Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук)
Наведено головні напрями і основні здобутки генетичних і генетико-селекційних досліджень у системі закладів НАН України від часу її заснування у 1918 р. Проаналізовано наукову і науково-організаційну діяльність деяких наукових закладів і провідних генетиків і селекціонерів та їхній внесок у розвиток...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів |
|---|---|
| Дата: | 2008 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Українське товариство генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавилова
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18791 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) / В.А. Кунах // Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів. — 2008. — Т. 6, № 1. — С. 3-43. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-18791 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Кунах, В.А. 2011-04-10T10:55:49Z 2011-04-10T10:55:49Z 2008 Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) / В.А. Кунах // Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів. — 2008. — Т. 6, № 1. — С. 3-43. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 1810-7834 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18791 Наведено головні напрями і основні здобутки генетичних і генетико-селекційних досліджень у системі закладів НАН України від часу її заснування у 1918 р. Проаналізовано наукову і науково-організаційну діяльність деяких наукових закладів і провідних генетиків і селекціонерів та їхній внесок у розвиток світової науки. Приведены главные направления и основные достижения генетических и генетико-селекционных исследований в системе учреждений НАН Украины со времени ее образования в 1918 г. Проанализированы научная и научно-организационная деятельность некоторых научных учреждений и ведущих генетиков и селекционеров и их вклад в развитие мировой науки. Major trends and principal achievements of the genetic and genetically breeding investigations within the system of NAS of Ukraine since its establishment in 1918 have been presented. Scientific and research-organizational activities of some scientific institutions and leading geneticists and breeders as well as their contribution to the advancement of the world science were analyzed. uk Українське товариство генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавилова Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів Сторінки історії Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) Развитие генетики в Национальной академии наук Украины (к 90-летию основания НАН Украины) Development of genetics in the National Academy of Sciences of Ukraine (to 90th anniversary of foundation of the Ukrainian Academy of Sciences) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) |
| spellingShingle |
Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) Кунах, В.А. Сторінки історії |
| title_short |
Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) |
| title_full |
Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) |
| title_fullStr |
Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) |
| title_full_unstemmed |
Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) |
| title_sort |
розвиток генетики в національній академії наук україни (до 90-річчя від часу заснування української академії наук) |
| author |
Кунах, В.А. |
| author_facet |
Кунах, В.А. |
| topic |
Сторінки історії |
| topic_facet |
Сторінки історії |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів |
| publisher |
Українське товариство генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавилова |
| format |
Article |
| title_alt |
Развитие генетики в Национальной академии наук Украины (к 90-летию основания НАН Украины) Development of genetics in the National Academy of Sciences of Ukraine (to 90th anniversary of foundation of the Ukrainian Academy of Sciences) |
| description |
Наведено головні напрями і основні здобутки генетичних і генетико-селекційних досліджень у системі закладів НАН України від часу її заснування у 1918 р. Проаналізовано наукову і науково-організаційну діяльність деяких наукових закладів і провідних генетиків і селекціонерів та їхній внесок у розвиток світової науки.
Приведены главные направления и основные достижения генетических и генетико-селекционных исследований в системе учреждений НАН Украины со времени ее образования в 1918 г. Проанализированы научная и научно-организационная деятельность некоторых научных учреждений и ведущих генетиков и селекционеров и их вклад в развитие мировой науки.
Major trends and principal achievements of the genetic and genetically breeding investigations within the system of NAS of Ukraine since its establishment in 1918 have been presented. Scientific and research-organizational activities of some scientific institutions and leading geneticists and breeders as well as their contribution to the advancement of the world science were analyzed.
|
| issn |
1810-7834 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/18791 |
| citation_txt |
Розвиток генетики в Національній академії наук України (до 90-річчя від часу заснування Української академії наук) / В.А. Кунах // Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів. — 2008. — Т. 6, № 1. — С. 3-43. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kunahva rozvitokgenetikivnacíonalʹníiakademíínaukukraínido90ríččâvídčasuzasnuvannâukraínsʹkoíakademíínauk AT kunahva razvitiegenetikivnacionalʹnoiakademiinaukukrainyk90letiûosnovaniânanukrainy AT kunahva developmentofgeneticsinthenationalacademyofsciencesofukraineto90thanniversaryoffoundationoftheukrainianacademyofsciences |
| first_indexed |
2025-11-26T05:26:31Z |
| last_indexed |
2025-11-26T05:26:31Z |
| _version_ |
1850613544129658880 |
| fulltext |
3ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Сторінки історії
© В. А. КУНАХ, 2008
РОЗВИТОК ГЕНЕТИКИ
В НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
(до 90+річчя від часу заснування НАН України)
В.А.КУНАХ
Інститут молекулярної біології і генетики НАН України
Україна, 03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150,
e3mail: kunakh@imbg.org.ua
Наведено головні напрями і основні здобутки генетичних і генетико3селекцій3
них досліджень у системі закладів НАН України від часу її заснування у 1918 р.
Проаналізовано наукову і науково3організаційну діяльність деяких наукових
закладів і провідних генетиків і селекціонерів та їхній внесок у розвиток світо3
вої науки.
Ключові слова: історія науки, історія генетики в СРСР, генетика і селекція в Ук3
раїні, історія НАН України.
14листопада 1918 р. Гетьман України Павло Скоропадський за3
твердив ухвалений Радою Міністрів “Закон Української Держа3
ви про заснування Української Академії Наук у м. Києві”. Цим законом
до складу Академії наук було введено, окрім інших установ, і перші біо3
логічні заклади – Ботанічний сад і Акліматизаційний сад. Цього ж дня
згідно з наказом Гетьмана по Міністерству народної освіти та мистецт3
ва першими академіками, за рекомендацією Комісії для вироблення
законопроекту про заснування Української Академії наук, стало 12 відо3
мих учених і серед них – видатний біолог, майбутній організатор біоло3
гічних досліджень і перших біологічних установ УАН М.Ф. Кащенко. 27
листопада 1918 р. відбулося перше спільне зібрання академіків, на яко3
му таємним голосуванням обрали Президентом УАН В.І. Вернадського.
На наступних засіданнях було обрано голів Відділів академії. Головою
фізично3математичного Відділу було обрано М.Ф. Кащенка.
Микола Феофанович Кащенко (1855–1935) – біолог, ембріолог, ви3
датний фахівець у галузі замлогії, акліматизації і селекції рослин, орга3
нізатор і директор (1919–1926) Замлогічного музею – предтечі Інсти3
туту замлогії НАН України, засновник (1913) і директор (1915–1933) Аклі3
матизаційного саду в м. Києві. Акліматизаційний сад був створений на
території Київського політехнічного інституту, де М.Ф. Кащенко у той
час обіймав посаду професора агрономічного факультету. У 1922 р.
Акліматизаційний сад було перенесено на Лук’янівку, де у 1930 р. він
складався з п’яти ділянок і займав площу 12 га. У 1975 р. сад було лікві3
4 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
довано, а на його території побудова3
но Вищу партійну школу при ЦК Ком3
партії України (нині Інститут міжнарод3
них відносин Київського національно3
го університету імені Т.Г. Шевченка).
Колекцію саду (близько 6 тисяч рос3
лин) було перенесено на територію На3
ціонального ботанічного саду імені
М.М.Гришка, а старі меморіальні дере3
ва знищено.
Академік М.Ф. Кащенко, лікар за ос3
вітою, започаткував в Україні селекцію
лікарських рослин і досяг у цій справі
значних успіхів, застосовуючи, зокре3
ма, метод віддаленої гібридизації. Він
уперше в Україні одержав амфідипло3
їд від схрещування різних видів напер3
стянки з гарними лікувальними влас3
тивостями, створив високопродуктив3
ний сорт валеріани, нові форми бага3
торічного американського та гімалай3
ського подофілу, опійного маку, анісу,
чебрецю, аконіту, шавлії, ромашки, ме3
ліси, рути та багатьох інших. Особли3
во велика і важлива робота була про3
ведена ним із акліматизації південних
плодових рослин – перш за все перси3
ка, абрикоса, винограду, айви, хурми
тощо, а також понад 250 видів і форм
декоративних культур. Здобутки ко3
лективу саду високо оцінив М.І. Вави3
лов (на той час президент ВАСГНІЛ),
який відвідав Акліматизаційний сад у
1932 р. Зібраний тут у 20–303ті рр.
ХХ ст. генофонд теплолюбних плодо3
вих, лікарських, декоративних, ефіро3
олійних, прядильних та інших технічних
рослин став значним внеском у фонди
створеного пізніше Національного бо3
танічного саду НАН України. До речі,
тут лише із зібраного М.Ф. Кащенком
генофонду південних плодових рослин
до кінця 803х років ХХ ст. було виведе3
но і відібрано понад 70 перспективних
форм персика, які стали вихідним ма3
теріалом для створення 16 сортів, зо3
крема таких широко розповсюджених,
як Дружба, Рум’яний, Дніпровський,
Пам’ять Шевченка та ін. (автори –
І.М. Шайтан, Р. Ф. Клеєва та Л.М. Чуп3
рина).
Наукові дослідження з інтродукції та
селекції південних та нових плодових
культур, започатковані академіком Ка3
щенком, успішно продовжуються у від3
ділі акліматизації плодових рослин На3
ціонального ботанічного саду імені
М.М. Гришка НАН України, цьому від3
ділу присвоєне ім’я М.Ф. Кащенка.
Започаткування і розвиток
генетичних та селекційних
досліджень у першій
половині ХХ ст.
Першими генетичними досліджен3
нями в системі закладів Академії наук
були роботи з каріології, зокрема, з ви3
вчення морфології хромосом рослин.
Цей напрямок продовжив класичні до3
слідження С.Г. Навашина у період йо3
го професорської діяльності у Київ3
ському університеті (1885–1915 рр.) і
розроблявся в Академії наук переваж3
но його учнями та послідовниками
(Г.А. Левітський, Л.М. Делоне,
В.В. Фінн, Я.С. Модилевський, В.І. Фа3
ворський та інші). С.Г. Навашин, обра3
ний академіком НАН України у 1924 р.,
та його учні започаткували в Україні та
в Росії цитогенетику. Окрім світового
рівня відкриття у 1898 р. подвійного за3
пліднення у рослин, С.Г. Навашин вста3
новив, що хромосоми є двоплечими, у
1912 р. виявив супутники хромосом, а
також показав, що рослини характери3
зуються видовою специфічністю чис3
ла і морфології хромосом, започатку3
вавши основи вчення про каріологію і
її таксономічне значення. Учнями та
послідовниками С.Г. Навашина були
вивчені числа хромосом, а в багатьох
випадках і їхня морфологія у низки ви3
5ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
дів культурних і диких квіткових рослин
та у мохів. Зокрема, Г.А. Левітський
удосконалив розроблені С.Г. Наваши3
ним техніку фіксації та забарвлення
хромосом, спільно з Л.М. Делоне про3
вів порівняльне вивчення каріотипів
споріднених видів рослин, визначив їх3
ню роль в еволюції. Поглиблення і уточ3
нення Г.А. Левітським введеного впер3
ше Л.М. Делоне поняття “каріотип” (ха3
рактерного для виду числа і морфоло3
гічних особливостей хромосом) і обго3
ворення різних змін каріотипу у проце3
сах видоутворення і еволюції відобра3
жено у його чудовій монографії “Мате3
ріальні основи спадковості”, виданій у
1924 р. у Києві. Цю монографію Г.А. Ле3
вітський розпочав готувати ще до жов3
тневого (1917 р.) перевороту в Росій3
ській імперії. Вона була першим на те3
ренах СРСР і одним із перших у світі по3
сібників із цитогенетики і сприяла по3
дальшому розвитку цитогенетики в
Україні. Він ознайомив із вітчизняними
дослідженнями хромосом широку між3
народну наукову громадськість. За3
вдяки йому українська школа у до3
слідженнях морфології хромосом ста3
ла всесвітньо відомою, отримавши на3
зву “класичної”. (Щоправда, у ті часи
ця школа за кордоном і в СРСР вважа3
лася “русской школой”).
У 1922 р. на базі трьох лабораторій
агрономічного факультету Київського
політехнічного інституту було створено
науковий Інститут селекції (з 1945 р.–
НДІ цукрових буряків). У лабораторії
систематики і цитології, яку організу3
вав і очолював до 1925 р. Г.А. Левіт3
ський, а у 1925–1928 рр. Л.М. Делоне,
досліджували генетичні та цитологічні
основи продуктивності цукрових буря3
ків (з 1925 р. Г.А. Левітський працював
на запрошення М.І. Вавилова у Всесо3
юзному інституті рослинництва (ВІР, м.
Пушкін під Санкт3Петербургом), де він
створив лабораторію цитології, якою
керував до середини 1941 р.). Важли3
ві результати з генетики буряків було
отримано також в лабораторії селекції,
яку очолював проф. В.В. Колкунов. До
слова, професор Колкунов ще на I з’їз3
ді діячів з селекції та насінництва (10–
15 січня 1911 р., м. Харків) порушив пи3
тання про створення наукового інсти3
туту, який би займався теорією і прак3
тикою селекції рослин і тварин.
Результати порівняльної каріології
рослин у подальшому успішно вико3
ристовували в галузі філогенезу та ви3
вчення видоутворення у багатьох сі3
мействах квіткових рослин (Л.М. Дело3
не, П.Ф. Оксіюк, Є.Л. Кордюм та ін.) і у
мохів (А.С. Лазаренко). Запропонова3
ні Г.А. Левітським методики фіксації та
вимірювання розмірів хромосом були
використані в усьому комплексі робіт,
присвячених вивченню морфології
хромосом і застосуванню порівняльно3
каріологічного підходу у систематиці і
філогенетиці рослин, по суті було за3
початковано новий напрям – каріосис3
тематику. Дослідження Г.А. Левітським
і його учнями каріотипів міжвидових
гібридів, зокрема пшенично3житніх,
мало велике не лише теоретичне, а й
практичне значення.
Цитологічні дослідження, присвяче3
ні мейозу, започаткував Я.С. Модилев3
ський, обраний у 1939 р. членом3ко3
респондентом НАН України, який вив3
чав мікро3 та макроспорогенез у бага3
тьох видів рослин, у тому числі у гібри3
дів, амфідиплоїдів і гаплоїдів тютюну.
Він відкрив важливе явище відсутності
мейотичної кон’югації хромосом у гап3
лоїдів. Під його керівництвом протягом
багатьох років в Інституті ботаніки про3
водились широкі дослідження ембріо3
логічних процесів у різних видів рос3
лин, що мало важливе значення для
вирішення низки генетичних питань і
6 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
еволюційних аспектів (П.Ф. Оксіюк,
Є.Л. Кордюм, О.І. Рибченко, В.П. Бан3
нікова, М.І. Худяк та ін.). Успішно про3
ведено дослідження каріосистематики
і поліплоїдії у мохів (член3кореспон3
дент НАН України з 1951 р. А.С. Лаза3
ренко), зонтичних (член3кореспондент
НАН України з 2000 р. Є.Л. Кордюм) та
ендеміків Карпат (Х.Т. Пащук, С.П. Лит3
виненко). Результатом дослідження
каріотипів природних популяцій мохів
стало видання у 1971 р. першого на те3
ренах СРСР “Атласа хромосом лист3
венных мхов СССР” (А.С. Лазаренко,
Е.И. Высоцкая, Е.Н. Лесняк).
Слід виокремити дослідження
А.О. Сапєгіна, обраного академіком
НАН України у 1929 р. Він уперше за3
стосував селекцію на науковій основі і
розглядав її як прикладну генетику, для
поліпшення сортів пшениці застосував
міжвидову і міжродову гібридизацію.
На його пропозицію ще у 1912 р. було
створено відділ селекції в Одеському
дослідному полі, який він і очолив. Цьо3
го ж року в Одеському університеті він
першим у колишній Російській імперії
почав читати курс генетики, видав по3
сібник з генетики і цитогенетики. У
1918 р. на базі відділу селекції Оде3
ського дослідного поля було створено
Одеську селекційну станцію, директо3
ром якої було призначено А.О. Сапєгі3
на, а у жовтні 1928 р. на базі станції
створено Український генетико3селек3
ційний інститут, який також очолив
Андрій Опанасович. Інститут швидко
став координаційним центром генети3
ко3селекційних досліджень, які прово3
дились в Україні. Селекційна робота
тут проводилась основним чином із
зерновими злаками, а також із соняш3
ником, кенафом, суданкою, картоп3
лею. Саме тут були виведені і широко
впроваджені перші українські сорти
пшениць. А вже через рік після ство3
рення інституту, узимку 1929 р. тут від3
бувся Український генетико3селекцій3
ний з’їзд, який виробив основні завдан3
ня генетико3селекційних досліджень в
Україні.
Під час роботи у Селекційно3гене3
тичному інституті А.О. Сапєгін особис3
то провів важливі генетичні і цитогене3
тичні дослідження у галузі міжвидової
і міжродової гібридизації рослин. Зок3
рема, при схрещуванні твердої і м’якої
пшениць він отримав 353хромосомні
гібриди, а у деяких випадках досить
плодючі рослини із 36 хромосомами.
Аналіз цих та інших міжвидових та між3
сортових гібридів, у тому числі пше3
нично3пирійних гібридів, дозволив
ученому зробити низку основополож3
них висновків, які увійшли до сучасної
генетики віддалених гібридів. А.О. Са3
пєгін установив, що частота хромосом3
них аномалій, які зустрічаються при
мікроспорогенезі у віддалених гібри3
дів, визначається ступенем невідпо3
відності генотипів їхніх батьківських
форм. Як правило, вона є тим вищою,
чим віддаленіші батьки у систематич3
ному відношенні, а при внутрішньови3
довій гібридизації зростає у міру гео3
графічної віддаленості батьківських
форм. Успіх віддаленої гібридизації за3
лежить від того, наскільки відрізня3
ються хромосомні набори видів або
родів, що схрещуються, і наскільки ве3
ликими є відмінності генів або груп ге3
нів, що містяться у їхніх геномах. У ці
роки А.О. Сапєгін видав монографії
“Общая методика селекции сельско3
хозяйственных растений” (1925 р.) та
“Вариационная статистика”, яку з 1922
по 1937 р. перевидавали шість разів.
У 1933 р. А.О. Сапєгін на запрошен3
ня М.І. Вавилова переїхав до Ленін3
града, де працював заступником ди3
ректора Інституту генетики АН СРСР.
Очолювана ним лабораторія генетики
7ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
була переведена з Одеси до Інституту
ботаніки НАН України в м. Київ. В Укра3
їну Сапєгін повернувся у 1940 р. після
обрання його віце3президентом НАН
України (1939 р.). У 1944 р., після по3
вернення з евакуації до Києва, він від3
новлює роботу відділу генетики і се3
лекції рослин, працюючи, на жаль, не3
довго на посаді завідувача цього від3
ділу і директора Інституту ботаніки. Не
зупиняючись детально на важких і на3
віть трагічних епізодах його життя (де3
талі див.: С.І. Стрельчук та ін., Генети3
ка з основами селекції, Київ, Фітосоці3
оцентр, 2000), зазначимо лише, що по3
мер А.О. Сапєгін від інфаркту 8 квітня
1946 р.
Серед найвидатніших наукових до3
сягнень академіка А.О. Сапєгіна у пер3
шу чергу слід зазначити, що він, засто3
совуючи цитогенетичні методи, удос3
коналив техніку селекції та застосував
цитогенетичний аналіз віддалених гіб3
ридів. У 1928–1935 рр. уперше в світі
застосував у селекції методи експери3
ментального мутагенезу, індукуючи
рентгенівськими променями спадкові
зміни у рослин. Новаторські досліди
А.О. Сапєгіна з пшеницею, так само як
аналогічні досліди, проведені у той же
час харківським генетиком Л.М. Дело3
не з пшеницею і ячменем, дозволили
одержати велику кількість генних і хро3
мосомних мутацій, виявити серед них
спельтоїдні та стерильні форми. Ко3
ристуючись удосконаленими ними ме3
тодами класичної селекції і точними
математичними методами вивчення
мінливості, А.О. Сапєгін створив низ3
ку чудових сортів озимої та ярої пше3
ниці і ячменю. Створені ним унікальні
сорти – Кооператорка, Земка, Степ3
нячка – упродовж багатьох десятиріч
культивували не лише в Україні, а й за
її межами. Варто також підкреслити,
що проведені академіком Сапєгіним
досліди з вивчення природного добо3
ру в популяціях культурних рослин
сприяли розумінню генетичних меха3
нізмів зміни сортів. До арсеналу світо3
вої селекції назавжди увійшли розроб3
лені ним методи чистолінійних доборів,
провокаційні методи (до посухи, моро3
зу тощо), математична обробка резуль3
татів, методика дослідної справи.
