До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.)
У статті розглядається питання про створення Державного департаменту США і його функціонування. Автор виділяє 5 основних періодів існування Державного департаменту США: 1) поява Державного департаменту (1789–1860), 2) департамент на шляху до сторіччя (1861–1895), 3) управління зовнішньою політикою...
Saved in:
| Published in: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
|---|---|
| Date: | 2017 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188597 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) / Т. Клиніна // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 273-289. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859771377338286080 |
|---|---|
| author | Клиніна, Т. |
| author_facet | Клиніна, Т. |
| citation_txt | До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) / Т. Клиніна // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 273-289. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки |
| description | У статті розглядається питання про створення Державного департаменту США і його функціонування. Автор виділяє 5 основних періодів
існування Державного департаменту США: 1) поява Державного департаменту (1789–1860), 2) департамент на шляху до сторіччя (1861–1895), 3) управління зовнішньою політикою великої держави (1900–1940
роки), 4) Державний департамент і США як наддержава (1945–1960
роки), 5) роль Державного департаменту в здійсненні зовнішньої політики США (1961–2000 роки). Особлива увага в статті приділяється позиції державного секретаря, який відповідає за визначення і здійснення
зовнішньої політики США.
The article focuses on the question of the creation of the U.S. Department
of State and its functions. We surveyed historiography (works by Mihalkanin E.,
Plischke E., West R.,Glad B. and so on). For over 200 years, the Department of
State has conducted American diplomacy through war and peace, amidst the
competing currents of isolationism and internationalism that have shaped
American foreign policy and its commitment to liberty and democracy. The
Department of State was established as the Department of Foreign Affairs by
the act of July 27, 1789 and became the first Federal agency to be created
under the new Constitution. In September 1789, additional legislation changed
the name of the agency to the Department of State and assigned to it a variety
of duties. There are 5 main periods of existence of the U.S. Department of
State: the emerging State Department (1789–1860), the Department comes of
age (1861–1895), managing the foreign affairs of a great power (1900–1940),
the Department of state and the U.S. as a Superpower (1945–1960), the
Department of State’s role in the U.S. Foreign Affairs Community (1961–
2000). Special attention is paid to the positions of the Secretary of State who is
in charge of defining and implementing U.S. foreign policy. Thomas Jefferson,
Henry Kissinger, John Quincy Adams, William Jennings Bryan, Henry Clay,
James Madison, George C. Marshall, George Schultz, and Daniel Webster are
just a few of the Secretaries who played the greatest role in the providing of the
USA’ foreign affairs. Then author gives the illustration of the secretary
relations with the President, Cabinet and Congress.
|
| first_indexed | 2025-12-02T06:23:49Z |
| format | Article |
| fulltext |
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 273
ПРОБЛЕМИ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ
УДК 930:353.2(73)(045)
Тетяна Клиніна
канд. іст. наук, старш. викл.
Національний авіаційний університет
02000, Україна, Київ, проспект Космонавта Комарова, 1
E-mail: tklynina@gmail.com
ДО ПИТАННЯ ПРО ІСТОРІЮ СТВОРЕННЯ ТА
ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ США
(XVIII–XX ст.)
У статті розглядається питання про створення Державного депар-
таменту США і його функціонування. Автор виділяє 5 основних періодів
існування Державного департаменту США: 1) поява Державного депар-
таменту (1789–1860), 2) департамент на шляху до сторіччя (1861–
1895), 3) управління зовнішньою політикою великої держави (1900–1940
роки), 4) Державний департамент і США як наддержава (1945–1960
роки), 5) роль Державного департаменту в здійсненні зовнішньої полі-
тики США (1961–2000 роки). Особлива увага в статті приділяється по-
зиції державного секретаря, який відповідає за визначення і здійснення
зовнішньої політики США.
Ключові слова: Державний департамент США, Державний секре-
тар, зовнішня політика, Президент, Конгрес.
Tetiana Klynina
PhD in History, Senior Lecturer
National Aviation University
1, Kosmonavta Komarova Street, Kyiv, 02000, Ukraine
E-mail: tklynina@gmail.com
TO THE ISSUE OF CREATION AND FUNCTIONING OF THE
U.S. DEPARTMENT OF STATE (18
TH
–19
TH
CENTURIES)
The article focuses on the question of the creation of the U.S. Department
of State and its functions. We surveyed historiography (works by Mihalkanin E.,
Тетяна Клиніна 274
Plischke E., West R.,Glad B. and so on). For over 200 years, the Department of
State has conducted American diplomacy through war and peace, amidst the
competing currents of isolationism and internationalism that have shaped
American foreign policy and its commitment to liberty and democracy. The
Department of State was established as the Department of Foreign Affairs by
the act of July 27, 1789 and became the first Federal agency to be created
under the new Constitution. In September 1789, additional legislation changed
the name of the agency to the Department of State and assigned to it a variety
of duties. There are 5 main periods of existence of the U.S. Department of
State: the emerging State Department (1789–1860), the Department comes of
age (1861–1895), managing the foreign affairs of a great power (1900–1940),
the Department of state and the U.S. as a Superpower (1945–1960), the
Department of State’s role in the U.S. Foreign Affairs Community (1961–
2000). Special attention is paid to the positions of the Secretary of State who is
in charge of defining and implementing U.S. foreign policy. Thomas Jefferson,
Henry Kissinger, John Quincy Adams, William Jennings Bryan, Henry Clay,
James Madison, George C. Marshall, George Schultz, and Daniel Webster are
just a few of the Secretaries who played the greatest role in the providing of the
USA’ foreign affairs. Then author gives the illustration of the secretary
relations with the President, Cabinet and Congress.
Keywords: U.S. Department of State, Secretary of State, foreign affairs,
President, Congress.
Наприкінці 90-х років ХХ століття Державний департамент Сполу-
чених Штатів Америки вступив у своє третє століття існування як флаг-
манське агентство із закордонних справ федерального уряду США.
Протягом великого періоду свого існування Департамент надає підтримку
й консультації для президентів і держсекретарів, співпрацює з Конгресом,
служить і захищає громадян Сполучених Штатів, кількість яких з кожним
роком зростає. Протягом понад 200 років держдепартамент проводить
американську дипломатію через війну і мир, серед конкуруючих течій
ізоляціонізму й інтернаціоналізму, які сформували американську зовніш-
ню політику в руслі її прихильності до свободи та демократії.
