Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин

У статті висвітлюються основні тенденції розвитку конкуренції світових потуг за контроль над потенціалом використання Арктики та Антарктиди. Динамічний баланс інтересів, який склався у сучасній мультиполярній системі міжнародних відносин, нейтралізує конфліктогенний потенціал процесу можливого пе...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки
Datum:	2015
1. Verfasser:	Мартинов, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schlagworte:	Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188456
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин / А. Мартинов // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 176-194. — Бібліогр.: 99 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188456
record_format	dspace
spelling	Мартинов, А. 2023-03-01T19:14:17Z 2023-03-01T19:14:17Z 2015 Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин / А. Мартинов // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 176-194. — Бібліогр.: 99 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188456 У статті висвітлюються основні тенденції розвитку конкуренції світових потуг за контроль над потенціалом використання Арктики та Антарктиди. Динамічний баланс інтересів, який склався у сучасній мультиполярній системі міжнародних відносин, нейтралізує конфліктогенний потенціал процесу можливого перегляду міжнародно-правового статусу Арктики та Антарктики. В статье рассматриваются основные тенденции конкуренции мировых держав за контроль над потенциалом использования Арктики и Антарктиды. Динамический баланс интересов, который сформировался в современной многополярной системе международных отношений, нейтрализует конфликтогенный потенциал процесса возможного пересмотра международно-правового статуса Арктики и Антарктиды. The papers is dedicated to analysis of world powers gaming in order to dominate the potential of Arctic and Antarctic. Dynamic balance of interests in multipolar international system neutralizes conflict potential of possible revise of international legal status of Arctic and Antarctic. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин Arctic and Antarctica - two poles in conditions of multi-polar system of international relations Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин
spellingShingle	Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин Мартинов, А. Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин
title_short	Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин
title_full	Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин
title_fullStr	Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин
title_full_unstemmed	Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин
title_sort	арктика і антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин
author	Мартинов, А.
author_facet	Мартинов, А.
topic	Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин
topic_facet	Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин
publishDate	2015
language	Ukrainian
container_title	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
title_alt	Arctic and Antarctica - two poles in conditions of multi-polar system of international relations
description	У статті висвітлюються основні тенденції розвитку конкуренції світових потуг за контроль над потенціалом використання Арктики та Антарктиди. Динамічний баланс інтересів, який склався у сучасній мультиполярній системі міжнародних відносин, нейтралізує конфліктогенний потенціал процесу можливого перегляду міжнародно-правового статусу Арктики та Антарктики. В статье рассматриваются основные тенденции конкуренции мировых держав за контроль над потенциалом использования Арктики и Антарктиды. Динамический баланс интересов, который сформировался в современной многополярной системе международных отношений, нейтрализует конфликтогенный потенциал процесса возможного пересмотра международно-правового статуса Арктики и Антарктиды. The papers is dedicated to analysis of world powers gaming in order to dominate the potential of Arctic and Antarctic. Dynamic balance of interests in multipolar international system neutralizes conflict potential of possible revise of international legal status of Arctic and Antarctic.
issn	2415-7198
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188456
citation_txt	Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин / А. Мартинов // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2015. — Вип. 24. — С. 176-194. — Бібліогр.: 99 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT martinova arktikaíantarktidadvapolûsivumovahstanovlennâmulʹtipolârnoísistemimížnarodnihvídnosin AT martinova arcticandantarcticatwopolesinconditionsofmultipolarsystemofinternationalrelations
first_indexed	2025-11-24T11:40:27Z
last_indexed	2025-11-24T11:40:27Z
_version_	1850845985815658496
fulltext	Андрій Мартинов 176 ПРОБЛЕМИ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН Андрій Мартинов АРКТИКА І АНТАРКТИДА — ДВА ПОЛЮСИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ МУЛЬТИПОЛЯРНОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У статті висвітлюються основні тенденції розвитку конкуренції світових потуг за контроль над потенціалом використання Арктики та Антарктиди. Динамічний баланс інтересів, який склався у сучасній мультиполярній системі міжнародних відносин, нейтралізує конфлікто- генний потенціал процесу можливого перегляду міжнародно-правового статусу Арктики та Антарктики. Ключові слова: Арктика, Антарктида, мультиполярна система міжнародних відносин, геополітична конкуренція, співробітництво. Досліджуючи епістеміологічні особливості конструювання історич- них регіонів у нарації, польський історик Єжи Топольський нагадав, що «більш гомогенними бувають гірські регіони (наприклад, Альпи чи Гімалаї), а також регіони з екстремальними природними умовами (Сахара, Антарктида, Арктика)»1. Південний (Антарктида — континент «протилежний» Арктиці) і Північний (Арктика — у перекладі з грецької мови «той, що перебуває під сузір’ям Великої Ведмедиці») полюси планети Земля почали відігравати важливу геополітичну роль лише в останні двісті років, коли епоха великих географічних відкриттів фак- тично завершилася на обох «шапках» планети. Стрімкий процес глобального потепління клімату на планеті Земля радикально змінює смисл міжнародної взаємодії на обох географічних полюсах — Північному (Арктика) і Південному (Антарктида). Однак встановлення нового режиму геополітичного контролю за цими зонами вже на порядку денному сучасних міжнародних відносин. Гостра геополітична криза, яка наприкінці 2013 р. — на початку 2014 р. охопила Україну, синтезувала внутрішньополітичні і міжнародні про- тиріччя та актуалізувала глобальне протистояння. Низку зазначених криз порівнювали з міжнародними конфліктами, які поширювалися напередодні Першої світової війни 1914 року2. Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 177 Німецький історик Х. Мюнклер у ґрунтовній монографії, присвяченій «глобальній історії» Першої світової війни, стверджує, що на початку ХХІ століття великі держави знову формують конкуруючі союзи, як це вже було напередодні Першої світової війни3. Остання створила перед- умови для перенесення центру глобальної могутності з Європи до США, де він поки що й перебуває. Три зони конфронтації у сучасному світі дають підстави для історичних аналогій із тенденціями, які передували початку Першої світової війни. Перша тенденція стосується конфрон- тації між імперською державою, яка втрачає потугу, та «молодою імперією» Німеччиною. Якщо в 1850 р. англійці контролювали 60% світових багатств, а на долю німців припадало ледь 3%, то в 1913 р. для Британії ця частка скоротилася до 14%, натомість доля Німеччини збільшилася до 21%4. Впадає в око перша тенденція. Поки що домінуючою державою є США, але їм економічний виклик кидає Китай. У жовтні 2014 р. КНР стала найбільшою світовою економікою, випередивши США. Хоча Пекін поки що поступається Вашингтону за показниками індивідуальної купівельної спроможності, але економічна могутність з часом неминуче трансформується у політичну потугу. Друга тенденція, яка дає підстави для аналогій з історією міжнарод- них відносин напередодні Першої світової війни, це об’єднання великих держав у блоки. Напередодні Першої світової війни Німеччина уклала союз із Австро-Угорщиною проти Антанти — Великої Британії, Франції та Росії. На початку ХХІ ст. США і Євросоюз зміцнюють альянс супроти «вискочок» Китаю та Росії. Конфлікт 2013–2014 рр. на Сході України підштовхнув Пекін і Москву до ще більшого зближення. Цей союз тих, «хто хоче мати усе», доповнюють Бразилія, Індія і Південно-Афри- канська Республіка. Нарешті, третя тенденція — це конфлікт на Близькому Сході. Можна сказати, що Перша світова війна розпочалася через суперечку великих держав за право встановлення монопольного контролю над частинами Османської імперії, яка розвалювалася. Фактично це означало переваги у суперечці за доступ до нафтових родовищ Перської затоки. До 1914 р. кайзерівська Німеччина намагалася інфільтруватися в Османську імпе- рію, що викликало велику стурбованість Британії. У 2014 р. також конфлікт на Близькому Сході значною мірою обумовлюється боротьбою за контроль над нафтою — основою індустріальної цивілізації. Причому Арктика та Антарктида залишаються двома полюсами — призами для учасників глобальної геополітичної конкуренції за домінування у ново- народженій багатополюсній системі міжнародних відносин. Віддзеркаленням цієї тенденції є посилення уваги до зазначеної проблематики у науковій літературі. Індійський дослідник Раджа Менон Андрій Мартинов 178 наголошує на ризиках кризи однополюсної системи міжнародних від- носин, представленої глобальним домінуванням США, та на ризиках силового протистояння5. Суперечливий процес формування багатопо- люсної системи міжнародних відносин стимулює підвищення конфрон- таційності та протистояння, зокрема, у Арктиці6. Британська історіографія історії міжнародних відносин традиційно приділяє увагу арктичній проблематиці. Г. Сміт 1976 р. систематизував історію освоєння Арктики у довідковому виданні7. У контексті сис- темного підходу до аналізу арктичної системи безпеки розглядаються екологічні виклики, пов’язані із глобальним потеплінням8. До початку 1990-х рр. екологічна проблематика у контексті досліджень арктичних проблем домінувала також у французьких дослідженнях Арктики, зокре- ма, у контексті європейського арктичного регіону навколо Баренцевого моря9. На початку ХХІ ст. британські науковці звертають увагу на потребу активізації британської «арктичної» дипломатії10. Німецькі дослідники історії міжнародних відносин також приділяють увагу арктичній проблематиці. Х. Хафтендорн розглянула цю проблему з точки зору німецьких енергетичних інтересів та пріоритетів захисту екології11. Німеччина, яка за влучним висловом Г. Кіссінджера, «надто велика для Європи й мала для глобального світу», зацікавлена у поси- ленні ролі Євросоюзу як активного актора «арктичної» дипломатії12. Російська історіографія арктичних проблем детально розглядає інте- реси різних глобальних гравців в Арктиці, процес пошуку загального балансу цих інтересів, освоєння корисних копалин в Арктиці. Аспірант МГІМО Н. Воробьєв, зокрема, проаналізував логістичні інтереси морсь- ких шляхів Арктики для Євросоюзу13. Деякі російські дослідники вва- жають Китай стратегічним союзником Кремля у засвоєнні арктичних комунікацій і ресурсних можливостей14. Значну увагу арктичній проблематиці з точки зору російських гео- політичних інтересів приділяє О. Дугін. Ще 1997 р. цей російський геополітик імперського штибу наголошував, що «доля Росії безпосе- редньо пов’язана з геополітичною долею Півночі». У приарктичній зоні він виділив десять геополітичних секторів руської Півночі: 1. Карело- фінський, 2. Архангельський, 3. Сиктивкарський, 4. Ханти-Мансійський, 5. Воркутинський, 6. Таймирський, 7. Якутський, 8. Чукотський, 9. Ма- гаданський, 10. Камчатський. Якутію цей дослідник вважає найбільш вразливою для атлантичної стратегії щодо Росії15. Російський американіст В.Батюк показав масштабні ризики міжна- родних конфліктів у сучасній системі міжнародних відносин, зокрема, у Арктиці16. Важкі кліматичні умови Арктики роблять можливими лише кластерні (на дрейфуючих станціях) структури економічного освоєння Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 179 цього регіону17. Навіть зважаючи на падіння світових цін на нафту, яке веде до тренду нерентабельності інвестицій у видобуток сланцевого газу, російські дослідники наголошують на рентабельності розробки родовищ нафти і газу в Арктиці18. Засновник неурядової організації «Полярне коло» Скотт Борджерсон також звертає увагу на перевагу від міжнародного буму в Арктиці19. У цьому контексті виконавчий директор комітету за правове регулювання океанів Кейтлін Антрім наголошує на пріоритетності встановлення міжнародного контролю за Арктикою20. Частина російських науковців погоджується з цією точкою зору. А. Орешенков пише про потенціал міжнародного співробітництва в Арктиці, хоча обережно ставиться до заперечення монопольного права на арктичні ресурси прибережних держав21. Отже, на межі ХІХ–ХХ століть відбувся «штурм» Арктики (Північ- ного полюсу) та Антарктиди (Південного полюсу). Дослідники