Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України
Обґрунтовано необхідність осучаснення і критичного переосмислення національної інноваційної політики України та інструментів її реалізації з огляду на сповільнення інноваційних процесів в країні протягом останніх п’яти років та хронічні проблеми, які майже увесь період незалежності супроводжують нац...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Економічний вісник Донбасу |
|---|---|
| Дата: | 2022 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2022
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188013 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України / І.Ю. Підоричева, О.М. Соколовська // Економічний вісник Донбасу. — 2022. — № 2 (68). — С.96-107. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188013 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Підоричева, І.Ю. Соколовська, О.М. 2023-02-09T16:53:27Z 2023-02-09T16:53:27Z 2022 Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України / І.Ю. Підоричева, О.М. Соколовська // Економічний вісник Донбасу. — 2022. — № 2 (68). — С.96-107. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 1817-3772 DOI: 10.12958/1817-3772-2022-2(68)-96-107 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188013 330.341.1:339.92+338.246.8(477) Обґрунтовано необхідність осучаснення і критичного переосмислення національної інноваційної політики України та інструментів її реалізації з огляду на сповільнення інноваційних процесів в країні протягом останніх п’яти років та хронічні проблеми, які майже увесь період незалежності супроводжують національну сферу досліджень та інновацій. Для цього потрібно спиратися на теоретичну аргументацію підстав для державного втручання у сферу інновацій з позицій різних економічних шкіл, європейський досвід розроблення та реалізації інноваційної політики, що актуально в умовах європейської інтеграції України, а також враховувати сучасні виклики та специфіку суспільного й інституційного устроїв України як країни, що розвивається. У даній статті визначено та узагальнено найбільш поширені інструменти, які використовуються на рівні ЄС та/або його країнами-членами для підтримки досліджень, розробок та інновацій. До них віднесено дослідницькі, колабораційні, докторські та посівні гранти, державні закупівлі, стартап-фонди, венчурні фонди, наукові і технологічні парки, кластери, офіси трансферу технологій, технологічні центри, інноваційні кредити та інноваційні ваучери, податкові пільги, «живі лабораторії», центри цифрових інновацій та інші. Проведено аналіз деяких з них для ілюстрації подібностей та відмінностей в інноваційній політиці країн-членів ЄС. Визначено, що країни-члени ЄС досі тяжіють до використання інструментів пропозиції, підтримуючи більшою мірою генерування знань, натомість інструменти стимулювання попиту на інновації у них є значно менш поширеними, що не дозволяє ЄС наздогнати світових лідерів, зокрема США, Японію та Південну Корею, за продуктивністю національних інноваційних систем. На основі проведеного аналізу європейського досвіду підтримки та стимулювання інновацій сформульовано пропозиції щодо розроблення національної інноваційної політики України для її ефективного повоєнного відновлення. The need to modernize and critically rethink the state of Ukraine`s national innovation policy and the tools for its implementation is justified. This is due to the slowdown of innovation processes in the country over the past five years and the chronic problems that have accompanied the national research and innovation sphere for almost the entire period of independence. To that end, it is necessary to rely on the theoretical argumentation of the grounds for state intervention in innovation from the standpoint of various economic schools, and European experience in the development and implementation of innovation policy, which is relevant in the context of Ukraine's European integration, as well as taking into account modern challenges and the specifics of the social and institutional arrangements of Ukraine as a developing country. This article identifies and summarizes the most common instruments used at the level of the EU and its member states to support research, development, and innovation. These include research, collaboration, doctoral and seed grants, public procurement, start-up funds, venture funds, science and technology parks, clusters, technology transfer offices, technology centers, innovation loans and innovation vouchers, tax incentives, "living labs", digital innovation hubs, etc. Some of them have been analyzed to illustrate the similarities and differences in the innovation policy of the EU member states. It has been determined EU member states still tend to use supply tools, supporting knowledge generation to a greater extent, and tools to stimulate demand for innovation are much less common in them, which does not allow the EU to catch up with world leaders, in particular the United States, Japan and South Korea, for the performance of national innovation systems. Based on the analysis of the European experience in supporting and stimulating innovation, proposals are formulated for the development of a national innovation policy for an effective post-war recovery. uk Інститут економіки промисловості НАН України Економічний вісник Донбасу Менеджмент інновацій Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України |
| spellingShingle |
Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України Підоричева, І.Ю. Соколовська, О.М. Менеджмент інновацій |
| title_short |
Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України |
| title_full |
Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України |
| title_fullStr |
Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України |
| title_full_unstemmed |
Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України |
| title_sort |
огляд ландшафту інструментів інноваційної політики єс: висновки для україни |
| author |
Підоричева, І.Ю. Соколовська, О.М. |
| author_facet |
Підоричева, І.Ю. Соколовська, О.М. |
| topic |
Менеджмент інновацій |
| topic_facet |
Менеджмент інновацій |
| publishDate |
2022 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Економічний вісник Донбасу |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| format |
Article |
| description |
Обґрунтовано необхідність осучаснення і критичного переосмислення національної інноваційної політики України та інструментів її реалізації з огляду на сповільнення інноваційних процесів в країні протягом останніх п’яти років та хронічні проблеми, які майже увесь період незалежності супроводжують національну сферу досліджень та інновацій. Для цього потрібно спиратися на теоретичну аргументацію підстав для державного втручання у сферу інновацій з позицій різних економічних шкіл, європейський досвід розроблення та реалізації інноваційної політики, що актуально в умовах європейської інтеграції України, а також враховувати сучасні виклики та специфіку суспільного й інституційного устроїв України як країни, що розвивається.
У даній статті визначено та узагальнено найбільш поширені інструменти, які використовуються на рівні ЄС та/або його країнами-членами для підтримки досліджень, розробок та інновацій. До них віднесено дослідницькі, колабораційні, докторські та посівні гранти, державні закупівлі, стартап-фонди, венчурні фонди, наукові і технологічні парки, кластери, офіси трансферу технологій, технологічні центри, інноваційні кредити та інноваційні ваучери, податкові пільги, «живі лабораторії», центри цифрових інновацій та інші. Проведено аналіз деяких з них для ілюстрації подібностей та відмінностей в інноваційній політиці країн-членів ЄС. Визначено, що країни-члени ЄС досі тяжіють до використання інструментів пропозиції, підтримуючи більшою мірою генерування знань, натомість інструменти стимулювання попиту на інновації у них є значно менш поширеними, що не дозволяє ЄС наздогнати світових лідерів, зокрема США, Японію та Південну Корею, за продуктивністю національних інноваційних систем.
На основі проведеного аналізу європейського досвіду підтримки та стимулювання інновацій сформульовано пропозиції щодо розроблення національної інноваційної політики України для її ефективного повоєнного відновлення.
The need to modernize and critically rethink the state of Ukraine`s national innovation policy and the tools for its implementation is justified. This is due to the slowdown of innovation processes in the country over the past five years and the chronic problems that have accompanied the national research and innovation sphere for almost the entire period of independence. To that end, it is necessary to rely on the theoretical argumentation of the grounds for state intervention in innovation from the standpoint of various economic schools, and European experience in the development and implementation of innovation policy, which is relevant in the context of Ukraine's European integration, as well as taking into account modern challenges and the specifics of the social and institutional arrangements of Ukraine as a developing country.
This article identifies and summarizes the most common instruments used at the level of the EU and its member states to support research, development, and innovation. These include research, collaboration, doctoral and seed grants, public procurement, start-up funds, venture funds, science and technology parks, clusters, technology transfer offices, technology centers, innovation loans and innovation vouchers, tax incentives, "living labs", digital innovation hubs, etc. Some of them have been analyzed to illustrate the similarities and differences in the innovation policy of the EU member states. It has been determined EU member states still tend to use supply tools, supporting knowledge generation to a greater extent, and tools to stimulate demand for innovation are much less common in them, which does not allow the EU to catch up with world leaders, in particular the United States, Japan and South Korea, for the performance of national innovation systems.
Based on the analysis of the European experience in supporting and stimulating innovation, proposals are formulated for the development of a national innovation policy for an effective post-war recovery.
|
| issn |
1817-3772 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188013 |
| citation_txt |
Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для України / І.Ю. Підоричева, О.М. Соколовська // Економічний вісник Донбасу. — 2022. — № 2 (68). — С.96-107. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT pídoričevaíû oglâdlandšaftuínstrumentívínnovacíinoípolítikiêsvisnovkidlâukraíni AT sokolovsʹkaom oglâdlandšaftuínstrumentívínnovacíinoípolítikiêsvisnovkidlâukraíni |
| first_indexed |
2025-11-25T22:29:33Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:29:33Z |
| _version_ |
1850564001935654912 |
| fulltext |
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
96
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
DOI: https://doi.org/10.12958/1817-3772-2022-2(68)-96-107
УДК 330.341.1:339.92+338.246.8(477)
І. Ю. Підоричева,
доктор економічних наук,
ORCID 0000-0002-4622-8997,
e-mail: pidoricheva@nas.gov.ua,
Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ,
О. М. Соколовська,
кандидат філологічних наук,
ORCID 0000-0003-2368-4102,
e-mail: olenahalahan@yahoo.com,
Центральноукраїнський національний
технічний університет, м. Кропивницький
ОГЛЯД ЛАНДШАФТУ ІНСТРУМЕНТІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС:
ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ
Постановка проблеми. Технологічна низько-
укладність, сировинний характер національної еко-
номіки [1] залишалися нагальними проблемами Ук-
раїни протягом майже усього періоду незалежності.
Підписання Угоди про поглиблену та всеосяжну
зону вільної торгівлі як складову Угоди про асоціа-
цію з Європейським Союзом (ЄС), офіційне приєд-
нання України до восьмої та дев’ятої Рамкових про-
грам ЄС з досліджень та інновацій «Горизонт 2020»
і «Горизонт Європа», попри оптимістичні очіку-
вання, не справили позитивного впливу на іннова-
ційні процеси в країні. Ба більше, інноваційна скла-
дова національної економіки у 2020-2021 рр. звузи-
лася, а інноваційні процеси сповільнилися, як по-
рівняти їх з 2015-2016 рр.
