Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст.

У статті досліджуються українсько-болгарські літературні зв’язки ХІХ ст., основні етапи і напрями їх розвитку. Особлива увага приділяється питанню ролі особистих контактів між літераторами в процесах творчого обміну й взаємовпливу української і болгарської літератури....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Піскіжова, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
Schlagworte:	Україна в європейських міжнародних відносинах
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188178
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. / В. Піскіжова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 129-145. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188178
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1881782025-02-09T17:00:13Z Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. Features of Ukrainian-Bulgarian literary connections in XIX of century Піскіжова, В. Україна в європейських міжнародних відносинах У статті досліджуються українсько-болгарські літературні зв’язки ХІХ ст., основні етапи і напрями їх розвитку. Особлива увага приділяється питанню ролі особистих контактів між літераторами в процесах творчого обміну й взаємовпливу української і болгарської літератури. В статье исследуются украинско-болгарские литературные связи ХIХ в., основные этапы и направления их развития. Особенное внимание уделяется вопросу роли личных контактов между литераторами в процессах творческого обмена и взаимовлияния украинской и болгарской литературы. In the article analizes Ukrainian-Bulgarian literary connections of the nineteenth century, the milestones and directions of their development. Particular attention is paid to the role of personal contacts between writers in the process of creative exchange and interaction of Ukrainian and Bulgarian literature. 2011 Article Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. / В. Піскіжова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 129-145. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188178 uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Україна в європейських міжнародних відносинах Україна в європейських міжнародних відносинах
spellingShingle	Україна в європейських міжнародних відносинах Україна в європейських міжнародних відносинах Піскіжова, В. Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
description	У статті досліджуються українсько-болгарські літературні зв’язки ХІХ ст., основні етапи і напрями їх розвитку. Особлива увага приділяється питанню ролі особистих контактів між літераторами в процесах творчого обміну й взаємовпливу української і болгарської літератури.
format	Article
author	Піскіжова, В.
author_facet	Піскіжова, В.
author_sort	Піскіжова, В.
title	Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст.
title_short	Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст.
title_full	Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст.
title_fullStr	Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст.
title_sort	особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у хіх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Україна в європейських міжнародних відносинах
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188178
citation_txt	Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. / В. Піскіжова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 20. — С. 129-145. — Бібліогр.: 46 назв. — укр.
series	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
work_keys_str_mv	AT pískížovav osoblivostíukraínsʹkobolgarsʹkihlíteraturnihzvâzkívuhíhst AT pískížovav featuresofukrainianbulgarianliteraryconnectionsinxixofcentury
first_indexed	2025-11-28T08:10:25Z
last_indexed	2025-11-28T08:10:25Z
_version_	1850020919807836160
fulltext	Владислава Піскіжова ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКО-БОЛГАРСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ХІХ ст. У статті досліджуються українсько-болгарські літературні зв’язки ХІХ ст., основні етапи і напрями їх розвитку. Особлива увага приділяється питанню ролі особистих контактів між літераторами в процесах твор - чого обміну й взаємовпливу української і болгарської літератури. Ключові слова: болгарське відродження, література, літературо - знавство, літературні зв’язки, творчій обмін, взаємовплив. Українсько-болгарські літературні зв’язки мають тривалу історичну традицію. Час їх становлення сягає кінця Х ст., що зумовлюється насам - перед політичними причинами — офіційним прийняттям християнства Першим Болгарським царством 865 року, а згодом і Давньоруською дер - жавою 988 року. Саме з Болгарії на територію Східної Європи почала ширитися церковнослов’янська мова (у тому числі завдяки зусиллям видат - них просвітників Кирила і Мефодія), що стала основою для розвитку літературної мови середньовічної України і зрештою всіх сучасних слов’ян - ських мов. Упродовж перших десятиліть після християнізації на Русі актив - но розповсюджувалася грецька література теософського змісту, пере кладена церковнослов’янською мовою безпосередньо у самій Болгарії служителями культу охрідського патріархату. У переважній більшості це були богослу - жебні книги і проповідницькі твори як, наприклад, «Четьї Мінеї» та «Ізбор - ник Святослава» (або Симеонів збірник), зібрання творів візантійських богословів, «Богословіє» Іоанна Дамаскина, «Хроніка» Іоанна Малали тощо. Разом із цим Київська Русь була знайома і з нечисленними оригі - нальними творами власне болгарських авторів таких, як «Учительне Єван - геліє» Костянтина Преславського та апокрифами, створеними пред став - никами поширеного впродовж Х–ХІ ст. у Болгарії єретичного релі гійного руху богомильства. Чи не найпопулярнішим на Русі оригінальним твором болгарського походження була «Азбучна молитва» (її авторство досі зали - шається не встановленим остаточно, за основними версіями це можуть бути просвітитель Кирил або один із його учнів — Костянтин Преслав ський). Після втрати Болгарією незалежності (унаслідок завоювання її Візан - тією 1018 року), літературна діяльність тут занепадає, проте надходять і набувають неабиякої популярності переклади та оригінальні твори вже київського походження, серед яких — житія руських святих: княгині Ольги, Бориса і Гліба. У процесі взаємного обміну літературою