атаку- вали полярні «шапки» фанатично, наче хрестоносці Єрусалим. Льодовий «останній фронтір» вони сприймали як шлях до слави і торжества цивілізаційного гуманізму. Впродовж 1897–1922 рр. в Антарктиді по- бували 16 експедицій з восьми країн, включно з Бельгією та Японією22. Влітку 1925 р. мільйонер Лінкольн Еллсворт профінансував експедицію до Арктики норвежця Руаля Амундсена. Тільки Нансена і Пірі Арктика та Антарктида «випустили» живими на велику землю. Водночас конкурували імперські амбіції держав і приватні інтереси виконавців. Підкорення Північного полюсу перетворилося на інформа- ційну війну між Робертом Пірі і Фредериком Куком. Пірі стверджував, що був на полюсі 6 квітня 1909 р., а Кук 21 квітня 1908 року. Достовірної відповіді щодо першості досі немає. Норвежець Амундсен та італієць Умберто Нобілє на дирижаблі «Норвегія» у 1926 р. пролетіли над Північним полюсом. Американці підкорили Північний полюс на підводному човні у 1958–1959 роках. Системних зусиль з освоєння Арктики докладав сталінський СРСР. Пароплав «Челюскін» мав намір взимку 1934 р. пройти Північним морським шляхом від Мурманська до Владивостока, але був затиснутий льодами і потонув 13 лютого 1934 року. Успішна операція з порятунку полярників закінчилася 13 квітня 1934 року. Наступного дня газета «Правда» назвала їх «достойними синами нашої великої Батьківщини». Відтоді поняття «радянська Батьківщина» стверджується у більшовиць- кій пропаганді23. У 1937–1938 рр. Іван Дмитрович Папанін очолював першу в світі наукову станцію «Північний полюс» на дрейфуючому льодовику24. У роки Другої світової війни британські конвої постачали вантажі за програмою ленд-ліз за допомоги арктичних конвоїв25. Андрій Мартинов 180 У роки «холодної війни» напруга на Північному полюсі була сер- йозною. 27 вересня 1946 р. посол СРСР у США Микола Новиков у аналітичній записці щодо оцінок зовнішньої політики США писав, що американці активно займаються «дослідженням і зміцненням арктичних районів як найближчих підступів до СРСР»26. У розпал Карибської (ракетної) кризи 25 жовтня 1962 р. США провели навчальну атомну тривогу. Стратегічні бомбардувальники дальнього радіусу дії Б-52 з ядерною зброєю на борту, змінюючись, постійно перебували у повітрі, готові через Арктику летіти до радянських кордонів27. У 1997 р. Канада оголосила протоки між своїми островами в Арктиці (Північно-Західний прохід) своїми територіальними водами, з чим не згодні США. Канада і Данія не можуть домовитися про належність острову Ханс, який дає можливість контролювати Північно-Західний прохід. Водночас Канада і Данія намагаються довести, що хребет Ломо- носова, на який претендує Росія, стикується з канадським островом Елсмір і датською Гренландією. На початку ХХІ ст. боротьба за контроль за арктичним регіоном триває. Співробітник російського інституту США і Канади Дмитро Тулунов детально проаналізував суперечності у стратегіях освоєння Арктики між США, Росією та Канадою28. Сполучені Штати намагаються у власних інтересах розтлумачити положення Конвенції ООН про морське право. На думку американців, вона має дати право на їхній «суверенний контроль над морським дном на 440 миль від узбережжя Аляски проти 200 миль зараз»29. У лютому 2008 р. в норвезькій частині Арктики відкрили сховище насіння, яке має пережити гіпотетичну ядерну катастрофу та зміни клімату. У 2009 р. Канада актуалізувала модернізацію військових об’єк- тів у своїй арктичній зоні30. Того ж року адміністрація президента США Барака Обами констатувала неприйнятність перебування США в ар’єр- гарді управління арктичним регіоном і, як наслідок, такого стану справ, обмежений доступ до його ресурсів31. Унаслідок інтенсивної дії зазна- чених тенденцій арктичний регіон перетворився на зону військово- політичного протистояння32. Азійські держави-гіганти розглядають Арк- тику як найближчий морський шлях до Європи33. Китай у 2011 р. створив спеціальне управління у справах Арктики і Антарктиди, клю- човим завданням якого є забезпечення економічних і військово-полі- тичних інтересів Китаю на обох полюсах34. У вітчизняній науковій літературі представлена точка зору щодо того, що «російська Арктика повторить долю російської Аляски. Її буде продано»35. З цією позицією солідаризується український дослідник О. Коваль, який стверджує, що «Росія може виявитися неспроможною скористатися відкритими перспективами освоєння регіону»36. Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 181 Росія змушена враховувати той факт, що зона Арктики формально (через Норвегію, фрагменти Північної Америки, Гренландії) входить до сфери дії Вашингтонського договору про створення Північноатлан- тичного альянсу. Проблема численних територіальних суперечок та потенційної експлуатації корисних копалин перетворює Арктику на поле геополітичного суперництва. З огляду на специфічний характер інтересів НАТО діє в Арктиці інакше, ніж окремі державні суб’єкти, які концентрують зусилля головним чином на спробах отримання конт- ролю, а потім експлуатації регіональних природних багатств. Серед восьми постійних членів Арктичної Ради п’ять одночасно належать до НАТО (Данія, Ісландія, Канада, Норвегія і США)37. Сесія парламентської асамблеї НАТО, яка 17–20 травня 2013 р. відбувалася в Люксембурзі, затвердила стратегію НАТО в Арктиці. Основним завданням визначено утримання його військової нейтраль- ності, що нібито забезпечує мінімізацію ризиків перетворення терито- ріальних суперечок в Арктиці на агресивні дії. Арктика, згідно з Ва- шингтонським договором, перебуває під військово-політичною охоро- ною НАТО. НАТО готове виступати посередником між Данією, Кана- дою і США та здійснювати розробку сценаріїв кризового реагування38. Це не дивно, адже, наприклад, Канада претендує на російський хребет Ломоносова39. Крім того, вона висуває претензії на частину шельфу Гренландії, яка є складовою виключної економічної зони Данії40. Своєю чергою Китай до 2015 р. планує провести три великі експедиції у Арктиці41. На початку серпня 2014 р. Канада розпочала масштабне дослідження дна Арктики, намагаючись легітимізувати розширення своєї території42. Росія вибудовує стратегію правового захисту своїх інтересів у Арктиці, зокрема, щодо визначення кордону шельфу Росії43. Військові Росії створюють на арктичних берегах автоматичні радіоло- каційні станції, чимало яких було знищено після розпаду СРСР44. Гостра геополітична конкуренція визначає сучасні міжнародні відно- сини. Тому у світовій політиці принцип «кожен за себе» стає попу- лярним. Регіон Арктики — це 27 млн. км. кв, які включають північ Євразії і Північної Америки. Наприкінці 1980-х рр. російські геологи відкрили великі