Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату

Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату

Мета статті полягає у висвітленні українського селянського зерновиробництва у другій половині 1920-х рр., аналізі аграрної політики радянського режиму, яка призвела спочатку до гальмівних, потім до деструктивних, а згодом трагічних процесів у сільському господарстві. Методологічною основою дослід...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Український історичний журнал
Date:2022
Main Authors: Лазуренко, В., Очеретяний, В.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут історії України НАН України 2022
Subjects:
Історичні студії
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188125
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату / В. Лазуренко, В. Очеретяний // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 112-120. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188125
record_format dspace
spelling Лазуренко, В.
Очеретяний, В.
2023-02-12T19:14:30Z
2023-02-12T19:14:30Z
2022
Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату / В. Лазуренко, В. Очеретяний // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 112-120. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
0130-5247
DOI: doi.org/10.15407/uhj2022.05.112
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188125
94:631.55](477)«1925/1929»
Мета статті полягає у висвітленні українського селянського зерновиробництва у другій половині 1920-х рр., аналізі аграрної політики радянського режиму, яка призвела спочатку до гальмівних, потім до деструктивних, а згодом трагічних процесів у сільському господарстві. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об’єктивності, науковості, багатофакторності та всебічності. Застосування проблемно- хронологічного, порівняльно-історичного, статистичного, логічно-аналітичного, конкретно-пошукового методів сприяло виявленню сутності й логіки перебігу неоднозначних суспільно-політичних, соціально-економічних процесів досліджуваного періоду. Наукова новизна визначається залученням та опрацюванням джерел із порушеної проблеми, сучасним критичним поглядом на її осмислення. Комплексно проаналізовано весь спектр чинників: політичних, ідеологічних, адміністративних, економічних, фінансово- податкових. Основні результати дослідження. Розглянуто широкий комплекс питань, пов’язаних із розвитком зерновиробництва як основного джерела доходів українських селянських господарств у вказаний період. Проаналізовано динаміку зростання площі селянських засівів та процес зменшення кількості безтяглових і безреманентних господарств. Показано, що посилення командно-адміністративного тиску, форсований курс на індустріалізацію спричинили не просто неґативні, а деструктивні процеси в господарському житті українського селянства. Дослідження дало змогу встановити, що радянська влада використала економічне зміцнення українських зерновиробників у другій половині 1920-х рр. у власних інтересах, посиливши фінансовий тиск на селян із подальшими руйнівними для їхніх господарств наслідками задля соціального експерименту більшовиків у вигляді колгоспів. Системно висвітлено позитивні й неґативних тенденції у зерновиробництві, проаналізовано причинно-наслідкові зв’язки відповідних процесів та явищ у політиці радянської влади другої половини 1920-х рр., показано їх наслідки у соціально-економічній й демографічній площинах.
The purpose of the article is to highlight Ukrainian peasant grain production in the second half of the 1920s, to analyze the agrarian policy of the Soviet regime, which led to slow, destructive processes in agriculture. The methodological basis of the research is the principles of historicism, objectivity, scientificity, multifactoriality and comprehensiveness. The application of problem-chronological, comparative-historical, statistical, logical-analytical, concrete-search methods contributed to the discovery of the essence and logic of the ambiguous social-political and socio-economic processes of the period under study. Scientific novelty is determined by the involvement and elaboration of sources from the problem raised, a critical view of its understanding. The entire range of factors that determined the situation of agriculture in Soviet Ukraine in the second half of the 1920s was analyzed. The main results of the study. A wide range of issues related to the development of grain production as the main source of income of Ukrainian peasant farms in the specified period is considered. The dynamics of the growth of the area of peasant sowings and the process of reducing the number of no-draft and no-remanence farms were analyzed. It has been found that the strengthening of commandadministrative pressure, the forced course towards industrialization caused not just negative, but destructive processes in the economic life of the Ukrainian peasantry. The study made it possible to establish that the Soviet authorities used the economic strengthening of Ukrainian grain producers from the mid-1920s in their own interests, increasing financial pressure on peasants with further devastating consequences for their farms for the Bolsheviks’ social experiment in the form of collective farms. The article systematically highlights positive and negative trends in grain production; the cause-and-effect relationships of relevant processes and phenomena in the policy of the Soviet government in the second half of the 1920s are analyzed and their consequences in the socio-economic plane are shown.
uk
Інститут історії України НАН України
Український історичний журнал
Історичні студії
Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату
Peasant Grain Production in UkrSSR in the Second Half of the 1920s: The Problem of State Dictate
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату
spellingShingle Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату
Лазуренко, В.
Очеретяний, В.
Історичні студії
title_short Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату
title_full Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату
title_fullStr Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату
title_full_unstemmed Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату
title_sort селянське зерновиробництво в усрр у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату
author Лазуренко, В.
Очеретяний, В.
author_facet Лазуренко, В.
