Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»

Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»

У статті представлено аналіз роману Агатангела Кримського «Андрій Лаговський» з погляду відображення в ньому «духу часу» (декадентство, істерія, плебейство), актуалізації філософії нігілізму, імперського колоніалізму. Такий критичний ракурс визначив структуру статті. У центр уваги поставлено псих...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:Культура слова
Datum:2021
1. Verfasser: Гундорова, Т.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут української мови НАН України 2021
Schlagworte:
Агатангел Кримський: Аспекти персонології
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188038
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський» / Т. Гундорова // Культура слова. — 2021. — Вип. 95. — С. 53-64. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188038
record_format dspace
spelling Гундорова, Т.
2023-02-10T13:37:48Z
2023-02-10T13:37:48Z
2021
Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський» / Т. Гундорова // Культура слова. — 2021. — Вип. 95. — С. 53-64. — укр.
0201-419X
DOI: doi.org/10.37919/0201-419X.2021.95.5
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188038
821.161.2
У статті представлено аналіз роману Агатангела Кримського «Андрій Лаговський» з погляду відображення в ньому «духу часу» (декадентство, істерія, плебейство), актуалізації філософії нігілізму, імперського колоніалізму. Такий критичний ракурс визначив структуру статті. У центр уваги поставлено психотип нового персонажа літератури епохи модернізму – «людина істерична». Зауважено, що дві визначальні для модернізму ознаки – інтелектуалізм і невротизм – пов’язують Кримського з модернізмом. Проведено зіставлення цієї особливості творчості Кримського з художніми творами Івана Франка (збірка «Зів’яле листя») та Лесі Українки («Блакитна троянда»). Підкреслено, що наприкінці ХІХ ст. поняття біографічного «людського документа» трансформується в суб’єктивний «психологічний документ», а художнє зображення – у «вівісекцію» й інтроспекцію – самоаналіз власної душі. Зроблено висновок про те, що нова література і, зокрема, народжуваний модерний суб’єкт виразно тяжіли до декадентства, і нові автори недвозначно асоціювали себе саме з декадентами, навіть при тому, що вони заперечували це. Усе це підривало основи народницької свідомості, тобто поклоніння перед «народом», яке домінувало в українській літературі в пошевченківську добу. Відзначено лінгвістичне різноманіття оповіді Кримського, зокрема насичення тексту роману цитуваннями, перекладами, науковими коментарями, переходами на грецьку, турецьку, німецьку, французьку мову, латину, російську. Соціально-культурну цінність відзначено щодо фрагментів простонародної мовної практики матері головного персонажа. Зауважено про такі текстові явища, як іншування та орієнталізм. Незавершений роман Агатангела Кримського розглянуто як зразок модерністського роману з його інтелектуальним героєм, поліморфною структурою, філософсько-моральною тематикою, психологічним аналізом та автобіографізмом.
The article presents an analysis of Ahatanhel Krymskyi’s novel “Andrew Lagovskyi” in terms of reflecting the “spirit of the times” (decadence, hysteria, plebeianism), the actualization of the philosophy of nihilism, imperial colonialism. Such a critical perspective determined the structure of the article. The focus is on the psychotype of a new character in the literature of the modern era – “hysterical man”. It is noted that the two defining features of modernism – intellectualism and neuroticism – link Krymskyi with modernism. The comparison of this feature of Krymskyi’s work with the works of art of Ivan Franko (collection “Withered Leaves”) and Lesia Ukrainka (“Blue Rose”) was made. It is emphasized that at the end of the XIX century. the notion of a biographical “human document” is transformed into a subjective “psychological document”, and the artistic image into a “vivisection” and introspection – a self-analysis of one’s own soul. It is concluded that the new literature and, in particular, the emerging modern subject clearly tended to decadence, and the new authors unequivocally associated themselves with the decadents, even though they denied it. All this undermined the foundations of populist consciousness, that is, the worship of the “people” that dominated Ukrainian literature in the Shevchenko era. The linguistic diversity of the Krymskyi’s narrative is noted, in particular, the saturation of the text of the novel with quotations, translations, scientific commentaries, transitions to Greek, Turkish, German, French, Latin, and Russian. Socio-cultural value is noted in relation to fragments of vernacular language practice of the mother of the main character. Textual phenomena such as insinuation and orientalism have been noted. Ahatanhel Krymskyi’s unfinished novel is considered as a model of a modernist novel with its intellectual hero, polymorphic structure, philosophical and moral themes, psychological analysis and autobiography.
uk
Інститут української мови НАН України
Культура слова
Агатангел Кримський: Аспекти персонології
Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»
Autobiography and the “spirit of time” in A. Krymskyi’s nigilist novel “Andrii Lahovskyi”
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»
spellingShingle Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»
Гундорова, Т.
