Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору

У даній статті висвітлено особливості впливу на італійську державність європейської інтеграції, зокрема Маастрихтського договору. Здійснена спроба визначити політичні, економічні зміни італійської держави та суспільства, спричинених просуванням інтеграційних процесів, з’ясування наслідків таких тр...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2013
Main Author:	Вдовиченко, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2013
Series:	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
Subjects:	Проблеми всесвітньої історії
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188335
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору / В. Вдовиченко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 265-280. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188335
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1883352025-02-09T15:40:40Z Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору Transformation processes in Italian society after the implementation of the Maastricht Treaty Вдовиченко, В. Проблеми всесвітньої історії У даній статті висвітлено особливості впливу на італійську державність європейської інтеграції, зокрема Маастрихтського договору. Здійснена спроба визначити політичні, економічні зміни італійської держави та суспільства, спричинених просуванням інтеграційних процесів, з’ясування наслідків таких трансформацій для позиціонування Італії в ЄС. В данной статье рассматриваются особенности влияния на итальянскую государственность европейской интеграции, а именно Маастрихтского договора. Предпринята попытка определить политические и экономические изменения итальянского государства и общества, вызванных продвижением интеграционных процессов, выяснения последствий таких трансформаций для позиционирования Италии в ЕС. This paper is presenting the view of how European Integration influenced on the Italian State especially after Maastricht Treaty implementation. It was made an attempt to determine political and economic changes of the Italian state and society caused by the European integration enhancement, its consequences for the Italy’s position in the EU. The article examines the attitudes of the Italian political leaders and Italian society towards the processes of further European integration. The analysis is contextualized by taking a historical perspective in particular the period of 1990-s which was characterized by a high changing number of governments responsible for reforms implementation. 2013 Article Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору / В. Вдовиченко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 265-280. — Бібліогр.: 47 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188335 uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми всесвітньої історії Проблеми всесвітньої історії
spellingShingle	Проблеми всесвітньої історії Проблеми всесвітньої історії Вдовиченко, В. Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
description	У даній статті висвітлено особливості впливу на італійську державність європейської інтеграції, зокрема Маастрихтського договору. Здійснена спроба визначити політичні, економічні зміни італійської держави та суспільства, спричинених просуванням інтеграційних процесів, з’ясування наслідків таких трансформацій для позиціонування Італії в ЄС.
format	Article
author	Вдовиченко, В.
author_facet	Вдовиченко, В.
author_sort	Вдовиченко, В.
title	Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору
title_short	Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору
title_full	Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору
title_fullStr	Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору
title_full_unstemmed	Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору
title_sort	трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації маастрихтського договору
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Проблеми всесвітньої історії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188335
citation_txt	Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору / В. Вдовиченко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 265-280. — Бібліогр.: 47 назв. — укр.
series	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
work_keys_str_mv	AT vdovičenkov transformacíjníprocesivítalíjsʹkomususpílʹstvívkontekstíímplementacíímaastrihtsʹkogodogovoru AT vdovičenkov transformationprocessesinitaliansocietyaftertheimplementationofthemaastrichttreaty
first_indexed	2025-11-27T13:21:27Z
last_indexed	2025-11-27T13:21:27Z
_version_	1849949888338460672
fulltext	Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації… 265 Вікторія Вдовиченко ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ІТАЛІЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ В КОНТЕКСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ МААСТРИХТСЬКОГО ДОГОВОРУ У даній статті висвітлено особливості впливу на італійську дер- жавність європейської інтеграції, зокрема Маастрихтського договору. Здійснена спроба визначити політичні, економічні зміни італійської держави та суспільства, спричинених просуванням інтеграційних про- цесів, з’ясування наслідків таких трансформацій для позиціонування Італії в ЄС. Ключові слова: Італія, ЄС, європейська інтеграція, Маастрихтський договір. Створення та розвиток Європейського Союзу — це багатоступеневий процес взаємодії національних урядів демократичних країн Європи та її урядів у пошуку взаємоприйнятних компромісів. Необхідність знаходити та підтримувати консенсус є необхідною складовою кожного з етапів інтеграційного розвитку, оскільки лідери країн ЄС завжди ставили різну мету в процесі інтеграції. Кінець ХХ — початок ХХІ ст. вносить корективи та зміни в інте- граційні процеси Європейського Союзу, які стали базисом для системи міжнародних відносин у Європі. Із підписанням Маастрихтського дого- вору ЄС став прямо та опосередковано впливати на своїх держав-членів, зокрема через інструмент політичної інтеграції, що безпосередньо впли- ває на внутрішню та зовнішню політику національних держав. Актуальність даної теми полягає у спробі оцінки значення та ролі впливу ратифікації Маастрихтського договору на Італійську Республіку протягом 90-х рр. Мета вивчення даного аспекту — намагання про- аналізувати механізми взаємодії між європейською інтеграцією та націо- нальною політикою в Італійській Республіці; визначення політичних, економічних та соціальних трансформацій італійської держави, спричи- нених просуванням інтеграційних процесів та Маастрихтським договором зокрема; з’ясування наслідків подібних трансформацій для позиціону- вання Італії у Європейському Союзі. Різні аспекти зовнішньої політики Італії та її двостороннього спів- робітництва з Україною розглянуті у працях українських науковців, а саме О. Кукотенко1, Р. Калитчак2, Є. Перепелиця3. Вікторія Вдовиченко 266 Російська італьяністика, що займалася вивченням та дослідженням впливу Маастрихтського договору на зовнішню та внутрішню політику Італії, представлена такими науковцями, як О. Барабанов4, І. Лєвін5, В. Любін6. Питаннями італійської ідентичності займаються О. Богати- рьова7, Ю. Вялков8, Е. Маслова9, а систему соціальної відповідальності та соціального захисту розглядає В. Антропов10. Тут важливими представляються роботи італійських дослідників Дж. Ваттімо11, Р. Котта і Л. Верікеллі12, Джанні Бонвінчіні13 про процеси європейської інтеграції та включення в європейську сім’ю Італії після Другої світової війни, І. Ді Камерано14, Л. Калігаріс15, А. Коломбо і Ф. Занноні16 про об’єктивні процеси в міжнародних відносинах на рубежі XX–XXI століть, що зумовили орієнтацію Італії на Європу в цей період, Р. Алібоні та Дж. Бонвінчіні17 про проблеми в зовнішній політиці Італії на європейському напрямку в XXI столітті, Дж. Фара18 про внутрішні полі- тичні, економічні та соціальні складнощі в країні, які обумовлюють особ- ливості європейського напряму сучасної зовнішньої політики Італії. В науковій літературі вплив Європейського Союзу на національних акторів характеризується за допомогою підходу «європеїзації», що харак- теризує процеси, пов’язані із економічною та політичною динамікою та самих національних акторів19. Італійські науковці, що досліджували вплив ЄС на політику Італії, одностайно приходять до висновку, що не існує таких інституційних рамок чи політик, які б не підпадали під вплив «офіційного Брюсселю»20. Було досліджено різні напрями політик в ЄС, включаючи ті, що становлять безпосередній інтерес для громадян (зов- нішня, економічна та конституційна політика), а також ті, що стосуються структурних та соціальних змін (політика зайнятості). За основу береться визначення європеїзації — як поступове впро- вадження європейської політичної та економічної динаміки у національну політику. Італійський учений К. Раделлі, спираючись на концептуальні положення Р. Ладреха, намагається поширити поняття європеїзації на процеси, внаслідок яких політична, соціальна та економічна динаміка ЄС має стати частиною свідомості, висловлювань, ідентичності окремих осіб, а також політичних структур та державної політики. Дослідник від- мовляється розглядати європеїзацію як явище виключно конвергентного характеру, навпаки, він зазначає вірогідність зростання конкуренції між окремими суб’єктами21. 7 лютого 1992 року Італія та іще 11 держав-членів Європейського Співтовариства підписали Договір про створення Європейського Союзу або Маастрихтський договір. Він передбачав не лише завершення ство- рення спільного внутрішнього ринку, валютно-економічного, митного союзів, але й валютну, політичну інтеграцію та створення військово- політичного союзу. Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації… 267 Маастрихтський договір складався з об’єднаних положень, що пред- ставляли саму формацію «Європейський Союз» та цілого комплексу поправок до існуючих договорів (Римського, Вугілля та Сталі, як того вимагав Єдиний Європейський Акт 1986 року), а також 16 нових статей (J-S), 33 декларації та 17 протоколів. Головним же досягненням Мааст- рихтського договору було об’єднання в єдину інституційну структуру цих трьох складових: Європейських співтовариств (ЄОВС, ЄвроАтом, ЄЕС), спільної зовнішньої та безпекової політики, співробітництва у сфері правосуддя та внутрішніх справ22. Підписання Договору означало його подальшу ратифікацію усіма парламентами держав-членів ЄС. Процес ратифікації виявився новим викликом для новоствореного Союзу держав, а, іноді, ставив під загрозу взагалі існування ЄС як об’єднання країн Західної Європи, що йшли шляхом економічної та політичної інтеграції. В. Голдстайн це пояснює тим, що уряди країн керувалися своєрідним «євроейфоризмом» у 1991 році, який зник через рік, коли розпочався процес ратифікації Мааст- рихтського договору державами-членами ЄС23. У вересні 1992 року Голова Сенату Італії Дж. Спадоліні висловлював побоювання, що блокування процесу ратифікації Маастрихтської угоди негативно вплине на подальше проведення реформ у країні. Він наго- лошував на їх вагомості, оскільки країна знаходилася на межі еконо- мічного колапсу24. Міністр закордонних справ Італії Дж. Ді Мікеліс в інтерв’ю газеті «Нью-Йорк Таймс» назвав підписання Маастрихтського договору «найкращим та, водночас, найгіршим здобутком»25. Питання впливу підписання Маастрихтського договору Італією необ- хідно розглянути в трьох площинах. До першої належить аналіз зов- нішньої політики Італії та діяльності уряду на міжнародній арені після підписання Маастрихтського договору. Друга площина — це наслідки впливу Маастрихтського договору та європейської інтеграції на внут- рішню політику Італії, економіку країни, діяльність уряду. Останню площину складає відношення італійської нації до процесів європейської інтеграції. У квітні 1992 року італійський уряд представив Сенату проект закону щодо Маастрихтського договору. 29 жовтня 1992 року 403 голосами з 467-ми Палатою депутатів його було ратифіковано. Проти нього ви- ступили тільки крайні та тоді ще малочисельні фракції парламенту — ліворадикальна «Комуністичне перетворення» (‘Rifondazione commu- nista’) та постфашитська «Італійський соціальний рух». Партія «Кому- ністичне перетворення» навіть пропонувала провести референдум щодо ратифікації договору. Вікторія Вдовиченко 268 Ратифікація Маастрихтського договору показувала прихильність євро- пеїзму центристами та поміркованими як лівих, так і правих течій та рухів у політиці та культурі. М. Мелькіонні робить висновок, що процес ратифікації Договору про ЄС продемонстрував справжню перемогу «європеїзму дій» над «європеїзмом декларацій»26. Проте, для відповідності критеріям Маастрихтського договору у сфері економіки та фінансів уряди мали вжити відповідних заходів, серйозність та складність яких спочатку не усвідомлювалася повною мірою. Саме тому, на відміну від інших європейських країн, ратифікація Мааст- рихтського договору пройшла в італійському парламенті практично без дискусій. Парламент погодився в короткостроковий термін прийняти Закон про ратифікацію Маастрихтського договору, оскільки вважав, що Договір про створення ЄС є надзвичайним здобутком процесу євро- інтеграції, який ставився під загрозу результатами референдумів у Данії та Франції. Закон про ратифікацію Маастрихтського договору, прийнятий Сенатом 3 листопада 1992 року, доповнювався декількома деклараціями для уряду. Для прикладу, на уряд покладалося зобов’язання розробити кроки пра- вильного застосування принципу субсидіарності й усунення «демокра- тичного дефіциту» у процесі прийняття рішень в ЄС. Крім того, на італійський уряд покладалася розробка узгодженої методики моніторингу національних фінансів та своєчасного інформування італійського парла- менту про відповідні рішення до їх звітності під час засідань Євро- пейської Ради27. Вперше термін «демократичний дефіцит» було згадано в «доповіді Веделя», присвяченому розширенню повноважень Європарламенту. Сучасне розуміння терміну «демократичний дефіцит» в рамках Євро- союзу, на думку А. Фоллесдала та С. Хікса, охоплює поняття недо- статності повноважень Європарламенту, відсутності дійсно загальноєвро- пейських виборів та складності механізмів функціонування Євросоюзу з точки зору громадян. Протягом першого читання Закону про ратифікацію Маастрихтського договору італійські парламентарі підняли питання узгодження статей цього Закону з Конституцією Італії. Зокрема, йшлося про те, якою мірою ст. 11 Конституції Італії легітимізує Договір про створення ЄС та його вплив на італійське законодавство, національний суверенітет та саму державу28. В решті решт, після численних дебатів італійський парламент погодив відповідність цього Закону Конституції Італії за ст. 11. Крім того, була обговорена можливість внесення поправок до Конституції, зміни декількох її статей або/і представлення положень про верховенство комунітарного права над національним. Проте, на такі кардинальні кроки італійці іще не були готовими29. Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації… 269 Після ратифікації Маастрихтського договору, італійський уряд ініці- ював обговорення поправок до Конституції Італії. З того часу, було двічі здійснено спробу їх реалізації. Так, перша поправка була представлена в 1993 році під час діяльності ХІ легіслатури (законодавча влада), в якій Комітет комунітарних політик Палати депутатів та Комітет з консти- туційних справ Сенату передбачали надання повноважень італійському парламенту впливати на дії уряду на стадії підготовки проектів рішень та під час їх представлення в інституціях ЄС. Друга поправка уповно- важувала регіони брати участь у розробці європейських регіональних політик. Крім того, парламент запропонував нову статтю до Конституції Італії, яка б безпосередньо дозволяла «конституціоналізувати» договори ЄС. Ця пропозиція не була ухвалена через передчасний розпуск ХІ ле- гіслатури. Друга пропозиція, висунута Комітетом з конституційних ре- форм Парламенту Італії (1997 р.), включала 3 статті щодо урегулювання відносин Італії та ЄС. Вони містили деякі інноваційні положення, такі як: процедура ухвали подальшого обмеження суверенітету, визначення ролі двох палат парламенту у комунітарній політиці та роль регіонів у ви- окремленні та імплементації комунітарного права30. Наступною важливою зміною Маастрихтського договору було розши- рення компетенцій європейських спільнот, що посприяло створенню Європейського економічного та валютного союзу. Спрямувавши дина- міку Європейського економічного співтовариства в розбудову Європей- ського економічного та валютного союзу і, відповідно, надавши імпульс процесу запровадження спільної валюти, Маастрихтський договір започаткував важливий етап європейської інтеграції. З його підписанням європейська економічна спільнота набула політичної сутності. А. Вердан вважає, що створення ЄЕВС є також одним із наслідків «демократичного дефіциту»31. Європейські країни свідомо були орієнтовані на поглиблення інтеграції і, таким чином, вивищували інтереси всього Співтовариства над власними національними інтересами. Ставлячи за мету досягнути оптимального економічного розвитку, держави-члени дедалі більше звертали увагу на узгодження дій для реалізації спільних інтересів, зокрема у тих сферах, що раніше перебували виключно у сферах суверенітету національних держав. Таким чином, комунітарне право, право Співтовариств та Союзу, вирізнялось та відокремлювалось від системи міжнародного права. Воно слугувало для упорядкування проведення європейської економічної ін- теграції32. Так, побудова єдиного ринку розглядалась урядами держав- членів ЄС як рецепт економічного зростання. Європейська промисловість втрачала ключові позиції на міжнародних ринках і не могла конкурувати з новими країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону, які проводили Вікторія Вдовиченко 270 швидку політику захоплення ринків ЄС. Ця зовнішня економічна загроза допомогла згуртувати європейські країни, а ідея створення єдиного ринку, описана іще в Римському договорі 1957 року, ставала дедалі реальнішою. Оскільки процедура створення єдиного ринку вимагала гармонізації правил та законів, що стосувалися товарів, торгівлі, переміщення людей, ЄС розпочав свій наднаціональний історичний шлях. І, хоча, Мааст- рихтський договір не був етапом створення федеральної європейської держави, задля досягнення вищезазначених цілей уряди держав-членів ЄС були змушені визнати необхідність свідомо обмежувати власний суверенітет у пріоритетних галузях, які до 1992 року вважалися привілеєм лише національних держав. Маастрихтський договір закріпив обов’язки держав-членів ЄС досягти необхідного соціально-економічного розвитку до кінця ХХ століття. ЄЕВС, створений в 90-х рр. ХХ століття, зібрав воєдино економіки різного типу. Членство в ЄЕВС автоматично означало відмову від само- стійної національної грошової політики і потребувало спільних узгоджень (процес конвергенції) у інших сферах економічної політики. ЄЕВС мав на меті підтримувати в рівновазі фіксовані обмінні курси, що не підлягали коректуванню. Для визначення достатнього рівня конвергенції у Маастрихтському договорі були зафіксовані наступні критерії: 1) рівень інфляції не повинен був перевищувати середній рівень інфляції трьох держав з найменшим рівнем більш ніж на 1,5%; 2) довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більш ніж на 2% середній показник довгострокових процентних ставок трьох держав з найменшим рівнем інфляції; 3) національна валюта не повинна девальвуватися протягом останніх двох років і повинна залишатися в межах коливань курсів на рівні 2,25%, передбачених Європейською валютною системою; 4) дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% від ВВП; 5) державний борг — не вище 60% від ВВП. Уже в 1990 році спостерігалося повне зняття валютних обмежень в країнах ЄЕС. Одним із кроків держав-членів до створення єдиного ринку було приєднання 8 країн Спільноти до валютного обмінного механізму. Саме Італії було дозволено прийняти так званий «широкий валютний коридор» в 6% замість «вузького» в 2%. Проте, через брак координації у межах європейської фінансової зони, Італія спочатку перейшла на 2%-ий коридор, а потім разом із Великою Британією залишила європейський валютний механізм у вересні 1992 року через розпочату кризу обмінних Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації… 271 курсів. Криза ЄЕВС у 1992–1993 рр. підтвердила, що така економічна інтеграція вимагала від держав-членів сильної політичної волі. Відкриття єдиного ринку для підприємництва держав-членів ЄС спів- пало з уповільненням розвитку європейської економіки. Цей процес іще й ускладнювався зростаючим безробіттям та широкомасштабним незадово- ленням населення майже в усіх країнах ЄС, починаючи з січня 1993 року. В той час Італія, практично опинившись на межі дефолту, мала деваль- вувати свою валюту. Країна потребувала ефективної програми зменшення розміру заборгованості та дефіциту, оскільки їй загрожувала небезпека не бути прийнятою до Європейського валютного союзу. Не останню роль у вирішенні цього складного завдання відіграв М. Драгі, директор Казна- чейства (1991 р.) та в подальшому Голова національного комітету з приватизації (1992–2002 рр.). Він ініціював одну з найбільш масштабних кампаній з приватизації, що коли-небудь проводилися в Європі, а також брав участь у перегляді корпоративного та фінансового законодавства країни у відповідності до вимог Маастрихтського договору. Як результат, Італія успішно доєдналася знову до європейського валютного механізму (листопад 1996 р.) , що було однією зі спроб переходу до єдиної євро- пейської валюти та була зарахована до переліку країн-учасниць єврозони вже в першому раунді33. У цілому, в період 1992–1994 рр., італійський національний рівень характеризується своєю об’єднавчою політикою, у тому числі, й у валютній сфері, яка активно підтримувалася тогочасними урядами Дж. Амато та К.А. Чампі. Італія, як і переважна більшість європейських країн, залишалася в рамках традиційної соціал-демократичної економічної моделі з високими соціальними витратами, негнучким ринком праці, що сприяло зростанню собівартості робочої сили і знижувало конкурентоспроможність її еко- номіки. Крім того, Італія мала риси південноєвропейської економічної моделі розвитку, якій характерні пізня індустріалізація і переважання «сімейного» типу власності. Відповідно, більша частина капіталу гене- рувалася в верхній ланці виробничої структури, а держава брала пряму участь у економічній діяльності34. Це позначилося на тому, які особливості Італія мала при входженні країни до єврозони, особливо у 1992 році, коли паніка охопила євро- пейську валютну систему, пов’язану з обмінними курсами, що призвело до девальвації ліри по відношенню до німецької марки. Відповідно, рівень інфляції збільшився в країні, за що і заплатили італійці пізніше введенням євро. Відповідно до стандартів ЄЕВС були розроблені законопроекти, що зобов’язували Італійський національний банк виконувати завдання, пе- редбачені Європейською системою центральних банків. Норми, які під- Вікторія Вдовиченко 272 лягали перегляду, стосувалися компетенцій Голови Банку Італії, ролі держави у випуску банкнот, контролю щорічного бюджету центробанку, встановлення мінімальних процентних ставок від прибутку для створення банківського резерву, надання повноважень Держказначейству інспек- тувати різноманітні органи Банку Італії35. При цьому, головне завдання таких реформ полягало не в скасуванні норм, що не відповідали кому- нітарному праву, а в створенні нових, відповідно до Договору про ЄС та Європейської системи центральних банків. Паралельно проводилася політика зближення країн Європи не тільки у валютній сфері, а й у сфері митних відносин, віз, руху робочої сили всередині Спільноти. Іще одним нововведенням Маастрихтського дого- вору було положення про право громадян ЄС голосувати у своїх дер- жавах (ст. 19 Договору про ЄС). Відповідним державним декретом це право було надано і, таким чином, уповноважуючи громадян ЄС, що проживають в Італії реєструвати свій намір проголосувати на виборах до Європарламенту за 80 днів до проведення виборів36. Маастрихтський договір вплинув не тільки на адаптацію італійської політичної системи до європейської, але й на інші сфери. Так, створення Комітету регіонів сприяло змінам у відносинах між італійськими регіо- нами та безпосередньо урядом під час підготовки та імплементації комунітарних політик. Український дослідник Р. Калитчак вказує, що цей процес був закономірним, оскільки італійські регіони, наслідуючи при- клад інших європейських регіонів, шукали способи інституціоналізувати свою участь у європейських інтеграційних процесах і безпосередньо долучитися до співпраці з європейськими інституціями37. І, хоча, в подальшому Комітету регіонів була залишена роль виключно пред- ставницького форуму, — це була одна з перших спроб лобіювати іта- лійські регіональні інтереси на європейському рівні. Політика зайнятості була також однією зі сфер пріоритетних для держав-членів ЄС відповідно до Маастрихтського договору, оскільки збільшувала зайнятість населення в ЄС за допомогою єдиної Євро- пейської стратегії зайнятості (1997р.) Вона, головним чином, була іні- ційована країнами, що ввійшли до ЄС під час третьої хвилі його роз- ширення — Швеції, Фінляндії та Данії — з високим показником зайнятості38. Політика зайнятості передбачала 4 положення: досягнення кількісних цілей, а саме повної зайнятості населення, гнучкість та відсутність ієрархії процедур, підпорядкованість Європейському соці- альному фонду, як основному фінансовому механізму імплементації. Що ж стосовно Італії, тогочасний уряд Р. Проді, хоча і вважався «проєвро- пейським», займався питаннями входження Італії до єврозони, в той час як інші соціальні політики залишилися поза його увагою. Крім того, Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації… 273 напередодні Лісабонського саміту з питань зайнятості та адаптації Амс- тердамського договору, який включав положення зайнятості, не відбу- валося внутрішньополітичних дискусій в Італії. Профспілки та бізнес- асоціації, найбільш вагомі тогочасні актори у процесі прийняття рішень в національній політиці зайнятості, були стурбовані регулятивними рефор- мами у сфері зайнятості (трудові договори, трудове законодавство щодо зайнятості робітника) та безініціативністю уряду. Саме тому, італійські дослідники були схильні називати політику зайнятості «неіснуючою» або «існуючою виключно на папері» та не імплементованою на націо- нальному рівні належним чином39. Така слабка позиція пояснюється також і відсутністю експертів з політики зайнятості. В цілому, протягом дискусій щодо Європейської стратегії із зайнятості, Італія виявила свою чергову слабкість у неспроможності бути представленою протягом засідань та на рівні її імплементації в країні40. Аналізуючи відношення італійської нації до процесів європейської інтеграції у пост-Маастрихтський період в Італії, дослідження Євро- барометру вказували на найбільшу кількість італійських європеїстів на Півночі Італії. У цілому, відношення італійського суспільства до ЄС та інтеграційних процесів безпосередньо залежав від рівня його поінфор- мованості рівня життя і культури. Проте, достатньо прибічників нара- ховували і південні регіони Італії. Саме в Італії, на відміну від інших країн, підтримку отримували далекоглядні плани розширення та поглиб- лення інтеграції. Крім того, на думку М.Г. Мелькіонні, італійці, менше ніж інші нації побоювались втрати національної та культурної іден- тичності. Вони підтримували ідею федералістичної Європи, єдиної євро- пейської валюти41. Позитивний відгук знаходили ідеї про формування європейського уряду шляхом голосування та обрання урядом курсу зов- нішньої та безпекової політики. Італійці висловлювали більшу довіру європейським інституціям аніж власним, італійським. Дослідниці Ф. Гал- ло та Б. Ханні це пояснюють тим, що громадські дебати не стосувалися безпосередньо Договору про ЄС, а інших явищ, таких як економічна криза та зміна політичної системи Італії у зв’язку з розкриттям ко- рупційних справ (процес «Танджентополі» ‘Tangentopoli’), перебігом судових розслідувань, боротьбою з організованою злочинністю та почат- ком масових потоків албанських мігрантів42. Водночас, увага італійських ЗМІ була прикута до другого етапу створення економічного та монетарного союзу (1994–1998 рр.) та мож- ливості Італії брати участь у ньому. Для цього ЗМІ критикували іта- лійський уряд за прийняття жорсткої фінансової дисципліни іще з 1992 року задля упорядкування ризикової ситуації з державними фінансами і з метою досягнення відповідного макроекономічного рівня країни вчасно. Вікторія Вдовиченко 274 Італійський уряд виправдовував таку свою жорстку позицію, що вклю- чала непопулярні зменшення державних витрат та, навіть, спеціальний, європодаток, необхідністю «слідувати за Європою»43. Не зважаючи на те, що ці урядові вимоги були підтримані парламентською опозицією та профспілками, вони стали першим кроком на шляху до зростання анти- Маастрихтських настроїв. Вони посиляться в подальшому і під час реалізації третього етапу підготовки до економічного та валютного союзу. Зниження громадської підтримки процесу європейської інтеграції та італійської участі в ній, зокрема, продемонструють дані Євробарометру за 1997 рік. Вперше за майже двадцять років, менше ніж 50% італійців вірили, що Італія мала переваги членства у Європейському Союзі. З приходом до влади після парламентських виборів 1994 р. право- центристської коаліції на чолі з С. Берлусконі, панівною ідеологією в офіційній політиці Італії став так званий «євроскептицизм» та більш незалежна від європартнерів зовнішньополітична стратегія. Головним провідником «євроскептицизму» став тодішній міністр закордонних справ країни А. Мартіно. Не відмовляючись від вірності Італії Євро- пейському Союзу, він, тим не менше, виступав проти критеріїв та строків валютного об’єднання, зафіксованих в Маастрихтському договорі, та пов’язаних з цим концепції «дворівневого» розвитку Євросоюзу: «тверде ядро» (перша група країн, що вводять єдину валюту — Німеччина, Франція, країни Бенілюксу ) та так звані «інші країни». Італія не по- трапляла до переліку країн так званого «твердого ядра». Отже, з середини 1990-х рр. в Італії почав панувати своєрідний дуалізм — широка підтримка європейських інституцій на італійському офіційному та слабка їх популярність на локальному рівнях. Це пояснюється ще й слабкою міжвідомчою координацією, що притаманна італійським інсти- туціям публічного адміністрування. Д. Хайн вважає, що італійські полі- тики відмовляються вбачати протиріччя європейських інституцій основ- ним інтересам Італійської Республіки. Відповідно, італійському уряду необхідно однаково правильно інтерпретувати рішення «офіційного Брюсселю» на всіх рівнях — національному, регіональному та локаль- ному44. Тому, усі держави-члени ЄС мали утворити спеціальні інституції, що допомогли б адаптувати національну політику до європейської. Такий наднаціональний вплив ЄС в Італії отримав назву ‘vincolo esterno’ («зовнішній чинник»)45. Поступові приклади «правильного розуміння» кроків ЄС зможемо побачити з приходом лівоцентристів до влади. Так, після відставки уряду С. Берлусконі у грудні 1994 року, було сформовано перехідний уряд Л. Діні. Першим кроком технічного уряду стало «повернення до Європи» та продовження політики «Маастрихтських критеріїв». В подальшому, про- Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації… 275 тягом правління уряду Р. Проді (1996–1998), було взято курс на про- ведення конкретних економічних реформ, які вимагалися від Італії у зв’язку із входженням у Європейський валютний союз (ЄВС). Проте, необхідно зазначити, що окрім прямого тиску ЄВС держави-члени ЄС відчували також тиск від інших інституцій ЄС. Зокрема, через політику Європейського Центробанку, країни єврозони не могли скористатися політикою обмінних курсів, як інструментом макроекономічного регу- лювання, і не могли встановлювати рівні валютних обмінних курсів. Для успішного здійснення своїх проектів лівоцентристський уряд Італії розгорнув діяльність у двох напрямах: зовнішньому та внутрішньому. На зовнішньополітичній арені щодо ЄС італійські урядовці доклали чималі зусилля, щоб підтвердити готовність Італії до ЄВС, зокрема, проде- монстрували відповідність критеріям (особливо, фіскальному критерію), а також розвиток внутрішнього макроекономічного регулювання. На національному рівні більша частина змін стосувалася критеріїв, що сприяли змінам економічної політики, зокрема фіскальної та бюджетної, для відповідності Італії вступу до ЄВС. Таким чином, механізм ЄВС сприяв конкурентній боротьбі між національними економіками держав- членів, вимагаючи від них постійних змін та реформ для утримання конкурентної позиції в ЄС. В Італії такий вплив «зверху» призвів до позитивних структурних реформ економіки, зокрема у сфері пенсійного забезпечення46. Проте, наслідки європеїзації не завжди були успішними для Італії через високий рівень критеріїв та вимог Європейського Союзу до країн- членів. Це призвело до того, що процес європеїзації залишився частково здійсненим. Серед країн «великої четвірки» станом на кінець 1998 року, Італія мала найгірші показники економічного зростання і ВВП на душу населення. Країна намагалася подолати ці негативні економічні показ- ники продовженням реформ, розпочатими Р. Проді, зокрема, це стосу- валося ринкових та реформ з покращення соціального благополуччя населення. Однак, такі кроки не допомогли покращити економічну ситу- ацію в країні, яка перебувала практично в рецесії. Цікавим є те, що протягом 1996–2001 рр. Єврокомісія надавала державам-членам ЄС відповідні фонди для подолання кризових явищ та розвитку економіки в цілому. Італія характеризувалася як країна, яка недоцільно викорис- товувала ці кошти або відсоток використаних був надзвичайно низьким. Зокрема, за період 1994–1999 станом на 1996 рік було використано 15% коштів, на 1997 — 38%, а на 1998 — 55%. Єврокомісія навіть робила заяви про доречність переведення цих коштів до фондів таких країн, як Ірландія та Іспанія, які їх потребували та могли правильно застосувати. Такі заяви були викликані занепокоєнням «офіційного Брюсселю» про Вікторія Вдовиченко 276 зростання випадків шахрайських дій з боку використання бюджетних коштів ЄС Італією47. Таким чином, можна підсумувати, що Італійська Республіка продовжує підтримувати курс на подальшу «європеїзацію». Необхідність посилення наднаціональних інституцій управління визнається Італією та державами- членами ЄС. Процес «європеїзації» сприяв розвитку регіонів в Італії та їх відходу від «центру». Це допомогло регіонам брати активну участь на рівні Європейського Союзу безпосередньо. Зміни, які співпали із закінченням Першої Республіки в Італії, також пояснюються «європеїзацією» в Італії. Період Першої Республіки (1946– 1992 рр.) характеризувався правлінням християнських демократів та по- значений на початку 90-х ХХ ст. значними корупційними скандалами та відсутністю належного державного управління в країні. Маастрихстські критерії вимагали значних реформ практично всіх сфер урядування, що призвело до масштабних перетворень в країні. Найбільш вагомими були економічні перетворення, підготовка та вступ Італії до Європейського валютного союзу. Крім того, були рефор- мовані сфери державного та регіонального правління, фінансова, бюд- жетна, соціальна та інші сфери. Проте, не в усіх площинах результат був успішним. Новаторський принцип субсидіарності на практиці був часто не зрозумілим та не виконувався в повній мірі в Італії. Слід зазначити і те, що завдяки не завжди правильному сприйняттю на всіх рівнях змісту рішень європейських інституцій, відбулося формування двоякого став- лення самих італійців до ЄС протягом досліджуваного періоду. Одним із чинників такого трактування Італією ЄС є надмірний тиск його інс- титуцій на внутрішньополітичні рішення країни, зокрема Європейського Центробанку та самого ЄС. З іншого боку, уряд Італії, починаючи з 1990-х, похитнув довіру ЄС через низку справ, пов’язаних із недо- цільністю використання коштів Єврокомісії. Неспроможність адаптуватися до нових умов, диктованих Маастрихт- ським договором, Італія з країни, що «диктувала європейську політику» стала спочатку «країною приймаючою політику ЄС» (1992–1996, 2010– 2012), а потім тією, «що виключно підлаштовується до умов порядку денного ЄС» (1996–2010). Не зважаючи на економічні перетворення в країні, зовнішньополітично Італія залишилася нестабільною, оскільки на це вплинула нескоординованість дій уряду та їх постійна змінність. Усе це свідчить про те, що саме брак належних трансформацій у політичному дискурсі Італії, а також відсутність політичної єдності, становить головну перешкоду на шляху до адаптації Італії до нових реалій та викликів і на початку ХХІ ст. Італійські дослідники визнають, Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації… 277 що через низку недоопрацювань на національному рівні протягом 90-х рр., Італія особливо відчула на собі кризу 2007–2009 рр., яка про- довжилася і протягом 2011–2012 рр. Таким чином, результат прийняття Маастрихтського договору ще раз продемонстрував, що діяльність ЄС не призводить до одностороннього переходу повноважень від національних держав до інституцій ЄС таких, як Комісія чи Європейський Парламент. У більшій мірі вони вимагають поняття «спільних завдань», «об’єднання», системи перевірок та ба- лансувань. ——————— 1 Кукотенко О.О. Еволюція зовнішньої політики Італії в регіоні Близького Сходу й Середземноморя у постбіполярний період // Наукові записки Вінницького держ. пед. універс-ту ім. М. Коцюбинського. Серія Історія. — 2009. — Вип. 16. — С. 42–46. 2 Калитчак Р.Г. Регіоналізм у європейських інтеграційних процесах. — Монографія — К.: Знання, 2007 — 303 с. 3 Перепелиця Є.А. Українсько-італійське міждержавне співробітництво в контексті європейської інтеграції (1991–2006 рр.): Автореф. ... канд. іст. наук: 07.00.02; НАН України, Інститут історії України. — К., 2007. — 19 с. 4 Барабанов О.Н. Италия после холодной войны: от «мира протагонистов» до средней державы. — М.: МГИМО, 2002. — 160 с. 5 Левин И.Б. Выбор Италии // МЭиМО. 1994, № 7; Он же. Размышления об итальянском кризисе // Полис. 1995, № 2. С. 44–57; Он же. Италия после Первой республики // Эволюция политических институтов на Западе. М., 1999; Он же. Италия после Первой республики // Политические институты на рубеже тысячелетий. Дубна, 2001. С. 330–357. 6 Любин В.П. Итальянская партийно-политическая система в 90-е годы (Переход от Первой ко Второй республике). М., 1997; Он же. Итальянская партийно-политическая система в 90-е гг. // МЭиМО. 1998, № 3. — С. 85–96; Он же. Итальянская партийно- политическая система на переходе от Первой ко Второй Республике // Политические партии Европы: стратегия и тактика в период между выборами. М., 1999. С. 96–121. 7 Богатырева О.Н., Перевалова А.А. Итальянская идентичность: опыт анализа на микроуровне // Уральский исторический вестник. — № 4 (33), 2011. С. 118–123. 8 Вялков Ю.А. Проблема регионального национализма в Италии (последняя четверть ХХ века) // Новая и новейшая история. 2007. — № 6. — С. 25. 9 Маслова Е.А. Идеологические основы внешней политики Италии периода второй республики. — Автореф. дисс. на соиск. уч. степ. к.п н — 23.00.04. — М.: МГИМО, 2012. — 29 с. 10 Антропов В. Система социальной защиты в Италии // Современная Европа: Жур- нал общественно-политических исследований. — 2005. — № 3. — С. 88–102. 11 Vattimo G. Casa Europa // La Stampa. — 2003. — 31 Maggio. 12 Котта M., Верикелли Л. Основные пути развития и трансформации парламентской элиты в Европе (1848–2000 гг.) // Парламентаризм в России и Германии. История и современность / отв. ред. Я. Пляйс, О. Гаман-Голутвина. — М., 2006. — С. 525–555. Вікторія Вдовиченко 278 13 Bonvincini G. The Community and Emerging European Democracies // 14 Di Camerano. I presupposti di una nuova politica estera italiana // Relazioni inter- nazionali. — 1993. — № 1. — P. 13–19; Di Camerano I. Nuova geografia politica e interessi italiani // Relazioni Internazionali. — 1992. — № 4. — P. 20–27. 15 Caligaris L., Santoro C. Obiettivo difesa: strategia,direzionepolitica, commando ope- rative. — Bologna. — 1986. —75 p. 16 Colombo A., Zannoni F. L'evoluzione della politica estera italiana // L'ltalia e la politica intemazionale / Instituto Affari Internazionali, Instituto per gli Studi di Politica Intemazionale. — Bologna, 2001. — P. 32–46. 17 Aliboni R., Bonvincini G. La politica estera dell'Italia // L'ltalia e la politica interna- zionalc. — Bologna, 2005. — P. 103–125. 18 Фара Дж. Страна, ищущая свой путь // Современная Европа. — 2004. — № 2. — С. 57–68. 19 Sbragia A. Italy Pays for Europe: Political Leadership, Political Choice, and Institutional Adaptation’, in Maria Green Cowles, James Caporaso and Thomas Risse (eds), Transforming Europe: Europeanization and Domestic Change. — Cornell University Press, Ithaca, 2001. — P. 79–96. 20 Sergio Fabbrini. L’europeizzazione dell’Italia: l’impatto dell’Unione Europea sulle istituzioni e le politiche italiane, Laterza, Rome-Bari, 2003. 21 Ladrech R. Europeanization and Political Parties: towards a Framework for Analysis / R. Ladrech // Keele European Parties Research Unit (KEPRU). — Working Paper 7. — 16 p. 22 Gerven van W. The European Union: a Polity of States and People. — California, 2005. — P. 7. 23 Goldstein W. Europea After Maastricht // Foreign Affairs. — Vol. 71, № 5, Winter. — 1992–93. — P. 117–132. 24 Clough P. No Vote would block Italian reforms. Ел. ресурс: http://www.independent.co.uk/news/world/europe/no-vote-would-block-italian-reforms- ratification-of-the-maastricht-treaty-is-vital-for-the-countrys-future-because-without-it-urgent- economic-measures-will-fail-writes-patricia-clough-in-rome-1550216.html (15.03.2013) 25 Fitchet J. Italy’s Foreign Minister on the Importance of Maastricht // New York Times. — March, 30, 1992. — Ел. ресурс: http://www.nytimes.com/1992/03/30/news/30iht-qand_3.html (15.03.2013) 26 Мелькионни М. Итальянцы и европейский выбор Ч. 9. в На перекрестке Среди- земноморья: «Итальянский сапог перед вызовами ХХІ века». — М.: «Весь Мир», 2011. — С. 211. 27 Wessels W., Maurer A., Mittag J. Fifteen into One? The European Union and its Member States. — Manchester: Manchester University Press, 2003. — P. 271–298. 28 Costituzione della Repubblica Italiana. — Roma: ANCI, 2012. — P. 150. 29 Luciani M. La Costituzione italiana e gli ostacoli all’integrazione europea // Politica e diritto. — 1992. — P. 557. 30 Beutler B., Bieber R. L’Unione Europea, Istituzioni, Ordinamento e Politiche. — Bologna: Il Mulino, 1998. — P. 128–130. 31 Verdun A. The Institutional Design of EMU: A Democratic Deficit? // Journal of Public Policy. — Vol. 18. — № 2, May. — Cambridge: Cambridge University Press, 1998. — P. 107–132. Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації… 279 Paulson A. Cumulative Regional Decline. 32 Пастушок Г.І. До визначення поняття «комунітарне право» // Пролеми право- знавства та правоохоронної діяльності. — № 4, 2011. — С. 21. 33 Rowley E., Wilson H. Can Super Mario Save the Euro? // Telegraph. — June, 24, 2011. — Ел. ресурс: http://www.telegraph.co.uk/finance/economics/8596953/Can-Super-Mario-Draghi- save-the-euro.html 34 De Cecco M. Italy’ Dysfunctional Political Economy // West European Politics. Special Issue: Italy: A Contested Polity. — Vol. 3, № 4, 2007. — P. 767. 35 Gazzetta Ufficiale della Repubblica Italiana (GURI). — № 295, 19. — December 1997. 36 Disposizioni urgent in material di elezioni al Parlamento Europeo // Gazzetta Ufficiale della Repubblica Italiana. — № 408. — Giugno 24, 1994. 37 Калитчак. Р. Регіоналізм і європейських інтеграційних процесах. — К.: Знання, 2007. — С. 172. 38 Graziano P.R. Europeanization and Domestic Employment Policy Change: Conceptual and Methodological Background // Governance. — Volume 24, Issue 3. July 2011. — Brussels: Wiley Periodicals. — P. 596. 39 Sacchi S.Italy and Social Policy / Fabbrini S., Piattoni S. Italy in the European Union. — Lanham, MD: Rowman and Litllefield., 2008. — P. 340–356. 40 Graziano P.R., Jacquot S., Palier B. The EU and the Domestic Politics of Welfare State Reforms. — Basingstoke: Palgrave Macmillan, 2011. — P. 138. 41 Melchionni M.G. Europa unita. Sogno dei saggi. — Venezia:Marsilio Editori, 2001. — P. 120. 42 Fifteen into One? The European Union and its Member States (за ред. Wessels W., Maurer A., Mittal J.). — Manchester: Manchester University Press, 2003. — P. 272. 43 Trautmann, Italiens Finanz- und Wirtschaftspolitik, 1998, op. cit., pp. 18 f; Sala, Hollowing out, 1997, op. cit., pp. 16 and 20; Istituto Affari Internazionali (ed.), ‘Italy’, Revision of Maastricht, report I, April 1994 and report II, summer-fall 1994 and report III, winter-spring 1995 and report IV, summer-autumn 1995. 44 Hine D. European Policy-Making and the Machinery of Italian Government // South European Society and Politics. — № 5, 2000. — P. 26. 45 Giuliani M. Europeanization and Italy: A Bottom-Up Process // South European Society and Politics. — Vol. 5. — № 2, 2000. — P. 47–72. 46 Qualia L., Radaelli C. Italian Politics and the European Union: A Tale of Two Research Design // West European Politics. — Vol. 30. — № 4, P. 924–934. 47 Cananea G. Italy in ‘The National Coordination of EU Policy. — N.Y.: Oxford University Press, 2000. — 268 p. В данной статье рассматриваются особенности влияния на италь- янскую государственность европейской интеграции, а именно Мааст- рихтского договора. Предпринята попытка определить политические и экономические изменения итальянского государства и общества, вы- званных продвижением интеграционных процессов, выяснения послед- ствий таких трансформаций для позиционирования Италии в ЕС. Вікторія Вдовиченко 280 Ключевые слова: Италия, ЕС, европейская интеграция, Маастрихт- ский договор. This paper is presenting the view of how European Integration influenced on the Italian State especially after Maastricht Treaty implementation. It was made an attempt to determine political and economic changes of the Italian state and society caused by the European integration enhancement, its consequences for the Italy’s position in the EU. The article examines the attitudes of the Italian political leaders and Italian society towards the processes of further European integration. The analysis is contextualized by taking a historical perspective in particular the period of 1990-s which was characterized by a high changing number of governments responsible for reforms implementation. Key words: Italy, European Union, European integration, Maastricht Treaty.

Трансформаційні процеси в італійському суспільстві в контексті імплементації Маастрихтського договору

Institution

Similar Items