Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.)
У статті розглядаються етапи формування та реалізації політики балканських країн щодо визначення статусу Косово. На етапі розпаду колишньої Югославії більшість балканських країн була стурбована власними кордонами та європейськими перспективами. Зміни в політиці щодо визначення статусу Косово відб...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
|---|---|
| Datum: | 2016 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188537 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) / О. Павленко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 295-306. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859855255477420032 |
|---|---|
| author | Павленко, О. |
| author_facet | Павленко, О. |
| citation_txt | Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) / О. Павленко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 295-306. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| description | У статті розглядаються етапи формування та реалізації політики
балканських країн щодо визначення статусу Косово. На етапі розпаду
колишньої Югославії більшість балканських країн була стурбована власними кордонами та європейськими перспективами. Зміни в політиці
щодо визначення статусу Косово відбулися після Дейтонських мирних
угод і створення «Армії визволення Косово». Війна на території Косово
створила додаткову загрозу територіальній цілісності Греції, Сербії,
Македонії, Чорногорії. Визнання незалежності Косово залежало від політичного курсу балканських країн у контексті членства в Євросоюзі й
НАТО або планів вступу до цих організацій.
The paper deals with stages of formation and implementation of Balkans
states policy on Kosovo status determination. At the stage of former Yugoslavia
dissolution most Balkan States were concerned about their own boundaries
and European prospects. Changes in politics towards Kosovo status determination
have occurred after the Dayton Peace Accords and the creation of
Kosovo Liberation Army. The war in Kosovo created an additional threat
to territorial integrity of Greece, Serbia, Macedonia, Montenegro. The
recognition of Kosovo’s independence depended on Balkan States politics in
the context of European Union and NATO membership or participation in the
membership action plan.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:43:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990–2016 рр.) 295
УДК 497.2:497.11:497.115(327.82)“1990/2016”
Олександр Павленко
аспірант
Київський славістичний університет
04211, Україна, вул. Мате Залки, 10Г
E-mail: rectorat@ksu.ukr.net
ПОЛІТИКА БАЛКАНСЬКИХ КРАЇН ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ
СТАТУСУ КОСОВО (1990–2016 рр.)
У статті розглядаються етапи формування та реалізації політики
балканських країн щодо визначення статусу Косово. На етапі розпаду
колишньої Югославії більшість балканських країн була стурбована влас-
ними кордонами та європейськими перспективами. Зміни в політиці
щодо визначення статусу Косово відбулися після Дейтонських мирних
угод і створення «Армії визволення Косово». Війна на території Косово
створила додаткову загрозу територіальній цілісності Греції, Сербії,
Македонії, Чорногорії. Визнання незалежності Косово залежало від полі-
тичного курсу балканських країн у контексті членства в Євросоюзі й
НАТО або планів вступу до цих організацій.
Ключові слова: Албанія, Балкани, Болгарія, Боснія і Герцеговина,
Греція, Косово, Македонія, Сербія, Словенія, Чорногорія, Хорватія, Юго-
славія.
Alexander Pavlenko
Postgraduate Student
Kyiv Slavonic University
10G, M. Zalka Street, Kyiv, 04211, Ukraine
E-mail: rectorat@ksu.ukr.net
BALKAN STATES POLITICS TOWARDS KOSOVO STATUS
DETERMINATION (1990–2016)
The paper deals with stages of formation and implementation of Balkans
states policy on Kosovo status determination. At the stage of former Yugoslavia
dissolution most Balkan States were concerned about their own boundaries
and European prospects. Changes in politics towards Kosovo status deter-
mination have occurred after the Dayton Peace Accords and the creation of
Kosovo Liberation Army. The war in Kosovo created an additional threat
to territorial integrity of Greece, Serbia, Macedonia, Montenegro. The
Олександр Павленко 296
recognition of Kosovo’s independence depended on Balkan States politics in
the context of European Union and NATO membership or participation in the
membership action plan.
Keywords: Albania, Balkans, Bulgaria, Bosnia and Herzegovina, Greece,
Kosovo, Macedonia, Serbia, Slovenia, Montenegro, Croatia, Yugoslavia.
Розпад СРСР і колишньої Югославії створив принципово нову гео-
політичну ситуацію як у світовому, так і європейському масштабі.
Балканські країни перетворились на суб’єкти міжнародних відносин. Їхня
зовнішня політика значною мірою залежала від сприйняття або запе-
речення процесу підготовки до вступу в Євросоюз і НАТО.
Після вступу Болгарії, Румунії, Хорватії і Словенії до Євросоюзу та
поширення на колишні республіки Югославії, включно з незалежним
Косово, статусу асоційованих членів ЄС особливого значення набуло
транскордонне співробітництво, зокрема, щодо протидії нелегальній міг-
рації. Зазначені тенденції обумовлюють актуальність дослідження полі-
тики балканських країн щодо визначення статусу Косово.
