Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.)
У статті на основі документальних джерел досліджено процес так званого болгарського культурно-освітнього відродження у контексті впровадженої більшовицькою владою політики коренізації. Зокрема, відтворено процес формування системи болгарських культурно-освітніх закладів — мережі шкіл, технікумів...
Saved in:
| Published in: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
|---|---|
| Date: | 2016 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188532 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) / Ю. Грищенко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 186-205. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859734152816885760 |
|---|---|
| author | Грищенко, Ю. |
| author_facet | Грищенко, Ю. |
| citation_txt | Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) / Ю. Грищенко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 186-205. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| description | У статті на основі документальних джерел досліджено процес так
званого болгарського культурно-освітнього відродження у контексті
впровадженої більшовицькою владою політики коренізації. Зокрема, відтворено процес формування системи болгарських культурно-освітніх
закладів — мережі шкіл, технікумів і бібліотек. Особливу увагу приділено
закладам політичної просвіти й професійно-технічним осередкам —
Преславському педагогічному технікуму та Преславській агрошколі.
On the basis of documentary sources the author has studied the process of
so-called Bulgarian cultural and educational revival in the context of Bolshevik
regime’s indigenization policy. In particular, it is reproduced the
formation of the system of Bulgarian cultural and educational institutions — a
system of schools, colleges and libraries. Special attention is paid to the
institutions of political education and vocational cells — Preslav Teachers
College and Preslav agricultural school.
|
| first_indexed | 2025-12-01T14:25:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
Юлія Грищенко 186
УДК 94(477.7)“1920/1930”
Юлія Грищенко
аспірант
Інститут історії України НАН України
01001, Україна, Київ, вул. Михайла Грушевського, 4
E-mail: gonzzales@ukr.net
КУЛЬТУРНО#ОСВІТНІ ПРОЦЕСИ В СЕРЕДОВИЩІ БОЛГАР
УСРР (20#ті рр. ХХ ст.)
У статті на основі документальних джерел досліджено процес так
званого болгарського культурно-освітнього відродження у контексті
впровадженої більшовицькою владою політики коренізації. Зокрема, від-
творено процес формування системи болгарських культурно-освітніх
закладів — мережі шкіл, технікумів і бібліотек. Особливу увагу приділено
закладам політичної просвіти й професійно-технічним осередкам —
Преславському педагогічному технікуму та Преславській агрошколі.
Ключові слова: болгарська національна меншина УСРР, більшовицька
влада, коренізація, культура, освіта, національна ідентичність.
Yulia Grishchenko
Postgraduate Student
Institute of History of Ukraine
of the National Academy of Sciences of Ukraine
4, Mykhailo Hrushevskyi Street, Kyiv, 01001, Ukraine
E-mail: gonzzales@ukr.net
СULTURAL AND EDUCATIONAL PROCESSES AMONG THE
BULGARIANS IN THE USSR (the 1920s)
On the basis of documentary sources the author has studied the process of
so-called Bulgarian cultural and educational revival in the context of Bol-
shevik regime’s indigenization policy. In particular, it is reproduced the
formation of the system of Bulgarian cultural and educational institutions — a
system of schools, colleges and libraries. Special attention is paid to the
institutions of political education and vocational cells — Preslav Teachers
College and Preslav agricultural school.
Keywords: Bulgarian National Minorities of the Ukrainian SSR, the
Bolshevik power, indigenization, culture, education, national identity.
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 187
Важливим завданням історичних досліджень на сучасному етапі є
комплексний підхід до розуміння логіки формування більшовицькими
лідерами ідеологічних конструктів і їх практичної реалізації. Адже полі-
тика коренізації, окрім адміністративного, територіального, кадрового й
економічного реформування, включала і т.зв. «культурне відродження», а
принципи, закладені у його реалізацію, у різних модифікаціях проісну-
вали, по суті, до розпаду СРСР.
Метою дослідження є репрезентація на основі архівних документів
(виявлених у центральних і обласних архівосховищах України й вперше
введених до наукового обігу) культурно-освітнього розвитку болгарської
національної меншини УСРР у 20-х рр. ХХ ст.
Більшовицький переворот 1917 р., громадянська війна, докорінна
зміна системи влади й господарювання, політика воєнного комунізму,
масштабний голод 1921–1922 рр. та круговерть подій, що їх супровод-
жувала, виступили тлом, на якому розгорталися складні культурні про-
цеси. Вони були далеко не однозначними. Задекларовані більшовиками
принципи розвитку освіти та культури на практиці, як правило, пере-
творювалися на важливий інструмент політико-виховної роботи мас.
В. Ленін зовсім не випадково вимагав враховувати «місцеві національні
частковості» у пропагандистській діяльності партосередків1.
Справді, проголошена 1923 р. політика коренізації об’єктивно ство-
рювала сприятливі умови для культурно-освітнього розвитку болгарської
нації. Почали свою роботу освітні заклади, дещо пізніше з’явилися клуби,
бібліотеки, розпочалося видання періодики болгарською мовою.
Висловлені 15 травня 1925 р. наркомом освіти думки щодо розвитку
культури та освіти серед нацменшин згодом були оформлені у форматі
рішень президії ВУЦВК від 26 травня і передбачали зростання надход-
жень до місцевих бюджетів, збільшення фінансування середніх і тру-
дових шкіл (зокрема, будівництво нових приміщень, закупівлю інвентарю
й посібників), розширення мережі політосвітніх установ2.
Згідно з постановою РНК УСРР план роботи Наркомосу серед нац-
меншин на 1926–1927 рр. передбачав:
• розширення мережі трудових шкіл та політико-освітніх закладів;
• збільшення кількості працівників різних галузей освіти;
• розвиток видавничої справи мовами нацменів;
• організацію науково-дослідної роботи у сфері суспільного та
культурного життя нацменшин3.
Особлива увага приділялася підготовці навчальної літератури мовами
нацменів, закупівлі інвентарю та приладдя, нестача яких була надто від-
чутною. Не менш гостро стояло питання ремонту існуючих приміщень та
будівництва нових. Планувалося до кінця 1927 р. побудувати щонай-
Юлія Грищенко 188
менше 30 єврейських, по 16 польських і німецьких, по 4 болгарські,
грецькі й молдавські школи. Окремо передбачалося вжити заходи щодо
розвитку піонерського руху; передусім це стосувалося німецьких, поль-
ських і болгарських шкіл.
Крім того, додаток № 1 до цієї постанови зафіксував той факт, що
мережа трудових шкіл із викладанням мовами нацменшин залишалася
найменш розвиненою у молдавського та грецького населення. Трохи
кращою ситуація була в середовищі євреїв, поляків і болгар (існувало
70 болгарських шкіл із загальною кількістю учнів 7 354 особи, що
становило близько 50% дітей шкільного віку)4.
Наступним документом, який змістовно уточнював згадувану вище
постанову, став план роботи Ради нацменшин Наркомосу на 1926–
1927 рр. Його організаційна частина передбачала інспектування мережі
культуро-освітніх закладів нацменшин (зокрема, планувалося чотири
виїзди інструкторів по болгарській лінії); проведення окружних кон-
ференцій працівників освіти нацменів (серед них — дві болгарські);
призначення інспектора з народної освіти по болгарській лінії в Одесі.