Так, кількість інноваційних підприємств в ці-
лому по Україні за спостереженнями 2018-2020 рр.
зменшилась більше, ніж у 3 рази проти 2016-
2018 рр. і становить 8,5% загальної кількості під-
приємств, що у 6 разів менше, ніж в середньому по
ЄС, де ця частка знаходиться на рівні понад 50% [2,
с. 106; 3]. У промисловості України цей показник та-
кож скоротився – у 2,3 раза до 12,9% [2, с. 106]. З
2015 по 2020 р. частка витрат на інновації зменши-
лася з 0,69 до 0,55% від ВВП [2, с. 124; 4, с. 88; 5].
За Індексом промислової конкурентоспроможності
ЮНІДО (Competitive Industrial Performance Index),
що визначає спроможність країн виробляти продук-
цію з високою доданою вартістю та розвивати ви-
сокотехнологічні виробництва, за період 2015-
2019 рр. Україна опустилася на чотири позиції та
посіла 69 місце серед 152 країн (між Казахстаном і
Колумбією) [6, с. 181; 7, c. 182]. Погіршила вона
свою позицію і в рейтингу Європейського іннова-
ційного табло (European Innovation Scoreboard) – ін-
струменту оцінки ефективності національних інно-
ваційних систем (НІС) ЄС в цілому, його країн-чле-
нів, країн-кандидатів на вступ до ЄС та інших країн
(див. рисунок).
Рисунок. Динаміка зведеного індексу інновацій України у Європейському інноваційному табло
Складено за [8, с. 91].
0,177
0,184
0,168
0,155 0,152 0,153 0,157
37,9
39,3
25,9
33,1 32,4 32,8
33,6
0
5
10
15
20
25
30
35
40
45
0
0,02
0,04
0,06
0,08
0,1
0,12
0,14
0,16
0,18
0,2
2015 р. 2016 р. 2017 р. 2018 р. 2019 р. 2020 р. 2021 р.
Зведений індекс інновацій – Україна відносно ЄС у 2014 р.,%
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
97
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
Невирішеними залишаються проблеми, які тра-
диційно супроводжують національну сферу до-
сліджень та інновацій, – це хронічне недофінансу-
вання, кадрове виснаження, застарілість наукового
обладнання та виробничих технологій, незадовіль-
ний рівень нагромадження основного капіталу, сла-
бкість зв’язків між наукою і виробництвом, нероз-
виненість ринку венчурного капіталу. Водночас Ук-
раїна поки що зберігає відносно сильні позиції за по-
казниками створення та поширення знань, якістю
людського капіталу [9], проте не використовує їх
для структурної трансформації економіки до вищих
технологічних рівнів.
Усе вищезазначене вимагає переосмислення
національної інноваційної політики та інструментів
її реалізації з урахуванням кращого зарубіжного
досвіду, зважаючи на специфіку суспільного та ін-
ституційного устроїв України як країни, що розви-
вається.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Пи-
тання теоретичного осмислення та практичної реа-
лізації інноваційної політики набули в останні деся-
тиліття особливого значення. Це обумовлено еволю-
цією та ускладненням інноваційних процесів, їх
переходом від лінійної, статичної, замкнутої моделі
до нелінійних, динамічних, відкритих середовищ,
які складаються з великої кількості організацій та ін-
дивідів, взаємодіючих між собою в режимі діалогу,
координації та зворотного зв’язку. Як зазначає
Ch. Edquist [10, с. 26], у науковій літературі за
останні декілька десятиліть знання щодо нелінійно-
сті інноваційного процесу повністю витіснили уяв-
лення про його лінійність, коли інноваційний про-
цес протікає за чітко визначеними етапами, через які
послідовно проходять наукові ідеї та розробки аж
поки не перетворюються на нові продукти і процеси,
впливаючи в кінцевому підсумку на економіку, со-
ціальну сферу та інші сфери життя суспільства. На-
справді ж інновації можуть бути результатом широ-
кого спектру сил, окрім досліджень, та приймати
різноманітні форми. Зокрема, технологічні від-
криття можуть передувати, а не ґрунтуватися на
фундаментальних дослідженнях, і з’являтися безпо-
середньо у виробництві у відповідь на попит і по-
треби споживачів [11, с. 1; 12, с. 24].
Традиційно з боку науковців і політиків підви-
щений інтерес до інновацій пояснювався виключ-
ною роллю інноваційних процесів у забезпеченні
економічного розвитку та зростанні доходів насе-
лення. Наразі фокус їхньої уваги розширюється,
вони починають розглядати інноваційну політику не
лише в контексті структурних проблем, а у світлі
масштабніших завдань, як-от подолання глобальних
викликів.
Так, в основу сучасної інноваційної політики
ЄС закладається т. зв. місієорієнтований підхід,
спрямований на вирішення зростаючого числа гло-
бальних викликів, до яких політичне керівництво
ЄС відносить [13]: боротьбу з раком, адаптацію до
кліматичних змін, відновлення та очищення океанів
і прісних вод, розбудову кліматично нейтральних
міст, забезпечення здорових ґрунту та їжі. Вирішу-
вати ці проблеми планується шляхом розробки та
реалізації скоординованого пакету політичних захо-
дів, законодавчих ініціатив і проєктів у сфері науки,
технологій та інновацій. Розробкою рекомендацій
щодо імплементації місієорієнтованого підходу до
інноваційної політики ЄС займалася М. Mazzucato
[14]. На даний час цей підхід викладено у низці до-
сліджень та звітів ЄС, перелік яких представлено на
сайті Європейської комісії [15].
Ці ідеї також розглянуто іншими відомими за-
хідними науковцями [16-19]. Зокрема, M. Bugge,
A. Andersen і M. Steen встановили, що виконання мі-
сій з подолання глобальних викликів значною мірою
залежать від наявних в регіонах ресурсів, акторів та
інституцій, налагодженої системи взаємозв’язків
між ними [17]. A. Isaksen, T. Michaela, H. Mayer об-
ґрунтовують висновок про необхідність переосмис-
лення структури регіональної інноваційної системи
і регіональної інноваційної політики для збільшення
їх внеску у вирішення глобальних соціальних та еко-
логічних проблем, таких як зміна клімату, старіння
суспільства, охорона здоров’я, цифровізація, зрос-
тання соціальної й територіальної нерівності [18].
M. Casula розглядає процеси трансформації іннова-
ційної політики в ЄС на прикладі двох його країн-
членів – Франції та Німеччини. Зокрема, він вказує
на різні напрями розвитку інноваційної політики в
цих країнах, які використовують різне поєднання
політичних інструментів відповідно до їхніх внут-
рішніх інституційних контекстів [19].
В Україні вагомий внесок у вирішення проблем
формування та реалізації національної інноваційної
політики здійснили Ю. Бажал [20], І. Єгоров [21],
М. Кизим, В. Хаустова [22], В. Омельяненко [23],
О. Попович [24]. Так, у роботах [22; 23] розвинуто
теоретико-методологічні положення щодо визна-
чення пріоритетів наукової, науково-технічної та
інноваційної діяльності в Україні. Місце і роль стра-
тегій смартспеціалізації як одного з підходів сучас-
ної інноваційної політики, а також перспективи їх
імплементації в Україні розкрито у роботах [20; 21].
Однак концептуальні та практичні питання розроб-
лення інноваційної політики в контексті євроінтег-
раційних спрямувань України та сучасних викликів,
пов’язаних із повномасштабною російською воєн-
ною агресією проти суверенної України, є нагаль-
ними для відновлення національної економіки та ре-
конструкції її промислового сектору, а тому потре-
бують подальших наукових розвідок.
Руйнування та знищення Російською Федера-
цією важливих промислових підприємств, логістич-
них центрів, об’єктів військового значення та кри-
тичної інфраструктури України унеможливлює по-
вернення національної економіки, зокрема промис-
лового її сектору як рушія економічного зростання
будь-якої країни [1, с. 4], до довоєнного стану, вима-
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
98
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
гає їх кардинальної перебудови, але вже на нових,
інноваційних, засадах. Як зазначає Ю.В. Кіндзерсь-
кий, повоєнне відновлення промисловості України,
має стати «вікном можливостей» для її осучаснення,
трансформації та розвитку у технологічному, струк-
турному, продуктовому та організаційному сенсах
[25, с. 102]. У зв’язку з цим, зважаючи на низьку за-
цікавленість українських підприємств в інновацій-
ній діяльності та низький рівень трансформації ре-
зультатів досліджень і розробок (ДіР) в економічно
ефективні рішення, Україні слід осучаснити та кри-
тично переосмислити національну інноваційну по-
літику та інструменти її реалізації з урахуванням су-
часних викликів. Для цього потрібно спиратися на
теоретичну аргументацію підстав для державного
втручання у сферу інновацій з позицій різних еконо-
мічних шкіл, європейський досвід розроблення
інноваційної політики, що актуально в умовах євро-
пейської інтеграції, а також враховувати економіч-
ний, політичний, культурний та інституційний кон-
тексти України як країни, що розвивається.
Метою даної статті є визначення та аналіз по-
літичних інструментів, які набули поширення і за-
стосовуються країнами-членами ЄС для підтримки
та стимулювання інновацій. Результати такого до-
слідження можуть бути використані для формулю-
вання актуальних з точки зору політики висновків у
справі створення сприятливих умов для активізації
інноваційних процесів в Україні для її ефективного
повоєнного відновлення.
Під інструментами інноваційної політики розу-
міються дії та заходи, за допомогою яких держава
намагається вирішити конкретні проблеми, які пере-
шкоджають створенню, впровадженню та роз-
повсюдженню інновацій.