Очеретяний, В.
topic Історичні студії
topic_facet Історичні студії
publishDate 2022
language Ukrainian
container_title Український історичний журнал
publisher Інститут історії України НАН України
format Article
title_alt Peasant Grain Production in UkrSSR in the Second Half of the 1920s: The Problem of State Dictate
description Мета статті полягає у висвітленні українського селянського зерновиробництва у другій половині 1920-х рр., аналізі аграрної політики радянського режиму, яка призвела спочатку до гальмівних, потім до деструктивних, а згодом трагічних процесів у сільському господарстві. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об’єктивності, науковості, багатофакторності та всебічності. Застосування проблемно- хронологічного, порівняльно-історичного, статистичного, логічно-аналітичного, конкретно-пошукового методів сприяло виявленню сутності й логіки перебігу неоднозначних суспільно-політичних, соціально-економічних процесів досліджуваного періоду. Наукова новизна визначається залученням та опрацюванням джерел із порушеної проблеми, сучасним критичним поглядом на її осмислення. Комплексно проаналізовано весь спектр чинників: політичних, ідеологічних, адміністративних, економічних, фінансово- податкових. Основні результати дослідження. Розглянуто широкий комплекс питань, пов’язаних із розвитком зерновиробництва як основного джерела доходів українських селянських господарств у вказаний період. Проаналізовано динаміку зростання площі селянських засівів та процес зменшення кількості безтяглових і безреманентних господарств. Показано, що посилення командно-адміністративного тиску, форсований курс на індустріалізацію спричинили не просто неґативні, а деструктивні процеси в господарському житті українського селянства. Дослідження дало змогу встановити, що радянська влада використала економічне зміцнення українських зерновиробників у другій половині 1920-х рр. у власних інтересах, посиливши фінансовий тиск на селян із подальшими руйнівними для їхніх господарств наслідками задля соціального експерименту більшовиків у вигляді колгоспів. Системно висвітлено позитивні й неґативних тенденції у зерновиробництві, проаналізовано причинно-наслідкові зв’язки відповідних процесів та явищ у політиці радянської влади другої половини 1920-х рр., показано їх наслідки у соціально-економічній й демографічній площинах. The purpose of the article is to highlight Ukrainian peasant grain production in the second half of the 1920s, to analyze the agrarian policy of the Soviet regime, which led to slow, destructive processes in agriculture. The methodological basis of the research is the principles of historicism, objectivity, scientificity, multifactoriality and comprehensiveness. The application of problem-chronological, comparative-historical, statistical, logical-analytical, concrete-search methods contributed to the discovery of the essence and logic of the ambiguous social-political and socio-economic processes of the period under study. Scientific novelty is determined by the involvement and elaboration of sources from the problem raised, a critical view of its understanding. The entire range of factors that determined the situation of agriculture in Soviet Ukraine in the second half of the 1920s was analyzed. The main results of the study. A wide range of issues related to the development of grain production as the main source of income of Ukrainian peasant farms in the specified period is considered. The dynamics of the growth of the area of peasant sowings and the process of reducing the number of no-draft and no-remanence farms were analyzed. It has been found that the strengthening of commandadministrative pressure, the forced course towards industrialization caused not just negative, but destructive processes in the economic life of the Ukrainian peasantry. The study made it possible to establish that the Soviet authorities used the economic strengthening of Ukrainian grain producers from the mid-1920s in their own interests, increasing financial pressure on peasants with further devastating consequences for their farms for the Bolsheviks’ social experiment in the form of collective farms. The article systematically highlights positive and negative trends in grain production; the cause-and-effect relationships of relevant processes and phenomena in the policy of the Soviet government in the second half of the 1920s are analyzed and their consequences in the socio-economic plane are shown.
issn 0130-5247
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188125
citation_txt Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату / В. Лазуренко, В. Очеретяний // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 112-120. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT lazurenkov selânsʹkezernovirobnictvovusrrudrugíipoloviní1920hrrproblemaderžavnogodiktatu
AT očeretâniiv selânsʹkezernovirobnictvovusrrudrugíipoloviní1920hrrproblemaderžavnogodiktatu
AT lazurenkov peasantgrainproductioninukrssrinthesecondhalfofthe1920stheproblemofstatedictate
AT očeretâniiv peasantgrainproductioninukrssrinthesecondhalfofthe1920stheproblemofstatedictate
first_indexed 2025-11-25T20:32:29Z
last_indexed 2025-11-25T20:32:29Z
_version_ 1850522127357181952