Розгляду питання, пов’язаного зі створенням агенції, відповідальної
за формування та проведення зовнішньополітичного курсу, присвячено
невелике коло праць американських дослідників. Безпосередньо в цьому
контексті можна виділити дослідження Е. Плішке1, які хоча й стосуються
американської дипломатії загалом, все ж таки певним чином торкаються
розгляду діяльності Держдепартаменту США. На увагу заслуговують і
праці Р. Веста2, Б. Глейда3, Е. Міхалканіна4, які висвітлюють деякі ас-
пекти діяльності Держдепу крізь призму американської дипломатії загалом.
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 275
Мета цієї статті полягає у здійсненні узагальнюючого огляду історії
заснування та функціонування Державного департаменту США. Відпо-
відно до мети поставлені конкретні завдання, а саме: з’ясувати процес
формування Державного департаменту США; охарактеризувати кадровий
потенціал департаменту та показати ступінь впливовості державного
секретаря й Державного департаменту в питанні формування зовнішньо-
політичного курсу.
Конституція Сполучених Штатів Америки, розроблена у Філадельфії
влітку 1787 року й ратифікована штатами наступного року, наділила
президента відповідальністю за проведення зовнішньополітичного курсу
американської нації. Проте, незабаром стала зрозумілою необхідність
певної виконавчої влади, яка буде підтримувати президента Дж. Ва-
шингтона у веденні справ нового федерального уряду. Палата і Сенат
прийняли та схвалили закон про створення Департаменту закордонних
справ 21 липня 1789 року, і президент Дж. Вашингтон, підписавши цей
закон 27 липня, зробив Департамент закордонних справ першою феде-
ральною агенцією, створеною відповідно до нової Конституції5. Цей
закон і сьогодні залишається основним нормативно-правовим актом
Держдепартаменту. 15 вересня 1789 року додатковий закон змінив назву
агенції на Держдепартамент і поклав на нього додаткові внутрішні зо-
бов’язання: управління монетним двором, зберігання Великої Печатки
Сполучених Штатів Америки, проведення перепису6. Більшість цих внут-
рішніх обов’язків Держдепартаменту в кінцевому підсумку були передані
до різних нових федеральних відомств та установ, створених протягом
XIX століття.
Першим держсекретарем став Томас Джефферсон, якого президент
США Дж. Вашингтон призначив у вересні 1789 року. У лютому 1790
року Т. Джефферсон неохоче повернувся з Парижа, де він відбував
службу як американський міністр у Франції. Новостворений державний
департамент тимчасово розташовувався в Нью-Йорку, поки столиця не
була перенесена до Філадельфії. Окрім Т. Джефферсона і його найближ-
чих заступників, Держдеп складався з декількох клерків і перекладача,
який працював неповний робочий день. На початку 1800 року постійною
локацією Держдепу став Вашингтон, округ Колумбія7.
Протягом перших 35 років з моменту прийняття Конституції 1789
року Державний департамент очолювався найбільш визначними лідерами
нової держави. Для Томаса Джефферсона, Джеймса Медісона, Джеймса
Монро та Джона Куінсі Адамса службове крісло державного секретаря
стало кроком для опанування крісла президента8. Ніколи більше в історії
США зовнішні відносини не були такими критичними для самого існу-
вання нації та добробуту її громадян. Протягом років наполеонівських
Тетяна Клиніна 276
війн та їхніх наслідків молода держава за допомогою своїх держсекре-
тарів та невеликого Державного департаменту мали завершити свою
революційну боротьбу, звільнитися від заплутаних альянсів зі старим
світом і здійснити найбільшу частину розширення країни до Карибського
басейну, через Міссісіпі та, з покупкою Луїзіани, до Тихого океану.
Державний департамент, який до 1825 р. збільшився до більш ніж 20 пра-
цівників, й досі продовжував виконувати різноманітні внутрішні зобо-
в’язання, покладені на нього Конгресом у 1789 році9.
З 1825 року, коли Джон Квінсі Адамс покинув крісло держсекретаря
аби стати президентом, й до початку громадянської війни, Сполучені
Штати переживали велике поступове розширення своєї промисловості та
торгівлі й сплеск населення у західному напрямку, через Великі рівнини,
гори і пустелі. Міжнародні справи, такі важливі в той час, поступово
відійшли на другий план, втративши первинну актуальність. У такій
ситуації Держдеп зосередив свою увагу на розширенні дипломатичних
зв’язків США шляхом поширення американських кораблів і торгівлі в
усіх куточках світу. Конгрес поступово переймає з Держдепартаменту
його внутрішні обов’язки й передає їх новим департаментам та устано-
вам, таким як Міністерство внутрішніх справ і Бюро перепису насе-
лення10. Держдеп мало змінився за ці роки. Джон Квінсі Адамс був
першим держсекретарем, який намагався ввести деякі основні організа-
ційні та управлінські практики, з таким розрахунком аби невелике
агентство могло впоратися з його повільно збільшуваними обов’язками.
У 1833 році держсекретар Луї Маклейн провів першу реорганізацію
Держдепартаменту, найбільш важливим аспектом якої було створення
бюро, в тому числі дипломатичного, консульського та будинку бюро.
Кількість працівників зросла з 8 в 1790 році до 23 в 1830 році та згодом
до 42 в 1860 році11.
Американська дипломатична служба повільно розширювалась напри-
кінці XVIII та на початку XIX століття, оскільки американський народ
був категорично проти широких дипломатичних контактів з європей-
ськими країнами. У 1790 році Сполучені Штати направили своїх упов-
новажених міністрів лише до двох країн — Франції і Великої Британії. До
1830 року це число виросло до 15; до 1860 р. — до 33. З одного боку,
політика ізоляціонізму давалася взнаки, з іншого, консульські служби
постійно зростали протягом цього часу. Консули, комерційні агенти і
консульські агенти захищали американські кораблі й екіпажі за кордоном
і сприяли розширенню американської торгівлі. Американські консульські
служби множилися з 10 в 1790 році до 141 в 1831 році і 253 у 1860 році12.