Викладення основного матеріалу досліджен-
ня. У країнах-членах ЄС спостерігається відносна
стабільність у поєднанні політичних інструментів,
що, на думку K. Izsak, P. Markianidou і S. Radosevic
[26], може бути обумовлено довгостроковим політи-
чним порядком денним ЄС, який реалізується неза-
лежно від зміни правлячих політичних сил та урядів,
що є позитивним моментом. Інша можлива інтер-
претація такої стабільності викладена в роботі [10,
с. 26], у якій Ch. Edquist звертає увагу на існування
очевидного розриву в знаннях між дослідницькою
спільнотою і політикумом. Йдеться про знання
щодо нелінійності інноваційного процесу, про які
мова йшла вище. Незважаючи на те, що за останні
декілька десятиліть дослідники повністю спросту-
вати лінійну логіку інновацій, на рівні формування
інноваційної політики зрушення у бік нелінійності
інноваційних процесів є повільними та мало поміт-
ними. Це обумовлено браком комунікації між на-
уковцями та політиками і такими провалами дер-
жави, як асиметрична інформація, корислива пове-
дінка державних посадовців та ін. Поки що біль-
шість країн-членів ЄС застосовують інструменти,
спрямовані здебільшого на підтримку пропозиції
і лише деякі з них стимулюють попит на інновації.
Тому інноваційна політика в ЄС є переважно ліній-
ною, значно відстає від теоретичних досліджень та
не дозволяє Європейському Союзу наздогнати сві-
тових лідерів за продуктивністю національних інно-
ваційних систем – США, Японію, Південну Корею,
Австралію і Канаду [8, с. 7]. Це, однак, не означає,
що від «лінійної» складової інноваційної політики
слід відмовитися, навпроти, її потрібно доповнити
політичними інструментами, спрямованими на по-
жвавлення попиту, тоді вона набуде цілісного (сис-
темного, масштабного) характеру.
Як зазначає Ch. Edquist, розробка цілісної інно-
ваційної політики завжди має базуватися на полі-
тичних цілях, які можуть бути економічними, соціа-
льними, екологічними, пов’язаними з обороною,
безпекою тощо [10, с. 26-28]. Звичайно, інструменти
інноваційної політики не здатні безпосередньо
впливати на кінцеві її цілі, такі як економічне зрос-
тання, подолання бідності, покращення обороно-
здатності держави, адже ці інструменти націлені ви-
ключно на інноваційні процеси. Водночас кінцеві
політичні цілі цілком можуть бути «переведені» в
конкретні проблеми (як-от слабкість зв’язків між
учасниками НІС, низька інноваційна активність під-
приємств), на вирішення яких інструменти іннова-
ційної політики цілком здатні вплинути. Також до-
цільним, на переконання Ch. Edquist [10, с. 6], є ви-
значення причин існуючих проблем. Так, якщо ос-
новною причиною інноваційної проблеми є слаб-
кість або відсутність досліджень, тоді політичні ін-
струменти мають бути зосереджені на підтримці ДіР
через підвищення державного фінансування науки,
надання дослідницьких грантів. А, якщо причина
криється у відсутності попиту на певні види іннова-
цій, тоді потрібно використовувати інструменти по-
питу, зокрема державні закупівлі. Тобто дієвий на-
бір інструментів політики має відповідати потребам
конкретної країни, універсальних рецептів в даному
випадку бути не може.
Проведений аналіз інноваційної політики ЄС
дозволив виділити найбільш поширені інструменти,
які використовуються на рівні ЄС та/або його краї-
нами-членами для підтримки ДіР та інновацій. До
них віднесено такі:
фінансування європейських дослідницьких та
інноваційних програм, яке здійснюється за допомо-
гою грантів. Це Рамкові програми з досліджень та
інновацій, EUREKA, COST, COSME, Erasmus,
Creative Europe та інші, які охоплюють увесь іннова-
ційний ланцюг, – від ідеї до виведення розробки на
ринок;
докторські гранти, постдокторські програми,
підтримка мобільності дослідників, розвиток їх
інноваційних і підприємницьких навичок, тренінги
для розвитку людських ресурсів у сфері ДіР та інно-
вацій;
служби підтримки інновацій (Innovation support
services), які виступають посередниками між до-
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
99
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
слідниками і бізнес структурами для усунення ін-
формаційної асиметрії, допомагають учасникам
інноваційного процесу знайти один одного і налаго-
дити співпрацю при підготовці спільної проєктної
пропозиції, надають інформацію щодо доступного
фінансування для реалізації проєкту тощо;
фінансова підтримка ДіР та інновацій – пряма
(інноваційні кредити, інноваційні ваучери) та не-
пряма (податкові пільги, гарантії по кредитах);
докомерційні та комерційні державні заку-
півлі – спрямовані на підтримку певних науково-до-
слідних робіт і розробку конкретних інновацій;
національні та регіональні кластерні програми:
політичні ініціативи, спрямовані на сприяння роз-
витку кластерів;
посівні гранти, стартап-фонди, венчурні фонди,
краудфандингові платформи, інкубатори/акселера-
тори, орієнтовані на підтримку стартапів;
наукові і технологічні парки, офіси трансферу
технологій, технологічні центри, створені для заохо-
чення передачі знань і технологій від досліджень
бізнесу;
«живі лабораторії» («Living Labs») – випробу-
вальні та експериментальні середовища, які сприя-
ють спільній творчості та відкритим інноваціям між
підприємствами, дослідниками, урядом і громадя-
нами як кінцевими споживачами інновацій. Вони
покликані об’єднати усі зацікавлені сторони для на-
лагодження співпраці у розробці, прототипуванні,
тестуванні нових продуктів і послуг в режимі реаль-
ного часу, сприяти масштабуванню інноваційного
бізнесу. Європейська мережа «живих лабораторій»
(The European Network of Living Labs) включає
більше 480 учасників, 80% яких діють у країнах-чле-
нах ЄС, інші 20% – за його межами, зокрема у США,
Канаді, Китаї та Австралії [27];
європейські центри цифрових інновацій
(European Digital Innovation Hubs) – організації або
скоординовані групи організацій, покликані допо-
магати підприємствам (особливо малим і середнім)
відповідати на цифрові виклики та ставати більш
конкурентоспроможними шляхом надання техноло-
гічних і фінансових консультацій, доступу до тех-
нічної експертизи і тестування розробок, навчання
і розвитку цифрових навичок [28];
європейські дослідницькі та е-інфраструкту-
ри – лабораторії, наукове обладнання, біологічні
зразки, банки даних, архіви, репозитарії; обчислю-
вальні системи і комунікаційні мережі для тесту-
вання, обміну та удосконалення наукових відкрит-
тів, створення яких покликане забезпечити умови
для проведення конкурентоспроможних ДіР та
отримання наукових результатів світового рівня;
платформи відкритих інновацій (Open Inno-
vation Platforms) – віртуальні майданчики, спрямо-
вані на об’єднання «власників проблем» (problem
owners) – великих підприємств, малих і середніх під-
приємств, державних установ – з «вирішувачами
проблем» (problem solvers) – організаціями, старта-
пами, науковцями, інженерами та іншими експер-
тами – для вирішення проблем у сфері науки, біз-
несу, технологій, штучного інтелекту та даних;
адвокація, добровільні угоди та регуляторні ін-
струменти: закони, нормативні акти у сфері регулю-
вання прав інтелектуальної власності, сталого роз-
витку, торгівлі, вищої освіти, протидії монополізації
та обмеженню конкуренції та ін.
Перелічені інструменти можна згрупувати за
різними сферами впливу, залежно від класифікацій-
них ознак. Наприклад, за формою державної під-
тримки їх можна віднести до прямих і непрямих, фі-
нансових і нефінансових; за повнотою охоплення
стадій інноваційного процесу – до інструментів,
орієнтованих на генерування нових знань (інструме-
нти пропозиції), інструментів, орієнтованих на сти-
мулювання попиту на ДіР та інновації (інструменти
попиту) та інструментів, спрямованих на підтримку
співпраці між його учасниками. Далі зупинимося де-
тальніше на деяких з них, аби проілюструвати по-
дібності та відмінності в інноваційній політиці
країн-членів ЄС.
Найбільш значущим політичним інструментом,
якщо вимірювати його у вартісному виразі, який за-
проваджений на рівні ЄС і використовується всіма
його країнами-членами, є інструмент фінансування
європейських дослідницьких та інноваційних про-
грам. Так, бюджет Рамкової програми ЄС «Горизонт
Європа» на період 2021-2027 рр. складає 95,5 млрд
євро. Хоча звісно перевагу в показниках участі в ній
мають країни-інноваційні лідери ЄС – Швеція, Фін-
ляндія, Данія, Нідерланди та Бельгія. Станом на
2022 р. на ці країни припадало 1690 од. підписаних
грантів або 48,63% від загальної кількості грантів за
програмою в цілому; 2,21 млрд євро залученого фі-
нансування або 27,24% від загального обсягу фінан-
сування за програмою. Відсоток успіху поданих за-
явок аплікантів від цих країн є високим (19,78%)
проти 16,35% за програмою в цілому. Набагато
скромніші результати показують країни, що відно-
сяться до найменш інноваційно розвинутих країн-
членів ЄС, – «інноваційних початківців» (Угор-
щина, Хорватія, Словаччина, Польща, Латвія, Бол-
гарія та Румунія). В їх групі підписаних грантів на-
лічується 526 од. (15,14%), залученого фінансу-
вання – 253,2 млн євро (3,12%), але відсоток успіху
поданих заявок є доволі високим – 18,13% [29], що
вказує на нагромаджений досвід їхньої участі в цій
програмі та наявний у них науково-інноваційний по-
тенціал.