Друга частина плану «В галузі соціалістичного виховання» вказувала на
необхідність відкриття 25 нових болгарських шкіл І концентру5 в Мелі-
топольській та Одеській округах для дітей 8–9 років і семи нових шкіл
ІІ концентру, п’яти болгарських інтернатів при сільських школах-семи-
річках та більш активного впровадження переходу на болгарську мову
викладання в селах Первомайської округи. Щодо дитячих садків, то
планувалося відкрити 68 садків, з яких три — болгарські6. На 1 січня 1927 р.
загальна кількість болгарських шкіл І концентру сягала 39 (4 089 учнів) та
п’яти ІІ концентру (1 535 учнів7), з яких 35 було відкрито на території
Коларівського та Ботевського районів8. Архівні матеріали засвідчують,
що навчальний план для учнів шкіл ІІ концентру передбачав вивчення
болгарської і німецької (як іноземної) мов та літератури9 і т.зв. семи
«комплексів»: «Історичний кривавий тиждень», «Зимові роботи на селі»,
«Перехід зими до весни», «Червона армія», «День жінки робітниці»,
«Тарас Шевченко та Лютнева революція» й «Математичний ряд»10.
Що ж до загальних обсягів державного фінансування культурно-
освітніх установ у 1924–1927 рр., то за 1924–1925 рр. фінансування
видавництва збірників та іншої літератури болгарського мовою становило
2 276 руб. (з 36 250 руб. по усіх нацменшинах) і 1 133 руб. у 1926–1927 рр.,
проведення з’їзду болгарських вчителів — 375 руб., перепідготовки
болгарських вчителів — 2 875 руб. у 1924–1925 рр. і 1 514 руб. у 1926–
1927 рр.11 Діяльність болгарської пересувної сільської трупи фінансу-
валася в розмірі 750 р.12 Витрати районних бюджетів за 1926–1927 рр. по
кожному з болгарських районів передбачалися на рівні до 60% саме на
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 189
розвиток культурно-освітніх закладів. Наприклад, із загальної кількості
видатків бюджету Цареводарівського району в 117 002 руб. ця сума
складала 70 тис. руб., Романівського — з 147 406 — 62 тис. руб.13
У 1928 р. зберігалася в цілому позитивна динаміка фінансування та
відкриття нових шкіл і бібліотек. Зокрема, у плані конкретних заходів по
лінії Наркомосу, прийнятому 14 вересня 1928 р., передбачалося збіль-
шення кількості шкіл у районах компактного проживання нацмен, від-
криття у центральних бібліотеках округів спеціальних відділів нацмен-
шин (болгарський відділ незабаром був відкритий при Мелітопольській
центральній окружній бібліотеці), збільшення фінансування театральних і
музичних закладів тощо14.
Одним із найважливіших напрямів в освітній сфері стала боротьба з
неписьменністю серед національних меншин. 21 травня 1921 р. РНК
УСРР прийняв декрет «Про боротьбу з неписьменністю», згідно з яким
передбачалося досягти оволодіння грамотою населенням УСРР віком від
8 до 50 років. Проведення цієї роботи було покладено на Головний
політико-освітній Комітет республіки при Наркомосі, у структурі якого
була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія для боротьби з непись-
менністю. Для реалізації цієї мети була відкрита ціла мережа закладів —
лікнепи, пункти ліквідації неписьменності та школи, об’єднані у това-
риство «Геть неписьменність». Що ж до болгарського сегменту цього
процесу, то протягом 1925–1926 рр. в УСРР існувало 43 лікнепи з на-
ціональною мовою викладання15, з яких 11 — на території Царево-
дарівського району16. Рівень неписьменності у 1927 р. в середньому по
селах Коларівського та Ботевського районів сягав 10–12%17. Однак, у
місцях компактного проживання болгарського населення постійно спо-
стерігався значний дефіцит необхідної навчальної літератури болгар-
ською мовою та приміщень для організації лікнепів18. У тезах доповіді
«Про роботу лікнепу» Коларівського району за 1929 р. вказувалося, що
«певна реорганізація та популяризація їх діяльності сприятиме поліп-
шенню незадовільної ситуації, що складається. Населення неохоче при-
ходить до лікнепів, не помічає їх»19. Цікавим є порівняння кожної зі
структурних одиниць системи лікнепів із «лабораторією експерименту в
галузі неписьменності»20.
Реалізовані владою заходи обумовили певні позитивні зміни. Вже
станом на грудень 1930 р. друкована література болгарською мовою, при-
значена для лікнепів, склала 1 700 примірників (серед них — букварі,
читанки, методичні листи з трудового навчання та абетки)21.
Особливу увагу влада приділяла мережі різноманітних закладів полі-
тичної просвіти серед національних меншин. Важливим інструментом
проведення культурно-освітньої роботи серед болгар, більшість з яких
Юлія Грищенко 190
проживала у сільській місцевості, стала діяльність широкої мережі клубів,
сельбудів, хат-читалень, бібліотек і червоних кутків. Так, при болгарській
секції Катеринославського губкому 1924 р. для підготовки працівників
низового партійного апарату в місцях компактного проживання нац-
меншини було відкрито болгарське відділення партійної школи. 1926 р.
на її основі створено Дніпропетровську болгарську партійну школу, яка
1927 р. була переведена до Одеси22. В середньому на рік у ній навчався
41 слухач23.
На 1925–1926 рр. мережа болгарських закладів політичної просвіти
була представлена одним клубом, 30 бібліотеками та 103 червоними
кутками. Із загальної кількості сельбудів і хат-читалень, яка складалася з
200 єврейських, 276 німецьких, 142 польських, 45 болгарських (19 сель-
будів і 26 хат-читалень) та десяти чеських, майже 80% фінансувалися з
бюджетних коштів. У місцеві бюджети були закладені лише витрати на
діяльність лікнепів та шкіл малописемних. 1925 р. у Цареводарівському
районі був відкритий лише один сельбуд, членами якого стали 800 осіб,
та чотири хати-читальні з 80 відвідувачами24. При цих закладах того ж
року організовані лекційний і театральний гуртки та хорова секція25. На
початку 1926 р. в Одеській окрузі існувало два сельбуди та одна хата-
читальня, які також фінансувалися за рахунок місцевого бюджету26.
Згідно зі звітом районного інспектора з політичної просвіти Царево-
дарівського району А. Садового за 1926 р., на території району було
відкрито чотири сельбуди (до яких входило 180 членів) та шість хат-
читалень з 324 членами. У селах Преслав, Орловка та Цареводарівка
сельбуди займали окремі приміщення (при цих же сельбудах влашто-
вувалися довідкові бюро з допомоги селянам), в інших селах вони
розміщувалися у приміщеннях сільрад27. Усього за звітний період було
проведено 75 лекцій, які відвідало 1 995 слухачів, та 56 бесід за участі
2 430 осіб28.
На території Благоєвського району 1927 р. відкрито дві хати-читальні
й три сельбуди, при яких працювали бібліотеки. Кількість книжок у них
становила: у Благоєвому — 1 250, Кубанці — 1 тис., Свердлово —
450 примірників29. Системна робота з політпросвіти серед населення на
той час ще не проводилася. Вона відбувалася масово лише у святкові дні.
У деяких сельбудах і хатах-читальнях організовувалися лекції з питань
сільського господарства, працювали драматичні гуртки. В Коларівському
та Ботевському районах у цей час існувало 24 сельбуди та 11 хат-
читалень. Особливою популярністю серед населення користувалися сіль-
ськогосподарські гуртки. Ці заклади загалом передплачували 280 газет та
33 журнали30. Тут також функціонували 30 бібліотек, загальна кількість
книг у яких становила від 300 до 1 тис. найменувань, і п’ять кіно-
установок31, які в середньому відвідувало 1 300 глядачів на рік32.