Під час перебування на посаді держсекретаря Вільяма Генрі Сьюарда,
що співпало з громадянською війною, позиції Держдепу отримали неба-
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 277
чену силу та значущість. Секретар Вільям Сьюард був головним радни-
ком президента Авраама Лінкольна з широкого кола питань, актуальних
не лише для воєнного часу, а й закордонних справ, як наприклад, з
питання недопущення визнання або допомоги Конфедерації з боку євро-
пейських держав13.
Успіх Державного департаменту й американських дипломатичних
представників за кордоном у перші роки громадянської війни був важли-
вим для ізоляції Півдня США. Повноваження Державного департаменту
суттєво збільшились. Після закінчення громадянської війни Державний
департамент отримав більш відповідну бюрократичну структуру, аби впо-
ратися зі зростаючою відповідальністю служити інтересам індустріальної
Америки, чий економічний розвиток почав випереджати більшість євро-
пейських держав.
У 1870 році держсекретар Гамільтон Фіш переоцінив структуру Де-
партаменту й видав ряд правил і положень, тим самим оновивши певні
адміністративні практики. Г. Фіш також намагався відмежуватися від
Конгресу, додавши посаду третього помічника Державного секретаря
(держсекретар В. Стюард додав до структури Держдепартаменту посаду
другого помічника в 1866 році)14.
Послідовність та виваженість у здійсненні обов’язків Державного
департаменту і керівництва до, під час і після громадянської війни були
забезпечені довгостроковою присутністю Вільяма Хантера, який служив
у відділенні Держдепу більше 40 років, був головним клерком з 1852 до
1866 ріку, доки не був призначений на новостворену посаду другого
помічника держсекретаря. Він також виконував обов’язки держсекретаря,
в той час, коли справжній секретар В. Стюард оговтувався після замаху
на нього у квітні 1865 року15. Сам же В. Хантер обіймав посаду другого
секретаря за наступних семи держсекретарів аж до самої його смерті в
1886 році. Тривалий термін служби Вільяма Хантера, його попередника
Вільяма Дерріка, його послідовника Альва Аді як вищих офіцерів Дер-
жавного департаменту з 1841 по 1924 рр. вплинув на американські зов-
нішні справи, слугуючи свого часу як інституційна пам’ять та коорди-
нація роботи Державного департаменту.
Протягом трьох десятиліть після громадянської війни, Сполучені
Штати Америки повернулися до принципово ізоляціоніського напряму
своєї зовнішньої політики і не зіткнулися з реальними зарубіжними кри-
зами. Під упорядкованим управлінням незначними дипломатичними
проблемами Америки позолоченого століття швидко розвивається амери-
канська економіка, яка штовхає націю і її Держдепартамент у напрямку
до важливих змін у здійсненні зовнішньої політики. Американський екс-
порт збільшився втричі, і Сполучені Штати стали другими після Великої
Тетяна Клиніна 278
Британії в експортній торгівлі. За таких умов консульська служба стала
провідним інструментом у пошуку американських ринків збуту за кор-
доном16.
У 1860 році налічувалося 480 консульств, комерційних та консуль-
ських установ за кордоном, а до 1890 року це число зросло до 760.
Конгрес почав вживати заходів щодо розміщення американських дипло-
матичних представників у лавах міжнародної дипломатії і забезпечувати
консульську та дипломатичну служби ефективнішими й жорсткішими
методами управління. У 1893 році Конгрес нарешті визнав, що Сполучені
Штати досягли «дипломатичного повнолітня» й санкціонував призна-
чення представників посольського рангу у Великій Британії та інших
великих державах світу. У 1895 році президент Гровер Клівленд видав
правила, які вимагали заповнення вакансій у дипломатичній службі на
підставі письмових іспитів, у тому числі мовних тестів17.
Кінець XIX століття став викликом для професійних американських
дипломатів, які зіткнулись з новими завданнями зовнішньої політики.
І хоча система патронажу продовжувала домінувати, знатні й досвідчені
чоловіки (але не жінки) були збережені на службі, незважаючи на зміни
адміністрації і партії. У роки, що передували Першій світовій війни, такі
видатні дипломати, як Джордж Стюард, Роберт Маклейн, Чарльз Денбі і
Вільям Рокхілл, були видатними американськими представниками на
Далекому Сході; Генрі Уайт мав довгу і важливу «турботливу» кар’єру
для американських інтересів у Великій Британії; Генрі Вігнод провів
майже 35 років у посольстві в Парижі, а Джордж Шайлер служив на
різних посадах у Східній Європі18.
Від іспано-американської війни на рубежі століть до перших років
президентства Франкліна Д. Рузвельта Сполучені Штати Америки, однак,
неохоче, на думку багатьох американців, вступали до лав великих держав
світу. Зарубіжні поразки й обов’язки держави значно розширилися.
Теодор Рузвельт ввів американську дипломатію в імперську фазу з будів-
ництвом Панамського каналу, відправкою флоту США по всьому світу,
російсько-японським мирним врегулюванням у Портсмуті, Нью-Гемп-
ширі і посередницькою діяльністю в контексті європейського колоніа-
лізму в Африці. Держсекретар Джон Хей сповістив про появу Сполу-
чених Штатів як тихоокеанської держави своєю політикою в Китаї.
Державний департамент, дипломатичні та консульські служби розши-
рились та модернізувались у відповідь на розширення американських
комерційних і культурних інтересів за кордоном у XX столітті. Однак
застереження і традиційний консерватизм, який відображав амбівалент-
ність більшості людей, як і раніше домінували в Державному депар-
таменті19.
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 279
1900–1940-ві роки вважаються одним з суттєвих періодів в управлінні
закордонними справами великої держави. За цей час кількість співробіт-
ників Держдепартаменту в Вашингтоні, округ Колумбія, з 91 людини і
бюджету в розмірі $ 141000 1900 року зросли до 708 співробітників і
бюджету в розмірі $ 1400000 1920 року та до 1128 співробітників і бюд-
жету в розмірі $ 2800000 1940 року. Держсекретар Філандер Нокс 1909
року ввів нові політико-географічні підрозділи, аби впоратися з основною
роботою Державного департаменту, значно розширив роль юрисконсуль-
та Держдепу і призначив для виконання зростаючих адміністративних
обов’язків третього помічника держсекретаря. Також були створені ін-
формаційні відділи та відділи для здійснення торгівельних відносин20.