Фінансування європейських програм здійсню-
ється у формі грантів, які є дуже різноманітними
і мають різні цілі. Так, гранти можна класифікувати
за розміром (мікро-гранти – до 5 тис євро, зазвичай,
індивідуальні; малі – 15-20 тис євро; середні – 100-
250 тис євро; великі – від 250 до 1 млн євро), трива-
лістю (від декількох місяців до декількох років), ці-
льовим призначенням (наприклад, підтримка дослі-
джень і розробок – дослідницькі гранти; підтримка
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
100
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
співпраці – колабораційні гранти), рівнем фінансу-
вання (повне покриття потреб у фінансуванні про-
єкту; часткове фінансування проєкту, коли певний
відсоток покриває виконавець) та іншими ознаками.
Часто гранти надаються тим підприємствам і орга-
нізаціям, які започатковують кластери. Найпошире-
нішим типом грантів як в ЄС, так і в інших країнах,
є гранти на співпрацю або колабораційні гранти. У
деяких країнах, зокрема в Ізраїлі, грантові схеми
спрямовані виключно на підтримку спільної іннова-
ційної діяльності підприємств і дослідницьких орга-
нізацій.
Одним із стратегічних пріоритетів інноваційної
політики ЄС є підтримка спільних європейських до-
слідницьких інфраструктур (ДІ), на розвиток яких
упродовж 2000-2020 рр. було спрямовано близько
20 млрд євро [30]. Дослідницькі інфраструктури на-
дають науковцям та інноваторам засоби, ресурси
і послуги, необхідні для проведення досліджень
і продукування інновацій світового рівня. Усі кра-
їни-члени ЄС більшою чи меншою мірою беруть на
себе фінансові зобов’язання підтримувати функціо-
нування та розвиток національних ДІ, оскільки це є
обов’язковою умовою з боку ЄС для всіх її країн-
членів, а також асоційованих країн, які претендують
на науково-технологічну співпрацю з використан-
ням європейських дослідницьких інфраструктур.
Передбачається, що така умова дозволить зменшити
фрагментацію НІС, уникнути дублювання зусиль,
покращити координацію розвитку та використання
ДІ, об’єднати зусилля на міжнародному рівні для
створення складних і дорогих ДІ, а також надати
можливість підприємствам удосконалювати з їх-
ньою допомогою свої продукти [31]. Прикладами
європейських дослідницьких інфраструктур є: EPOS
(у сфері наук про Землю), ECCSEL (морські до-
слідження), ECRIN і ICOS (клінічні дослідження),
EATRIS (трансляційна медицина).
З огляду на пришвидшення всіх процесів і на-
явність величезної кількості даних, як ключові у
майбутньому розвитку дослідницьких інфраструк-
тур розглядаються е-інфраструктури [32]. Вони на-
дають цифрові послуги та інструменти для до-
сліджень, які потребують потужних обчислюваль-
них ресурсів для оброки великих масивів даних.
Приклади європейських е-інфраструктур: EUDAT,
GÉANT, Helix Nebula, OpenAIRE, Zenodo.
Широко поширеною в ЄС є підтримка класте-
рів – груп фірм, пов’язаних економічних акторів та
установ, розташованих поблизу один від одного, які
мають достатній потенціал для розвитку спеціалізо-
ваних знань, послуг, ресурсів, постачань і навичок
[33]. У ЄС кластери розглядаються як стратегічні ін-
струменти інноваційної політики, що сприяють ін-
новаційній та винахідницькій діяльності, підви-
щенню конкурентоспроможності малих і середніх
підприємств, промисловій модернізації та ство-
ренню робочих місць [33; 34]. Наразі на території
ЄС створено понад 1500 кластерів, розташованих у
понад 200 регіонах країн-членів ЄС, на які припадає
майже 25% загальної зайнятості в ЄС [33]. Зважа-
ючи на виняткову роль кластерів у пожвавленні під-
приємництва, підвищенні зайнятості та прискоренні
економічного зростання, в межах загальної Євро-
пейської індустріальної стратегії (European
Industrial Strategy) в ЄС навіть реалізується клас-
терна політика [35]. Нею запущено цілий ряд
кластерних дій, а саме:
єврокластери (Euroclusters) – фінансуються
через Програму єдиного ринку (Single Market
Programme) і являють собою міжгалузеві, міждис-
циплінарні та транс’європейські стратегічні ініціа-
тиви, що об’єднують промислові кластери та інших
економічних акторів для реалізації індустріальної
стратегії ЄС [36 ];
європейські кластерні партнерства (European
Cluster Partnerships, ECP) – ініціатива Європейсь-
кої комісії, започаткована для заохочення євро-
пейських кластерів до активізації співпраці між ре-
гіонами і секторами за чотирма напрямами – заохо-
чення інновацій (ECP “Innovation”), підтримка між-
народної співпраці та розширення ринків збуту
МСП за межами Європи (ECP “International”), роз-
виток досконалості управління кластерами та зміц-
нення міжрегіонального співробітництва по всій Єв-
ропі (ECP “Excellence”), сприяння співпраці класте-
рів за тематичними сферами, визначеними регіо-
нальними стратегіями смарт-спеціалізації (ECP
“Smart specialisation”) [37];
європейську платформу для співпраці кластерів
(European cluster collaboration platform) – онлайн-
центр, створений для промислових кластерів, який
картографує та підтримує їхню роботу за допомо-
гою спеціалізованих послуг, включаючи заходи з
пошуку партнерів [38];
кластерне картування (Cluster mapping) – ін-
струмент відображення кластерів за акторами, галу-
зями промисловості, регіонами, політикою на мапі
Європи та світу [39];
кластерний обмін (ClusterXchange) – програма
підтримки короткострокових обмінів між класте-
рами, малими і середніми підприємствами (МСП) та
організаціями для кращого з’єднання їх потенціалів
і масштабування бізнесу [40].
Загалом можна підсумувати, що в ЄС склалися
такі практики діяльності кластерів [41, с. 124-125]:
кластери є невід’ємною частиною регіональної
економіки – учасники кластеру взаємодіють не
лише між собою, але і з іншими економічними акто-
рами різних секторів, що працюють в регіоні;
основою кластеру є співпраця широкого кола
економічних акторів – великих компаній, малих і се-
редніх підприємств суміжних галузей, постачальни-
ків, дослідницьких установ, університетів та ін.
розвиток кластерів підтримується кластерною
політикою та відповідними європейськими програ-
мами розвитку, що передбачає створення інфра-
структури кластерів, сервісних послуг для її учасни-
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
101
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
ків, які дозволяють їм краще реагувати на спільні ви-
клики;
кластери високотехнологічних секторів про-
мисловості схильні розвивати ДіР та інновації, але
їхня прихильність до інноваційної діяльності визна-
чається, по-перше, значною мірою базовими умо-
вами діяльності економіки як-от стан макроеконо-
мічного середовища, інституційна спроможність,
сприятливість бізнес- та регуляторного клімату, а
по-друге, тим, наскільки ці умови заохочують інно-
ваційну діяльність кластерів;
кластери наразі переходять на вищий рівень
розвитку – міжнародний, формуються транскор-
донні та міждержавні кластери, посилюється дослід-
ницька, інноваційна та культурна кластерна спів-
праця, що забезпечує підвищення конкурентоспро-
можності кластерів, їх учасників і територій їх дис-
локації;
органи державної та регіональної влади покли-
кані впроваджувати кращі практики регулювання
діяльності кластерів шляхом оцінки самих кластерів
та їх учасників, аналізу впливу кластерної політики
на ефективність їх розвитку.
На відміну від подібності позицій країн щодо
використання попередніх інструментів, кардиналь-
но різними вони є у справі застосування податкових
пільг. Так, Швеція, Фінляндія та Німеччина цей ін-
струмент не використовують, він також є не дуже
популярним серед країн, що відносяться за класифі-
кацією Європейського інноваційного табло до по-
мірних інноваторів та інноваторів-початківців [8,
с. 6]. Водночас широкого поширення податкові
пільги набули у Франції, Нідерландах, Австрії, Ір-
ландії, Італії, меншою мірою у Данії. Зокрема, Фран-
ція має давні традиції використання цього інстру-
менту (ще з 1980-х рр.) і на даний час застосовує
одну з найщедріших податкових пільг на ДіР серед
країн ОЕСР. Так, у 2021 р. гранична ставка податко-
вої субсидії як для малих і середніх підприємств, так
і для великих підприємств склала 0,37, що значно
вище середніх значень по ОЕСР, які становлять від-
повідно 0,20 та 0,17 [42].
У Данії запроваджена специфічна схема подат-
кового кредиту, націлена на підтримку лише збитко-
вих інноваційний підприємств. Ця схема застосову-
ється як тимчасовий захід у період економічної ре-
цесії, коли доступ до фінансування є найбільш об-
меженим. Передбачається, що надання податкового
кредиту має компенсувати тимчасову відсутність
доступу підприємств до зовнішнього фінансування
[43].
У Нідерландах податкові пільги надаються
компаніям, дослідницьким центрам, самозайнятим
особам, які систематично проводять ДіР. Пільги на-
даються за умови здійснення ДіР на території ЄС та
сплати податків в Нідерландах. Податкові пільги на-
раховуються у розмірі 32% від витрат, спрямованих
на виконання ДіР, у тому числі витрат на оплату
праці, при цьому для стартапів розмір податкової
пільги є більшим (40%) [44].