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 191
Наступного 1928 р. кількість цих закладів залишилася незмінною.
У своєму звіті від 24 грудня 1928 р. районний інспектор А. Мірчев
доповідав: «Вся робота сельбудів та читалень проходить за планом, при
сельбудах відкриті стрілецькі, кооперативні, театральні, художні, музичні
гуртки та гурток з надання першої медичної допомоги». Однак, при
цьому він наголошував на нестачі кваліфікованих кадрів та необхідної
кількості художньої літератури33. На території Ботевського району теат-
ральні гуртки були відкриті у селах Ботево, Преслав, Орловка, Інзовка,
Степанівка, Діанівка, Богданівка та Федорівка34.
Тези А. Мірчева дещо конкретизують матеріали доповідної записки
«Із дослідження сельбудів та хат-читалень Ботевського району за
1928 р.». Зокрема, у них наголошується на «незначному включенні
населення до роботи подібних закладів та частій зміні керівництва, що
своєю чергою заважає їх планомірному розвитку, недостатній кількості
гуртків та довідкових бюро»35.
Одним із пріоритетних завдань народної освіти стало викладання
основ знань рідною мовою у регіонах, де мешкали етнічні групи УСРР.
Згідно зі «Схемою системи освіти серед національних меншостей УСРР»
(1926 р.), підготовленою Наркоматом освіти України, «система освіти
серед національних меншостей УСРР співпадає зі всією системою на-
родної освіти, що прийнята в УСРР». Зазначимо, що система шкільної
освіти серед національних меншин Півдня України перебувала у неза-
довільному стані. Створення болгарських шкіл на практиці виявилося
складним завданням, оскільки робота, по суті, починалася «з нуля».
Перед органами народної освіти стояли інші непрості завдання, зокрема,
пов’язані з підготовкою кваліфікованих педагогічних працівників, пошу-
ком необхідної кількості приміщень та обладнання. Постійний брак
учителів (особливо серед поляків, греків та чехів) не давав можливості
більш активно розгортати систему шкіл серед цих нацменшин. За період
1924–1926 рр. спостерігається зростання кількості болгарських шкіл (із
43 шкіл у 1924 р. до 74 у 1926 р. із загальною кількістю учнів 7 184)36. На
території тільки Одеської округи (листопад 1925 р.) було 14 болгарських
шкіл, у яких навчалося 1 642 учні37, кількість учителів становила 40 осіб38.
У звіті завідувача болгарської секції Одеського губкому П. Стоянова
зазначалося, що лише у шести з них навчання велося болгарською мовою,
в інших — російською або українською39. Найбільшою була школа у
с. Великий Буялик. Рівень охоплення болгарських дітей школами в окрузі
становив 80%. Вкрай низьким було забезпечення підручниками — лише
10% від загальної потреби. Поряд із цим, серед учнів розповсюджувалася
газета «Серп і молот» та деякі брошури політичного змісту, перекладені
болгарською мовою. На кінець 1927 р. забезпеченість підручниками
Юлія Грищенко 192
сягала половини від загальної потреби (1924 р. цей показник становив
лише 10%)40.
Загальна кількість болгарських учнів на території УСРР, які мали
можливість відвідувати школи, 1926 р. складала 60%41, а вже наступного
1927 р. — понад 70%42. На 1 вересня 1926 р., згідно зі звітом болгарської
секції ЦКНМ за період від 1 жовтня 1925 до 1 вересня 1926 рр., на
території УСРР існувало 103 болгарські трудові школи та одна семирічка.
Навчання проводилось болгарською мовою, але спостерігалася нестача
літератури болгарською мовою. Тільки на початку 1926 р. до друку були
передані підручники з історії, фізики, географії та арифметики. У звіті
також вказувалося на необхідності відкриття шкіл-семирічок у селах
Інзовка, Романівка та Цареводарівка (Мелітопольський округ), с. Великий
Буялик (Одеської округи) та с. Вільшанка (Первомайської округи).
Планувалося також відкриття трьох агрономічних шкіл у селах Преслав,
Великий Буялик і Вільшанка43. План навчання в трудових школах поді-
лявся на кілька блоків:
• лінгвістичний (вивчення болгарської мови та письма);
• точних наук (вивчення математики, фізики, хімії);
• наук про землю (природознавство, географія, астрономія);
• також викладалися малювання, співи, музика та фізичне
виховання44.
На території Вільшанського району Первомайської округи викла-
дання болгарською мовою у школах розпочалося дещо пізніше — лише
восени 1926 р. На кінець 1929 р. там діяло вже десять болгарських
чотирирічок (по дві у Вільшанці та Малій Мазниці, по одній — у Добрій,
Станковатій та Лозоватці тощо45).
На 1 січня 1927 р. в Коларівському районі функціонувало 25 шкіл із
чотирирічним й одна з семирічним курсом навчання (учнівський кон-
тингент становив 2 580 дітей), у Цареводарівському — 16 шкіл46.
Згідно зі звітом районного інспектора з освіти С. Симеонова, 1928 р.
на території Благоєвського району було відкрито вісім болгарських тру-
дових шкіл47, де навчання відбувалося у чотирьох вікових групах (8–9, 9–
10, 10–11 та 11–12 років). Усього на території Одеської округи у цей час
існувало 12 таких навчальних закладів48. Стосовно ліквідації неписьмен-
ності С. Симеонов зауважував: «У нашому районі ліквідація неписьмен-
ності не поставлена на потрібний щабель свого розвитку, в районі не
існує окремої секції «Геть неписьменність», а лише відкриті групи при
школах-семирічках і трудових школах (села Благоєво, Кубанка, Куяльник
і Свердлово)»49.
У Коларівському та Ботевському районах 1927 р. відкрито 35 шкіл з
4-річним терміном навчання та чотири семирічки, які охоплювали 86%
усіх учнів болгарської національності50. Зростання шкільної мережі серед
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 193
болгарського населення Мелітопольської округи констатував ІV з’їзд рад
Коларівського району (березень 1929 р.). Так, окремо наголошувалося,
що «у цьому році в Коларівці було побудовано дві семирічки, а всього
шкільним навчанням вдалося охопити 93% дітей району»51.
У 1928/1929 навчальному році серед болгарської нацменшини охоп-
лення дітей початковою освітою досягало 87,3% (для порівняння: в сере-
довищі українців — 77,4%)52.
Професійна освіта найбільш потужно розвивалася серед єврейського
населення. 1927 р. існувало десять професійно-технічних шкіл, два єврей-
ські відділи при загальних технічних школах, дев’ять шкіл робітничої
молоді, по одній художній, музичній і сільськогосподарській школі, чо-
тири педагогічні й один сільськогосподарський технікум. По болгарській
лінії натомість діяв лише один педагогічний технікум та одна агрошкола
у с. Преслав.
Преславський педагогічний технікум розпочав свою роботу 4 січня
1921 р. у системі Наркомату освіти УСРР на базі реорганізованої вчи-
тельської семінарії (яка своєю чергою була організована на початку
ХХ ст. на базі відкритого ще 1875 р. вищого училища для підготовки
вчителів болгарських початкових шкіл та писарів53) спершу у формі три-
річних педагогічних курсів, а з 1925 р. вже як «педагогічний технікум».
Основною метою його діяльності була підготовка вчителів для болгар-
ських шкіл УСРР. Загалом, технікум став типовою радянською просвіт-
ницькою структурою, створеною для забезпечення освітніх потреб нац-
меншини.