Перша світова війна поклала глобальну відповідальність на уряд
Сполучених Штатів. У 1914 році Сполучені Штати мали активні та
цілеспрямовані дипломатичні відносини з кількома країнами світу, які
були визнані як такі, що становлять інтерес для розвитку США, і під-
тримували послідовну політику по відношенню до них. Однак Перша
світова війна повністю змінила окреслену ситуацію. Під час війни і мир-
них переговорів, що проводилися президентом Вудро Вілсоном, за допо-
могою Державного департаменту, було розроблено комплексну амери-
канську зовнішню політику відносно всіх основних питань і проблем, що
виникали у зв’язку з війною і мирним врегулюванням. Для того, аби до-
помогти держсекретареві в управлінні зростаючими зарубіжними обо-
в’язками, Конгрес створив пост заступника держсекретаря 1919 року.
Наслідком такої американської зовнішньої політики стало збільшення
кількості телеграм у десять разів за період з 1900 по 1914 рік.
Використання телеграфних кодів і шифрів, яке було необхідним до
початку Першої світової війни, стало таким нагальним під час війни та
після неї. Саме тому Департамент вводив заходи безпеки для захисту
інформації і почав процес маркування документів на «секретно» та
«конфіденційно». Найбільш ефективні американські дипломатичні коди
були введені після війни, а операція «Американська чорна палата»
(«American Black Chamber») була експериментом зі спроби розшифру-
вання закодованих дипломатичних повідомлень з інших країн21. Корделл
Хелл був першим держсекретарем, який зробив використання телефону
засобом для надання доручень закордонним місіям і делегаціям22.
Професіоналізація закордонної служби та Державного департаменту в
перші десятиліття ХХ століття не могла повністю ліквідувати елітарного
характеру американської дипломатії. Призначення до лав закордонної
служби продовжувалось зарахуванням на посади членів процвітаючої
«білої» англосаксонської, протестантської спільноти23. Зовнішня політика
здійснювалась Держдепом без суттєвої підтримки широкої демократичної
Тетяна Клиніна 280
спільноти людей. І лише прогресивна політика президента В. Вілсона
почала змінювати стиль американської дипломатії.
Перша світова війна принесла деякі зміни, які не можна було зу-
пинити. Одним із найважливіших наслідків війни стало збільшення зай-
нятості жінок та зростання їхнього лідерства в Державному департаменті.
Наприклад, Маргарет М. Ганна працювала в канцелярії Департаменту
протягом 23 років, коли вона була призначена начальником Бюро за
кордоном. Вона була замінена Бланш Хейлі наприкінці 1930-х років. Рут
Шиплі, яка певний час була помічницею М. Ганни, пізніше служила
25 років керівником паспортного бюро. Жінки були прийняті до нової
зовнішньополітичної служби починаючи з 1925 року. Президент Франк-
лін Д. Рузвельт призначив перших двох жінок як голів місій: Рут Брайан
Оуен служила міністром у Данії з 1933 по 1936 рік, а Флоренція Джеффрі
Гарріман працювала міністром у Норвегії з 1937 року до 1940 р24. Однак
покращення становища жінок у департаменті уповільнювалось. У період
між I та II світовими війнами жінки становили більше половини робочої
сили в Державному департаменті, хоча більшість з цих посад були най-
нижчими в рейтингу канцелярських робочих місць. Афроамериканці
також працювали на посадах міністерства з низьким рівнем заробітної
плати. Розподіл робочих місць в уряді за расовою приналежністю, роз-
початий під час президентства В. Вілсона, й надалі відчувався в Дер-
жавному департаменті та обмежував афроамериканців у праві просування
кар’єрними сходами. Однак з кожного правила є винятки. Наприклад,
Кліфтон Уортон склав свої усні та письмові іспити і став першим тем-
ношкірим офіцером зовнішньополітичної служби в серпні 1925 року.
Євреї також відчували практику «виключення», яка широко застосовува-
лась у діловому та професійному світі25.
Після кількадесятилітніх зусиль Державного департаменту, на чолі з
довгостроковим офіцером та помічником державного секретаря Вілбуром
Дж. Карром, Конгрес США 24 травня 1924 р. прийняв закон Роджерса
про створення єдиної (поєднання дипломатичної та консульської служб)
та професійної зовнішньої служби Сполучених Штатів. Цей акт став
основою для призначень та просувань і сприяв розширенню диплома-
тичного апарату для представлення американської нації за кордоном.
Дипломатичні та консульські службовці були об’єднані в єдину службу і
виконували різні функції у будь-якій формації; далі поставало питання
про мовну підготовку, й нарешті, відповідно до закону 1926 року вперше
передбачалось будівництво посольських та консульських будівель за
кордоном26.
Професіоналізація дипломатичної служби знайшла своє відображення
в зміні складу керівників американських дипломатичних місій. Відсоток
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 281
працівників, які виконували обов’язки начальників місії, збільшився з
нуля у 1920 році до 30 відсотків у 1924 році, відповідно до Закону
Роджерса, та майже до 55 відсотків під час Другої світової війни.
Переміщення дипломатичних службовців із зарубіжних посад на керівні
посади в Департаменті було розпочато під час Першої світової війни і
значно посилено за законом Роджерса. До 1939 року зовнішня служба
стала єдиним координаційним центром для всіх видів закордонних служб,
за винятком військових та військово-морських сил. До того часу, коли
Сполучені Штати Америки вступили до Другої світової війни, президент
Ф. Рузвельт та державний секретар Корделл Халл обслуговувались за-
кордонною службою в кількості приблизно 830 підготовлених офіцерів27.
Сполучені Штати Америки як наймогутніша держава світу постала
після закінчення Другої світової війни. Протягом наступних 15 років в
американській зовнішній політиці переважали серії криз, як великих так і
малих, які відзначалися боротьбою з комунізмом на чолі з Радянським
Союзом. Основні напрями діяльності американського уряду післявоєнної
доби було викладено в документі Ради національної безпеки № 68 від
1950 року, який закликав до великого військового нарощування ядерних і
звичайних озброєнь28. Державні секретарі Джеймс Ф. Бірнс, Джордж
К. Маршалл, Д. Ачесон, Джон Фостер Даллес та Крістіан Е. Гертер тісно
співпрацювали з президентами Г. Труменом і Д. Ейзенхауером для моди-
фікації зовнішньої політики США. Ф. Бірнсанд і його наступники часто
відвідували конференції та переговори по всьому світу. Наприклад, за
5 років своєї діяльності Джон Фостер Даллес проїхав 480 000 миль29.