Потрібно зазначити, що підтримка стартапів,
насамперед у сфері проривних технологічних інно-
вацій, є одним із завдань нового Європейського
інноваційного порядку денного ЄС (A new European
Innovation Agenda) [45]. Відповідно з цим порядком
денним країни-члени ЄС мають коригувати націо-
нальні інноваційні політики. Підтримка зростання
стартапів в ЄС здійснюється, зокрема через EIC
Accelerator [46] – фонд, який надає грантове фінан-
сування стартапам у розмірі до 2,5 млн євро на роз-
робку інновацій, а також вкладає інвестиції (прямі
інвестиції в акціонерний капітал) у розмірі до 15 млн
євро в компанії, які працюють над проривними тех-
нологіями, які становлять стратегічний європейсь-
кий інтерес. Наразі всі країни-члени ЄС більшою чи
меншою мірою приділяють увагу розвитку старта-
пів, але лідером є Естонія. В країні нараховується
понад 105 стартапів на 100 000 населення, найвідо-
міші з них Wise, Veriff, Pipedrive, Monese, Paxful,
Bolt. Незважаючи на пандемію Covid-19 та війну в
Україні, стартапи в Естонії продовжують розвива-
тися: лише у першому кварталі 2022 р. вони отри-
мали понад 417 млн євро доходу. Причини естон-
ського стартап-буму полягають у всебічній держав-
ній підтримці цього сектору, йдеться про простоту
відкриття інноваційного бізнесу в країні, у тому
числі іноземцями (через естонську програму e-
Residency), інформаційний та консультаційний су-
провід створення та розвитку стартапів, політику
нульового оподаткування корпоративного прибутку
щодо реінвестованих коштів, широкі можливості фі-
нансування через державні та приватні венчурні фо-
нди [47; 48].
Динаміку створення в країні нового інновацій-
ного бізнесу відображає показник наявності та об-
сягу венчурного капіталу. У ЄС інструмент венчур-
ного фінансування використовується мало, це є
слабким місцем НІС багатьох країн-членів ЄС та
пан’європейської інноваційної системи в цілому.
Так, десять країн-членів ЄС мають дуже низькі рівні
венчурного фінансування навіть відносно невисо-
кого рівня ЄС (0,141% ВВП), але найнижчими вони
є на Мальті (0,007) та в Словенії (0,006% ВВП).
Значно випереджає інші країни Кіпр (0,427% ВВП),
середні значення показують Люксембург (0,260%
ВВП), Фінляндія (0,254), Франція (0,245) та Естонія
(0,212% ВВП) [8, с. 81-82].
Підводячи підсумок, зазначимо, що наведені
політичні інструменти запроваджуються країнами-
членами ЄС у різних комбінаціях. Залежно від сус-
пільного та інституційного устроїв країн, особливо-
стей та «вузьких» місць НІС, цілей інноваційної по-
літики, уряди надають перевагу тим чи іншим полі-
тичним інструментам. Це, однак, не означає, що всі
інструменти свідомо обираються та мають цільовий
характер, тобто призначені для вирішення конкрет-
них інноваційних проблем. Адже прихильність
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
102
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
країн-членів ЄС до використання інструментів про-
позиції базується скоріше на продовженні поперед-
ніх схем реалізації інноваційної політики, ніж на
критичних оцінках актуальних проблем, які потре-
бують вирішення, зокрема забезпечення комерціалі-
зації результатів ДіР, отриманих дослідницькими
організаціями та університетами.
У нових реаліях Україна може винести з наве-
деного європейського досвіду принаймні такі важ-
ливі уроки:
національна інноваційна політика сама по собі
не може замінити відсутність/несприятливість базо-
вих умов, необхідних для активізації інноваційної
діяльності. Така політика може бути дієвою, якщо
спиратиметься на стабільне макроекономічне сере-
довище, сприятливий бізнес- та регуляторний клі-
мат, конкурентні ринки, надійні та ефективні інсти-
тути;
механічний імпорт успішних моделей та ін-
струментів інноваційної політики інших країн (осо-
бливо розвинених) у відриві від національної специ-
фіки є неприйнятним, він може не усунути справж-
ніх інноваційних проблем України, а лише призве-
сти до марного витрачання державних коштів і часу;
національна інноваційна політика має носити
довгостроковий характер, тобто бути цілеспрямова-
ною та послідовною, незалежно від зміни правлячих
політичних сил в країні;
уряд має використовувати різні види підтри-
мки, залежно від існуючих в країні інноваційних
проблем і причин їх виникнення, а також наявних у
держави фінансових і людських ресурсів. Необхідно
передбачити формування такого поєднання політи-
чних інструментів, яке охоплюватиме всі стадії
інноваційного ланцюга: фундаментальні та прикла-
дні дослідження – дослідно-конструкторські ро-
боти – тестування – прототипування – виготовлення
дослідного зразка продукту – виробництво про-
дукту – виведення продукту на ринок та його реалі-
зація з акцентом на третій і четвертій з них, на яких
інноваційні ідеї часто потрапляють у «долину
смерті» через відсутність зв’язку між наукою та ви-
робництвом. Проте, ураховуючи еволюцію поглядів
на інноваційний процес, занадто вузька зосередже-
ність інноваційної політики на сфері досліджень і
розробок, хоч вона і є стратегічно важливою для
країни, навряд чи дасть суттєві результати. Тому в
основу національної інноваційної політики потрібно
закладати знання щодо нелінійності інноваційних
процесів і відповідно з цим знаходити певний ба-
ланс між інструментами пропозиції, інструментами
попиту та інструментами, орієнтованими на підтри-
мку партнерських, а не спорадичних, зв’язків у НІС;
розроблення інноваційної політики та відбір ін-
струментів її реалізації слід здійснювати в контексті
реалізації комплексного плану повоєнного віднов-
лення України на основі збалансованого поєднання
як горизонтальної, так і вертикальної координації
заходів інноваційної політики з заходами економіч-
ної, освітньої, промислової, регуляторної, податко-
вої, екологічної та інших видів політики для мінімі-
зації протиріч між ними та забезпечення їх синерге-
тичного ефекту;
будь-який політичний інструмент має розгля-
датися як експериментальний, який потребує прове-
дення моніторингу та оцінки. У разі успішності за-
стосування, він має бути імплементований в іннова-
ційну політику, в іншому випадку – від нього слід
відмовитися та продовжувати пошук тих, які спра-
цюють саме в Україні. Комплекс таких інструментів
та їх ефективність слід підбирати та оцінювати суто
в контексті НІС України з усіма її сильними сторо-
нами і недоліками;
принципове значення матиме сильна політична
воля, чітка та незламна позиція української політич-
ної еліти щодо необхідності структурної трансфор-
мації економіки на основі інновацій як безальтерна-
тивного шляху ефективної повоєнної відбудови Ук-
раїни. Вище керівництво країни та висококваліфіко-
вані групи реформаторів мають тісно співпрацю-
вати в напрямку оновлення стратегії розвитку Укра-
їни, аби позбавити її посереднього, рутинного існу-
вання аграрної країни та перевести на рейки індуст-
ріально-інноваційного розвитку, що відповідає на-
ціональним інтересам та перспективам її довгостро-
кового економічного зростання.
Висновки. Протягом майже усього періоду не-
залежності Україна потерпає від технологічної ни-
зькоукладності та сировинного характеру еконо-
міки. У 2020-2021 рр., попри оптимістичні очіку-
вання, пов’язані з підписанням Угоди про асоціацію
з ЄС, інноваційна складова національної економіки
звузилася, а інноваційні процеси в країні сповільни-
лися, що є наслідком низької фінансової та інститу-
ційної спроможності держави, її нездатності роз-
робляти та реалізовувати ефективну інноваційну по-
літику. У таких умовах під впливом нових реалій та
сучасних викликів актуалізується завдання критич-
ного переосмислення національної інноваційної по-
літики та інструментів її реалізації. Це вимагає тео-
ретичної аргументації підстав для державного втру-
чання у сферу інновацій з позицій різних економіч-
них шкіл, ознайомлення з європейським досвідом
підтримки та стимулювання дослідницької та інно-
ваційної діяльності, що актуально в умовах євроін-
теграційних спрямувань України, а також враху-
вання економічного, політичного та інституційного
контекстів України як країни, що розвивається.
У статті визначено та узагальнено найбільш по-
ширені в ЄС інструменти інноваційної політики, які
або свідомо обираються політичним керівництвом
ЄС та національними урядами для вирішення інно-
ваційних проблем (наприклад, державні закупівлі,
податкові пільги), або базуються на попередніх схе-
мах реалізації інноваційної політики як-от інструме-
нти пропозиції, орієнтовані на генерування нових
знань. Загалом до таких інструментів віднесено: до-
слідницькі, колабораційні, докторські та посівні
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
103
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
гранти, докомерційні та комерційні державні заку-
півлі, стартап-фонди, венчурні фонди, наукові і тех-
нологічні парки, офіси трансферу технологій, техно-
логічні центри, національні та регіональні кластерні
програми, інноваційні кредити та інноваційні
ваучери, податкові пільги та гарантії по кредитах,
«живі лабораторії», центри цифрових інновацій та
інші. Проведено більш детальний аналіз деяких з
них для ілюстрації подібностей та відмінностей в ін-
новаційній політиці країн-членів ЄС.
Показано, що найбільш значущим політичним
інструментом в ЄС, якщо вимірювати його у вартіс-
ному виразі, є інструмент фінансування європейсь-
ких дослідницьких та інноваційних програм, який
втілюється за допомогою грантових схем під-
тримки. Гранти в ЄС є дуже різноманітними та ма-
ють різні цілі, у статті їх класифіковано за розміром,
тривалістю, цільовим призначенням та рівнем фі-
нансування. Стратегічними пріоритетами іннова-
ційної політики ЄС, які поділяють усі його країни-
члени, є підтримка спільних європейських дослід-
ницьких та е-інфраструктур, а також кластерів. Усі
країни-члени ЄС більшою чи меншою мірою сприя-
ють розвитку стартапів за допомогою таких інстру-
ментів, як посівні гранти, стартап-фонди, венчурні
фонди, краудфандингові платформи, інкубатори/
акселератори, але лідером є Естонія. «Вузьким»
місцем національної інноваційної системи багатьох
країн-членів ЄС є доступність та обсяг венчурного
капіталу: з 27 країн-членів ЄС десять мають дуже
низькі рівні венчурного фінансування, лише на
Кіпрі цей інструмент є більш-менш розвинутим.