Географічні межі балканського регіону включають у сенсі політичної
географії країни-члени Європейського Союзу (Болгарія і Румунія з
2007 р., Греція з 1981 р., Словенія з 2004 р., Хорватія з 2013 р.), а також
балканські країни, які мають чинні угоди про асоціацію та стабілізацію з
Євросоюзом (Албанія, Боснія та Герцеговина, Косово, Македонія, Сербія,
Чорногорія).
Метою цієї статті є виявлення основних етапів політики балканських
країн щодо проблеми визначення статусу Косово впродовж 1990-х років —
початку ХХІ століття.
Вітчизняна та зарубіжна історіографії косовської проблеми не мають
спеціального монографічного дослідження, присвяченого еволюції полі-
тики балканських країн щодо визначення статусу Косово. Більше уваги
приділяється політиці щодо Косово великих держав та міжнародних
організацій.
В українській історичній науці одним із перших досліджень проблеми
розпаду Югославії стала кандидатська дисертація Алли Шилової, при-
свячена висвітленню ролі світового співтовариства в урегулюванні конф-
ліктів на Балканах1. Широкий балканський регіональний контекст визна-
чення статусу Косово представлено в статті Михайла Гелетія2.
З погляду концептуальних підходів російської історіографії зазначену
проблему у своїй монографії дослідила Олена Пономарьова. У питанні
визначення статусу Косово авторка зупинилася лише на позиції колишніх
республік Югославії3. З просербських позицій висвітлив розвиток відно-
син між колишніми югославськими республіками, а після 1991 р. новими
Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990–2016 рр.) 297
незалежними балканськими державами, відомий дослідник Інституту
слов’янознавства РАН Володимир Волков4. У зазначеній сербській пара-
дигмі історію балканських війн ХХ століття розглядає більшість росій-
ських науковців5. Еволюція позиції Албанії щодо косовської проблеми
опосередковано висвітлена в російській академічній короткій історії Ал-
банії, але фактаж цієї праці обмежується роком її видання6.
Частина сербської історіографії, яка орієнтується на політичні потре-
би поетапної інтеграції Сербії до Євросоюзу, намагається розглядати факт
визнання сусідніми балканськими країнами незалежності Косово з по-
гляду політичного реалізму. Цю позицію ще 2002 р. сформував сербський
прем’єр-міністр Зоран Зінзіч7. Професор Белградського університету
Предраг Сіміч наголошує, що оптимальний варіант розв’язання проблеми
статусу Косово полягає в переході всіх балканських країн до стратегії
європейської інтеграції8. Відомий американський політолог японського
походження Френсіс Фукуяма також вважає, що стабілізація становища
на Балканах залежить від ступеня успішності інтеграції країн регіону до
європейських та євроатлантичних структур9. Динамічні зміни політичної
ситуації у більшості балканських країн вимагають постійної уваги до
цього регіону. Адже дві світові війни, так чи інакше, мали витоки на
Балканах і стосувалися спроб розв’язання суперечностей між великими
державами й народами балканських країн. Тому історіографія політики
балканських країн щодо Косово перманентно доповнюватиметься новими
науковими працями, які віддзеркалюють розвиток подій.
Процес розпаду колишньої Югославії спровокував серйозні геополі-
тичні зрушення на Балканах. У першій половині 1990-х років Хорватія
і Словенія взяли чіткий курс на інтеграцію до Євросоюзу і НАТО.
Водночас член НАТО та Євросоюзу Греція займала обережну позицію
щодо підтримки процесу розпаду Югославії, яка була її традиційним
партнером. Поза межами європейських та євроатлантичних структур у
цей час залишались Албанія й Болгарія, які сподівались швидко пере-
орієнтувати свою зовнішню політику на Євросоюз і НАТО. На початку
1990-х років намітились грецько-македонські протиріччя, пов’язані з
назвою колишньої югославської республіки Македонія. Тому Македонія в
питанні визначення статусу Косово орієнтувалась на підтримку ООН,
США та ОБСЄ. 1992 р. місія спостерігачів НАТО була розквартирована
на югославсько-македонському кордоні, точніше на його косовській
ділянці.
Під час активної фази сербсько-хорватського та сербсько-босній-
ського конфліктів у Косово ситуація жорстко контролювалась сербськими
силами безпеки. Однак, питання автономії албанців Косово залишалось
на другому плані актуального міжнародного порядку денного.
Олександр Павленко 298
Поворотним моментом у цій історії можна вважати Дейтонські мирні
угоди 1995 р., які покінчили з Боснійською війною. Відтоді косовський
конфлікт поступово, але неухильно «розморожується». Наприкінці
1997 р. — на початку 1998 р. створюється «Армія визволення Косово»,
яка ставить собі за мету відвоювання незалежності Косово.