Величезне значення для генетики,
селекції і рослинництва мали роботи
академіка НАН України В.Я. Юр’єва –
одного із фундаторів селекційної науки
в Україні. Досягнення Харківської се3
лекційної станції, заснованої у 1909 р.,
Інституту генетики і селекції АН УРСР
(1946–1956 рр.) і створеного на їхній
базі у 1956 р. Українського науково3до3
слідного інституту рослинництва, се3
лекції і генетики (нині – Інститут рос3
линництва імені В.Я.Юр’єва) нероз3
ривно пов’язані з творчою і організа3
ційною діяльністю В.Я. Юр’єва. Вели3
ку увагу він приділяв збору колекцій ви3
хідних матеріалів, добору батьківських
форм для схрещування, розробці ме3
тодів випробовування ліній, гібридів і
сортів на різних етапах селекційного
процесу. Він показав переваги методу
добору чистих ліній із місцевих попу3
ляцій пшениць порівняно з малоефек3
тивними методами масового добору.
Цим методом під керівництвом
В.Я. Юр’єва було виведено низку цін3
них високоврожайних сортів озимої та
ярої пшениці, жита, ячменю, проса, ку3
курудзи. З метою вивчення закономір3
ностей успадкування найважливіших
господарсько3цінних ознак у пшениці
В.Я. Юр’єв проводив міжсортові і між3
видові схрещування діалельного типу.
Використовуючи індуковані рентгенів3
ським опроміненням і спонтанні мута3
ції він отримав цінні високоврожайні
сорти і морозостійкі форми озимих
пшениць із високоякісним зерном.
8 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
Широко застосовуючи штучне промо3
рожування, В.Я. Юр’єв розробив мето3
ди оцінки і добору зимостійких форм і
сортів. Багато також ним зроблено у
галузі створення сортів, імунних і стій3
ких до ураження іржою, сажкою, гес3
сенською мухою. На визнання науко3
вих заслуг академіка В.Я. Юр’єва його
іменем було названо премію НАН
України, яку з 1965 р. щодва роки при3
суджують за найвищі досягнення в га3
лузі генетики і селекції.
Віддалену гібридизацію для ство3
рення нових форм рослин широко за3
стосовували й інші вчені. В.М. Лебедєв
створив міжродові пшенично3житні
гібриди ортоплоїдного типу з констан3
тно3проміжним числом хромосом
(2n=28), із яких 14 походили від пше3
ниці, а інші 14 – від жита. Вперше у сві3
ті він встановив різну схильність до
аутосинтезу (мейотичної кон’югації
хромосом у поліплоїдів) гібридів F1 та
обґрунтував положення, за яким у м’я3
кої пшениці, як природного амфіпло3
їдного гексаплоїда, два її геноми є
близькими, а третій – філогенетично
віддаленіший. Гібриди між пшеницею і
житом були новою зерновою культу3
рою – тритікале. У результаті міжродо3
вих схрещувань озимої твердої пшени3
ці з житом і переведення гібридів на по3
ліплоїдний рівень А.Ф. Шулиндін ство3
рив перший вітчизняний сорт озимого
тритікале – гексаплоїдний пшенично3
житній амфідиплоїд АД31, розробив
схему синтезу тривидових форм три3
тікале, що включали два види пшениці
(м’яку і тверду) і жито. Так було ство3
рено тритікале зернового напрямку
АД3206. Дослідження спонтанних гіб3
ридів між егілопсом і пшеницею про3
вів С.Х. Дука.
Дослідження з генетики і цитогене3
тики, гібридизації і селекції проводив
А.М. Фаворов. Його ранні роботи при3
свячені методиці міжвидової гібриди3
зації сорго із суданською травою, пи3
танням спадковості у гібридів, цитоге3
нетичним дослідженням і вивченню ка3
ріотипів цих рослин. Значних успіхів він
досягнув у галузі селекції картоплі –
створив низку цінних сортів для гір3
ських умов Карпат і Прикарпаття.
Г.С. Кияк вивів озиму пшеницю Га3
лицька, ярову пшеницю Дублянка 4,
жито Львівське, озимий ріпак Дублян3
ський, кормові боби Коричневі.
Над проблемою регуляції статі у
рослин, до речі, досі ще дуже слабко
вивченою, активно працював у 19303ті
роки академік М.М. Гришко – автор
першого україномовного підручника з
генетики, поданого до друку у 1931 р.
(М.М. Гришко3Лесенко “Курс загальної
генетики”, Харків — Київ, Держсільгос3
пвидав, 1933) та підручника “Курс ге3
нетики” (М.М. Гришко, Л.М. Делоне,
М. Сельхозгис, 1938). У 1929 р. він
уперше встановив успадкування одно3
домності у коноплі. М.М. Гришко ви3
явив різні типи однодомності з первин3
ними ознаками статі і розробив мето3
дику отримання сортів з одночасним
дозріванням обох статей. У 1937 р. бу3
ло створено перший сорт одночасно
дозріваючих конопель ОСО372, який
перевищував за виходом волокна кра3
щі сорти на 35–50 % і був придатним
для механізованого збирання. (До сло3
ва, у 1944–1958 рр. у Національному
ботанічному саду, який нині носить ім’я
М.М. Гришка, під його керівництвом
створено також низку нових сортів де3
коративних рослин).
Вивчення генетичних особливостей
ознаки статі у шпинату, конопель і ри3
цини було проведено Ю.П. Мірютою.
Він у 1936 р. установив, що стать конт3
ролюється полігенами, зі статтю зчеп3
лені такі ознаки, як потужність розвит3
ку, морфологія статевих органів, їхня
9ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
анатомічна будова. Встановлено мож3
ливість отримання лише жіночих рос3
лин шляхом схрещування гомозигот3
них жіночих рослин із гомозиготними
однодомними, які мали невелику кіль3
кість чоловічих квіток. Отримані жіночі
рослини виявились гетерозиготними і
за зміни зовнішніх умов (короткий
день) перетворювались в однодомні.
Він також встановив, що чоловіча стать
домінує над жіночою, а жіноча – над од3
нодомністю. На відміну від конопель, у
шпинату Ю.П. Мірюта спостерігав стій3
кість ознаки статі до впливу зовнішніх
умов. Він розробив схему отримання
константних форм шпинату у співвід3
ношенні 1:1. Пізніше, розширивши до3
слідження з генетики систем розмно3
ження рослин, відкрив феномен “ви3
бірковості” кон’югації хромосом у рос3
лин природних поліплоїдів, який отри3
мав назву “ефект Мірюти”.
Вчені України активно розробляли
еволюційно3генетичні проблеми. Уже в
1929 р. І.М. Поляков опублікував у Хар3
кові книгу “Современная эволюцион3
ная теория”, присвячену аналізу ево3
люційного вчення у світлі нових біоло3
гічних знань. Він показав тісний зв’я3
зок дарвінізму і генетики, роль поло3
жень теорії Ч. Дарвіна у вивченні явищ
спадковості і мінливості, а також зна3
чення генетики для обґрунтування і
розвитку дарвінізму. Роль мутацій в ге3
нетиці й еволюції детально розглянуто
в книзі В.Л. Рижкова “Роль мутацій у те3
перішній генетиці”, ДВУ, 1930.
Великі заслуги у розвитку еволюцій3
ної генетики належать І.І. Шмальгаузе3
ну, який у 1930–1941 рр. очолював
Інститут замлогії, та його співробітни3
кам І.Й. Аголу, С.М. Гершензону, П.О.
Сітьку. Важливі теоретичні узагальнен3
ня у галузі еволюційної генетики було
зроблено Є.І. Лукіним у його моногра3
фії “Дарвинизм и географические за3
кономерности в изменении организ3
мов” (1940 р.). У ній містились ідеї ста3
білізуючого добору, які отримали по3
дальший розвиток і узагальнення у
працях І.І. Шмальгаузена.
Важливі дані про філогенію деяких
видів рослин було отримано при вико3
ристанні міжвидової гібридизації, що
супроводжувалась цитогенетичним
вивченням батьків і гібридів. Особли3
во слід виокремити результати, які
отримав у 1931–1935 рр. В.П. Зосимо3
вич. На основі досліджень, проведених
під час експедицій і вивчення природ3
ного розповсюдження диких видів бу3
ряків у республіках Закавказзя, він роз3
робив учення про еволюцію диких ви3
дів буряків та походження культурних
цукрових буряків. Вчений висунув і під3
твердив експериментально шляхом
ресинтезу визнану світовою наукою
нову теорію походження цукрових бу3
ряків від схрещування географічно від3
далених форм: листкових західноєвро3
пейських (мангольдів) з коренеплідни3
ми малоазійського походження. Мето3
дом зворотних схрещувань культурних
форм цукрових буряків з диким видом
Beta maritima і добором на високу про3
дуктивність, стійкість до захворюван3
ня церкоспорозом було встановлено
закономірності успадкування ознак у
гібридів цукрового буряка. В результаті
вивчення генетики популяцій, динамі3
ки чисельності окремих груп біотипів у
популяціях В.П.Зосимович установив
підвищення інтенсивності розмножен3
ня у поколіннях скоростиглих біотипів
за рахунок середньо3 і пізньостиглих
форм. Це підтвердило висунуту теорію
історичного розвитку життєвих форм
від деревних до трав’янистих рослин
як еволюційно прогресуючої скоро3
стиглості. В.П. Зосимовичем на осно3
ві циклічних схрещувань між видами
секції Corollinae було експерименталь3
10 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
но встановлено геномну структуру
кожного виду буряків. Крім того, екс3
периментально було відтворено гек3
саплоїдний дикий вид буряка Beta
trigyna (6n=54) на основі схрещування
двох інших видів – диплоїдного Beta
lomatogona (2n=18) і тетраплоїдного
Beta corolliflora (4n=36), що дозволи3
ло вважати гексаплоїдний вид амфі3
диплоїдом, який виник унаслідок при3
родної міжвидової гібридизації дипло3
їдного виду з тетраплоїдним (В.П. Зо3
симович, Н.Е. Зайковська).
Наявність однонасінних форм се3
ред вивчених диких видів буряків та за3
кон М.І. Вавилова про гомологічні ряди
у спадковій мінливості надали В.П. Зо3
симовичу та О.К. Коломієць підставу
для пошуку в 1932–1934 рр. розділь3
ноплідних спонтанних мутацій з озна3
кою однонасінності плодів у звичайних
цукрових буряків. Після обслідування
20 млн. насінників було виявлено ок3
ремі рослини цукрових буряків з озна3
ками роздільноплідності. Створені по3
тім генетиками і селекціонерами сор3
ти і гібриди буряків з однонасінними
плодами дали можливість позбавитись
трудомісткого ручного процесу про3
ривки. За цю роботу групу вчених –
керівників та виконавців (І.Ф. Бузанов,
О.К. Коломієць, В.П. Зосимович,
О.В. Попов, Г.С. Мокан, М.Г. Бордонос)
було удостоєно у 1960 р. Ленінської
премії.
В Україні у 1927–1928 рр. уперше
застосовано рентгенівське випромі3
нювання для експериментального
отримання мутацій у сільськогоспо3
дарських рослин, деякі з них були цін3
ними для селекції. Перші результати
досліджень з індукції рентгеномутацій
у пшениці опубліковані Л.М. Делоне у
1928 р. та А.О. Сапєгіним – у 1930 р.
Л.М. Делоне встановив подібність
форм природного і експерименталь3
ного мутаційного процесу, відкривши
явище паралелізму в мінливості при3
родних та експериментальних мутацій
(1934 р.), детально вивчив хромосом3
ні аберації у рослин. Спадкові зміни у
ячменю під дією гамма3променів спо3
стерігав Н.А. Письменко. Він виявив
хлорофільні і карликові мутації, а також
мутації форми колоса і довжини стеб3
ла. Експериментальний мутагенез у де3
ревних порід вивчав С.С. П’ятницький.
Українські вчені проводили широкі
дослідження мутагенної дії різних хіміч3
них речовин. У 1940 р. А.І. Супруненко
опублікував результати робіт з отриман3
ня мутацій у озимого жита після дії хло3
роформом, ефіром, спиртом, формалі3
ном, аміаком, бензином, скипидаром.
Розробка теоретичних питань гене3
тики, власне генетичні дослідження в
Україні розпочалися у 203х рр. ХХ ст. У
1929 р. у Києві при Академії наук ство3
рено комісію з експериментальної біо3
логії і генетики із метою координації ге3
нетичних і селекційних досліджень.
Очолив її обраний у 1922 р. академіком
НАН України І.І. Шмальгаузен; одним із
членів комісії був М.І. Вавилов, якого
пізніше, у 1929 р., теж обрано акаде3
міком НАН України. Саме дослідження
М.І. Вавилова, який створив учення
про центри походження культурних
рослин і теорію гомологічних рядів
спадкової мінливості та розробив про3
граму збереження генофондів, усе
значення якої стало очевидним лише
останнім часом, виявили істотний
вплив на розвиток генетичних і селек3
ційно3генетичних робіт в Україні, про
які йшла мова вище.
І.І. Шмальгаузен на цей час очолює
не лише дослідження з еволюційної
морфології тварин, а й генетичні до3
слідження і формує свою школу гене3
тиків3еволюціоністів (Т.Г. Добржан3
ський, М.І. Драгомиров, В.І. Балін3
11ISSN 1810�7834. Вісн. Укр. тов�ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
ський, М.М. Синицький та ін.), які
зробили гідний внесок у розвиток ге�
нетики в Україні та за її межами.
І.І. Шмальгаузен створив кафедру ди�
наміки розвитку Київського універси�
тету, а також науково�дослідну лабора�
торію замлогії для підготовки аспіран�
тів. У 1929 р. до неї були прийняті пер�
ші аспіранти�генетики. У 1930 р. у сис�
темі Академії наук організовано Зам�
лого�біологічний інститут, до складу
якого ввійшла ця лабораторія з усіма
співробітниками. У відділі експеримен�
тальної замлогії цього інституту було
організовано групу генетиків – науко�
вих співробітників і аспірантів (І.І .На�
заренко, Г.І. Шпет, П.О. Сітько,
І.М. Крайовий) під керівництвом
Шмальгаузена. Тут було розпочато ви�
вчення змін та виникнення мутацій у
дрозофіли під дією рентгенівського оп�
ромінення. За результатами до�
сліджень у 1932 р. П.О. Сітько захис�
тив першу в Україні кандидатську ди�
сертацію з генетики “Залежність мута�
бельності від генотипу”.
У 1934 р. в Інституті замлогії на ос�
нові групи генетики організовано від�
діл генетики, який очолив академік
І.Й. Агол. У відділі було розширено до�
слідження з експериментальної індук�
ції рентгенівськими променями мута�
цій у дрозофіли (М.І. Сиротина,
П.О. Сітько, П.А. Храновський), розпо�
чато вивчення впливу цих променів на
курей (М.Д. Тарнавський), у відділі пра�
цював також І.І. Клодницький та інші
відомі у подальшому генетики. Щоріч�
но виходили друком збірники наукових
праць співробітників цього відділу, зо�
крема у 1935–1941 рр., було опубліко�
вано 5 томів “Збірника праць з генети�
ки”. Дослідниками, зокрема, було ви�
явлено, що частота індукованих генних
і хромосомних мутацій у дрозофіли
підвищується за наявності хромосом�
них перебудов (інверсій, транслока�
цій), а кількість таких перебудов зрос�
тає внаслідок опромінення сильніше,
ніж можливо було очікувати за лінійної
залежності її від дози радіації.
Після арешту І.Й. Агола у 1937 р. від�
діл генетики Інституту замлогії (а також
кафедру дарвінізму і генетики Київ�
ського університету) очолив С.М. Гер�
шензон, представник московської
школи генетиків, учень М.К. Кольцова
і С.С. Четверикова. В Інституті замло�
гії під керівництвом С.М. Гершензона
вивчали генетичні процеси у природ�
них популяціях тварин, дію природно�
го добору в природних умовах на му�
тантні форми різних видів дрозофіли,
а також деяких інших тварин. Праці з
визначення ролі мутантів у еволюцій�
ному процесі були одними з перших у
світовій літературі. Зокрема, аналіз ге�
нофонду природних популяцій кількох
видів дрозофіли виявив їхню дуже ви�
соку насиченість рецесивними мутаці�
ями – летальними та такими, що зни�
жують життєздатність і плодючість,
внаслідок чого гомозиготизація, як
правило, різко зменшує шанси особи�
ни вижити й залишити потомство. По�
пуляції є гетерозиготними за великою
кількістю генів, що визначають кількіс�
ні ознаки, і за генами, які впливають на
мутабільність, що може мати значен�
ня для адаптації популяцій до зміни
умов середовища (С.М. Гершензон,
П.О. Сітько, М.К. Скарбань та ін.).
У цьому відділі у 1938–1939 рр.
вперше у світі виявлено мутагенну дію
ДНК (М.Д. Тарнавський, П.О. Сітько,
С.М. Гершензон). У перших же дослі�
дах було виявлено, що екзогенна ДНК,
уведена в організм дрозофіли, викли�
кає численні мутації і що при цьому ін�
дукуються переважно мутації певних
генів. Ці досліди, що вперше експери�
ментально показали участь ДНК в ге�
12 ISSN 1810�7834. Вісн. Укр. тов�ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
нетичних процесах, у широкому мас�
штабі були повторені колективом від�
ділу у 1948 р., а потім дослідження му�
тагенної дії ДНК отримало подальший
розвиток в Інституті молекулярної біо�
логії і генетики.
Уже після сумнозвісної сесії ВАСГНІЛ
1948 р., коли існувала офіційна забо�
рона генетики, в Інституті замлогії імені
І.І. Шмальгаузена С.М. Гершензон пе�
реключився на вірусологію. У дослідах
із виділення ДНК з вірусу ядерного по�
ліедрозу китайської дубової прядки він
вперше в світі виявив у 1953 р. само�
збирання (відтворення) патогенного
вірусу із нуклеїнової кислоти і білка.
Уперше ним показана можливість
трансдукції вірусами спадкових влас�
тивостей у багатоклітинного організ�
му – прядки шовкової; раніше це яви�
ще було відоме лише у мікроорганізмів.
Протягом нетривалого часу роботи
в Інституті мікробіології і вірусології на
початку 60�х років С.М. Гершензон
спільно з І.П. Кок у серії експеримен�
тів із вірусами комах вперше у світі по�
хитнули центральну догму молекуляр�
ної генетики про передачу генетичної
інформації від ДНК до РНК. Цими до�
слідниками було отримано дані про
можливість зворотної транскрипції,
але, на жаль, через відсутність потріб�
них реактивів цю роботу не було завер�
шено і Нобелівську премію за відкрит�
тя ефекту зворотної транскрипції отри�
мали Г. Тьомін та Д. Балтімор.
Уже наприкінці 30�х рр. ХХ ст. в
СРСР почалися важкі для генетики ча�
си. Все вагоміше місце у керівництві
біологічною наукою став посідати
Т.Д. Лисенко, обраний у 1934 р. акаде�
міком НАН України, а у 1939 р. – ака�
деміком АН СРСР. У дискусіях, органі�
зованих у 1936–1939 рр. журналом
“Под знаменем марксизма” і Прези�
дією ВАСГНІЛ (президентом якої у
1938–56 і у 1961–62 рр. був Т.Д. Лисен�
ко), розпочато широку антигенетичну
кампанію. Генетиків звинувачували як
ворогів радянського ладу. Сам Т.Д. Ли�
сенко, працюючи в галузі агробіології,
користувався псевдонауковими мето�
дами, організував політичне переслі�
дування наукових опонентів. “Лисен�
ківщина” призвела до значних втрат у
вітчизняній біології, перш за все у ге�
нетиці.