між Болгарією та Давньо - руською державою вироблені спільні традиції стилістики оформлення рукописних книг, зокрема використання елементів тератологічного (тва - ринного) і рослинного орнаментів (заголовній літері надавалася подоба реального або фантастичного звіра, кінцівки літер нагадували пташині дзьоби і крила, хвости і голови риб тощо). Період недовготривалого політичного відродження Болгарії у ХІІ– ХІV ст. (так званий Палеологівський ренесанс) супроводжувався пожвав - ленням взаємного літературного обміну між народами. У ці часи за посе - редництвом болгар на Русі поширюється така літературно-релігійна течія, як християнський містицизм, головним представником якої вважається болгарський (тирновський) патріарх Євтимій (1370–1393 рр.). Набуло популярності також релігійно-філософське вчення ісихазму (засновники — грецькі богослови Григорій Синаїт та Григорій Палама), деякі положення якого, зокрема про слово і мову, лягли в основу реформування патріархом Євтимієм слов’янської писемності (стосувалася головних засад перекла - дання з грецької мови, унормування церковнослов’янської мови, її право - пису і графіки), яка своєю чергою зумовила розвиток емоційно-експре сив - ного стилю «плетіння словес». Серед палких прихильників і послідовників так званої тирновської школи були київські митрополити болгарського походження Кипріан і Григорій Цамблак. Її вплив особливо позначився на українських літературних пам’ятках ХІV–ХV ст. характерним посиленням аскетичних і містичних настроїв, схильністю до стилістичних прикрас і своєю риторичністю1. Після поневолення Болгарії Османською імперією у ХІV ст., упродовж тривалого часу (майже п’ять століть) болгарська літературна діяльність перебувала у глибокій кризі й фактично занепала, залишивши свій творчий потенціал насамперед в усній народнопоетичній творчості та поодиноких оригінальних творах (наприклад, «Історія слов’яноболгарська» Паісія Хилен дарського 1762 року). Відомостей про наявність літературних зв’язків між обома народами за цей період практично не залишилось. Процес їх пожвавлення можна спостерігати лише від ХІХ ст., що пов’язано з «болгарським відродженням», яке саме у цей час набуло апогею свого розвитку — країну охоплює загальне культурне піднесення, прагнення до духовної й політичної свободи, завершується процес формування бол - гарської нації. Водночас ХІХ ст. стає часом завершення формування інших слов’янських націй, що також відбувалося на тлі значних культурних зрушень, які охопили слов’янські країни, зокрема Україну і Болгарію, та увійшли в історію під назвою «слов’янське відродження». Саме в цей час неабиякої популярності набула ідея слов’янської єдності. До найяскравіших прикладів домінування інтеграційних настроїв серед національних еліт 130 Владислава Піскіжова 131Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. українського й болгарського народів ХІХ ст. слід віднести самовіддану працю представників одного народу на ниві культури, науки чи то мистецтва іншого (як це робили Василь Каразін, Марин Дринов, Михайло Драго - манов), що мало велике значення у процесі взаємозбагачення обох культур. Тема українсько-болгарських літературних зв’язків ХІХ ст. неодно - разово поставала у літературознавчих та історичних студіях як вітчизняних (П. Сохань, В. Чорній, Т. Поліщук, Н. Григораш, В. Полєк, Д. Шелудько, Є. Кирилюк, В. Москаленко, В. Дмитрук та ін.), так і болгарських дослід - ників ХІХ–ХХ ст. (І. Шишманов, С. Чілінгаров, І. Конєв, С. Русакієв, П. Ата насов, С. Каракостов, К. Дінчев, Л. Терзійська, Т. Влайков, М. Бичва - ров та ін.)2. Одним із головних предметів вивчення став вплив творчої спадщини українських літераторів, переважно Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка, на болгарську літературу другої половини ХІХ ст. Досліджуючи питання українсько-болгарських літературних зв’язків означеного періоду, передусім слід відстежити їх еволюцію, динаміка якої неупинно зростала, зважаючи на обставини суспільно-політичного й куль - турного розвитку обох народів. Якщо у першій половині ХІХ ст. процес взаємопроникнення літератур лише розпочинався (після тривалого періоду застою), то вже від 50-х років став дедалі активнішим і набув свого апогею у повоєнні десятиліття (після визволення Болгарії 1878 року в результаті російсько-турецької війни), зокрема частішають особисті контакти між українськими і болгарськими літераторами. Напевно найбільш визначною подією в українсько-болгарських літера - турних відносинах першої половини ХІХ ст. стало видання 1829 року в Москві першого тому книги вченого-енциклопедиста закарпатського укра - їнця Юрія Гуци, більш відомого під псевдонімом Венелін, під назвою «Колишні й нинішні болгари в їх політичному, народописному, історичному й релігійному відношенні до росіян» (другий том вийшов з друку вже після смерті автора, а саме 1841 року)3. Її поява є тим більш значущою, оскільки до тих пір ми не знайдемо у вітчизняній історіографії жодної ґрунтовної праці, присвяченої дослідженню історії чи культури Болгарії. У цій книзі Ю. Венелін уперше обґрунтував теорію спільного походження східних і південних слов’ян. Основою для її написання стали матеріали, зібрані вченим під час свого перебування на півдні Бессарабії (вчителював у Кишиневі), де проживала численна болгарська діаспора. За висловлю - ванням І. Молнара (написав передмову до другого 1856 року видання праці), Ю. Венелін відтворив і зв’язав надовго духовний союз між болгарами та іншими слов’янськими народами4. 1830 року Ю. Венелін отримав від Російської Академії наук дозвіл на своє відрядження до Болгарії. У результаті здійснених польових досліджень Ю. Венелін напрацював значний фактичний матеріал (записи народних пісень і приказок, описи обрядових дійств тощо), який використав у своїх книгах: «Граматика нинішньої болгарської говірки», «Про характер народ - них пісень у слов’ян задунайських» (1835 р.), «Про зародження нової болгарської літератури» (1838–1841 роки), «Критичні дослідження щодо історії болгар» (1849 р.)5. Книги Ю. Венеліна набули значної популярності у середовищі того - часної болгарської інтелігенції, що пізніше буде визнано зарахуванням його особи до плеяди діячів болгарського національного відродження. Його ім’я, за висловом першого болгарського україніста Івана Шишманова, «…відоме в нас (мається на увазі у Болгарії — П.