fulltext Український історичний журнал. – 2022. – №5 Анотація. Мета статті полягає у висвітленні українського селянського зерновиробни­ цтва у другій половині 1920­х  рр., аналізі аграрної політики радянського режиму, яка призвела спочатку до гальмівних, потім до деструктивних, а згодом трагічних процесів у сільському господарстві. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об’єктивності, науковості, багатофакторності та всебічності. Застосування проблем­ но­хронологічного, порівняльно­історичного, статистичного, логічно­аналітичного, конкретно­пошукового методів сприяло виявленню сутності й логіки перебігу неодно­ значних суспільно­політичних, соціально­економічних процесів досліджуваного періоду. Наукова новизна визначається залученням та опрацюванням джерел із порушеної проблеми, сучасним критичним поглядом на її осмислення. Комплексно проаналізовано весь спектр чинників: політичних, ідеологічних, адміністративних, економічних, фінан­ сово­податкових. Основні результати дослідження. Розглянуто широкий комплекс питань, пов’язаних із розвитком зерновиробництва як основного джерела доходів укра­ їнських селянських господарств у вказаний період. Проаналізовано динаміку зростання площі селянських засівів та процес зменшення кількості безтяглових і безреманентних господарств. Показано, що посилення командно­адміністративного тиску, форсований курс на індустріалізацію спричинили не просто неґативні, а деструктивні процеси в господарському житті українського селянства. Дослідження дало змогу встановити, що радянська влада використала економічне зміцнення українських зерновиробників у дру­ гій половині 1920­х  рр. у власних інтересах, посиливши фінансовий тиск на селян із по­ дальшими руйнівними для їхніх господарств наслідками задля соціального експерименту більшовиків у вигляді колгоспів. Системно висвітлено позитивні й неґативних тенденції у зерновиробництві, проаналізовано причинно­наслідкові зв’язки відповідних процесів та явищ у політиці радянської влади другої половини 1920­х  рр., показано їх наслідки у соціально­економічній й демографічній площинах. Ключові слова: селянське господарство, зернові культури, засівна площа, деструктивні процеси, соціальна диференціація, податкова політика. Валентин ЛАЗУРЕНКО доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії та права, Черкаський державний технологічний університет (Черкаси, Україна), v.lazurenko76@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000­0002­3441­4485 Владислав ОЧЕРЕТЯНИЙ аспірант, кафедра історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін, Університет Г.Сковороди в Переяславі (Переяслав, Україна), ocheret97@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000­0002­0360­7532 Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2022.05.112      УДК: 94:631.55](477)«1925/1929» Український історичний журнал. – 2022. – №5 Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату 113 Уже у середині 1920­х рр. успіхи у зерновиробництві як основній статті доходів українських селянських господарств сприяли їх економічному зміцненню. Радянська влада вирішила скористатися цим у власних інтересах, посиливши фінансовий тиск на селянство. Постає завдання простежити тенденції  (як позитивні, так і неґативні), що проявлялися у сільському господарстві в той час. Ці процеси повною мірою відо­ бражались у зерновиробництві як найважливішій його складовій. Ряд аспектів, пов’язаних з окресленою проблематикою, вже висвітлено в іс­ торіографії. Ідеться про ґрунтовні напрацювання А.Альтермана1, В.Марочка2, В.Калініченка3. Зокрема останній провів детальний аналіз практично всіх техно­ логічних аспектів річного циклу зерновиробництва, проаналізував насиченість селянських господарств у роки непу сільськогосподарським реманентом і маши­ нами, здійснив важливий аналіз забезпечення їх тягловою силою. Автор довів, що з урахуванням природної родючості агроландшафтів, величезного потягу се­ лянина до землеробської праці, його господарство у другій половині 1920­х рр. було здатне суттєво підвищити продуктивність галузі й підняти зерновиробни­ цтво до рівня дореволюційних поміщицьких економій. Натомість А.Морозов4 основну увагу зосередив на аналізі широкого кола фінансово­кредитних аспектів функціонування одноосібного незалежного се­ лянського господарства. Дослідник показав, що за принаймні нейтрального ставлення держави до основної маси українського селянства  (а це на середину 1920­х рр. було середняцтво – «вищесередні», «середні», «нищесередні» госпо­ дарства) воно за допомогою власних самодіяльних кооперативних організацій, які з часу виникнення в 1925–1927 рр. уже напрацювали значний досвід акуму­ ляції та раціонального використання вільних коштів селянських господарств, могло самостійно вирішити більшість проблем, пов’язаних із різким піднесен­ ням продуктивності не лише зерновиробництва, а й сільського господарства у цілому. Податкова політика більшовиків стосовно українського селянства поча­ ла набувати характеру відвертого фіскального визиску. Розлогий аналіз усього комплексу суспільно­політичних і соціально­еконо­ мічних чинників, які безпосередньо впливали на умови функціонування укра­ їнських селянських господарств періоду непу, зробив С.Кульчицький5. У досить широкій формі він розглянув деструктивний характер фіскальної політики ра­ дянської держави по відношенню до селянства, вказав на те, що кремлівські за­ ходи вели не до швидкого зростання товарної частини сільського виробництва, зокрема зернових культур, а навпаки  – до підриву селянського зерновиробни­ цтва. Дослідник показав весь логічний ланцюг політичних, адміністративних та еко­ номічних дій більшовицького керівництва, які на кінець 1920­х  рр. після підйому зерновиробництва завели аграрний сектор економіки УСРР у глухий кут. 1 Альтерман  А. Розвиток хлібного господарства та хлібної торгівлі України. – Х., 1928. – 44  с.; Його  ж. Сучасне зернове господарство України та проблеми його товарності. – Х., 1929. – 92 с. 2 Марочко В.