Агатангел Кримський: Аспекти персонології
title_short Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»
title_full Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»
title_fullStr Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»
title_full_unstemmed Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський»
title_sort автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі а. кримського «андрій лаговський»
author Гундорова, Т.
author_facet Гундорова, Т.
topic Агатангел Кримський: Аспекти персонології
topic_facet Агатангел Кримський: Аспекти персонології
publishDate 2021
language Ukrainian
container_title Культура слова
publisher Інститут української мови НАН України
format Article
title_alt Autobiography and the “spirit of time” in A. Krymskyi’s nigilist novel “Andrii Lahovskyi”
description У статті представлено аналіз роману Агатангела Кримського «Андрій Лаговський» з погляду відображення в ньому «духу часу» (декадентство, істерія, плебейство), актуалізації філософії нігілізму, імперського колоніалізму. Такий критичний ракурс визначив структуру статті. У центр уваги поставлено психотип нового персонажа літератури епохи модернізму – «людина істерична». Зауважено, що дві визначальні для модернізму ознаки – інтелектуалізм і невротизм – пов’язують Кримського з модернізмом. Проведено зіставлення цієї особливості творчості Кримського з художніми творами Івана Франка (збірка «Зів’яле листя») та Лесі Українки («Блакитна троянда»). Підкреслено, що наприкінці ХІХ ст. поняття біографічного «людського документа» трансформується в суб’єктивний «психологічний документ», а художнє зображення – у «вівісекцію» й інтроспекцію – самоаналіз власної душі. Зроблено висновок про те, що нова література і, зокрема, народжуваний модерний суб’єкт виразно тяжіли до декадентства, і нові автори недвозначно асоціювали себе саме з декадентами, навіть при тому, що вони заперечували це. Усе це підривало основи народницької свідомості, тобто поклоніння перед «народом», яке домінувало в українській літературі в пошевченківську добу. Відзначено лінгвістичне різноманіття оповіді Кримського, зокрема насичення тексту роману цитуваннями, перекладами, науковими коментарями, переходами на грецьку, турецьку, німецьку, французьку мову, латину, російську. Соціально-культурну цінність відзначено щодо фрагментів простонародної мовної практики матері головного персонажа. Зауважено про такі текстові явища, як іншування та орієнталізм. Незавершений роман Агатангела Кримського розглянуто як зразок модерністського роману з його інтелектуальним героєм, поліморфною структурою, філософсько-моральною тематикою, психологічним аналізом та автобіографізмом. The article presents an analysis of Ahatanhel Krymskyi’s novel “Andrew Lagovskyi” in terms of reflecting the “spirit of the times” (decadence, hysteria, plebeianism), the actualization of the philosophy of nihilism, imperial colonialism. Such a critical perspective determined the structure of the article. The focus is on the psychotype of a new character in the literature of the modern era – “hysterical man”. It is noted that the two defining features of modernism – intellectualism and neuroticism – link Krymskyi with modernism. The comparison of this feature of Krymskyi’s work with the works of art of Ivan Franko (collection “Withered Leaves”) and Lesia Ukrainka (“Blue Rose”) was made. It is emphasized that at the end of the XIX century. the notion of a biographical “human document” is transformed into a subjective “psychological document”, and the artistic image into a “vivisection” and introspection – a self-analysis of one’s own soul. It is concluded that the new literature and, in particular, the emerging modern subject clearly tended to decadence, and the new authors unequivocally associated themselves with the decadents, even though they denied it. All this undermined the foundations of populist consciousness, that is, the worship of the “people” that dominated Ukrainian literature in the Shevchenko era. The linguistic diversity of the Krymskyi’s narrative is noted, in particular, the saturation of the text of the novel with quotations, translations, scientific commentaries, transitions to Greek, Turkish, German, French, Latin, and Russian. Socio-cultural value is noted in relation to fragments of vernacular language practice of the mother of the main character. Textual phenomena such as insinuation and orientalism have been noted. Ahatanhel Krymskyi’s unfinished novel is considered as a model of a modernist novel with its intellectual hero, polymorphic structure, philosophical and moral themes, psychological analysis and autobiography.
issn 0201-419X
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188038
citation_txt Автобіографізм і «дух часу» в нігілістичному романі А. Кримського «Андрій Лаговський» / Т. Гундорова // Культура слова. — 2021. — Вип. 95. — С. 53-64. — укр.