Навчання було поділено на чотири курси, один з яких — підготовчий.
У середньому в технікумі навчалося 133 студенти (1927 р. — 15254).
Більшість студентів походили з родин селян, наймитів і службовців55.
Робота навчального закладу у повному обсязі фінансувалася державою.
У 1924–1925 рр. бюджет технікуму складав 34 332 руб. (із яких
17 392 руб. — заробітна плата працівників і 9 085 руб. — виплата сти-
пендій), у 1926–1927 рр. — 33 190 руб. (із яких 17 644 руб. — заробітна
плата й 9 140 руб. — стипендіальний фонд)56.
При Преславському педагогічному технікумі щороку проводилися
трьохтижневі курси для вчителів-болгар (які пропорційно представляли
Коларівський і Ботевський райони). Програма курсів розраховувалася на
130 годин і структурно поділялася на чотири цикли: агрономічний, біо-
логічний, метеорологічний та політпросвітницький57. Робота цих курсів
фінансувалася в межах коштів місцевого бюджету58.
Також відомо, що в структурі технікуму були відкриті два гуртки —
педагогічний і науковий. Заняття педагогічного гуртка проводилися з
метою закріплення знань студентів з основних навчальних дисциплін,
Юлія Грищенко 194
тому їх в обов’язковому порядку відвідували всі студенти ІІ та ІІІ курсів,
а науковий — лише студенти ІІІ курсу з ІІ навчального семестру59. З 1925 р.
була поширена практика проведення т.зв. «педагогічних семінарів» серед
студентів, теми занять яких стосувалися соціально-економічного складу
населення болгарських сіл УСРР, структури просвітницьких організацій
на селі, ролі сельбудів, хат-читалень та антирелігійної пропаганди60.
Начальний план передбачав викладання таких дисциплін61:
Період навчання Назва дисциплін
Підготовчий курс Суспільствознавство, історія, співи, малювання, росій-
ська мова, болгарська мова, українська мова, німецька
мова, математика, хімія, географія, фізика, фізкультура,
трудове навчання та природознавство.
І курс Політична економіка, економічна географія, історія кла-
сової боротьби, педагогіка, співи та музика, образо-
творче мистецтво, російська мова, болгарська мова,
українська мова, фізика, хімія, математика, фізкультура,
трудове навчання, ботаніка, зоологія та геологія.
ІІ курс Усі дисципліни І курсу, література, педагогічні системи,
дидактика та школознавство, т.зв. курс «сільськогоспо-
дарської енциклопедії» та методологія краєзнавства.
ІІІ курс Усі дисципліни ІІ курсу, радянське конституційне право,
методологія політосвітньої роботи та метеорологія.
Для влаштування дозвілля студентів керівництвом навчального за-
кладу влаштовувалися екскурсії. Наприклад, у 1927/1928 навчальному
році були організовані поїздки до Ленінграда, Москви та на Кавказ.
Кращі студенти технікуму після завершення навчання отримували
направлення до Одеського педагогічного інституту, в якому існував
болгарський факультет (очолюваний професором Б. Малчевим). Перший
його випуск відбувся 1937 р. Молоді спеціалісти після завершення
навчання у цьому педінституті направлялися для роботи до болгарських
сіл62. На жаль, діяльність болгарського сектору було припинено 1938 р.
через закриття всіх національних структур у вузах УРСР.
Крім того, у Преславі була відкрита сільськогосподарська школа,
основним завданням якої стала підготовка агрономів для обслуговування
прилеглих сіл63. Два корпуси школи розташовувалися біля сіл Преслав та
Ногайськ. Кожне з приміщень поділялося на класні кімнати, учительські,
бібліотеку, спец-контору й фізико-технічний кабінет.
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 195
Діяльність школи спрямовувалася на підготовку спеціалістів з очист-
ки зерна, роботи під час посівів чи збирання врожаїв, обрізування дерев,
облаштування розплідників, городів та виноградників, роботи в конюш-
нях та свинарниках. Щоліта учні брали участь у прополюванні та зборі
зернових культур. Педагогічна робота проводилася в школі згідно із
затвердженими Наркомосом навчальними програмами. Крім спеціалізо-
ваних предметів (ботаніка, зоологія, рільництво, машинознавство, геоде-
зія, організація сільського господарства, садівництво й виноградарство)
обов’язковими були болгарська мова й література, математика, хімія,
фізика та суспільствознавство64.
Загальна площа земель, переданих у користування школи, становила
100 га, з яких 46 га були відведені під посіви озимої пшениці, 17 га — під
ярові культури, 5 га — під пшеницю, 1 га — під плодовий розсадник та
по 0,5 га — під город і виноградники65. Крім названих культур сіяли
ячмінь, овес, кукурудзу, соняшник, буряк і картоплю66. Школі належали
п’ять коней, дві корови, шість свиней, 25 породистих курей та 28 одиниць
сільськогосподарської техніки67.
Навчання у школі вкладалося в ІІІ курси. Середня кількість учнів
становила від 59 до 85 на рік. Стипендії отримували до 80% учнів у
залежності від загальної успішності навчання (у грошовому еквіваленті
виплати коливалися від 27 до 63 руб.68).
Фінансування школи було покладено на місцевий бюджет і становило
близько 25 тис. руб. на рік, з яких 16 тис. припадало на адміністративно-
навчальну частину і 9 тис. — на сільськогосподарську69. Фонди шкільної
бібліотеки налічували 1 120 підручників. Для керівництва сільськогоспо-
дарською роботою школи була утворена спеціальна комісія, до складу
якої входили завідувач школи, кілька інструкторів, завгосп та п’ятеро
учнів із найвищими показниками в навчанні70. Також при школі були
організовані гурток «Безбожників» із 24 членів та сільськогосподарський
куточок71.
Під час проведення обстеження Преславської агрошколи (травень
1928 р.) інспектор народної освіти Мелітопольської округи П. Верклов
назвав такі недоліки у її роботі: наявність великої кількості ґрунтів-
солончаків, які за своїми фізичним і хімічним складом унеможливлювали
висадку характерних для болгарських господарств культур та організацію
т.зв. «дослідного поля»; відсутність відповідного пристосованого примі-
щення для інтернату, в якому могли проживати учні та вчителі агро-
школи; недостатню якість опалення; нестачу навчальної літератури, ін-
вентарю та спецодягу; несвоєчасну виплату стипендій учням72.
Невід’ємною частиною ідеологічної роботи була діяльність партії у
театральній сфері. Так, 1926 р. одразу після відкриття педагогічного
Юлія Грищенко 196
технікуму аматорами театральної і музичної справи на базі Преславської
болгарської пересувної театральної трупи був створений Преславський
театр. Трупа формувалася зі студентів та викладачів технікуму, а перші
вистави відбувалися в Преславі та навколишніх селах. Офіційно вона
була зареєстрована як «Болгарська пересувна театральна трупа», діяль-
ність якої контролювалася та фінансувалася коштом Наркомосу. Основ-
ною метою її діяльності стало ідеологічно-просвітницьке спрямування та
забезпечення театральними виставами відповідного змісту болгарських
сіл Мелітопольської й Одеської округ. Згідно зі Статутом, до штату групи
входив директор, режисер, диригенти хору й оркестру, бухгалтери, ар-
тисти та допоміжний персонал. Переважна більшість акторів, співаків,
музикантів були аматорами. Спектаклі, які ставилися трупою, планува-
лися по сезонах, навіть із корекцією цін на квитки (жителі бідних сіл
Діанівка та Федорівка відвідували вистави безкоштовно).