В.) з підручників і серед маленьких дітей. Нема Болгарина, щоб не заховував у вдячній памяти того сина України… Венелін став ще в першій половині ХІХ ст. божищем і оракулом болгарського народу, котрий перший раз знайшов в Европі свого гарячого оборонця»6. Після смерті Юрія Венеліна, вдячні болгарські емігранти встановили на його могилі у Москві надгробок з пам’ятним написом: «Нагадав світові про забуте, але колись славне й могутнє плем’я болгар і палко бажав побачити його відродження». Не менш яскравим прикладом глибокої шани до вченого у Болгарії є поява нового болгарського чоловічого ім’я, однозвучного з його прізвищем-псевдонімом — «Венелін». Зрештою, у себе на батьківщині Юрій Венелін справедливо вважається засновником вітчизняної славістики і болгаристики зокрема7. Пізніше, у другій половині ХІХ ст., болгаристичні студії посіли чільне місце у вітчизняній науковій літературі, а їх розвиток відбувався за двома основними напрямами — історичному і літературознавчому із значним домінуванням останнього. У цьому контексті не можна обійти увагою творчий доробок на ниві літературознавчої болгаристики Осипа Бодян - ського, Михайла Максимовича, Ізмаїла Срезневського, Якова Головацького, Олександра Потебні, Миколи Сумцова, Михайла Халанського, Михайла Попруженка, Віктора Григоровича, Костянтина Радченка, Михайла Драго - манова та ін. Слід наголосити на тому, що ці автори досліджували історію розвитку українсько-болгарських літературних відносин, зокрема процеси взаємопроникнення і взаємовпливу української та болгарської літератури8. Так, 1839 року вийшла з друку праця Михайла Максимовича «Історія давньоруської словесності», в якій значна увага приділялася темі впливу староболгарської словесності на розвиток давньоруської9. Ізмаїл Срезнев - ський 1846 року видав «Огляд книгодрукування у Болгарії» — перше бібліографічне зведення болгарських творів10. Пошуковий інтерес Якова Головацького зосереджений і на вивченні творів болгарських просвітителів, що знайшло своє відображення у праці «Коротка відомість о рукописах слов’янських і руських» 1873 року11. Наприкінці 90-х років Михайло Попруженко захистив докторську дисертацію на тему «Синодик царя 132 Владислава Піскіжова Бориса», а також йому належать ґрунтовні бібліографічні дослідження з кирило-мефодіївської проблематики та історії апокрифічної літератури богомильців12. У студії Віктора Григоровича «Огляд слов’янських літе - ратур» 1880 року значна увага приділялася аналізу староболгарської літе - ратури Х–ХІ ст.13 Костянтин Радченко 1898 року видав працю (магістерську дисертацію) під назвою «Релігійний і літературний рух у Болгарії в епоху перед турецьким завоюванням», в якій ґрунтовно дослідив питання впливу Візантії на культурний розвиток Болгарії, зокрема тогочасні літературні відносини між цими країнами. На рубежі ХІХ–ХХ ст. його вишукування зосереджувалися на болгарській апокрифічній літературі, результатом чого стали праці «До історії філософсько-релігійного руху у Візантії і Болгарії ХІV ст.», «Етюди по богомильству» тощо14. Не менш вагомими стали дослідження українських авторів із теми взаємовпливу болгарського та українського фольклору. Так, 1837 року Осип Бодянський захистив магістерську дисертацію на тему «Про народну поезію слов’янських племен», в якій наголосив на неповторності поетично-пісенної спадщини кожного окремого слов’янського народу і необхідності її комп - лексного дослідження, зокрема болгарської юнацької героїчної пісні15. Олександр Потебня 1860 року захистив магістерську дисертацію на тему «Про деякі символи у слов’янській народній поезії», а згодом написав і видав у Варшаві фундаментальну двохтомну працю «Пояснення мало - руських і споріднених народних пісень» (перший том виходить з друку 1883 року, другий —1887), в яких чільне місце належить дослідженням саме болгарського фольклору16. Микола Сумцов у своїх працях «Культурні пере - живання» (1889 р.), «Народні пісні про отруєння зміїною отрутою» і «Легенда про грішну матір» (1893 р.), «Пісні і казки про живого мерця» (1894 р.) вивчав спорідненість і специфіку окремих варіантів болгарської й давньоруської пісенної спадщини17. 1893 року вийшла з друку оригінальна монографія Михайла Халанського «Південнослов’янські оповідки про Кралевича Марка у зв’язку із творами руського билинного епосу», що є своєрідною біографією улюбленого народного героя південних слов’ян, де у хронологічному порядку відтворюються події його історичного та епіч - ного життя18. Автором перших у Болгарії досліджень з історії українсько-болгарських літературних зв’язків ХІХ ст. став Іван Шишманов. Його зацікавленість цією темою вмотивовувалась і тісними творчими, товариськими й родин - ними стосунками з Михайлом Драгомановим, знайомство з яким відбулося у Женеві 1885 року. Пізніше, після повернення до Болгарії, уже як викладач Вищої школи (нині Софійський університет імені Климента Охридського — П.В.), І. Шишманов продовжив співпрацю з М. Драгомановим, який також очолив тут кафедру загальної історії історико-філологічного відділення. 133Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. Починаючи від середини 80-х років, І. Шишманов у переважній більшості своїх праць торкався різноманітних аспектів українсько-болгарських літе - ратурних відносин. Уже у своєму першому ґрунтовному науковому доробку «Значення та завдання нашої етнографії», датованому 1889 роком, І. Шиш - манов активно залучав український матеріал, починаючи від народних билин і дум до сучасних праць, як «Пояснення малоруських та споріднених народних пісень» О. Потебні, «Про історичне значення південноруської народної поезії» М. Костомарова, «Релігійні легенди болгар» і «Політичні пісні українського народу» М. Драгоманова, «Український народний орна - мент, зразки вишивок, тканин і писанок» О. Косач тощо. Пошуки українських джерел привели І. Шишманова 1897 року в Росію та Україну (Київ і Гадяч). Як результат — він — розшукав у архівах цікаві документи з історії болгарської колонії в Одесі, матеріали з рукописної спадщини Ю. Венеліна, що згодом будуть використані вченим у працях «Рукописи Венеліна в Москві», «Перша зустріч Апрілова з Венеліним» та «Апріловський збірник болгарських народних пісень»19. Визначальним кроком у дослідженні І. Шишмановим українсько-бол - гарських літературних зв’язків стала