Особливо злісному цькуванню під�
дано М.К. Кольцова та М.І. Вавилова.
Були заарештовані і загинули у табо�
рах або розстріляні такі біологи, як
Г.А. Левітський, Г.Д. Карпеченко,
Г.К. Мейстер, М.К. Беляєв, С.Г. Левіт,
І.Й. Агол та багато�багато інших.
У 1940 р. заарештовано і М.І. Вавило�
ва, який помер у Саратовській в’язни�
ці від голоду і виснаження на початку
1943 р.
Розпочата політизація біологічної, і
не лише біологічної, а й усієї науки у ці�
лому, дискредитація генетики почали
давати гіркі плоди дуже швидко. На�
приклад, у виданому в 1938 р. у Моск�
ві підручнику М.М. Гришка і Л.М. Дело�
не “Курс генетики”, основою якого
значною мірою слугував український
підручник М.М. Гришка “Курс загаль�
ної генетики” від 1933 р., зник виклад
основних робіт і законів, відкритих
М.І. Вавиловим, значно “обережніше”
викладено основні положення менде�
лізму й інші основоположні закони ге�
нетики, проте наводяться доречно і не�
доречно приклади робіт І.В. Мічуріна,
цитати з праць Ч. Дарвіна, К. Тімірязє�
ва, нерідко вирвані з контексту, і, особ�
ливо, Т. Лисенка як вірного дарвініста,
мічурінця і прогресивного вченого.
В результаті російськомовний підруч�
ник став дещо “розмитим”, у ньому, на
нашу думку, було намагання зблизити
(невідомо, наскільки щиро) два анта�
13ISSN 1810�7834. Вісн. Укр. тов�ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
гоністичні напрями – класичну генети�
ку (менделізм) і вульгарний ламаркізм
(лисенкізм).
Остаточного розгрому генетика за�
знала на недоброї пам’яті сесії ВАСГНІЛ
у серпні 1948 р. У доповіді Лисенка
“О положении в биологической науке”,
яку схвалив Сталін, генетику було
представлено як науку ідеалістичну,
далеку від потреб та інтересів держави
і народу, шкідливу для суспільства.
Спроби видатних учених (І.І. Шмальга�
узена, Й.А. Рапопорта, Б.М. Завад�
ського, С.І. Аліханяна, А.Р. Жебрака,
І.М. Полякова, В.С. Немчинова) висту�
пити на захист генетики успіху не ма�
ли, їх просто не хотіли слухати. Після
цієї сесії було проведено радикальну
реорганізацію відділень біологічних на�
ук, ліквідовано генетичні лабораторії і
відділи, закрито кафедри генетики у
вищих навчальних закладах, звільнено
з роботи багатьох генетиків, які ще ли�
шилися живими, замінено програми з
біології у навчальних закладах вищої та
середньої школи.
30 серпня—2 вересня 1948 р. у
Києві було проведено республіканську
нараду “Про підсумки роботи сесії
Всесоюзної академії сільськогоспо�
дарських наук імені В.І. Леніна і про за�
вдання дальшого розвитку мічурінської
агробіології на Україні” (див. стеногра�
фічний звіт..., Харків, Державне видав�
ництво сільськогосподарської літерату�
ри, 1948 р.), на якій обговорювали ре�
зультати серпневої сесії ВАСГНІЛ. Збо�
ри відбулися за московським сценарі�
єм. Тут розгромом генетиків керував
один із соратників Лисенка академік
ВАСГНІЛ М.О. Ольшанський. У його до�
повіді різкій критиці були піддані ака�
демік НАН України М.М. Гришко, який
на той час очолював Сільськогоспо�
дарський відділ Академії наук України,
співробітники Інституту генетики та се�
лекції Академії наук України (м. Харків),
академік НАН України М.М. Кулешов,
член�кореспондент НАН України І.М. По�
ляков, Л.М. Делоне, Ю.П. Мірюта та ін�
ші. Особливому остракізму було підда�
но послідовників І.І. Шмальгаузена і
роботи генетиків, які працювали в
Інституті замлогії,– С.М. Гершензона,
П.О. Сітька та ін.; а також напрями до�
сліджень Інституту ботаніки, зокрема
“Цитоембріологічні основи розвитку та
еволюції рослин” і “Природа ростових
речовин та їх роль у розвитку рослин”.
(Непряма, але жорстка критика на ад�
ресу академіка М.Г. Холодного та чле�
на�кореспондента Я.С. Модилевсько�
го). Про науковий й інтелектуальний рі�
вень цієї наради може свідчити цитата
із вступної доповіді М.О. Ольшансь�
кого:
“Для характеристики змісту гене�
тичних праць Інституту замлогії Акаде�
мії наук УРСР досить ознайомитися зі
змістом “Збірника праць з генетики”,
виданого в 1941 році (Праці Інституту
замлогії). От над якими “проблемами”
працює колектив цього інституту:
Гершензон – “Нові дані про генети�
ку природних популяцій дрозофіли”,
Ситько – “Варіювання мутабільності у
природній популяції дрозофіли”, його
ж – “Генетичний аналіз варіацій кіль�
кості щетинок в природній популяції
дрозофіли” (сміх), Мікуш – “Вивчення
видимих мутацій в природній популя�
ції дрозофіли”, Сиротина – “Цитологіч�
не вивчення природної популяції дро�
зофіли” (сміх), Крившенко – “Вивчен�
ня первинного і другого нерозходжен�
ня статевих хромосом у дрозофіли”
(сміх усього залу), Пилипчук – “Деякі
дані відносно розташування генів у
дрозофіли” (тривалий сміх усього за�
лу). Зрозуміло, чому академік Перов
менделістів�морганістів назвав на се�
сії “мухачами”. Дійсно, це справжні
14 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
“мухачі”! (Сміх, оплески)” (цит. за: Сте3
нографічний звіт з республіканської
наради 30 серпня – 2 вересня 1948 р.
“Про підсумки роботи сесії Всесоюз3
ної академії сільськогосподарських на3
ук імені В.І. Леніна і про завдання даль3
шого розвитку мічурінської агробіоло3
гії на Україні”. Київ – Харків. Державне
видавництво сільськогосподарської лі3
тератури. 1948).
Після наради були закриті або ре3
організовані кафедри генетики, відді3
ли генетики в системі Академії наук та
ВАСГНІЛ і в Україні. В установах сіль3
ськогосподарського профілю дослі3
дження в наказовому порядку були зо3
середжені навколо ідей “перероблення
спадковості” і створення нових сортів
рослин і порід тварин шляхом “спрямо3
ваного виховання”, переробки озимих
сортів у ярі, і навпаки, використання
методу “вегетативної гібридизації”,
про “асиміляцію зовнішніх умов”, про
стрибкоподібне породження одних ви3
дів іншими тощо. Заклади НАН Украї3
ни, що входили до складу Відділення
сільськогосподарських наук і які здій3
снювали величезний обсяг теоретич3
них і практичних досліджень, у 1956 р.
були переведені у систему Української
Академії сільськогосподарських наук
(нині Українська академія аграрних на3
ук). У біологічній науці, перш за все у
генетиці, настали часи реакційного
догматизму, які відкинули її на узбіччя
світового прогресу. Період стагнації
тривав до 1964 р., коли на жовтневому
Пленумі ЦК КПРС генетику було “реа3
білітовано”.
Варто зазначити, що завдяки істин3
ним лицарям науки, для яких основни3
ми були не матеріальні блага і урядові
нагороди, а честь, порядність і науко3
ва слава, з другої половини 503х рр.
минулого століття почали відроджува3
тись, практично підпільно, досліджен3
ня з генетики. Частково легалізувались
ці дослідження створенням у 1958 р. у
Новосибірську (Росія) Інституту цито3
логії і генетики АН СРСР, який очолив
лідер радянських генетиків тих часів
М.П. Дубінін. Там знайшли роботу і ге3
нетики з України: П.К. Шкварніков
(працював заступником директора
цього інституту з наукової роботи), ко3
лишній завідувач кафедри генетики
Одеського університету Ю.П. Мірюта,
інші науковці (В.К. Шумний, С.І. Стрель3
чук, С.П. Коваленко та ін.). Ці співро3
бітники зіграли пізніше, у середині
603х рр. ХХ ст., значну роль і у від3
родженні сучасної генетики в Україні.
Відродження сучасної генетики
та її розвиток у другій половині
ХХ століття
Датою відродження сучасної гене3
тики в Україні після її фактичної забо3
рони в СРСР у 1948 р. слід вважати, на
нашу думку, 1960 рік. У цьому році за
ініціативи В.П. Зосимовича (лауреата
Ленінської премії і члена3кореспонден3
та НАН України) у Національному бо3
танічному саду імені М.М. Гришка НАН
України (тоді – Центральний республі3
канський ботанічний сад Академії наук
УРСР) було створено відділ генетики,
який він і очолив. Ще лютувала реак3
ція апологетів так званої “мічурінської
агробіології” і “...вчені3мічурінці, очо3
лювані академіком Т.Д. Лисенком, про3
водили послідовну боротьбу проти
менделістсько3морганістського на3
пряму в біології...”, а у новостворено3
му відділі почали широко розвивати
дослідження з поліплоїдії, гетерозису,
експериментального мутагенезу, ци3
топлазматичної чоловічої стерильнос3
ті. Вибір об’єктів дослідження був ду3
же широкий: цукрові буряки, зернові
культури, плодові та декоративні рос3
лини. Вже у 1961 р. співробітниками
15ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
відділу було надруковано два методич3
них посібники з методів отримання і
добору тетраплоїдних форм цукрових
буряків із цитоплазматичною чолові3
чою стерильністю і методів її закріп3
лення, прийнято до аспірантури
перших аспірантів (Д.М. Голда,
С.С. Малюта), а через рік – ще трьох
аспірантів (Б.О. Левенко, В.А. Труха3
нов, О.Ф. Андрощук).
У 1963 р. відділ генетики було пере3
ведено в Інститут ботаніки імені М.Г. Хо3
лодного, де він став осередком актив3
ного відродження генетики у всій Укра3
їні. У цьому відділі розпочали вивчен3
ня індукованого радіаційного і хімічно3
го мутагенезу у озимої пшениці та жи3
та (М.К. Сафін), ярового ячменю
(О.Ф. Андрощук), цукрових буряків
(В.П. Зосимович). У цих роботах було
вирішено низку питань щодо вибору
дози опромінення і концентрації мута3
генів, виявлено специфічну дію мута3
генів і реакцію на них різних сортів,
встановлено ступінь радіочутливості
хромосомного апарату диплоїдних та
тетраплоїдних сортів і форм рослин.
Отримані цінні мутації пшениці, жита,
буряку були передані селекціонерам.
У середині 19603х років під керів3
ництвом В.П. Зосимовича були прове3
дені Всеукраїнська нарада з проблем
стану та розвитку генетики і селекції,
курси із вдосконалення викладання ге3
нетики у сільськогосподарських і педа3
гогічних вищих навчальних закладах,
видано два томи міжвідомчого збірни3
ка наукових праць “Цитология и гене3
тика”, який був предтечею і заклав ос3
нови створення широковідомого зараз
міжнародного журналу за тією ж наз3
вою.
У ці ж роки під керівництвом члена3
кореспондента НАН України Ф.Л. Ще3
потьєва спочатку у Харкові, а потім – у
Донецькому університеті розшири3
лись і активізувались дослідження гіб3
ридизації у зв’язку з інтродукцією, по3
ліплоїдії та експериментального мута3
генезу у деревних порід, видоутворен3
ня у рослин тощо (Р.І. Бурда, Л.Н. Ле3
бединська). У Центральному республі3
канському ботанічному саду М.Ф. Кап3
луненко та О.К. Дорошенко отримали
мутації у дуба, волоського горіха, кле3
на сріблястого та інших порід.
У галузі селекції свійських тварин
треба зазначити виведення Л.К. Греб3
нем у заповіднику Асканія3Нова укра3
їнської степової рябої породи свиней,
а також видатні досягнення у селекції
овець і великої рогатої худоби. Ця ро3
бота була продовженням і розвитком
проведених там же досліджень видат3
ного вченого3селекціонера у галузі
тваринництва М.Ф. Іванова. У Асканії3
Нова були отримані численні гібриди
між дикими видами тварин, а також між
дикими і свійськими. Ці гібриди є цін3
ними для вирішення питань походжен3
ня видів тварин і для подальшої роз3
робки теорії віддаленої гібридизації.
Відродження генетики в системі
НАН України наблизилось до завер3
шення створенням у 1964 р. Наукової
ради НАН України з проблеми “Цито3
логія і генетика”, яку очолив В.П. Зо3
симович, та заснуванням премії імені
В.Я. Юр’єва (присуджується раз у два
роки за роботи в галузі генетики і се3
лекції). Першими лауреатами цієї пре3
мії за розробку методики виведення
нових поліплоїдних гібридів та впрова3
дження їх у практику стали у 1965 р.
В.П. Зосимович та В.О. Панін.
Завершилося відродження генети3
ки в Україні у 1967 р. заснуванням
Українського товариства генетиків і се3
лекціонерів імені М.І. Вавилова, ор3
ганізаторами створення якого були
В.П. Зосимович, І.М. Поляков та
П.К. Шкварніков. Це дозволило краще
16 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
координувати дослідження різних на3
укових закладів, комплексно виконува3
ти важливі роботи із залученням уче3
них різних фахів, ефективніше вико3
ристовувати результати наукової ро3
боти у практиці.
Ще важливішою організаційною по3
дією 1967 р. було створення Сектора
генетики при НАН України, який вклю3
чав три наукових відділи – генетики
рослин (завідувач В.П. Зосимович), ге3
нетики тварин (завідувач М.М. Колес3
ник) та новостворений на базі відділу
генетики рослин відділ експеримен3
тального мутагенезу. Останній відділ і
Сектор генетики у цілому очолив
П.К. Шкварніков – учень М.С. Наваши3
на і колишній заступник директора
(М.І. Вавилова) з наукової роботи в
Інституті генетики АН СРСР, якого бу3
ло запрошено з Інституту цитології і ге3
нетики Сибірського відділення АН
СРСР (м. Новосибірськ). Сектор гене3
тики у 1968 р. реорганізовано у Сектор
молекулярної біології і генетики Інсти3
туту мікробіології і вірусології імені
Д.К. Заболотного (завідувач С.М. Гер3
шензон), а у 1973 р. – в Інститут моле3
кулярної біології і генетики НАН Украї3
ни (ІМБіГ) (директор у 1973–2003 рр.
академік Г.Х. Мацука, з 2003 р. – ака3
демік Г.В. Єльська).
Розгорнуті в ІМБіГ дослідження
охоплювали питання загальної та мо3
лекулярної генетики, цитогенетики і
генетичних основ селекції сільськогос3
подарських рослин і свійських тварин,
медичної генетики. Поряд із теоретич3
ними дослідженнями розроблялись
теми, актуальні для практики – спря3
мовані на створення нових високопро3
дуктивних форм сільськогосподар3
ських рослин, підвищення плодючості
свійських тварин та пошук способів
біологічної боротьби з комахами3шкід3
никами сільського господарства.
Продовжувалась робота з підвищення
наукових знань у галузі генетики – у
1968–75 рр. проводився цикл лекцій
для науковців і студентів м. Києва спе3
ціалістами інституту (С.М. Гершензон,
П.К. Шкварніков, В.П. Зосимович,
С.Б. Серебряний та ін.). Видана у
1979 р. С.М. Гершензоном унікальна
монографія “Основы современной ге3
нетики”, яка, по суті, стала і першим на3
вчальним посібником після відроджен3
ня генетики в Україні, була удостоєна
у 1981 р. Державної премії України.
У 1983 р. вийшло друге, виправлене і
доповнене видання цієї монографії,
яка й донині є однією з настільних книг
із генетики.
У новоствореному ІМБіГ продовжу3
вались розпочаті ще у 19303х роках в
Інституті замлогії дослідження мута3
генної дії ДНК у дрозофіли і бактерій
та проведено цикл робіт із вивчення
мутагенної дії вірусів. Детально вивче3
но високу специфічність мутагенної дії
екзогенних ДНК, чим уперше відкрито
можливість вибіркового викликання
мутацій певних генів. Вивчення мута3
генної дії на дрозофілу низки вірусів
рослин, тварин і людини показало, що
віруси слід вважати не лише збудника3
ми інфекційних хвороб, а й мутагенни3
ми чинниками (С.М. Гершензон,
С.С. Малюта, Ю.М. Александров).
Виявлено мутагенну дію ДНК3 та
РНК3вмісних вірусів і вірусних вакцин
на клітини ссавців і людини. Зроблено
висновок про необхідність створення
нових немутагенних препаратів для
профілактики вірусних інфекцій (Т.І. Бу3
жієвська). За цикл робіт з вивчення му3
тагенної дії екзогенної ДНК і вірусів у
1998 р. було присуджено Державну
премію України в галузі науки і техніки.
Її лауреатами стали С.М. Гершензон,
Т.І. Бужієвська, Ю.М. Александров,
С.С. Малюта, К.А. Ларченко, І.С. Кар3
пова.
17ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
Іще в першій половині ХХ ст. було
висунуто гіпотезу про генетичну при3
роду раку. Відкриття П. Раусом у
1911 р. віруса, що спричиняє саркому
курей, а потім інших вірусів, які призво3
дили до раку тварин, стало основою
формулювання вірусної гіпотези ви3
никнення та розвитку злоякісних ново3
утворень. Л. Зільбер об’єднав ці від3
криття у вірусно3генетичну теорію ра3
ку. Однак невдовзі було показано, що
віруси, які спричинюють рак, є
РНК3вмісні. Постало питання, як ге3
номна РНК вірусів може проникнути в
геномну ДНК клітини?
Ще на початку 603х років минулого
століття С.М. Гершензон висловив гі3
потезу, що РНК може переписуватися
в ДНК, а не тільки навпаки, як це було
прийнято вважати в той час. Одночас3
но з ним подібну гіпотезу запропону3
вав американський вчений Г. Темін, од3
нак догма про те, що транскрибувати3
ся може тільки ДНК, настільки міцно
закріпилася у свідомості, що їхнім до3
слідженням ніхто не довіряв. Треба бу3
ло залучити молекулярних біологів,
щоб довести цю гіпотезу, і С.М. Гер3
шензон залучає до цих досліджень гру3
пу молодих учених, у тому числі
А.В. Риндич, яка є нині відомим спеці3
алістом у галузі фундаментальних до3
сліджень в онкогенетиці та молекуляр3
ній ретровірусології, член3кореспон3
дент НАН України. Однак матеріальне
забезпечення таких робіт у Радянсько3
му Союзі було на низькому рівні, й у
1971 р. співробітники двох американ3
ських груп Г. Теміна і Д. Балтимора від3
кривають зворотну транскриптазу,
фермент, який синтезує на вірусному
РНК3геномі провірусну ДНК, яка потім
інтегрує до геному тварин. З’ясува3
лось, що цю властивість зворотної
транскриптази (так назвали цей фер3
мент) можна використовувати для
штучного синтезу генів.
Відкриття зворотної транскриптази
стало початком ери генної інженерії, і
першими двома питаннями були – де
взяти фермент і що синтезувати в пер3
шу чергу. У відділі біосинтезу нуклеїно3
вих кислот під керівництвом майбутньо3
го члена3кореспондента НАН України
В.М. Кавсана було відкрито спеціальну
лабораторію для виробництва зворот3
ної транскриптази з вірусу мієлоблас3
тозу; фермент у 1970–19803х роках по3
стачався майже в усі країни Східної
Європи та деякі країни Азії.
У цьому відділі вперше у колишньо3
му СРСР синтезовано еукаріотний ген.