work_keys_str_mv AT gundorovat avtobíografízmíduhčasuvnígílístičnomuromaníakrimsʹkogoandríilagovsʹkii
AT gundorovat autobiographyandthespiritoftimeinakrymskyisnigilistnovelandriilahovskyi
first_indexed 2025-11-25T21:30:42Z
last_indexed 2025-11-25T21:30:42Z
_version_ 1850558237522264064
fulltext Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 53 https://doi.org/10.37919/0201-419X.2021.95.5 УДК 821.161.2 АВТОБІОГРАФІЗМ І «ДУХ ЧАСУ» В НІГІЛІСТИЧНОМУ РОМАНІ А. КРИМСЬКОГО «АНДРІЙ ЛАГОВСЬКИЙ» ГУНДОРОВА Тамара Іванівна, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу теорії літератури, Інститут літератури ім. Т.Г. Шев чен- ка НАН України; вул. М. Грушевського, 4, м. Київ, 01001; e-mail: hundorova@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000- 0002-2531-9953 Tamara HUNDOROVA, Doctor of Philology, Professor, Corresponding Member of the NAS of Ukraine, head of the department of literary theory, Institute of Literature. T.G. Shev che- nko National Academy of Sciences of Ukraine; 4 Hrushevskyi St., Kyiv 01001, Ukraine; e-mail: hundorova@gmail.com У статті представлено аналіз роману Агатангела Кримсько- го «Андрій Лаговський» з погляду відображення в ньому «духу часу» (декадентство, істерія, плебейство), актуалізації філосо- фії нігілізму, імперського колоніалізму. Такий критичний ракурс визначив структуру статті. У центр уваги поставлено психотип нового персонажа лі- тератури епохи модернізму – «людина істерична». Зауважено, що дві визначальні для модернізму ознаки – інтелектуалізм і не- вротизм – пов’язують Кримського з модернізмом. Проведено зі- ставлення цієї особливості творчості Кримського з художніми творами Івана Франка (збірка «Зів’яле листя») та Лесі Українки («Блакитна троянда»). Підкреслено, що наприкінці ХІХ ст. по- няття біографічного «людського документа» трансформуєть- ся в суб’єктивний «психологічний документ», а художнє зобра- ження – у «вівісекцію» й інтроспекцію – самоаналіз власної душі. Зроблено висновок про те, що нова література і, зокрема, народжуваний модерний суб’єкт виразно тяжіли до декадент- ства, і нові автори недвозначно асоціювали себе саме з декаден- тами, навіть при тому, що вони заперечували це. Усе це підри- вало основи народницької свідомості, тобто поклоніння перед «народом», яке домінувало в українській літературі в пошевчен- ківську добу. Культура слова №95’ 2021 ГУНДОРОВА Тамара 54 Відзначено лінгвістичне різноманіття оповіді Кримського, зокрема насичення тексту роману цитуваннями, перекладами, науковими коментарями, переходами на грецьку, турецьку, ні- мецьку, французьку мову, латину, російську. Соціально-куль- турну цінність відзначено щодо фрагментів простонародної мовної практики матері головного персонажа. Зауважено про такі текстові явища, як іншування та орієнталізм. Незавершений роман Агатангела Кримського розглянуто як зразок модерністського роману з його інтелектуальним геро- єм, поліморфною структурою, філософсько-моральною тема- тикою, психологічним аналізом та автобіографізмом. Ключові слова: автобіографізм, суб’єктивізм, модернізм, колоніалізм, людина істерична, Агатангел Кримський, Леся Українка, Іван Франко. Дві визначальні для модернізму ознаки – інтелектуалізм і невротизм – пов’язують Кримського з модернізмом. Голов­ ним героєм Кримського стає неврастенік і меланхолік, інакше кажучи, «хвора» людина finde siecle, яка залюбки втікає в екзотичний Схід, у містику, в хворобу і поезію. Загалом в українську літературу 1895 року приходить людина істерична – радикал­нігіліст «Повісток і ескізів з українського життя» (1895) Кримського і героїня «Блакитної троянди» (1895) Лесі Українки. У колі українських митців fin de siecle актуальним було питання про те, чи варто пояснювати читачам, з яких суб’єктивних автобіографічних матеріалів народжується літе­ ратура. Леся Українка особливо була стурбована цим і писала в листі до Кримського: «І Ви, і Франко (передмова до «Зів’ялого листя») робите кепські прецеденти всім нам, писателям­ суб’єктивістам, неначе ми обов’язані здавати справу «кому о том ведать надлежит», як ми заряджуємо нашим власним матеріялом автобіографічним». Ще раніше в листі до Осипа Маковея вона вже говорила: «Але от я не згідна з тим, щоб для зрозуміння чиїх­небудь віршів треба знати життєпис авто­ ра. <..