До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)

До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)

Мета статті полягає у висвітленні конкурентної боротьби українців за зарубіжні ринки у другій половині ХVІІ ст. Методологія дослідження оперта на принципи історизму й детермінізму. Застосовано як загальнонаукові (системного аналізу, синтезу, аналогії, узагальнення), так і спеціальні історичні (кр...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:Український історичний журнал
Datum:2022
1. Verfasser: Гуржій, О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2022
Schlagworte:
Дискусії
Online Zugang:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188132
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.) / О. Гуржій // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 168-176. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188132
record_format dspace
spelling Гуржій, О.
2023-02-12T19:18:55Z
2023-02-12T19:18:55Z
2022
До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.) / О. Гуржій // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 168-176. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
0130-5247
DOI: doi.org/10.15407/uhj2022.05.168
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188132
339(470+571):(477)«165»
Мета статті полягає у висвітленні конкурентної боротьби українців за зарубіжні ринки у другій половині ХVІІ ст. Методологія дослідження оперта на принципи історизму й детермінізму. Застосовано як загальнонаукові (системного аналізу, синтезу, аналогії, узагальнення), так і спеціальні історичні (критичного опрацювання та зіставлення джерел, компаративності, проблемно-хронологічний) методи. Наукова новизна. Вперше порушується питання про правомірність тверджень істориків-попередників щодо функціонування всеросійського ринку у зазначений період і переосмислюється роль українців у цьому процесі. Висновки. Міжнародна ситуація другої половини ХVІІ ст. зумовила цілий ряд кризових економічних і суспільно-політичних явищ у Речі Посполитій та Українській державі, котрі, проте, відкрили сприятливі перспективи для Московії в галузі торгівлі. Водночас торгівельні інтереси українців уряди багатьох країн не брали до уваги. Конкурентна боротьба у цій галузі спонукала торгових людей Гетьманщини шукати й освоювати нові шляхи та ринки для реалізації своєї продукції, зокрема в напрямках Угорщини, Молдавії, Волощини, Прибалтики, Сходу.
The purpose of the paper is to cover the competitive struggle of Ukrainians for foreign markets in the second half of the seventeenth century. The research methodology is based on the principles of historicism and determinism. Both general scientific (system analysis, synthesis, analogy, generalization) and special historical (critical analysis and comparison of sources, comparability, problem-chronological) methods are used. The scientific novelty. For the first time, the question of the legitimacy of the claims of previous historians about the functioning of the all-Russian market at that time is raised and the role of Ukrainians in this process is reconsidered. Conclusions. Separating from the Polish-Lithuanian Commonwealth during the National Revolution, Ukraine acquired several fundamentally important economic problems. One of them was the possibility of free maritime trade. In particular, in the north the territory of the first covered part of the Baltic coast, and in the south the Ukrainian lands occupied by it had access to the Black Sea. Although decentralized, politically and economically weakened Poland could not fully guarantee trade across the Baltic Sea, where various foreign merchants, especially Germans, were determined to be powerful competitors, Ukrainians used this path. After leaving the Commonwealth, the situation in this matter, of course, became much more complicated. On the Black Sea coast, the power of Turks and Tatars, who were constantly at war with Muscovy, increased. By joining the Russian state, Ukrainian merchants formally joined the only seaside port in the distant and inhospitable Arkhangelsk, through which Muscovy conducted the most part of its foreign trade. However, nobody expected the new competitors with opened arms here. The road through Pskov and Novgorod to Narva, which was under Swedish rule, did not make things any easier. The division of Ukraine into several parts, mainly on the left bank and the right bank, greatly complicated domestic and foreign trade; merchants were defenceless against the authorities of that countries through which they passed. The local armed conflicts caused problems as well. The international situation in the second half of the seventeenth century caused a number of crisis economic and socio-political phenomena in the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Ukrainian state, which nevertheless opened favourable prospects for Muscovy in the field of trade. At the same time, the trade interests of Ukrainians were not taken into account by the governments of many foreign countries. Competitive struggle in this area prompted the merchants of the Hetmanate to seek and establish new ways and markets for the sale of their products, in particular in Hungary, Moldaviia, Wallachia, the Baltic States and the East.
uk
Інститут історії України НАН України
Український історичний журнал
Дискусії
До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)
On the Question of the Formation of the All-Russian Market: the Ukrainian Context (Second Half of the Seventeenth Century
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)
spellingShingle До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)
Гуржій, О.
Дискусії
title_short До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)
title_full До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)
title_fullStr До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)
title_full_unstemmed До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.)
title_sort до питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина хvіі ст.)
author Гуржій, О.
author_facet Гуржій, О.