І. Українська селянська кооперація: історико­теоретичний аспект (1861–1929 рр.). – К., 1995. – 217 с.; Його ж. Зернова проблема та «криза хлібозаготівель» // Голод 1932–1933 рр. в Україні: причини та наслідки. – К., 2003. – С.265–278. 3 Калініченко В.В. Селянське господарство в доколгоспний період (1921–1929). – Х., 1991. – 131 с. 4 Морозов  А.Г. Село і гроші: Українська кредитна кооперація в добу непу. – Черкаси, 1993. – 275  с.; Його  ж. Сільськогосподарський кредит в добу непу (1921–1929). – Черкаси, 2020. – 447 с. 5 Кульчицкий С.В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР  (1926–1937). – К., 1979. – 256 с.; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). – К., 1996. – 396 с.; Його ж. Непівська концепція «кооперативного соціалізму»  // Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921–1928 рр.). – К., 2000. – С.85–114. Український історичний журнал. – 2022. – №5 114   Валентин Лазуренко, Владислав Очеретяний Певну увагу означеній проблемі приділила Л.Гриневич6, котра акцентувала увагу на висвітленні еволюції фіскального тиску на селянина, коли радянська влада почала дедалі більше переносити центр уваги від суто адміністративних до відверто кримінальних методів боротьби зі вродженою схильністю українського селянина до вільної землеробської праці. У тій чи іншій формі польові або рівні їм наділи землі у другій половині 1920­х  рр. були основним джерелом доходів для майже 25  млн  осіб  (із 31  млн населення радянської України). Адекватне відображення проблеми фінансо­ во­кредитної та податкової політики держави стосовно українського селянства має винятково важливе значення для розуміння сутності й перебігу драматич­ но­трагічних подій кінця 1920  – початку 1930­х  рр. Ця проблематика привер­ нула увагу таких дослідників, як П.Гай­Нижник7, Ю.Котик, С.Корновенко8, В.Лазуренко9 й ін. Серед іншого, фахівці висвітлили динаміку ухвалення і вплив тих чи інших законодавчих актів, які реґулювали функціонування селянського господарства, показали суть не лише соціально­економічних чинників аграрної політики більшовицького режиму у другій половині 1920­х рр., а й боротьбу за владні крісла партійно­радянської верхівки. Віддаючи належне доробку вітчизняних дослідників, слід зазначити, що ряд аспектів, безпосередньо пов’язаних із функціонуванням складного механізму се­ лянського зерновиробництва у вказаний період, підвищення його товарності, ще потребують подальшого поглибленого аналізу та уточнення. Із реалізацією політики непу в українському селі індивідуальні господар­ ства поступово міцніли, їх успіхи в рільництві, як базовій галузі сільського господарства загалом, і у вирощуванні зернових культур зокрема, були досить відчутними. Необхідно відзначити динаміку зростання площі селянських засі­ вів. У доповіді «Недорід, хлібозаготівлі та чергові завдання розвитку сільського господарства», виголошеній на пленумі ЦК  КП(б)У 1  листопада 1928  р., від­ значалося, що в 1916  р. селянські засівні площі складали 15  млн  658  тис.  дес., а  в  1928  р.  – вже 19  млн  707  тис.  дес.10 Загальні дані про засівні площі селян­ ських господарств у 1927 р. були такими: на них припадало понад 96% усієї пло­ щі, з них 96,5% засіяно вісьмома різновидами зернових11. Основним реґіоном із вирощування пшениці був український степ. Загалом за 1925–1927  рр. її виробництво у степовій смузі збільшилося майже вдвічі12. У цьому регіоні республіки налічувалося лише чверть селянських господарств, що засіва­ ли хліб для власного споживання, решта були зорієнтовані на вирощування то­ варного зерна13. Вісім головних зернових культур  (озима та ярова пшениця, жито, ячмінь, овес, кукурудза, просо, гречка) становили в 1927  р. 97,7% валових зборів в 6 Гриневич Л. Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. // Проблеми історії України: факти, судження пошуки. – Вип.20. – К., 2011. – С.177–192. 7 Гай-Нижник П. Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР (1917–1930 рр.). – К., 2006. – 303 с. 8 Котик Ю.В., Корновенко С.В. Становлення та діяльність податкових органів УСРР у період непу (1921–1929 рр.). – Черкаси, 2016. – 216 с. 9 Лазуренко В.М. Українське фермерство: злет і падіння (1921–1929 рр.). – Черкаси, 2013. – 474 с.; Лазуренко В.М., Паскаленко В.Є. Український фермер в добу НЕПу. – Черкаси, 2011. – 346 с. 10 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2750. – Арк.3. 11 Альтерман А. Сучасне зернове господарство України та проблеми його товарності. – С.9. 12 Альтерман А. Розвиток хлібного господарства та хлібної торгівлі України. – С.31. 