його стаття «Тарас Шевченко, його творчість і вплив на болгарських письменників перед Визволенням» (присвячена 40-й річниці літературної діяльності Івана Франка), що вийшла з друку вже на початку ХХ ст., а саме 1914 року у виданні «Библиотека «Славянска беседа»». За два роки потому статтю перевидано у м. Відні укра їнською мовою під дещо іншою назвою, а саме «Роля України в болгарськім Відродженню. Вплив Шевченка на болгарських поетів перед - визвольної доби»20. «Діяльність Івана Д. Шишманова була вирішальною в історії українсько-болгарських літературних стосунків після визволення Болгарії майже протягом 30–40 років», — зауважував П. Атанасов21. Від початку ХІХ ст. у Болгарії та Україні інтенсивно розвивалася оригінальна література з утвердженням в ній напряму романтизму, а згодом і художнього реалізму, що стали суттєвими ознаками становлення нового болгарського і, відповідно, українського красного письменства. Синхронність і стилістична подібність розвитку літературної діяльності певною мірою зумовлювалася тим, що чимало болгарських митців, серед яких такі відомі прізвища, як Іван Вазов, Ксенофонт (Райко) Жинзифов, Любен Каравелов, Петко Славейков і Христо Ботев деякий час працювали в Україні. Окрім того, багато представників болгарської творчої молоді здобувало освіту в навчальних закладах українських міст, виховувалися на кращих прикладах української літератури, і, відповідно, у подальшому процесі своєї творчості, опиралися на знання, отримані в Україні. Найбільшим болгарським культурно-освітнім осередком в Україні була Одеса. Це місто відіграло значну роль в історії культурного відродження 134 Владислава Піскіжова Болгарії, багато в чому завдячуючи налагодженій тут видавничій справі, а також активній творчій діяльності болгарської інтелігенції. Левова частка тогочасної болгарської книжкової продукції побачила світ саме в Одесі. Зокрема у період з 40-х до 60-х років в одеських видавництвах надруковано понад 30 книг болгарською мовою, серед яких навчально-педагогічна, наукова, критична і художня література. Серед них болгарська поема «Стоян і Рада» Найдена Герова, твори І. Вазова — роман «Під ігом», поема «Громада», збірники віршів «Іванка» і «Красуня», книга Н. Козлева «Історія гайдука Сідері та його вола Голі» тощо. В Одесі здійснив свій переклад болгарською мовою історичної драми М.І. Костомарова «Кремуцій Корд» національний герой Болгарії, поет і публіцист Христо Ботев. На юридич - ному факультеті Новоросійського (Одеського) університету навчався автор славетного твору «Бай Ганю» болгарин Алеко Константинов, який вихо - вувався на творах М. Гоголя й Т. Шевченка22. Проживаючи на території України, болгари активно знайомились із місцевими творчими надбаннями. Жвавий інтерес у болгарських літераторів викликала творчість Тараса Шевченка, що пояснюється близькістю непрос - тих соціально-історичних умов життя обох народів на той час. Численні переклади творів видатного українського поета болгарською мовою, що стала першою іноземною мовою, якою видавалася його поезія, система - тично виходять з друку впродовж другої половини ХІХ ст. До найуспіш - ніших перекладачів слід віднести відомих болгарських митців Райко Жинзифова, Любена Каравелова, Петко Славейкова, які наслідували поета у власній творчості. Тільки «Заповіт» Т. Шевченка перекладено сімома болгарськими поетами і видано друком у двадцяти двох виданнях упродовж 1880–1890 років. Уперше твори Шевченка у перекладі болгарською мовою виходять друком 1863 року в журналі «Новобългарска сбирка» Р. Жинзифова (а саме — третьому розділі цієї збірки під назвою «Гусляр Тараса Шевченка»), де серед інших перекладених і оригінальних творів уміщено шість поезій Кобзаря — «Тополя», «Утоплена», «Катерина», «Думка» («Тече вода…»), «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «Думка» («Вітре буйний»)23. Однак, переклади Р. Жинзифова були доволі критично сприйняті болгарським літературними колами, представники яких наголошували на тому, що автору не вдалося зрозуміти і досягнути глибини переживань українського поета. Слід зауважити, що Т. Шевченко стає для Р. Жинзифова, за його ж власним твердженням, улюбленим і найавторитетнішим учителем. Відомо, що Р. Жинзифов планував перекласти всі поетичні твори Т. Шевченка24. Глибокою пошаною до творчості Т. Шевченка був сповнений Любен Каравелов, що відбилося у багатьох його літературно-критичних і публі - цистичних статтях із численними посиланнями на твори українського поета. 135Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. Л. Каравелов почав перекладати твори Т. Шевченка у 60-ті роки ХІХ ст. під час свого перебування у Москві. Так, дотепер зберігся рукопис його перекладу шевченківської поеми «Неофіти», датований 1864–1865 рр. Твори Т. Шевченка стали для Л. Каравелова взірцем літературної творчості. Він наголошував, що просто «вивчити і осягнути у твори Шевченка аж ніяк неможливо: щоб зрозуміти його, треба передусім пережити і перестраждати те, що пережив і перестраждав Шевченко…»25. Упродовж 1869–1871 рр. переклади шевченківської поезії Л. Каравелова переважно з’являлися на сторінках таких болгарських видань, як «Свобода» (орган Болгарського революційного центрального комітету — П.В.), «Независимост» і «Знание». Серед перекладів — «Тече вода в синє море», «Породила мене мати», уривки з поеми «Єретик» тощо. Воднораз вплив творчості Т. Шевченка позначився і на творах оригі - нального жанру Л. Каравелова, в яких, за висловлюванням І. Шишманова, видатний болгарин часто застосовував улюблений розмір строфи Кобзаря26. Змістовна і стилістична спорідненість Каравелова і Шевченка, на думку багатьох дослідників, особливо чітко простежується у таких творах поетів, як відповідно «Я воскръеси» і «Єретик», «Кога умра» і «Заповіт», «Учете се мои птички» і «І мертвим, і живим…», оповідання «Сока» і «Катерина». Чи не найвідданішим прихильником і талановитим послідовником Т. Шевченка був Петко Славейков, який, власне як і Л. Каравелов, позна - йомився із творчістю українського поета у середині 60-х років ХІХ ст. І. Шишманов зокрема зазначав, що П. Славейков, наслідуючи Т. Шевченка, став справжнім майстром слова, створюючи літературну мову на основі простої, природної й живої мови народу27. Хоча П. Славейков залишив по собі і небагато перекладів шевченківської поезії (серед них — «Минають