> Справді, не слід уважати кожної ліричної поезійки за сторінку з автобіографії, бо часто в таких поезіях займенник Я вживається тільки для більшої виразності. Звичайне, що се не завжди так є, але треба пам’ятати, що так буває». У наступ­ ному листі вона називала такий спосіб критики, який заторкує особисте життя автора, «літературною інквізицією». Маковей, Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 55 зі свого боку, застерігав, що безособистісна лірика може бути несвоєчасною. «Ви боїтеся, що я не піду разом з духом часу, а зостануся позаду, – відповідала йому поетка, – не думаю я сього». І справді, Леся Українка наснажувала свої твори гли­ боко особистісним чуттям і при цьому не виключала роль автобіографізму у творчості, принаймні саме в листуванні з Кримським вона зауважувала: «Я вважаю всю Вашу белетрис­ тику (і поезію) <..> наскрізь суб’єктивною, але ні трошки не автобіографічною, а було б навіть краще, якби вона була авто­ біографічною, бо тоді суб’єктивність була б натуральнішою», – зауважувала вона. Так наприкінці ХІХ ст. поняття біографічного «людського документа» трансформується в суб’єктивний «психологічний документ», а художнє зображення – у «вівісекцію» й інтроспекцію – самоаналіз власної душі. Подібну тенденцію новітнього мистецтва Леся Українка також підмітила в романі Агатангела Кримського «Андрій Лаговський». «Скажіть, – пи­ сала вона авторові, – хіба vіvіsectіo іn anіma vіlі або хоч і nobіlі подає нам картину тієї душі або хоч помагає зложити ту карти­ ну? Я думаю, ні». Ще гострішим ставало це питання, яке пись­ менниця ставить перед Кримським, якщо зважати на те, що аналіз душі стає в літературі цього періоду невіддільним від фізіологізму і тілесності. «Я думаю, що коли описати докладно найкращу, найблагороднішу людину, як вона їсть, як вона жує, як вона травить і т. п., то вона може спротивитись вкрай...», – застерігала вона свого колегу і товариша. Істеричний герой Кримського поруч із Франковим героєм­ самогубцем із «Зів’ялого листя», femme modern з «Блакитної троянди» Лесі Українки, а також неврастенічними персо­ нажами Олексія Плюща, меланхолійними героїнями Оль­ ги Кобилянської та іншими засвідчили народження нового соціального характеру – модерного українського інтелігента, з усіма викривленнями і колізіями, які зазвичай супровод­ жують такі процеси. У 1920­ті роки таке народження стане об’єктом аналізу Леоніда Скрипника у його авангардистському кіноромані «Інтелігент» (1928). Натомість старші письменни­ ки, представники реалістичного напрямку, наприкінці ХІХ ст. сприймали таку тематику за окремі «хворобливі» зони в тогочасній літературі, де «люди нервово хворі», із доволі роз­ виненою чутливістю, «швидко реагують на зовнішні впливи і водночас зайняті постійним самоаналізом, копирсанням у Культура слова №95’ 2021 ГУНДОРОВА Тамара 56 власній душі». Поза тим сама література в їхній уяві була «здо­ ровою». Однак нова література і, зокрема, народжуваний модерний суб’єкт виразно тяжіли до декадентства, і нові автори недвоз­ начно асоціювали себе саме з декадентами, навіть при тому, що вони заперечували це. Усе це підривало основи народницької свідомості, тобто поклоніння перед «народом», яке домінувало в українській літературі у пошевченківську добу. «Я – продукт сучасної цивілізації, я дегенерат, я декадент, я людина fіn de sіecle, я неврастенік», – характеризує себе герой оповідання Кримського «Не порозуміються», проголошуючи настання но­ вого віку – невротичного. Зауважу, що декадентська свідомість в українській літера­ турі вбирає в себе своєрідний комплекс «плебейства», що ха­ рактеризує процес самоусвідомлення нового покоління укра­ їнської інтелігенції, яке Франко назве «Молодою Україною» (1880–1900). До нього Франко відносить і Кримського. Декла­ ративно опонуючи тезі про себе як «декадента», Франко по­ кликуватиметься на те, що він «син народа, що вгору йде, хоч був запертий в льох». Ототожнення з «народом» і водночас роз­ рив із ним – така соціопсихологічна підоснова появи істерика у творах Кримського. Покоління «Молодої України» виходить на суспільну сцену під лозунгами нігілізму, протесту проти авторитариз­ му, з критикою романтичного ідеалізму, ідеями «богобор­ ства» і боротьбою проти «батьків». Таким було народження українського інтелігента­радикала, близького до декласованої богеми. Руйнування станового суспільства, поява середнього класу та інтелігента­«пролетарія» в Україні в останню тре­ тину ХІХ ст. засвідчували також формування національної самосвідомості та руйнування ідеї «общеруськості», включно із «загальноросійською літературою», яку пропонував свого часу Михайло Драгоманов. Покоління «націоналів» і «радикалів», як вони себе нази­ вали, переосмислює засади українофільського романтично­ го етнографізму й народництва і виборює тяжкою боротьбою право на виживання, особливо якщо зважити на те, що їм до­ водиться жити в часи повсюдного захоплення дарвінівською ідеєю природного