Важливим етапом еволюції політики балканських країн щодо визна-
чення статусу Косово можна вважати гостру міжнародну кризу 1998–1999
років. У лютому-березні 1999 р. у Рамбуйє відбувались міжнародні пере-
говори щодо пошуку компромісу в питанні Косово. Тоді сербський пре-
зидент С. Мілошевич не погодився на надання албанцям Косово широкої
автономії під міжнародним контролем. Однак, позиція балканських країн
під час ударів НАТО по Сербії була неоднаковою. Греція зайняла особ-
ливу позицію, яка полягала в дипломатичному засудженні воєнного
засобу розв’язання косовської кризи. Натомість Албанія і Болгарія пов-
ністю підтримали цю військову операцію та надали свою територію
(Албанія) або повітряний простір (Болгарія) для її здійснення. Політичну
підтримку цій операції надали Хорватія і Словенія. Своєю чергою Боснія
і Герцеговина зайняла обережну позицію, розуміючи, що в разі само-
визначення албанців Косово про свої права на самовизначення можуть
заявити боснійські серби. Загалом станом на червень 1999 р. усі балкан-
ські країни підтримали резолюцію Ради Безпеки ООН № 1244 щодо
способу розв’язання косовського конфлікту10.
Розвиток подій навколо Косово впродовж 1999-2008 рр., тобто від
часу введення міжнародних військових сил НАТО за участю Росії та
України на територію Косово і до проголошення 17 лютого 2008 р.
незалежності Косово, позначився на еволюції позиції балканських країн
щодо цього питання. Маркером для цієї позиції стало питання ризиків
виникнення «Великої Албанії». У такому разі серйозні територіальні
претензії Албанії могли виникнути щодо Сербії, Чорногорії, Македонії,
Греції. Натомість така гіпотетична перспектива жодним чином не лякала
Хорватію і Словенію, які одними з перших серед балканських країн
визнали незалежність Косово11.
Зазначимо, що впродовж 2008–2011 рр. незалежність Косово визнали
Македонія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія. Цього не зробила Румунія,
яка екстраполювала косовський конфлікт на молдовсько-придністровські
протиріччя і не захотіла створювати додатковий дипломатичний преце-
дент не лише для Косово, а й для Придністров’я. Крім того, Греція також
опинилась серед тих країн Євросоюзу і НАТО, які відмовились від ви-
знання незалежності Косово. Така грецька позиція аргументувалась неба-
жанням створювати прецедент для міжнародного визнання «Турецької
республіки Північного Кіпру», яка досі визнається лише Туреччиною.
Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990–2016 рр.) 299
Тому навіть під час загострення «албанського питання» в Македонії Гре-
ція незмінно висловлюється на тему засудження албанського націона-
лізму, який є загрозою для регіональної стабільності.
Починаючи з 2008 р. Косово намагається максимально інтенсивно
розвивати відносини з сусідніми балканськими країнами12. Міністерству
закордонних справ Косово вдається формувати позитивний образ своєї
держави в цих країнах. Це особливо важливо, адже Косово, як правило,
сприймається в образі держави, яка не відбулась, або переживає гострі
протиріччя, не сумісні з подальшим існуванням.
Екзистенційною проблемою державотворення в Косово є не тільки
відсутність так би мовити «власної національної історії», а й відповідної
міфології як основи для органічного виникнення державотворчої ідеї.
Наявність двох албанських держав у Європі, як певний історичний пара-
докс, не заперечує можливості створення «Великої Албанії», хоча проти
цього офіційно виступають великі держави та міжнародні організації —
протектори Косово13. Слід розуміти, що корінь міжнаціональних проблем
Балкан якраз сягає прагнень більшості політичних націй цього регіону
вибудувати за рахунок сусідів «Велику Сербію», «Велику Албанію»,
«Велику Хорватію» або «Велику Болгарію», тощо. Проте Балкани —
надто «мала» територія для успішної реалізації цих квазі-імперських про-
ектів. Новітня історія, власне, дає лише один такий успішний приклад —
Соціалістичну Федеративну Республіку Югославія, як до певної міри
ідеократичний (умовно кажучи комуністичний, зважаючи на весь «реві-
зіонізм» Тіто і компанії) проект. На наших очах, в міру просування
проекту європейської інтеграції, розвивається новий проект, який ми
можемо назвати «європеїзацією» Балкан, тобто включення країн регіону
до Євросоюзу. Утім, поки що членами ЄС, нагадаємо, є лише Словенія та
Хорватія. У цьому сенсі «незалежність Косово» виконує роль додаткових
системних гарантій для тривалого збереження за цією територією фак-
тичного статусу протекторату Європейського Союзу й США. Водночас
євроатлантичні структури мають серйозні проблеми з «родовими вадами»
державності Косово, які обумовлені конфліктом між албанським націо-
налістичним планом формування моноетнічного Косово і військово-
політичними та економічними засобами нав’язаним світовою спільнотою
албанським націоналістам цього краю проектом розбудови «багатоет-
нічного» Косово. Саме тому тривала присутність міжнародних структур
стала визначальним фактором для існування Косово.