Сполучені Штати Америки та їхні дипломати забезпечували післявоєнне
мирне врегулювання своїм керівництвом і виступали гарантом його стій-
кості, а Державний департамент став наставником для великої багатосто-
ронньої дипломатії.
Для управління новими та складними функціями і завданнями під час
та після Другої світової війни кількість службовців Державного депар-
таменту зросла з 1128 в 1940 році до більш ніж 3700 в 1945 році та майже
до 9 тисяч у 1950 році30. Післявоєнний державний департамент був
повністю переформатований та реструктуризований. Були створені та
укомплектовані нові бюро та офіси. Бюро з адміністрації та економіки
було створено в 1944 році, а після закінчення війни засновано бюро сус-
пільних зв’язків, що охопило залишки різних інформаційних та пропа-
гандистських агентств у військовій сфері. Держсекретар Дж. Маршалл,
маючи великий досвід військового командування, створив у 1947 р.
Виконавчий секретаріат та штаб-квартиру планування, аби організувати
та керувати процесом прийняття рішень Держдепартаментом та здійс-
нювати політичне планування у далекій перспективі. Задум Дж. Мар-
Тетяна Клиніна 282
шалла виявився настільки успішним, що продовжував існувати без істот-
них змін до кінця ХХ століття31.
Протягом декількох років після закінчення війни стало очевидно, що
Державний департамент, переповнений персоналом і завданнями незлі-
ченних військових установ і обтяжений широкими новими глобальними
завданнями світової наддержави, не міг діяти так рішуче і швидко, як
цього вимагала світова ситуація. Що ще гірше, конфлікт між зростаючою
і могутньою закордонною службою і державною службою, включаючи
багатьох працівників з колишніх агентств воєнного часу, заважав ефек-
тивній роботі уряду. У 1949 році робота Державного департаменту була
реорганізована в ряд центрів великих директивних бюро, таких як бюро з
питань Міжамериканських справ, бюро з питань Далекосхідних справ,
бюро з питань Європейських справ, бюро з питань Близького Сходу і
Африки, бюро з міжнародних організацій і відносин у Конгресі32. Кадрові
планування для закордонної служби та державної служби були поставлені
під центральне керівництво з метою пом’якшити напругу між ними.
У відповідь на зростаючу диверсифікацію зовнішньополітичних питань
Департамент створив Бюро з консульських питань 1952 року, Бюро з
розвідки 1957 року й Бюро в справах культури 1960 року. Оновлений
Департамент поступово отримав новий рівень впливу в політиці. І хоча
він значно розширився для виконання своїх зростаючих обов’язків у
всьому світі, проте, втратив роль єдиного федерального агентства, що
займається підготовкою і виконанням зовнішньої політики. Військові
підрозділи були розміщені на базах по всьому світу, і американська авіа-
ція та військово-морські сили держави могли бути покликані президентом
у будь-який момент, аби впоратися з кризою за кордоном33. Тобто
поступово виокремлюється силовий метод ведення зовнішньої політики.
Керівники Державного департаменту не були схильні до агресивного
збору розвідувальних даних і прихованої політичної діяльності, як під час
Другої світової війни. У результаті 1947 року було створено окреме
Центральне розвідувальне управління для координації розвідувальної
діяльності за межами Сполучених Штатів, і незабаром воно розробило
широкий оперативний апарат, який пропонував президенту використання
секретних операцій для досягнення цілей зовнішньої політики. Окремі
агентства управляли розширенням зарубіжних інформаційних програм і
економічною допомогою в зруйнованій війною Європі і в країнах Азії та
Африки, що розвивалися. У 1947 році створена Рада національної безпеки
(РНБ) у складі апарату Білого дому для координації основних міжна-
родних проблем, які стояли перед урядом і декількома установами, що
займалися закордонними справами34. І хоча державні секретарі Д. Ачесон
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 283
і Д.Ф. Даллес займали провідну роль в РНБ протягом перших кількох
років, проте перевага перейшла до персоналу Білого дому. Звичайно ж
Державний департамент прагнув налагодити ефективні відносини з цими
агентствами у Вашингтоні, однак успіхи в координації діяльності Дер-
жавного департаменту зовнішньої політики часто ігнорувалися крити-
ками, які зосередилися на все більш складному процесі прийняття рішень
та різних думках, що визначали сферу інтересів і зобов’язань США за
кордоном35.
Важливою подією в здійсненні зовнішньої політики стала участь
громадськості в її розробці. З останніх днів Другої світової війни Дер-
жавний департамент працював над інформуванням американської гро-
мадськості про проблеми та можливості розвитку світової політичної
сцени. Прес-конференція стала основним засобом, за допомогою якого
державний секретар і Державний департамент задовольняли майже нена-
ситний попит на інформацію. Прес-конференції державних секретарів,
розпочаті на неофіційнійному рівні секретарем К. Хеллом у 1930-х роках,
розширювалися в міру зростання новинного корпусу, акредитованого в
Департаменті. У 1950-х роках прес-конференції держсекретарів Д. Аче-
сона і Дж. Ф. Даллеса ставали все рідшими. Замість цього деякі пред-
ставники Держдепартаменту, такі як ветеран Лінкольн Уайт, ставали
посередниками між Департаментом та кореспондентами. Державний
департамент також вийшов за рамки тільки засобів масової інформації,
щоб пояснити поглиблену участь Америки в міжнародних справах і
вислухати думку громадськості. Були розроблені якісні публікації, почи-
наючи від авторитетних заяв про поточну політику і закінчуючи істо-
ричними збірками документів, а широка програма конференцій, брифінгів
і виступів була спрямована на висвітлення складних політичних процесів
і переговорів для зацікавлення громадян36. У 1940 році Сполучені Штати
були представлені за кордоном 19 посольствами, 39 місіями і ще
1 представництвом. Двадцять років по тому було 78 посольств, 2 місії і
2 представництва. Закон про реформу закордонної служби 1946 року
створив структуру для сучасного ефективного обслуговування з консолі-
дованою класифікаційною системою, програмами підвищення і виходу на
пенсію, а також поліпшив політику надбавок і призначень. Інститут за-
кордонної служби забезпечив спеціальну підготовку з мови та професійні
тренінги. У 1950-х роках Департамент і зовнішня служба зробили перші
серйозні кроки по набору жінок, темношкірих та інших національних
меншин. Кількість американців, що працювали за кордоном, зросла з
2000 осіб у 1939 році до 3500 у 1946 році і до більш ніж 6000 осіб у 1960
році. Крім того, до 1960 року Департамент найняв більше 9000 іноземних
співробітників за кордоном37.