При дослідженні глобінового транс3
криптону було продемонстровано не3
однозначність меж транскрипції генів
еукаріот. Щоб дослідити утворення та
процесинг пре3мРНК, було розробле3
но новий підхід, який передбачає ви3
вчення ДНК3копій (кДНК) молекул пре3
мРНК. Це дало можливість виявити
оригінальний механізм утворення про3
цесованих генів. Методом зворотної
транскрипції РНК на ДНК синтезовано
у пробірці повний дволанцюговий
структурний ген глобіну кроля і синте3
зовано структурні частини генів глобі3
ну голуба, імуноглобуліну мишей, аль3
буміну щурів та досліджено низку фі3
зико3хімічних властивостей цих генів
(В.М. Кавсан, А.В. Риндич). Роботи бу3
ли відзначені у 1979 р. Державною пре3
мією СРСР у галузі науки і техніки. Од3
ним із її лауреатів від українських до3
слідників став В.М. Кавсан.
Завдяки наявності ключового фер3
менту зворотної транскриптази з’яви3
лось дуже багато різних наукових про3
ектів, серед яких можна назвати до3
слідження в галузі пошуку зворотної
транскриптази у різних вірусах і ткани3
нах, характеристика зворотної транс3
криптази та пошук її інгібіторів, вивчен3
ня структури геномів онковірусів та ін3
ших вірусів, дослідження закономір3
18 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
ностей їхньої інтеграції до геному ха3
зяїна, встановлення структури ядерних
попередників інформаційних РНК. Роз3
почались дослідження в галузі прак3
тичного використання цього надзви3
чайного відкриття, зокрема синтез ге3
на та одержання інтерферону генно3ін3
женерним шляхом разом із російськи3
ми вченими; це досягнення запа3
тентовано Авторським свідоцтвом
№ 1144376 (заявка № 365867, пріори3
тет винаходу 27 жовтня 1983 р.), яка
була першою заявкою з генної інжене3
рії в СРСР. Було також одержано перші
результати аналізу нуклеотидних по3
слідовностей генів ВІЛ31 у крові укра3
їнських пацієнтів, знайдено варіант ді3
лянки V3 (що рідко зустрічається) гена
env цього вірусу (В.М. Кавсан, В.А. Гре3
бенюк).
Здійснено масштабні дослідження
організації та експресії генів інсуліно3
вої родини риб і морських безхребет3
них, розроблено програму “Трансген3
ні риби”, в якій брали участь інститути
Української і Російської Академій наук,
а також деякі інші зарубіжні лаборато3
рії. Клонування і визначення нуклео3
тидної послідовності кДНК препроінсу3
ліну та інсуліноподібних факторів рос3
ту кети дозволили виділити їхні гени з
геномної ДНК, встановити їхню орга3
нізацію та повну нуклеотидну послідов3
ність. На основі результатів цих до3
сліджень зроблено ряд фундаменталь3
них висновків щодо еволюції інсуліно3
вих генів. Виділені під час досліджень
регуляторні ділянки гена інсуліну були
використані для створення генно3ін3
женерних конструкцій при отриманні
трансгенних риб, що мають наперед за3
дані властивості (В.М. Кавсан, А.Ю. Па3
ламарчук, В.П. Гребенюк, В.П. Кулик).
Протягом 1970–1980 рр. у рамках
Всесоюзної наукової програми “Онко3
генетика” проводили дослідження з
визначення ролі мутацій у процесі ма3
лігнізації клітин. Вперше було доведе3
но, що саме онкоген аденовірусу від3
повідає за індукцію мутацій в соматич3
них клітинах ссавців, у той час як інші
вірусні гени, які не експресуються в клі3
тинній системі, не виявляють і мутаген3
ної активності. Показано можливість
контролювання індукованого мутагене3
зу за допомогою регуляторних нуклео3
тидних послідовностей і пухлинного
промотора ТРА, які впливають на рівень
експресії онкогена. Ці роботи заклали
основи нового наукового напрямку –
вивчення мутагенної активності транс3
формуючих генів, що змінюють гене3
тичну програму клітин (Л.Л. Лукаш).
Мутагенність рослинних вірусів і
бактеріофагів, у тому числі використо3
вуваних для генетичної трансформації,
було встановлено і в дослідах із куль3
тивованими in vitro клітинами рослин
(В.А. Кунах, С.С. Малюта, З.В. Лазур3
кевич, І.Г. Бух, І.П. Жук).
Вперше у 1974–1980 рр. було про3
ведено дослідження з трансгенозу, зо3
крема з перенесення бактеріальних ге3
нів у клітини вищих організмів. Вияв3
лено зростання активності бета3галак3
тозидази і триптофансинтетази у клі3
тинах тютюну і пшениці відповідно піс3
ля обробки їх бактеріофагами, які не3
суть лактозний і триптофановий опе3
рони кишкової палички. Було доведе3
но, що зростаюча активність фермен3
тів зумовлена експресією бактері3
альних генів у рослинних клітинах
(С.С. Малюта, В.А. Кунах, Б.О. Левен3
ко, Г.Н. Юркова, З.В. Лазуркевич,
В.Т. Ліхачов). Проведено успішні дослі3
ди з генетичної трансформації куку3
рудзи введенням у рецесивну росли3
ну ДНК, виділеної з домінантної росли3
ни (В.В. Моргун, В.А. Кордюм,
К.А. Ларченко).
На лінійних мишах вперше показа3
но біологічні наслідки пересадки за3
родків ранніх стадій розвитку (бласто3
19ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
цист). Виявлено, що вага нащадків, які
розвиваються із пересаджених блас3
тоцист, на 25–40% більша за вагу ро3
весників, що розвиваються у “своїх”
матерів, і у низці випадків вони харак3
теризуються підвищеною плодючістю.
Обґрунтовано уявлення про перспек3
тивність міжлінійних і міжпородних пе3
ресадок інбредних зародків ранніх ста3
дій для подолання інбредної депресії
у ссавців, що може мати значення у се3
лекції тварин (В.І. Євсіков, Л.М. Моро3
зова, Т.Г. Титок). Було виконано до3
слідження з генетичного поліморфізму
білків крові і молока свійських тварин і
виявлено зв’язок поліморфізму за де3
якими білками з продуктивністю тва3
рин (М.М. Колесник та ін.).
Багато досліджень проведено з ви3
вчення мейозу у поліплоїдів культурних
рослин із метою виявлення причин
аномалій мейозу, що призводять до
анеуплоїдії – основної причини зни3
ження насіннєвої продукції поліплоїдів,
та пошуку способів запобігання цього
небажаного явища. Більшість таких ро3
біт було виконано В.П. Зосимовичем та
його учнями і послідовниками (Н.К. На3
валіхіна, В.А. Панін, М.П. Драч,
С.Г. Машталер, І.А. Шевцов, І.М. Чека3
ліна, В.А. Труханов, Т.Т. Борисенко та
ін.). Вивчали хід мейозу у тетраплоїдів
картоплі, конюшини, ячменю, жита, у
триплоїдів буряка тощо.
Ці дослідження дали багато нового
для розуміння поведінки хромосом під
час мейозу у поліплоїдних рослин, ви3
значили шляхи підвищення їхньої пло3
дючості за допомогою добору та інших
методів. Зокрема, вивчення особли3
востей спадковості та мінливості по3
ліплоїдів сільськогоподарських рослин
дозволило отримати і дослідити гене3
тично, цитологічно і біохімічно гібриди
триплоїдних рослин цукрового і кормо3
вого буряку, дослідити комбінаційну
здатність диплоїдного і тетраплоїдно3
го цукрового і кормового буряку, ус3
падкування ознак у диплоїдної і трип3
лоїдної редиски тощо. Багато із ство3
рених гібридів і поліплоїдів цукрових і
кормових буряків використовувались у
виробництві. Також було отримано і ви3
вчено генетику тетраплоїдної червоної
конюшини (Н.К. Наваліхіна) і тетрапло3
їдного жита (С.Г. Машталер). Розробля3
лись методи збереження цінних влас3
тивостей гетерозисних гібридів рослин
у ряду поколінь (І.А. Шевцов).
Тетраплоїдні форми жита були
отримані також М.І. Худяк в Інституті
ботаніки, Д.Ф. Лихварем і М.А. Вет3
лицьким у НДІ землеробства, А.Ф. Шу3
линдіним, В.М. Чередниченко, А.А. То3
ропом і В.П. Пахомовою в Інституті
рослинництва, селекції і генетики. Де3
які з них, зокрема, Поліська тетра, бу3
ли районовані. Поліплоїди п’яти видів
люцерни досліджували Д.М. Щербина
та В.В. Буйдін у Полтавському педаго3
гічному інституті. Загалом у 1960–703ті
роки явища поліплоїдії широко вивча3
ли практично в усіх закладах України, де
проводили досліди з рослинами.
В ІМБіГ досліджували також роль
зовнішніх і внутрішніх чинників індукції
мутацій за допомогою радіації та хіміч3
них речовин у низки сільськогосподар3
ських рослин, проведено вивчення
специфіки дії різних хімічних мутагенів
і можливості застосування індукованих
мутацій у селекції. Проведено вивчен3
ня мейозу та плодючості експеримен3
тально отриманих мутантів пшениці,
кукурудзи, поліплоїдних форм різних
видів рослин під дією гамма3променів,
швидких нейтронів, різних хімічних су3
пермутагенів. Виявлено особливості
мутагенної дії низки хімічних мутагенів,
отримано дані про залежність частоти
хромосомних перебудов та інших ти3
пів мутацій від фізіологічного стану
20 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
рослини і різних впливів довкілля
(В.П. Зосимович, П.К. Шкварніков,
В.В. Моргун, М.І. Кулик, М.К. Сафін,
К.А. Ларченко, В.Ф. Логвиненко,
В.С. Борейко та ін.).
Під керівництвом П.К. Шкварнікова
подальшого розвитку набули розроб3
ка методів отримання мутантних форм
і вивчення практично значущих мутан3
тів у таких важливих сільськогосподар3
ських культур, як пшениця і кукурудза.
Було досліджено вплив фізичних і хі3
мічних мутагенів на ріст і життєздат3
ність рослин, появу хромосомних абе3
рацій і видимих мутацій. При повтор3
ній і комбінованій дії мутагенів науков3
ці отримали низку цінних мутацій за
кількісними ознаками, а також мутації
генів, що рідко мутують. На основі ви3
ділених мутантів створено сорт озимої
пшениці Киянка, гібриди кукурудзи
Ювілейний 60 і Колективний 210. До3
слідження з розробки методів експе3
риментального одержання та практич3
ного використання індукованих мута3
цій у рослин були удостоєні у 1982 р.
Державної премії України у галузі на3
уки і техніки (В.В. Моргун, П.К. Шквар3
ніков, В.С. Борейко, І.П. Чучмій,
В.Ф. Пересипкін), а за розробку мето3
дів селекції і створення ранньостиглих
гібридів кукурудзи – Державної премії
СРСР (1986 р., В.В. Моргун, В.С. Бо3
рейко, С.П. Заїка. І.П. Чучмій).
З 1986 р. ці дослідження успішно
продовжують в Інституті фізіології рос3
лин і генетики, створеному на базі
Інституту фізіології рослин і відділів
експериментального мутагенезу (заві3
дувач В.В. Моргун), генетичних основ
гетерозису (завідувач І.А. Шевцов), ци3
тогенетики і поліплоїдії (завідувач
В.А. Труханов), молекулярної генетики
(завідувач С.М. Гершензон), переведе3
них з ІМБіГ. Новостворений інститут
очолив академік В.В. Моргун.
У ті ж 19603ті рр. в Україні почала
бурхливо розвиватися біохімічна гене3
тика рослин. Співробітники Селекцій3
но3генетичного інституту академік НАН
України О.О. Созінов, Ф.А. Попереля,
В.А. Нецвєтаєв, А.А. Померанцев роз3
робили ефективний метод розділення
запасних білків пшениці і ячменю за до3
помогою електрофорезу на крохмаль3
ному гелі, що дозволив значно збіль3
шити об’єм аналізів. Було локалізова3
но у хромосомах гени, що кодують син3
тез запасного білка пшениці – гліади3
ну. У гібридів на електрофорограмі за3
пасного білка проявляються усі компо3
ненти обох батьків, а нові білки не ви3
никають. На цій основі зроблено ви3
сновок, що за допомогою генотипової
формули можливо здійснити реєст3
рацію сортів і форм пшениці світової
колекції.
О.О. Созінов і його співробітники
встановили пряму залежність між ва3
ріантами блоків білків, хлібопекарськи3
ми якостями і силою муки. Наявність
одних блоків у генотиповій формулі за3
безпечує властивості сильних пше3
ниць, інші блоки різко знижують якість
зерна. Різноманіття варіантів блоків
спряжено також з морозостійкістю, по3
сухостійкістю, продуктивністю та інши3
ми ознаками. Це дало і дає донині мож3
ливість цілеспрямовано здійснювати
добір кращих зразків пшениці, ячменю
тощо за потрібними селекціонеру бло3
ками, виділяти найцінніші форми і під3
бирати батьківські форми для гібриди3
зації. (Слід підкреслити, що для аналі3
зу береться частинка зернівки без
втрати її здатності до проростання).
Внаслідок величезної експеримен3
тальної роботи, проведеної під керів3
ництвом та при безпосередній участі
академіка О.О. Созінова, було розроб3
лено нові концепції про значення полі3
морфізму білків у селекції культурних
рослин. Основні результати цих робіт
21ISSN 1810�7834. Вісн. Укр. тов�ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
опубліковано в монографії: А.А. Сози�
нов “Полиморфизм белков и его зна�
чение в генетике и селекции”, М., На�
ука, 1985.
Цими дослідженнями в Україні за�
початковано новий напрям у генетиці,
селекції і біотехнології – застосування
молекулярних генетичних маркерів, на
першому етапі розвитку – білкових, а з
кінця 1970�х років – ДНК� і РНК�мар�
керів. Нині цей напрям найбільш інтен�
сивно і продуктивно розвивається під
керівництвом академіка УААН
Ю.М. Сиволапа у Південному біотехно�
логічному центрі у рослинництві
(м. Одеса), а також в ІМБіГ (В.М. Кав�
сан, Л.А. Лівшиць, А.В. Риндич, В.А. Ку�
нах, І.О. Андрєєв) та в Інституті фізіо�
логії рослин і генетики (О.М. Тищенко).
У ті ж 1960�ті рр. в Україні почали ін�
тенсивно розробляти ще один новий
напрям – біотехнологія рослин на ос�
нові методу культури клітин, тканин і
органів. Метод культури тканин широ�
ко використовували і використовують
нині як у теоретичних дослідженнях,
так і у генетико�селекційній роботі.
У 1968 р. в Інституті ботаніки імені
М.Г. Холодного за ініціативи П.Г. Сидо�
ренка при відділі цитоембріології, очо�
люваному членом�кореспондентом
НАН України Я.С. Модилевським, було
створено лабораторію структури і фун�
кції клітини. Саме тут було виконано
перші в Україні досліди з клонування із
використанням окремих ізольованих
клітин (М.К. Павлова), гістохімічні та
цитохімічні (Т.М. Олейнікова, Н.В. Опа�
ріна (Сідорова)), біохімічні із застосу�
ванням вітального прижиттєвого фар�
бування (П.Г. Сидоренко, Г.С. Степура),
електронно�мікроскопічні (П.Г. Сидо�
ренко, О.М. Недуха, Г.О. Уваров,
В.А. Сідоров, Н.В. Беліцер), цитологіч�
ні та цитогенетичні (П.Г. Сидоренко,
В.А. Кунах, Н.В. Вікторова, М.М. Пі�
вень) та інші дослідження культивова�
них in vitro клітин рослин. У 1970 р. ла�
бораторію реорганізували у відділ ци�
тології, у якому під керівництвом д.б.н.
В.І. Малюка на початку 1970�х років
уперше було отримано важливі дані
про можливість регуляції генетичної
структури клітинних популяцій склад�
никами живильного середовища. Зок�
рема, використовуючи методи мате�
матичного моделювання мінерального
складу живильного середовища, було
підібрано способи управління темпом
розмноження клітин в культурі in vitro
та вибіркового стимулювання клітин
певної плоїдності (В.І. Малюк, М.К. Пав�
лова, М.М. Півень та ін.). Узагальнені
результати цих та подальших до�
сліджень під керівництвом члена�ко�
респондента НАН України Є.Л. Кордюм
опубліковано у монографії “Структур�
но�функциональная характеристика
растительной клетки в процессах диф�
ференцировки и дедифференциров�
ки”, К., Наук. думка, 1980 (автори Є.Л.
Кордюм, О.М. Недуха, П.Г. Сидоренко).
У 1969 р. за ініціативи і безпосеред�
ньої участі В.П. Зосимовича інтенсив�
ні генетичні дослідження культивова�
них in vitro клітин, зокрема тих, які по�
ходили від рослин, органів і клітин різ�
них рівнів плоїдності, в тому числі з пи�
ляків, розпочали у Секторі (з 1973 р. –
Інститут) молекулярної біології і гене�
тики НАН України у відділі цитогенети�
ки і поліплоїдії. Тут уперше в Україні бу�
ли відпрацьовані методи отримання із
культивованих in vitro пиляків та ізольо�
ваного пилку гаплоїдів, подвоєних гап�
лоїдів та рослин інших рівнів плоїдності
тютюну і цукрового буряку, отримані
калюсні тканини й індуковано регене�
рацію тютюну, гороху, пшениці, тома�
тів, скереди, зингернії, гаплопапуса та
інших рослин, проведено всебічне ци�
тогенетичне дослідження калюсних
тканин і рослин�регенерантів (В.А. Ку�
22 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
нах, Б.О. Левенко, Г.Н. Юркова,
О.В. Новожилов, О.В. Захленюк та ін.).
Тут виконано і у 1975 р. захищено пер3
шу на теренах СРСР кандидатську ди3
сертацію з генетики культивованих клі3
тин рослин, у якій вперше застосова3
но популяційно3еволюційний підхід до
вивчення динаміки генетичної структу3
ри клітинних популяцій in vitro, чим за3
початковано новий науковий напрям –
генетику клітинних популяцій (В.А. Ку3
нах).
З початку 19803х років у лаборато3
рії (з 1988 р. – відділ) генетики клітин3
них популяцій ІМБіГ, очолюваній
В.А. Кунахом, інтенсифікувалися до3
слідження геномної мінливості у про3
цесах дедиференціації та диференці3
ації рослинних клітин, процесів геном3
ної мінливості та добору в клітинних
популяціях in vitro та in vivo, вивчають
механізми регуляції мінливості у попу3
ляціях культивованих клітин, розробля3
ють генетичні основи клітинної селек3
ції штамів3продуцентів сполук, важли3
вих для медицини. Теоретично обґрун3
товано і експериментально підтвер3
джено положення про те, що культиво3
вані in vitro клітини є новою, експери3
ментально створеною системою, що
характеризується своєрідністю низки
властивостей і особливостей, і, разом
з тим, підкоряється загальнобіологіч3
ним популяційним закономірностям,
зокрема закону гомологічних рядів у
спадковій мінливості М.І. Вавилова.
Ґрунтуючись на результатах фунда3
ментальних досліджень, тут створено
кілька десятків унікальних клітинних
штамів цінних лікарських рослин, зо3
крема створені та впроваджені у про3
мисловість перші в світі високопродук3
тивні клітинні штами раувольфії зміїної
(джерело протиаритмічного алкалоїду
аймаліну), женьшеню, родіоли роже3
вої, унгернії Віктора тощо (В.А. Кунах,
О.Г. Алхімова, С.І. Губар, О.В. Захле3
нюк, О.О. Пороннік, Л.П.Можилевська,
Л.К. Алпатова та ін.). Підготовлено та
видано у 2003 р. перший в Україні під3
ручник “Біотехнологія рослин”, удосто3
єний у 2005 р. Державної премії Украї3
ни в галузі науки і техніки (автори –
М.Д. Мельничук, Т.В. Новак, В.А. Ку3
нах). Результати багаторічних до3
сліджень узагальнено в монографії
В.А. Кунаха “Біотехнологія лікарських
рослин. Генетичні та фізіолого3біохі3
мічні основи”, К., Логос, 2005, 730 с.