Миротворча діяльність ОБСЄ, а членами цієї організації є всі бал-
канські країни, на різних етапах розвитку косовського конфлікту усклад-
нювалася принципами діяльності цієї організації. Нагадаємо, що Статут
ОБСЄ не лише фіксує принцип добровільності дій сторін у процесі зміни
Олександр Павленко 300
державних кордонів, а й передбачає одностайність у прийнятті рішень
щодо проблем європейської безпеки. Зрозуміло, що така «матеріальна
частина» інструментарію ОБСЄ, особливо під час війни 1999 р., стала
символом краху миротворчих зусиль у Косово та превентивної дипломатії
загалом. Також зауважимо, що суттєвим фактором неефективності діяль-
ності ОБСЄ в Косово залишається дублювання його функцій структурами
ЄС та Ради Безпеки ООН. Варто нагадати, що значний вплив на діяль-
ність ООН у Косово справляють протиріччя між постійними членами
Ради Безпеки ООН з приводу підходів до косовської проблеми. Спроби
розв’язання економічних проблем Косово ООН переносить на Євросоюз,
чий потенціал задля вирішення цих питань також не є необмеженим.
Помітною слабкістю місії Європейського Союзу в Косово є невизнання
незалежності цієї території п’ятьма з двадцяти семи країн ЄС (Грецією,
Іспанією, Кіпром, Словаччиною, Румунією)14. Зауважимо, що непевність
із членством Великої Британії в ЄС, яка настала після референдуму
23 червня 2016 р., не лише «розмила» однозначно правильну відповідь на
запитання, 28 чи 27 країн входять до ЄС наразі, а й ще більше послабила
можливості впливу Євросоюзу на Балканах.
Внутрішньополітичні косовські проблеми також суттєво впливають
на темп визнання незалежності Косово. Впродовж 2008–2016 рр. спо-
стерігалась запекла міжкланова боротьба в парламенті Косово. Її зміс-
товна частина стосується конкуренції за владу між політичними струк-
турами Косово, які з одного боку мають витоки в соціальному середовищі
комбатантів «Армії визволення Косово» та «ветеранів» війни із Сербією,
а з іншого, представлені албанськими політиками Косово, інтегрованими
до грантових програм міжнародних організацій і тому вимушених більш
адекватно реагувати на зовнішній тиск. Найбільш яскраві кадри цього
протистояння можна бачити під час обговорення стратегії замирення із
сербами Косово шляхом реалізації вимоги побудови «багатоетнічного»
Косово.
Тому, на превеликий жаль, розбудова демократичного багатонаціо-
нального суспільства в Косово залишається безконфліктною лише на
сторінках проспектів міжнародних організацій, які тут діють. Дійсно,
незалежна держава Косово, за винятком близько 30 тис. сербів, які зали-
шилися на півночі краю, є моноетнічною державою із домінуванням ал-
банської культури. Становище сербів Косово є далеким від європейських
стандартів інтеграційної солідарності й толерантності. Внаслідок цього
Косово залишається постійним джерелом напруги й нестабільності15.
Лакмусовим папірцем для «прориву» в процесі міжнародного визнан-
ня Косово є його гіпотетичне визнання Сербією. Сербська громадська
думка поступово схиляється до прийняття тези про те, що ймовірний
вступ Сербії до ЄС неможливий без остаточного визнання незалежності
Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990–2016 рр.) 301
Косово. Передумови для утвердження цього погляду обумовлені тим
фактом, що Сербія не має потужних військово-політичних засобів для
силового повернення цієї території. Крім того, Сербія звертає увагу
світової спільноти, що нелогічно вимагати від неї визнання незалежності
Косово, коли цього не зробили п’ять чинних країн-членів Євросоюзу.
Необхідно розуміти, що керівництво ЄС не може додатково мотивувати
держави-члени до прийняття потрібних Брюсселю зовнішньополітичних
рішень, особливо коли економічні проблеми, які стоять перед Європей-
ський Союзом після здійснення декількох хвиль розширення та під впли-
вом кризи, що виникла внаслідок британського референдуму щодо ви-
ходу з ЄС, обмежують можливості для прийняття всіх балканських країн
до Євросоюзу. Внаслідок цього зберігаються ризики «балканізації» Євро-
пи замість «європеїзації» Балкан.