відбору. Молода людина, котра походить з небагатої родини, здобуває освіту, голодує, щоб вижити, займається репетиторством в заможних господарів, які належать Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 57 до вищого світу, зносить їхнє знущання і приниження, і при цьому зневажає своїх батьків, зокрема матір, за бідність, запобігливість перед багатими і сильними світу, – такий пор­ трет головного героя­неврастеніка Кримського, враженого комплексом «плебейства». Кримський розпочинає «Андрія Лаговського» словами зі Степана Руданського, ще одного виразного представника різночинської української інтелігенції цього часу: Дочекався я свого святонька. Виряджала в світ мене матінка... – Нехай, сину мій, ми працюємо, Нехай цілий вік ми горюємо – Та не всі ж, як ми, в землі риються: Може, є такі, що і миються. Як знайдеш таких, милий синочку, Простели себе, як рядниночку. Чоло з похилу не поморщиться, Спина з похилу не покорчиться, Спина з похилу не покривиться, Зате ступить пан і подивиться. Зате ступить пан на покірного І прийме тебе, як добірного. І з панами ти привітаєшся, З полем батьківським розпрощаєшся... Дві основні теми заховані в цьому посланні: перше, – це материнське напучування про те, що вийти поза межі свого стану можна, якщо визнавати і коритися сильнішому; друге – що пробитися до вищого стану можна лише ціною жертви і неминучим розривом зі своїм рідним середовищем. Фактич­ но, це правила колонізованої спільноти: стратегія підкорення сильнішим задля інтеграції у вищий імперський світ і розрив із батьківщиною (в ширшому контексті – матір’ю, батьківським домом, країною). Однак це були не абстрактні правила. Агатангел Кримсь­ кий походив зі збіднілої родини священників, він рано пішов із дому і розпочав навчання [детально про це див. у статті Н.Данилюк, О.Рогач у цьому збірнику. – С.Б.]. Антагонізм між різними соціальними прошарками Кримський, очевидно, за­ уважив ще з учнівських років, оскільки у багатьох творах він присвятив йому чимало уваги. Культура слова №95’ 2021 ГУНДОРОВА Тамара 58 Істеризм, неврастенічність, зацікавлення психопатологією та фізіологією, а також суб’єктивність і автобіографічність ви­ різняли прозу Кримського, який значну частину життя провів у Москві, приїжджаючи в Україну лише зрідка й активно листу­ ючись із літераторами­земляками. Значну роль, очевидно, в часи навчання, на нього справив нігілізм 1860­х років. У одному з листів він зізнавався, що «спершу Писарєв, далі другі писателі того часу мали на мене великий вплив (NВ. Я літературу 1860­х років знаю незмірно краще, ніж сучасну!). Вони формували мені мої змагання, дали систему мойому світоглядові, навчили мене думати». Саме звідти, з настроїв і характерів нігілістів­різночинців та читан­ ня Писарєва веде родовід радикал­націонал Петрусь Химчен­ ко в його «Не порозуміються», який пізніше трансформується в Андрія Лаговського. Він, перейнятий образою і заздрістю, протестує проти будь­яких утисків та авторитетів і хворобливо, з надривом відстоює своє право на свободу, протестуючи про­ ти влади вчителів і вихователів: «А чи визнають вони за нами якісь непорушні права? Чи позволяють вони нам мати своєї волі хоч трохи? Чи не гноблять вони нашої думки? Чи дають нам хоч слівце сказати? Чи вважають вони на наші доводи? Ні, ні! Ми для них череда, стадо баранів!» Водночас, відстоюючи своє право, він зневажає слабших, як наприклад жебрачку, якій дає останні гроші, які має, але і себе самого – за власну слабість і співчуття до принижених. «Плебейський» комплекс є передусім нігілістичним. Нігілізм у цьому сенсі – це не лише протест «декадента» і май­ бутнього «радикала» Петруся Химченка проти «моральної бу­ дови», яка підтримує авторитет батьків, вихователів, загалом – усього «декоруму» моральних християнських принципів. Це ще й невроз. «Вівісекція» (розтин) своєї або чужої «душі» аж до найглиб­ ших інстинктів, психопатологічні стани характеризують такого героя, звідси – спокуса задля «експерименту», знущання над національними чуттями матері, неврівноважені перепади са­ дизму й сентиментальності. Загострене національне почуття, істеричність і нігілізм – усе це риси характеру головного героя, які письменник розгортає в наступних частинах роману «Андрій Лаговський». При цьому йдеться вже не про нігілістичну передісторію модерної люди­ ни, але про становище колонізованого суб’єкта, що перебуває Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 59 на службі в імперії (як учитель у родині генерала і як професор столичного університету). Саме таким є головний персонаж Андрій Лаговський, професор­математик і водночас поет та