У 1975 р. в Інституті ботаніки імені
М.Г. Холодного за ініціативи академіка
К.М. Ситника організовано лаборато3
рію цитофізіології та конструювання
рослинних клітин, яку очолив Ю.Ю. Гле3
ба. Співробітниками цієї лабораторії
отримано пріоритетні наукові резуль3
тати в галузі цитоплазматичної генети3
ки рослин на основі розроблених ме3
тодів парасексуальної гібридизації і ге3
нетичного конструювання клітин різних
рослин. Шляхом злиття ізольованих
протопластів створено міжродові гіб3
риди тютюну та арабідопсису, арабі3
допсису та капусти і навіть гібридні клі3
тини від злиття ізольованих прото3
пластів вищих рослин із клітинами лім3
фоцитів людини. Монографії “Слияние
протопластов и клеточная инженерия
растений” (Ю.Ю. Глеба, К.М. Сытник,
1982), “Соматическая гибридизация
пасленовых” (В.А. Сидоров, Н.М. Пи3
вень, Ю.Ю. Глеба, К.М. Сытник, 1985),
“Биотехнология растений. Клеточная
селекция” (В.А. Сидоров, 1990), “Гене3
тическая инженерия высших расте3
ний” (Н.В. Кучук, 1997) та низка мето3
дичних посібників і на сьогодні є на3
стільними книгами генетиків, селекці3
онерів, біотехнологів, клітинних біоло3
гів. Цикл робіт з одержання соматич3
них гібридів рослин і доведення гене3
тичної новини цих форм удостоєно у
23ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
1984 р. Державної премії СРСР
(К.М. Ситник, Ю.Ю. Глеба, В.А. Сідо3
ров, І.К. Комарницький, А.А. Кучко), а
цикл робіт “Організація і експресія ге3
нетичного матеріалу в реконструйова3
них клітинних системах” удостоєно у
1989 р. Державної премії України в га3
лузі науки і техніки (Ю.Ю. Глеба, І.К. Ко3
марницький, В.А. Сідоров, М.М. Пі3
вень, О.С. Пароконний, М.В. Борисюк).
Закономірним наслідком розширення
досліджень у галузі клітинної біології і
генетичної інженерії та значної науко3
вої цінності отриманих результатів ста3
ло створення у 1990 р. на базі лабора3
торії Інституту клітинної біології і гене3
тичної інженерії НАН України, директо3
ром якого було обрано академіка
Ю.Ю. Глебу.
У цьому інституті продовжують до3
сліди з таких напрямів клітинної та ген3
ної інженерії, як отримання асиметрич3
них соматичних гібридів і цибридів із
новими наборами генів цитоплазми,
гібридизація філогенетично віддале3
них видів рослин, вивчення організації
та експресії генетичного матеріалу в
гібридах, отримання трансгенних рос3
лин, пошук нових фізіологічно активних
речовин рослинного походження для
фармації тощо. Зокрема, у 19903ті ро3
ки вперше у світі за допомогою техно3
логії соматичної гібридизації отрима3
но фертильні віддалені гібриди, які по3
єднують генетичний матеріал різних
таксономічних груп рослин; шляхом
клітинної селекції отримано мутанти
вищих рослин, стійкі до гербіцидів –
руйників мітозу; методами генетичної
інженерії отримано гербіцидостійкі
форми гороху, буряку та інших рослин
(Ю.Ю. Глеба, Я.Б. Блюм, М.В. Кучук,
В.А. Сідоров, Н.М. Страшнюк,
А.І. Ємець та ін.). В інституті створена
та функціонує колекція клітинних куль3
тур та зародкової плазми рослин, якій
надано статус Національного надбан3
ня. Вона налічує кілька тисяч видів
рослин.
Успішні досліди зі створення нових
векторних систем для генної інженерії
та отримання трансгенних рослин бу3
ло проведено в Інституті біоорганічної
хімії та нафтохімії НАН України, де кло3
новано низку регуляторних елементів
генів – промоторів із бульбо3 і корене3
специфічною експресією (А.П. Галкін).
В Інституті фізіології рослин і генетики
отримано стійкі до гербіцидів форми
деяких видів рослин, розроблено но3
вий простий метод генетичної транс3
формації рослин in vitro (Б.О. Левенко).
В Інституті мікробіології і вірусоло3
гії імені Д.К. Заболотного виконано
низку досліджень із генетики актино3
міцетів, зокрема побудовано кільцеву
карту геному одного з видів актиномі3
цетів, яка за повнотою інформації бу3
ла другою картою актиноміцетів у сві3
ті. В актиноміцетів ізольовано плазмід3
ну ДНК, яка детермінує синтез антибі3
отика і стан фертильності, а також кон3
тролює спільно із хромосомними гена3
ми процес морфогенезу (Б.П. Маце3
люх). Під науковим керівництвом чле3
на3кореспондента Б.П. Мацелюха у
відділі генетики мікроорганізмів цього
інституту на сьогодні розробляються
фундаментальні та прикладні пробле3
ми генетики стрептоміцетів. Науковці
відділу побудували ряд генетичних
карт стрептоміцетів – Streptomyces
olivaceus VKX, S. griseus 773 (проду3
цент стрептоміцину), S. antibioticus
(продуцент олеандоміцину), показали
двонаправлену реплікацію хромосоми
цих мікроорганізмів, відкрили нові
антибіотики, селекціонували і впрова3
дили у виробництво високоактивні
штами бактерій, стрептоміцетів і гри3
бів – продуцентів антибіотиків і бета3
каротину. Показано, що у стрептоміце3
тів, на відміну від бактерій, основним
24 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
шляхом біосинтезу метіоніну є метилу3
вання гомоцистеїну за допомогою ці3
анокобаламінзалежної трансметила3
зи. Стрептоміцети виділяють в культу3
ральну рідину не рибозиди, як це спо3
стерігається у дріжджів, а мононукле3
отиди пуринів. Штам S. globisporus
1912 є носієм двох плазмід – pSG1912–
1 (10,3 тпн) і pSG1912–2 (22,4 тпн) і
продуцентом нового протипухлинного
антибіотика ландоміцину Е. Для мен3
шої плазміди побудовано рестрикцій3
ну карту і на її основі сконструйовано
вектор pSG1912–4 tsr (8,0 тпн), який
ефективно трансформує протопласти
і використовується для клонування ге3
нів. У співпраці з проф. Ю. Рором із
Інституту органічної хімії Геттінгенсько3
го університету (ФРН) встановлено
молекулярну структуру ландоміцину Е,
який складається із тетрациклічного
хромофорного ядра ландоміциному А,
глікозильованого трисахаридом (два
залишки D3олівози і один залишок L3
родинози). За даними Національного
інституту раку США, ландоміцин Е при3
гнічує in vitro ріст 60 ліній ракових клі3
тин людини різного походження, особ3
ливо клітин лейкемії.
У співробітництві із вченими Інсти3
туту біології клітини НАНУ і Інституту
досліджень раку Віденського універси3
тету з’ясовано механізм протиракової
активності ландоміцину Е. Антибіотик
викликає запрограмовану смерть ра3
кових клітин (апоптоз): конденсацію
хроматину та утворення апоптичних ті3
лець, фрагментацію ДНК, каспазоінду3
кований розкол полі(АДФ3рибозил)по3
лімерази, каспаз 3 і 7, інтесивну депо3
ляризацію мембрани мітохондрій,
зменшення пулу АТФ і оксидаційний
стрес. Важливою властивістю антибі3
отика є його активність проти ракових
клітин із множинною лікарською резис3
тентністю. Встановлено LD350 (74–76
мг/кг) і слабку мутагенну активність
ландоміцину Е. Розроблено наукову
основу біотехнології одержання анти3
біотика. Показано, що позитивним ре3
гулятором біосинтезу останнього є ге3
ністеїноподібна сполука з молекуляр3
ною масою 384. Активація криптичних
сrt3генів стрептоміцету приводить до
біосинтезу культурою бета3каротину і
лікопіну, які мають практичну цінність.
За допомогою мутагенезу і генетич3
ної інженерії одержано високоактивні
штами продуцента ландоміцину Е. Се3
лекціоновано штами бактерій, стреп3
томіцетів і грибів – промислових про3
дуцентів поліміксину В, хлортетрацик3
ліну, олеандоміцину, канаміцину і бета3
каротину, які захищені авторськими
свідоцтвами і патентами.
Штами Bacillus polymyxa і Blakeslea
trispora — промислові продуценти по3
ліміксину В і бета3каротину відповідно
– продані у вигляді ліцензії закордон3
ним фірмам.
Науковців відділу Б.П. Мацелюх,
Г.М. Стрижкова і А.С. Стенько наго3
роджено Державною премією України
в галузі науки і техніки за цикл робіт “Ге3
нетика, селекція та впровадження у ви3
робництво промислових мікроорганіз3
мів – продуцентів антибіотиків і бета3
каротину” (1991), а Б.П. Мацелюха –
премією імені Д.К. Заболотного за мо3
нографію “Генетические карты микро3
организмов” (1990).
В Інституті молекулярної біології і
генетики у 1970–19803х роках клоно3
вано гени біосинтезу лізину сінної па3
лички. За допомогою рекомбінантних
плазмід прокартовано відомі ауксо3
трофні мутації, показано кластерне
розташування структурних генів біо3
синтезу лізину цього мікроорганізму; ці
гени було клоновано у бактеріальних
плазмідах і виявлено їхню експресію у
кишковій паличці, сконструйовано
25ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
систему експресії цих генів у дріжджах3
сахароміцетах. Отримано п’ять класів
регуляторних мутацій (два з них –
уперше), вивчено декілька метаболіч3
них шляхів і ферментних систем біо3
синтезу лізину у бацил (С.С. Малюта).
Досить повно успіхи і досягнення
українських учених у галузі генетики і
селекції станом на кінець ХХ ст., а та3
кож статті з короткої історії генетики,
селекції та огляди з різних етапів роз3
витку генетики опубліковано у чотири3
томному зібранні наукових праць “Ге3
нетика і селекція в Україні на межі ти3
сячоліть” (у 4 т. / Редкол.: В.В. Моргун
(голов. ред.) та ін. К.: Логос, 2001), під3
готовленому до VII з’їзду Українського
товариства генетиків і селекціонерів
імені М.І. Вавилова, який відбувся у
2002 р. і підсумував досягнення гене3
тиків і селекціонерів за майже 1003літ3
ню історію розвитку генетики в Україні.
Сучасний стан генетичних
досліджень
Сучасна генетика характеризується
все ширшим її проникненням в усі на3
прями біологічної науки, охорони дов3
кілля, медицини тощо. Це зумовлено
бурхливим розвитком молекулярних
методів дослідження спадковості та
мінливості, структурно3функціональ3
ної організації генетичного матеріалу,
міжгенної взаємодії та ін. Виникли такі
нові напрями, як геноміка та функціо3
нальна геноміка, протеоміка, біоінфор3
матика, молекулярні, генні та клітинні
технології тощо. У сучасній біології, в
усьому діапазоні її галузей, не залиши3
лося жодної, в якій би не знайшли сво3
го застосування ДНК3технології.
ДНК3технології охоплюють методи
клонування ДНК, ідентифікації генів,
секвенування і синтез олігонуклеоти3
дів, спрямованого мутагенезу ДНК, оп3
тимізації експресії синтезованих моле3
кул ДНК, технологію рекомбінантної
ДНК і способи введення рекомбінант3
ної ДНК у живі клітини. Сутність геном3
ної ДНК3технології полягає у цілеспря3
мованій перебудові геному організмів
аж до створення нових видів. Практич3
не застосування рекомбінантних ДНК
із різноманітних джерел складає осно3
ву рекомбінантної ДНК3технології. Те3
оретично всі структурні гени організ3
мів (рослин, тварин, грибів, мікроор3
ганізмів, людини) є доступними експе3
риментальному аналізу. Тому за допо3
могою ДНК3технологій відкриваються
перспективи виробництва різноманіт3
них речовин, необхідних для господар3
чого виробництва і людини.
Наразі ДНК3технології широко за3
стосовують для розробки способів
управління потоком генетичної інфор3
мації (селекція за допомогою молеку3
лярно3генетичних маркерів – MAS, з
цією метою здійснюється картування,
маркування основних генів кількісних
ознак – QTL; збереження біорізнома3
ніття на основі використання молеку3
лярно3генетичних маркерів; розробка
генетично обґрунтованих програм збе3
реження, розведення (розмноження) і
підбору батьківських форм тварин і
рослин з урахуванням даних екологіч3
ної у генетики), для створення нових
форм організмів, особливо тварин і
рослин, з метою отримання “біореак3
торів” (продуцентів терапевтично важ3
ливих для людини речовин, зокрема
білків), вивчення генетичних механіз3
мів розвитку і попередження різнома3
нітних захворювань (онкопатологій,
стійкості до канцерогенозу, різнома3
нітних моно3 і полігенних генетичних
захворювань, підвищення ефектив3
ності ксеногенної трансплантації орга3
нів, генної і клітинної терапії за допо3
могою використання трансгенних со3
матичних і стовбурових клітин), а також
26 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
для фундаментальних досліджень,
особливо міжгенної взаємодії (ство3
рення генних конструкцій із включен3
ням структурно3функціональних еле3
ментів і аналіз впливу їхніх регулятор3
них ефектів на експресію різноманіт3
них генів), тощо.
Останнім часом різко зріс інтерес
до такого порівняно нового напряму, як
епігенетика – розділу науки про спад3
ковість, що вивчає формування і спад3
кову передачу специфічного функціо3
нального стану геному. Епігенетика, на
відміну від класичної генетики (менде3
лізму), вивчає спадковість не у статиці
(кількість одиниць спадковості, їхня ло3
калізація у хромосомах, аналіз реком3
бінаційних подій, нуклеотидних послі3
довностей у молекулах ДНК і РНК то3
що), а у їхній динаміці (зміни і новоутво3
рення, що відбуваються у самих оди3
ницях спадковості протягом індивіду3
ального розвитку особин). Оскільки та3
кі, набуті протягом онтогенезу, ознаки
можуть передаватись у спадок (на при3
кладі деяких рослин це вже науково до3
ведений факт), а це вступає у певне
протиріччя із постулатами синтетичної
теорії еволюції, вивчення епігенетичної
мінливості сучасними методами має
важливе як загальнобіологічне та сві3
тоглядне, так і практичне значення, зо3
крема у селекції. Все більше даних
свідчить про те, що і канцерогенез мо3
же бути наслідком епігеномних змін
соматичних клітин.
Практично всі ці напрями тією чи ін3
шою мірою розвиваються і в Україні,
перш за все у системі закладів Націо3
нальної академії наук. У біологічних від3
діленнях НАН України такі досліджен3
ня розвивались протягом 2000–
2005 рр. у рамках цільових програм
фундаментальних досліджень “Фізіо3
лого3біохімічні та молекулярно3гене3
тичні основи функціонування живих
систем і розробка принципів керуван3
ня ними” і “Генетична і клітинна інже3
нерія як основа нової “Зеленої револю3
ції” в рослинництві”, а з 2006 року – у
рамках програм “Фундаментальні ос3
нови геноміки та протеоміки” і “Збере3
ження біорізноманіття та його відтво3
рення на основі біомаркерів, геноміки
та біотехнологій”. Започатковано ви3
вчення фундаментальних засад генної
терапії та з’ясування молекулярних,
генетичних і клітинних особливостей
онкогенезу з метою створення методів
ранньої діагностики та нової стратегії
терапії злоякісного процесу.
З метою подальшої стимуляції до3
сліджень у цих напрямах Президія НАН
України заснувала у 2003 р. премію іме3
ні С.М. Гершензона за наукові роботи в
галузі молекулярної біології та молеку3
лярної генетики, яка присуджується раз
у два роки. (Першим лауреатом премії
імені С.М. Гершензона стала у 2005 р.
член3кореспондент А.В. Риндич за цикл
робіт “Структура і експресія еукаріо3
тичних і вірусних генів”. У 2007 р. цю
премію присуджено також співробітни3
кам ІМБіГ – Л.А. Лівшиць та Л.Л. Лукаш
за цикл праць “Мутаційний процес у
популяціях клітин ссавців і природа
генних мутацій, що спричиняють тяжкі
спадкові захворювання людини”).
Провідним науковим закладом у
розвитку перелічених та інших пріори3
тетних наукових напрямів генетики за3
лишається Інститут молекулярної біо3
логії і генетики НАН України (ІМБіГ) (ди3
ректор академік Г.В. Єльська).
У відділі генетики клітинних популя3
цій ІМБіГ (завідувач член3кореспон3
дент В.А. Кунах) на основі методу
пульс3електрофорезу розроблено під3
хід, що дозволяє аналізувати ДНК на
рівні петлевих доменів хроматину, які
формуються завдяки специфічній вза3
ємодії ДНК і білків ядерного матриксу.
27ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
Вперше виявлено, що різні геномні по3
слідовності мають специфічну органі3
зацію у вигляді петлевих доменів хро3
матину різних розмірів, а характер роз3
щеплення ДНК топоізомеразою II на
петлеві домени змінюється залежно від
фізіологічної активності клітин. Показа3
но, що у проліферативно неактивних
клітинах зростає доступність матрикс3
асоційованих регіонів для нуклеаз.
При старінні, наприклад, насіння
жита разом із втратою схожості відбу3
вається зниження активності ДНК3то3
поізомерази II. Остання відіграє важ3
ливу роль у процесах синтезу ДНК та
РНК, репарації, необхідна для нор3
мального розходження дочірніх хромо3
сом. Втрата активності цього фермен3
ту в старому насінні може спричиню3
вати значні зміни в структурно3функці3
ональній організації хроматину
(В.А. Кунах, В.Т. Солов’ян, І.О. Андрє3
єв). Охарактеризовано послідовності
ДНК у термінальних ділянках хромосом
жита і прокартовано ці послідовності за
допомогою флуоресцентної гібриди3
зації in situ (О.Г. Алхімова). Отримані
результати поглиблюють знання щодо
ролі структурної організації ДНК у фун3
кціонуванні геному і мають важливе
значення для розуміння, зокрема, про3
цесів та механізмів старіння.
Продовжується вивчення причин,
механізмів та шляхів регуляції структур3
но3функціональної мінливості геному в
клітинних популяціях in vitro та in vivo і
розробка на цій основі генетичних ос3
нов клітинної біотехнології. Показано,
що культура клітин і тканин є зручною
моделлю для дослідження мінливості
рослинного геному в нормі та в проце3
сі адаптації до нових, зокрема стресо3
вих, умов існування. Доведено, що пе3
ребудови геному (мінливість числа та
морфології хромосом, зміни послідов3
ностей ДНК), які відбуваються в клітин3
них популяціях у процесі їхньої адапта3
ції до умов росту in vitro, корелюють із
міжвидовими відмінностями, що виник3
ли у рослин під час видоутворення.
Припускають, що перебудови геному,
які виявляються в культивованих кліти3
нах та в рослинах3регенерантах, підко3
ряються закону гомологічних рядів у
спадковій мінливості М.І. Вавилова.
Розмах мінливості може виходити і за
межі роду, а серед рослин3регенеран3
тів розмах сомаклональної мінливості
лише в окремих випадках виходить за
межі даного конкретного виду рослин.
Висловлено припущення, що в рослин3
ній клітині існують механізми, які забез3
печують мінливість її геному в стресо3
вих умовах і активуються in vitro, а куль3
тивовані клітини можуть бути основою
для реалізації всього спектра генетич3
них варіантів, які існують серед спорід3
нених видів (В.А. Кунах, І.О. Андрєєв,
К.В. Спірідонова, В.М. Мельник та ін.).
Переглядається усталене уявлення
про високий рівень так званої сомакло3
нальної мінливості рослин – мінливо3
сті, що спонтанно виникає у культурі
ізольованих клітин і тканин. Встановле3
но, що рівень і розмах молекулярно3ге3
нетичної мінливості, на відміну від хро3
мосомної, навіть при багаторічному ви3
рощуванні клітин in vitro, може бути
значно нижчим порівняно з внутрішньо3
видовим. Вирощування сформованих
клітинних штамів3продуцентів біологіч3
но активних речовин як у стандартних
для них умовах протягом щонайменше
15 років, так і при зміні умов культиву3
вання при переході до великомасштаб3
ного вирощування не супроводжується
помітними змінами геному на молеку3
лярному рівні (В.А. Кунах, І.О. Андрєєв,
К.В. Спірідонова та ін.).