Тетяна Клиніна 284
У 1951 році було створено незалежне інформаційне агентство США
для координації громадських справ і культурних завдань за кордоном і
для управління «Голосом Америки», діяльність якого поступово розши-
рювалась. З’явився сучасний і порівняно великий Державний департа-
мент та зовнішньополітична служба з їх значно розширеними сферами
діяльності, які опинилися під загрозою небезпеки всередині країни та за її
межами. Тут необхідно згадати звинувачення в зрадницької діяльності, в
кінцевому підсумку спрямовані проти кількох сотень співробітників від-
ділу закордонної служби сенатором Джозефом Маккарті та іншими
членами Конгресу в 1950-х роках. Деякі з найзапекліших наслідків «мак-
картизму» стали очевидними через роки під час американської участі у
В’єтнамській війні, коли американські лідери потопали все глибше в
болоті, тому що їм не вистачало життєво важливого досвіду в Азії38.
Загалом перші повоєнні десятиліття стали свідками прискореної
зміни ролі національних меншин у Державному департаменті. Мобілі-
зація чоловіків для військових зусиль призвела до необхідності збіль-
шення числа жінок у Департаменті. Расові бар’єри поступово були
скасовані відповідно до розпоряджень президента Ф. Рузвельта про впро-
вадження практики добросовісної зайнятості у федеральному уряді.
Однак про повноцінну інтеграцію афроамериканців до Державного де-
партаменту доводиться говорити не раніше ніж з 60-х років ХХ ст.
Розширення американської дипломатичної діяльності та відповідаль-
ності за кордоном призвело до розробки програми створення американ-
ських посольств. Доступність майже 175 000 000 долл. США, отриманих
у результаті погашення в місцевих валютах ленд-лізу, стала основою для
амбітної програми будівництва посольств і консульств у 1950-х роках у
Європі, Африці і Азії. Ці будівлі, спроектовані в сучасному міжнарод-
ному стилі провідними американськими архітекторами, створили за
кордоном США як наддержави. Необхідність надання безпеки для
найбільших американських дипломатичних установ за кордоном, особ-
ливо там, де політична нестабільність була хронічним явищем, призвела
до розгортання підрозділів військово-морської охорони в багатьох будів-
лях посольств39.
Міжнародні політичні кризи 60–90-х років ХХ століття, такі як
Кубинська ракетна криза в 1962 році, конфронтація в поділеному Берліні
в 1963 році, участь у В’єтнамської війні в 1960-х і на початку 1970-х
років, застосування військової сили проти іракської агресії під час опе-
рації «Буря в пустелі» в 1991 році, призвели до того, що прагнучи
впоратися або, принаймні, відреагувати на ці проблеми зовнішніх від-
носин, президенти США не тільки зверталися до державних секретарів та
їхнього департаменту, але також залучали до процесу управління та
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 285
прийняття рішень все більше число інших установ, які з плином часу
набули певних обов’язків у сфері закордонних справ40. Форма і характер
цієї участі коливались від президента до президента. Наприклад, Джон
Кеннеді більше сконцентрувався на врегулюванні криз та координації
політики в Білому домі та в системі Ради національної безпеки. Ліндон
Джонсон радився з міжвідомчою групою, яка покладала на Державного
секретаря основну відповідальність за координацію зовнішньої політики.
Президенти Р. Ніксон і Х. Форд виступали за стиль прийняття рішень, в
якому, як можна більше, концентрувалися повноваження в Білому домі та
Раді національної безпеки. Президенти Д. Картер, Р. Рейган і Дж. Буш
залежали від розробок Ради національної безпеки41.
На межі століть Державний департамент і Конгрес відреагували на
сучасні проблеми кризового управління, тероризму, науки і навколиш-
нього середовища, прав людини, наркотиків і біженців, створивши нові
організації на рівні бюро. Поширення бюро (до 1990 року їх було 30)
дозволило Департаменту застосувати експертні знання для розв’язання
нових проблем зовнішньої політики, оскільки, наприклад, в адміністра-
ціях Р. Ніксона, Х. Форда і Д. Картера певні радники з національної
безпеки відчували спокуси в ігноруванні або уникненні політиків Депар-
таменту. В адміністраціях Р. Рейгана і Дж. Буша держсекретарі А. Хейг і
Дж. Шульц тісніше залучали Департамент до вирішення внутрішнього
кола проблем, а державний секретар У. Крістофер оживив важливу роль
політичних рекомендацій Державного департаменту з усього спектру
питань зовнішньої політики.
В останні роки ХХ століття терористична діяльність, спрямована на
закордонний американський персонал, викликала підвищену заклопо-
таність у питанні захисту посольств і місій за кордоном і вдома42. У 1985
році Конгрес дозволив Бюро з питань дипломатичної безпеки Державного
департаменту провести грандіозну програму захисту дипломатичних і
консульських установ США від загроз тероризму і шпигунства. Державні
секретарі та їхні близькі радники прагнули використовувати найсучасніші
технології і комунікації, щоб краще справлятися з повторюваними кри-
зами і погрозами американським інтересам у всьому світі. У квітні 1961
року був створений Операційний центр, який надав Департаменту пер-
ший комп’ютер, встановлений у Департаменті у 1962 році, а до 1972 року
комп’ютери використовувалися для спілкування Департаменту із зару-
біжжям43.
Основним засобом інформування громадськості з питань зовнішньої
політики, крім виступів і прес-конференцій президента і держсекретаря,
були брифінги дипломатичного корпусу для преси в Державному депар-
таменті. На початку 1960-х років у зв’язку з початком війни у В’єтнамі
Тетяна Клиніна 286
щоденні брифінги, які проводилися офіційним представником Держ-
департаменту, стали основним засобом поширення поглядів адміністрації
на тогочасні кризові явища. Іноді ці брифінги, які транслювалися на
вечірньому телебаченні мільйонам американців, ставали об’єктом пиль-
ної уваги всього населення країни44.