У 1926–1927 рр. учитель Преславського технікуму М. Гренчаров
організував викладачів установи на будівництво в Преславі приміщення
для трупи. У 1927–1928 рр. у колективі працювали 30 акторів, хор та
оркестр, ставилися п’єси болгарських авторів, виконувалися твори росій-
ських та українських композиторів. У жовтні 1927 р. трупа гастролювала
в селах Зеленівці, Єлизаветівці, в листопаді — с. Богданівці, в грудні —
с. Діанівці, у квітні 1928 р. — с. Степанівці і Ногайську, в травні — селах
Гірсівці й Федорівці, у червні — селах Гюнівці та Луначарському, в
серпні — с. Софіївці, у вересні — селах Манойлівці й Вячеславівці73.
Для підвищення акторської майстерності та рівня режисури трупи
Нарком освіти в грудні 1928 р. організував її керівництву відрядження
для ознайомлення з роботою театрів Москви, Ленінграда та Харкова.
Матеріали тримісячного звіту трупи 1928–1929 рр. вказують на помітну
активізацію діяльності колективу та на збільшення кількості артистів74.
Вельми продуктивною була робота над репертуаром — підбиралося му-
зичне оформлення, вірші, адаптувалися лібрето, перекладалися болгар-
ською мовою тексти вистав, здійснювалося аранжування окремих номерів
для струнного оркестру (три перших скрипки, друга скрипка, альт, віо-
лончель, контрабас), написання клавір і партитур сольних і хорових но-
мерів із супроводом оркестру. В репертуарі з’явилися дві нові оперети —
«Сіволанінська комедія» П. Чижевського (російською мовою), драма
«Взимку» О. Низової у перекладі болгарською мовою75. Відносно фінан-
сування діяльності театру відомо, що із місцевого бюджету на нього
1929 р. було виділено 2 тис. руб.76 У період із 1930 по 1934 рр. ця сума
була збільшена до 5 тис. руб.77
У репертуарі колективу переважали здебільшого вистави з викорис-
танням сюжетів тогочасного життя — сільського побуту, кооперативних
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 197
відносин, торговельних стосунків, релігійних мотивів та ін. У музичному
оформленні п’єс широко використовувалися болгарські народні пісні й
танці. Театр припинив своє існування 1941 р.
Питання забезпечення потреб національних меншин книжковою про-
дукцією, зокрема і болгарською мовою, також залишалися актуальними.
1926 р. при Всеукраїнському відділенні Центрвидаву був створений бол-
гарський сектор, який займався виданням літератури болгарською мовою.
Однак, незважаючи на це, упродовж тривалого часу національні школи не
були забезпечені достатньою мірою виданнями національними мовами.
Відзначимо, що порівняно краще була налагоджена видавнича діяльність
єврейською й німецькою мовами, значно гірше — болгарською та поль-
ською. Відомо, що на 1 квітня 1926 р. Держвидав УСРР із запланованих
86 друк. арк. навчальних посібників видрукував лише 26 (30%)78. Врахо-
вуючи це, з липня 1926 р. при президії ВУЦВК була організована Все-
українська філія Видавництва народів СРСР, яку планувалося транс-
формувати у видавництво національними мовами УСРР. За період 1924–
1925 рр. болгарською мовою надруковано 45,5 друк. арк. літератури
держвидаву, у 1925–1926 рр. — 26,2 друк. арк. держвидаву і 22,2 юр-
видаву79. У звіті про роботу болгарського бюро при ЦК КП(б)У за
15 липня — 15 грудня 1924 р. С. Міцев зазначав, що «максимум уваги
у видавничій справі за цей період було приділено друку перекладеної
болгарською мовою партійної літератури — «Історія партії» та «Політ-
грамота»80.
Складну ситуацію у справі публікації літератури мовами нацменів
яскраво демонструють матеріали доповідної записки «Про видавництво
літератури мовами національних меншостей за вересень 1926 — квітень
1928 рр.». Зокрема, у документі вказується, що «говорити про будь-який
відсоток забезпечення підручниками малочисельних нацменшин (молдав-
ської, болгарської та грецької) досить важко, адже до цього часу болгар-
ською мовою, наприклад, видано тільки чотири підручники. Абсолютно
не налагоджена робота у справі видання літератури для шкільних біб-
ліотек, піонер-літератури та літератури для дітей шкільного віку».
Аналогічною ситуація була і з політосвітньою літературою: «для її ви-
дання зроблено надто мало. Наявна мережа хат-читалень, сельбудів та
клубів навіть більш значних нацменів (єврейської, польської та німець-
кої), не кажучи вже про політосвітні установи малочисельних нацменів,
укомплектовані мізерною кількістю книжок громадсько-політичного, нау-
ково-популярного та художнього змісту». Характерно, що вартість під-
ручників мовами нацменшин у порівнянні із підручниками українською
мовою була істотно вищою. Так, наприклад, підручник для 6 класу
«Географія» (за редакцією А. Іванова) українською мовою коштував
75 коп., а німецькою — втричі більше (2 руб. 35 коп.)81.
Юлія Грищенко 198
Нестача болгарської літератури, яка видавалася на території УСРР у
видавництвах «Культур-Ліга» й «Трибуна в Україні», певною мірою
компенсовувалася видавництвами Москви. На 1926/1927 видавничий рік
там було заплановано видати 70 друк. арк. літератури болгарською
мовою82. Крім навчальної літератури, 1926 р. до друку були передані
брошури, перекладені болгарською мовою: «Народи Радянської респуб-
ліки та збереження їх національних прав» та «Як отримати селянину
кредит»83. На 1927/1928 видавничий рік до плану болгарської секції
Центрвидаву було включено 43 позиції (підручників, дитячої літератури,
популярної агітаційно-партійної, жіночої та сільськогосподарської) за-
гальним накладом 70 тис. прим84.
У 1927–1928 рр. юридичний відділ Наркомосу констатував, що «ро-
бота юрвидаву з друку юридичної літератури мовами нацменшин про-
водилась дуже кволо». Не випадково було прийнято рішення щодо
організації розповсюдження нацменівської юридичної літератури, зокре-
ма: «Положення про сільради та РНК», «Про рівноправність мов та
сприяння розвитку української культури» й Земельного кодексу німець-
кою, польською, молдавською та болгарською мовами85.
2 серпня 1928 р. представниками ЦКНМ була підготовлена зведена
доповідна записка про реальний стан видавництва наукової літератури та
підручників мовами національних меншин, адресована Наркомторгівлі.
Зокрема, вказувалося на неналежне забезпечення бібліотек, клубів, сель-
будів чеською, болгарською й німецькою літературою. Особливо наголо-
шувалося на недостатній кількості юридичної літератури. Документ
містив прохання щодо збільшення фінансування видавництв нацменів на
наступні роки. Зокрема, болгарською мовою планувалося видати: «Зе-
мельний кодекс» (тираж 500 прим.) та «Кодекс про родинну опіку»
(тираж 500 прим.)86.
Зміст та видання болгарських газет і журналів завжди перебували під
жорстким контролем партійних і державних органів влади. На засіданні
Колегії агітації та пропаганди ЦК КП(б)У 29 серпня 1921 р. було при-
йнято рішення, яке стосувалося друкованих видань нацменшин. Зокрема,
у Бердянську планувалося друкувати газету болгарською мовою тиражем
одна тисяча екземплярів щотижня87.