лінгвіст. Автор постійно і відкрито наголошує на істеричності та психопатологіях Лаговського, натякаючи, що породжені вони передусім його ресентиментом – як незаможного представника середнього класу і як українця, який вчиться і робить кар’єру в центрі імперії – Москві. Цілком у згоді з психопатологією колоніалізму, яка виявляється у спрямуванні образи передусім на своїх близьких і родичів, образа Лаговського – українця і бідного студента з міщанської родини, що змушений заробляти на життя уроками і коритися чужим примхам, – виливається у неприязнь до власної матері – неосвіченої, бідної і приниженої. З часом стосунки і фактично входження у великоросійську ге­ неральську родину Шмідтів, яка прихистила Лаговського в ролі професора і вихователя старшого сина, дозволила йому позбу­ тися (так принаймні спочатку здається) істеричних припадків. Виникає новий об’єкт приязні – відмовляючись від своєї рідної матері, яка лишається десь в Україні, «він чує просто аж собачу вірність» до старої генеральші. Однак, як зауважив Євшан, прикметою Кримського є не лише його інтерес до найглибших психологічних і душевних зворушень, але і прагнення раціонально проаналізувати їх. Отож він описує, як Лаговський вдається до пародії на дека­ дентську поезію, і він разом із братами пише у стилі декадан­ су поему під виразною назвою «Діарея». Є ще одна іронія над декадансом. У розмові з братами зринає слово «криптомерії» – ботанічна назва одного з видів сосни. Один з братів пригадує, що так один поет назвав збірку своїх декадентських віршів, бо пам’ятав, що «криптос» із грецької означає «скритий, схований, таємний», і подумав, що «криптомерії – це мають бути якісь символістичні, містичні, дуже поетичні та «оргіястичні» квітки». Якщо перша частина роману відбувається в Україні, то друга – переносить у Туапсе, третя – в Москву, а завершаль­ на, обрамлююча, яка має відповісти на питання, поставлене в першій частині, повертає читачів до України та має назву «Порозумілися». Власне, починаючи з другої частини, в романі на перший план виходить тема колоніальності. Ця частина, окрім сюжетної лінії про стосунки Лаговського з Володимиром Шмідтом і всією родиною Шмідтів під час відпочинку в Туап­ се, має ще додаткові обертони – сексуальні й інтелектуальні. Культура слова №95’ 2021 ГУНДОРОВА Тамара 60 Це напрочуд інтенсивна, космополітична за змістом, лінгвіс- тично різнобарвна оповідь, із мовними екзерсисами, циту- ваннями, перекладами, науковими коментарями, де грецька мова переходить у турецьку, німецьку, французьку, латину, російську, а спостереження самого Кримського співіснують поряд із цитатами з Гайне і Ґете. Головна колізія спрямо­ вана на розвінчування романтичного ідеалізму. Лаговський нагадує героя­романтика, далекого від буденщини і від людей, замріяного поета і вченого не від світу цього. Наступна частина роману переноситься з Туапсе до Москви. Стиль цієї частини фіксує переміщення дії у символічний контекст. Втікаючи від розладів плоті й духу в містику, Лаговський перечитує Єфрема Сиріна й пере­ носиться у світ релігійний та екстатичний. «Захотілося не тільки мати вільний дух і вільне серце, але й розмовляти з божеством; захотілося летіти душею до нього, захотілося з’єднатися з ним...». Так Лаговський утікає у світ вигаданої фантазії, щоб вилікувати себе від істерії, що виникає на основі конфлікту духовного і плотського, плебейського й аристократичного, національного та імперського. Важливо, що у романі Кримського і розрив із матір’ю, і розчарування сім’єю Шмідтів, і головне – заняття наукою та одержимість містичним аскетизмом у Лаговського живиться насамперед образою і слабкістю. Можна стверджувати, що серцевиною роману Кримського стають ненормальні стосунки Лаговсь­ кого з матір’ю та генеральською родиною. Тут колоніальна мати не охороняє свого сина від себе самого <..>, а навпаки, стає причиною його знервування та істерії, оскільки вказує на те, що він сам хотів би забути, – його колоніальний статус бідного міського провінціала­українця. Натомість генераль­ ша служить замінником матері, уособлюючи імперську ме­ тропольну поблажливість і великодушність. Після розриву з генеральською родиною Лаговський повер­ тається до Москви, а з часом їде на Україну і зустрічається там із матір’ю, якій пробачає її рабську приниженість. Однак при­ їзд Лаговського додому в останній частині роману і порозумін­ ня з матір’ю, яке нібито робить їх «справжніми приятелями», виявляється дещо штучним фіналом. Характер Лаговського є демонстрацією серединного поля, що проявляється в амбівалентній зоні між двома позиціями – колонізованого і колонізатора. З