запаси газу нафти під морським дном російського шельфу в Арктиці. Запаси шельфу тягнуться через арктичні моря — Баренцеве, Печорське, Карське, Лаптєвих, Східносибірське, Чукотське і Охотське. За оцінками «US Geological Survey», американської урядової геологорозвідувальної агенції, Арктика приховує 13% невідкритих сві- тових родовищ нафти і 30% запасів природного газу. Також унаслідок танення льоду швидко зросте значення північних транспортних і тор- говельних шляхів. Утім, це не скасовує важких кліматичних умов: Андрій Мартинов 182 полярну ніч і зиму протягом дев’яти місяців, льодові шторми і дрейф льодових полів. У роки «холодної війни» Арктика була серед найважливіших регіонів стратегічного протистояння НАТО і Організації Варшавського договору, особливо з точки зору використання військової авіації та підводних човнів, здатних нести балістичні ракети з атомними зарядами. Після розпаду СРСР у 1996 р. було створено Арктичну раду у складі Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії, Швеції. 15 травня 2013 р. офіційними спостерігачами у згаданій раді стали Китай, Індія, Італія, Японія, Сінгапур, Республіка Корея. Путінська Росія надає дедалі більшого значення військовій присут- ності у Арктиці. Заплановано до 2014 р. неподалік фінської території розмістити першу, а до 2020 р. другу арктичну бригаду у складі восьми тисяч солдат кожна. Це може актуалізувати у Швеції і Фінляндії сус- пільні дебати щодо доцільності вступу до НАТО. У серпні 2007 р. Росія вступила у відкриту боротьбу за Арктичний шельф. Заради цього Кремль намагається обмежити права на самовизначення малих народів Півночі. Наприклад, у вересні 2014 р. російські власті перешкодили прибуттю на першу Всесвітню конференцію корінних народів делегації саамського парламенту Кольського півострову45. У квітні 2012 р. Канада висунула ідею «Непоширення ядерної зброї в Арктиці». У травні 2013 р. Китай, Індія, Італія, Японія, Республіка Корея, Сінгапур отримали статус спостерігачів у Арктичній раді. Водночас у Китаї було створено Центр досліджень Арктики46. 10 травня 2013 р. адміністрація президента США Б. Обами предста- вила «Національну стратегію Арктичного регіону». Доктринальними цілями визначено: «забезпечення національної безпеки, охорона навко- лишнього середовища, відповідальне управління ресурсами, врахування потреб корінного населення, підтримка наукових досліджень і зміцнення міжнародного співробітництва з широкого кола питань»47. США не підтримують пропозиції інших арктичних держав щодо демаркації арк- тичного шельфу та пропонують створити на Північному полюсі «ней- тральну територію», де користуватися корисними копалинами зможуть усі суб’єкти міжнародних відносин. США, Канада, Данія проводять в Арктиці традиційні військові навчання «Нанук». Наприкінці жовтня 2014 р. нафтогазовий концерн «Ройялл датч шелл» запропонував пре- зидентові США Б. Обамі продовжити ліцензію на буріння в амери- канській зоні шельфу Арктики до 2017 року48. Попри затяжну зиму 2013 року у Північній півкулі Землі, процес «глобального потепління» неухильно робить свою справу. Все більша водна акваторія Північного Льодовитого океану стає придатною для Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 183 водного транспорту. Крім того, виправдовуються прогнози геологів щодо великих покладів корисних копалин на шельфі. Як наслідок, загострюється конкуренція між провідними державами за контроль над цими ресурсами. Причому у даному випадку не діють звичні міжнародні союзи, на кшталт НАТО. Навпаки, військово-політичні союзники по НАТО, наприклад, Канада і Данія, регулярно демонструють один перед одним свої військові можливості у цьому регіоні. Позаяк у Арктиці кожна держава діє «сама за себе» й керується власними інтересами, досягти компромісу поки що неможливо. Канада регулярно проводить масштабні військові навчання в Арктиці. Цей захід вже став традиційним напередодні чергового раунду «нескін- ченних» міжнародних консультацій з приводу визначення кордонів національних виключних економічних зон у Північному Льодовитому океані. Суть суперечки між Росією, США, Канадою, Данією та Норве- гією полягає у визначенні принципу проведення демаркаційної лінії. Росія і Канада, які мають найбільші прибережні території, дотичні до Північного Льодовитого океану наполягають на визначенні 200-мильних прибережних виняткових економічних зон. Проте такий принцип абсо- лютно не влаштовує США, які мають набагато менший обсяг від- повідної прибережної території. Своєю чергою США, Норвегія і Данія пропонують поділити виняткові економічні зони за секторальним прин- ципом, провівши кордон від точки Північного полюсу. Позаяк цей полюс постійно «мігрує», у такому випадку точні координати цих зон неможливо визначити. Принципово відмінну позицію у цьому питанні займає Китай. Ки- тайські інвестиції минулого року переконали Норвегію у доцільності надати Пекіну статус спостерігача в Арктичній раді, яка є міждер- жавним переговорним механізмом щодо визначення правил господар- ської діяльності у Північному Льодовитому океані. Китай на тому не заспокоївся й спробував увійти до Арктики з «чорного ходу». Зокрема, Пекін запропонував владі асоційованої із Данією Гренландії укласти угоду про прийом китайських робітників, які мали працювати у видо- бувній промисловості Гренландії. Проте цей острів залишається місцем перебування американської стратегічної військової бази, тому у Ва- шингтоні знайшли не лише політичні аргументи, аби в Гренландії провести позачергові вибори до місцевих органів влади й привести до влади ескімоську партію, яка поховала угоду про імпорт робочої сили з Китаю. Утім, Китай навряд чи змириться із поразкою та відмовиться від продовження боротьби за арктичні ресурси. Свій внесок у підняття градусу конфронтації регулярно вносить Росія. Міністерство оборони Андрій Мартинов 184 цієї країни у авральному порядку створює спеціальний арктичний військовий підрозділ. Стрімко модернізується військовий і торговельний флот, здатний працювати в арктичних широтах. Тож Арктика вже стала першою територією, де у повному обсязі відновилися сумнозвісні часи «холодної війни». На початку вересня 2013 р. китайське судно досягло Європи, вільно пройшовши Північним морським шляхом49. У відповідь Японія планує в канадській зоні Північного Льодовитого океану про- вести оптоволоконний кабель протяжністю 16 тис. км від Токіо до Лондона. У вересні 2013 р. Росія прийняла рішення відновити закриту 1993 р. військову базу на Новосибірських островах у Північному Льодовитому океані50. Показово, що наприкінці вересня 2013 р. «Грінпіс» здійснив спробу захоплення російської нафтової бурової вишки на шельфі ро- сійської частини Баренцевого моря51. Попри певну напругу, 24–25 вересня 2013 р. у Салехарді відбувся третій міжнародний арктичний форум «Арктика — територія діалогу»52. Російський президент В. Путін нагадав, що підлітний час американських ракет через Арктику до Москви становить 16 хвилин53. На початку жовтня 2013 р. МЗС Данії відмовився від втручання у ситуацію з заарештованими активістами «Грінпіс»54. Натомість 21 жовт- ня 2013 р. влада Нідерландів звернулася до міжнародного трибуналу з морського права з вимогою звільнення судна «Грінпіс» та його екі- пажу55. Хоча Президент Російської Федерації В.