy.
Otroshchenko, V. V., Rassamakin, Yu. Ya., Chernykh,
L. A. 2008. Doba bronzy na terenakh Ukrainy. In: Tolochko,
P. P. (ed.). Ukraina. Khronolohiia rozvytku. 1. Kyiv: KVShTs,
s. 219-331.
Panarina, D. S. 2015. Granitsa i frontir kak faktor razviti-
ia regiona i / ili strany. Istoriia i sovremennost, 1, s. 15-41.
Petrenko, V. G. 2013. Usatovskaia kultura. In: Bruiako,
I. V., Samoilova, T. L. (eds.). Drevnie kultury Severo-Zapad-
nogo Prichernomoria. Odessa: SMIL, s. 163-211.
Riber, A. 2004. Meniaiushchiesia kontseptsii i konstruktsii
frontira: sravnitelno-istoricheskii podkhod. In: Gerasimova, I.
(ed.). Ab Imperio. Kazan: Tsentr issledovanii natsionalizma i
imperii, s. 199-222.
Romanova, A. P., Iakushenkov, S. N., Khlyshcheva, E. V.
2014. Nizhnevolzhskii frontir: kulturnaia pamiat i kulturnoe
nasledie. Astrakhan: AGU.
107ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Іванова, с. В. Феномен фронтиру у соціокультурному контексті
Skott, Dzh. 2020. Protiv zerna: glubinnaia istoriia drev-
neishikh gosudarstv. Moskva: Delo.
Terner, F. 2011. Znachennia frontyru v amerykanskii is-
torii. Ukraina moderna, 18, s. 11-46.
Topal, D. A. Tserna, S. V. 2010. Pozdnetripolskii mogilnik
i poseleniia u s. Kunicha (Floreshtskii r-n, Respublika Moldo-
va). Stratum plus, 2, s. 281-298.
Khromykh, A. S. 2009. K voprosu o primenenii poniatii
«kolonizatsiia» i «frontir» v izuchenii istorii Sibiri. In: Ro-
manov, R. E. (ed.). Istoricheskie issledovaniia v Sibiri: prob-
lemy i perspektivy. Novosibirsk: Institut istorii SO RAN,
s. 108-114.
Chornovol, I. 2013. Dyskurs kolonizatsii, teoriia frontyru
ta istoriohrafiia Ukrainy. Ukraina: kulturna spadshchyna,
natsionalna svidomist, derzhavnist, 23, s. 260-282.
Chornovol, I. 2016. Komparatyvni frontyry: svitovyi i
vitchyznianyi vymir. Avtoreferat dysertatsii d. i. n. Instytut
ukrainoznavstva im. I. Kryp’iakevycha NANU.
Cherniakov, I. T. 1996. Kultura mnogovalikovoi
keramiki — vostochnyi areal Karpato-Balkanskogo ochaga
kulturogeneza. In: Gorbov, V. N. (ed.). Severo-Vostochnoe Pri-
azove v sisteme evraziiskikh drevnostei (eneolit — bronzovyi
vek). Materialy mezhdunarodnoi konferentsii. 1. Donetsk:
DonGU, s. 59-64.
Iakushenkov, S. N. 2012. Frontirnaia teoriia: novyi pod-
khod k osmysleniiu sotsialno-politicheskoi i ekonomicheskoi
situatsii na iuge Rossii. Innovatika i ekspertiza, 2 (9), s. 74-
80.
Alexander, J. A. 1977. The «Frontier» Concept in Prehis-
tory : The End of the Moving Frontier. In: Megaw, J. V. S.
(ed.). Hunters, Gatherers and First Farmers beyond Europe.
Leicester: Leicester University, p. 25-40.
Allentoft, M. E., Sikora, M., Sjögren, K.-G., Rasmussen, S.,
Rasmussen, M., Stenderup, J., Damgaard, P. B., Schroeder,
H., Ahlström, T., Vinner, L. et al. 2015. Population genomics
of Bronze Age Eurasia. Nature, 522, р. 167-172. doi:10.1038/
nature14507
Billington, R. A. 2001. Westward Expansion: A History of the
American Frontier. New Mexico: University of New Mexico.