13 Там само. – С.27. Український історичний журнал. – 2022. – №5 Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату 115 індивідуальних селянських господарствах УСРР14. Досить часто статистика вало­ вих зборів зернових в індивідуальних господарствах містила похибку, адже селяни, небезпідставно побоюючись підвищення податків, приховували реальні показники врожайності15. Аналіз статистичних даних свідчить, що у другій половині 1920­х  рр. відсоток селянських господарств, головним джерелом доходу яких була зернова продукція, виглядав так: у лісостеповій зоні  – 84,7%, у степовій  – 89,1%. Навіть на Поліссі, де природно­демографічні та соціальні умови були найменш сприятливими для зерно­ виробництва, близько двох третин селянських господарств мали доходи від продажу зерна. Загалом по Україні частка селянських господарств, основним джерелом існу­ вання яких була зернова продукція, складала 86,1%16. Важливим чинником, який сприяв зміцненню хазяйств і водночас визначався як показник такої ситуації, був процес зменшення кількості господарств без робочої ху­ доби, що позначився з 1924 р., коли частка таких складала 46,4%. У 1927 р. відповідні статистичні дані визначалися у 41,7%17. Поступово покращувалася ситуація із забез­ печенням селянських господарств сільськогосподарським реманентом, показники збільшення якого вказували на послідовне економічне зміцнення господарств, котрі мали можливість придбавати найнеобхідніші засоби для обробітку землі. Так, безре­ манентні пересічно по УСРР у 1925 р. становили 41,9%, у 1927 р. – 37,8%; кількість селянських дворів без борон зменшилась із 34% до 25%18. До позитивних процесів слід віднести спеціальне кредитування для збільшення кількості тяглової сили у сільському господарстві, зростання постачання різноманіт­ них сільгоспмашин. Окремо варто відзначити активне сприяння держави зміцненню незаможних господарств. Звичайно, цільова направленість на економічну допомо­ гу біднякам пояснювалася політичними інтересами радянської влади, яка прагнула створити міцний ґрунт для боротьби з так званим «приватництвом» на селі й пе­ реймалася створенням соціального протистояння між заможними та незаможними господарями, проте все ж маємо констатувати, що значна кількість селян була залу­ чена до програми допомоги бідноті, надання їм пільг при оподаткуванні, скасування недоплати з сільськогосподарського податку, отримання преференцій у державному страхуванні, бюджетних асиґнувань на бідняцьке землевпорядження тощо. Варто відзначити й державні програми щодо забезпечення селян посівним матеріалом, на­ слідком чого стало зростання засівів чистосортних зернових культур. Усе це сприяло втягненню дедалі більшої кількості селянських господарств у товарне виробництво. Постає питання: чому ж на тлі позитивної динаміки розширення перспектив на­ рощення зерновиробництва були хлібні труднощі? Відповідь криється як в об’єктив­ них, так і суб’єктивних чинниках. До перших ми відносимо те, що у другій половині 1920­х  рр. зерновиробництво велося, як і раніше, здебільшого екстенсивними мето­ дами, оскільки вирощування зернових культур залежало від природних умов, засух і недостатнього застосування агротехнічних заходів19. До других слід віднести поси­ лення командно­адміністративного тиску після перемоги Й.Сталіна в політичній боротьбі за одноосібну владу, що мало руйнівні для селянських господарств наслід­ ки. З  1925  р., коли партійне керівництво взяло курс на індустріалізацію, одночасно 14 Калініченко В.В. Селянське господарство в доколгоспний період (1921–1929). – С.90. 15 Там само. – С.88. 16 Альтерман А. Сучасне зернове господарство України та проблеми його товарності. – С.5. 17 Шліхтер О. Українське сільське господарство за 10 років // Український агроном. – 1927. – №10/11. – С.16. 18 Два роки роботи уряду УСРР: 1926/27–1927/28: Матеріали до звіту уряду одинадцятому з’їздові Рад. – Х., 1929. – С.65. 19 Калініченко В.В. Селянське господарство в доколгоспний період (1921–1929). – С.90. Український історичний журнал. – 2022. – №5 116   Валентин Лазуренко, Владислав Очеретяний почали набирати обертів деструктивні процеси, що неґативно позначалося на еко­ номічному становищі селянства. Загалом саме по собі втілення ідей індустріаліза­ ції економіки було необхідним для подальшого зміцнення більшовицької держави, але заходи влади щодо практичної її реалізації були алогічними й недоцільними у системному розумінні. Форсовані темпи індустріалізації вимагали термінових і масштабних джерел фі­ нансування. Тут потрібно зробити акцент на тому, яким саме чином і за допомогою яких ресурсів сталінський режим планував утілювати свої масштабні плани. Серед джерел коштів основними були три: прибутки з промисловості, податки та збори з так званого «нетрудового населення»  (торговці, промисловці, сюди ж відносилося й заможне селянство  – «глитаї», «куркулі»), прибутки селян­середняків, отримані насамперед через оподаткування20. Левову частку необхідних фінансів планувалося «викачувати» доволі жорстки­ ми методами. Як пропаґандистське прикриття лунали заклики на зразок таких, що, мовляв, суто «в інтересах трудового народу» на деякий час шляхом надзвичайних заходів необхідно обмежити економічні інтереси окремих груп населення, а саме  – заможної частини селянства21. Розпочалося відкрите посилення процесів соціальної диференціації з метою по­ сіяти ворожнечу між різними прошарками селянства. В основі штучного створення соціальної напруги, нагнітання у середовищі селянства протистояння було прагнен­ ня применшити вагомий до цього часу вплив заможників, котрі могли  (за відсутно­ сті на них жорсткого тиску) впливати на соціальну атмосферу села. Провідними в більшовицькій пропаґанді стали заклики, мовляв, «заможник  – це куркуль, експлу­ ататор бідняка». Постійні апеляції до того, що необхідно «звільнити трудове селян­ ство з­під ярма глитаїв», на практиці втілювалися у відчутний соціальний тиск на зазначену групу селянства. Відповідно, така політика ставала вагомим суб’єктивним чинником хлібозаготівельних труднощів, оскільки заможні селянські господарства в насиченні зернового ринку відігравали важливу роль, а отже за репресивної аграрної політики радянської влади опинилися в неґативному економічному й мотиваційно­ му полі. Навіть члени родин