Кардинально різними є позиції країн щодо доціль-
ності застосування податкових пільг до сфери ДіР та
інновацій. Цей інструмент не використовують Шве-
ція, Фінляндія та Німеччина, він також є не дуже по-
пулярним серед країн, які за класифікацією Євро-
пейського інноваційного табло належать до помір-
них інноваторів та інноваторів-початківців. Але у
Нідерландах, Австрії, Ірландії, Італії та особливо у
Франції податкові пільги набули широкого поши-
рення.
Загалом дослідження показало, що країни-
члени ЄС досі тяжіють до використання інструмен-
тів пропозиції, підтримуючи більшою мірою генеру-
вання знань і розробок на початкових стадіях інно-
ваційного ланцюга. Повільним є їхнє просування до
реалізації цілісної інноваційної політики, яка поряд
з інструментами пропозиції використовує інстру-
менти стимулювання попиту на ДіР та інновації, зо-
крема комерційні державні закупівлі, податкові кре-
дити і пільги, венчурні фонди. Подібна «лінійна»
орієнтація інноваційної політики більшості країн-
членів ЄС не дозволяє Європейському Союзу наздог-
нати світових лідерів, зокрема США, Японію та
Південну Корею, за продуктивністю національних
інноваційних систем. Водночас потрібно визнати,
що в останнє десятиліття спектр політичних інстру-
ментів в ЄС розширився і його країни-члени почали
застосовувати ті з них, які підтримують парадигму
відкритих інновацій – це, зокрема, служби під-
тримки інновацій, «живі лабораторії», платформи
відкритих інновацій.
Проведений аналіз європейського досвіду під-
тримки та стимулювання інновацій дозволив сфор-
мулювати актуальні з точки зору політики висновки
у справі створення сприятливих умов для активізації
інноваційних процесів в Україні з урахуванням су-
часних викликів. Серед них, зокрема такі: 1) націо-
нальна інноваційна політика не може компенсувати
відсутність або несприятливість базових умов, необ-
хідних для інноваційної діяльності. Вона може бути
дієвою, якщо спиратиметься на стабільне макроеко-
номічне середовище, сприятливий бізнес- та регуля-
торний клімат, надійні та ефективні інститути тощо;
2) розроблення інноваційної політики та відбір ін-
струментів її реалізації слід здійснювати в контексті
реалізації комплексного плану повоєнного віднов-
лення України на основі збалансованого поєднання
як горизонтальної, так і вертикальної координації
заходів інноваційної політики з заходами економіч-
ної, освітньої, промислової, регуляторної, податко-
вої, екологічної та інших видів політики для мінімі-
зації протиріч між ними та забезпечення їх синерге-
тичного ефекту; 3) механічний імпорт успішних мо-
делей та інструментів інноваційної політики інших
країн у відриві від національної специфіки є неприй-
нятним, він може не усунути справжніх інновацій-
них проблем України, а лише призвести до марного
витрачання державних коштів і часу.
Перспективи подальших досліджень полягають
в обґрунтуванні концептуальних положень щодо
критичного переосмислення національної іннова-
ційної політики та інструментів її реалізації, зважа-
ючи на нові реалії України та обмеження, які харак-
терні для країн, що розвиваються.
Література
1. Pidorycheva I. Yu., Antoniuk V. P. Modern Development Trends and Prospects for Innovation in the Technology-Intensive
Sectors of Ukraine’s Industry. Science and Innovation. 2022. V. 18. №. 1. P. 3-19. DOI: https://doi.org/10.15407/sci ne18.01.003.
2. Наукова та інноваційна діяльність України. 2020 / Державна служба статистики України. Київ, 2021. 243 с.
3. Archive: Innovation statistics. Eurostat. January 2021. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/i
ndex.php?title=Archive:Innovation_statistics&oldid=510766#Further_Eurostat_information (дата звернення: 07.03.2022).
4. Наукова та інноваційна діяльність України. 2017 / Державна служба статистики України. Київ, 2018. 178 с.
5. Валовий внутрішній продукт у фактичних цінах у 2020 році і 2017 році. Архів / Державна служба статистики України.
2021. URL: https://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 07.03.2022).
6. Industrial Development Report 2022. The future of industrialization in a post-pandemic world. United Nations Industrial De-
velopment Organization. Vienna, 2021. 196 р.
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
104
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
7. Industrial Development Report 2018. Demand for Manufacturing: Driving Inclusive and Sustainable Industrial Development.
United Nations Industrial Development Organization. Vienna, 2019. 245 p.
8. European Innovation Scoreboard 2021. European Commission. Luxembourg: Publications Office of the European Union,
2021. 95 р.
9. Pidorycheva I. Yu. Ukraine’s European integration in the field of research and innovation: state, challenges, acceleration
measures. Journal of European Economy. 2021. Vol. 20. № 4 (79). Р. 678-699. DOI: https://doi.org/10.35774/jee2021.04.678.
10. Edquist Ch. Efficiency of Research and Innovation Systems for Economic Growth and Employment. CIRCLE (Centre for
Innovation, Research and Competence in the Learning Economy). Lund: University of Lund, Paper no. 2014/08. May, 2014. 35 р.
11. Recommendations on the Future of EU Research Policy. High Level Group on Innovation Policy (Paris, 8th December 2017),
2017. URL: https://ed13e899-1434-42c6- 9ecb-7b8ebd3d08d3.filesusr.com/ugd/4bc46b_87fa8ecc08a8458f8d6da94e11550 eb4.pdf
(дата звернення: 15.03.2022).
12. Rising to the Challenge: U.S. Innovation Policy for the Global Economy. National Research Council. Washington, DC: Na-
tional Academies Press, 2012. 599 р.
13. Horizon Europe Strategic Plan (2021 – 2024). European Commission. Luxembourg: Publications Office of the European
Union. 2021. 101 p.
14. Mazzucato M. Mission-Oriented Research & Innovation in the European Union. A problem-solving approach to fuel inno-
vation-led growth. European Commission. Luxembourg: Publications Office of the European Union, 2018. 36 p.
15. Mission-oriented policy studies and reports. Studies and reports leading to the mission-oriented approach for Horizon Europe.
European Commission. 2021 URL: https://ec.europa.eu/info/research-and-innovation/funding/funding-opportunities/funding-
programmes-and-open-calls/horizon-europe/missions-horizon-europe/mission-oriented-policy-studies-and-reports_en (дата звер-
нення: 14.03.2022).
16. Coenen L., Hansen T., Rekers J. Innovation Policy for Grand Challenges. An Economic Geography Perspective. Geography
Compass. 2015. Vol. 9 (9). P. 483-496. DOI: https://doi.org/10.1111/gec3.12231.
17. Bugge M., Andersen A., Steen M. The role of regional innovation systems in mission-oriented innovation policy: exploring
the problem-solution space in electrification of maritime transport. European Planning Studies. 2022. Vol. 30 (11). P. 2312-2333. DOI:
https://doi.org/10.1080/09654313.2021.1988907.
18. Isaksen А, Michaela T., Mayer H. Regional innovation systems in an era of grand societal challenges: reorientation versus
transformation. European Planning Studies. 2022. DOI: https://doi.org/10.1080/09654313.2022.2084226.
19. Casula M. Implementing the Transformative Innovation Policy in the European Union: How does Transformative Change
Occur in Member States? European Planning Studies/ 2022. Vol. 30 (11). P. 2178-2204. DOI: https://doi.org/10.1080/
09654313.2021.2025345.
20. Бажал Ю. М. Українська інноваційна політика: проблема смартспеціалізації. Наукові записки НаУКМА. Економічні
науки. 2021. № 6 (1), С. 8-13. DOI: https://doi.org/10.18523/2519-4739.2021.6.1.8-13.
21. Єгоров I., Грига В., Рижкова Ю. Забезпечення взаємодії «потрійної спіралі» через впровадження смарт-спеціалізації:
приклад України. Science and Innovation. 2022. Vol. 18. № 4. P. 3–16. DOI: https://doi.org/10.15407/scine18.04.003.
22. Кизим М. О., Хаустова В. Є., Решетняк О. І., Успаленко В. І. Теоретико-методичний підхід до визначення перспек-
тивних напрямів наукової та науково-технічної діяльності в Україні. Проблеми економіки. 2021. №2. C. 23–36. DOI:
https://doi.org/10.32983/2222-0712-2021-2-23-36.
23. Омельяненко В. А. Національна інноваційна політика: інституційно-еволюційна методологія формування і стратегії
реалізації: автореф. дис. … д-ра екон. наук: 08.00.03. Київ, 2021. 44 с.
24. Попович О. С. Науково-технологічна та інноваційна політика: основні механізми формування та реалізації (видання
друге виправлене і доповнене). Київ: Фенікс, 2019. 342 с.
25. Кіндзерський Ю. Повоєнне відновлення промисловості України: виклики та особливості політики. Економічний ана-
ліз. 2022. Том 32. № 2. С. 101-117. DOI: https://doi.org/10.35774/econa2022.02.101.
26. Izsak K., Markianidou P., Radosevic S. Convergence of national innovation policy mixes in Europe – Has It Gone Too Far?
An Analysis of Research and Innovation Policy Measures in the Period 2004–12. Journal of common market studies. 2014. Vol. 53,
Iss. 4. P. 786-802. DOI: https://doi.org/10.1111/jcms.12221.
27. What is ENoLL? European Network of Living Labs. 2022. URL: About us – European Network of Living LabsEuropean
Network of Living Labs (enoll.org) (дата звернення: 11.03.2022).
28. Digital innovation hubs in European regions: what they are and how they will be funded. Call for Europe. 2022. URL:
https://www.call-for-europe.org/blog/digital-innovation-hubs-in-european-regions-what-they-are-and-how-they-will-be-funded.
29. Key Figures. Horizon Dashboard. 2022. URL: https://webgate.ec.europa.eu/dashboard/sense/app/a976d168-2023-41d8-
acec-e77640154726/sheet/0c8af38b-b73c-4da2-ba41-73ea34ab7ac4/state/analysis (дата звернення: 12.03.2022).