З 15 жовтня 1924 р. у Харкові почала видаватися перша болгарська
газета «Серп і молот» накладом у шість тисяч екземплярів щотижня. Її
головним редактором був призначений С. Міцев. Основні завдання га-
зети, як наголошувалося в її першому номері, полягали у висвітленні
внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, місцевого життя, радянського
будівництва, ознайомленні місцевого населення із заходами радянської
влади та боротьбою за встановлення революційного правопорядку88.
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 199
Структурно кожен номер газети поділявся на кілька рубрик — «Партійне
життя», «Комсомольське життя», «Сільське господарство», «Із наших
сіл», «Денні новини», «Червоноармійський куток», «За кордоном» тощо.
У деяких випусках розміщувалися «Літературні додатки», де друкувалися
уривки з творів болгарських письменників, та рубрики «Наше минуле», у
яких розміщувалися історії окремих родин болгар-переселенців.
Через постійний брак фінансування із запланованих 48 номерів пер-
шої половини 1925 р. вийшло лише 11, загальним тиражем 66 тис. екз.89
Відомо, що наклад газети розсилався до 41 болгарського села, у кожному
з яких, своєю чергою, призначалася особа, відповідальна за якомога
ширше поширення серед населення її свіжих номерів. У селах також
відбувався постійний набір сільських кореспондентів, які готували різно-
манітні матеріали до друку (тим самим видавці сподівалися на збіль-
шення популярності газети). Загальні витрати на її друк щороку ста-
новили приблизно 2 600–2 800 руб.90 У січні 1926 р. газету було пере-
йменовано на «Радянське село»91. Її загальний наклад у січні 1929 р.
складав 2 тис. екз.92 22 серпня 1928 р. на засіданні ЦКНМ розглядалося
питання про забезпечення Центрвидаву та редакцій національних газет
відповідними приміщеннями. Редакції болгарської газети «Серп і молот»
передбачалося передати одну кімнату93.
Особлива увага зверталася на молодь. У 20-х рр. ХХ ст. з друку
виходили два окремих журнали болгарською мовою — «Будь готовий» та
«Млад ударник».
Успіхи в розвитку народної освіти та культурно-просвітницькій ро-
боті серед болгарського населення УСРР відзначалися під час проведення
І Всеукраїнської наради серед національних меншин (січень 1927 р.), у
якій брали участь С. Міцев, С. Іджилов, Б. Малчев, Л. Раєвський, В. Кара-
міхов, І. Узунов та Ф. Соломонов. Зокрема, С. Міцев 11 січня 1927 р. на
засіданні болгарської секції наради відзначав, «…що 60% дітей шкільного
віку охоплені школами-чотирирічками. Для них були створені і діють дві
повні семирічки, три неповні середні школи, політтехнікум, радпарт-
школа, чотири стаціонарні та чотири пересувні школи політграмоти,
18 сельбудів, 24 хати-читальні, 42 лікнепи та дитячий будинок. Також
виділена субсидія для пересувної болгарської театральної трупи та ок-
ружної болгарської бібліотеки»94. Водночас головуючий наголосив і на
недоліках, що мали місце в культурно-освітньому будівництві, напри-
клад, «не вистачало приміщень для шкіл І та ІІ концентрів соціального
виховання, агрошкіл, сельбудів та хат-читалень; відчувався гострий де-
фіцит навчальної, керівної та іншої літератури болгарською мовою, ква-
ліфікованих викладачів для шкіл та педтехнікумів»95.
У центрі уваги партійних органів перебувала пропагандистська ро-
бота, спрямована на боротьбу проти релігії. Антирелігійна політика,
Юлія Грищенко 200
затверджена ЦК КП(б)У, полягала «в поглибленні антирелігійної про-
паганди з метою дискредитації усіх можливих релігійних та культових
заходів» і здійснювалася губернськими комітетами з антирелігійної про-
паганди. Особливу увагу, згідно з директивами ЦК КП(б)У, слід було
приділяти пропаганді серед національних меншин, а саме: «поляків
України, серед яких може бути безліч шпигунів та євреїв»96. Виокрем-
лювалися питання німців-менонітів (їх кількість на той час становила
80 тис. осіб), які проживали на території Мелітопольської, Запорізької та
Бердянської округ, і баптистського руху97. Початковим кроком «у бо-
ротьбі із сектантством та релігійністю нацменів» повинна була стати
організація у середовищі кожної національності кооперативних органі-
зацій, подібних до «Колоністу», які б об’єднували католиків і лютеран,
тим самим виключаючи релігійний фактор.
Болгарське населення УСРР (80% від загальної кількості якого було
віруючим) також стало об’єктом атеїстичного перевиховання. Методи
його реалізації на першому етапі впровадження полягали в загально-
просвітницькій і науковій роботі, наступним кроком була безпосередня
антирелігійна (спростування існування Бога) й антицерковна пропаганда
(викриття духівництва та найбільших релігійних вірувань)98.
Відомо, що лише на території Цареводарівського району 1924 р. діяло
16 церков і 23 церковні громади: 17 православних, три молоканських, дві
баптистські й одна старовірська. 1927 р. кількість церков зросла до 2499.
Найбільшими з них були православні церкви сіл Ботево, Діанівка, Пре-
слав, Райнівка, Орловка, Федорівка та Строганівка100. У Благоєвському
районі у цей же час діяло 18 православних церков101.
Отже, тотальний наступ на релігію, який супроводжувався пере-
слідуванням духовенства й знищенням культових споруд, не оминув і
болгарські села. Показовою сторінкою став епізод із закриттям церкви у
с. Степанівка Цареводарівського району 1926 р. На засіданні районного
комітету партії було прийнято рішення про закриття церкви та передачу її
майна під майбутній клуб. Шляхом підпільної агітації віруючі намагалися
домогтися відновлення роботи церкви, на що райвиконкомом було ви-
рішено посилити антирелігійну пропаганду через степанівський осередок
«Безбожника». Після повторного клопотання селян про відновлення ро-
боти церкви Мелітопольський окружний адміністративний відділ поста-
новив «будівлю церкви переорганізувати під сельбуд»102.
Каналами розповсюдження атеїстичної пропаганди серед дорослого
населення були матеріали відповідного змісту в газетах, діяльність анти-
релігійних організацій «Безбожник» тощо. Зокрема, у звіті керівника
товариства «Безбожник» Мелітопольського округу П. Ворошилова за
1927–1929 рр. відзначалося, що «антирелігійна робота просувається до-
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 201
сить повільними темпами, для кращої її реалізації необхідно масштабніше
підходити до проблеми, дивитися вперед не на рік-два, а як мінімум на
десятиліття. Тільки тоді ми досягнемо позитивного результату»103.
Розробкою та популяризацією стратегії наступу на церкву займалися
регулярні конференції «Безбожників». Одна з таких у березні 1929 р.
відбулася на території Коларівського та Ботевського районів104. Під час
проголошення заключного слова секретар Мелітопольської окружної ради
М. Дергачов виокремив основні напрямки антирелігійної боротьби:
• завершення організаційного оформлення усіх спілок «Безбожни-
ків» на території округи,
• збільшення кількості антирелігійної літератури,
• контроль за продажем дешевої релігійної літератури (календарів,
брошур, підручників, листівок, портретів, плакатів, портретів і
діапозитивів),
• друк антирелігійної літератури мовами національних меншин
(німецької, болгарської, польської, чеської),
• внесення відповідним органам влади резолюцій із проханням
заборонити будівництво й ремонт молитовних будинків і церков,
• зміна календаря таким чином, щоб замість церковних свят ви-
хідними були визначені виключно революційні, а церковні —
виділені як звичайні робочі дні,
• закриття всіх церковних курсів та шкіл із майбутніми арештами
керівників цих закладів,
• проведення більш активної антирелігійної роботи у колгоспах105.