дні, минають ночі», «Думи, мої, думи», «Причинна»), проте його власні оригінальні твори «Бойка воєвода», «Джерело Біла нога», «Кракра Пер - нишки», «Милена», «Вигнанець», «Пісні про тиранію» сповнені шевченків - ськими інтерпретаціями ідеї свободи, щирими переживаннями за долю поневолених народів, вірою в оновлену землю. До творчості Т. Шевченка зверталися й інші болгарські літератори означеного періоду: Т. Влайков, Г. Бакалов, Г. Белев та ін. Суттєво сприяли розвиткові нової болгарської прози відомі й популярні серед болгарської літературної громадськості твори Марка Вовчка у пере - кладах Л. Каравелова і П. Славейкова. Зокрема Л. Каравелов уважав Марка Вовчка однією з найталановитіших тогочасних малоросійських (україн - ських) письменниць і здійснив переклади шести її оповідань — «Горпина», «Данило Гурч», «Два сини», «Свекруха», «Невільничка», «Кармелюк», більшість з яких опубліковано у болгарських виданнях «Свобода» і «Независимост». 136 Владислава Піскіжова Вагомий внесок у збагачення українців знаннями з історії й культури болгарського народу здійснив український поет Павло Грабовський, який упродовж своєї багатолітньої перекладацької творчості приділяв значну увагу творам Христо Ботева, Добри Чинтулова, Георгія Раковського, Петка Славейкова, Івана Вазова. Так, 1894 року в журналі «Зоря» з’явилися його перші переклади творів народного героя Болгарії Х. Ботева «Хаджі Димитр», «Елегія» та «Молитва»28. До збірки «З чужого поля» (1895 р.) увійшли перекладені ним поезії І. Вазова «До орла» та «В окопищах», в яких болгарський поет закликав сербів і болгар до припинення братовбивчої війни. 1897 року в цьому ж виданні друкувалися інші переклади віршів І. Вазова — «Зимова могила» та «І в душі, і в серцях наших пусто» (згодом увійдуть до збірки «Доля»). На сторінках «Літературно-наукового вісника» П. Грабовський публікував такі свої перекладацькі доробки, зроблені ним під час заслання до Сибіру, як поезії П.Славейкова («Чи почує голос сина»), Г. Раковського («Де б’ється болгарин з лихим супостатом»), Д. Чинтулова («Вставай, юначе»). Відомо, що тільки у 90-ті роки ХІХ ст. П. Грабовський переклав майже 18 творів болгарських поетів. Не можна обійти поза увагою факт широкого висвітлення на шпальтах вітчизняної офіційної й так званої «прогресивної» періодики перебігу подій боротьби болгарського народу за незалежність під час російсько-турецької війни 1877–1878 рр. Остання подавалась як необхідний і незаперечний політичний крок, спрямований на визволення «єдиновірців» і «братів по крові», що зрештою знайшло свій відгук у колах творчої інтелігенції. Так, чимало українських письменників і літературознавців порушували у своїх творчих доробках «слов’янське питання», часто зосереджуючись на бол - гарській тематиці. Зокрема тема національно-визвольної боротьби болгарського народу проти турецької неволі знайшла своє відображення у творчості Михайла Старицького, який разом із М. Драгомановим і М. Лисенком брав активну участь у діяльності київської організації сприяння національно-визвольному руху південних слов’ян. Так, у віршах «Смерть слов’янина» і «До броні!» поет висловив свою гарячу підтримку південним слов’янам у їхній ви - звольній боротьбі такими словами: До броні! Настала година слушна Повстати за край в обороні, Бо вже доконала неволя страшна До броні, слов’яни, до броні!..29 Своєрідним мостом, що сполучав українську і болгарську творчі гро - мади, особливо їх літературні кола, був Михайло Драгоманов. Чимало творів українського вченого вийшли з-під його пера болгарською мовою, серед яких «Слов’янські оповідання про народження Костянтина Великого», 137Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. «Слов’янські варіанти однієї євангельської легенди», «Слов’янські опові - дання про пожертвування власної дитини», «Зауваження про слов’янські релігійні й етичні легенди», «Слов’янські приладки до Едіпової історії» на сторінках вже згадуваного видання «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина»30. Завдячуючи його просвітницькій діяльності, бол - гарська громадськість познайомилася з творчістю українських літераторів Григорія Сковороди, Сидіра Воробкевича, Олени Пчілки, Івана Нечуя- Левицького та ін.31 З Болгарією пов’язані деякі сторінки життя і творчості Лесі Українки (Косач). Літераторка, багато в чому завдячуючи М. Драгоманову, який доводився їй рідним дядьком, знайомилися з болгарським обрядовим фольклором, його власними студіями і працями І. Шишманова. Саме факт перебування М. Драгоманова у Болгарії багато в чому сприяв волінню поетеси дізнатися якомога більше про цю країну. «Чи співають у Болгарії колядки і чи похожі вони на українські? Як там люди обходять різдво? Взагалі багато дечого хотіла б я знати про Болгарію, бо я про неї так як і нічого не знаю, а те, що приходиться в газетах читати, я думаю, наполовину брехня. Як стоїть література болгарська: краще чи гірше за українську?...», — пише вона до М. Драгоманова32. Узагалі в своїх численних листах у Софію, адресованих членам родини М. Драгоманова, особливо доньці Лідії з її чоловіком І. Шишмановим та дружині Людмилі, Леся Українка неодно - разово висловлювала свій намір відвідати Болгарію. Готуючись до цієї подорожі, вона активно вивчала болгарську мову за допомогою студента- медика, болгарина Герасима Клісургського33. Омріяна поетесою подорож до Болгарії здійснилася у червні 1894 р. «Я так рада, що приїхала сюди, що коли б за се треба було б заплатити й справжнім яким лихом, то я б прийняла його з легким серцем», — писала вона в одному із своїх листів до матері34. У болгарський період свого життя Леся Українка, власне як і завжди, багато писала. Інтерес до цієї країни тією чи іншою мірою вплинув на оригінальну творчість поетеси. Упродовж 1895 р. вона написала серію віршів: «Мати-невільниця», «І все-таки до тебе думка лине», «Ворогам», «Північні думи», «До товаришів» тощо, а згодом об’єднала їх у цикл так званих «Невільничих пісень» (вийшли друком того ж 1895 року в галиць - кому виданні «Народ» за № 15–16). До головного лейтмотиву цього циклу слід віднести думки-вболівання авторки за долю слов’янства, насамперед українського народу. Слід зауважити, що «болгарські» поезії Лесі Українки часто сповнені сумом за рідною домівкою: І все-таки до тебе думка лине, Мій занапащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, 