Навіть після того, як минуло двадцять п’ять років після розпаду
СФРЮ, процес посткомуністичної трансформації країн регіону можна
вважати завершеним лише для Словенії і Хорватії, які успішно вступили
до Євросоюзу. Тому не дивно, що вони одними з перших серед бал-
канських країн визнали незалежність Косово. Зокрема, станом на 2016 р.
чотири балканські країни, а саме: Сербія, Боснія і Герцеговина, Маке-
донія та Чорногорія перебувають на різних етапах розвитку відносин із
Євросоюзом і НАТО. Наприкінці 2015 р. Сербія формально розпочала
офіційні переговори про вступ до Європейського Союзу, але цей пере-
говорний процес є надто складним процедурно та не має часового ліміту,
тому що системні проблеми адаптації Сербії до європейської інтеграції
органічно доповнюються надто високою символічною ціною цього рі-
шення, якою є вимушена домовленість про сербський компроміс із
албанцями Косово.
Натомість албанські власті Косово погодились на культурну авто-
номію сербів у їхніх анклавах проживання на території Косово. Однак це
рішення спровокувало кризу в парламенті Косово, де албанські націо-
налісти-радикали вдались до силових спроб недопущення ратифікації
відповідної домовленості. Лише пряме втручання зовнішніх протекторів
із ЄС і США дало можливість прийняти це доленосне для Косово, і
напевно для всього Балканського півострову, рішення.
Аналогічна політична криза виникла й у сербському парламенті, що
змусило сербські політичні еліти погодитись на позачергові вибори.
Зрештою, 24 квітня 2016 р. у Сербії відбулися позачергові вибори Скуп-
щини. За показників вищої, аніж на виборах 2014 р., активності елек-
торату перемогла «Прогресивна партія Сербії» на чолі з О. Вучичем. До
парламенту також увійшли «Соціалістична партія Сербії» на чолі з
І. Дачичем, Сербська радикальна партія В. Шешеля та Демократична пар-
Олександр Павленко 302
тія Сербії16. Вибори не обійшлися без скандалу. Символічно одного
голосу не вистачило для подолання 5% прохідного бар’єру відверто про-
російській коаліції «Двері-Демократична партія Сербії». На вимогу опо-
зиції 4 травня 2016 р. на 15 виборчих дільницях, де результати підрахунку
голосів судом визнані спірними, було проведено повторне голосування.
За його результатом коаліція «Двері-Демократична партія Сербії» на чолі
з С. Рашкович таки пройшла до Скупщини17. На наш думку, загалом
склад нової Скупщини Сербії забезпечує можливість для успішного
проведення реформ, необхідних для підготовки країни до вступу в Євро-
союз. Зі свого боку зазначимо, що під впливом кризових процесів у ЄС,
напливу біженців із країн Близького Сходу, можливих терористичних
актів не можна виключати й чергових політичних криз у регіоні.
Турбулентний характер притаманний сербській суспільній свідомості,
яка після втрати Косово переживає стан болісного пригнічення від від-
сутності опори на історичні джерела сербської державності. Адже майже
десяток поколінь сербів звикли таким історичним джерелом сербської
ідентичності вважати Косово поле та сербські православні монастирі Ко-
сово. Утім, ці уявлення зазнали болісного удару під час кризи березня–
червня 1999 р., причому ця травма суспільної свідомості не залікована
досі. Тому не дивно, що навесні 2016 р. вибухнув скандал, приводом для
якого стала угода властей Сербії із НАТО про відновлення програми
партнерства. Це стало звичним приводом для сербських націоналістів
нагадати про рани війни із НАТО 1999 року та звинуватити власті в
підступній зраді сербських національних інтересів. Згадана ситуація стала
справжнім подарунком для Росії. Кремль уже давно й іноді небезуспішно
намагається перетворити Балкани на нервовий вузол протиріч, тиск на
який має дати можливість домогтися поступок від Євросоюзу в питаннях
скасування санкцій проти Росії. Заради досягнення цієї мети Росія акти-
візувала свою пропаганду не лише у Сербії, а й у Македонії та Чорногорії.
Не випадково саме у Чорногорії на початку 2016 р. відбувалися бурхливі
події, пов’язані зі вступом країни до НАТО.
Росія не залишає без своєї уваги й Боснію і Герцеговину, спираючись
у цій країні на боснійських сербів. Однак, навіть боснійські серби, а
особливо хорвати й боснійські мусульмани, виступають за перспективу
вступу Боснії і Герцеговини до Євросоюзу. У середині лютого 2016 року
Боснія і Герцеговина подала заявку на вступ до Європейського Союзу.
Поки що Євросоюз насторожено ставиться до неї, але не поспішає її
відкинути, адже надто великими в цьому випадку можуть бути ризики
дестабілізації усього регіону.