Окрема частина його виступу стосувалася реалізації антирелігійних
заходів у освітніх закладах. Зокрема, передбачалося перевірити всі шкіль-
ні програми та навчальні плани на відсутність будь-якого релігійного
змісту, в усіх школах організувати товариства «Безбожників», налагодити
діяльність пересувних бібліотек антирелігійного змісту, а серед педаго-
гічного складу шкіл обов’язково проводити раз на півроку антирелігійні
курси106. По лінії політичної освіти необхідно було, за словами М. Дер-
гачова, налагодити роботу пересувних кіноустановок і виставок антире-
лігійного змісту. При цьому вартість квитка за відвідування подібних
заходів повинна бути показово нижчою від звичайних107.
Намагаючись охарактеризувати наслідки так званої культурної рево-
люції у середовищі болгар УСРР, слід зазначити, що попри позитивну
динаміку кількісного зростання мережі культосвітніх закладів, культурне
життя громади в умовах радянської дійсності крокувало суперечливими
звивистими стежками. Становище болгарської національної меншини
УСРР у 20-х рр. ХХ ст. віддзеркалювало загальний зміст соціалістичних
нововведень, запроваджуваних Радянською державою. Одним із перших
Юлія Грищенко 202
важливих кроків стало створення мережі установ, діяльність яких фор-
мально зосереджувалася на вирішенні широкого спектру національних
питань, — національних секцій ЦК КП(б)У, відділу національних мен-
шин при НКВС та ЦКНМ при ВУЦВК. Натомість національно-адмі-
ністративне реформування першої половини 20-х рр. ХХ ст., по суті,
проігнорувало утверджені десятиліттями засади співіснування багатоет-
нічного регіону Півдня України. Етнічні меншини (у тому числі бол-
гарська) були розірвані новими адміністративно-територіальним одини-
цям, що спричинило занепад традиційних форм господарювання й
національно-культурного життя.
Загалом, коло проблем, пов’язаних із вивченням культурно-освіт-
нього розвитку національних меншин у 20-ті рр. ХХ ст., завжди пере-
буває у фокусі досліджень вітчизняних учених-істориків108. Як усі вони
справедливо зазначають, основною метою політики коренізації було по-
силення радянської влади, а завдання полягало не стільки в тому, щоб
навчити нацменів читати або писати, скільки спонукати їх думати і жити
виключно «по-радянськи». Коренізація стала важливою складовою сис-
теми економічних, політичних і культурних заходів, які забезпечували
стабілізацію більшовицького режиму й тогочасного суспільства загалом.
Проведення національного районування започаткувало планомірне вклю-
чення болгарської національної меншини до розбудовуваної радянської
системи. Відкриття болгарських навчальних закладів (шкіл, технікумів,
широкої мережі клубів і бібліотек), поява газет і журналів, створення
системи судових камер, органів міліції та широкої системи медичних
закладів на місцях підсилювало контрольні функції центру. Зміцнення
тоталітарної системи та особистої влади Й. Сталіна перетворило апаратну
коренізацію на фальшиву гру.
——————
1 Ленін В.І. Ліберали і демократи в питанні про мови // В.І. Ленін про Україну. — К.,
1969. — Частина І. — С. 501, 503.
2 Державний архів Одеської області (далі — ДАОО), ф. Р-99, оп. 8, спр. 72, арк. 7.
3 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі —
ЦДАВО України), ф. 413, оп. 1, спр. 131, арк. 1.
4 Там само. — Арк. 4.
5 Згідно з «Кодексом законів про народну освіту в УСРР» (2 листопада 1922 р.)
система закладів соціального виховання включала в себе школи І концентру, в яких
навчались учні віком від 8 до 12 років, ІІ концентру — від 12 до 15 років та професійні
школи — від 15 до 17 років.
6 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 150, арк. 30–36.
7 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 381, арк. 37.
8 Державний архів Запорізької області (далі — ДАЗО), ф. Р-3496, оп. 1, спр. 4,
арк. 104.
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 203
9 ДАЗО, ф. Р-3496, оп. 1, спр. 265, арк. 51–55.
10 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 246, арк. 42–48.
11 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 131, арк. 98.
12 ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр. 146, арк. 2.
13 Орлянский В.С. Хозяйственная и культурная деятельность советов приазовских
болгар в 20-е гг. // Болгарське населення Півдня України: дослідження і документи. —
Запоріжжя, 1993. — Вип. 1. — С. 54.
14 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 1, арк. 1–1зв., 2.
15 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО
України), ф. 1, оп. 20, спр. 2688, арк. 11.
16 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 19, арк. 391.
17 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 39, арк. 222.
18 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 68, арк. 41.
19 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 423, арк. 30.
20 Там само, арк. 33.
21 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2688, арк. 14.
22 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 71зв.
23 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 132, арк. 7.
24 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 133, арк. 1–2.
25 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 128, арк. 15.
26 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 49.
27 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 39, арк. 80.
28 Там само, арк. 82.
29 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 490, арк. 13.
30 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 39, арк. 81.
31 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 263, арк. 225.
32 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 39, арк. 82.
33 ДАОО, ф. Р-969, оп. 1, спр. 715, арк. 100.
34 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 39, арк. 81.
35 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 69, арк. 76.
36 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 381, арк. 31; ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466,
арк. 71.
37 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 52.
38 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 88, арк. 11.
39 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 75.
40 ДАОО, ф. Р-1673, оп. 1, спр. 248, арк. 32.
41 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 10, арк. 10.
42 ДАЗО, ф. Р-3496, оп. 1, спр. 4, арк. 39.
43 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 10, арк. 86.
44 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 264, арк. 15–16.
45 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 541, арк. 34.
46 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 376, арк. 5.
47 ДАОО, ф. Р-969, оп. 1, спр. 715, арк. 115.
48 ДАОО, ф. Р-134, оп. 1, спр. 69, арк. 58.
49 ДАОО,ф. Р-969, оп. 1, спр. 715, арк. 136.
50 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 393, арк. 71.
51 ЦДАВО України, ф.413, оп.1, спр. 481, арк. 105.
52 Якубова Л.Д. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті
УСРР. 20-і — перша половина 30-х рр. ХХ ст. — К., 2006. — С. 413.
Юлія Грищенко 204
53 Лопатанов В.И. К вопросу о переселении болгар в Приазовье // Болгарське
населення Півдня України: дослідження і документи. — Запоріжжя, 1993. — Вип. 1. —
С. 26.
54 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 263, арк. 224.
55 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 370, арк. 2.
56 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 131, арк. 90, 94.
57 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 370, арк. 32.
58 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 137, арк. 39.
59 ДАЗО, ф.Р-3666, оп. 1, спр. 370, арк. 13.
60 Там само, арк. 15.
61 Там само, арк. 14–16.
62 Колоянов В.В. Просветительское дело болгар в Украине в 20–30-е гг. // Болгарське
населення Півдня України: дослідження і документи. — Запоріжжя, 1993. — Вип. 1. —
С. 63–64.
63 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 399, арк. 1.
64 Там само, арк. 40.
65 Там само, арк. 38.
66 Там само, арк. 39.
67 Там само, арк. 40.