Поглибились дослідження організа3
ції і експресії генів вищих організмів.
Зокрема, у відділі біосинтезу нуклеїно3
28 ISSN 1810�7834. Вісн. Укр. тов�ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
вих кислот ІМБіГ, очолюваному чле�
ном�кореспондентом В.М. Кавсаном,
проводяться роботи з виділення та ви�
вчення еволюції і регуляції експресії ге�
нів інсулінової родини. Клоновано ге�
ни інсуліну, інсуліноподібного фактора
росту І і ІІ лосося та визначено повні
нуклеотидні послідовності цих генів і їх�
ніх регуляторних ділянок, що стали
першими розшифрованими нуклео�
тидними послідовностями для генів
риб. Порівняльний аналіз дозволив
зробити фундаментальні висновки
стосовно еволюції даних генів.
Сучасні дослідження у цьому відді�
лі спрямовані на визначення і характе�
ристику потенційних молекулярних
маркерів пухлин головного мозку лю�
дини та взаємодії цих маркерів з ос�
новними сигнальними шляхами в клі�
тині (В.М. Кавсан, В.В. Дмитренко,
К.О. Шостак). Це необхідно не лише
для розуміння процесу канцерогенезу,
але також для виявлення механізмів
функціонування нормального головно�
го мозку. За допомогою методів так
званої “експресійної генетики” виявле�
но близько 100 генів, які змінюють
свою експресію більше ніж у 5 разів.
Деякі з них є надекспресованими (по�
тенційні онкогени), інші – зі зниженою
експресією (потенційні пухлинно�суп�
ресорні гени). Більшість цих генів на�
лежить лише до кількох різних груп: ге�
ни, які пов’язані з ангіогенезом, імун�
ною системою, ЕСМ�білками, білками
стійкості до ліків, каскадів протеїнкі�
наз. Встановлено факт зниження екс�
пресії всіх мітохондріальних генів у глі�
областомі людини, найзлоякіснішій глі�
альній пухлині, порівняно з нормаль�
ним головним мозком. Це може бути
спричинено зниженням транскрипцій�
ної активності мітохондріального
геному або наслідком підвищення ін�
тенсивності мутацій ДНК (В.В. Дмит�
ренко).
Серед найбільш надекспресованих
генів у гліобластомах знайдено ген HC
gp�39, який ініціює клітинну відповідь,
дуже схожу до дії IGF�I, участь якого в
злоякісній трансформації показано для
багатьох пухлин. Продукт цього гена
придатний для аналізу стадії злоякіс�
ної прогресії астроцитарних гліом або
для діагностики гліобластом. Кореля�
ція високого рівня експресії гена з не�
сприятливим перебігом захворювання
дозволяє запропонувати його застосу�
вання як прогностичного маркера глі�
ом. Виявлено інактивацію в пухлинах
головного мозку потенційного супре�
сорного гена TSC�22 (К.О. Шостак).
Генно�інженерні конструкції з TSC�22
можуть мати практичне використання
для генної терапії.
Подальша характеристика генів із
зміненою в пухлинних клітинах експре�
сією надасть важливу інформацію для
глибшого розуміння виникнення і про�
гресії злоякісних пухлин. Це має важ�
ливе значення для вдосконалення ді�
агностики, виявлення біологічних мі�
шеней при розробці хіміотерапевтич�
них препаратів. Прогностичні маркери
були б дуже корисні і необхідні при
ідентифікації пацієнтів, яким допома�
гають специфічні курси лікування.
Основою для розвитку фундамен�
тальних досліджень в онкогенетиці та
молекулярній ретровірусології стали
також роботи із застосуванням зворот�
ної транскрипції для вивчення структу�
ри і функціонування генів. Ці до�
слідження проводять у відділі функці�
ональної геноміки (до 2007 р. відділ
молекулярної онкогенетики) під керів�
ництвом члена�кореспондента
А.В. Риндич. Було відкрито нові гост�
ротрансформуючі ретровіруси та вста�
новлено нові механізми їхнього утво�
рення (Б.А. Яцула, А.А. Михайлик);
вперше досліджено шляхи адаптації
29ISSN 1810�7834. Вісн. Укр. тов�ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
ретровірусів сарком до неспецифічних
хазяїв (В.І. Кашуба); доведено зв’язок
експресії онковірусів з їхньою локалі!
зацією в компарментах геному хазяї!
на, що має принципове значення для
розробки ефективних векторів для ген!
ної інженерії; встановлено існування
двох класів ретровірусів за складом
основ та доведено специфічність їхньої
інтеграції у геном хазяїна (С.В. Зубак,
Л.О. Циба, Л.Г. Борисенко).
Розвиток досліджень з вивчення ор!
ганізації геному та його експресії до!
зволив відкрити нові гени, розміщені в
ділянках пошкоджень 3!ї та 21!ї хромо!
сом людини, асоційованих із лейкоза!
ми. Вперше показано існування нових
міжгенних транскриптів 3!ї хромосоми
людини, продукти яких є химерними
білками, специфічними для деяких
лейкозів (А.В. Риндич, Ю.А. Пекар!
ський, Л.О. Циба, І.Я. Скрипкіна). При
лейкозах вірусного походження дове!
дено існування та детально вивчено гі!
гантські міжгенні транскрипти глобіно!
вих генів, які є компонентами ядерно!
го матриксу, що передбачає неканоніч!
ні функції РНК. Проведено розробку
мікрочіпів на нових основах для прове!
дення аналізу потенційних маркерів
епітеліальних пухлин, ендогенних віру!
сів як маркерів при лейкозах, а також
аналізу транскрипційного статусу низ!
ки генних доменів та їхньої регуляції при
лейкозах вірусного походження
(А.В. Риндич, В.І. Кашуба, І.Я. Скрипкі!
на, Л.О. Циба, В.В. Гордіюк). Прово!
дяться інтенсивні дослідження регуля!
ції експресії генів, зокрема генів адап!
торних білків, за участю альтернативно!
го сплайсингу (Л.О. Циба, І.Я. Скрипкі!
на, О.В. Ніколаєнко, Т.А. Грязнова).
У відділі сигнальних систем кліти!
ни (завідувач д.б.н., професор В.В. Фі!
лоненко) вивчають особливості функ!
ціонування сигнальних систем клітини,
а саме PI3/mTor/S6K сигнального шля!
ху залученого до регуляції клітинного
росту. Ідентифіковано та клоновано
нові гени: β!ізоформи кінази рибосом!
ного білка S6 (S6Kβ) та СoA!синтази
(CoAsy). Виявлено та досліджують но!
ві сплайсові форми mTor кінази, S6K та
CoAsy, вміст і активність яких у клітині
суттєво змінюються залежно від її фі!
зіологічного стану, що спостерігається
за різних патологій організму, в тому
числі і при онкопатологіях. У цьому кон!
тексті сигнальні молекули, в першу
чергу поверхневі рецептори клітини, є
надзвичайно привабливими мішенями
для імунотерапії онкологічних захво!
рювань. Пошук таких мішеней прово!
диться із застосуванням SEREX (серо!
логічна ідентифікація пухлинно!асоці!
йованих антигенів) технології, що ба!
зується на серологічному аналізі кДНК
бібліотек генів, створених на основі
пухлин людини (В.В.Філоненко, І.Т.Гут).
У відділі молекулярної генетики (за!
відувач член!кореспондент С.С. Малю!
та) однією із моделей вивчення проб!
леми злоякісної трансформації у люди!
ни обрано хронічну мієлоїдну лейкемію
(ХМЛ), пов’язану з так званою філа!
дельфійською хромосомою. Метою при
вивченні ХМЛ було з’ясування механіз!
мів переходу хронічної форми патоло!
гії до гострого лімфобластного лейко!
зу (ГЛЛ), а також пошук засобів їхньої
профілактики і терапії. Висунуто і, знач!
ною мірою, підтверджено припущення,
що основною причиною переходу ХМЛ
в ГЛЛ можуть бути вторинні мутації у
транслокованому сегменті філадель!
фійської хромосоми. Розроблено мето!
дологію комплексної молекулярної ді!
агностики цієї патології (С.С. Малюта,
Г.Д. Телегеєв).
Під керівництвом члена!кореспон!
дента В.А. Кордюма створено новий
напрям – одержання за допомогою
30 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
генної технології лікарських препара3
тів на основі принципів фагозалежно3
го суперсинтезу. Один із продуктів роз3
робленої технології – інтерферон α2β
уже широко виробляють і використо3
вують у медицині, ще кілька препаратів
перебуває на останніх стадіях випро3
бувань.
Важливими є експериментальні і те3
оретичні дослідження структурно3ди3
намічних і фізико3хімічних властивос3
тей деяких фармацевтичних сполук,
особливо вивчення цитотоксичної
стійкості, пов’язаної з гіпермутабіль3
ністю геному, які проводять у відділі
молекулярної і квантової біофізики (за3
відувач член3кореспондент Д.М. Гово3
рун). Виявлено, що основою цієї гіпер3
мінливості є багатолокусність і касет3
на організація генів, мутації яких забез3
печують фенотип хемостійкості. Про3
довжується вивчення характеру мута3
цій генів та їхніх продуктів, які зумов3
люють цей фенотип (Д.М. Говорун,
О.Й. Черепенко).
У відділі білкової інженерії і біоін3
форматики (завідувач член3кореспон3
дент О.І. Корнелюк) налагоджено ген3
но3інженерні технології клонування та
експресії еукаріотних білків та їхніх му3
тантів. На основі структурно3функціо3
нальних взаємозв’язків у молекулі біл3
ка формуються принципи модифікації
його структури. Здійснено порівняль3
ний аналіз будови генів цитоплазма3
тичних тирозил3тРНК3синтетаз із 29
еукаріотних організмів, які належать до
різних таксонів, передбачено їхню ек3
зон3інтронну структуру та будову про3
моторів. При аналізі експресії генів ви3
користовуються методи мікроарей3
біоінформатики (О.І. Корнелюк,
М.О. Кордиш).
Ще у 19803х роках Інститут молеку3
лярної біології і генетики, завдячуючи
високому рівню досліджень і досягну3
тим результатам, офіційно визнано
провідним у СРСР із досліджень у га3
лузі генної терапії. Нині у відділі регу3
ляторних механізмів клітини (завідувач
член3кореспондент В.А. Кордюм) про3
довжують дослідження можливості лі3
кування масових патологій генними
технологіями, проводяться доклінічні
стадії випробовувань розроблених в
інституті способів генної терапії ате3
росклерозу і цукрового діабету.
У відділі біохімічної генетики (заві3
дувач д.б.н., професор О.П. Соломко)
розробляють методи керованого вве3
дення чужорідної генетичної інформа3
ції до геному ссавців для одержання
тварин із новими ознаками, аналізу
структури та стабільності трансгеному.
Отримано трансгенних мишей на ос3
нові плазміди із вставкою провірусної
ДНК вірусу саркоми Рауса птахів. По3
казано, що введений трансгеном за3
знає значних структурних змін аж до
втрати провірусних послідовностей.
Поряд з інтеграцією чужорідної ДНК
виявлено екстрахромосомні кільцеві
ДНК в органах трансгенних мишей, які
частково зберегли послідовності вве3
деної плазміди. Досліджують також
вплив взаємодії різних генотипів на по3
тенції розвитку химерних зародків ми3
шей протягом до3 і постімплантаційно3
го періоду розвитку. З’ясування моле3
кулярних механізмів взаємодії бласто3
мерів, які перебувають на різних ста3
діях розвитку або відрізняються гене3
тично, дозволить глибше зрозуміти
процеси регуляції доімплантаційного
розвитку, що відбуваються на міжклі3
тинному рівні (О.П. Соломко, І.М. Вагі3
на, Л.М. Морозова).
Ще один важливий напрямок до3
сліджень – це молекулярна біологія ба3
куловірусів (вірусів комах) та створен3
ня на їхній основі генно3інженерної
експресійної системи. На основі віру3
су ядерного поліедрозу прядки перс3
31ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
тенівки (кільчастого шовкопряда) та
культури клітин комах створено екс3
пресивну векторну систему, що забез3
печує одержання препаративних кіль3
костей біологічно активних еукаріотних
та вірусних білків, які характеризу3
ються післятрансляційним процесин3
гом. Отримано біологічно активний
рекомбінантний пролактин людини та
низку інших рекомбінантних білків
(Л.І. Строковська, О.П. Соломко,
І.М. Кіхно).
У відділі генетики людини ІМБіГ (за3
відувач д.б.н. Л.Л. Лукаш) успішно про3
довжують розвиватися дослідження із
вивчення біологічного мутагенезу, тоб3
то мутаційних пошкоджень, спричине3
них вірусами, рекомбінантними ДНК,
трансформуючими генами, білками,
що викристовуються у царині генної
терапії, генної інженерії, біотехнології.
Сформульовано і експериментально
обґрунтовано концепцію регуляторно3
інформаційного впливу біологічних
чинників на мутаційну мінливість клі3
тинних популяцій ссавців (Л.Л. Лукаш,
І.К. Карпова, О.В. Підпала та ін.).
Групою дослідників різних відділів
ІМБіГ з’ясовано, що нативні та алкіло3
вані рекомбінантні ДНК, а також моди3
фіковані основи здатні впливати на му3
тагенез через репаративні системи
клітин. Так, під впливом О63бензилгу3
аніну, який інактивує специфічний ре3
паративний фермент О63алкілгуанін3
ДНК3алкілтрансферазу, значно підви3
щується мутагенний ефект хімічного
канцерогену нітрозогуанідину (Л.Л. Лу3
каш, В.В. Лило, В.Г. Манько). У дослі3
дах на культурі клітин рослин показа3
но, що нативні гомо3 та гетерологічні
РНК, так само, як і продукти їхнього ді3
алізу та гідролізу, мають високу мута3
генну активність, підвищуючи рівень
хромосомних аберацій і рівень плоїд3
ності клітин. Разом із тим, алкіловані
(модифіковані тіофосфамідом) як го3
мо3, так і гетерологічні РНК спричиня3
ли зниження рівня хромосомних абе3
рацій та нормалізацію числа хромосом
у популяціях культивованих клітин рос3
лин, які мали високий рівень спонтан3
ної генетичної мінливості (В.А. Кунах,
А.І. Потопальський).
Ведеться розробка антимутаген3
них, генопротекторних та антипухлин3
них препаратів природного походжен3
ня на основі екстрактів із біомаси куль3
тивованих клітин деяких лікарських
рослин. Розроблено і запатентовано
кілька нових прокаріотних тест3систем
для скринінгу препаратів на антимута3
генну та протипухлинну активність
(В.А. Кунах, Т.П. Перерва, А.С. Двор3
ник, Г.Ю. Мірюта, Л.П. Можилевська).
В експериментах із використанням
різних модельних систем показано
можливість модуляції мутагенного
ефекту хімічних речовин за допомогою
регуляторів пептидної природи: інсу3
ліну і альбуміну людини, багатьох лек3
тинів рослин (Л.Л. Лукаш, І.С. Карпо3
ва, Н.В. Корецька), а у рослин – також
фітогормонами (В.А. Кунах, І.В. Алек3
сєєва, А.С. Шаламай, О.В.Захленюк
та ін.).
Ці результати відкривають перспек3
тиву вивчення регуляції мутаційного
процесу при введенні у клітини макро3
молекул визначеної структури і ство3
рення генетично безпечних молеку3
лярних конструкцій, зокрема для ген3
ної терапії спадкових захворювань.
Починаючи із середини 19803х ро3
ків активно проводяться дослідження
з молекулярно3генетичної природи па3
тогенезу найрозповсюдженіших в Укра3
їні моногенних спадкових захворювань
та захворювань із спадковою схильніс3
тю у людини. Вивчають природу та по3
ходження мутацій генів, які спричиню3
ють ці захворювання, поширення цих
мутацій в популяції населення України.
32 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
Під керівництвом д.б.н., професора
Л.А. Лівшиць у відділі геноміки люди3
ни ІМБіГ розробляють і впроваджують
у практику охорони здоров’я методи
ДНК3діагностики (у тому числі прена3
тальної) та вторинної профілактики
тяжких спадкових захворювань із ран3
ньою дитячою смертністю і глибокою
інвалідизацією, таких як муковісцидоз,
фенілкетонурія, спінальна м’язова ат3
рофія, дистрофія Дюшенна та Бекке3
ра, гемофілія А, хорея Гентингтона,
синдром Мартина3Белла, гемохрома3
тоз, дистрофія рогівки тощо, для з’ясу3
вання природи генетично обумовлених
порушень репродуктивного здоров’я
(Л.А. Лівшиць, В.І. Гришко, О.Ю.Екши3
ян, С.Г. Малярчук, С.А. Кравченко). До3
сліджуються мутації генів, які відпові3
дають за сперматогенез та оогенез
(Г.Б. Лівшиць, О.А. Фесай). Зберіга3
ється понад 2000 зібраних зразків ДНК
членів родин високого ризику найроз3
повсюдженіших спадкових захворю3
вань. Створено базу даних результатів
генетичних тестів та клінічної інформа3
ції. Проведено дослідження впливу
іонізуючої радіації на рівень успадко3
ваних мутацій у геномі дітей, які наро3
дилися після 1986 року в родинах лік3
відаторів аварії на Чорнобильській
АЕС.
Уже багато років вивчається гене3
тична структура та біологічна історія
населення з різних регіонів України.
Створено колекцію ДНК донорів із різ3
них регіонів України, Російської Феде3
рації та Білорусі, яка нараховує близь3
ко 900 зразків. Для дослідження різно3
маніття геному людини, біологічної іс3
торії та еволюції різних популяцій здій3
снюється аналіз алельних поліморфіз3
мів міні3 та мікросателітних локусів.
Розробляються та впроваджуються в
практику судово3медичної експертизи
нові методики і молекулярні маркери
для проведення ДНК3аналізу в геноти3
поскопії для ідентифікації особистості
і встановлення біологічного батьків3
ства (Л.А. Лівшиць, С.А. Кравченко).
У відділі ензимології білкового син3
тезу (завідувач д.б.н., професор
М.А. Тукало) проводять дослідження,
спрямовані на визначення структурних
основ декодування генетичної інфор3
мації, що відбувається при біосинтезі
білка на дорибосомному рівні й основ3
ними дійовими структурами якого є
тРНК і ферменти аміноацил3тРНК син3
тетази (АРСази), які приєднують до
тРНК необхідну амінокислоту. Показа3
но, що процес синтезу специфічних
продуктів АРСазами супроводжується
конформаційними змінами в активно3
му центрі ферментів і за його межами.
Одержані дані дозволили висвітлити
механізми активації амінокислот і зро3
зуміти молекулярні механізми впізна3
вання гомологічних тРНК та їхнього
аміноацилювання цими ферментами.
Роботи із вивчення АРСаз поширено і
на інші РНК3зв’язувальні білки: факто3
ри термінації білкового синтезу, фер3
менти модифікації РНК, білкові факто3
ри РНК3сплайсингу та на вивчення біл3
ків, які відіграють важливу роль у роз3
витку вірусних та злоякісних захворю3
вань людини (М.А. Тукало, Г.Д. Яремчук,
О.П. Коваленко, О.І. Гудзера).
У лабораторії білкового синтезу
ІМБіГ (завідувач д.б.н., професор
Б.С. Негруцький) досконально вивча3
ють стадію елонгації білкового синте3
зу на рибосомах еукаріотів. Отримано
результати, які свідчать про відмінності
деяких стадій біосинтезу у вищих еука3
ріотів порівняно з прокаріотами, не3
зважаючи на принципову однаковість
процесу в цілому. Ці особливості мо3
жуть бути вирішальними для ефектив3
ності регуляції експресії еукаріотного
геному на трансляційному рівні. Здій3
33ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
снюють також дослідження еспресії
тканиноспецифічних та генів клітинно3
го циклу еукаріотів, які активно пролі3
ферують або ж знаходяться під впли3
вом несприятливих умов – невеликі до3
зи радіації, хімічне забруднення тощо
(Г.В. Єльська, Б.С. Негруцький,
А.П. Погрібна, В.Ф. Шалак, Т.А. Лукаш).