заможних селян трактувались як соціальний прошарок «експлуататорського типу», котрий апріорі запрограмований здійснювати різні еко­ номічні «злочини», «заважати» та навіть «шкодити» радянській державі22. Здрібнення селянських господарств, характерне для 1920­х  рр., не могло ради­ кально сприяти зростанню виробництва товарної продукції. Селянин, який отримав можливість із проголошенням непу бути господарем своєї землі, вкладав у власну справу не лише наполегливу працю, енергію, ініціативу, але й матеріальні ресурси. Він прагнув розширити своє господарство, проте пропаґанда проти «куркульства» шкодила цьому. Будь­який господар, ще донедавна незаможний, якому вдавалося зміцнити своє господарство, хто намагався взяти в оренду землю чи використати на­ йману працю, відразу ж отримував ярлик «куркуля». Одним із ключових чинників, які призвели до дефіциту хлібних ресурсів, стала відверта жорсткість та аґресивність податкової політики. Якщо впродовж першого періоду непу оподаткування ще якось виконувало функції, притаманні 20 Чорний І. Хлібозаготівля, політика цін і селянство // Радянський селянин. – 1928. – №11/12. – С.2. 21 Там само. – С.3–4. 22 Абразумова  О.М., Корновенко  С.В. Суспільно­політична активність селянства УСРР у роки непу. – Черкаси, 2017. – С.56. Український історичний журнал. – 2022. – №5 Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату 117 державі з ринковою економікою, то з другої половини 1920­х  рр. дедалі більше трансформувалося в конфіскаційний важіль у політиці економічного примусу, а за потреби – і терору23. Податкова політика як інструмент тоталітарної держави все більше набирала обертів не лише раціонально­економічного, а й класового характеру, ставши скла­ довою кардинальних економічних і соціальних експериментів24. Вона не просто пе­ ретворилася на інструмент «викачування» фінансових ресурсів із селянських гос­ подарств, а й набула ознак механізму політичних маніпуляцій із селянством задля розколу його на антагоністичні соціальні групи25. Дії влади поступово призводили до соціального загострення. Активізувався процес «задобрювання» бідних господарств, яких визначено «класовою опорою на селі». Якщо 1925–1926  господарського року за ознакою маломіцності від оподат­ кування було звільнено 20% від усієї кількості господарств, то в 1926–1927  госп.  р. цей показник було доведено до 25%. Характеризуючи «класові підходи» у законо­ давстві щодо сільськогосподарського оподаткування, фахівці відзначали, що 1927– 1928  госп.  р. був рекордним за кількістю господарств, охоплених пільгами за озна­ кою маломіцності. У квітні 1928  р. на пленумі ЦК ВКП(б) проголошено, що звільнення 35% ма­ ломіцних господарств від сільгоспподатку стало одним із найважливіших досягнень радянської держави в останні роки. Водночас було визначено нове посилення сіль­ ськогосподарського податку для заможної верхівки села. З трибун лунали заклики про те, що «окремі» господарства серед маси селянства виділяються «нетрудовим характером» і розміром своїх прибутків, тому вони як «господарства глитайського типу» повинні сплачувати більші податки26. Ознайомлення зі змістом публікацій у тогочасних центральних часописах про оподаткування індивідуальних селянських господарств засвідчує, що ідеологічний чинник у цьому питанні був досить дієвим. Велася мова про те, що звільнення від податку 35% незаможних господарств цілком справедливе, а перекладання тягаря оподаткування на плечі заможних власників землі доречне27. У 1928 р. такі господар­ ства під примусом були зобов’язані продати державі за досить низькими цінами до 35% власного врожаю і сплатити 45% усього сільськогосподарського податку, який накладався на село28. Врешті саме цей селянський прошарок більшовицьке керівниц­ тво звинуватило у провокуванні хлібозаготівельної кризи. Проте не лише заможне селянство було невдоволене системою оподаткування, про яке постійно висловлюва­ лося на сільських сходах, а й інші групи селян виявляли незадоволення своїм еконо­ мічним становищем, що сприяло наростанню соціальної напруженості. Було практично припинено нормальне постачання селян товарами широкого вжитку. Внаслідок втручання держави в ринкове ціноутворення на зерно дедалі ча­ стіше висловлювалося невдоволення розцінками на хліб, селяни цілком справедливо вважали їх занизькими відносно цін на промтовари. Постійними були нарікання на 23 Котик Ю.В., Корновенко С.В. Становлення та діяльність податкових органів УСРР у період непу (1921–1929 рр.). – С.99. 24 Гай-Нижник П. Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР (1917–1930 рр.). – С.210. 25 Лазуренко В.М. Українське фермерство: злет і падіння (1921–1929 рр.). – С.376. 26 Зотів  В. Класові моменти в законодавстві про сільськогосподарське оподаткування  // Український агроном. – 1928. – №7/8. – С.28. 27 Славгородський  В. Оподаткування сільськогосподарським податком індивідуальних селянських господарств  // Радянський селянин. – 1928. – №11/12. – С.10. 28 Лазуренко В.М., Паскаленко В.Є. Український фермер в добу НЕПу. – С.134. Український історичний журнал. – 2022. – №5 118   Валентин Лазуренко, Владислав Очеретяний дешевизну селянської праці. Наприклад, у листах селян Вінницької округи були скар­ ги на те, що «все треба продавати дешево, а щоб злагодити собі пальто, треба продати одну десятину землі»29. Постійний тиск на селян щодо реалізації зерна в період, найбільш вигідний дер­ жаві, за низькими цінами, підтверджується тим фактом, що, наприклад, за п’ять мі­ сяців 1926–1927  госп.  