138 Владислава Піскіжова У грудях серце з туги, з жалю гине…35 «Безперечно, ми не можемо говорити про якийсь значний вплив або про використання бодай окремих елементів болгарської культури. Однак при ретельному аналізі в її віршах цього періоду можна відшукати певні мотиви, що виникли під впливом культурно-політичного життя південно слов’ян - ських народів», — зауважує В. Москаленко у своїй монографії «Українсько- болгарські літературні та наукові зв’язки кінця ХІХ — початку ХХ ст.»36. Значний інтерес викликає епістолярна спадщина Лесі Українки, дато - вана 1894–1895 рр., де вміщено коментарі на власні спостереження за тогочасною Болгарією. Серед позитивних вражень — захоплюючі краєвиди, особливо гірські пейзажі, еклектика національної й турецької архітектури, народні звичаї й побут тощо. Чи не найбільший негатив літераторка вбачала у ставленні болгар до жінок, яке охарактеризувала як справжню «дикість». Зважаючи на це, вона неодноразово наголошувала, що у Болгарії їй дуже добре живеться і працюється, багато в чому завдячуючи компанії її дядька та його родини, бо інакше вона б тут не жила37. «Одним з найважливіших наслідків софійського періоду життя української поетеси стала її дружба з І. Шишмановим, яка залишила помітний слід в історії українсько-бол - гарських літературно-громадських взаємин», — наголошує В. Моска ленко38. З цим твердженням не можна не погодитись, оскільки саме І. Шишманов ознайомив її з такими визначними постатями, як науковець Д. Матов, письменник А. Константинов, поетеса Х. Белчева, скульптор Б. Шац, піа - ністка Койчу та ін. Після смерті М. Драгоманова, Леся Українка ще деякий час залишалась у Болгарії, допомагаючи його дружині впорядкувати деякі сімейні справи і передусім підтримувала її морально. Отже, перебування поетеси у Болгарії тривало більше року, з червня 1894 р. до серпня 1895 р. Після повернення на батьківщину Леся Українка з теплою ностальгією згадувала болгарський період свого життя: «А я часто згадую Софію.., щоночі вона мені сниться… Чудно сказать, мені скучно навіть за болгар - ською мовою! А така вона здавалась негармонічна»39. Літераторка продов - жувала активне листування зі своєю «болгарською» родиною і просто однодумцями, зазвичай, цікавилася останніми новинами політичного, еко - но мічного, культурного і наукового життя Болгарії, обмінювалася літератур - ними і музичними творами тощо. Вагоме місце у процесі налагодження українсько-болгарських зв’язків у галузі наукової та оригінальної літератури належить галичанину І. Франку — відомому літератору, ученому, громадському діячеві. До широкого спектру його досліджень можна віднести питання таких соціально-культурних явищ, як виникнення і поширення слов’янської писемності, болгарський анти - феодальний рух, зокрема богомильство і гайдуцтво. Зважаючи на це, стає 139Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. зрозумілим часте звертання І. Франка до пам’яток староболгарської літе - ратури, фольклору тощо. 1888 року в збірці «Зерна» (літературно-науковий додаток газети «Буковина») І. Франко опублікував свої переклади чотирьох болгарських гайдуцьких пісень («Сирота йде в гайдуки», «Чого хотіли гайдуки», «Скривджений слуга шукає правди в гайдука», «Дівчина сприяє гайдукові»). Згодом він переклав ще дві гайдуцькі пісні «Листя пише юнак Панчоолу» і «Гей обіцяв заплату», проте їх так і не опублікували за його життя. Розмірковуючи про ідеї, закладені в основу болгарського фольклору на прикладі перелічених пісень (власне у своїй передмові до останніх), І. Франко вказував на спорідненість долі болгарського та українського народів, проводить паралелі в історії національно-визвольних змагань, вказуючи зокрема на подібність явищ української гайдамаччини й болгар - ського руху гайдуків40. У 90-ті роки ХІХ ст. І. Франко захопився ідеєю написання серії розвідок із теми взаємовпливу пісенного фольклору слов’янських народів, зокрема староболгарського на давньоукраїнський. Результатом цієї діяльності стала його найбільша фольклористична праця «Студії над малоросійськими піснями» (уперше вийшла друком тільки 1907 року), де основним об’єктом студіювання став конкретний пісенний сюжет в усіх його відомих на той час варіантах. Аналізуючи різнопланові фактори виникнення й подальшого розвитку кожної окремої пісні, І. Франко не відходить від принципу істо - ризму. Так, він укотре наголошує на факті існування безпосереднього впливу болгарських народних пісень ХVІІ ст. на українські, серед яких «Іван і Мар’яна», «Батько продає дочку турчинові», «Здобуття козаками Варни», «Викуп із неволі», «Дівчина-воячка» тощо41. У праці «Галицько-руські народні приповідки» І. Франко дослідив приблизно 500 болгарських приказок, у тому числі із збірки П. Славейкова «Български притчи или пословици и характерни думи». Він довів існування не лише їх зовнішньої схожості з українськими, а й проаналізував причини цієї подібності. Першим дослідженням І. Франка у галузі староболгарської літератури стала його дисертація на ступінь доктора філософії «Варлаам і Йоасаф. Старохристиянський духовний роман і його літературна історія», написана під науковим керівництвом професора В. Ягича і захищена у Віденському університеті. Згодом, 1896 року в популярному на той час у Болгарії виданні «Сборник за народни умотворения, наука и книжнина» побачила світ частина цієї праці вже в авторському перекладі болгарською мовою самого І. Франка під назвою «Притчата за еднорога и нейният български вариант» («Притча про єдинорога та її болгарський варіант»). «На слов’янському грунті наша притча була не менш популярна, ніж деінде, але не мала 140 Владислава Піскіжова самостійного розквіту, не породила жодних вартісних варіантів, крім єдиного...», — зазначав автор42. Таким єдиним варіантом, на його думку, була так звана «Притча про багатіїв із книг болгарських». «…Вона могла виникнути лише на південнослов’янському грунті, на що, зрештою, вказує назва руських списків «от книг болгарских» і безсумнівні болгаризми сербського тексту. Так само і для визначення часу виникнення нашої притчі гіпотеза про її богомильський характер дає досить надійну точку опори…»43. Удаючись до аналізу тих притч і оповідок, уміщених у «Вар - лаамі і Йоасафі», І. Франко надавав великого значення впливу літератури староболгарської на давньоруську, важливої ролі