topic Дискусії
topic_facet Дискусії
publishDate 2022
language Ukrainian
container_title Український історичний журнал
publisher Інститут історії України НАН України
format Article
title_alt On the Question of the Formation of the All-Russian Market: the Ukrainian Context (Second Half of the Seventeenth Century
description Мета статті полягає у висвітленні конкурентної боротьби українців за зарубіжні ринки у другій половині ХVІІ ст. Методологія дослідження оперта на принципи історизму й детермінізму. Застосовано як загальнонаукові (системного аналізу, синтезу, аналогії, узагальнення), так і спеціальні історичні (критичного опрацювання та зіставлення джерел, компаративності, проблемно-хронологічний) методи. Наукова новизна. Вперше порушується питання про правомірність тверджень істориків-попередників щодо функціонування всеросійського ринку у зазначений період і переосмислюється роль українців у цьому процесі. Висновки. Міжнародна ситуація другої половини ХVІІ ст. зумовила цілий ряд кризових економічних і суспільно-політичних явищ у Речі Посполитій та Українській державі, котрі, проте, відкрили сприятливі перспективи для Московії в галузі торгівлі. Водночас торгівельні інтереси українців уряди багатьох країн не брали до уваги. Конкурентна боротьба у цій галузі спонукала торгових людей Гетьманщини шукати й освоювати нові шляхи та ринки для реалізації своєї продукції, зокрема в напрямках Угорщини, Молдавії, Волощини, Прибалтики, Сходу. The purpose of the paper is to cover the competitive struggle of Ukrainians for foreign markets in the second half of the seventeenth century. The research methodology is based on the principles of historicism and determinism. Both general scientific (system analysis, synthesis, analogy, generalization) and special historical (critical analysis and comparison of sources, comparability, problem-chronological) methods are used. The scientific novelty. For the first time, the question of the legitimacy of the claims of previous historians about the functioning of the all-Russian market at that time is raised and the role of Ukrainians in this process is reconsidered. Conclusions. Separating from the Polish-Lithuanian Commonwealth during the National Revolution, Ukraine acquired several fundamentally important economic problems. One of them was the possibility of free maritime trade. In particular, in the north the territory of the first covered part of the Baltic coast, and in the south the Ukrainian lands occupied by it had access to the Black Sea. Although decentralized, politically and economically weakened Poland could not fully guarantee trade across the Baltic Sea, where various foreign merchants, especially Germans, were determined to be powerful competitors, Ukrainians used this path. After leaving the Commonwealth, the situation in this matter, of course, became much more complicated. On the Black Sea coast, the power of Turks and Tatars, who were constantly at war with Muscovy, increased. By joining the Russian state, Ukrainian merchants formally joined the only seaside port in the distant and inhospitable Arkhangelsk, through which Muscovy conducted the most part of its foreign trade. However, nobody expected the new competitors with opened arms here. The road through Pskov and Novgorod to Narva, which was under Swedish rule, did not make things any easier. The division of Ukraine into several parts, mainly on the left bank and the right bank, greatly complicated domestic and foreign trade; merchants were defenceless against the authorities of that countries through which they passed. The local armed conflicts caused problems as well. The international situation in the second half of the seventeenth century caused a number of crisis economic and socio-political phenomena in the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Ukrainian state, which nevertheless opened favourable prospects for Muscovy in the field of trade. At the same time, the trade interests of Ukrainians were not taken into account by the governments of many foreign countries. Competitive struggle in this area prompted the merchants of the Hetmanate to seek and establish new ways and markets for the sale of their products, in particular in Hungary, Moldaviia, Wallachia, the Baltic States and the East.
issn 0130-5247
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188132
citation_txt До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.) / О. Гуржій // Український історичний журнал. — 2022. — Число 5. — С. 168-176. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT guržíio dopitannâproformuvannâvserosíisʹkogorinkuukraínsʹkiikontekstdrugapolovinahvííst
AT guržíio onthequestionoftheformationoftheallrussianmarkettheukrainiancontextsecondhalfoftheseventeenthcentury
first_indexed 2025-11-25T23:10:39Z
last_indexed 2025-11-25T23:10:39Z
_version_ 1850579309054394368