р. обсяги реалізованого селянством хліба збільшилися на 25– 30% при зростанні вартості зерна лише на 3–6%30. Тобто селянин не міг сам обирати найвигідніший період року для продажу збіжжя, а був змушений виконувати розпо­ рядження командно­адміністративної системи, щоб не накликати на себе каральних санкцій. Це викликало хвилю нового невдоволення. Маючи можливість отримати на ринку більшу ціну, власник селянського господарства не був зацікавлений у форсу­ ванні реалізації зерна, особливо кормових культур31. Сукупність усіх окреслених чинників призвела до хлібозаготівельних труд­ нощів. Держава все більше втручалась у планування й реґулювання хлібних цін. На різноманітних засіданнях лунали емоційні заклики, ставилася вимога як­ найшвидше «усуспільнити» торговельний хлібооборот. Преса, яка була голосом партійної ідеології, рясніла прокламаціями про так званий «стихійний хлібний ринок» і необхідність підпорядкування його плановим засадам. У періодичних виданнях другої половини 1920­х  рр. зустрічаємо значну кількість публікацій із питань політики хлібозаготівель. Критиці піддавалося саме українське селян­ ство, адже йшлося про те, що в УСРР, попри посилений попит на хлібному ринку, мовляв, продовжують збільшуватися хлібні запаси у селянських госпо­ дарствах. Робився наголос на тому, що в інтересах держави і «трудового селян­ ства» потрібно вдатися до низки заходів, скерованих на стимулювання хлібної пропозиції32. Водночас на законодавчому рівні розпочалися гоніння на «спекулянтів» та «куркулів», яких було оголошено винними в «підриві хлібозаготівель». Із 1928  р. активно почала застосовуватися декларована Кримінальним кодексом УСРР 1927  р. кримінальна відповідальність селян, котрі не бажали «дарувати» державі результати копіткої праці з власної землі. Аґресивні більшовицькі мето­ ди мали кілька спрямувань: насамперед покарати «винних» і водночас показати селянським «масам», що буде з тими, хто не бажатиме здавати зерно на умовах, продиктованих державою33. Проте такі заходи не змінили ситуацію, а ще більше віддаляли селянство від ідей влади в аграрній політиці, провокували подальше соціальне напруження. У цілому, слід зазначити, що основною причиною зниження продуктивності зерновиробництва була не просто недалекоглядна та неефективна політика держави, а її виразно неґативне ставлення до вільного селянина­товаровиробника, який праг­ нув зберегти таку необхідну для ефективного функціонування зорієнтованого на ри­ нок господарства свободу в галузі підприємництва. Партійно­радянське керівництво не бажало критично поглянути на результати власної роботи, натомість переклало провину на «куркуля», закидаючи йому зберігання значних залишків хліба у власних коморах, затримку, а то й відмову «здавати» його державі. 29 Зінченко А. Нариси історії подільського селянства: 1917–1930 рр. – Вінниця, 2008. – С.220. 30 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2502. – Арк.2. 31 Беркаш В. Питання політики хлібозаготівель // Український агроном. – 1928. – №2. – С.10. 32 Там само. – С.9. 33 Гриневич Л. Стаття 127 КК УСРР як важіль боротьби з приватником в умовах розгортання надзвичайних заходів на початку 1928 р. – С.180. Український історичний журнал. – 2022. – №5 Селянське зерновиробництво в УСРР у другій половині 1920-х рр.: проблема державного диктату 119 Отже хаотично шукаючи шляхи виходу з кризи, влада почала творити жупел «ворога», «куркуля», який нібито «свідомо гальмував» хлібозаготівлі. Суто адмі­ ністративними методами власників селянських господарств змушували збільшувати кількість законтрактованих площ пшениці й жита (та, відповідно, розраховуватися за врожай на вигідних для держави, але здирницьких для селянина умовах). Було про­ голошено курс на посилення хлібозаготівель і, водночас, – на максимальну економію споживання зерна селянськими родинами, для чого запроваджено ряд репресивних щодо селянства заходів. Партійне керівництво, всупереч очевидній господарсько­економічній діяльно­ сті, відверто не бажало визнавати помилковість власних рішень і розпоряджень, які в основі своїй і вели до поступового зниження обсягів товарної частини зернового господарства. Така недалекоглядність зазвичай прикривалася демагогічними поси­ ланнями на «злу волю» так званого «куркуля». Ми свідомо вживаємо вислів «так званого», оскільки в матеріалах тогочасної радянської статистики, які стосувалися належності селян до соціальних груп, такого терміна просто не існувало. Натомість було середняцьке, вищесереднє, заможне селянство. Хлібним труднощам сприяла не лише податкова політика, внаслідок якої селя­ нин або переставав засівати землю в масштабах попередніх років, або просто при­ ховував реальний урожай, щоб мати зерно для посівної кампанії, прокорму худоби та задоволення потреб власної родини, а й дедалі більший політичний тиск кремлів­ ської верхівки, спрямований на поневолення селян шляхом насильницької колективі­ зації. З цією метою у країні розгорнулася активна пропаґандистська кампанія щодо необхідності «усуспільнення» сільського господарства, яке нібито було необхідне для «піднесення добробуту» основної маси селянства, збільшення ринку збуту та сировини для великої промисловості, технічної перебудови й «соціалістичного ко­ оперування» з метою викорінення так званих «капіталістичних складників села». Особливий акцент робився на тому, що шляхом втягнення в колгоспи основної маси селянства буде викорінено «індивідуалізм» у хліборобстві. Цілком зрозуміло, що по­ дібна політика вела до знищення селянина як власника й господаря; відповідно він поступово втрачав зацікавленість у веденні власного господарства. Підсумовуючи, слід зазначити, що в умовах української радянської дійс­ ності другої половини 1920­х  рр. політика держави стосовно селянства означала посилення його експлуатації через форсування темпів індустріалізації, що при­ звело до неґативних наслідків у забезпеченні населення продовольством, до катастрофічної руйнації як сільського господарства у цілому, так й умов життя десятків мільйонів українських селян. Унаслідок експериментів владної верхівки саме їх існування опинилося спочатку в лещатах господарської кризи, а потім і Голодомору 1932–1933 рр. REFERENCES 1. Abrazumova, O.M., & Kornovenko, S.V. (2017). Suspilno-politychna aktyvnist selianstva USRR u roky nepu. Cherkasy. [in Ukrainian]. 