Після інавгурації президента Дж. Кеннеді у Вашингтоні та в усьому
світі працювали два нових покоління співробітників зовнішньої служби і
співробітників Державного департаменту, які відрізнялися від своїх попе-
редників. Вони були набрані в широкому сенсі слова по всій країні, і
багато хто з них отримав вищу освіту, в тому числі серед них було дуже
багато осіб з науковими ступенями. Нове покоління співробітників дип-
ломатичної служби також мало інше співвідношення за кількістю жінок і
національних меншин. Починаючи з президента Джиммі Картера і держ-
секретаря Кіра Венса, в Державному департаменті були введені програми
«позитивних дій», щоб краще гарантувати справедливість при наймі
нового персоналу. Закон про реформу іноземної служби 1980 року перед-
бачав більш суворі стандарти найму і просування по службі, а з іншого
боку поліпшував винагороду за службу45.
Спроби реформування і реорганізації Департаменту в 1985–2000 рр.
часто були викликані періодичними скороченнями бюджету та ресурсів,
які були частиною загального дефіциту державного бюджету і обмежень
витрат. За вказані роки ресурси Державного департаменту були скорочені
на 50 відсотків. Незважаючи на зростаючі обов’язки, кількість службовців
у Департаменті та іноземній службі трохи зросла в період між 1960-м
роком, коли налічувалося близько 7000 внутрішніх і 6000 зарубіжних
американських співробітників — загалом більше 13000 чоловік, і 1988
роком, коли в країні налічувалося 8000 внутрішніх і 6000 іноземних
співробітників — загалом 14000 чоловік46. Департамент залишався од-
нією з урядових установ, яка справляла щоденний вплив на життя аме-
риканців — не тільки тих, хто подорожув або вів бізнес за кордоном, але і
тих, хто був стурбований роллю Сполучених Штатів у світі.
Таким чином, крах міжнародного комунізму, що завершився розпа-
дом Радянського Союзу в 1991 році, зовсім не скоротив завдання Дер-
жавного департаменту. На зміну «холодній війні» прийшли тероризм,
розповсюдження ядерної зброї, міжнародна злочинність і економічні
проблеми, які були присутні завжди, тепер стали центральними напрям-
ками закордонних справ.
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 287
1 Plischke E. Diplomat in Chief: the President at the Summit. Praeger Publishers, 1986.
316 р.; Plischke E. US Department of State: A Reference History. Greenwood Publishing
Group, 1999. V. 93. 763 p.
2 West R. The Department of State on the Eve of the First World War. University of
Georgia Press, 1978. 183 p.
3 Glad B., Smith J. The Role of the Historical Advisory Committee, 1990–94, in the
Declassification of US Foreign Policy Documents and Related Issues. PS: Political Science and
Politics. 1996. Т. 29. № 2. С. 185–192.
4 Mihalkanin E.S. American Statesmen: Secretaries of State from John Jay to Colin
Powell. — Greenwood Publishing Group, 2004. 608 p.
5 A Century of Lawmaking for a New Nation: U.S. Congressional Documents and
Debates, 1774–1875. URL: http://rs6.loc.gov/cgi-bin/ampage
6 Ibidem.
7 A New Framework for Foreign Affairs. URL: https://history.state.gov/
departmenthistory/short-history/framework
8 Plischke E. US Department of State: A Reference History. Greenwood Publishing
Group, 1999. V. 93. P. 129.
9 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10
10 The Department of state of the United States. Its history and functions (1893). URL:
https://catalog.hathitrust.org/Record/000283934?type%5B%5D=all&lookfor%5B%5D=history
%20of%20the%20U.S.%20department%20of%20State&ft
11 Plischke E. US Department of State: A Reference History. Greenwood Publishing
Group, 1999. V. 93. P. 211.
12 The Department of state of the United States. Its history and functions (1893). URL:
https://catalog.hathitrust.org/Record/000283934?type%5B%5D=all&lookfor%5B%5D=history
%20of%20the%20U.S.%20department%20of%20State&ft
13 Ibidem.
14 West R. The Department of State on the Eve of the First World War. University of
Georgia Press, 1978. P.38.
15 The forgotten victim of the Lincoln assassination plot: The attack on William Seward.
URL: https://seanmunger.com/2015/04/14/the-forgotten-victim-of-the-lincoln-assassination-
plot-the-attack-on-william-seward/
16 The Department of state of the United States. Its history and functions (1893). URL:
https://catalog.hathitrust.org/Record/000283934?type%5B%5D=all&lookfor%5B%5D=history
%20of%20the%20U.S.%20department%20of%20State&ft
17 Plischke E. Diplomat in Chief: the President at the Summit. Praeger Publishers, 1986.
Р. 39.
18 Plischke E. US Department of State: A Reference History. Greenwood Publishing
Group, 1999. V. 93. P. 219.
19 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10
20 Ibidem.
21 Yardley H.O. The American black chamber. Naval Institute Press, 2013. Р. 12.
22 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10
23 Ibidem.
24 Ibidem.
25 Ibidem.
Тетяна Клиніна 288
26 In the Beginning: The Rogers Act of 1924. URL: http://www.afsa.org/beginning-rogers-
act-1924
27 Ibidem.
28 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10
29 Ibidem.
30 Ibidem.
31 Plischke E. US Department of State: A Reference History. Greenwood Publishing
Group, 1999. V. 93. P. 310.
32 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10
33 Ibidem.
34 Ibidem.
35 Plischke E. US Department of State: A Reference History. Greenwood Publishing
Group, 1999. Т. 93. P. 387.
36 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10
37 Glad B., Smith J. The Role of the Historical Advisory Committee, 1990–94, in the
Declassification of US Foreign Policy Documents and Related Issues. PS: Political Science and
Politics. 1996. V. 29. № 2. P. 189.
38 Mihalkanin E.S. American Statesmen: Secretaries of State from John Jay to Colin
Powell. Greenwood Publishing Group, 2004. P. 328.