fulltext Український історичний журнал. – 2022. – №5 Від середини ХVІІ ст., коли українці боролися за свою національну незалежність і створення власної держави, Московія поступово почала перетворюватися на одну з потужних країн у Східній Європі, без участі якої вже практично не вирішувалася жодна міжнародна проблема. В межах зовнішньополітичних інтересів і компетенції Кремля визначилося кілька першочергових завдань. По­перше, залишалося до кінця невирішеним питання стосовно приєднання українських і білоруських реґіонів, що перебували у залежності від влади Речі Посполитої. По­друге, загострилася пробле­ ма необхідності просування (економічного, політичного, територіального) у прибал­ тійські області. По­третє, на кінець століття дедалі очевиднішою ставала неминучість Анотація. Мета статті полягає у висвітленні конкурентної боротьби українців за зарубіжні ринки у другій половині ХVІІ  ст. Методологія дослідження оперта на принципи істориз­ му й детермінізму. Застосовано як загальнонаукові  (системного аналізу, синтезу, аналогії, узагальнення), так і спеціальні історичні  (критичного опрацювання та зіставлення джерел, компаративності, проблемно­хронологічний) методи. Наукова новизна. Вперше порушу­ ється питання про правомірність тверджень істориків­попередників щодо функціонування всеросійського ринку у зазначений період і переосмислюється роль українців у цьому проце­ сі. Висновки. Міжнародна ситуація другої половини ХVІІ ст. зумовила цілий ряд кризових економічних і суспільно­політичних явищ у Речі Посполитій та Українській державі, котрі, проте, відкрили сприятливі перспективи для Московії в галузі торгівлі. Водночас торгівельні інтереси українців уряди багатьох країн не брали до уваги. Конкурентна боротьба у цій галузі спонукала торгових людей Гетьманщини шукати й освоювати нові шляхи та ринки для реа­ лізації своєї продукції, зокрема в напрямках Угорщини, Молдавії, Волощини, Прибалтики, Сходу. Ключові слова: всеросійський ринок, Україна, Московія, Річ Посполита, Османська імпе­ рія, Німеччина, торгові люди. Олександр ГУРЖІЙ доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник, відділ історії України середніх віків та раннього нового часу, Інститут історії України НАН України (Київ, Україна), oleksandrgurzij003@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000­0001­6941­4488 До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.) DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2022.05.168      УДК: 339(470+571):(477)«165» ДИСКУСІЇ Український історичний журнал. – 2022. – №5 До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.) 169 збройного протистояння з Туреччиною та її васалом Кримським ханством. Усі ці завдання так чи інакше поєднувалися в концептуально­стратегічних планах вищого керівництва Московії. Водночас досягнення поставлених цілей ускладнювалося ці­ лим комплексом об’єктивних причин. Адже у воєнному конфлікті з Польщею на боці Москви виступали Швеція та Османська імперія. Проте ці ж держави виявилися претендентами на «польсько­литовську спадщину» в разі досягнення колективного успіху. Зокрема Швеція прагнула закріпити за собою панівне право на Прибалтику та Литву, Туреччина і Кримське ханство – на українські землі. З іншого боку, царські інтереси на Балтиці спонукали уряд Олексія Михайловича йти на спілку зі владою Речі Посполитої та на встановлення мирних взаємин із мусульманським Півднем. Проти Османської імперії можна було виграшно діяти лише у союзі з Польщею, але тоді виникала необхідність поступатися Україною. Певною мірою послабила напруженість у міжнародній обстановці суспільно­по­ літична та економічна криза, що розгорнулася в Речі Посполитій і відкрила відпо­ відні сприятливі перспективи для Москви. Зрозуміло, що в тій складній ситуації торгові інтереси українців іноземними країнами не бралися до уваги. Проте давні традиційні шляхи продовжували функціонувати. Один з таких проліг через Київ на захід  – Галичину, Польщу й далі в Німеччину. Він з’єднав російські торгові центри з центральноєвропейськими  (Вроцлав, Лейпциґ, Франкфурт та ін.). Шляхове розга­ луження з Московії, що йшло північніше через Варшаву чи вздовж південного узбе­ режжя Балтійського моря  (через Риґу, Кеніґсберґ, Ґданськ) неабияк «наближувало» Північну Німеччину, Голландію, Англію. Товари доставлялися головним чином гу­ жовим транспортом, частково судноплавними річками. Хоча при цьому товарообіг через сухопутні кордони помітно поступався морським поставкам1. На той період домінуючу роль у зовнішній торгівлі Московії продовжував віді­ гравати Архангельськ  – великий річковий і перший морський порт країни, що роз­ ташовувався на початку дельти Північної Двіни, у 45  км від її впадіння в Біле море. Про наповнення його казни від грошових зборів з іноземних купців (адже місто ко­ ристувалося правом самоуправління) може свідчити митна відомість, яку навів член шведського посольства в Москві при Олексієві Михайловичу Йоганн Кільбурґер у «Короткій звістці про російську торгівлю, яким чином вона відбувалася через усю Росію в 1674  р.». Так, за його даними, у 1654  р. митні податки тут становили 54 031 руб., у 1658 р. – 91 742 руб., у 1662 р. – 58 090 руб., у 1666 р. – 72 601 руб., у 1670  р.  – 66  021  руб. Як бачимо, вони досягли великих обсягів, але мали й значні щорічні коливання в розмірах, що, зрозуміло, залежало від кількості прибулих неґо­ ціантів і реалізації їхнього товару. Причому, як зазначив названий автор, всі іноземці, якої б нації не були, зі своїх товарів мито сплачують одноразово: в Архангельську, Новгороді та Пскові по 6  грошових одиниць з кожної сотні. А якби хтось з них не схотів чи не зміг реалізувати продукцію у цих містах і поїхав би до Москви, то спо­ чатку мав сплатити «проїзне» мито в розмірі 10  грошових одиниць із кожної сот­ ні загальної вартості товару, а потім ще 6  одиниць на сотню в московській митниці. Вивозити товар у зворотному напрямку без виплати мита дозволялося на суму вве­ зеного та вже раніше оплаченого2. В 1693  р. в Архангельську існували 29  торгових «домів» іноземних купців і прибували до 40 суден щорічно. Про початок формування нових засад і закріплення північних напрямків у сфе­ рі зовнішньої торгівлі Московії може свідчити Валієсарський договір зі Швецією від 1 Захаров В.