В. Путін заперечив мож- ливість інтернаціоналізації Північного морського шляху, Міжнародна палата судноплавства виступила проти дискримінації будь-яків суден у Арктиці56. Наприкінці жовтня 2013 р. Японія та Фінляндія домовилися про співробітництво у засвоєнні Арктики57. Росіян переконували у тому, що видобуток енергетичних ресурсів у Арктиці на межі рентабельності. Дорога нафта обмежує потенціал іноземних інвестицій і засвоєння нових технологій58. На початку грудня 2013 р. канадський уряд прийняв рішення звер- нутися до ООН з інформацію про намір проголосити Північний полюс канадською національною територією59. Наприкінці грудня 2013 р. «Газпром» офіційно розпочав видобуток газу на родовищі «Прираз- ломное»60. Також повідомлялося, що японські компанії займуться гео- логорозвідувальною діяльністю в Арктиці, аби закріпитися там не вер- бально, а фізично61. У січні 2014 р. канадський прем’єр-міністр Стівен Гарпер виступив за те, аби «Арктика освоювалася лише тими державами, які територіально розташовані у даному регіоні»62. 13 березня 2014 р. на фоні продов- ження російського вторгнення до Криму американський командувач Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 185 Об’єднаною аерокосмічною обороною Північної Америки (НОРАД) генерал Чарльз Джейкобі зазначав, що попри підвищену російську вій- ськову активність в Арктиці, загрози безпеці США немає63. Водночас політичне керівництво США не виключало можливості активізації арктичної політики Росії64. На початку квітня 2014 р. в умовах підвищеної російської військової активності на Північному полюсі Канада бойкотувала саміт Арктичної ради у Москві65. Своєю чергою Велика Британія анонсувала побудову судна, здатного працювати як у Арктиці, так і в Антарктиді66. Гостре протистояння Росії і Заходу з приводу контролю за Україною спровокувало запровадження санкцій67. 5 травня 2014 р. російський президент В. Путін підписав указ про визначення суходолу державного кордону Росії в Арктичній зоні відповідно до Постанови ЦІК СРСР від 15 квітня 1926 р. «Про оголошення територією СРСР земель і островів, розташованих в Північному Льодовитому океані»68. На початку серпня 2014 р., попри запровадження країнами Євросоюзу і США секторальних економічних санкцій проти Росії, концерн «Ексон- Мобіл» разом із «Роснафтою» розпочав буріння на російському шельфі Карського моря69. 26 серпня 2014 р. міністр закордонних справ Канади Джон Берд пригрозив Росії силою зброї відстоювати канадські інтереси в Арктиці70. У відповідь міністр закордонних справ Росії С. Лавров закликав відмовитися від військової риторики у Арктиці71. Президент РФ В. Путін запевняв, що не має планів виокремлення Арктики в спеціальний регіон з прямим підпорядкуванням Москві72. Натомість данський уряд у середині вересня 2014 р. прийняв рішення про роз- ширення своїх територіальних претензій у Арктиці73. У контексті розробки російської державної стратегії освоєння Арк- тики можна розглядати проведене 22 квітня 2014 р. засідання Ради безпеки Російської Федерації, на якому, зокрема, було прийнято рішення про створення єдиної інфраструктури базування в російському секторі Арктики кораблів ВМФ і ФСБ74. У відповідь Норвегія декларувала намір активніше залучати інфраструктуру НАТО до захисту своїх інтересів у Арктиці75. У липні 2014 р. в рамках «північного завозу» продуктів і палива розпочалися поставки на мис Шмідта і острів Врангеля, де мали намір зимувати російські військові76. Зрештою, у другій декаді вересня 2014 р. концерн «Екссон-Мобіл», виконуючи чергову хвилю санкцій проти Росії, призупинив буріння на російському арктичному шельфі77. Наприкінці жовтня 2014 р. «Роснафта» оголосила намір самостійно освоювати нафтогазові поклади Арктики78. Зокрема, росіяни активно шукали заміну західним капіталам у Індії79. Андрій Мартинов 186 Попри початок впливу режиму санкцій на російську економіку, Кремль не скасовував плани подальшої мілітаризації російського сек- тору Арктики80. 16 жовтня 2014 р. спеціальний уповноважений пре- зидента Росії з питань міжнародного співробітництва в Арктиці і Антарктиді Артур Чілінгаров заявив про намір російських фахівців про- довжити роботу з підготовки заявки до комітету ООН з питань морського континентального шельфу у 2015 році81. Однак, насправді, внаслідок дії міжнародних санкцій виникали проблеми з фінансуванням арктичної економічної діяльності Росії82. Навколо арктичних проблем з усіх боків триває інформаційна війна. Британська газета «Санді таймс» висловлювала стурбованість російською мілітаризацією Арктики83. Вод- ночас міністр закордонних справ Росії С. Лавров констатував небажа- ність для інтересів безпеки Росії присутності НАТО в Арктиці84. Утім, це навряд чи можливо, зважаючи на членство в НАТО усіх держав, з якими Росія сперечається за шельф Арктики. Однак дипломатична риторика не завадила тому, що 1 грудня 2014 р. офіційно почав пра- цювати об’єднаний командний центр «Північ» Арктичної зони Росії85. Водночас Росія намагається розділити єдиний фронт санкцій проти себе. Російський президент В. Путін активно шукав альтернативні дже- рела інвестицій у інфраструктурні проекти в Арктиці, до яких нама- галися залучити навіть індійців86. Військово-політична і дипломатична напруга навколо проблем розподілу сфер впливу у Арктиці триває та випробовує на міць глобальну систему безпеки. Континент Антарктида за площею майже дорівнює США і Мексиці разом узятим. Шостий материк вдвічі перевищує площу Австралії і загалом складає близько 10% площі планети Земля87. Льодовики Ан- тарктиди і Гренландії зберігають понад 90% світових запасів прісної води. Антарктичне управління Великої Британії вважає, що льодовий панцир, який займає дві третини території цього континенту, тане з різним ступенем інтенсивності. У Східній Антарктиді лід розташований вище рівня моря, тому навряд обвалилося. Проте у Західній Антарктиді на території заливу моря Амундсена лід швидко тане. Ця територія викликає велике занепокоєння кліматологів88. У доіндустріальну добу все починалося більш оптимістично. 