2. Hai­Nyzhnyk, P. (2006). Podatkova polityka Tsentralnoi Rady, uriadiv UNR, Ukrainskoi Derzhavy, USRR (1917–1930 rr.). Kyiv. [in Ukrainian]. 3. Hrynevych, L. (2011). Stattia 127 KK USRR yak vazhil borotby z pryvatnykom v umovakh rozhortannia nadzvychainykh zakho­ div na pochatku 1928 r. Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky, 20, 177–192. [in Ukrainian]. 4. Kalinichenko, V.V. (1991). Selianske hospodarstvo v dokolhospnyi period (1921–1929). Kharkiv. [in Ukrainian]. 5. Kotyk, Yu.V., & Kornovenko, S.V. (2016). Stanovlennia ta diialnist podatkovykh orhaniv USRR u period nepu (1921–1929 rr.). Cherkasy. [in Ukrainian]. 6. Kulchytskyi, S. (1996). Komunizm v Ukraini: pershe desiatyrichchia (1919–1928). Kyiv. [in Ukrainian]. 7. Kulchytskyi, S.V. (2000). Nepivska kontseptsiia “kooperatyvnoho sotsializmu”. Sutnist i osoblyvosti novoi ekonomichnoi polityky v ukrainskomu seli (1921–1928 rr.), 85–114. Kyiv. [in Ukrainian]. Український історичний журнал. – 2022. – №5 120   Валентин Лазуренко, Владислав Очеретяний 8. Lazurenko, V.M. (2013). Ukrainske fermerstvo: zlet i padinnia (1921–1929 rr.). Cherkasy. [in Ukrainian]. 9. Lazurenko, V.M., & Paskalenko, V.Ye. (2011). Ukrainskyi fermer v dobu NEPu. Cherkasy. [in Ukrainian]. 10. Marochko, V.I. (2003). Zernova problema ta „kryza khlibozahotivel”. Holod 1932–1933 rr. v Ukraini: prychyny ta naslidky, 265– 278. Kyiv. [in Ukrainian]. 11. Marochko, V.I. (1995). Ukrainska selianska kooperatsiia: istoryko-teoretychnyi aspect (1861–1929 rr.). Kyiv. [in Ukrainian]. 12. Morozov, A.H. (1993). Selo i hroshi: Ukrainska kredytna kooperatsiia v dobu nepu. Cherkasy. [in Ukrainian]. 13. Morozov, A.H. (2020). Silskohospodarskyi kredyt v dobu nepu (1921–1929). Cherkasy. [in Ukrainian]. 14. Zinchenko, A. (2008). Narysy istorii podilskoho selianstva: 1917–1930 rr. Vinnytsia. [in Ukrainian]. Valentyn LAZURENKO Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Professor at Department of History and Law, Cherkasy State Technological University (Cherkasy, Ukraine), v.lazurenko76@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000­0002­3441­4485 Vladyslav OCHERETIANYI Postgraduate, Department of History and Culture of Ukraine and Special Historical Disciplines, H.Skovoroda University in Pereiaslav (Pereiaslav, Ukraine), ocheret97@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000­0002­0360­7532 Peasant Grain Production in UkrSSR in the Second Half of the 1920s: The Problem of State Dictate Abstract. The purpose of the article is to highlight Ukrainian peasant grain production in the second half of the 1920s, to analyze the agrarian policy of the Soviet regime, which led to slow, destructive processes in agriculture. The methodological basis of the research is the principles of historicism, objectivity, scientificity, multifactoriality and comprehensiveness. The application of problem­chronological, comparative­historical, statistical, logical­analytical, concrete­search methods contributed to the discovery of the essence and logic of the ambiguous social­political and socio­economic processes of the period under study. Scientific novelty is determined by the involvement and elaboration of sources from the problem raised, a critical view of its understanding. The entire range of factors that determined the situation of agriculture in Soviet Ukraine in the second half of the 1920s was analyzed. The main results of the study. A wide range of issues related to the development of grain production as the main source of income of Ukrainian peasant farms in the specified period is considered. The dynamics of the growth of the area of peasant sowings and the process of reducing the number of no­draft and no­remanence farms were analyzed. It has been found that the strengthening of command­ administrative pressure, the forced course towards industrialization caused not just negative, but destructive processes in the economic life of the Ukrainian peasantry. The study made it possible to establish that the Soviet authorities used the economic strengthening of Ukrainian grain producers from the mid­1920s in their own interests, increasing financial pressure on peasants with further devastating consequences for their farms for the Bolsheviks’ social experiment in the form of collective farms. The article systematically highlights positive and negative trends in grain production; the cause­and­effect relationships of relevant processes and phenomena in the policy of the Soviet government in the second half of the 1920s are analyzed and their consequences in the socio­economic plane are shown. Keywords: peasant farm, grain crops, sown area, destructive processes, social differentiation, tax policy.

Similar Items