Casagrande, J. B., Thompson, S. I., Young, P. D. 1964. Col-
onization as a Research Frontier: The Ecuadorian Case. In:
Manners R. A. (еd.). Process and Pattern in Culture. Chicago:
Aldine, p. 281-325.
Diaconescu, D. 2020. Step by Steppe: Yamnaya culture in
Transylvania. Praehistorische Zeitschrift, 95, 1, р. 17-47.
Feinman, G. M. 1986. On the cutting edge or out of bounds?
Archaeology approaches the frontier. Anthropology, 10, 1,
р. 43-53.
Frînculeasa, A. 2019. The Children of the Steppe: descend-
ance as a key to Yamnaya success. Studii de Preistorie, 16,
p. 129-168.
Frînculeasa, A., Preda, B., Heyd, V. 2015. Pit-Graves,
Yamnaya and Kurgans along the Lower Danube. Praehistor-
ische Zeitschrift, 90, 1—2, р. 45-113.
Frînculeasa, A., Simalcsik, A., Preda, B. 2017. Movila Mare
de la Smeeni, judeţul Buzău. Târgovişte: Cetatea de Scaun.
Frînculeasa, A., Preda-Bălănică, B., Garvăn, D., Negrea,
O., Soficaru, A. 2019. Towards a better understanding of the
end of the Fourth Millennium BC in Northern Muntenia: The
case of the Burial mound in Ploieşti — Gara de vest. Ziridava.
Studia Archaeologica, 33, p. 55-90.
Frînculeasa, A., Garvăn, D., Mărgărit, M. Bălăşescu, A.,
Lazăr, I., Frînculeasa, M. N., Soficaru, D. A., Molnár, M.,
Georgescu, M. 2020. Between worlds and elites at the begin-
ning of the Early Bronze Age in the Lower Danube Basin: a
pluridisciplinary approach to personal ornaments. Archaeo-
logical and Anthropological Sciences, 12, р. 213. https://doi.
org/10.1007/s12520-020-01177-0
Green, S. W., Perlman, S. M. (eds.). 1985. The archaeology
of frontiers and boundaries. Orlando: Academic.
Haak, W., Lazaridis, I., Patterson, N., Rohland, N., Mal-
lick, S., Llamas, B., Brandt, G., Nordenfelt, S., Harney, E.,
Stewardson, K. et al. 2015. Massive migration from the steppe
was a source for Indo-European languages in Europe. Nature,
522, p. 207-211. doi:10.1038/nature14317
Hall, T. 2009. Puzzles in the Comparative Study of Fron-
tiers: Problems, Some Solutions, and Methodological Implica-
tions. American Sociological Association, XV, 1, р. 25-47.
Hall, T. 2011. Comparisons of Two Western Frontiers and
Borderlands: Lessons from Ancient to Modern. Електронний
ресурс: The Institute for Research of World-Systems. Rezhym
dostupu: http://irows.ucr.edu/papers/irows68/irows68.htm
(Data zvernennia 3.05.2019).
Lattimore, O. 1962. Inner Asian Frontiers of China. Bos-
ton; Beacon.
Lightfoot, K. G. Martinez, A. 1995. Frontiers and Bounda-
ries in Archaeological Perspective. Annual Review of Anthro-
pology, 24, p. 471-492.
Linderholm, A., Kilinç, G., Szczepanek, A. Włodarczak,
P., Jarosz, P., Belka, Z., Dopieralska, J., Werens, K., Gór-
ski, J., Mazurek, M. et al. 2020. Corded Ware cultural com-
plexity uncovered using genomic and isotopic analysis from
southeastern Poland. Scientific Reports, 10, 6885. https://doi.
org/10.1038/s41598-020-63138-w1
Mathieson, I., Lazaridis, I., Rohland, N., Mallick, S., Pat-
terson, N., Roodenberg, S. A., Harney, E., Stewardson, K.,
Fernandes, D., Novak, et al. 2015. Genome-wide patterns of
selection in 230 ancient Eurasians. Nature, 528, p. 499-503.
doi:10.1038/nature16152
Naum, М. 2010. Re-emerging Frontiers: Postcolonial The-
ory and Historical Archaeology of the Borderlands. Journal of
Archaeological Method and Theory, 17, p. 101-131. https://doi.
org/10.1007/s10816-010-9077-9
Parker, B. 2006. Toward an Understаnding of Borderland
Processes. American Antiquity, 71, 1, p. 41-45.