Н. Западноевропейские купцы в России. Эпоха Петра І. – Москва, 1996. – С.101–102. 2 Кильбургер И.Ф. Краткое известие о русской торговле, каким образом она производилась чрез всю Россию в 1674 г. – Санкт­Петербург, 1820. – С.145. Український історичний журнал. – 2022. – №5 170   Олександр Гуржій 20 грудня 1658 р., який ознаменував певні, хоч і тимчасові, політичні й дипломатич­ ні успіхи царського уряду в боротьбі за Прибалтику. Так, у пункті  6 ішлося про до­ мовленість між сторонами щодо можливості торговим людям, які живуть «у Свеї», у фінській, естонській, лівонській, іжевській і карельській «землях», «вольно и без помешки, после пошлиннаго одного платежу в прямой таможне», їздити на ринки до Москви, Великого Новгорода, Пскова та Ладоґи. Також надавався дозвіл на їх пе­ ребування з товарами в Литві, Білорусі, на півночі «и в иных царского величества землях и в городах», але при пред’явленні відповідних «проезжих грамот начальных людей, откуда они приезжали, у первых порубежных воевод». Своєю чергою моско­ витам дозволялося «торговать вольно в королевском городе Стекольні», в Або, Виборґу, Ризі, Коливані, Руґодиві, Нових Кінцях, Карелії «и иных его королевскаго величества городах»3. Стосовно ж України, той факт, що, починаючи від Б.Хмельницького, всі його наступники на гетьманському уряді укладали  (або підписували) нові угоди­статті з царським урядом, свідчить: Москва трактувала Україну як окрему державу, а володар булави вважався її головою й носієм верховної влади4. Б.Хмельницький намірявся мати стосунки з Московією за прикладом відносин Угорщини, Молдавії, Волощини та Османської імперії, тобто у формі номінального васалітету. Проте царський уряд відразу взявся за вивчення відносин усередині України, її фінансової системи, еконо­ міки, контактів з іноземними державами. Надалі Москва намагалася пов’язати пи­ тання отримання Гетьманщиною доходів із перебуванням і контролем своїх воєвод на українській території. Незважаючи на те, що стосунки між Московією та Швецією швидко погірши­ лися, але зі змісту досягнутих домовленостей стає цілком очевидним двостороннє прагнення до певної стандартизації митних зборів, а саме встановлення одноразово­ го податку, замість кількох попередніх різнохарактерних, при перетинанні кордону торговцями. Як відомо, Б.Хмельницький наприкінці свого гетьманування також орієнтувався на налагодження союзницьких стосунків зі шведським королем, при цьому погрожу­ ючи розривом взаємин із російським царем. Апріорі можна припустити, що договір між Московією та Швецією потенційно розширив територіальний простір і для тор­ гових людей тих українських земель, котрі відійшли від Речі Посполитої й опинили­ ся під владою Кремля. 30 січня (9 лютого) 1667 р. у с. Андрусово поблизу Смоленська між Московією та Польщею було підписане перемир’я, яке повністю іґнорувало політичні й еконо­ мічні інтереси Гетьманщини, хоча не могло не позначитися на торгівлі українців, адже в документі розглядалися попередні умови товарообігу між населенням «Великої Росії», Корони Польської та Великого князівства Литовського і закріплювалися май­ бутні. Йшлося, зокрема, про проїзд купців по всіх містах без будь­яких ускладнень із боку влади названих країн, але з «проезжими грамотами» та без «заказаной» (забо­ роненої) продукції. Обговорювався вільний проїзд річкою Двіною до Риґи купців зі Смоленська. Мито для всіх торгових людей визначалося по всій території однако­ ве, за домовленістю зацікавлених сторін. Угода мала діяти до червня 1678  р. Отже Гетьманщині довелося пристосовуватися до нових суспільно­політичних реалій, адже Польща за тих обставин передавала Сіверську землю під управління Московії, 3 1658 г., декабря 20. Договор, учинённый на съезде в Валиесаре полномочными российскими и шведскими послами // Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗРИ). – Собр. 1­е. – Т.І. – Санкт­Петербург, 1830. – №240. – С.468–478. 4 Яковлів А. Україно­московські договори в ХVII–XVIII віках. – Варшава, 1934. – С.4–5. Український історичний журнал. – 2022. – №5 До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.) 171 визнавала входження Лівобережної України до її складу, а Білорусь і Правобережна Україна  (крім Києва) залишалися під владою Речі Посполитої. При цьому Січ юри­ дично мала перебувати під адмініструванням обох держав, але фактично – царату5. Вочевидь 1667 р. став знаменним для внутрішньої та зовнішньої торгівлі Московії, а через неї й України, економіка якої дедалі більше підпадала у залежність. 22  квітня того року було оприлюднено так званий Новоторговий статут, який пев­ ною мірою можна пов’язувати з початком утворення умов для всеросійського ринку та проникнення його до світової системи торгівлі. Кодифіковані правові нормативи ставили під ще більший контроль феодально­кріпосницької адміністрації всю купів­ лю і продаж продукції, але вже не тільки переважно в інтересах державної казни, а  й купців із великим капіталом. За таких обставин у владної верхівки формувалось усвідомлення того, що завдяки торгівлі значною мірою можна досягти національної могутності і власної розкоші. Водночас усі положення документа, що стосувалися іноземної торгівлі, ще більш чіткіше набували ідей протекціонізму та виразно про­ явилися у системі митних зборів із неґоціантів. При цьому залишалося прагнення царського уряду не лише залучити якомога більше валюти у країну, а й утримання її з метою подальшого перекарбування в російські гроші  (зрозуміло, з вигодою, прибут­ ками для себе). Політика меркантилізму, що головно спрямовувалася на галузі торгівлі, об’єк­ тивно сприяла зміцненню політичної бюрократії, суверенітету держави та запобіган­ ню заходам іноземних урядів і купців опанувати ринки Московії своїм капіталом. Однак статут, у принципі не змінюючи феодально­кріпосницького підґрунтя тор­ гівлі, тим самим обмежував її розвиток, не сприяв поступу буржуазних відносин6. Формальною ж причиною появи цього законодавчого акта стало те, що «по чело­ битью Московского государства гостей и гостиных сотен и чорных слобод торговых людей от приезжих иноземцов во многих обидных торгах, которые проходили в Московском государстве и Великие Росии в порубежных городех помешкою продол­ жительные войны, и того ради приезжие иноземцы безстрашно учали товары худые поддельные, как в серебре и в золоте в литом и в пряденом, так и в поставках в сукнах и в иных заморських товарех в царствующий град Москву и в городы Великие Росии привозить, в которых товарех подлино обличины, и такие худые товары сысканы, и руским торговым людем в заповедех в промытах убытки и домовные разорения учинились»7. Пункт 12 скасовував попереднє диференційоване митне обкладання і встанов­ лював єдиний рублевий податок, а саме 10 «денег» з 1 руб., або 5% із продажної вар­ тості товару речового, «а не с вещевых товаров со всяких имать пошлины по 8 денег с рубля»8. Як не дивно це виглядає, але в підрозділі «Устав торговле в царствующем граде Москве и во всей Великой России» у черговий раз обмежувалася торгівля у столи­ ці: «А чтоб на Москве и в городех иноземцы никаких товаров врознь не продавали. А  будет учнуть врознь продавать и те товары имать  (забирати  – О.Г.) на великого государя. А иноземцом с иноземцы никакими товары не торговать и не менять, и 5 1667 г., генваря 30. Договор о перемирии на 13 лет и 6 месяцев между государствами Российским и Польским на съезде в деревне Андрусове полномочными послами // ПСЗРИ. – Т.І. – №398. – С.656–669. 6 Базилевич К. В. Элементы меркантилизма в экономической политике Алексея Михайловича  // Учёные записки МГУ. – Вып.41. – Москва, 1940. 7 1667 г., апреля 22. Новоторговый устав // Российское законодательство Х–ХХ вв.: В 9 т. – Т.4: Законодательство периода становления абсолютизма. – Москва, 1986. – С.117. 8 Там же. – С.120. Український історичний журнал. – 2022. – №5 172   Олександр Гуржій руским приезжим людем не продавать и не менять же»  (пункт  3)9. Тобто голов­ не місто держави продовжувало залишатися закритим для іноземної торгівлі, а Архангельськ зберігав своє прероґативне становище  (пункт  1). Про українців без­ посередньо не йшлося, однак зазначалося про необхідність посилення контролю за прибулими вірменами, греками та купцями з «литовської сторони»10. У зв’язку з останнім положенням, стає не зовсім зрозумілим твердження сучасної дослідниці про те, що «для українських купців і торговців він (тобто Новоторговий статут  – О.Г.) створив сприятливі умови по пожвавленню торговельно­економічних зв’язків із Росією»11. Практично нічим не підтверджуючи таке положення, авторка посилається на працю О.Чистякової кінця 1950­х рр.12 У коментарях до статуту наводилася певна система грошових митних зборів в еквівалентах: 1 руб. = 100 коп. = 200 «денег»; 1 алтин = 3 коп. = 6 «денег»; 1 грив­ на = 10 коп. = 20 «денег». Цікаво зазначити, що у середині ХVII ст. з’явилися нові види податків і держав­ них заходів у сфері отримання доходів у Польщі. Так, було запроваджено акцизи, «шеленжні» (від «szelog»  – «мідна монета») та «гіберни»  («hiberna»). Акциз пе­ редбачав загальний збір із населення міст у вигляді відсотку від вартості товарів при купівлі чи продажу. Шеленжні податки поширювалися на спиртні напої  (так званий податок десятого шеленґа). Гібернами обкладалися королівські й костельні маєтки. Ці податки йшли на утримання війська13. Одночасно щось схоже відбувалося з дер­ жавними податками й у Московії, але під дещо іншими назвами. На початок 1670­х рр. московський експорт та імпорт набув великих обсягів і різноманітності. Лише з Нарви 1673  р. «за море» відправляли різні види прядива, коноплю, шкури волів, кіз, лосів, хутро соболів, куниць, білок, зайців, лисиць, кі­ шок, зернові  (ячмінь, овес, жито), бобові  (горох), крупи, борошно, вершкове мас­ ло, солонину, копчену яловичину, сушену рибу, хміль, мило та ін.14 Із Німеччини в Архангельськ 1671 р. морем надходили перлини, срібна бахрома, вироби зі золота та срібла, коштовне каміння, різні види дорогих тканин, фарба, олов’яні таці й тарілки, дзвони, підсвічники, ліхтарі, папір, капелюхи, зброя, хімічні речовини15. В експорті помітно домінувала натуральна продукція, а в імпорті – реміснича та мануфактурна. Що, відповідно, свідчило про слабкість промислового виробництва в Московії. Причому, на відміну від більш­менш демократичних засад в українській торгів­ лі (де було фактично нівельовано кріпосницькі відносини, а купецтву, особливо інозем­ ному, тодішня влада надавала значні преференції), в російській, за свідченням іноземця, необмежено керували царські «комерції радники». «Користолюбний шкідливий цей стан,  – зазначав І.Кільбурґер,  – складається з досить значної кількості людей купець­ кого звання та мають голову чи старшину; між ними є кілька німців, а саме Клінк Бернґард і Фолеґер в Амстердамі, і Томас Келерман у Москві». Ці управителі розсели­ лися по різних місцях держави й отримали право на купівлю першими товару, котрий їм необхідний або сподобався, хоч і з дотриманням інтересів казни. З метою охоплення якомога ширшого простору для товарообігу, вони в усіх великих містах призначали від 9 Там же. – С.132. 