першої у процесі «…тво - рення розумової і моральної фізіономії руського народу»44. У своїй фундаментальній праці «Історія української літератури» І. Франко ґрунтовно дослідив староболгарське письменство (у розділі під однойменною назвою «Староболгарське письменство»), зокрема літературні пам’ятки за авторством Климента Охридського, Костянтина Преславського («Учительное євангеліє»), Іоанна Екзарха («Шистиднев», «Богословіє»), Чорноризця Храбра («Сказанія о письменах») та ін., богомильстві апокрифи у контексті впливу на розвиток слов’янських культур, української у тому числі. Зокрема зауважував: «Те, що донедавна говорено про вплив бого - милів на весь світогляд не лише болгар і сербів, але також інших слов’янських народів, головно українців, при ближчім огляді показалося фікцією, що не виходить поза наївний, примітивний дуалізм між добром і злом у природі і в людському житті. Так само і в слов’янську літературу богомили не внесли нічого»45. Значний науковий інтерес має праця «Апокрифи і легенди з українських рукописів», в якій зокрема досліджується історія руху богомильства, при - чини його виникнення і наслідки поширення. Не можна обійти увагою і факт, що тривале захоплення І. Франка бол - гарською культурою не могло не вплинути і на результати його поетично- письменницької творчості, підтвердженням чому є спорідненість сюжетів вірша «Сідоглавому» і «Притчи про життя» відповідно з віршем Л. Кара - велова «Чорбаджія та Бурлака» і вже згадуваною «Притчею про єдинорога». Першим виданням І. Франка болгарською мовою вважається повість «Як пан собі біди шукав» у перекладі Г. Бакалова («Де е бедата»), що вийшла з друку 1894 року в болгарському виданні «Работническа биб - лиотека»46. 1890 року в журналі «Български преглед» опубліковано його вірш «Каменярі» (у перекладі болгарською «Зидари»), а 1900 року — оповідання «Муляр» у перекладі Н. Йорданова («Бояджия»). Серед інших перекладачів творів І. Франка був і П. Славейков. Творчість І. Франка, його дослідження у галузі південнослов’янського фольклору і староболгарської літератури, а також поетико-прозові твори 141Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. були добре знаними у Болгарії, а його особа — глибоко шанованою. Підтвердженням цього стало запрошення, що надійшло від болгарського уряду до І. Франка, очолити кафедру слов’янських культур Софійського університету. Цю пропозицію він проігнорував з причини отримання від І. Шишманова повідомлення про те, що болгарський уряд має намір замі - нити болгарських професорів (тих, що боролися за автономію університету) ученими-іноземцями. До болгарського кола спілкування І. Франка належали такі визначні представники болгарської науки й культури, як І. Шишманов, П. Тодоров, Л. Мілетич, С. Романський та багато інших. Отже, бурхливий розвиток українсько-болгарських літературних зв’яз - ків упродовж ХІХ ст. зумовлювався низкою факторів соціально-політичного характеру, а також сприятливим науково-культурологічним підґрунтям. Як для України, так і для Болгарії означений історичний період харак - теризувався піднесенням національної свідомості народів, їх прагненням до національної самоідентифікації. Як вже зазначалося, у ці часи в середовищі прогресивної інтелігенції набувала значної популярності ідея слов’янської єдності. Практично всі слов’янські народи, особливо ті із них, національні права яких обмежувалися, прагнули віднайти своїх ідейних прихильників серед інших слов’янських народів, налагоджуючи з ними різнопланові, у тому числі й творчі контакти. Національне становище болгар під владою Туреччини і національне питання українців у Російській і Австро-Угорській імперіях були однаково проблематичними. Саме ця подібність послужила поштовхом для активного творчого обміну між болгарськими і україн - ськими літераторами, громадськими і науковими діячами для спільного пошуку оптимальних шляхів національного відродження, творчого вира - ження ідей національної свободи. Значною мірою культурному зближенню обох народів сприяла тривала присутність в Україні численної болгарської діаспори, у тому числі тих представників останньої, які тимчасово проживали на українських теренах, здобуваючи освіту у провідних українських навчальних закладах Одеси, Миколаєва, Києва, Львова і Харкова. Патріотично налаштована творча болгарська молодь, послуговуючись подібністю болгарської та української мов, швидко вбирала в себе літературні традиції свободолюбивих україн - ських літераторів, наслідуючи їхні ідеї при створенні власних оригінальних творів. Українсько-болгарські літературні зв’язки впродовж ХІХ ст. пройшли кілька етапів у своєму розвитку. Для останньої чверті століття характерний стрімкий розвиток саме оригінального жанру, з домінантою реалістичного напряму. Також слід наголосити, що розвитку українсько-болгарських літера - турних зв’язків означеного періоду сприяло зміцнення особистих контактів 142 Владислава Піскіжова у середовищі творчої інтелігенції — між літераторами, громадськими діячами і науковцями. Постійний обмін інформацією й творчими здобут - ками, спільна діяльність у наукових та освітніх закладах, творчих гро - мадських і суспільно-політичних організаціях давали плідні результати на ниві літературної праці. 1 Атанасов П. Украинские кириллические старопечатные книги ХVI–ХVII вв. в Болга - рии // Сов. славяноведение. — 1972. — № 6; Литаврин Г. Древняя Русь, Болгария и Византия в ІХ–Х вв. // IХ Международный съезд славистов: история, культура, этнография и фольклор славянских народов. — М., 1983; Медведев И. Ренессансные тенденции поздневизантийской культуры // Культура Византии ХIII — первая ХV в. — М., 1991. 2 Шелудько Д. Впливи Шевченка на Любена Каравелова// Записки історико-філоло - гічного відділу УАН. 1928. — Кн. ХVІІІ; Кирилюк Є. Шевченко і болгарська література // Вітчизна. — 1958. — № 3; Дмитрук В. Сторінки вікової дружби. З історії українсько- болгарських зв’язків ХІХ — початку ХХ століття. — К., 1958; Москаленко В. Українсько- болгарські літературні та наукові зв’язки кінця ХІХ — початку ХХ ст. — К., 1987; Чорній В. Юрій Венелін — будитель слов’янських народів // Проблеми слов’янознавства. — 1990. — № 42; Шишманов І. Роля України в болгарськім відродженню. — Відень, 1916; Чилингиров С. Тарас Шевченко на български // Сборник в честь на профессор Ив. Д. Шиш - манов по случай на тридесетгодишната му научна дейсност (1889–1919). — София, 1920; Каракостов С. Тарас Шевченко и българската литература // Тарас Шевченко. Материали за доклад. — София, 1947; Атанасов П. Иван Франко и България // Славяни. — 1956. — Кн. 2; Русакиев С. Тарас Шевченко и българската литература. — София, 1964; Конев И. Литературни взаимоотношения и литературен процесс. — София, 1974; Терзийская Л. Проникновение и восприятие творчества Т.