Parker, B. J., Rodseth, L. (eds.). 2016. Untaming the Fron-
tier in Anthropology, Archaeology, and History. Tucson: The
University of Arizona.
Racimo, F., Woodbridge, J., Fyfe, R. 2020, The spatiotempo-
ral spread of human migrations during the European Holocene.
Proceedings of the National Academy of Sciences of USA, 16,
p. 8989-9000. http://dx.doi.org/10.1073/pnas.1920051117
Riley, G. 2003. Taking Land, Breaking Land: Women colo-
nizing the American West and Kenya. Albuquerque: Univer-
sity of New Mexico.
Staski, E. 1998. Change and Inertia on the Frontier: Ar-
chaeology at the Paraje de San Diego, Camino Real, in South-
ern New Mexico. International Journal of Historical Archae-
ology, 2, p. 21-44.
Waselkov, G., Eli Paul, R. 1981. Frontiers and
Archaeology. North American Archaeologist, 2 (4), р. 309-
329. https://doi.org/10.2190/EG6K-T52K-MRW3-L75H
S. V. Ivanova
FRONTIER PHENOMENON
IN A SOCIOCULTURAL CONTEXT
Vitalij V. Otroschenko made a great contribution
to the study of Copper and Bronze Age cultures in
Ukraine. His researches of absolute and relative chro-
nology, cultural changes and cultural coexistence have
particular interest in the context of this article. They
allow a reader to focus more reasonably on cultural and
historical processes of North-Western Black Sea and
Balkan-Carpathian regions staying within the frame
of the frontier theory.
Most of researchers on the topic consider the «fron-
tier» as a special zone of interference of different cul-
tures. The frontier is also meant a special area where
several cultures meet, shaping new socio-cultural re-
lations. The frontier differs from deeper territory in
higher mobility, where movement of large groups of
people create new forms of cultural and social contacts.
The system of intercultural communication depends on
many factors, including the history of formation of the
cultural landscape of the territory where intercultural
communication is taking place.
Originally, the concept of «frontier» was applied
exclusively to American history, but now we meet it
108 ISSN 2227-4952 (Print), ISSN 2708-6143 (Online). Археологія і давня історія України, 2021, вип. 2 (39)
Проблематика культурогенезу
in works related to the history of Ukraine. The situa-
tion of the frontier zone has begun to attract archeolo-
gists though in a rather narrow area concerning social
changes (in the context of anthropological archeology).
The special nature of the source base of history
and archaeology, especially in the preliterate period,
determines similarities and differences of frontier
problems studying by these sciences. The specificity
of archaeological artefacts, on which the study of ar-
chaeological cultures relies to a large extent, must also
be taken into account: they can spread over quite long
distances in the means of exchange, without people
movement.
In archaeological research of European Bronze Age,
the Pit Grave (Yamnaya) culture is in the great impor-
tance; interest towards it has been reinforced by the
latest genetic research. The mobility of society, inno-
vation in the material culture of its western range al-
lowed us to consider the Pit Grave cultural and histori-
cal community within the frontier theory.
At the same time, the comparison of two adjacent
frontier zones (North-Western Black Sea Coast and
Balkan-Carpathian area) made it possible to compare
their common and special traits, in the context of their
interconnection and mutual influences, taking into ac-
count the aspect of social identification.
Keywords: frontier, archeological culture, migra-
tion, colonization.
Одержано 16.01.2021
іВАноВА світлана Володимирівна, доктор істо-
ричних наук, провідний науковий співробітник, Інс-
титут археології НАН України, Київ, Україна.
IVANOVA Svitlana V., Doctor of Historical Sciences,
Main Researcher, Institute of Archaeology, National
Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine.