10 Там же. – С.131. 11 Стрішенець О.М. Товарне виробництво і торгівля в Україні (друга половина ХVII – кінець ХVІІІ ст.). – Чернівці, 2009. – С.252. 12 Чистякова Е.В. Новоторговый устав 1667 года // Археографический ежегодник за 1957  г. – Москва, 1958. – С.93–121. 13 Бардах Ю., Леснодорский Б., Пиетрчак М. История государства и права Польши. – Москва, 1980. – С.224. 14 Кильбургер И.Ф. Краткое известие о русской торговле... – С.53–55. 15 Там же. – С.87–93. Український історичний журнал. – 2022. – №5 До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.) 173 одного до трьох уповноважених, яким у вигляді царських «факторів» надавали приві­ леї «гостей» (неґоціантів). Утискуючи місцевих купців, викликали вороже ставлення до себе серед населення. В окремих випадках справа доходила до того, що розлючені меш­ канці могли «зламати шию всім гостям». Управителів, котрі підпорядкували у Сибіру соболиний промисел, а в Архангельську – заморський торг, радячи цареві встановити казенну монополію, нерідко звинувачували в підриві торгівлі на Балтиці, в обмеженні вільної купівлі та продажу, у прагненні лише «набити грошима» власні кишені16. Доволі ориґінально характер і форми торгівлі в Московії, до якої долучалися й українці, описав Якоб Рейтенфельс у своїх «Сказаннях» (1680 р.). За його спостере­ женнями, особисто цар «веде» всі найважливіші торгові справи в державі, і лише ін­ коли «входить у товариство» зі своїми підданими чи іноземцями на підставі обопіль­ ної згоди й вигоди. За останніх обставин він стає ніби опікуном неґоціантів, але за бажанням може скасувати правила, домовленості чи затвердити нові. За будь­яких умов царський товар мав продаватися першим, що робило торгівлю його компань­ йонів певною мірою обмеженою й залежною. Крім того, на думку автора, розбагатілі купці були змушені «насолоджуватися» набутим капіталом лише «у скринях», адже в Московії підданим можна безпечно вихвалятися всім чим завгодно, тільки не багат­ ством. Щодо торгівлі дорогим соболиним хутром, то всі московити зобов’язували­ ся купувати його не інакше, як у царя  (за посередництва Сибірського приказу), і за встановленою ним ціною. Іноземцям надавалися незначні пільги при сплаті митних зборів. Російські купці могли перетинати кордон тільки за офіційним дозволом і з особистим зобов’язанням повернення. За свідченням автора «Сказання», вони мали за кордоном кілька основних «складських місць», на які поширювалася «незвичайна свобода»: у шведському «Гольмі», литовському Вільні, лівонських Ревелі й Ризі та «інших сусідніх місцях», куди вони звозили свою продукцію і продавали її «без уся­ кого утруднення»17. Як бачимо, про вільну конкурентну торгівлю  – одну із запорук становлення буржуазних відносин – навіть не доводиться говорити. Отже на кінець ХVІІ ст. Москва, як столиця, ще не перетворилася на той «нервовий вузол», що «в’яже у складну суцільну мережу всесвітній розвиток»18. Натомість жителі Києва  (як у самому місті, так і поза ним) дедалі активніше долу­ чалися до іноземної торгівлі. Зокрема на Печерську в 1680  р. на найвищому рівні було дозволено прибулим із­за кордону купцям не лише здійснювати купівлю та про­ даж, а й «товари складати»  (тобто діяти на постійній основі)19. Так зі східних країн сюди привозили великі партії маслинової олії, мигдалю, рису, ізюму, тютюну, шаф­ рану, прянощів, різного виду тканини, вогнепальну й холодну зброю  (в тому числі багато оздоблену), приганяли табуни коней тощо. У 1680­х рр. продукцію широкого асортименту з європейських держав до міста поставляли, наприклад, купці М.Суслов і Р.Якимович. Їхній щорічний товарообіг нерідко досягав 15–20  тис.  руб. Кияни, в тому числі й купці­греки, котрі мешкали в Нижньому місті, систематично відвідува­ ли ринки Польщі, Німеччини, Данії20. Не можна заперечувати й того факту, що за рахунок українських торгових людей поповнювався кількісний та якісний склад ро­ сійського купецтва, які, зокрема, опанували ринок Москви, перебиралися на постій­ не місце проживання на російські території. 16 Там же. – С.156–158. 17 Рейтенфельс Я. Сказания светлейшему герцогу тосканскому Козьме III о Московии / Пер с лат. А.Станкевича. – Москва, 1905. – С.133. 18 Клименко П. Місто і територія на Україні за Гетьманщини 1654–1754. – К., 1926. – С.1. 19 Закревский Н.В. Описание Киева. – Т.1. – Москва, 1868. – С.219. 20 Історія Києва: В 3 т., 4 кн. – Т.2: Київ періоду феодалізму і капіталізму. – Київ, 1986. – С.22. Український історичний журнал. – 2022. – №5 174   Олександр Гуржій Відокремившись від Речі Посполитої у ході Національної революції, Україна, про­ те, зіткнулася з кількома принципово важливими економічними проблемами. Однією з них стали ускладнення у вільній морській торгівлі. Зокрема на півночі територія Польщі охоплювала узбережжя Балтики, а на півдні (через українські землі) вона мала вихід на Чорномор’я. І хоча децентралізована, політично й економічно ослаблена Річ Посполита не могла в повній мірі ґарантувати торгівлю через Балтійське море, де по­ тужними конкурентами виступали різні іноземні купці, в першу чергу німецькі, однак українці користувалися цим шляхом. Після виходу зі складу Речі Посполитої ситуація, зрозуміло, неабияк ускладнилася. Натомість на Чорноморському узбережжі посилила­ ся влада турків і татар, які перманентно воювали з Московією. Після приєднання до Російської держави, українські торгові люди формально долучалися до єдиного приморського порту