одного боку, як професор Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 61 Московського університету, Лаговський є повноправним представником імперської еліти. З іншого ж, як українець, він почувається частиною пригніченого, несамостійного і колоніалізованого народу. Незавершений роман Кримського можна розглядати як зра­ зок модерністського роману з його інтелектуальним героєм, поліморфною структурою, філософсько­моральною тема­ тикою, психологічним аналізом та автобіографізмом. У ньо­ му наявні всі структурні елементи модерністського роману: інтелектуальний головний персонаж – професор математики та водночас поет Лаговський, перверсивна сексуальна тема, аван­ тюрна складова, родинний конфлікт, численні інтертекстуальні відсилання та цитації, лінгвістично­етимологічні дискусії. Є тут і «текст у тексті», і філософія аскетизму, що слугує фор­ мою внутрішньої еміграції героя, яка суголосна з інтересом Лаговського до містики Єфрема Сиріна. «Андрій Лаговський» – роман колоніальний. Елементом колоніального роману зазвичай є обов’язкова подорож до невідомої провінції (окраїни) імперії. У романі Кримського родина генеральші разом із професором Андрієм Лаговським прибуває на відпочинок до Туапсе, що має виразні колоніальні топоси. Уже саме прибуття до цього міста на Кавказі викликає у подорожніх розмови про черкесів, яких Росія вигнала до Ту­ реччини. Туапсе загалом нагадує еклектичну мішанину Сходу зі слідами російського імперського колориту. «Хоч у Туапсе було вже з троє магазинів на російсько­європейський лад, але базар був чисто азіатський, і тільки офіціально обов’язкові російські вивіски з такими грамотними написами, як «Трактир Виселі Край», нагадували, що це має бути Росія», – наголошує оповідач у романі. Вражає етнічна різноманітність, на якій наголошує автор і на яку звертає увагу Лаговський – вірмени, імерити, осетини, та­ тари, греки, турки створюють різнобарвну багатонаціональну картину місцевого населення Туапсе. Граматика вклинюється в колоніальний роман між при- бульцем і туземкою. Однак, хоча «Лаговський не вірив і мав на те свої рації» (річ у тім, що «слова ти, тебе вказують для європейця на інтимність», але «в турецькій розмові вони й не могли говорити інакше, як на ти, бо анатолійські турки й греки не кажуть до єдиної людини ви (сіз), тільки ти (сен)», його позиція як імперської людини давала владу над колоні­ Культура слова №95’ 2021 ГУНДОРОВА Тамара 62 зованою й ожіноченою провінцією. Зрештою, фізична любов виснажує Лаговського доволі швидко. Його слабкість (чи хворобу) можна легко асоціювати із симптомом колоніаль­ ної слабкості. До цього додається і культурне розчарування грекинею як «некультурною» тубільською жінкою, яке вка­ зує на те, що Лаговський ідентифікує себе із центром, а не з кавказькою (українською) периферією. Він ототожнює себе не з дикою природою колонії, але з позицією цивілізованого колонізатора. Закоханий у Зою професор переносить на увесь народ і на окрему чарівну представницю цього народу культурні асоціації, зокрема стереотипні західні уявлення про античний грецький ідеал. Відпливаючи, він згадує ті місця, де йому було так добре у товаристві сімейства Шмідтів, а повернувшись до Москви, починає писати статтю «Зріст українського національного по­ чуття за царювання Олександра ІІІ», що радше можна сприй­ мати іронічною розв’язкою імперського любовного романсу в Туапсе. Виходить так, що лише переживши колоніальний ро­ ман і повернувшись потім до метрополії, він може серйозно аналізувати тему колоніалізму і національної свободи. Коли ж перебуває в провінції (на Україні чи на Кавказі), він ідентифікує себе з колонізатором, який шукає розваг серед тубільного насе­ лення і відчуває образу щодо низького, невідповідного стану своєї рідні. Колоніальний ресентимент, що живить характер Лаговсь­ кого, породжений не лише незручністю перед холуйством матері­міщанки, яка принижується перед багатшими, але і цілою ситуацією колоніальності, за якої Україна перетворе- на на «естетичний погляд». Саме так, як оголення прийому, сприймається в романі «Андрій Лаговський» пряме цитування відомого гоголівського опису «украинской ночи». Цей опис, як завважує оповідач, «вчать по російських школах напам’ять». Іронія щодо колоніального сприйняття виявляється у тому, що асоціація з топосом «українська ніч» виникає у Лаговсь­ кого тієї миті, коли він бачить реальну пожежу на хуторах. Її він іронічно називає ще «чудовішою картиною», порівняно з гоголівською. Соціальна і національна образа щодо підлеглості та безсилля перед чужою владою стає тим конфліктом, що породжує розполовиненість