30. A new ERA for Research and Innovation. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council,
the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions. European Commission. Brussels, 30.09.2020.
COM(2020) 628 final. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=COM%3A2020%3A628%3AFIN (дата звер-
нення: 22.03.2022).
31. European Research Infrastructures. European Commission. 2022. URL: https://research-and-innovation.ec.europa.eu/
strategy/strategy-2020-2024/our-digital-future/european-research-infrastructures_en (дата звернення: 22.03.2022).
32. E-Infrastructures. European Commission. 2020. URL: https://ec.europa.eu/digital-single-market/en/e-infrastructures (дата
звернення: 27.03.2022).
33. Internal market, Industry, entrepreneurship and SMEs. Cluster policy. European Commission. 2022. URL: https://single-
market-economy.ec.europa.eu/industry/strategy/cluster-policy_en (дата звернення: 27.03.2022).
34. Internal market, Industry, entrepreneurship and SMEs. European observatory for clusters and industrial change. European
Commission. 2022. URL: https://single-market-economy.ec.europa.eu/industry/strategy/cluster-policy/observatory_en (дата звер-
нення: 27.03.2022).
35. Internal market, Industry, entrepreneurship and SMEs. European industrial strategy. European Commission. 2022. URL:
https://single-market-economy.ec.europa.eu/industry/strategy_en (дата звернення: 28.03.2022).
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
105
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
36. Euroclusters. European cluster collaboration platform. 2022. URL: https://clustercollaboration.eu/euroclusters (дата звер-
нення: 28.03.2022).
37. European Cluster Partnerships. European cluster collaboration platform. 2022. URL: https://clustercollaboration.eu/
euroclusters (дата звернення: 28.03.2022).
38. The European online hub for industry clusters. European cluster collaboration platform. 2022. URL: https://cluster
collaboration.eu (дата звернення: 28.03.2022).
39. Map industrial clusters and partners. European cluster collaboration platform. 2022. URL: https://reporting.cluster
collaboration.eu/ (дата звернення: 28.03.2022).
40. ClusterXchange. European cluster collaboration platform. 2022. URL: https://clustercollaboration.eu/clusterxchange (дата
звернення: 28.03.2022).
41. Підоричева І. Ю. Інноваційна екосистема Придніпровського економічного району: актори, їх якість та повнота. Віс-
ник економічної науки. 2020. № 1 (38). С. 116-130. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).116-130.
42. R&D Tax Incentives: France, 2021. OECD. Directorate for Science, technology and Innovation. December 2021. URL:
https://www.oecd.org/sti/rd-tax-stats-france.pdf (дата звернення: 30.03.2022).
43. A study on R&D tax incentives. Final report. Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities.
European Commission. November 2014. 122 p. URL: https://ec.europa.eu/futurium/en/system/files/ged/28-taxud-study_on_
rnd_tax_incentives_-_2014.pdf (дата звернення: 30.03.2022).
44. Stimulation of Research and Development in the Netherlands (WBSO). Deloitte. January 2020. URL:
https://www2.deloitte.com/content/dam/Deloitte/nl/Documents/tax/deloitte-nl-factsheet-wbso.pdf (дата звернення: 29.03.2022).
45. The New European Innovation Agenda. European Commission. 2022. URL: https://ec.europa.eu/info/research-and-
innovation/strategy/support-policy-making/shaping-eu-research-and-innovation-policy/new-european-innovation-agenda_en (дата
звернення: 29.03.2022).
46. EIC Accelerator. European Innovation Council. 2022. URL: https://eic.ec.europa.eu/eic-funding-opportunities/eic-
accelerator_en (дата звернення: 29.03.2022).
47. Startup business in Estonia/Estonian startup ecosystem. InCorporate. 2022. URL: https://incorporate.ee/learning-
centre/startup-business-in-estonia (дата звернення: 02.04.2022).
48. Startup Estonia is supercharging the Estonian startup ecosystem. Startup Estonia. 2022. URL: https://startupestonia.ee (дата
звернення: 02.04.2022).
References
1. Pidorycheva, I. Yu., Antoniuk, V. P. (2022). Modern Development Trends and Prospects for Innovation in the Technology-
Intensive Sectors of Ukraine’s Industry. Science and innovation, 18 (1), 3-19. DOI: https://doi.org/10.15407/sci ne18.01.003.
2. Naukova ta innovatsiina diialnist Ukrainy. 2020 [Scientific and innovative activity of Ukraine. 2020]. (2021). State Statistic
Service of Ukraine. Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/ [in Ukrainian].
3. Archive: Innovation statistics. (January 2021). Eurostat. Retrieved from https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-
explained/index.php?title=Archive:Innovation_statistics&oldid=510766#Further_Eurostat_information.
4. Naukova ta innovatsiina diialnist Ukrainy. 2017 [Scientific and innovative activity of Ukraine. 2017]. (2018). State Statistic
Service of Ukraine. Retrieved from http://www.ukrstat.gov.ua/ [in Ukrainian].
5. Valovyi vnutrishnii produkt u faktychnykh tsinakh u 2020 rotsi i 2017 rotsi [Gross domestic product in actual prices in 2020
and 2017]. (2021). State Statistic Service of Ukraine. Retrieved from https://www.ukrstat.gov.ua/ / [in Ukrainian].
6. The future of industrialization in a post-pandemic world. (2021). Industrial Development Report 2022. United Nations Indus-
trial Development Organization. Vienna.
7. Demand for Manufacturing: Driving Inclusive and Sustainable (2019). Industrial Development Industrial Development Report
2018. United Nations Industrial Development Organization. Vienna.
8. European Innovation Scoreboard 2021. (2021). European Commission. Luxembourg, Publications Office of the European
Union.
9. Pidorycheva, I. Yu. (2021). Ukraine’s European integration in the field of research and innovation: state, challenges, acceler-
ation measures. Journal of European Economy, 20, 4 (79), рр. 678-699. DOI: https://doi.org/10.35774/jee2021.04.678.
10. Edquist, Ch. (2014). Efficiency of Research and Innovation Systems for Economic Growth and Employment. CIRCLE (Cen-
tre for Innovation, Research and Competence in the Learning Economy), Lund, University of Lund, Paper no. 2014/08.
11. High Level Group on Innovation Policy. (2017). Recommendations on the Future of EU Research Policy. Paris. Retrieved
from https://ed13e899-1434-42c6- 9ecb-7b8ebd3d08d3.filesusr.com/ugd/4bc46b_87fa8ecc08a8458f8d6da94e11550 eb4.pdf.
12. Rising to the Challenge: U.S. Innovation Policy for the Global Economy. (2012). National Research Council. Washington,
National Academies Press.
13. Horizon Europe Strategic Plan (2021 – 2024). (2021). European Commission. Luxembourg, Publications Office of the
European Union.
14. Mazzucato, M. (2018). Mission-Oriented Research & Innovation in the European Union. A problem-solving approach to fuel
innovation-led growth. European Commission. Luxembourg, Publications Office of the European Union.
15. Mission-oriented policy studies and reports. Studies and reports leading to the mission-oriented approach for Horizon Europe.
(2021). European Commission. Retrieved from https://ec.europa.eu/info/research-and-innovation/funding/funding-opportunities/
funding-programmes-and-open-calls/horizon-europe/missions-horizon-europe/mission-oriented-policy-studies-and-reports_en.
16. Coenen, L., Hansen, T., Rekers, J. (2015). Innovation Policy for Grand Challenges. An Economic Geography Perspective.
Geography Compass, 9 (9), рр. 483-496. DOI: https://doi.org/10.1111/gec3.12231.
17. Bugge, M., Andersen, A., Steen, M. (2022). The role of regional innovation systems in mission-oriented innovation policy:
exploring the problem-solution space in electrification of maritime transport. European Planning Studies, 30 (11), рр. 2312-2333. DOI:
https://doi.org/10.1080/09654313.2021.1988907.
18. Isaksen, А, Michaela, T., Mayer, H. (2022). Regional innovation systems in an era of grand societal challenges: reorientation
versus transformation. European Planning Studies. DOI: https://doi.org/10.1080/09654313.2022.2084226.
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
106
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
19. Casula, M. (2022). Implementing the Transformative Innovation Policy in the European Union: How does Transformative
Change Occur in Member States? European Planning Studies, 30 (11), рр. 2178-2204. DOI: https://doi.org/10.1080/
09654313.2021.2025345.
20. Bazhal, Yu. M. (2021). Ukrainska innovatsiina polityka: problema smartspetsializatsii [Ukrainian innovation policy: the
problem of smart specialization]. Naukovi zapysky NaUKMA. Ekonomichni nauky – Scientific notes of NaUKMA. Economic sciences,
6 (1), рр. 8-13. DOI: https://doi.org/10.18523/2519-4739.2021.6.1.8-13 [in Ukrainian].
21. Egorov, I., Griga,V., Ryzhkova, Y. (2022). Zabezpechennia vzaiemodii «potriinoi spirali» cherez vprovadzhennia smart-
spetsializatsii: pryklad Ukrainy [Ensuring the interaction of the "triple helix" through the implementation of smart specialisation: the
example of Ukraine]. Science and Innovation, 18 (4), рр. 3–16. DOI: https://doi.org/10.15407/scine18.04.003 [in Ukrainian].
22. Kyzym, M. O., Haustova, V. E., Reshetnyak, O. I., Uspalenko, V. I. (2021). Teoretyko-metodychnyi pidkhid do vyznachennia
perspektyvnykh napriamiv naukovoi ta naukovo-tekhnichnoi diialnosti v Ukraini [Theoretical and methodological approach to the
determination of promising directions of scientific and scientific and technical activity in Ukraine]. Problemy ekonomiky – Problems
of the economy, 2, рр. 23–36. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2021-2-23-36 [in Ukrainian].