Безпосередній вплив на дестабілізацію становища в Косово має
ситуація, яка складається в сусідній Македонії. Восени 2015 року в цій
Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990–2016 рр.) 303
країні загострилась внутрішньополітична ситуація. Безпосереднім приво-
дом для конфронтації між основними парламентськими політичними
силами Македонії стало питання розподілу влади між македонськими
слов’янами та македонськими албанцями. Етнічні албанці, які прожи-
вають на території Македонії, звинуватили уряд слов’янської більшості в
потуранні системній корупції та вимагали проведення дострокових ви-
борів. Нарешті, під тиском вуличних протестів опозиції 24 лютого 2016
року було розпущено македонський парламент, і країна вступила в
дострокову виборчу кампанію. Як це завжди буває в країнах із невизна-
ченою остаточно зовнішньополітичною орієнтацією, у Македонії посили-
лося напруження. Проте, варто зауважити, що на відміну від сербських
націоналістів, які послідовно виступають проти НАТО, македонські
слов’янські націоналісти пропагують ідею вступу своєї країни до НАТО,
адже вважають цю військово-політичну організацію гарантом від гіпо-
тетичного створення «Великої Албанії», тобто від вірогідності міжетніч-
них зіткнень і відокремлення від Македонії районів, населених албанцями
та дотичних до Косово.
Після подій «арабської весни» 2011 р. стало зрозуміло, що реальними
є ризики створення ісламської екстремістської держави, яка включатиме
частину Косово, Санджак, частину Македонії і мусульманську ділянку
Боснії і Герцеговини. У багатьох селах Боснії вже існують села, над
адміністративним об’єктами яких відкрито вивішені прапори «Ісламської
держави Іраку і Леванту». «Балканський маршрут» залишається головним
для транзиту нелегальних біженців до країн Європейського Союзу.
Найбільшу стурбованість викликає питання недостатньої спромож-
ності країн, які розташовані на кордонах Шенгенського простору з реш-
тою світу, виконувати зобов’язання щодо надійної охорони цих кордонів.
Яскравим прикладом цього останнім часом є Греція. Знову Грецію
закликали посилити контроль над припливом мігрантів до країни.
Фінансову допомогу, яку Євросоюз направив Греції для відкриття пунктів
початкової реєстрації біженців, адже саме Греція є першою країною Шен-
генського простору на шляху мігрантів до Євросоюзу, Афіни використо-
вували, як вважають експерти Євросоюзу, «не за призначенням». Більша
частина цих коштів, як з’ясували європейські аудитори, пішла на нагальні
фінансові потреби Греції, а не на розв’язання спільних міграційних
проблем. Тому цілком логічно, якщо неможливо захистити зовнішні кор-
дони Шенгенського простору на лінії Греції і Туреччини, тоді зону
посиленого контролю потрібно буде перенести до Центральної Європи, а
Грецію виключити з Шенгену. Саме такий варіант пропонує Австрія.
Натомість різко проти виключення Греції із Шенгену висловились
інші балканські країни. Зокрема, Болгарія і Румунія, які тільки мріють
Олександр Павленко 304
приєднатись до Шенгенського простору, виступають проти спроб його
територіального зменшення. Вони посилаються на те, що стримали влітку
2015 року мігрантів, хоча отримали на це менше коштів, ніж Греція.
Однак болгарам і румунам відразу нагадали, що численні потоки бі-
женців, які тоді хлинули до Греції, були неспівставні з тими, які опи-
нились на території Болгарії і Румунії. Своєю чергою Німеччина вважає,
що проблему біженців Євросоюзу має допомогти розв’язати Туреччина.
Пропонується виділити близько трьох мільярдів євро, аби турки побуду-
вали в себе пункти прийому біженців.
Навіть після квітневих 2016 р. парламентських виборів, які підтвер-
дили європейський курс Сербії, вагомою перешкодою на цьому шляху
залишається розкол сербської політичної еліти. Її націоналістична час-
тина продовжує орієнтуватись на Росію. Наприклад, 9 березня 2016 року
Москву відвідав сербський президент Т. Ніколич. Нагадаємо, що 2012 р.
він був обраний на посаду президента тодішнім складом сербського пар-
ламенту як компромісна політична фігура. Т. Ніколич неодноразово заяв-
ляв, що підтримує багатовекторний зовнішньополітичний курс Сербії,
який надасть їй можливості отримувати переваги від співпраці як з
Євросоюзом, так і з Росією. Утім, після агресії Росії проти України
російський вектор зовнішньополітичних орієнтирів Сербії опинився під
великим питанням. Прагматично він виправдовувався наміром «Газ-
прому» побудувати газопровід «Південний потік», який теоретично міг
перетворити Сербію на головного газового диспетчера Європи. Однак
станом на 2016 р. цей проект опинився під питанням, не лише через
«холодну війну» між Росією і Туреччиною, а й унаслідок негативної
позиції Євросоюзу. На нашу думку, результат квітневих 2016 р. виборів
до Скупщини Сербії дав сербам історичну нагоду вивести країну із не-
стабільного «балканського стану» та перетворити на стабільну консолі-
довану європейську демократію.