Г. Шевченко в Болгарии // Болгарский русист. — 1889. — № 6; Динчев К. Тарас Шевченко и българската литературно-фолклорна традиция // Балканистичен форум. — 1996. — Кн. 3. 3 Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и рели ги - озном их отношении к Россиянам. Историко-критические изыскания Юрия Венелина. — М., 1829. — Т. 1; 4 Древние и нынешние болгары в политическом, народописном, историческом и рели - гиозном их отношении к Россиянам. Историко-критические изыскания Юрия Венелина. — М., — 1856. — Т. 2. 5 Венелин Ю. Критические исследования об истории болгар. — М., 1849; О характере народных песен у Славян Задунайских. Набросано Юрием Венелиным. — М., 1835; Венелин Ю. Грамматика нынешнего болгарского наречия. Публикация подготовлена Г.К. Венедиктовым. — М., 1997. 6 Шишманов І. Вказ. праця. 7 Піскіжова В. Болгаристичні студії в Україні ХІХ ст. // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 2009. — Вип. 18. — С. 273–274. 8 Там само. — С. 275–284. 9 История древней русской словесности. Сочинение Михаила Максимовича. — К., 1839. 143Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст. 144 Владислава Піскіжова 10 Срезневский И. Очерк книгопечатания в Болгарии // Журнал Министерства народного просвещения. — М., 1846. — Ч. LI. 11 Головацький Я. Коротка відомість о рукописах слов’янських і руських // Русалка Дністрова. — Львів, 1873. 12 Попруженко М. Синодик царя Бориса. — Одесса, 1897–1899. — Т. 1–2. 13 Обзор славянских литератур. Лекции В. Ив. Григоровича (Записано слушателем его А. Смирновым): [Отд. оттиск из «Филологических записок». Воронеж, 1880]. 14 Радченко К. Религиозное и литературное движение в Болгарии в эпоху перед турец - ким завоеванием. — К., 1898. 15 О народной поэзии Славянских племен. Рассуждение на степень Магистра Фило - софского факультета первого Отделения, кандидата Московского университета Осипа Бодянского. — М., 1837. 16 Потебня А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. — Харьков, 1860; Потебня А. Объяснения малорусских и сродных народных песен: В 2 т. — Варшава, 1883. — Т. 1, 1887. — Т. 2. 17 Сумцов Н. Легенда о грешной матери // Киевская старина. — К., 1893. — Т. 41. — Кн. 5; Сумцов Н. Песни и сказки о живом мертвеце. К., 1894. 18 Халанский М. Южно-славянские сказания о Кралевиче Марке в связи с произве - дениями русского былевого эпоса. Сравнительные наблюдения в области героического эпоса южных славян и русского народа. — Варшава, 1893. — Т. 1–2. 19 Москаленко В.А. Вказ. праця. — С. 59–61. 20 Шишманов І. Вказ. праця. 21 Атанасов П. Иван Шишманов и Украина // Славяни. — 1958. — № 3. — С. 26. 22 Сохань П. Очерки истории украинско-болгарских связей. — К., 1976. — С. 63–64. 23 Новобългарска сбирка. — М., 1863. 24 Русакиев С. Вказ. праця. 25 Каравелов Л. Избрани съчинения. — София, 1956. — Т. 3. 26 Шишманов И. Тарас Шевченко, неговото творчество и неговото влияние върху бъл - гарските писатели преди освобождението// Спомен за Тараса Григориевича Шевченко. — София, 1914. 27 Там само. 28 Грабовський П. Вибрані твори. — К., 1949; Дмитрук В. Сторінки вікової дружби. — Львів. — 1958. — С. 68. 29 Старицький М. Поетичні твори. — К., 1987. — С. 47–48. 30 Піскіжова В. Науково-педагогічна та громадська діяльність Михайла Драгоманова в Болгарії // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 2008. — Вип. 17. — С. 238–251. 31 Там само. — С. 32 Українка Леся. Лист до М.П. Драгоманова від 5 січня 1890 р. // Зібр. творів. В 12 т. — К., 1978. — Т. 10. — С. 46. 33 Українка Л. Лист до М.П. Драгоманова від 5 січня 1894 р. // Твори в десяти томах. — К., 1965. — Т. 9. — С. 160–161. 34 Українка Леся. Лист до О.П. Косач (матері) від 14 червня 1894 р. // Зібр. творів. В 12 т. — К., 1978. — Т. 10. — С. 238. 35 Кармазіна М. Леся Українка. — К., 2003. — С. 178. 36 Москаленко В.А. Вказ. праця. — С. 157. 37 Українка Леся. Лист до М.І. Павлика, 21 травня 1895 р. // Зібр. творів. В 12 т. — К. — 1978. — Т. 10. — С. 302. 38 Москаленко В.А. Вказ. праця. — С. 167–168. 39 Українка Леся. Лист до Л.М. Драгоманової-Шишманової та Ів. Шишманова, 21 серпня 1895 р. // Публікації, статті, дослідження. — К., 1956. — Т. 2. — С. 161; Українка Л. Лист до М.І. Павлика, 2 вересня 1895 р. // Зібр. творів. В 12 т. — К., 1978. — Т. 10. — С. 320. 40 Франко І. Із болгарських пісень народних. Пісні гайдуцькі// Зібрання творів у 50-ти т. — К., 1977. — Т. 10. — С. 73–82. 41 Франко І. Зібрання творів у 50-ти т. — К., 1977. — Т. 42; Малярчук Н. Иван Франко и българското народно творчество // Език и литература. — София. — 1963.— № 2. 42 Франко І. Про Варлаама і Йоасафа та притчу про єдинорога// Зібрання творів у 50-ти т. — К., 1977. — Т. 30. — С. 621. 43 Там само. — С. 654–655. 44 Там само. — С. 572. 45 Франко І. Староболгарське письменство// Зібрання творів у 50-ти т. — К., 1977. — Т. 40. — С. 63. 46 Работническа библиотека. — 1894. — № 14. В статье исследуются украинско-болгарские литературные связи ХIХ в., основные этапы и направления их развития. Особенное внимание уделяется вопросу роли личных контактов между литераторами в процессах творческого обмена и взаимовлияния украинской и болгарской литературы. Ключевые слова: болгарское возрождение литература, литерату ро - ведение, литературные связи, творческий обмен, взаимовлияние. In the article analizes Ukrainian-Bulgarian literary connections of the nineteenth century, the milestones and directions of their development. Particular attention is paid to the role of personal contacts between writers in the process of creative exchange and interaction of Ukrainian and Bulgarian literature. Key words: Bulgarian renaissance literature, literary criticism, literary connections, the creative exchange and interaction. 145Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст.

Особливості українсько-болгарських літературних зв’язків у ХІХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge