Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин"
У статті досліджуються питання благодійної діяльності громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877– 1878 рр., спрямованої на надання допомоги болгарському народу в його боротьбі за незалежність від Османської імперії, а також — діючій російській армії. Факти благод...
Saved in:
| Published in: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
|---|---|
| Date: | 2014 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2014
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188397 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" / В. Піскіжова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 278-294. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188397 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Піскіжова, В. 2023-02-26T14:14:45Z 2023-02-26T14:14:45Z 2014 Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" / В. Піскіжова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 278-294. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188397 У статті досліджуються питання благодійної діяльності громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877– 1878 рр., спрямованої на надання допомоги болгарському народу в його боротьбі за незалежність від Османської імперії, а також — діючій російській армії. Факти благодійної допомоги висвітлені за матеріалами газети «Киевлянин». В статье исследуются вопросы благотворительной деятельности общественности Надднепрянской Украины во время российско-турецкой войны 1877–1878 гг., направленной на оказание помощи болгарскому народу в его борьбе за независимость от Османской империи, а также — действующей российской армии. Факты благотворительной помощи освещены по материалам газеты «Киевлянин». This article investigates the issues of the Dnieper Ukraine public charitable activity during the Russo-Turkish war of 1877–1878, aimed at helping the Bulgarian people in their struggle for independence from the Ottoman Empire, and Russian army as well. The facts of charitable assistance are elucidated by the «Kievlyanin» newspaper materials. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки Питання методології, джерелознавства та історіографії Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" Explanation of the public charity of Dnieper Ukraine during the Russian-Turkish war of 1877–1878 the newspaper «Kyivlyanyn» Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" |
| spellingShingle |
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" Піскіжова, В. Питання методології, джерелознавства та історіографії |
| title_short |
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" |
| title_full |
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" |
| title_fullStr |
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" |
| title_full_unstemmed |
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" |
| title_sort |
висвітлення питань благодійництва громадськості наддніпрянської україни під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "киевлянин" |
| author |
Піскіжова, В. |
| author_facet |
Піскіжова, В. |
| topic |
Питання методології, джерелознавства та історіографії |
| topic_facet |
Питання методології, джерелознавства та історіографії |
| publishDate |
2014 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Explanation of the public charity of Dnieper Ukraine during the Russian-Turkish war of 1877–1878 the newspaper «Kyivlyanyn» |
| description |
У статті досліджуються питання благодійної діяльності громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877–
1878 рр., спрямованої на надання допомоги болгарському народу в його
боротьбі за незалежність від Османської імперії, а також — діючій
російській армії. Факти благодійної допомоги висвітлені за матеріалами
газети «Киевлянин».
В статье исследуются вопросы благотворительной деятельности
общественности Надднепрянской Украины во время российско-турецкой
войны 1877–1878 гг., направленной на оказание помощи болгарскому народу в его борьбе за независимость от Османской империи, а также —
действующей российской армии. Факты благотворительной помощи
освещены по материалам газеты «Киевлянин».
This article investigates the issues of the Dnieper Ukraine public charitable
activity during the Russo-Turkish war of 1877–1878, aimed at helping the
Bulgarian people in their struggle for independence from the Ottoman Empire,
and Russian army as well. The facts of charitable assistance are elucidated by
the «Kievlyanin» newspaper materials.
|
| issn |
2415-7198 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188397 |
| citation_txt |
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. на сторінках газети "Киевлянин" / В. Піскіжова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2014. — Вип. 23. — С. 278-294. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT pískížovav visvítlennâpitanʹblagodíinictvagromadsʹkostínaddníprânsʹkoíukraínipídčasrosíisʹkoturecʹkoívíini18771878rrnastorínkahgazetikievlânin AT pískížovav explanationofthepubliccharityofdnieperukraineduringtherussianturkishwarof18771878thenewspaperkyivlyanyn |
| first_indexed |
2025-11-24T15:54:06Z |
| last_indexed |
2025-11-24T15:54:06Z |
| _version_ |
1850849232688250880 |
| fulltext |
Владислава Піскіжова 278
Владислава Піскіжова
ВИСВІТЛЕННЯ ПИТАНЬ БЛАГОДІЙНИЦТВА
ГРОМАДСЬКОСТІ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО�ТУРЕЦЬКОЇ ВІЙНИ 1877–1878 рр.
НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ «КИЕВЛЯНИН»
У статті досліджуються питання благодійної діяльності громад-
ськості Наддніпрянської України під час російсько-турецької війни 1877–
1878 рр., спрямованої на надання допомоги болгарському народу в його
боротьбі за незалежність від Османської імперії, а також — діючій
російській армії. Факти благодійної допомоги висвітлені за матеріалами
газети «Киевлянин».
Ключові слова: благодійна діяльність, підтримка, допомога, громад-
ськість, суспільство, Наддніпрянська Україна, Південно-Західний край,
Російська імперія, газета «Киевлянин», війна, незалежність, болгарський
народ, вояки, армія.
Загострення національно-визвольної боротьби слов’янських народів
Балкан за незалежність від Османської імперії у другій половині 70-х рр.
ХІХ ст. ознаменувалося масовими збройними повстаннями в Боснії та
Герцеговині 1875 р., а також у Болгарії 1876 р. (так зване Квітневе
повстання — прим. авт.). Усі вони були жорстоко придушені турецьким
урядом. Останній фактично проігнорував ініціативи провідних європей-
ських країн (Австро-Угорщина, Велика Британія, Італія, Німеччина, Ро-
сія, Франція тощо), спрямовані на полегшення становища слов’янського
населення Османської імперії, що, на їх думку, мало би посприяти
врегулюванню наявного конфлікту, який увійшов в історію під назвою
«Східної кризи». Так, турецький уряд не тільки не виконав своїх зобо-
в’язань, закріплених в «Берлінському меморандумі» від 1 (13) травня
1876 р., а іще більше посилив репресивні заходи по відношенню до
слов’янського населення. Окрім цього, османи не пристали на ультима-
тум, висунутий Константинопольською конференцією (11 (23) грудня —
8 (20) січня 1876 р.), і на вимоги так званого Лондонського протоколу від
19 (31) березня 1877 р. З приводу останнього документу Османська
імперія категорично заявила, що розцінює його зміст як пряме втручання
в її внутрішні справи і невдовзі розпочала масову мобілізацію та ввела до
Босфору свою ескадру. В результаті, 12 (24) квітня 1877 р. Росія,
заручившись нейтралітетом шести провідних європейських держав, ого-
лосила Османській імперії війну, яка і стала апогеєм «Східної кризи»1.
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України… 279
Події на Балканах, і зокрема в Болгарії, викликали широкий резонанс у
світі. Особливо гостро громадськість відреагувала на жорстоке приду-
шення Квітневого повстання в Болгарії 1876 р. Чимало видатних пред-
ставників європейської еліти висловили свою підтримку болгарському
народу, серед яких Джузеппе Гарібальді, Віктор Гюго, Чарльз Дарвін,
Оскар Уайльд та ін. Зокрема, Віктор Гюго зауважив: «Необхідно при-
вернути увагу європейських урядів до одного факту, одного зовсім
невеличкого факту, який уряди навіть не помічають… Зазнає винищення
цілий народ. Де? В Європі… Чи буде покладено край мукам цього
маленького героїчного народу?..»2.
Безпосередньо в Російській імперії прагнення слов’янських народів до
незалежності було сприйнято суспільством з великою повагою. Вже з
1875 р. тут розгорнувся масовий рух на підтримку визвольної боротьби
слов’ян, який охопив усі без виключення верстви населення. Тож і
початок російсько-турецької війни 1877–1878 рр. громадськість розці-
нювала як незаперечно-необхідний політичний крок, спрямований на
визволення «єдиновірців» і «братів по крові»3. У цьому контексті варто
навести наступні коментарі, що належали сучасникам тих подій, двом
видатним майстрам російської літератури — Ф. Достоєвському і І. Тур-
генєву. Перший вбачав у цій війні виконання Російською імперією особ-
ливої історичної місії з об’єднання під своєю егідою слов’янських народів
на основі православ’я. Натомість І. Тургенєв не надавав особливого
значення релігійному аспекту і вважав, що метою війни є саме визво-
лення болгар4.
Багато представників російської еліти добровільно побажали взяти
безпосередню участь у війні, серед яких видатні лікарі С. Боткін
(працював головним консультантом-терапевтом при штаб-квартирі росій-
ської армії), М. Скліфосовський (був рядовим хірургом і консультантом
шпиталів) і В. Бєхтєрєв (пішов добровольцем на фронт), художники
В. Полєнов, Й. Будкевич, П. Соколов та М. Малишев (виконували функції
художників-кореспондентів), письменник Г. Успенський (пішов до армії
добровольцем) та ін.
Необхідно зауважити, що громадськість Наддніпрянської України не
стала виключенням із загальної тенденції. Утім, масовий рух на під-
тримку ідеї визволення болгарського народу у ході російсько-турецької
війни 1877–1878 рр. відбувався тут на дещо іншому тлі, що насамперед
обумовлено особливостями розвитку українсько-болгарських зв’язків, які
на час досліджуваних подій вже мали сталу історичну традицію. Як
відомо, їх започаткування хронологічно сягає ранньофеодального періоду
історії обох держав. Відтоді українсько-болгарські зв’язки переживали
різні періоди свого розвитку, проте чи не найбільш тісними стали саме у
Владислава Піскіжова 280
другій половині ХІХ ст. На той час на українських теренах, здебільшого у
південних регіонах, проживала досить численна болгарська діаспора. На
тлі відповідної політики Російської імперії по залученню іноземців для
освоєння незаселених причорноморських земель болгари, які упродовж
другої половини ХVІІІ — 70-х рр. ХІХ ст. перебували у перманентному
стані національно-визвольних змагань за здобуття незалежності від Ос-
манської імперії, активно переселялися на зазначені території. Найбільш
потужна міграція відбулася під час російсько-турецьких війн 1806–
1812 рр. і 1828–1829 рр., а також після поразки Квітневого повстання
1876 р. До того ж, окрім пересічних переселенців, на українських теренах
здобувала освіту значна кількість молодих і, що важливо, національно
свідомих болгар, які в майбутньому уславили свою батьківщину (Хрісто
Ботев, Алеко Константінов, Хрісто Цокев, Васіл Поповіч, Іван Стоянов-
Степановіч та ін.)5. Деякий час тут переховувались від переслідувань
Османського уряду активісти болгарського національно-визвольного руху
(Хрісто Ботев, Георгі Данчов та ін.)6. Перелічені факти сприяли зміц-
ненню українсько-болгарських контактів у багатьох напрямах і, зрештою,
зближенню обох народів.
По-друге, не можна обійти увагою і той факт, що потенціал Над-
дніпрянської України був безпосередньо задіяний у цій війні, власне як і
під час інших російсько-турецьких війн першої половини ХІХ ст. Про це,
зокрема, йдеться у спільній студії сучасних українських істориків
О.І. Гуржія та О.П. Реєнта під назвою «Славетні битви на теренах
України»7. На підтвердження даного висновку дослідники наводять
наступні аргументи: «Основу російських військ на дунайському напрямі
становили сили, розквартировані у п’яти українських губерніях та Бес-
сарабській області. Поповнення особового складу та утримання військ
лягало на плечі українського населення. Першочергова мобілізація також
здійснювалася в українських губерніях», — і далі — «…крім солдат, які
були призвані до війська, багато селян обслуговувало обози. Саме пів-
денні та південно-західні губернії відіграли основну роль у заготівлі
провіанту та фуражу. Тут також закуповували вози, коней і волів для
потреб армії. Втім слід зазначити, що на відміну від воєн, які відбувалися
на початку століття, російський уряд почав проводити більш цивілізовану
політику при заготівлі продовольства, худоби і транспортних засобів.
Якщо раніше їх просто забирали, обіцяючи колись розрахуватися, то з
середини ХІХ ст. укорінилися більш рівноправні відносини, і для бага-
тьох жителів українських губерній воєнні дії ставали засобом непоганого
заробітку»8.
Тож іще раз варто наголосити, що боротьба болгар за незалежність під
час російсько-турецької війни 1877–1878 рр. знайшла неабияку підтримку
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України… 281
у громадськості Наддніпрянщини навіть незважаючи на те, що весь
основний тягар цієї воєнної кампанії ліг саме на її плечі, адже найбільше
був задіяний саме потенціал південних і південно-західних губерній
Російської імперії. Значного поштовху формуванню таких настроїв в
українському суспільстві надала преса, при чому в даному випадку точка
зору офіційних видань мало чим відрізнялася від так званого «про-
гресивного друку».
Питання ролі ідеологічної роботи преси Наддніпрянської України у
ході російсько-турецької війни 1877–1878 рр. неодноразово поставало в
полі зору науковців-істориків, насамперед вітчизняних. У цьому кон-
тексті варто виокремити праці член-кореспондента НАН України
П.С. Соханя «Очерки истории украинско-болгарских связей», Павлю-
ченка О.В. «Україна в російсько-югослов’янських суспільних зв’язках
(друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)», а також В.Л. Самчук «Гро-
мадськість України і національно-визвольний рух балканських слов’ян
(70-і роки ХІХ ст.)» та «Зв’язки українського і південнослов’янських
народів у період визвольних процесів на Балканах (70-ті роки ХІХ ст.)»
тощо9. Також, не можна обійти увагою і доробок вітчизняних науковців,
які досліджували діяльність окремих благодійних організацій, що діяли
на українських теренах у період російсько-турецької війни 1877–1878 рр.10
Отже, благодійна діяльність громадськості на підтримку національно-
визвольної боротьби балканських слов’ян, болгар у тому числі, а також
вояків російської армії як «визволителів братів-слов’ян» під час росій-
сько-турецької війни 1877–1878 рр. активно висвітлювалася періодич-
ними виданнями Наддніпрянщини. Матеріали, присвячені цій темі, час
від часу з’являлися на шпальтах усіх місцевих єпархіальних та губерн-
ських відомостей. Чимало такого роду інформації вміщено в тогочасній
періодиці Півдня України, а саме газетах «Одесский вестник», «Новорос-
сийский телеграф», «Николаевский вестник» та інших виданнях.
Проте, на українських теренах чи не найбільше уваги питанням бла-
годійності приділяла літературно-політична газета «Киевлянин» (вида-
валася російською мовою в м. Києві з 1864 по 1919 рр., до 1879 р. —
тричі на тиждень — прим. авт.), оскільки майже у кожному своєму
випуску містила матеріали, присвячені даній темі. Ця газета офіційно не
була друкованим органом якоїсь певної політичної чи то громадської
структури, проте мала чітке монархічне спрямування і друкувалася за
підтримки влади і таких провладних організацій, як «Київський клуб
руських націоналістів», київський відділ «Всеросійського національного
союзу», київський відділ «Союзу руського народу» тощо. Її засновник —
професор Київського університету В.Я. Шульгін також був переконаним
монархістом (широковідомий як ярий противник так званого «україн-
Владислава Піскіжова 282
ського сепаратизму» — прим. авт.). Підтримка можновладців надавала
газеті високої статусності. «Киевлянин» належав до провідних видань
Російської імперії. Водночас, це також був провідний і найбілш чита-
бельний друкований орган Південно-Західного краю (інша назва —
Київське генерал-губернаторство, до складу якого на той час входило три
губернії, а саме: Київська, Волинська і Подільська — прим. авт.) — тих
українських територій, які разом із південними регіонами понесли
основний тягар російсько-турецької війни 1877–1878 рр. З цих причин
матеріали газети «Киевлянин» були обрані основою для даного дослід-
ження. Втім, для найбільш повного розкриття теми залучені також
відповідні архівні документи, деякі раніше опубліковані праці вітчиз-
няних вчених тощо. Зважаючи на те, що редколегія газети завжди
акцентувала увагу саме на подіях Південно-Західного краю, що стає
зрозумілим хоча б з огляду на місце її видання, то й у даному дослідженні
під час висвітлення благодійних актів переважатиме фактаж, який сто-
сувався Київської, Волинської і Подільської губерній.
Слід зауважити, що до редакції газети надходили чималі кошти від
різних приватних осіб з призначенням для поранених і хворих вояків
діючої російської армії та потерпілих слов’ян Балканського півострова,
болгар у тому числі. Загалом, з 10-го червня 1876 р. по 1-е січня 1877 р.,
саме під час стрімкого розгортання національно-визвольної боротьби на
Балканах (особливо після поразки Квітневого повстання 1876 р. в Болга-
рії — прим. авт.), на адресу газети надійшло 23 400 рублів допомоги11.
Не поодинокими були й випадки негрошової допомоги, на кшталт
надходження 12-го листопада 1877 р. від уманського справника 6 ватних і
5 фланелевих ковдр, 40 пар валянок, 12 в’язаних фуфайок, 10 пар
вовняних панчіх з призначенням для поранених і хворих воїнів12.
З початком російсько-турецької війни 1877–1878 рр. грошові надход-
ження до редакції ставали дедалі частішими, і ці факти благодійної
допомоги щоразу із вдячністю повідомлялися громадськості, як напри-
клад: «…отримано 140 рублів, зібраних С.І. Пономарьовим від продажу
брошури «Для нашего брата» та інших жертводавців. Частина цих грошей
(70 руб.) призначена на користь поранених, а інша частина (70 руб.) —
для допомоги болгарам…»13.
На користь значної підтримки російсько-турецької війни 1877–1878 рр.
населенням українських губерній свідчить той факт, що лишень у
м. Києві, згідно з результатами призову ополченців до діючої армії, який
відбувся влітку 1877 р. (у дві черги), а саме 31-го липня (перша дільниця)
та 5 серпня (друга дільниця), із загального числа призовників по першій
дільниці у кількості 61 — 25 із 28 охочих осіб були зараховані добро-
вольцями, по другій же дільниці було призвано 74 особи та 55 зголо-
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України… 283
силися бути добровольцями14. Аналізуючи такі результати літнього при-
зову ополченців, «Киевлянин» наголошує: «…Взагалі, серед населення
помітне сильне піднесення, і добровольці з’являються у несподівано
великій кількості»15.
Цікаво, що у благодійній кампанії 1877 р. взяли активну участь навіть
незаможні верстви населення. До того ж, у ряді випадків, їхня допомога
була доволі суттєвою. «Киевлянин» коментує це явище наступним чином:
«Нам пишуть з Межибожа Летичівського повіту Подільської губернії: не
можна не дивуватися, з яким співчуттям, з якою радістю і задоволенням
селяни нашої місцевості несуть свої мідні гроші на користь хворих і
поранених воїнів. Починаючи з травня місяця поточного року, коли
селяни вперше дізналися, що товариство Червоного Хреста облаштовує
лікарні і що для цього потрібує грошової підтримки, селяни, окрім
вкладів у кружки при церквах, ще значні суми надіслали безпосередньо
від себе в Подільське відділення товариства піклування про хворих та
поранених воїнів. Так, селяни Межибожської волості надіслали 850 руб.,
Бахматовецької — 665 руб., Войтовецької — 200 руб., Сусловецької —
192 руб. 25 коп. Незалежно від цього, пожертвування не припиняються, і
селяни с. Кудинки з Кєрдаловкою, Сусловецької волості, знову зібрали і
надіслали 22 руб. 23 коп., селяни с. Юрченки, тієї ж волості, зібрали
13 руб. 90 коп. Ми чули, що пожертвування цим не обмежуються, а
будуть надходити й надалі. Давати оцінку такому факту зайве, оскільки
факт сам за себе говорить»16.
Варто зазначити, що допомога незаможних верств населення не обме-
жувалася виключно грошовими переказами. Так, завдячуючи «Киевля-
нину» були оприлюднені кілька благодійних актів іншого змісту.
Зокрема, селяни кількох поселень Ніжинської і Дрімайлівської волостей
Чернігівської губернії побажали прийняти із лазаретів Червоного Хреста
на власне утримання 125 одужуючих нижніх військових чинів, обіцяючи
надати їм зручні приміщення та забезпечити їх доброю їжею17. Селяни ж
Заславського повіту здали армії близько 20 тис. пудів сухарів високої
якості за помірними цінами18. Поселяни Батуринської волості Конотоп-
ського повіту на зборах, що відбулися 8-го травня 1877 р., ухвалили
рішення про розміщення у своїх домівках на повному утриманні (мається
на увазі власним коштом — прим. авт.) сотні нижніх військових чинів,
котрі після виписки із медичних закладів ще потребуватимуть догляду19.
Не поступалися в бажанні допомогти болгарам та російським воякам і
представники великого капіталу. «Киевлянин» повідомляв, що правління
товариства цукрорафінадного заводу, з причини відрядження в Південно-
Західний край головного уповноваженого товариства Червоного Хреста
П. Дємідова князя Сан-Донато, пожертвувало на користь діючої армії
Владислава Піскіжова 284
100 пудів колотого цукру у пакунках (розфасованого)20. Крім того,
адміністративні органи цукрових заводів Київської губернії, бажаючи
сприяти місцевому управлінню товариства Червоного Хреста, заявили
про готовність прийняти на безкоштовне утримання одужуючих нижніх
чинів у кількості 223 осіб21.
Правління товариства Києво-Брестської залізниці виділило на потреби
хворих та поранених вояків 100 тис. руб. з конкретним призначенням:
1) облаштувати продовольчі пункти на станціях Жмеринка, Козятин,
Київ, Здолбуново, Ковель і при цьому забезпечити кожен з перелічених
пунктів посудом, харчами і т. ін. на 400 осіб, що прямуватимуть по
Києво-Брестській дорозі у санітарних потягах; 2) відкрити «шляхові»
лікарні (кожну із них на 4 ліжка) на станціях Козятин і Ковель для
тимчасового утримання тяжкохворих, які не у змозі пересуватися;
3) облаштувати у товарних вагонах двох тимчасових потягів додаткові
двері для повздовжнього сполучення вагонів з метою спростити санітар-
ному персоналу доступ до хворих та поранених задля ефективнішого
виконання обов’язків по їх догляду на шляху; 4) інші кошти — для
забезпечення теплим одягом поранених, які переміщуватимуться Києво-
Брестською залізницею22.
Також «Киевлянин» повідомляв, що власники готелю «Гранд-Отель» в
м. Києві, іноземці Ланчіа і Бернард, надали приміщення з трьох кімнат
для утримання хворих офіцерів у кількості восьми осіб і взяли на себе
зобов’язання їх повного утримання та лікування. А хазяїн «Европейской
гостиницы» пан Тер’є взяв на своє утримання шість поранених офіцерів.
Ці іноземці чинили так «з причини своєї вдячності російському народу за
його гостинність»23.
Публікації у газеті «Киевлянин» свідчать, що суми коштів, пожертву-
вані представниками дворянського стану були дуже значними. Напри-
клад, тільки у жовтні 1877 р. дворяни-землевласники Бердичівського
повіту Київської губернії пожертвували 6 760 руб. на потреби армії24.
Землевласник Черкаського повіту Київської губернії, предводитель
дворянства П.Д. Селюцький пожертвував 200 руб. на заготівлю хініну для
військ діючої армії25. Характерними були і інші прояви благодійності
дворянства. Так, отримав широкий позитивний резонанс випадок, коли
18 жовтня того ж року до Одеси із Константинополя було доставлено
пароплавом 26 болгарських дітей, родини яких загинули внаслідок пере-
слідувань турок під Панагюріште. На прохання відомої благодійниці
графині Є. Ігнатієвої — дружини російського посла у Константинополі
графа Н. Ігнатієва, цих дітей-сиріт взяла під особисту опіку графиня
О. Лєвашова — дружина одеського градоначальника графа В. Лєвашова26.
Не можна обійти увагою факт, що родина Ігнатьєвих надзвичайно
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України… 285
прислужилася справі визволення Болгарії (Є. Ігнатієва на терені мило-
сердя, а Н. Ігнатьєв — на дипломатичному — прим. авт.). Зокрема,
ставлення Н. Ігнатьєва до болгар відображено в таких його словах: «Мій
ідеал був і є — вільна Болгарія… Моє серце належить болгарам і у своїх
мріях я бажаю болгарському народу процвітання». Н. Ігнатьєв вважається
національним героєм Болгарії. У болгарському м. Варна споруджено
пам’ятник дипломату, його іменем назване болгарське село «Граф Игна-
тиево»27.
Також, «Киевлянин», посилаючись на «Черниговскую газету», повідо-
мив, що станом на 1 вересня 1877 р. зробили свої пожертвування на
санітарні потреби армії такі повітові зібрання дворянства: Новгород-
сіверське — 336 руб., Кролевецьке — 450 руб., Мглинське — 400 руб.,
Сосницьке — 101 руб., Борзеньке — 96 руб. 53 коп., Городницьке —
89 руб., Суражське — по 1,5 коп. з десятини (71 152 дес.), Козелецьке —
по 5 коп. з десятини (85 688 дес.), Остерське — по 2 коп. з десятини
(32 870 дес.), Конотопське — 1 000 руб. Окрім цього конотопське дво-
рянство, беручи до уваги важке становище родин загиблих і поранених
воїнів Чернігівської губернії, пожертвувало на допомогу їм 1 021 руб.
89 коп.28 Надзвичайне повітове земське зібрання м. Глухова, яке від-
булося у липні 1877 р., постановило надати у розпорядження «авгус-
тейшей патронессы» Товариства догляду за пораненими та хворими
воїнами 4 000 руб., а у розпорядження земської управи, для безпосе-
реднього надання допомоги родинам нижніх чинів, що відбувають дійсну
службу — 1 000 рублів29.
Брала участь у благодійній діяльності і церква. Лишень у серпні місяці
1877 р. Києво-Печерською Лаврою було пожертвувано на санітарні
потреби армії 10 000 рублів30. Про інші пожертви з боку церкви упродовж
російсько-турецької війни 1877–1878 рр. редакція «Киевлянина» не
повідомляла.
Активна позиція у наданні допомоги діючій російській армії спосте-
рігалась і серед державних установ. Зокрема, Стародубська міська дума
на черговому засіданні, що відбулося 10 травня 1877 р., прийняла рі-
шення виділити 500 руб. із бюджету міста та передати ці кошти
місцевому управлінню Товариства догляду за пораненими і хворими
воїнами для задоволення поточних потреб31. Разом із цим, Чигиринська
міська дума в серпні місяці того ж 1877 р. пожертвувала на користь
поранених і хворих воїнів 5 000 рублів тощо32.
Окремою сторінкою у справі доброчинності стала діяльність органі-
зації Червоного Хреста. Газета «Киевлянин» оцінює її діяльність наступ-
ним чином: «Навряд чи в усій Російській імперії знайдеться місцина, де
би не була відомою діяльність товариства Червоного Хреста та його
Владислава Піскіжова 286
структур, особливо впродовж теперішньої війни. Які зусилля і праця
залюбки прикладаються до якомога кращого і найдоцільнішого викорис-
тання засобів, що надходять у розпорядження товариства і його членів від
приватних доброчинців»33. Так, до Київського місцевого осередку Чер-
воного Хреста, починаючи з 13 липня по 1 жовтня 1877 р., надійшло
грошових пожертвувань у сумі 13 247 руб. 52 коп., що разом із попе-
редніми надходженнями складало 86 061 руб. 22,5 коп., 1 «полуимпе-
риал» та 3 срібних рубля34. В Чернігові, станом на початок липня 1877 р.,
до місцевого осередку товариства надійшло 15 000 руб., з яких найбільш
значні пожертвування належали Чернігівській міській думі — у розмірі
5 000 руб., Конотопському повітовому земському зібранню — 5 000 руб.
та жителям посаду Клинці — 3 000 руб35. Головним уповноваженим
Червоного Хреста П. Дємідовим князем Сан-Донато був заснований цент-
ральний склад для розташування пожертвуваних населенням різнома-
нітних речей та предметів з метою відправлення їх до діючої армії36.
Водночас не менш значні суми благодійних коштів надходили до
Товариства догляду за пораненими і хворими вояками. «Киевлянин»
повідомляє, що в період з 1 травня до кінця серпня 1788 р. у Чернігівське
міське правління товариства надійшло 25 634 руб. 37,5 коп.37, до Пол-
тавського протягом вересня місяця — 5 000 руб.38, до Житомирського —
на початку липня 11 000 руб.39
Неодноразово в газеті з’являлися повідомлення про участь Київського
слов’янського благодійного товариства (до травня 1877 р. відоме під
іншою назвою, а саме — Київського відділу Московського слов’янського
комітету — прим. авт.) в організації різноманітних благочинних актів на
підтримку балканських слов’ян та вояків російської армії40. Відомо, що
відразу після повстання в Боснії та Герцеговині 1875 р. на сторінках
«Киевлянина» з’явилось звернення керівного складу товариства із про-
ханням до усіх жителів Південно-Західного краю надсилати пожертву-
вання на підтримку повсталих. Так, упродовж року (з грудня 1875 по
грудень 1876 рр.) до товариства надійшло пожертвувань на суму 34 тис.
933 руб.41 З початком російсько-турецької війни 1877–1878 рр. голова
товариства професор Київського університету св. Володимира О. Котля-
ревський ініціював збір коштів на виробництво хініну для армії. «Киев-
лянин» повідомив, що станом на липень 1877 р. на фронт було від-
правлено 819 доз цього препарату42.
У своїй переважній більшості реакція суспільства на будь-який заклик
про необхідність організації певного роду допомоги воякам російської
армії у справі визволення балканських слов’ян була миттєвою і резуль-
тативною. Зокрема, на користь цього твердження свідчать результати
звернення командувача 13-го армійського корпусу з проханням до
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України… 287
громадськості надати посильну допомогу підпорядкованим йому воякам.
Так, командир в особистому листі до тимчасового Київського, Поділь-
ського та Волинського генерал-губернатора О. Дондукова-Корсакова
повідомляє про те, що «…мешканці м. Києва та тимчасово керованого
вами Південно-західного краю пожертвували для військ височайше вві-
реного мені 13 корпусу: кожухів 10 000, спирту 1 000 відер, цукру
500 пудів і чаю 500 фунтів, не кажучи про інші дрібні предмети, які так
необхідні і цінні для солдата, що перебуває в умовах походу»43.
З метою допомоги у справі забезпечення місць воєнних баталій і
табірних зупинок дезинфікуючими засобами у м. Києві функціонував
спеціальний комітет по забезпеченню діючої армії дарованим хініном.
Станом на 1 жовтня 1788 р. силами комітету було відправлено в райони
бойових дій 1 463 500 порцій хініну44.
Проте, мали місце і випадки зловживання симпатіями громадськості у
її ставленні до національно-визвольної боротьби болгарського народу.
Так, в одному із випусків «Киевлянина» вміщено статтю під назвою
«Лже-болгары», в якій автор повідомляє: «З деякого часу в місті (мова
йдеться про Київ — авт. прим.) з’явилася значна кількість обірваних
циган, які видаючи себе за болгар, використовують симпатії російського
суспільства до болгар на свою користь і таким чином обманюють
публіку. Тому вважаю не зайвим нагадати про це загалу, тим більше, що
кількість таких ошуканців з кожним днем збільшується не лишень у
Києві, а й у інших містах. Усі постраждалі болгари знаходяться зараз на
околицях Тирново (місто у Болгарії — авт. прим.), ніхто з них не мав
можливості приїхати до Росії, за виключенням деяких молодих осіб, які
приїхали отримати тут освіту»45.
Не можна залишити поза увагою й факти, що свідчать про те, який
резонанс мали в українському суспільстві більш і менш значні перемоги
російської армії у ході війни. Зокрема упродовж перших десяти днів
грудня місяця 1877 р. «Киевлянин» на своїх шпальтах активно висвіт-
лював урочистості, які відбувалися в українських містах на честь здо-
буття російською армією болгарського м. Плевни. Згідно з інформацією,
поданою в газеті, кияни святкували цю перемогу три дні поспіль: вдень у
місті майоріли прапори, а у вечорі вулиці освітлювалися великою кіль-
кістю ілюмінації (тут особливо відзначилися Хрещатик та Поділ — прим.
авт.). Також відомо, що на третій день свята, в присутності великої
кількості городян, на майдані поруч з вулицею Олександрівською (нині
вулиця П. Сагайдачного — авт. прим.) купці відслужили молебень за
загиблими у ході війни46. Інші міста і містечка святкували перемогу не
менш урочисто, в міру власних можливостей.
Досить цікавим є факт, що укладення 19 лютого (3 березня) 1878 р.
Сан-Стефанського договору, який ознаменував кінець російсько-турець-
Владислава Піскіжова 288
кої війни 1877–1878 рр., не викликало у громадськості реакції, подібної
до тієї, що мала місце після здобуття м. Плевни. Так, «Киевлянин» доволі
стримано повідомляє, що «…Київ прикрашений прапорами, в місті
святковий настрій, 23 лютого відслужений у соборі вдячний молебень»47.
Таку реакцію суспільства можна зрозуміти і пояснити лишень очіку-
ванням головної перемоги, а саме — здобуття м. Константинополя (нині
м. Стамбул — авт. прим.), що стало неможливим після погроз з боку
урядів Великої Британії та Австро-Угорщини розірвати дипломатичні
відносини з Росією.
Російсько-турецька війна 1877–1878 рр. матеріально дуже дорого обій-
шлася Російській імперії, величезними були і людські втрати. З цього
приводу відомий український болгарист член-кореспондент НАНУ
України П. Сохань зазначив, що під час бойових дій загинуло майже
12 тис. вояків, в подальшому від поранень і хвороб померло іще понад
50 тис. (отже загальна кількість загиблих становила 62 тис. осіб — прим.
авт.), також 35 тис. було звільнено з армії як небоєздатних48.
Таким чином, вивчення розміщених упродовж 1877–1878 рр. у газеті
«Киевлянин» матеріалів дозволяє стверджувати, що це видання є важ-
ливим джерелом інформації для висвітлення позиції громадськості Над-
дніпрянської України стосовно російсько-турецької війни 1877–1878 рр.,
національно-визвольної боротьби болгарського народу тощо.
На основі публікацій «Киевлянина» можна зробити наступні висновки.
Зокрема, що російсько-турецька війна, від самого початку бойових дій,
викликала широку хвилю не лише ідеологічної, а й матеріальної під-
тримки з боку українського суспільства, при чому усіх його верств — від
найбідніших робітників і селян до найбільш заможних представників
великого капіталу та дворян-землевласників. Основними формами мате-
ріальної допомоги стали грошові та речові пожертвування, здебільшого
спрямовані на вирішення санітарних потреб армії (облаштування шпи-
талів, лазаретів, потягів медичного призначення та ін.), медичне та
медикаментозне забезпечення, утримання хворих і поранених вояків до їх
повного одужання, підтримку сімей загиблих воїнів, потерпілих болгар
тощо.
Саме широка ідеологічна робота преси значною мірою обумовила
такий високий рівень підтримки громадськістю національно-визвольної
боротьби болгар за незалежність від Османської імперії і воєнної кампанії
1877–1878 рр. Слід відмітити, що в процесі формування такої громадської
думки газеті «Киевлянин» належить вагома роль.
Підбиваючи підсумки, варто наголосити на тому, що за неповними
даними упродовж російсько-турецької війни 1877–1878 рр. з боку гро-
мадських організацій, міських та сільських товариств, а також окремих
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України… 289
приватних осіб тільки великих грошових пожертв надійшло від Волин-
ської, Катеринославської, Київської, Полтавської, Таврійської, Херсон-
ської, Харківської та Чернігівської губерній на загальну суму близько
500 тис. руб.49 Також констатуємо, що повний обсяг наданої громад-
ськістю українських губерній Російської імперії матеріальної допомоги з
об’єктивних причин підрахувати неможливо.
ДОДАТКИ
№ 1
1878 р., січня 4. — Подяка командувача 13-го армійського корпусу
мешканцям Києва та Південно-Західного краю, надіслана
київському, подільському та волинському генерал-губернатору О.М.
Дондукову-Корсакову, за значні пожертви на користь корпусу.
Командир Милостивый Государь
13-го Армейского Корпуса Михаил Иванович.
Января 4 дня 1878 года
№ 16
Его Превосходительству
М.И. Черткову.
Жителям Г. Киева и временно-управляемого Вами Юго-Западного края
пожертвовано для войск Высочайше вверенного мне 13 Корпуса: полу-
шубков десять тысяч, спирту тысячу ведер, сахару пятьсот пудов и чаю
пятьсот фунтов, не говоря о других мелких предметах столь необхо-
димых, и так дорого ценимых солдатом при настоящих условиях по-
ходного времени.
Такие громадные пожертвования вызванные сочувствием края к участи
солдат 13 Корпуса, которым имею честь командовать, вменяют мне
Священную обязанность просить Ваше Превосходительство передать
жертвователям самую теплую и искренно-душевную благодарность от
Имени всех чинов 13 Корпуса, которые в этом случае никогда не забудут
оказанного им участия в тяжких испытываемых ими трудах и в моло-
децкой их борьбе на пользу и честь России и человечеству.
С своей стороны приношения Киева и Юго-Западного края Коман-
дуемому мною Корпусу и не могу не признать, как новое и самое ценное
для меня доказательство того внимания и сочувствия, которым посто-
янно, со времени управления моего краем, я был осчастливен жителями
Владислава Піскіжова 290
онаго. Не нахожу слов, чтобы высказать, сколько сердечно тронут я этим
вниманием и на сколько искренны и душевны мои желания, когда-либо и
с чем-бы то не было, доказать столь близкому сердцу моему Г. Киеву и
Юго-Западному краю, как высоко ценю то дорогое доказательство их ко
мне сочувствия.
Вместе с сим считаю долгом сообщить о таких громадных пожерт-
вованиях на пользу Молодца-Труженника, солдата нашего, Г. Военному
Министру, дабы повергнуть на Высочайшее воззрение это новое дока-
зательство тех патриотических чувств, которые постоянно одушевляли
Киевлян во всем, что близко и Свято Русскому сердцу.
Примите уверение в чувствах глубокого моего к Вам почтения и
преданности.
Підпис
ЦДІАК України. — Ф. 442. — Оп. 56. — Спр. 222. — Арк.159–160.
Оригінал. Рукопис.
№ 2
1878 р., січня 28. — Повідомлення київського губернатора
М.П. Гессе київському, подільському та волинському генерал-губер-
натору О.М. Дондукову-Корсакову про облаштування В. Браницьким
в м. Білій Церкві госпіталю для поранених у російсько-турецькій
війні воїнів.
Министерство Господину Временному
Внутренних Дел. Киевскому, Подольскому и Волынскому
Киевский Губернатор. Генерал-Губернатору.
По Канцелярии
Часть Секр.
Января 28 дня 1878 года.
№ 234
Васильковский Уездный Исправник донес мне, что Инспектирующий
по Высочайшему повелению врачебныя заведения для больных и ране-
ных нижних чинов Генерал-Адъютант Кушелев, 19 сего Января осмат-
ривал устроенный Графом Владиславом Браницким в м. Белой Церкви
госпиталь, для безвозмезднаго пользования больных и раненых воинов
действующей армии. При осмотре госпиталь найден был в прекрасном
состоянии во всех отношениях, о чем и засвидетельствовал Генерал-
Адъютант Кушелев в письме на имя Графа Браницкаго, от 19 Января за
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України… 291
№ 113, благодаря его за полезное содействие в святом деле облегчения
страданий больных и раненых воинов.
Об этом считаю долгом довести до сведения Вашего Высокопревос-
ходительства.
Губернатор Підпис
Правитель Канцелярии Підпис
ЦДІАК України. — Ф. 442. — Оп. 56. — Спр. 222. — Арк. 181.
Оригінал. Рукопис.
№ 3
1878 р., березня 29. — Повідомлення міністра внутрішніх справ
київському, подільському та волинському генерал-губернатору
О.М. Дондукову-Корсакову про подяку імператора Олександра ІІ
жителям м. Києва та Південно-Західного краю за пожертви на
користь 13-го армійського корпусу.
Министерство Господину Временному
Внутренних Дел. Киевскому, Подольскому и Волынскому
Канцелярия Министра. Генерал-Губернатору.
29 Марта 1878 г.
№ 915
Жители г. Киева и губерний Киевской, Подольской и Волынской
пожертвовали 13-му армейскому корпусу 3000 полушубков и предо-
ставили в распоряжение командовавшего корпусом 10.000 рублей.
По доведении о сем до Высочайшаго сведения Государь Император
Высочайше повелеть соизволил благодарить жертвователей.
О таковой Высочайшей воле имею честь сообщить Вашему Превос-
ходительству для объявления по принадлежности.
Министр Внутренних Дел
Генерал-Адъютант Підпис
И. д. Правителя Канцелярии Підпис
ЦДІАК України. — Ф. 442. — Оп. 56. — Спр. 222. — Арк. 235.
Оригінал. Рукопис.
Владислава Піскіжова 292
№ 4
1877 р., листопада 30. — Повідомлення благочинного монастирів
м. Києва правлінню Києво-Михайлівського монастиря про розпоряд-
ження київського митрополита Філофея щодо проведення 1 грудня
літургії у всіх монастирях та церквах Києва на честь взяття
м. Плевни.
Правлению Киево-Михайловского монастыря.
Высокопреосвященнейший Филофей, Митрополит Киевский, изволил
дать сегодня свое Архипастырское распоряжение, чтобы завтра, 1 Де-
кабря, по совершении Божественной литургии, во всех монастырях и
церквах г. Киева было совершено благодарственное Господу Богу мо-
лебствие с коленопреклонением по случаю взятия г. Плевны со всею
армиею и Османом-Пашею во главе.
О чем имею честь сообщить Правлению Киево-Михайловского монас-
тыря для исполнения.
Благочинный монастырей г. Киева, Архимандрит Підпис
ЦДІАК України. — Ф. 169. — Оп. 8. — Спр. 2777. — Арк. 9.