17 січня 1821 р. російські моряки під командуванням Ф.Ф. Беллінсгаузена і М.П. Лазарєва першими серед мешканці Землі побачили льоди Антарк- тиди, які назвали «берегом Олександра Першого». Відтоді на карті Антарктиди є затока Новосильцова, миси Демідова, Капріянова і Пара- діна, острови Анненського, Лєскова, море Беллінсгаузена. 1908 р. Велика Британія висунула претензії на Антарктиду. Після надання Австралії і Новій Зеландії статусу британських домініонів між ними Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 187 загострилися суперечки з приводу оформлення територіальних претензій в Антарктиді. 1924 р. аналогічні претензії висунула Франції, а 1930 р. — Норвегія. 24 січня 1939 р. уряд СРСР висловив претензії на землі, відкриті в Антарктиді російськими мореплавцями89. У 1939–1940 рр. Аргентина і Чилі висловили свої претензії на частину території Антарктиди, яка співпала з британськими амбіціями щодо контролю над Фолклендськими островами. Після Другої світової війни між цими країнами сталася низка військових інцидентів у антарктич- ному регіоні. Актуальними видавалися побоювання щодо можливості перетворення Антарктиди на полігон для випробувань ядерної зброї. 15 жовтня — 1 грудня 1959 р. у Вашингтоні працювала Міжнародна конференція щодо Антарктиди. Участь у ній взяли 12 держав, як тих, що висунули територіальні претензії на володіння територіями в Антарктиді (Австралія, Аргентина, Велика Британія, Нова Зеландія, Норвегія, Франція і Чилі), так і тих, які ці зазіхання не визнавали (Бельгія, СРСР, США, Південно-Африканський союз, Японія). У підсумку 1 грудня 1959 р. конференція прийняла Договір про Антарктиду, який заборонив вико- ристання цього континенту у військових цілях, декларував свободу наукових досліджень у мирних цілях. Стаття ІУ «заморозила» тери- торіальні претензії на ділянки в Антарктиді як тих держав, які станом на 1959 р. їх висунули, так і тих, хто збирався це зробити. Констатувалося, що «жодна претензія на територіальний суверенітет в Антарктиді не заявляється, допоки діє цей Договір»90. Зазначений договір набув чинності 23 липня 1961 р. і є безстроковим. Його досвід врахований в Угоді держав щодо діяльності на Місяці та інших небесних тілах 1979 року91. У 1964 р. договір був доповнений угодою про охорону флори і фауни Антарктиди. У квітні 1982 р. набула чинності Конвенція про захист морських живих ресурсів Антарктиди. Однак гостра боротьба точилася з приводу прийняття 2 червня 1988 р. Конвенції про регулювання видобутку мінеральних ресурсів у Антарк- тиді. Французькому досліднику Світового океану Жаку Іву Кусто вда- лося мобілізувати світову громадськість, аби 4 жовтня 1991 р. на спе- ціальній консультаційній нараді країн-учасниць Договору про Антарк- тиду було прийнято рішення про мораторій на п’ятдесят років у процесі можливого видобутку корисних копалин в Антарктиді (до 2041 р.)92. Наприкінці грудня 2013 р. російські полярники продовжили буріння до підльодного озера «Схід»93. Лід там має «вік» мільйони років. На початку січня 2014 р. США направили до льодів Антарктиди свій важ- кий криголам «Полар Стар», який врятував з крижаного полону росій- ське судно «Академік Шакальський» та легкий китайський криголам «Сюлонг», який невдало намагався це судно порятувати94. Андрій Мартинов 188 Особливі стратегічні інтереси в Антарктиді має Австралія. Питання безпеки ця країна забезпечувала в роки «холодної війни» за рахунок створеної 1954 р. Організації Договору Південно-Східної Азії (СЕАТО) (Австралія, Велика Британія, США та некомуністичні країни Південно- Східної Азії), яка стала доповненням оформленого 1951 р. договору безпеки Австралії, Нової Зеландії, США95. Антарктида залишається для Австралії таким само вразливим з точки зору безпеки регіоном, яким Арктика є для Росії. Однак, Договір 1959 р. щодо статусу Антарктиди створює більш міцний політико-правовий фундамент безпеки у цьому регіоні, на відміну від Арктики. Правда, події в Україні 2013–2014 рр. зафіксували глибоку кризу саме правових засад міжнародної безпеки, що безумовно стосується обох полюсів нашої планети. Під загрозу були поставлені японські інтереси в Антарктиці. Напри- кінці березня 2014 р. Міжнародний суд Гааги зобов’язав Японію при- зупинити полювання на китів в Антарктиці96. Наприкінці жовтня 2014 р. Китай почав реалізацію проекту зі створення аеродрому в Арктиці, який мав обслуговувати логістику для китайських антарктичних дослідниць- ких станцій «Чжуньшань», «Тайшань», «Куньлунь». Досі Китай з цією метою використовував полярне судно «Сюелун», куплене в Україні 1993 року97. У 1992 р. Україна приєдналася до Договору про Антарктиду 1959 р., який передбачає використання шостого материка винятково з мирною метою, забороняє будь-які військові дії на його території та нові тери- торіальні претензії. На той час сторонами зазначеного договору була 41 держава, і лише 26 з них входять до консультативної наради країн- учасниць договору, тому що науково-дослідні станції чи експедиції саме цих країн працюють в Антарктиді98. У вересні 1993 р. в Україні було створено Центр антарктичних досліджень. У липні 1995 р. Україна і Велика Британія підписали ме- морандум про передачу українській стороні британської станції «Фара- дей», що на острові Галіндез у Західній Антарктиці. 6 лютого 1996 р. тут почала працювати українська станція «Академік Вернадський». Україна отримала статус Консультативної сторони Договору про Антарктику, а також приєдналася до Наукового комітету з антарктичних досліджень, Комісії зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, Ради керу- ючих національних антарктичних програм. 27 березня 2014 р. стар- тувала 19-та українська антарктична експедиція (2014–2015)99. Проте попереднє скликання Верховної Ради України так і не спромоглося ухвалити закон про діяльність України в Антарктиці. Відсутність такого документу заважає вітчизняним дослідникам цього перспективного з усіх точок зору регіону. Однак, головною проблемою в умовах сис- темної кризи є недостатнє фінансування такої діяльності. Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 189 Таким чином, Арктика та Антарктика на початку ХХІ ст. перетво- рилися на зони конфронтації між провідними державами сучасної сис- теми міжнародних відносин. На відміну від Арктики, де тільки фор- муються за складних умов протистояння міжнародно-правові засади засвоєння арктичних ресурсів та розподілу шельфу Північного Льодо- витого океану, в Антарктиді діє безстроковий договір 1959 р., який визначає особливий міжнародно-правовий статус шостого материка планети Земля. Однак нігілістичне ставлення до міжнародно-правових норм також не дає підстав виключати можливість загострення кон- курентної боротьби за ресурси Антарктиди. Тим паче, що такий пре- цедент створює «гра без правил» навколо розподілу ресурсів Арктики. Тому обидва полюси залишаються конфліктогенними зонами тривалої перехідної епохи від одно полярної до багатополярної системи міжна- родних відносин. —————— 1 Топольський Єжи. Як ми пишемо і розуміємо історію. Таємниці історичної нара- ції. — К., 2012. — С. 159. 