ORCID: 0000-0002-3318-8244,
e-mail: svi1956@gmail.com.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-187486 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2227-4952 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:59:59Z |
| publishDate | 2021 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Іванова, С.В. 2022-12-30T15:34:09Z 2022-12-30T15:34:09Z 2021 Феномен фронтиру у соціокультурному контексті / С.В. Іванова // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2021. — Вип. 2 (39). — С. 93-108. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 2227-4952 DOI: 10.37445/adiu.2021.02.04 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187486 903(4).004.121 У статті йдеться про можливість інтерпретації археологічного матеріалу в аспекті теорії
 фронтиру та його виміру у соціокультурному контексті. Висвітлено історіографію питання, можливість реконструкції міжкультурних відносин в умовах фронтиру. Проаналізовано Південно-Західний і Балкано-Карпатський фронтири, розглянуто
 основні культури фронтирних зон пізнього енеоліту — доби ранньої бронзи. Окрему увагу приділено
 ямній культурно-історичній спільноті, особливо її
 західному ареалу, пов’язаному з буджацькою культурою. Vitalij V. Otroschenko made a great contribution
 to the study of Copper and Bronze Age cultures in
 Ukraine. His researches of absolute and relative chronology,
 cultural changes and cultural coexistence have
 particular interest in the context of this article. They
 allow a reader to focus more reasonably on cultural and
 historical processes of North-Western Black Sea and
 Balkan-Carpathian regions staying within the frame
 of the frontier theory.
 Most of researchers on the topic consider the «frontier
 » as a special zone of interference of different cultures.
 The frontier is also meant a special area where
 several cultures meet, shaping new socio-cultural relations.
 The frontier differs from deeper territory in
 higher mobility, where movement of large groups of
 people create new forms of cultural and social contacts.
 The system of intercultural communication depends on
 many factors, including the history of formation of the
 cultural landscape of the territory where intercultural
 communication is taking place.
 Originally, the concept of «frontier» was applied
 exclusively to American history, but now we meet it
 in works related to the history of Ukraine. The situation
 of the frontier zone has begun to attract archeologists
 though in a rather narrow area concerning social
 changes (in the context of anthropological archeology).
 The special nature of the source base of history
 and archaeology, especially in the preliterate period,
 determines similarities and differences of frontier
 problems studying by these sciences. The specificity
 of archaeological artefacts, on which the study of archaeological
 cultures relies to a large extent, must also
 be taken into account: they can spread over quite long
 distances in the means of exchange, without people
 movement.
 In archaeological research of European Bronze Age,
 the Pit Grave (Yamnaya) culture is in the great importance;
 interest towards it has been reinforced by the
 latest genetic research. The mobility of society, innovation
 in the material culture of its western range allowed
 us to consider the Pit Grave cultural and historical
 community within the frontier theory.
 At the same time, the comparison of two adjacent
 frontier zones (North-Western Black Sea Coast and
 Balkan-Carpathian area) made it possible to compare
 their common and special traits, in the context of their
 interconnection and mutual influences, taking into account
 the aspect of social identification. uk Інститут археології НАН України Археологія і давня історія України Проблематика культурогенезу Феномен фронтиру у соціокультурному контексті Frontier Phenomenon in a Sociocultural Context Article published earlier |
| spellingShingle | Феномен фронтиру у соціокультурному контексті Іванова, С.В. Проблематика культурогенезу |
| title | Феномен фронтиру у соціокультурному контексті |
| title_alt | Frontier Phenomenon in a Sociocultural Context |
| title_full | Феномен фронтиру у соціокультурному контексті |
| title_fullStr | Феномен фронтиру у соціокультурному контексті |
| title_full_unstemmed | Феномен фронтиру у соціокультурному контексті |
| title_short | Феномен фронтиру у соціокультурному контексті |
| title_sort | феномен фронтиру у соціокультурному контексті |
| topic | Проблематика культурогенезу |
| topic_facet | Проблематика культурогенезу |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/187486 |
| work_keys_str_mv | AT ívanovasv fenomenfrontiruusocíokulʹturnomukontekstí AT ívanovasv frontierphenomenoninasocioculturalcontext |