23. Omelyanenko, V. A. (2021). Natsionalna innovatsiina polityka: instytutsiino-evoliutsiina metodolohiia formuvannia i
stratehii realizatsii [National innovation policy: institutional-evolutionary methodology of formation and implementation strategy].
Extended abstract of Doctor’s thesis. Kyiv [in Ukrainian].
24. Popovych, O. S. (2019). Naukovo-tekhnolohichna ta innovatsiina polityka: osnovni mekhanizmy formuvannia ta realizatsii
[Science, technology and innovation policy: the main mechanisms of formation and implementation]. 2nd ed., corrected and supple-
mented. Kyiv, Phoenix [in Ukrainian].
25. Kindzerskyi, Yu. (2022). Povoienne vidnovlennia promyslovosti Ukrainy: vyklyky ta osoblyvosti polityky. [Post-war recov-
ery of Ukrainian industry: challenges and policy features]. Ekonomichnyi analiz – Economic analysis, 32 (2), рр. 101-117. DOI:
https://doi.org/10.35774/econa2022.02.101 [in Ukrainian].
26. Izsak, K., Markianidou, P., Radosevic, S. (2014). Convergence of national innovation policy mixes in Europe – Has It Gone
Too Far? An Analysis of Research and Innovation Policy Measures in the Period 2004–12. Journal of common market studies, 53 (4),
рр. 786-802. DOI: https://doi.org/10.1111/jcms.12221.
27. What is ENoLL? (2022). European Network of Living Labs. Retrieved from About us - European Network of Living Lab-
sEuropean Network of Living Labs (enoll.org)
28. Digital innovation hubs in European regions: what they are and how they will be funded. (2022). Call for Europe. Retrieved
from https://www.call-for-europe.org/blog/digital-innovation-hubs-in-european-regions-what-they-are-and-how-they-will-be-funded
(дата звернення: 11.03.2022).
29. Key Figures. (2022). Horizon Dashboard. Retrieved from https://webgate.ec.europa.eu/dashboard/sense/app/a976d168-
2023-41d8-acec-e77640154726/sheet/0c8af38b-b73c-4da2-ba41-73ea34ab7ac4/state/analysis.
30. A new ERA for Research and Innovation. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council,
the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions. (2020). European Commission. Brussels,
COM(2020) 628 final. Retrieved from https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=COM%3A2020%3A628%3AFIN.
31. European Research Infrastructures. (2022). European Commission. Retrieved from https://research-and-innovation.ec.
europa.eu/strategy/strategy-2020-2024/our-digital-future/european-research-infrastructures_en.
32. E-Infrastructures. (2020). European Commission. Retrieved from https://ec.europa.eu/digital-single-market/en/e-infrastruc-
tures.
33. Internal market, Industry, entrepreneurship and SMEs. Cluster policy. (2022). European Commission. Retrieved from
https://single-market-economy.ec.europa.eu/industry/strategy/cluster-policy_en.
34. Internal market, Industry, entrepreneurship and SMEs. European observatory for clusters and industrial change. (2022).
European Commission. Retrieved from https://single-market-economy.ec.europa.eu/industry/strategy/cluster-policy/observatory_en.
35. Internal market, Industry, entrepreneurship and SMEs. European industrial strategy. (2022). European Commission. Re-
trieved from https://single-market-economy.ec.europa.eu/industry/strategy_en
36. Euroclusters. (2022). European cluster collaboration platform. Retrieved from https://clustercollaboration.eu/euroclusters.
37. European Cluster Partnerships. (2022). European cluster collaboration platform. Retrieved from
https://clustercollaboration.eu/euroclusters.
38. The European online hub for industry clusters. (2022). European cluster collaboration platform. Retrieved from
https://clustercollaboration.eu/.
39. Map industrial clusters and partners. (2022). European cluster collaboration platform. Retrieved from
https://reporting.clustercollaboration.eu/.
40. ClusterXchange. (2022). European cluster collaboration platform. Retrieved from https://clustercollaboration.eu/
clusterxchange.
41. Pidorycheva, I. Yu. (2020). Innovatsiina ekosystema Prydniprovskoho ekonomichnoho raionu: aktory, yikh yakist ta povnota.
[Innovative ecosystem of the Dnipro economic district: actors, their quality and completeness]. Visnyk ekonomichnoi nauky, 1 (38),
рр. 116-130. DOI: https://doi.org/10.37405/1729-7206.2020.1(38).116-130 [in Ukrainian].
42. R&D Tax Incentives: France, 2021. Directorate for Science, technology and Innovation. (2021).OECD. Retrieved from
https://www.oecd.org/sti/rd-tax-stats-france.pdf.
43. A study on R&D tax incentives. Final report. (2014). European Commission. Luxembourg, Office for Official Publications
of the European Communities. Retrieved from https://ec.europa.eu/futurium/en/system/files/ged/28-taxud-study_on_rnd_tax_
incentives_-_2014.pdf.
44. Stimulation of Research and Development in the Netherlands (WBSO). 2020. Deloitte. Retrieved from
https://www2.deloitte.com/content/dam/Deloitte/nl/Documents/tax/deloitte-nl-factsheet-wbso.pdf.
45. The New European Innovation Agenda. (2022). European Commission. Retrieved from https://ec.europa.eu/info/research-
and-innovation/strategy/support-policy-making/shaping-eu-research-and-innovation-policy/new-european-innovation-agenda_en.
46. EIC Accelerator. (2022). European Innovation Council. Retrieved from https://eic.ec.europa.eu/eic-funding-opportunities/
eic-accelerator_en.
І. Ю. Підоричева, О. М. Соколовська
107
Економічний вісник Донбасу № 2(68), 2022
47. Startup business in Estonia/Estonian startup ecosystem. (2022). InCorporate. Retrieved from https://incorporate.ee/learning-
centre/startup-business-in-estonia.
48. Startup Estonia is supercharging the Estonian startup ecosystem. (2022). Startup Estonia. Retrieved from
https://startupestonia.ee/.
Підоричева І. Ю., Соколовська О. М. Огляд ландшафту інструментів інноваційної політики ЄС: висновки для
України
Обґрунтовано необхідність осучаснення і критичного переосмислення національної інноваційної політики України та
інструментів її реалізації з огляду на сповільнення інноваційних процесів в країні протягом останніх п’яти років та хронічні
проблеми, які майже увесь період незалежності супроводжують національну сферу досліджень та інновацій. Для цього по-
трібно спиратися на теоретичну аргументацію підстав для державного втручання у сферу інновацій з позицій різних еконо-
мічних шкіл, європейський досвід розроблення та реалізації інноваційної політики, що актуально в умовах європейської ін-
теграції України, а також враховувати сучасні виклики та специфіку суспільного й інституційного устроїв України як країни,
що розвивається.
У даній статті визначено та узагальнено найбільш поширені інструменти, які використовуються на рівні ЄС та/або його
країнами-членами для підтримки досліджень, розробок та інновацій. До них віднесено дослідницькі, колабораційні, доктор-
ські та посівні гранти, державні закупівлі, стартап-фонди, венчурні фонди, наукові і технологічні парки, кластери, офіси
трансферу технологій, технологічні центри, інноваційні кредити та інноваційні ваучери, податкові пільги, «живі лабораторії»,
центри цифрових інновацій та інші. Проведено аналіз деяких з них для ілюстрації подібностей та відмінностей в інноваційній
політиці країн-членів ЄС. Визначено, що країни-члени ЄС досі тяжіють до використання інструментів пропозиції, підтриму-
ючи більшою мірою генерування знань, натомість інструменти стимулювання попиту на інновації у них є значно менш по-
ширеними, що не дозволяє ЄС наздогнати світових лідерів, зокрема США, Японію та Південну Корею, за продуктивністю
національних інноваційних систем.
На основі проведеного аналізу європейського досвіду підтримки та стимулювання інновацій сформульовано пропозиції
щодо розроблення національної інноваційної політики України для її ефективного повоєнного відновлення.
Ключові слова: інноваційна політика, інструменти інноваційної політики, дослідження і розробки, інновації, європейсь-
кий досвід, європейська інтеграція, Україна, повоєнне відновлення.
Pidorycheva I., Sokolovska О. Overview of the EU Innovation Policy Instruments Landscape: Conclusions for Ukraine
The need to modernize and critically rethink the state of Ukraine`s national innovation policy and the tools for its implementation
is justified. This is due to the slowdown of innovation processes in the country over the past five years and the chronic problems that
have accompanied the national research and innovation sphere for almost the entire period of independence. To that end, it is necessary
to rely on the theoretical argumentation of the grounds for state intervention in innovation from the standpoint of various economic
schools, and European experience in the development and implementation of innovation policy, which is relevant in the context of
Ukraine's European integration, as well as taking into account modern challenges and the specifics of the social and institutional
arrangements of Ukraine as a developing country.
This article identifies and summarizes the most common instruments used at the level of the EU and its member states to support
research, development, and innovation. These include research, collaboration, doctoral and seed grants, public procurement, start-up
funds, venture funds, science and technology parks, clusters, technology transfer offices, technology centers, innovation loans and
innovation vouchers, tax incentives, "living labs", digital innovation hubs, etc. Some of them have been analyzed to illustrate the
similarities and differences in the innovation policy of the EU member states. It has been determined EU member states still tend to
use supply tools, supporting knowledge generation to a greater extent, and tools to stimulate demand for innovation are much less
common in them, which does not allow the EU to catch up with world leaders, in particular the United States, Japan and South Korea,
for the performance of national innovation systems.
Based on the analysis of the European experience in supporting and stimulating innovation, proposals are formulated for the
development of a national innovation policy for an effective post-war recovery.
Keywords: innovation policy, innovation policy instruments, research and development, innovation, European experience, Euro-
pean integration, Ukraine, post-war recovery.
Стаття надійшла до редакції 25.04.2022
|