2 Sturm Peter. Wiederholt sich die Geschichte? 1914 und die Krisen von Heute // Frankfurter Allgemeine Zeitung. — 8 Februar 2014. — S. 8. 3 Herfried Münkler. Der Grosse Krieg. Die Welt 1914–1918. — Berlin, 2013. — S. 773. 4 Там само. — С. 774. 5 Rajan Menon. «Pax Americana» and the Rising Powers // http://www.currenthistory. com/article-category.php?=ID29 6 Gerd Braune. Cold War in the Arctic? // https://www.ip-journal.dgap.org/en/article/ cold-war-arctic-o 7 Gaddis Smith. The Arctic in Question // http://www.foreignaffairs.com/articles/30780/ gaddis-smith/the-arctic-in-question 8 James Kraska. Arctic Security in an Age of Climate Change // http://www.globalaffairs. com/articles/137196/edited-by-james-kraska/arctic-security-in-an-age-of-climate-change 9 Philippe Rekacewicz. Environmental Catastrophe and Strategic interests in Europe’s Arctic Region // http://www.mondediplo.com/maps/barents1996 10 Jeffrey Mazo. Britain as an Arctic Nation // http://www.iiss.org/en/politics/strategy/ blogsections/2014/november/britain-as-an-arctic-nation-7118 11 Helga Haftendorn. Zaungast in der Arktis. Deutschlands Interessen an Rohstoffen und Naturschutz // https://www.zeitschtift-ip.dgap.org/de/ip-die-zeitschrift/archiv/jahrgang-2011/ juli-august/zaungast-der-arktis 12 Andreas Maurer, Stefan Steinicke, Arno Engel. The EU as an Arctic Actor? Interest and Governance Challenges // http://www.swp-berlin.org/fileadmin/contents/products/projekt- papire/Mrr-GeoNor-conference-report-1212.pdf 13 Воробьев Н.И. Интересы ЕС в развитии арктических морских маршрутов // http://www.vestnik.mgimo.ru/razdely/mezhdunadornye-otnosheniya/interesy-es-v-razvitii- arcticheskih-morskih-marshrutov Андрій Мартинов 190 14 Карлусов В.В. Арктика в системе глобальных приоритетов Пекина: взгляд из России // http://www.vestnik.mgimo.ru/razdely/mezhdunarodnye-otnosheniya/arctica-v- sisteme-globalnyh-prioritetov-pekina-vzglyad-iz-rossii 15 Дугин А. Основы геополитики. — М., 1997. — С. 332. 16 Батюк В.И. Международные отношения и война в ХХI веке // США–Канада: экономика — политика — культура. — 2013. — С. 17. 17 Слипенчук М. Фрактальная экономика Арктики // Мировая экономика и меж- дународные отношения. — 2013. — № 5. — С. 41. 18 Швец Н.Н., Береснева П.В. Нефтегазовые ресурсы Арктики: правовой статус, оценка запасов и экономическая целесообразность их разработки // http://www.vestnik.mgimo.ru/razdely/mezhdunarodnye-otnosheniya/neftegazovye-resursy- arctici-pravovoi-status-ozenka-zapasov-i 19 Борджерсон Скотт. Грядущий бум в Арктике // http://www.globalaffairs.ru/ number/Gryaduschii-bum-v-Arktike-16116 20 Антрим Кейтлин. Новая судоходная Арктика // http://www.globalaffairs.ru/number/ Novaya-sudokhodnaya-Arktika-15013 21 Орешенков А.М. Арктический квадрат возможностей // http://www.globalaffairs.ru/ number/Arkticheskii-kvadrat-vozmozhnostei-15069 22 Гаррос А. Бремя белого // Вокруг света. — 2011. — № 12. — С. 43. 23 Шубарт В. Европа и душа Востока. — М., 2003. — С. 352. 24 Зимин Андрей. Арктический рейд «Седова» // http://www.vremia.ua/rubrics/ storriya/6568.php 25 Россия наградит британских участников арктических конвоев // http://www.interfax.ru/world/374353 26 Млечин Л.М. Министры иностранных дел. Внешняя политика России: от Ленина и Троцкого — до Путина и Медведева. — М., 2011. — С. 254. 27 Там само. — С. 446. 28 Тулунов Д.С. Многополярный круг // http://www.globalaffairs.ru/number/ Mnogopolyarnui-krug-16117 29 Теребов О.В. «Тридцатилетняя война»: США и Конвенция ООН по морскому праву // США–Канада: экономика — политика — культура. — 2013. — № 4. — С. 65. 30 Arctic: Canada Leads NATO Confrontation with Russia // http://www.globalresearch. ca/arctic-canada-leads-nato-confrontation.../14657 31 Гудев П.А. Приоритеты США в Арктике // Мировая экономика и международные отношения. — 2013. — № 9. — С. 50. 32 Militarization of the Arctic Canada: Battle Line in East-West Conflict // http://www.globalresearch.ca/militarization-of-the-arctic...in...arctic/13836 33 Stephen Blank. Enter Asia: The Arctic Heats Up // http://www.worldaffairsjournal.org/ index.php?=article/enter-asia-arctic-heads 34 Тулупов Д.С. Скандинавский вектор арктической политики Китая // Мировая экономика и международные отношения. — 2013. — № 9. — С. 61. 35 Гончар Михайло. Арктика: холодна війна у льодах // Дзеркало тижня. — № 2. — 25–31 січня 2014. — С. 5. 36 Коваль Олексій. Червона зірка над Арктикою // Дзеркало тижня. — № 32. — 13– 19 вересня 2014. — С. 5. Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 191 37 U.S. Arctic Ambitions and the Militarization of the High North // http://www.globalresearch.ca/u-s-arctic-ambitions-and-the...of.../5343760 38 Стратегія НАТО в Арктиці // Демократична Україна — 2014. — 7 лютого. — С. 5. 39 Сергунин А., Конышев Д. Стратегия Канады в освоении Арктики // http://www. geopolitics.ru/2012/10/strategiya-kanady-v-osvoenii-arktiki/ 40 Новикова Евгения. Канада заходит на Северный полюс с тыла // Независимая газета. — 11 декабря 2013. — С. 1. 41 Новые стратегии в борьбе за Арктику // http://www.geopolitics.ru/2012/12/novye- strategii-v-borbe-za-arktiku/ 42 Канада изучает дно Арктики, чтобы расширить территорию // http://www.bbc. co.uk/russian/rollingnews/2014/08/140808_rn_canada_arctic_seals.shtml 43 Казмин Ю.Б. К вопросу о внешней границе континентального шельфа России в Арктике // Международная жизнь. — 2010. — № 3 // http://www.inretaffairs.ru/author. php?n=arpg&pg=199 44 В Арктике могут появиться необслуживаемые радиолокационные станции // http://www.warandpeace.ru/ru/news/view/88355/ 45 Війна, мир і клімат — топ теми сесії Генасамблеї ООН // Голос України. — 25 вересня 2014. — С. 2. 46 Смирновский Н. В КНР создан Центр по изучению Арктики // Зарубежное военное обозрение. — 2013. — № 6. — С. 87. 47 Федосеев А. Доктринальные взгляды США и Канады на освоение Арктики // Зарубежное военное обозрение. — 2013. — № 6. — С. 3. 