39 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10
40 Falcoff M. The Cuban Revolution and the United States: A History in Documents,
1958–1960. Washington, D.C: US Cuba Press, 2001. P. 126.
41 Mihalkanin E.S. American Statesmen: Secretaries of State from John Jay to Colin
Powell. — Greenwood Publishing Group, 2004. P. 412.
42 Ibidem.
43 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10
44 Ibidem.
45 The Foreign Service Reform Act of 1980. URL: https://www.usaid.gov/sites/default/
files/documents/1868/fsa.pdf
46 A History of the United States Department of State 1789–1996. URL: https://archive.is/
20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#selection-79.0-89.10.
REFERENCES
1. A History of the United States Department of State 1789–1996 (n. d.). Retrieved from
https://archive.is/20120805161554/www.state.gov/www/about_state/history/dephis.html#select
ion-79.0-89.10 [in English].
2. A New Framework for Foreign Affairs (n. d.). Retrieved from https://history.state.
gov/departmenthistory/short-history/framework [in English].
3. A Century of Lawmaking for a New Nation: U.S. Congressional Documents and
Debates, 1774–1875. (n. d.). Retrieved from http://rs6.loc.gov/cgi-bin/ampage [in English].
4. Falcoff, M. (Ed.). (2001). The Cuban Revolution and the United States: A History in
Documents, 1958–1960. Washington D.C.: US Cuba Press [in English].
До питання про історію створення та функціонування Держдепартаменту США 289
5. Glad, B., & Smith, J. (1996). The Role of the Historical Advisory Committee, 1990-
94, in the Declassification of US Foreign Policy Documents and Related Issues. PS: Political
Science and Politics, 29(2), 185–192. [in English].
6. In the Beginning: The Rogers Act of 1924. (n. d.). Retrieved from http://www.afsa.
org/beginning-rogers-act-1924 [in English].
7. Mihalkanin, E. S. (Ed.). (2004). American Statesmen: Secretaries of State from John
Jay to Colin Powell. Greenwood Publishing Group [in English].
8. Plischke, E. (1986). Diplomat in Chief: the President at the Summit. Praeger
Publishers. [in English].
9. Plischke, E. (1999). US Department of State: A Reference History (Vol. 93).
Greenwood Publishing Group [in English].
10. The Department of state of the United States. Its history and functions (1893).
Retrieved from https://catalog.hathitrust.org/Record/000283934?type%5B%5D=all&lookfor%
5B%5D=history%20of%20the%20U.S.%20department%20of%20State&ft . [in English].
11. The Foreign Service Reform Act of 1980. Retrieved from https://www.usaid.gov/
sites/default/files/documents/1868/fsa.pdf [in English].
12. The forgotten victim of the Lincoln assassination plot: The attack on William Seward.
(n. d.). Retrieved from https://seanmunger.com/2015/04/14/the-forgotten-victim-of-the-lincoln-
assassination-plot-the-attack-on-william-seward/ [in English].
13. Yardley, H. O. (2013). The American black chamber. Naval Institute Press [in
English].
14. West, R. (1978). The Department of State on the Eve of the First World War.
University of Georgia Press [in English].
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-188597 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2415-7198 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T06:23:49Z |
| publishDate | 2017 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Клиніна, Т. 2023-03-07T15:09:01Z 2023-03-07T15:09:01Z 2017 До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) / Т. Клиніна // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 26. — С. 273-289. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2415-7198 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188597 930:353.2(73)(045) У статті розглядається питання про створення Державного департаменту США і його функціонування. Автор виділяє 5 основних періодів існування Державного департаменту США: 1) поява Державного департаменту (1789–1860), 2) департамент на шляху до сторіччя (1861–1895), 3) управління зовнішньою політикою великої держави (1900–1940 роки), 4) Державний департамент і США як наддержава (1945–1960 роки), 5) роль Державного департаменту в здійсненні зовнішньої політики США (1961–2000 роки). Особлива увага в статті приділяється позиції державного секретаря, який відповідає за визначення і здійснення зовнішньої політики США. The article focuses on the question of the creation of the U.S. Department of State and its functions. We surveyed historiography (works by Mihalkanin E., Plischke E., West R.,Glad B. and so on). For over 200 years, the Department of State has conducted American diplomacy through war and peace, amidst the competing currents of isolationism and internationalism that have shaped American foreign policy and its commitment to liberty and democracy. The Department of State was established as the Department of Foreign Affairs by the act of July 27, 1789 and became the first Federal agency to be created under the new Constitution. In September 1789, additional legislation changed the name of the agency to the Department of State and assigned to it a variety of duties. There are 5 main periods of existence of the U.S. Department of State: the emerging State Department (1789–1860), the Department comes of age (1861–1895), managing the foreign affairs of a great power (1900–1940), the Department of state and the U.S. as a Superpower (1945–1960), the Department of State’s role in the U.S. Foreign Affairs Community (1961– 2000). Special attention is paid to the positions of the Secretary of State who is in charge of defining and implementing U.S. foreign policy. Thomas Jefferson, Henry Kissinger, John Quincy Adams, William Jennings Bryan, Henry Clay, James Madison, George C. Marshall, George Schultz, and Daniel Webster are just a few of the Secretaries who played the greatest role in the providing of the USA’ foreign affairs. Then author gives the illustration of the secretary relations with the President, Cabinet and Congress. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки Проблеми всесвітньої історії До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) To the Issue of Creation and Functioning of the U.S. Department of State (18–19th Centuries) Article published earlier |
| spellingShingle | До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) Клиніна, Т. Проблеми всесвітньої історії |
| title | До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) |
| title_alt | To the Issue of Creation and Functioning of the U.S. Department of State (18–19th Centuries) |
| title_full | До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) |
| title_fullStr | До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed | До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) |
| title_short | До питання про історію створення та функціонування Державного департаменту США (ХVІІІ – ХХ ст.) |
| title_sort | до питання про історію створення та функціонування державного департаменту сша (хvііі – хх ст.) |
| topic | Проблеми всесвітньої історії |
| topic_facet | Проблеми всесвітньої історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/188597 |
| work_keys_str_mv | AT klinínat dopitannâproístoríûstvorennâtafunkcíonuvannâderžavnogodepartamentusšahvíííhhst AT klinínat totheissueofcreationandfunctioningoftheusdepartmentofstate1819thcenturies |