Упродовж 1990–2016 рр. Косово було визнано як незалежна держава
всіма балканськими країнами, за винятком Сербії, Греції, Румунії. Дедалі
більша орієнтація Сербії на європейську та євроатлантичну інтеграцію
сприяє досягненню компромісу в косовському питанні між Белградом і
Приштиною. Суттєвий вплив на формування національного зовнішньо-
політичного курсу балканських країн щодо визнання незалежності Ко-
сово мають Європейський Союз і НАТО. Серед країн регіону лише Греція
та Румунія залишаються при власній думці щодо невизнання незалеж-
ності Косово. Найбільше в максимально можливій інтеграції Косово до
балканських регіональних процесів зацікавлений Європейський Союз.
Після 2014 р. створений механізм угод про асоціацію і стабілізацію з
балканськими країнами, які поки що не входять до Європейського Союзу:
Албанією, Боснією і Герцеговиною, Косово, Сербією, Македонією, Чор-
Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990–2016 рр.) 305
ногорією. Очікувана успішність реалізації цього проекту асоціації і ста-
білізації як «підготовчого класу» до повноцінної європейської інтеграції
може розглядатись як європеїзація Балкан.
——————
1 Шилова А.В. Роль світового співтовариства в урегулюванні югославської кризи та
участь у цьому процесі України (90-ті рр. ХХ ст.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. — К.:
Інститут історії України НАН України, 1998. — С. 19.
2 Гелетій М. Балканська криза 1990-2005 рр. в контексті геополітичних трансфор-
мацій [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc-
gum/unir/2007_19/13.pdf
3 Пономарёва Е.Г. Политическое развитие постъюгославского пространства (внеш-
ние и внутренние факторы). — М.: МГИМО-Университет, 2007. — С. 32.
4 Волков В. Узловые проблемы новейшей истории стран Центральной и Юго-
Восточной Европы. — М.: Индрик, 2000. — С. 64.
5 Задохин А.Г., Низовский А.Ю. Пороховой погреб Европы. Балканские войны
ХХ века. — М.: Вече, 2000. — С. 12.
6 Краткая история Албании с древнейших времен до наших дней. — М.: Наука,
1992. — С. 511.
7 Dindic Z. Serbia and Its Neighbors / Review of International Affairs. — July–September
2002. — Р. 7.
8 Simic P. From Yugoslavia to «Euroslavia» / Review of International Affairs. —
January–March 2002. — Р. 21.
9 Fukuyama Fr. State-Building: Governance and World Order in the Twenty First
Century. — Cornell University Press, 2004. — Р. 40.
10 Resolution 1244 (1999). S/RES/1244. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http://www.unmikonline.org/unmikonline2009/1244Resolution.htm
11 European Union Rule of Law Mission EULEX Kosovo. [Електронний ресурс]. —
Режим доступу: http://www.eulex-kosovo.eu/en/front
12 European Commission Liaison Office to Kosovo. [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://www.eeas.europe.eu/delegations/kosovo/index_eu.html
13 Мартинов А. Спільна зовнішня і безпекова політика Європейського Союзу:
основні етапи розвитку // Європейські історичні студії. [Електронний ресурс]. — Режим
доступу: http://www.eustudies.history.univ.kiev.ua/andrij-martynov-spilna-zovnishnya-i-
bezpekova-polityka-yevropejskogo-soyuzu-osnovni-etapy-rozvytku/
14 Офіційний веб-сайт Міністерства закордонних справ Косово. Ministry of Foreign
Affairs of Kosovo. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.mfa-ks.net
15 Офіційний веб-сайт прем’єр-міністра Косово. Prime Minister of Kosovo. [Елект-
ронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.kryeministry-ks.net
16 Fukuyama Fr. State-Building: Governance and World Order in the Twenty First
Century. — Cornell University Press, 2004. — Р. 9.
17 Сергієнко Я. Коли не вистачає одного голосу // Голос України. — 2016. —
5 травня. — С. 4.
REFERENCES
1. Dindic, Z. (2002). Serbia and Its Neighbors. Review of International Affairs, july-
september, 7–11 [in English].
Олександр Павленко 306
2. European Commission Liaison Office to Kosovo. Retrieved from http://www.eeas.
europe.eu/delegations/kosovo/index_eu.html [in English].
3. European Union Rule of Law Mission EULEX Kosovo. Retrieved from
http://www.eulex-kosovo.eu/en/front [in English].