48 Shell просит еще 5 лет на бурение в Арктике // http://www.warandpeace.ru/ru/ news/view/95243/ 49 Китайское судно достигло Европы по Севморпути // http://www.warandpeace.ru/ ru/news/view/83597/ 50 Россия восстановит военную базу на Новосибирских островах // http://lenta.ru/ 2013/09/16/base/ 51 Arctic Sunrise встанет в Мурманске на рейде // http://www.interfax.ru/news. asp?id=330560 52 Третий Арктический форум «Арктика — территория диалога» // http://www. warandpeace.ru/ru/news/view/83920/ 53 Путин: отдавать Арктику под чье-то управление — полная глупость // http://www.interfax.ru/news.asp?id=332580 54 МИД: Дания не будет вмешиваться в ситуацию с активистами «Гринпис» // http://www.rosbalt.ru/main/2013/10/03/1183407.html 55 Голландия угрожает России международным трибуналом по морскому праву // http://www.regnum.ru/news/1721804.html 56 Международная палата судоходства против дискриминации судов в Арктике // http://www.warandpeace.ru/ru/news/view/84620/ 57 Япония и Финляндия договорились о совместном развитии Арктики // http://www.warandpeace.ru/ru/news/view/84617/ 58 Хайтун А.Д. Арктика не терпит торопливых // Независимая газета. — 2013. — 18 октября. — С. 5. 59 Путін доручив збільшити військову присутність в Арктиці // http://www.bbc.co.uk/ ukrainian/politics/2013/12/131211_russia_arctic_military_hk.shtml Андрій Мартинов 192 60 http://www.gazprom.ru/press/news/2013/december/article/181128/ 61 Японские компании займутся геологоразведкой в Арктике // http://www.fondsk.ru/ news/2013/12/22/japonskie-kompanii-zajmutsja-geologorazvedkoj-v-arktike-24773.html 62 Премьеру Канады не нравится идея интернационализации Арктики // http://www.ruvr.ru/news/2014_01_18/Premeru-Kanadi-ne-nravitsja-ideja-internalizacii- arktiki-1048/ 63 Американский генерал: у военных России и США нет разногласий в Арктике // http://www.ruvr.ru/news/2014_03_13/amerikanskij-general-u-voennih-rossii-i-ssha-net- raznoglasij-v-arktike-2642/ 64 Канада боится ужесточения политики России на арктических рубежах // http://mediarupor.ru/blog/43155218271/Kanada-opasaetsya-uzhestocheniya-politiki-Rossii- na-arkticheskih 65 Канада бойкотирует саммит Арктического совета в Москве // http://www.bbc. co.uk/russian/rolling_news/2014/04/140415_rn_canada_arctic_council.shtml 66 Британия построит новое полярное судно // http://www.bbc.co.uk/russian/rolling_ news/2014/04/140425_rn_uk_polar_ship.shtml 67 «Арктический приз» Exxon ценой 900 млрд. долларов в опасности из-за событий на Украине // http://www.inopressa.ru/article/29Apr2014/bloomberg/exxon.html 68 Президент РФ определил сухопутные границы Арктической зоны России // http://www.fondsk.ru/news/2014/05/05/-27361.html 69 Компания готова продолжать работу в России // http://www.inrefax.ru/390505 70 Канада готова отстаивать Арктику силой // http://www.bbc.co.uk/russian/rolling_ news/2014/08/140826_rn_canada_russia_arctic.shtml 71 Лавров: США и ЕС препятствуют стремлению РФ купировать мировые угрозы // http://www.fondsk.ru/news/2014/08/27/29121.html 72 Путин: планов выделения Арктики в регион с подчинением Москве пока нет // http://www.ria.ru/politics/2-140829/1022932720.html 73 Дания удваивает свои территориальные претензии в Арктике // http://www.rosbalt. ru/2014/09/16/1315916.html 74 Заседание Совета Безопасности по вопросу реализации государственной поли- тики в Арктике // http://www.kremlin.ru/news/20845 75 Норвегия ищет защиты НАТО в Арктике // http://www.warendpeace.ru/ru/news/ view/90673/ 76 Владимир Гундаров. Солдаты готовятся к зимовке в Арктике // http://www.nvo. ng.ru/nvoevants/2014-07-04/2_zimovka.html 77 Exxon приостановил бурение в Арктике // http://www.warendpeace.ru/ru/news/ view/94072 78 «Роснефть» в Арктике обойдется без ExxonMobil // http://www.warandpeace.ru/ru/ news/view/94993/ 79 Россия предложила Индии доступ к добыче нефти в Арктике // http://www. warandpeace.ru/ru/news/view/95372/ 80 Арктический аэродром Тикси с 2017 г. станет местом базирования МИГ-31 // http://www.ria.ru/defence_safety/20141015/1028348466.html 81 РФ может продолжить исследование Арктики в 2015 г. для заявки в ООН // http://www.ria.ru/science/20141016/1028563816.html Арктика і Антарктида — два полюси в умовах становлення мультиполярної системи… 193 82 Минэнерго рассчитывает, что компании РФ не закроют проекты в Арктике // http://www.ria.ru/economy/20141126/1035226823.html 83 Холодная война Путина в Арктике // http://www.inopressa.ru/article/27Oct2014/ sundaytimes/arctic.html 84 Лавров: никакой необходимости в присутствии НАТО в Арктике нет // http://www.politicus.ru/events/33353.html 85 В Арктической зоне России создано новое объединенное командование «Север» // http://www.zagalovki.ru/article/01Dec2014/arktik_neft 86 Путин: индийские компании войдут в нефтегазовые проекты РФ в Арктике // http://www.ria.ru/east/20141211/1037709885.html 87 Голицын В.В. Антарктида — тенденции и перспективы развития. — М., 1989. — С. 10. 88 The Environmental Magazine. — 2014. — P. 34. 89 Международное право. — М., 1995. — С. 558. 90 Там само. — С. 563. 91 Там само. — С. 567. 92 Там само. — С. 574. 93 В Антарктиде вновь началось бурение скважин к подледниковому озеру Восток // http://www.warandpeace.ru/ru/news/view/86471/ 94 Антарктика: на помощь российскому судну спешит американский ледокол // http://www.ru.euronews.com/2014/01/05/united-states-icebreaker-to-rescue-trapped-russian- ship/ 95 Стюарт Макинтайр. Краткая история Австралии. — М., 2013. — С. 248. 96 Суд в Гааге обязал Японию приостановить охоту на китов // http://www.bbc. co.uk/russian/international/2014/03/140331_un_japan_wholing_ban.shtml 97 Китай построит аэропорт в Антарктиде // http://www.warandpeace.ru/ru/news/ view/95263/ 98 Рудюк Оксана. В Антарктиці — туристичний бум // Голос України. — 1996. — 22 серпня. — С. 5. 99 Фельдман Вадим. Дев’ятнадцятий антарктичний старт України // Демократична Україна. — 21 березня 2014. — С. 9. В статье рассматриваются основные тенденции конкуренции мировых держав за контроль над потенциалом использования Арктики и Антарктиды. Динамический баланс интересов, который сформировался в современной мно- гополярной системе международных отношений, нейтрализует конфликто- генный потенциал процесса возможного пересмотра международно-правового статуса Арктики и Антарктиды. Ключевые слова: Арктика, Антарктида, многополярная система междуна- родных отношений, геополитическая конкуренция, сотрудничество. Андрій Мартинов 194 The papers is dedicated to analysis of world powers gaming in order to dominate the potential of Arctic and Antarctic. Dynamic balance of interests in multipolar international system neutralizes conflict potential of possible revise of international legal status of Arctic and Antarctic. Keywords: Arctic, Antarctic, multipolar international system, geopolitical com- petition, cooperation.

Арктика і Антарктида - два полюси в умовах становлення мультиполярної системи міжнародних відносин

Institution

Ähnliche Einträge