В Інституті клітинної біології та ге3
нетичної інженерії (директор академік
Ю.Ю. Глеба) розвивається генетичний
напрям, який останнім часом назива3
ють “трансмісійною генетикою”. Ця на3
ука вивчає взаємодію геному організ3
му з перенесеним генетичним матері3
алом того самого або іншого організ3
му. Перенесений генетичний матеріал
може бути представленим або повним
ядерним геномом, або його частиною,
може бути хлоропластним чи мітохон3
дріальним геномом. Такий процес від3
бувається при застосуванні соматич3
ної гібридизації. Перенесення також
може відбуватися на рівні окремих ге3
нів при генетичній трансформації. Роз3
виток “трансмісійної генетики” фактич3
но порушив генетичні кордони між ви3
дами. Поряд із появою нових знань про
функціонування та експресію перене3
сених геномів та генів розвиваються
біотехнологічні методи, які дозволяють
отримати організми з цінними ознака3
ми та отримати нові рекомбінантні біл3
ки, вакцини тощо, що було неможли3
вим у рамках застосування методів
класичної генетики.
Особливу увагу приділено розроб3
ці ефективних методів генетичної
трансформації та створенню трансген3
них рослин сільськогосподарських
культур сортів вітчизняної селекції
(цукрового буряку, ріпаку, томатів, кар3
топлі, гороху, квасолі тощо). Отрима3
но стійкі до гербіцидів трансгенні рос3
лини цукрового буряку, ріпаку, гороху,
квасолі, а також перші модельні транс3
генні клітинні лінії та рослини, які про3
дукують рекомбінантні білки3вакцини
проти туберкульозу. Розроблено аль3
тернативні методи перенесення і екс3
пресії чужорідних генів у рослинах із ви3
користанням гетерологічної системи
транспозонів та системи Cre/lox реком3
бінації, а також новий метод хлороплас3
тної трансформації з використанням
рослини3посередника (clipboard — під3
хід). Вперше показано експресію чужо3
рідних безпромоторних генів із засто3
суванням системи TRB3lox у трансфор3
мованих рослинах. Вивчено можли3
вість застосування соматичної гібри3
дизації для перенесення трансформо3
ваних пластид, що дозволило перегля3
нути погляди на ядерно3цитоплазма3
тичні взаємодії. Здійснено пластомну
трансформацію деяких представників
родин хрестоцвітих і пасльонових, а та3
кож аналіз експресії генів у реконст3
руйованих клітинних системах і росли3
нах. Доведено, що за допомогою гене3
тичних конструкцій, які містять послі3
довності нуклеотидів, гомологічні до
пластому ріпаку, можливо отримувати
транспластомні клітинні лінії та росли3
ни Brassica (Ю.Ю. Глеба, М.В. Кучук).
Під керівництвом академіка
Я.Б. Блюма здійснено генетичну
трансформацію однодольних (ячмінь,
пальчате просо) та дводольних (соя)
рослин мутантним геном α3тубуліну
(білка цитоскелету рослин) гусячої
трави (Eleusine indica) природного по3
ходження, що визначає стійкість до ди3
нітроанілінів. Розроблено технологію
використання касетних векторів із му3
тантним геном α3тубуліну гусячої тра3
ви для застосування як маркерного ге3
на в селекції трансгенних рослин. До3
ведено пряме перенесення генів у про3
топласти деяких хрестоцвітих із по3
дальшою регенерацією трансгенних
рослин, розроблено метод одночасно3
34 ISSN 1810�7834. Вісн. Укр. тов�ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
го переносу кількох генів у процесі
трансформації рослин (Я.Б. Блюм, А.І.
Ємець).
Досліджено експресію ядерного ге"
ному соматичних гібридів, отриманих
внаслідок злиття протопластів між
представниками різних видів рослин.
Вивчено генетичну основу множинних
фенотипових змін у створених метода"
ми клітинної інженерії цибридів Nico�
tiana tabacum+Hyosciamus niger, які по"
єднують ядерний геном N. tabacum,
пластом H. niger та рекомбінантні мі"
тохондрії (Ю.Ю. Глеба).
Велику увагу приділено створенню
систем синтезу рекомбінантних білків
у рослинах із використанням тимчасо"
вої експресії перенесених генів. Про"
ведено науково"дослідні роботи зі
створення генетичних конструкцій для
експресії та tag"опосередкованого
очищення рекомбінантних білків у рос"
линах. Створено генетичні конструкції,
які дозволяють експресувати рекомбі"
нантні білки (зелений флуоресцентний
білок, соматотропний гормон людини
та інтерферон) із приєднаним до їхньо"
го С"кінця додатковим доменом, здат"
ним зв’язувати хітин. Отримані гене"
тичні конструкції використано як для
транзієнтної експресії, так і для ство"
рення трансгенних рослин різних видів
тютюну з метою оцінки ефективності
біосинтезу цільових білків та їхнього
очищення. Створено генетичні конст"
рукції для транзієнтної експресії зв’я"
заних із tag"рекомбінантних білків на
основі модульної векторної системи,
яка містить елементи вірусного гено"
му. Створені конструкції в комбінації з
іншими елементами модульної вектор"
ної системи використано для прове"
дення транзієнтної експресії цільових
білків, зв’язаних із тегом, у рослинах
різних видів тютюну з метою їхнього
подальшого ефективного очищення.
Запропоновано нові принципи та тех"
нологічні розробки для використання
рослин як біореакторів"продуцентів
фармацевтичних білків за допомогою
транзієнтної експресії в рослинних
системах, вперше отримано такі білки.
Розроблено ефективну систему тран"
зієнтної експресії фармацевтичних біл"
ків у рослинах. У результаті інфільтра"
ції листків рослин агробактеріями, які
несуть відповідні генні конструкції, бу"
ло отримано рекомбінантні білки ін"
терферон та соматотропін людини
(Ю.Ю. Глеба, М.В. Кучук).
Розроблено методи ідентифікації
чужорідної ДНК у харчових продуктах,
які містять вихідні компоненти з гене"
тично модифікованої сої, та в генетич"
но модифікованих сортах рослин
(О.О. Созінов, Я.Б. Блюм, М.В. Кучук).
Вивчено філогенетичні відносини в
роді Nicotiana за допомогою молеку"
лярно"біологічних методів. Дослідже"
но генетичну структуру сортів пшени"
ці, ячменю, вівса, внесених до держав"
ного реєстру України і Росії, з’ясовано
закономірності динаміки зміни коадап"
тивних асоціацій генів внаслідок селек"
ції у ХХ столітті (О.О. Созінов).
Аналізуючи 250 відомих на сьогод"
ні геномів еубактерій, встановлено
п’ять принципово нових схем аутоген"
ного контролю ексцесії (“вирізання”)
генів, які кодують рибосомні білки L1,
L10, L11 та L12. Встановлено можли"
вість горизонтального переносу між
еубактеріями генів rp11 та rp110, про"
дуктами яких є регуляторні рибосомні
білки L1 та L10. Проведено порівняння
схем аутогенного контролю експресії
генів кластеру rp1KAJL (чотири вище"
вказані рибосомні білки) і їхніх особли"
востей, властивих окремим таксонам.
Виявлено невідому досі схему регуля"
ції всіх чотирьох генів тільки одним ре"
гуляторним білком L1. Даний спосіб
35ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
регуляції можливий і здійснюється за3
вдяки спряженій трансляції всіх чоти3
рьох цистронів мРНК, які кодують ці
білки. В їхній основі лежить висока
структурна гомологія сайтів зв’язуван3
ня регуляторного білка L1 між мРНК і
рРНК (член3кореспондент Є.Б. Патон).
В Інституті фізіології рослин і гене3
тики (ІФРГ) (директор академік
В.В. Моргун) проводять дослідження із
проблем гетерозису, генетичних основ
мутаційної селекції, біотехнології, те3
оретичних основ селекції, створення
нових сортів і гібридів сільськогоспо3
дарських культур. Науковцями інститу3
ту досягнуто значних успіхів у вивченні
механізмів генетичних процесів із ме3
тою встановлення принципів управлін3
ня спадковою мінливістю; з’ясуванні
молекулярно3біологічних закономір3
ностей росту, розвитку і стійкості рос3
линних систем, створенні на цій осно3
ві нових технологій та біотехнологій.
У відділі експериментального мута3
генезу (завідувач В.В. Моргун) ведуть
роботи з генетичного поліпшення за
допомогою мутагенних чинників таких
культур, як пшениця і кукурудза. Вста3
новлено особливості мутагенної ак3
тивності низки чинників хімічної та фі3
зичної природи, розроблено техноло3
гії отримання індукованих мутацій в
культурі клітин і тканин, створено уні3
кальні форми рослин, розроблено ме3
тоди практичного використання інду3
кованих мутацій, розвиваються науко3
ві основи ведення насінництва. Знач3
ний внесок зроблено в розвиток теорії
та методів створення нового типу на3
півкарликових сортів озимої пшениці,
які поклали початок “зеленій револю3
ції” в Україні. Обґрунтовано генетичні
основи та методи селекції напівкарли3
кових пшениць, які забезпечили зрос3
тання генетичного потенціалу цих рос3
лин на 25–30 %. Цикл робіт “Генетичні
основи, методи створення нових напів3
карликових сортів озимої м’якої пше3
ниці та їх впровадження у виробницт3
во” удостоєно Державної премії Украї3
ни в галузі науки і техніки за 1997 рік
(В.В. Моргун, В.Ф. Логвиненко).
В результаті успішної транслокації
хромосом жита у геном пшениці в ІФРГ
створено нове покоління сортів озимої
пшениці, які забезпечили отримання
високих урожаїв в Україні: сорти Смуг3
лянка, Золотокоса та Фаворитка сфор3
мували у 2006–2007 рр. рекордний
врожай зерна (115–124 ц/га). Нові сор3
ти вдало поєднують високий генетич3
ний потенціал продуктивності з хоро3
шою якістю зерна та стійкістю до умов
довкілля (В.В. Моргун, А.П. Артемчук).
Розробляють генетичні основи се3
лекції кукурудзи на ранньостиглість та
конкретні методи підвищення ефек3
тивності селекційної роботи, створено
цінні лінії та гібриди кукурудзи. Ство3
рені ранньостиглі гібриди кукурудзи
сприяли значному підвищенню вало3
вих зборів зерна в Україні та країнах
СНД. Генетичний потенціал нових гіб3
ридів кукурудзи Богун, Метеор, Аме3
тист сягає 140–160 ц/га зерна і понад
1000 ц/га листостеблевої маси. Впер3
ше здійснено безвекторне перенесен3
ня низки генів від донора до реципієн3
та за типом генетичної трансформації
та отримано перші в Україні трансген3
ні рослини кукурудзи (В.В. Моргун,
К.А. Ларченко).
В ІФРГ створено 86 сортів та гібри3
дів озимої пшениці, тритікале, жита, ку3
курудзи та інших культур, 64 із яких за3
несено до Державного реєстру сортів
України уже за період незалежності
держави, багато з них висіваються на
полях України та країн СНД. Площа
їхнього посіву в різні роки становила
від 1 до 5,5 млн. га.
36 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
Співпраця академіка В.В. Моргуна
з науковцями багатьох країн світу, екс3
педиції зі збору генофонду і міжнарод3
ний авторитет відкрили реальні мож3
ливості для широкої інтродукції в Укра3
їну цінної світової генетичної плазми.
Сформовану у відділі експерименталь3
ного мутагенезу колекцію зразків пше3
ниці і кукурудзи визнано науковим На3
ціональним надбанням України.
Основним напрямом роботи відді3
лу генетичної інженерії ІФРГ (завідувач
д.б.н. О.М. Тищенко) є розробка мето3
дів генетичної трансформації сільсько3
господарських рослин. Запропонова3
но нові способи індукції регенерації
шляхом прямого морфогенезу, які є
перспективними для розробки систе3
ми методів генетичної трансформації
селекційно3цінних генотипів кукурудзи
та соняшнику вітчизняної селекції.
Отримано рослини3регенеранти со3
няшнику з транзієнтною експресією
гетерологічних генів. Вивчають моле3
кулярно3генетичні особливості мор3
фогенезу культурних рослин in vivo та
in vitro, основну увагу приділено епіге3
нетичним аспектам регуляції росту та
диференціації клітин на різних етапах
розвитку рослин, у тому числі з’ясуван3
ню молекулярних механізмів фізіоло3
гічного старіння рослин (О.М. Тищен3
ко, С.І. Михальська).
У відділі проводять також досліджен3
ня із розробки прийомів клітинної се3
лекції на стійкість до комплексу стре3
сових чинників довкілля (засолення,
водного дефіциту, іонів важких мета3
лів). Експериментально підтверджено
перспективність використання леталь3
них доз іонів важких металів для гаран3
тованого добору клітинних ліній тютю3
ну і сої з комплексною стійкістю до по3
сухи та засолення (Л.Є. Сергєєва).
У відділі генетичних основ гетеро3
зису ІФРГ (завідувач д.б.н., професор
Т.В. Чугункова) проводять комплексне
вивчення селекційного матеріалу цук3
рових і кормових буряків. Виявлено но3
ві морфологічні мутації цих рослин, на
основі яких розроблено та запропоно3
вано способи контролю гібридності
рослин, створення міжлінійних гібридів
та закріплювачів стерильності цукро3
вих буряків, які спрощують та скорочу3
ють тривалість селекційного процесу
(О.В. Дубровна, І.І. Лялько).
Важливим напрямом роботи відді3
лу є розробка ефективних біотехноло3
гій, спрямованих на створення рослин,
стійких до хвороб та стресових чинни3
ків. Уперше в Україні одержано росли3
ни3регенеранти буряків, стійкі як до ок3
ремих абіотичних і біотичних стресових
чинників довкілля, так і до їхнього ком3
плексу (токсину збудника бактеріозу,
низьких та високих температур, хло3
ридного та сульфатного типів засолен3
ня). Встановлено цитогенетичні зако3
номірності структурно3функціональної
мінливості геному культивованих клі3
тин буряків при дії стресових чинників,
що поглиблює і уточнює знання про ме3
ханізми геномної мінливості та сприяє
розробці генетичних основ клітинної
селекції рослин (О.В. Дубровна).
З метою посилення досліджень
структури та особливостей функціону3
вання апарату біосинтезу білка і ви3
вчення змін генетичних структур кліти3
ни у 2000 р. на базі Львівського відді3
лення регуляторних систем клітини
Інституту біохімії імені О.В. Палладіна
створено нову установу – Інститут біо3
логії клітини НАН України, директором
якого призначено А.А. Сибірного, нині
члена3кореспондента НАН України.
Основними науковими напрямами но3
воствореного інституту є вивчення мо3
лекулярних, генетичних і біохімічних ме3
ханізмів регуляції метаболізму у дріж3
джів та створення нових біотехнологіч3
37ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
них процесів і продуктів на основі цих
мікроорганізмів, а також дослідження
молекулярних механізмів регуляції
проліферації, диференціації та апопто3
зу у нормальних та пухлинних клітин
тварин і людини. Отримано важливі ре3
зультати у створенні та дослідженні
трансформантів, а також селекції му3
тантних форм різних представників
дріжджів зі зміненими особливостями
трофіки, з підвищеною здатністю до
синтезу практично важливих біологіч3
них активних речовин, із модифікова3
ною чутливістю до різних сполук, зо3
крема з підвищеною резистентністю та
адсорбційною здатністю до іонів важ3
ких металів тощо. Співробітники здій3
снюють пошук генів та вивчають їхню
взаємодію у процесах регуляції біосин3
тезу за зміни трофіки. Досліджують
можливість застосування пермеабілі3
зованих клітин рекомбінантних штамів
та деяких білків (ферментів) дріжджів
у біоаналітичних цілях, зокрема у клі3
тинній діагностиці та біотехнології.
Клоновано гени, які відповідають за
біогенез та деградацію пероксидом у
метилотрофних дріжджів. Розроблено
систему генетичної трансформації клі3
тин флавіногенних дріжджів, клонова3
но гени біосинтезу рибофлавіну з ме3
тою створення рекомбінантних шта3
мів3продуцентів вітаміну В2. Застосо3
вано підходи метаболічної інженерії у
дріжджів. Клоновано гени біосинтезу
глутатіону у метилотрофних дріжджів і
на їх основі створено рекомбінантні
штами з підвищеною здатністю акуму3
лювати катіони кадмію (А.А. Сибірний,
М.В. Гончар).
В Інституті мікробіології і вірусоло3
гії ім. Д.К. Заболотного окрім до3
сліджень, які проводяться під керів3
ництвом члена3кореспондента
Б.П. Мацелюха у відділі генетики мік3
роорганізмів і викладених вище, знач3
но активізувалися під керівництвом і за
безпосередньої участі д.б.н., профе3
сора Ф.І. Товкача дослідження у цари3
ні молекулярної генетики бактеріофа3
гів (вірусів бактерій). Тут, у відділі мо3
лекулярної генетики бактеріофагів, ве3
дуть пошук і вивчення життєздатних і
дефектних помірних та вірулентних
бактеріофагів трьох груп ервіній – пек3
толічної Erwinia carotovora, аміловоро3
подібної E. horticola і епіфітної бактерії
Pantoea agglomerans, а також молеку3
лярно3генетичні дослідження поліва3
лентних фагів ентеробактерій Т7, FE44
і Р1 для визначення характеру фаг3фа3
гової фаг3плазмідної взаємодії в кліти3
нах лізогенних ервіній і ешеріхій.
Для модельного помірного ервініо3
фага ZF40 родини Myovirideae означе3
но генетичну структуру імунної ділян3
ки. Показано, що c3ділянка фага вклю3
чає 4 цистрони. Описано функціональ3
ний стан профага ZF40 в клітинах E.
caratovora та його вплив на резидент3
ні дефектні профаги. Встановлено, що
ZF40 може утворювати лізогени, які
розрізняються за рівнем спонтанної та
лізогенної індукції; він також здатний
дестабілізувати дефектну лізогенію. У
цій частині досліджень вперше описа3
но лізогенну конверсію патогенності E.
caratovora. При цьому виявлено, що лі3
зогенація фагом ZF40 бактеріальних
клітин відновлює патогенні властивості
слабо вірулентного штама3дисоціанта.
Встановлено, що надімунітет фага
ZF40 і складна внутрішньогеномна ор3
ганізація його віріонної ДНК має ана3
логію в інших ервініофагів – 49 і 59.
Останні відрізняються від ZF40 будо3
вою віріонів, родина Syphovirideae, і
здійснюють інфекцію E. horticola. Ця фа3
гова мозаїка є особливо цікавою в то3
му сенсі, що подібність лізогенів різних
бактерій може пояснюватися спільніс3
тю їхніх екологічних ніш. Отже, можли3
38 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
во, що фаги безпосередньо пов’язані
із процесами адаптації їхніх бактерій3
хазяїв. Цю концепцію було підтвердже3
но для кільцевих позахромосомних
ДНК колекційних штамів Pseudomonas
aeruginosa і клінічних ізолятів Eschre3
chia coli. Виявилось, що плазміди псев3
домонад і ешеріхій з однаковим роз3
міром ДНК властиві для певних еколо3
гічних ніш. Подібну закономірність ви3
явлено для макромолекулярних каро3
товорицинів типу фагових хвостових
відростків, описаних для понад ста
штамів E. caratovora.
Результати цих досліджень показа3
ли, що фаги можуть бути своєрідними
генетичними “перемикачами” феноти3
пу у фітопатогенних ервіній при їхній
адаптації до умов довкілля. Специфіч3
ний набір і особливості функціонуван3
ня цих перемикачів характеризують
масштабність конкретної бактеріаль3
ної популяції. Знання означених проце3
сів у різних бактерій має значну перс3
пективу, оскільки допоможе встанови3
ти причини і загальні механізми виник3
нення вірусних епідемій.