в далекому Архангельську, через який велася основна зарубіжна торгівля Московії. Проте нових конкурентів тут, звісно, не чекали. Не полегшував справу і шлях через Псков та Новгород на Нарву, котра пере­ бувала під владою Швеції. Поділ України на кілька частин, головно на лівобережну і правобережну, не­ абияк ускладнював внутрішню й зовнішню торгівлю, часто зумовлював беззахисність купців перед діями можновладців тих країн, через які вони проїздили. Додавали проблем і збройні локальні конфлікти. Так, турки, захопивши частину Поділля, по­ чали наводити тут свій лад. У 1672 р. вони пограбували валки жителів Лівобережжя, що їздили по сіль у Волощину  (всього 900  підвід). Сіль висипали на землю, а во­ лів привласнили21. Того ж року київські купці зі своїми товарами вирушили через Ґданськ на ринки Німеччини. На шляху через польські володіння на них напали слу­ ги маґната Лещинського й пограбували22. В 1680  р. татарський загін напав на кара­ ван кременецьких торгових людей23. Відомі численні випадки лихої долі українців, які транспортували свою продукцію через землі Московії. Українцям із Кам’янця­ Подільського, Бара, Снятина, Шаргорода, Борщова королівська влада заборонила їздити в Італію, Угорщину по мед і вино, а потім привозити їх у Річ Посполиту для торгівлі24. Урядники, котрі збирали індукту та евекту  (ввізне й вивізне мито) часто зловживали своїм становищем, завищували збори в кілька разів, привласнювали купецькі товари, а потім перепродували їх. Продовжувала залишатися невпорядкованою не лише митна, а й монетна систе­ ма. Зокрема на Правобережжі набували поширення монети, карбовані маґнатами, державою й українськими гетьманами. Відомо, що П.Дорошенко мав свого майстра грошової справи, який згодом перебрався до Росії25. Ще на початку 1660­х рр. на території Речі Посполитої, як зазначив шляхтич і купець Ян Пасек, «неповноцінні шеляґи заполонили польський ринок, а срібної та зо­ лотої монети за неї стільки пішло за кордон, що ті, хто винен у цьому, повинні були б відповісти за це, стільки лиха між людьми наробила ця справа»26. Обіг «лихої» мідної монети, яку намагалися збувати українцям замість золотої і срібної, набирав обертів і в Московії. Зокрема у Севську царський уряд розпочав карбування низькопробних «чехів», в яких лише четверту частину ваги становило срібло, а решту  – домішки 21 Компан О.С. Міста України в другій половині ХVІІ ст. – К., 1963. – С.289. 22 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России (далі – Акты ЮЗР). – Т.ІХ. – Санкт­Петербург, 1877. – С.35–39. 23 Ткаченко М. Нариси історії Кременчуччини до початку XVIII  ст.  // Записки Історично­філологічного відділу УАН. – Кн.24. – К., 1929. – С.77. 24 Компан О.С. Міста України в другій половині ХVІІ ст. – С.289. 25 Акты ЮЗР. – Т.ХІІ. – Санкт­Петербург, 1882. – С.70. 26 Reszty rękopisu Jana Chryzostoma Paska, deputata z powiatu Lelowskiego (1656–1688). – Wilno, 1861. – S.311. Український історичний журнал. – 2022. – №5 До питання про формування всеросійського ринку: український контекст (друга половина ХVІІ ст.) 175 інших металів. Жителі Наддніпрянщини відразу забракували гроші «нового дела» та відмовилися продавати за них свої товари. Проте розпочалася боротьба вищої влади Московії за витіснення з України польських «старовічних» монет27. Якщо царський уряд і надавав можливість безмитної торгівлі українським куп­ цям на підвладній йому території, то часто­густо чітко визначав її географічні межі та шлях, яким можна транспортувати продукцію. Так, в іменній грамоті 1678 р. зазнача­ лося: «По челобитью киевского войта Ждана Тадрина и всех мещан велено в Киеве и в малороссийских городах  […] торговати сухим и водным путем до Смоленска. А Десною – до Брянска беспошленно, а в Смоленске и в Брянске и в иные городы те ездить и с товаров своих пошлин не платить»28. Наприкінці ХVІІ ст. в Московії продовжували діяти попередні заборони на «за­ повідні» товари. Однак, щоб не втрачати можливий зиск, царський уряд удався до деяких нових заходів. Так, стосовно спиртних напоїв було наказано облаштувати в Україні спеціальні «кухлеві двори», куди місцевий алкоголь поставлявся за низьки­ ми цінами, а потім за офіційним дозволом відправлявся до Москви, де тамтешніми купцями реалізовувався за більш високими розцінками29. Однак у цьому випадку царська влада відчула потужний опір гетьманського правління, яке й собі прагнуло мати прибутки, а тому організувало контроль за вивозом горілки. Як би там не було, але потік українських торгових людей до російських міст по­ ступово збільшувався. Лише впродовж жовтня 1693  – серпня 1694  рр. до Москви прибули понад 60 купців із Ніжина, Києва, Опішні, Полтави, Стародуба, Батурина, Коропа та ін.30 У зв’язку з викладеним вище історичним матеріалом, виникає принципове те­ оретико­методологічне питання: чи варто поширювати (застосовувати) стосовно виробництва в Україні другої половини ХVІІ  ст. термін «товарне», без будь­яких обумовлень  (як це робить, наприклад, О.Стрішенець)? Адже, по­перше, переваж­ на кількість дослідників як радянського періоду, так і новітнього залучають його для означення пізнішої доби  (принаймні починаючи з другої половини ХVІІІ  ст.)31. По­друге, на нашу думку, доречніше у цьому випадку використовувати поняття «про- сте товарне виробництво», яке слід уважати більш доцільним щодо соціально­еконо­ мічних формацій добуржуазного часу, за якого виробник цілеспрямовано виготовляв продукцію для продажу, на ринок. У монографії ж О.