Оригінал. Рукопис.
——————
1 Виноградов В.И. Русско-турецкая война 1877–1878 гг. и освобождение Болгарии. —
М., 1978; Золотарев В.А. Россия и Турция. Война 1877–1878 гг. — М., 1983.
2 Русско-турецкая война // www.aboutbulgaria.biz/bulgaria/history/period5/.
3 Нарочницкий А.А. Россия и национально-освободительное движение на Балканах.
1875–1878. — М., 1979.
4 Хевролина В.М. Россия и Болгария: «Вопрос Славянский — Русский Вопрос» //
Россия и Болгария: по страницам русской литературы ХІХ — начала ХХ вв. — М., 2003.
5 Оджаков П. Влиянието на Русия върху образованието на българите до Освобож-
дението // Материали из историята на учебното дело въ България. — София, 1905;
Степанова Л.И. Подготовка кадров болгарской интеллигенции в России (50–70-е гг.
ХІХ в.) // Советское славяноведение. — 1986. — № 4; Сохань П.С. Очерки истории
украинско-болгарских связей. — К., 1976.
6 Державин К.Н. Христо Ботев. — М., 1962; Иванова Б. Портретът през Българското
възраждане. — София, 2001. — С. 15, 40–43.
7 Гуржій О.І., Реєнт О.П. Славетні битви на теренах України: від князівської доби до
початку ХХ ст. — К., 2012.
8 Гуржій О.І., Реєнт О.П. Вказ. праця. — С. 207, 212.
Висвітлення питань благодійництва громадськості Наддніпрянської України… 293
9 Павлюченко О.В. Україна в російсько-югослов’янських суспільних зв’язках (друга
половина ХІХ — початок ХХ ст.). — К., 1992; Самчук В.Л. Громадськість України і
національно-визвольний рух балканських слов’ян (70-ті роки ХІХ ст.) // Україна і
Болгарія: віхи історичної дружби. Матеріали міжнародної конференції, присвяченої
120-річчю визволення Болгарії від османського іга (30–31 жовтня 1998 р.). — Одеса,
1999; Самчук В.Л. Зв’язки українського і південнослов’янських народів у період ви-
звольних процесів на Балканах (70-ті роки ХІХ ст.) // 350-річчя Української держави
Богдана Хмельницького. Матеріали міжнародної наукової конференції (15 грудня
1998 р.). — Т . ІІ. — К., 1999; Сохань П.С. Вказ. праця.
10 Афанасьев Г.Е. Десятилетие общества св. Кирилла и Мефодия (1870–1880) //
Одесский славянский сборник: Речи и сообщения в торжественном собрании 11 мая в
день св. Кирилла и Мефодия 1878, 1879, 1880 гг. — Одесса, 1880; Колмаков Н. Очерк
деятельности Киевского славянского благотворительного общества за 25 лет его сущест-
вования: 1869–1894. — К., 1894; Ляшенко Л. Архивни материали в гр. Киев за
культурно-просветните връзки на Украйна с южните славяни през ХІХ в. // Исторически
преглед. — 1965. — № 5; Ляшенко Л.Г. З історії діяльності Київського слов’янського
товариства в 60-х і 70-х рр. ХІХ ст. // Український історичний журнал. — 1973. — № 8.
11 Киевлянин, 1877, 4 января.
12 Там само. — 12 ноября.
13 Там само. — 23 августа.
14 Там само. — 4 августа.
15 Там само. — 6 августа.
16 Там само. — 7 июля.
17 Там само. — 17 сентября.
18 Там само. — 13 декабря.
19 Там само. — 2 июня.
20 Там само. — 18 августа.
21 Там само. — 25 октября.
22 Там само. — 29 октября.
23 Там само. — 13 сентября.
24 Там само. — 15 ноября.
25 Там само. — 16 августа.
26 Там само. — 4 января.
27 Канева К. Рыцарь Балкан граф Игнатьев. — М., 2006.
28 Черниговская газета. — 1877. — 1 сентября.
29 Там само. — 14 июля.
30 Там само. — 15 ноября.
31 Там само. — 2 июня.
32 Там само. — 11 августа.
33 Там само. — 27 октября.
34 Там само. — 13 октября.
35 Там само. — 2 июля.
36 Там само. — 9 июля.
Владислава Піскіжова 294
37 Там само. — 20 сентября.
38 Там само. — 25 октября.
39 Там само. — 7 июля.
40 Колмаков Н. Вказ. праця; Ляшенко Л.Г. З історії діяльності Київського слов’ян-
ського товариства в 60-х і 70-х роках ХІХ ст.
41 Киевлянин. — 1877. — 20 січня.
42 Там само. — 16 липня.
43 Там само. — 28 января.
44 Там само. — 1 октября.
45 Там само. — 8 ноября.
46 Там само. — 3 декабря.
47 Там само. — 1778. — 25 февраля.
48 Сохань П.С. Вказ. праця — С. 212.
49 Сохань П.С. Вказ. праця — С. 119.
В статье исследуются вопросы благотворительной деятельности
общественности Надднепрянской Украины во время российско-турецкой
войны 1877–1878 гг., направленной на оказание помощи болгарскому на-
роду в его борьбе за независимость от Османской империи, а также —
действующей российской армии. Факты благотворительной помощи
освещены по материалам газеты «Киевлянин».
Ключевые слова: благотворительная деятельность, поддержка,
помощь, общественность, общество, Надднепрянская Украина, Юго-
Западный край, Российская империя, газета «Киевлянин», война, неза-
висимость, болгарский народ, солдаты, армия.
This article investigates the issues of the Dnieper Ukraine public charitable
activity during the Russo-Turkish war of 1877–1878, aimed at helping the
Bulgarian people in their struggle for independence from the Ottoman Empire,
and Russian army as well. The facts of charitable assistance are elucidated by
the «Kievlyanin» newspaper materials.
Keywords: charity, support, help, the public, society, Dnieper Ukraine,
Southwest Region, the Russian Empire, «Kievlyanin» newspaper, war, inde-
pendence, the Bulgarian people, the soldiers, army.
|