У Національному ботанічному саду
імені М.М. Гришка (НБС) успішно три3
вають генетико3селекційні досліджен3
ня, започатковані академіком
М.М. Гришком та його колегами. Зіб3
рані в НБС унікальні колекції рослин із
різних ботаніко3географічних регіонів
світу (понад 10 тис. видів, сортів і
форм) є базою для створення нових
сортів та гібридів. Опрацьовуючи тео3
ретичні основи селекції, співробітники
досліджують питання підбору вихідно3
го матеріалу для гібридизації, виділен3
ня батьківських форм, розробляють
методики зберігання пилку і ефектив3
ні засоби кастрації і запилення, прово3
дять прямі і реципрокні схрещування,
удосконалюють старі і розробляють
нові методи подолання несхрещува3
ності і стерильності віддалених гібри3
дів, ефективної оцінки гібридних сіян3
ців на ранніх етапах онтогенезу тощо.
В результаті створено сотні нових сор3
тів плодових, кормових, квітниково3де3
коративних, пряно3ароматичних та
овочевих культур.
Колекція плодових рослин, яка ста3
ла основою для створення нових для
Півночі України сортів, нараховує
близько 150 видів та 400 сортів (селек3
ціонери І.М. Шайтан, С.В. Клименко,
Р.Ф. Клеєва, П.А. Мороз, Л.М. Чупри3
на, Н.В. Скрипченко). Відділ нових
культур є центром інтродукції та селек3
ції нових кормових культур як в Украї3
ні, так і в країнах СНД (Ю.А. Утеуш,
Д.Б. Рахметов, О.О. Абрамов,
Н.О. Стаднічук, О.О. Перепелиця), а
також овочевих (В.П. Гринь, Н.М. Смі3
лянець, О.В. Правда) і пряно3смакових
рослин (О.А. Корабльова, Л.Р. Рома3
ненко, Г.М. Рибак). Велику селекційну
роботу проведено із квітниково3деко3
ративними рослинами (Ф.С. Дудік,
К.Д. Харченко, Л.М. Яременко,
В.П. Ященко, В.Ф. Горобець). За пері3
од 1965–2004 рр. науковці створили
понад 260 сортів і отримали 262 автор3
ських свідоцтва на нові сорти. До Дер3
жавного Реєстру сортів рослин Украї3
ни (Реєстр на 2006 р.) занесено 211
сортів селекції НБС: квітниково3деко3
ративних – 114 сортів, плодових – 52,
кормових – 29, пряно3ароматичних – 9,
овочевих – 7.
З багатьох видів рослин НБС як се3
лекційна установа є лідером або ж по3
сідає чільне місце в Україні. Так, сор3
тимент флокса волотистого в Реєстрі
на 100%, жоржини – на 70%, півонії та
азалії – на 100 % представлений сор3
тами НБС. Нові кормові культури – да3
гуса, мальва, щавель гібридний (щав3
39ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
нат), сіда багаторічна; ягідні – актині3
дія, лимонник китайський; овочеві –
цибуля3слизун представлені в Реєстрі
лише сортами НБС. З 15 сортів кизилу
в Реєстрі 14 – селекції НБС, з 8 сортів
хеномелеса – 4, з 13 сортів айви – 5
представлені сортами цієї установи.
У Донецькому ботанічному саду од3
ним із напрямів є розробка та засто3
сування популяційно3генетичних мето3
дів селекції деяких порід дерев для
створення хвойних насаджень в умо3
вах індустріальних регіонів Південного
Сходу України. При створенні лісона3
сіннєвих плантацій застосовують ме3
тоди відбору дерев, зокрема сосни
кримської та ялиці білої, за ізофермен3
тними локусами, при наявності яких
рослини у природних популяціях про3
дукують велику кількість гетерозигот3
ного насіння. Вивчено генетичну струк3
туру та генетичний контроль ізофер3
ментів у різних природних популяціях
модрини білої та ялини європейської
в Українських Карпатах (І.І. Коршиков).
Створено і отримано авторські сві3
доцтва та патенти на 19 сортів рослин,
перспективних для впровадження в
Україні: 12 високопродуктивних сортів
хризантеми дрібноквіткової, три сор3
ти декоративних яблунь, сорт бузку,
високопродуктивний солестійкий кор3
мовий сорт пирію видовженого, два
пряно3смакових сортів васильків зви3
чайних (О.З. Глухов).
У Криворізькому ботанічному саду
створено сім нових сортів лілійнику, які
відрізняються високими декоративни3
ми характеристиками та успішною
адаптацією до кліматичних умов степо3
вої зони України, а також до вирощу3
вання на територіях з підвищеним рів3
нем промислового забруднення
(Р.К. Матяшук3Гришко).
У Національному дендрологічному
парку “Софіївка” НАН України під керів3
ництвом члена3кореспондента І.С. Ко3
сенка проводять, поряд з іншими, ге3
нетико3селекційні дослідження пере3
важно рідкісних, зникаючих і особливо
цінних видів рослин. Створено кілька
сортів рослин, зокрема груш (Ф.О. За3
плічко, А.І. Опалко, О.А. Опалко). У від3
ділі фізіології, генетики і мікроклональ3
ного розмноження рослин розробле3
но ефективні технології мікроклональ3
ного розмноження багатьох рідкісних
видів рослин для подальшого генетич3
но3селекційного відбору, при цьому
застосовуються методи клітинної се3
лекції (І.С. Косенко, М.В. Небиков, А.І.
Опалко, О.А. Опалко, Л.А. Колдар).
В Інституті замлогії імені І.І. Шмаль3
гаузена вивчають закономірності пе3
ребігу популяційно3генетичних проце3
сів, які сконцентровані переважно у
відділі еволюційно3генетичних основ
систематики (завідувач д.б.н., про3
фесор С.В. Межжерін). Основним на3
прямом досліджень тут є вивчення гіб3
ридизації, поліплоїдного видоутворен3
ня і генетичної нестабільності у при3
родних популяціях тварин. Важливими
результатами із систематики і філоге3
нетики палеоарктичних гризунів і ам3
фібій є встановлення систематичного
статусу низки спірних таксонів і опис
нових видів хребетних, побудовано
адекватну систему відносин філогене3
зу в трьох наймасовіших групах пале3
оарктичних гризунів, здійснено ревізію
найскладнішого серед палеоарктич3
них гризунів роду лісових та польових
мишей. На підставі отриманих законо3
мірностей сформульовано положення
і концепції, що мають загальнобіологіч3
не значення: еволюційного ритму, не3
однозначності еволюційно3генетичних
потенцій східних та західних філумів
(С.В. Межжерін).
Вивчаються особливості виникнен3
ня і структура гібридних диплоїдно3по3
40 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
ліплоїдних комплексів риб і деяких без3
хребетних, що характеризуються кло3
новою організацією поселень. До3
слідження, проведені на щипівках
(Cobitis) – невеликих рибках родини
в’юнових, довели високу здатність
триплоїдних форм до експансії. Рет3
роспективний аналіз структури їхніх
поселень показав, що після зміни гід3
рологічного режиму і зарегулювання
основних річок у середині ХХ сторіччя
поліплоїди окупували всі басейни
України. З’ясовано, що поліплоїдні щи3
півки Дніпра та Сіверського Дінця ви3
никли в Центральній Європі в резуль3
таті гібридизації дунайської та звичай3
ної щипівок, виявлено унікальне полі3
клональне гібридне угруповання щипі3
вок, до якого входять тільки самки.
Важливим є виявлення генетичної не3
стабільності в змішаних диплоїдно3по3
ліплоїдних популяціях цих риб, яка ви3
никла після інвазії у водоймище чужо3
рідних гібридів (С.В. Межжерін,
Л.І. Павленко).
Генетичним маркуванням генетич3
ної структури поселень карасів дове3
дено наявність природних гібридів між
триплоїдним облігатно гіногенетичним
видом Carassius gibelio і диплоїдним
амфіміктичним карасем золотистим
C. carassius. Це свідчить, що гіногенез
не може розглядатися як форма кло3
нового розмноження, оскільки певна
частина генетичної інформації сперма3
тозоїда обов’язково передається на3
щадкам (С.В. Межжерін, С.В. Кокодій).
303річні моніторингові дослідження
генетичної структури популяцій маля3
рійних комарів групи Anopheles
messae Нижнього Дніпра показали не3
сподівану зміну структури хромосом3
ного поліморфізму, що припала на по3
чаток ХХ сторіччя і пов’язується з різ3
кими кліматичними змінами саме цьо3
го періоду (В.Б. Шуваліков).
Важливу роль у кординації і органі3
зації генетичних досліджень в Україні,
налагодженні та зміцненні наукових
зв’язків і контактів як між ученими
України, так і українських дослідників
з ученими інших країн відіграє Україн3
ське товариство генетиків і селекціо3
нерів імені М.І. Вавилова (УТГіС), за3
сноване у 1967 р.
За час його існування відбулося 8
з’їздів УТГіС (1967, 1971, 1976, 1981,
1986, 1992, 2002, 2007 рр.). Першим
президентом Товариства був д.б.н.,
професор П.К. Шкварніков, від
1976 р. – д.с.3г.н., професор, академік
НАН України і УААН О.О. Созінов, від
1986 р. – д.б.н., професор, академік
НАН України В.В. Моргун, від 2002 р. –
д.с.3г.н., професор, академік УААН
М.В. Роїк, від 2007 р. і по сьогодні –
д.б.н., професор, член3кореспондент
НАН України В.А. Кунах. УТГіС, яке на
початок 2008 р. налічувало близько
1500 членів, об’єднаних у 23 регіональ3
них відділення, в останні роки провело
велику наукову і науково3організацій3
ну роботу.
Коштом членів Товариства та доб3
родійних внесків опубліковано унікаль3
ні наукові праці: чотиритомне видання
“Генетика і селекція в Україні на межі
тисячоліть” (головний редактор
В.В. Моргун, К., Логос, 2001, загаль3
ний об’єм видання – 214 д.а.) та дво3
томник “Досягнення і проблеми гене3
тики, селекції та біотехнології” (голов3
ний редактор В.А. Кунах, К., Логос,
2007 р., загальний об’єм видання –
72 д.а.). У цих виданнях зібрано прак3
тично всі останні наукові здобутки ук3
раїнських учених, а також багатьох за3
кордонних дослідників у галузі генети3
ки, селекції та біотехнології.
Лише за період між VII і VIII з’їздами
УТГіС (2002–2007 рр.) Товариством ор3
ганізовано і проведено три Міжнарод3
41ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
ні конференції “Фактори експеримен3
тальної еволюції організмів”, матеріа3
ли яких опубліковано у вигляді збірни3
ків наукових праць (Фактори експери3
ментальної еволюції організмів, Київ,
Аграрна наука, 2003, 464 с.; Фактори
експериментальної еволюції організ3
мів, т.2, Аграрна наука, 2004, 416 с.;
Фактори експериментальної еволюції
організмів, т.3, Київ, Логос, 2006,
684 с.); ІV Міжнародну конференцію
“Геном растений” (Одеса, 2003 р.); на3
укову конференцію “Генетично3моди3
фіковані організми – перспективи та
проблеми” (Київ, 2002 р.); науково3
практичні конференції “Профілактика
вроджених вад розвитку і спадкової па3
тології” (Київ, 2004 р.) та “Проблеми
екогенетики в Україні” (Яремче Івано3
Франківської обл., 2005 р.); наукову
конференцію “Сучасна біотехнологія у
сільському господарстві та медицині”
(Київ, 2005 р.) та ін. У роботі цих кон3
ференцій брали участь провідні біоло3
ги, аграрії, медики, викладачі, а також
молоді вчені, аспіранти, студенти,
представники підприємницьких уста3
нов не лише з України, а й з Росії, Біло3
русі, Вірменії, Азербайджану, Великої
Британії, Австрії, Чехії, Польщі, Литви
та інших країн.
Починаючи з 2003 року Товаристо
видає науково3практичний журнал
“Вісник Українського товариства гене3
тиків і селекціонерів”, який висвітлює
теорію, стан і проблеми, методи та ре3
зультати досліджень в галузі генетики,
селекції та сучасної біотехнології, а та3
кож вплив цих наук на розвиток суміж3
них напрямів біології, медичних і сіль3
ськогосподарських наук. На його
шпальтах друкують матеріали експе3
риментальних та оригінальних до3
сліджень, оглядові та практичні праці з
клітинних та молекулярних основ біо3
технології, генетичної інженерії, клітин3
ної та генної терапії, з молекулярних
основ спадковості та мінливості орга3
нізмів, у тому числі людини тощо. До
складу редакційної колегії та редакцій3
ної ради журналу входять, окрім про3
відних спеціалістів – членів УТГіС, та3
кож відомі вчені – генетики Росії, Біло3
русі, Болгарії, Канади. Журнал затвер3
джено як фахове наукове видання ВАК
України (Бюлетень ВАК України, №9,
2005 р., список 2).
Насамкінець висловлюю щиру по3
дяку колегам, які виявили велику ува3
гу і зацікавленість до підготовки цього
огляду з історії генетики в НАН Украї3
ни, допомогли в пошуку первинних ма3
теріалів, поділилися спогадами та на3
дали узагальнені дані власних до3
сліджень і досліджень своїх колег.
Особливо хочу подякувати за допомо3
гу д.б.н., професорові С.В. Клименко,
академікові В.В.Моргуну, д.б.н., про3
фесорові М.В. Кучуку, члену3кореспон3
дентові В.М. Кавсану, члену3кореспон3
дентові Б.П. Мацелюху, д.б.н., профе3
сорові С.В. Межжеріну, д.б.н., профе3
сорові Ф.І. Товкачу, к.б.н. П.Г. Сидорен3
ку, а також завідувачеві кафедри за3
гальної та молекулярної генетики Ки3
ївського національного університету
імені Тараса Шевченка д.б.н., профе3
сорові С.В. Демидову, який був ініціа3
тором цього дослідження.
Перелік літератури
1. Академія наук України Національна.
Енциклопедія сучасної України.– Т. 1.
Київ, 2001. – С. 2503286.
2. Академия наук Украинской ССР. 1982.
– Киев: Наук. думка, 1983.– 350 с.
3. Бабий Т.К., Коханова Л.Л., Костюк Г.Г. и
др. Биологи. Биографический справоч3
ник.– К.: Наук. думка, 1984.– 816 с.
4. Біополімери і клітина // 2004. – 20,
№132.– 168 с.
42 ISSN 181037834. Вісн. Укр. тов3ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
В. А. Кунах
5. Вчені – генетики, селекціонери та рос3
линники. Книга 7. – К.: Аграрна наука.
– 2003. – 504 с.
6. Генетика і селекція в Україні на межі ти3
сячоліть: у 4 т. – К.: Логос. – 2001.
7. Глеба Ю.Ю., Созінов А.А. Тропою гене3
тики (К столетию со дня рождения
С.М. Гершензона) // Цитология и гене3
тика. – 2006. – 40, № 2. – С. 79380.
8. Григорий Андреевич Левитский. В кн.:
Выдающиеся советские генетики. – М.:
Наука. – 1980. – С. 24336.
9. Голда Д.М. Генетика. Історія. Відкриття.
Персоналії. Терміни. Київ, Фітоцентр. –
2004. – 128 с.
10. Гришко3Лесенко М.М. Курс загальної
генетики. – Харків – Київ: Держсіль3
госпвидав. – 1933. – 272 с.
11. Гришко Н.Н., Делоне Л.Н. Курс генети3
ки. – М.: Сельхозгиз. – 1938. – 376 с.
12. До 803річчя Національної академії наук
України. Фотоальбом. – К.: Артек.–
1998. – 144 с.
13. Зосимович В.П., Шевцов И.А. Цитоло3
гия и генетика на Украине за 60 лет //
Цитология и генетика. – 1977. – 11,
№ 5. – С.3843394.
14. История Академии наук Украинской
ССР. – К.: Наук. думка. – 1979. – 836 с.
15. Клименко С.В. Вклад академіка
М.Ф. Кащенка у розвиток теорії і прак3
тики інтродукції рослин в Україні //
Інтродукція рослин. – 2003. – № 4. –
С. 3316.
16. Малюта С.С. На передових рубежах ге3
нетики. До 1003річчя від дня народжен3
ня С.М. Гершензона // Фактори експе3
риментальної еволюції організмів. –
Київ: Логос. – 2006. – 3. – С.339.
17. Кунах В.А., Тіток Т.Г. Професор П.Г. Сіть3
ко – фундатор та учасник відродження
генетики в Україні (до 1003ліття від дня
народження) // Вісн. Укр. тов3ва гене3
тиків і селекціонерів. – 2006. – 4, № 2. –
С. 2873290.
18. Манзюк В.Г. Професор І.М. Поляков –
видатний учений і історик біологічної
науки // Вісн. Укр. тов3ва генетиків і се3
лекціонерів. – 2006. – 4, № 2. – С. 2913
297.
19. Національна академія наук України.
Персональний склад (1918–1998) – К.:
Фенікс. – 1998. – 280 с.
20. О положении в биологической науке.
Стенографический отчет сессии Все3
союзной академии сельскохозяйствен3
ных наук имени В.И. Ленина. 31 июля –
7 августа. Москва: ОГИС – Сельхозгиз,
1948. – 536 с.
21. Про підсумки роботи сесії Всесоюзної
академії сільськогосподарських наук
імені В.І. Леніна і про завдання дальшо3
го розвитку мічурінської агробіології на
Україні. Стенографічний звіт з респуб3
ліканської наради 30 серпня – 7 верес3
ня 1948 р. Київ – Харків. Державне ви3
давництво сільськогосподарської літе3
ратури – УРСР, 1948.
22. Стрельчук С.І., Демідов С.В., Берди3
шев Г.Д., Голда Д.М. Генетика з основа3
ми селекції – Київ: Фітоцентр. – 2000. –
292 с.
23. Труханов В.А., Чеченєва Т.М., Кунах В.А.
Професор В.П. Зосимович – фундатор
сучасної генетики в Україні (до 1053
річчя від дня народження) // Вісн. Укр.
тов3ва генетиків і селекціонерів. –
2004. – 2, № 2. – С. 2853290.
24. Шевцов И.А., Голда Д.М. Генетика и ге3
нетические основы селекции растений
на Украине за 70 лет // Цитология и ге3
нетика. – 1988. – 1. – С. 3314.
РАЗВИТИЕ ГЕНЕТИКИ В НАЦИОНАЛЬНОЙ
АКАДЕМИИ НАУК УКРАИНЫ
(К 903ЛЕТИЮ НАН УКРАИНЫ)
В.А.Кунах
Институт молекулярной биологии и
генетики НАН Украины
Украина, 03680, г. Киев, ул. Академика
Заболотного, 150,
e3mail: kunakh@imbg.org.ua
Приведены главные направления и основ3
ные достижения генетических и генетико3
селекционных исследований в системе
учреждений НАН Украины со времени ее
образования в 1918 г. Проанализированы
научная и научно3организационная дея3
43ISSN 1810�7834. Вісн. Укр. тов�ва генетиків і селекціонерів. 2008, том 6, № 1
Розвиток генетики в Національній Академії Наук України
тельность некоторых научных учреждений
и ведущих генетиков и селекционеров и их
вклад в развитие мировой науки.
Ключевые слова: история науки, история
генетики в СССР, генетика и селекция в
Украине, история НАН Украины.
DEVELOPMENT OF GENETICS
IN THE NATIONAL ACADEMY
OF SCIENCES OF UKRAINE
(TO 90!th ANNIVERSARY
OF THE NAS OF UKRAINE)
V.A. Kunakh
Institute of Molecular Biology and Genetics
of NAS of Ukraine
Ukraine, 03143, Kyiv, Akademika
Zabolotnogo str., 150,
е!maіl: kunakh@іmbg.org.ua
Major trends and principal achievements of
the genetic and genetically breeding
investigations within the system of NAS of
Ukraine since its establishment in 1918 have
been presented. Scientific and research!
organizational activities of some scientific
institutions and leading geneticists and
breeders as well as their contribution to the
advancement of the world science were
analyzed.
Key words: history of science, history of
genetics in USSR, genetics and breeding in
Ukraine, history of NAS of Ukraine.
|