4. Fukuyama, Fr. (2004). State-Building. Governance and World Order in the Twenty
First Century. Cornell University Press [in English].
5. Heletij, M. Balkans'ka kryza 1990–2005 rr. v konteksti heopolitychnykh transformatsij.
Retrieved from http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc-gum/unir/2007_19/13.pdf [in Ukrainian].
6. Kratkaya istoria Albanii s drevneyshich vremen do nashich dney. (1992). Moskva:
Nauka [in Russian].
8. Martynov, A. (2015). Spil'na zovnishnia i bezpekova polityka Yevropejs'koho Soiuzu:
osnovni etapy rozvytku. Yevropejs'ki istorychni studii. Retrieved from http://www.eustudies.
history.univ.kiev.ua/andrij-martynov-spilna-zovnishnya-i-bezpekova-polityka-yevropejskogo-
soyuzu-osnovni-etapy-rozvytku/ [in Ukrainian].
7. Ministry of Foreign Affairs of Kosovo. Retrieved from http://www.mfa-ks.net [in
English].
8. Ponomareva, E.G. (2007). Politicheskoe razvitie postyugoslavskogo prostranstva
(vneshnie i vnutrenniye faktory). Moskva: MGIMO-Universitet [in Russian].
9. Prime Minister of Kosovo. Retrieved from http://www.kryeministry-ks.net [in English].
10. Resolution 1244 (1999). S/RES/1244. Retrieved from http://www.unmikonline.org/
unmikonline2009/1244Resolution.htm [in English].
11. Sergienko, Ya. (2016). Koly ne vystachae odnogo golosu. Golos Ukrainy, 5 travnya
[in Ukrainian].
12. Shylova, A.V. (1998). Rol' svitovoho spivtovarystva v urehuliuvanni iuhoslavs'koi
kryzy ta uchast' u ts'omu protsesi Ukrainy (90-ti rr. XX st.). Extended abstract of candidate’s
thesis. Kyiv [in Ukrainian].
13. Simic, P. (2002). From Yugoslavia to Euroslavia. Review of International Affairs,
january-march, 18–21 [in English].
14.Volkov, V. (2000). Uzlovye problemy novejshej istorii stran Central'noj i Jugo-
Vostochnoj Evropy. Moskva: Indrik [in Russian].
15. Zadochin, A.G., & Nizovskiy, A.Y. (2000). Porohovoj pogreb Evropy. Balkanskie
vojny XX veka. Moskva: Veche [in Russian].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188537 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-7198 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:43:27Z |
| publishDate | 2016 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Павленко, О. 2023-03-05T16:55:18Z 2023-03-05T16:55:18Z 2016 Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) / О. Павленко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 25. — С. 295-306. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188537 497.2:497.11:497.115(327.82)“1990/2016” У статті розглядаються етапи формування та реалізації політики балканських країн щодо визначення статусу Косово. На етапі розпаду колишньої Югославії більшість балканських країн була стурбована власними кордонами та європейськими перспективами. Зміни в політиці щодо визначення статусу Косово відбулися після Дейтонських мирних угод і створення «Армії визволення Косово». Війна на території Косово створила додаткову загрозу територіальній цілісності Греції, Сербії, Македонії, Чорногорії. Визнання незалежності Косово залежало від політичного курсу балканських країн у контексті членства в Євросоюзі й НАТО або планів вступу до цих організацій. The paper deals with stages of formation and implementation of Balkans states policy on Kosovo status determination. At the stage of former Yugoslavia dissolution most Balkan States were concerned about their own boundaries and European prospects. Changes in politics towards Kosovo status determination have occurred after the Dayton Peace Accords and the creation of Kosovo Liberation Army. The war in Kosovo created an additional threat to territorial integrity of Greece, Serbia, Macedonia, Montenegro. The recognition of Kosovo’s independence depended on Balkan States politics in the context of European Union and NATO membership or participation in the membership action plan. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки З історії міжнародних відносин Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) Balkan States Politics towards Kosovo Status Determination (1990–2016) Article published earlier |
| spellingShingle | Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) Павленко, О. З історії міжнародних відносин |
| title | Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) |
| title_alt | Balkan States Politics towards Kosovo Status Determination (1990–2016) |
| title_full | Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) |
| title_fullStr | Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) |
| title_full_unstemmed | Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) |
| title_short | Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.) |
| title_sort | політика балканських країн щодо визначення статусу косово (1990-2016 рр.) |
| topic | З історії міжнародних відносин |
| topic_facet | З історії міжнародних відносин |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188537 |
| work_keys_str_mv | AT pavlenkoo polítikabalkansʹkihkraínŝodoviznačennâstatusukosovo19902016rr AT pavlenkoo balkanstatespoliticstowardskosovostatusdetermination19902016 |