колоніального індивіда та при­ зводить до його істерії. Істеричність та епілептичність зага­ лом маркуються як ознака колоніального, підпорядкованого Культура слова №95’ 2021 АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ: АСПЕКТИ ПЕРСОНОЛОГІЇ 63 стану. Зустрівшись із погорільцями та почувши їхні історії, Лаговський починає ридати і не може зупинитися. Плачуть і селяни, а одна дівчина «заревла таким скрипучим голосом, не­ наче хтось сокирою або рубанком застругав по залізі». «Коли я божевільний, то принаймні маю потіху, що я не сам­но на світі божевільний: нас багато таких, – несподівано погадав Андрій, саме розмовляючи далі з хуторянами про їхні страждання. – Отже й прості люди, неінтеліґентні, люди близькі до природи, а диви – такі самі нервові, як і я». Фізично слабкий та істеричний, колоніальний суб’єкт, як демонструє Кримський, лишається інфікованим імперською владою. Він також лишається орієнталістом; фактично бу­ дучи суголосним східному світові, він, однак, не перестає асоціювати себе із західним раціоналізмом, скептицизмом, імперіалізмом. Ототожнений із центром, із культурою, Ла­ говський протиставляє себе провінційному, природному і наївному. Закінчення роману має дещо тенденційний і штучний ха­ рактер. Лаговський нібито повертається до матері, пробачає їй, запрошує до Москви, однак та відмовляється приїхати. Що­ року Андрій мріє про поїздку додому і про розмову з матір’ю простонародною, тобто українською мовою. Звичайно, йому легше згадувати про матір, яка живе десь в Україні та чиї слова «причуваються» йому в Москві, аніж бути з нею. Іншування, або своєрідна орієнталізація свого народу з боку інтелігенції, що пішла на службу до імперії, є внутрішньою колонізацією лише в рамках імперського дискурсу. Так підтверджується вра­ ження, що імперія – це обмін цінностей, а цінністю в метрополії стає і мова, і тіло, і «природність». Ця екзотична цінність дістається Андрієві Лаговському не безплатно – «чужу, нерідну любов треба заробити, – думав я, – чужу любов треба покупи­ ти ціною своєї інтересності, добрячої вдачі, прислужливості!». Материнська любов простої жінки натомість є продуктом «не­ покупованим­непродажним», «природним почуттям». Із цією ілюзією, яку дає імперіалізм своїм агентам, і залишає Кримсь­ кий читача у фіналі роману. Статтю отримано 15.10.2021 Культура слова №95’ 2021 ГУНДОРОВА Тамара 64 Tamara Hundorova AUTOBIOGRAPHY AND THE «SPIRIT OF TIME» IN A. KRYMSKYI’S NIGILIST NOVEL “ANDRII LAGOVSKYI” The article presents an analysis of Ahatanhel Krymskyi’s novel “Andrew Lagovskyi” in terms of reflecting the “spirit of the times” (decadence, hysteria, plebeianism), the actualization of the philosophy of nihilism, imperial colonialism. Such a critical perspective determined the structure of the article. The focus is on the psychotype of a new character in the literature of the modern era – “hysterical man”. It is noted that the two defining features of modernism – intellectualism and neuroticism – link Krymskyi with modernism. The comparison of this feature of Krymskyi’s work with the works of art of Ivan Franko (collection “Withered Leaves”) and Lesia Ukrainka (“Blue Rose”) was made. It is emphasized that at the end of the XIX century. the notion of a biographical “human document” is transformed into a subjective “psychological document”, and the artistic image into a “vivisection” and introspection – a self­analysis of one’s own soul. It is concluded that the new literature and, in particular, the emerging modern subject clearly tended to decadence, and the new authors unequivocally associated themselves with the decadents, even though they denied it. All this undermined the foundations of populist consciousness, that is, the worship of the “people” that dominated Ukrainian literature in the Shevchenko era. The linguistic diversity of the Krymskyi’s narrative is noted, in particular, the saturation of the text of the novel with quotations, translations, scientific commentaries, transitions to Greek, Turkish, German, French, Latin, and Russian. Socio­cultural value is noted in relation to fragments of vernacular language practice of the mother of the main character. Textual phenomena such as insinuation and orientalism have been noted. Ahatanhel Krymskyi’s unfinished novel is considered as a model of a modernist novel with its intellectual hero, polymorphic structure, philosophical and moral themes, psychological analysis and autobiography. Key words: autobiography, subjectivism, modernism, colonialism, hysterical man, Ahatanhel Krymskyi, Lesia Ukrainka, Ivan Franko.

Ähnliche Einträge