68 ДАЗО, ф. 267, оп. 1, спр. 22, арк. 90.
69 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 399, арк. 41.
70 Там само, арк. 39.
71 Там само, арк. 42.
72 Там само, арк. 42.
73 Знаменська М.В. З історії культурно-освітньої роботи болгар України (20–30-ті
роки) // Відродження. — 1994. — № 1. — С. 16.
74 ДАОО, ф. Р-134, оп. 1, спр. 69, арк. 60–62.
75 Калоянов В.В. Българската просвета през 20-те и 30-те година на ХХ век. —
София, 2005. — С. 107–111.
76 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 421, арк. 4.
77 Там само, арк. 5.
78 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 10, арк. 12.
79 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 72.
80 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1841, арк. 1.
81 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 150, арк. 68.
82 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 466, арк. 72.
83 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 10, арк. 86.
84 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 352, арк. 32–33.
85 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 150, арк. 103.
86 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 352, арк. 25.
87 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 750, арк. 115.
88 Сърп и чук, 1924, 15 октомври.
89 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2013, арк. 161.
90 Там само, арк. 162.
91 ДАОО, ф. Р-969, оп. 3, спр. 513, арк. 3.
92 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 562, арк. 69.
93 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 352, арк. 2.
94 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 254, арк. 4, 46–65.
95 Там само, арк. 70.
96 ДАЗО, ф. 241, оп. 2, спр. 17, арк. 8.
Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР 205
97 Там само, арк. 18.
98 ЦДАВО України, ф. 413, оп. 1, спр. 10, арк. 84–85.
99 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 19, арк. 319.
100 ДАЗО, ф.Р-3408, оп. 3, спр. 8, арк. 2–3 .
101 Павленко В.В. Українсько-болгарські взаємини 1918–1939 рр. — К., 1995. —
С. 122.
102 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 319, арк. 284–286.
103 ДАЗО, ф. Р-3408, оп. 1, спр. 33, арк. 203.
104 ДАЗО, ф. Р-3666, оп. 1, спр. 319, арк. 290.
105 Там само, арк. 291–292.
106 Там само, арк. 293.
107 Там само, арк. 294.
108 Єфіменко Г.Г. Зміни в національній політиці ЦК ВКП(б) в Україні (1932–1938)
(1) // Український історичний журнал. — 2000. — № 2. — С. 82–93; Єфіменко Г.Г.
Зміни в національній політиці ЦК ВКП(б) в Україні (1932–1938) (2) // Український
історичний журнал. — 2000. — № 4. — С. 37–47; Єфіменко Г.Г. Національно-культурна
політика ВКП (б) щодо радянської України (1932–1938). — К.: Інститут історії України
НАН України, 2001. — 304 с.; Якубова Л.Д. Етнічні меншини в суспільно-політичному
та культурному житті УСРР. 20-і — перша половина 30-х рр. ХХ ст. — К.: Інститут
історії України НАН України, 2006. — 456 с.
REFERENCES
1. Kaloianov, V. (2005). Bъlharskata prosveta prez 20-te y 30-te hodyna na XX vek.
Sofyia [in Bulgarian].
2. Koloianov, V. (1993). Prosvetytelskoe delo bolhar v Ukrayne v 20-e — 30-e hh.
Bolharske naselennia Pivdnia Ukrainy: doslidzhennia i dokumenty. (Vol. 1, pp. 61–66) [in
Ukrainian].
3. Lenin, V. (1969). Liberaly i demokraty v pytanni pro movy. V.I. Lenin pro Ukrainu
(Chastyna I, pp. 501–503). Kyiv [in Russian].
4. Lopatanov, V. (1993). K voprosu o pereselenyy bolhar v Pryazove. Bolharske
naselennia Pivdnia Ukrainy: doslidzhennia i dokumenty. (Vol. 1, p. 10–23) [in Ukrainian].
5. Orlianskyi V. (1993). Khoziaistvennaia y kulturnaia deiatelnost sovetov prya-
zovskykh bolhar v 20-e hh. Bolharske naselennia Pivdnia Ukrainy: doslidzhennia i dokumenty.
(Vol. 1, p. 66–85) [in Ukrainian].
6. Pavlenko, V. (1995). Ukrainsko-bolharski vzaiemyny 1918–1939 rr. Kyiv [in
Ukrainian].
7. Sъrp y chuk, 1924, 15 oktomvry.
8. Yakubova, L. (2006). Etnichni menshyny v suspilno-politychnomu ta kulturnomu
zhytti USRR. 20-i — persha polovyna 30-kh rr. XX st. Kyiv [in Ukrainian].
9. Yakubova, L. (2006). Etnichni menshyny v suspilno-politychnomu ta kulturnomu
zhytti USRR. 20-i — persha polovyna 30-kh rr. XX st. Kyiv [in Ukrainian].
10. Yefimenko, H. (2000). Zminy v natsionalnii politytsi TsK VKP(b) v Ukraini (1932–
1938). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, 82–93 [in Ukrainian].
11. Yefimenko, H. (2000). Zminy v natsionalnii politytsi TsK VKP(b) v Ukraini (1932–
1938). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 4, 37–47 [in Ukrainian].
12. Yefimenko, H. (2001). Natsionalno-kulturna polityka VKP (b) shchodo radianskoi
Ukrainy (1932–1938). Kyiv [in Ukrainian].
13. Znamenska, M. (1994). Z istorii kulturno-osvitnoi roboty bolhar Ukrainy (20–30-ti
roky). Vidrodzhennia, 1, 15–17 [in Ukrainian].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188532 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-7198 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T14:25:47Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Грищенко, Ю. 2023-03-05T16:54:42Z 2023-03-05T16:54:42Z 2016 Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) / Ю. Грищенко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 186-205. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188532 94(477.7)“1920/1930” У статті на основі документальних джерел досліджено процес так званого болгарського культурно-освітнього відродження у контексті впровадженої більшовицькою владою політики коренізації. Зокрема, відтворено процес формування системи болгарських культурно-освітніх закладів — мережі шкіл, технікумів і бібліотек. Особливу увагу приділено закладам політичної просвіти й професійно-технічним осередкам — Преславському педагогічному технікуму та Преславській агрошколі. On the basis of documentary sources the author has studied the process of so-called Bulgarian cultural and educational revival in the context of Bolshevik regime’s indigenization policy. In particular, it is reproduced the formation of the system of Bulgarian cultural and educational institutions — a system of schools, colleges and libraries. Special attention is paid to the institutions of political education and vocational cells — Preslav Teachers College and Preslav agricultural school. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки Міжнародні культурні зв’язки України Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) Cultural and Educational Processes among the Bulgarians in the USSR (the 1920s) Article published earlier |
| spellingShingle | Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) Грищенко, Ю. Міжнародні культурні зв’язки України |
| title | Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) |
| title_alt | Cultural and Educational Processes among the Bulgarians in the USSR (the 1920s) |
| title_full | Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) |
| title_fullStr | Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) |
| title_short | Культурно-освітні процеси в середовищі болгар УСРР (20-ті рр. ХХ ст.) |
| title_sort | культурно-освітні процеси в середовищі болгар усрр (20-ті рр. хх ст.) |
| topic | Міжнародні культурні зв’язки України |
| topic_facet | Міжнародні культурні зв’язки України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188532 |
| work_keys_str_mv | AT griŝenkoû kulʹturnoosvítníprocesivseredoviŝíbolgarusrr20tírrhhst AT griŝenkoû culturalandeducationalprocessesamongthebulgariansintheussrthe1920s |