Стрішенець часто­густо йдеться про ті галузі виробництва, котрі задовольняли головним чином внутрішні потреби, зокрема і «двори» феодалів32. І, нарешті, останнє. Хотілося б конкретніше побачити, що концептуально нового привнесла авторка в розкриття заявленої нею теми порів­ няно з попередниками, скажімо, з істориками 1960–1980­х рр. (І.Гуржій, О.Компан, В.Маркіна, В.Борисенко, І.Шульга), окрім необґрунтованого  (за рахунок несистема­ тизованого підбору фактів) «розширення» хронологічних рамок товарного вироб­ ництва та «зародження» (?) купецтва у другій половині ХVІІ ст. Отже означені вище питання мають дискусійний характер, а тому потребують переконливої доказової бази та поглибленої арґументації. 27 Спаский И.Г. Русская монетная система. – Ленинград, 1962. – С.70–71. 28 Российский государственный архив древних актов. – Ф.229. – Оп.1. – Стп.114. – Ч.2. – Л.98. 29 Там же. – Стп.97. – Л.22. 30 История Украинской ССР: В 10 т. – Т.3: Освободительная война и воссоединение Украины с Россией. Начало разложения феодализма и зарождение капиталистических отношений  (вторая половина ХVII–XVIII  вв.). – К., 1983. – С.139. 31 Гуржій І.О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця ХVІІІ ст. до 1861 р.). – К., 1962. – 206 с. 32 Див.: Стрішенець О. Товарне виробництво і торгівля в Україні... – С.216–219. Український історичний журнал. – 2022. – №5 176   Олександр Гуржій REFERENCES 1. Bardakh, Ju., Lesnodorskij, B., Pietrchak, M. (1980). Istorija gosudarstva i prava Polshi. Moskva. [in Russian]. 2. Chistjakova, E.V. (1958). Novotorgovyj ustav 1667 g. Arkheograficheskij ezhegodnik za 1957 g. Moskva. [in Russian]. 3. Hurzhii, I.O. (1962). Rozvytok tovarnoho vyrobnytstva i torhivli na Ukraini (z kintsia XVIII st. do 1861 r.). Kyiv. [in Ukrainian]. 4. Kompan, O.S. (1963). Mista Ukrainy v druhii polovyni ХVII st. Kyiv. [in Ukrainian]. 5. Spaskij, I.G. (1962). Russkaja monetnaja sistema. Leningrad. [in Russian]. 6. Strishenets, O.M. (2009). Tovarne vyrobnytstvo i torhivlia v Ukraini (druha polovyna ХVII – kinets ХVIII st.). Chernivtsi. [in Ukrainian]. 7. Zakharov, V.N. (1996). Zapadnoevropejskie kuptsy v Rossii. Epokha Petra I. Moskva. [in Russian]. Oleksandr HURZHII Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor, Chief Research Fellow, Department of History of Ukraine of the Middle Ages and Early Modern Times, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), oleksandrgurzij003@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000­0001­6941­4488 On the Question of the Formation of the All-Russian Market: the Ukrainian Context (Second Half of the Seventeenth Century Abstract. The purpose of the paper is to cover the competitive struggle of Ukrainians for foreign markets in the second half of the seventeenth century. The research methodology is based on the principles of historicism and determinism. Both general scientific (system analysis, synthesis, analogy, generalization) and special historical (critical analysis and comparison of sources, comparability, problem­chronological) methods are used. The scientific novelty. For the first time, the question of the legitimacy of the claims of previous historians about the functioning of the all­Russian market at that time is raised and the role of Ukrainians in this process is reconsidered. Conclusions. Separating from the Polish­Lithuanian Commonwealth during the National Revolution, Ukraine acquired several fundamentally important economic problems. One of them was the possibility of free maritime trade. In particular, in the north the territory of the first covered part of the Baltic coast, and in the south the Ukrainian lands occupied by it had access to the Black Sea. Although decentralized, politically and economically weakened Poland could not fully guarantee trade across the Baltic Sea, where various foreign merchants, especially Germans, were determined to be powerful competitors, Ukrainians used this path. After leaving the Commonwealth, the situation in this matter, of course, became much more complicated. On the Black Sea coast, the power of Turks and Tatars, who were constantly at war with Muscovy, increased. By joining the Russian state, Ukrainian merchants formally joined the only seaside port in the distant and inhospitable Arkhangelsk, through which Muscovy conducted the most part of its foreign trade. However, nobody expected the new competitors with opened arms here. The  road through Pskov and Novgorod to Narva, which was under Swedish rule, did not make things any easier. The division of Ukraine into several parts, mainly on the left bank and the right bank, greatly complicated domestic and foreign trade; merchants were defenceless against the authorities of that countries through which they passed. The local armed conflicts caused problems as well. The international situation in the second half of the seventeenth century caused a number of crisis economic and socio­political phenomena in the Polish­Lithuanian Commonwealth and the Ukrainian state, which nevertheless opened favourable prospects for Muscovy in the field of trade. At the same time, the trade interests of Ukrainians were not taken into account by the governments of many foreign countries. Competitive struggle in this area prompted the merchants of the Hetmanate to seek and establish new ways and markets for the sale of their products, in particular in Hungary, Moldaviia, Wallachia, the Baltic States and the East. Keywords: All­Russian market, Ukraine, Muscovy, Polish­Lithuanian Commonwealth, Ottoman Empire, Germany, merchants.

Ähnliche Einträge